Tag: Трансільванія

Cьогодні ми прямуємо до центральної
частини Румунії, в район з
багатим історичним минулим, традиціями
та легендами.
Трансільванська сільська
місцевість завжди хвилювала як румунів, так і іноземних туристів. І в цьому
особливому природному оточенні є деякі з найкрасивіших укріплених церков, яким сотні років. У Трансільванії було
виявлено понад 200 таких пам’ятників. Сьогодні ми згадаємо деякі з найкрасивіших і цікавих,
з рекомендацією відвідати якомога більше з них.

Першу зупинку ми зробимо в селі, яке засноване 1209 року- Алма Вій (Alma Vii). Тут виділяється церква, яка була збудована два століття пізніше. Щоб потрапити
туди, ви повинні проїхати сільську дорогу, в кінці якої, на пагорбі, стоїть цей пам’ятник, що є свідченням існування саксів в області, і трансільванської мультикультурності. Від МіхаелиТурк, керівника проектів Фонду імені Міхая Емінеску, ми дізнаємось, що фортеця має чотири башти відреставровані в
рамках проекту, фінансованого за рахунок коштів з Норвегії, Ліхтенштейну та Ісландії: «Ми завершили проект в 2016 році, і в цих, відновлених вежах ми влаштували виставку про
багатоетнічну місцеву
традиційну культуру, специфічну Трансільванії. Таким чином, ми хочемо залучити туристів до цієї області і зробити свій внесок у стійкий розвиток регіону. Кожна вежа має свою
тематику. Маємо Годинникову вежу або Вежу воріт, Вежу з салом,
Вежу з льодом і Вежу із зерном. Ми намагалися відтворити стару функцію веж через
виставлені предмети. Вежі пропонують приміщення, які можуть бути
використані для проведення конференцій за участю 40-50 осіб. Також на деяких поверхах можна
організувати тимчасові виставки.

Міхаела Турк розповіла нам, що вона може направляти туристів у дуже прості сільські будинки: Вони зберігають в основному старі та відремонтовані
меблі або деякі меблі, які нам вдалось врятувати. На дерев’яній підлозі
розстелені кольорові верети. Хати традиційно побілені. Під час реконструкції ми не використовуємо цемент, термопластику,
лише деревину,
камінь, пісок та вапно. В даний час в укріпленій церкві в Алма Вій більше не відбувається богослужіння, але сільська громада збирається тут для важливих подій. Наприклад, на Різдво. Чудовий період для відвідування Алма Вій.

У 73 км від Алма Вій, в Чіснедіоарі, ви знайдете найдавніший
пам’ятник
римського стилю у
Трансильванії. Фортеця відрізняється від інших в Трансільванії, і тому, що вона не зазнала багато змін.
А це, незважаючи на різні
випробовування протягом
довгого часу, стверджує Кармен Кельбер, наглядач і гід: Фортеця була побудована в 1180 році, а оточуючі стіни були споруджені 1241 року, до монгольської навали. Близько 300
років тому, цистерціанські монахи жили тут, тому що в певний момент в 1223 році, церква була
передана в дар цистерциянському монастирю в селі Кирца. Протягом століть вона використовувалась, звичайно, я церква, потім як фортеця лучників, місце для зброї, і навіть як в’язниця. Тепер вона відкрита для відвідувачів. Три-чотири
рази в рік проводяться богослужіння.» Так що, подібно укріпленій церкві у Алма Вій і фортеця в Чіснедіоара може бути ідеальним напрямком на Різдво.

Але одна з найкраще збережених
фортець в Трансільванії знаходиться у Фрауендорф Аксенте Север. Лівія
Пельгер запрошує побачити катапульту та барана, за допомогою яких
розбивали ворота: Фортеця
датується 1322 роком. Є особливою,
тому що дзвін знаходиться над хором. У Трансільванії є близько 300
євангельських фортець, але башта, як правило, в одній стороні, а церква в іншій. Біля вівтаря знаходяться імена тих, що
загинули під час Другої
світової війни, а також імена загиблих у Першій світовій війні. Записано прізвище
та номер хати де вони жили в селі. Вівтар збудовано
в стилі бароко, 1777 року. До того ж періоду
належить і орган. Він використовується. І церква також. Кожні два тижні приходить
священик з міста Медіаш до навколишніх сіл, збирає кількох етнічних німців і править богослужіння німецькою мовою.

Віскрі стало відомим у всьому світі після
того, як принц Чарльз закохався у це
село і його околиці. Будинки тут дуже старі, пофарбовані
різними кольорами, а деяким навіть сотні років. Визначною пам’яткою залишається
укріплена церква, вражаючий приклад трансільванської оборонної архітектури. Тут
ви зустрінете Герхільду ​​Гросс,куратора і органіста, яка завжди готова надати інформацію про фортецю: Стільки укріплених церков на площі, як Трансільванія, немає ніде. Звичайно, що всіх не можна відвідати, але
багато з них, котрі відкриті для публіки, є унікальними. Вони були побудовані з тією ж метою, але у кожної є щось особливе. Це одна з найдавніших. Спочатку була побудована невелика церква, і тоді ж наші предки повинні були думати про оборону від османських, монгольських, татарських і турецьких навал. Церква була головним місцем для
громади, яка побудувала
укріплення навколо неї, щоб бути в безпеці. Вся громада села, у разі небезпеки, тікала до церкви. Тут знаходиться маленький орган, дуже простий, збудований в 1817 році трансільванським
будівельником органів. Для мене це щось особливе, тому що мої предки були органістами. Дідусь,
дядько, і тепер я граю на органі.

1 грудня 1918 року, Національні
збори румунів з Трансільванії були скликані в м. Алба Юлія, у центральній частині сьогоднішньої
Румунії.

На Румунській національній
раді, ті 6
членів Румунської національної партії та 6 членів соціалістів вирішили, що майбутнє
румунів з Австро-Угорщині повинно бути у Румунії. В Алба Юлія було обрано 1.228 депутатів, які проголосували за Резолюцію, в якій
Трансільванія об’єдналася з Королівством Румунії.

Про той момент максимального національного піднесення розповідає
історик і політолог Даніель Барбу, професор Факультету політичних та
адміністративних наук
Бухарестського університету: Що сталося тоді? Фронтальне і драматичне
зіткнення між двома формами суверенітету. Раннє римське право мало два поняття, які він не вважав суперечливими, але доповнювальними. Вони були у
постійному обміні між аргументом та контр-аргументом. А саме «maiestas», що належить народу, тобто суверенітет народу, та «imperium», тобто суверенітет
магістратів, держави, Сенату, консулів, цензорів і т.п. Що саме відбулося в 1918 році на початку зими в
Трансільванії, щоб відродити цю римську термінологію? Трансільванія була провінцією без держави,
Угорська корона була в стані розчинення, в
ситуації нерухомості, не могла реагувати. Коли я кажу «Корона», то маю на увазі її магістратів, тобто префектів, командирів жандармерії і всіх тих, хто
забезпечував громадський порядок і суверенітет нації Великої Угорщини у формі
«imperium»шляхом Парламенту,Короля і урядових делегацій в регіонах і комітатах. Цього органу більше не існувало.

У цій неясній ситуації, румуни реагували,
вимагаючи самоврядування.
Даніель Барбу: І все-таки, в цьому контексті, ми стикаємося із
вибухом «величності», суверенітету народу. А саме етнічні румуни, особливо ті, хто виступали у двох партіях, які мали
відносно однакову представницьку вагу у Парламенті в Будапешті, збалансовані
партії що стосується впливу, Румунська національна партія, з одного боку, і Румунське відділення Соціал-демократичної
партії з Угорщини, з іншого боку, організували виборчий процес. Наскільки я
знаю, це був єдиний виборчий процес в сучасній добі, що не був організований урядом чи
державною владою, а був організований, громадянським суспільством. Я не хочу сказати, що це був дуже демократичним процесом. Дані мікро-історії щодо відбору делегатів у кожній
місцевості показують, що був використаний скоріше римський
тип процедури, а саме «аккламація». Як правило, два-три-чотири
примітних осіб села, тобто священик, земельний власник, якщо він був румуном, нотаріус, учитель або багатий
селянин були, на
підставі одностайного схвалення, на основі консенсусу, уповноважені представляти всю місцеву
громаду. Це був
трудомісткий процес, що тривав майже місяць, і мав ту функцію в історії, що міг
бути основоположником політичної надзвичайно потужної уяви і з глибоко демократичними значеннями. Де в іншому боці
або коли
відносно велика група людей організувалася без префектів, жандармів і поліцейських, без
будь-якої допомоги, заохочення або фінансування з боку державної влади у
виборчому процесі, який привів до народних зборів, так як це
сталося в м. Алба Юлія?»

Але часи були
каламутними,
кінець Першої світової війни вивів на поверхню очікування та пригнічені реакції
попередніх років. Даніель Барбу каже, що демократія могла б базуватися на
нових підставах, але це було не так: Звичайно, Національні збори в Алба-Юлія, в одноголосно прийнятій
резолюції, теж шляхом аккламації, не використали техніку голосування. В
Резолюції говорилося про єдність і згоду при певних умовах на об’єднання з Королівством Румунія. Говорилося, також, про створення чисто
демократичного режиму, тобто автентичного. Тут виникає запитання: чи учасники зборів в Алба-Юлія, або принаймні укладачі резолюції
були
демократами? Вони явно були румунськими патріотами. Вони були людьми з довгим парламентським досвідом, які володіли наукою та практикою політики. Однак,
на мій погляд,
вони не були демократами, і це було
доведено протягом
найближчих кількох місяців. Що сталося 6 грудня? 6 грудня румунська армія зайняла Трансільванію. Це сприяло
встановленню кордонів і, насамперед, відновленню миру в країні. Ми маємо дуже
чіткі свідчення про це. Іон Лепедату розповідає у своїх мемуарах, у щоденнику, написаному саме в ті дні, де він писав, що села
рухаються. Коли ми говоримо про радянську комуну, ми маємо на
увазі тільки
Будапешт та Угорщину, але вся Європа, включно Англія, була втягнута в революційну
відлигу. Протягом багатьох місяців такі міста, як Турін, Мюнхен, Берлін були
керовані під
червоним прапором солдатами та робітничими асоціаціями. Подібні речі почали
відбуватися в Трансільванії. Села рухаються, скаржився Лепедату. Що це означало? Селяни
поділяли свої
землі, і це не завжди означало, що землевласник був угорцем, селяни йшли до нотаріуса і спалювали архіви, які свідчили
про їхні борги. Це був сільський рух, що імітував революцію.

100 років тому, Алба Юлія була центром румунства в
Трансільванії. Той кінець року був славним, але історики кажуть, що тодішні події не вели
ясно до
очікуваного кінця.

1 грудня 2018 року виповнилося 100 років з
дня, коли в місті Алба Юлія, волею народу, що зібрався неподалік середньовічної
фортеці, здійснилося об’єднання всіх румунських історичних провінцій в єдину
державу. Тому сьогодні, шановні друзі, я запрошую вас в це насичене
історією місто. Розташоване воно в центрі країни і щороку приваблює все більшу
кількість туристів, передусім завдяки численним історичним пам’яткам, що
свідчать про його тисячолітнє минуле. Європейське, сучасне місто, розділене на
верхнє і нижнє – такою є Алба Юлія сьогодні. Верхнє місто включає стародавні
історичні пам’ятники, що добре збереглися до наших днів, а нижнє місто було
побудоване ближче до сучасного періоду.

В м. Алба Юлія на
вас справить особливе враження Римо-католицький кафедральний собор Святого
Михайла, важлива пам’ятка міста. Він був побудований в ХІ столітті, а через
сторіччя був перероблений отримавши нинішній вигляд. Це найстаріший
кафедральний собор у південному сході Європи. Він включає готичні елементи,
елементи періоду Відродження і, звичайно ж, римські – початкового стилю
побудови. Мало хто приїжджає в місто Алба Юлія і не відвідує Музей Об’єднання.
Для всіх хто переступає його поріг це подорож у часі. Там можна ознайомитися з
епохою палеоліту, бронзи, римською епохою, коли на території нинішньої Алба
Юлії знаходилося два римських укріплених табори, один військовий, а інший
економічний. Так само тут можна поринути в середньовічний період і зрозуміти,
що трьох-чотирьох годин, проведених в музеї достатньо тільки для поверхового
ознайомлення з ним.

Відома в історії під назвою Фортеця Алба-Юлія або Бастіонна
фортеця Алба-Юлія, Алба Кароліна є найрепрезентативнішою фортецею
Трансільванії і найбільшою оборонною фортецею типу Вобана в нашій країні, а
також найбільшою в Європі фортифікацією. Це
оборонна споруда в формі зірки, друга за значенням в Європі після подібної
фортеці в Люксембурзі. Між ії стінами відбулися основні в історії нашої країни події саме
тут 1-го грудня 1918 року відбулося Об’єднання всіх румунів. Ця красива
туристична пам’ятка дивує своєю красою. Вона дуже добре збереглася упродовж
часу і дає можливість відвідувачам подорожувати в часі. Величезний
археологічний комплекс включає три укріплення з трьох різних епох, побудованих
поспіль на тому ж місці: Римський табір, Середньовічна фортеця і фортеця Алба
Кароліна. Фортеця була побудована протягом 23 років, з 1715 по 1738 рр. з
ініціативи імператора Карла VI Габсбурга і під наглядом австрійського
фельдмаршала Євгенія Савойського. План фортеці був розроблений за проектом
італійського архітектора Джованні Вісконті Морандо, в архітектурному стилі
Вобан військового інженера Себастьєна Ле Преста. При будівництві фортеці взяли
участь 20.000 кріпаків із сіл, розташованих навколо міста, але й найкращі
фахівці тих часів.

Стіни фортеці Алба Кароліна побудовані з
паленої цегли, каміння або руїн римської фортеці, утворюючи оборонний пояс, що
вражає своєю міцністю і розміром. Загальна довжина периметру стін складає
близько 12 км, основна їх товщина – 3 метри і піднімаються вони до 10-12 метрів
заввишки. Вона складається з семи бастіонів (Євгенія Савойського, Св. Стефана,
Трійці, Св. Михайла, Св. Карла, Св. Капістано, Св. Елізавети) які окреслюють
зображення зірки, специфічної архітектурному стилю Вобан. Вхід в місто
здійснюється через шість воріт, три до міста і три до західного периметру
польового навчання, які є унікальними в європейській військовій архітектурі,
будучи прикрашені статуями і рельєфами, що зображують фігури стародавньої
міфології, на яких залишили свої сліди скульптори Йоганн Кеніг, Йоганн Фішер і
Джузеппе Тенкалла. На жаль, до сьогоднішнього дня збереглися в первісному вигляді
лише ворота № I, II, III і IV.

Ворота №1 мають форму тріумфальної арки з
трьома входами. Архітрав підтриманий статуями Марса і Венери. Фасади прикрашені
барельєфами, ззовні зображуючи Енея рятуючи свого батька з полум’я Трої і битву
між Геркулесом і Анфеєм, всередині зображена сцена в якому Персей тримає в
руці голову Медузи, а також зображення двобою Геракла з Немейським левом.

Ворота № II були зруйновані у міжвоєнний
період, структура їх сильно постраждала від дощів. З 2009 року почався
інтенсивний реставраційний процес для відновлення і реконструкції цих воріт, на
базі фотодокументів, так що цей архітектурний пам’ятник точно відтворює
найдрібніші деталі давніх воріт.

Ворота № III є головним входом до фортеці.
Споруда відрізняється багатою декоративною скульптурою трансільванського
бароко, яка зображує батальні сцени, герби, трофеї, зброю і прапори. Кінна статуя
імператора Карла VI прикрашає ці ворота, а в її основі є невелика кімната, де
був ув’язнений колись румунський борець Хорія. Для того, щоб відтворити
атмосферу XVIII століття, кожної суботи та неділі, близько 11:30, перед цими
воротами відбувається цікава для відвідувачів сцена – зміна варти. Солдати
цього маленького параду, одягнені у парадну військову форму Австро-угорської
імперії, марширують перед воротами і ніколи не посміхаються, що, втім, не
заважає всім іншим весело видивлятися на їхні цікаві форми.

Ворота № IV
були побудовані в стилі бароко і прикрашені барельєфами, що зображують прапори
і трофеї з відмінними знаками імператора Карла VI. Вони символізують вхід до
звичайної будівлі, в якій мабуть розміщувався гвардійський корпус. Ці ворота є
єдиними з трьох воріт, що ведуть у місто, які збереглися донині.

У 2018 році румунська унітарна
національна держава сповняє прекрасний вік – 100 років, мотив для святкування та радості. Об’єднання всіх румунських
провінцій було поетапним процесом, що відбувся протягом багатьох століть. У 1.600 році, князь Міхай Хоробрий здійснив, на короткий час, перше політичне об’єднання Трансільванії, Молдови та Волощини. Рік по тому він був вбитий, акт, який чудово
відповідав цілям сусідніх держав, які не бачили добрими очима створення незалежної держави, що могла б суттєво змінити ситуацію в регіоні.

У 1859 році, під час правління Александра Йоана Кузи, Молдова та Волощина об’єдналися знову, в нову
державу, Румунію.
Потім, починаючи з 1866 року, перший король Румунії,
Кароль I,
модернізував державу, а в 1877 році, після російсько-турецької війни, Румунія
отримала незалежність, позбувшись сюзеренітету вмираючої
Османської імперії після багатовікового панування. Король Кароль І помер в
1914 році, а його наступником став
Фердінанд, його племінник. Під його
керівництвом Румунія вступає у Першу світову війну з метою завершення
національної єдності, процесу, що завершився чотири роки по тому, за
бажанням всіх румунів, які проживали у
провінціях, що до того часу перебували під
іноземним правлінням.

27 березня 1918 року, наприкінці першої світової війни, на тлі
розпаду царської імперії, Сфатул Церій,
вищий орган державної влади у Бессарабії, проголосував за об’єднання цієї румунської провінції з Батьківщиною. Це був першим актом створення румунської унітарної
національної держави, процес, який наприкінці того ж року, повинен був завершитися, 28 листопада,вступом Буковини (північний-схід) під
авторитет Бухареста, в
дуже сприятливому європейському контексті. Після того як Центральні сили зазнали
поразки в Першій світовій війні і користуючись військовою
підтримкою, наданою королем
Фердінаном, і моральною та дипломатичною підтримкою королеви Марії, члени Генерального конгресу Буковини одноголосно проголосували, в Чернівцях, за об’єднання з Румунією.

Послідувало
згодом об’єднання з решти румунськими провінціями – Трансільванією (центр), Марамурешом
(північ), Банатом та Кришаною (на заході), які до того часу перебували під владою імперії Габсбургів,
і, таким чином, 1 грудня, народилася
Румунська національна унітарна держава в результаті надзвичайно складного процесу. На міжнародному рівні, новий політичний і територіальний
статус Румунії був визнаний договорами, укладеними на Паризькій мирній
конференції (1919-1920 рр.). На жаль, влітку 1940 року, після ультиматуму, Сталінська Москва анексувала
як Бессарабію, так
і північну Буковину,
які тепер належать колишнім радянським республікам Молдова та Україна. Сотні тисяч бессарабців зазнали
притулку, тоді, в Румунії, інші десятки тисяч
були депортовані до Сибіру або Казахстану, а замість них були привезені колоністи з усіх куточків Імперії.

Чимало разів люди запитуються, якою була б історія, якби події відбулися інакше, ніж так як ми їх знаємо? Яку долю мали б
окремі люди, суспільства, нації, світ, взагалі? Альтернативна
історіяє літературним жанром, в
якому історія уявляється по інакшому, ніж та, яка привела нас до сучасності. Фантастична
література дуже
багата. Той, хто вперше використав назву альтернативна
історія,
був французький філософ і письменник Чарльз Ренувір, автор тексту від 1876 року, що так і
називався «Альтернативна історія». З тих пір, письменники почали використовувати свою уяву, і численні фантастичні сценарії вийшли друком на
папері.

«Альтернативна Румунія» або «Множинна Румунія» є фантастичною
промовою, в якій
такі письменники як літературознавець та професор порівняльної літератури
Вірджіл Немояну, професор в декількох американських університетах, побудував історію, в якій Об’єднання Румунії від
1918 року не
відбулося. У
молодих роках
Немояну був пристрасним читачем історичних романів: Все читаючи історичні романи, я
дійшов до новітнього
періоду та
виявив альтернативну
історію. Вона рушає з подій, які не відбулися, і які іноді можуть бути абсурдними, як
наприклад втручання
інопланетних істот під час Другої світової війни. Популярний письменник Гаррі Тертлдав, серед його численних
романів, має один під назвою Підкорена Британія. Він уявляє, що «Непереможна Армада» перемогла в 1588 році, підкорила Англію,королева Єлизавета була
поміщена у в’язницю, Англія стала знову католицькою державою. Лопе де Вега це молодий лейтенант, який хоче
дещо навчитися від Шекспіра про техніку драматургії. Але старі політики готують бунт, і, врешті-решт, вони
перемагають. У
нього також є інший роман Два Джорджа, в якому король Джордж III та Джордж Вашингтон уклали
договір, що вирішив проблеми між США та Англією.

У 1918 році з’явилася Велика
Румунія, в результаті об’єднання Королівства Румунії з
Трансільванією, Банатом та Буковиною, ситуацію, яку історики вважають єдиною
можливою і що будь-який інший сценарій недостойний історичної науки.
Вірджіл Немояну не вважає альтернативну історію абсурдною: Держави однієї мови
існують як в Європі, так і на карті світу. Які б були плюси?
Як можна зрозуміти речі таким чином? Перш за все, румуни,
майже 1.000 років, перебували на стику і між тисками великих
імперських держав зі сходу, півдня і заходу. Принаймні 3 тиски одночасно
були трьома впливами, вони змінювали спосіб буття
та мораль у кожній з цих країн.У колишньому королівстві існував французький і російський
впливи, а поза Карпатами німецький вплив,
незважаючи на угорське панування. Як ці країни розвинулися б? Я думаю, що переміщення людей з
одного боку Карпат в інший, було б простим і плідним. Переміщення існувало в будь-якому
випадку. Навіть після утворення Великої Румунії ми знаємо, що існують
протилежні тенденції. З одного боку, привабливість до Центральної Європи, з
іншого боку, до Балканської конфедерації, в якій Румунія бачила себе особливо
пов’язаною до таких країн, як Югославія, Болгарія та
Греція.

Злободенна Румунія складається з двох різних
геокультурних просторів, позакарпатського, де впливовими були
Османська імперія та християнсько-православна релігія, та центрально-європейського,
де впливовими були Угорщина, Австро-Угорська імперія та католицизм. На цих
передумовах Вірджіл Немояну створив
альтернативну історію множинної Румунії: Внутрішня сутність двох держав
була би іншою. Ми можемо уявити, що в Закарпатському регіоні урбанізація була б більшою, а політична
орієнтація була би напевно ліво-центристською, оскільки
існувала добре сформована соціал-демократична традиція та
існувала хороша фінансова система, з відносно невеликими
банками та початками промислової діяльності. Ця уявна
держава могла б бути подібною до таких держав як злободенні Словаччина,
Словенія, Хорватія. Вона б з більшою довірою могла б дивитись
на південь, до Балкан. З релігійної точки зору, в уявній закарпатській державі православні
дружили з греко-католиками. Старе королівство було чисто православним, отже
близьким до Балкан та Сходу. Об’єднана Румунія мала певну економічну потужність
в міжвоєнному періоді, навіть за часів комунізму. З інтелектуальної та
культурної точок зору ми можемо говорити про співпрацю та контакти між двома
територіями, розділеними Карпатами. Я не хочу сказати, що було б краще, якщо б ці
дві території були би відокремлені, якщо б існували дві румунські держави, я хочу
сказати, що йшлося би про плюси і мінуси. Ось, чому я уявив собі множинну Румунію.

Історія сталася так, як ми її знаємо сьогодні, тому що вона була варіантом, який в той час здавався найбільш корисним для людей. Альтернативна
історія лише
уявляє собі сценарії і є лише літературною грою.

Розпорошені серед пагорбів,
трансильванські села є улюбленим місцем для туристів не тільки завдяки затишній
атмосфері та місцевій кухні. Є багато укріплених церков, а також подій, в яких
можна взяти участь: традиційні свята та ярмарки, а також концерти класичної
музики. Крім того, для любителів катання на велосипеді у Трансильванії є понад
250 км позначених маршрутів, що зв’язують історичні міста з традиційними
селами. Туристична інфраструктура дуже добре розвинена, кожен бажаючий легко
знайде тематичні карти, що допоможуть краще спланувати відпочинок в центрі
Румунії.

Це дуже щедре запрошення і треба
детально ознайомитись з тим, що цікавить кожного, хто хоче відвідати
Трансільванію, – каже Штефан Косороабе, священик Євангельської Церкви Румунії.
«Це дійсно особливий регіон, який приваблює особливих туристів. Сюди, як
правило, приїжджають туристи, які цікавляться міжкультурним, міжетнічним та
міжрелігійним існуванням, у ще не розбудованому к у решті Європи ландшафті, з
багатою історією та різноманітними історичними пам’ятками. Ми маємо не тільки
історію трансильванських саксів, а й історію етнічних румунів, угорців,
секлерів, кожен з власною специфікою. Проте особливо привабливими є всі разом
взяті.»

Треба обов’язково відвідати укріплені
церкви Трансільванії, які є одним з символів цього куточка Румунії, – каже наш
співрозмовник. «Тут є 160 укріплених церков, як датуються як церкви з XІІ – XIV
століть, а як укріплені церкви з XVІ століття, коли тиск Османської імперії ставав все сильнішим. Вони являють собою значущий образ Трансільванії та її
історії. Ці укріплені церкви не схожі одна на одну, тому варто відвідати не
одну, але хоча б кілька укріплених церков, адже в кожній з них можна виявити незвичайні речі. Сумним аспектом
історії цих пам’яток, який, однак, треба пам’ятати, є те, що більша частина
громади, яка їх побудувала емігрувала в Німеччину. У Трансільванії залишилося
дуже мало євангельських саксів. Тому не всі 160 укріплених церков можна
відвідати, а лише невелику кількість. Ми намагаємось привернути увагу до 50 з
них, які можна відвідати з допомогою відпочинкової картки «Transilvania
Card». Придбавши цю картку, кожен турист
може відвідати 50 пам’яток, а також скористатися знижками від наших партнерів в
туристичних готелях, ресторанах, винних льохах і т.д.»

Ви дійсно можете спланувати
тематичний відпочинок, але неможливо відвідати всі 50 укріплених церков.
Говорить отець Штефан Косороабе, священик Євангельської Церкви Румунії. «Проте
ви можете відвідати найважливіші з них. У цьому році, в 2018 році, ми
зосередили свою увагу на Північній Трансільванії, з тим щоб зробити багатшою
пропозицію для тих, хто приїжджає з Клужу або прилетів до Румунії через
аеропорт у Клужі. Ми знайшли місцевих партнерів, що підтримують проект. Рекомендуємо
відвідати романську церкву в Геріні Бістріца-Несеудського повіту, що датується
ХІІ століттям і збереглася фактично без змін. У цьому році ми радимо туристам
не зупинятися лише на півдні, на відвіданні вже відомих укріплених церков, таких як Б’єртан, Віскорі
або Прежмер, а звернути увагу на північ, де також можна багато чого побачити.»

Є 50 укріплених церков і кожна з
них є неповторною і пропонує інші можливості. Сайт www.transilvania-card.ro
можна переглянути румунською, німецькою та англійською мовами, отже всю
необхідну інформацію може отримати досить легко, а карта з туристичними пам’ятками завжди публікується двома мовами: румунською і французькою та
німецькою і англійською. На цій карті ви знайдете необхідну інформацію про
кожну церкву. Відзначимо, однак, що великі храми, такі як Чорна церква в Брашові та
Лютеранський собор в Сібіу забезпечують переклад послуг гіда на різні мови. На
цьому сайті є й розклад найважливіших подій, в залежності від яких ви можете
спланувати свою відпустку. Розповідає отець Штефан Косороабе: «Щороку ми
публікуємо список подій, що проводяться поблизу укріплених церков. У 2018 році
їх вже близько 250, усі пов’язані з природою та специфікою церков. Найбільш
важливими з них є органні концерти, які регулярно проводяться в близько 15-ох
церквах. Але ми плануємо провести й численні фестивалі різних жанрів, починаючи
з Тижня «Вівсяної Землі» в селі Рупя і до Фестивалю «Гольцсток» в
Госмані, присвяченого молоді. Є також
художні виставки, театральні вистави та селянські свята. Ми пропонуємо
туристів план-графік цих заходів. Ласкаво просимо всіх до Трансільванії, тому
що тут ви зустрінете, з одного боку, минуле, про яке ви почули від батьків,
бабусь і дідусів, але, напевно, і з вашим майбутнім. Світ, в якому ми живемо,
не може існувати без традицій.»

У 2017 році було продано близько
1500 карток «Transilvania Card». Близько 1% відвідувачів укріплених церков придбали
таку картку, що є дуже потужним інструментом просування. А для всіх, хто любить
велосипедні прогулянки на природі Трансільванія є ідеальним місцем. Можна
вибрати різні маршрути. Вони поєднують відвідування історичних міст і
традиційних сіл з викликом перетнути одну з найвищих доріг у Румунії -
Трансфегерешан. Говорить Ніколає Іван, координатор спортивних програм Сібіуської
повітової туристичної асоціації. «Дорога саксів, наприклад, до верхівки
Мегура Чіснедієй має завдовжки 45
кілометрів. Один з перших позначених маршрутів «Еміль Чоран», у напрямку
Решінарь має 43 км. Соляний шлях позначений в Краї Секашів поєднує місцевості,
пов’язані в минулому дорогою, якою йшли торговці сіллю. У районі Краю Олту ми
маємо маршрут «Брукенталь», який проходить повз колишню літню резиденцію барона
Самуеля фон Брукенталя поблизу Авріга. У долині річки Хиртібач маємо ще один
43-кілометровий маршрут.»

Усе, що вам залишається зробити,
це переконатися, що у вас достатньо часу, оскільки туристична пропозиція
Трансільванії дуже багата.

Чудова архітектурна перлина, замок Карої, в місті Карей (північно-західна Румунія), вважається справжнім Пелешом Трансільванії. Цей замок мав бурхливу історію, будучи кілька разів зруйнований та знову відновлений.

Відреставрований в період 2009-2012 рр. за допомогою регіональної операційної програми 2007-2013 рр. замок дворянського роду Карої став місцевою туристичною, культурною та історичною визначною пам’яткою. Новизна та краса місцевості за перші сім місяців від відкриття замку залучили понад 30.000 відвідувачів з 25 країн Європи, Азії, Північної Америки та Австралії. Окрім культурних і спортивних діячів, державних чиновників та іноземних дипломатів, переступили його поріг туристи з США, Мексики, Китаю, Австралії, Ізраїлю та Ямайки.

Окрім постійних виставок, у замку організуються, у співпраці з Повітовим музеєм, Центром сприяння культурному туризму та Департаментом культури та спорту, безліч культурних заходів, симфонічних концертів, концерти старої музики, джазові концерти, концерти камерної музики, фортепіано та скрипки, театральні вистави, виставки образотворчого мистецтва літературні вечори. Отже, якщо є таке місце у Сатумарському повіті, де надзвичайно переплітаються історія, легенда, таємниця та краса природи, то це Замок Карої в місті Карей. Розташований у центрі міста, замок, зведений сотні років тому родиною Карої, є символом всього регіону, а також одним з найромантичніших місць в Трансільванії. Він став пунктом туристичної атракції для міста Карей і накладає свій відбиток на культурне життя Сатумарського повіту, приваблюючи сюди тисячі туристів з усього світу. Для цього місцева влада навіть організовує щороку Фестиваль середньовічних костюмів.

Кому не хотілося би провести романтичну незабутню ніч в замку, оточеному прекрасним столітнім парком? Розташований в 35 км від повітового центру Сату Маре і лише у 8 км від кордону з Угорщиною, про віллу Карої або місто Карей було вперше згадано в документах у 1320 році. Його історія тісно пов’язана з родиною Карої. За часів короля Матвія Корвіна, Ласло Карої збудував у населеному пункті Карей першу кам’яну фортецю, яка упродовж цілого наступного століття була розширена, так що в 1592 році старий будинок був оточений потужними стінами, бастіонами, канавою і навіть підвісним мостом. Фортеця відіграла важливу роль протягом XVII століття, будучи однією з оборонних фортець на західному кордоні Трансільванії. У період 1661-1666 роки фортецю відбудовують. Вона відіграє важливу роль під час воєн Франциска Ракоці II проти Габсбургів. 1705 рік був переломним моментом для фортеці, після облоги австрійців, її було зруйновано у значній мірі, але в тому ж році відновлено.

В кінці XVIII століття фортеця вже не є привабливим пунктом на військовій карті Румунії, так що Йожеф Карої вирішив знести стіни, що оточували замок і повністю покрити рів навколо замку. На старому фундаменті був побудований замок чотирикутник. 1794 є роком фіналізації будівництва замку, який є яскравим прикладом архітектури в стилі бароко, що включає в себе 20 приміщень на першому поверху і 21 на другому. Каплиця поруч, парк насичений рідкісними рослинами і манеж для верхової їзди доповнюють картину чудового замку. Парк, що оточує замок, був у 1700 році прекрасним садом улаштованим у стилі бароко, в якому росли численні види рослин. Зараз парк простягається на 12 гектарів, ростуть в ньому 208 видів і підвидів рослин та дерев. Його було оголошено дендрарієм.

Після землетрусу від 1834 року, замок був зруйнований, процес реставрації проходить упродовж двох років з 1894 по 1896 рр. Нинішній вигляд замку датується 1894-1896 рр., коли Штефан Карої, за планами архітектора Артура Мейнінга, перетворив замок на будівлю еклектичного стилю, подібну до знаменитих замків Відродження у долині Луари у Франції. Він додав ще один поверх, звівши три маленькі і чотири великі башти. Захисні елементи (тобто бастіон та рів) теперішньої будівлі мають чисто декоративну роль. Архітектура інтер’єру, а також двері, вікна, перила внутрішніх сходів та залізні ковані елементи були змайстровані місцевими ремісниками.

Після смерті Штефана Карої, в 1907 році, члени сім’ї більше не жили тут. В результаті подій кінця 1918 року, багато з меблів та цінних предметів замку зникли. У міжвоєнний період, частина цінних предметів, що залишилися в замку, особливо картини, були повернуті сім’ї Карої. Також в цьому періоді частина замку була перетворена на санаторій, а інша частина на казино. Під час Другої світової війни тут працювала воєнна школа, а потім військова лікарня. В даний момент, в замку діє музей історії та природознавчих наук, тут працює і бібліотека з більш ніж 80.000 книгами. Як правило, вони відкриті тільки по вихідних. Вхід безкоштовний.

Сьогодні, шановні друзі, ми запрошуємо вас до міста Алба Юлія, міста насиченого історією. Розташоване воно в центрі країни і щороку приваблює все більшу кількість туристів, передусім завдяки численним історичним пам’яткам, що свідчать про його тисячолітнє минуле. Європейське, сучасне місто, розділене на верхнє і нижнє – такою є Алба Юлія сьогодні. Верхнє місто включає стародавні історичні пам’ятники, що добре збереглися до наших днів, а нижнє місто було побудоване ближче до сучасного періоду.

Відома в історії під назвою Фортеця Алба-Юлія або Бастіонна фортеця Алба-Юлія, Алба Кароліна є найрепрезентативнішою фортецею Трансільванії і найбільшою оборонною фортецею типу Вобана в нашій країні, а також найбільшою в Європі фортифікацією. Між ії стінами відбулися основні в історії нашої країни події саме тут 1-го грудня 1918 року відбулося Об’єднання всіх румунів. Ця красива туристична пам’ятка дивує своєю красою. Вона дуже добре збереглася упродовж часу і дає можливість відвідувачам подорожувати в часі. Величезний археологічний комплекс включає три укріплення з трьох різних епох, побудованих поспіль на тому ж місці: Римський табір, Середньовічна фортеця і фортеця Алба Кароліна. Фортеця була побудована протягом 23 років, з 1715 по 1738 рр. з ініціативи імператора Карла VI Габсбурга і під наглядом австрійського фельдмаршала Євгенія Савойського. План фортеці був розроблений за проектом італійського архітектора Джованні Вісконті Морандо, в архітектурному стилі Вобан військового інженера Себастьєна Ле Преста. При будівництві фортеці взяли участь 20.000 кріпаків із сіл, розташованих навколо міста, але й найкращі фахівці тих часів.

У місті Алба Юлія на вас справить особливе враження Римо-католицький кафедральний собор Святого Михайла, важлива пам’ятка міста. Він був побудований в ХІ столітті, а через сторіччя був перебудований, отримавши нинішній вигляд. Це найстаріший кафедральний собор у південно-східній частині Європи. Він містить готичні елементи, елементи періоду Відродження і, звичайно ж, римські.

Алба Юлія – єдине в Румунії і серед небагатьох в Європі місто, що з’явилося на списку більш ніж 100 міст світу, які використовують більше 70% енергії, за походженням з відновлюваних джерел. Місто користується розумними рішеннями в рамках проекту Smart City 2018, а міська рада нещодавно випустила офіційний блог для віртуальних туристів. Більше того, цього року, 1 грудня, святкуватимуться 100 років від коли в місті Алба-Юлія, за бажанням народу, зібраного на площі біля середньовічної фортеці – відбулося об’єднання всіх румунських князівств в одну державу. Міхай Кошер, прес-секретар мерії Алба Юлія: 2018 буде особливо привабливим туристичним роком як для готельєрів, так і для тих, хто прибуде до Алба-Юлії. Це рік святкування сторіччя, і протягом року відбудуться багато заходів. На цьому тижні у нашому місті пройшов вечір з присвоєння премій ЮНІТЕР (Театральної спілки Румунії). Це визначна подія, яка принесла в наше місто все що є найкращим в театральному світі. Так само, в цьому році ми спробуємо перетворити місто Алба Юлія на пересувний кінозал. Ми зробимо 3D проекції по стінах фортеці, а це означає новий туристичний маршрут, що становитиме близько три кілометри. З настанням вечора, туристи зможуть ознайомитися поетапно з визначними моментами створення румунського народу. Не менш цікавим є те, що ані цього року, ми не відмовимося від одного з визначальних елементів міста: гарнізону охоронців, які користуються великим успіхом серед туристів.

Алба Юлія складе цього року заяву стосовно тих 100 років від об’єднання румунських князівств. Міхай Кошер: Ця заява, в якій ми напишемо все що ми відчуваємо через 100 років від об’єднання. Ця заява ставить наголос на дітей та молодь. Тому що, так як колись висловив і Король Румунії, Міхай І, ми переконані, що країну ми запозичили від молодого покоління і що її треба зберегти та повернути її у відповідний час. Ми збудуємо Алею сторіччя, по обом бокам якої буде посаджено близько 100 дерев 100-ма дітьми в результаті конкурсу, якого ми оприлюднимо на національному рівні.

Кожне дерево носитиме ім’я дитини та місце присвячене фотографіям. Дитину буде сфотографовано в різних моментах життя, до дорослого віку, поряд з деревом, що носить його ім’я, каже Міхай Кошер, прес-секретар мерії міста Алба-Юлія: Діти багато для нас означають у році святкування століття. Ми проведемо у всіх куточках фортеці Алба Кароліна різноманітні семінари, за участю дітей. У нас буде організований дуже великий фестиваль, свого роду дитячий Untold. Ми багато чого змінемо з нашого ставлення до дітей та молоді з чітким наміром мати також Музей науки в Алба-Юлії, унікальний в Румунії. Він буде збудований протягом двох-трьох років, оскільки це дуже велика інвестиція. В місті Алба Юлія міститься вся історія цієї країни протягом 2000 років, а також європейські пам’ятки. Тут розташований Княжий Палац, якого ми плануємо відновити в цьому році в рамках європейського проекту. Останнім часом ми маємо цифрову інфраструктуру, доступну туристам, створену найкращими та найдинамічнішими розробниками програмного забезпечення в світі.

На завершення нагадаю, що фортеця Алба Кароліна, зведена у «вобановскій» традиції архітектури XVIII століття, вважається головною визначною пам’яткою міста. Це оборонна споруда в формі зірки, друга за значенням в Європі після подібної фортеці в Люксембурзі. Плануйте, отже, візит до Трансільванії, до міста Алба-Юлії, в 2018 році. Ви не відкриєте для вас тільки місто, але цілий регіон, навантажений історією, легендами і традиціями.

27 березня 1918 року, Рада країни, законодавчий орган Молдовської Республіки або Бессарабії, що увійшла до складу Росії в 1812 році, проголосувала за об’єднання з Румунією. Таким чином, історична несправедливість, що сталася 106 років тому, була виправлена. В результаті катастрофічної ситуації, яку принесли три роки війни в Росії, яка абияк знаходилася в стані максимальної соціальної напруженості через невдалі реформи і недостатню модернізацію, послідовні революції 1917 року, з лютого-березня і жовтня-листопада, відновили надію про новий початок. На цьому фоні агітації у багатьох соціальних, політичних та економічних планах, політична карта Росії зазнала змін. Відродилися старі держави, такі як Польща, інші ствердили нову політичну ідентичність, в той час як інші території були об’єднані із сусідніми державами. Бессарабія увійшла до цієї останньої категорії, приєдналася до Румунії. Союз був особливо результатом праці еліти.

Історик Іоан Скурту розповість механізм формування еліт Бессарабії в період до 1917 року: Бесарабська політична еліта сформувалася особливо після 1900 р., зокрема після російської революції 1905 р., після чого послідувала певного роду поблажливість до населення імперії шляхом запровадження реформ, включно через доступ до культури, до освіти, очевидно, не румунською мовою. Виникла, також, можливість того, щоб молдовська молодь відправлялася на навчання на території Росії. Це створило еліту, яка відіграла дуже важливу роль у процесі розвитку національної свідомості румунів. Повернувшись до Бессарабії, інтелігенти почали видавати газети, книги, які розповсюджувалися підпільно. Бесарабський лідер Костянтин Стере, котрий за свою націоналістичну діяльність був висланий до Сибіру і який, після відбування покарання, прибув до Румунії, висунув ідею залучення молодих людей до Румунії до університету в Яссах, які б створили міцну румунську культуру.

Але великі політичні перетворення – це не просто робота інтелектуалів. Вони також є результатом зусиль організованих та дисциплінованих структур, таких як армія. Іоан Скурту: У 1917 році, коли спалахнула російська революція, існувала бесарабська інтелектуальна еліта. До неї приєдналися військовики. Це було під час війни, Росія вступила у війну в липні 1914 року, і, очевидно, що бесарабську молодь було включено до складу російської армії. У 1917 р спалахнула революція в Петрограді, був створений тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим, який прийняв два дуже важливих заходів для ситуації армії. Першою мірою було право солдатів більше не вітати своїх начальників. Для армії, яка в першу чергу означає ієрархію та дисципліну, ця міра була досить винятковою. Почався процес створення солдатських комітетів, які обирали своїх командирів і принижували генералів та полковників, що створило стан нестабільності в рядах армії. Інша міра полягала в тому, щоб військові в російській армії могли бути організовані за національними критеріями. І тоді почався рух в рамках російської армії, коли солдати різних національностей покидали свої підрозділи і створювали свої власні підрозділи на національних основах. Так поступили й молдовські військовослужбовці, які стали надзвичайно динамічним фактором, активним, в національному русі, бо тимчасовий соціал-демократичний уряд ствердив, що він визнає автономну організацію російських територій на основі національних критеріїв. Національний рух з’явився повсюди, у Фінляндії, Прибалтиці, Польщі та, зрозуміло, Бессарабії, тобто організування територій на основі національних та автономних критеріях.

27 березня, Рада країни, парламент Бессарабії, проголосував шляхом відкритого голосування на користь об’єднання з Румунією. З тих 135 присутніх депутатів, 86 проголосували на користь Об’єднання, три проголосували проти, 36 утрималися і 13 депутатів були відсутні. Було сказано, що в цього законному акті Румунія взяла участь шляхом підкупу голосування. Іоан Скурту прокоментував цю інтерпретацію: Це легенди, бо документи чітко демонструють тодішній настрій. На військовому з’їзді, в липні 1917 року, було прийнято рішення про створення парламенту під назвою Рада країни і відбулися вибори, основною метою яких було отримання автономії, і в перспективі, об’єднання з Румунією. Ці вибори були проведені за професіями, тобто вчителів, майстрів, священиків, студентів, солдатів. Коли відбулося засідання Ради країни, 21 листопада 1917 року, вже мета була відомою. Не йшлося про підкуп голосів, тим більше, що йшлося про досить складну структуру, не йшлося про кількох людей, яких можна було легко підкупити. Слід запримітити, що роботи Ради країни відбулися в позитивній атмосфері, в повазі, визнання висловлених поглядів. Так само, відносно велика кількість людей утрималися голосувати. Це не означало протистояння об’єднанню, хоча вони належали до національних меншин. Їхні представники заявили, що їх відправили взяти участь в Раді країни, щоб проголосувати за автономію, і що ще не відбулося ніяких консультацій на тему об’єднання.

27 березня 1918 р., об’єднання Бессарабії з Королівством Румунія мало стати першим моментом серії, яка закінчилася 1 грудня 1918 року. Тоді, коли разом з об’єднанням Трансільванії, відбудеться підписання акту про народження Великої Румунії.

Історії заслуговують бути відомими, особливо ті про окремі місця. І як найкраще можна зробити це як шляхом ігри. Такою була ідея групи молодих людей з місцевості Одоргею Секуєск під назвою «Легендаріум», яка вже здавна збирає місцеві легенди та створює мультфільми для дітей, різні відеоігри та книги.

І тому що попит був великий, представники Легендаріума подумали, збільшити туристичну привабливість зони, де вони живуть. Таким чином, вони почали робити макети найбільш важливих будівель з Трансільванії. Нещодавно, їм вдалося відкрити тематичний парк, розташований в середині історичного центру міста Одоргею Секуєск. В даний час у парку можна бачити 20 макетів добре відомих історичних будівель, але планується, що в наступному році будуть створені інші 30 макетів найбільш репрезентативних історичних будівель Трансільванії.

Як виникла ідея цього проекту, ми дізналися від Саболча Фазакаша, представника Легендаріума: Цей проект cтартував 10 років тому. Я отримав культурну карту європейських легенд у Європейському Парламенті в Брюсселі. Ця карта була дуже цікава, але наша країна була представлена тільки з легендою Дракули. Однак. ми лише у Трансільванії зібрали 157 легенд, які є цінні, так як й легенда Дракули. Ми думали представити західним країнам нашу культуру, культуру секклерів, оскільки ці легенди дуже цінні так як є до речі уельські легенди або шотландські та кельтські легенди.

Якщо ми дивимося телевізор на мультфільми про Астерікса і Обелікса, побачимо що вони ілюструють уельські легенди. Маючи цей приклад, ми почали збирати наші легенди та потім створили карту для дітей. Не йде мова про географічну карту, а про карту казок, карту світу як в казках. Ми поставили як орієнтири: міста, річки, гори тощо.

І на прохання батьків і вчителів, які бачили цю карту, була написана й книга легенд місцевої зони: Після того як бачила світла ця книга, ми зробили два мультфільми один про татар інший про наші скарби. Ці ігри дуже подобаються дітям, тому що вони дуже цікаві. Діти повинні збирати скарби, ми зробили і дерев’яні ящики, гарно пофарбовані де вони ставлять знайдені скарби. Ми почали думати розумом дітей, щоб зрозуміти що їм найбільш подобається.

Після цього був створений мініатюрний тематичний парк Трансільванія. Саболч Фазакас ствердив, що макети будівель були здійснені архітектором з Будапешта, який за походженням із повіту Харгіта, який спеціалізувався у такого роду робіт. Він використав різні пластикові прикраси на будівлях, які були надруковані на 3D-принтері, потім покриті фарбою, яка є стійкою до вологи.

Саболч Фазакаш розповів, що макети зібрані у тематичному парку під назвою «Міні-Трансільванія» були обрані так, щоб кожна нацменшина регіону була представлена: Ці макети представляють історичні будівлі Трансільванії. Всі будівлі мають свої легенди. Я багато подорожував по всій Європі, де бачив такого роду парки у багатьох країнах, в Брюсселі – «Міні-Європа», в Австрії – «Міні-Мундус» в Італії – «Міні-Італія», і я подумав, чому б ми не створили парк «Міні-Трансільванія», де б ми показали як виглядали колись ці історичні пам’ятники. Коли в парку всі роботи завершаться, тут будуть представлені й легенди, таким чином щоб цей парк став інтерактивним. Діти та батьки не лише дивитимуться на макети, але вони матимуть можливість дізнатись про їхні історії. Нарешті, парк «Міні-Трансільванія» матиме форму Трансільванії. Всі матимуть можливість зрозуміти всю географічну і культурну суть цієї зони.

Йде мова про легендарні будівлі, ствердив наш співрозмовник, навівши як приклад кілька атракцій парку: У парку в даний час є 20 макетів історичних будівель: саксонські церкви, що належать до спадщини ЮНЕСКО, Бринковянський монастир, Замок Бран, Замок Ришнов Замок Одоргею Секуєск, церква з Шумулеул Чук. Нарешті у парку будуть 80 будівель.Також ми намагаємося представити й інші місця та будівлі, які вже користуються міжнародним інтересом. Наприклад буде зроблений макет кузні з місцевості Хунедоара, де були створені частини Ейфелевої вежі. Також зробимо макет замку з місцевості Синдожрз де Падуре, де народилася прабабуся королеви Англії. Ми намагаємося показати європейцям як багато подарувала Європі, ця частина нашої держави та привабити якомога більше туристів.

Крім того, бажаючі можуть побачити точне відтворення Rаплиці Ісуса з місцевості Одоргею Секуєск, церкву-фортецю з місцевості Диржіу, єдиний пам’ятник з повіту Харгіта введений до спадщини ЮНЕСКО. Тут також знаходяться макети Замку Корвінів, фортеці Дева та синагоги з місцевості Деж. Інформації про кожну будівлю існують інформації румунською, англійською, угорською мовами, а доступ до парку Міні-Трансільванія є безкоштовним.

Ми дізналися від ініціаторів вищезгаданого проекту, що вони мають намір зробити мультфільм про місцеві легенди, який адресується міжнародному ринку.

«Мене запитують, що мене так часто тягне в Румунію. Відповідь проста: ви, мої румунські друзі». Ці слова – дуже щирі – принца Чарльза Великобританії були виголошені в понеділок у місті Клуж-Напока (північний захід). Британський принц спеціально зупинився в цьому трансільванському місті, щоб отримати звання Почесного доктора престижного університету імені Бабеша-Бойоя, найдавнішого в Румунії. Нагорода була надана на знак визнання його особливого внеску в сфері румунського культурного надбання, просування багатокультурних історичних цінностей, просування автохтонного духовного і природного середовища за кордоном з метою зміцнення співробітництва між Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Румунії.

Його Величність почав виступ румунською мовою: «Пане ректоре, пані та панове, я глибоко зворушений і дуже вдячний за велику честь, яку ви мені зробили.» За словами Принца Чарльза, виповнюється рівно 20 років з моменту першого візиту, якого він зробив до Трансільванії. Підкорений красою цього регіону, що в центрі країни, і людьми, які живуть там, спадкоємець британської корони постійно повертається, і облагороджує місце своєю присутністю.

У 2006 році він придбав у селі Віскрі, Брашовського повіту (центр), маєток, що належав сакській родині, старий будинок, побудований 1758 року. Він придбав і інші маєтки так, що на сьогодні він має кілька будинків у Румунії. Мотиви, які призвели його прийняти таке рішення містяться в похвалі виголошеній у понеділок Трансільванії, коли отримав звання Почесного доктора університету. Принц Чарльз нагадав, як в цій частині Європи зберегли різноманітність природи, як гармонійно люди живуть в традиційних громадах, і спосіб, в якому вони зберігають свою спадщину. Місцеві жителі в рівній мірі здатні до інновацій та змін, не впливаючи на навколишнє середовище.

Всі ми маємо чому повчитися у маленьких ферм або – як їх принц називає – культивовані ландшафти Трансільванії. Ці пейзажі мають як духовне значення, так і соціальне, економічне та екологічне. Але чи стоїть це питання сьогодні в цинічний час, коли є така одержимість ефективності і зручності? Так, це має значення, тому що суть в тому, що люди до цих пір живуть в гармонії з природою, – підсумував спадкоємець британської корони. Всі ці речі роблять, на його думку, трансільванських румунів дійсно особливими у всьому світі.

Рушимо сьогодні в центральну частину Румунії, у казковий регіон повний легенд. Трансільванські сільські місцевості завжди зачаровували румунських та іноземних туристів.

Спокій невеликих порозкиданих селищ, пересічні люди, чисте повітря, старі звичаї, але й традиційні харчові продукти перетворили наше сьогоднішнє призначення на туристичну атракцію. І потрапивши у Трансільванію, ви виявите чогось нового. Навколо цих сіл або навіть в самому їх центрі видніються величезні церкви – справжні укріплені фортеці, зведені в XII столітті. У цьому відносно невеликому географічному просторі було виявлено понад 200 таких пам’яток.

5 квітня було відкрито новий сезон відвідання укріплених фортець, а до 31 жовтня очікуються понад 400.000 туристів, згідно з даними, опублікованими Євангелічною церквою з Румунії. Туристи насолоджуватимуть результатами спеціального проекту Відкрий для себе душу Трансільванії, чиїм координатором є священник Штефан Кошороабе. Проект Відкрий для себе душу Трансільванії виник з необхідності. Після 1990 року, майже всі трансільванські саксонці, члени Євангельської Церкви з Румунії, емігрували. Разом з ними покинули Румунію і будівельники, а також ті, хто ремонтували укріплені церкви. Тому, більше 150 середньовічних і укріплених церков з південної частини Трансільванії залишилися так би мовити напризволяще. Це намисто пам’яток є унікальним у Європі. Тому, Євангельській церкві з Румунії довелося почати проект, щоб якось продовжити зусилля громад, які протягом 800 років піклувалися про ці церкви. На жаль, теперішні місцеві громади занадто мало втручаються у проекти з ремонту існуючих історичних пам’яток. Культурний туризм став єдиною можливістю зберегти ці пам’ятки на майбутнє. Саме тому був започаткований проект Відкрий для себе душу Трансільванії.

Сезон відвідання укріплених фортець триватиме з 5 квітня по 31 жовтня 2015 року. Протягом цього періоду заплановано майже 200 заходів, а відвідувачі можуть відвідати близько 65 укріплених і середньовічних церков. 41 з них було включено на картку Трансільванія 2015, новий туристичний інструмент, перша картка для відпустки в Румунії, про яку дізнаємося від священника Штефана Кошороабе: Картка Трансільванія є спробою утверджувати укріплені церкви не тільки окремо, але й колективно, саме через картки для відпусток, що уможливлює вільний доступ до найбільш важливих укріплених церков Трансільванії. На додаток до вільного доступу у церкви, ця картка пропонує і знижки на туристичні послуги, запропоновані нашими партнерами в зоні пам’ятників. Отож, у нас інтегрований туризм. Ми не бажаємо утверджувати тільки укріплені церкви, а й весь регіон, разом з людьми, які там живуть. У нас є більше 65-70 пропозицій знижок для ресторанів, готелів та інших заходів. Маємо сайт, присвячений цій картці. Всі зацікавлені можуть знайти інформації про укріплені церкви, послуги і про проект Відкрий для себе душу Трансільванії німецькою, румунською та англійською мовами. Картку можна придбати у восьми населених пунктах на півдні Трансільванії. Вона коштує 50 леїв або 11 євро, гроші вкладаються у ремонтні роботи. Але картку можна замовити і електронною поштою.

Число румунських туристів по відношенню до числа іноземних змінилося в останні п’ять років на користь румунських туристів. П’ять років тому, близько 70% відвідувачів цих укріплених церков були іноземцями. Тепер, і румуни дізналися або нагадалися про них, каже священик Штефан Кошороабе. Іноземних туристів ми розуміємо, тому що німецька зона Європи, тобто туристи з Австрії, Швейцарії та Німеччини найбільш зацікавлені в укріплених церквах. Тим не менш, в останні кілька років, почали відвідувати Трансільванію і туристи з Франції, Іспанії, Польщі та Великобританії. Вони також почали прибувати з Японії та Китаю. Немає у нас встановлених маршрутів, але тільки орієнтири. Більшість туристів зупиняються обов’язково у Б’єртані, мабуть найважливішій укріпленій церкві зі спадщини ЮНЕСКО з тих 150, але також у Прежмері, поруч з Брашовом, Сігішоарі, у церкві що на горбі та у Церкві монастиря. Чорна церква в Брашові є добре відомою, але останнім часом набула популярності і Віскрі. Відомо, що принц Чарльз має там маєток і закохався у ту зону. І це не єдина зона, включена у список обов’язкових місць для іноземних та румунських туристів.

У Б’єртані ви можете зустріти Кодруцу Плеяш, горду місцеву мешканку, яка пишається рідними місцями, дуже добре знає історію села і каже, що Б’єртан характеризується чудовим культурним багатством. Тутешня церква-фортеця була внесена у 1993 році до спадщини ЮНЕСКО. Фортеця знаходиться в самому центрі села, вона дуже вражаюча і оточена трьома рядами стін. В XVI столітті, євангельським єпископом був призначений Лукас Унглерус з Б’єртану, який дає свою згоду на це тільки за умови його залишення у Б’єртані, це переселення припускаючи перенесення єпископальної канцелярії до Б’єртану. Це прекрасне місце, в оточенні лісистих пагорбів. Протягом трьох століть Б’єртан був духовним центром лютеранської церкви з Трансільванії.

Священик Штефан Кошороабе, з іншого боку, рекомендує церкву-фортецю з Чіснедіоари. Це найстаріша церква-фортеця з тих 150. Була побудована у XI столітті колоністами з Валлонії, які прибули із Західної Європи. Довгий час це було місцем паломництва. З передньої частини церкви видніються гори Фегераш та Чібін. Церква розташована на пагорбі Св. Міхаїла. Тому не важко уявити собі, як паломники піднімалися угору лісом і діставалися світла, де вони могли відпочити фізично і духовно. І сьогодні, туристи важко піднімаються на пагорб, але дійшовши туди, вони можуть милуватися прекрасним краєвидом.

Сьогодні ми попрямуємо в центрально-західну частину Румунії, точніше в місто Клуж-Напока. Клуж відомий ще з 16 століття за його релігійну толерантність, тут зявилася нова релігія – унітаріанізм. Так, в центрі міста, відвідувач здивований великим числом церков. На одній вулиці можна побачити різні церкви – реформатські, римсько-католицькі, унітаріанські, греко-католицькі. У центральній зоні розташовані також будівлі, побудовані в кінці ХУІІІ століття.

Нашим гідом в Клужі буде Богдан Станчу, редактор сайту клуж.тревл. Чому варто відвідати місто? «Я вважаю, що той, хто відвідує цю частину країни, повинен побачити столицю Трансільванії. Потім, слід згадати памятки міста, повязані з середньовічною архітектурою і атмосферою в місті, яке в останні 10 років рішуче змінилось і з сіруватого міста перетворилось на дуже живе і барвисте.»

Ми запитали нашого співрозмовника, що обовязково слід відвідати в Клужі? «Історичний центр міста, середньовічну фортецю, де на досить малій площі розташовані приблизно 80% памяток міста. Серед них я б згадав Католицьку церкву Святого Михаїла, бульвар героїв, який зєднує Площі Аврама Янку та Обєднання. Є також Бастьон потрних, перетворений на виставковий центр, стіна фортеці, Національний театр і це достатньо для одногодинної або двогодинної прогулянки по місту.»

Iншими атракціями міста є Ботанічний сад, Етнографічний музей історії Трансільванії і Музей спелеології. Ботанічний сад в Клужі відомий як один з найкрасивіших і комплексних у південному сході Європи. Створений в 1920 році професором Александру Борза, сад розстеляється на площі в 14 гектарів.

Клуж має репутацію міста, де культурні події чергуються з великою швидкістю. Знову біля мікрофону Богдан Станчу: “Якщо відвідувач залишається на ніч в місті, у нього буде багатий вибір, оскільки немає вихідних, коли не проходив би фестиваль або концерт. У промисловій зоні зявилися дві особливі художні ініціативи – Завод пензлів де представляються роботи сучасного мистецтва в незвичайному просторі, на колишньому заводі пензлів. Крім цього існують студентські квартали, Хашдеу або Обсерватор, які варто відвідати, щоб ознайомитися з життям студентів, тут існуючи багато терас у літній сезон.»

І оскільки тутешня кухня поєднує румунську специфіку з угорським і німецьким впливами, в Клужі слід покуштувати і певні страви. Подробиці надав Богдан Станчу: «Звичайно відвідувачу міста Клуж необхідно покуштувати капусту, приготовлену за клузьким рецептом. І на бульварі героїв існує місце де можна покуштувати цю страву. На сніданок рекомендується варгабелеш, тобто угорський пудинг з локшини з сиром, дуже смачна страва, а на обід – густий борщ із сметаною. »

Клуж є містом для всіх смаків. Історія і сучасність переплітаються тут на кожному кроці і чарують відвідувачів. Ми запитали Богдана Станчу, як місцевого жителя, якій частині міста він віддає перевагу: «Моя улюблена зона знаходиться на площі музею, першій площі міста, з хронологічної точки зору, близько францисканської церкви, де височить також обеліск, побудований на честь одного австрійського імператора. Це зона дуже добре зберегла середньовічну специфіку, з вузькими вулицями тільки для пішоходів, з різними ресторанами, барами і кафе для всіх смаків.»

На горбисте місто Клуж варто подивитися і з висоти. Богдан Станчу представив нам і інші два привабливі місця: «Будь-який турист, який прибуває в Клуж, повинен піднятися на пагорб Четецуя, звідки відкривається дуже красива панорама на місто. Це приємний підйом, в мальовничому природному середовищу. Інше привабливе місце, яке я б рекомендував, це куточок в Клужі, який практично тепер утворився і є сучасним архітектурним ансамблем.»

У четвертому десятилітті ХХ -го століття, Румунія утверджувала зовнішню політику, яка б забезпечувала їй цілісність кордонів. З 1938 року Німеччина проявилась, як сила із все більшим впливом в Європі, у той час як Франція і Великобританія проводили оборонну політику. Таким чином, Румунія наближається до Німеччини, єдина, яка могла гарантувати їй непорушність кордонів. Наближення здійснюється непереконливо, але, після капітуляції Франції влітку 1940 Угорщина та Болгарія, країни союзники Німеччини, котрі мали територіальні претензії до Румунії, скористались своєю вигідною позицією, щоб задовольнити свої вимоги.

Георге Барбул брав участь в переговорах, унаслідок яких Румунія була змушена віддати Північну Трансільванію Угорщині, влітку 1940 року. Він пригадав в інтервю 1995 року Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення обставини наближення Румунії до Німеччини: “Йдеться про лист Гітлера від 15 липня 1940 року, який є відповіддю на лист короля Карола, що пропонував йому дружбу Румунії. Потім Гітлер говорить про територіальні питання, стверджуючи, що Румунія, в той час, коли її силова позиція була сприятливою, анексувала території своїх сусідів. Тепер, ця силова позиція зникнувши, здавалося природним для Гітлера сприяти переговорам між Румунією та Угорщиною, з одного боку, і Румунією і Болгарією, з іншого. Бессарабія вже була втрачена. І Гітлер сказав, що якщо цього не буде зроблено, тобто не буде досягнуто домовленості, Німеччина вже не буде зацікавлена тим, що відбувається в Південно-Східній Європі, будучи досить сильною, щоб їй не потрібно навіть нашої нафти. Це був свого роду ультиматум. Тобто Гітлер сказав, справляйтись, якщо ви не хочете сісти за стіл переговорів з вашими сусідами. У першу чергу була ворожість Росії, потім були Угорщина та Болгарія. Це була дуже складна ситуація .”

У цій ситуації, Румунія готова почати переговори з Угорщиною та Болгарією. 16 серпня 1940 в місті Турну-Северін розпочались румунсько-угорські переговори. Угорська делегація зажадала від румунської делегації на чолі з Валером Поп територію в 69 000 квадратних км, населення якої складало 3 900 000 жителів. Секретар румунської делегації на переговорах Георге Барбул нагадує атмосферу переговорів: “Ми знаходились на кораблі причаленому в дунайському порті Турну Северін, і ходили до префектури або мерії для зустрічі з угорцями. Угорську делегацію очолював граф Горі. Переговори тривали три дні, якщо я не помиляюся, можливо й 4. Кожен день те ж саме відбувалося. Угорці питали нас. Яку територію ви готові віддати нам? При цьому, Валер Поп, глава румунської делегації, завжди відповідав: немає територіального питання між Румунією та Угорщиною, є питання національностей. Віддамо стільки території скільки буде необхідно для обміну населенням, що буде досягнуто між Румунією і Угорщиною. Тобто угорців з Центральної Трансільванії, угорців з міста Тиргу-Муреш та інших місць буде переселено до нашого західного кордону в регіон Крішана, а румунів переселено труди звідки пішли угорці. Це був румунський варіант, з яким угорці ніяк не погоджувались і повторювали на наступний день те саме запитання. Котрі території віддаєте? І Валер Поп відповідав так само. Потім він з Горі усамітнились. Ми з угорцями за столом переговорів продовжували обговорювати це питання. Ані ці дискусії не призвели до ніяких результатів, у зв’язку з чим переговори в місті Турну-Северін призупинено. Не було досягнуто нічого позитивного “.

Невдоволена провалом зустрічі, Угорщина попросила Німеччину та Італію втрутитися, щоб врегулювати конфлікт. 26 серпня 1940, міністри закордонних справ Німеччини та Італії, Ріббентроп і Чіано, запрошують двох сторін на посередництво. Запрошена у Відень, на зустріч з представниками Угорщини, Румунія була представлена міністром закордонних справ Міхаїлом Маноїлеску для чергових переговорів. Георге Барбул: “Переговори не відбулись. Маноїлеску, який був главою нашої делегації, представлено нову карту Румунії. У зв’язку з чим Маноїлеску підвищився тиск крові. Швидко прибув австрійський лікар, який поміряв йому тиск. Не було що робити, як тільки повідомити Бухарест, який вагався згодитись з цим. Невизначеність продовжувалась до тих пір, коли підтвердження надійшло з Бухареста. Між тим, німці наполягали і стверджували, що йдеться про домовленість між радянцями та Угорщиною, і в разі провалу арбітражу у Відні, вони спільно з військами підуть проти нас. Там йшлося і про те, що росіяни підуть аж до Східних Карпат, а угорці окупують частину Трансільванії. Вже 24 серпня німці повідомили нам, що радянці стягують війська до річки Прут. Здається це схоже на правду, але навіть сьогодні ми не можемо сказати з точністю, чи це був шантаж чи реальність. “

Роздратовані відмовою румунів врегулювати це спірне питання, Ріббентроп і Чіано пригрозили Маноїлеску, що будь-яка нова відмова буде мати дуже серйозні наслідки для Румунії. 19 з членів Королівської Ради, яка зустрілась в Бухаресті, висловились за прийняття арбітражу Осі, і 10 проти. Наступного дня, у палаці Белведере, чотири делегації підписали документ про арбітраж, за яким Північна Трансільванія відійшла до Угорщини. Після чотирьох років, внаслідок більш жорстких переговорів Північна Трансільванія повертається до складу Румунії.