Category: Українці в Румунії

У рамках офіційного візиту до Румунії, Міністр закордонних справ України Павло Клімкін провів у Посольстві України у Бухаресті зустріч з представниками української громади Румунії.

У ході зустрічі, Міністр Павло Клімкін відзначив конструктивну позицію української громади Румунії у поширенні правдивої інформації про події в Україні та висловив вдячність українцям Румунії за звернення Союзу українців Румунії до керівництва країни з метою підтримки євроінтеграційних прагнень України. Павло Клімкін: “Я дуже, дуже вдячний. Я вважаю, що Румунія незвичайна, оскільки тут здавна проживає українська громада, для українців тут маленький шматок батьківщини. Ми їм допомагаємо і про це ми будемо домовлятися з румунами. Те що робиться зараз в Україні вимагає підтримки всієї громади. Той хто працює як волонтер, той хто збирає, зібрав і буде це робити, той хто допомагає, він завжди отримає свою частину подяки. Дуже велика подяка за те що було зроблено під час Майдану, за те що робиться зараз тут на маленькій батьківщині. Ми домовились з Ауреску, коли буде Угода про малий прикордонний рух і, до речі, один мільйон з однієї сторони і один мільйон з іншої сторони, буде здатний скористатися угодою, просто поїхати на кордон і зібрати і нас, і румунів і якось поговорити. І так, щоб він почув українців і я почув румунів. Десь у результаті домовимося. А якщо не почуємо за один раз, поїдемо знову, так щоб не було, що хтось в Києві й Бухаресті щось вигадує і думає, що це корисно для всіх, а в результаті нікого не чує.”

Голова Союзу українців Румунії Степан Бучута підтвердив незмінну підтримку українцями Румунії суверенітету і територіальної цілісності України та наполягав на створенні більших пропускних пунктів на спільному румунсько-українському кордоні, зокрема на півночі Румунії, де компактно проживають етнічні українці. Голова СУР-у вручив міністрові Павлу Клімкіну привітальний лист, медаль з нагоди 25-річчя від створення Союзу українців Румунії, тримовну книгу-документ “Tapac Шевченко – апостол українського народу”, видання приурочене до 200-річчя від дня народження Кобзаря, перевидання першого “Кобзаря” Тараса Шевченка та особисту книгу “Словом і ділом”.

Іван Марочко, який представляє в румунському парламенті інтереси української громади, третьої за чисельністю національної меншини в Румунії представив загальні дані про українську громаду, про чисельність, стан підручників з української мови та про потребу існування консульських установ України в Румунії, маючи на увазі, що під час функціонування Генерального консульства України у місті Сучава, яке на жаль призупинило свою діяльність через фінансові причини, громади українців, що проживають у Сучавському, Марамуреському, Сатумарському, Ботошанському та Ясському повітах користувалися доброю підтримкою.

Радник Міністерства освіти Румунії з питань нацменшин Ельвіра Кодря розповіла про проблеми, з якими стикається українська меншина у сфері освіти, зокрема про відсутність підручників з української мови та про фінансування учнів, які вивчають рідну мову. Вона також представила пропозиції української меншини Румунії, які вона сподівається що будуть включені до нового Протоколу про співробітництво між Міністерствами освіти, якого дві країни планують незабаром відновити.

У свою чергу, голова Бухарестської філії СуР-у колишній радник у Міністерстві культури Ярослава Колотило підняла різні питання у сфері культури та наголосила на потребі відновлення Протоколу про співробітництво між міністерствами культури двох країн та створенні української редакції в суспільному телебаченні.

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін запропонував представникам української громади Румунії підсумувати всі проблеми і пропозиції, яких він передасть на розгляд відповідних міністерств та установ. Слід уточнити, що міністри закордонних справ Румунії та України, Богдан Ауреску та, відповідно, Павло Клімкін домовилися про проведення спільних засідань урядів двох країн, відновлення румунсько-української Змішаної комісії з економічних питань та Міжурядової комісії у справах національних меншин.

31 січня 2015 року, в Будинку культури міста Решіца Караш-Северінського повіту, відбувся Концерт української пісні, поезії й танцю, організований місцевою філією Союзу Українців Румунії, очоленою Іваном Лібером у співпраці з Повітовою радою, Театром з Решіци та Повітовим центром із питань збереження та утвердження традиційної культури в Караш-Северінському регіоні.

Ми запросили Івана Лібера, вчителя музики, композитора та збирача фольклору та автора збірок пісень з села Копашиле, диригента хору “Голос українців”, що діє при Карашсеверінській філії СУР-у, розповісти як пройшов вищезгаданий культурний захід: “Це була запланована на січень культурна подія організацією СУР-у міста Решіци. У Концерті української пісні, поезії й танцю взяли участь мішаний хор “Голос українців” Карашсеверніської організації СУР-у, під моїм керівництвом, жіночий вокальний гурт “Барвінок”, дівочий гурт “Барвіночок” під керівництвом Шушки Целі, танцювальний гурт “Барвіночки”, під керівництвом Михайла Бобика всі ці гурти з села Корнуцел, а також танцювальний гурт “Калина” з села Щука Тіміського повіту, яким керує Марянна Брашовяну. Концерт почався з піснею “Живи українська родино!”, тому що ця пісня завжди підбадьорує наших українців. Слова цієї пісні написав українець Юрій Павліш, член Спілки Письменників Румунії, автор багатьох збірок української поезії й прози, а музику склав я. Пісні, які прозвучали були зокрема обробки й авторські пісні, але були і народні пісні як наприклад: “Ой там, на товчку, на базарі”. Серед обробок були “Копашильська сюїта”, “Летіла зозуля” а серед авторських пісень “Живи українська родино”, “Ой за високою горою” Богословського та “Ішло дівча лучками” на слова Ященка з України. Треба сказати, що концерт тривав дві години з половиною, тому що кожний гурт мав багатий і добре підготовлений репертуар. Публіка складалася із українців, мешканців міста Решіца, але прибули і румуни та представники інших меншин, яким ми перекладали зокрема дані про переселення українців із Закарпаття та Галичини в Банат на початку XX століття. Треба зазначити, що прибули журналісти телебачень з Решіци та Тімішоари, радіо Решіци та газет міст Решіца і Карансебешу. У нас були і почесні гості Іван Марочко, депутат від української меншини у Парламенті Румунії та Юрій Глеба, голова Тіміської сурівської організації. Художні колективи дуже гарно були одягнуті а це завдяки старанню зокрема голови СУР-у Степана Бучути, який завжди дбає аби наші художні колективи мали традиційні народні костюми, щоб гарно виглядали на сцені. ”

Далі Іван Лібер скаже якою була мета цього культурного заходу: “Метою цього концерту є та як й інших організованих нами концертів, а саме: загальне та естетичне виховування, враховуючи той факт, що музика є та, яка дає нагоду виховуватися будь-якій людини. Крім цього, виконані народні пісні на цих концертах нагадують людям старшого віку про пісні, які колись вони співали на селі, на весіллях та інших забавах. Дуже важливим є, щоб виконувалися якомога більше пісень на українській мові, бо так можемо зберегти нашу рідну українську мову. Також, глядачі мають нагоду почути українські пісні і поезії та побачити український танець, розвеселитися. Всі художні колективи зачарували своїми виступами присутню публіку.”

Присутній на Концерті української пісні, поезії й танцю депутат Іван Марочко, який представляє в румунському парламенті інтереси української громади, третьої за чисельністю національної меншини в Румунії, ствердив, що для українців з Румунії такі заходи дуже важливі, тому що таким чином зберігаються та утверджуються традиції та культура. “Основою нашої громади є саме ці культурні заходи, через які ми можемо далі передавати мову, пісню та старовинні обряди, успадковані нами від дідів та прадідів”, – сказав Іван Марочко.

Серед запрошених був і голова Тіміської філії СУР-у, який супроводив на концерті гурт танцюристів з села Щука Тіміського повіту, де більшість населення складають українці. Він сказав, що такого роду події входять до річної програми СуР-у, який запланував, щоб кожного місяця організувалися культурні заходи у місцях компактного проживання української меншини.

Слід уточнити, що у Карашсеверінському повіті проживають майже 2.500 українців, переважна більшість у селах Корнуцел, Копешили, Зоріле, Селбеджел та містах Решіца і Карансебеш та що у майже кожній місцевості діє колектив народної художньої творчості, які виступають на різних фестивалях та концертах.

31 січня 2015 року, в Будинку культури міста Решіца Караш-Северінського повіту, відбувся Концерт української пісні, поезії й танцю, організований місцевою філією Союзу Українців Румунії, очоленою Іваном Лібером у співпраці з Повітовою радою, Театром з Решіци та Повітовим центром із питань збереження та утвердження традиційної культури в Караш-Северінському регіоні.

Ми запросили Івана Лібера, вчителя музики, композитора та збирача фольклору та автора збірок пісень з села Копашиле, диригента хору “Голос українців”, що діє при Карашсеверінській філії СУР-у, розповісти як пройшов вищезгаданий культурний захід: “Це була запланована на січень культурна подія організацією СУР-у міста Решіци. У Концерті української пісні, поезії й танцю взяли участь мішаний хор “Голос українців” Карашсеверніської організації СУР-у, під моїм керівництвом, жіночий вокальний гурт “Барвінок”, дівочий гурт “Барвіночок” під керівництвом Шушки Целі, танцювальний гурт “Барвіночки”, під керівництвом Михайла Бобика всі ці гурти з села Корнуцел, а також танцювальний гурт “Калина” з села Щука Тіміського повіту, яким керує Марянна Брашовяну. Концерт почався з піснею “Живи українська родино!”, тому що ця пісня завжди підбадьорує наших українців. Слова цієї пісні написав українець Юрій Павліш, член Спілки Письменників Румунії, автор багатьох збірок української поезії й прози, а музику склав я. Пісні, які прозвучали були зокрема обробки й авторські пісні, але були і народні пісні як наприклад: “Ой там, на товчку, на базарі”. Серед обробок були “Копашильська сюїта”, “Летіла зозуля” а серед авторських пісень “Живи українська родино”, “Ой за високою горою” Богословського та “Ішло дівча лучками” на слова Ященка з України. Треба сказати, що концерт тривав дві години з половиною, тому що кожний гурт мав багатий і добре підготовлений репертуар. Публіка складалася із українців, мешканців міста Решіца, але прибули і румуни та представники інших меншин, яким ми перекладали зокрема дані про переселення українців із Закарпаття та Галичини в Банат на початку XX століття. Треба зазначити, що прибули журналісти телебачень з Решіци та Тімішоари, радіо Решіци та газет міст Решіца і Карансебешу. У нас були і почесні гості Іван Марочко, депутат від української меншини у Парламенті Румунії та Юрій Глеба, голова Тіміської сурівської організації. Художні колективи дуже гарно були одягнуті а це завдяки старанню зокрема голови СУР-у Степана Бучути, який завжди дбає аби наші художні колективи мали традиційні народні костюми, щоб гарно виглядали на сцені. ”

Далі Іван Лібер скаже якою була мета цього культурного заходу: “Метою цього концерту є та як й інших організованих нами концертів, а саме: загальне та естетичне виховування, враховуючи той факт, що музика є та, яка дає нагоду виховуватися будь-якій людини. Крім цього, виконані народні пісні на цих концертах нагадують людям старшого віку про пісні, які колись вони співали на селі, на весіллях та інших забавах. Дуже важливим є, щоб виконувалися якомога більше пісень на українській мові, бо так можемо зберегти нашу рідну українську мову. Також, глядачі мають нагоду почути українські пісні і поезії та побачити український танець, розвеселитися. Всі художні колективи зачарували своїми виступами присутню публіку.”

Присутній на Концерті української пісні, поезії й танцю депутат Іван Марочко, який представляє в румунському парламенті інтереси української громади, третьої за чисельністю національної меншини в Румунії, ствердив, що для українців з Румунії такі заходи дуже важливі, тому що таким чином зберігаються та утверджуються традиції та культура. “Основою нашої громади є саме ці культурні заходи, через які ми можемо далі передавати мову, пісню та старовинні обряди, успадковані нами від дідів та прадідів”, – сказав Іван Марочко.

Серед запрошених був і голова Тіміської філії СУР-у, який супроводив на концерті гурт танцюристів з села Щука Тіміського повіту, де більшість населення складають українці. Він сказав, що такого роду події входять до річної програми СуР-у, який запланував, щоб кожного місяця організувалися культурні заходи у місцях компактного проживання української меншини.

Слід уточнити, що у Карашсеверінському повіті проживають майже 2.500 українців, переважна більшість у селах Корнуцел, Копешили, Зоріле, Селбеджел та містах Решіца і Карансебеш та що у майже кожній місцевості діє колектив народної художньої творчості, які виступають на різних фестивалях та концертах.

17 січня 2015 року, українська громада Бухареста привітала поета, письменника, перекладача та композитора поважного віку Миколу Лясевича, якому виповнився 101 рік.

Письменниця Ольга Андрич, донька полковника Гната Порохівського, була присутня на його день народження та поділилася своїми враженнями: “Микола Лясевича, найстаршого члена нашої бухарестської громади, який 17 січня поточного року, виповнив 101 рік, я знаю здавна, ще з 1992 року, коли заснувався хор “Червона калина”, під керівництвом мого чоловіка Володимира Андрича. Від тоді, пан Лясевич пристав до нашого хору і прийняв активну участь у його діяльності. Талановитий поет, письменник, перекладач і композитор, Микола Лясевич народився 17 січня 1914 року в Україні, на Поділлі, у Малій Кисниці Ямпільського повіту. За своє довге і бурхливе життя він винисливо і відважно поборов чимало злигоднів. “

Його поетична творчість широко відома зі сторінок всіх українських видань з Бухареста, ще з сторінок “Нового Віку” та “Обріїв”, а потім “Вільного слова”, “Нашого голосу” та навіть дитячого журналу “Дзвоник”, де він писав загадки для дітей. Також відома його збірка поезій та пісень з символічною назвою “Краплини живої води”, яка вийшла у світ у бухарестському Видавництві “Мустанг” у 2001 році. Його поезія хвилює насамперед своєю незаперечною справжністю ідейного та художнього виразу. Детальніше про творчу діяльність Миколи Лясевича розповідає Ольга Андрич: “Палкий український патріот Лясевич приклонявся перед генієм Тараса Шевченка, захоплювався його віршами. Він склав Тарасові чудову поезію, яку читав на наших святах, викликаючи сльози на очах слухачів. Дозвольте прочитати лише першу строфу заголовок якої є “Шевченко”:

“Шевченко, ти син України,

Це доля жорстока, пекуча сльоза

І плаче з ним разом не тільки людина

А плаче здається і дуб і калина

І там над водою плакуча верба.”

Також став улюбленим для всіх складений ним, на його слова і музику гімн “Хай живе наша славна країна”, з якого я продекламую першу строфу:

“Хай живе наша славна країна,

Хай цвіте в нашім серці весна!

Щоб назавжди була Україна

Незалежна, багата і міцна!”

Далі у цьому гімні бринить гордість за славне козацьке минуле і дзвенять палкі слова молитви за щастя Матері України, якій поет вклоняється і сплітає їй вінок різнобарвних квітів і думок. Водночас, Микола Лясевич є й умілим перекладачем. У суботу на наших відвіданнях у день його народження, я прочитала його переклад на румунську мову вірш Шевченка “Заповіт” а також кілька уривків з його перекладів на українську мову з поезії Міхая Емінеску. Лясевич ще має багато перекладів на українську мову із віршів інших румунських поетів таких як: Джордже Кошбука та Штефана Йосифа.”

На день його народження, до помешкання Миколи Лясевича прибула невеличка громада українців з Бухареста і не лише: “З цієї нагоди його відвідали почесні гості. Між нами був і депутат від української громади у Парламенті Румунії Іван Марочко, радник мера шостого сектору Бухареста, які вручили йому почесні дипломи. Як свідченням його дуже доброї пам’яті, Лясевич розповів пригоди з свого дитинства і молодості, розвеселився і прочитав нам один зі своїх віршів, навіть заспівав пісеньку. Був дуже радий своїм гостям, бо живе самітно, хоч має самовідданого сина, який приходить кожного дня до нього і дуже добре його доглядає. Під кінець усі присутні, серед квітів навкруги за келихом шампанського, ми заспівали йому “Многая літа” і побажали йому багато здоров’я та ще довго проживати серед нас.”

Далі запрошуємо вас послухати вірш “Ода Радості” прочитаний Миколою Лясевичим для своїх гостей з нагоди його дня народження.

“Серпень, день 24-ий – історична дата,

Веселиться кожна наша українська хата.

Урочистий день сьогодні на всю державу

Святкуємо незалежність, нашу волю і славу,

Там далеко на обрії смуга де лягає

Жовта нива, синім небом стяг відображає.”

17 січня 2015 року, українська громада Бухареста привітала поета, письменника, перекладача та композитора поважного віку Миколу Лясевича, якому виповнився 101 рік.

Письменниця Ольга Андрич, донька полковника Гната Порохівського, була присутня на його день народження та поділилася своїми враженнями: “Микола Лясевича, найстаршого члена нашої бухарестської громади, який 17 січня поточного року, виповнив 101 рік, я знаю здавна, ще з 1992 року, коли заснувався хор “Червона калина”, під керівництвом мого чоловіка Володимира Андрича. Від тоді, пан Лясевич пристав до нашого хору і прийняв активну участь у його діяльності. Талановитий поет, письменник, перекладач і композитор, Микола Лясевич народився 17 січня 1914 року в Україні, на Поділлі, у Малій Кисниці Ямпільського повіту. За своє довге і бурхливе життя він винисливо і відважно поборов чимало злигоднів. “

Його поетична творчість широко відома зі сторінок всіх українських видань з Бухареста, ще з сторінок “Нового Віку” та “Обріїв”, а потім “Вільного слова”, “Нашого голосу” та навіть дитячого журналу “Дзвоник”, де він писав загадки для дітей. Також відома його збірка поезій та пісень з символічною назвою “Краплини живої води”, яка вийшла у світ у бухарестському Видавництві “Мустанг” у 2001 році. Його поезія хвилює насамперед своєю незаперечною справжністю ідейного та художнього виразу. Детальніше про творчу діяльність Миколи Лясевича розповідає Ольга Андрич: “Палкий український патріот Лясевич приклонявся перед генієм Тараса Шевченка, захоплювався його віршами. Він склав Тарасові чудову поезію, яку читав на наших святах, викликаючи сльози на очах слухачів. Дозвольте прочитати лише першу строфу заголовок якої є “Шевченко”:

“Шевченко, ти син України,

Це доля жорстока, пекуча сльоза

І плаче з ним разом не тільки людина

А плаче здається і дуб і калина

І там над водою плакуча верба.”

Також став улюбленим для всіх складений ним, на його слова і музику гімн “Хай живе наша славна країна”, з якого я продекламую першу строфу:

“Хай живе наша славна країна,

Хай цвіте в нашім серці весна!

Щоб назавжди була Україна

Незалежна, багата і міцна!”

Далі у цьому гімні бринить гордість за славне козацьке минуле і дзвенять палкі слова молитви за щастя Матері України, якій поет вклоняється і сплітає їй вінок різнобарвних квітів і думок. Водночас, Микола Лясевич є й умілим перекладачем. У суботу на наших відвіданнях у день його народження, я прочитала його переклад на румунську мову вірш Шевченка “Заповіт” а також кілька уривків з його перекладів на українську мову з поезії Міхая Емінеску. Лясевич ще має багато перекладів на українську мову із віршів інших румунських поетів таких як: Джордже Кошбука та Штефана Йосифа.”

На день його народження, до помешкання Миколи Лясевича прибула невеличка громада українців з Бухареста і не лише: “З цієї нагоди його відвідали почесні гості. Між нами був і депутат від української громади у Парламенті Румунії Іван Марочко, радник мера шостого сектору Бухареста, які вручили йому почесні дипломи. Як свідченням його дуже доброї пам’яті, Лясевич розповів пригоди з свого дитинства і молодості, розвеселився і прочитав нам один зі своїх віршів, навіть заспівав пісеньку. Був дуже радий своїм гостям, бо живе самітно, хоч має самовідданого сина, який приходить кожного дня до нього і дуже добре його доглядає. Під кінець усі присутні, серед квітів навкруги за келихом шампанського, ми заспівали йому “Многая літа” і побажали йому багато здоров’я та ще довго проживати серед нас.”

Далі запрошуємо вас послухати вірш “Ода Радості” прочитаний Миколою Лясевичим для своїх гостей з нагоди його дня народження.

“Серпень, день 24-ий – історична дата,

Веселиться кожна наша українська хата.

Урочистий день сьогодні на всю державу

Святкуємо незалежність, нашу волю і славу,

Там далеко на обрії смуга де лягає

Жовта нива, синім небом стяг відображає.”

3 січня 2015 року, напередодні Різдва Христового, з ініціативи Українського Православного Вікаріату Румунії, в українській церкві “Воздвиження Чесного Хреста” у місті Сігету-Мармацієй відбувся Концерт християнської колядки. Отець-парох, доктор теології священик Микола Лаврюк, разом із вікарієм Іваном Піцурою та за підтримки всіх 15 українських православних парафій, що на Мараморощині, провели дуже гарний захід.

Основною метою цього концерту є поширювати чисто християнську колядку і християнське святкування Різдва Христового, опускаючи поганські залишки. З року в рік число колядників зросло і надіємося, що наступними роками будуть брати участь ще більше колядників. Взяли участь церковні хори з Полян (парафії 1-а, 2-а і 3-а), Кривого, Рускови (Облаз і центр), Красного, Бистрого, Вишавської Долини, Тиси, Вишньої Рівни, Реміт, Кричунова, Луга-над-Тисою та Сігета. Свято привернуло увагу не лише українських віруючих, зайшли до української православної церкви слухати наш концерт й інші жителі міста Сігет – румуни та угорці, а також група китайських туристів, які просто були зачаровані колядками та гарно одягнутими українськими колядниками, – ствердив отець Микола Лаврюк.

Слід уточнити, що в Українській православній церкві міста Сігет, в якій діє хор керований добродійкою Маргаретою Лаврюк, зберігається маленький кусочок Хреста, на якому був розп’ятий Син Божий Ісус Христос (подарунок з Мукачева від Київського Патріархату), а також частина мощей монаха з України Паїсія Величковського, який заснував монастир Нямц, переклав з грецької мови на церковну словянську мову багато церковних текстів і проповідував як в Україні, так і в Румунії.

На Концерті християнської колядки був присутній і отець пенсіонер Іван Арделян з села Бистрий Марамуреського повіту, який очолює дитячий церковний хор. Ми запросили його поділитися своїми враженнями: ”Почався концерт з Акафистом “Слава Богу за все” у подяку Богові за все отримане у минулому році. У цьогорічному фестивалі взяли участь церковні хори зі всіх українських парафій з Мараморощини. Одні з них представили стародавні колядки такі як: “Бог Предвічний”, “Небо і земля”, “У Вефлеємі новина”, “Нова радість стала”, а інші, як наприклад дитячий хор з місцевості Бистрий, представили нові колядки такі як: “Вітай, Ісусе”, “В місті Вифлеємі дивна новина Пречистая Діва Сина зродила! ”, “Щедрий вечір всі вам”, “Дзвони дзвонять”, “Добрі християни двері відкривайте”. Усі колядники, як дорослі, так і діти, представилися на високому рівні та залишили позитивні емоції та гарне враження у всіх присутніх. Бажаємо всім працівникам ВСРР та радіослухачам міцного здоров’я, злагоди, добробуту та сповнення всіх бажань.Хай щастить вам у новому 2015 році!“

На завершення нашої рубрики пролунає колядка “Темненькая нічка”, виконує дитячий хор з села Поляни Марамуреського повіту.

3 січня 2015 року, напередодні Різдва Христового, з ініціативи Українського Православного Вікаріату Румунії, в українській церкві “Воздвиження Чесного Хреста” у місті Сігету-Мармацієй відбувся Концерт християнської колядки. Отець-парох, доктор теології священик Микола Лаврюк, разом із вікарієм Іваном Піцурою та за підтримки всіх 15 українських православних парафій, що на Мараморощині, провели дуже гарний захід.

Основною метою цього концерту є поширювати чисто християнську колядку і християнське святкування Різдва Христового, опускаючи поганські залишки. З року в рік число колядників зросло і надіємося, що наступними роками будуть брати участь ще більше колядників. Взяли участь церковні хори з Полян (парафії 1-а, 2-а і 3-а), Кривого, Рускови (Облаз і центр), Красного, Бистрого, Вишавської Долини, Тиси, Вишньої Рівни, Реміт, Кричунова, Луга-над-Тисою та Сігета. Свято привернуло увагу не лише українських віруючих, зайшли до української православної церкви слухати наш концерт й інші жителі міста Сігет – румуни та угорці, а також група китайських туристів, які просто були зачаровані колядками та гарно одягнутими українськими колядниками, – ствердив отець Микола Лаврюк.

Слід уточнити, що в Українській православній церкві міста Сігет, в якій діє хор керований добродійкою Маргаретою Лаврюк, зберігається маленький кусочок Хреста, на якому був розп’ятий Син Божий Ісус Христос (подарунок з Мукачева від Київського Патріархату), а також частина мощей монаха з України Паїсія Величковського, який заснував монастир Нямц, переклав з грецької мови на церковну словянську мову багато церковних текстів і проповідував як в Україні, так і в Румунії.

На Концерті християнської колядки був присутній і отець пенсіонер Іван Арделян з села Бистрий Марамуреського повіту, який очолює дитячий церковний хор. Ми запросили його поділитися своїми враженнями: ”Почався концерт з Акафистом “Слава Богу за все” у подяку Богові за все отримане у минулому році. У цьогорічному фестивалі взяли участь церковні хори зі всіх українських парафій з Мараморощини. Одні з них представили стародавні колядки такі як: “Бог Предвічний”, “Небо і земля”, “У Вефлеємі новина”, “Нова радість стала”, а інші, як наприклад дитячий хор з місцевості Бистрий, представили нові колядки такі як: “Вітай, Ісусе”, “В місті Вифлеємі дивна новина Пречистая Діва Сина зродила! ”, “Щедрий вечір всі вам”, “Дзвони дзвонять”, “Добрі християни двері відкривайте”. Усі колядники, як дорослі, так і діти, представилися на високому рівні та залишили позитивні емоції та гарне враження у всіх присутніх. Бажаємо всім працівникам ВСРР та радіослухачам міцного здоров’я, злагоди, добробуту та сповнення всіх бажань.Хай щастить вам у новому 2015 році!“

На завершення нашої рубрики пролунає колядка “Темненькая нічка”, виконує дитячий хор з села Поляни Марамуреського повіту.

Серед маленького скверу в центральній зоні міста Гура-Гуморулуй, Сучавського повіту, стоїть пам’ятник-погруддя видатній письменниці Ользі Кобилянській, яка мала вагомий внесок в українську і світову літературу. У цьому місті вона народилася 27 листопада 1863 року, провела своє дитинство та молодість до 1891 року, коли переселилася до Чернівців. Пам’ятник був відкритий в листопаді 2003 року з ініціативи Василя Боєчка колишнього Генерального консула України в Сучаві, авторами будучи львівський скульптор Роман Романович та архітектор Віктор Ткач. Поставлення його було можливо завдяки старанню Генерального консульства України, Союзу Українців Румунії та Асоціації “Дружби Румунія -Україна”, за допомогою мерії міста Гура-Гуморулуй. У 2010 році сквер був названий Парком імені Ольги Кобилянської. Від тоді стало традицією відзначати біля пам’ятника письменниці кожну річницю її народження.

Цього року, 27 листопада, саме на її день народження відбулися заходи присвячені 151-ій річниці від дня народження Ольги Кобилянської. Низький уклін і велику пошану віддали Ользі Кобилянській представники Союзу українців Румунії, румунської місцевої влади, делегація Чернівецької області, лауреати Міжнародного фестивалю “Доля”, представники місцевої громадськості та української національної меншини, науковці, журналісти, учні. Про хід святкових заходів у місті Гура-Гуморулуй розповість український греко-католицький священик з села Качіка Микола Ніколаїшин: “Цього року свято відбулося як зазвичай, хоча трохи сумніше, тому що Генеральний консул Василь Боєчко та його дружина Надія Боєчко, які організували кожного року захід присвячений Ользі Кобилянській, завершили свою місію в Сучаві. Цього року свято організував СУР та мерія міста Гура-Гуморулуй. Панахиду біля пам’ятника Ользі Кобилянській провели чотири греко-католицькі священники та двоє православні. Були присутні учні з Качіки та Майдану, які вчаться у цьому місті, також представники культурних установ з Чернівецької області та Сучавського повіту, місцевої влади, представники поліції та жандармерії, сурівських філій з Негостини, Серету та Сучави та лауреати премій Міжнародного фестивалю “Доля”. Після панахиди та покладання квітів біля пам’ятника, учасники заходу відправилися до Будинку культури міста Гура-Гуморулуй, де культурні діячі, як українці з Румунії, так й з України а також румуни з Румунії гарно розповіли про творчість і життя Ольги Кобилянської.”

Святкові заходи продовжилися в Сучавському приміщенні СУР-у. Голова організації Борис Петрашук подає деталі: “Після Гура-Гуморулуй, наші українці зібралися у приміщенні СУР-у в місті Сучава, де ми продовжили свято присвячене Ользі Кобилянській разом з гостями з України, головою Чернівецької обласної організації Національної спілки письменників України Василем Довгим, доктором філологічних наук, професором Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Володимиром Антофійчуком, народним артистом Мар’яном Гаденком та лауреатами Міжнародного фестивалю “Доля”, які перебували з турне в Румунії. Ми дуже раді, що вони прийшли разом з нами святкувати Ольгу Кобилянську. Подія пройшла гарно, кожний бажаючий висловив свої думки про Ольгу Кобилянську. Лауреати фестивалю “Доля” заспівали разом з нами “Реве та стогне Дніпр широкий”, Сучавський гурт “Свекрухи” виступили з піснями “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” та “На чужині”, а учні коледжу Міхая Емінеску під керівництвом вчительок Марії Кречун та Лучії Міхок прочитали уривки з книги “Царівна” (румунською “Printesa”), яку видав Іван Довгий, переклав Іван Кідещук. Ми спілкувалися з нашими гостями з України і так ми всі радісно і дружно провели прекрасне свято.”

У 2006 році редакція газети “Буковинське віче” та Готельний комплекс “Буковина” з Чернівців заснували літературно-мистецьку премію імені Ольги Кобилянської, яка присуджується щороку за найкращий літературний, художній або публіцистичний твір, наукову розвідку про життєдіяльність сучасної жінки в Україні, становище її в суспільстві. Упродовж часу українці, але і румуни з Румунії стали лауреатами цієї премії, серед яких мер міста Гура-Гуморулуй Маріус Урсачук, пані Надія Боєчко, голова Бухаресьської філії СурР-у Ярослава Колотило, а цього року письменник Іван Кідещук, який переклав на румунську мову драму “Царівна”, написану чернівецьким драматургом Василем Довгим за лднойменною повістю Ольги Кобилянської. Ми запросили Івана Кідешука сказати що означає це визнання для нььго: “Про поетитичні доробки Ольги Кобилянської я виступав на Міжнародному симпозіумі Чернівецького університету у 2013 році, а зараз готую книжку перекладів і коментарів разом з професором доктором Чернівецького Університету імені Юрія Федьковича Володимиром Антофійчуком. Надіюся, що вона називатиметься “Раєм Буковини з Ольгою Кобилянською”. Моя номінація на Міжнародну премію імені Ольги Кобилянської завдячується художньому перекладу драми “Царівна” на румунську мову “Printesa”, написану моїм другом, чернівецьким драматургом Василем Довгим, зараз голова Чернівецької обласної спілки письменників України. П’єса була поставлена на сцені Ботошанським театром імені Міхая Емінеску, директором якого є Траян Апетрей, у постанові режисера Адія Карауляну. Вистава зазнала успіху своїми гастролями, які відбулися 2013-2014 рр. у Ботошанах, Сереті, Радівцях, Сучаві, Бухаресті та Чернівцях. Я впевнений, що ці гастролі будуть повторюватися і далі. Мені пощастило цього року стати лауреатом Міжнароної премії імені Ольги Кобилянської. Цю премію вручили мені, а також чернівецькій художниці Ларисі Куваєві за серію картин, а саме портрети Ольги Кобилянської та вишивальниці Олені Матійвській, у Чернівцях, 28 листопада, поетеса, редактор газети “Буковинське віче” Віра Китайгородська та директор Готельно-туристичного комплексу “Буковина”, депутат Чернівецької міської ради Валерій Чинуш. Я щиро дякую Оргкомітету за визнання моїх заслуг і запевняю, що старатимуся далі, скільки дозволить мені стан здоров’я, ознайомлювати українських та румунських читачів із творчістю Ольги Кобилянської.”

Мешканець міста Гура-Гуморулуй Ярема Онищук, син українського письменника Диниса Онищука, докладає багато зусиль для того, щоб розширити відомості про Ольгу Кобилянську, про її творчість про місто Гура-Гуморулуй, де вона народилася та про пам’ятник, котрий тут поставлений. Будучи захоплений фотографуванням, Ярема Онищук хронологічно сфотографував кожного року річниці з дня народження Ольги Кобилянської та представив публіці у Чернівцях та Гура-Гуморулуй цікаву фотовиставку під назвою “Буковинська орлиця”, яка є своєрідною документацією подій пов’язаних з святкуванням цієї української письменниці. На жаль, цього року через стан здоров’я пан Ярема не міг бути присутній на святі, але сказав, що наступного року він не бракуватиме та надішле нам цікаві фотографії.

Серед маленького скверу в центральній зоні міста Гура-Гуморулуй, Сучавського повіту, стоїть пам’ятник-погруддя видатній письменниці Ользі Кобилянській, яка мала вагомий внесок в українську і світову літературу. У цьому місті вона народилася 27 листопада 1863 року, провела своє дитинство та молодість до 1891 року, коли переселилася до Чернівців. Пам’ятник був відкритий в листопаді 2003 року з ініціативи Василя Боєчка колишнього Генерального консула України в Сучаві, авторами будучи львівський скульптор Роман Романович та архітектор Віктор Ткач. Поставлення його було можливо завдяки старанню Генерального консульства України, Союзу Українців Румунії та Асоціації “Дружби Румунія -Україна”, за допомогою мерії міста Гура-Гуморулуй. У 2010 році сквер був названий Парком імені Ольги Кобилянської. Від тоді стало традицією відзначати біля пам’ятника письменниці кожну річницю її народження.

Цього року, 27 листопада, саме на її день народження відбулися заходи присвячені 151-ій річниці від дня народження Ольги Кобилянської. Низький уклін і велику пошану віддали Ользі Кобилянській представники Союзу українців Румунії, румунської місцевої влади, делегація Чернівецької області, лауреати Міжнародного фестивалю “Доля”, представники місцевої громадськості та української національної меншини, науковці, журналісти, учні. Про хід святкових заходів у місті Гура-Гуморулуй розповість український греко-католицький священик з села Качіка Микола Ніколаїшин: “Цього року свято відбулося як зазвичай, хоча трохи сумніше, тому що Генеральний консул Василь Боєчко та його дружина Надія Боєчко, які організували кожного року захід присвячений Ользі Кобилянській, завершили свою місію в Сучаві. Цього року свято організував СУР та мерія міста Гура-Гуморулуй. Панахиду біля пам’ятника Ользі Кобилянській провели чотири греко-католицькі священники та двоє православні. Були присутні учні з Качіки та Майдану, які вчаться у цьому місті, також представники культурних установ з Чернівецької області та Сучавського повіту, місцевої влади, представники поліції та жандармерії, сурівських філій з Негостини, Серету та Сучави та лауреати премій Міжнародного фестивалю “Доля”. Після панахиди та покладання квітів біля пам’ятника, учасники заходу відправилися до Будинку культури міста Гура-Гуморулуй, де культурні діячі, як українці з Румунії, так й з України а також румуни з Румунії гарно розповіли про творчість і життя Ольги Кобилянської.”

Святкові заходи продовжилися в Сучавському приміщенні СУР-у. Голова організації Борис Петрашук подає деталі: “Після Гура-Гуморулуй, наші українці зібралися у приміщенні СУР-у в місті Сучава, де ми продовжили свято присвячене Ользі Кобилянській разом з гостями з України, головою Чернівецької обласної організації Національної спілки письменників України Василем Довгим, доктором філологічних наук, професором Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Володимиром Антофійчуком, народним артистом Мар’яном Гаденком та лауреатами Міжнародного фестивалю “Доля”, які перебували з турне в Румунії. Ми дуже раді, що вони прийшли разом з нами святкувати Ольгу Кобилянську. Подія пройшла гарно, кожний бажаючий висловив свої думки про Ольгу Кобилянську. Лауреати фестивалю “Доля” заспівали разом з нами “Реве та стогне Дніпр широкий”, Сучавський гурт “Свекрухи” виступили з піснями “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” та “На чужині”, а учні коледжу Міхая Емінеску під керівництвом вчительок Марії Кречун та Лучії Міхок прочитали уривки з книги “Царівна” (румунською “Printesa”), яку видав Іван Довгий, переклав Іван Кідещук. Ми спілкувалися з нашими гостями з України і так ми всі радісно і дружно провели прекрасне свято.”

У 2006 році редакція газети “Буковинське віче” та Готельний комплекс “Буковина” з Чернівців заснували літературно-мистецьку премію імені Ольги Кобилянської, яка присуджується щороку за найкращий літературний, художній або публіцистичний твір, наукову розвідку про життєдіяльність сучасної жінки в Україні, становище її в суспільстві. Упродовж часу українці, але і румуни з Румунії стали лауреатами цієї премії, серед яких мер міста Гура-Гуморулуй Маріус Урсачук, пані Надія Боєчко, голова Бухаресьської філії СурР-у Ярослава Колотило, а цього року письменник Іван Кідещук, який переклав на румунську мову драму “Царівна”, написану чернівецьким драматургом Василем Довгим за лднойменною повістю Ольги Кобилянської. Ми запросили Івана Кідешука сказати що означає це визнання для нььго: “Про поетитичні доробки Ольги Кобилянської я виступав на Міжнародному симпозіумі Чернівецького університету у 2013 році, а зараз готую книжку перекладів і коментарів разом з професором доктором Чернівецького Університету імені Юрія Федьковича Володимиром Антофійчуком. Надіюся, що вона називатиметься “Раєм Буковини з Ольгою Кобилянською”. Моя номінація на Міжнародну премію імені Ольги Кобилянської завдячується художньому перекладу драми “Царівна” на румунську мову “Printesa”, написану моїм другом, чернівецьким драматургом Василем Довгим, зараз голова Чернівецької обласної спілки письменників України. П’єса була поставлена на сцені Ботошанським театром імені Міхая Емінеску, директором якого є Траян Апетрей, у постанові режисера Адія Карауляну. Вистава зазнала успіху своїми гастролями, які відбулися 2013-2014 рр. у Ботошанах, Сереті, Радівцях, Сучаві, Бухаресті та Чернівцях. Я впевнений, що ці гастролі будуть повторюватися і далі. Мені пощастило цього року стати лауреатом Міжнароної премії імені Ольги Кобилянської. Цю премію вручили мені, а також чернівецькій художниці Ларисі Куваєві за серію картин, а саме портрети Ольги Кобилянської та вишивальниці Олені Матійвській, у Чернівцях, 28 листопада, поетеса, редактор газети “Буковинське віче” Віра Китайгородська та директор Готельно-туристичного комплексу “Буковина”, депутат Чернівецької міської ради Валерій Чинуш. Я щиро дякую Оргкомітету за визнання моїх заслуг і запевняю, що старатимуся далі, скільки дозволить мені стан здоров’я, ознайомлювати українських та румунських читачів із творчістю Ольги Кобилянської.”

Мешканець міста Гура-Гуморулуй Ярема Онищук, син українського письменника Диниса Онищука, докладає багато зусиль для того, щоб розширити відомості про Ольгу Кобилянську, про її творчість про місто Гура-Гуморулуй, де вона народилася та про пам’ятник, котрий тут поставлений. Будучи захоплений фотографуванням, Ярема Онищук хронологічно сфотографував кожного року річниці з дня народження Ольги Кобилянської та представив публіці у Чернівцях та Гура-Гуморулуй цікаву фотовиставку під назвою “Буковинська орлиця”, яка є своєрідною документацією подій пов’язаних з святкуванням цієї української письменниці. На жаль, цього року через стан здоров’я пан Ярема не міг бути присутній на святі, але сказав, що наступного року він не бракуватиме та надішле нам цікаві фотографії.

Лауреати Міжнародного пісенного фестивалю “Доля”, організатором якого є народний артист Мар’ян Гаденко: Алла Величко, Світлана Мирвода, сімейний дует Франк-Тодирес, Уляна Філь, Ірина Макеєва, Юлія Мартинова з України та Лавінія Леонте з Румунії, а також отець Михайло Кобзюк з Дерменешть Сучавського повіту та гурт “Молода Надія” з місцевості Сока Тіміського повіту та артистка Дойна Гіцеску виступили, 26 листопада на сцені Бухарестського Будинку культури імені Петефі Шандора, з урочистим концертом “Шевченківські дні — 200 років від народження поета”, оскільки 2014 рік був оголошений роком Великого Кобзаря.

Організаторами виступили Міністерство культури Румунії, Союз українців Румунії та Президентський фонд Леоніда Кучми “Україна”. Серед запрошених були представники Посольства України в Бухаресті, української громади в Румунії, румунських державних установ, гості з України тощо. Ведучими програми були Ірина Макеєва від Державної телерадіокомпанії “Всесвітня служба УТР” та вчитель Євсебій Фрасенюк з Негостини Сучавського повіту.

З привітальним словом виступив Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії Теофіл Бауер, який відмітив: “У цьому році по всій Румунії, де компактно проживають українці проходили дні, які були приурочені до 200-річчя з дня народження нашого Кобзаря, нашого пророка Тараса Шевченка. Шевченко для українців це як Емінеску для румунів і ми всюди де знаходимось шануємо пам’ять про нього, згадуємо його мистецтво. І мені сьогодні дуже приємно відзначити, що саме в цей рік Союз Українців Румунії, Бухарестська філія, активно включилися до всіх заходів, які були організовані. Сьогодні ми практично підводимо підсумки завершення року Шевченка в Румунії.” Користуючись цією нагодою, Посол України в Румунії вручив пані Ярославі Колотило, раднику в Міністерстві культури, один з організаторів цієї культурної події, яка виходить цими днями на пенсію, пам’ятну адресу від імені Посольства “за вагомий, неоцінений внесок, який вона зробила у розвиток українства, культури та духовних традицій в Румунії.”

У своїй промові тепло привітав гостей й депутат від української громади у Парламенті Румунії Іван Марочко: ”Я дуже радий бути сьогодні з Вами святкувати разом великого поета Тараса Шевченка. Українська меншина зберігає свою культуру, свою мову і традиції, яких, ми повинні розвивати і передавати нашим дітям та внукам.“

Ярослава Колотило, радник у Міністерстві культури Румунії та голова Бухарестської філії СУР-у, сказала якою була мета цього заходу: “Відзначити нашого великого поета, який заслуговує великої честі і поклону з сторони українців Румунії, тому що це рік Шевченка. Ми сьогодні йому присвятили пісню, яка не тільки на слова Шевченка, а і пісню, яку дарує нам організатор фестивалю “Доля” Мар’ян Гаденко та його лауреати. Ми дуже вдячні, тому що через фонд Леоніди Кучми , який підтримав поїздку артистів з України, відбувся цей гарний урочистий концерт. У нас прекрасні гості, прекрасні голоси. Сьогодні беруть участь представники із боку міністерства освіти та культури а також від Департаменту міжетнічних відносин, які дуже задоволені. Я бачу у них така радість у очах, що українці так гарно співають, що вони знають віддавати шану пісні та культурі.”

Своїми враженнями про урочистий вечір поділився з нами і Мар’ян Гаденко, народний артист України, ініціатор Міжнародного пісенного фестивалю “Доля”, який у 90-ті роки неодноразово відвідував Румунією: “Сьогодні я думаю, що по новому саме українська діаспора подивиться на молодих виконавців з України, на їх професійність, на їх щирість. Я думаю, що сьогодні ми зібралися як родина. Дійсно сьогодні було приємно бути присутнім, дивитися як зал сприймає українську пісню, мову. Нас сьогодні об’єднав Тарас Шевченко. Сьогодні був і вечір спомину щирої людини, яка стояла у витоків відтворення українства в Румунії, пана Степана Ткачука. Я сподіваюся, що такі фестивалі, які я провожу в Україні самий, але і з фондом Леоніди Кучми, тобто фестиваль “Соловейко” та фестиваль “Доля”, об’єднають не тільки українство, яке тут живе, а і наверне румунську частину населення до українців через пісню. Умова буде такою, щоб приїхати на фестиваль в Румунію, українець буде виконувати одну пісню румунською, а одну українською, а хто буде їхати в Україну має співати одну пісню румунською, а іншу українською мовами. Я думаю, що всі плани дійсно здійсняться і що наступного року будуть два великі фестивалі в Європі, це “Соловейко” в Україні та “Соловейко” в Румунії.”

І в співачки Юлії Мартинової, лауреатки Фестивалю “Доля” склалися дуже приємні враження: “У мене було таке враження, що ми співаємо як вдома, тобто, що в залі сидять мої побратими з моєї України, то була справжня, щира українська душа у залі. Нас об’єднає все: оплески, наші погляди і звичайно музика та українська пісня, тому що вона живе у душі та серцях кожного українця.”

Під час розмови з ведучою концерту Іриною Макеєвою ми дізналися, як відчула вона публіку та що саме її найбільш сподобалося: “Я була приємно вражена вокалом юної дівчини, яка по’єднала у себе два народи: народ Румунії та народ України, бо її мати румунка, а батько українець, буковинець. Йде мова про Лавінію Леонте, яка посіла достойне місце на цьогорічному фестивалі “Доля. Нам дуже приємно було, що ми потрапили до Румунії саме у такі дні, дні святкування 200-річчя пророка української нації Тараса Шевченка. Публіка Румунії сприйняла українську пісню як рідну, я розумію, що для багатьох вона і рідна, бо тут багато живе українців, але мені здавалося, що навіть ті, хто не знають українську мову, вони розуміють пісню серцем, бо вона йшла від сердець юних переможців фестивалю “Доля” засновниками, якого є благодійний фонд Леоніда Кучми “Україна” та народний артист України, композитор Мар’ян Гаденко.”

Учитель Євсебій Фрасенюк з Негостини розповів про те, як пройшов коннцерт “Шевчкенківські дні” у Сучавському повіті: “Між виконавцями і публікою створилася така позитивна енергія, вони зуміли передати публіці суть, глибину української пісні, доказом будучи сильні оплески. У Сучавсьому повіті, 24 листопада, відбулися два концерти, у Негостині, та потім у Сереті. Публіка була захоплена виступами артистів. У Сереті були присутні й учні українського відділу ліцею ім. Лацку Воде. Зал був переповнений. І там, як й тут в Бухаресті, склалися незабутні враження. Я думаю, що там десь з небес Тарас Шевченко радіє тим, що його поезія знайшла такий відгук у душі свого рідного народу і не тільки.”

Після того як у концертній залі будинку культури Петефі Шандора, пролунали мелодії і танці артистів та невгамовні оплески, гостей запросили у фойє, де на них чекали столи накриті різними стравами та напоями. На завершення нашої передачі запрошуємо Вас послухати співачку Лавінію Леонте, яка зачарувала присутню публіку на концерті в Бухаресті , але і публіку фестивалю “Доля” з України.

Лауреати Міжнародного пісенного фестивалю “Доля”, організатором якого є народний артист Мар’ян Гаденко: Алла Величко, Світлана Мирвода, сімейний дует Франк-Тодирес, Уляна Філь, Ірина Макеєва, Юлія Мартинова з України та Лавінія Леонте з Румунії, а також отець Михайло Кобзюк з Дерменешть Сучавського повіту та гурт “Молода Надія” з місцевості Сока Тіміського повіту та артистка Дойна Гіцеску виступили, 26 листопада на сцені Бухарестського Будинку культури імені Петефі Шандора, з урочистим концертом “Шевченківські дні — 200 років від народження поета”, оскільки 2014 рік був оголошений роком Великого Кобзаря.

Організаторами виступили Міністерство культури Румунії, Союз українців Румунії та Президентський фонд Леоніда Кучми “Україна”. Серед запрошених були представники Посольства України в Бухаресті, української громади в Румунії, румунських державних установ, гості з України тощо. Ведучими програми були Ірина Макеєва від Державної телерадіокомпанії “Всесвітня служба УТР” та вчитель Євсебій Фрасенюк з Негостини Сучавського повіту.

З привітальним словом виступив Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії Теофіл Бауер, який відмітив: “У цьому році по всій Румунії, де компактно проживають українці проходили дні, які були приурочені до 200-річчя з дня народження нашого Кобзаря, нашого пророка Тараса Шевченка. Шевченко для українців це як Емінеску для румунів і ми всюди де знаходимось шануємо пам’ять про нього, згадуємо його мистецтво. І мені сьогодні дуже приємно відзначити, що саме в цей рік Союз Українців Румунії, Бухарестська філія, активно включилися до всіх заходів, які були організовані. Сьогодні ми практично підводимо підсумки завершення року Шевченка в Румунії.” Користуючись цією нагодою, Посол України в Румунії вручив пані Ярославі Колотило, раднику в Міністерстві культури, один з організаторів цієї культурної події, яка виходить цими днями на пенсію, пам’ятну адресу від імені Посольства “за вагомий, неоцінений внесок, який вона зробила у розвиток українства, культури та духовних традицій в Румунії.”

У своїй промові тепло привітав гостей й депутат від української громади у Парламенті Румунії Іван Марочко: ”Я дуже радий бути сьогодні з Вами святкувати разом великого поета Тараса Шевченка. Українська меншина зберігає свою культуру, свою мову і традиції, яких, ми повинні розвивати і передавати нашим дітям та внукам.“

Ярослава Колотило, радник у Міністерстві культури Румунії та голова Бухарестської філії СУР-у, сказала якою була мета цього заходу: “Відзначити нашого великого поета, який заслуговує великої честі і поклону з сторони українців Румунії, тому що це рік Шевченка. Ми сьогодні йому присвятили пісню, яка не тільки на слова Шевченка, а і пісню, яку дарує нам організатор фестивалю “Доля” Мар’ян Гаденко та його лауреати. Ми дуже вдячні, тому що через фонд Леоніди Кучми , який підтримав поїздку артистів з України, відбувся цей гарний урочистий концерт. У нас прекрасні гості, прекрасні голоси. Сьогодні беруть участь представники із боку міністерства освіти та культури а також від Департаменту міжетнічних відносин, які дуже задоволені. Я бачу у них така радість у очах, що українці так гарно співають, що вони знають віддавати шану пісні та культурі.”

Своїми враженнями про урочистий вечір поділився з нами і Мар’ян Гаденко, народний артист України, ініціатор Міжнародного пісенного фестивалю “Доля”, який у 90-ті роки неодноразово відвідував Румунією: “Сьогодні я думаю, що по новому саме українська діаспора подивиться на молодих виконавців з України, на їх професійність, на їх щирість. Я думаю, що сьогодні ми зібралися як родина. Дійсно сьогодні було приємно бути присутнім, дивитися як зал сприймає українську пісню, мову. Нас сьогодні об’єднав Тарас Шевченко. Сьогодні був і вечір спомину щирої людини, яка стояла у витоків відтворення українства в Румунії, пана Степана Ткачука. Я сподіваюся, що такі фестивалі, які я провожу в Україні самий, але і з фондом Леоніди Кучми, тобто фестиваль “Соловейко” та фестиваль “Доля”, об’єднають не тільки українство, яке тут живе, а і наверне румунську частину населення до українців через пісню. Умова буде такою, щоб приїхати на фестиваль в Румунію, українець буде виконувати одну пісню румунською, а одну українською, а хто буде їхати в Україну має співати одну пісню румунською, а іншу українською мовами. Я думаю, що всі плани дійсно здійсняться і що наступного року будуть два великі фестивалі в Європі, це “Соловейко” в Україні та “Соловейко” в Румунії.”

І в співачки Юлії Мартинової, лауреатки Фестивалю “Доля” склалися дуже приємні враження: “У мене було таке враження, що ми співаємо як вдома, тобто, що в залі сидять мої побратими з моєї України, то була справжня, щира українська душа у залі. Нас об’єднає все: оплески, наші погляди і звичайно музика та українська пісня, тому що вона живе у душі та серцях кожного українця.”

Під час розмови з ведучою концерту Іриною Макеєвою ми дізналися, як відчула вона публіку та що саме її найбільш сподобалося: “Я була приємно вражена вокалом юної дівчини, яка по’єднала у себе два народи: народ Румунії та народ України, бо її мати румунка, а батько українець, буковинець. Йде мова про Лавінію Леонте, яка посіла достойне місце на цьогорічному фестивалі “Доля. Нам дуже приємно було, що ми потрапили до Румунії саме у такі дні, дні святкування 200-річчя пророка української нації Тараса Шевченка. Публіка Румунії сприйняла українську пісню як рідну, я розумію, що для багатьох вона і рідна, бо тут багато живе українців, але мені здавалося, що навіть ті, хто не знають українську мову, вони розуміють пісню серцем, бо вона йшла від сердець юних переможців фестивалю “Доля” засновниками, якого є благодійний фонд Леоніда Кучми “Україна” та народний артист України, композитор Мар’ян Гаденко.”

Учитель Євсебій Фрасенюк з Негостини розповів про те, як пройшов коннцерт “Шевчкенківські дні” у Сучавському повіті: “Між виконавцями і публікою створилася така позитивна енергія, вони зуміли передати публіці суть, глибину української пісні, доказом будучи сильні оплески. У Сучавсьому повіті, 24 листопада, відбулися два концерти, у Негостині, та потім у Сереті. Публіка була захоплена виступами артистів. У Сереті були присутні й учні українського відділу ліцею ім. Лацку Воде. Зал був переповнений. І там, як й тут в Бухаресті, склалися незабутні враження. Я думаю, що там десь з небес Тарас Шевченко радіє тим, що його поезія знайшла такий відгук у душі свого рідного народу і не тільки.”

Після того як у концертній залі будинку культури Петефі Шандора, пролунали мелодії і танці артистів та невгамовні оплески, гостей запросили у фойє, де на них чекали столи накриті різними стравами та напоями. На завершення нашої передачі запрошуємо Вас послухати співачку Лавінію Леонте, яка зачарувала присутню публіку на концерті в Бухаресті , але і публіку фестивалю “Доля” з України.

7-8 листопада 2014 року в Тульчанському повіті, на південному-сході Румунії, пройшли “Дні української культури”. Проект був ініційований Тульчанської філією Союзу українців Румунії в партнерстві з Міністерством культури. 7 листопада українські художні колективи з Тіміського, Мараморського, Ясcького і Тульчанського повітів виступили на сцені Культурного центру імені Жяна Барта у місті Тульча, а 8 листопада у Будинку культури у місцевості Караорман.

Ініціатор цієї культурної події, голова Тульчанської філії СуР-у Дмитро Черненку сказав, що основною метою проекту є утвердження українських традицій, а також стимулювання української громади брати активну участь у збереженні українського фольклору та передачі молодому поколінню традицій українського народу та його надбань. “Ми також сподіваємось, що українська молодь стане активним промоутером української культури через пісню, танець та поезію. Як у місті Тульча, так і в Караормані виступили колективи із Тіміського, Марамуреського, Яського і Тульчанського повітів. Це була добра нагода обмінюватися досвідом. Українці — співучий народ. Кажуть, де троє українців, там цілий хор. Ми не випадково вирішили, щоб українські народні колективи виступали і в Караормані, оскільки ця місцевість дуже ізольована. Ми хочемо передати послання підтримки українським місцевостям повіту Тульча” — додав пан Черненку.

У місті Тульча діє вже понад 20 років ансамбль “Задунайська січ”, члени якого, разом з паном Дмитром Черненку, доклали багато зусиль для того щоб гості, які прибули до цього краю відзначили “Дні української культури”, дуже добре почували себе. Пані Валентина Батаке-Буркова член ансамблю розповідає як пройшла ця культурна подія: “7 листопада приїхали до нас гості з Мараморощини і Тімішу та Ясс. Ми зустріли їх із хлібом та сіллю. У приміщенні театру імені Жана Барта присутні мали нагоду бачити виставлені українські книги та журнали, видані Союзом українців Румунії, а також вишиванки зроблені нашими жінками. З привітальним словом до всіх присутніх звернувся організатор заходу, голова Тульчанської філії СУР-у Дмитро Черненку, який відмітив важливість цієї події. Святкову концертну програму відкрив народний ансамбль “Задунайська січ” з міста Тульча, під керівництвом Дана Міронова, який чудово виконував народні пісні, такі як “Ой калино-малино”, “Чом ти, Галю, не співаєш” та “Ой, за мостом, мостом”. Далі виступили наші гості. Було багато молодих, але і старшого віку виконавців, одягнутих у прекрасних українських народних костюмах із різних регіонів країни. Якщо іншим разом переважала пісня, на цей раз, було представлено переважно танці. Після концерту газди та гості разом співали різні народні пісні. Було весело і приємно, всі раді були познайомитися один з одним. Нарешті пішли всі відпочивати, бо наступного дня рано-раненько треба було прокидатися, бо пароплав не чекає. 8 листопада на дворі туман, “Туман яром, туман долиною, За туманом нічого не видно,” як каже наша українська пісня. Пароплав стоїть як камінь через той туман. А ми чекаємо, щоб він піднявся. Дав Бог і вийшло сонце і наш пароплав поплив вниз по Дунаю у похід до села Караорман. Там нас зустріли дуже гостинні люди. Вони були раді, що ми прибули до них, саме коли вони відзначали престольне свято храму святого великомученика Димитрія за старим стилем. Було дуже цікаво. Тут вперше виступили гості, три колективи з тією ж назвою “Веселка” з Луга над Тисою Мараморощини, “Веселка” з Ясського повіту та “Веселка з Караорману, також ансамбль “Молода надія” з Соки, Тіміського повіту, вокальний гурт “Барвінок” з Кричунова- Марамуреш, “Рибалка” з Крішана та “Чорне Море” з Сфинту Георге –Тульча. Наприкінці, всі разом заспівали пісню “Розпрягайте, хлопці, коні”. Наші газди з Караорману супроводжували нас саме до пароплава. Ми перевтомлені, але дуже раді повернулися в місто Тульча, а гості далі поїхали до своїх домівок до Мараморощини і Тімішу.”

Поділився своїми враженнями від перебування у Тульчі на захолі “Дні української культури” і священик Крістіан Арделян з місцевості Сока Тіміського повіту, який є керівником ансамблю “Молода надія”: “На запрошення голови Тульчанської філії СУР-у Дмитра Черненку, наш ансамбль пісні і танцю “Молода надія” мав нагоду брати участь у заході “Дні української культури”. Після довгої дороги, у п’ятницю ввечері в переповненій залі у місті Тульча ми заспівали народні пісні “Ой на горі два дубки” та “Ой забава аж до рання”, а потім наші танцюристи представили перед присутньою публікою українські народні танці “Козачок” і “Гопак”. Наступного дня наш ансамбль виступив на сцені будинку культури у Караормані, де також відбулась гарна артистична програма. Таким чином ми могли познайомитися з іншими людьми, обмінятися досвідом, бачити де живуть нащадки славних січових козаків. Наші діти дуже добре почували себе. Вони були дуже раді, що мали можливість бачити дельту Дунаю та Добруджу. Ця поїздка надовго залишить свої спогади в наших серцях.”

Слід уточнити, що українці, які проживають в Тульчанському повіті, це нащадки славних запорізьких козаків, які після скасування Катериною II у 1775 році “Запорізької Січі” переселилися у гирлі ріки Дунай та заснували 1813 року в Верхньому Дунавці “Задунайську Січ”. Задунайські козаки посприяли збереженню національної ідентичності українців. Водночас, треба визнати той факт, що тамтешні українці мають свій внесок у збагаченні національної культури Румунії. У серпні 2014 року, відомий кінорежисер та документаліст Валентин Сперкач з Києва презентував в Тульчанському театрі документальний фільм про задунайських українців, нащадків запорізьких козаків, після проведених зйомок упродовж двох тижнів влітку 2013 року в місцях компактного проживання українців.

Проведені Дні української культури у Тульчі є добрим прикладом того факту, що українців Румунії шанують свої споконвічні традиції. Беручи участь у такого роду заходах, молоде покоління, у свою чергу, продовжує берегти чудові українські пісні, танці, ношу та мову.

7-8 листопада 2014 року в Тульчанському повіті, на південному-сході Румунії, пройшли “Дні української культури”. Проект був ініційований Тульчанської філією Союзу українців Румунії в партнерстві з Міністерством культури. 7 листопада українські художні колективи з Тіміського, Мараморського, Ясcького і Тульчанського повітів виступили на сцені Культурного центру імені Жяна Барта у місті Тульча, а 8 листопада у Будинку культури у місцевості Караорман.

Ініціатор цієї культурної події, голова Тульчанської філії СуР-у Дмитро Черненку сказав, що основною метою проекту є утвердження українських традицій, а також стимулювання української громади брати активну участь у збереженні українського фольклору та передачі молодому поколінню традицій українського народу та його надбань. “Ми також сподіваємось, що українська молодь стане активним промоутером української культури через пісню, танець та поезію. Як у місті Тульча, так і в Караормані виступили колективи із Тіміського, Марамуреського, Яського і Тульчанського повітів. Це була добра нагода обмінюватися досвідом. Українці — співучий народ. Кажуть, де троє українців, там цілий хор. Ми не випадково вирішили, щоб українські народні колективи виступали і в Караормані, оскільки ця місцевість дуже ізольована. Ми хочемо передати послання підтримки українським місцевостям повіту Тульча” — додав пан Черненку.

У місті Тульча діє вже понад 20 років ансамбль “Задунайська січ”, члени якого, разом з паном Дмитром Черненку, доклали багато зусиль для того щоб гості, які прибули до цього краю відзначили “Дні української культури”, дуже добре почували себе. Пані Валентина Батаке-Буркова член ансамблю розповідає як пройшла ця культурна подія: “7 листопада приїхали до нас гості з Мараморощини і Тімішу та Ясс. Ми зустріли їх із хлібом та сіллю. У приміщенні театру імені Жана Барта присутні мали нагоду бачити виставлені українські книги та журнали, видані Союзом українців Румунії, а також вишиванки зроблені нашими жінками. З привітальним словом до всіх присутніх звернувся організатор заходу, голова Тульчанської філії СУР-у Дмитро Черненку, який відмітив важливість цієї події. Святкову концертну програму відкрив народний ансамбль “Задунайська січ” з міста Тульча, під керівництвом Дана Міронова, який чудово виконував народні пісні, такі як “Ой калино-малино”, “Чом ти, Галю, не співаєш” та “Ой, за мостом, мостом”. Далі виступили наші гості. Було багато молодих, але і старшого віку виконавців, одягнутих у прекрасних українських народних костюмах із різних регіонів країни. Якщо іншим разом переважала пісня, на цей раз, було представлено переважно танці. Після концерту газди та гості разом співали різні народні пісні. Було весело і приємно, всі раді були познайомитися один з одним. Нарешті пішли всі відпочивати, бо наступного дня рано-раненько треба було прокидатися, бо пароплав не чекає. 8 листопада на дворі туман, “Туман яром, туман долиною, За туманом нічого не видно,” як каже наша українська пісня. Пароплав стоїть як камінь через той туман. А ми чекаємо, щоб він піднявся. Дав Бог і вийшло сонце і наш пароплав поплив вниз по Дунаю у похід до села Караорман. Там нас зустріли дуже гостинні люди. Вони були раді, що ми прибули до них, саме коли вони відзначали престольне свято храму святого великомученика Димитрія за старим стилем. Було дуже цікаво. Тут вперше виступили гості, три колективи з тією ж назвою “Веселка” з Луга над Тисою Мараморощини, “Веселка” з Ясського повіту та “Веселка з Караорману, також ансамбль “Молода надія” з Соки, Тіміського повіту, вокальний гурт “Барвінок” з Кричунова- Марамуреш, “Рибалка” з Крішана та “Чорне Море” з Сфинту Георге –Тульча. Наприкінці, всі разом заспівали пісню “Розпрягайте, хлопці, коні”. Наші газди з Караорману супроводжували нас саме до пароплава. Ми перевтомлені, але дуже раді повернулися в місто Тульча, а гості далі поїхали до своїх домівок до Мараморощини і Тімішу.”

Поділився своїми враженнями від перебування у Тульчі на захолі “Дні української культури” і священик Крістіан Арделян з місцевості Сока Тіміського повіту, який є керівником ансамблю “Молода надія”: “На запрошення голови Тульчанської філії СУР-у Дмитра Черненку, наш ансамбль пісні і танцю “Молода надія” мав нагоду брати участь у заході “Дні української культури”. Після довгої дороги, у п’ятницю ввечері в переповненій залі у місті Тульча ми заспівали народні пісні “Ой на горі два дубки” та “Ой забава аж до рання”, а потім наші танцюристи представили перед присутньою публікою українські народні танці “Козачок” і “Гопак”. Наступного дня наш ансамбль виступив на сцені будинку культури у Караормані, де також відбулась гарна артистична програма. Таким чином ми могли познайомитися з іншими людьми, обмінятися досвідом, бачити де живуть нащадки славних січових козаків. Наші діти дуже добре почували себе. Вони були дуже раді, що мали можливість бачити дельту Дунаю та Добруджу. Ця поїздка надовго залишить свої спогади в наших серцях.”

Слід уточнити, що українці, які проживають в Тульчанському повіті, це нащадки славних запорізьких козаків, які після скасування Катериною II у 1775 році “Запорізької Січі” переселилися у гирлі ріки Дунай та заснували 1813 року в Верхньому Дунавці “Задунайську Січ”. Задунайські козаки посприяли збереженню національної ідентичності українців. Водночас, треба визнати той факт, що тамтешні українці мають свій внесок у збагаченні національної культури Румунії. У серпні 2014 року, відомий кінорежисер та документаліст Валентин Сперкач з Києва презентував в Тульчанському театрі документальний фільм про задунайських українців, нащадків запорізьких козаків, після проведених зйомок упродовж двох тижнів влітку 2013 року в місцях компактного проживання українців.

Проведені Дні української культури у Тульчі є добрим прикладом того факту, що українців Румунії шанують свої споконвічні традиції. Беручи участь у такого роду заходах, молоде покоління, у свою чергу, продовжує берегти чудові українські пісні, танці, ношу та мову.

Перший у цьому навчальном році захід проведений в клузькому університеті ім. Бабеша-Бойоя було присвячено 195-тій річниці з дня народження українського письменника та поета, критика, перекладача, мовознавця, історика, фольклориста, етнографа, редактора та видавця Пантелеймона Олександровича Куліша. Організаторами цієї зустрічі стали викладачі української мови та літератури Клузького факультету Іван та Міхаела Гербіль та їхні студенти, за підтримкою Клузького відділу Союзу Українців Румунії.

Як це не дивно, але і тим, хто досить непогано знає і цікавиться видатними постатями українського минулого, було надано цілком нову і цікаву інформацію, здатну змінити враження про особистість П.О. Куліша та про його творчість. Виявляється Пантелеймон Куліш був досить магнетичною людиною, повною протиріч: дуже запальною і дратливою в особистому житті та повною здорового розрахунку і послідовності у своїй професійній та громадській діяльності. І як усі великі люди він пережив моменти визнання, пошани, успіхів, а потім період повного відчуження, засудження і забуття зі сторони суспільства; пережив злигодні, що приходили після періоду фінансової нестабільності, розчарування, переслідування.

Перша доповідь на заході була зачитана студенткою Йонелою-Александрою Ковач. Вона коротко розповіла про багатогранність особистості і таланту Куліша, як представника української культури середини ХІХ-ого століття. А потім пані Міхаела Гербіль зачитала свою роботу: “«Чорна рада» П.Куліша — хроніка історичних подій України”.

Надзвичайно актуальною звучить інформація про те, що цей сучасник Шевченка та Гоголя писав твори про трагічну та героїчну історію України та й ще українською мовою. У своїх роботах він підтверджує оригінальність і чарівність правдивої української літератури, складає першу українську абетку «Граматика», яку безкоштовно розповсюджує серед населення для відродження освіти в Україні. Куліш фактично здійснив реформу орфографії та граматики української мови, а разом з Іваном Пулюєм перекладає Біблію на українську, правдиво вважаючи, що таким чином простий люд вже ніколи не забуде про своє походження та національність. Уся його діяльність одержима бажанням дійти своїм словом і думкою до найширших народних мас. Він послідовно і твердо здійснює активну діяльність з формування в суспільстві переконання про життєву необхідність розвитку національної літератури та української мови. Бо без нормального функціонування її на всіх рівнях поступ нації неможливий.

Все вище перераховане П.Куліш реалізував у Царської Росії, у часи, коли саме слово «УКРАЇНА» було дуже небезпечно навіть згадувати, коли видавництво творів написанних українською розглядалося як самогубство, а з 1876 було просто заборонено. За занадто про-українські погляди Куліш був засланний, було йому заборонено друкуватися. Та хіба можна зупинити невтримне?! Пантелеймон Олександрович продовжував творити, друкуватися на Західній Україні.

Студентка першого курсу Оксана Славіта розповіла присутнім про основні мотиви поезії Пантелеймона Куліша. Деякі з віршів цїєї цікавої особистості були майстерно зачитані групою студентів. Та по-справді зрозуміти їх красу і глибину присутній аудиторії допоміг перегляд документальної стрічки про особисте життя і творчість Пантелеймона Олександровича Куліша. (Автор: Ольга Сенишин)

Перший у цьому навчальном році захід проведений в клузькому університеті ім. Бабеша-Бойоя було присвячено 195-тій річниці з дня народження українського письменника та поета, критика, перекладача, мовознавця, історика, фольклориста, етнографа, редактора та видавця Пантелеймона Олександровича Куліша. Організаторами цієї зустрічі стали викладачі української мови та літератури Клузького факультету Іван та Міхаела Гербіль та їхні студенти, за підтримкою Клузького відділу Союзу Українців Румунії.

Як це не дивно, але і тим, хто досить непогано знає і цікавиться видатними постатями українського минулого, було надано цілком нову і цікаву інформацію, здатну змінити враження про особистість П.О. Куліша та про його творчість. Виявляється Пантелеймон Куліш був досить магнетичною людиною, повною протиріч: дуже запальною і дратливою в особистому житті та повною здорового розрахунку і послідовності у своїй професійній та громадській діяльності. І як усі великі люди він пережив моменти визнання, пошани, успіхів, а потім період повного відчуження, засудження і забуття зі сторони суспільства; пережив злигодні, що приходили після періоду фінансової нестабільності, розчарування, переслідування.

Перша доповідь на заході була зачитана студенткою Йонелою-Александрою Ковач. Вона коротко розповіла про багатогранність особистості і таланту Куліша, як представника української культури середини ХІХ-ого століття. А потім пані Міхаела Гербіль зачитала свою роботу: “«Чорна рада» П.Куліша — хроніка історичних подій України”.

Надзвичайно актуальною звучить інформація про те, що цей сучасник Шевченка та Гоголя писав твори про трагічну та героїчну історію України та й ще українською мовою. У своїх роботах він підтверджує оригінальність і чарівність правдивої української літератури, складає першу українську абетку «Граматика», яку безкоштовно розповсюджує серед населення для відродження освіти в Україні. Куліш фактично здійснив реформу орфографії та граматики української мови, а разом з Іваном Пулюєм перекладає Біблію на українську, правдиво вважаючи, що таким чином простий люд вже ніколи не забуде про своє походження та національність. Уся його діяльність одержима бажанням дійти своїм словом і думкою до найширших народних мас. Він послідовно і твердо здійснює активну діяльність з формування в суспільстві переконання про життєву необхідність розвитку національної літератури та української мови. Бо без нормального функціонування її на всіх рівнях поступ нації неможливий.

Все вище перераховане П.Куліш реалізував у Царської Росії, у часи, коли саме слово «УКРАЇНА» було дуже небезпечно навіть згадувати, коли видавництво творів написанних українською розглядалося як самогубство, а з 1876 було просто заборонено. За занадто про-українські погляди Куліш був засланний, було йому заборонено друкуватися. Та хіба можна зупинити невтримне?! Пантелеймон Олександрович продовжував творити, друкуватися на Західній Україні.

Студентка першого курсу Оксана Славіта розповіла присутнім про основні мотиви поезії Пантелеймона Куліша. Деякі з віршів цїєї цікавої особистості були майстерно зачитані групою студентів. Та по-справді зрозуміти їх красу і глибину присутній аудиторії допоміг перегляд документальної стрічки про особисте життя і творчість Пантелеймона Олександровича Куліша. (Автор: Ольга Сенишин)