Після 1948 року румунська комуністична держава конфіскувала, згідно з марксистсько-ленінською ідеологією, усі підприємства та стала єдиним власником усього державного майна. Більше того, держава стала не лише власником, а й виробником, адміністратором, дистрибютором, торговцем та постачальником послуг, єдиним конкурентом майже ліквідованого ринку. Оскільки економіка була фактором консолідації режиму, Румунська комуністична партія, за радянським зразком, вважала економіку головним пріоритетом, а Секурітатя, колишня політична поліція комуністичного режиму, була призначена наглядати за нею. У декретах та нормативних актах було уточнено, що основною місією Секурітаті було пізнавати, запобігати та ліквідувати будь-що, спрямоване підірвати національну економіку, завдавати шкоди державній безпеці.
Лівіу Церану, науковий дослідник Національної ради з дослідження архівів Секурітате представить економічний устрій цієї установи: Секурітатя, яка знаходилася у тісному зв’язку з партійним апаратом, посідала численні повноваження у галузі економіки. Установою, що виконувала функції нагляду та контролю економічної діяльності в період 1950-1970 рр., була Дирекція по боротьбі з саботажем, відома в період 1970-1980 рр. під назвою Друга Дирекція економічних контрінформацій. Існували також інші заклади, які мали економічні уповноваження, зокрема: Перша Дирекція внутрішніх інформації, Департамент зовнішніх контрінформацій, після 1978 року Центр зовнішніх інформації, а також ряд незалежних установ таких як: Незалежна служба з питань зовнішньої торгівлі або славнозвісне Підприємство з питань зовнішньої торгівлі Дунеря.
Секурітатя застосовувала в економічній діяльності власні заходи, пов’язані з політичними програмами. Лівіу Церану відмічає: У 1980 році у статті, надрукованій в журналі Секурітатя, керівник Другої дирекції економічних контрінформацій, генерал Еміль Макрі ствердив, що керована ним установа є виразним доказом того, що партія користувалася в економічній діяльності також послугами Секурітаті в залежності від пріоритетів економічної політики Румунської комуністичної партії та її керівництва. Секурітатя застосовувала специфічні способи діяльності та певні інформативно-оперативні методи, а саме: створення інформаційних мереж, нагляд, затримання, арешти, інформативні провадження, перехоплювання кореспонденції, прослуховування телефонних розмов. Секурітатя здійснювала свої економічні цілі власними методами. Головною вимогою цієї інформаційної діяльності в період ’70-’80-их років була превентивна діяльність, якій Ніколає Чаушеску та керівництво Секурітаті приділяли особливу увагу. Серед превентивних заходів були: застереження, попередження, відокремлення від оточення.
Незважаючи на заходи, застосовані Секурітатею, економіка Румунії занепадала. Секурітатя прагнула виявити причини цього становища. Саме про це розповідає Лівіу Церану: Починаючи ’70-ми роками, та зокрема у 80-ті роки, одночасно з поглибленням економічної кризи збільшились обов’язки Другої Дирекції, враховуючи необхідність нагляду стосовно реалізації, як якості, так і кількості промислової і сільськогосподарської продукції в Румунії. Особлива увага приділялась виробництву продукції для експорту. У період ’80 років Секурітатя прагнула визначити причини невдач щодо ефективності певного устаткування та осіб економічних підприємств, відповідальних за негативний стан справ. У період ’80 років у промисловому виробництві, в економіці взагалі, Секурітатя набуває сили та перетворюється у своєрідного головного супервізора. Одночасно, вона стає супервізором співробітництва різних промислових одиниць, співпраці яким перешкоджало наявне блокування. Отже, відсутність взаємозв’язку між різними економічними одиницями, значні запізнення у галузі постачання певних виробів, погана якість більшості з них, блокування постачання та дефіцитне виконання запланованих обсягів виробництва були головними завданнями для Дирекції економічних контрінформацій.
Здійснені дослідження виявили недоліки, характерні системі особливо, психологічне погіршення людських ресурсів, як відмічає Лівіу Церану: Існувала також й інша сторона діяльності Дирекції контрінформації, а саме нагляд за програмами модернізації технологій, застосованих великими промисловими підприємствами. Цей нагляд стосувався науково дослідницьких інститутів, інститутів проектування, інститутів технологічної інженерії у діяльності яких, на думку керівництва Секурітаті та особливо Еміля Макрі, останнього керівника Секурітаті, було найбільше недоліків. Керівництво Секурітаті вважало, що головною причиною низької якості продукції румунської промисловості було проектування, а не виробництво. Досвід офіцерів Дирекції свідчив про те, що проектування організації виробництва було головною причиною низької якості виробів, а погане виконання виробів становило десь 5-10%.
Слід зауважити, що навіть наявність у румунській економіці Секурітаті не зуміла врятувати економіку країни від банкрутства у 1989 році. Це є доказом того, що наміри тиранічного режиму не можуть подолати елементарну логіку економічної діяльності, діяти наперекір бажанням і очікуванням людей.
