Жорстокі події, що мали місце 21-23 січня 1941 року, відомі в історії Румунії під назвою “повстання легіонерів”. Це повстання було боротьбою між Залізною гвардією, фашистською партію міжвоєнного періоду та генералом Іоном Антонеску, який користувався підтримкою армії та Гітлера, за захоплення повної влади в державі. Повстання легіонерів було спрямоване проти головних державних установ, проти військовослужбовців й жандармерії та деяких євреїв. Протягом кількох днів на вулицях Бухареста та декількох інших міст країни панували хаос й насильство.
В інтервю, даному в 1999 році в центрі Усної історії Румунського товариства радіомовлення, історик Єліза Кампус пригалада про те, що вона пережила в тій дні. Єврейка Єліза Кампус мала щастя зустрітися з людьми, які не стали фанатиками ідеї легіонерів: “Під час повстання я мешкала на вулиці, відомі нині під назвою Бела Брайнер. Господарем помешкання, Нікулеску був легіонером, однак ставився до мене з симпатією. Я мешкала у приміщені, яке знаходилося ззаду двору. Я звернулась до нього із наступним запитанням: “Пане Нікулеску, ходять чутчки, що мешканці підлягатимуть контролю. Які у Вас наміри? У відповідь він мені сказав: “Я скажу, що у будинку, усі мешканці християни.” Дійсність справдила його наміри. Однак, легіонери заподіяли тоді жахливі вчинки, завдали моїм учням та їхнім батькам шкоди, навіть після придушення повстання населення у продовжені не позбивалося жаху. На вулиці, люди ніби то почували себе нормально, у помешканнях, однак, не мали уяви, як можна захиститись. Проте, легіонери брали людей безпосередньо із помешкання, як заложників або вбивали їх на місці. Легіонери окупували школу, у якій я працювала. З пістолетами в руках й під загрозою пістолетів вони вивели на шкільне подвіря 800 учениць. На щастя, двір був досить великий. Окупанти зайняли лише школу, нас залишили на шкільному подвірї. Шкільні каталоги та інші речі, які належали мені , вони сконфіскували. Пізніше я знайшла все це в державних архівах.”
Константін Матей, працював у Румунському радіомовленні. Він був керівником осередку легіонерів в Радіо, оскільки у вересні 1940 року приєднався до Руху легіонерів. В інтервю, даному у 1994 році, він пригадав момент повстання легіонерів: “Я знаходився у той день на роботі, в студії звукозапису. По радіо транслювались повідомлення армії, повідомлення канцелярії Ради міністрів, секретаріату Руху легіонерів тощо. Мене, як представника технічного відділу та Дана Андронеску, представника дикторів, разом із генеральним директором радіомловлення Минзату закликали до будинку Ради Міністрів. Це сталося у 12 годині ночі. Іон Антонеску, в піжамі, знаходився біля бюро. Теж у піжамі його замісник Міхай Антонеску стояв біля бібліотеки. Іон Антонеску запитав Минзату: “Хто дав вам розпорядження транслювати по радіо повідомлення?” “Ви дали розпорядження, все що одержуємо від канцелярії Ради міністрів та від Руху легіонерів передавати безпосередньо дикторам”, – відповів Минзату. Тоді Іон Антонеску сказав: “Хорія Сіма намагається довести мені, що разом із робітниками Малакси, уся країна на його стороні, але я доведу вам завтра,що, як інтелігенція, так і армія будуть разом із Антонеску. Отже, не транслюйте більше повідомлень, не робіть агітацію!” Не транслюйте нічого іншого крім даних, отриманих від Ради Міністрів.”
Тоді я відправився до передавача, що був розташований у Бенясі. Там знаходилися німецькі солдати. Один німецький капітан, який добре володів румунською мовою, сказав: “Хорія Сіма немає хисту політичного діяча. Займайтеся своїми справами, оскільки виграв Антонеску.” Генерал жандармерії Міхаіл Барон у 1995 році пригадав, як розгорталися події повстання легіонерів у 1941 році та у який спосіб були застосовані одержані розпорядження: “Вранці 21 січня легіонери атакували місцеві та центральні органи влади в усій країні. Скориставшись несподіваністю цієї події, легіонери окупували Міністерство юстиції, Офіційний вісник, атакували також інші центральні установи, такі як: Національний банк, Ощадбанк, Центральну пошту. Вони зазнали поразки лише тоді, коли намагалися окупувати будинок суспільного радіо. Їм вдалося захопити радіостанцію Бод, але в Бухаресті вони зазнали поразки, оскільки жандарми, які охороняли радіо, чинили рішучий опір. Зазнавши поразки легіонери вдалися до інших злочинів. Вони перерізали підземний провід, звязали його з пересувним передавачем, завдяки якому, розповсюджували по Бухаресту брехливу інформацію, як наприклад: про крах уряду та перемогу легіонерів. Були розповсюджені також численні плакати жовтого та червоного кольорів проти масонів та комуністів, прагнучи створити напруження в країні. 21 січня вулиці Бухареста були заповнені легіонерами, які скандували наступний лозунг: “Перемога легіонерів”. Вони загородили вулиці трамваями, автобусами, цистернами з бензином, загрожуючи в разі потреби запалити бензин. 22 січня, у 14 годині, Маршал Антонеску, констатуючи численні жорстокості заподіяні легіонерами, поранення сотень людей, дав наказ армії втрутитись у події, ліквідувати опір легіонерів, заарештувати повстанців.”
Після повстання майже 8000 легіонерів були заарештовані й засудженні. Майже 700 з них, на чолі із Хорією Сімою, знайшли притулку в Німеччині. Отже, Антонеску залишився єдиним господарем румунської політичної сцени.
