Tag: радіо

У неділю, оплески лауреатам Книжкового ярмарку Гаудеамус практично наклалися на перші акорди Міжнародного фестивалю радіо-оркестрів РадіРо. Обидві є провідними культурними подіями, організованими Радіо Румунія і присвяченими цього року відзначенню як 90-річчя виходу в ефір першої передачі суспільного радіо, так і Сторіччя Великої Румунії.

Темою 25-го Книжкового ярмарку Гаудеамус, який пройшов з середи по неділю в бухарестському виставковому центрі РОМЕКСПО, було також Століття Румунії, після того, як в останні роки центральними подіями були заходи та презентації книг спеціальних гостей ярмарку із США, скандинавських країн, Ізраїлю або Російської Федерації.

Музей Румунської літератури у співпраці з Радіо Румунія та столичною мерією виставив 600 томів, присвячених Великому Об’єднанню 1918 року, коли, наприкінці Першої світової війни у підпорядкування Бухареста перейшли усі провінції з переважно румунським населенням, які до тоді перебували під окупацією Австро-угорської та Російської імперій.

Премію за видатні заслуги у книговидавничій сфері отримали видавництва «Prut», «Ştiinţa», «Arc» та «Cartier» з Кишинева, а також видавництва «Şcoala Ardeleană» і «Casa Cărţii de Ştiinţă» з міста Клуж Напока «за вражаючий результат у вітчизняній книговидавничій справі до Сторіччя Великої Румунії». Лауреатами премії ювілейного книжкового ярмарку за підсумками голосування відвідувачів, стали й видавництва «Humanitas», «Polirom» і «Nemira» традиційні лідери румунського книжкового ринку. «Найбажанішою книгою ярмарку» стала книга Ігоря Берглера 6 історій з чортами, а перекладачка Валі Флореску отримала нагороду за найкращий переклад – книги Жінка з чоловіками Річарда Форда.

До наступної неділі література поступається музиці. У Залі Радіо та Залі Аудиторіум Національного музею мистецтва пройдуть 8 симфонічних концертів і, вперше на цьому фестивалі, 4 концерти джазової музики. Серед гостей налічуються видатні оркестри, диригенти та солісти світового рівня. Цього року до Бухареста повертається найдавніший європейський радіоркестр – Симфонічний оркестр Лейпцизького радіо (MDRLeipzigRadioSymphonyOrchestra), а три інших знаменитих колективів уперше виступатимуть на головній сцені Румунського радіо: Філармонічний оркестр Бі-Бі-Сі (BBC Philharmonic) – Велика Британія, Оркестр італійської Швейцарії – Лугано (Orchestra della Svizzera italiana – Lugano) – Швейцарія і Національний симфонічний оркестр Ірландії (RTÉ). Усі концерти фестивалю транслюються наживо Радіо Румунія, а також записані та будуть показані пізніше по національному телебаченню і транслюватимуться радіостанціями членами Європейської мовної спілки.

Якщо 2018 року Румунія відзначає 100-річчя об’єднання територій з переважно румуномовним населенням в єдину
національну державу, Радіо Румунія
відзначає 90-річчя
з дня першої передачі 1928 року. Розпочате як ініціатива пристрасних людей та підтримано державою, румунське радіомовлення
було в нозі з часами, воно було пов’язане з великими моментами історії міжвоєнного періоду та прагнуло задовольнити потреби слухачів.

Першим директором Румунського
товариства радіомовлення в період 1935-1944
роки був Васіле Іонеску. Він був очевидцем одних з
найважливіших політичних моментів історії Румунії, яким румунське радіомовлення сприяло безпосередньо, а саме Акт від 23 серпня 1944 року, коли змінилася орієнтація зовнішньої політики. Тоді Румунія покинула коаліцію з Німеччиною та перейшла на бік коаліції Організації Об’єднаних Націй.

В інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіомовлення, в 1974 році, Васіле Йонеску розповів про ті часи: Румунське товариство радіомовлення, яке з моменту його створення залишилося постійно в службі країни, як під час соціально-політичного спокою, так й важких моментів для нації, зігравши вирішальну роль а саме інформування жителів Румунії, а також жителів за межами країни. Радіо було поряд з румунами тоді, коли король Міхай I, за допомогою представників справжньої національної волі, генералів, командирів великих підрозділів та патріотів, які зібралися навколо нього, викликав Антонеску у королівський палац на вулиці Каля Вікторієй, де той був заарештований. Того ж дня були заарештовані і вищі армійські керівники, вірні Антонеску. Діяльність радіомовлення в підготовці та виконанні того, що мало стати історичним актом, розпочалося задовго до цього.

6 червня 1944 року, Васіле Йонеску був запрошений королем Міхаєм I у Палац Пелішор. Там йому було поставлено питання, якою є дальність радіостанції? Та зажадали від нього, щоб румунські радіопередачі можна було слухати в Каїрі, де мали місце секретні переговори про вихід Румунії з коаліції з Німеччиною. Уряд Антонеску вів переговори з Радянським Союзом, в той час як демократична опозиція вела переговори з англійцями та американцями, а делегати, повинні були отримувати інформації з Румунії. Після встановлення передавачів був зроблений зв’язок. Васіле Йонеску ствердив: Було встановлено, щоб трансляційний радіовузол був влаштований в Бухаресті у Королівському палаці на вилиці Каля Вікторієй. Цей радіовузол був названий Карпати, інший був влаштований на курорті Сіная у дачі генерала армії Джордже Раковічану, хрещеного батька короля. Цей трансляційний радіовузол був названий Бучеджи, а третій під назвою П’ятра був влаштований в Предялі, позаду дачі маршала Антонеску. А це з огляду на те, що тільки в ті місця німці не зважилися б зробити рейд, хоча короткі хвилі не могли бути виявлені гоніометром через їх характерний спосіб поширення. Упродовж трьох днів, всі ці трансляційні радіовузли на коротких хвилях були встановлені та почали працювати. Станція Карпати в Королівському палаці у Бухаресті, під керівництвом інженера-стажиста С. Боніфачу, станція Бучеджи в Сінаї – інженера Георгіу Владимір та станція П’ятра в Предялі – техніка Нікулає Давідеску.

Васіле Йонеску пережив важкі дні після 23 серпня 1944 року, коли відбулася зміна коаліції: У середу, 23 серпня 1944 року, о 17 годині мене викликали по телефону до Військового командування столиці. Мені наказали одягатися у військову форму. Близько о 17:30 ввечері, я був присутній в кабінеті генерала командувача столиці, де, на мій подив, я зустрів генерала корпуса армії Йосефа Теодореску, начальника штабу, полковника ад’ютанта Деметера Демечану, одягнені в цивільному, хоча вони були кар’єрними військовослужбовцями. Генерал корпус армії Йосеф Теодореску сказав мені: Пане Генеральний директор, відтепер ви будете виконувати накази лише Його Величності короля Міхая та генерала-ад’ютанта Сенетеску, прем’єр-міністра. Ви повинні піти до палацу по найкоротшому шляху.

Полковник ад’ютант Деметер Демечану негайно зв’язався по телефону з Королівським палацом та говорячи з генералом дивізії Аурелом Алдею, в той час міністр внутрішніх справ уряду, очоленого Сенетеску, поінформував його про мій прихід. У нараді, яка була скликана ввечері 23 серпня 1944 року взяли участь Васіле Йонеску, директор Румунського товариства радіомовлення. Його запрошення показувало стратегічне значення Радіо в архітектурі румунської держави: У офісі короля починаючи від 18 години 23 серпня 1944 року упродовж чотирьох годин до 22.05 вечором, я брав участь у всіх підготовчих та формальних діях з консолідації державного перевороту, арешт маршала Антонеску та його найбільш вірних співробітників, а саме професора Міхая Антонеску, віце-президента Ради міністрів та міністра закордонних справ, міністра з питань пропаганди, генерала армійського корпусу Пікі Васіліу, держсекретаря у Міністерстві внутрішніх справ та генерального інспектора жандармерії; університетського професора Джорджа Лесяну, колишнього губернатора Придністров’я. I. Лекка, колишній комісар уряду при Будинку євреїв був уже заарештований між годинами 15:30-16.00 до підписання указу про амністію, помилування та скасування концентраційних таборів, документи представлені Лукреціу Петрешкану.

Радіо Румунія було там, де було потрібно. Після 90 років суспільна радіослужба має свою історію, яка продовжує свій курс.

У четвер,
1 листопада, рівно через 90 років з дня
першої трансляції, Президент Румунії Клаус Йоханніс
підписав указ про
нагородження Румунського товариства радіомовлення орденом За культурні
заслуги – ранг командора. Адміністрація
Президента зазначає, що нагорода
вручається в знак подяки за важливий внесок радіо у просуванні та
підтримці румунських культурних, моральних та цивілізаційних цінностей.

Збалансовані, об’єктивні та професійні програми Радіо
Румунія були визнанні представниками всіх
політичних партій: від лівого до правого спрямування, при владі або в опозиції.
Прем’єр-міністр, соціал-демократ Віоріка Денчіле ствердила: Радіо
Румунія була і залишається справедливим і надійним засобом інформації та відкритим простором для дискусій. Таким чином, суспільне радіо завоювало заслужене місце в серці румунів у країні та за кордоном. У вас журналістський досвід, традиція, а також
професіоналізм
та громадянська відповідальність. Вітаю Радіо Румунія за
все, що зробило упродовж цих
років !

Союзник соціал-демократів, лідер Альянсу лібералів і демократів Келін
Попеску Терічану нагадав про складну
місію, яку виконує цей засіб масової інформації, призначений для інформування і виховування слухачів. У свою чергу, спікер Палати
депутатів, соціал-демократ Лівіу
Драгня сказав, що суспільне радіо було постійно присутнім в житті румунів, яке ознайомило слухачів з основними подіями та особистостями історії.

Лідер Націонал-ліберальної партії Людовік Орбан вважає, що Радіо Румунія є коректним та об’єктивним способом інформування та
промоутером румунських цінностей: З Днем Народження Радіо
Румунія, з нагоди 90-річчя! Бажаю суспільному радіо, щоб далі служило, в першу чергу, інтересам громадян, щоб протистояло будь-якій формі тиску, щоб виконало свій обов’язок перед народом, а працівникам суспільного радіо бажаю, щоб могли далі працювати з тим же завзяттям і
тим самим професіоналізмом як нині.

Для голови Союзу Рятуйте
Румунію Дана Барни суспільне радіо є еталоном професіоналізму, а для голови Партії Народний
рух Еуджена
Томака радіо є еталоном румунської преси. Серія заходів, організована
з нагоди 90-тих
роковин Румунського радіо, включила надзвичайний концерт Національного оркестру Радіо, поряд
з Академічним хором та Дитячим хором Радіо. У понеділок, стартував перший
в Румунії ситком під назвою Десь у 28-му, ситуативна комедія, що
складається з 11 епізодів, присвячена народженню радіо-театру. Теж з
понеділка, одна ефірна студія Румунського товариства радіомовлення носитиме
ім’я відомого радіоведучого Паула Гріґоріу, в знак пошани його 40-річної
діяльності у цій установі. На жаль, Паул Грігоріу відійшов у вічність у квітні
2015 року. Він працював з
1969 року для суспільного радіо протягом чотирьох
десятиліть, перші 20 років для Французької редакції ВСРР.

Дорогі друзі! У неділю, 4 листопада 2018 року, відбудеться традиційний День слухача Всесвітньої служби Радіо Румунія. Ми, як зазвичай, запрошуємо вас взяти участь у нашій спеціальній передачі. На цей раз пропонуємо вам відповісти на запитання: Яку роль відіграє радіо у вашому житті?

1 листопада 2018-го року ми відзначаємо 90-у річницю виходу в ефір першої радіопрограми в Румунії. Від тоді минуло дев’яносто років, упродовж яких журналісти радіо завжди були поряд зі слухачами, а радіо було дзеркалом подій, які пережила Румунія. Радіо пережило міжвоєнний період, потім – роки останньої Світової війни, повоєнну епоху, кілька десятиліть комунізму в Румунії та холодну війну, було свідком повалення комуністичного режиму в грудні 1989 року, а потім переходу до демократії в Румунії. У минулому ми слухали радіо на класичних радіоприймачах, а сьогодні – в Інтернеті або ми можемо слухати радіо на мобільному телефоні. Більше того, коли хочемо послухати певну радіостанцію, ми можемо скористатися голосовим асистентом.

Голос, який розповідав і розповідає вам про Румунію та завжди намагався наблизити вас до неї, це голос ВСРР. Отож, дорогі слухачі, будь ласка, напишіть про роль, яку відіграє радіо у вашому житті, та відповідно, що означає для вас Всесвітня Служба Радіо Румунія.

З нетерпінням чекаємо ваших листів, уривки з яких будуть включені до нашої спеціальної програми в першу неділю листопада! Вони можуть бути надіслані електронною поштою на адресу: ucra@rri.ro, у мережі Facebook або через форму зворотного зв’язку на сайті ВСРР – www.rri.ro. Дякуємо!

З 18 по 25 листопада шанувальники класичної музики матимуть можливість почути
концерти, які відбудуться у концертному залі Радіо, де проходитиме IV-ий Міжнародний фестиваль оркестрів радіо -
РадіРо, унікальний в Європі музичний захід. Цьогорічний фестиваль ставить в центрі уваги надзвичайну розмаїтість репертуару, актуальність і
художню довершеність європейських симфонічних
оркестрів радіо.

Ініційований та проведений Румунським суспільним радіо, фестиваль РадіРро має
два розділи: симфонічні концерти, які проходитимуть у Залу Радіо та в прем’єрі
цього року – концерти джазу, які матимуть місце у Національному музеї мистецтв Румунії. Організаторам фестивалю
РадіРо, який проводиться
раз на два роки, чергуючись з Міжнародним фестивалем Джордже Енеску, вдалося
залучити відомі симфонічні оркестри суспільних радіо з Європи та Азії.

На цьогорічному фестивалі виступатимуть, серед
інших, Філармонічний оркестр Бі-Бі-Сі з
Великобританії, Лейпцизький симфонічний
оркестр радіо з Німеччини, Ірландський симфонічний оркестр
радіотелебачення, (RTÉ National Symphony Orchestra), Щвейцарський
симфонічний оркестр радіо, Італійський симфонічний оркестр (Svizzera
Italiana) та Національний оркестр Радіо
Румунія. З концертами джазу виступатимуть оркестри суспільних
радіо з Данії, Хорватії та, зрозуміло, з Румунії.

Зіркою цієї серії
концертів буде Аура Урзічану, одна з найбільш відомих артистів Румунії, яка зуміла
дуже легко виконувати будь-який музичний жанр, включно джаз, який став її спеціальністю.
Проживаючи зараз в Канаді, Аура Урзічану повернеться до своєї рідної країни,
щоб співати перед публікою фестиваль RadiRo, поряд з оркестром Біг
Бенд Радіо Румунія. Серед запрошених є відомі
диригенти, такі як Володимир Ашкеназі, а
також солісти світового рівня, такі як піаніст Міхай Рітівою – лауреат міжнародного конкурсу Джордже Енеску або скрипаль Андрей
Іоніце – одна з зірок молодого покоління, переможець Міжнародного фестивалю-конкурсу
класичної музики імені Чайковського.

За словами
організаторів, проходитимуть вісім симфонічних концертів з надзвичайною та
різноманітною програмою, включаючи твори Моцарта, Равеля або Чайковського. Цьогорічний
фестиваль РадіРо, присвячений виповненню 90 років румунському суспільному радіо
1 листопада
та 100-річчю Великого об’єднання румунських земель 1
грудня. Радіо Румунія транслює всі концерти фестивалю в прямому
ефірі. Румунське суспільне телебачення записує і потім транслює концерти, які
також транслюються всіма радіокомпаніями Європейської Спілки Радіо.

Небагато імен румунської журналістики періоду з 1945 по 1989 рр. користувались таким великим престижем, як
Ноєль
Бернард. Всі, хто знав і пам’ятав його не тільки як директора Радіо Свобода, але також як приклад
послідовності у популяризації та захисту прав людини та професійної непідкупності.

Ноєль Бернард народився в Бухаресті в
1925 році від єврейського батька та австрійської католицької матері. У 1940
році він покинув Румунію з сім’єю, щоб поселитися в Палестині. Після війни він
емігрував до Великобританії і переїхав до Федеративної
республіки Німеччина, де
став директором румунської служби Радіо Совбода. Його вважають орієнтиром радіожурналістики за
збалансованість , спокій, суворість та наполегливість, з якими він розглядав реалії
комуністичної Румунії до 1981 року, коли помер у віці 56 років.

Його смерть стала справжнім ударом
для колег, друзів і слухачів. Есеїст Вірджіл Єрунка написав тоді некролог, який зачитав біля мікрофону Радіо Свобода, запис, якого Центр усної історії румунського радіо тримає в своїх
архівах: Біографія Ноєля Бернарда має щось із простоти світла долі. Він народився і помер у
студіях Радіо Свобда. Тобто в Румунії. Тому що,в уявному просторі студії була
встановлена ​​справжня Румунія, в яку Ноєль Бернард, цей помірний агностик, вступив як в релігію. Дивна релігія з мільйонами
невидимих ​​віруючих, які з країни, заблокованої історією та нещастям завжди чекали його, як порятунок. Парадокс полягає в тому, що Ноєль Бернард ніколи не проповідував. І все ж
таки, країна чекала його слів з турботою, яка перевершувала холодний тон спілкування. Є таємниця
покликання. Покликання Ноєля Бернарда полягало в тому, щоб протистояти брехні та
говорити правду. По суті,
говорити правду, значить брати найпростіші слова і розмістити їх
таким чином, щоб кожне з них йшло за серцевим биттям слухача. Це не означає говорити поверхово, а надати слову той таємний вимір, що дає самій правді
необхідну вагу, необхідне покликання, гідне
вкорінення. Все без акценту, без величі.

Ноєль Бернард знав, як робити якісну пресу,
оскільки любив цю професію,
що означало не лише прагнення бути кращим, але поставити насамперед принципи, з
якими будь-яка людина знайомиться з дитинства: пошук правди, повага, гуманізм: Хто слухав Ноєля Бернарда – чи є хтось, хто його не слухав? -
він не зможе забути його голос. Голос, в якому раптом збігалися чітке висловлювання, сила ідеї, повага до вчинків. Іноді не бракувала іронія або ознаки дивування, але ці химерні риторичні фігури
ніколи не відступали від елегантної гідності. Ноєль Бернард був більш ніж хорошим журналістом. Можливо деякі можуть бути несприйнятливими до цієї пристрасті дивитися на реальність. Ми
відповімо їм
словами поета Пола Валері: правду можна
здобути лише за допомогою пристрасті».

Радіо Свобода була в роки комуністичного режиму, який ставав все більш чорним, з
наближенням його кінця,
не тільки важливим засобом інформації, а й справжнім соціальним медикаментом. Все це завдяки тому ж Ноєлю Бернарду: «Ми зазначимо також, що секрет Ноєля Бернарда полягав у тому,
що він з пристрастю шукав правду. Ноєль Бернард не був ідеологом, він був втіленням
спраги румунів звідусіль до справедливості і свободи. Завдяки йому, Радіо Свобода ставала трибуною прав людини, до якої кожен приходивзі своїми проблемами, щоб був почутим у верхах, там де не доходять скарги. До Радіо Свобода і його директора дійшла петиція страйкуючих гірників Долини Жіу. Може хтось
забути, що під час руйнівного
землетрусу 1977 року румуни легше перенесли страждання і лихо завдяки Ноєлю Бернарду, який перетворив Радіо
Свобода на відкриту студію допомоги?

На похороні
Ноєля Бернарда, слова його друга Вірджіла Єрунки виявили через хвилювання і надію те, що значить
для кожного з нас те, що ми залишаємо за собою: «Якщо інтелект, як говориться, є лише організованою пам’яттю, Ноєль Бернард використовував цей розум для неймовірної тверезості, розуміння і дії. Він перший приходив до свого робочого ательє і останнім залишав його. Все, що могло зацікавити Румунію
прослуховувалось, ретельно перевірялось, щоб було відправлено на хвилях в країну без антен, яка була систематично дезінформована. Мікрофон для Ноєля Бернарда став живим інструментом його інтелекту і пам’яті всіх. Таємниця
смерті в даний час прагне перетворити цю дорогоцінну присутність на шокуючу відсутність в годину розлуки з нашим другом. В ефірі Радіо
Свобода без Ноєля Бернарда, як ніби сльози могли б змити наш біль.

Радіо Свобода не була такою ж і після смерті Ноєля Бернарда, але ті, хто послідували за ним продовжили те, що він почав.

Наприкінці Другої світової війни, румуни в Австрії утворили Румунський національний комітет для лобіювання союзників та взаємодопомоги. Румунські біженці були інтерновані в таборі, що знаходився в місті Лінц, військовою владою США, як колишні вороги. На радіо Лінц румуни також мали передачу, щоб краще спілкуватися один з одним, а також зберігати надію у зв’язку з здобуттям як найкращої післявоєнної ситуації для Румунії.

Румунська громада в Австрії була різноманітна: декотрі з них були взяті в полон німецькою армією, інші вчилися, дехто працювали в Австрії, в ряді галузей промисловості та колишні члени Залізної гвардії, які покинули Румунію в 1941 році. Православний священик Річард Грабовський, офіцер під час війни, був одним з тих, хто заснував Румунський національний комітет. В інтрев’ю Центру усної історії Румунського радіо в 1998 році, він пригадав, як це все почалося: Там у таборі нас було близько 350-370 людей. Це була колишня казарма німецької армії. Ми створили цей комітет і назвали його Румунським національним комітетом, і ми пішли з проханням до американської влади. Проблема полягала в тому, як розмовляти, тому що ніхто з нас не знав англійської мови. На наше щастя, коли ми прибули у Військовий штаб Верхньої Австрії, розмовляючи румунською, до нас підійшов громадянин у військовій формі США без чинів і військових нагород, і чуючи, що ми розмовляємо румунською запитав нас, якщо ми румуни. Він запитав нас, що ми тут шукаємо, і ми відповіли йому. Він сказав нам, що був перекладачем німецької мови. Він був викладачем з прізвищем Георге Левка, мав докторський ступінь в галузі германістики і став перекладачем на німецьку мову у військовому командуванні США. І він сказав нам, що йде з нами до американського командувача. Він зайшов з нами всередину, ми сказали, що ми хочемо, американець вислухав нас і сказав, що вивчить нашу ситуацію.

Після запиту, румунам в таборі покращили умови перебування. Члени Комітету написали запит американській військовій владі, закликаючи її більше не розглядати румунів, як колишніх ворогів та взяти до уваги той факт, що румунська армія воювала з союзниками після 23 серпня 1944 року. Унаслідок прохання Комітету, румуни табору в Лінц, були взяті на облік і більшість з них погодилась допомогти усунути наслідки бомбардування, відновити артерії зв’язку, працювати в сільському господарстві та заводах, які не були знищені. Військова влада США дозволила румунам навіть проводити місцеві радіопередачі один раз на тиждень, вранці у четвер з 10:30 до 11:00. Річард Грабовський був диктором цієї передачі: «Радіостанція Лінц була звичайним австрійським радіо шляхом якого американський військовий уряд вирішив, що це було найкращим засобом зв’язку між національними комітетами і людьми різних національностей, що проживають в регіоні, щоб вони спілкувались або були повідомленні про різні справи через радіопрограму. Спочатку нам було виділено п’ятнадцять хвилин, а потім нам дали півгодини, і ми повинні були вирішити, хто буде диктором. Я був молодшим і повинен був виступати на радіо. У цій програмі, як правило, ми передавали румунську музику. Я кілька разів співав королівський гімн «Хай живе король!» та «На нашому прапорі» і «Три кольори». Ми передавали співачок румунської народної музики, як Марія Тенасе Іоана Раду, Мія Брая. Також я читав прес-релізи або повідомляв: «Йон Попеску з такого то місця шукає свою племінницю або сестру, які перебувають в Австрії або Німеччині в такому то районі. Хто знає щось про це просимо повідомити відповідну особу, ми оголошували її прізвище та адресу, або повідомити Румунський національний комітет. Також на радіо ми повідомляли, коли їдемо в провінцію, щоб робити записи. Але для запобігання неприємним речам треба було все передати у письмовій формі. Все, що ми хотіли повідомляти треба було передати на три дні раніше, щоб було перевірено. «Оголошення було наступним: Дорогі слухачі … В ефірі радіостанція Верхньої Австрії в Лінц, перед мікрофоном представник Румунського національного комітету, молодший лейтенант Річард Грабовський.

Але з часом Річард Грабовський вирішив виїхати до США де діяв ще один Національний комітет: «Я отримав візу восени 1951 року, і покинув Австрію в 1952 році. Прибув я в Нью-Йорк на початку червня. Румунський національний комітет про, який я говорю вже працював. Я читав пару років газети, що виходили в Америці, як наприклад, Софія газета єпархії, газету «Америка», офіційний орган Союзу і братніх товариств, була ще газета, яка називалася «Сторінка народу», яку видавав Джордже Стенкулеску. Деколи ми отримували газету «Об’єднання», яку видавала греко-католицька церква в Америці, тому що тут комуністи не змогли знищити греко-католиків, як вони це зробили в Румунії в 1948 р.

Більшість членів Румунського національного комітету в Австрії вирішила виїхати після того, як стало ясно, як змінилась історія. А радіо Лінц було містком за допомогою якого вони змогли згуртуватись і відновити своє життя на свободі.

З моменту свого створення в 1928 році Румунське товариство радіомовлення не пропустило жодної важливої події в історії Румунії. Перед радіомікрофоном з’явилися королі, політики, культурні діячі, художники, прості люди, щоб розповісти румунам про важливість моментів, яких вони переживали. Румунське товариство радіомовлення не могло пропустити антикомуністичну революцію в грудні 1989 р., момент, який воно пережило з максимальною емоцією.

Радіо, а пізніше телебачення вважалися ключовими державними установами щодо передачі інформації населенню. На жаль, Радіо Румунія стало грубим пропагандистським інструментом в руках комуністичного режиму після окупації країни радянською армією та встановленням силою комуністичного режиму. У 1980-х роках, як на радіо, так і на телебаченні, режим пропагував культ особистості пари Єлени та Ніколає Чаушеску. Крім щоденних хронічних недостатків, культ особистості був найважчим для більшості румунів.

16 грудня 1989 року люди вийшли на вулиці в місті Тимішоара за свободу і усунення репресивного комуністичного режиму, який протягом 45 років спричинив економічну катастрофу та людські трагедії. Після кривавого придушення тімішоарських демонстрацій, 21 грудня, жителі Бухареста, які зібрались на мітинг, щоб підтримати Ніколає Чаушеску, повернулись проти нього. Отож почався грандіозний момент історії другої половини ХХ століття.

В архіві Румунського товариства радіомовлення звукові документи зберегли величезні громадські емоції. Голоси звичайних людей і журналістів передавали ентузіазм щодо великої зміни, що мала місце: від відчаю та браку надії до звільнення і відродження. З 22 по 25 грудня 1989 року була безмежна радість румунів, котрі здобули свободу, радість, яку Радіо Румунія зберегла назавжди. Радість, яка розпочалася 22 грудня 1989 року об 12.30, радість, що охопила всіх, хто увійшов в студію радіо. Еуджен Дікісяну, фоторепортер газети «Скинтея-Іскра» Комуністичної партії Румунії, був одним з перших, хто виступив перед мікрофоном звільненого Радіо Румунія: Хай живе Румунія! Хай живе вільна Румунія! Шановні люди, дорогі румуни! Мені важко передати словами те, що я бачу. Я не вірив кілька хвилин тому, що зможу пережити, почути і передати вам, те, що я побачив сьогодні тут, тепер, і в очах всіх моїх колег, що навколо мікрофона: сльози, посмішки, обійми.

Поетеса Ана Бландіана була однією з перших інтелектуалів, які розмовляли на Радіо 22 грудня: Друзі, я приїхала на радіо з Палацової площі, де я була поруч з десятками тисяч людей, які разом, і кожен окремо, не могли повірити, що вони переживають такий день. Дуже важко повірити в те, що через стільки років приниження, ми самі, не через політичне зобов’язання, не за підтримки інших, більших і сильніших, ніж ми, а самі з нашою власною духовною силою, в яку вже ми не вірили, змогли це зробити. Мертві в Тімішоарі та мертві в Бухаресті раптом дали нам впевненість у нас і силу бути нами.

Барикада революціонерів у ніч з 21 на 22 грудня 1989 року перед залом Dalles в центрі Бухареста була вирішальною для падіння режиму, на другий день, 22 грудня. Анонімна революціонерка нагадала румунам про загибель своїх співвітчизників всього кілька десятків годин раніше: Не забудьмо тих, хто загинув перед залом Dalles. Вони першими померли, вони були молодими, їм було 20 років, на них наїхали машини і бронетранспортери. Ми сховалися від куль під машинами, я не думала, що це справжні кулі. І все ж багато, хто з нас залишилися там, чекаючи дива, що сталося сьогодні. Будь ласка, сьогодні, всі ми, підемо з квітами в руках і покладемо їх перед залом Даллес в пам’ять про тих дітей, які померли за нас».

Також не бракувало процесів свідомості перед мікрофоном. Деякі просили прощення, оскільки вони служили диктатурі і брехали публіці, як сказав диктор Віорел Попеску: Протягом багатьох років я намагався розповісти вам правду, але мені не дали можливість. Мені соромно за все, що я сказав у ці роки про епоху, яка закінчилася. Мені соромно за те, що не зміг донести вам правду. Я намагався принести вам любов та прекрасну музику.

Румунська революція тривала на Радіо Румунія і в наступні дні. Ентузіазм знизився, життя повернулося до нормальності, а деякі навіть не почувались добре, що тоді були такими великим ентузіастами. Але нормальність ентузіазму показує людство кожного з нас, і ніяке посмертне міркування не може змінити інтенсивність моменту.

Дорогі друзі, Всесвітня служба Радіо Румунія продовжує вже традиційне опитування серед слухачів та запрошує всіх, хто слухає наші передачі в короткохвильовому діапазоні та в Інтернеті, а також читачів сайту www.rri.ro і нашої сторінки в мережі Фейсбук взяти участь в традиційному опитуванні «Людина року».

Ми просимо назвати людину, яка, на ваш погляд, мала найбільший позитивний вплив на події в світі у 2017 році. На базі ваших пропозицій ми оголосимо «Людину 2017 року». Хто може бути нею і, головне, чому? Можливо це провідний політик, відомий оглядач, бізнесмен, спортсмен, видатний діяч культури, митець, науковець або маловідома широкому загалу особа, котра може бути взірцем для інших? Чекаємо ваших думок та аргументів, як зазвичай!

З великим інтересом чекаємо ваших листів. Їх можна надіслати факсом за номером: +40.21.319.05.62, електронною поштою на адреси: ucra@rri.ro або ucra@i.ua чи звичайною поштою на адресу: Українська редакція Всесвітньої служби Радіо Румунія, п/c 111, вул. Генерала Бертло 60-64, Бухарест, Румунія. Так само, ви можете написати до нас, заповнивши онлайн форму зворотного зв’язку у верхній правій частині нашого сайту.

Нагадаємо, що Людиною 2016 року у ВСРР був призначений Президент США Дональд Трамп.

Як завжди ми повідомимо хто
став «Людиною 2017
року» за версією Всесвітньої служби Радіо Румунія у наших передачах 1
січня 2018 року.

Через десять років після Першої світової війни, коли всі провінції, в яких
румуни складали більшість населення і, які до того перебували в вкладі сусідніх
багатонаціональних імперій, об’єдналися в єдину національну державу, Румунія заклала
основи найефективнішого на той час засобу масової інформації. Єдиного, здатного
входити в кожен куточок країни, кожну домівку.

Так 1 листопада 1928 року почало діяти «Товариство радіотелефонного мовлення
Румунії», яке після безперервних метаморфоз і трансформацій стало сьогодні
Румунським товариством радіомовлення. З самого початку створене як засіб розповсюдження
інформації, дозвілля та виховання населення, Румунське суспільне радіо мовить
практично безперервно вже 89 років.

Радіо завжди доводилося пристосовувати свою редакційну політику, заплатило
політичну данину, але завжди зуміло пережити радикальні зміни режиму упродовж
часу – від міжвоєнної демократії до правих диктатур напередодні та і під час Другої
світової війни та від комуністичного деспотизму до відновлення демократії в
1989 році. Радіо Румунія багато часу вважається найнадійнішим і найважливішим ЗМІ
в країні завдяки великій кількості слухачів, своїми передачами адресується до
всього суспільства, всіх поколінь, пропонуючи програми на будь-який смак. На національному
рівні Румунське радіо означає чотири канали «Актуалітець», «Културал», «Музікал»
та «Антена сателор», а також кілька регіональних і місцевих студій та два он-лан
канали: для молоді та для дітей.

Румунське суспільне радіо почало мовити на закордон з 30-х років минулого
сторіччя. А в наші дні Всесвітня служба Радіо Румунія намагається доводити до
своєї іноземної аудиторії останні румунські новини та поширювати свої цінності,
а також зберігати зв’язок з Батьківщиною постійно зростаючої румунської
діаспори та етнічними румунами, які мешкають в сусідніх країнах.

ВСРР веде мовлення 11-ма іноземними мовами: англійською, арабською, іспанською,
італійською, китайською, німецькою, російською, сербською, українською, французькою
та, з цього року єврейською, а також румунською мовою та арумунським діалектом.
Його цільова аудиторія поширена практично у всьому світі, від Аляски до
Австралії та від Аргентини до крайнього
російського Сходу.

Перші регулярні передачі українською мовою для закордону почали лунати з
Бухареста ще в роки Другої світової війни, точніше улітку 1941 року. З 1 січня й до осені 1942
року, коли Українська редакція була закрита, обсяг мовлення становив 303 години
– 606 передач, які мали здебільшого пропагандистський характер. Проте,
справжнім днем народження Української редакції Румунського радіо є 25 вересня
1994 року. Передачі українською були створені тому що румуни та українці приречені
бути сусідами та бути близько один до одного. Румунський та український народи мають
набагато більше спільного, ніж відмінного.

Через майже дев’ять десятиліть від виходу в ефір першої радіопередачі Румунське
суспільне радіо продовжує демонструвати інноваційність, здатність оновлюватися
та адаптуватися до зростаючої конкуренції на вітчизняному медіа-ландшафті, а
також до законодавчих змін, таких, як недавнє скасування абонентської плати за
суспільне телерадіомовлення і перехід на повне фінансування з державного
бюджету.

Чимало політиків, відомих представників громадянського суспільства та
засобів масової інформації попереджали, що ця зміна збільшує ризик втручання
політикуму в редакційну політику. Так само було немало й тих, хто із-зовні або усередині
установи говорили про м’яко-кажучи сумнівне поводження окремих керівників радіо.
Однак, завдяки своїм професіоналам Радіо Румунія залишається і намагається
залишатися найважливішим медіа-голосом країни.