Author: Христина Штірбець

48 учнів, які вивчають українську мову з повітів Ботошани, Марамуреш, Сучава, Тіміш, Карашсеверін взяли участь 6-10 квітня у Національній олімпіаді з української мови та літератури, яка відбулася в місті Бая-Маре Марамуреського повіту. Організаторами олімпіади виступили Міністерство освіти Румунії, Повітовий шкільний Інспекторат за фінансовою підтримкою Союзу українців Румунії.

Відкриття олімпіади відбулося 6 квітня у Будинку культури міста Бая-Маре. Серед присутніх, які привітали учнів, вчителів та батьків, були: генеральний шкільний інспектор повіту Ана Лукреція Молдован, заступник шкільного інспектора Васіле Бан, радник у Міністерстві освіти Ельвіра Кодря, шкільний інспектор з української мови Марамуреського повіту Сімона Малярчук, префект повіту Антон Рохіян, лектор Сучавського університету ім. Штефана Великого Ана-Марія Герцану, голова Союзу українців Румунії Степан Бучута. З цієї нагоди пройшла артистична програма у виконанні гурту Баямарського дитячого Палацу та учнів Ліцею ім. Тараса Шевченка.

Шкільний інспектор з української мови Марамуреського повіту Сімона Малярчук, яка доклала багато зусиль для організування Національної олімпіади з української мови та літератури розповість про хід подій та рівень підготовки учнів: ”Змагання відбулося у середній школі номер 18. Директор школи Сімона Козма дуже гарно нас прийняла. Учні VII та VIII класів писали письмові роботи протягом двох годин, а учні IX- XII класів протягом 3 годин. Комісія складалася з 12 членів, головою була лектор Сучавського університету ім. Штефана Великого Ана-Марія Герцану, заступник голови я, виконавчий голова радник у Міністерстві освіти Ельвіра Кодря та секретар комісії шкільний інспектор з української мови Тіміського повіту Іван Кимпан. Ми акуратно перевіряли роботи, щоб не скривдити жодного учня. Роботи учнів були гарні. Ми були дуже раді, що рівень підготовки учнів піднявся порівняно з минулими роками. Сюжети письмових робіт були досить доступними. Із самого початку, ми сказали учням, що вони всі переможці, оскільки вони є найкращими з найкращих учнів на національному рівні, які володіють українською мовою. Учні повинні були працювати над даним текстом із вивчених творів під час уроків з української мови і літератури. Вони повинні були визначити художні засоби, визначити до якого літературного жанру належить відповідний текст, пояснити у декількох реченнях окремі вирази з стилістичної точки зору, потім скласти власний твір на дану тему і третя частина працювати над текстом з морфологічної точки зору. Наприклад, вони повинні були створити ступені порівняна прикметників, скласти різні речення, написати синоніми або антоніми окремих слів, визначити частини мови. Все що ім було дано вони вивчали у класі. Але ми знаємо, що учні та вчителі, які беруть участь у олімпіадах працюють і позашкільною програмою та позакласно. Протягом двох днів ми перевіряли роботи учнів, щоб нікого не скривдити. У цей час, учні відвідали туристичні атракцій міста Бая-Маре, Музей мінералогії, Музей села, Планетарій, старе та нове місто, ходили у кіно. Після закінчення перевірки робіт, теж у Школі номер 18 відбулося нагородження учнів та закриття. Кожен учень по заслузі отримав грамоту та інші подарунки. Олімпіада з української мови та літератури завершилася гарною артистичною програмою, представленою учнями Баямарського дитячого Палацу, які виконали пісні і танці. Хочу щиро подякувати Союзу українців Румунії за надану фінансову допомогу, вчителям та всім партнерам.”

Голова СУР Степана Бучута скаже у чому полягала фінансова допомога надана олімпійцям: “Крім похвальних грамот, я вручив від імені СУР-у грошові премії переможцям, а всім учасникам я вручив кульочки з книгами, газетами, календарями та ручками. Наприкінці, я побажав успіхів учням та вчителям у подальшій праці на благо збереження та розвитку української мови.”

Підготовка учнів олімпійців нелегка, це відбувається упродовж уроків але й у позашкільний час і означає багато зусиль з боку учнів та вчителів. Але велика радість та задоволення приходить тоді, коли вони повертаються додому з найкращими результатами. Ми запросили ученицю 12-го класу Ралуку Хоменюк Ліцею ім. Лацку Воде з Серету Сучавського повіту, яка неодноразово отримала першу премію на Олімпіаді з української мови і літератури поділитися своїми враженнями: “Я беру участь в олімпіаді з української мови ще від 7-го класу. Крім першого року, я кожного року отримала першу премію. Отримання першої премії мало важливе значення для мене. Щороку я разом з вчительками Анкою Штюбяну, а потім з Антонетою Крайнічук завзято працювала, щоб моя участь в олімпіаді була якнайкращою. Я дуже горда, що принесла своєму повіту пять перших премій на національній олімпіаді з української мови та літератури. СУР та Дирекція міжетнічних відносин кожного року дарували учням олімпійцям екскурсію за кордон. З цієї нагоди я побачила багато нових прекрасних місць та держав. Я також мала нагоду познайомитися з учнями із інших повітів. Я рада, що мала нагоду пізнати людей із іншою культурою і традицією. Можна сказати, що олімпіада допомогла мені зробити собі багато друзів по всій країні та за кордоном. Сюжети на українській олімпіаді щороку були різними та досить важкими, за те я старанно працювала цілей навчальний рік, щоб отримати найвищу оцінку та щоб мої вчетилі гордилися мною. Цього року сюжет не був дуже важким, але змагання між нами було велике. Всі олімпійці були добре підготовленими та мали надію отримати добрі оцінки. Я дуже рада, що творчість Тичини та Гончара, які були добре вивчені мною, допомогли мені ще раз отримати перше місце.”

Були нагороджені наступні учні:

Перша премія:

Боднарюк Михайло — 7-ий клас – Вишавська Долина

Одовічук Меделіна — 8-ий клас – Бальківці

Луцак Алекс–Василь – 9-ий клас — Ліцей ім. Тараса Шевченка Сігету Мармаціей

Гарасимюк Деніса — 10-ий клас — Ліцей ім. Лацку Воде — Серет

Лавіца Оксана — 11-ий клас — Ліцей ім. Тараса Шевченка — Сігету- Мармаціей

Хоменюк Ралука — 12-ий клас — Ліцей ім. Лацку Воде — Серет — І премія

Друга премія:

Лонгер Лавінія — 7-ий клас — Ремети

Пінтіліє Джеорджіяна-Деніса — 8-ий клас — Кричунів

Сакала Оксана-Андреч — 9-ий клас – Ліцей ім. Тараса Шевченка Сігету Мармаціей

Годенка Іонела-Діана — 10-ий клас — Ліцей ім. Тараса Шевченка Сігету Мармаціей

Нікіфурюк Джеорджіяна — 10-ий клас — Ліцей ім. Еудоксіу Гурмузакі — Радівці

Хавреляк Вероніка — 11-ий клас – Ліцей ім. Тараса Шевченка -Сігету Мармаціей

Нямчук Анна — 12-ий клас — Ліцей ім. Тараса Шевченка — Сігету-Мармаціей.

Третя премія:

Козачюк Деніса Лорена — 7-ий клас — Бальківці

Скіпор Чезара — 8-ий клас – Бальківці

Грігораш Алін — 9-ий клас – Ліцей ім. Лацку Воде — Серет

Шофінець Александру — 10-ий клас – Ліцей ім. Тараса Шевченка Сігету Мармаціей

Усатюк Андрей-Октавіан — 11-ий клас – Ліцей ім. Міхая Емінеску — Сучава

Кіріяк Оксана — 12-ий клас — Ліцей ім. Лацку Воде — Серет.

Відзнаки:

Фіріщак Міхаєла Делія- 7-ий клас – Кречунів

Лавіца Васіліка Андрея – 8-ий клас – Вишня Рівня

Кіріак Наташа Александра – 9-ий клас — Ліцей ім. Лацку Воде — Серет

Смичкаш Таня-Марта — 10-ий клас — Ліцей ім. Юлії Гаждеу — Лугож

Керінічук Деніса –11-ий клас Ліцей ім. Лацку Воде — Серет

Писанка це найбільш витончений витвір народу, який чарує дивовижною, незвичайною красою. Вона є символом весни, сонця, повернення природи до життя. Писанка від писанки відрізняється, але гуцульську писанку знає весь світ. Про техніку розпису писанок, чудовий колорит, про широку гаму зображених мотивів, символіку, а також про традиції та обряди пов’язані з ними розповість гість нашої передачі, вчителька Віоріка Негуре з села Палтину Сучавського повіту.

Учителька Віоріка Негури стверджує, що людина, яка милується писанками стає добрішою та ласкавішою: ”Упродовж століть звичай розписувати курячі, каченяті, гусячі яйця переріс у чудове народне мистецтво. Із писанкою на Великдень пов’язують сподівання на краще життя, добробут, силу та здоров’я. Мистецтво писати писанки приходить від серця, від душі та Бога. Дивуєшся як звичайні люди за допомогою воску, фарби, писачка створюють високохудожні твори. Якщо людина бере у руки писанку, вона стає добрішою та ласкавішою. Гуцульські дівчата на Великдень дарують парубкам біля церкви найкращі писанки, віруючи у кращу долю. У писанці закладена магія наших жінок, яка приносить здоров’я, довголіття, силу, щастя та багатство. Ще у давні часи у нашому селі Палтин перед Великодніх свят, жінки намагалися придбати якомога більше яєць з якими йшли до писанкарки. Давно писанкарки старалися розписувати яйця до сходу сонця. Мотиви, елементи розпису пов’язані із життям, побутом, звичаєм та фольклором гуцулів. Назва писанки походить від писати, тобто прикрашати орнаментом.”

Далі ми дізнаємось про кольори, які вживали гуцули у минулому: ”Для розмальовування писанок у давнину вживали фарби рослинного походження, наприклад жовту фарбу виварювали із кори дикої яблуні, зелену варили із луски молодого соняшника, темній колір із дубової кори, фіолетовий із кори чорної вільхи. Існувало таке повірювання, що борони Боже, аби хтось увійшов до хати, коли розписували писанки. Ґаздиня відразу шепотіла: “Сіль тобі в очах, кремінь у зубах. Як не шкодить земля воскові, так аби не пошкодили твої очі моїм писанкам.”

Гуцули зберегли давню воскову техніку розпису яєць: ”Техніка розпису писанок — воскова. Контури орнаментальних мотивів наносяться на яйця розтопленим воском за допомогою писачка або кірки (як кажуть гуцулки). Давно виварювали яйця, а тепер вибирають жовток і білок, а потім вимивають дуже добре яйце водою та оцтом, витирають його і малюють контур воском. На біле яйце наносять мотиви, після чого його опускають у різні фарби. Спочатку наприклад, у жовту фарбу, потім робиться інший мотив по жовтій фарбі і яйце опускається у червоний колір, робиться інший мотив на червоному кольорі і на кінець на чорному. Наприкінці яйця розігрівають, з нього обережно стирається віск хусткою або білим полотном. Давно хусткою, якою витирали писанки зберігали, щоб обкурювали для лікування хворих на пропасницю. Потім писанки складають у черепну посудину. “

Розпис яєць у гуцулів характеризується багатством рослинних і тваринних мотивів, а останнім часом багато інших, які мають свою символіку: ”Всі ці мотиви у природі мають свої назви: дубовий лист, баранячі роги, колосок, баранці, олені, коні, птахи. Кривулька символізує нитку життя, вічність сонячного руху. Безконечник означає повторення, вічність. Знак сонця та вогню є символами величності Бога. Трикутник є символом чоловічої та жіночої сили у сім’ї. Блискавка значить Небесний вогонь, драбинка символізує устремління людини до вищого, дерево відоме як дерево життя, риба є символом душі Христа. Як новина, у нашому селі писанкарки почали писати нові мотиви, як на приклад образ святих, Ісуса Христа та Пресвятої Діви. На яйцях також малюються ікони. Окремі писанкарки переплітають ці мотиви з геометричними розписами, таким чином писанки стають дорожчими. Вони вимагають спеціальної підготовки, але користуються великим успіхом.”

Кольорова гама розписів писанок будується переважно на жовтих кольорах, але в останні роки традиційна їхня кольорова палітра поповнилася голубими, ліловими, червоними, рожевими та фіолетовими фарбами: ”Вживаються теплі кольори жовтий, оранжевий, червоний. Тепер менше вживаються природні кольори, а більше хімічні. Останнім часом вживаються і голубі та зелені кольори. Символіка кольору писанок у нашому селі мала і має велике значення, темний колір це символ святої землі, червоний символізує життя — вогонь небесний це символ сили, здоров’я, любові, білий колір символізує чистоту — символ безгрішного життя, жовтий колір це достаток, колір сонця, який охороняє від злих сил. Зелений колір символізує весну, воскресіння природи. “

Гуцульські писанкарки зі усією душею й любов’ю ставляться до цього мистецтва, пишуть писанки, але й передають свої безцінні знання й уміння дітям, зберігаючи давні традиції: ”Якщо давно у селі було лише кілька жінок, які займалися писанкарством, тепер у нашому селі майже у кожній домівці пишуться гарні писанки, тому кількість писанкарок постійно зростає. Цей звичай перебирають і малі діти, які стараються зберігати і продовжити його. Окремі жінки, як Анич Віоріка, Askjantz Дражміч Філофтея, Феркал Валерія, Петронела Ясіновська беруть участь у ярмарках народної творчості не лише у Румунії, але і закордоном у Парижі, Берліні, Гамбурзі. Їх імена знаходяться у каталогах європейських писанкарок та використовуються у канадських рекламах. Роботи гуцульських писанкарок експоновані і у монастирях, музеях, церквах. Наші гуцулки здобули міжнародної слави.“

Які традиції та легенди пов’язані з писанками ми дізнаємось від Віоріки Негури: ”У нашому селі, давно розпис писанок був пов’язаний з різними легендами, магічними силами і символами. Наприклад, воду треба було брати лише до сходу сонця з трьох джерел, варити яйця у трьох глиняних посудинах теж до сходу сонця. Тепер вже майже ніхто не вірить у ці стародавні звичаї та пишуть писанки майже протягом всього року, яких продають туристам з Франції, Австрії, Італії, Німеччини і навіть з Америки.”

Уже стало традицією, щоб з нагоди Великодніх свят у селі Палтину розгорталися конкурси писанкарства та різні фестивалі звичаїв, традицій та обрядів : “У нашому селі часто організуються конкурси писанкарства та різні фестивалі великодніх звичаїв, традицій та обрядів в гуцулів. Також, цього року з нашого села багато писанкарок взяли участь у виставці, яка відбулася у місті Гура-Гуморулуй на тему” Великодні звичаї і традиції”. Вони представли і продавали найкращі писанки.”

Пані Віоріка Негури стверджує, що найважливішим є той факт, що гуцули завжди приділяли особливу увагу розпису писанкам, які є символом українського мистецтва: ”Писанкарство має зараз масовий характер, виникла навіть конкуренція, багато стародавніх звичаїв зберігаються у гуцулів, але писанку у наші дні використовують як символ українського мистецтва і головне, що сьогодні відроджується традиція писанкарства. У селах де проживають гуцули ніколи писанкарство не забороняли і навіть до грудневої революції організувалися місцеві, повітові та національні виставки. “Доки будуть писаночки на світ писати, доти люд наш буде жити і край наш процвітати.”

Шановні радіослухачі, бажаємо Вам життя прекрасного як великодні писанки, світла і добра, міцного здоров’я, миру, злагоди та щасливих Великодніх Свят!

Писанка це найбільш витончений витвір народу, який чарує дивовижною, незвичайною красою. Вона є символом весни, сонця, повернення природи до життя. Писанка від писанки відрізняється, але гуцульську писанку знає весь світ. Про техніку розпису писанок, чудовий колорит, про широку гаму зображених мотивів, символіку, а також про традиції та обряди пов’язані з ними розповість гість нашої передачі, вчителька Віоріка Негуре з села Палтину Сучавського повіту.

Учителька Віоріка Негури стверджує, що людина, яка милується писанками стає добрішою та ласкавішою: ”Упродовж століть звичай розписувати курячі, каченяті, гусячі яйця переріс у чудове народне мистецтво. Із писанкою на Великдень пов’язують сподівання на краще життя, добробут, силу та здоров’я. Мистецтво писати писанки приходить від серця, від душі та Бога. Дивуєшся як звичайні люди за допомогою воску, фарби, писачка створюють високохудожні твори. Якщо людина бере у руки писанку, вона стає добрішою та ласкавішою. Гуцульські дівчата на Великдень дарують парубкам біля церкви найкращі писанки, віруючи у кращу долю. У писанці закладена магія наших жінок, яка приносить здоров’я, довголіття, силу, щастя та багатство. Ще у давні часи у нашому селі Палтин перед Великодніх свят, жінки намагалися придбати якомога більше яєць з якими йшли до писанкарки. Давно писанкарки старалися розписувати яйця до сходу сонця. Мотиви, елементи розпису пов’язані із життям, побутом, звичаєм та фольклором гуцулів. Назва писанки походить від писати, тобто прикрашати орнаментом.”

Далі ми дізнаємось про кольори, які вживали гуцули у минулому: ”Для розмальовування писанок у давнину вживали фарби рослинного походження, наприклад жовту фарбу виварювали із кори дикої яблуні, зелену варили із луски молодого соняшника, темній колір із дубової кори, фіолетовий із кори чорної вільхи. Існувало таке повірювання, що борони Боже, аби хтось увійшов до хати, коли розписували писанки. Ґаздиня відразу шепотіла: “Сіль тобі в очах, кремінь у зубах. Як не шкодить земля воскові, так аби не пошкодили твої очі моїм писанкам.”

Гуцули зберегли давню воскову техніку розпису яєць: ”Техніка розпису писанок — воскова. Контури орнаментальних мотивів наносяться на яйця розтопленим воском за допомогою писачка або кірки (як кажуть гуцулки). Давно виварювали яйця, а тепер вибирають жовток і білок, а потім вимивають дуже добре яйце водою та оцтом, витирають його і малюють контур воском. На біле яйце наносять мотиви, після чого його опускають у різні фарби. Спочатку наприклад, у жовту фарбу, потім робиться інший мотив по жовтій фарбі і яйце опускається у червоний колір, робиться інший мотив на червоному кольорі і на кінець на чорному. Наприкінці яйця розігрівають, з нього обережно стирається віск хусткою або білим полотном. Давно хусткою, якою витирали писанки зберігали, щоб обкурювали для лікування хворих на пропасницю. Потім писанки складають у черепну посудину. “

Розпис яєць у гуцулів характеризується багатством рослинних і тваринних мотивів, а останнім часом багато інших, які мають свою символіку: ”Всі ці мотиви у природі мають свої назви: дубовий лист, баранячі роги, колосок, баранці, олені, коні, птахи. Кривулька символізує нитку життя, вічність сонячного руху. Безконечник означає повторення, вічність. Знак сонця та вогню є символами величності Бога. Трикутник є символом чоловічої та жіночої сили у сім’ї. Блискавка значить Небесний вогонь, драбинка символізує устремління людини до вищого, дерево відоме як дерево життя, риба є символом душі Христа. Як новина, у нашому селі писанкарки почали писати нові мотиви, як на приклад образ святих, Ісуса Христа та Пресвятої Діви. На яйцях також малюються ікони. Окремі писанкарки переплітають ці мотиви з геометричними розписами, таким чином писанки стають дорожчими. Вони вимагають спеціальної підготовки, але користуються великим успіхом.”

Кольорова гама розписів писанок будується переважно на жовтих кольорах, але в останні роки традиційна їхня кольорова палітра поповнилася голубими, ліловими, червоними, рожевими та фіолетовими фарбами: ”Вживаються теплі кольори жовтий, оранжевий, червоний. Тепер менше вживаються природні кольори, а більше хімічні. Останнім часом вживаються і голубі та зелені кольори. Символіка кольору писанок у нашому селі мала і має велике значення, темний колір це символ святої землі, червоний символізує життя — вогонь небесний це символ сили, здоров’я, любові, білий колір символізує чистоту — символ безгрішного життя, жовтий колір це достаток, колір сонця, який охороняє від злих сил. Зелений колір символізує весну, воскресіння природи. “

Гуцульські писанкарки зі усією душею й любов’ю ставляться до цього мистецтва, пишуть писанки, але й передають свої безцінні знання й уміння дітям, зберігаючи давні традиції: ”Якщо давно у селі було лише кілька жінок, які займалися писанкарством, тепер у нашому селі майже у кожній домівці пишуться гарні писанки, тому кількість писанкарок постійно зростає. Цей звичай перебирають і малі діти, які стараються зберігати і продовжити його. Окремі жінки, як Анич Віоріка, Askjantz Дражміч Філофтея, Феркал Валерія, Петронела Ясіновська беруть участь у ярмарках народної творчості не лише у Румунії, але і закордоном у Парижі, Берліні, Гамбурзі. Їх імена знаходяться у каталогах європейських писанкарок та використовуються у канадських рекламах. Роботи гуцульських писанкарок експоновані і у монастирях, музеях, церквах. Наші гуцулки здобули міжнародної слави.“

Які традиції та легенди пов’язані з писанками ми дізнаємось від Віоріки Негури: ”У нашому селі, давно розпис писанок був пов’язаний з різними легендами, магічними силами і символами. Наприклад, воду треба було брати лише до сходу сонця з трьох джерел, варити яйця у трьох глиняних посудинах теж до сходу сонця. Тепер вже майже ніхто не вірить у ці стародавні звичаї та пишуть писанки майже протягом всього року, яких продають туристам з Франції, Австрії, Італії, Німеччини і навіть з Америки.”

Уже стало традицією, щоб з нагоди Великодніх свят у селі Палтину розгорталися конкурси писанкарства та різні фестивалі звичаїв, традицій та обрядів : “У нашому селі часто організуються конкурси писанкарства та різні фестивалі великодніх звичаїв, традицій та обрядів в гуцулів. Також, цього року з нашого села багато писанкарок взяли участь у виставці, яка відбулася у місті Гура-Гуморулуй на тему” Великодні звичаї і традиції”. Вони представли і продавали найкращі писанки.”

Пані Віоріка Негури стверджує, що найважливішим є той факт, що гуцули завжди приділяли особливу увагу розпису писанкам, які є символом українського мистецтва: ”Писанкарство має зараз масовий характер, виникла навіть конкуренція, багато стародавніх звичаїв зберігаються у гуцулів, але писанку у наші дні використовують як символ українського мистецтва і головне, що сьогодні відроджується традиція писанкарства. У селах де проживають гуцули ніколи писанкарство не забороняли і навіть до грудневої революції організувалися місцеві, повітові та національні виставки. “Доки будуть писаночки на світ писати, доти люд наш буде жити і край наш процвітати.”

Шановні радіослухачі, бажаємо Вам життя прекрасного як великодні писанки, світла і добра, міцного здоров’я, миру, злагоди та щасливих Великодніх Свят!

28 березня, у національному коледжі імені Міхая Емінеску в місті Сучава, відбувся конкурс “Історія та традиції українців”. У конкурсі взяли участь понад 100 учнів із чотирьох повітів: Марамурешу, Тімішу, Ботошан та Сучави, які представили або надіслали поштою цікаві есе та фотографії про великодні традиції та обряди, такі як: Шуткова неділя, великодні ігри, різдвяні традиції: Вифлєм, колядування, весільні звичаї, яких вони успадкували від своїх дідів та прадідів, а також про різні українські символи: калина, рушник, вінок, вишивка, писанка та про народний одяг.

Про мету та хід конкурсу розповість вчителька Лучія Мігок, ініціатор цього конкурсу, яка викладає українську мову в коледжі імені Міхая Емінеску: ”Метою конкурсу є збереження етнічної та культурної ідентичності української меншини, Заохотити молодь до вивчення традицій своїх батьків та дідів, заохотити їх писати есе про традиції та обряди упродовж року специфічні їхньому селу, місту або повіту. Відомий той факт, що традиції, звичаї та обряди об’єднують минуле та майбутнє народу, старші й молодші покоління. Прилучаючись до традицій, звичаїв і обрядів народу, молодь вбирає в себе їхній філософський, моральний та естетичний зміст. Конкурс мав два розділи есе та фотографії. Всі учні отримали диплом за участь, а найкращі есе та фотографії були премійовані. До складу журі ввійшли лектор Сучавського університету імені Штефана Великого Марія Герцану, радник у міністерстві освіти Ельвіра Кодря та вчителька Антонета Крайнічук із Серету, Лоредана Миндріштяну із Келінешть- Купаренку та Аліна Мазуряк із Шербівців, автор підручників Серафима Криган з Чернівців та я. Конкурс завершився артистичною програмою. Виступили гурт “Вишивка” Сучавського коледжу імені Міхая Емінеску та гурт “Гуцулка” восьмирічної школи Бродина Сучавського повіту. Конкурс був організований за фінансове сприяння Союзу українців Румунії.”

Антонета Крайнічук , яка викладає українську мову у коледжі імені Лацку Воде у Сереті Сучавського повіту розповість про участь своїх учнів у Конкурсі історія та традиції українців: ” Представили наш коледж учениці Лаура Журавле та Деніса Кернечук – XI-ий клас, які підготували і представили есе про українські народні символи, а учениця IX-го класу Юлія Мартенюк представила фотографії про українські традиції та звичаї. За свої старання учні мої отримали першу премію. Український народ має багату культуру і величезний скарб звичаїв так, що учням було про що розповісти. Задоволення було не тільки учасників, які мали нагоду брати участь у цьому конкурсі, але і у мене. Я пишаюся тим, що наші діти люблять рідну мову і традиції свого народу і усвідомлюють, що їх обовязок є зберегти і передати їх далі. Як і рідну мову, звичаї обєднають людей у один народ.”

Чезара Хошчук, учениця восьмого класу восьмирічної школи Бальківці Сучавського повіту розкаже про свою участь у конкурсі: “Я представила есе на тему український рушник, тому що люблю та шаную традиції моїх батьків та дідусів. Бабуся мені розповіла, що рушник має велике значення для української родини. Його вважають народним символом. Вишитий рушник ставлять на почесному місці, над образами. Все життя людини пов’язане з рушником: народження, весілля та коли людину впроваджують в останню дорогу. Рушник є символом материнської любові. Я пишаюся українськими традиціями та зберігаю їх, бо вони є справжніми скарбами людини.”

28 березня, у національному коледжі імені Міхая Емінеску в місті Сучава, відбувся конкурс “Історія та традиції українців”. У конкурсі взяли участь понад 100 учнів із чотирьох повітів: Марамурешу, Тімішу, Ботошан та Сучави, які представили або надіслали поштою цікаві есе та фотографії про великодні традиції та обряди, такі як: Шуткова неділя, великодні ігри, різдвяні традиції: Вифлєм, колядування, весільні звичаї, яких вони успадкували від своїх дідів та прадідів, а також про різні українські символи: калина, рушник, вінок, вишивка, писанка та про народний одяг.

Про мету та хід конкурсу розповість вчителька Лучія Мігок, ініціатор цього конкурсу, яка викладає українську мову в коледжі імені Міхая Емінеску: ”Метою конкурсу є збереження етнічної та культурної ідентичності української меншини, Заохотити молодь до вивчення традицій своїх батьків та дідів, заохотити їх писати есе про традиції та обряди упродовж року специфічні їхньому селу, місту або повіту. Відомий той факт, що традиції, звичаї та обряди об’єднують минуле та майбутнє народу, старші й молодші покоління. Прилучаючись до традицій, звичаїв і обрядів народу, молодь вбирає в себе їхній філософський, моральний та естетичний зміст. Конкурс мав два розділи есе та фотографії. Всі учні отримали диплом за участь, а найкращі есе та фотографії були премійовані. До складу журі ввійшли лектор Сучавського університету імені Штефана Великого Марія Герцану, радник у міністерстві освіти Ельвіра Кодря та вчителька Антонета Крайнічук із Серету, Лоредана Миндріштяну із Келінешть- Купаренку та Аліна Мазуряк із Шербівців, автор підручників Серафима Криган з Чернівців та я. Конкурс завершився артистичною програмою. Виступили гурт “Вишивка” Сучавського коледжу імені Міхая Емінеску та гурт “Гуцулка” восьмирічної школи Бродина Сучавського повіту. Конкурс був організований за фінансове сприяння Союзу українців Румунії.”

Антонета Крайнічук , яка викладає українську мову у коледжі імені Лацку Воде у Сереті Сучавського повіту розповість про участь своїх учнів у Конкурсі історія та традиції українців: ” Представили наш коледж учениці Лаура Журавле та Деніса Кернечук – XI-ий клас, які підготували і представили есе про українські народні символи, а учениця IX-го класу Юлія Мартенюк представила фотографії про українські традиції та звичаї. За свої старання учні мої отримали першу премію. Український народ має багату культуру і величезний скарб звичаїв так, що учням було про що розповісти. Задоволення було не тільки учасників, які мали нагоду брати участь у цьому конкурсі, але і у мене. Я пишаюся тим, що наші діти люблять рідну мову і традиції свого народу і усвідомлюють, що їх обовязок є зберегти і передати їх далі. Як і рідну мову, звичаї обєднають людей у один народ.”

Чезара Хошчук, учениця восьмого класу восьмирічної школи Бальківці Сучавського повіту розкаже про свою участь у конкурсі: “Я представила есе на тему український рушник, тому що люблю та шаную традиції моїх батьків та дідусів. Бабуся мені розповіла, що рушник має велике значення для української родини. Його вважають народним символом. Вишитий рушник ставлять на почесному місці, над образами. Все життя людини пов’язане з рушником: народження, весілля та коли людину впроваджують в останню дорогу. Рушник є символом материнської любові. Я пишаюся українськими традиціями та зберігаю їх, бо вони є справжніми скарбами людини.”

У місті Сігету-Мармацієй Марамуреського повіту, 14 — 16 березня, відбулися заходи присвячені “25-річчю від дня заснування Союзу українців Румунії”, основна мета якого полягає у захисті та утвердженні етнічної, мовної, культурної і релігійної ідентичності осіб, що належать до української національної меншини.

Степан Бучута, який є головою цієї організації з 2005 року, розповість як пройшло це ювілейне свято: “Першого дня відбулося засідання Ради СУР-у в приміщенні повітової Сігетської філії СУР-у, другого дня ми прийняли наших гостей з-за кордону та з країни. У залі міської повітової ради Сігету-Мармацієй відбулася ювілейна конференція, в якій взяли участь члени Ради СУР-у, гості з України, окремі члени засновники нашої організації а також представники деяких державних установ та організацій нацменшин. У святковому концерті, який відбувся у залі Музичної Сігетської школи, взяли участь гості із закордону Ярослава Хортяні, голова Європейського конгресу українців, перший заступник голови Світового конгресу українців, представник угорської громади у Парламенті Угорщини, Михайло Ратушний, голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, Алла Кендзера, голова секретаріату Товариства “Україна-Світ”, яка від імені Товариства вручила грамоти і відзнаку “За вагомий особистий внесок у розвиток співпраці України із закордонним українством та зміцнення єдності українців у світі”. Були присутні також: народний депутат України Сергій Рудик, який зачитав вітання від Президента України Петра Порошенка та делегація з Івано-Франківської області. Вітання з нагоди 25-річчя від заснування СУР-у надіслали також Міністерство культури України, Світовий конгрес українців, Адміністрація Президента Румунії, Міністерство закордонних справ Румунії. У своїх виступах, учасники ювілейної конференції оцінили діяльність СУР-у та побажали нам багато успіхів. У святковому концерті взяли участь заслужена артистка України Леся Горова, танцювальний колектив Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника з України, Коломийський муніципальний оркестр “Трембіта”, дитячий колектив “Козачок” з Бальківців Сучавського повіту, колектив “Ронянські голоси” з Вишньої Рівни Марамуреського повіту та “Зелена ліщина” з Карашсеверінського повіту. СУР-у вручив почесні грамоти та медалі “25 років від заснування СУР-у” всім членам засновникам, членам проводу та головам і заступникам голів повітових сурівських організацій. З цієї нагоди я бажаю всім членам СУР-у, проводу СУР-у, засновникам нашої організації довгих років, миру, щастя та здоровя.”

Присутня на святкових заходах у Сігету-Мармацієй, Голова Європейського конгресу українців Ярослава Хортяні поділилася своїми враженнями: ”По-перше я хочу привітати всіх українців Румунії з 25-річчям Союзу Українців Румунії, подякувати всім засновникам і всьому проводу, всім хто, протягом 25 років і до того зберігав, зберігає і примножує українську культуру, українські традиції і мову. Найбільше враження у мене залишилося від виступу ваших колективів, а особливо дитячого колективу “Козачок”. Коли я дивилася на цих діточок як вони танцюють, я відчула, що працював генетичний код тих нащадків українських козаків, вони із іскрами в очах і душею танцювали український козачок. Ваші хори також прекрасні. Ви таке джерело самобутності, ви є такий багатий скарб для України, для її підтримки, що мені здається, що українці до кінця не усвідомлюють. Тому я від імені Європейського конгресу та Світового конгресу українців приношу щирий уклін і щиру подяку всім тим, хто дає свій вільний час, щоб розвивати і передавати дітям традиції, мову, щоб вони знали хто вони, якого вони роду. Сьогодні я відчула, що наше серце українців Румунії, Угорщини, українців з України воно так билося в унісон. Хоча фізично нас розділяє кордон, ми одне ціле, частка світового українства і України.“

Союз українців Румунії був заснований 29 грудня 1989 року. До складу цієї громадської організації входили перші її засновники, зокрема українські письменники та працівники редакції газети “Новий вік”, нині “Вільне слово”. До 2005 року головою СУР-у був письменник Степан Ткачук, а відтоді й до сьогодні головою СУР є член Президії УВКР, колишній депутат Парламенту Румунії Степан Бучута. Союз українців Румунії має 12 своїх повітових філій: в Араді, Бухаресті, Ботошанах, Карашсеверіні, Клужі, Яссах, Галаці, Мараморощині, Сату Маре, Сучаві, Тіміші та Тульчі та мережу місцевих організацій, яка налічує 238 одиниць. За довгий час плідної роботи, організація придбала приміщення для майже всіх своїх повітових філій, а також для центрального проводу і редакцій в Бухаресті. Кожного року на день народження Кобзаря, СУР організовує «Дні Тараса Шевченка» у всіх повітах, де проживають українці. Також, традиційними є «Дні української культури», Фестиваль зимових звичаїв і обрядів, Конкурс-фестиваль декламування української поезії. Союз українців Румунії має власні друковані видання: дитячий журнал “Дзвоник”, літературно-культурний журнал “Наш голос”, газети ”Український вісник” та “Вільне слово” та інформаційну газету румунською мовою Curierul ucrainean (“Український вісник”). СУР є організацією етнічного профілю, неурядова, неприбуткова із статусом юридичної особи, з повною автономією. СУР є членом Світового Конгресу Українців (СКУ), Європейського Конгресу Українців (ЕКУ), Української Всесвітньої Координаційної Ради та Товариства – Україна-Світ. В рамках СУР діють Організація українських жінок Румунії (ОУЖР та Організація української молоді Румунії (ОУМР).

Членів СУР-у та всіх українців Румунії з 25-річчям від заснування організації привітав Президент України. Петро Порошенко у вітальному листі написав: “Шановні друзі, прийміть сердечні вітання з нагоди 25-річчя від дня заснування Союзу українців Румунії. Ваше об’єднання гідно репрезентує українську громаду в Румунії, сприяючи зміцненню дружніх добросусідських відносин між нашими народами. Висловлюю щиру вдячність членам Союзу українців Румунії за жертовну працю і збереження українських традицій та своєї національної ідентичності. Упевнений, що попри складні часи, які зараз переживає український народ, разом ми зуміємо вистояти і перемогти. Бажаю усій українській громаді Румунії миру, доброту і нових звершень.”

У місті Сігету-Мармацієй Марамуреського повіту, 14 — 16 березня, відбулися заходи присвячені “25-річчю від дня заснування Союзу українців Румунії”, основна мета якого полягає у захисті та утвердженні етнічної, мовної, культурної і релігійної ідентичності осіб, що належать до української національної меншини.

Степан Бучута, який є головою цієї організації з 2005 року, розповість як пройшло це ювілейне свято: “Першого дня відбулося засідання Ради СУР-у в приміщенні повітової Сігетської філії СУР-у, другого дня ми прийняли наших гостей з-за кордону та з країни. У залі міської повітової ради Сігету-Мармацієй відбулася ювілейна конференція, в якій взяли участь члени Ради СУР-у, гості з України, окремі члени засновники нашої організації а також представники деяких державних установ та організацій нацменшин. У святковому концерті, який відбувся у залі Музичної Сігетської школи, взяли участь гості із закордону Ярослава Хортяні, голова Європейського конгресу українців, перший заступник голови Світового конгресу українців, представник угорської громади у Парламенті Угорщини, Михайло Ратушний, голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, Алла Кендзера, голова секретаріату Товариства “Україна-Світ”, яка від імені Товариства вручила грамоти і відзнаку “За вагомий особистий внесок у розвиток співпраці України із закордонним українством та зміцнення єдності українців у світі”. Були присутні також: народний депутат України Сергій Рудик, який зачитав вітання від Президента України Петра Порошенка та делегація з Івано-Франківської області. Вітання з нагоди 25-річчя від заснування СУР-у надіслали також Міністерство культури України, Світовий конгрес українців, Адміністрація Президента Румунії, Міністерство закордонних справ Румунії. У своїх виступах, учасники ювілейної конференції оцінили діяльність СУР-у та побажали нам багато успіхів. У святковому концерті взяли участь заслужена артистка України Леся Горова, танцювальний колектив Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника з України, Коломийський муніципальний оркестр “Трембіта”, дитячий колектив “Козачок” з Бальківців Сучавського повіту, колектив “Ронянські голоси” з Вишньої Рівни Марамуреського повіту та “Зелена ліщина” з Карашсеверінського повіту. СУР-у вручив почесні грамоти та медалі “25 років від заснування СУР-у” всім членам засновникам, членам проводу та головам і заступникам голів повітових сурівських організацій. З цієї нагоди я бажаю всім членам СУР-у, проводу СУР-у, засновникам нашої організації довгих років, миру, щастя та здоровя.”

Присутня на святкових заходах у Сігету-Мармацієй, Голова Європейського конгресу українців Ярослава Хортяні поділилася своїми враженнями: ”По-перше я хочу привітати всіх українців Румунії з 25-річчям Союзу Українців Румунії, подякувати всім засновникам і всьому проводу, всім хто, протягом 25 років і до того зберігав, зберігає і примножує українську культуру, українські традиції і мову. Найбільше враження у мене залишилося від виступу ваших колективів, а особливо дитячого колективу “Козачок”. Коли я дивилася на цих діточок як вони танцюють, я відчула, що працював генетичний код тих нащадків українських козаків, вони із іскрами в очах і душею танцювали український козачок. Ваші хори також прекрасні. Ви таке джерело самобутності, ви є такий багатий скарб для України, для її підтримки, що мені здається, що українці до кінця не усвідомлюють. Тому я від імені Європейського конгресу та Світового конгресу українців приношу щирий уклін і щиру подяку всім тим, хто дає свій вільний час, щоб розвивати і передавати дітям традиції, мову, щоб вони знали хто вони, якого вони роду. Сьогодні я відчула, що наше серце українців Румунії, Угорщини, українців з України воно так билося в унісон. Хоча фізично нас розділяє кордон, ми одне ціле, частка світового українства і України.“

Союз українців Румунії був заснований 29 грудня 1989 року. До складу цієї громадської організації входили перші її засновники, зокрема українські письменники та працівники редакції газети “Новий вік”, нині “Вільне слово”. До 2005 року головою СУР-у був письменник Степан Ткачук, а відтоді й до сьогодні головою СУР є член Президії УВКР, колишній депутат Парламенту Румунії Степан Бучута. Союз українців Румунії має 12 своїх повітових філій: в Араді, Бухаресті, Ботошанах, Карашсеверіні, Клужі, Яссах, Галаці, Мараморощині, Сату Маре, Сучаві, Тіміші та Тульчі та мережу місцевих організацій, яка налічує 238 одиниць. За довгий час плідної роботи, організація придбала приміщення для майже всіх своїх повітових філій, а також для центрального проводу і редакцій в Бухаресті. Кожного року на день народження Кобзаря, СУР організовує «Дні Тараса Шевченка» у всіх повітах, де проживають українці. Також, традиційними є «Дні української культури», Фестиваль зимових звичаїв і обрядів, Конкурс-фестиваль декламування української поезії. Союз українців Румунії має власні друковані видання: дитячий журнал “Дзвоник”, літературно-культурний журнал “Наш голос”, газети ”Український вісник” та “Вільне слово” та інформаційну газету румунською мовою Curierul ucrainean (“Український вісник”). СУР є організацією етнічного профілю, неурядова, неприбуткова із статусом юридичної особи, з повною автономією. СУР є членом Світового Конгресу Українців (СКУ), Європейського Конгресу Українців (ЕКУ), Української Всесвітньої Координаційної Ради та Товариства – Україна-Світ. В рамках СУР діють Організація українських жінок Румунії (ОУЖР та Організація української молоді Румунії (ОУМР).

Членів СУР-у та всіх українців Румунії з 25-річчям від заснування організації привітав Президент України. Петро Порошенко у вітальному листі написав: “Шановні друзі, прийміть сердечні вітання з нагоди 25-річчя від дня заснування Союзу українців Румунії. Ваше об’єднання гідно репрезентує українську громаду в Румунії, сприяючи зміцненню дружніх добросусідських відносин між нашими народами. Висловлюю щиру вдячність членам Союзу українців Румунії за жертовну працю і збереження українських традицій та своєї національної ідентичності. Упевнений, що попри складні часи, які зараз переживає український народ, разом ми зуміємо вистояти і перемогти. Бажаю усій українській громаді Румунії миру, доброту і нових звершень.”

З нагоди Міжнародного дня рідної мови, який відзначається з ініціативи ЮНЕСКО з 2000 року, 21 лютого поточного року в Будинку культури с. Шербівці учні та вчителі української мови Сучавського повіту віддали пошану рідній мові. Починаючи з 2011 року з цієї нагоди розгортається конкурс присвячений українській мові, який увійшов до програми позашкільних заходів, внаслідок розробки проекту восьмирічною школою Балківці у партнерстві зі Шкільним інспекторатом повіту Сучава та Союзом Українців Румунії. Координаторами проекту є вчительки Анка Штюбяну та Лекреміоара Грігорчук.

Анка Штюбяну, яка викладає українську мову в селі Балківці зазначає у чому полягає конкурс присвячений рідній мові: ”Цього року відбувся вже п’ятий випуск конкурсу, який охоплює чотири розділи, які надають можливість учасникам відкрити красу і багатство української мови і насамперед доказати як вони продовжують і удосконалюють те, що здобули їхні предки. У розділі “складання есе” на тему “Рідна мова у моїй школі”, учні та вчителі мали можливість представити працю, яка розгортається в їхніх школах на ниві української мови. У розділі “оригінальна творчість”, учні, які вивчають українську мову пишуть вірші та оповідання, в яких висловлюють свої почуття до рідної мови. Третій розділ конкурсу “представлення народних костюмів” дав можливість учасникам представити красу народного одягу та розвивати повагу учнів до цінностей своїх предків. Четвертий розділ культурного заходу це артистичний момент, коли “бринить-співає наша мова, чарує, тішить і пянить” як висловлюється поет Олександр Олесь. Учні виконують пісні, декламують вірші, представляють різні інсценізації, танцюють, грають на різних інструментах. Хочу уточнити, що учасники останніх двох розділів оцінюються під час конкурсу, а роботи учасників перших двох розділів (есе та оригінальна творчість) оцінюються до проведення заходу, а вже на конкурсі вони тільки отримують премії.”

Далі вчителька Анка Штюбяну розповість як пройшов цьогорічний конкурс: “21 лютого поточного року, в Будинку культури с. Шербівці, наша українська мова весело лунала з дитячих вуст і чарувала всіх присутніх своїми скарбами, милозвучними піснями, повчальними віршами, цікавими байками та чарівними танцями та струнами мандолін. Окрім учасників шкіл повітів Сучава та Ботошани взяли участь у розділі есе та оригінальна творчість учні з повіту Марамуреш і Тіміш. На мою думку є надзвичайно, що існує цікавість, бажання працювати і дбати про розвиток рідної мови. Щодо розділу “оригінальна творчість” бажаю перелічити кілька найкращих робіт учнів: “Мова – дорогоцінний скарб народу”, “Все минає тільки мова та любов залишаються”, “Рідна мова — то серце народу”, “Слово про рідну мову”, “Уклін рідному селу, де мова житиме вічно”. “Бережи мову, бо без мови немає народу”. Цього року роботи учасників були перевірені та оцінені й журналістами редакції українського журналу “Наш голос”, який видається Союзом українців Румунії. Я, як один із організаторів конкурсу, радію, що ця подія пройшла гарно на користь всіх присутніх. Доказом цього були щирі усмішки на дитячих обличчях та приємні слова із сторони вчителів. Цей конкурс фінансується Союзом українців Румунії, без підтримки якого ми не могли б провести таку корисну подію. Голова СУР Степан Бучута та голова Сучавської філії Сур-у Борис Петрашук надали повну підтримку для організування такої благородної мети як зберігання та забезпечення невмирушності української мови, обдарували дітей преміями, визначили роль вчителів у розвитку рідної мови.”

Далі вчителька Анка Штюбяну визначить ціль вищезгаданого проекту: ”На мою думку, такі події є корисними для нас всіх. Нам, як меншині, постійно треба дбати про нашу рідну мову, яка є зв’язком між минулим, сучасним і майбутнім. Ціль нашого конкурсу є допомогти учасникам усвідомити роль рідної мови у житті людини, розвивати уяви учнів шляхом складення письмової роботи на певну тему, викликати почуття поваги і любові до рідного слова у їхніх душах, тому що, як стверджував видатний педагог та письменник Василь Сухомлинський: “Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.“

Загалом у світі говорять приблизно на шести тисячах різних мов, але половині всіх мов загрожує зникнення. Мета відзначення Міжнародного дня рідної мови є привернути увагу до підтримки мовного та культурного різноманіття. підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того, ЮНЕСКО вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги. Українці в Румунії зберігають рідну мову, вони мають можливість вивчати українську мову в школі, можуть слухати богослужіння на рідній мові, читати українські газети та книги, які видаються за фінансуванням Союзу українців Румунії, також вони мають свого представника в Парламенті.

З нагоди Міжнародного дня рідної мови, який відзначається з ініціативи ЮНЕСКО з 2000 року, 21 лютого поточного року в Будинку культури с. Шербівці учні та вчителі української мови Сучавського повіту віддали пошану рідній мові. Починаючи з 2011 року з цієї нагоди розгортається конкурс присвячений українській мові, який увійшов до програми позашкільних заходів, внаслідок розробки проекту восьмирічною школою Балківці у партнерстві зі Шкільним інспекторатом повіту Сучава та Союзом Українців Румунії. Координаторами проекту є вчительки Анка Штюбяну та Лекреміоара Грігорчук.

Анка Штюбяну, яка викладає українську мову в селі Балківці зазначає у чому полягає конкурс присвячений рідній мові: ”Цього року відбувся вже п’ятий випуск конкурсу, який охоплює чотири розділи, які надають можливість учасникам відкрити красу і багатство української мови і насамперед доказати як вони продовжують і удосконалюють те, що здобули їхні предки. У розділі “складання есе” на тему “Рідна мова у моїй школі”, учні та вчителі мали можливість представити працю, яка розгортається в їхніх школах на ниві української мови. У розділі “оригінальна творчість”, учні, які вивчають українську мову пишуть вірші та оповідання, в яких висловлюють свої почуття до рідної мови. Третій розділ конкурсу “представлення народних костюмів” дав можливість учасникам представити красу народного одягу та розвивати повагу учнів до цінностей своїх предків. Четвертий розділ культурного заходу це артистичний момент, коли “бринить-співає наша мова, чарує, тішить і пянить” як висловлюється поет Олександр Олесь. Учні виконують пісні, декламують вірші, представляють різні інсценізації, танцюють, грають на різних інструментах. Хочу уточнити, що учасники останніх двох розділів оцінюються під час конкурсу, а роботи учасників перших двох розділів (есе та оригінальна творчість) оцінюються до проведення заходу, а вже на конкурсі вони тільки отримують премії.”

Далі вчителька Анка Штюбяну розповість як пройшов цьогорічний конкурс: “21 лютого поточного року, в Будинку культури с. Шербівці, наша українська мова весело лунала з дитячих вуст і чарувала всіх присутніх своїми скарбами, милозвучними піснями, повчальними віршами, цікавими байками та чарівними танцями та струнами мандолін. Окрім учасників шкіл повітів Сучава та Ботошани взяли участь у розділі есе та оригінальна творчість учні з повіту Марамуреш і Тіміш. На мою думку є надзвичайно, що існує цікавість, бажання працювати і дбати про розвиток рідної мови. Щодо розділу “оригінальна творчість” бажаю перелічити кілька найкращих робіт учнів: “Мова – дорогоцінний скарб народу”, “Все минає тільки мова та любов залишаються”, “Рідна мова — то серце народу”, “Слово про рідну мову”, “Уклін рідному селу, де мова житиме вічно”. “Бережи мову, бо без мови немає народу”. Цього року роботи учасників були перевірені та оцінені й журналістами редакції українського журналу “Наш голос”, який видається Союзом українців Румунії. Я, як один із організаторів конкурсу, радію, що ця подія пройшла гарно на користь всіх присутніх. Доказом цього були щирі усмішки на дитячих обличчях та приємні слова із сторони вчителів. Цей конкурс фінансується Союзом українців Румунії, без підтримки якого ми не могли б провести таку корисну подію. Голова СУР Степан Бучута та голова Сучавської філії Сур-у Борис Петрашук надали повну підтримку для організування такої благородної мети як зберігання та забезпечення невмирушності української мови, обдарували дітей преміями, визначили роль вчителів у розвитку рідної мови.”

Далі вчителька Анка Штюбяну визначить ціль вищезгаданого проекту: ”На мою думку, такі події є корисними для нас всіх. Нам, як меншині, постійно треба дбати про нашу рідну мову, яка є зв’язком між минулим, сучасним і майбутнім. Ціль нашого конкурсу є допомогти учасникам усвідомити роль рідної мови у житті людини, розвивати уяви учнів шляхом складення письмової роботи на певну тему, викликати почуття поваги і любові до рідного слова у їхніх душах, тому що, як стверджував видатний педагог та письменник Василь Сухомлинський: “Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.“

Загалом у світі говорять приблизно на шести тисячах різних мов, але половині всіх мов загрожує зникнення. Мета відзначення Міжнародного дня рідної мови є привернути увагу до підтримки мовного та культурного різноманіття. підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того, ЮНЕСКО вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги. Українці в Румунії зберігають рідну мову, вони мають можливість вивчати українську мову в школі, можуть слухати богослужіння на рідній мові, читати українські газети та книги, які видаються за фінансуванням Союзу українців Румунії, також вони мають свого представника в Парламенті.

У рамках офіційного візиту до Румунії, Міністр закордонних справ України Павло Клімкін провів у Посольстві України у Бухаресті зустріч з представниками української громади Румунії.

У ході зустрічі, Міністр Павло Клімкін відзначив конструктивну позицію української громади Румунії у поширенні правдивої інформації про події в Україні та висловив вдячність українцям Румунії за звернення Союзу українців Румунії до керівництва країни з метою підтримки євроінтеграційних прагнень України. Павло Клімкін: “Я дуже, дуже вдячний. Я вважаю, що Румунія незвичайна, оскільки тут здавна проживає українська громада, для українців тут маленький шматок батьківщини. Ми їм допомагаємо і про це ми будемо домовлятися з румунами. Те що робиться зараз в Україні вимагає підтримки всієї громади. Той хто працює як волонтер, той хто збирає, зібрав і буде це робити, той хто допомагає, він завжди отримає свою частину подяки. Дуже велика подяка за те що було зроблено під час Майдану, за те що робиться зараз тут на маленькій батьківщині. Ми домовились з Ауреску, коли буде Угода про малий прикордонний рух і, до речі, один мільйон з однієї сторони і один мільйон з іншої сторони, буде здатний скористатися угодою, просто поїхати на кордон і зібрати і нас, і румунів і якось поговорити. І так, щоб він почув українців і я почув румунів. Десь у результаті домовимося. А якщо не почуємо за один раз, поїдемо знову, так щоб не було, що хтось в Києві й Бухаресті щось вигадує і думає, що це корисно для всіх, а в результаті нікого не чує.”

Голова Союзу українців Румунії Степан Бучута підтвердив незмінну підтримку українцями Румунії суверенітету і територіальної цілісності України та наполягав на створенні більших пропускних пунктів на спільному румунсько-українському кордоні, зокрема на півночі Румунії, де компактно проживають етнічні українці. Голова СУР-у вручив міністрові Павлу Клімкіну привітальний лист, медаль з нагоди 25-річчя від створення Союзу українців Румунії, тримовну книгу-документ “Tapac Шевченко – апостол українського народу”, видання приурочене до 200-річчя від дня народження Кобзаря, перевидання першого “Кобзаря” Тараса Шевченка та особисту книгу “Словом і ділом”.

Іван Марочко, який представляє в румунському парламенті інтереси української громади, третьої за чисельністю національної меншини в Румунії представив загальні дані про українську громаду, про чисельність, стан підручників з української мови та про потребу існування консульських установ України в Румунії, маючи на увазі, що під час функціонування Генерального консульства України у місті Сучава, яке на жаль призупинило свою діяльність через фінансові причини, громади українців, що проживають у Сучавському, Марамуреському, Сатумарському, Ботошанському та Ясському повітах користувалися доброю підтримкою.

Радник Міністерства освіти Румунії з питань нацменшин Ельвіра Кодря розповіла про проблеми, з якими стикається українська меншина у сфері освіти, зокрема про відсутність підручників з української мови та про фінансування учнів, які вивчають рідну мову. Вона також представила пропозиції української меншини Румунії, які вона сподівається що будуть включені до нового Протоколу про співробітництво між Міністерствами освіти, якого дві країни планують незабаром відновити.

У свою чергу, голова Бухарестської філії СуР-у колишній радник у Міністерстві культури Ярослава Колотило підняла різні питання у сфері культури та наголосила на потребі відновлення Протоколу про співробітництво між міністерствами культури двох країн та створенні української редакції в суспільному телебаченні.

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін запропонував представникам української громади Румунії підсумувати всі проблеми і пропозиції, яких він передасть на розгляд відповідних міністерств та установ. Слід уточнити, що міністри закордонних справ Румунії та України, Богдан Ауреску та, відповідно, Павло Клімкін домовилися про проведення спільних засідань урядів двох країн, відновлення румунсько-української Змішаної комісії з економічних питань та Міжурядової комісії у справах національних меншин.

У рамках офіційного візиту до Румунії, Міністр закордонних справ України Павло Клімкін провів у Посольстві України у Бухаресті зустріч з представниками української громади Румунії.

У ході зустрічі, Міністр Павло Клімкін відзначив конструктивну позицію української громади Румунії у поширенні правдивої інформації про події в Україні та висловив вдячність українцям Румунії за звернення Союзу українців Румунії до керівництва країни з метою підтримки євроінтеграційних прагнень України. Павло Клімкін: “Я дуже, дуже вдячний. Я вважаю, що Румунія незвичайна, оскільки тут здавна проживає українська громада, для українців тут маленький шматок батьківщини. Ми їм допомагаємо і про це ми будемо домовлятися з румунами. Те що робиться зараз в Україні вимагає підтримки всієї громади. Той хто працює як волонтер, той хто збирає, зібрав і буде це робити, той хто допомагає, він завжди отримає свою частину подяки. Дуже велика подяка за те що було зроблено під час Майдану, за те що робиться зараз тут на маленькій батьківщині. Ми домовились з Ауреску, коли буде Угода про малий прикордонний рух і, до речі, один мільйон з однієї сторони і один мільйон з іншої сторони, буде здатний скористатися угодою, просто поїхати на кордон і зібрати і нас, і румунів і якось поговорити. І так, щоб він почув українців і я почув румунів. Десь у результаті домовимося. А якщо не почуємо за один раз, поїдемо знову, так щоб не було, що хтось в Києві й Бухаресті щось вигадує і думає, що це корисно для всіх, а в результаті нікого не чує.”

Голова Союзу українців Румунії Степан Бучута підтвердив незмінну підтримку українцями Румунії суверенітету і територіальної цілісності України та наполягав на створенні більших пропускних пунктів на спільному румунсько-українському кордоні, зокрема на півночі Румунії, де компактно проживають етнічні українці. Голова СУР-у вручив міністрові Павлу Клімкіну привітальний лист, медаль з нагоди 25-річчя від створення Союзу українців Румунії, тримовну книгу-документ “Tapac Шевченко – апостол українського народу”, видання приурочене до 200-річчя від дня народження Кобзаря, перевидання першого “Кобзаря” Тараса Шевченка та особисту книгу “Словом і ділом”.

Іван Марочко, який представляє в румунському парламенті інтереси української громади, третьої за чисельністю національної меншини в Румунії представив загальні дані про українську громаду, про чисельність, стан підручників з української мови та про потребу існування консульських установ України в Румунії, маючи на увазі, що під час функціонування Генерального консульства України у місті Сучава, яке на жаль призупинило свою діяльність через фінансові причини, громади українців, що проживають у Сучавському, Марамуреському, Сатумарському, Ботошанському та Ясському повітах користувалися доброю підтримкою.

Радник Міністерства освіти Румунії з питань нацменшин Ельвіра Кодря розповіла про проблеми, з якими стикається українська меншина у сфері освіти, зокрема про відсутність підручників з української мови та про фінансування учнів, які вивчають рідну мову. Вона також представила пропозиції української меншини Румунії, які вона сподівається що будуть включені до нового Протоколу про співробітництво між Міністерствами освіти, якого дві країни планують незабаром відновити.

У свою чергу, голова Бухарестської філії СуР-у колишній радник у Міністерстві культури Ярослава Колотило підняла різні питання у сфері культури та наголосила на потребі відновлення Протоколу про співробітництво між міністерствами культури двох країн та створенні української редакції в суспільному телебаченні.

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін запропонував представникам української громади Румунії підсумувати всі проблеми і пропозиції, яких він передасть на розгляд відповідних міністерств та установ. Слід уточнити, що міністри закордонних справ Румунії та України, Богдан Ауреску та, відповідно, Павло Клімкін домовилися про проведення спільних засідань урядів двох країн, відновлення румунсько-української Змішаної комісії з економічних питань та Міжурядової комісії у справах національних меншин.

31 січня 2015 року, в Будинку культури міста Решіца Караш-Северінського повіту, відбувся Концерт української пісні, поезії й танцю, організований місцевою філією Союзу Українців Румунії, очоленою Іваном Лібером у співпраці з Повітовою радою, Театром з Решіци та Повітовим центром із питань збереження та утвердження традиційної культури в Караш-Северінському регіоні.

Ми запросили Івана Лібера, вчителя музики, композитора та збирача фольклору та автора збірок пісень з села Копашиле, диригента хору “Голос українців”, що діє при Карашсеверінській філії СУР-у, розповісти як пройшов вищезгаданий культурний захід: “Це була запланована на січень культурна подія організацією СУР-у міста Решіци. У Концерті української пісні, поезії й танцю взяли участь мішаний хор “Голос українців” Карашсеверніської організації СУР-у, під моїм керівництвом, жіночий вокальний гурт “Барвінок”, дівочий гурт “Барвіночок” під керівництвом Шушки Целі, танцювальний гурт “Барвіночки”, під керівництвом Михайла Бобика всі ці гурти з села Корнуцел, а також танцювальний гурт “Калина” з села Щука Тіміського повіту, яким керує Марянна Брашовяну. Концерт почався з піснею “Живи українська родино!”, тому що ця пісня завжди підбадьорує наших українців. Слова цієї пісні написав українець Юрій Павліш, член Спілки Письменників Румунії, автор багатьох збірок української поезії й прози, а музику склав я. Пісні, які прозвучали були зокрема обробки й авторські пісні, але були і народні пісні як наприклад: “Ой там, на товчку, на базарі”. Серед обробок були “Копашильська сюїта”, “Летіла зозуля” а серед авторських пісень “Живи українська родино”, “Ой за високою горою” Богословського та “Ішло дівча лучками” на слова Ященка з України. Треба сказати, що концерт тривав дві години з половиною, тому що кожний гурт мав багатий і добре підготовлений репертуар. Публіка складалася із українців, мешканців міста Решіца, але прибули і румуни та представники інших меншин, яким ми перекладали зокрема дані про переселення українців із Закарпаття та Галичини в Банат на початку XX століття. Треба зазначити, що прибули журналісти телебачень з Решіци та Тімішоари, радіо Решіци та газет міст Решіца і Карансебешу. У нас були і почесні гості Іван Марочко, депутат від української меншини у Парламенті Румунії та Юрій Глеба, голова Тіміської сурівської організації. Художні колективи дуже гарно були одягнуті а це завдяки старанню зокрема голови СУР-у Степана Бучути, який завжди дбає аби наші художні колективи мали традиційні народні костюми, щоб гарно виглядали на сцені. ”

Далі Іван Лібер скаже якою була мета цього культурного заходу: “Метою цього концерту є та як й інших організованих нами концертів, а саме: загальне та естетичне виховування, враховуючи той факт, що музика є та, яка дає нагоду виховуватися будь-якій людини. Крім цього, виконані народні пісні на цих концертах нагадують людям старшого віку про пісні, які колись вони співали на селі, на весіллях та інших забавах. Дуже важливим є, щоб виконувалися якомога більше пісень на українській мові, бо так можемо зберегти нашу рідну українську мову. Також, глядачі мають нагоду почути українські пісні і поезії та побачити український танець, розвеселитися. Всі художні колективи зачарували своїми виступами присутню публіку.”

Присутній на Концерті української пісні, поезії й танцю депутат Іван Марочко, який представляє в румунському парламенті інтереси української громади, третьої за чисельністю національної меншини в Румунії, ствердив, що для українців з Румунії такі заходи дуже важливі, тому що таким чином зберігаються та утверджуються традиції та культура. “Основою нашої громади є саме ці культурні заходи, через які ми можемо далі передавати мову, пісню та старовинні обряди, успадковані нами від дідів та прадідів”, – сказав Іван Марочко.

Серед запрошених був і голова Тіміської філії СУР-у, який супроводив на концерті гурт танцюристів з села Щука Тіміського повіту, де більшість населення складають українці. Він сказав, що такого роду події входять до річної програми СуР-у, який запланував, щоб кожного місяця організувалися культурні заходи у місцях компактного проживання української меншини.

Слід уточнити, що у Карашсеверінському повіті проживають майже 2.500 українців, переважна більшість у селах Корнуцел, Копешили, Зоріле, Селбеджел та містах Решіца і Карансебеш та що у майже кожній місцевості діє колектив народної художньої творчості, які виступають на різних фестивалях та концертах.

31 січня 2015 року, в Будинку культури міста Решіца Караш-Северінського повіту, відбувся Концерт української пісні, поезії й танцю, організований місцевою філією Союзу Українців Румунії, очоленою Іваном Лібером у співпраці з Повітовою радою, Театром з Решіци та Повітовим центром із питань збереження та утвердження традиційної культури в Караш-Северінському регіоні.

Ми запросили Івана Лібера, вчителя музики, композитора та збирача фольклору та автора збірок пісень з села Копашиле, диригента хору “Голос українців”, що діє при Карашсеверінській філії СУР-у, розповісти як пройшов вищезгаданий культурний захід: “Це була запланована на січень культурна подія організацією СУР-у міста Решіци. У Концерті української пісні, поезії й танцю взяли участь мішаний хор “Голос українців” Карашсеверніської організації СУР-у, під моїм керівництвом, жіночий вокальний гурт “Барвінок”, дівочий гурт “Барвіночок” під керівництвом Шушки Целі, танцювальний гурт “Барвіночки”, під керівництвом Михайла Бобика всі ці гурти з села Корнуцел, а також танцювальний гурт “Калина” з села Щука Тіміського повіту, яким керує Марянна Брашовяну. Концерт почався з піснею “Живи українська родино!”, тому що ця пісня завжди підбадьорує наших українців. Слова цієї пісні написав українець Юрій Павліш, член Спілки Письменників Румунії, автор багатьох збірок української поезії й прози, а музику склав я. Пісні, які прозвучали були зокрема обробки й авторські пісні, але були і народні пісні як наприклад: “Ой там, на товчку, на базарі”. Серед обробок були “Копашильська сюїта”, “Летіла зозуля” а серед авторських пісень “Живи українська родино”, “Ой за високою горою” Богословського та “Ішло дівча лучками” на слова Ященка з України. Треба сказати, що концерт тривав дві години з половиною, тому що кожний гурт мав багатий і добре підготовлений репертуар. Публіка складалася із українців, мешканців міста Решіца, але прибули і румуни та представники інших меншин, яким ми перекладали зокрема дані про переселення українців із Закарпаття та Галичини в Банат на початку XX століття. Треба зазначити, що прибули журналісти телебачень з Решіци та Тімішоари, радіо Решіци та газет міст Решіца і Карансебешу. У нас були і почесні гості Іван Марочко, депутат від української меншини у Парламенті Румунії та Юрій Глеба, голова Тіміської сурівської організації. Художні колективи дуже гарно були одягнуті а це завдяки старанню зокрема голови СУР-у Степана Бучути, який завжди дбає аби наші художні колективи мали традиційні народні костюми, щоб гарно виглядали на сцені. ”

Далі Іван Лібер скаже якою була мета цього культурного заходу: “Метою цього концерту є та як й інших організованих нами концертів, а саме: загальне та естетичне виховування, враховуючи той факт, що музика є та, яка дає нагоду виховуватися будь-якій людини. Крім цього, виконані народні пісні на цих концертах нагадують людям старшого віку про пісні, які колись вони співали на селі, на весіллях та інших забавах. Дуже важливим є, щоб виконувалися якомога більше пісень на українській мові, бо так можемо зберегти нашу рідну українську мову. Також, глядачі мають нагоду почути українські пісні і поезії та побачити український танець, розвеселитися. Всі художні колективи зачарували своїми виступами присутню публіку.”

Присутній на Концерті української пісні, поезії й танцю депутат Іван Марочко, який представляє в румунському парламенті інтереси української громади, третьої за чисельністю національної меншини в Румунії, ствердив, що для українців з Румунії такі заходи дуже важливі, тому що таким чином зберігаються та утверджуються традиції та культура. “Основою нашої громади є саме ці культурні заходи, через які ми можемо далі передавати мову, пісню та старовинні обряди, успадковані нами від дідів та прадідів”, – сказав Іван Марочко.

Серед запрошених був і голова Тіміської філії СУР-у, який супроводив на концерті гурт танцюристів з села Щука Тіміського повіту, де більшість населення складають українці. Він сказав, що такого роду події входять до річної програми СуР-у, який запланував, щоб кожного місяця організувалися культурні заходи у місцях компактного проживання української меншини.

Слід уточнити, що у Карашсеверінському повіті проживають майже 2.500 українців, переважна більшість у селах Корнуцел, Копешили, Зоріле, Селбеджел та містах Решіца і Карансебеш та що у майже кожній місцевості діє колектив народної художньої творчості, які виступають на різних фестивалях та концертах.

17 січня 2015 року, українська громада Бухареста привітала поета, письменника, перекладача та композитора поважного віку Миколу Лясевича, якому виповнився 101 рік.

Письменниця Ольга Андрич, донька полковника Гната Порохівського, була присутня на його день народження та поділилася своїми враженнями: “Микола Лясевича, найстаршого члена нашої бухарестської громади, який 17 січня поточного року, виповнив 101 рік, я знаю здавна, ще з 1992 року, коли заснувався хор “Червона калина”, під керівництвом мого чоловіка Володимира Андрича. Від тоді, пан Лясевич пристав до нашого хору і прийняв активну участь у його діяльності. Талановитий поет, письменник, перекладач і композитор, Микола Лясевич народився 17 січня 1914 року в Україні, на Поділлі, у Малій Кисниці Ямпільського повіту. За своє довге і бурхливе життя він винисливо і відважно поборов чимало злигоднів. “

Його поетична творчість широко відома зі сторінок всіх українських видань з Бухареста, ще з сторінок “Нового Віку” та “Обріїв”, а потім “Вільного слова”, “Нашого голосу” та навіть дитячого журналу “Дзвоник”, де він писав загадки для дітей. Також відома його збірка поезій та пісень з символічною назвою “Краплини живої води”, яка вийшла у світ у бухарестському Видавництві “Мустанг” у 2001 році. Його поезія хвилює насамперед своєю незаперечною справжністю ідейного та художнього виразу. Детальніше про творчу діяльність Миколи Лясевича розповідає Ольга Андрич: “Палкий український патріот Лясевич приклонявся перед генієм Тараса Шевченка, захоплювався його віршами. Він склав Тарасові чудову поезію, яку читав на наших святах, викликаючи сльози на очах слухачів. Дозвольте прочитати лише першу строфу заголовок якої є “Шевченко”:

“Шевченко, ти син України,

Це доля жорстока, пекуча сльоза

І плаче з ним разом не тільки людина

А плаче здається і дуб і калина

І там над водою плакуча верба.”

Також став улюбленим для всіх складений ним, на його слова і музику гімн “Хай живе наша славна країна”, з якого я продекламую першу строфу:

“Хай живе наша славна країна,

Хай цвіте в нашім серці весна!

Щоб назавжди була Україна

Незалежна, багата і міцна!”

Далі у цьому гімні бринить гордість за славне козацьке минуле і дзвенять палкі слова молитви за щастя Матері України, якій поет вклоняється і сплітає їй вінок різнобарвних квітів і думок. Водночас, Микола Лясевич є й умілим перекладачем. У суботу на наших відвіданнях у день його народження, я прочитала його переклад на румунську мову вірш Шевченка “Заповіт” а також кілька уривків з його перекладів на українську мову з поезії Міхая Емінеску. Лясевич ще має багато перекладів на українську мову із віршів інших румунських поетів таких як: Джордже Кошбука та Штефана Йосифа.”

На день його народження, до помешкання Миколи Лясевича прибула невеличка громада українців з Бухареста і не лише: “З цієї нагоди його відвідали почесні гості. Між нами був і депутат від української громади у Парламенті Румунії Іван Марочко, радник мера шостого сектору Бухареста, які вручили йому почесні дипломи. Як свідченням його дуже доброї пам’яті, Лясевич розповів пригоди з свого дитинства і молодості, розвеселився і прочитав нам один зі своїх віршів, навіть заспівав пісеньку. Був дуже радий своїм гостям, бо живе самітно, хоч має самовідданого сина, який приходить кожного дня до нього і дуже добре його доглядає. Під кінець усі присутні, серед квітів навкруги за келихом шампанського, ми заспівали йому “Многая літа” і побажали йому багато здоров’я та ще довго проживати серед нас.”

Далі запрошуємо вас послухати вірш “Ода Радості” прочитаний Миколою Лясевичим для своїх гостей з нагоди його дня народження.

“Серпень, день 24-ий – історична дата,

Веселиться кожна наша українська хата.

Урочистий день сьогодні на всю державу

Святкуємо незалежність, нашу волю і славу,

Там далеко на обрії смуга де лягає

Жовта нива, синім небом стяг відображає.”

17 січня 2015 року, українська громада Бухареста привітала поета, письменника, перекладача та композитора поважного віку Миколу Лясевича, якому виповнився 101 рік.

Письменниця Ольга Андрич, донька полковника Гната Порохівського, була присутня на його день народження та поділилася своїми враженнями: “Микола Лясевича, найстаршого члена нашої бухарестської громади, який 17 січня поточного року, виповнив 101 рік, я знаю здавна, ще з 1992 року, коли заснувався хор “Червона калина”, під керівництвом мого чоловіка Володимира Андрича. Від тоді, пан Лясевич пристав до нашого хору і прийняв активну участь у його діяльності. Талановитий поет, письменник, перекладач і композитор, Микола Лясевич народився 17 січня 1914 року в Україні, на Поділлі, у Малій Кисниці Ямпільського повіту. За своє довге і бурхливе життя він винисливо і відважно поборов чимало злигоднів. “

Його поетична творчість широко відома зі сторінок всіх українських видань з Бухареста, ще з сторінок “Нового Віку” та “Обріїв”, а потім “Вільного слова”, “Нашого голосу” та навіть дитячого журналу “Дзвоник”, де він писав загадки для дітей. Також відома його збірка поезій та пісень з символічною назвою “Краплини живої води”, яка вийшла у світ у бухарестському Видавництві “Мустанг” у 2001 році. Його поезія хвилює насамперед своєю незаперечною справжністю ідейного та художнього виразу. Детальніше про творчу діяльність Миколи Лясевича розповідає Ольга Андрич: “Палкий український патріот Лясевич приклонявся перед генієм Тараса Шевченка, захоплювався його віршами. Він склав Тарасові чудову поезію, яку читав на наших святах, викликаючи сльози на очах слухачів. Дозвольте прочитати лише першу строфу заголовок якої є “Шевченко”:

“Шевченко, ти син України,

Це доля жорстока, пекуча сльоза

І плаче з ним разом не тільки людина

А плаче здається і дуб і калина

І там над водою плакуча верба.”

Також став улюбленим для всіх складений ним, на його слова і музику гімн “Хай живе наша славна країна”, з якого я продекламую першу строфу:

“Хай живе наша славна країна,

Хай цвіте в нашім серці весна!

Щоб назавжди була Україна

Незалежна, багата і міцна!”

Далі у цьому гімні бринить гордість за славне козацьке минуле і дзвенять палкі слова молитви за щастя Матері України, якій поет вклоняється і сплітає їй вінок різнобарвних квітів і думок. Водночас, Микола Лясевич є й умілим перекладачем. У суботу на наших відвіданнях у день його народження, я прочитала його переклад на румунську мову вірш Шевченка “Заповіт” а також кілька уривків з його перекладів на українську мову з поезії Міхая Емінеску. Лясевич ще має багато перекладів на українську мову із віршів інших румунських поетів таких як: Джордже Кошбука та Штефана Йосифа.”

На день його народження, до помешкання Миколи Лясевича прибула невеличка громада українців з Бухареста і не лише: “З цієї нагоди його відвідали почесні гості. Між нами був і депутат від української громади у Парламенті Румунії Іван Марочко, радник мера шостого сектору Бухареста, які вручили йому почесні дипломи. Як свідченням його дуже доброї пам’яті, Лясевич розповів пригоди з свого дитинства і молодості, розвеселився і прочитав нам один зі своїх віршів, навіть заспівав пісеньку. Був дуже радий своїм гостям, бо живе самітно, хоч має самовідданого сина, який приходить кожного дня до нього і дуже добре його доглядає. Під кінець усі присутні, серед квітів навкруги за келихом шампанського, ми заспівали йому “Многая літа” і побажали йому багато здоров’я та ще довго проживати серед нас.”

Далі запрошуємо вас послухати вірш “Ода Радості” прочитаний Миколою Лясевичим для своїх гостей з нагоди його дня народження.

“Серпень, день 24-ий – історична дата,

Веселиться кожна наша українська хата.

Урочистий день сьогодні на всю державу

Святкуємо незалежність, нашу волю і славу,

Там далеко на обрії смуга де лягає

Жовта нива, синім небом стяг відображає.”