Tag: Великдень

Свято Великодня, якому передує
Страсний тиждень, зберігає низку
зональних диференційованих традицій,
але які концентрують у своїй структурі
всю духовну значимість події. Дата
Великодня обчислюється по-різному для
православної та католицької культур,
відповідно, цього року йдеться
про різницю в один
місяць між цими двома
подіями. Пояснює Делія Шуйоган,
етнолог Північного університету
Бая-Маре: «Весняне рівнодення
стає загальним елементом для обчислення
дати Великодня у всіх календарях. Ми
маємо юліанський календар, за яким
слідують православні християни, і
григоріанський, якого дотримуються
римо-католики. Між двома календарями
різниця становить 13 днів. Таким чином,
залежно від двох моментів, обчислюється
й дата Повного Місяця. Якщо у православних,
Повний місяць припадає в неділю, то
Великдень відзначається через тиждень.
Теж так обчислюється дата Великодня за
григоріанським календарем, з різницею
в 13 днів, що генерує й переміщення
відповідної дати. Важливо пам’ятати, що
Великдень – це свято, яке стосується
Місяця, а не Сонця, як це відбувається
у випадку з Різдвом. Це, очевидно,
безпосередньо впливає на традиції та
звичаї. Як правило, римо-католицький
Великдень святкується перед православним.»

Страсний тиждень сповнений глибоких
значень. Весь період відзначається
тверезим ставленням до всіх аспектів
суспільного життя, а
мешканці румунських сіл
поважають таку поведінку
без винятку. Сабіна Іспас, директор
Бухарестського інституту
етнографії та фольклору Костянтина
Бреїлою:
«Особливо два дні навантажені символікою
і ритуальними діями і жестами, які були
абсолютно обов’язковими для традиційного
суспільства. Це Великий Четвер, коли
востаннє поминалися мертві. Давним-давно,
в деяких районах південної Румунії, як
свідчать документи XVI століття,
запалювалися вогні біля місць поховання.
Це не палаючий і спалюючий вогонь, але
той, що носить значення світла. Це форма
вираження божественної енергії, яка
повинна проявлятися протягом подій,
які відбуватимуться в наступні дні і
ночі. Це період, коли щовечора, після
заходу сонця, у церквах відправляються
Денії (специфічні богослужіння Страсного
тижня, що складається з 12 Євангелій). У
Страсний четвер, традиційно фарбують
яйця, приносять в жертву пасхальне ягня
і приготовляють Пасху. Це символічне,
алегоричне навантаження всіх цих дій,
що відбувалися в домогосподарствах і
передували Воскресінню Ісуса Христа в
суботу вночі. Страсна п’ятниця – це день
розп’яття Ісуса Христа на Голгофі, це
найпісніший день Великого посту.»

Дуже важливим є вечір з суботи на неділю.
Ніхто не спить, підпалюються вогні в
садах, а опівночі всі повинні бути
присутніми в церкві. До церкви віряни
приносять палаючі білі свічки. Опівночі
всі свічки гасяться. Ще палаюча свічка
символізує відродження Христа. Палаюче
світло, життя, передається людьми від
однієї свічки до іншої. Ці свічки віряни
приносять додому, бо вони захищають
сім’ю цілий рік. Це унікальна картина -
шлях вірян до своїх домогосподарств із
запаленими свічками. Однак свято не
закінчується цією процесією.
У суботу, в традиційному
суспільстві, люди завершували роботу
і готувалися морально, духовно до свята.
Вони не готувалися до розваг, а до зовсім
іншого. Люди готувалися до цієї виняткової
події, збирання пасхального кошика.
Ніколи, традиційно румуни не споживали
жодну страву до її благословення
священником. Отже, і цей
великодній кошик був також формою
благословення всіх продуктів та страв,
що споживалися за святковим великоднім
столом. Центральним елементом
великоднього кошика була писанка.
Забарвлення писанок та приготування
традиційних страв – основні заняття
цього періоду в домогосподарствах
Румунії. Марамуреш (історичний регіон
на півночі Румунії) є одним із найбільш
консервативних районів що стосується
великодніх звичаїв. Сабіна Іспас пояснює:
«Писанка має, звичайно, єврейське
коріння. Не забудьмо, жовту писанку
поміщали в середині єврейської Пасхи,
а поряд ставили гіркі бур’яни.
Традиційно, у нас яйця фарбували у
червоний колір. Радість різних відтінків
жовтого, зеленого, синього та інших, а
також забарвлення яєць, у наші дні, з
все більш дивними мотивами і не має
абсолютно ніякого відношення до специфіки
свята.»

Постити люди перестають лише
у неділю
вранці, після того, як вони
приносять із церкви кошики
із освяченими традиційними стравами. Освячення
кошиків -
дуже красивий ритуал.
Атмосфера перед
церквами вражаюча:
ряди людей несуть покриті
вишитими рушниками кошики,
кожен із яких є ознакою самобутності
цієї нації. Незалежно від того, як його
святкують, Великдень у всіх регіонах
Румунії залишається нагодою для спільної
радості, дуже важливою подією, що об’єднує
членів сільських громад.

Незабаром настане Великдень – свято світла, радості та надії для
всього людства. В українських селах на мальовничій Буковині християни свято
дотримуються рідних великодніх традицій та звичаїв. Сьогодні, про ці звичаї
розповість вчителька Анка Штюбіану, яка викладає українську мову у Восьмирічній Балківецькій школі, уродженця села Негостини
Сучавського повіту.

Великий піст

Великдень у християнській вірі – це свято Воскресіння Ісуса
Христа, яке дало шанс віруючим позбутися гріхів, почати нове, безгрішне та
чисте життя. Християни приготовляються до цього свята через піст та молитву. Протягом семи тижнів, скільки триває піст,
християни приготовляються до Великодня. Цей період, можна сказати, виховує
тверду волю, люди стараються очистити тіло від шкідливих речовин, а душу від
поганих слів та вчинків. Піст – не строгий закон, його дотримують тільки ті,
котрі можуть і по-справжньому бажають цього. Є такі побожні люди, що в перший
день посту тільки після повернення із поклонів (з вечірньої служби) куштують
пісних страв. Традиційні пісні страви – це квасоля, біб, гриби, різні фрукти та
овочі. Першої суботи Великого посту віруючі йдуть до церкви і несуть «сорокоустено»,
тобто, муку, оливу, калач, вино, різні фрукти та інше для освячення. Це
подається в ім’я померлих із родини, а панотець роздає бідним людям із села.
Кожної суботи протягом посту відбувається Служба Божа на спомин тих, що
відійшли у царство небесне. Також три тижні перед Великоднем у церкві
проводяться поклони – вечірня служба, на яку приходять всі бажаючі помолитися
Богу.

Бечкова, Шуткова або Вербна неділя

Неділю перед Великоднем в Негостині називають Бечковою, а в
інших українських селах Шутковою чи Вербною неділею. Звичаї цього дня пов’язані
із давнім святкуванням весни, з пробудженням природи. Слово бечка походить від
слова вербичка. Верба – це одне із перших дерев, яке пробуджується після
зимового сну і розпускає бруньки. Гілки бечки символізують пальмові гілки,
якими люди вітали Ісуса Христа, коли Він увійшов у Єрусалим, співаючи: «Осана
благословен той, що йде в ім’я Господа!» Це відбувалося за тиждень до
Воскресіння. Існує такий звичай: у неділю віруючі приносять на Службу Божу
гілки бечки для освячення, а потім, повертаючись після Служби додому, вони
торкають один одного гілкою бечки промовляючи: «Бечка б’є, не я б’ю, від сьогодні
за тиждень – Великдень!» Так, ідучи додому, християни повідомляють всім, кого
зустрічають, про наближення Великодня. Вдома гілка бечки ставиться коло образа
чи у збанок. А ще є звичай з’їсти одну бруньку, щоб здоров’я було міцним. У
Бечкову неділю віруючі можуть куштувати крім пісних страв рибу і вино.

Великий тиждень

Протягом Великого тижня, якого ще називають Страсним тижнем, в понеділок,
вівторок, середу і четвер у церкві відбуваються «поклони». Четвер перед
Великоднем називають Страсним, тому що в цей день спіймали і мучили Ісуса
Христа. Цього дня господині випікають паски, заборонено прати, шити чи білити.
Також господарі нічого не сіють ні на городі, ні на полі, бо все повсихає і не
буде врожаю. Вони прибирають у садах, замітають у загородах, загрібають і палять вогонь. У Великодню п’ятницю у церкві відбувається
служба, яку називають «Плащівницею» – це похорон Ісуса Христа. До цієї служби
християни приготовляються душевно і тілесно. Вони не куштують нічого, поки не
зайде сонце і не попрощаються зі усіма знайомими. Протягом дня господині
займаються тільки писанками, інші заняття (пекти, варити чи палити вогонь у
кухні) заборонені. У передодень Великодньої неділі господині приготовляють
великодний кошик та готують різні смачні страви.

Великодня служба Воскресіння Ісуса Христа

Опівночі з суботи на неділю починається Великодня служба
Воскресіння Ісуса Христа. Найважливіший момент служби наступає тоді, коли
священик виносить світло, що символізує Воскресіння Сина Божого. Із того часу
всі християни вітають одні одних словами «Христос Воскрес!» і відповідають на
вітання «Воістину Воскрес!». Це вітання вживається протягом сорока днів після
Великодня, аж до Вознесіння Христового. Після того як віруючі беруть світло,
вони йдуть на цвинтар, де запалюють свічки на могилах померлих рідних, щоб
розділити із ними цю велику радість. Великодня Воскресна Служба триває аж до
ранку. У неділю рано, на схід сонці, люди стають коло церкви із
великодніми кошиками. В кошиках обов’язково лежать паски, писанки, сир, масло
та інше. У паску господині ставлять гарну свічку, яку називають «тріца», із
якою повертаються додому, щоб повідомити домашнім, які через хворобу не могли
піти до церкви, що Христос Воскрес. Кошик накривається найгарнішим вишитим
рушником. Коли панотець освячує кошики, по їх вмісту можна судити про
майстерність господинь. Після освячення всі віруючі поспішають додому. Є таке
повір’я, що той, хто дійде перший додому, буде мати щастя в сім’ї та добробут у
господарстві.

Великодній стіл

Вдома вся родина сідає до столу, члени сім’ї разом кажуть
молитву «Отче наш», куштують дори та свяченої води, і аж потім починають
пригощатися смачними стравами. Існує звичай за великоднім столом влаштовувати
перемагання писанок. Члени сім’ї беруть писанки і цокаються ними. У кого
залишається писанка не розбита, той цокає писанкою до чола, кажучи: «Щоб голова
була здорова цілий рік». У Великодню неділю після обіду віруючі йдуть до церкви для мирування. Кожний має при собі писанки, щоб подарувати друзям. Після мирування християни розходяться по цвинтарі, щоб запалити свічку і помолитися за померлих.

Перший та другий день Великодня

У понеділок також відбувається служба у церкві. Після служби
панотець та християни виходять надвір, i біля церкви відбувається освячення
води. Діти несуть образи, а парубки корогви. Всі присутні беруть освяченої води
у свою посудину. Освячена вода береже людей від хвороби, від страху, від усякого
нещастя. Є ще й такий звичай у понеділок: хлопці йдуть купати дівчат.
Давно хлопці використовували воду, а тепер – парфуми. Дівчата дарують хлопцям
гарні писанки. Після Великодня відбуваються танці, різні забави, таким чином,
віруючі радіють Воскресінню Ісуса Христа.

Незабаром настане Великдень – свято світла, радості та надії для
всього людства. В українських селах на мальовничій Буковині християни свято
дотримуються рідних великодніх традицій та звичаїв. Сьогодні, про ці звичаї
розповість вчителька Анка Штюбіану, яка викладає українську мову у Восьмирічній Балківецькій школі, уродженця села Негостини
Сучавського повіту.

Великий піст

Великдень у християнській вірі – це свято Воскресіння Ісуса
Христа, яке дало шанс віруючим позбутися гріхів, почати нове, безгрішне та
чисте життя. Християни приготовляються до цього свята через піст та молитву. Протягом семи тижнів, скільки триває піст,
християни приготовляються до Великодня. Цей період, можна сказати, виховує
тверду волю, люди стараються очистити тіло від шкідливих речовин, а душу від
поганих слів та вчинків. Піст – не строгий закон, його дотримують тільки ті,
котрі можуть і по-справжньому бажають цього. Є такі побожні люди, що в перший
день посту тільки після повернення із поклонів (з вечірньої служби) куштують
пісних страв. Традиційні пісні страви – це квасоля, біб, гриби, різні фрукти та
овочі. Першої суботи Великого посту віруючі йдуть до церкви і несуть «сорокоустено»,
тобто, муку, оливу, калач, вино, різні фрукти та інше для освячення. Це
подається в ім’я померлих із родини, а панотець роздає бідним людям із села.
Кожної суботи протягом посту відбувається Служба Божа на спомин тих, що
відійшли у царство небесне. Також три тижні перед Великоднем у церкві
проводяться поклони – вечірня служба, на яку приходять всі бажаючі помолитися
Богу.

Бечкова, Шуткова або Вербна неділя

Неділю перед Великоднем в Негостині називають Бечковою, а в
інших українських селах Шутковою чи Вербною неділею. Звичаї цього дня пов’язані
із давнім святкуванням весни, з пробудженням природи. Слово бечка походить від
слова вербичка. Верба – це одне із перших дерев, яке пробуджується після
зимового сну і розпускає бруньки. Гілки бечки символізують пальмові гілки,
якими люди вітали Ісуса Христа, коли Він увійшов у Єрусалим, співаючи: «Осана
благословен той, що йде в ім’я Господа!» Це відбувалося за тиждень до
Воскресіння. Існує такий звичай: у неділю віруючі приносять на Службу Божу
гілки бечки для освячення, а потім, повертаючись після Служби додому, вони
торкають один одного гілкою бечки промовляючи: «Бечка б’є, не я б’ю, від сьогодні
за тиждень – Великдень!» Так, ідучи додому, християни повідомляють всім, кого
зустрічають, про наближення Великодня. Вдома гілка бечки ставиться коло образа
чи у збанок. А ще є звичай з’їсти одну бруньку, щоб здоров’я було міцним. У
Бечкову неділю віруючі можуть куштувати крім пісних страв рибу і вино.

Великий тиждень

Протягом Великого тижня, якого ще називають Страсним тижнем, в понеділок,
вівторок, середу і четвер у церкві відбуваються «поклони». Четвер перед
Великоднем називають Страсним, тому що в цей день спіймали і мучили Ісуса
Христа. Цього дня господині випікають паски, заборонено прати, шити чи білити.
Також господарі нічого не сіють ні на городі, ні на полі, бо все повсихає і не
буде врожаю. Вони прибирають у садах, замітають у загородах, загрібають і палять вогонь. У Великодню п’ятницю у церкві відбувається
служба, яку називають «Плащівницею» – це похорон Ісуса Христа. До цієї служби
християни приготовляються душевно і тілесно. Вони не куштують нічого, поки не
зайде сонце і не попрощаються зі усіма знайомими. Протягом дня господині
займаються тільки писанками, інші заняття (пекти, варити чи палити вогонь у
кухні) заборонені. У передодень Великодньої неділі господині приготовляють
великодний кошик та готують різні смачні страви.

Великодня служба Воскресіння Ісуса Христа

Опівночі з суботи на неділю починається Великодня служба
Воскресіння Ісуса Христа. Найважливіший момент служби наступає тоді, коли
священик виносить світло, що символізує Воскресіння Сина Божого. Із того часу
всі християни вітають одні одних словами «Христос Воскрес!» і відповідають на
вітання «Воістину Воскрес!». Це вітання вживається протягом сорока днів після
Великодня, аж до Вознесіння Христового. Після того як віруючі беруть світло,
вони йдуть на цвинтар, де запалюють свічки на могилах померлих рідних, щоб
розділити із ними цю велику радість. Великодня Воскресна Служба триває аж до
ранку. У неділю рано, на схід сонці, люди стають коло церкви із
великодніми кошиками. В кошиках обов’язково лежать паски, писанки, сир, масло
та інше. У паску господині ставлять гарну свічку, яку називають «тріца», із
якою повертаються додому, щоб повідомити домашнім, які через хворобу не могли
піти до церкви, що Христос Воскрес. Кошик накривається найгарнішим вишитим
рушником. Коли панотець освячує кошики, по їх вмісту можна судити про
майстерність господинь. Після освячення всі віруючі поспішають додому. Є таке
повір’я, що той, хто дійде перший додому, буде мати щастя в сім’ї та добробут у
господарстві.

Великодній стіл

Вдома вся родина сідає до столу, члени сім’ї разом кажуть
молитву «Отче наш», куштують дори та свяченої води, і аж потім починають
пригощатися смачними стравами. Існує звичай за великоднім столом влаштовувати
перемагання писанок. Члени сім’ї беруть писанки і цокаються ними. У кого
залишається писанка не розбита, той цокає писанкою до чола, кажучи: «Щоб голова
була здорова цілий рік». У Великодню неділю після обіду віруючі йдуть до церкви для мирування. Кожний має при собі писанки, щоб подарувати друзям. Після мирування християни розходяться по цвинтарі, щоб запалити свічку і помолитися за померлих.

Перший та другий день Великодня

У понеділок також відбувається служба у церкві. Після служби
панотець та християни виходять надвір, i біля церкви відбувається освячення
води. Діти несуть образи, а парубки корогви. Всі присутні беруть освяченої води
у свою посудину. Освячена вода береже людей від хвороби, від страху, від усякого
нещастя. Є ще й такий звичай у понеділок: хлопці йдуть купати дівчат.
Давно хлопці використовували воду, а тепер – парфуми. Дівчата дарують хлопцям
гарні писанки. Після Великодня відбуваються танці, різні забави, таким чином,
віруючі радіють Воскресінню Ісуса Христа.

Великдень відноситься до свят з несталою датою,
тому що це свято обчислюється за місячно-сонячним календарем і відзначається в
першу неділю після першого весняного повного місяця. Найчастіше існує розрив у
святкуванні Великодня між Православною та Римо-католицькою церквами, хоча
обидві Церкви посилаються на момент весняного рівнодення, 21 березня. Різниця є
результатом використання різних місячних циклів. Цього року Великдень припадає на два різні місяці. Католицький – сьогодні, 4 квітня, а православний – у
травні.

У нашій
країні, особливо у Трансільванії, у Великодню
ніч, християни отримують в церкві «Пасху», тобто хліб, посипаний вином,
який вони несуть додому та діляться зі своїми близькими. Цей звичай датується
XVII століттям, з часів створення Реформаторської церкви в Трансільванії, однак
звичай цей перейняли як православні, так і римо-католики та греко-католики.
Після повернення з церкви, християни сідають за святковий стіл та
розговляються. З-поміж найпопулярніших звичаїв, які відбуваються у Великодню
неділю в католицьких громадах, найважливішим є обливання жінок та дівчат водою, а у сучасному варіанті парфумами. У
Трансільванії, в Страсну суботу напередодні Воскресіння, молоді хлопці у
католицьких громад прикрашають дерева кольоровими стрічками, а коли настає ніч
вони прив’язують ці дерева до огорожі неодружених дівчат. А дівчата пильно
стежать біля вікон цей момент і дізнаються, таким чином, скільки у них
претендентів буде у тому році.

У цей святковий для західного світу день, місце
призначення нашої уявної подорожі знаходиться в центрі Румунії. Це повітовий
центр і найбільше місто повіту Гаргіта -
М’єркуря-Чук. Пам’ятки історії, церкви, лікувально-оздоровчі центри, все це
чекає на вас у цьому куточку Румунії, заселеному переважно угорцями, які святкують
сьогодні Великдень. Найдавнішою будівлею міста М’єркуря-Чук є замок Міко. Був він
побудований в 1611 році, а з 1970 року після проведення масштабних
ремонтно-реставраційних робіт тут знаходиться Секлерський музей Чук, який
пропонує відвідувачам чотири постійні виставки, а також періодичні виставки. Щороку у Великодню неділю вранці, у нормальні часи, кілька тисяч вірян беруть участь у традиційній
церемонії освячення пасхальних кошиків у перший день католицького Великодня.
Незважаючи на погоду, люди збираються на плато в центрі міста за півгодини до
початку ранкової відправи. За традицією, кожен кошик накритий білим вишитим рушником,
яким деякі з віруючих римо-католиків користуються лише з цієї нагоди. Білі вишиті
рушники символізують новий початок, чистоту благословенної їжі після 40 днів
посту.

Те саме відбувається і біля комплексу в стилі
бароко, що розташований на північному сході міста М’єркурія-Чук, у кварталі
Шумулеу Мік, що є одним з найважливіших історичних пам’ятників Трансільванії,
відомим місцем паломництва римо-католиків. Комплекс був побудований в період з 1804-1834 рр., у
стилі бароко, за планами архітектора Костянтина Шмідта. Перший документ, що
свідчить про наявність членів францисканського ордену в Шумулеу, датується 1352
роком. В 1400 році Папа Боніфацій IX дозволив францисканцю Альверну Берталану збудувати 4 монастирі на
території римсько-католицької єпархії Алба-Юлія. Одним з них був монастир
Шумулеу, який в документах знаходимо під назвою Billich і був побудований 1390 року. Перша
церква в готичному стилі, побудована францисканцями була відреставрована у
1442-1448 рр. Церкву розширювали декілька разів упродовж часу. Попри це, на
початку 1800-х років церква виявилася занадто малою для великої маси
паломників, які відвідували Шумулеу. Стара церква була знесена у 1802 році,
замість неї була зведена церква, яка зберіглася до сьогодні. Від старої церкви
залишилися лише незначні фрагменти, замуровані у теперішніх стінах церкви.

Окрасою церкви є чудотворна статуя Діви Марії, розміщена у головному вівтарі.
Скульптура у липі зображує Пречисту діву Марію, яка носить на руках малого
Ісуса. Скульптура, яка, найімовірніше, датується ХVI, є найбільшою у світі скульптурою, заввишки 227
см. Її здійснено між 1515 і 1520 роками невідомим автором, але мистецтвознавці
сходяться на думці, що автором скульптури був учнем скульптора Файта Штосса. У
населеному пункті Чукул де Жос зберігаються ще кілька інших скульптур, які,
найімовірніше належать тому ж скульптору. Згідно легенді, напередодні
небезпеки, що загрожувала секрелам, обличчя статуї змінювалося, а з рани, що на
щоці, і яка була заподіяна мечем татара, починає текти кров. Протягом століть,
виявлено багато подібних ситуацій, але й чудес пов’язаних із цією статуєю.

Одним з найважливіших моментів у
християнському календарі є Великдень. Свято Великодня, якому передує
Великий Тиждень, зберігає ряд диференційованих зональних традицій, але які зосереджуються в їхній структурі на
духовному значенні події.

Дата Великодня обчислюється по-різному для православного і католицького
віросповідань, в
цьому році різниця між ними становила один тиждень. Делія Шуйоган, етнолог у Північному
університеті м. Бая-Маре: «Весняне рівнодення стає загальним елементом для обчислення дати Великодня у всіх
календарях. Ми маємо юліанський календар, за яким слідують православні християни, і григоріанський, якого
дотримуються римо-католики. Між двома календарями існує різниця в 13 днів. Таким чином,
залежно від двох моментів, обчислюється й дата Повного Місяця. Якщо у православних, Повний місяць падає в неділю, то Великдень відзначається
через тиждень. Те ж саме обчислюється за григоріанським календарем, з
різницею в 13 днів, що генерує й переміщення відповідної дати. Важливо запам’ятати, що Великдень
– це свято, яке
стосується Місяця, а не Сонця, як це відбувається у випадку Різдва Христового. Це, очевидно, безпосередньо
впливає на традиції та звичаї. Як правило, римо-католицький
Великдень святкується
перед православним.»

Весь Страсний тиждень рясніє глибокою
символікою.
Сабіна Іспас, директор Бухарестскього інституту етнографії і фольклору Костянтина Браїлою: «Особливо два дні навантажені символікою і ритуальними діями і
жестами, які були абсолютно обов’язковими для традиційного суспільства. Це
Великий Четвер, коли востаннє поминалися мертві. Давним-давно, в деяких
районах південної Румунії, як свідчать деякі документи XVI століття, запалювалися вогні біля місць
поховання. Це не
палаючий і спалюючий вогонь, але той, що носить значення світла. Це форма вираження
божественної енергії, яка повинна проявлятися протягом подій, які відбуватимуться в наступні дні і ночі. Це
період, коли щовечора, після заходу сонця, у
церквах відправляються Денії (специфічні богослужіння Страсного тижня, що складається з 12 Євангелій). У Страсний четвер, традиційно фарбували яйця, приносили в жертву пасхальне ягня і приготовляють
Пасху. Це було
символічне, алегоричне навантаження всіх цих дій, що відбувалися в домогосподарствах і передували Воскресінню Ісуса
Христа в суботу
вночі. У Страсну п’ятницю розіп’яли Ісуса Христа на Голгофі, це найпісніший день Великого посту.»

Дуже важливим є
вечір з суботи на неділю. Ніхто не
спить, підпалюються вогні в садах, а
опівночі всі повинні бути присутніми в церкві. До церкви
віряни приносять палаючі білі свічки. Опівночі всі свічки гасяться. Ще палаюча
свічка символізує відродження Христа. Палаюче світло, життя, передається людьми
від однієї свічки до іншої. Ці свічки віряни приносять
додому, бо вони захищають сім’ю цілий рік. Це унікальна картина – шлях
вірян до своїх домогосподарств із запаленими свічками. Однак свято
не закінчується цією процесією. Сабіна Іспас: «У суботу в традиційному
суспільстві, люди завершували роботу і готувалися
морально, духовно до свята. Вони не
готувалися до розваг, а до зовсім іншого. Люди готувалися до цієї
виняткової події, збирання пасхального кошика.
Ніколи, традиційно румуни не споживали
жодну страву до її благословення
священником. Цей великодній кошик був також
формою благословення всіх продуктів та страв, що споживалися за святковим
великоднім столом.»

Писанки є, мабуть, найважливішим пасхальним
символом. Сабіна
Іспас пояснює: «Писанка
має, звичайно,
єврейське коріння. Не забудьмо, жовту писанку поміщали в середині єврейської Пасхи, а поряд
ставилися гіркі
бур’яни. Традиційно, у нас яйця фарбували у червоний колір. Радість різних відтінків жовтого, зеленого, синього
та інших, а також прикрашення яєць, у наші дні, з все більш дивними мотивами і не має абсолютно ніякого відношення
до специфіки свята. Яйця фарбували в червоний колір».

Незалежно від того, як його
святкують, Великдень
у всіх регіонах Румунії залишається нагодою для спільної радості, дуже важливою
подією, що об’єднує членів сільських громад.

Великдень – це найважливіше християнське свято після Різдва.
Незалежно на яку неділю квітня чи травня воно припадає, усі з нетерпінням
чекають його приходу. Румуни, за звичаєм, зустрічають його вдома. Минулими роками, Великдень був
нагодою для багатьох румунів повернутися додому із інших країн,
де перебували упродовж
всього періоду після Різдва. Цього
року, через коронавірусну епідемію представники влади звернулися до них з
проханням не повертатися додому. На жаль, цього року це свято стало сумним
святом. Чимало сімей втратили близьких через жахливий вірус.

Сучасні румуни не ходять до церкви щонеділі, можливо, що й
не дотримуються регулярно посту, але у Воскресну ніч навіть і вони не забували піти на великоднє богослужіння. Церкви були переповнені
людьми, у містах важко було знайти
місце для припаркування автомобіля біля великих соборів, а вулиці за декілька
хвилин після опівночі ставали
справжніми рухливими річками світла. Цього року церкви закриті, вулиці пусті, а богослужіння можна було слухати
і дивитися за допомогою онлайнових трансляцій. Цього року, ті, хто за звичай повертався в
село до своїх батьків чи родичів, сподіваючись насолодитися традиційним столом,
зі стравами, приготованими мамою та бабусею, або обирали податися в паломництво до одного з
монастирів країни, готових прийняти туристів, залишилися вдома.

Сьогодні запрошую зупинитися уявно в одному прекрасному монастирі
Румунії. Називається він Пробота і прихований серед пагорбів північного сходу
Румунії, у Сучавському повіті. Монастир цей
є одним з найкрасивіших укріплених монастирів Південної Буковини. За звичай він може бути ідеальним
місцем відправлення великодніх свят для тих, хто цінує історію, архітектуру та
живопис. У монастирі діє майстерня
живопису, де черниці розписують ікони на дереві та писанки. Щороку до свята Паски черниці приготовляються завчасно:
печуть пишну білу паску, солодку, жовту «бабку», різні ласощі. У легенді
кажуть, що на протязі Страсного тижня, коли Ісус Христос був розп’ятий на
хресті, Богородиця прийшла побачити свого сина. Щоб догодити тим, хто вартували
його, вона принесла їм повний кошичок білих яєць, який поставила біля хреста.
Кров, яка стікала з ран розп’ятого, пофарбувала ті білі яйця. А Ісус дивлячись
на людей, сказав: Від нині розписуйте
і ви писанки, у пам’ять про моє розп’яття.

Побудований в 1530 році молдовським князем Петром Рарешом, монастир Пробота
вистояв у тяжких моментах своєї історії. Церква має форму трилисника, розділена
на вівтар, наос, гробницю, пронаос і притвор, відокремлені один від одного
кам’яними стінами. Купол – восьмикутний, відкритий над наосом, з чотирма
вікнами. Апсиди примикають до стін, і зовні церква має форму корабля. Включений
до списку історичних пам’яток Сучавського повіту ще з 2004 року, монастир був
колись господарським некрополем Молдови, в ньому будучи поховані господарі
Петру Рареш, Штефан Рареш, Елена Рареш та інші члени молдовської господарської
сім’ї. Монастир складається з шести об’єктів: церкви Св. Миколая, каплиці, руїн
господарських будинків, руїн внутрішніх будівель, кутових веж, внутрішньої
стіни. Варто зазначити, що церкву Св. Миколая було включено в 1993 році до
Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, до когорти буковинських монастирів з
настінними малюнками. Історія монастиря Пробота була не такою спокійною.

У 1391 році, під час правління князя Петра Мушата І, серед густого лісу, з
дубового дерева була зведена церква Св. Миколая. Це один з найстаріших
монастирів Буковини. Кілька десятків років потому, господар Олександр Добрий
(1400-1432 рр.) побудував нову церкву, на цей раз з каміння, неподалік струмка
Пробота. У цій церкві, Штефан Великий поховав свою матір, пані Ольтю, яка
померла в 1465 році. Від старої церкви залишилися лише руїни, оскільки
дерев’яна церква була знищена в результаті катастрофи, однак пізніше відновлена Штефаном
Великим. На жаль, церкву було знесено зсувом землі. Після смерті господаря
Петра Рареша, в 1550 році, дружина господаря Елена і троє її синів (Іліяш,
Штефан і Костянтин) вирішили обнести монастир оборонними стінами (заввишки 6
м.) з трьома вежами. Іліяш Рареш збудував всередині укріпленого монастиря княжі
будинки. У монастирській церкві були пізніше поховані Штефан Рареш (котрий
зійшов на трон після свого брата Іліяша і правив Молдовою з 1551 по 1552 рр) та
Елена Рареш (яка померла в 1553 році). У наступні роки в монастирі були
поховані й інші члени їх сім’ї.

У першій половині XVII століття, монастир був розграбований
грабіжниками, які опоганили й декілька могил. Церкву було частково відновлено
господарем Василем Лупу (1634-1653 рр.) У монастирі Пробота розгорнули свою
діяльність чотири видатні митрополити та книжники Молдови: Григорій Рошка,
Георге Мовіле, Феодосій Барбовський та Дософтей Баліл. Останній з них подарував
1677 року монастир і його землі Єрусалимському Господньому Гробу. У монастирі
оселилися грецькі ченці, які не піклувалися над тим як можна зберегти у доброму
стані монастир, що з плином часу привело до його деградації. На додаток до
недбалості, грецькі ченці проявили і невігластво. Таким чином, проведені ними
ремонтні роботи більше завдали шкод як будівлі, так і настінним розписам
інтер’єру. Настінні розписи вівтаря, нефу і гробниць були покриті розписами
низької якості.

15 вересня 1863 внаслідок схвалення Закону «Про
секуляризацію монастирів», монастир Пробота перейшов у власність держави, а
потім ліквідований. Постав цей монастир під увагу громадськості у 1904 році,
коли святкували 400 років від смерті господаря Штефана Великого. У 1993 році,
архієпископ Сучави і Радівців відновив монастир черниць. Були зведені нові
келії для черниць, а також нові прибудови для паломників. У тому ж році, Церква
Св. Миколая монастиря Пробота була включена до спадщини ЮНЕСКО. Це призвело до
збільшення інтересу до цього пам’ятника, так що з 1996-го по 2001-ий рр. в
чернечому комплексі розпочався масштабний процес дослідження, реставрації та
відновлення під егідою ЮНЕСКО, при фінансовій підтримці Міністерства культури
Румунії.

Оригінальні фрески інтер’єрів від 1532 року були відновлені
зусиллями реставраторів настінного розпису з Румунії, Австрії, Італії,
Німеччини, Франції, Польщі, Чехії, Швейцарії і Колумбії. Відновлені після 1990
року внутрішні фрески, здійснені в 1532 році, вражають манерою виконання, а
також єдиною і послідовною іконографічною програмою. Теплі кольори були
підібрані з особливою ретельністю. Представлені такі сцени, як Пантократор,
Таємна Вечеря (у вівтарі), Святий Миколай Чудотворець і Розп’яття (в наосі),
Вселенські Собори (у пронаосі), і Страшний Суд (на куполі притвору). Через дощ
і сніг зовнішній розпис на стінах церкви в значній мірі був знищений, але ще
можна захоплюватися такими сценами, як Дерево Іесіі та
Акафіст Благовіщення.

Православні українські християни та греко-католики в Румунії готуються до
Великодніх свят. На жаль, цього року ці свята не будуть такими радісними як
минулими роками, оскільки через обмежувальні заходи, запроваджені владою для боротьби з поширенням пандемії
коронавірусу, християни не зможуть брати участь у Святій літургії Воскресіння Христового у церквах,
не зможуть йти з кошиками до церкви, щоб освятити їх та не зможуть приймати гостей. Однак, вони матимуть можливість брати участь у
богослужіннях, переглядаючи
прямі трансляції по радіо, телебаченню та Інтернету, з надією на те, що негайно ми всі повернемося
до нормального життя.

Сьогодні, шановні радіослухачі, ми представимо вам кілька з найгарніших та найулюбленіших великодніх
звичаїв і традицій українців Румунії.

Вербна неділя

Тиждень до
Великодня, у шосту неділю Великого посту, святкується Вербна неділя. Релігійна назва цієї неділі є Вхід Господній в Єрусалим.
За Євангелією від Івана, у цей день Іісус Христос воскресив померлого Лазаря. Це
диво дуже вразило людей, які в знак поваги вітали і стелили дорогу Ісусу пальмовими листями, коли він увійшов в Єрусалим. В країнах де це дерево не росте, воно
було замінене гілочками верби. На Вербну, Шуткову або Бичкову неділю, як ще називають
її українці Румунії в залежності від регіону де вони проживають, зберігся
звичай не боляче бити друзів і рідню освяченими в церкві вербовими
гілочками, кажучи: «Не я б’ю, шутка б’є, за
тиждень – Великдень!. А це робиться для того щоб додати тілу здоров’я та
охороняти від злих духів. Потім освячені вербові гілочки (шутки) ставлять біля ікон,
щоб уберегти помешкання від неприємностей та від нечистої сили. У разі великої бурі кидається
поламану шутку у
вогонь і кажуть: «Хай хмари на небі розійдуться так, як
розійшовся дим від цієї шутки».

Розпис писанок

Розписування писанок це давній
звичай зокрема українців Сучавського та Ботошанського повітів. Розпис яєць у гуцулів характеризується спеціальною технікою, чудовим
колоритом та багатством рослинних і тваринних мотивів, а
останнім часом багато інших, які мають свою символіку. Гуцули зберегли давню воскову техніку розпису яєць. Контури орнаментальних
мотивів наносяться на яйця розтопленим воском за допомогою писачка або кірки. Серед орнаментів рослинні
та тваринні мотиви, такі як: дубове листя, баранячі роги, колосок, баранці, олені, коні,
птахи, дерево, риба, а серед геометричних мотивів,
наступні: кривулка, безконечник, трикутник, блискавка, драбинка.У останні роки писанкарки
почали писати нові мотиви, як на приклад образ святих, Ісуса Христа та
Пресвятої Діви. На яйцях також малюються ікони. Із писанкою на Великдень
пов’язують сподівання на краще життя, добробут, силу,здоров’я та відродження.

Ходити
за кукуцами на Живний Четвер

В окремих українських
селах Марамуреського повіту, на Живний Четвер, зберігся звичай «ходити за
кукуцами». Діти ходять від хати до хати та сповіщають про прихід Великодня,
отримуючи кукуци. А кукуци це спеціальний
хлібчик випечений у печі ґаздинями. Давно вони отримували крім кукуца і яйця зокрема
від хрещених батьків. У наші дні, діти отримують зокрема солодощі: цукерки та шоколад
тощо.

Великодні кошики

Приготування великодніх
кошиків це інший гарний звичай. У
залежності від регіону, у великодній кошик кладуть: паску, калач, баби,
писанки або яйця, м’ясні продукти, бринзу, масло, рибу, cіль, вино,
свічку. Останнім часом ставлять у кошик і тістечка. Кошики з великою
майстерністю готують українські домогосподарки, їх прикрашають квітами і
накривають вишитими рушниками.

Освячення пасок

Найгарніший та найбільш очікуваний
момент є освячення пасок. Першого дня Великодня, після Святої Літургії
християни виходять на подвір’я церкви, де
залишили свої кошики. Зазвичай,
кожна сім’я має своє місце. Священик виходить з церкви
із процесією, тричі обходить церкву, освячуючи паски та людей, промовляючи: Христос Воскрес! а віруючі
відповідають: Воістину Воскрес!. Потім, всі співають чудову пісню
Христос Воскрес із смерті. Після цього християни спішать додому, сісти за великодній стіл. Після
молитви Отче наш та пісні Христос Воскрес всі їдять цього дня
лише страви з
великоднього кошика.

Великодні ігри

У деяких селах з українським
населенням ще проводяться «Великодні ігри». Протягом трьох днів Великодня, після
обіду, діти, парубки та дівчата граються навколо церкви. Ці ігри здається пов’язані
із веснянками дохристиянського періоду, коли всі раділи весні, а потім
пристосували їх до цього великого християнського свята. Великодні ігри чекають всі, не
лише діти, але і жінки та чоловіки, а також особи похилого віку. Всі беруть
участь у них: одні граються, а інші дивляться та радіють. Серед
великодніх ігор, які ще збереглися нагадуємо: Вербове колесо, Подоляночка, Нема Краля вдома, Ідіть задні, будете
передні, Прутик, Я ходжу по торгу. Ціллю великодніх ігор є виявити хоробрість, мудрість та любов. Це добра
нагода для молоді краще познайомитися між собою.

Шановні радіослухачі, бажаємо Вам світла
і добра, міцного здоров’я, миру, злагоди та щасливих Великодніх Свят!

Православні українські християни та греко-католики в Румунії готуються до
Великодніх свят. На жаль, цього року ці свята не будуть такими радісними як
минулими роками, оскільки через обмежувальні заходи, запроваджені владою для боротьби з поширенням пандемії
коронавірусу, християни не зможуть брати участь у Святій літургії Воскресіння Христового у церквах,
не зможуть йти з кошиками до церкви, щоб освятити їх та не зможуть приймати гостей. Однак, вони матимуть можливість брати участь у
богослужіннях, переглядаючи
прямі трансляції по радіо, телебаченню та Інтернету, з надією на те, що негайно ми всі повернемося
до нормального життя.

Сьогодні, шановні радіослухачі, ми представимо вам кілька з найгарніших та найулюбленіших великодніх
звичаїв і традицій українців Румунії.

Вербна неділя

Тиждень до
Великодня, у шосту неділю Великого посту, святкується Вербна неділя. Релігійна назва цієї неділі є Вхід Господній в Єрусалим.
За Євангелією від Івана, у цей день Іісус Христос воскресив померлого Лазаря. Це
диво дуже вразило людей, які в знак поваги вітали і стелили дорогу Ісусу пальмовими листями, коли він увійшов в Єрусалим. В країнах де це дерево не росте, воно
було замінене гілочками верби. На Вербну, Шуткову або Бичкову неділю, як ще називають
її українці Румунії в залежності від регіону де вони проживають, зберігся
звичай не боляче бити друзів і рідню освяченими в церкві вербовими
гілочками, кажучи: «Не я б’ю, шутка б’є, за
тиждень – Великдень!. А це робиться для того щоб додати тілу здоров’я та
охороняти від злих духів. Потім освячені вербові гілочки (шутки) ставлять біля ікон,
щоб уберегти помешкання від неприємностей та від нечистої сили. У разі великої бурі кидається
поламану шутку у
вогонь і кажуть: «Хай хмари на небі розійдуться так, як
розійшовся дим від цієї шутки».

Розпис писанок

Розписування писанок це давній
звичай зокрема українців Сучавського та Ботошанського повітів. Розпис яєць у гуцулів характеризується спеціальною технікою, чудовим
колоритом та багатством рослинних і тваринних мотивів, а
останнім часом багато інших, які мають свою символіку. Гуцули зберегли давню воскову техніку розпису яєць. Контури орнаментальних
мотивів наносяться на яйця розтопленим воском за допомогою писачка або кірки. Серед орнаментів рослинні
та тваринні мотиви, такі як: дубове листя, баранячі роги, колосок, баранці, олені, коні,
птахи, дерево, риба, а серед геометричних мотивів,
наступні: кривулка, безконечник, трикутник, блискавка, драбинка.У останні роки писанкарки
почали писати нові мотиви, як на приклад образ святих, Ісуса Христа та
Пресвятої Діви. На яйцях також малюються ікони. Із писанкою на Великдень
пов’язують сподівання на краще життя, добробут, силу,здоров’я та відродження.

Ходити
за кукуцами на Живний Четвер

В окремих українських
селах Марамуреського повіту, на Живний Четвер, зберігся звичай «ходити за
кукуцами». Діти ходять від хати до хати та сповіщають про прихід Великодня,
отримуючи кукуци. А кукуци це спеціальний
хлібчик випечений у печі ґаздинями. Давно вони отримували крім кукуца і яйця зокрема
від хрещених батьків. У наші дні, діти отримують зокрема солодощі: цукерки та шоколад
тощо.

Великодні кошики

Приготування великодніх
кошиків це інший гарний звичай. У
залежності від регіону, у великодній кошик кладуть: паску, калач, баби,
писанки або яйця, м’ясні продукти, бринзу, масло, рибу, cіль, вино,
свічку. Останнім часом ставлять у кошик і тістечка. Кошики з великою
майстерністю готують українські домогосподарки, їх прикрашають квітами і
накривають вишитими рушниками.

Освячення пасок

Найгарніший та найбільш очікуваний
момент є освячення пасок. Першого дня Великодня, після Святої Літургії
християни виходять на подвір’я церкви, де
залишили свої кошики. Зазвичай,
кожна сім’я має своє місце. Священик виходить з церкви
із процесією, тричі обходить церкву, освячуючи паски та людей, промовляючи: Христос Воскрес! а віруючі
відповідають: Воістину Воскрес!. Потім, всі співають чудову пісню
Христос Воскрес із смерті. Після цього християни спішать додому, сісти за великодній стіл. Після
молитви Отче наш та пісні Христос Воскрес всі їдять цього дня
лише страви з
великоднього кошика.

Великодні ігри

У деяких селах з українським
населенням ще проводяться «Великодні ігри». Протягом трьох днів Великодня, після
обіду, діти, парубки та дівчата граються навколо церкви. Ці ігри здається пов’язані
із веснянками дохристиянського періоду, коли всі раділи весні, а потім
пристосували їх до цього великого християнського свята. Великодні ігри чекають всі, не
лише діти, але і жінки та чоловіки, а також особи похилого віку. Всі беруть
участь у них: одні граються, а інші дивляться та радіють. Серед
великодніх ігор, які ще збереглися нагадуємо: Вербове колесо, Подоляночка, Нема Краля вдома, Ідіть задні, будете
передні, Прутик, Я ходжу по торгу. Ціллю великодніх ігор є виявити хоробрість, мудрість та любов. Це добра
нагода для молоді краще познайомитися між собою.

Шановні радіослухачі, бажаємо Вам світла
і добра, міцного здоров’я, миру, злагоди та щасливих Великодніх Свят!

Великдень
відноситься до свят з несталою датою, тому що це свято обчислюється за місячно-сонячним календарем і
відзначається в першу неділю після першого весняного
повного місяця. Найчастіше існує розрив у святкуванні Великодня між Православною та Римо-католицькою церквами, хоча обидві Церкви
посилаються на момент весняного рівнодення, 21 березня. Різниця є
результатом використання різних місячних циклів. Цього
року католики і православні святкують Великдень з різницею
в тиждень.

Про це
розповість Сабіна Іспас, директор Бухарестського Інституту етнографії та фольклору Костянтин Бреїлою: «Екуменічні ради вирішили обчислювати дату святкування Великодня після численних зустрічей. Було визначено несталу дату, тому що вона обчислюється за місячно-сонячним календарем. Таким чином успадковується система обчислення
давнього єврейського свята Пасхи, періоду, коли, з історичної точки зору, здається, що
відбулися події. Ось чому,Вербна неділя та Великдень мають несталі дати».

У великодню ніч, віряни отримують
від церкви «Пасху», тобто хліб, посипаний вином, який вони несуть додому та
діляться зі своїми близькими. Цей звичай датується XVII століттям, з часів створення
Реформаторської церкви в Трансільванії, однак звичай цей перейняли як
православні, так і римо-католики та греко-католики. Після повернення з церкви, римо-католицькі
християни сідають за святковий стіл та розговляються. З-поміж найпопулярніших
звичаїв, які відбуваються у Великодню неділю в католицьких громадах,
найважливішим є обливання жінок та дівчат водою, а у сучасному варіанті парфумами. Делія
Шуйоган, етнолог Північного університету Бая Маре: «Трансільванські католики перейняли
ритуал обливання водою з німецького простору. Оскільки культурні шари завжди мають
певний вплив на еволюцію будь-якої цивілізації, відбулася прекрасна зустріч.
Усі християни-католики в традиційних громадах поважають цей звичай. У перший і
другий великодні дні, вони спочатку обливали водою на знак очищення. Це обливання,
очевидно, походить з дохристиянського періоду, маючи в основі ритуал, накладений
Остерою, богинею родючості та відродження. Під час цих святкових днів, всі обливалися водою, взаємно, як ритуал
очищення, а також родючості. У наші дні, католики обливаються парфумами, як
продовження від родючості до духовного відродження, аромат парфумів будучи
синонімом із відновленням, маючи ефект встановлення порядку, шляхом
збалансування космічних станів».

Великдень,
християнське свято Воскресіння Господнього, висуває на перший план елементи
великої духовної глибини. У народній
традиції,все, що відбувається в ці важливі дні, не є
випадковим. Як значення червоних писанок,
так і значення інших страв великоднього святкового столу – таких як
баранина чи паска – нагадують про жертвоприношення.
Етнолог Делія Шуйоган пояснює: «Іншою католицькою традицією – це символ великоднього зайчика. Сьогодні всі вітрини переповнені
шоколадними зайчиками,
шоколадними яйцями, які приносить зайчик.
Знову ж таки, звичай має
німецьке коріння, і теж має
відношення з тією ж
богинею Остерею. У легенді розповідається,
що ця богиня, у своїх прогулянках полями,
зустріла пташку зі зламаними
крилами. Будучи зворушеною
цим, богиня хоче допомогти пташці не
загинути. Божественний голос підказує її, що якщо їй вдасться перетворити
пташку на тварину, тоді остання виживе. Богиня перетворює
її на зайчика. Цікаво, однак,
що цей зайчик зберіг свою
функцію відкладання яєць. Таким чином, раз на рік пташка, що перетворилася на зайчика, дарує
богині пофарбовані яйця, у
знак переродження в іншій формі, але яка відновила її право на життя. Кажуть,
що з тих пір пофарбовані яйця
треба шукати в траві, по
кроках зайчика.»

У Трансільванії, в Страсну суботу напередодні
Воскресіння, молоді хлопці у
католицьких громад прикрашають дерева кольоровими стрічками, а коли настає ніч вони прив’язують ці дерева до огорожей неодружених дівчат. А дівчата пильно стежать біля вікон цей момент і дізнаються, таким чином, скільки у них претендентів буде у тому році.

Христос Воскрес! Шановні радіослухачі, другого дня Великодня запрошуємо
Вас у гості до етнічних українців, які мешкають в селі Вишня Рівна Марамуреського повіту, щоб дізнатися як
святкують вони найважливіше християнське свято – Воскресіння Іісуса Христа. Настоятель української
православної церкви села
Вишня Рівна, отець Юра Албічук розповість про Великий піст, Вербну Неділю або Вхід Господній в Єрусалим, Страсний Тиждень, Великдень, а
також про великодній кошик, великодні ігри та інші великодні звичаї, які несуть відбиток сивої
давнини і, які так гарно збережені жителями Вишньої Рівни.

Христос Воскрес! Шановні радіослухачі, другого дня Великодня запрошуємо
Вас у гості до етнічних українців, які мешкають в селі Вишня Рівна Марамуреського повіту, щоб дізнатися як
святкують вони найважливіше християнське свято – Воскресіння Іісуса Христа. Настоятель української
православної церкви села
Вишня Рівна, отець Юра Албічук розповість про Великий піст, Вербну Неділю або Вхід Господній в Єрусалим, Страсний Тиждень, Великдень, а
також про великодній кошик, великодні ігри та інші великодні звичаї, які несуть відбиток сивої
давнини і, які так гарно збережені жителями Вишньої Рівни.