Суліна – місто розташоване на самій низькій висоті в країні (3,5 м над рівнем моря). Так само Суліна є найсхідніше місто Румунії та Європи, що розвинулося на території, що утворилася між двома гирлами Дунаю, і частково заповненої піском, що походило від днопоглиблювальних робіт. Маючи тисячолітню історію, доказами будучи історичні свідчення, археологічні знахідки та письмові згадки, Суліна є сьогодні міським населеним пунктом, важливим портом на Дунаї і Чорному морі.
Про цей населений пункт вперше згадується в одній з найпопулярніших політично-географічних робіт, від 950 року — Трактат “De administrando imperio” візантійського василевса Костянтина VII. У документі говориться про населений пункт Соліна, а згадка на середньовічних італійських картах була зроблена вперше у 1327 році (на карті Пєтро Вісконті). Назви, під якими знаходимо цей населений пункт в гирлі Дунаю протягом часу це Селіна, Сунні, Соліна і, нарешті, Суліна. Після 1327 року, місто стає все більш відомим, будучи часто навіть відвіданий турками, зацікавленими у розвитку судноплавства на Дунаї.
Наприкінці XVIII ст., турки заснували у Суліні контрольний пункт на гирлах Дунаю, де контролювалися вітрильні судна, що прямували в порти Тулча, Галац і Бреїла. Протягом довгого періоду, порт був місцем притулком для піратів різних національностей, особливо грецьких та мальтійських. До 1850 року Суліна був ще рибальським селом. У 1864 році, під час подорожі по Дунаю з Відня до Стамбулу, доктор Сигизмунд Уоллес відвідав і Суліну, якого описав як “малим і брудним містом”.
Важливість Суліни почала зростати ще в минулому столітті, після розпочаття робіт пов’язаних з улаштуванням гирлу Суліна. Хоча це географічно ізольоване село, Суліна є унікальною туристичною памяткою, шляхом поєднання красот дельти Дунаю і Чорного моря. Упорядкування гирла Суліна і перетворення його на важливу річкову транспортну артерію відкрило надзвичайні перспективи щодо розвитку міста. У 1857 році у Суліні була запроваджена перша телеграфна лінія, що звязувала цей населений пункт з містом Галац, у 1878 році – Суліна став вільним портом, тобто користувався певними податковими пільгами. У 1903 році — тут було запроваджено першу телефонну лінію, що підключило порт Суліна до порту Галац. Найбільшого розвитку зазнало місто в кінці XIX століття і до Першої світової війни. На набережній, минулого століття працював готель Суліна, розрахований на 150 осіб.
Суліна повязане з решти територією країни лише водою: каналом Суліна в напрямок до Тулчі, каналом Чорне море в напрямок до Констанци і каналами, що перетинають дельту Дунаю до навколишніх сіл. Місто Тулча є єдиним транзитним пунктом до Суліни, звідси здійснюються регулярні рейси пасажирськими суднами. Місто входить до Біосферного заповіднику дельти Дунаю, одного з найбільших у Європі водно-болотних угідь, території національного та міжнародного екологічного значення.
Собор “Св. Олескандра і Миколая”, грецька церква “Св. Миколая”, Римсько-католицька церква “Святого Миколая” і Церква старообрядців “Св. Пертра і Павла” є як туристичними визначними памятками, так і переконливими доказами багатокультурності з давніх часів. Історичні дані показують, що тут, особливо в кінці XIX ст. проживали разом греки, румуни, росіяни, вірмени, турки, євреї, албанці, німці, італійці, болгари, англійці, татари, чорногорці, серби, поляки, липовани т.д.
Через проблеми пов’язані з орієнтуванням на воді, з якими стикалися командири суден при вході на гирло Суліна, в середині XVII ст. був побудований маяк та необхідні адміністративні будівлі. Побудований на початку XIX ст. османською владою, і відновлений протягом 1869-1870 років, один з маяків є зараз музеєм, який відвідують туристи, які прибувають в зону. Морське кладовище Суліна, єдине в країні і навіть у Європі, поніс славу міста в усьому світі. Це чіткий доказ космополітизму міста, але і розвитку його у Європі в давні часи. Тут відпочивають вічним сном принцеси, племінниці воєводив, інженери, консули, поряд з рибалками, портовими робітниками, вантажниками, безпрецедентний конгломерат вірувань і конфесій.
Представницьким для прекрасного минулого старого міста є Палац колишньої Європейської дунайської комісії, розташований на прибережній. Це велична будівля з архітектурою в неокласичному стилі. Європейська дунайська комісія була створена в результаті мирного договору, укладеного після Кримської війни, яким було закріплено свободу судноплавства на Дунаї. До складу комісії входили великі держави середини девятнадцятого століття, фінансовий двигун теперішнього Європейського Союзу: Англія, Франція, Німеччина та Італія, і три імперії, Росія, Туреччина та Австрія. Нарешті, Румунія стала членом незабаром після Війни за незалежність. В даний момент, цей палац є осідком Річкової адміністрації Нижнього Дунаю (сектор Суліна).
Цікава історія стоїть за ще однією атракцією зони — Водного заводу. Колись давно, у 1897 році, тут на короткий час зупинилося судно з важливою гістю: Королевою Нідерландів. Спускаючись із судна вона попросила склянку води. Ніхто не сподівався, що тоді одна літня жінка візьме склянку води із Дунаю і подасть її королеві. Дивуючись, що є у світі такі порти з інтенсивною діяльністю, де вода не фільтрується, королева Нідерландів, після повернення додому, виділила гроші на будівництво водного заводу у місті Суліна.
