Tag: фестиваль

Вечір прозаїків був одним з найцікавіших заходів Бухарестського Mіжнародного літературного фестивалю, який пройшов цього місяця в столиці. Дискусії між Тоні Маркезом — прозаїком, чиї історії відображають автентичні реалії Бразилії, головою найважливішого міжнародного літературного фестивалю Бразилії FLUPP; Маріусом Даніелем Попеску, одним з найважливіших членів Брашовського гурту, який з 1990 року проживає в Лозанні, є лауреатом найбажанішої в Швейцарії літературної премії ім. Роберта Валзера за свій дебютний роман, автобусним водієм та літературним агентом для в’язнів; поетом, прозаїком, перекладачем Еміліаном Галайку-Пеуном з Республіки Молдова та румунськими прозаїками Маріусом Ківу та Петре Барбу була модерована журналістом Матеєм Мартіном. Одним із питань, адресованих цим п’яти письменникам, було те, якої вони думки про читання та взаємодію з публікою. Їхні відповіді, як і короткі біографії, ви почуєте в сьогоднішньому випуску рубрики “Світ культури“.

Тоні Маркез народився в Ріо-де-Жанейро, працював у Нью-Йорку кореспондентом для газети “Глобус“, а з 2007 р. — редактором щотижневої передачі “Фантастично“, організованої телебаченням “Глобус“. Зараз він є куратором FLUPP — першого і єдиного міжнародного літературного фестивалю, який проходить у найбільших містах Бразилії. Тоні Маркез опублікував 4 збірки прози: “Будь-де відбуваються історії — є люди. І ми зацікавлені тим, що кажуть інші. Тому що мені подобається писати й читати, я вірю в чаклунство словами, звуками, музичністю тексту. Справжня мережа зв’язку означає історії, вона зроблена з історій. Письменники вивчають різні техніки, як ділитися різними історіям. Так, все зводиться до цього, до історії.”

Еміліан Галайку-Пеун народився в с. Ункітешть повіту Сорока в сім’ї інтелігентів. Закінчив філологічний факультет Кишинівського університету, а потім отримав звання кандидата наук в Московському літературному інституті ім. Максима Горького. Зараз він є редактором для Бессарабії журналу “Ватра“ з м. Тиргу-Муреш та головним редактором Кишинівського видавництва “Картієр“. Зі збірок його поезій згадаймо “Власне світло“ (Видавництво “Артистична література“, 1986), “Левітація над безоднею“ (Видавництво “Гіперіон“, 1991), “Побитий несе непобитого“ (Видавництво “Дачія“, 1994) — збірка була відзначена Премією Спілки письменників Республіки Молдова та Особливою премією Спілки письменників Румунії; після національного конкурсу ця збірка була визнана однією з десяти найкращих збірок поезії Румунії 1990-2000 десятиліття; “Переконлива зброя“ (“Картієр“, 2009), “Жива тканина“ (“Картієр“, 2011), “А-З.бест“ (Видавництво “ARC“, 2012). А ще він опублікував збірку прози “Жести. Трилогія дрібниці“ (Видавництво “Картієр“, 1996): “В останні 10 років я веду передачу в Радіо Вільна Європа, яка називається “Книга із собою” і кожного вечора в понеділок я представляю книгу. І для того, щоб представити ту книгу, я читаю по дві-три книги на тиждень, з яких мені треба обрати. Я почав від читання, щоб сказати, що всі написані мною книги походять з бібліотеки, а мій звязок з публікою будується, коли, пишучи текст, я його промовляю.”

Петре Барбу (н. 1962) є письменником і журналістом. Дебютував збіркою новел “Оранжева футболка без конкурсного номера“ (Видавництво “Картя Роменяске“, 1993). За нею вийшли романи “Господь благословляє Америку“ (1995), “Останнє здригання підводного човна легіонера“ (1998), “Блазари“ (Видавництво “Поліром“, 2005), збірка “Театр“ (2003) та збірка ескізів і новел під назвою “До кінця лінії“ (Видавництво “Картя Роменяске“, 2012). У 2003 році отримує премію УНІТЕР “Найкраща румунська п’єса року“ за “Отче наш, сущий в супермаркеті“. Чотири ескізи зі збірки “До кінця лінії“ — “Мороз любові“, “Роль мого життя“, “У таверні з Фундень“ та “Ой, бідний мій батько“ — були поставлені в радіовиставі, створеній режисером Атілла Візауреом (Румунське радіомовлення, 2013). Найновіший роман Паула Барбу “Велика розвага“ побачив світ у 2014 р. у видавництві “Картя Роменяске“. Для Петру Барбу писання є кризою, яка повинна вибухнути в декількох сотнях сторінок. Петру Барбу важко говорити про своє письмо. Він воліє, щоб текст сам говорив і продавав себе.

Маріус Ківу є письменником, перекладачем та літературним хронікером. Дебютував у 2012 р. збіркою поезій “Пластмасова винтуряса“ (Премія за дебют від Спілки письменників Румунії та Премія за дебют від журналу “Культурний спостерігач“). Опублікував збірку інтерв’ю “Що хотів сказати автор“ (2013) та подорожній журнал “Три тижні в Гімалаї“ (2012). Відредагував антологію “Best of. Коротка проза 2000 років“ (2013), ініціював та координував благодійним проектом “Книга з дідусем та бабусею“ (2008). Починаючи з 2005 року, працює редактором журналу “Давня дилема“, де веде літературну хроніку, та пише передовиці до журналу “Елле“. У 2014 р. опублікував збірку короткої прози “Кінець сезону“ (Видавництво “Поліром“): “Я завжди вбачав письмо як двохетапний процес: просидівши в своїй кімнаті, в самоті, ти зустрічаєшся з людьми, яких цікавить те, що ти написав, і, можливо, ти їм читаєш. Читати настільки ж приємно, як і тоді, коли я пишу. Як казав і Тоні Маркез: писання має звязок з тим оригінальним актом, коли люди збиралися довкола багаття, співали й розповідали історії, щоб відігнати холод чи страх, або щоб розсмішити інших. Тож мені подобається мати цей прямий контакт із читачами.”

Маріус Даніел Попеску був частиною Брашовського гурту, поруч з Олександру Мушіним, Андрієм Бодіу, Маріусом Опрею, Каюсом Добреску та Сімоною Попеску. У 1990 р. закохується у швейцарку, яка побувала тоді в Румунії, і емігрує до Швеції. П’ять років пізніше публікує першу збірку поем, написану французькою. У 2004 р. стає директором газети “Петрушка“. В цей же період відвідує швейцарську в’язницю, де розповідає ув’язненим про літературу. Дебют у прозі романом “Симфонія вовка“ приносить йому в 2008 р. й першу літературну відзнаку: Премію“ Роберт Валзер” : “Письменник є не самотнішим, ніж інші. Я думаю про людей, які підковують коней, чи інших, які створюють скрипки чи взуття, про астронавтів чи інженерів, які мають свою самітність, яка є не меншою чи іншою в порівнянні з самотністю письменника.”

У листопаді 2014 року вже вчетверте відбувся Європейський театральний фестиваль Євроталія, організований Тімішоарським Німецьким державним театром, який продовжив робити те, що почав 5 років тому.

Директор Німецького державного театру Лучіан Вершендан розповідає: «Тоді ми вирішили долучити цей театр та взагалі театр нашої країни до тенденцій європейського театру. Фестиваль хотів із самого початку стати з часом якісною платформою для європейського театру різних культурних просторів. У 2009 році, коли цей фестиваль було засновано, не існувало жодної подібної ініціативи, принаймні в цьому регіоні, якщо не в цілій країні, і це заохотило нас йти далі. З одного боку, ми хочемо залучити до Тімішоари найбільш новаторські театральні пропозиції з різних європейських країн, а з іншого боку — ми намагаємося встановити зв’язок між цією стороною фестивалю і тією, що збирає в Тімішоарі представницькі постановки останніх сезонів Румунії. Цю румунську складову фестивалю можна розуміти і як складову вітрини (showcase), яку ми ввели минулого року і продовжили й цього року з тим, щоб зробити більш видимим усе, що діється в театрах Румунії. Я особисто вважаю важливим те, що може сказати кожна вистава тутешнім глядачам.»

Однією з найбільш цікавих вистав 2014 року фестивалю Євроталія, зокрема з точки зору месіджу і режисури, була вистава «Розповіді про перешкоди життя» /Crash Course Chit Chat/, поставлена амстердамською компанією Санжі Мітровіч. Концепція, постановка та хореографія належать тій же Санжі Мітровіч, яка зібрала 5 акторів з п’яти європейських країн: Німеччини, Франції, Англії, Голландії та Бельгії. В основі вистави є, з одного боку, історії акторів про дитинство, сім’ю, особисте життя, а з іншого — історичні факти, кліше та упередження, пов’язані з цими п’ятьма націями. Санжі Мітровіч користується документальними стратегіями для вивчення зв’язку між власною та європейською ідентичністю.

Француженка Серван Дюкор, одна із п’яти акторів вистави «Розповіді про перешкоди життя» розповіла про питання, на які намагалися дати відповідь у цій виставі: «Чи можемо ми бути європейцями? Що означає бути європейцем? Що ми розділяємо між собою? Що не розділяємо? Гадаю, що тут йшлося про опитування самих себе у зв’язку з цими питаннями. Вистава починається взаємною зацікавленістю один до одного, і чим далі вона розгортається, тим більше ми починаємо нищити один одного. Можливо, остання релігійна сцена означає нашу останню спробу бути разом. Але і ця спроба не мала успіху. Думаю, що було важливо мати релігійний момент, поговорити по те, що означає бути разом.»

Однією з найцікавіших румунських вистав, запрошених на Європейський театральний фестиваль Євроталія, була вистава Роджена Вітрака «Віктор чи діти при владі», поставлена на сцені Сільвіу Пуркерете в Клузькому Угорському державному театрі. Постановка була нагороджена цього року премією УНІТЕР за найкращу виставу. Номінована на премію УНІТЕР в категорії «Найкраща актриса в другорядній ролі», Чілло Альберт розповідає про досвід роботи з цим сюрреалістичним текстом: «Текст дуже важкий. Цей текст був написаний, думаю, скоріше для того, щоб бути прочитаним, а не зіграним, хоча це й драматичний текст. Коли я працювала над ним, у мене склалося враження, що він – немов арія Моцарта, яка була написана, щоб не бути зіграною. Це була боротьба, справжня пригода з приручення тексту. Гадаю, що це виклик не забувати, чому ми займаємося театром, дійти до рівня, коли героїв не грають, представляють, а відчувають, втілюють їх в життя із глибини клітин. Для мене є найважливішим видати дитину з мене, не показуючи її такою, якою бачу її я, а вважаючи, що мені не 35, і що впродовж двох годин я можу мати 6 років і це буде чесним до глибини душі. Гадаю, що це заслуга й Сільвіу Пуркерете, тому що він може зробити так, щоб ти закохався в речення, у сцену, у палаючу свічку… Він тебе викрадає, змушує тебе робити будь-що, тому що має дар переконання, що воно того вартує. Вартує робити театр, і цей світ вартує того, що називається театром.»

Тімішоарський Німецький державний театр представив на фестивалі три власні постановки. Однією з них є вистава Чехова «Чайка». Це дуже емоційна вистава, у постановці режисера Юрія Кордонського, в якій актриса Йоана Якоб грає роль Ірини Миколаївни Аркадіної: «Робота з Юрієм Кордонським видалася мені надзвичайною! Для актора мені здається, що ця співпраця повинна була статися. Йому вдається тебе мотивувати й поставити в дуже сильні емоційні ситуації. Це мені здалося чарівним в роботі з ним. Це вистава з дуже сильним емоційним зарядом. Це дуже добрий текст. Якою є Ірина? Часто вона ризикує бути сприйнятою як Фурія і часто саме так її і грають. Не знаю, чи мені вдалося показати її людську сторону. На репетиціях я намагалася довести, наскільки доброю вона є. Це жінка, яка мала нелегке життя і зі всіх сил старалася зробити щось зі своїм життям, кар’єрою, своїм мистецтвом. Вона дуже присвячена своєму мистецтву й іноді втрачає через це голову. Але, на мою думку, вона має велику душу. Як, між іншим, і всі герої Чехова. Вона дійсно є такою й такою була й для мене.»

Задуманий з метою зближення між театром як мистецтвом та постановою й публікою, Європейський театральний фестиваль Євроталія зумів впродовж чотирьох випусків досягнути своєї мети, як заявив Лучіан Вершендан, директор Тімішоарського Німецького державного театру й організатор фестивалю: «Гадаю, що будь-який фестиваль адресується громаді, де він проводиться. Цей фестиваль, гадаю я, знайшов свою дорогу до публіки. Ми констатуємо це з того, як на нього очікують, з того, як про нього шкодували в роки, коли він не проводився. В одному з минулих випусків по закінченню фестивалю ми видали брошуру, яка містила реакції деяких глядачів. І, не востаннє, відгуки про нього видно із зайнятості зал, яка є дуже доброю. Гадаю, що мешканці Тімішоари і не тільки вони стали все більше зацікавленими цим фестивалем, який вони мають, знають і чекають.»

«ІІ-й «Фестиваль на бульварі», організований Бухарестським театром «Ноттара», став результатом бажання театральних творців мати поруч не просто публіку, а активну публіку», – каже театральний експерт Кренгуца Маня, автор і ведуча програм театральної редакції Румунського радіо.

А тепер — докладніше. Усередині жовтня комедія вийшла на бульвар. Бухарестський театр «Ноттара» вже другий рік поспіль впродовж тижня організовує «Фестиваль на бульварі». «Це фестиваль про кризу і проходить у час кризи», – каже критик Марінела Цепуш, директор театру «Ноттара».

Фестиваль почався перед театром «Ноттара» «Усмішкою, кліком і …гонгом!» – це захід, з допомогою якого режисер Міхай Лунджяну вивів театр на вулицю, щоб зібрати публіку у фойє, а потім у виставочних залах. У фойє майбутніх глядачів чекала фотовиставка першого фестивалю, створеного фотографами Марією Штефенеску та Соріном Раду у виставці «Клік та… клац». Сорін Раду: «Ми вибрали декілька зображень, які на наш погляд найкраще представили роль та актора. Мені не подобається те, що артист знає, що його фотографують, адже в той момент він стримується і думає про фотографію, а не про роль. Ми чекаємо, поки він увійде в роль, і коли він навіть не підозрює починаємо фотографувати.»

Марія Штефенеску дуже важко вибирала фотографії для виставки: «Тому що їх дуже багато й ти не знаєш, на яких спинитися. Чи спинитися на загальній картині, яка представляє й сценографію, чи спинитися на портретах, не образити акторів, режисера чи сценографа… Думаю, що людина приходить на виставу заради зірки. І тоді я обрала зображення із зіркою. І сподіваюсь, що до театру прийде якнайбільше людей.»

Теж в перший день програми фестивалю відбулася й музична вистава Ади Мілі та Міхая Меніуціу «Дон Кіхот». Вистава мала такий великий успіх серед публіки, що наприкінці фестивалю журі публіки нагородило її премією «За найпопулярнішу виставу» у відділі «Бульвар комедії». «Дон Кіхот» був представлений акторами трупи ім. Лівіу Ребряну Національного театру м. Тиргу-Муреш. Послухаймо художнього директора компанії Аліну Нелегу: «Дон Кіхот — це міф. Це більше, аніж просто роман. Він є частиною шедеврів загальної літератури с так званих прообразних творів. Однією з характеристик таких артефактів є те, що вони знаходяться в тій чи іншій формі в усіх моментах нашого життя, в усі культурні епохи. Я не думаю, що Дон Кіхот датований. Не думаю, що артисти менш божевільні сьогодні, ніж були в час Сервантеса, не думаю, що людус-ідеалістів стало набагато менше. Той факт, що публіка приймає її та ототожнюється з цим, демонструє мені те, що бодай частково я права. Ада Міля та Міхай Меніуціу не розповідають історію Дон Кіхота. Вони ставлять цю виставу в певному всесвіті, в ізоляційному просторі, де індивідуум знаходиться в пошуках свободи, де письменник шукає свою власну свободу, а герої – свою. Це вистава з багатьма планами, це герменевтична вистава, але музика, рухи та зображення роблять її приємнішою, ніж коли б ми думали тільки про зашифрований рівень моментів та сценічної побудови.»

Міжнародний театральний фестиваль «Фестиваль на бульварі» мав і конкурсний відділ, в рамках якого журі на чолі театральним критиком Мірчею Мораріу повинно було присудити відзнаку «За найкращу виставу». Театральний критик Кренгуца Маня була одним з членів цього журі: «Відділ змагання під назвою «Невеликі кризи… та вибори» мав декілька надзвичайно сильних вистав, які змусили нас серйозно задуматися. Я маю на увазі виставу театру Одеон — «Титанік вальс» режисера Александра Дабіжи, виставу Державного угорського театру з м. Клуж-Напока –«Різдвяна ялинка в сімї Іванова» режисера Ондраша Урбана чи добре відому виставу «Мясо» празької студії «Рубін», в якій дуже добре вирізнилися дві молоді акторки з ігровою готовністю, дуже добре вираженою завдяки постановці. Завдання журі було не легким. Ми обрали переможницею виставу «Новий мешканець», тому що вона імпонує строгою побудовою, дуже доброю композицією, в якій сценографія належить Гельмуту Штюрмеру, присутністю іспанського актора Франціско Алфосіна та акторів театру «Ноттара»: Ади Навтор, Габрієла Реуци та Йона Гросу, викликає радість від свого творіння та зустрічі з публікою. «Новий мешканець» Еуджена Йонеско був поставлений режисером Томпою Габором і є частиною прем’єр нового театрального сезону театру «Ноттара».»

Наприкінці фестивалю театральний критик Дойна Папп, голова Культурної асоціації «Майстер-клас», вручила премію ім. Сільвії Думітреску-Тіміки для молодих талантів актрисі Ніколеті Лефтер за роль Сармісегетузи у виставі Тудора Мушетеску «Титанік вальс», яку Александр Дабіжа поставив на сцені театру «Одеон».

Дорогі друзі, Всесвітня служба ”Радіо Румунія” запросила вас до 26 вересня 2014 року, дата пошти, взяти участь у конкурсі з призами “ІІ-й Міжнародний фестиваль симфонічних оркестрів радіо, РадіРо”. Конкурс присвячений унікальному в Європі музичному заходу, який об’єднав у Бухаресті, на сцені Залу радіо й у прямому ефірі, на хвилях державних радіостанцій, 5 відомих симфонічних оркестрів, а також видатних солістів та диригентів.

Цей конкурс видався цікавим для 289 слухачам ВСРР, які надіслали правильні відповіді на запитання. Ми дякуємо всім за проявлений інтерес і запрошуємо до участі в наступних вікторинах нашої радіостанції.

Спонсорами конкурсу було видавництво ”Каса Радіо” та мерія Бухарестського муніципалітету. Слухаючи передачі ВСРР, читаючи матеріали, розміщені на веб-сторінці та на наших профілях в мережах Facebook або Twitter, ви могли легко дати правильні відповіді на конкурсні запитання.

Конкурс завершився 26 вересня 2014 року. Але до оголошення переможців нагадаємо вам запитання, на які ви повинні були відповісти:

– Якого року відбувся перший Міжнародний фестиваль симфонічних оркестрів радіо?

Правильна відповідь: 2012 року.

– Хто є музичним директором другого Міжнародного фестивалю симфонічних оркестрів радіо?

Правильна відповідь: відомий румунський диригент Крістіан Мандял.

– Скільки симфонічних оркестрів радіо виступлять з концертами в рамках другого Фестивалю “РадіРо”?

Правильна відповідь: 5 симфонічних оркестрів.

– Назвіть щонайменше 3 румунських артистів (солістів або диригентів), які виступлять на цьогорічному фестивалі.

Даючи відповідь на це запитання, ви могли назвати бодай трьох з наступних великих румунських артистів: мецо-сопрано Руксандра Доносе, піаніст Хорія Міхаіл, скрипаль Александру Томеску, диригенти Крістіан Мандял та Тіберіу Соаре.

А тепер – список переможців.

СПЕЦІАЛЬНІ ВІДЗНАКИ конкурсу отримали 20 слухачів Всесвітньої служби “Радіо Румунія” та читачів нашої веб-сторінки Валерій Рубін з Росії, Крістіан Гібодо з Франції, Камал Боумама з Альжиру, Массімільяно Скордамагліа з Італії, Мігуель Рамон Баусет з Іспанії та інші.

Массімільяно Скордамагліа з Італії коротко аргументує: “Завдяки пристрасті до класичної музики я завжди обізнаний з важливими ініціативами. Окрім цього, я брав участь і в першому Міжнародному фестивалі симфонічних оркестрів радіо”.

Володарями ТРЕТЬОЇ ПРЕМІЇ стали 20 слухачів та читачів нашої веб-сторінки Валерій Луговчський з Білорусі, Жян-Мішель Обєр з Франції, Вернер Хофманн з Німеччини, Джі Юань з Китаю, Моуад Белгрід із Марокко, Стефано Сітерріо з Італії та інші.

Джі Юань з Китаю аргументує так свою участь: ”Європа, Німеччина, Австрія є колискою симфонічної музики. І румунська симфонічна музика є надзвичайною. Всі оркестри, які взяли участь у фестивалі, були чудовими, приносячи щось представницьке з їхньої країни. Я приєднався до ІІ Міжнародного фестивалю РадіРо і бажаю йому успіхів. З нетерпінням чекаю наступних випусків”.

Валерій Луговський з Білорусі пояснює: ”Завдяки цьому конкурсу я дізнався дуже багато нового про музичну культуру вашої країни, дізнався імена дуже талановитих артистів та диригентів, і з великим задоволенням послухав їхні роботи, які склали на мене надзвичайне враження. В румунській музиці існує надзвичайна сила, та сила любові, від якої ти можеш тільки радіти. Особливо мене вражають зусилля ВСРР для просування румунської культури у світ”і.

20 ДРУГИХ ПРЕМІЙ отримали наступні слухачі: Юрій Мандрига з міста Золочива (Україна), Ніна Севчук із Білорусі, Георг Плешбергер із Австрії, Даніеле Джаккарі з Італії, Жян- Марі Ламбре з Франції та інші.

Георг Плешбергер із Австрії пояснює, чому нам написав: ”Знову з радістю беру участь у конкурсі ВСРР. Румунія й Австрія є країнами, де оркестрова музика відома й оцінена, а ви транслюєте цю надзвичайну музику й по ваших частотах. Якщо раніше мені подобалася чудова румунська народна музика, то сьогодні я насолоджуюся румунською оркестровою музикою. Завдяки Інтернету я можу слухати цю музику і в тих небагатьох випадках, коли прийом поганий”.

Даніеле Джаккарі з Італії заявила: ”Мені приємно відкривати для себе історію й традиції такої важливої країни, як Румунія, яка має так багато чого запропонувати туристам. Я із задоволенням слухаю ваші музичні передачі. Конкурси ВСРР допомагають нам наблизитися ще більше до вашої країни й дізнатися більше про життя румунів”.

ПЕРША ПРЕМІЯ дісталася десятьом учасникам нашої радіо-вікторини: Амелі Омерспахіц з Боснії та Герцоговини, Миколі Матвєєву з Росії, Раїфу Кабану з Лівії, Абделілаху Боубкіру з Алжиру, Антонеллі Монті з Італії, Шуфенг Вангу з Китаю, Хорхе Альфредо Кастеллі з Аргентини, Гіті Чакрабарті з Індії, Крістоферу Льюїс і Алану Холдеру з Великобританії.

Микола Матвєєв з Росії пояснює, чому він взяв участь у конкурсі: ”Кілька років тому я почув і прочитав про ВСРР, і з того моменту з великим інтересом слухаю всі новини про культурне життя вашої країни. Щоразу з великим інтересом беру участь у конкурсах ВСРР, тому що відповіді на поставлені вами запитання допомагають мені дізнатися багато нового й дуже цікавого про колишнє й теперішнє життя Румунії. Я маю вже цілу колекцію премій за участь у конкурсах ВСРР”.

Британець Крістофер Льюїс прислав нам утішне повідомлення: ”Я слухаю Всесвітню Службу Радіо Румунія вже близько 16 років. Чому я його слухаю? Просто: тому, що ваші програми цікаві і викликають в мене бажання слухати їх майже щодня. Раніше я майже нічого не знав про Румунію, а відколи я слухаю ваші передачі, все кардинально змінилося, я багато чого навчився з ваших програм. У Європі залишилося дуже мало радіостанцій, які транслюють на коротких хвилях, а ВСРР дуже добре висвітлює події з Румунії та сусідських країн. Мені подобається відвідувати й вашу веб-сторінку, тому що там я дізнаюся нові речі про частоти, маю доступ до живого прослуховування та інші зручності. Можу сказати, що мені подобається й профіль ВСРР на соцмережі Facebook”.

Ванг Шуфенг з Китаю написав: “Вашу радіостанцію я почав слухати випадково, в одну літню ніч. Передачі надзвичайні, сигнал чіткий, говорили про кулінарне мистецтво, пейзажі, людей… Відтоді я постійно слухаю ваші передачі і завдяки їм мої вечори й надалі чудові. Можу сказати, що від вас я дізнався найбільше про Румунію. Тож я вирішив взяти участь у вашому конкурсі. Можливо, отримавши в нагороду компакт-диск, я дізнаюся ще більше. Мені дуже б хотілося, щоб моє бажання сповнилося”.

10 СПЕЦІАЛЬНИХ ПРЕМІЙ отримали слухачі Всесвітньої служби “Радіо Румунія” та читачі нашої веб-сторінки, зокрема: Ніколас Прігодіч з Білорусі, Андре Біот з Бельгії, Фріц Андорф з Німеччини, Махмуд Хамзаоі Хамзаоі з Єгипту, Едоардо Пеше з Італії, Чжан Кіфенг із Китаю, Хосе Мігель Домінгес Хурадо з Іспанії, Санусі Ісах Данкаба з Нігерії, Могіре Махукі з Кенії і Мітул Кансал із Індії.

Давній слухач ВСРР Фріц Андорф заявив: ”Я меломан і маю багато компакт-дисків та DVD-дисків із класичними творами. (…) З Румунії походять декілька великих композиторів класичної музики. Румунські диригенти й солісти присутні в багатьох концертних залах світу. Прийом програм ВСРР зазвичай добрий, тож я радію, що можу послухати й класичну музику, наприклад, у щоденній вівторковій програмі. Із задоволенням беру участь у конкурсі з надією поповнити свою колекцію компакт-дисків”.

Мітул Кансал з Індії пояснює: ”Відповідь на запитання, чому я взяв участь у цьому конкурсі, дуже проста: для мене Всесвітня служба “Радіо Румунія” була найкращим засобом для комунікації та інформування ще із 2004 р. Це було джерело інформації про культуру Румунії, особливо щодо музики. Музика є частиною мої душі. Це найкращий спосіб виразити нашу радість і печаль з різних приводів”.

Дякуємо всім тим, хто відповів на наші запитання та аргументував свою участь у вікторині. Усі призи та відзнаки будуть надіслані поштою найближчим часом, а ми просимо вас підтвердити листом, факсом чи електронною поштою про отримання пакунка та його вміст Ще раз дякуємо, що ви спробували свої шанси й надіслали відповіді на запитання конкурсу, присвяченого ІІ-му Міжнародному фестивалю симфонічних оркестрів радіо, РадіРо”, і запрошуємо всіх вас до участі в наступних наших конкурсах!

Ясський Міжнародний фестиваль літератури й перекладознавства, який цього року пройшов вдруге, був оголошений іспанською щоденною газетою “El Pais“ “найважливішим літературним фестивалем у Східній Європі“, а “Frankfurter Allgemeine Zeitung“ оцінила, що “Заходу такого європейського масштабу в Румунії ще не було“.

ІІ-й Ясський Міжнародний фестиваль літератури й перекладознавства зібрав у Яссах з 1 по 5 жовтня понад 300 фахівців з галузі книги як з країни, так і з-за кордону: письменників, перекладачів, видавців, організаторів фестивалів, літературних критиків, книготорговців, книгорозповсюджувачів, культурних менеджерів та журналістів.

У кулуарах фестивалю яська публіка мала можливість зустрітися з Гертою Мюллер, лауреатом Нобелівської премії за літературу, Давідом Лодже, одним з найулюбленіших та найбільш оцінюваних прозаїків світу, якого вважають класиком британської літератури Норманом Манею та Мірчею Кертереску, яких міжнародна преса щороку кредитує найбільшими шансами на отримання Нобелівської премії.

Герта Мюллер була удостоєна Нобелівської премії за літературу в жовтні 2009 року за “щільність поезії та щирість прози, якими художньо описала всесвіт обезкорінених”, вона є дванадцятою жінкою, яку нагородили цією відзнакою. Британський письменник Давід Лодже є одним з найпопулярніших в Румунії іноземних авторів, якого високо оцінює як літературна критика, так і широка публіка. Його згода взяти участь у цьому Міжнародному фестивалі літератури й перекладознавства підкреслює важливість заходу, оскільки його публічні появи в рамках фестивалів в останні роки були досить обмеженими, а цей його візит до Румунії є першим. Відомий письменник, драматург та сценарист Давід Лодже є на сьогодні класиком не тільки британської, а й світової літератури.

Дан Лунгу, директор Міжнародного фестивалю літератури й перекладознавства, розповів про деякі виклики цьогорічного випуску фестивалю: “Найбільшим викликом було не повторитися, ми намагалися оновити захід. Тому й задумали декілька нових видів заходів та відповідних для них гостей. Наприклад, запросили Гільєрмо Арріага, дуже відомого сценариста й автора романів, якому присвятили вечір. Це особливий гість, тому що в попередньому випуску фестивалю ми не мали серед гостей сценаристів. Ми вважаємо, що є доброю ідеєю відкривати фестиваль до нових видів літератури. А ще ми спробувати розшити фестиваль за рамками тих п’яти днів. З цією метою ми заснували перекладацькі резиденції фестивалю, тому що фестиваль присвячений як письменникам, так і перекладачам. Перекладачі присутні й на протязі п’яти днів фестивалю, це добра нагода познайомитися із письменниками, це нагода для професійних розмов, але ще дуже важливо, щоб вони мали й період спокою та необхідні фінанси для доведення до кінця своїх перекладацьких проектів. Тож із цією метою ми організували цього року шість перекладацьких резиденцій.”

Проходячи цього року під патронажем Представництва Європейської комісії в Румунії, Міжнародний фестиваль літератури й перекладознавства включає громадські читання, зустрічі письменників з молодою публікою із середніх шкіл та університетів, Вечори фестивалю в Національному театрі, концерти, круглі столи та спеціалізовані конференції. Книжковий ярмарок “Букфест”, організований в рамках фестивалю, представив ясській публіці книжкову пропозицію найбільших видавництв Румунії.

Розповідає директор фестивалю Дан Лунгу: “Іншою новинкою цього року є те, що окрім іноземних письменників ми залучили до фестивалю разом із Союзом письменників Румунії та Румунським культурним інститутом і 10 румунських перекладачів, аби доповнити фестивальну картину. Тому що з нагоди Міжнародного фестивалю літератури й перекладознавства ми маємо амбітність відтворити в Яссах в невеликому масштабі комплексність літературного світу. Тому тут присутні письменники, журналісти, перекладачі, культурні менеджери, літературні агентства. І, звичайно ж публіка, яка була чисельною ще з минулого року, коли ми нарахували понад 30 тисяч відвідувачів.”

Ясський Міжнародний фестиваль літератури й перекладознавства має цього року новий відділ: “Будинок поезії”. Коріна Берні, координатор “Будинку поезі” та “Білих ночей поезії”: “Нас дуже радує те, що на наш фестиваль приїжджають все більше й більше людей з-за кордону. Минулого року ми провели пробний проект, щоб побачити, чи може ясська публіка витримати довгий захід, марафон поезії, білу ніч поезії, в якій взяло участь майже 30 поетів з Румунії та з-за кордону. Минулого року я разом з письменником Клаудієм Комартіном була модератором заходу, і нас дуже здивувала чисельна публіка — понад 500 осіб. Тому ми подумали, що цей проект треба продовжити, адже в Яссах є публіка й для поезії, не тільки для прози. Цього року ми розширили проект поезії і продовжуємо його “Білою ніччю поезії”. І цього року я буду модератором разом із Сільвіу Данку, а новинкою є те, що ми ввели в програму цілу низку читань творів румунських поетів.”

Двадцять найвідоміших румунських поетів зустрілися на протязі кожного дня фестивалю в Домі Дософтей — це емблематичне місце, в якому у XVI-ому столітті діяла перша в Молдові друкарня. Йдеться про найвидатніших представників сучасної румунської поезії — від авторів, які дебютували в 60-ті роки і стали великими іменами нашої літератури, до молодих письменників, які проявили себе в останні роки.

Сьогодні ми запрошуємо вас на північний захід Румунії, де зупинимося у місті Орадя, розташованому лише в 20 км від кордону з Угорщиною та на майже однаковій відстані від Відня, Праги і Бухареста. Місто Орадя відрізняється своїм культурним і релігійним розмаїттям.

Упродовж багатьох століть Орадя була важливим культурним і торговельним центром. Перша згадка про місто в історичних документах датується 1113 роком, а фортеця, руїни якої можна побачити і сьогодні, була вперше згадана в документах в 1241 році. У часи Середньовіччя Орадя була справжньою етнічної мозаїкою, тут жили румуни, угорці, австрійці, словаки, євреї, русини і турки.

Ми попросили виконавчого директора Мерії міста Орадя Мірчу Оає розповісти чому варто відвідати місто в цей період року. «Безумовно Орадя є в даний час містом, яке дуже приваблює туристів, особливо після реставрації історичного центру. Сюди входить і Фортеця Орадя, яка була відновлена ​​в сенсі представлення її історії. Водночас наприкінці вересня в Ораді пройшов Міжнародний фестиваль короткого театру. А з 3 по 12 жовтня пройдуть різні заходи і події, присвячені дню міста.»

Не можна відвідати місто Орадя і не зайти до Собору Успіння Богородиці або, як його ще називають, до Церкви з місяцем. Храм побудований в стилі бароко в період 1784-1790 роки та цікавий його вежею, на фасаді якої знаходиться сфера, яка, за допомогою спеціального механізму, вказує фази Місяця. Унікальний механізм, зроблений в 1793 році віденським годинникарем Георгом Рюппе досі працює без перебоїв.

Так само гостям міста варто відвідати Римо-католицький собор, який є найбільшою церквою в стилі бароко в Румунії. Він був побудований в період 1750-1780 роки і привертає до себе увагу масивністю і красою внутрішніх декорацій. Цікавою є й тутешня арочно-купольна галерея завдовжки 100 метрів. Неподалік знаходиться й Бароковий палац, який був осередком Римсько-католицького єпископства Ораді. Палац зведений у формі букви «П», з трьома поверхами та з специфічним для стилю бароко дахом. Фундамент був закладений в 1762 році, а будівництво тривало 15 років. Бароковий палац, Кафедральний собор Святої Марії та арочно-купольна галерея є найбільшим комплексом у стилі бароко в Румунії, та одним з найбільш яскравих в Європі.

Іншою цікавою архітектурною пам’яткою міста Орадя є Державний театр, будівництво якого почалося в 1899 році. Театр є одним з найяскравіших прикладів еклектики в Ораді. Головний фасад побудований в неокласичному стилі, з колонами і капітелями, на які спирається трикутний фронтон, прикрашений барельєфами.

Початок ХХ століття приносить в місто Орадя новий стиль, відмінний від академічних, залишаючи місце оригінальності, а саме: Сецесіон. Прикладом такої будівлі є Палац «Чорний орел», в якому в даний час діє однойменний готель. Тоді ж був побудований і Палац Аполлона, в якому зараз працює магазин Унік, зведений в архітектурному стилі Берлінський Сецесіон і прикрашений в стилі Ампір.

Орадя запрошує вас в атмосферу, в якій минуле та сучасне переплітаються в єдине ціле. З розміщенням туристів немає жодних проблем – у місті є численні тризіркові, чотиризіркові і навіть пятизіркові готелі, а також численні агротуристичні пансіонати.

Ми запитали нашого співрозмовника, які сюрпризи чекають на туристів в рамках Фестивалю «Осінь в Ораді». «З тих, хто приїде в Орадю, щоб виступати з концертами, згадаємо гурт Меццофорте з Ісландії, Броді Яноша з Угорщини та групу «Колібрі», а також особливого гостя — Дана Андрея Алдю, який повертається до Румунії вперше після 33 років, і виступить на сцені фестивалю в Ораді. Цікаві заходи пройдуть і в міському парку «1 грудня», показовому для міста з точки зору його розміру і центрального розташування. 11 жовтня будуть присутні в Ораді військові музичні колективи з Констанци, Бухареста, Бістріци та Ораді, які вперше проведуть тут Фестиваль військової музики. А 12 жовтня в місті виступить з концертом відомий гурт 90 років Culture Beat. Так само щороку восени ми проводимо й Фестиваль вина. Ми запрошуємо всіх до Ораді, в надії, що ви відкриєте для себе нове місто, в якому почуватимете себе як вдома.»

Без пафосу і розкоші Орадя вражає своєю унікальною красою, а готелі, кавярні і ресторани найвищої якості чекають на вас не лише восени, а й в будь-яку пору року.

Девять років тому, у місті Александрія (розташованому приблизно в 90 км на північний захід від столиці Румунії, Бухареста), з ініціативи групи підлітків, які прагнули створити нові мости між освітою і культурою, був започаткований Молодіжний театральний фестиваль «Ideo Ideis». Андрея Борцун та Александру Йон тепер художник-постановник, відповідно, актор, почали справжню пригоду в місті, яке не мало ні театру, ні кінотеатру. Однак незабаром їх зусилля підтримав відомий румунський актор Марчел Юреш, який став почесним президентом фестивалю, а пізніше Кетелін Штефенеску, Анді Васлуяну, Медея Марінеску, Маріус Маноле та Влад Замфіреску, які є тепер наставниками фестивалю.

Телевізійний діяч Кетелін Штефенеску підтримує фестиваль «Ideo Ideis» з другого випуску. «Ми називаємося наставниками фестивалю з цього року, коли разом з Андреєю та Алексом, котрі є його ініціаторами і покровителями, ми вирішили змінити філософію цього заходу. Він більше не є фестивалем з призами, відповідно ми вже не є членами журі. Ми вирішили спробувати зробити щось нормальне, щось сучасне, заохочуючи конкуренцію між різними трупами. Не присуджуємо індивідуальних нагород, а заохочуємо команди, які роблять добрі речі. Ми називаємося наставниками, бо після кожного виступу на сцені, проводимо зустрічі з трупами і обговорюємо їх вистави.»

Фестиваль «Ideo Ideis» є унікальним явищем в Румунії, стверджує Кетелін Штефенеску, тому що це не просто театральний фестиваль, це «фестиваль альтернативної освіти за допомогою театру».

220 учасників, 26 трейнерів, 120 волонтерів, 14 професійних театральних труп, 10 учнівських труп, два вечори кіно, три каравани кіно Міжнародного кінофестивалю «TIFF», три вечори оповідачів, чотири шоу для дітей і три майстер-класи. Такою, коротко, була програма ІХ-го Національного молодіжного театрального фестивалю «Ideo Ideis» в Александрії.

Докладніше про це розповідає співголова фестивалю Андрея Борцун. «Фестиваль тривав 10 днів. Упродовж перших чотирьох днів пройшли майстер-класи особистого розвитку: уранці – курси акторського майстерства, відкриті для всіх, хто прийшов на фестиваль, а вдень ми провели ще пять семінарів – хореографії, візуального мистецтва, сценографії, музики і ритму, драматургії. Наступні три дні присвячені виставам учнівських театральних труп, які приїхали в Александрію. Вечори також були насичені численними різноплановими заходами. Щовечора пройшли дві професійні театральні вистави на обох сценах фестивалю як для молодих учасників фестивалю «Ideo Ideis», так і для членів місцевої громади. У той же час три вечори були присвячені наставництву — ми їх називаємо Вечорами оповідачів. Мова йде про зустрічі з професіоналами з ​​різних областей, окрім мистецької, яких ми запросили до Александрії, щоб розповісти про свою кар’єру та відповідати на запитання учасників. Інший розділ «Вечірнє кіно» був присвячений, звичайно, любителям кіно. Ми запросили румунських режисерів, які показали свої останні або кращі фільми, а потім обговорили їх з глядачами. В останній день фестивалю ми правели ряд майстер-класів, на які запросили кращіх театральних діячів. Керував майстер-класами наш друг Кетелін Штефенеску, який наприкінці обговорив різні теми з аудиторією.»

У місті з населенням не більше 40.000 осіб фестиваль «Ideo Ideis» зумів створити унікальну атмосферу. Розповідає Андрея Борцун: «Йдеш по вулиці і всі посміхаються, бачиш десятки, сотні дітей в червоних футболках, з беджами, і ти знаєш, що вони беруть участь у фестивалі, бачиш, як місцеві жителі раді їх бачити, багато з них кажуть, що містечко оживає коли починається фестиваль… Панує дуже багато позитивної енергії, люди обіймаються, плачуть від емоцій, радіють, вчаться… Відбуваються різні обміни думками, ідеями, народжуються різні проекти, відбуваються зустрічі між професіоналами й молоддю… Мабуть фестиваль не повинен був тривати більше 8-10 днів, але коли він розпочинається — стає чимось таким, що мені дуже важко пояснити.»

Починаючи з цього року, учнівські театральні трупи, які беруть участь у фестивалі, представили свої вистави без журі і без індивідуальних премій. Це рішення організаторів є результатом зміни концепції фестивалю, а саме є бажанням організаторів поставити наголос на процесі, а не на результаті, винагородах, преміях. Учасники отримали нагороди у вигляді «досвіду», тобто можливості взяти участь у Національному театральному фестивалі 2014 року, можливості виступити наступного року в рамках Міжнародного театрального фестивалю у м. Сібіу, або на Фестивалі румунської комедії 2015 року.

Андрея Борцун підбила й висновки дев’ятого фестивалю «Ideo Ideis», який пройшов з 18 по 26 серпня: «Ми хочемо зробити набагато більше для громади та тамтешніх дітей в наступні роки, тому що інтерес до фестивалю виріс надзвичайно сильно. Ми хочемо побачити в Александрії якомога більше учнів. Сподіваємось, що наступного року, коли пройде десятий фестиваль, нам вдасться зробити там дуже гарний кемпінг. А понад усе, я сподіваюсь, що ми залишимося разом як міцна команда, продовжимо організовувати цей фестиваль з такою ж пристрастю.»

Організатори Національного молодіжного театрального фестивалю «Ideo Ideis» готуються відзначити в 2015 році десяту річницю сміливого й надзвичайно впевненого існування. Можливо, Кетелін Штефенеску сказав найкраще, чому ці молоді люди заслуговують на більшу підтримку, ніж дотепер: «Мені б хотілося привітати те, як відбуваються речі в Александрії, та філософію, довкола якої будуються всі речі. Те, що відбувається там, є настільки чистим, звичайним і, на жаль, рідкісним, що я щоразу використовую вищу ступінь і усвідомлюю, що це не найкраща річ, бо це може створити певну форму недовіри чи підозри. Але всі ті, хто мав цікавість податися туди, відкрили для себе дещо унікальне. З тим місцем мене пов’язує той факт, що все там — як у відкритій книзі, що кожен гріш витрачається з прозорістю, що з цієї точки зору всі засинають вночі спокійно, що всі залучені в цю історію — члени групи наставників, трейнери, які працюють з дітьми, і всі організатори фестивалю роблять всі ці речі заради суспільного блага, і це здається мені надзвичайним і дуже важливим.»

В останній тиждень травня тімішоарський Угорський державний театр ім. Чіки Гергея провів сьомий Єврорегіональний театральний фестиваль – TESZT. З самого початку у 2007 році, організатори фестивалю поставили собі за мету підкреслити полікультурність Єврорегіону “Дунай-Кріш-Муреш-Тиса” та зміцнити звязки між театрами в цьому регіоні, що робить цей захід унікальним в Румунії. Таким чином у фестивалі беруть участь театральні трупи й актори з Румунії, Угорщини та Сербії.

Тема фестивалю відрізняється з року в рік. Директор тімішоарського угорського державного театру Аттіла Балаш розповідає: “Ми спробували обєднати вистави навколо теми “Минуле та обробка минулого в наші дні”. Цікаво, що цьогорічні вистави вписалися в цю тему. Насправді, не ми обираємо теми, а теми виникають самі. Ми просто повинні вирішити, яка є найбільш актуальною в регіоні. У минулому році усе було набагато свіжіше, більш актуальніше. Цього року ми торкаємося більше минулого і я міг би перерахувати майже всі вистави, включені до фестивалю, які вписуються в цю тематичну лінію.”

Фестиваль був відкритий виставою “Пожежі”, що була поставлена режисером Раду А. Нікою на сцені угорського державного театру в Тімішоарі. Історія починається з війни в Лівані та є своєрідним аналізом її наслідків на життя людей. Точніше, по смерті матері близнюки Жанна й Сімон мають виконати її останню волю — знайти свого батька, якого вони ніколи не знали, та свого брата, про існування котрого і не підозрювали. Таким чином розпочинається подорож близнюків до однієї з близькосхідних країн, що приховує таємницю їхнього заплутаного й кривавого роду. Автором пєси є блискучий канадський драматург і режисер ліванського походження Важді Муавад.

Його пєса лягла в основу сценарію однойменного художнього фільму, номінованого у 2012 році на Оскара в категорії “кращий іноземний фільм”. Розповідає Раду А. Ніка: ”Мені дуже сподобався цей текст, бо він дуже зворушливий. Останнім часом вже не пишуть так емоційно. Ми всі дуже холодні, складні, завжди хочемо показати, що думаємо, боїмося відчувати. Зізнаюся, що я боровся самий з собою і мені подобаються ті тексти, я не є прихильником надмірних емоцій в театрі. Але це стало виключенням. Історія сама по собі є викликом, це складна історія, дуже дивна суміш між сучасним детективним романом з античною трагедією. Вона має специфіку детективу, є трагедією й одночасно не має недоступної холодності античної трагедії. Автор створив сучасну історію, в умовах коли більше половини пєси відбувається на Близькому Сході, котрий по менталітету не є характерним для нас.”

До програми VII-го Єврорегіонального театрального фестивалю увійшла і вистава “Одного разу в Тімішоарі”, драматурга і режисера Петера Керека. Це розповідь про сімю, яка намагається приховати своє минуле з часів комунізму. Актриса Андрея Токай розповіла про виставу: “Усі ми просто люди… це я зрозуміла з цієї вистави. Це дуже проста історія. Йдеться про багатодітну сімю, мати загинула в ДТП, а діти повертаються додому. Що відбувається між ними? Що вони виявляють? Що сталося 20 років тому? Я граю роль людини похилого віку, з оточення цієї сімї. Це і прислуга і ні, своєрідна мати і ні… Я це зрозуміла: що ми ані добрі, ані погані, ми просто люди, живемо і намагаємося йти далі. І не йдеться про виживання. Це крайні ситуації, сварки, ненависть, але все вирішується. Усе, врешті-решт вирішується, тому що те саме відбувається у повсякденному житті.”

Слід також згадати про виставу “Червоний”, поставлену спільно сербським народним театром міста Суботіца та угорським театром ім. Катона Йожефа з Будапешта. У ньому режисер Габор Мате розповідає про звірства, що сталися під час Другої світової війни в Югославії, поблизу кордону з Угорщиною і взагалі в районах компактного проживання угорців. На початку 1942 року угорська армія вторглася на територію Югославії і розстріляла багато місцевих жителів. У відповідь в 1944 році комуністичні югославські партизани вирішили помститися за це етнічним угорцям. Тоді не було судових справ, а тільки тортури, самосуд, масові розстріли. Пєса була написана Році Брестянські, літературним секретарем Народного театру в місті Суботіца: “Цей період історії донедавна був майже забороненою темою. Історики стверджують, що десятки тисяч людей стали жертвами цих подій. Про них було не тільки заборонено говорити, люди боялися про це говорити. Однак, щоб зробити наступний крок, важливо усвідомити минуле.”

У тему цьогорічного Єврорегіонального театрального фестивалю – TESZT “Минуле та обробка минулого в наші дні“ ідеально вписалася і вистава “Низовини” за мотивами однойменного оповідання румунсько-німецької письменниці Герти Мюллер. Вона була адаптована режисером Ніколаусом Валчем і поставлена на сцені німецького державного театру в Тімішоарі. Актриса Іда Ярчек-Газа, виконала роль бабусі: “Режисер сказав, що його не цікавить груба сторона текстів Герти Мюллер. Він спробував виявити ліричні аспекти, гарні речі, напівголосні тони, тендітність там, де вона вразлива. І я дуже вдячна йому за його терпіння у виявленні мякої серцевини під дуже твердою і грубою оболонкою. Це було дуже важливо для мене як актора. Я думаю, що саме завдяки цьому ця вистава є гарною: представляє стільки аспектів, що кожен глядач знайде щось із цієї вистави в своїх абсолютно особистих спогадах. Я думаю, що саме в цьому родзинка вистави.”

На цьогорічному Єврорегіональному театральному фестивалі в Тімішоарі організатори презентували книгу написану і надруковану крізь призму культурного діалогу між театрами, установами та акторами з трьох країн. “Транскордонні шляхи” побачила світло завдяки суті та естетиці фестивалю: створити спільну, багатомовну платформу для найбільших театрів і мистецьких закладів Єврорегіону “Дунай-Кріш-Муреш-Тиса”.

У багатьох місцевостях Румунії в останні роки стрімко розвинувся сільський туризм. Однак жодний відпочинок не можна уявити без можливості ознайомитися з особливостями місцевої кулінарії. Тому сьогодні ми запрошуємо вас відкрити для себе смачну Румунію.

Однак не забувайте, що окрім гастрономічних спокус, вдалий відпочинок доповнюється ознайомленням з різними місцевими звичаями і традиціями, участю в спортивних заходах та екскурсіях по околицях та звичайно музикою і традиційними танцями.

Щороку на Великдень, в березні, квітні або травні відбуваються чимало специфічних заходів, зокрема фестивалі писанок, традиційні сільськогосподарські ярмарки, на яких збираються майстри і майстрині з різних регіонів країни. Останнім часом гастрономічні фестивалі залучають все більше і більше туристів, приваблених особливостями, традиціями та кулінарією, різними атракціями і спілкуванням з людьми.

Отож спочатку розкажемо про бузеуське село Варлаам. Там у травні відбулося справжнє свято вівчарів “Відбирання ягнят”. Від організатора фестивалю Марії Блідару, яка є й власницею пансіонату, ми дізналися, що можуть побачити і скуштувати туристи на святі “Відбирання ягнят”. «Відбирання ягнят є святом весни, коли вівчарі ведуть своїх овець у гори, а ягнят залишають в стайнях. Святкування означає приготування різних страв з ягнятини, бринзи, приготування на місці свіжого овечого сиру – кашу, що вже стало традиційним. Це фестиваль під відкритим небом, на якому ми намагаємося просувати традиційні місцевістрави: Варлаамський бульз, Варлаамський овечий сир, Варлаамську ягнятину. Усі ці страви мають особливий смак і є екологічно чистими з огляду на те, що йдеться про гірську місцевість. З цієї нагоди ми проводимо різноманітні конкурси, як наприклад приготування свіжого кашу, різних страв з ягнятини, щоб таким чином підкреслити їх якість і особливий смак.»

Якщо вас зацікавила екскурсія в цей куточок Румунії, ми рекомендуємо заздалегідь забронювати місце в місцевих пансіонатах, тому що фестиваль збирає сотні людей з різних регіонів країни та з-за кордону. У червні, щороку, відзначаються Дні села Турія Коваснянського повіту (центр Румунії). Тоді в цій місцевості проводиться Міжнародний гастрономічний фестиваль. До речі в Турії був встановлений світовий рекорд: приготування найбільшого в світі бульзу, що виглядав як величезний рулет з мамалиги та овечої бринзи завдовжки понад 60 метрів.

Іншим цікавим місцем відпочинку та розваги є місцевість Тісмана в повіті Горж (південний захід). Там кожен рік має місце Фестиваль холодцю, на якому туристи можуть скуштувати вишукані страви місцевої кухні, приготовлені місцевими господинями. Тут ви можете відвідати і монастир Тісмана, побудований в XIV столітті. Церква, домінуючим кольором якої є червоний, відомий як “тісманський червоний”, упродовж часу була захищена високими стінами, усередині яких знаходяться келії черниць і невеличкий музей.

Ані село Прайд Харгітського повіту не відстає від інших. Тут відбувається одна з найвідоміших і найбільш утверджених подій регіону: Фестиваль голубців. У заході беруть участь представники усіх навколишніх сіл, а також кухарі з Угорщини, які змагаються в конкурсі, що має визначити, хто готує найсмачніші голубці. Восени проводяться багато інших гастрономічних свят, як наприклад Фестиваль бринзи та пастрами у Брані Брашовського повіту (центр Румунії). У цей період року місцеві вівчарі ваблять туристів традиційними стравами з баранини, до яких подають вино і цуйку з власних запасів. Наступним пунктом призначення для любителів гастрономічного туризму є місцевість Берка в повіті Бузеу.

У жовтні жителі Бурки чекають всіх на фестивалі, присвяченому відомій плешкойській ковбасі, секрет приготування якої зберігається у великій таємниці місцевими жителями. А у місцевості Беїлешть Должанського повіту (південь), відбувається місцевий традиційний Фестиваль Зайберу (так називається знаменитий сорт місцевого вина), на якому тутешні кулінарні рецепти задовольнять будь-який, навіть найвимогливіший смак.. Крім того, ви можете відвідати один з багатьох знаменитих румунських винних заводів.

Маріус Пашка відповідальний за туризм, розповідає про винні льохи Рекаш, що на заході країни. «Вино супроводжує нас протягом всього життя, від народження і до смерті. Ось чому варто познайомитися з нашим “смачним другом” у нього вдома. Люди приходять сюди, щоб побачити де і як виготовляється вино. Страви, якими ми завжди пригощаємо своїх гостей, повязані з вином, від традиційних страв, характерних для західної частини країни, до страв міжнародної кухні з риби та морепродуктів, салатів, гуляшу тощо. На дегустації вин ніщо не залишається на волю випадку! Вино має супроводжуватися вишуканими стравами, приготовленими справжніми майстрами кулінарного мистецтва.»

У сподіванні, що ваші наступні відпустки будуть смачнішими, ми запрошуємо вас “скуштувати” Румунію!