Tag: відносини

Майже половина від загалом чотирьох мільйонів громадян Республіки Молдова живе і працює за кордоном. Саме ці люди, їхніми грошовими переказами зуміли врятувати країну, яка стикається з численними проявами корупції, від банкрутства. І теж вони масово схилили баланс, в середині листопада, на користь прозахідної Майї Санду, яка, таким чином, стала першою жінкою-президентом колишньої радянської республіки, переважно румуномовної.

Незабаром після того, як офіційні результати підтвердили її чітку перемогу над колишнім президентом, проросійським соціалістом Ігорем Додоном, Майя Санду оголосила свої пріоритети, серед яких: боротьба з корупцією, реформування інституцій та консолідація держави, яка б забезпечила високий рівень життя своїм громадянам. Для виходу з бідності Республіці Молдова потрібні інвестиції та робочі місця, щоб ті, хто нині живуть за її межами могли повертатися додому та відбудувати країну, – вважають політичні оглядачі. Країні необхідна зовнішня підтримка, та, в цьому сенсі, ще з перших тижнів мандату Майї Санду, Кишинів почав демарші з оптимізації своїх відносин зі стратегічними партнерами, відносини, які були заморожені під час мандату Ігоря Додона.

Перший офіційний візит до Республіки Молдова на найвищому рівні, був візит глави румунської держави Клауса Йоганніса. Як повідомила Адміністрація Президента Румунії, візит забезпечив належні рамки для оголошення сильної підтримки нової президентки та громадян Республіки Молдова, у їхніх зусиллях на шляху до стабільної демократизації, безповоротного впровадження принципів верховенства права та консолідації як європейського курсу, так і привілейованих відносин з Румунією. Візит має й символічну сторону, оскільки протягом п’яти років президент Клаус Йоганніс не відвідував Республіку Молдову.

Таким чином, ситуація повертається до нормальності, – стверджував молдовський політичний оглядач і журналіст Влад Цуркану, в день візиту глави румунської держави до Республіки Молдова: «У сентиментальному сенсі ми могли б сказати, що кров не вода, в тому значенні, що незалежно від політичних аварій у Республіці Молдова, від яких ми ніколи не застраховані на цій території з мінливими пісками, у певний момент відновлюється нормальність, з цієї точки зору. У дипломатичному плані відносини сьогодні на найвищому рівні, після того як, вже стало відомо, що пан Йоганніс уникав політичних та дипломатичних відносин з колишнім президентом Ігорем Додоном. Після сьогоднішньої зустрічі ми сподіваємось, що й інші стосунки будуть відновлені. Хоча відносини не були розірвані, як у 2009 році, коли посол Румунії був висланий, у деяких галузях були наявні штучні проблеми.»

Всього за кілька тижнів нам вдалося розблокувати відносини з нашими сусідами та нашими стратегічними партнерами, Румунією та Україною, після періоду, коли відносини на найвищому рівні були заморожені через ворожу політику керівників Республіки Молдова відносно як Бухареста, так й Києва, – сказала Майя Санду: «Ще одним важливим партнером, з яким нам потрібно переглянути відносини це ЄС. Ми хочемо відновити процес зближення Молдови з ЄС шляхом демократичних та економічних реформ, які перетворять Молдову в європейську державу, державу з європейськими установами, європейськими школами, європейськими лікарнями, європейськими дорогами, європейським майбутнім, яка діє виключно в інтересах усіх громадян.»

Через тодішні недемократичні практики Кишинева, Брюссель заморозив у 2018 році значну частину фінансової допомоги Республіці Молдова. Тепер, Майя Санду рішуча відновити стосунки з ЄС та провела зустрічі з усіма лідерами в Брюсселі. Вона отримала запевнення, що її країну підтримуватиме ЄС в зусиллях з реформування та зміцнення демократії, а також у боротьбі з пандемією COVID-19. У наступний період Майя Санду повинна закріпити свою політичну позицію в Кишиневі, – додав політичний оглядач Влад Цуркану.

Ймовірно, цього року відбудуться дострокові вибори, щоб глава держави могла отримати, якщо буде можливо, парламентську більшість, що дасть можливість cтворити уряд, який би підтримував політичні та дипломатичні зусилля президента: «Однак, можливо, що перший рік свого мандату Мая Санду втратить на продовження боротьби з Додоном та іншими досить впливовими олігархами, оскільки мільярдер, який зник у 2014 році повернувся до Республіки Молдова і спричинив хаос, в тому сенсі, що багатьох політиків підкуповує і маніпулює як завгодно, але Майя Санду лише на початку свого мандату. І, зайнявши найважливішу посаду в державі, я думаю, що вона безсумнівно має сили, яка до речі допомогла її стати главою держави. Вона користується величезною підтримкою з боку народу, на шкоду окремих альянсів партій, які не хочуть втратити контроль над системою, над фінансовими потоками, і це, мабуть, допоможе її отримати політичну підтримку, і після цього, я не сумніваюся, що Європейський Союз підтримуватиме її за допомогою політичних та фінансових інструментів. Брюссель повністю підтримує Майю Санду. На Заході, безсумнівно, розуміють, що якщо не підтримуватимуть Республіку Молдову, вона надалі стикатиметься з такими політичними проблемами, як під час президентського мандату Ігоря Додона.»

Нещодавно
в місті Ясси були опубліковані
результати комплексного дослідження, проведеного протягом двох років, що мало на
меті оцінити та проаналізувати спроможність Румунії як міжнародного гравця в її східному сусідстві, точніше, у відносинах з Р.
Молдова та Україною. Воно припускало
проведення опитування як серед провідних експертів з Р.Молдова, України та
Румунії, так і соцопитування серед пересічних молдован та українців.

RadioRomaniaInternational · Relatii Bilaterale-Взаємини – 26.01.2021

Дослідження
пропонує аналітичну модель для оцінки міжнародної спроможності державного
суб’єкта на основі факторів, які, згідно з літературою по спеціальності,
включають як елементи «жорсткої сили» (hardpower), так і «м’якої сили» (softpower), – розповів
координатор проєкту Теодор Мога, викладач Ясського університету ім. Александра Йоана
Кузи. «Ми розробили дослідження, яке мало на меті оцінити потенціал
зовнішньої політики Румунії щодо її безпосереднього східного сусідства та
внеску Румунії у зміцнення регіональної стабільності та безпеки. Наш проєкт був
профінансований за рахунок гранту Міністерства інновацій та дослідження і був
впроваджений протягом двох років. Ми розпочали роботу у 2018 році та завершили її
наприкінці минулого року. Для того, щоб проаналізувати зовнішній вплив Румунії,
ми побудували модель, засновану на кількох факторах, яка, згідно з літературою
по спеціальності, сприяє зовнішньому впливу. З-поміж цих факторів згадаю розмір
та географічне розміщення, а також населення Румунії, економіка, економічний
потенціал, військовий потенціал, питання, пов’язані з історією та культурою,
інституційну спроможність та внутрішній досвід і участь у міжнародних
організаціях, тобто фактори твердої та м’якої сили. Потім ми спробували
побачити, як сприймається Румунія в сусідніх країнах, а точніше в Республіці
Молдова та Україні. Ми зробили це кількома способами. Спершу проаналізували
зовнішньополітичний дискурс в Республіці Молдова та Україні протягом 10 років,
з 2009 по 2019 роки, після чого провели опитування як у Республіці Молдова, так
і в Україні, для визначення сприйняття Румунії населенням цих двох країн, а
наприкінці провели співбесіди з експертами, як з Республіки Молдова, так і з
України, а згодом з Румунії, щоб зіставити дані.»

Проаналізувавши
результати дослідження його автори прийшли до низки цікавих висновків, про які
розповів Теодор Мога: «Ми не змогли визначити послідовну, чітку, багаторічну
зовнішню політику Румунії щодо свого сусідства і констатували лише досить
обмежене, я наважусь сказати навіть пасивне, ставлення, яке не виходить за
загальні рамки дій Європейського Союзу чи НАТО, тобто Румунія не має власних ініціатив.
І дуже цікаво, що увага до сусідства зосереджена передусім на Республіці
Молдова. Проте навіть в Україні ми маємо кілька дуже цікавих спостережень. І я
б розпочав з одного з них, а саме з того, що 2014 рік, коли ми стали свідками анексії
Криму та російської агресії на Донбасі, став переломним моментом, своєрідним
перезапуском двосторонніх відносин. Якщо до 2014 року відносини між Румунією та
Україною були досить холодними і характеризувалися своєрідною взаємною
недовірою, то з 2014 року ми помітили перекалібрування дискурсу між двома
країнами. Отже, з цього моменту взаємні підозри згасають перед спільними
викликами безпеці, спровокованими Російською Федерацією в регіоні. І теж у 2014
році Румунія стала першою державою ЄС, яка ратифікувала Угоду про асоціацію між
ЄС та Україною, що є дуже важливим елементом. Крім того, Румунія з того моменту
постійно підтримує суверенітет та територіальну цілісність України, що також помітно
на рівні офіційного дискурсу. Але навіть якщо двосторонній дискурс став
позитивним, позитивні зміни двосторонніх відносин загалом є досить скромними,
все ще відчувається невикористаний величезний потенціал на рівні відносин між
двома державами. Тож, якщо у політичному плані справи дещо змінилися на краще, загалом
двосторонні відносини не зазнали особливих змін і Румунія залишається
незвіданою землею для населення України. І це наша друга важлива констатація,
на яку нас вивів дуже високий відсоток відсутності відповідей громадян України,
на запитання соцопитування, десь 30-40% респондентів сказали нам, що не мають
відповіді або мали нейтральне ставлення до наших запитань. Отже, українці
загалом дуже мало знають про свою сусідню країну і тому їм дуже важко визначити
своє ставлення до неї.»

Дослідження
також включає цілу низку рекомендацій щодо зовнішнього потенціалу Румунії, в основу яких лягли й уявлення про неї громадян
України та Республіки Молдова,
– каже Теодор Мога. «Інша цікава річ: 90% українців, наприклад, ніколи не були
в Румунії, 6% відвідали її один, максимум три рази, що багато говорить про рівень
інформації, яку українці мають про Румунію. В економічному плані українці
розглядають Румунію як країну, з великим потенціалом зростання та як відносно
важливу економіку в регіоні, але, на жаль, співпраця між двома країнами є дуже
скромною. Економічно Румунія майже відсутня на українському ринку або її
економічна присутність обмежена максимум прикордонними регіонами. Румунія не
входить до першої десятки торговельних партнерів України, а Україна до топ-10 партнерів Румунії,
що виглядає дуже дивно, враховуючи те, що Україна є найбільшою сусідкою
Румунії, з якою наша країна має найдовший кордон, понад 600 км. Існує гостра
потреба, на наш погляд, розвивати інфраструктуру, сполучення, транспортне сполучення
між двома країнами, враховуючи те, що інфраструктура між ними, наприклад, є
дуже хиткою. І мова йде не тільки про автомобільний транспорт, а й про морський
транспорт на Чорному морі, річковий транспорт на Дунаї тощо. Це значно
покращило б економічні зв’язки, а також призвело б до розвитку туризму,
оскільки туристична Румунія, загалом, майже невідома для української
громадськості.»

Повний текст дослідження англійською мовою, можна прочитати ТУТ.

24 грудня, через тиждень після
інавгурації нового президента Республіки Молдова Майї Санду, її румунський
колега Клаус Йоганніс здійснив офіційний візит до Кишинева. Це був перший
офіційний візит на найвищому рівні, який прийняла Майя Санду після вступу на
посаду за результатами виборів 15 листопада 2020 року. Глави двох держав
підписали спільну декларацію щодо зміцнення стратегічного партнерства між
Республікою Молдова та Румунією, яка підтверджує особливі двосторонні
відносини, а також зобов’язання Кишинева продовжувати свій європейський шлях.

А вже 12 січня ц.р. свій перший
закордонний візит після обрання президентом Молдови Майя Санду здійснила до
іншої сусідньої країни України, який сторони назвали початком нових україно-молдовських
відносин. Президенти продемонстрували готовність вивести двосторонні відносини
на якісно новий рівень, зокрема домовились створити спільну раду на рівні глав
держав для обговорення основних питань
порядку денного.

Один з провідних румунських
аналітиків, директор Інституту політичних наук Академії Румунії Дан Дунгачу, в ефірі Румунського радіо прокоментував проміжні підсумки візиту Майї
Санду до України, кажучи, що наразі вони не викликають особливого оптимізму. «Поки
в Кишиневі не будуть проведені дострокові парламентські вибори, практично
нічого з того, що пропонує пані Майя Санду не має шансів здійснитися. Отже, незалежно
від того чи йдеться про відновлення відносин з Україною на президентському
рівні, які були практично заморожені, з огляду на те, що вже два десятиліття
жоден президент України не відвідував Республіку Молдова, або говоримо про їх реалізацію
у формі конкретних проєктів, нічого не можна зробити без уряду, який би також взяв
на себе відповідальність за здійснення політичного проєкту, який пропонує пані
Майя Санду. Отже, все, що говорять в позитивному ключі про цей візит, будівництво
сучасної магістралі, відновлення мостів тощо, безумовно, не має ніякої корисної
цінності. Без прихильного пані Майї Санду уряду, про це не варто говорити
навіть теоретично.»

У Києві Майя Санду, на відміну від свого
попередника, відкрито визнала Крим українським, заявивши про взаємну підтримку
суверенітету і територіальної цілісності Республіки Молдова й України в межах їх
міжнародно визнаних кордонів. У цьому контексті постає запитання: чи може це
призвести до погіршення відносин з Росією? «Звичайно, це залежить від
того, як розглядати склянку – наполовину наповненою чи наполовину порожньою. Той
факт, що пані Майя Санду назвала Крим українським, виправило для вух українців,
дуже уважних до цього, те, що не сказав Додон, стверджуючи, навпаки, що Крим належить
Росії. Крім цього не було жодної геополітичної заяви щодо Російської Федерації.
У двох документах, підписаних двома президентами, Спільній заяві Майї Санду та
Президента Зеленського та Меморандумі щодо розвитку транспортно-транзитного
потенціалу між Республікою Молдова та Україною, жодним словом не згадується про
Росію, про виведення військ Російської Федерації, про сепаратизм в Україні та
Республіці Молдова і особливо про роль Російської Федерації як генератора
сепаратизму. Отже, обидва президенти дуже обережно уникли слова Росія.»

Румунський експерт Дан Дунгачу каже, що на шляху
до виведення відносини двох країн на інший рівень стратегічного партнерства є
одна, але дуже велика проблема – екологічні
наслідки експлуатації та будівництва Дністровської ГЕС. «Мені незрозуміло, яким
чином спрацює партнерство між Києвом та Кишиневом, оскільки, окрім риторики, між
двома державами є великі проблеми, в тому числі та, яку Майя Санду дала
зрозуміти, що планує порушити у Брюсселі, відповідно гідроелектростанції, які
Україна має намір побудувати і, які на думку Кишинева повністю суперечать європейському
екологічному порядку денному. Якщо Майя Санду порушить у Брюсселі це питання і
попросить про європейський арбітраж, я відчуваю, що партнерство між Києвом та
Кишиневом, так би мовити, ризикує «народитись мертвим», оскільки, очевидно,
Україна не хоче європейського арбітражу щодо впливу гідроелектростанцій на
навколишнє середовище.»

Дан Дунгачу, каже, що напевно найважливішим
результатом зустрічі українського та молдовського президентів є домовленість
про спільне звернення до Євросоюзу по допомогу з отриманням вакцини від
коронавірусу. Він каже, що вакцину можна розглядати як ознаку розподілу території
впливу, ще не визначеного, стратегічно між НАТО та ЄС, з одного боку та Росією,
з іншого. І дуже важливо побачити чи отримають Україна та Республіка Молдова
вакцину від ЄС, оскільки це буде свідчити про те, що ЄС також надсилає сигнал
Російській Федерації, – стверджує румунський оглядач.

На
тлі найглибшого розколу Америки
за її недавню історію, на думку аналітиків,
виборці створили черги біля
виборчих дільниць
у США – країні, яка найбільше постраждала
від пандемії коронавірусу. Понад 99
мільйонів американців проголосували
заздалегідь, особисто або поштою, а
загальна кількість тих, хто висловив
свій політичний вибір,
перевищила ті 138
мільйонів голосів на президентських
виборах 2016 року, переможцем
яких став тоді республіканець
Дональд Трамп. Оскаржена
чинним президентом, перемога демократа
Джо Байдена має бути підтверджена в
середині наступного місяця колегією
виборників, але наслідки
зміни адміністрації
в Білому домі вже
перебувають під пильною
увагою оглядачів.

Політолог
Андрей Церану
говорив в
інтерв’ю Радіо Румунія про
американське
розслаблення під час
адміністрації Байдена: На
внутрішньому плані, у
Сполучених Штатах, можливо, буде зроблена
спроба деескалації величезного розколу,
що існує в американському суспільстві,
та спроба врегулювати напруженість
расового, соціального характеру,
пов’язана, наприклад, із системою охорони
здоров’я та системою освітньої допомоги.
На зовнішньому
плані, все ще не зовсім
зрозуміло, чого нам
треба чекати. Звичайно,
трансатлантичні відносини покращаться,
але ми не знаємо наскільки. На
мій погляд, стосунки з
Румунією – це вже закріплені стосунки.
Я не думаю, що може статися щось
поганого у відносинах з Румунією,
і, мабуть, хороші речі вже
відбуваються. Державний
департамент, устами
посла США в Бухаресті, заявив, що з боку
Сполучених Штатів будуть здійснені
великі інвестиції в галузі транспорту,
зв’язку, дорожньої
інфраструктури. На
мій погляд, політика
безпеки США принципово не зміниться .

Аналіз
американської політики був зроблений
університетським професором Даном
Дунгачу,
який каже, що Дональд Трамп
вважає, що все, що відбулося
протягом трьох десятиліть
до 2016 року, було послабленням США. Ось
чому за час свого перебування на
посаді Трамп приділив
більше уваги внутрішнім проблемам
Америки, яка не повинна
споживати своїх ресурсів
за кордоном, і з цієї точки зору він
майже докорінно змінив парадигму
функціонування Америки на
глобальному рівні: Теорія Дональда
Трампа в міжнародних відносинах полягала
в тому, що протягом 30 років Америка
витратила трильйони доларів аби зазнати
поразки, без перемоги в Афганістані,
без перемоги на Близькому Сході, і, за
винятком держав Східної та Центральної
Європи, її не вдалося майже нікого
залучити до євроатлантичного світу.
Світ, побудований Америкою протягом 30
років, з точки зору Трампа, був світом,
який виснажував ресурси Америки, не
призвів до вирішення конфліктів у світі,
і на додаток, дозволив ворогам Америки
рости і розвиватися. Цікаво буде побачити,
чи Америка Байдена повернеться до
колишньої парадигми, до приходу
адміністрації Трампа до влади, і відновить
своє бачення закордонної політики, в
якому світ має перетворитися на Америку,
а Америка має стає ліберальним гегемоном,
який вона була протягом 30 років. Як
поступатиме Байден цікаво побачити,
але на мій погляд, Америка не повернеться
до періоду напередодні Трампа, це буде
Америкою, яка щодо багатьох фундаментальних
питань для нас, європейців, більше не
буде такою зацікавленою.

Китай
є конкурентом Америки і навіть її
опонентом з різних питань – це Вашингтонський
консенсус між демократами та
республіканцями, який по-різному
вербалізується на громадському рівні,
і з цієї точки зору нічого суттєвого не
зміниться, зазначив
професор Дунгачу,
за словами
якого, майбутній
світовий порядок
буде побудований навколо відносин між
США та Китаєм: Це буде
рівняння, за допомогою якого нам
доведеться сприймати
світ, і залежно від нього ми будемо
ставитися до стратегічної
і навіть економічної реальності
майбутнього світу. Що стосується відносин
з Російською Федерацією, то це треба
сприймати у парадигмі відносин
з Китаєм. Російська Федерація сьогодні
перебуває в ситуації Китаю 1970-х
років. Тоді
велике
протистояння було між Америкою та СРСР.
Китай був
між Америкою та СРСР. Зараз Росія
опинилася в ситуації, коли вона третя
країна у
битві між великими
державами. Російська Федерація буде
дуже обережною, щоб не робити рішучих
жестів ані по відношенню до Китаю, ані
по відношенню до США, що можна було б
сприймати як абсолютний альянс, і з цієї
точки зору слід очікувати дипломатичної
гри Російської Федерації, яка рушає з
гіпотези, що вона більше не є великим
світовим актором, але може розігрувати
свої шанси або максимізувати свої менші
шанси, які вона має, принаймні теоретично.
У цій кон’юнктурі буде враховуватися
Російська Федерація, у цій кон’юнктурі
буде враховуватися Європейський Союз,
а також другорядний актор стосовно
суперечки між Америкою та Китаєм. Актор,
до якого Китай, не випадково, залицяється
з великою пильністю, скоріше на
економічному рівні двосторонніх відносин

Від епохи Трампа залишиться
спадщина і після його терміну,
вважає університетський
професор Валентин
Наумеску, за словами
якого адміністрація
Байдена має всі шанси нормалізувати
відносин США з ЄС, що, мабуть, є одним з
найважливіших і безпосередніх наслідків
цих виборів:
Це,
на мій погляд,
є головною перевагою для Європи і навіть
для регіону, в якому ми розташовані,
для Центральної та Східної Європи, тому
що ми зацікавлені
в тому, що від НАТО,
альянсу,
який забезпечує гарантії безпеки, якими потребує Румунія,
і регіон, і Європа
в цілому, по суті залежать якість,
обґрунтованість
та довіра до трансатлантичних
відносин. Але
саме ці трансатлантичні відносини
сильно постраждали протягом останніх
4 років. Певні ситуації
з часом важко виправити, а інші ніколи
не повертаються туди, де вони
зупинилися.

Ми побачимо, що певні політичні
наголоси,
певні занепокоєння, певні протекціоністські
тенденції, чи то на економічній лінії,
чи, наприклад, у змаганні за глобальне
панування з Китаєм, неминуче
продовжуватимуться, перейдуть
до наступної адміністрації, сказав
ще Валентин Наумеску .

Звичайне
зібрання на початку кожного вересня,
щорічна зустріч румунської посткомуністичної дипломатії, у свою чергу,
адаптується до обмежень, накладених пандемією, і проходить в системі відеоконференцій. В іншому випадку,опори закордонної політики Румунії, представлені президентом Клаусом Йоханнісом ще з моменту
відкриття зустрічі, залишаються незмінними: збільшення ролі нашої країни в Європейському Союзі та НАТО, а також зміцнення та розширення
Стратегічного партнерства зі США. Румунська дипломатія повинна продовжувати
працювати над поглибленням цих напрямів, – підсумував глава держави. Це
підтвердив і міністр закордонних
справ Богдан Ауреску.

Він оголосив, що міністерство готує набір
нових напрямків дипломатичних дій у контексті наслідків кризи COVID-19 і що
процес роздумів, розпочатий три місяці тому, буде реалізовуватися стратегіями,
адаптованими до міжнародної реальності. Нинішня криза, спричинена новим
коронавірусом, посилює основні процеси у міжнародних відносинах, і тому
румунська дипломатія повинна адаптуватися. Зустріч має на меті проаналізувати,
з одного боку, основні світові та європейські тенденції, створені або
прискорені пандемією COVID-19, а з іншого боку, підготувати створення більш
ефективного механізму раннього попередження про кризові ситуації. Однак, з
іншого боку, уточнив Богдан Ауреску: Адаптація ніяким чином не означає принципову зміну основ нашої закордонної політики: підвищення нашого
статусу та ролі в Європейському Союзі та НАТО, відповідно розвиток та поглиблення стратегічного партнерства зі США та
підтримка міжнародному праву і демократичних цінностей багатосторонності.

Учасник зустрічі, прем’єр-міністр Людовик Орбан наполягав на необхідності Румунії
бути передбачуваною у своїх стратегічних орієнтаціях за кордоном. Посилаючись
на часто ризиковані зовнішньополітичні ініціативи колишніх лівих урядів, лідер
лібералів зазначив: Я думаю, що час для
дипломатичних авантюр, здійснених партійною політикою, минув. Час розвитку
напруженості та воєн з картонним солдатиками також, я думаю,
минув. У Румунії є уряд, який глибоко прагне захищати демократію, поважати всі міжнародні
зобов’язання, перш за все перед своїми стратегічними партнерами, Сполученими
Штатами Америки, Європейським Союзом, НАТО, але також і перед всіма
нашими партнерами.

З-поміж спеціальних гостей щорічної зустрічі
– глава європейської дипломатії Жосеп Борелл та заступник генерального
секретаря НАТО, румун Мірча Джоане, колишній міністр закордонних справ Румунії.

Кандидат, цього року, на
власне правонаступництво,
соціалістичний проросійський
президент Ігор Додон
проявляє себе у заявах, не рідко суперечливих. У вівторок на зустрічі з
акредитованими послами за кордоном він постановив, що імплементація Угоди про
асоціацію з Європейським Союзом, укладеної у 2014 році колишнім прозахідним
урядом, залишається одним із зовнішньополітичних пріоритетів Республіки
Молдова. Крім того, що він назвав зміцненням відносин з Європейським Союзом,
президент наполягав на важливості двосторонніх відносин з Москвою та
Бухарестом. Він нагадав, що у квітні виповняться 10 років з моменту підписання Угоди про партнерство та стратегічне
співробітництво між Республікою Молдова та Румунією, і оцінив, що на даний момент немає
складних тем і суперечностей з Бухарестом.

Більш обережний, глава румунської дипломатії Богдан
Ауреску сказав своїм колегам країн-членів, що дії Республіки Молдова щодо виконання
зобов’язань, взятих на себе у відносинах з Європейським Союзом, слід ретельно
та суворо контролювати. Кишинівські експерти, яких цитують кореспонденти Радіо
Румунія, стверджують, що соціалістична влада просто імітує виконання Угоди з
Брюсселем, оскільки заяви не супроводжуються необхідними реформами. Політичний
аналітик Іон Теберце також каже, що так звана збалансована
зовнішня політика, яку Кишинів офіційно претендує, що просуває, є не що інше, як переорієнтація її
вектора і підпорядкування московським інтересам.

Преса наводить як приклад нещодавню
заяву міністра закордонних справ Авреліу Чокоя про нібито миротворчу роль російської
армії у збройному конфлікті 1992 року, що призвело до фактичного виходу з-під
контролю Кишинева проросійського сепаратистського
регіону Придністров’я. Росія взяла на себе зобов’язання на саміті ОБСЄ в
Стамбулі в 1999 році вивести боєприпаси та збройні сили з території Республіки
Молдова, але поки що виконала лише дуже незначну частину своїх зобов’язань.
Минулого місяця Румунська академія також була змушена відреагувати на декларації у Кишиневі. Найвищий науковий орган в Бухаресті закликає владу Молдови
зберігати офіційне використання правильних понять румунська мова та
румунська історія.

Академія стурбована спробою
кишинівської влади повернути поняття «молдовська мова», винайдене радянською
пропагандою, і стверджує, що молдовської мови немає, а лише румунська та її говори, включно молдовський. Поняття молдовська мова та народ були запатентовані сталінською Москвою для виправдання
анексії в 1940 р., після ультиматуму, румунських східних територій, на яких була створена
нинішня Республіка Молдова. Згідно з останнім опитуванням, 34% громадян
виступають за об’єднання з Румунією.

Румунія, як сусідня країна, продовжує підтримувати
українську сторону в оцінці безпекового питання. Як повноправний член НАТО з
15-річним досвідом, Румунія щоразу демонструє переваги й гарантії з боку
Альянсу. Проте, конфлікт на Донбасі та анексія Криму залишаються викликом для
всієї Європи, а не лише для України, попри її позаблоковість. Такої думки
припускається третій президент України (2005-2010 роки) Віктор Ющенко, який
нещодавно побував у Бухаресті для участі у міжнародній конференції на тему
«30-та річниця краху комунізму в Східній Європі: роль культурної дипломатії у
вирішенні заморожених конфліктів». Колишній глава України в ексклюзивному
інтерв’ю Радіо Румунія розповів про відносини з Румунією, про сучасні загрози,
для яких немає кордонів й відстані та як саме, на його думку, запустити
платформу у Будапештському форматі.

– Ви брали участь в Бухаресті у конференції з
культурної дипломатії, як цікавляться Ваші колеги безпековою ситуацією в
Україні?

– Ви
знаєте, формат, про який ми зараз говоримо, він практично постійно діючий.
Тобто, в нас є декілька міжнародних ініціатив, в рамках яких створена група із
східних президентів. Як правило, на першому місці в нас безпекове питання, бо
говорити про все інше, в той час як ми маємо невирішені питання у сфері безпеки
– це безглуздя. Безпекове питання – це відповідь на життя пересічної людини. У
нас є низка геополітичних конфліктів, які розмежовують дві платформи: одна
російська – сибірська феодальна, азійська та друга – європейська, цивілізована,
демократична, наповнена свободами. Це – тектонічний злам і загрози не
обов’язково надходять через географічний кордон. Можна бути за десятки тисяч
кілометрів один від одного і не бути спокійними, – чи то під час виборів, чи то
під час референдумів, чи то під час простого життя. Наприклад, якщо згадати, що
сталося у Солсбері (отруєння екс-розвідника ГРУ Сергія Скрипаля та його дочки -
ред.). Якщо ми розуміємо, що відбувається на Сході Європи: 6 конфліктів – від
Нагірного Карабаху, Абхазії, Осетії, Донбасу, Криму й до Придністров’я, то повинні зауважити, що агресором у цих
конфліктах є одна країна – це Росія. Це конфлікти, які мають геополітичний
вимір і тільки внутрішніми національними інструментами цю проблему з порядку
дня не зняти. Геополітичний конфлікт треба вирішувати міжнародними інструментами.
Тому ми кажемо нашим колегам в Європі: «Друзі, схаменіться! У вас на сході
Європи точний сюжет жовтня 1938 року. У вас анексії, у вас референдуми, у вас
військова окупація, весь набір для глобальної дестабілізації на Сході вже
упакований». Якщо Європа не почне говорити одним голосом, принаймні, узгодженим
голосом по цих викликах, – ми ще довго будемо вести дебати. Якщо говорити про
політику в Європі, мені здається, що там (в Європі – ред.) ще немає адекватного
розуміння того, що відбувається з ними й в цілому на континенті: одні просять
перегляду санкцій, другі кажуть, що «Північний потік» не політичний проект! До
чого ж дивні й недалекоглядні люди! Для Путіна кожний літр нафти й кожен
кубічний метр газу – це завжди була політика. Ми повинні ще пройти дуже довгу
дорогу. Коли ми говоримо про шість конфліктів, які веде Росія на Сході Європи,
які привели до того, що після Гельсінкської конференції 1975 року, коли були
засновані принципи, на яких була вибудована безпекова політика. Базовий з цих
принципів – це недоторканність національних кордонів і повний політичний
суверенітет над національною територією. Сьогодні ми констатуємо, що, на жаль,
для чотирьох країн Східної Європи цей базовий принцип світової безпеки вже не
працює. Якщо правило має виняток щодо України, значить воно має виняток й до
210 країни світу. Це деморалізація, яка прослідковується в останні 25 років.
Від Балтії до Чорного моря сьогодні простяглася широка й висока металева
завіса, яка розділяє дві політики в Європі й у світі. Питання часу тільки коли
й на якій лінії цього фронту ми отримаємо, можливо, спочатку ускладнення
холодного типу, а потім гарячого. Те, що сьогодні йде в Європі – гаряча війна і
в Європи немає жодного плану як на неї реагувати. Таке відчуття, що це
відбувається десь на місяці чи в космосі.

– У Румунії є розуміння української проблеми? На Вашу
думку, в цій країні розцінюють це, як гарячу точку в Європі?

– У тому колі, в якому я спілкуюся – є повне розуміння. Я міг би сказати,
що не тільки в Румунії, а й в низці східноєвропейських країн. Позиція, яку я
висловлюю, її розділяють всі президенти цих країн. Я б сказав, за 4-5 років ми
пройшли дорогу від обережного відношення «а що там відбувається?», тобто, на
Донбасі й в Криму, як відбувалися ті псевдореферендуми, всю цю ретроспективу
прелюдії до Другої світової війни. Місія наших форматів не полягає в тому, щоб
17 президентів Східної Європи, переконували, що відбувається на Сході (України -
ред.). Ви подивіться, які відносини Європи й Росії на всьому східному кордоні -
й вони завжди були напружені. Навіть, якщо взяти Росію й Білорусь. Ми ж
розуміємо, що це не лінійні відносини. Чи ми візьмемо країни Балтії, чи
Україну, чи Грузію – на кожному європейському відтинку ми бачимо тільки
проблеми, ми не можемо сидіти гадати, як ця проблема ляже на стіл через рік,
через два. Треба займатися цією проблемою. Ми колишні президенти, у нас великий
досвід і в нас немає політичної заангажованості.

– Як наявні формати та переговорні платформи щодо
вирішення конфлікту можуть бути вдосконалені, щоб геополітичні проблеми були
вирішені?

– Якщо ми беремо перші конфлікти, які виникли на Сході Європи – Нагірний
Карабах (Азрбайджан – ред.) і Придністров’я (Молдова – ред.), – що показав цей
політичний час, який ми прожили? До них добавилися ще грузинсько-російська й
українсько-російська війни. Сьогодні ми можемо зробити висновок, що європейська
міжнародна дипломатія за ці 28 років не знайшла жодного політичного інструменту
чи формату, який би такі виклики врегульовував. Тому, ми можемо говорити про
Мінський формат для Нагірного Карабаху, П’ятисторонній формат для Молдови,
тристоронній формат для України… І що? Пройшло п’ять років. Пригадуєте 10
пунктів Мінського формату (для України – ред.)? Ми втратили 7% національної
території, понад 60 тисяч вбитих і поранених. Жоден із 10 пунктів з Мінського
формату – 2 не виконаний. Про що далі говорити? Нам Мінський формат, як мантру
повторюють і на Заході, і на Сході. Шановні дипломати, шановні політики,
пройшло п’ять років! Ми дорогою ціною підтверджуємо цей формат кожний день.
П’ять років вам достатньо, щоб зробити елементарний самоаналіз і сказати, що
цей формат не працює? Бо цього не бажає одна сторона – російська, яка не є
навіть стороною переговорів. Вона є спостерігачем. Можемо ми врегулювати
конфлікт через політико-дипломатичний формат, якщо в кріслі агресора ніхто не
сидить? Коли ми ведемо переговори не з тими людьми, які не приймають рішення,
як починати завтра день. Я б не починав з того, щоб піддавати критиці Мінський
формат, я думаю, що для України – важливий діалог, але якщо він не працює його
треба модернізувати, тому не в наших інтересах сьогодні давати оцінки. Я добре
розумію, хто приніс Мінський формат – 2, я добре розумію, хто його озвучив і
добре розумію, чому його Україна прийняла, але ми повинні бути відповідальні в
цьому сенсі. Термін п’ять років (військових дій – ред.) занадто великий, щоб
прийти до висновку, що формат треба змінювати. Якщо ми вже з цієї точки зору
дивимося ще далі – у нас є унікальний інструментарій, яким не володіє ні Азербайджан,
ні Грузія, на Молдова. В нас в портфелі є договір 1994 року (Будапештський
меморандум – ред.), який Україна підписала під фінал Холодної війни,
добровільно відмовившись від ядерного озброєння. Це унікальний політичний
прецедент. Замість цього кроку Україна отримала гарантії ядерного клубу -
першої п’ятірки ядерного клубу світу. Виникає логічне запитання: чому ці
підписанти сьогодні не за столом переговорів?

– Румунія цього року відзначає 15-ту річницю свого
членства в НАТО. Які Україна може зробити висновки з досвіду сусідньої країни,
враховуючи що підтримка цього курсу з часів Вашої каденції значно виросла?

– Я думаю, що тоді (за час каденції В. Ющенка – ред.) й зараз, пересічний
українець – не такий, яким би я гордився. Я думаю, що ми ще слабко виконуємо ту
домашню роботу, яку повинні. Перш за все щодо безпекового світогляду й де наше
українське місце у цій системі координат. Менше читати треба газету «Правда», а
більше дбати про країну й розуміти, що у цьому широкому, жорстокому світі ні
одна національна оборонна чи безпекова модель не є самодостатньою. Не існує
такого виду зброї, який би убезпечив від загроз втрати політичного суверенітету,
немає тих фінансів, що дозволили б створити надійну національну безпекову
модель, яка є самодостатньою, яка не апелює до світу. Безпекова грамота вчить,
що безпека твоєї країни починається з безпеки твого сусіда. Тому, 29 країн пан’Атлантики
знайшли відповідь у тому, що принцип «один відповідає за всіх і всі
відповідають за одного» є найефективніший та найраціональніший. Пройшло 70
років (у 2019 році НАТО відзначає 70 років існування – ред.) і НАТО демонструє
Європі: ні одна країна НАТО за цей час не втратила ні одного кілометру своєї
території; ні одного військового конфлікту не було на цій території; жодна сторона
не те, що не нападала на одну з країн, що знаходиться під охороною НАТО, але й
жоден з їхніх сусідів не мав наміру це зробити. Подивіться на маленьку Литву,
чи маленьку Естонію – це приблизно 17 районів Київської області, але подивіться
на їхній голос! Як вони ясно артикулюють у відповідь на загрози, що йдуть з
боку Росії, в тому числі. Як вони тверезо апелюють до колективного захисту!
Разом з тим, є другий приклад – Ташкентська угода (Договір про колективну
безпеку країн СНД, 1992 року – ред.), російська модель безпекової політики.
Перше й найнебезпечніше, що такий план несе для України й для українця – це те,
що в Європі може бути одна безпекова модель або жодної, бо ви таким чином
формуєте, як мінімум, континентальний конфлікт. Повинна бути одна пан’європейська
філософія, як вберегти свої народи від зовнішніх посягань. Україна, будучи
найбільшою за територією в Європі, безумовно має йти в фарватері цього процесу,
тому шлях в НАТО – це був один з напрямків моєї політики. Я починав це тоді,
коли в Україні було лише 14% людей, які це поділяли. Коли 11 років тому в
Бухаресті (саміт НАТО в Бухаресті 2008 року – ред.) постало питання про
отримання ПДЧ (План дій щодо членства в НАТО – ред.). Я вчора своїм колегам
задавав це риторичне питання: якби ми тоді не отримали «червону картку» від
Німеччини чи Франції, чи напав би Путін на Грузію 8 серпня 2008 року? Чи напав
би Путін на Грузію, якби в них тоді був план дій відносно членства в НАТО? Чи
напав би Путін на нас Україну після цього? Ні. Я думаю, можна винести багато
уроків, коли непослідовно реалізовується політика. До якоїсь міри, мене й
сьогодні дратує, як кожні шість місяців Європа переглядає санкції щодо Росії.
Ми почали забувати, що всі санкції проти Росії були прийняті у зв’язку з
окупацією Криму та Донбасу і доки ці обставини не будуть анульовані, доки ми не
повернемо «статус-кво» цих територій, який може бути привід для перегляду
санкцій? Мир почнеться лише тоді, коли ми повернемо «статус-кво».

– У Бухаресті відчувають небезпеку з боку Росії, з
огляду на те, що відбувається в Україні?

– Я б сказав, що не відчув жодної реакції нерозуміння того що відбувається
на Сході Європи і зокрема в Україні. Росія окупувала нашу територію. Як
називається той, хто окупував чужу територію, незалежно від того, чи я українець,
чи румун, чи поляк? Він називається окупант, агресор, ворог. Других романтичних
слів немає. Я підводив це до того, якщо в об’єднаній Європі зрозуміють, що
політика лиха, яка відвідала Азербайджан, Грузію, Україну, Молдову, яка тримає
в напрузі країни Балтії, яка несе великий неспокій у відносинах Білорусі й
Росії, якщо ми розуміємо, що природою цього лиха є одна країна з її
проімперською політикою, тоді ми приходимо до важливого висновку. Чого
остерігається окупант? Чого остерігаються політики в Росії? Не АК-47, ні ракети
«Бук» чи «Гвоздика» – вони остерігаються солідарної позиції 28 країн Європи.
Якщо Європа почне говорити одним голосом – це край російської політики.

– Як солідарна Європа може вплинути на російську
доктрину?

– Згадаймо перший квартал 2014 року,
«зелених чоловічків», окупацію Криму! Що сказав світ? Нічого. Проведу паралель -
трагічний випадок з отруєнням Скрипалів. Що робить світ? 29 країн виганяють із
території своїх держав 154 російські дипломати. Піджавши хвіст, російська
дипломатія забирається з цих країн і закінчуючи сьогоднішнім днем, йде вже
четверта хвиля санкцій по отруєнню у Великобританії цих двох людей. Можливо,
некоректно вибудовувати таку паралель – я не хочу ставити на терези життя двох
людей та життя 12 тисяч людей, скоріше навіть, не про це мова. Мова про те, що
російська політика, з кримських подій зробила висновок, що їй багато
прощається: ти можеш робити все, що тобі заманеться, ти можеш переставляти
кордонні стовпи, ти можеш порушувати глобальні безпекові угоди й тобі за це
нічого не буде. Гаага – буде потім, але не зараз й дуже багато політиків, в
тому числі російських живуть одним днем. Така реакція на Крим відкрила Путіну
дорогу до окупації Донбасу. Тому, якщо ти мовчиш – ти співучасник. Наступною
може бути Барселона, Солсбері або Німеччина чи Америка. Ми живемо у світі, де
агресію можна передати через простір. Солідарність починається із зусиль щодо
ізоляції – не подайте руку Путіну. Це ж не так багато. Я вам наведу приклад,
81% всього енергетичного продукту, який виробляє Росія продається Західній
Європі. Мені цікаво, пересічний громадянин Європи розуміє, що дві третини
російського воєнного бюджету будується коштом нафти й газу, який Росія продає в
Європу. Пересічний європеєць розуміє, що кожний літр бензину, який він купує чи
кожний куб газу, який він споживає, – це є форма фінансування російської
окупаційної політики щодо України, Грузії та Молдови? У нас є розуміння, що це
глобальне фінансування російської агресії, проти якої бореться Україна? Де нам
знайти сили, щоб попри оці багатомільярдні ін’єкції, які дає Путіну й
путінській політиці пересічний європеєць, перемогти на Сході Європи у
військовому конфлікті? Якою це треба силою володіти й як довго йти до тієї
перемоги? Другими словами, якщо ви хочете, щоб Росія була слабка – блокуйте її
продукти, не споживайте її енергетику. Споживайте арабську енергетику, чи
Північної Африки! Це ж не стоїть питання повністю від чогось відмовитись. Ми
розуміємо, що за нашу землю ми самі будемо боротися і ваші солдати біля нас не
стануть, але хоч не фінансуйте, як ви сьогодні це робите. У нас одна система
цінностей, ви готові за ці цінності боротися? Чи хоча би бути солідарними?

– Як за Вашою оцінкою розвиваються відносини між
Україною та Румунією?

– Якщо говорити про наші відносини, найбільш бажаним у короткостроковій та
середньостроковій перспективах є розвиток відносин з Румунією, з Польщею та
країнами Балтії. Це країни, які більш глибше поділяють зовнішньополітичний
вектор, який з 2005 року обрала Україна, де менша російська присутність, де
українське бачення сприймається досить легко. Якщо ми говоримо про наші
двосторонні відносини, в нас немає з Румунією сторінок, які б унеможливлювали, наприклад, не просто сучасний діалог, а формування особливих відносин по ряду, зокрема, зовнішньополітичних і безпекових питань. Я був би великим прихильником розвитку якраз розвитку таких відносин.

– Особливих, це яких?

– Так, особливих відносин, які б говорили про те, що ми не просто акцентуємо спільність поглядів, ми акцентуємо
спільність задач. Я говорю, наприклад, про аналогію того, що сьогодні Україна й Грузія -
це перші претенденти на членство в НАТО, а найкраще цей концепт почитають у
Румунії, в країнах Балтії, в Польщі, дещо важче, думаю, в Болгарії і в Чехії,
але якщо ми робимо локальні об’єднання в Східній Європі, щоб отримати партнерів
з максимально швидким досягненням цілей, які ми перед собою ставимо, то якраз
румунська сторона могла би бути нашим послідовним другом.

– У Румунії кажуть, що спір між нашими країнами
навколо острову Зміїний – це зразок того, як між сусідніми країнами можуть
вирішуватися спірні питання.

– Я думаю, що тоді ми з президентом Бесеску (колишній президент Румунії
Траян Бесеску – ред.) проявили максимальну повагу до міжнародного права й до
волі своїх націй. Це терпіння було в непростій дискусії, а територіальні
дискусії ніколи простими не бувають. Такі дискусії псують відносини не лише
правителів, але й пересічних громадян. Ми обрали таку дорогу, що після багатьох
років дебатів, президенти обох країн подали один одному руку. Це
продемонструвало, що ми поважаємо міжнародне право. Прецедент, який відбувся навколо
острову Зміїний показав, як може ефективно працювати міжнародне право.

– Прокоментуйте результати першого туру виборі та
які Ваші прогнози на другий тур?

– З одної сторони, коли читаєш бюлетень із 39 кандидатів, в мене
складається відчуття, що над твоєю нацією сміються, що націю позбавляють
можливості структурно мислити. Що в нас немає розуміння, як може виглядати
завтрашній день країни, коли хрещений й нехрещений преться в кандидати й
ілюструє протилежні вектори завтрашнього дня. Від цього сумно. Це не показник
демократії, що їх 39. А якби 69? То, що, ще більше демократії? Для мене це
свідчить про те, що нація ще шукає свою точку консолідації. Але, вибори пройшли
прозоро. Я думаю, що жодна притомна сторона, яка за ними спостерігала не може
сказати, що вони пройшли не демократично.

Румунія заохочуватиме європейську єдність у своєму мандаті, у ході першого півріччя наступного року, коли головуватиме в Раді ЄС, – пообіцяв у вівторок Президент Клаус Йоганніс, який взяв участь в урочистостях в Бухаресті, присвячених Дню німецької єдності. Майже три десятиліття після падіння комуністичних диктатур у Бухаресті та Східному Берліні, і дві Німеччини змогли возз’єднатися, президент Йоганніс вітає то факт, що Румунія та Німеччина поділяють спільне бачення європейського проекту. Зусилля щодо збереження єдності слід продовжувати, тим більше в ці часи, коли тенденції розбіжності стають сильними, – сказав глава держави.

У двосторонньому плані, нагадав він, Німеччина вже багато років є першим торговельним партнером Румунії і масивно інвестувала в румунську економіку. Відносини між Бухарестом і Берліном мають особливий, стратегічний характер, заснований на дружбі та довірі, а також посилюються особливими соціально-людськими зв’язками, – сказав Йоганніс. Він оцінив, що справжнім каталізатором двосторонніх відносин: з одного боку, є німецька меншина в Румунії та німці, що емігрували в Німеччину, а з іншого – румунська громада, яка знайшла нову хату у Німеччині.

Сам Президент, член цієї громади, підкреслив, що 100 років тому, в кінці Першої світової війни, німецька меншина з Трансільванії була першою, яка визнала об’єднання з Королівством Румунії, провінції з переважно румунським населенням, яка до того часу перебувала під владою Австро-Угорщини. Такі уроки історії, підсумував глава держави, показують нам, що єдність є неодмінною умовою прогресу як на національному, так і на європейському рівні.Німецький посол Корд Мейер-Клодт також пообіцяв, що Берлін продовжить підтримувати Бухарест. Він вважає, що єдність у різноманітності є однією з найкрасивіших відмінних рис сучасної Румунії, що слід би відзначити з нагоди сторіччя об’єднання.

Сучасна Румунія, за словами німецького дипломата, успішно пройшла сторіччя великих викликів та катастроф об’єднана, поліетнічна, багатомовна і багатоконфесійна країна. Фактично, як невелика рання Європа, включаючи значний німецький компонент, – сказав Корд Мейер-Клодт. Близько 750 тисяч людей, в міжвоєнний період, етнічні німці в Румунії масово репатріювались після Другої світової війни та встановлення комуністичної диктатури в Бухаресті, і сьогодні їх залишається ще кількадесят тисяч.

Натомість, згідно з даними, опублікованими Німецьким бюро статистики, румуни стали п’ятою за чисельністю меншиною в Німеччині. Близько 860 тисяч жителів федеральної республіки мають румунське коріння, чи то репатрійовані етнічні німці з Трансільванії, Банату та Буковини, чи румуни, які емігрували в останні десятиліття в пошуках кращого життя.

У ході візиту до Бухареста, віце-президент Індії Венкая Найду
був прийнятий президентом Клаусом
Йоханнісом. Дискусії зосередилися на можливості, щоб
Румунія допомогла у наближенні Індії до Євросоюзу.

У першій половині наступного року, коли головуватиме у Раді ЄС,
Румунія розглядатиме способи
наближення
Індії до Євросозу, – заявив президент Клаус Йоханніс, після зустрічі з індійським віце-президентом, який прибув на чолі
делегації бізнесменів. Президент Клаус Йоханніс: У ході нашого діалогу ми заохочували стимулювання економічних
відносин та індійських інвестицій в Румунію. Ми також домовилися про те, що
корисно приділяти пріоритетної уваги розвитку співпраці у сферах культури,
освіти й туризму, які продемонстрували протягом традиційних відносин між
Румунією та Індією, що є справжніми мостами дружби.

У свою чергу, індійський віце-президент виступив за інтенсифікацію та диверсифікацію відносин між двома країнами. Він також зустрівся з прем’єр-міністром Румунії Віорікою
Денчіле, яка підкреслила, що є чимало галузей для співробітництва між двома країнами з реальним
потенціалом зростання у таких галузях як: енергетика, транспорт, сільське господарство, харчова
промисловість, охорона здоров’я, інформаційна технологія та комунікації, а
також з надійною перспективою таких галузях як: цифрова технологія, розумні
міста, кібербезпека. Прем’єр-міністр Віоріка Денчіле ствердила, що Румунія
зацікавлена ​​залученням індійських інвесторів: Ми висловили наше бажання залучати більше
індійських інвестицій в Румунії, в тому числі шляхом державно-приватних партнерств.
Я запевнила віце-президента Венкая Найду в тому, що Румунія далі підтримуватиме
зміцнення відносин між ЄС та Індією.

У Бухаресті було підписано Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством
туризму Румунії та Міністерством туризму Індії про співпрацю у цій галузі. Зокрема
бажається залучення інвестиції для розвитку румунського туризму. Румунія стала
місцем призначення для індійських туристів, їх число постійно зросло упродовж останніх
років. Віце-президент Венкая Найду також взяв участь у відкритті Економічного форуму
Румунія-Індія, організованого
Торгово-промисловою палатою Бухареста. В даний час Індія є другим партнером
Румунії в Азії після Китаю. У 2017 році обсяг двосторонньої торгівлі
склав 642 мільйони доларів. Візит
індійського віце-президента відбувся в
контексті 70-ої річниці двосторонніх дипломатичних відносин між Румунією та
Індією, а також п’ять років з моменту створення розширеного партнерства між
двома країнами.

Після 1945 року Румунія та США опинилися по різні боки залізної завіси без їхньої волі. Хід війни кинув їх у протилежні табори, хоча підтримка США наприкінці Першої світової війни, згідно озвученим принципам президента Вільсона були визначальними для створення Великої Румунії.

Через комуністичну ідеологію Румунія та США опинилися в протистоянні, хоча між двома країнами не було історичних розбіжностей. Створення двох протилежних військових блоків, НАТО та Варшавського договору призвело до подальшої напруженості в двосторонніх відносинах, особливо в 1950-х роках, роки експансії сталінізму в країнах Центральної та Східної Європи. Але влади в Бухаресті та Вашингтоні вважали, що після 1953 року, коли московська політика змінилася після смерті Сталіна, слід покращити свої відносини.

Дипломат Антон Мойсеску був призначений послом Румунії в США, в 1954 році. В інтерв’ю, записному в 1995 році, Центр усної історії румунського радіо дізнався від Мойсеску, яким був загальний клімат стриманих спроб зближення між Румунією і США: «Я повинен відзначити, що, коли я був акредитований радником посланником в США, міжнародна політична атмосфера була досить важкою. Були дуже напружені відносини між двома основними центрами сили: з одного боку, НАТО на чолі з США, а з іншого Варшавський договір на чолі з СРСР. Саме тому в США я знайшов дуже важку ситуацію для дипломатичних місій країн соціалістичного табору. По-перше, дуже різкі обмеження були накладені на дипломатів цих місій. Не було дозволено покинути столицю без спеціального дозволу від Державного департаменту. Ми, наприклад, мали можливість приїхати в Нью-Йорк, тому що я був спостерігачем в Організації Об’єднаних Нації, де нас ще не було прийнято в якості повноправного члена.

Діяльність румунської місії в США була дуже обмеженою в порівнянні з тим, що було до війни. Розрядка була першою метою, яку запропонували сторони, в основному американська сторона. Антон Мойсеску розповів про відкритість з якою був прийнятий президентом Ейзенхауером на церемонії вручення вірчих грамот: Дипломатичний персонал складався з 7-8 людей, крім мене, плюс дружини. Військовий персонал складався з трьох людей: полковник, майор і капітан та їхні дружини. Решта – це адміністративний персонал, який потрібний посольству. Ми всі стали свого роду сім’єю. Ми організували кілька спільних поїздок, в неділю ходили рибалити. За цих умов настав час вручити вірчі грамоти. Коли я вручив вірчі грамоти у мене був дуже приємний сюрприз. На відміну від загальної атмосфери, президент США Дуайт Ейзенхауер, колишній головнокомандувач висадки в Нормандії під час війни і наступу союзників проти гітлеризму, мав винятково доброзичливе ставлення у ході наших переговорів. Ми висловили бажання розвивати відносини між США та Румунією. Нарешті, Президент запросив мене подорожувати будь-коли по США, щоб краще пізнати Америку. Це було винятком щодо загальних правил, які застосовувались дипломатам наших країн.

Іншою метою Посольства Румунії в США було проникнення в румунську громаду. Румунська діаспора в США була переважно антикомуністичною та критикувала Бухарестський режим. Але емоційна стратегія Посольства представлена Мойсеску, зуміла наблизити людей до політики Бухареста: Ми хотіли зв’язатись з як найбільшою кількістю американських румунів, оскільки ми були ізольованими. Тісний зв’язок я мав з редакцією газети Американський румун. Редакція базувалась в Детройті, в регіоні з багатьма румунами, велика частина, яких емігрувала задовго до війни. Вони працювали особливо на заводах Форда. Головний редактор газети Американський румун та його дружина запросили нас відвідати Детройт до дня жінки в Америці. Запрошення було надіслано моїй дружині. З цього приводу я відвідав кілька міст і зробив головну зупинку в Детройті. У Детройті, в залі, ми знайшли 250 осіб, сім’ї, більшість з них були людьми похилого віку, які давно покинули Румунію, але й молоді люди. Я показав їм фільм про Румунію під назвою Румунія в кольорах, з фольклорними аспектами, особливо з Трансільванії, Молдови та інших регіонів. Фільм, здається, справив враження настільки сильне, що, коли завершився показ, я помітив, що майже всі плакали. Це був дуже вражаючий момент, і було створено дуже міцні стосунки між ними та нами. Я кілька разів побував в них вдома та на заводах. Я вступив в контакт з адміністрацією заводу, і мав можливість побачити весь виробничий процес заводу. Я побачив технології автовиробництва, які ми використовували для нашого автозаводу, коли я повернувся в країну.

Румунсько-американські відносини насправді повернулися до нормальності тільки після 1989 року. До того часу вони розвивалися тернисто від обмеженої співпраці до суперечок наприкінці 1980-х років.

У середині січня в
Чернівцях відбулась зустріч міністрів закордонних справ, а також освіти Румунії
та України. Цей дипломатичний «десант» на Чернівеччині, а також питання, які
були обговорені в ході двосторонніх переговорів свідчать про бажання обох
сторін якнайшвидше вирішити питання, які заважають двом сусіднім країнам вийти
на якісно новий рівень румунсько-українського діалогу.

Власне аналізуючи склад делегацій можна визначити домінантну тему
зустрічі, яка за словами міністра закордонних
справ Румунії Теодора Мелешкану була відкритою й пройшла в дуже дружній
атмосфері та з чітким бажанням обох сторін якнайшвидше знайти правильні та
реалістичні рішення проблем, з якими стикаються дві сусідні країни й особливо
для майбутнього розвитку відносин між Румунією та Україною. Отже центральним
питанням переговорів в Чернівцях було впровадження положень нового Закону
України «Про
освіту»,
зокрема в частині забезпечення права румунської меншини на навчання рідною
мовою.

Щодо цього за підсумками зустрічі Теодор Мелешкану заявив: «Румунія і
надалі зберігає свою точку зору стосовно того, що стаття 7 закону про освіту, в
її нинішній редакції має негативні наслідки для права на освіту рідною мовою
осіб, які належать до румунської національної меншини і, взагалі, для всіх, рідною
мовою яких є румунська. Я обговорив з Павлом висновки Венеційської комісії щодо статті 7, а також роль, яку відіграватиме подальше
правове регулювання цих питань з тим, щоб побачити, які рішення ми можемо знайти
разом. Ми домовилися відкрити та якнайшвидше закрити переговори щодо розробки
спільного робочого документа, протоколу, з питань імплементації закону про
освіту та, зокрема, щодо подальшого розвитку вторинного законодавства.»

Зі свого боку міністр
закордонних справ України заявив, що переговори почалися з того, що мають і можуть зробити разом сторони для
реалізації українського освітнього закону: «Ми з пані Лілією Гриневич ще раз
наголосили, що імплементація цього закону має базуватися на послідовній
дискусії і взаємодії з нашими румунськими друзями і партнерами та з громадою
тут. Ми домовились, що наші міністерства освіти вже зараз починають працювати
над спільним документом, який визначить наші бачення в імплементації цього закону
для українських громадян румунського походження, для румунської громади. Це
бачення буде ґрунтуватися на дуже простих принципах: перше – всі громадяни
України повинні мати добрі знання української, без чого у кожного нема
можливості реалізувати своє майбутнє і
друге – кожен має розуміти і відчувати свою країну, а це означає що ряд предметів, ну наприклад Історія України,
Основи держави і права, вони за визначенням мають викладатися українською.»

Теж у Чернівцях румунська сторона повідомила українську про те, що для
заохочення дітей етнічних румунів України вчитися рідною мовою румунська влада
буде виплачувати найкращим учням стипендії: «Я повідомив Павла, що Уряд Румунії
нещодавно прийняв деякі рішення, спрямовані на заохочення та захист прав етнічних
румунів України, в тому числі щодо надання стипендій учням, а також щодо
проведення курсів для вчителів шкіл з румунською мовою викладання. Я висловив
надію, що ми зможемо працювати з українськими властями у цій сфері.»

Слід сказати, що Румунія, на відміну від інших сусідів України, зайняла
конструктивну позицію щодо реформи освіти мовами нацменшин та, попри
розбіжності у поглядах, висловлює готовність до діалогу і підтримує Київ на
регіональному та міжнародному рівнях. На цьому наголосив і Павло Клімкін: «Я
дуже радий, що у нас відбувається і сьогодні відбувся дружній та зорієнтований
на результат діалог з цих питань. І я дуже вдячний Теодору за те що він сказав
сьогодні: що Україна має бути членом Європейського Союзу. Це те, що я постійно
повторюю, що румунська громада знайде себе в майбутньому коли Україна стане
членом Європейського союзу в спільній,
об’єднаній Європі. Я окремо подякував Теодору за допомогу з румунського боку,
яка надається не тільки румунській громаді, я підкреслюю, а взагалі області і
Чернівцям як місто, зокрема щодо тутешнього шпиталю. Обов’язково хочу
використати цю можливість, щоб подякувати нашим румунським друзям за дуже
послідовну і дієву підтримку, і двосторонню, і в рамках міжнародних
організацій, в нашій боротьбі за незалежність і територіальну цілісність
України. Я завжди її відчував.»

Глави зовнішньополітичних відомств двох країн розглянули й інші нагальні питання двосторонніх відносин. Теодор Мелешкану: «Ми
обговорили й транскордонні проекти, що представляють для нас інтерес, такі як
відкриття нових пунктів перетину кордону між Румунією та Україною, а також
інші, більш амбітні, проекти щодо забезпечення транспортних зв’язків по вісі
«Північ-Південь» на рівні Європейського Союзу. У той же час ми висловили
готовність і надалі підтримувати зусилля України щодо вступу до ЄС та НАТО.»
Теодор Мелешкану повідомив, що з румунського боку роботи з модернізації двох
автомобільних пропускних пунктів на кордоні з Україною майже завершені, а
також, що Уряд Румунії має намір надати фінансову допомогу в розмірі 60 тис
євро для оснащення і покращення умов одного з відділень Чернівецької лікарні.

Міністри також домовились, що вже у першій половині 2018 року Румунія та
Україна відкриють нові автомобільні пункти пропуску на кордоні та працюватимуть
над створенням пішохідних, зокрема в гірських районах. Павло Клімкін: «Я
вважаю, що це жах, що на 235 кілометрів кордону з Румунією тут є лише 1 міжнародний
пункт пропуску. І це власне наша проблема. З нашого боку ми за ці роки не змогли
добудувати пункти пропуску. Вони мають бути добудовані цього року, але сьогодні
ми з Теодором говорили про створення й пішохідних пунктів пропуску.»

Відомий
румунський аналітик Юліан Кіфу, директор Центру запобігання та раннього
попередження конфліктів прокоментував для Радіо Румунія результати останніх
румунсько-українських переговорів: «Треба
відзначити дуже важливу річ: уперше
ми маємо чіткі заяви українського чиновника, міністра закордонних справ, який
говорить про добрі і дружні двосторонні відносини, а також вперше маємо визнання лояльності румунської меншини щодо Української держави, уклін, складений безпосередньо і неодноразово міністром
закордонних справ Клімкіним перед
румунами, громадянами України румунської національності, які були на Донбасі, які загинули, воюючи пліч-о-пліч з українцями, захищаючи державу в якій живуть. Таке відбувається вперше і, на мій погляд, позитивним результатом цього
візиту станом на сьогодні є саме це: сторони представили свої
позиції, вони чітко зрозумілі нам і ми спробуємо узгодити цей документ, що має компенсувати
прийняття закону, який сьогодні має редакцію, не зовсім вигідну нам в умовах передвиборчого року…»

Румунсько-американські
дипломатичні відносини були встановлені у 1880 році,розірвані
в 1941 році та відновлені в 1946 році, в 1964 році були встановлені дипломатичні
відносини на рівні посольств. У 1993 році Румунія отримала від США «Режим
найбільшого сприяння в торгівлі», а через десять років Вашингтон надав румунській
економіці статус «ринкової».

Стратегічне партнерство між двома державами було
укладене 11 липня 1997 року під час візиту Президента США Білла Клінтона до
Бухареста. Це була важлива мета закордонної політики Румунії і стала ефективним
інструментом підтримки внутрішніх зусиль у сфері політичної, економічної,
військової та адміністративної реформи.

Румунський політичний
клас одностайно привітав двадцяту річницю підписання Стратегічного партнерства
з США, відзначену у вівторок в Сенаті. Ця позиція означає визнання покликання Румунії брати участь поряд
з США у просуванні в світі безпекові умови, стабільні та сприятливі для культури
свободи, верховенства права, представницької демократії та вільного ринку, – зазначається
в тексті прийнятої заяви, зачитаної спікером Сенату Келіном Попеску Теріачану.

Він наголосив на внеску колишніх президентів Румунії Еміля Константінеску
і Траяна Бесеску, а також інших політичних лідерів у підписання та зміцнення
Партнерства.

Келін
Попеску Терічану: «Румунія знаходилася тоді в сірій зоні, звідки Стратегічне
партнерство з США було покликане вивести її назавжди та долучити до родини демократичних
і вільних націй, аби пізніше дати їй можливість досягти своєї стратегічної мети:
входження до ЄС.»

Колишній
президент Румунії Еміль Константінеску нагадав про довіру, яку США проявили
тоді до Румунії: «Чого ми не мали 20 років тому і що ми здобули? Ми здобули гарантію
національної безпеки від першої світової військової сили, надійність якої
заснована на захисті своїх союзників від будь-якої зовнішньої агресії. Що ми мали
і, що втратили? Ми втратили національну солідарність і це сталося, незрозуміло
чому, після вступу в НАТО та ЄС.»

Відзначення двох
десятиріч стратегічного партнерства з США є політично правильним та необхідним
жестом, – зазначив інший колишній президент Румунії Траян Бесеску: «Маючи цей
документ, як офіційний документ між двома країнами, ми робимо на нього
посилання кожного разу під час зустрічей на високому або на найвищому рівнях,
тому що це політичне рішення лежить в основі всіх угод, які ми маємо з США і воно
було продовжене від президента до президента, від адміністрації до
адміністрації, від парламенту до парламенту США.»

Заява
була прийнята сенаторами Румунії одноголосно.

Парламент прийняв резолюцію про вотум недовіри уряду

Парламент прийняв резолюцію про вотум недовіри, внесену правлячою коаліцією у складі Соціал-демократичної партії та Союзу лібералів та демократів (СДП + АЛДЕ) проти власного уряду, на чолі з дисидентом соціал-демократом Соріном Гріндяну. За резолюцію проголосували 241 парламентарій, на 8 більше ніж передбачає закон. Націонал-ліберальна партія, Союз Рятуйте Румунію, Демократичний союз угорців Румунії та партія Народний рух не голосували, стверджуючи, що це внутрішня проблема правлячої коаліції. Резолюція про вотум недовіри була внесена правлячою коаліцією після того як Сорін Гріндяну залишившись без підтримки і без переважної більшості міністрів, відмовився піти у відставку. Після оприлюднення результату голосування резолюції в Парламенті, виступаючи на користь забезпечення єдності в СДП, Сорін Гріндяну заявив, що продовжить свою діяльність до тих пір, доки законодавчий орган схвалить новий уряд: Дуже важливо для нас є розірвати цей затор і передати інвесторам і світовим канцеляріям послання, що Румунія залишається стабільною і передбачуваною країною. У свою чергу, голова соціал-демократів Лівіу Драгня ствердив, що партія зміцнилася після політичної акції, а майбутній прем’єр-міністра має бути людиною, здатною довести до кінця програму урядування: Румунія повертається до нормальної ситуації і у відповідності до конституційних положень. Це був політичний захід, розпочатий СДП і АЛДЕ. Ми не хочемо ризикувати, щоб амбітна програма уряду була поставлена під сумнів. У понеділок, президент Румунії Клаус Йоханніс проведе консультації з парламентськими партіями, щоб сформувати новий уряд.

Румунія – Німеччина, привілейовані відносини

Президент Румунії Клаус Йоханніс здійснив на цьому тижні триденний візит до Німеччини в умовах, коли, в 2017 році, відзначаємо 50-річчя встановлення дипломатичних відносин на рівні посольств, 25-річчя з дня підписання Договору про співробітництво та партнерство в Європі між Румунією і Німеччиною і 10-річчя з дня вступу Румунії в ЄС. Він обговорив з його колегою Франком-Вальтером Штайнмаєром і канцлером Ангелою Меркель привілейовані двосторонні відносини, ситуацію Європейського Союзу і трансатлантичні відносини. Канцлер Німеччини підкреслила, що Бухарест і Берлін поділяють ті самі погляди щодо Брекзит-у, захисту кордонів, а й щодо тероризму і міграції. Ангела Меркель заявила, що Румунія домоглася значного прогресу з точки зору верховенства закону і боротьби з корупцією, і попередила, що пом’якшення цього прогресу не було б доречним. Відносини з Німеччиною є для Румунії не тільки стратегічно важливими, але і привілейованими, одні з найкращих наших відносин, заявив, в Берліні, Президент Румунії Клаус Йоханніс. За його словами, економічна складова, безперервно зростає, а німецька меншина в Румунії є реальним каталізатором для діалогу між двома країнами. Клаус Йоханніс: Для Румунії партнерство зі стратегічними аспектами з Німеччиною є ключовим елементом зовнішньої політики. 10 років приналежності до Європейського Союзу та весь європейський та євроатлантичний курс Румунії були періодом значних змін в нашій історії, а Німеччина, під головування якої ми вступили до ЄС, завжди була надійним партнером. Президент Румунії виступив з промовою і під час церемонії Вшанування пам’яті жертв вигнання і притулку, що відбулася в Німецькому Історичному музеї.

Президент Румунії взяв участь у засіданні Європейської Ради в Брюсселі

На цьому тижні Президент Румунії Клаус Йоханніс взяв участь у дводенному засіданні Європейської Ради в Брюсселі, у кулуарах якого мав двосторонню зустріч зі своїм французьким колегою Еммануелєм Макроном, з яким обговорив важливі питання двосторонніх відносин і європейського та міжнародного порядку денного. Основними темами Європейської Ради були питання безпеки й оборони, боротьби з тероризмом, зайнятості населення, розвитку економіки та конкурентоспроможності, міграції та зміни клімату. Під час дискусій з питань торгової політики ЄС Клаус Йоханніс підкреслить, що ЄС має зміцнити свою провідну роль в просуванні вільної та справедливої торгівлі на глобальному рівні з метою забезпечення сталого економічного зростання, зайнятості та інновацій. Що стосується європейської Стратегії єдиного цифрового ринку глава румунської держави виступив за повне досягнення поставлених перед нею цілей, для забезпечення інновацій, конкурентоспроможності та сталого зростання ЄС і спрощення доступу громадян і підприємств до сучасних цифрових технологій. Європейські лідери домовилися про створення постійного механізму європейського співробітництва для оборони, за участю держав членів. Румунія дуже уважна до всього, що означає європейська оборона. Президент Клаус Йоханніс заявив, у Брюсселі, що Бухарест дуже зацікавлений в так званому структурованому співробітництві з питань безпеки і зовнішньої оборони. Президент сказав, що Румунія бажає мати тісну співпрацю зі усіма державами-членами ЄС. Водночас, європейські лідери вирішили завершити до кінця цього року роботи щодо створення нової системи обміну інформацією про кордони.

Румунія та Ізраїль повинні співрацювати для того, щоб і економічні відносини між двома країнами були на високому рівні, так як є зараз політичні та військові стосунки, – заявив прем’єр-міністр Румунії Сорін Гріндяну, який зробив у четвер офіційний візит до Ізраїлю, де він зустрівcя зі своїм ізраїльським колегою Біньяміном Нетаньяху.

В ході візиту було підписано два двосторонні документи: декларацію про наміри щодо зниження тарифів на міжнародний роумінг і спільну заяву про співпрацю в сфері транспорту електроенергії і природного газу, дослідження, розвитку та інновацій, високих технологій та інвестицій. Прем’єр-міністр Сорін Гріндяну підкреслив, що Румунія має багато пропозиції для ізраїльських бізнесменів: Румунська економіка швидко розвивається та приваблює ізраїльських бізнесменів. Я спонукаю, румунських та ізраїльських підприємців співпрацювати, оскільки наша країна може розглядатися як однією з найбільш привабливих країн в Європі для ізраїльських компаній.

Теж у Єрусалимі, прем’єр-міністр Румунії Сорін Гріндяну відвідав меморіал Голокосту Яд ва-Шем. З цієї нагоди він підтвердив прихильність виконавчої влади в Бухаресті для створення Музею історії євреїв та Голокосту в Румунії. Зі свого боку, прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху підкреслив, що візит його колеги є продовженням великої дружби між двома країнами. Порядок денний румунського прем’єра також включив переговори з президентом Реувеном Рівліним та зустріч з представниками євреїв за походженням з Румунії.

Однією з центральних міжнародних подій квітня став візит Держсекретаря США Рекса Тіллерсона до Москви. Зустріч з його російським колегою
Сергієм Лавровим пройшла в контексті загальної напруженої ситуації, після ракетного удару США по авіабазі в Сирії у відповідь
на імовірну атаку із застосуванням хімічної зброї проти мирного населення, яку Дональд Трамп
назвав «ганьбою для людства».

З огляду на діаметрально протилежні позиції
США та Росії у сирійському питанні, до останнього моменту було невідомо чи
американський держсекретар зустрінеться з президентом Росії. Після переговорів
глави зовнішньополітичних відомств таки були запрошені до Кремля, а зустріч з
Володимиром Путіним тривала близько двох годин. Проте ніяких особливих
домовленостей не було досягнуто.

А головним висновком цих зустрічей є
наявність бажання обох країн поліпшити двосторонні відносини, але наголос був
зроблений в основному на проблемах. Таким чином Сергій Лавров заявив, що
нинішній стан двосторонніх відносин не є найспокійнішим, а Рекс Тіллерсон сказав, що
відносини США і Росії, як і рівень довіри, знаходяться на нижчій точці,
додавши, що дві великі ядерні держави не можуть бути в такому положенні.

Провідний румунський аналітик,
директор Центру із запобігання конфліктам та раннього попередження Юліан Кіфу в
інтерв’ю нашій радіостанції торкнувся головної мети цього візиту: Основним
завданням цього візиту було уникнути повного притиснення Володимира Путіна
спиною до стіни, що могло б викликати непередбачену реакцію. Зрештою позиції
були дуже ясними, іноді категоричними. Росія сподівалася отримати
пакетне рішення, але опинилася в ситуації, коли була змушена захищатися у двох
найбільш актуальних питаннях, звичайно, в діаметрально протилежній ситуації по
відношенню до США. По Україні ми маємо дуже чітко озвучену позицію
держсекретаря Тіллерсона, який сказав, що доти, доки не буде вжито заходів для
відведення збройних сил сепаратистів і важкого озброєння, щоб спостерігачі ОБСЄ
могли виконати свою роль, що є прямим натяком на відповідальність Російської Федерації, ситуація в Україні
залишатиметься перешкодою для поліпшення відносин між США і Росією. Фактично
він обумовлює зближення виконанням цього пункту. Другий аспект пов’язаний з
Сирією. Дуже ясно, що існують розбіжності у поглядах не тільки щодо Аль-Асада,
а й щодо оголошення Росією та Аль-Асадом всіх сирійських опозиційних сил терористичними організаціями.

У цьому контексті постає запитання:
чи принесе цей візит відчутні зрушення у
стосунках між Росією і Сполученими Штатами, які в останні роки сягнули вкрай
низького рівня? Говорить аналітик Юліан Кіфу: Я б не порівнював їх з минулими
роками. Ми є свідками вкрай низького рівня двосторонніх відносин, це
однозначно. З іншого боку, не треба забувати, що не було навіть класичних в таких
ситуаціях заяв на кшталт: ми зрозуміли, що не порозумілися. Слід відзначити
слова, якими Сергій Лавров описав цю зустріч. Він назвав переговори
ґрунтовними і відвертими, тобто були дуже різкі заяви і практично сторони
озвучили свої позиції, ми знаємо ці особливості. І по-третє, подумайте, що було
досягнуте рішення створити комісію, яка має обговорити питання, в яких сторони
могли б співпрацювати. Тобто ситуація настільки складна, що потрібна комісія
експертів, які мають знайти пункти зближення. Отже не йдеться про вирішення
найбільш нагальних питань, а про знайдення незначних проблем, де сторони можуть
співпрацювати. Приблизно так виглядають їх двосторонні відносини.

У свою чергу відомий румунський
журналіст й оглядач Арманд Гошу в статті на цю тему в газеті 22 пише, що
візит до Москви держсекретаря США Рекса Тіллерсона, результатів якого
затамувавши подих очікували провідні світові ЗМІ, розчарував своєю банальністю.
Ті пророкував новий переділ сфер впливу перебувають у замішанні. Тіллерсон нікого
не продав і, здається, що не збирається цього робити. Водночас ні міністр
закордонних справ Сергій Лавров, ні президент Володимир Путін нічого не купили.
Та й не мають на що, адже федеральний бюджет чахне, а низку корегувальних
заходів, натхненних колишнім міністром фінансів Олексієм Кудріним, буде вжито в
травні. Хвиля протестів, що 26 березня прокотилася по всій Росії викликав у кремлівського лідера серйозний
головний біль. Ані американська адміністрація не почуває себе краще. ФБР
порушило провадження проти людей з близького оточення Дональда Трампа за підозрою
в суперечливих зв’язках з Росією, яку в США звинувачують у втручанні в хід
президентських виборів на користь нинішнього мешканця Білого дому.