Tag: театр

Дуже
популярний у 20-их роках минулого сторіччя, радіотеатр дещо втратив свою привабливість
після 1950-х років з появою і розвитком телебачення. У Румунії радіотеатру стільки
ж років, скільки й Румунському суспільному радіо. Через чотири місяці після
інавгурації громадської радіостанції (1 листопада 1928 року), 18 лютого 1929
року, вийшла в ефір перша радіоп’єса під назвою «Що знало село?» написана драматургом Йоном Александром Васілеску, відомим біліше під псевдонімом
Йон Вальжан, в якій головні ролі зіграли відомі актори Бухарестського Національного
театру Марія Філотті та Ромальд Бульфінській.

До 1948
року, коли на радіо почали використовувати магнітні стрічки радіовистави транслювалися
наживо. У 40-50-их роках окремі радіовистави записували на платівки під час прямого ефіру, так само й інші програми, особливо культурні
(конференції, інтерв’ю тощо). На жаль до наших днів збереглося дуже мало тогочасних
платівок із записом радіовистав, лише в архівах або в приватних колекціях.
Таким чином, найдавніша радіовистава, записана на магнітній стрічці, яка
зберігається в Фонотеці Румунського радіо, датується 1951 роком: це п’єса Барбу
Штефенеску-Делавранчі «Хаджи Тудосе» з Ніколаєм Белтецяну в головній ролі,
поставлена режисером Йоном Сахігяном (дата першого виходу в ефір: 25 березня
1951 р.).

А оскільки,
незважаючи на свій поважний вік радіотеатр зберігає свою молодість, редакція «Радіотеатр»
Румунського радіо оголошує про нове досягнення. Розповідає координатор
проекту Мануела Попеску: «Хочу сказати, що наша редакція має новий проект. Він
називається «Година радіотеатру в школах». Ми подумали залучити молоду
аудиторію, тому що наша редакція має ще один проект для старшокласників, який
називається «Radio Fiction Desk». Цього разу Година радіотетру у початкових школах
означає, що ми пропонуємо різноманітні вистави. Зокрема ми подумали почати з вистави
«Міфи і легенди. Олімпійські боги», сценарістки Санди Соколюк та режисера Василя
Манти. І кожен раз ми розповідаємо учням V, VI або VII класів
у залежності від школи, про те, як здійснюються радіовистави, що означає
мікрофон, що означає запис і у нас також є сюрприз для них – запрошуємо актора.
Першим був запрошений Мірча Константінеску, а в квітні Анне Марі Зіглер. Вони
розповіли, що значить бути актором, що припускає роль в радіовиставі, що
означає постійно перевтілюватися у свого героя і наскільки вони люблять радіотеатр, тому що ці актори вкладають всю свою душу та присвячують цьому частину
свого життя, проводячи багато часу в студіях радіотеатру.»

На запитання, чи чули діти про радіотеатр Мануела Попеску відповіла. «Ні,
відповідь, на жаль, є ні, саме тому ми вирішили йти в малі класи, щоб у
майбутньому у нас були слухачі з-поміж них. В цьому й суть проекту. Але, як не
дивно, більшість із них йдуть в театр, що дуже добре. Ми запропонували їм інший
вид театру, в якому можна посидіти півгодини спокійно, послухати, уявити собі
героїв. Кожна дитина може по-своєму уявити Зевса, Афіну, Прометея, Гермеса, уявити
історію про них разом з нами. Після цього ми підготували для них ще один
сюрприз, проводимо міні-конкурс запитань. І на наш превеликий подив абсолютно
всі хотіли відповідати.»

Проект,
проведений спільно з бухарестським шкільним інспекторатом, проводиться наразі в
сімох школах, де об’єднує два або три класи в залежності від приміщення, на
особливому уроці. Мануела Попеску: «Ми йдемо разом з одним актором, дискутуємо про історію радіотеатру, про виставу, яку
вони послухають, а потім звучить вистава, яка триває не більше півгодини, тому
що зазвичай діти не мають терпіння слухати більше часу. А наприкінці проводимо міні-конкурс.
Усе упродовж одного уроку.»

Ініціатива
була дуже добре прийнята дітьми, – каже Мануела Попеску: «Ми не могли повірити,
наскільки вони були зачаровані, а директорка сказала, що ніколи не бачила їх
такими слуханнями на уроці. Вони спокійно слухали і всі піднімали руки, щоб
відповісти на запитання міні-конкурсу.»

З
величезної радіопродукції у школах представили одну виставу. Розповідає Мануела
Попеску: «Ми пропонуємо у цьому році тільки «Міфи і легенди. Олімпійські боги»,
тому що вони включені до шкільної програми і ми прийшли на допомогу вчителям. І
до нашого подиву, перед слуханням нас запитували про легенди Олімпу і діти вже
читали їх, щось нам розповідали.»

Завдяки проекту
учні мають можливість ознайомитися зі специфікою театру адаптованого до умов радіо порівняно
з класичним театром на сцені. Тут спеціалізовані режисери та актори з
радіогенними голосами надають динаміку та колір п’єсі голосами та звуковим
оформленням у спеціальних студіях, обладнаних вікнами, дверима, сходами з
різних матеріалів, піском і т.д. для радіовистав.

Опозиція ініціювала голосування за вотум недовіри
до уряду Віоріки Денчіле

Права опозиція в Румунії ініціювала нову
резолюцію про недовіру коаліційному уряду Соціал-демократична партія-Альянс лібералів та демократів (СДП-АЛДЕ), яка буде внесена на
голосування наступного тижня. Для відставки уряду на чолі з соціал-демократкою
Віорікою Денчіле потрібні голоси не менше 233 (з 465) сенаторів і депутатів
парламенту, тоді як опозиція має близько 150 голосів і потребує підтримки
партії Про Румунія, яку очолює колишній прем’єр-міністр Віктор Понта,
Демократичного союзу угорців Румунії, фракції національних меншин у Палаті
Депутатів і навіть кількох членів керівної більшості СДП-АЛДЕ. З іншого боку
Віоріка Денчіле закликала соціал-демократів бути присутніми в залі, щоб
забезпечити кворум, але не голосувати.

Вотум недовіри до глави МЗС Румунії

Глава румунської дипломатії Теодор Мелешкану встояв
вотуму недовіри, ініційованому опозиційними Націонал-ліберальною партією, Союзом
«Рятуйте Румунію» та партією «Народний рух» через проблеми, що виникли у
процесі голосування закордонних румунів на виборах до Європарламенту і референдумі
щодо правосуддя 26 травня. Резолюція була відхилена у вівторок на пленарному
засіданні Сенату. У тексті, а також на пленарному засіданні ініціатори заявили,
що Теодор Мелешкану «безвідповідально» керував МЗС і організував процес
голосування. Міністр знову вибачився перед румунами, які проживають за кордоном,
які не змогли скористатися своїм правом голосу 26 травня, але зазначив, що МЗС
виконало усі свої юридичні зобов’язання. Він заявив, що найближчим часом будуть
проведені консультації з посольствами, де були проблеми в процесі голосування,
щоб визначити, хто винен в тому, що сталося, а також, що можна зробити в
майбутньому, щоб уникнути подібних ситуацій.

Угода за європейську Румунію

Національна політична угода про консолідацію
європейського маршруту Румунії, ініційована президентом Клаусом Йоханнісом, у
четвер була підписана лідерами чотирьох опозиційних політичних сил:
Націонал-ліберальної партії, Союзу «Рятуйте Румунію», партії «Про Румунія» та
партії «Народний рух». Вони погодилися підтримати кроки із запровадження у законодавство
результатів референдуму 26 травня і виправити суперечливі зміни, внесені упродовж
останніх двох років до законів, що регулюють різні аспекти правосуддя. Представники
Демократичного союзу угорців Румунії, колишнього партнера чинної керівної коаліції СДП-АЛДЕ, оголосили, що підпишуть
угоду наступного тижня. СДП та АЛДЕ відмовилися підписувати угоду. У своєму виступі з цього приводу глава
держави знову розкритикував соціал-демократів і заявив, що вони запропонували більше
поправок, ніж кількість статей в угоді. Президент додав, що список залишається
відкритим, а партії, які захочуть підписати угоду, зможуть зробити це у
майбутньому. У своєму виступі з цього приводу глава держави наголосив на
необхідності внесення ряду змін до Конституції та до відповідних законів.

Політична криза у Р.Молдова

Румунія, як держава-член Європейського Союзу, що
має особливі відносини з Республікою Молдова, на основі Стратегічного
партнерства заради європейської інтеграції Республіки Молдова і спільної мови,
історії та культури, стурбована поточними подіями у Кишиневі. Бухарест
стурбований безпрецедентним політичним тупиком у сусідній державі, в якій діють
два паралельні уряди, котрі заперечують легітимність одне одного. Влада Румунії
закликала до спокою у забезпеченні мирної передачі влади для виходу з кризи. Президент
Румунії Клаус Йоханніс надіслав голові Європейської Ради Дональду Туску і
голові Єврокомісії Жан-Клоду Юнкеру листа, в якому просить їх в терміновому
порядку та разом з державами-членами Європейського Союзу вжити «конкретних дій
для врегулювання ситуації, що склалася, відповідно до рішення, що буде
обговорено в Республіці Молдова і ґрунтуючись на європейських принципах і
цінностях». Клаус Йоханніс На стверджує, що ця криза, що виникла по сусідству з
Румунією та ЄС, становить небезпеку для стабільності і безпеки в регіоні, яку Євросоюз
та його країни-члени не можуть ігнорувати. Румунія вважає, що в демократичній
державі воля громадян, виражена шляхом голосування на парламентських виборах у
лютому і відображена в політичній конфігурації законодавчої влади, – це єдине,
що забезпечує легітимний політичний процес.

Дощове і спекотне літо в Румунії

Мешканці майже всієї Румунії упродовж останніх
тижнів вже звикли до гідрологічних та штормових попереджень, оголошень «жовтого»
або «помаранчевого» кодів небезпеки через потужні зливи, ураганний вітер, град
і повені, а в останні дні до цього додалася підвищена відносна вологість
повітря, що призводить до термічного дискомфорту. Сильні опади та повені
спричинили багато збитків, проте обійшлося без жертв. Підтоплені сотні
присадибних ділянок, житлових будинків і підвалів. Пошкоджені дороги повітового,
національного та європейського значення. Серйозно постраждали
сільськогосподарські угіддя.

26-й Міжнародний театральний фестиваль у Сібіу

3300 акторів і гостей з 73 країн світу беруть
участь у XXVI-му Міжнародному театральному фестивалі в м. Сібіу (центр
Румунії), який стартував 14 червня під гаслом «Мистецтво дарування». Протягом десяти днів фестиваль пропонує 540
подій в 75 приміщеннях. За словами організаторів цей фестиваль є святом краси,
яке об’єднує представників кількох видів мистецтва зі всіх куточків світу: театру,
танцю, музики, кіно, цирку тощо. Міжнародний театральний фестиваль в Сібіу є
найбільшою і найкомплекснішою подією такого роду в Румунії і навіть в Європі, а
Радіо Румунія виступає медіа-партнером.

Сьогодні повернемося до
міста Ясси, або «міста семи пагорбів» як його ще називають в народі. Завдяки
своїм історичним і культурним пам’яткам Ясси є одним з найпривабливіших міст
нашої країни. Воно є передусім містом історії, мистецтва, культури, науки та
інновації. Чи йде мова про культуру Кукутень, про діяльність відомих
аристократичних родин, історичний момент призначення Александра Іоана Куза
правителем Румунських князівств, місто Ясси постійно відігравало особливу роль
в історії Румунії. Тут був заснований перший в Румунії університет, а також
було відкрито перший в країні національний театр, про який розповім я вам
сьогодні.

Другий найкрасивіший у
світі театр є Ясський національний театр. Принаймні це ми дізнаємося зі списку
складеного британським телебаченням BBC.
У цьому списку Ясський театр фігурує поряд з престижними культурними
установами Парижа, Лондона, Сан-Франциско, Венеції та Брістолу, а саме зі знаменитими
Бристольським іподромом у Великобританії, Театром Ла Феніче у Венеції або Пале
Гаррінер у Парижі.

Ясський національний театр був
проектований двома віденськими архітекторами більше 100 років тому. Першими
директорами театру були відомі письменники та культурні діячі, а в 1956 році театр був отримав
ім’я поета Василя Александрі. У пошуках найкрасивіших театрів у світі працівники
британського телебачення ББС закохалися
з першого погляду у цю прекрасну ясську будівлю, включивши її до списку «найкрасивіших
7 театрів світу, що захоплюють подих» здійсненого з нагоди Всесвітнього дня
театру. Цей архітектурний пам’ятник, чия краса дається прекрасними архітектурними
деталями, відкритий для публіки не тільки під час театральних вистав, але й
упродовж тижня, тобто з понеділка по суботу, з 10:00 по 17:00 годину.

До 1890-х років
будівництво театру було звичайною справою. Таким чином, у самому серці міста
Ясси, на земельній ділянці, розташованій навпроти сучасної Філармонії, Мерія
вирішила збудувати довгоочікуваний заклад. Таким чином, на місці колишнього
будинку Ратуші був побудований Національний театр під керівництвом відомих
віденських архітекторів Фельнера і Гельмера, які розробили архітектурні проекти
для подібних будівель у Відні, Празі, Одесі, Цюріху. Будівництво починається в
1894 році і закінчується через 2 роки, в грудні 1896 року. Тільки
через 140 років з моменту першої театральної вистави румунською мовою, ясський
театр отримує ім’я великого поета і драматурга Василя Александрі. Щоб позначити
головний вхід в театральний будинок, архітектори використали класичний портик,
що складається з чотирьох композитних колон. Фронтон, який є найпривабливішим
зовнішнім одягом будівлі, зображує міфологічну сцену із героями і тваринами.
Фасад цього архітектурного пам’ятника прикрашають балкони, скульптури в
альрельєфі та іонічні колони. Цей пам’ятник архітектури приховує справжні
скарби: завісу, розписану у 1896 році віденським художником Ленцем, на якій
зображено алегорію життя та алегорію Об’єднання румунських князівств, Залізну
завісу, намальовану А. Гольцем з орнаментальними мотивами розташованими
симетрично.

Склепіння
намальоване художником А. Гольцем в пастельних тонах, що представляють райські
алегорії з німфами і ангелами в структурі рококо. Так само, головний салон
освітлений вражаючою кришталевою люстрою з Венеції. В залі на першому поверсі
виставлені костюми акторів, що виконували ролі Гамлета, Барбу-Леутару і
знаменитої Кіріци із вистави румунського драматурга Василя Александрі. Музей
театру є взірцем розвитку театрального явища від першої вистави румунською мовою
до колекцій театральних плакатів, театральних томів, автографів, рукописів з
музичними нотами композитора Чіпріана Порумбеску, творів мистецтва, акторських
костюмів.

Еспланада театру
збагатилася двома артезіанськими фонтанами на елегантній площі, що
простягається перед театром. Вмістимістю на 1.000 місць, акустикою з найкращих, багато прикрашений елементами
бароко або рококо і барвистими мармуровими залами, витонченими статуями і
кришталевими люстрами, створюючи атмосферу елегантності, Ясський національний театр
є однією з найкрасивіших споруд віденських архітекторів. Сьогодні в будинку проходять
також вистави Оперного театру.

Радісний і безтурботний період для більшості
з нас, зимові свята, можуть ще більше поглибити депресію в інших. Добревідоме психічне
захворювання – депресія стрімко поширилося останнім часом, ймовірно,
через різноманітні проблеми сучасного суспільства. Ситуація є доволі серйозною,
оскільки за даними ВООЗ, депресія є основною причиною інвалідності у всьому
світі, від неї страждає кожна шоста людина.

А в Румунії, лише у 2015 році було
зафіксовано один мільйон випадків депресії. Й оскільки більш свіжої статистики
немає, можна лише уявити як виглядає становище зараз. Проте, якщо в минулому румуни
відмовлялись відкрито говорити про це і шукати методи лікування, зараз ситуація
дещо змінилася, каже психолог Флорі-Ана Бузіле. «Є певна стриманість, але в той
же час я помітила, у тому числі серед моїх пацієнтів в кабінеті, що в
суспільстві почали визнавати роль психолога. Люди чомусь є більш відкритими до
психіатра, але і в цьому випадку спостерігається відсутність розуміння,
оскільки багато хто думає, що лише «божевільні» звертаються до психіатра. Але
може бути хімічний дисбаланс у мозку, який виводить нас з нормального ладу.
Після належного медичного лікування усе може повернутися до норми. Інакше ми
можемо нести відмінно виліковну хворобу, але яка лише посилиться з часом, якщо
її не лікувати, а якість нашого життя погіршиться.»

Й оскільки симптоми депресії можна легко
переплутати з іншими станами, такими як смуток, допомога лікаря є тим більше
необхідною для точного діагнозу. Однак у багатьох випадках люди, які потерпають
від депресії не усвідомлюють, що з ними відбувається. Вони відчувають лише
тривалий період – протягом двох тижнів – втому, брак енергії та концентрації,
плюс розлади сну або відсутність апетиту. Говорить Флорі-Ана Бузіле. «Ці
симптоми можуть тривати два місяці. Коли справа доходить до цього, ми повинні
бути відповідальними по відношенню до себе, звернутися хоча б за оцінкою, щоб
побачити чи потерпаємо від депресії, або допомогти особі, яка знаходиться в складному
стані. Іншими симптомами є проблеми з концентрацією та прийняттям рішень, які
колись були простим процесом. Почуття відсутності сміливості чи особистої
цінності, самообмеження та вираженої вини (я відчуваю себе винним у всьому). Усе
може дійти до думок про смерть або самогубство, які позбавлять від проблем. Тут
потрібне втручання фахівця, тому що зрозуміло, що людина не може вилікувати
себе.»

Щоб допомогти тим, хто потерпає від депресії краще зрозуміти, що з ними відбувається, й особливо щоб здорові люди проявляли більшу емпатію до хворих, дехто запропонував театр. Натхненний експериментом «Кіт Шредінгера», проведеним фізиком Ервіном Шредінгером для демонстрації парадоксів
квантової механіки, Алекса Бекану написала однойменний драматургічний текст, який був поставлений на сцені театру Александром Бєрчану. Суть експерименту наступна: у закриту коробку вміщено кота. У коробці розміщено,
також, механізм, що містить радіоактивне ядро та ємність з отруйним газом. Якщо
ядро розпадається, то воно задіює механізм, він розбиває ємність з газом, і
нещасний кіт помирає, тоді як квантова механіка стверджує, що кіт буде одночасно живим і мертвим. Однак, коли ми відкриємо коробку, то побачимо, що кіт або живий або мертвий.

Алекса Бекану
пояснює парадокс свого тексту. «Я використала цей анекдот Шредінгера як
метафору: людина яка страждає від депресії, вона і жива, і мертва. Ми намагалися
зробити щось, щоб трішечки поставити їх під рефлектор. Це було навіть трохи
терапевтично і для залучених до проекту акторів, щоб поглибити ці теми.»

У Румунії психічним
здоров’ям нехтують більше, ніж в інших країнах, – каже Алекса Бекану. Це було
очевидним і під час дискусій у фокус-групах, які були створені на етапі
документації. Таким чином театральна п’єса ставить під рефлектори не тільки проблему
нехтування, а й страждання, що відчувають різні особи та, можливо, кожен з нас не розуміючи, що діється. Ось чому «Кішка Шредінгера» є запрошенням до емпатії.
Алекса Бекану розповіла про реакцію глядачів. «Іноді здорові люди схильні
мінімізувати страждання інших людей, якщо воно не помітне. Депресія та стривоженість
не є помітними стражданнями. Вони мають і фізичні симптоми, але не завжди. Так,
вистава є й закликом до емпатії. Ми сподіваємось, що наша ідея спрацювала. Крім
того, для людей, які переживають це або страждали від цього колись я вважаю дуже корисним зрозуміти, що вони не самотні і, що депресія не кінець світу,
хоча багато хто так вважає. У дійсності ситуація може покращитись, якщо звернутися
по допомогу.»

І запрошення,
здається, дало очікувані плоди. Алекса Бекану. «Я була рада побачити, що люди
сміються під час вистави. Ми не хотіли пригнічувати глядачів, навіть якщо говоримо
про депресію. Хотіли, щоб у виставі було багато гумору. Кілька людей, з якими я
говорила після вистави, сказали мені, що вони відчули себе в побаченому. Люди
схильні вважати, що тільки вони мали певний досвід, їм соромно говорити про це
або просити допомоги. Ось чому, на показі вистави, багато осіб з полегшенням побачили,
що й інші переживають такі речі і, особливо, що усе це підлягає лікуванню.»

Театр, очевидно,
не може бути лікувальними засобом, але він допомагає людям усвідомлювати свою
проблему, – каже психолог Флорі-Ана Бузіле. «Говорячи конкретно про театр, важливість,
яку я бачу в театральному акті стосовно депресії, полягає у підвищенні
обізнаності з цього питання. Коли людина бачить п’єсу, в якій герої мають певні
прояви і кажуть деякі речі, які їй дуже знайомі, вона може ототожнювати себе
з ними. А коли розуміє, що ці герої страждають на депресію або мають депресивні
симптоми, людина усвідомлює, що
відбувається з нею. Ось чому театр як інструмент усвідомлення та інформації має
свою корисність, але він не лікує цю хворобу. Люди мають бути відповідальними і
шукати найкращу для себе формулу лікування.»

У другій половині листопада Університет мистецтва в місті Тиргу-Муреш провів декілька заходів міжнародного рівня, у яких були задіяні студенти та аспіранти акторського мистецтва, режисури та написання драматичного твору. Події, які створюють їм умови для обміну досвідом та розвитку своїх навичок, тому що врешті-решт вони є тими, хто дає якість завтрашнього театру. Або навіть сьогоднішнього. Йдеться про Міжнародний Фестиваль Студіо – Зустріч театральних шкіл, Трансільванський табір драматургії та Фабуламунді. Європа драматургії», події, в яких ВСРР була медіа-партнером.

Таким чином, з 18 по 25 листопада 2018 року, фестиваль відбувся в сучасних просторах Університету мистецтва, особливо на сценах Театру Студіо, Четвертого міжнародного Фестивалю Студіо – Зустріч театральних шкіл. У заході взяли участь 10 Університетів театру з країни та з- за кордону. Викладач Оана Ляху, декан факультету мистецтва румунською мовою в рамках Університету мистецтва у місті Тиргу-Муреш, каже, що після першого випуску фестиваль намагається бути радістю і простором зустрічі: Радістю для організаторів, тому що це радість бути в змозі запропонувати простір молодим акторам, радість для викладачів університету, тому що це чудово мати студентів з кількох університетів і побачити театральні постановки з декількох університетів, радість сподіваємося ми для учасників, оскільки що може бути прекрасніше, ніж бути молодим, мандрувати світом і зустрічати митців. Ми хочемо протягом тижня разом працювати, думати, посміхатися і задавати питання».

Що було цікаво, принаймні на цьогорічному Студіо- Фестивалі це те, що вистави з якими представились акторські школи, були дуже різними. Професор Оана Ляху розповідає: Я думаю, що кожна вистава, яку ми бачили, намагається йти в ногу з цим часом, коли ми живемо. В університетах немає консервованих театрів. Всі намагаються бути у теперішньому часі у тому, що роблять, і це здається мені дуже важливим. Так само, як і те, що студенти намагаються культивувати не тільки виразність мовлення, а й виразність тіла та всіх їм необхідних якостей, що мені здається важливим. І репертуарний вибір має дуже широкі можливості. Спроби дуже різноманітні, від анімаційного театру, театру руху та мюзикл. Думаю, що добре аби молоді актори та їх викладачі зберігали свіжість.

Інші проекти Університету мистецтва, Трансільванський табір драматургії – партнерство з Сполученими Штатами та Фабуламунді – європейський проект, супроводжували Фестиваль Студіо, цього року. Оана Ляху: З представниками Ньойоркського Центру розвитку розмаїття нас пов’язує десятирічний досвід. Це табір, що відбувається кожні два роки. Кожна група випускників аспірантів з написання драматичного тексту має можливість пройти цей досвід. Фабуламунді – це проект, в якому ми є партнерами знедавна, але я сподіваюсь, що ми можемо в якийсь момент сказати, що у нас є десять років Фабуламунді. Саме тому в цьому році фестиваль був так задуманий. Якщо це Fabulamundi, і якщо це табір написання драматичного твору, даваймо зробимо це разом. Цього року ми маємо розділ, який ми дуже цінуємо, Фокус-Режисура, спроба залучити режисуру від румунських Університетів мистецтва, щоб представили свої постановки.

Джон Клінтон Ейзнер є співзасновником Театру Ларк та його художнім керівником. Прибуває до Румунії протягом 12 років і працював у Бухаресті і Тиргу- Муреші: «Найбільше мені подобається Тиргу-Муреш, тому що не складно, немає так багато спокус навколо, які б відвертали тобі увагу. Ти можеш зосередитися на тому, що тебе цікавить, люди тут дуже серйозні, коли мова йде про роботу. Є щось дуже розслабляюче, дуже сприятливе для нових ідей. Не відчуваєш тиску, що змагаєшся з кимось за кращі ідеї. Я б сказав, що, коли Університет почав програму аспірантури, були письменники, які мали режисерську підготовку, не мали досвіду в написанні п’єс, але знайшли натхнення. Люди були стримані, було важко переконати їх говорити про те, що вони думають і відчувають, але коли мені вдавалося то було сильно і глибинно. І тепер, тому що програма сильна і оперативна люди були готові говорити про навколишній світ, про те, що вони думають і відчувають про світ і те, що вони хочуть робити пишучи. Я думаю, що програма досягла такого рівня, що тут приходять дуже цікаві письменник, а також створюється середовище, де люди дуже ясно знають, що вони роблять, як драматурги».

Неодноразово запрошеним в Таргу-Муреш театром Ларк, в ці роки був драматург Раджив Джозеф. В цьому році він представив на Фестивалі Студіо румунську версію театральної п’єси «Опишіть ніч», створену в рамках програми аспірантури з написання драматичного твору в Університеті мистецтва в місті Тиргу-Муреш. Переклад був координований викладачем Андою Кадаріу. Нагороджена в цьому році Obie Award за Кращу п’єсу, «Опишіть ніч»,яка заснована на двох реальних подіях: крах польського президентського літака під Смоленськом, в 2010 році, з великою частиною польського уряду – Раджива Джозефа вразив той факт, що подія була висвітлена в американській пресі в короткій газетній статті, але й те, що ніхто не знав про цю подію. Потім відкриття журналу російського письменника і журналіста Ісаака Бабеля, очевидець в 1920 році польсько-радянської війни. Угорські та румунські переклади, зроблені в Таргу-Муреші, скорочують до однієї третини тривалість п’єси. Англійський драматург Раджив Джозеф: «Досвід роботи з перекладачами, режисерами і акторами в цій п’єсі, отримання угорської перспективи, а також румунської змінили повністю п’єсу. Я отримав усі ці нові перспективи, яких я б ніколи не мав у США. Перспективи людей культури, що набагато ближча до Радянського Союзу. Запитання надходили від акторів, директорів, перекладачів. Я спробував відповісти на ці запитання і адаптувати текст. Я зрозумів, що кожен раз, коли я приїхав до цього міста працювати з акторами, я дізнався багато про свою роботу. У тексті є креативність, етос та досконалість. Ось чому я завжди вдячний за участь у цьому фестивалі.»

В останні роки у сфері румунського театру, присвяченого дітям та підліткам, виникають нові і все більш сміливі проекти. Подібний проект впроваджується і в Сібіу. На початку листопада Театр для дітей та молоді «Гонг» організував IV-ий Молодий фестиваль.

Кілька орієнтирів про те, що було особливим на цьогорічному фестивалі навів Адріан Тібу, керівник театру та ініціатор фестивалю: «Цьогорічне видання фестивалю продовжує наші зусилля щодо надання по трохи всім категоріям публіки, з якою ми працюємо, але в той же час ми поставили собі за мету створити нову аудиторію для театру «Гонг» і тут я маю на увазі передусім підлітків. Цьогорічне видання фестивалю уперше в Румунії запропонувало театральну виставу для дітей з аутизмом та їх сімей. Йдеться про компанію «Flute Theatre» (Великобританія), яка також провела й семінар для педагогів у Сібіу. Теж уперше у нашому театрі ми представили установку театру тіней театральної трупи Mere Phantoms… Іншими новинками в структурі фестивалю в цьому році є поділ двох вихідних програм фестивалю на дві спеціальні теми. У перший вік-енд фестивалю ми представили вистави з Франції, а другий вік-енд фестивалю завершився вишуканим гастрономічним акцентом, з виставами, які порушують дуже актуальну тему, а саме: що ми їмо.»

«Бембі», щонайменше такий же емоційний, але який зовсім відрізняється від знаменитого діснеївського мультфільму, був представлений публіці Молодого фестивалю в Сібіу бухарестським Театром «Ексельсіор». Вистава була поставлена режисером Аттілою Візауером, драматизація належить Емі Стере, хореографія створена Вавою Штефанеску, керівником Національного танцювального центру, а музика складена покійним Йоаном Дюрі Паску. Режисер Аттіла Візауер розповів про те, як розпочалася робота над цією виставою, присвяченою дітям старше 5 років. «Перший сюрприз зробила нам Ема Стере, коли запропонувала нам драму. Сценарій Еми набагато ближчий до духу роману Фелікса Салтена, першого екологічного роману. Набагато драматичніший і набагато менш рожевий. Але звідси і до створення мюзиклу, як того захотів Адріан Гездару, директор Театру «Ексельсіор», був довгий шлях. Мені було нелегко знайти ключ до цієї вистави.»

Більше 200 молодих акторів прийшли на кастинг для вистави. Розповідає Аттіла Візауер. «Ми працювали кілька днів. Йоан Дюрі Паску співав з ними, мав вже готові соло, мав пісні, хори і слухав їх дуже уважно. Вава Штефенеску створив майстер-класи з молодими акторами, разом створили різні моменти руху. До них, звичайно, приєднався й я. У цих майстер-класах, у певний момент Вава запропонував конкурентам створити разом ліс. Потім я побачив як актори стали деревами – деревами під дощем або деревами, зігнутими вітром, деревам, які здіймають свої гілки до сонця, деревами, які захищають істот навколо себе… У той момент я зрозумів як зробити виставу. Мені не знадобилися пір’я, хутро чи роги… Усе було природно, істинно завдяки тілесним рухам та вокальному таланту більшості акторів цієї вистави.»

Коли турбота про те, що в тарілці стає важливішою, ніж емпатія, коли дієтологи точно знають скільки, як, коли і де їсти, коли будь-який вибір є помилковим, що залишається у вашій тарілці? Ці запитання ставлять автори вистави «Ідентичний натуральному», поставленої румунською асоціацією «Art No More». Текст написали письменниця і журналістка Елена Вледеряну, а також Роберт Белан, останній будучи й режисером вистави, призначеної дітям у віці старше 12 років та, звичайно, підліткам.

Роберт Белан: «Коли мене дуже непокоїла ця тема, їжі, я хотів зробити навчальну виставу для учнів середньої школи, щоб навчити їх як їсти. Але працюючи над цим проектом я зрозумів, що не має дуже чіткої відповіді: це добре, а це погано. Так ми маємо зараз головоломку з різноманітних думок. Я навіть натрапив на експертні думки, які були протилежними. Навіть знамениті «біопродукти» не такі вже й дуже здорові, так само як не обов’язково слід цуратися «ідентично натурального», наприклад ідентично натуральним ароматів. Навіть не всі сумнозвісні Е-добавки несуть загрозу людству…»

Елена Вледеряну: «Я подумала, сьогодні, коли дивилася виставу із переповненої дітьми зали, що подібні вистави, а також інші на цю тему, можуть бути гарними навчальними інструментами для обговорення певних періодів. Тому що я не вірю, що в сьогоднішніх родинах мами знаходять час розповідати щось зі свого минулого, що бабусі розповідають різні історії зі свого дитинства. Для нас було звичкою просити бабусю розповідати різні історії в умовах відсутності телебачення. Саме так я дізналася багато цікавого з живої історії, яка часто не знаходить місця в офіційній історії або в підручниках. Але це настільки ж важливо або навіть важливіше, ніж офіційні дані. Так, це інформація. І статистика, і інформація в газетах, інформація про те, що в даний час є здоровою їжею, але є й така інформація, здатна реконструювати певну епоху. Незалежно від того чи йдеться про 80-ті роки, які пережили ми як діти, або 90-ті роки перехідного посткомуністичного періоду, після революції…»

Паул Мурешан є талановитим актором, аніматором та ілюстратором. Він був запрошений директором Театру «Гонг» погратися з ідеєю «молодий» на одній зі стін в фойє театру. А результат цієї справи під назвою «Молодий» був показаний наприкінці фестивалю. Розповідає Паул Мурешан. «Ідея директора Театру «Гонг» полягала в тому, щоб люди, які прийшли в театр, побачили мене в дії, задавали запитання, взаємодіяли. Це не просто малюнки на стіні, це перформанс. І люди взаємодіяли. Особливо діти, які пояснювали батькам, що вони бачать на стіні. Мені дуже сподобалося гра з цією темою. Мені здається, що всім, що ми робимо в нашому дорослому житті, ми розуміємо, що сталося в дитинстві. А я в своєму творі на стіні здійснив подорож назад у часі, в моє дитинство, коли моє помешкання було нестабільним, коли я лякався великих істот, у дитинство з маленькими істотами, які можуть бути коли страхітливими, коли симпатичними… Мені здається, що в нас є своєрідний необмежений горизонт, тому я зробив наголос, обрав нескінченний краєвид. Дуже грандіозний, але який не має кінця. Гра видалася дуже гарною.»

Найпопулярнішою на Молодому фестивалю в Сібіу стала вистава «Бо», шведської трупи Teater Tre, призначена для дітей віком від 6 місяців до 2 років, – розповів директор фестивалю Адріан Тібу. «Загалом спостерігається великий інтерес з боку молодих мам, які хочуть привезти своїх дітей до театру, а для нас це стало цікавим досвідом, зарядом енергії, тому що відчуваєш справжню магію, коли бачиш стільки маленьких дітей у театрі, які вперше контактують зі сценою… Це дає нам силу будувати нові проекти та створювати театральний продукт для нового покоління глядачів.»

Упродовж 11 років у Яссах проводиться Міжнародний театральний фестиваль для молоді. Організований театром для дітей та юнацтва Лучаферул, фестиваль спрямований на глядачів з молодим духом незалежно від їхнього віку. Його програма, смілива, спрямована на залучення всіх категорій глядачів.

Ольтіца Кинтек, художній керівник театру Лучаферул та відбірник фестивалю, що відбувся на початку жовтня підкреслила: Самобутність нашого фестивалю є унікальною в регіоні, не тільки в країні. Молода аудиторія, це не біологічний вік, а навпаки, культурний вік, відкриття незвичайного, безпрецедентного культурного досвіду, якого вона раніше не зустрічала. Ми зацікавлені в тій аудиторії, яка знала і знає, як зберегти молодий вимір особистості, яка повинна культивуватися протягом усього життя, незалежно від віку.

Для молодих глядачів, незважаючи на те чи йде мова про вік або дух, потрібно прийти з новими пропозиціями та викликами. Цьогорічна тема фестивалю була інакше. Ольтіца Кинтек: Щорічно ми думаємо про інший капелюх, під який ми ставимо події виконавського мистецтва, дуже різноманітні події, оскільки програма фестивалю починається щодня з 9 – 10-ої ранку і закінчується пізно ввечері. Ранки присвячені дітям, обід та після обіди – фахівцям, а вечори глядачам, скажімо +14 років, але як культурний вік досить важко визначити. У нас дуже різноманітна та насичена програма. Є дуже сміливі формули для вистав – учасницький театр, документальний театр, читацькі вистави, вуличні вистави тощо.

Цьогорічна програма також включала NOK! NOK! , вільна адаптація книги Рік магічного мислення Джоана Дідіона. Проект є частиною виконавського мистецтва Національного музею сучасного мистецтва і концепція належить актрисі Ніколеті Лефтер, режисер вистави: «Разом з актрисою Флавією Джурджу, яка виступає у виставі з Іоною Бодале, візуальний художник, і Олександром Раптісом, який займається звуком у нашій виставі, ми подумали про перформанс, про страх і самотність. Наскільки сильно це може проникнути в кістки людини, щоб вона більше не мала сили реагувати. І я почала з тексту де знаменита письменниця втрачає свого чоловіка під час підготовки вечері. Все, що послідувало були рефлексії і шари, як аналіз кожної реакції, кожного жесту, кожного серцебиття, що поза цим страхом самотності».

Мені здається, що минув той час, коли глядач стояв споглядально у глядацькій залі. Це добре, коли глядач підштовхнутий» в театральне мистецтво, – стверджує художній керівник Олтіца Кинтек. Таким чином, до програми Міжнародного молодіжного театрального фестивалю були включені вистави, які створюються завдяки безпосередній взаємодії з глядачами, надзвичайно сміливі вистави. Вистава Автор Тіма Крауча, режисер Бобі Прікоп, постановка Національного театру ім. Маріна Сореску в Крайові, безумовно, є провокаційною виставою. Це другий текст британського драматурга, після Дуба зіграного у П’ятра Нямц, якого молодий режисер поставив на сцену. Цей драматург революціонує» спосіб, у який ці співвідношення існують між глядачем і виставою, а також між творцем і виставою, – стверджує Бобі Прікоп. Що спонукало його представити таку сміливу виставу? «Я думаю, що у мене є манія контролю. Для мене ці тести і зустріч з драматургом, який для мене є неймовірним, що пропонує такий великий ризик, і настільки інтенсивне невідоме, є вправою зрозуміти, як я повинен працювати, і як мені вдається впоратись з цим ризиком. У тексті «Автор» немає жодного декору, немає ігрового простору, є лише дві групи аудиторії без простору між ними. Вистава починається з десяти хвилин мовчання, а в якийсь момент, звичайно ж, глядачі починають питати один одного, що це таке, що відбувається, починається щось?, нічого не починається? Можливо, починають визнавати акторів серед аудиторії.»

«Я був на багатьох виставах, де я відчував, що і мені і аудиторії ставало нудно, дуже важко. Театр став «музейним», говорить молодий режисер Крістіан Бан, який був запрошений на фестиваль в Ясси, з виставою «Ми повинні краще пізнавати один одного», створена на основі колективного сценарія Класичним театром імені Іона Славіча з міста Арад. «Ви коли-небудь крали?», «Ви багаті?» або «Ви щасливі?». Це запитання, які чотири актори пропонують глядачам в незвичайному театральному підході, безпосередньому опитуванні, але відповіді залишаються анонімними. Директор Крістіан Бан розповідає: «Я намагався зробити виставу, де глядачі б думали про себе безперестанно. Щоб те, що вони бачать на сцені, не мало значення. Щоб ця вистава відбувалась всередині, яку кожен з них переживає по-своєму. Ми хотіли поговорити в театрі про речі, які не говориться. Про інтимі речі, або про гроші, секс та щастя. Про що можеш говорити тільки з дуже близькими друзями. Ставокою було говорити про них від самого початку протягом однієї години, в театрі.

Міжнародний театральний фестиваль для молодих глядачів в Яссах проходив, в цьому році, в 18-ох просторах міста, традиційних або нетрадиційних місцях, критих чи відкритих. Артистичний директор Ольтіца Кинтек розповідає: «Звичайно, найголовнішим місцем був театр «Лучаферул» з двома залами, але ми підкорили все місто з різними виставами. Ми хотіли дати театральну радість і тим, хто, наприклад, в ці дні в лікарні, тому що ми хочемо, щоб наш фестиваль, як будь-яке справжнє свято, був святом, радості для всіх. Ми виступали на вулицях, на тротуарах, у торгових центрах, тому що крім аудиторії глядацьких залів, ми пішли шукати нову аудиторію, яка з різних причин, не може потрапити до глядацького залу. І тоді ми подумали, що ми повинні піти шукати аудиторію у цих незвичайних місцях. Я впевнена, що багато глядачів через ці нетрадиційні вистави, виявили, що театр не є перешкодою, а навпаки є живим, надзвичайним мистецтвом, яке створює емоційні містки з аудиторією, і це найголовніше.»

30-й Театральний фестиваль у місті П’ятра Нямц, організований з 20 вересня по 1
жовтня, відбувся в рік, коли місцевий Молодіжний театр святкує 60 років свого існування. Це перший у Румунії театральний фестиваль, організований, за межами столиці і перший фестиваль, присвячений дітям та молодим людям. Отож, це справді особливий сезон фестивалю.

Цього року фестиваль має тему «Архіви неБезпеки». І хоча назва трохи іронічна, її суть досить серйозна і робить посилання як на історію фестивалю, такі на його сучасність. Режисер і драматург Джаніна Кербунаріу, директор театру і куратор фестивалю пояснює: «З огляду на те, що це ювілейний, 30-ий фестиваль, ми знову побували в архівах, до речі дуже щедрих, Молодіжного театру. І виявили дуже цікаві речі. Ми глибше дослідили деякі теми, ставши на деякий час архівістами.
З іншого боку, театральна вистава, прив’язана до реалій, в яких ми живемо є своєрідним архівним моментом. Ми живемо в дуже цікавий і зовсім непростий час… Тому фестиваль, який об’єднав творців та їх вистави, а
також інші заходи – круглі столи, семінари, став своєрідним архівом. Ми вирішили зосередити свою увагу на темі, дослідженій багатьма запрошеними нами артистами, а саме на нашому бажанні, сьогодні, архівувати свої страхи, свої
амбіції, прагнення, неспроможність. Ми робимо це всіма засобами спілкування.»

«На тлі проведення фестивалів у
багатьох румунських містах, що мають театр, і не тільки в Румунії, відчувається
потреба, – каже Джаніна Кербунаріу, – уявити себе в ситуації, коли мусимо зрозуміти,
в якому напрямку далі рухатись та знайти своє дуже чітке місце у цьому
контексті». «Я думаю, ми все ще знаходимося в період визначення того, що
означає фестиваль. І гадаю, що це скоріше гарна річ, оскільки цей фестиваль упродовж
часу постійно переосмислювався, при цьому зберігаючи певні напрямки. Цікаво, що
в первісних напрямках, таких як: оригінальність, сучасна драматургія, молоді
творці, створення молодої аудиторії, які є наріжним каменем фестивалю, куратори
завжди приносили нові речі, кожного разу змінювали концепцію фестивалю. А цього
року фестиваль має кілька нових розділів, як наприклад розділ «Молоді творці». Головною
умовою участі був вік: режисер або автор вистави мав бути віком до 30 років. Ми
хотіли підтримати митців на початку
кар’єри.»

Ліджия Чорней вивчала режисерську
справу і монтаж у Національному університеті театру та кінематографії, а в 2017
році вона представила на Каннському кінофестивалі короткометражний фільм
«Старомодна». На Театральний фестиваль у П’ятра Нямц вона прийшла з виставою «Без
дозволу на зліт» за мотивами твору Джорджа Бранта, що була поставлена
бухарестською культурною асоціацією «DOCTOR’S STUDIO». Вистава, в якій головну роль виконує талановита актриса Ісабела Нямцу, є
дебютним проектом Ліджиї на сцені. Головним героєм вистави є жінка-пілот бомбардувальника,
яка стає матір’ю та дружиною, але, коли вона повертається з відпустки по
догляду за дитиною і хоче знову літати, система звільняє її в запас
та відправляє управляти дронами в пустелі.

Говорить Ліджия Чорней: «Я вже маю три
або чотири короткометражні фільми, в яких розповідаю про сильних жінок. Мій
останній документальний фільм розповідає про Роксану Тудосе, чемпіонку світу зі
стрільби з пневматичної зброї. Практично у моїх короткометражних фільмах
йдеться про жіночність у світі військової жорсткості.» З оригінального тексту
Ліджия Чорней зберегла лише теми, які їй здалися цікавими для румунської
публіки. «Тема сім’ї, тема роботи, яка не є звичайною, що нас і приваблює, бо йдеться
про жінку-пілота літака F16, про зв’язок між роботою та будинком…»

Цьогорічний Театральний фестиваль в
місті П’ятра Нямц мав й національний розділ, в якому взяли участь театральні
діячі різного віку, а наголос був поставлений на зв’язку з реальністю, з важливими
темами румунського суспільства та сучасного суспільства в цілому. Важливим
критерієм вибору було те, щоб вистави пропонували теми діалогу.

Ініційований на початку 90-х років,
міжнародний розділ був відновлений менеджером і куратором Джаніною Кербунаріу. Були
запрошені вистави «Червона шапочка», режисера Джоеля Поммерата, «Антоніо та
Беатрікс», спільна продукція Театральної компанії м. Брага, Театру Цирко і Молодіжного
театру та «У процесі роботи» Джаніни Карбунаріу, поставлена на сцені Емілія Романья
Театро Фондазіоне. Вистава, поставлена в результаті інтенсивної роботи,
досліджує умови праці в Європі, тема яка вже багато років непокоїть Джаніну
Кербунаріу.

Джаніна Кербунаріу: «Відбуваються певні речі, починаючи
з трудових контрактів, укладених на все більш короткі строки, що роблять
уразливими працівників. З іншого боку, є багато речей, пов’язаних з новими
умовами в суспільстві. Усе важче відокремити робочий час від вільного часу.
Коли закриємо двері офісу, ми не є вільними. Дзвонить телефон, надходять електронні
листи… Ми опитали близько сотні людей у ​​місті Модена та навколо міста, осіб
у віці від 25 до 35-40 років, які працювали або шукали роботу, які страйкували,
людей, які емігрували до Італії, з відомими «баданте (доглядальницями)»… Ця
тема є європейською, тому що зміни на ринку праці спричинені глобальними механізмами, що відбиваються на певному регіоні, але вона відноситься до цих змін,
іноді драматичних з точки зору стабільності або навіть безпеки умов праці,
способу роботи людей у ​​робочий час.»

Театральний фестиваль у місті П’ятра Нямц був задуманий як момент розмірковування про театр і як простір для зустрічей, – каже Джаніна Кербунаріу генеральний директор Молодіжного театру. «Як куратор фестивалю я намагаюся привернути увагу до того,
що фестиваль – це не просто відбір вистав. Фестиваль є зустріччю між театральними діячами та публікою, між акторами, є протистоянням театральних практик… Крім відбору, фестиваль є момент розмірковування про театр та про світ, в якому ми живемо.
Є моментом соціалізації, обміну думками і навіть моментом, коли ми можемо почувати себе разом,почувати себе добре разом, і як гільдія, і як глядачі.»

«Актор – це прекрасна, жахлива, чудова, смішна,
надзвичайна, несамовита, дивна професія». «У кількох словах про це йдеться у «Сценічних
собаках», і є шанси створити щось безпрецедентне». Так Флорін П’єрсік-молодший презентує
виставу-зустріч, автором і режисером якої є він сам. Фактично це перша зустріч на одній
сцені двох дуже талановитих, відомих та харизматичних акторів: Марчела Юреша
та Флоріна П’єрсіка-молодшого. А «Сценічні собаки» є продукцією Театру Акт,
першого незалежного театру з власним залом у Румунії після 1989 року, поставленою
до двадцятиріччя з дня його заснування.

Натхненна з «Життя у театрі» Девіда Мемета, «Сценічні собаки»
широко відкриває двері за куліси театральної вистави. «Радуй людей. Доводь їх
до сліз, змушуй сміятися, допомагай забути про все. Але ніколи не обманюй їх!»
Ці слова, написані Флоріном П’єрсіком-молодшим вимовляє Марчел Юреш наприкінці
вистави і мають настільки великий вплив
на глядачів, що їх важко забути. Ми запитали Марчела Юреша наскільки легко чи
важко актору не обманювати публіку. «Ніхто не знає. Є багато тих, хто прикидається.
Навіть і тут вони прикидаються, з їхньої потреби прояснити речі, зробити
висновок. Але це робота без висновків. Чим, на мою думку, захоплює ця вистава-
шоу, як написав Флорін, це тим, що вона проливає світло на темну канаву. З
одного боку цієї канави знаходиться людська потреба створювати легенди, придумувати…
Є багато таємниць, більш-менш виправданих, та власна популярність, знаменитість.
Багато чого не має логічного зв’язку. Як каже Флорін в 9 акті ми виходимо на
сцену як бідні шизофреніки, тремтячи від страху, у нас перегорають запобіжники
і ДНК на сцені… Нам здається, що ми хтось, видаємо себе за інших. Ми тремтімо
як холодець і переносимо невеличкі інфаркти, але щовечора. Фактично, ми
відчуваємо величезний страх.»

Текст «Сценічних собак» побудований як історія, яка розповідає
про відносини між актором-«священним монстром» і молодим актором. Але які потреби,
які бажання, які пошуки призвели до цієї пропозиції представити життя за кулісами театральної вистави? Говорить Флорін П’єрсік-молодший: «Є речі, які
приходять, щоб дещо заспокоїти певних представників театру, тих, хто піднявся
на п’єдестал і дивиться на інших звідти посміхаючись. Але, врешті-решт, вони
теж люди. Ми повинні про це пам’ятати. Оскільки магія театру працює, усе
залежить від того, як освітлювати сцену… залежить від багатьох речей. Але
актори – це дуже тендітні і часто нещасні люди, з численними справжніми проблемами, а
також з купою уявних проблем. Проблем героїв, які вони носять з собою. І це
робить їх особливими. Але гадаю, що треба сказати кілька реплік у цій виставі, які
б дещо врівноважили терези. Тому що на мій погляд надмірний ентузіазм не є
зовсім здоровим. Я маю на увазі ентузіазм аудиторії до акторів. Так, є
акторська харизма, свого роду надлюдини. Це здається всім нам, але всі ми люди.
І в дійсності на цьому наголошується у виставі.»

З Марчелом Юрешем і Флоріном П’єрсіком-молодшим ми провели розмову після виступу на Міжнародному
театральному фестивалі в Араді, це був приблизно двадцятий вихід на сцену від прем’єри
у березні. Вистава «Сценічні собаки» пройшла з повним аншлагом у великий зал
Класичного театру ім. Йоана Славіча. І кожного разу на цій виставі немає
вільних місць. Тому постає запитання, чи люди приходять, щоб просто побачити
двох відомих акторів, або і текст вистави викликає захват? Флорін П’єрсік-молодший:
«Я якось подумав кого будуть цікавити ці речі. Тільки колег з гільдії, театрознавців,
критиків? І тепер я приємно вражений тим, що, все таки, люди слухають, закулісний
світ акторів може бути цікавим. Люди ототожнюють себе з цими акторами. Знаходять
у них певні переживання. І я кажу собі:
так, це можливо. І самоіронія працює як чудова зброя у виставі…»

«Сценічні собаки» відкрили для нас двері кімнати
відпочинку актора та дозволили подивися на фінальні репетиції. Таким чином ми змогли
відчути атмосферу позакулісну атмосферу відвертої бесіди між двома акторами. Флорін
П’єрсік молодший: «Неймовірним під час репетицій та вистави було те, що ми
постійно відчуваємо цілющу силу сміху, ми розповідаємо один одному різні
історії, що мають зв’язок з контекстом, які доводять наскільки земними, по суті,
є актори. Ми сказали один одному багато чого, і це нам дуже сподобалось! Це допомагає,
бо вистава, на мій погляд стала переважно комедією. І це добре знати. Я не вірю
в драму без трішечки комедії. Так само, як це відбувається нашому житті.»

Марчел Юреш: «Це був досвід, зустріч, ми не пройшли один
повз одного. Дійсно, можна імітувати або зруйнувати певні відносини заради слави
або прагнення стати легендою. Але це дурість. Я вважаю жахливою ідею ведення війни
між знаменитостями, відомими іменами. І не вірю в це. Навпаки, я вірю в
нормальність, бо, врешті-решт, всі ми «розчиняємося» один перед одним, один в одному.
Це звучить трохи грандіозно, але зусилля рухаються в цьому напрямку. Це основні
зусилля акторів, коли вони зустрічаються. Саме в цьому суть співробітництва. Завжди
бути готовим потиснути руку один одному, зрозуміти один одного і не соромитися.
Ми працюємо абсолютно «голими» в театрі. Принаймні хто може…»

Ферентарь – найбідніший і найбільш проблемний район Бухареста. Він відомий за домашнє насильство, проституцію, споживання наркотиків та торгівлю людьми, бідність та неграмотність. Які шанси на нормальне життя для дітей, народжених і вихованих тут? У районі Ферентарь є кілька соціальних проектів для підтримки цих дітей, а також дорослих ромів, які тут живуть.

Йонуц Опря за професією актор. Шість років тому він почав викладати театр як волонтер в Альтернативному навчально-виховному клубі, програма Центру політики Неурядової організації з питань ромів та меншин. Клуб був створений для дітей з ризиковими ситуаціями, що живуть у зонах гетто району Ферентарь. Потрапивши випадково до цієї програми, Йонуцу Опря з часом вдалося подолати культурні різниці та наблизитися до цих дітей, для яких театр став формою терапії: Я прийшов з власними цінностями, знаннями та моєю освітою, і потрапив до місця, де мої цінності були не дуже життєздатними. Тут світ дещо іншим з цієї точки зору. З середовища, з якого вони приходять, освіта вважається чимось добрим, звичайним, яку повинні мати якомога більше. Але у цьому напрямку треба докладати значних зусиль, щоб переконати як дітей, з якими працюєш, так і їхніх батьків, що освіта може бути способом і рішенням вийти з важкої ситуації. Чесно кажучи, я не знаю, чи переконав їх. Все що я можу зробити, це щодня приходити і казати те ж саме. І наполягати. Ніхто не гарантує мені ніякого успіху, ніхто не гарантує, що я щось змінив».

І все-таки успіх уже помітний, і підтвердження роботи Йонуца починають надходити: Одним з моїх найбільших задоволень є Ніколета. З самого початку я помітив у ній ставлення до життя, до мене та роботи з театром, і я подумав, що вона може бути лідером. Я бачив, як інші відносяться до неї, як вона відноситься до інших. Вона дає мені найбільші надії, тому що вона почала писати, вона інформується, пише музику, вже почала писати п’єсу … І вона лише один приклад. У групі ще є хлопці, які після кількох років починають проявляти різні навички та мати своє місце в театральній трупі. Один з них виконує роботу технічного режисера, інший займається афішами та зображеннями, інший відповідає за репетиційну дисципліну … Кожен виявляє роль в трупі. І це змушує мене рухатися далі».

Ніколеті Гіце, один з найбільших успіхів Іонуца Опря, 18 років і вона почала відвідувати уроки театру, ще до приходу Йонуца в Ферентарь. Змалку вона відчувала, що театр є її пристрастю, і вона вже продемонструвала, наскільки вона талановита. Вона мала дуже важке дитинство, і працює від 15 років: Тепер я можу сказати, що я у деякій мірі досягла своєї мети, тому що я багато розвинулася. Від тієї нещасної дитини, яку ніхто не любив, і яка нікого не любила, Я добилася того, щоб мати друзів, знайомих, щоб мене всюди з радістю зустрічали. А тепер і я люблю людей! Це повна зміна. І я можу сказати, що коли я бачу, що Йонуц пишається мною, то і я також буду пишатись собою. Якщо Йонуц наполягав майже три, чотири місяці, щоб я почала писати історії, нарешті я згодилась, і побачила, що саме так я висловлююсь. Часто, є деякі історії, які я пишу, і розміщую їх на Facebook , а деякі я пишу тільки для себе пишу, щоб розповісти про свої проблеми, про те, що, на мою думку змінилося, про мої розчарування … Крім того, я захоплююсь музикою, і я хотіла б піти в музично-театральну сферу».

Данієлі Влесчану 34 роки, вона має троє дітей. Вона народилась і виросла у Ферентарь. Вона більше восьми років, допомагає тим, хто цього потребує, і в червні 2016 року вона допомогла створити в цьому районі громадський центр, який, звичайно, відкритий для всієї громади. Тут з дітьми вона займається рекреаційною діяльністю, допомагає їм писати домашнє завдання, організовує урочистості, збирає пожертвування … Тепер вона хоче зібрати гроші, щоб піти з дітьми до літнього табору. Вона працює з приблизно 25 дітьми, більшість з них у віці від 6 до 12 років. Вона має намір піти з ними до кінця, тобто побачити їх, якщо можливо, в середній школі, або в коледжі.

І дорослі приходять в громадський центр. Багато з них не мають ніяких документів або їхні діти споживають наркотики. Основна проблема? Звичайно, бідність. Данієла Влесчану: «Через бідність не мають медичного страхування, не можуть йти до лікаря, не можуть лягти в лікарню. Вони не мають ніякого доходу. І хворі, і бідні … Я ніколи не піду з району Ферентарь, але я так думаю, що трохи, кожен з нас може зробити. Ми допомагаємо комусь зробити документи, або надходить допомога з проектів інших організацій … Тепер, п’ять літніх осіб отримують їжу один раз в тиждень від іншої організації. Хоча б тільки … Ми знаємо, що кожного тижня хтось йде і несе їм істик, що вистачає на кілька днів. Дехто не має свідоцтва про народження, і ми можемо допомогти їм зробити свідоцтво, внутрішній паспорт, і вони можуть піти взяти медичну допомогу, пенсію … ».

Також від Данієли ми дізнались, що останнім часом в районі Ферентарь працюють кілька неурядових організацій, як з консультування споживачів, так і з одержання документів, що посвідчують особу. Чому в Фернантарь треба щось змінювати? Я навіть не знаю, з чого почати … Робота дуже важлива, щоб люди мали з чого жити. Потрібні краще оснащені школи, щоб не падала стеля на дітей. У нас є кілька навчальних закладів, але які знаходяться на рівні … району Ферентарь. Діти приходять в школу, але вони, здається, не вчаться багато. Я думаю, що існує потреба більш підготовлених викладачів. Потрібні поліклініки … не кажучи вже про лікарні в Ферентарь, це вже занадто багато ».

Анімаційні вистави, з ляльками та акторами – це спокуси Театру Гонг для дітей та молоді у місті Сібіу. Установа була створена в 1949 році. Театр Гонг – одна з перших професійних установ свого роду в країні, спрямована на виховання та художнє формування дітей та молоді, використовуючи найновіші та різноманітні форми вираження театрального мистецтва, а також на проекти, які особливу увагу приділяють освіті через участь та соціальну інтеграцію. Таким чином, в кінці минулого року театр Гонг став першим театром у Румунії з допоміжною системою прослуховування для людей з вадами слуху.

Ми дізналися деталі цього проекту від Адріана Цібу, менеджера Театру для дітей та юнацтва в Сібіу: Відколи я прийшов у театр Гонг, я хотів, щоб рівень доступності до театру був як найбільшим, ми хочемо бути частиною громади. У цьому сенс, у першій фазі, я запровадив декілька театральних семінарів для дітей з аутизмом та синдромом Дауна, але я зрозумів, що в місті є багато глухих дітей, які не приходять в театр. Ми намагалися знайти рішення, і одна з ідей полягала в тому, щоб відкрити іншу аудіосистему, щоб їхній досвід був близьким до нормального у театрі.

Емоції театральної вистави передаються в основному за допомогою голосу і музичних інструментів, і ніхто не повинен бути позбавлений цієї радості, підкреслив також наш співрозмовник. І оскільки це вперше, коли театр в Румунії надає таку послугу для широкої публіки, ми запросили Адріана Цібу розповісти про, що саме йде мова: «Це інноваційна система, яка працює на відносно простій системі: звук переймається із залу за допомогою спеціальних мікрофонів, а потім переміщується за допомогою звукоінженера через систему Wi-Fi прямо на телефон користувачів або на пристрої, які ми надаємо безкоштовно з театру. Прийом звуку обробленого з сцени здійснюється за допомогою програми доступної безкоштовно на телефонах, що працюють під управлінням операційної системи Andoid і IOS. Йдеться про застосування аплікації Sennheiser MobileConnect. Звук передається найвищою якістю за допомогою чотирьох аудіоканалів і дозволяє регулювати частоту відповідно до потреб людей, що використовують ці пристрої. Ми говоримо тут практично про кращий доступ бабусь і дідусів та людей похилого віку, які не можуть чути добре, котрі, використовуючи ці навушники мають доступ до більш якісного звуку зі сцени. Крім того, для глядачів як дітей, так і дорослих з кохлеарною імплантацією, ми придбали 20 пристроїв, які можуть передавати звук із зали, як звуковий сигнал до мозку, мова йде про певні вібраційні типи. Доступ до пристроїв або індукційних циклів безкоштовний, на основі бронювання квитків у нашій касі театру.

Бронювання можна здійснити по телефону або онлайн у касі театру не пізніше, ніж за два дні до виставки. Театр Ґонґ може надати глядачам до 30 пристроїв допоміжного прослуховування на одну виставу, але рекомендує, щоб користувачі смартфонів налаштовували власні телефони для прямого підключення до системи прослуховування.
Як для будь-якої прем’єри, система була перевірена перед офіційним запуском, сказав Адріан Цібу: Система працює з жовтня. Ми хотіли мати два місяці тестування. Ми запросили на наші вистави дітей із Школи інклюзивної освіти міста Сібіу. Ми внесли деякі корективи після їх відгуків, і тепер вони можуть отримати нормальний доступ до будь-якої вистави. Система може бути використана для будь-якого типу подій, будь-то наші вистави або інші події, конференції або кінопрезентації, тільки для першого поверху театру, а не й для другого. У майбутньому ми запровадимо цю систему і в іншому залі.

Для імплементації цієї системи театр Гонг у Сібіу співпрацював з Мерією та місцевою радою Сібіу, які привітали цю ініціативу та повністю покрили витрати на цю послугу. Пристрої можуть використовуватися виключно в рамках заходів, організованих театром Гонг в Сібіу.

Слід також нагадати, що театр Гонг користується широким національним та міжнародним визнанням, представляючи Румунію на великих культурних подіях Європи, Америки, Африки та Азії.

З 23 квітня по 6 травня в одинадцяте відбувся Міжнародний
шекспірівський фестиваль, один з найбільших тематичних фестивалів Європи та найбільш відомих у світі. «Планета Шекспіра» таким було гасло події проведеної
Національним театром ім. Маріна Сореску в Крайові та Фондом Шекспіра. Як і в
попередні роки цієї весни фестиваль знову пройшов у Бухаресті, але на цей раз в
Театрі ім. Константіна Ноттари, як складова Міжнародного театрального фестивалю «Фест(ін)
на бульварі».

У рамках «Планети Шекспіра» на шістьох континентах були поставлені вистави
з дуже різними, незвичайними, несподіваними підходами до загальновідомих
шекспірівських творів. Відкрила фестиваль вистава «Африканські історії
Шекспіра», поставлена на сцені Нового театру у Варшаві польським
режисером Кжиштофом Варліковським, одним
з найвідоміших європейських режисерів, який того ж дня отримав Міжнародну
премію Шекспіра. Відомий своєю сучасною інтерпретацією класичних текстів,
Варліковський написав оригінальний сценарій шляхом адаптації п’єс «Король Лір»,
«Венеціанський купець» і «Отелло», до яких він додав «Літній час» Джона
Максвелля Кутзее. Мовчазні герої п’єс Шекспіра говорять в «Африканських
історіях…» через монологи, спеціально написані для цієї вистави канадським
драматургом і режисером ліванського походження Важді Муавадом. Ролі Ліра,
Шейлока і Отелла, відомих шекспірівських героїв, у виставі Варліковського,
зіграв один актор Адам Ференци. Він, в дійсності, виконує роль людини, яка
переносить і терпить страждання та приниження літньої людини, єврея та
чорношкірої людини.

Ми запитали Адама Ференци, чого зажадав від нього режисер? «Важко сказати.
Тому що це розмова про чуття або половинки тонів або про дуже тонкі речі. Я
дуже багато працював над виставою. Спочатку я нічого не знав, ми почали
обговорювати. Я знав, що там буде три п’єси Шекспіра, будуть уривки з Кутзее, а також монологи, написані Муавадом,
про які раніше не чув. З самого початку я знав лише, що то буде
історія про літню людину, яку більшість не хоче прийняти до себе, сторониться
її. З цього ми почали. Але найголовнішим є те, що раптом я зрозумів, що я граю
одного героя, а не трьох. Наприклад, коли зіграв Отелло, який є чорношкірим…
Я зрозумів, що не має значення, що я негр чорні або інший герой, тому що це трішечки
й про мене, про мене актора, який старіє і перспектива звужується, що, так само
про мене.»

З безпрецедентною пропозицією для театральної аудиторії прийшли в Крайову та Бухарест «Q Брати» і Чиказький Шекспірівський театр,
США. Йдеться про «Отелло – Ремікс», власну переписану версію Шекспіра в
супроводі оригінальної музики. Компанія «QБрати» була заснована 20 років тому братами Кайюм, які з самого початку спробували об’єднати театр і реп. Усі учасники групи є акторами, але
вони також мають музичну освіту. GQ (Грегорі Кайюм), середній брат, пише тексти та є спів-режисером, а в
«Отелло – Ремікс» грає Яго. «Ми намагаємося розповісти історію таким же чином,
як це робив Шекспір. ​​П’єси Шекспіра стали класикою тому, що він взяв їх з історії
греків, які жили до нього. Таким чином, він по новому розповів старі класичні історії
за допомогою сучасної поезії свого часу. І ми взяли його творчість та
переказуємо за допомогою інструментів сучасної
поезії, тобто хіп-хопу і репу. Принаймні, для нас. З цим ми виросли, так ми бачимо
світ. Отож ми просто розповідаємо ту саму історію, але в нашому варіанті. Ми зберегли
елементи історії, сюжет, героїв, але ми власний погляд на кожного героя… Це
спосіб віддати належне оригіналу, а також спосіб бути в ногу з нинішньою
народною культурою.»

Міжнародний Шекспірівський фестиваль
у Крайові завершився особливою виставою, показаною поза шекспірівською
програмою продюсерською компанією «Екс Махіна» (Ex Machina) з Квебека, Канади. Йдеться про «Голки та опіум», режисера Роберта Лепажа, про якого легендарний
режисер Пітер Брук сказав, що він є «генієм сучасної світової режисури». Вистава
є надзвичайно оригінальною, побудованою на нових технологіях. Розповідає актор
Олів’є Норман, який виконує головну роль. «Уся технологія, використана у виставі
допомагає розповісти історію іншою мовою. Декор має форму кубу, що постійно
обертається. Це свого роду готельний номер. Частково це розповідь про хлопця з
розбитим серцем, який летить в Париж і відчуває себе втраченим. У певний момент
я знаходжуся в моєму готельному номері, а навколо мене все починає рухатися, ніби
я заблукав. Я втратив орієнтири, а технологія декорації допомагає мені передати
цей стан, розповісти його глядачам. Це не просто спроба показати всі можливості технології, яка завжди перебуває в
тісному зв’язку з тим, що ми хочемо розказати в своїй історії.»

«Голки та опіум» – це історія про те, як можна знайти шляхи подолання болю,
– каже Олів’є Норман. «Це про розбите серце, про деякі збіги. Номер готелю в
якому знаходиться герой, є 9-им номером готелю «LaLouisiane», це той самий номер в якому перебував Майлз Девіс, коли він відвідав Париж в
1949 році, в той час як французький поет Жан Кокто уперше потрапив до Нью-Йорка.
Усі три історії накладаються. Мого героя звати Роберт. Ідея полягає в тому, як можна
собі пояснити або зрозуміти, що відбувається з тобою… Іноді доводиться вдаватися
до історій інших людей, щоб зробити порівняння, щоб побачити, як вони справилися
з подібним викликом. І тут постає питання: якщо я не геній, як Майлз Девіс і
Жан Кокто, як я можу впоратися з моїм болем, як я можу побороти його з
допомогою такого виду мистецтва як музика Майлза Девіса у фільмі «Ліфт на ешафот». Я не знаю, що робити. Іноді,
дивлячись на чужу історію, це допомагає впоратися з власним болем.»