Tag: культура

Повіт
Бістріца-Несеуд дав країні упродовж часу відомі імена в літературі й театрі,
які завоювали повіту місце в історії цих мистецтв. У театрі, окрім акторів,
розсіяних по всій країні, найвідомішим для всіх є режисер Раду Афрім, а в літературі:
Андрей Мурешан, Джордже Кошбук й Лівіу Ребряну.

Минуло
вже майже 12 років, відколи великий романіст Лівіу Ребряну дав назву
Міжнародному фестивалю театру й літератури Лівіу Ребряну,
організованому в кінці листопада, напередодні дня народження письменника,
Культурним муніципальним центром Джордже Кошбук та мерією Бістріци.
Вистави й зустрічі між артистами проходять в галереї Будинок з
левами, синагозі та Полівалентному залі. Дорел Косма, директор Культурного
центру Джордже Кошбук уточнює: Фестиваль
запропонував собі привести до публіки Бістріци якомога більше гуртів
професійного театру й літератури хорошої якості. Це фестиваль, де актуальні
театральні вистави, представлені професійними театрами з Тиргу-Муреша, Бая-Маре
й Бухареста, запрошені до Бістріци й щовечора ставиться вистава. Але в
преамбулі вистави щодня проходять літературні зустрічі з письменниками з країни
та з-за кордону. Ми були раді мати на протязі цих років письменників з
Німеччини, Франції, Італії, Греції, Туреччини. Їх роботи прибувають на місяць
раніше і ми стараємося, щоб принаймні одне з творінь, надісланих кожним, було
перекладеним і на румунську мову. Ми публікуємо їх в нашому журналі
Зв’язки, щоб публіка змогла увійти в прямий контакт з тим, що
пишуть наші друзі. Надзвичайно приємно було мати й гостей з-за океану, із
румунської діаспори. Університетський професор д-р Теодор Даміан, який веде
журнал Ніжне світло, завжди присутній на наших літературних і
театральних заходах. Він був у великому захопленні від того, що відбувається
тут, в Бістріці, цим поєднанням між театром і літературою. Чому я кажу
поєднання? Тому що після закінчення вистав проходять зустрічі між письменниками
та акторами. На них обговорюються актуальні проблеми на національному та міжнародному
рівні про роль літератури й театру в поточному періоді.

І на цьогорічному
дванадцятому випуску фестивалю Лівіу Ребряну братимуть участь
румунські й зарубіжні письменники з діаспори. Дорел Косма: З-за кордону
вже оголосили про свою присутність письменники з Туреччини, з якими у нас
надзвичайне співробітництво; із США – у
нас є принципова домовленість пана Теодора Даміана; письменники з Франції – пан
Джоел Конте протягом останніх трьох років був завжди тут, це особливо плідний
сучасний поет, він є головою Франкомовної асоціації з Парижу. Він провів у нас
презентацію декількох книг і має кілька поем, присвячених нашому місту, після
зустрічі з Бістріцою та середньовічною фортецею Бістріца, а також із мистецтвом
письменників з цієї зони – Ребряну й Кошбука. Ми ще чекаємо підтвердження
участі з Італії, Ізраїлю – з Ізраїлю також були щороку присутні письменники з
Хайфи й Тель-Авіву. Ми очікуємо підтвердження й від румунів з Канади. І радість
– рік тому у нас був зв’язок і надзвичайний контакт з письменниками з Китаю.
Вони будуть присутні і в цьому році.

Сучасним
письменником і дуже особливою людиною, якою Бістріца може похвалитися, є Іоан
Пінтя, в даний час менеджер Повітової бібліотеки Джордже Кошбук
Бістріци-Несеуд. Поет Іоан Пінтя навчався на теологічному факультеті й
керувався в рівній мірі по дорозі церкви й культури отцем Ніколае Штайнхардтом.
Іоан Пінтя робить запрошення зробити культурний туризм в повіті Бістріца-Несеуд,
де Лучіан Блага почав писати Божественні диференціали і де народився
батько письменника й дисидента Доріна Тудорана: Повіт
Бістріца-Несеуд є переважно культурним простором, я б насмілився сказати,
в основному літературним. Можливо, це диво місця. Всі три великі письменники Лівіу Ребряну, Джордже Кошбук, Андрей Мурешану
мають щось у своїй роботі, пов’язане з цим простором. Ми не можемо уявити собі
Ребряну чи Кошбука без цього простору. Хоча біографічно в певний час вони жили
в іншому місці, вони забрали цю зону з собою. Винесли звідси теми для своєї
поезії, своїх романів звідси, з цієї зони Бістріци-Несеуд. Нещодавно я
надрукував міні-альбом під назвою Місця й літературні пам’ятники повіту
Бістріца-Несеуд. Це дуже добре продокументований матеріал, дуже добре
сформульований. Ми надіслали цей міні-альбом і до туристичних центрів повіту.
Цей міні-альбом містить всю літературну карту Бістріци-Несеуд. Про Ребряну,
Кошбука, Андрея Мурешану знають усі. Можливо, відомо менше про Іона Поп
Ретеганул чи Вероніку Мікле, яка народилася тут, в Несеуді, і була поетесою й
коханою національного поета Міхая Емінеску. Можливо, мало хто знає, що тут, в
Бістріці-Несеуд, зокрема в П’єтріш та Прунду Бергиулуй, жив великий письменник Раду Петреску. Крім того, дуже часто в
Синджорз-Бей в минулі часи приїжджав Александру Одобеску. Є багато листів, які
він посилав до своїх рідних звідси, із Синджорз-Бей. Слід згадати про Долину
Вина, де знаходиться Будинок письменників і де побували всі великі письменники
– класичні, сучасні та інші. Отже, коли ми говоримо про Бістріцу-Несеуд, ми говоримо
про великі імена в літературі, які народилися тут та про великі літературні
імена, які тут побували. Вони певним чином переплелися з біографією й творчістю
цієї зони.

Наш
сьогоднішній співрозмовник Еміль Кіндлайн співак, викладач англійської й німецької мов
та гри на гітарі, пристрасний колекціонер годинників
(пристрасть, успадкована від
свого діда Петра
Кіндлайна, одного з найвідоміших годинникових
майстрів XX століття в Лугожі), поділиться з нами секретом унікального проекту: швидкої культурної допомоги.

Навіщо потрібна швидка культурна допомога? На це запитання
відповів Еміль Кіндлайн, музикант, який кілька років тому вирішив більше не
співати в клубах, оскільки не хотів, щоб його музичний акт «споживали» за пивом
чи поданими закусками. «Я не знаю, чи це потрібно іншим, але, безсумнівно, це
потрібно нам, тому що разом зі співробітниками ми робимо більше заходів, від
концертів і кінопоказів до музейних заходів та фестивалів. І швидка культурна допомога є парасолькою для цих подій. Я вважаю, що є два види культурних
операторів: є ті, хто проводить заходи незалежно від того чи мають на це
фінанси і до цієї категорії належимо ми, тому, що проводимо події, навіть якщо
вони не фінансовані. Ми незалежні, і нам потрібна швидка культурна допомога,
щоб висловитися. З іншого боку, можливо, й іншим потрібні ми, щоб побачити нас,
щоб насолодитися культурними заходами, які ми робимо.»

Як виник і розширився цей проект? Еміль Кіндлайн: «Культурній
швидкій вже близько трьох років, але ми не маємо офіційного початку, тому що ми
робили ці події завжди. Цікавою подією був, наприклад, Музей ювелірних виробів
і годинників, який подорожував по Сігішоарі, Лугожe, Тімішоарі. Тоді ми організували
фестиваль «Аналог-манія», який цього року відбувся у четверте. Останні два
випуски фестивалю стали міжнародними. Зараз ми маємо важливий концерт в
Берліні. Я радий, що швидка культурна допомога розкрила свої європейські крила,
тому що у нас є співробітництво з іноземними партнерами. Я вважаю, що ми робимо
свою роботу дуже добре!»

Швидка культурна допомога має багато заходів у
підготовці серед яких і обладнання й
модернізація кабіни проекцій і звуку Будинку молоді в Тімішоарі. Кабіна
проекцій із двома кінопроекторами IOR буде оновлена і ряд пристроїв з галузі фото й кіно будуть
виставлені в новому обладнанні. Також
буде встановлена лабораторія обробки фотоплівки з повним обладнанням. Буде
виставлена аудіо-апаратура, яка показує історію записів від першого досвіду,
від грамофону до магнітофону й магнітної стрічки. Також, фестиваль
Аналог-манія побуває в цьому році в Сербії.

Швидка культурна допомога співпрацює з волонтерами
в усіх організованих культурних заходах, а за програмою організованих ними заходів
можна простежити у соцмережі Facebook. Які заходи готує команда швидкої культурної допомоги – розповість нам Еміль Кіндлайн: «Ми вже працюємо над четвертим фестивалем «Аналог-манія». Швидка культурна допомога поступово збагачується музейним відділом, присвяченим
аналоговій технології в Будинку молоді Тімішоари. Ми знову відкриваємо Музей
годинників і ювелірних виробів у музеї з театральною структурою; буде більше
просторів, які підходитимуть для цього. З’явиться і Ящик Пандори, який ми відкриємо з грамофонними
платівками, які самі й виготовлятимемо. У нас дуже хороші і здійсненні плани.»

З огляду на те, що культурні проекти швидкої
допомоги завжди мають несподівані глибини, Музей годинників і ювелірних виробів
проводить традиційні майстерні по ремонту й конструкції годинників та ювелірних
виробів. З докладною інформацією Еміль Кіндлайн: «Поки-що в музеї розвинулися
факультативні курси у школі Монтессорі, де зазвичай проводяться заняття ручної
роботи. Коли ми знову відкриємо цей розділ Музею годинників і ювелірних
виробів, ми знову запропонуємо майстер-класи для публіки. Я дуже радий, що ми можемо
постійно проводити ці майстерні, тому що ми віримо в музей, де люди можуть
доторкнутися, навчитися, проекспериментувати, віримо в це більше, ніж у музей,
де речі стоять за склом і до них неможливо доторкнутися.»

Як сприймаються ці семінари? «Діти, наприклад,
знову відкривають для себе щось дуже просте, відкривають для себе
спрямованість, розуміють, що життя означає більше, ніж комп’ютерна мишка,
клавіатура і монітор. Дуже цікаво, що багато дітей, побачивши речі, зроблені
своїми колегами, швидко приходять, щоб зробити й собі ті ж предмети і не можуть
цього зробити, тому що, на відміну від своїх колег, які брали участь в
майстернях протягом року, вони не розвинули в собі цю навичку. Гадаю, що й ми
в Румунії входимо в міжнародну тенденцію DIY – тобто «зроби сам», коли ми хочемо зробити своїми руками предмети,
спогади, всі невеличкі твори мистецтва або просто щоб розвинути в собі майстерність.»

Швидка культурна допомога допомагає вибирати цінні
культурні проекти й насолоджуватися якістю.

Протягом семи місяців, починаючи з лютого, Факультет політичних наук Бухарестського університету розгортає проект Be yourSelfie по Бухаресту – Програма освіти й міської історії для студентів і старшокласників. Цей проект має подвійну мету: усвідомлення мультикультурної сторони міста та відкриття для себе – через практичний підхід культурного документування – Бухареста.

Проектні заходи стосуються організації навчальних занять і семінарів з питань урбаністичної освіти (візити з гідом) для студентів та старших учнів бухарестських ліцеїв. Александра Янку, викладач Факультету політичних наук Бухарестського університету: Ми вирішили почати з низки простих, на перший погляд, запитань: що таке місто, як воно будується, як розвивається, і подивитися на ці питання з міждисциплінарної точки зору. Таким чином, ми організовуємо серію тренінгів для студентів, які об’єднують разом у якості тренерів та гостей ряд антропологів, істориків, журналістів, політологів, фахівців в галузі іміджу. Це серія загальних курсів, спрямованих на розуміння того, як ми ставимося до міста, в якому живемо. Ці теоретичні засідання подвоєні низкою конкретних візитів, щоб студенти увійшли в безпосередній контакт з реальністю, яка їх оточує, чи йдеться про Бухарест з кварталу Прімеверіі чи про Бухарест з кварталу Рахова чи про стару частину міста, з давніми будинками та боярськими будівлями або з новими кварталами. Коротше кажучи, ми маємо на увазі цю різноманітність, яке розкривається в рамках курсів.

Як розповідала Александра Янку, ініціатор програми Be yourSelfie по Бухаресту запитання, з яких починається дослідження, є дуже простими, типу: як діє місто із соціальної, політичної, економічної, культурної точок зору? Якими є декілька з основних проблем, з якими стикається такий муніципалітет як Бухарест? Ось, що відповіла Александра Янку: Я думаю, що є різниця між тим, як ставлять проблему студенти та старшокласники. В основному, коли на початку будь-якого проекту їх запитують, якими є основні проблеми міста, студенти, як правило, відтворюють стандартну мову, те, що ми чуємо щодня по телевізору. Наприклад, проблема інфраструктури, проблеми громадського транспорту, той факт, що місто не дуже чисте, коротко кажучи, ті ж проблеми, яких представляють політичні діячі. А для нас метою програми є спробувати побачити за межами цих аспектів – якими не можна зневажати – які інші проблеми є в нас, що означає місто окрім цього стереотипного мовлення.

Александра Янку, викладач Факультету політичних наук Бухарестського університету, розповіла нам, як відреагували студенти після перших зустрічей і навчальних семінарів: Поки-що ми були зосереджені на підготовці студентів, а їхня відповідь була дуже доброю, тим більше, що у нас була велика кількість навчальних семінарів. Програма була досить інтенсивною, і студенти прийшли у великій кількості слідкувати за цими курсами й були в захваті, тому що це вид неформального навчання, і курси подвоєні досвідом роботи. Ми підписали ряд угод з Бухарестськими ліцеями, у більшій кількості, ніж це було передбачено в початковому проекті. Ми працюємо з Національним коледжем імені Дімітрія Кантеміра, Коледжами імені Святого Сави, імені Матея Басараба, імені Спіру Харета, та Георге Лазера, працюємо з низкою інших ліцеїв, і відповідь – з того, що нам розповідають учителі, з якими ми працюємо, – є дуже доброю для рівня старшокласників, які захоплені грайливим розміром проекту, не тільки тим, що вони проінформовані, а й тим, що беруть безпосередню участь. Наприклад, ми організовуємо конкурс-виставку, публічну виставку, з фотографіями старшокласників зроблені в місті, в їхній спробі охопити культурне розмаїття Бухареста. Тому що вони у великому захопленні від своїх відкриттів. Крім того, після кожного семінару, після кожної екскурсії ми говоримо з ними, щоб побачити, як вони сприймають цей досвід, і на даний момент результати нас обнадіюють.

Враховуючи намір Факультету політичних наук вийти з простору формального навчання і забезпечити зв’язок між університетською освітою та середньою школою, проект Be yourSelfie по Бухаресту – Програма освіти й міської історії для студентів і старшокласників є фінансованим за рахунок гранту з Норвегії, Ісландії, Ліхтенштейну та урядом Румунії. В кінці проекту буде організовано фотоконкурс і виставку із зображеннями Бухареста, зробленими учнями-учасниками.

У Румунії стартувала передвиборча
кампанія до місцевих виборів

У Румунії, 6 травня розпочалася передвиборча
кампанія до місцевих виборів, які пройдуть 5 червня. Вони стануть першим
виборчим випробуванням для політичних партій в перспективі парламентських
виборів, що відбудуться восени. Передвиборча агітація завершиться 4 червня, а мери
обиратимуться за мажоритарною системою в один тур. У перегонах беруть участь як
найбільші політичні сили – Соціал-демократична партія, Націонал-ліберальна
партія, Національний союз За прогрес Румунії, Демократичний союз угорців Румунії, Альянс лібералів та демократів,
Партія Народний рух -, так і багато новостворених партій, враховуючи те, що,
відповідно до змін, внесених до чинного законодавства у 2015 році, мінімальна
кількість членів-засновників була зменшена до 3 осіб. Утретє в історії посткомуністичної
Румунії організацією виборів займається технократичний уряд. На виборах 5
червня працюватимуть понад 18.000 виборчих дільниць. Міністр внутрішніх справ
Петре Тобе запевняє, що підготовка виборів проводитися відповідно до графіка.

Нове консульство Румунії в Солотвині

У п’ятницю в
смт. Солотвино Закарпатської області відбулася робоча зустріч Міністрів
закордонних справ Румунії Лазера Коменеску та України Павла Клімкіна з нагоди
відкриття консульства Румунії в цій місцевості. Міністри обговорили цілу низку
питань двостороннього співробітництва, із наголосом на транскордонній та регіональній співпраці, розвитку прикордонної інфраструктури та на вирішенні
освітніх та культурних проблем національних меншин – румунської в Україні та
української в Румунії. Лазер Коменеску та Павло Клімкін підписали Угоду про
скасування оплати за оформлення довготермінових віз для громадян України.

Скандал в системі охорони здоров’я

Прем’єр-міністр Дачіан Чолош
зажадав від міністра охорони здоров’я Патрічу Акімаша Кадаріу в найкоротші
терміни знайти рішення щодо акредитації лабораторії з перевірки засобів, що
використовуються для дезінфекції в медичних закладах, – повідомив прес-секретар
уряду Дан Сучу. Він сказав, що забезпечення належної якості медичного
обслуговування входить до компетенції міністерства, відповідно кабінету
міністрів. Ця заява була зроблена на тлі масштабних перевірок в багатьох
лікарнях Румунії в результаті журналістського розслідування, яке показало, що
продукція основного румунського виробника і постачальника дезінфікуючих засобів
для румунських лікарень має набагато меншу концентрацію, ніж вказано на
етикетці. Однак за результатами проведеної компетентними органами перевірки
встановлено, що у 95% випадків дезінфектанти, використані в медичних закладах є
ефективними, а міністр Патрічу Акімаш Кадаріу запевняє, що немає ніякої загрози
здоров’ю та життю пацієнтів. У доповіді, складеній у 2014 році Європейським
центром з контролю та профілактики захворювань, Румунія посідає перше місце в
рейтингу стійкості внутрішньолікарняних інфекцій до дії протимікробних
препаратів.

Новий міністр культури

Вирішення ситуації, що склалася в Бухарестському оперному театрі та захист національної спадщини налічуються серед головних пріоритетів нового міністра культури Коріни Шутеу. Вона заявила, що продовжить діалог з незалежними структурами і громадянським суспільством,
а також планує приділити особливу увагу діяльності державних установ культури і
поліпшенню законодавства. На церемонії складання присяги президент Клаус Йоханніс
сказав новому міністру, що вона посідає цю посаду в складний період, коли
очікування румунів дуже високі. Коріна Шутеу очолила культурне відомство після
того, як прем’єр-міністр Дачіан Чолош відправив у відставку її попередника
Влада Александреску. Останній був підданий критиці за невідповідні рішення, що
призвели до скандалу в Бухарестському національному оперному театрі, де
протягом одного місяця були змінені три директори. Коріна Шутеу обіймала посаду
державного секретаря в Міністерстві культури, а до цього була директором
Інституту румунської культури в Нью-Йорку.

Суперечки в середині
Соціал-демократичної партії

Звільнення Валерія Згоні з посади
спікера Палати депутатів було відкладене і обговорюватиметься на наступному
засіданні Соціал-демократичної партії. Згоня, у свою чергу, стверджує, що соціал-демократи, які
виключили його зі своїх лав, не мають права його звільняти і звинувачує керівництво
СДП у спробі використання обійманої ним посади в особистих і групових інтересах.
Валеріу Згоня був виключений з лав СДП за критичні висловлювання на адресу лідера
соціал-демократів Лівіу Драгні, який відмовився йти у відставку, хоча був
засуджений до двох років позбавлення волі умовно за порушення виборчого
законодавства у 2012 році під час референдуму щодо усунення з посади тодішнього
президента Траяна Бесеску.

13 травня вступить в силу Закон «Про
заміну виконання»

Президент Клаус Йоханніс підписав
Закон «Про заміну виконання», який раніше повернув у парламент для повторного
розгляду. Таким чином, громадяни Румунії, які мають іпотечний кредит не більше 250.000
євро і демонструють, що не можуть платити за ним, мають право віддати предмет
іпотеки банку в обмін на повне погашення кредитної заборгованості. Десятки
тисяч румунів заборгували перед банкам за іпотечними кредитами, багато з них
перебуваючи на етапі примусового виселення за несвоєчасну сплату кредиту. В
подібній ситуації знаходяться й багато осіб, які взяли споживчий кредит під
заставу нерухомості. За останніми даними Національного банку приблизно 300.000
родин взяли іпотечний кредит в одному з банків Румунії. Положення Закону «Про
заміну виконання» не поширюються на тих, хто придбав квартиру в рамках програми
«Перше помешкання». Деякі банки вже оголосили збільшення авансових платежів по
іпотечних кредитах.

Робочий візит до Румунії Комісара
ЄС Коріни Крецу

У ході робочого візиту до Румунії на
цьому тижні Комісар ЄС з питань регіональної політики Коріна Крецу попередила,
що Бухарест має прискорити темпи освоєння коштів з фондів ЄС, оскільки не
використав жодного євро із коштів, виділених на 2014-2020 роки. Європейський
чиновник також привернула увагу й на необхідність освоєння коштів, виділених з
Фондів згуртованості для розвитку румунських
міст, строк виділення яких був продовжений до червня. Уперше в історії ЄС
частина коштів може бути використана безпосередньо муніципалітетами, – сказала
Коріна Крецу. За словами віце-прем’єра Румунії Василя Динку, уряд в даний час працює
над спрощенням процедур отримання коштів з фондів ЄС, що дозволить в наступні роки
максимально прискорити освоєння коштів з європейських фондів.

Румунська Академія відзначила, у понеділок, 150 років з дня заснування, урочистим засіданням, в якому взяли участь представники органів влади, іноземні гості, президенти європейських академій, особистості румунської культури і науки, дійсні члени Академії і члени-кореспонденти з країни та з-за кордону. Заснована в 1866 році, спочатку під назвою Румунське літературне товариство, по тому Румунське академічне товариство, установа, яку вважали вищою румунською науковою та культурною установою, отримала, у березні 1879 року, назву Академія Наук Румунії.

Її членами є наукові діячі визнані і оцінені на національному та міжнародному рівнях, в найрізноманітніших галузях, від історії, філософії та лінгвістики до ядерної фізики, хімії, макро та мікробіології. В даний час, Румунська академія налічує 84 дійсних членів, 76 членів-кореспондентів, 45 почесних членів, шість з яких знаходяться за кордоном.

На урочистій сесії, Президент цієї установи Іонел-Валентин Влад зазначив, що після півтора століття безперервної діяльності, Румунська Академія виконала роль захисту національної ідентичності та її глибоких духовних цінностей. Іонел-Валентин Влад: Ось чому, в рамках проектів довгострокового розвитку Румунії, Румунській академії відведено досягнення одного з найбільш важливих, пов’язаного з румунською культурою, з чітко визначеними цілями в галузі освіти і навчання, в притягненні до культури населення країни, особливо молодого покоління.

Присутній на заході, Президент Румунії Клаус Йоханніс говорив про важливу роль, яку Румунська Академія відіграє в рамках діалогу між різними культурами. Клаус Йоханніс: У нашому суспільстві, ця почесна установа є орієнтиром конкурентоспроможності для нового покоління еліт, а також для румунських особистостей, які живуть і працюють за кордоном протягом тривалого часу.

На думку глави держави, капітал довіри, який накопичила протягом тривалого часу Академія Наук Румунії дозволяє їй брати участь, з довірою і професіоналізмом, у великих темах розвитку Румунії. У свою чергу, прем’єр-міністр Дачіан Чолош наголосив на тому, що Уряд прагне створити міцні партнерські відносини з Румунською академією, на основі якого використав би краще досвід і дослідження цього інституту в інтересах громадян. Він нагадав, що Академія вже працює над стратегією розвитку Румунії на найближчі 20 років і запропонував організувати в наступний період дебати, які окреслили би план глибокої трансформації країни, призвели би до змін у менталітеті і системі цінностей.

На цей
час вже багато людей знають, що угорська повнометражна стрічка Син
Саула є тією, яка отримала цього року премію Оскар в категорії
Найкращий фільм іноземною мовою, окрім 43 інших нагород і 37
номінацій. Вже деякий час фільм наділений особливою увагою з боку румунської
преси, в якому зіграв і Левенте Молнар у ролі Авраама Варшавского, найкращого
друга головного героя Саула Ауслендера.

Народився
Левенте Молнар 10 березня 1976 року в м. Бая-Маре і є актором в Угорському
державному театрі міста Клуж-Напока з 2002 року. До Оскара стрічка Син
Саула вже отримала Золотий глобус за найкращий іноземний фільм в Каннах. Після
такого великого успіху Левенте Молнар намагається не впиватися славою: Всі
зміни, які відбулися в моєму житті, пов’язані з друзями, із оточуючими мене
людьми. Вони пов’язані з моєю роботою. Це моменти, які вже відбулися… Канни,
Золотий глобус …і тепер Оскар… це важливі
моменти. Я не бачу причини, чому б вони повинні мене змінити. Ці моменти є
причинами швидкоплинної радості. Вони не впали з неба, і в найбільшій мірі в
цьому винен не я, а режисер. Це робота в команді, в якій я також
брав участь. Я не можу заперечити, що це не дає мені енергії та не допомагає
проходити легше через деякі моменти … але й ці відчуття пройдуть, і те, що
тримає мене це робота. Зі всім тим, що відбувається з нами зараз, зі всім цим
гарним безумством, із реакціями людей на нашу роботу, існує й день після, в
якому є нормальність, повсякденність, де є людина. Бо не з безперервного свята
складається життя.

Левенте
Молнар пов’язаний зі світом кіно ще зі студентського періоду. Більш того, і
зараз він працює час від часу над студентськими короткометражними стрічками,
тому що йому подобається зустрічатися з новими людьми. Ще з самого початку він
розділив свою кар’єру між театром і фільмом: Мені подобається і театр і фільм. Кожен з них дає мені щось інше. Театр
дає акторові можливість занурення в оптимальних умовах, у першу чергу в самого
себе, а потім зацікавленість по відношенню до колег, співпрацю, вміння
працювати разом зі своїми колегами,
цікавість по відношенню до викликів, представлених режисером, важку лабораторну роботу … це
специфічне театру. Ти можеш пізнати себе трішки краще. У фільмі ти більш самотній,
в певний момент навіть під час підготовки. Не завжди є можливість дуже
інтенсивних репетицій, поглиблення, як це відбувається в театрі. Фільм вимагає
від тебе набагато більшої дози довіри, адаптивності, ефективності … Один з
них є лікарнею, інший – машиною швидкої допомоги, а операція має пройти на тому
ж рівні. Швидка допомога знаходиться в русі, і в серпантині …

Як
штатний актор Угорського державного театру з Клуж-Напоки, Левенте Молнар мав
щастя працювати з багатьма режисерами, які поклали свій відбиток на його
кар’єру, але одна із зустрічей є особливою: Людина,
яка допомогала мені з тих пір і дотепер, та завдяки якій у мене є щось
спільного з театром є Сільвіу Пуркерете, з яким я мав честь працювати. Я зіграв
разом з ним у постановах Своячиниця Пантагрюеля та «Джанні Скіккі» або «Віктор чи діти при
владі». Він є людиною, поруч із якою я
відчуваю себе вільним, мені подобається робити театр, він провокує мене думати
вільно, я відчуваю, що можу помилятися в безпеці.

Професійне життя Левенте Молнара не означає лише бути
актором в театрі й кіно: Здається, що я маю й організаторську жилку, і це
веде мене до Міжнародного кінофестивалю Трансільванія. У мене є кілька
невеликих проектів, які я реалізовую в рамках фестивалю. Це два душевні
проекти. Одним з них є Менештур під відкритим небом. Коли я
переїхав в однокімнатну службову квартиру в приміщенні театру, який знаходиться
в кварталі Менештур під лісом, у Клужі, я побачив той зелений простір позаду
будівлі. І цей простір був винен у тому, що я вирішив залишитися
там. А гарні люди як Тудор Джюрджю та Оана Джюрджю, погодилися прийняти цей виклик і
вже кілька років ми проектуємо фільми в Менештур, під відкритим небом. І люди
приходять. З моїм колегою з театру Ароном Дімені ми колись про щось мріяли, і
наша ідея була прийнятою. Вона називається 10 для фільму.
Сподіваюсь, що ми принесли новий досвід, нові зустрічі, що люди збагатили себе.
Ми дуже багато працюємо над тим, щоб дати цей шанс.

Програма 10 для фільму пропонує собі
просувати нові фігури в румунському фільмі. 10 найталановитіших акторів театру
щорічно представлені на Міжнародному кінофестивалю Трансільванія, професіоналам
з кіноіндустрії та публіці. Окрім цих двох проектів, включених до Міжнародного
кінофестивалю Трансільванія, в рамках цього ж фестивалю Левенте Молнар робить і
синхронний переклад, коли це необхідно. Крім цього, він займається й продукцією
Міжнародного театрального фестивалю Інтерференції, організованого
Клузьким Угорським державним театром. Він також є продюсером фільмів,
співпрацюючи, зокрема, з режисером Адріаном Сітару в фільмі Фіксажі
та режисером Раду Міхеіляну в художньому фільмі «Історія кохання», чиї права показу були
продані нещодавно на Берлінському кінофестивалі
багатьом дистриб’юторам по всього світу.

Румунія пишається скульптором Константіном
Бринкушем, який є одним із символів національної художньої гордості. Його слава
здавна подолала кордони країни, а виповнення 140 років від дня народження одного з
найважливіших художніх митців усіх часів стало нагодою для проведення різних
культурних подій, конференцій, майстер-класів, різних проектів для повернення
та просування безсумнівної важливості творів Бринкуша.

Напівбог, напівселянин – ,так
охарактеризувала відома американська колекціонерка Пеггі Гуггенхайм Константина
Бринкуша, який народився 140 років тому у місцевості Хобіца Горжанського
повіту. Після закінчення художніх шкіл у Крайові та Бухаресті він переїхав до
Парижа, де 1904 року вступив до Школи витончених мистецтв, яку невдовзі
покинув. Через декілька років, незадоволений реалістичними методами трактування
форми, Бринкуш почав працювати над створенням стилю скульптурної абстракції.
Його творчість здійснила великий вплив на розвиток сучасної скульптури. Бринкуш
акцентував на фактурі використаних скульптурних матеріалів, надаючи перевагу
гладко відполірованим поверхням каменя та метала, що відчутно в таких роботах
як Мудрість Землі,
Жар-птиця, Поцілунок, Стіл
мовчання або Нескінченна колона.

З самого початку, його унікальний стиль
відкривати перспективи поза форм та ліній та дійти до суті людей та речей, не
залишився непоміченим, а його роботи швидко стали привабливими для
колекціонерів та великих музеїв і виставок. Престижні аукціонні будинки Крістіс та Сотбіс організували упродовж
часу чимало продажів творів Константіна Бринкуша. Аукціонний будинок Крістіс
продав упродовж часу 15 скульптур Бринкуша, але рекордна ціна була встановлена 4 травня
2005 року за роботу Птиця у повітрі, яка була продана за 27,4 млн.
доларів.

Одним
словом, Константін Бринкуш залишив людству надзвичайну спадщину. Румуни, на
жаль, не знають або не вміють на високому рівні захистити та утверджувати цю
спадщину. Лише недавно почали переговори про заснування в місті Тиргу-Жіу
нового музею, присвяченого Бринкушу за допомогою фахівців Центру Помпіду. де
можливо бути виставлені роботи Бринкуша, які будуть запозичені від Паризької
майстерні Константина Бринкуша. Потім, Національний інститут спадщини та
Міністерство культури в Бухаресті відновлять демарш для включення монументально
комплексу Шлях Героїв з міста Тиргу-Жіу до Європейської культурної
спадщини ЮНЕСКО. Не востаннє, румунська держава повідомила, що відновить процес
придбання скульптури Мудрість Землі, видатного румунського
скульптора Константіна Бринкуша, яка зараз перебуває в приватній власності,
вартість якої два роки тому становила 20 млн. євро

Після 1990 року й румунська дитяча
література, як і інші культурні галузі, зазнала моменти регресу. Оригінальні
книги румунською не писали, а переклади, які поступово монополізували ринкову
нішу, присвячену малечі, не завжди були якісними. Ця ситуація тривала до
2008-2009 років, коли як румунська література, так і якісні переклади, стали
розмножуватися. Перекладач з і на англійську, Флорін Бікан є й письменником як
прози через свою книгу От я й розповів вам цю історію, так і віршів
через збірки Невіглаські пісні та
Рециклопедія казок з римою та смислом. Ось як пояснює Флорін Бікан
ситуацію дитячої літератури з Румунії: Гадаю, що після 1990 року
румунські видавці, в першу чергу, уникали публікувати румунську літературу для
дітей. Румунські письменники, зіткнувшись з цим браком попиту, заблокували, в
свою чергу, пропозицію. Але з часом видавництва пом’якшали завдяки публіці, а
публіка – через переклади дитячої літератури; вони почали відкриватися до румунської літератури цього жанру. До 2000 року була ситуація, коли дитяча
румунська література серйозно втратила свої позиції. Парадоксально, що до 1989
року, напрочуд суворості й плачевності тодішньої ситуації, ми мали дитячу
літературу, зменшену в останні роки, але можна сказати, що цей вид літератури
тоді сприймався серйозно. Після 1990 року література для дітей стала викликати
байдужість. Це правда, що з’явилося багато перекладів, і це було добрим.

На жаль, не всі переклади були якісними. Багато
видавництв у своєму поспіху зібрати прибуток публікували й неґрунтовні
переклади. І це сталося й через небажання визнаних румунських письменників
присвятити себе літературі для дітей, тому що цей жанр вважався не дуже зручним.
Флорін Бікан: Існує переконання, що дуже легко писати для дітей, це
думають особливо ті, хто не пише. Існує дуже багато думок, за якими немає
нічого простішого, як писати для дітей. Трагедією є те, що одні з тих, хто
стверджує це, і самі пишуть. Ще гіршим є те, що, врешті-решт, їхні книги
друкуються. Але існує й інша категорія авторів, яким здається важко писати для
дітей. Натхнення треба якось викликати. Можливо, добре подивитися довкола нас,
поспостерігати за дітьми, читати багато літератури для дітей, й читати її із
дитячим задоволенням. Можливо, дехто з нас ще має в пам’яті свіжі спогади
дитинства, а це допомагає писати.

У будь якому разі, контакт із дітьми є істотним.
Спілкування із власною дитиною був і головним стимулом, через який Синзіана
Попеску почала писати. У 2009 році її книга Подорож Влада до іншого
світу отримала премію Асоціації письменників Бухареста у відділі
Література для дітей, якою не нагороджували вже багато років.
Подорож Влада до іншого світу була лише першою збіркою серії
Анділанді, тому що для Синзіани Попеску писати не було проблемою.
Послухаймо її: Я почала цю серію в 2002-2003 роках, коли мій син був
маленьким. Я зробила це, думаючи про те, що хочу залишити йому спадок і
представити істот з нашої міфології, що і ми маємо супергероїв, які заслуговують
на нашу увагу… В ті часи діти читали багато фантастичних книг із
англосаксонської літератури – дуже гарних, між іншим, і я їх читала йому, – але
я подумала, що й ми маємо що продемонструвати, що й наші міфологічні істоти є
цікавими. Я не пропонувала собі нікого повчати, а просто написати приємну й
цікаву історію. Якщо вона має й мораль, то я намагалася її фільтрувати. Я не
обов’язково хотіла її приховати, але не хотіла, щоб вона була сприйнята як
така, тому що зазвичай діти відхиляються від моралістичних намірів.

Щоб утекти від моралістичних намірів, а також щоб
позабавляти дітей, написав і Флорін Бікан Рециклопедію казок з римою та
смислом, яка є нонконформістичним переказом казки Харап алб,
написану набагато міською мовою, ніж би на те очікували, мабуть, батьки. Флорін
Бікан: Всі ці ідеї прийшли мені на протязі моїх розмов із сином, якому
зараз майже 30 років, коли, помічаючи, що якийсь текст здається йому
застарілим, я намагався оживити його для нього. Я все вправлявся у цьому і
зробив це й для мого сина: я взяв відомий текст і спробував перевернути його з
ніг на голову. Реакції я зібрав, і їх дуже багато. Діти сприйняли книжку без
заперечень і я був вражений відкрити для себе в розмовах з ними, що їх не
вивели з колії нонконформістичні терміни, які зазвичай не з’являються в
класичних текстах. Вони слідкували лише за історією й ефект був очікуваним. Для
них було ясно, що герой, який блазнює, є смішним і врешті-решт отримає за це.
Вони прийняли й пародію. Не так само сталося зі всіма батьками й
викладачами.

Численні літературні, виставкові або музичні заходи проходять в
Бухаресті та в інших великих містах Румунії і за кордоном з нагоди Дня румунської
культури.

Національна Академія Румунії, установа, яка цього року святкує
150-річчя від свого заснування, та з ініціативи, якої день народження видатного
румунського поета Міхая Емінеску був оголошений Днем національної культури,
провела урочисту сесію, в якій взяли участь провідні культурні діячі, а також президент
Клаус Йоханніс. До речі, напередодні, глава держави нагородив низку діячів, які мали особливий внесок в утвердження і розвиток румунського культурного простору.

Центральною подією дня є, однак, концерт традиційної музики та поезії «У
Небесних воріт», організований в Бухаресті Румунським Атенеумом за підтримки відомого
виконавця румунської народної музики Григорія Леше та його друзів. Концерт є
частиною проекту «Сезон Європа» і
транслюватиметься в прямому ефірі в осередках Інституту румунської культури
в ряді європейських столиць.

Розповідає директор інституту Раду Борояну: «Цей
бухарестський концерт транслюватиметься у п’ятьох наших філіях в Європі і, вперше,
в трьох містах, де зосереджена румунська громада за кордоном, тобто в Косладі та
Мадриді, а також в Афінах, завдяки надзвичайній підтримці муніципалітету
столиці Греції.»

Урочисті заходи,
присвячені 166-й річниці з Дня народження національного румунського поета Міхая
Емінеску відбуваються також в Кишиневі, Республіці Молдова, а також в
Чернівецькій області України, де компактно проживають більше 200 тисяч етнічних
румунів. Слід сказати, що з 2010 року День національної культури відзначається
одночасно як в Бухаресті, так і в Кишиневі, з огляду на спільну етнічну
ідентичність і мову більшості населення двох сусідніх держав, розділених
довільно після Другої світової війни.

Румунські громади по всьому світу відзначають День румунської культури проведенням різноманітних культурних заходів, від художніх виставок і творчих вечорів до наукових конференцій і лекцій, кінопоказів та концертів народної музики. І Радіо Румунія присвятило цій події численні заходи: фотовиставку, радіовистави, спеціальні програми румунської музики, дебати з основних актуальних питань розвитку культури, а також прямі трансляції з місць проведення урочистих подій з нагоди Дня румунської культури.

Випускник
Ясської Академії мистецтв у 1939 році, Константін Антоновіч покидає через рік
країну, працюючи шість місяців у майстерні Івана Местровіча в Загребі. Восени
1941 року його зараховано до Віденської Академії образотворчих мистецтв, а в
1947 році він поселяється в Парижі, де знайомиться з Бринкушем, у майстерні
якого проводить чотири роки. У 1951 році емігрує до Канади, а в 1954 році
переїздить до Нью-Йорку, ставши в 1959 році громадянином Сполучених Штатів.

Критик
Міхай Племедяла розповість нам про мистецтво Константіна Антоновіча та про шанс
скульптора зустрітися з відомими майстрами: Тема сови повторюється у творчості
Антоновіча, вірніше, він відомий як скульптор сов. Те, що він провів чотири
роки поряд з батьком сучасної скульптури, не могло пройти, не залишивши сліду в
свідомості Антоновіча. Але, як заявляв
колись Бринкуш, за великими деревами і трава не росте документ,
підписаний Константіном Бринкушем 9 травня 1951 року, в якому написано:
Засвідчую, що пан Константін Антоновіч має великий талант у скульптурі і
працює із завзятістю, є нетиповим і не може бути взятим до уваги стосовно
визнання чи засвідчення. Отже, і вплив мислення Бринкуша у творчості
Антоновіча, на мою думку. Антоновіч є скульптором тварин. А ще це скульптор,
який шукав для себе майстрів, а у відвідуваних ним майстернях він шукав
дізнатися, навчитися, удосконалитися. Важливо те, що він не копіював Бринкуша,
відмовився від імітації, і це є доказом порядності й міри, що вартує взяти до
уваги.

Про
найважливіші виставки і твори Константіна Антоновіча розповістькритик Міхай Племедяла: Найважливіші
виставки Константіна Антоновіча були організовані в декількох паризьких
галереях. Я б згадав також і виставки з Нью-йоркської галереї мистецтв
Коркоран, а ще він виставляв і в Філадельфії. У списку його досягнень можемо
згадати й премію від Академії Італії. Однією з виставлених робіт є
монументальна статуя, створена для гробниці єпископа Вільяма Меннінга. В
Румунії скульптор створив бюст Вольтера і вівтар собору з Жімболії, про які не
знаю, чи вони записані до спадщини. Роботи Антоновіча знаходяться, в основному,
в приватних колекціях, але багато з них знаходяться і в галереях США.

Книга-каталог,
яка вводить нас у художній всесвіт Константіна Антоновіча, була створена Дойною
Урікаріу у співробітництві з Владіміром Булатом. Збірка під назвою Антоновіч:
1911-2002: Скульптор на двох континентів є двомовним англійсько-румунським
виданням, яке побачило світ у видавництві Універсалія з США. Міхай Племедяла,
критик мистецтва: Першою заслугою монографії, редагованої Дойною Урікаріу та
Владіміром Булатом, з допомогою Стівена Бенедікта, є те, що вони доносять
міжнародного скультпрора румунського походження, маловідомого широкій публіці,
додому. Книга є насправді каталогом-обгрунтуванням, робить можливим на першому
етапі ознайомлення з життям та діяльністю скульптора Константіна Антоновіча,
якому було б схвальним, щоб наступні покоління приділили йому місце в
румунському мистецтві у повній відомості із його мистецтвом. До того часу у
книзі, яка залишається головним інструментом для пізнання Константіна
Антоновіча в нашій країні, вирізняються три рівні підходу. Це атристина
біографія, презентація його творчості та його взаємодія з відомими іменами та
визнаними на міжнародному рівні течіями. Є спірним питанням чи існує зв’язок
між совами Антоновіча та Пікассо, Генрі Мура чи Хуана Міра. Окрім цього
аспекту, Антоновіч є одним зі скульпторів, який вартує того, щоб стати відомим
у Румунії.

Навіть
якщо головною темою його творів була сова, яку він представив у різних формах
та образах, Константін Антоновіч зробив і інший вид творчості, як камінний
хрест заввишки два метри,
розташований на західному фасаді нью-йоркського Собору Іоанна Богослова з
Амстердам-авеню. А ще Костантін Антоновіч є автором погруддя президента Дуайта
Ейзенхауера, розташованого в Білому домі.

Німецький державний театр організував в період з 8-15
жовтня V-ий Європейський театральний
фестиваль Євроталія. Вперше захід об’єднав у Тімішоарі твори важливих європейських творців як
Оскарас Коршуновас, Сільвіу Пуркерете, Ян Лауерс чи Вім Вандекейбус, та вистави, які використовують нову театральну
естетику, як, наприклад, вистави театру Антон Панн з м.
Римніку-Вилча, Театру-Пральні з Кишиневу (Республіка Молдова), Угорського державного театру Чікі Гергей з
Тімішоари.

Андрея Андрей, селекціонер фестивалю у 2015 році: Фестиваль дуже змінився від одного випуску до
іншого. Якщо в минулі роки ми запросили більше вистав із Румунії, то цього року
ми постаралися залучити більше вистав із Європи, зрежисовані важливими
театральними творцями. І минулі роки, й цього року вистави були дуже різними як
жанр та тематичний рівень. Ми запрошуємо вистави театру, але й сучасні
танцювальні вистави чи вистави театру-танцю, або вистави, які навіть не можна
віднести до якоїсь певної категорії. Євроталія є єдиним Тімішоарським
фестивалем, основаним лише на європейському театрі. Ми намагаємося збудувати
свого роду платформу для тенденцій актуального європейського театру.

Європейський театральний фестиваль Євроталія відкрився продукцією
Німецького театру Електра за Евріпідом і Есхілом, в режисурі
Бочарді Ласло. Його постановка зберігає стиль написання твору, але в сучасному
підході, з дуже молодою й дуже сучасною Електрою, і в той же час маленькою йі тендітною, але лише на перший погляд. Пристрасна
Електра, чиїм єдиним мотивом є помста, зіграна актрисою Ісою Бергер: Це
нелегка вистава. Мені потрібно дуже багато спокою напередодні цієї вистави,
мені потрібно побути з собою і зі всіма проблемами, які має Електра і які я
намагаюся розворушити в собі. Я намагаюся віддзеркалити публіці душу. Як казав і пан Бочарді, душа людини дуже широка. І ми це
намагаємося зробити – оголити душу перед публікою. Якби перенести Електру у
наші дні, я б не обов’язково зрозуміла б її бажання помститися, у сенсі вбити
свою матір, але розумію цю всеохопну любов до батька, тому що і я є дочкою, яка
надзвичайно любить свого батька, і, гадаю, що я зробила б усе для свого батька.
Тут ми певним чином схожі.

За Електрою була представлена Чайка Чехова в
режисурі Оскараса Коршуноваса, продукція ОКТ/Вільнюський
міський театр із Литви. Це постановка, як покорила публіку ще з перших хвилин
завдяки надзвичайній природності гри акторів. Актор не може сховатися за
спиною героя. Глядачі повинні побачити, як крок а кроком актор починає жити
життям героя. Цього навчає Коршуновас своїх акторів, як розповіла нам
Неле Савіченко, актриса, яка виконує роль Аркадіної. Неле Савіченко про
режисерську пропозицію Коршуноваса:Цьому тексту 100 років. Це дійсно давня п’єса. Які речі є
живими й зараз, сьогодні? Гадаю, що відносини між людьми… між матір’ю і
сином, нашою професією. Ця вистава розповідає про театр,
про те, як вистава, в якій вони беруть участь, змінює надзвичайним, дуже
сильним чином життя героїв. Після вистави Кості ніхто по-справжньому не щасливий. Отже,
відносини між матір’ю і сином, між Костею і його творінням, ідеї про артиста,
про людську істоту… є дуже багато речей, які дуже важливі сьогодні. Чайка? Це
та річ, яку ти ніколи не маєш у житті. Це мрія…

Бельгійський
режисер Ян Лауерс та Needcompany взяли участь у фестивалі Євроталія з виставою Сліпий
поет, яка піднімає проблему конфлікту міх Сходом та Заходом. Це вистава
про багатокультурність, побудована довкола історії кожного з
акторів-протагоністів. Ми запитали режисера Яна Лауерса, як прийняли його
актори пропозицію настільки відкритися перед публікою: Для них це не
проблема. Я працюю з цими людьми вже багато часу. Ми шукали відповідь на такі
запитання як: які історії треба розповідати в сучасному театрі, яке значення
театру, як ми можемо знову поставити театр в центр суспільства. Отже,
інтимність говорити про себе самого пояснюється лише тоді, коли існує
вразливість та універсальний підхід. Гадаю, що їхні історії є історіями усіх.
Отже, вони говорять про себе, але вже не є самими собою. І тут є відмінність,
дана тим фактом, що ми маємо підготовку перформерів, а не акторів. А перформери
завжди говорять про самих себе. Отже, ми намагаємося бути акторами, з цим фоном
перформерів, і намагаємося знайти новий метод розказувати історії. Коли актори
розповідають свої історії, вони роблять це досить історичним способом. Їхнє
життя є відправною точкою, щоб піти далі, поза їхнє життя. Я намагаюся
пов’язати їх історично, намагаюся використати дуже автономні зображення,
незалежні від історій, які вони розповідають, і знайти різні рівні й шари,
різні джерела енергії в той же час. Отже, це набагато більше, аніж розповідання
власних історій. Це універсальний автопортрет.

На основі угоди між Благодійною
організацією Президентський фонд Леоніда Кучми Україна та Сучавською філією
Союзу українців Румунії, починаючи з липня 2015 року в місцевостях
повіту Сучава,
де компактно проживають етнічні українці, працює Українська недільна музична школа. Її ініціатором та
засновником є Народний артист України, організатор фестивалів Доля та
Соловейко України Мар’ян Гаденко.

Відкриття недільної музичної школи було оголошене
4 липня у приміщенні Сучавської філії СУР-у. Мар’ян Гаденко розповість про мету заснування цієї школи: Це – навчання, поєднання та дружба через пісню,
через музику. Можуть приходити не лише українці, які проживають в Румунії, але
і діти румуни та діти інших національностей, займатися вокальним співом, який
об’єднує сценографію, хореографію, виконання. Мені дуже приємно, коли діти
приходять співати, як це відбулося у Сучаві або Сереті чи Бальківцях.

За активної участі групи викладачів вокалу,
представників Фонду, зокрема Тетяни Мудрої, Ірини Макеєвої і Тетяни Кисляк, а
також за допомогою фахівців Олесі та Ігоря Атодіресей, вже проведено декілька
засідань. Деталі подає пан Мар’ян Гаденко: На перших заняттях діти показали, що
дуже добре вміють виконувати народні пісні, а у сучасній естрадній музиці ще
мають прогресувати. Хотілось, щоб вони йшли у ногу зі своїми ровесниками з
Європи, зі світу.
Саме тому більше уваги приділяємо розвитку сучасній естрадній пісні. Я можу сказати, що
танцювальний колектив Козачок під керівництвом пана Петра Шоймана з
Бальківців, прекрасний у регіоні та у всій Румунії, також колектив Коломийка
під керівництвом Зірки Янош з Серету та діти Сучавської філії СУР-у дуже гарно
працюють. Через ці діти та їх майбутньої участі у фестивалі Доля ми можемо
підняти престиж сучасної української пісні закордоном, а в Україні
підтверджувати розвиток румунської та української естрадної пісні. Також я пропоную, щоб
цей майстер- клас, після одного року діяння закінчувався організуванням фестивалю
Соловейко Румунії, як до речі існує Соловейко України. Також було запропоновано організування фестивалю Доля і в Румунії.

Мар’ян Гаденко розповідає як думає
розширити діяльність недільної музичної школи, яка почала діяти у Сучавському
повіті: Мені дуже хотілося б, щоб до цієї акції більш активно підключилися
представники СуР-у. Народні та заслужені артисти з України згідні їхати безкоштовно
займатися цими дітьми, але хотілося б щоб ми склали тур по всій Румунії.
Наприклад, прибути до Сучави, займатися 2-3 дні, потім роз’їхатися по 2-3
місцевостях позайматися з дітьми, а потім далі йти до Тімішоари, а по дорозі робити зупинки, а потім
повернутися через гори і зупинитися у інших місцевостях і так перекрити всю
Румунію заняттями, а потім з дітьми щоб працювали місцеві професіонали, такі як наприклад
пан композитор Іван Лібер, який присвятив все своє життя розвитку української пісні в Румунії та інші.
У цьому сенсі, у мене було вже зустрічі з керівництвом СУР-у та керівниками
філії СУР-у,
бо у нас одні цілі.

До проведення музичних майстер-класів
залучиться й
композитор українського походження, вчитель музики, голова Караш-Северінської
філії Союзу українців Румунії Іван Лібер, який уточнив: Мар’ян Гаденко мені
повідомив, що він вже відкрив в Сучаві українську недільну музичну школу і має
намір заснувати й в Карашсеверінському повіті. Я буду дуже радо допомагати їм,
тому що мене цікавить ця акція. Я впевнений, що тоді, коли артисти з України
приїдуть до нас, то і нам буде трохи легше із мобілізацією людей. Вони краще
зрозуміють роль музики у вихованні дітей і народу. Мар’ян Гаденко ввійшов у
наші серця, у наші душі, у наші села та міста із українською піснею. Завдяки
йому художні колективи з Копачеле неодноразово виступали на сцені у Чернівцях.

Слід уточнити, що минулого
року представила українську
меншину на фестивалі Доля у Києві співачка Лавінія Леонте, яка успішно продемонструвала свій музично-вокальний талант. А це сталося за
допомогою голови Бухарестської філії СуР-у Ярослави Колотило та народного
артиста України Мар’яна Гаденко, які доклали упродовж часу багато зусиль для
налагодження плідних стосунків в галузі культури між українцями Румунії та
України.

На основі угоди між Благодійною
організацією Президентський фонд Леоніда Кучми Україна та Сучавською філією
Союзу українців Румунії, починаючи з липня 2015 року в місцевостях
повіту Сучава,
де компактно проживають етнічні українці, працює Українська недільна музична школа. Її ініціатором та
засновником є Народний артист України, організатор фестивалів Доля та
Соловейко України Мар’ян Гаденко.

Відкриття недільної музичної школи було оголошене
4 липня у приміщенні Сучавської філії СУР-у. Мар’ян Гаденко розповість про мету заснування цієї школи: Це – навчання, поєднання та дружба через пісню,
через музику. Можуть приходити не лише українці, які проживають в Румунії, але
і діти румуни та діти інших національностей, займатися вокальним співом, який
об’єднує сценографію, хореографію, виконання. Мені дуже приємно, коли діти
приходять співати, як це відбулося у Сучаві або Сереті чи Бальківцях.

За активної участі групи викладачів вокалу,
представників Фонду, зокрема Тетяни Мудрої, Ірини Макеєвої і Тетяни Кисляк, а
також за допомогою фахівців Олесі та Ігоря Атодіресей, вже проведено декілька
засідань. Деталі подає пан Мар’ян Гаденко: На перших заняттях діти показали, що
дуже добре вміють виконувати народні пісні, а у сучасній естрадній музиці ще
мають прогресувати. Хотілось, щоб вони йшли у ногу зі своїми ровесниками з
Європи, зі світу.
Саме тому більше уваги приділяємо розвитку сучасній естрадній пісні. Я можу сказати, що
танцювальний колектив Козачок під керівництвом пана Петра Шоймана з
Бальківців, прекрасний у регіоні та у всій Румунії, також колектив Коломийка
під керівництвом Зірки Янош з Серету та діти Сучавської філії СУР-у дуже гарно
працюють. Через ці діти та їх майбутньої участі у фестивалі Доля ми можемо
підняти престиж сучасної української пісні закордоном, а в Україні
підтверджувати розвиток румунської та української естрадної пісні. Також я пропоную, щоб
цей майстер- клас, після одного року діяння закінчувався організуванням фестивалю
Соловейко Румунії, як до речі існує Соловейко України. Також було запропоновано організування фестивалю Доля і в Румунії.

Мар’ян Гаденко розповідає як думає
розширити діяльність недільної музичної школи, яка почала діяти у Сучавському
повіті: Мені дуже хотілося б, щоб до цієї акції більш активно підключилися
представники СуР-у. Народні та заслужені артисти з України згідні їхати безкоштовно
займатися цими дітьми, але хотілося б щоб ми склали тур по всій Румунії.
Наприклад, прибути до Сучави, займатися 2-3 дні, потім роз’їхатися по 2-3
місцевостях позайматися з дітьми, а потім далі йти до Тімішоари, а по дорозі робити зупинки, а потім
повернутися через гори і зупинитися у інших місцевостях і так перекрити всю
Румунію заняттями, а потім з дітьми щоб працювали місцеві професіонали, такі як наприклад
пан композитор Іван Лібер, який присвятив все своє життя розвитку української пісні в Румунії та інші.
У цьому сенсі, у мене було вже зустрічі з керівництвом СУР-у та керівниками
філії СУР-у,
бо у нас одні цілі.

До проведення музичних майстер-класів
залучиться й
композитор українського походження, вчитель музики, голова Караш-Северінської
філії Союзу українців Румунії Іван Лібер, який уточнив: Мар’ян Гаденко мені
повідомив, що він вже відкрив в Сучаві українську недільну музичну школу і має
намір заснувати й в Карашсеверінському повіті. Я буду дуже радо допомагати їм,
тому що мене цікавить ця акція. Я впевнений, що тоді, коли артисти з України
приїдуть до нас, то і нам буде трохи легше із мобілізацією людей. Вони краще
зрозуміють роль музики у вихованні дітей і народу. Мар’ян Гаденко ввійшов у
наші серця, у наші душі, у наші села та міста із українською піснею. Завдяки
йому художні колективи з Копачеле неодноразово виступали на сцені у Чернівцях.

Слід уточнити, що минулого
року представила українську
меншину на фестивалі Доля у Києві співачка Лавінія Леонте, яка успішно продемонструвала свій музично-вокальний талант. А це сталося за
допомогою голови Бухарестської філії СуР-у Ярослави Колотило та народного
артиста України Мар’яна Гаденко, які доклали упродовж часу багато зусиль для
налагодження плідних стосунків в галузі культури між українцями Румунії та
України.