Tag: церква

У 2025 році Румунська Православна Церква відзначає дві віхи у своїй історії. Перша – це 140-річчя автокефалії, здобутої у 1885 році, а друга – сторіччя Патріархату, визнаного у 1925 році. Ми поговорили про це з істориком Драгошем Урсу, працівником Музею Національної унії в Алба-Юлії, щоб дізнатися більше про символічне значення другої ювілейної дати  – сторіччя піднесення Румунської Православної Церкви до рівня Патріархату.

 

Драгош Урсу: «Після возз’єднання 1918 року Бессарабії, Буковини і Трансільванії з Королівством Румунія ми опинилися в іншому церковному реєстрі, в якому Румунська Православна Церква, румунське православ’я, було найбільш релевантним. Принаймні так було в кількісному відношенні і не тільки в той час, тому що ми знаємо, що в Радянській Росії відбувався повний процес репресій проти Церкви, яка була майже заборонена. Таким чином, румунське православ’я на той час було найсильнішим і, в першу чергу, постало питання церковного об’єднання. У 1918 році, після утворення Великої Румунії ми мали чотири різні церковні традиції: Королівство, митрополію Трансільванії, митрополію Буковини, яка належала до австрійської сторони австро-угорського дуалізму, і митрополію Бессарабії, яка понад 100 років піддавалася русифікації. Усі ці чотири традиції потрібно було якось поєднати. Це був процес, який був успішно здійснений протягом шести років і завершився у 1925 році. З об’єднанням Церков постало питання про проголошення Румунського Патріархату, Церкви такого розміру, з понад 15 мільйонами віруючих, яка на той час була, я б сказав, очевидно, і з огляду на наш місцевий патріотизм, найбільш енергійною Православною Церквою. Вселенський Патріархат перебував під тиском турків, Нової Турецької Республіки, а Російська Церква – під тиском радянської держави. Тому румунське православ’я було найсильнішим і заслуговувало на цей статус патріархату.»

 

Зрештою, 1925 рік мав стати роком завершення процесу, який символічно, політично та адміністративно освячував нове утворення. Драгош Урсу розповідає. «Рік почався із засідання Синоду від 4 лютого 1925 року, коли на пропозицію митрополита Буковинського Нектарія було схвалено рішення про підвищення статусу Патріархату. Потім воно було прийнято в Сенаті та затверджено Парламентом. Влітку і восени 1925 року, в серпні і вересні, Вселенський Патріархат видає томос або закон про його визнання з точки зору цієї Церкви, яка до цього часу опікувалася Румунською Православною Церквою. А 1 листопада 1925 року відбулася символічна церемонія інтронізації митрополита Мирона Крісті як Патріарха Румунського. Те, що ми називаємо піднесенням до рангу Патріархату, цей процес охоплює два елементи: з одного боку, церковне об’єднання чотирьох православних інституційних традицій після політичних уній 1918 року Бессарабії, Буковини і Трансільванії з Королівством Румунія, а з іншого, імпліцитно, визнання цієї нової, набагато більшої і набагато сильнішої Церкви на рівні всього європейського і світового Православ’я через піднесення до рангу Патріархату.»

 

Ми запитали Драгоша Урсу, як можна підсумувати заслуги шести румунських православних патріархів? «Якщо підсумувати патріархів одним реченням, то можна сказати, що Мирон Крістя був патріархом возз’єднання румунських земель і першим патріархом Православної Церкви, який заклав основи інституційного та богословсько-освітнього розвитку Церкви. Нікодим Мунтяну, другий патріарх, є патріархом війни та диктатури. Йому довелося бути патріархом 9 років, між 1939 і 1948 роками, коли він перетинався з усіма диктатурами, з Каролем ІІ, з легіонерами, з Антонеску, з війною і комунізацією, комунізація прийшла з його смертю. Ми маємо суперечливу постать Юстиніана Марини, який, з одного боку, розглядається як червоний патріарх, який співпрацював з комуністичним режимом, а з іншого боку, з точки зору Церкви, як той, хто зумів врятувати Церкву в плані інституційного зміцнення, щоб протистояти тиску комуністичного режиму. Потім маємо Патріарха Юстина з коротким патріархатом, також 9 років, протягом яких він мав радше богословсько-культурні ініціативи, започатковуючи проєкти, пов’язані з богослов’ям Церкви. Але йому також непощастило опинитися під тиском режиму Чаушеску, початку систематизації Бухареста і знесення церков. І потім ми маємо постать Патріарха Феоктиста, також в амбівалентному світлі, в амбівалентній позиції: з одного боку, він пов’язує своє ім’я з кінцевим етапом комунізму і зближенням з режимом Чаушеску, але в той же час він також був патріархом перехідного періоду, європейської інтеграції. Якщо подумати, він був Патріархом, коли Папа Іван Павло ІІ приїхав до Румунії, під час символічного візиту в 1999 році, першого візиту Папи Римського до переважно православної країни. Й останнє, але не менш важливе, ми маємо нинішнього Патріарха. Важко оцінювати того, хто ще живий, ще важче історикам оцінювати сьогодення. Але ми можемо бачити постать Патріарха Даниїла як того, хто підтримує розвиток Церкви, особливо в діаспорі, Церква пішла за румунською діаспорою. Ми також можемо приписати йому розвиток Церкви в Бессарабії, особливо в нинішньому контексті війни. Ми бачимо, що румунське православ’я в Бессарабії консолідується і це добрий знак. Й останнє, але не менш важливе, він є Патріархом Національного собору, проєкту, який Мирон Крістя розпочав і передбачив ще у 1925 році, коли був заснований Патріархат і, який має шанс бути здійснений при нинішньому Патріархові.»

 

Сторічна історія Румунського Православного Патріархату – це історія 20-го століття, як його прожили люди і як його дослідили історики. Неодмінно будуть й інші виклики, відповіді на які дадуть ті, хто з ними зіткнеться.

Румунська Православна Церква (РПЦ) святкує 4 лютого століття відтоді, як стала патріархатом. Ідея стати патріархатом виникла за кілька десятиліть до цього, після того, як РПЦ стала автокефальною в 1885 році, але матеріалізувалася лише після Великого об’єднання 1918 року, коли вона налічувала 14 мільйонів віруючих і мала п’ять митрополій та 18 єпархій. Тоді, наприкінці Першої світової війни під владу Бухареста перейшли провінції з румунським населенням, окуповані сусідніми царською та австро-угорською багатонаціональними імперіями: Басарабія (схід), Буковина (північний схід), Трансільванія (центр), Банат, Крішана та Марамуреш (захід). Окрім спільної етнічної приналежності, культури та мови, їх також пов’язувала з батьківщиною переважно православна віра.

Акт про створення Румунського Православного Патріархату, зачитаний на засіданні Синоду 4 лютого 1925 року і одноголосно схвалений його членами, згодом був прийнятий Парламентом. Того ж місяця було оприлюднено закон і статут про організацію Румунської Православної Церкви, згідно з яким Предстоятель Митрополит Мірон Крістя став Патріархом. Він надіслав листи-повідомлення до Вселенського Патріархату та інших сестринських Православних Церков. Вселенський Патріарх Василій ІІІ видав акт визнання Румунського Патріархату 30 липня 1925 року, а інтронізація Мірона Крісті як Патріарха відбулася 1 листопада того ж року.

Через століття після свого заснування Румунський Патріархат проголошує 16 нових святих. Це духовні лідери та богослови, які відзначилися своїм сповідуванням віри під час атеїстичного комуністичного режиму, встановленого радянською окупаційною армією, та у в’язницях, в яких вони відбували покарання. Троє з 16 походять з Бессарабії, східної румунської території, анексованої в 1940 році сталінським Радянським Союзом, на якій була створена Республіка Молдова. Патріархат у Бухаресті відновив свою Бессарабську митрополію в 1992 році, всього через рік після розпаду СРСР, і велике число громадян сусідньої республіки належать до Румунської Православної Церкви.

Синод також підтримує створення Румунської Православної Церкви в сусідній Україні, де проживає понад 400.000 етнічних румунів, переважно поблизу кордону в Північній Буковині, Північній і Південній Бессарабії та Герцаївському краї. Є також мільйони румунських православних віруючих у діаспорі на Заході – у Західній Європі та Північній Америці. Під час останнього перепису населення в Румунії у 2021 році майже 16,4 мільйона осіб із загальної кількості постійного населення задекларували свою конфесійну приналежність. 85,3% з них визнали себе православними, 4,5% визнали себе римо-католиками, 3% – реформатами і 2,5% – п’ятидесятниками. 0,7% румунів визнали себе греко-католиками. 0,9% опитаних визнали себе безвірими, атеїстами чи агностиками.

Палац, перевернутий будинок, укріплена євангельська церква та етнографічний музей – це лише кілька з визначних пам’яток місця, яке запрошую вас відвідати сьогодні. Ми вирушаємо до сібіуського повіту в населений пункт Авріг, розташований в 26 кілометрах від міста Сібіу, біля підніжжя гір Фегараш, в долині ріки Олт, на висоті близько 400 метрів. Розташоване в мальовничому районі, де рельєф піднімається і опускається від 2500 до 350 метрів, Авріг завжди зачаровує своїх відвідувачів.

 

Рідне місто Георге Лазеря, засновника сучасної румунської освіти, місто Авріг було обрано бароном фон Брукенталем, губернатором Трансільванії, для зведення літньої резиденції, що складалася з великого і затишного особняка та просторого парку-саду, який увійшов в історію як «Трансільванський Едем» або «Фонтан здоров’я». Барон з родиною приїжджав до Авріга влітку. Літній палац, побудований у 1771 році в стилі бароко, визнаний єдиним палацом з тематичними садами в стилі бароко в Румунії. Сьогодні палац пропонує проживання, але його також можна відвідати, захоплюючись, зокрема, парком поруч з палацом, створеним за зразком віденських барокових садів, а також з елементами англійського саду часів романтизму та класицизму. У минулому парк складався з декоративного саду, оранжереї, трикутних садbrів, фазанарію, фонтанів та господарського саду. Відомо, що саме барон вперше привіз до Трансільванії ананас, фініки, каву та мускатний горіх. Ще однією особливістю цього парку було те, що він також інтегрував сільськогосподарське господарство з тваринами. Він мав як овочеві та фруктові сади, так і худобу, щоб надати економічну автономію всьому палацу. Після смерті Брукенталя у 1803 році різні власники змінювали призначення цього місця: від резиденції, будинку відпочинку, польового шпиталю під час Другої світової війни до готелю і ресторану сьогодні.

Після того, як весь маєток Авріг був націоналізований у комуністичний період, з 1990 року він перебуває під управлінням Фонду Самуеля фон Брукенталя, представника Ради Євангелічної Церкви з Аврігу. Маєток Брукенталя в Аврігу, який наразі терміново потребує реставрації, має стати центром культури, освіти та ландшафтного мистецтва. Сьогодні, через два століття після будівництва, палац все ще зберігає свої барокові споруди, а парк з алеями, бароковим фонтаном, середземноморськими деревами та кущами все ще приваблює відвідувачів. Барон Самуель фон Брукенталь, саксонський юрист, губернатор Трансільванії та колекціонер творів мистецтва, жив у період з 1721 по 1803 рр. і сьогодні найбільш відомий як власник палацу у самому місті Сібіу, в якому нині знаходиться перший публічний художній музей у Південно-Східній Європі та один з перших на континенті. Власне, велика колекція барона сформувала ядро музейної спадщини сібіуського Палацу Брукенталя.

 

У 13 столітті саксонські поселенці, які прибули на цю територію, побудували набагато меншу романську базиліку на місці нинішньої євангельської церкви. У 15 столітті, після повної реконструкції та укріплення трансільванських церков, церква в Аврігу також була укріплена фортечними стінами і перетворена на зальну церкву. Завдяки внесеним змінам, церква зберегла елементи різних архітектурних стилів: романський портал, готичні скульптури, барокові елементи інтер’єру. Зараз для відвідування костелу, однак, слід домовитися з хранителем. 

Новою атракцією для туристів у цьому районі є новітній парк розваг, відкритий два роки тому на околиці міста Авріг. Адріан Онціке, менеджер парку, розповів історію створення цього проєкту: «Парк «Брамбура» має на меті подарувати відвідувачам будь-якого віку здорову порцію сміху та веселощів, відвідавши перевернутий, але такий, що відповідає реальності, будинок догори дригом. У нас є серйозні, спеціальні дитячі ігрові зони, надувні гірки, величезний батут. У нас навіть є міні-зоопарк і спеціальні зони для їжі та напоїв, звичайно ж, багато інших сюрпризів. Будинок має близько 200 квадратних метрів, має фундамент, але він знаходиться в верху, а вся будівля стоїть на даху, ми заходимо на перший поверх, і потрапляємо на горищо. Тут близько 10 кімнат і все, що можна знайти в звичайному будинку, ми перевернули все догори дном. Це трохи дивно, м’яко кажучи, будинок трохи запаморочливий з двох причин: по-перше, план поверху трохи нахилений на кілька градусів, і в той же час мозок насилу усвідомлює, що все догори дном. В основному, коли ви заходите в будинок, передпокій перевернутий догори дном, ви бачите дзеркало, багато пар взуття, вішалку для одягу та багато інших деталей. Найбільше на кухні: стіл, холодильник, посудомийна машина, духовка – все перевернуте догори дном, включно з продуктами, які в них лежать».

ВИБОРИ – Конституційний суд Румунії вимагав повторного підрахунку всіх бюлетенів з першого туру президентських виборів після отримання скарг про анулювання результатів голосування. Одноголосним голосуванням судді КС вирішили вимагати повторної перевірки та перерахунку всіх дійсних і недійсних бюлетенів на виборах  24 листопада. Центральна виборча комісія має  це зробити до 14:00 п’ятниці, коли заплановано наступне засідання КСР. Рішення суддів було прийнято за поданням кандидата в президенти Крістіана Терхеша, який стверджував, що голоси, отримані Людовіком Орбаном, були зараховані за Елену Ласконі, яка посіла друге місце з відривом лише у 2 742 голоси від кандидата, який посів третє місце, нинішнього прем’єр-міністра Марчела Чолаку. У той же час судді Конституційного суду відхилили, також одноголосно, як прострочену, вимогу кандидата від партії «Нова Румунія» Себастіана Попеску про скасування першого туру виборів. Нагадаємо, 1 грудня проходитимуть загальні вибори для призначення депутатів і сенаторів Парламенту Румунії, а 8 грудня призначений другий тур президентських виборів.

 

РЕАКЦІЇ НА РІШЕННЯ КС – Рішення Конституційного суду Румунії про перерахування Центральною виборчою комісією всіх голосів виборців у першому турі президентських виборів, було розкритиковано політичними партіями.  КС грає з національною безпекою, написала у Facebook кандидатка у президенти від Союзу «За порятунок Румунії» Елена Ласконі, яка вийшла до другого туру президентських виборів. За її словами, з екстремізмом потрібно боротися шляхом голосування, а не кулуарними іграми. Лідер партії «Сила правих» Людовік Орбан, який вибув з перегонів у першому турі на користь Елени Ласконі, вважає, що КС грає на руку Соціал-демократичній партії (при урядуванні), щоб вивести кандидатку від Союзу «За порятунок Румунії» з вирішального туру виборів. Він вважає, що результат голосування є чітким, зрозумілим і не викликає жодних сумнівів. Зі свого боку, лідер Альянсу за об’єднання румунів Джордже Сіміон розкритикував Конституційний суд і звинуватив його в тому, що він перетворився на пішака на політичній сцені. Відповідно до закону, КСР скасовує вибори, якщо голосування і визначення результатів були проведені шляхом фальсифікацій, які могли змінити розподіл мандатів або порядок кандидатів, які мають право брати участь у другому турі. У такій ситуації КСР призначає повторний перший тур президентських виборів на другу неділю після дати скасування виборів.

 

ВРНО – Члени Вищої ради національної оборони встановили наявність кібератак з метою вплинути на правильність виборчого процесу згідно з документами, наданими представниками органів влади у сфері оборони, громадського порядку та національної безпеки, повідомили в четвер в Адміністрації президента. Було також підтверджено, що в нинішньому контексті регіональної та особливо виборчої безпеки Румунія, разом з іншими державами на східному фланзі НАТО, стала пріоритетом для ворожих дій деяких державних і недержавних акторів, зокрема Російської Федерації, з боку якої зростає зацікавленість впливати на суспільний порядок денний румунського суспільства та соціальну згуртованість. З аналізу документів також випливає, що, всупереч виборчому законодавству, один з кандидатів на президентських виборах, а саме незалежний кандидат Келін Джорджеску, отримав вигоду від масового висвітлення завдяки преференційному режиму, який йому надала платформа TikTok, не позначивши його як політичного кандидата, тобто не вимагаючи від нього маркування відеоматеріалів унікальним ідентифікаційним кодом, присвоєним Постійним виборчим органом, що є обов’язком, встановленим виборчим законодавством. У зв’язку з цим члени Ради звернулися до органів, відповідальних за національну безпеку, за безперебійний перебіг виборчого процесу, а також до судових органів з проханням вжити необхідних заходів, відповідно до їхньої правової компетенції, для з’ясування питань, порушених на засіданні ВРОК.

 

ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС – Спеціальна служба телекомунікацій повідомила, що не було виявлено жодних вразливостей щодо безпечного надання послуг зв’язку та інформаційних технологій, які надаються Постійному виборчому органу, організатору президентських виборів 24 листопада. Спеціальна служба телекомунікацій також заявила, що ні до, ні під час виборчого процесу вона не отримувала жодної інформації від інших суб’єктів, відповідальних за кібербезпеку, щодо здійснення кібератак.

 

ЦЕРКВА – Синод Румунської Православної Церкви нагадав священнослужителям, що їм заборонено займатися партійною політикою або брати участь у виборчих кампаніях в якості прихильників. Вони зобов’язані зберігати нейтралітет як у своїх публічних заявах, так і в практичній діяльності. Політичний вибір священика буде виражатися тільки таємним особистим голосуванням, – нагадують керівники Румунської Православної Церкви, напередодні парламентських виборів 1 грудня, в Національний день, і другого туру президентських виборів 8 грудня. Водночас Синод знову звертається до лідерів політичних партій із закликом не допускати вербування священнослужителів або використання в політичних цілях осіб, приміщень, богослужінь і церковної символіки. РПЦ не рекомендує підтримувати жодну політичну партію чи будь-яку політичну ідеологію, але закликає всіх громадян робити вибір, спрямований на реалізацію блага країни та просування християнських цінностей у суспільстві. Під час останнього перепису населення в Румунії в 2021 році 85,3 відсотка від загальної кількості постійного населення визнали себе православними.

 

ШЕНГЕН – Контроль на кордоні Румунії з країнами Шенгенської зони буде скасовано з 1 січня 2025 року – таке рішення прийняли в середу представники країн-членів ЄС на засіданні COREPER в Брюсселі. Фінальним кроком стане формальне ухвалення рішення Європейською Радою в середині наступного місяця. Також у середу Державний департамент США оголосив, що Румунія знизила рівень відмов у видачі віз нижче 3-відсоткового порогу, встановленого американським законодавством, таким чином виконавши один з основних критеріїв для отримання права на участь у програмі безвізового режиму.

 

ПАРАД – Близько 2 500 військових фахівців і особового складу, 190 технічних засобів і 45 літаків візьмуть участь у традиційному військовому параді в Бухаресті 1 грудня, в Національний день Румунії. Разом з румунськими військовими в параді візьмуть участь близько 240 іноземних військовослужбовців з Албанії, Бельгії, Чехії, Хорватії та Франції. До них приєднаються колеги з Німеччини, Італії, Люксембургу, Північної Македонії, Республіки Молдова, Польщі, Португалії, Великобританії, Іспанії, США і Туреччини. Буде також організована виставка військової техніки, яка буде відкрита для громадськості після офіційної церемонії. Національний день Румунії буде відзначений військовими церемоніями в інших великих містах країни, а також на театрах військових дій, де дислокуються румунські військовослужбовці.

 

ЄВРОКОМІСІЯ – У середу Європейський парламент затвердив новий склад Європейської комісії. Голова Комісії Урсула фон дер Ляєн, яка перебуває на другому терміні, заявила, що першою ініціативою виконавчої влади ЄС буде «Компас конкурентоспроможності» – стратегічний план розвитку європейської економіки. Серед п’яти виконавчих віце-президентів Комісії – румунка Роксана Минзату, яка координуватиме соціальну політику, розвиток навичок, професійну підготовку та деякі напрямки освітньої політики.

 

ШТРАФИ – Румунія, Італія, Польща, Болгарія, Чехія, Словаччина та Австрія закликали міністрів з питань конкуренції ЄС знайти спосіб для автовиробників уникнути штрафів з 2025 року, коли набудуть чинності більш жорсткі правила ЄС щодо викидів вуглекислого газу. Сім країн закликають вжити заходів для збереження конкурентоспроможності європейської автомобільної промисловості в той час, коли вона стикається зі значними проблемами у сфері виробництва, праці та глобальної конкуренції, зазначає Bloomberg. Посилення позицій європейських виробників на світовій арені є одним з ключових пріоритетів Урсули фон дер Ляєн на її другому терміні на посаді президентки Єврокомісії.

Бульвар Каля Вікторієй є однією з найстаріших артерій Бухареста. До правління господаря Волощини Костянтина Бринковяну вулиця не була частиною Бухареста, вона називалася Друмул Брашовулуй і була утворена лише відрізком між Військовим будинком і площею Вікторієй. Дорога, що виникла в результаті з’єднання вулиць Друмул Брашовулуй та Уліца Маре в напрямку Саріндару і отримала назву Могошоаєйський міст, була відкрита в 1692 році. Артерія стала головною в столиці, вздовж неї будучи побудовані аристократичні будинки, церкви, заїжджі двори, готелі, купецькі магазини, кав’ярні і державні установи.

 

На бульварі Каля Вікторієй з правого боку від річки Димбовіца, між вулицями Ставрополеос і Ліпскань, оточена новими десятиповерховими будинками знаходиться одна з найстаріших церков румунської столиці – церква Св. Кипріана – Злетарь. Спочатку церква належала бухарестському постоялому двору, як і багато інших тогочасних церков. Багато з відомих постоялих дворів у центрі Бухареста мали церкви або монастирі посеред внутрішнього двору; більше того, чимало з них з’явилися як прибудови до церков і монастирів, збудовані настоятелями для збільшення своїх доходів. Монастирі Колця, Св. Іоанн, Міхаїл Води, Св. Спиридон, церква Саріндар і монастир Ставрополеос мали великі постоялі двори в Бухаресті; до них приєднується й церква Св. Кипріяна – Злетарь.

 

Історія церкви Злетарь сягає 1667 року, коли господар Матей Басараб побудував муровану церкву, замінивши дерев’яну, що стояла тут до того часу. У 1705 році церкву перебудував господар Міхаїл Кантакузіно, а навколо неї було збудовано постоялий двір “Злетарь”, як сказано в тексті Писання грецькою мовою з 1709 року. Монастир був щедро обдарований засновником магазинами, підвалами і маєтками, ставши одним з найбагатших монастирів  князівства у 18 столітті.  У 1802 і 1838 роках як церква, так і постоялий двір постраждали від землетрусів і були перебудовані за планами архітектора Ксав’єра Віллакросса. Церкву розписав Георге Таттареску між 1853-1856 роками. Художник Таттареску тільки що повернувся тоді на батьківщину після навчання в Італії. Робота виконана в техніці олійного живопису, біблійні сцени згруповані у великі панно, вплив західного релігійного мистецтва, пише zlatari.ro.

 

Різьблена і відполірована дерев’яна стеля, а також ікони вигравірувані сріблом, є витворами мистецтва. У той же час була відреставрована дзвіниця. З 1888 року вона стає парафіяльною церквою. Постоялий двір не витримав часу і був знесений у 1903 році для розширення бульвару Каля Вікторіей. У 1907-1908 роках церква пережила новий етап реставрації під керівництвом архітекторів Жана Помпіліана та Гр. Черкеза, метою будучи розширення бульвару. Однак церква знову постраждала внаслідок землетрусу 1940 року, який завдав серйозної шкоди шпилям будівлі. Вони були відновлені до свого теперішнього вигляду лише в 1971-1973 роках, коли їх перебудували. Після землетрусу 1977 року в саду костелу з північної та південної сторони було збудовано два багатоквартирні будинки.

 

Костел має однонавовий план, розміром 23 метри завдовжки і 12 метрів завширшки, що завершується апсидою для вівтаря. Церкву освітлюють вітражі із зображенням ікон святих. Наос квадратний, поставлений на чотири кути, над яким височіють чотири невеликі восьмигранні вежі, а вужчий пронаос перекритий напівциліндричним склепінням. У 1980-х роках злетарську церкву мали зрівняти із землею, оскільки вона була включена до плану систематизації диктатора Чаушеску, але з незрозумілих причин партійні старійшини передумали. У церкві знаходяться частинки мощів святого Кипріяна, тому щодня через церкву проходять сотні віруючих. Святий Кипріан був великим чаклуном в Антіохії Пісідійській, але, пізнавши силу Христа, навернувся до християнства. Люди вшановують його за світлу сторону його життя: навернення до християнства, життя, присвячене служінню Христу.

 

Отже, дорогі друзі, маленька церква грецьких ювелірів Злетарь, хоч і здається затиснутою в лещата навколишніми багатоповерховими будинками, вирізняється своєю елегантністю та вишуканим смаком. Посеред метушливого Бухареста, сповненого турбот і спокус, поруч з важливими установами румунської держави, Церква Св. Кипріяна стоїть на сторожі міста, як невидимий щит.

Розташоване на лівому березі Дунаю, при впаданні річки Черна, Оршова – це нове місто, побудоване між 1966 і 1971 роками на дунайських терасах. Його також називали Оршова ноуе (укр. Нова Оршова), оскільки старе поселення опинилося під водами Дунаю після спорудження греблі гідроелектростанції Залізні ворота і створення водосховища. Старе місто розвинулося наприкінці 19 століття після будівництва залізничної лінії, яка збільшила вантажопотік між Центральною Європою та Чорним морем. Будівництво судноплавного каналу в скелястому регіоні Дунайських котлів призвело до появи в Оршові великої вантажної гавані і навіть нафтопереробного заводу.

Близько 400 фотографій старого міста, яке зараз вкрите водами Дунаю, були виставлені цієї весни в Будинку Управління природного парку «Залізні ворота» в Оршові. Фотографії були знайдені та відреставровані Міхаїлом Ромену, румуном, який народився в старій Оршові, а потім багато років жив у Німеччині. Будинок Управління природного парку «Залізні ворота» в Оршові також приваблює своїми інформаційними панелями, діорамами та макетами, на яких можна визначити маршрути для відвідувачів та природоохоронні зони.

Інша визначна пам’ятка міста Оршова – римо-католицький костел. Він був побудований між 1972 і 1974 роками і вражає своєю незвичайною архітектурою у формі намету з хрестоподібним дахом. Внутрішній розпис також вражає релігійними зображеннями Надії Команеч та Джона Леннона з гурту «Бітлз».

Православний монастир Св. Анни в Оршові має особливу історію і є місцем, яке варто відвідати. Його заснував Памфіл Шейкару, відомий журналіст середини минулого століття. Під час Першої світової війни Памфіл Шейкару, старший лейтенант румунської армії, був на передовій і ледь не помер після вибуху снаряда. Пообіцяв, що якщо виживе, то побудує церкву на тому самому місці, на пагорбі Мошулуй, який сьогодні є оглядовим майданчиком поблизу Оршови. І він дотримався своєї обіцянки, так що перед початком Другої світової війни він побудував нинішню церкву монастиря Святої Анни, названу на честь його матері.  Через війну робота не була завершена, а потім її призначення було змінено, як зазначив священик Міхай Зоріле: «У комуністичний період монастир був перетворений спочатку на протитуберкульозний санаторій, потім на дитячий табір, а згодом на ресторан. Ми знаходимося в церкві, яку Памфіл Шейкару заснував за короткий проміжок часу, всього за 3 роки, з 1936 по 1939, на власні кошти. Він купив землю, матеріали, найняв будівельника і дуже швидко збудував церкву. Церква дерев’яна, на той час вкрита ґонтом, навколо монастиря, у формі латинької літери U, розташовані келії черниць. Лише на шпилі видно трохи первісного розпису».

На жаль, оригінальні розписи були покриті шаром цементу і не підлягали відновленню. Монастир був відновлений після повалення комуністичного режиму в Румунії. Священик Міхай Зоріла: «Лише в 1990 році сюди прибула група монахинь з монастиря Тісмана на чолі з ігуменею, і було здійснено освячення. Церква розписана у візантійському стилі художником Грігоре Попеску, який розписав багато монастирів і церков в Румунії. Відтоді монахині працюють тут, приймаючи вірян і туристів, які приїжджають сюди».

У притворі церкви знаходиться могила Памфіла Шейкару У 1980 році Памфіл Шейкару помер у Федеративній Німеччині, а в 1991 році його останки були перевезені в країну і поховані в родинній каплиці на одному бухарестському кладовищі, а потім, у 2005 році, вони були перенесені до заснованого ним монастиря. Ті, хто приїжджає до монастиря Святої Анни, можуть милуватися з пагорба Мошулуй, бухтою Черна, підковоподібним містом Оршова і великою частиною водосховища греблі ГЕС «Залізні Ворота».

Відоме
як у Румунії, так і за кордоном якістю
вовняних килимів, виготовлених на
фабриках цього міста, місто Чіснедіє,
розташоване між пагорбами, всього в 20
км від Сібіу, вражає красою та важливістю
будівель, а також гармонією трьох
культур, які тут поєднуються: румунської,
німецької та угорської. З цього поєднання
вийшло особливе поселення з прекрасною
історією та багатими традиціями.

Одна
з найкрасивіших євангельських церков
Трансільванії, церква з
Чіснедіє,
була відреставрована після майже 6 років
роботи за допомогою європейських фондів.
Інвестиції в розмірі понад 8 мільйонів
леїв(
понад 1,5 млн євро),
які вважаються наймасштабнішою роботою
з відновлення, дозволили вперше після
більш ніж 250 років з часу попередніх
розширень і укріплень відновити всю
церкву, а також впровадити нові технології,
такі як оцифрування. Це був величезний
виклик, враховуючи архітектурне багатство
будівлі розташованої
в
центральній частині цього
міста.
Проєкт передбачав масштабні реставраційні
роботи, включаючи відновлення фасадів,
підлог, столярних виробів. Також було
встановлено систему аудіосупроводу та
інфопункт, доступний для людей з
обмеженими можливостями. Через шість
років після початку проєкту, наприкінці
2023 року, реставраційні роботи у
монументальному храмі були завершені.
Під час робіт було виявлено кілька
фресок, що мають велику історичну
цінність, якими тепер можуть милуватися
туристи.

Євангельська
церква в місті Чіснедіє
має особливу унікальність. Майже така
ж відома, як годинникова вежа в Сігішоарі,
вежа в Чіснедії
є однією з перших годинникових веж у
Трансільванії, побудована в 1425 році. У
1795 році на
ній був встановлений
перший громовідвід
на південному
сході
від Відня. Через те, що церква була
розташована так високо, її багато разів
спалювала блискавка. Місцева легенда
розповідає, що нинішній громовідвід
був зроблений у формі останнього удару
блискавки, і що відтоді церква не горіла.

Святиня,
присвячена святій Вальпургії -
середньовічній бенедиктинській монахині,
ігумені монастиря Гайденгайм у Франконії,
була збудована німецькими поселенцями
на початку 13 століття як романська
базиліка з трьома нефами. З часом вона
поєднала в собі кілька стилів, нав’язаних
необхідністю. У костелі досі зберіглися
дзвін 1664 року, бронзова готична купіль
і старі барокові вівтарні двері. Церква
була укріплена після турецького нападу
в 1493 році і оточена трьома поясами стін
з оборонними коридорами, вежами,
бастіонами і ровами, які можна було
заповнювати водою. Поступово центральну
вежу було піднято і обнесено валами, а
також збудовано два бастіони.

У
цій церкві зберігся знаменитий
«Чіснадійський скар», який з 1915 року
був переміщений до Сібіуського музею
імені Самуєла фон Брукенталя. Він був
захований у стіні, і лише 2 людини знали,
де він знаходиться. У 1793 році, коли
схованку відкрили, там
було
знайдено багато цінних середньовічних
предметів. Від старовинного
вівтаря-поліптиха, розписаного в 1525
році Вінцентієм Цибіненсісом, зберіглася
лише верхня частина, яка знаходиться в
музеї Брукенталя. У церкві-пам’ятнику
в Чіснедіє
богослужіння все ще проводяться щонеділі
з 10.00 ранку.

Неподалік
євангельської церкви іншою пам’яткою
архітектури є будівля, в якій розташована
музейна експозиція Історія текстильної
промисловості. Тут виставлені прапори
гільдії сукнарів, датовані 1834 роком,
інструменти для обробки вовни, оригінальний
ткацький верстат, документи, а також
ручні прядки, які використовувалися
для обробки вовни між 1700 і 1900 роками.
Якщо мені вдалося спонукати вас провести
кілька
днів у Чіснедіє, то ви повинні знати, що
у вас не виникне жодних труднощів із
поселенням. На центральній площі міста
чекають на туристів старі будинки,
побудовані після 1800 року в готичному
архітектурному стилі. Також переважають
вузькі, звивисті вулички, які все ще
зберігають свій середньовічний вигляд.

Сьогодні ми
прямуємо до південно-східної Румунії, до
міста з дуже високим туристичним потенціалом, з багатою
історією, красивими
історичними пам’ятниками, але також з багатьма природними
пам’ятками. Бреїла -місто для сітібрейку
по вихідних, до якого легко дістатися з Бухареста.

Місто було засвідчене в документах у 1368 році. Населений пункт Бреїла
розвинувся, з одного боку, розташуванням на найближчому пункті Дунаю від моря,
а з іншого боку, сусідством з територією багатою на рибні озера. У 14 столітті
місто було найважливішим портом Волощини та головним рибальським центром, в
якому розвивалася торгівля. У 1540 році Бреїла стало
турецькою раєю і напротязі трьох століть бреїльська фортеця занепала. 13
січня 1836 року, Бреїлу оголошено ”PortoFranco”, що означає, що всі ті, хто
торгував товарами привезеними водним шляхом, були звільнені від сплати
податків. Після встановлення цього режиму, місто зазнало багато змін:
бруковані вулиці з ліхтарями, аптеки, метеостанція, військова лікарня, парк
Бельведере, типографії, банк, військові казарми та театр, відкриття жіночої
школи, гімназії та будівництво доків, залізниць і кількох заводів. У 1888 році
тут вперше в країні було використано залізобетон. Будучи першим морським портом
при Дунаї, Бреїла залишилось відкритим містом, де багато національних меншин (греки,
турки, росіяни, болгари, євреї, вірмени) жили у доброму порозумінні, їхні
традиції та звичаї збагативши його життя й культуру.

Розташоване на
лівому березі Дунаю, місто має, принаймні в Румунії, унікальну вуличну
архітектуру. З висоти місто можна порівняти з величезною павутиною, адже тут є
кілька дугоподібних вулиць, які починаються і закінчуються біля Дунаю,
перетинаються іншими вулицями, розташованими радіально. Вулиці Бреїли взяли свою форму
з обрисів фортечних укріплень, зведених османами в 1540 році після того, як
вони зайняли поселення на Дунаї. З розширенням міста, квартали будинків і багатоповерхівок,
збудованих в останні десятиліття, перестали дотримуватися геометрії
дугоподібних вулиць.

Центральна частина
міста, набережна і портові будівлі нагадують про період процвітання Бреїли на початку 20 століття,
коли тут була інтенсивна комерційна діяльність. З різних причин у 19-20
століттях тут оселилися представники понад 20 етнічних громад, що надало місту
космополітного характеру. Старі будівлі в центральній частині міста, деякі з
яких були перетворені на магазини, ресторани, офісибанків і компаній, де
здавалися в оренду кораблі і укладалися великі зернові угоди, свідчать про
минуле. Нульова миля міста – це площа Траяна, де стоїть однойменна статуя
римського імператора, а також Великий годинник, пам’ятник, на п’єдесталі якого
намальований вітрильник – символ порту. Габріела Лиле – досвідчений екскурсовод,
готова
показати відвідувачам визначні пам’ятки Бреїли: «Ми можемо рушити з площі Траяна, де знаходиться
знаменитий Громадський годинник, місце зустрічі мешканців Бреїли в минулому, а
також мешканців Бреїли сьогодні, хоча в меншій мірі. Потім ми дійдемо до
колишньої Королівської вулиці, тепер вулиці Міхая Емінеску, де є багато
будівель, архітектурних коштовностей. Ми можемо повернути в район Грецької
церкви, на вулицю Каля Келерашілор, де також є цікаві будівлі, а завершити наш
тур можемо в Міському саду».

В історичній
частині міста бачимо імпозантну будівлю грецької церкви, побудовану в 1872 році завдяки
внеску багатої тамтешньої грецької громади. Габріела Лиле: «Досліджуючи багато документів в архівах, я дізналася що грецька
громада була однією з найактивніших громад у цьому місті. Дійсно, є багато
особистостей, які мали будинки, які мали компанії, підприємства, відомі млини в
Бреїлі, і коли була побудована ця церква, вони хотіли пишатися громадою,
частиною якої вони були».

У середньовіччі фортеця
Бреїла
стала найбільшою фортецею серед тих, що були побудовані османами на березі
Дунаю, з п’ятьма огороженими стінами, розташованими на високій набережній. У 1829 році після перемоги
росіян у війні з османами фортецю просто зруйнували, так що сьогодні від
колишньої фортеці можна побачити дуже мало залишків.

На площі Траяна, в
обрамленні символічних будівель, таких як Історичний музей і будинок театру, який носить ім’я
великої актриси румунської сцени Марії Філотті, родом з Бреїли, знаходиться православна
церква Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла, церква, що з’явилася в
результаті перетворення мечеті в 1831 році. Будівля зберігає східні елементи і
є однією з небагатьох церков в Румунії без шпилів. Екскурсовод Габріел Лиле пояснює: «Це цікава церква. Церква Святих
Архангелів Михаїла і Гавриїла є колишньою мечеттю, яку не знищила російська
армія на початку ХІХ ст.. Це цікава церква, в якій досі зберігся саджак,
турецький дах, як східний стиль будівництва, і яка не має шпилів. Згодом за
церквою збудували дзвіницю. Від османського періоду досі залишилися катакомби
міста, але їх зараз неможливо відвідати. Також з османського періоду зберігся
лише один турецький будинок, і на тому будинку, як на історичній пам’ятці,
вказано початок ХІХ століття».

Історичний відділ Бреїльського музею посідає надзвичайний
фонд історичних та археологічних колекцій, серед яких бронзовий шолом виявлений
близько міста Бреїла, що датуєся гето-тракським періодом. У будинку Колекції
мистецьких творів, посеред тих 3000 мистецьких творів декоративного мистецтва,
найціннішими є твори художників Теодора Амана, Ніколая Грігореску, Теодора
Паладі, Ніколая Тоніце та інших. Цікавою є монументальна бронзова статуя
Екатерини Теодорою, яка пожертвувала своїм життям за визволення Румунії під час
першої світової війни. В культурному житті Бреїле цікаве місце посідає
Меморіальна виставка імені Панаїта Істраті, письменника, уродженця
бреїльських країв, названого Романом Роланом балканським Горкієм.

Навіть якщо промисловий розвиток призвів до зникнення багатьох ремесел, в
історичній частині міста збереглися вулиці з такими назвами, як Зідарь
(укр. Мулярі), Кожокарь (укр.Кушніри), та Брашовень
на честь брашовських купців, які приїжджали торгувати в Бреїлі.

Незалежно від того, приїжджаєте ви з Сібіу чи з Чиснедіє, як тільки
в’їжджаєте в Чіснедіоару, побачите укріплену
фортецю, репрезентативну пам’ятку романського стилю в Трансільванії, на
скелястій вершині пагорба Святого Міхаїла. Цю добре збережену середньовічну споруду в самому
серці Трансільванії можуть відвідати любителі історії і не тільки. Але щоб
потрапити туди, треба йти брукованою стежкою зі сходинками 15-20 хвилин. Від місця до місця туристи можуть відпочити на лавочках, звідки можна
милуватися панорамою околиць.

Кажуть, що засновниками Чіснедіоари були поселенці французького походження, які
потрапили на цю територію завдяки цистерціанському ордену. Вони перебрали
базиліку Чіснедіоара і перетворили її на романську фортецю, але з готичними
впливами. Плато, на якому побудована базиліка, було обнесено кам’яним муром. Звідси
відкривається приголомшливий вид на гори і саксонське село в казковому
оточенні. Фортеця втратила свою колишню роль, але з року в рік одягає свої
зоряні шати, стаючи то сценою для театральних вистав, то головним
героєм історичних фільмів чи документальних стрічок. Сьогодні вона належить
місту Чіснадіє. У церкві більше не проводяться богослужіння, але завдяки дуже
хорошій акустиці тут проходять різноманітні концерти, театральні вистави та
виставки.

Будівництво церкви розпочалося близько 1180 року і тривало понад 20 років. Її
першим власником була Препозиторія міста Сібіу (Praepositura
Cibiniensis), яка у 1191 році була підтверджена Папою Римським Целестином II як
церковний центр усіх трансільванських саксонців – ecclesia Theutonicorum
Ultrasilvanorum. У 1223 році Препозиторія подарувала церкву угорському
королю Андрію/Андрашу ІІ. У наступні роки тевтони привели на свої території
німецьких селян (пізніше названих саксами), здобули кілька перемог над
половцями, а також анексували землі, що не входили до складу королівства, і
передали їх у розпорядження Папи Римського. Це не дуже сподобалося Андрію ІІ,
тому в 1225 році він вигнав тевтонів (за допомогою війська). Однак сакси
залишилися, і в 1224 році король видав Андріївську грамоту (Andreanum) -
документ, що встановлював набір привілеїв для німецьких поселенців. Деякі з цих
прав були дійсними аж до 1800 року. Оригіналу акта більше не існує, але
Андріївський диплом був підтверджений Карлом Робертом Анжуйським у 1317 році -
і фрагмент цього підтвердження зберігається сьогодні в Національному архіві міста
Сібіу.

Церква-фортеця Чіснедіоара, яку Андрій ІІ отримав від Препозитури Сібіу,
незабаром була подарована родичу короля (magistrus Gocelinus), який, у свою чергу,
подарував гору Святого Міхаїла разом з церквою і всією землею, що її
належить Цистерціанському абатству з н.п. Кирца. Мабуть, найцікавішою
інформацією про цю церкву-фортецю є те, що вона зберіглася у своєму
теперішньому стані протягом 800 років. Точніше, останні зміни в церкві були
зроблені в 1241 році, після татарської навали. Тоді були побудовані західний
портал церкви, огороджувальна стіна, товщиною 6 м, і вежа з-зовні стіни, яка
була з’єднана з нею рухомим мостом (сьогодні цієї вежі вже не існує). Між часом
зникли внутрішні розписи, але церква багато в чому зберіглася такою, якою була
в середині 13-го століття. Протягом багатьох століть фортеця була занедбаною.
Після 1800 року жителі Чіснедіоари використовували її як фруктовий та овочевий
склад. З 1940 року в церкві знаходяться меморіальні дошки німецьких та
австро-угорських солдатів, які загинули в Першій світовій війні в боях навколо
Сібіу. Меморіальні дошки були перенесені з кладовища Гуштеріца.

Виділяються три вежі: надбрамна (південна), вежа перед порталом (західна) і
східна вежа, що знаходиться на відстані близько 5 метрів від стіни огорожі.
Доступ до фортеці здійснюється через невелику браму. Увагу привертають
вісім отворів у вигляді дверей, розташованих десь під старою в’їзною дорогою. У
часи наближення загарбників ці двері могли замикатися зсередини. Звідти на
нападників кидали валуни. Сьогодні туристи можуть побачити деякі з цих валунів
всередині фортеці. Навіть у документі, датованому приблизно 1850 роком,
згадується, що всередині укріплення є круглі валуни, які використовували для
перекидання через стіни у разі нападу. В оборонних цілях біля стіни зберігалося
кілька кулястих каменів. Легенда свідчить, що кожен холостяк села, перш ніж
одружитися, повинен був піднятися до фортеці з таким валуном, не використовуючи
жодних інструментів, щоб довести свою силу. Інша легенда розповідає, що коли
пара хотіла розлучитися, їх замикали в невеликому будиночку всередині фортеці,
де вони залишалися доти, доки не сходилися, а якщо не сходилися, то ніколи не
виходили звідти.

У Чіснедіоарі, в центрі села, ви можете відвідати євангелічну церкву,
побудовану в 18 столітті в стилі бароко. Цей населений пункт люблять туристи не
тільки за фортецю та євангельську церкву, але й за спокій та красу навколишніх
пейзажів. Приїхавши сюди, не поспішайте: припаркуйте машину в центрі села і
вирушайте на прогулянку до Срібної долини (за один кілометр від села). З лівого
боку ви побачите особливий пам’ятник природи: П’ятра Броаштей, як називають
його місцеві жителі, геологічний пам’ятник крейдяного періоду. Слідуйте за
вказівниками до велосипедних доріжок або розслаблюючого гірського походу.