Category: Українці в Румунії

Кожного року, в травні, у найбільшому українському селі Румунії Поляни Марамуреського повіту відзначається День перемоги. Понад 200 місцевих жителів боролися під час Другої світової війни, як добровольці, проти фашистських cил. Багато з них полягло в бою за свободу не тільки Румунії, але й інших європейських країн. Вони боролися поряд з Червоною армією, арміями союзників та дивізією ім. Тудора Владіміреску для здобуття Перемоги 9 Травня 1945-ого року.

На честь українських добровольців, за їх боротьбу і самопожертвування, у центрі села Поляни, перед Будинком культури, був споруджений 1956 року Памятник добровольцям, який за останні 50 років тричі був відремонтований. Останній раз, замість червоної зірки, яка стояла на верху пам’ятника, був поставлений Хрест. Зірка не зникла зовсім, вона була поставлена трохи нижче, таким чином залишилися обидва символи, оскільки такою була історія.

Захід присвячений вшануванню памяті героїв, а також українських вже малочисленних ветеранів, які воювали у Другій світовій війні відбувся, 11 травня у селі Поляни, та був організований мерією села Поляни, за фінансовим сприянням Союзу українців Румунії. Ми попросили економічного радника СУР-у Миколу Мирослава Петрецького розповісти як пройшло це свято. Ось, що сказав він: “Подія розпочалась перед мерією села, звідки учасники вирушили до Пам΄ятника добровольцям і ветеранам де прозвучали гімни Румунії та України, а потім відбулась панахида та покладання квітів та вінків. Опісля, в нещодавно відремонтованому Будинку культури с. Поляни, пройшла культурно-артистична подія. Були присутні, між іншими, голова Союзу українців Румунії Штефан Бучута, колишній сенатор Георге Бирля, колишній депутат Iштван Боніш, заступник мера с. Поляни Штефан Кімшак, голова Марамуреської філії СуР-у Мирослав Петрецький, голова полянської філії СУР-у Штефан Кіфа. Штефан Бучута, Мирослав Петрецький та Кіфа Штефан нагородили ветеранів, і тих, які посприяли організуванню цього заходу упродовж років. Мирослав Петрецький прочитав лист добровольцям надісланий Генеральним консулом України в місті Сучава Василем Боєчком. Перед переповненим залом, за діяльність,підтримку та внесок в розвиток долини Рускови, заступник мера Штефан Кімшак вручив голові Союзу українців Румунії, Штефану Бучуті присвоєно звання “Почесний громадянин” села Поляни. Було присвоєно звання “Почеcний громадянин” села і Георгіу Бирля, Іштвану Бініш, отцю Іллі Хашчику, та Василю Поповичу. На сцені Будинку культури виступили народні колективи з Полян, Верхньої Рівни, Реміт, Красного, Кривого, Бистрого, Вишавської Долини, Луга над Тисою, Кричунова, Рускови, які виконали зокрема воєнні пісні. Наприкінці, Штефан Бучута та Мирослав Петрецький, побажали всім ветеранам багато здоров΄я, добробуту, а присутніх закликали не забувати і шанувати наших ветеранів.”

Голова філії СуР-у с. Поляни Штефан Кіфа сказав, що з села Поляни були у війні понад 200 молодих осіб. Взяли участь як добровольці також парубки із сусідніх сіл Кривого та Рускови, але й з інших українських сіл Мараморощини. Сьогодні на Мараморощині залишилося лише дев’ятеро українців ветеранів. Штефан Кіфа: “У селі Поляни ще жиє один доброволець – пан Іван Білан, йому 88 років і він хворий, але на святі був прсутній його син. Лише один з українських ветеранів був присутній на заході у Полянах, Іван Бротней з села Кривого. Сільска рада вирішила вручити їм 300 леїв, а СуР – дипломи. На Мараморощині ще живуть 9 ветеранів українців: у Рівні — два, у Рускові — два, у Полянах — один, у Вишавські Долині, у Лузі над Тисою та у Кривому.”

Нам вдалося записати кілька спогадів Івана Бротнея, одного з дев’ятьох ветеранів українців з Мараморощини, єдиний який був присутній на заході вшанування пам’яті добровольців у с. Поляни. Коли його мобілізували, йому було лише 21 років. Тепер на 92 році життя, ось що він пригадує: “Я воював багато, навіть вже позабував всі місця де я побував. Був я у Києві, Польщі, Чехословаччині, звідти ми дійшли з фронтом до Німеччини. Було нас багато з Полян та Рускови. Багато з них загинули. Зараз є нас тут лише два, один глухий, що не можна із ним договоритися. А було тяжко, бо було студінь, їсти не було. Ми ходили лісами. Не було легко, тяжко було. Я мав пушку (рушницю) і гранатами кидав та мав автомат з 250 кулями. Я був поранений у руку та у ногу в Будапешті та коло Берліна. То не були тяжкі рани. Ми йшли пішки, але і на машинах та біціглях (велосипедах). Попали ми у полон, у Німеччині, там ми зупинилися. Ми мали тіфос год з половиною.Ми вернулися додому з машиною, але доріг не було, бо мости були знищені. Ми йшли поволи. Коли прийшли додому неньо (батько), мама та сестри були дуже раді. Вони три роки не знали про мене, бо не ходила пошта. Хай вам дасть Бог здоров’я і легкої старості і щоб мали годів моїх 92.“

Усі ветерани, які проявили свою мужність і героїзм під час Другої світової війни заслуговують нашої глибокої поваги кожного дня, а не лише один раз на День перемоги.

50 учнів, які вивчають українську мову мали нагоду доказати свою любов та здобутті знання з рідної мови на Національній олімпіаді з української мови та літератури, яка відбулася цього року в Ботошанах. Організаторами олімпіади виступили Міністерство освіти Румунії, Повітовий шкільний Інспекторат за фінансовою підтримкою Союзу українців Румунії. Відкриття олімпіади відбулося у залі Театру ім. Міхая Емінеску.

Серед присутніх, які привітали учнів та вчителів, були: радник у Міністерстві освіти з національних мешин Ельвіра Кодря, генеральний консул України в Сучаві Василь Боєчко, префект повіту Ботошань Костіке Макалець, заступник мера Космін Андрей, генеральний шкільний інспекторо Міхаєла Гунка, депутат Іван Марочко, представники Союзу українців Румунії. З цієї нагоди пройшла артистична програма, у виконанні ботошанського гурту “Aніма Mусікае”, підготовлений диригентом Лауренціу Паладе, а делегація з України представила українські народні танці.

Після написання письмових робіт, учні та викладачі мали нагоду відвідати повіт Ботошань та осередок Ботошанської філії СуР в Рогожештах, де Семчук Віктор разом із артистичним ансамблем філії представив артистичну програму та показав осередок і музей Ботошанської філії СуР. Нагородження учнів та викладачів відбулося теж у Театрі ім. Міхая Емінеску. Крім премій наданих Міністерством освіти, учні олімпіади та викладачі були нагороджені Союзом Українців Румунії грошовими преміями та новим книговиданням, яких вручив Штефан Бучута. Олімпіада з української мови та літератури завершилася гарною артистичною програмою, представленою учнями Ботошанського дитячого Палацу та Дитячого Клубу з Дорогой.

Праця для підготовки учнів олімпійців нелегка, це відбувається упродовж уроків але й у позашкільний час і означає багато зусиль з боку учнів та вчителів. Але велика радість та задоволення приходить тоді, коли вони повертаються додому з найкращими результатами. Ми запросили Ельвіру Кодрю радника з національних меншин у Міністерстві освіти поділитися своїми враженнями у зв’язку з цьогорічною Національною олімпіадою з української мови та літератури. Ось, що вона сказала: “Хочу висловити щиру вдячність педагогам, організаторам конкурсу, батькам, та не востаннє, учням за те, що зберігають українську мову. Українське слово, перша вчителька, рідна школа завжди на першому місці у нашому навчально-виховному процесі. Хочу також подякувати зокрема Ботошанам за те, що вони прийняли у цьому році такий пристежний, надзвичайно важливий для українців конкурс. Це, насправді, свято успіху і ми з нетерпінням щороку чекаємо на нього. Це винагорода за щоденну працю, за подолання труднощів. Всі хто, приїхали на олімпіаду знають, що добрі результати не можна досягти без багато зусиль. Значення цього свята важко переоцінити. Це нагородження тих, хто завдяки своїм власним здібностям досягли перемоги. Дуже приємно, коли учні та вчителі розуміють, що недарма працювали та що вони йдуть у правильний напрям. Здобуті результати олімпійцями, стимулюють їх однокласників та інших дітей, які беруть участь у олімпіаді та інших конкурсах з української мови. Вони є добрим прикладом для молодших дітей і доказом того факту, що власними зусиллями можна здобути у такому віці визнання. Хочу висловити сподівання, що і надалі будуть люди, які зрозуміють важливість такої діяльності і будуть підтримувати, як і до тепер підтримували організування та проведення олімпіади. тобто: Міністерство освіти, шкільні інспекторати, СУР, Консульство України в Румунії. Я сподіваюся, що й надалі вони будуть поряд з нами та підтримуватимуть наших учнів.”

Були нагороджені наступні учні:

01. Годенка Анкуца — 7-ий клас — Вишавська Долина — І премія

02. Юркуц Марія — 7-ий клас — Вишавська Долина — ІІ премія

03. Пінтіліє Джеорджіяна-Деніса — 7-ий клас — Кричунів — ІІІ премія

04. Лазорек Біанка-Марія — 7-ий клас — Міхайлень — відзнака

05. Юркуц Ана-Біанка – 8-ий клас — Вишавська Долина — І премія

06.Онужик Ана Світлана – 8-ий клас — Вишавська Долина — ІІ премія

07. Самбор Алекс Роберт – 8-ий клас — Вишавська Долина — ІІІ премія

08. Луцак Алекс–Василь – 8-ий клас — Вишавська Долина — відзнака.

09. Гарасимюк Деніса — 9-ий клас — Ліцей ім. Лацку Воде — Серет — І премія

10. Нікіфурюк Джеорджіяна — 9-ий клас — Ліцей ім. Еудоксіу Гурмузакі — Радівці — ІІ премія

11. Годенка Іонела-Діана — 9-ий клас — Ліцей Тараса Шевченка Сігету Мармаціей — ІІІ премія

12. Смичкаш Таня-Марта — 9-ий клас — Ліцей ім. Юлії Гаждеу — Лугож — відзнака

13. Лавіца Оксана — 10-ий клас — Ліцей ім. Тараса Шевченка — Сігету- Мармаціей — І премія

14. Усатюк Андрей — 10-ий клас — Ліцей ім. Міхая Емінеску — Сучава — І премія

15. Каіл Іонела–Пауліна– 10-ий клас — Ліцей ім. Тараса Шевченка–Сігету- Мармаціей — відзнака

16. Хоменюк Ралука — 11-ий клас — Ліцей ім. Лацку Воде — Серет — І премія

17. Кіріяк Оксана — 11-ий клас — Ліцей ім. Лацку Воде — Серет — ІІ премія

18. Нямчук Анна — 11-ий клас — Ліцей ім. Тараса Шевченка — Сігету-Мармаціей — ІІІ премія

19. Попович Беатріса — 12-ий клас — Ліцей ім. Тараса Шевченка — Сігету Мармаціей — І премія

20. Шмігелські Серджу-Іонуц — 12-ий клас — Теологічний Семінар Сф. Дорофтей, Сучава– ІІ премія

21. Хауреш Нарчіса-Мадаліна –12-ий клас — Ліцей ім. Лацку Воде–Серет — ІІІ премія

22. Співалюк Діяна-Марія — 12-ий клас — Ліцей ім. Тараса Шевченка – Сігету- Мармаціей — відзнака

Великдень – Світлий Празник Христового Воскресіння – є одним із найзначніших і найочікуваніших свят року. Відзначення Великодня у різних регіонах Румунії де проживають українці має свої особливості. Це свято багате на церковно-обрядові й народні звичаї. З ним пов’язано також чимало ритуалів і символів.

У селі Поляни Марамуреського повіту зберіглися гарні великодні звичаї, про які розповість вчителька Ірина Хашчек: “Великодне богослужіння розпочинається обходом церкви під звуки дзвонів. Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, проходить Воскресна Утреня. Священик хрестом відчиняє двері церкви на знак того, що Христове Воскресіння відчинило нам двері до неба і проспівав воскресний тропар: “Христос воскрес із мертвих смертю смерть поправ і сущим во гробі живот дарував”. На перший день Великодня всі християни йдуть до цервки зі святковими кошиками, в якому кладуть паску, яйця, хрін, часник, домашню ковбасу, масло, сир, вино та інші основні страви, які будуть посвячені священиком. Після богослужіння, ціла родина сідає за святковий Великодній стіл. Специфічним для нашого села є той факт, що і на другий день Великодня освячуються кошики. На цей раз для поминання покійних. Всі люди одягнуті в гарних народних костюмах. Кошики наповнені яйцями, калачиками та різними солодощами, які після посвянння роздаються за поману, зокрема дітям. Рідні приходять на могили померлих, згадують їх молитвою та добрими словами. У цей день рідні приношують й різні страви, яких, після богослужіння, їдять разом на подвір’ї церкви, де говорять до пізного вечора.”

На Буковині, одним з основних символів є писанка. Українські гуцули Сучавсьвого повіту стали відомими по всій країні, але і закордоном своїми писанками, оскільки писанкарство вже давно перетворилося на народне мистецтво. Про великодні свята та символіку писанок розповідає вчитель Юрій Чега з місцевості Палтину Сучавського повіту, палкий любитель українського фольклору: “На Великдень ціле село бере участь у богослужінні, вдома залишаються лише люди похилого віку та немовлята. Після святої служби, священик освячує кошик із продуктами, між якими знаходяться і писанки. Писанка – це символ нашого великого українського народу, а тут, у нас у гуцулів, у горах, писанки писалися з давні-давен. Писанкарство можна сказати, що набуло масового характеру, через те, що писанкарки виконують надзвичайні писанки, яких продають на виставках у великх містах Європи, як наприклад у Берліні, Мюнхені, Римі, але й США та Австралії.”

Гуцули зі усією душею й любовю ставляться до цього мистецтва, пишуть писанки, але й передають свої безцінні знання й уміння дітям, щоб знали як жили гуцули, як вони готувалися до Великодня. Таким чином, можна заохотити молоде покоління вивчати та зберігати успадковані звичаї від своїх батьків та дідусів. Писанками люди обмінюються всі три дні Великодня, дарують їх рідним і близьким, примовляючи: “Христос Воскрес”, а у відповідь: “Воістину Воскрес” — додав Юрій Чега.

З нагоди Вкликодніх свят, бухарестська філія СУР організувала 21 квітня зустріч на тему “Український Великдень”, в якій були висвітлені прадідівські великодні традиції. Присутні посмакували свячені яйця та паску і дуже добре почували себе. Про цю зустріч розповідає голова бухарестської організації Ярослава Колотило: “Українська громада Бухаресту створена з людей, які походять із різних регіонів Румунії: Мараморощини, Буковини, Добруджі, Банату та людей, які іммігрували з України. Ми збираємось при Союзі Українців Румунії, щоб відзначити українські християнські свята разом, щоб наповнити наші серця любовов’ю до наших українських традицій. Цього року, на Великдень, ми зібралися досить у великому числі. Ми мали честь, щоб нас привітало Посольство України в Бухаресті, у особі пані Олени Кузьменчук, яка передала вітання Міністра закордонних справ України до світового українства з нагоди Великодня. Ми з приємністю поділилися спогадами, які несемо у душах кожного з нас, про дитинство, в тому числі про святкування Великодня. Присутні розповіли про те, як святкують українці великодні свята у Добруджі, Мараморощині, Банаті, Буковині. Були дуже гарні моменти. В кінці всі ми заспівали Христос Воскрес, а потім кожний з нас, який походить із інших регіонів, проспівав специфічні великодні співи, як гаївки, веснянки. Було дуже гарно, урочисто. Ми були щасливі, що й цього року зустрілися і змогли поділитися нашою любов’ю до цього свята, Великодня (Великого дня). Українці Бухаресту дуже щасливі були б, щоб могти гуртуватися на ці великі свята при церкві. Це велике наше бажання. Вже більше двох років відколи ми змагаємося відкрити українську церкву в Бухаресті. Ми надіємось, що Румунська Патріархія допоможе, щоб ми відкрили церкву, бо є дуже багато бажаючих. Хочемо відкрити цю церкву, щоб на Великдень могли посвятити паски та разом проспівати “Христос Воскрес”, так як звучить лише у наших церквах.”

Департамент міжетнічних відносин, у співпраці з мерією четвертого району м. Бухарест та компанією Амплус Інтернаціонал провели з 19 по 23 березня у Національному палаці дітей XVIII-ий Книжково-музичний салон. Національні меншини мали нагоду представити свої найкращі здобутки у галузі книговидання, мистецтва, музики і навіть кулінарії. Також численні видавництва презентували свої нові видання, в тому числі новозасноване видавництво з ініціативи Михайла Трайсти “Шинель Гоголя”.

І на цей раз українська меншина дуже гарно представилась, стенд Союзу українців Румунії, користуючись великим успіхом серед відвідувачів. Про українську участь розповість радник у Міністерстві культури Ярослава Колотело: “На українському стенді були виставлені найкращі видання СУР-у за останні 20 років, журнали, газети, чотири українські народні костюми, вовняні вироби та багато писанок. З цієї нагоди, до Бухаресту прибули дві писанкарки з Буковини, з гуцульського краю, які представили дуже гарні писанки. Був великий попит, багато людей відвідували український стенд, оцінювали наші вироби, купували писанки, охоче цікавилися виданнями. У суботу був маленький концерт національних меншин, на якому бухарестський гурт “Зоря” виступив з своїми найкращими піснями, а маленький Микола Панчек заспівав пісню “Ой минула вже зима” та продекламував вірш присвячений Шевченку тому що це рік національного українського поета. На мою думку захід був успішним, доказом цього були щирі оплески та подяка глядачів. Ми вдячні організаторам, що нас запросили. Меншини, так само як і румуни мали нагоду виявляти свою культуру, своє мистецтво, музику та книговидання. Я думаю, що мета була досягнута, оскільки упродовж п’ять днів було багато відвідувачів, які мали нагоду побачити, що видається, якість книг, маючи нагоду також придбати дешевшу книгу.”

Українську громаду на Книжково-музичному салоні представила і писанкарка Аурора Анич з села Палтину Сучавського повіту. Гарно одягнута у народному костюмі, вона з радістю зустріла нас біля столу переповненому писанками та щиро поділилася з нами своїми враженнями: “Я тут прибула з писанками. Ці яйця ми пишемо зокрема напередодні Великодня, коли настає їх час на продаж, але ми їх пишемо і упротязі цілого року, тому що за них жінки заробляють гроші, яких витрачають на утримання хати та дітей у школах. Ми пишемо давні мотиви, які писали наші бабки та мами, як наприклад: безконечна дорога, баранячі роги, заячі вушка, волове око, листя дубове, але й новіші: церкви, образ святих. Ці писанки купуються цілей рік. До нас приходять туристи або ми їх виставляємо у музеях або на виставках. Тут на книжково-музичному салоні було дуже гарно, ми розмовляли з представниками інших меншин, розповідали про що вони мають і що ми маємо. Я бачила дуже цікаві книжки і навіть купила декілька для моїх внуків.“

Такого роду культурні заходи сприяють збереженню та розвитку культури, традицій, самобутності національних меншин, які проживають на території Румунії, а також взаємопізнанню між мажоритарним та міноритарним населенням.

Кожного року в березні повсюди в Румунії, де компактно проживають українці, проходять урочисті заходи присвячені Великому Кобзареві. 11 березня з ініціативи Посольства України в Румунії та Бухарестської філії Союзу Українців Румунії, біля погруддя Тарасу Шевченку, розташованому в бухарестському парку Херестреу, відбулися святкові заходи присвячені 200-й річниці від дня народження українського поета. Свято продовжилося з літературним вечором, на якому відбулась презентація книг “Тарас Шевченко — апостол українського народу” та “Життя Тараса Шевченка”. У заходах взяли участь члени місцевої української громади, керівництво СУР-у, представники Посольства України в Румунії, постраждалі, внаслідок останніх подій в Україні, громадяни України, які зараз знаходяться на лікуванні в Румунії.

Після церемонії покладання квітів до погруддя Тарасу Шевченку, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії Василь Боєчко виступив з промовою, в якій, між іншим, зазначив: “Сьогодні те, що відбувається в Україні мені здається очікував і мабуть пророкував наш пророк Шевченко, до якого ми звертаємося вже більше ніж 200 років і памятаємо його творчість, в якій він хвилювався про майбутнє нашої держави. Прикро, що через 200 років, ця тривога про майбутнє нашої держави залишається і сьогодні ще актуальною. Хочу побажати всім нам миру, хочу побажати всім нам злагоди, хочу побажати всім нам терпіння і найголовніше мені здається, що кожен з нас сьогодні, українець де б він не знаходився, повинен любити свою країну, любити її так, як любив Шевченко, любити все те, що пов’язано з нашою державою, все що пов’язано з історією, культурою, традиціями, шанувати їх, берегти, лілеяти.”

Радник-посланник Посольства України в Бухаресті Теофіл Рендюк зробив паралель між життям і творчістю Тараса Шевченка та життям і героїчним поступком майданівців та всіх тих, хто захищає Україну: “Шевченко все життя боровся за свободу України, його слідами йшли майданівці й ті, хто розпочав три місяці тому революційний процес в Україні, але ця перемога дісталася нам величезною ціною, понад 100 майданівців наразі є членами небесної сотні.”

На святі був присутній й перший заступник голови СУР Іван Робчук, який зазначив: “Шевченко все його життя, весь його талант присвятив народу, який боровся на протязі історії за незалежність країни. Його поезія є унікальним і неповторним явищем в українській літературі. Вона хвилює всіх тих, кому дорогі свобода, демократія, дружба народів. Тому нам треба сьогодні радуватися, що ідеали, за які боровся Тарас Шевченко стали в Україні сьогодні дійсністю, хоч зазіхання на територіальну цілісність на демократичний розвиток України існує, але ми впевнені, що Україні, весь прогресивний світ зробить так, щоб Україна залишилася такою, яка вона була. Тарас Шевченко є гордістю і славою українців всього світу, тому ми сьогодні зібралися тут у парку Херестреу біля його погруддя, щоб поклонитися і віддати йому нашу шану.”

Депутат від української меншини в Парламенті Румунії Іван Марочко сказав, що Тараса Шевченка шануємо за його унікальну творчість за мову, якою ми сьогодні розмовляємо, але найбільш за його любов до України та українського народу.

У своєму виступі Ярослава Колотило, радник у Міністерстві культури й культів та голова бухарестської філії Союзу Українців Румунії відмітила: “Шевченко був великим мучеником України. Він сказав “Я так люблю Мою Україну убогу, За неї душу погублю”. Він боровся за те, щоб Україна була вільною. Я впевнена, що тоді коли наші герої на Євромайдані боролися на барикадах, вони завжди мали перед собою постать Тараса Шевченка. Він був для них, той який їх надихав. Я рада, що сьогодні ми зібралися але сумую, що Україна проходить через важкі моменти. Серед нас сьогодні її символи, прекрасні хлопці, перед якими я кланяюся бо вони боролися за Україну.”

Учитель української мови Іван Кідещук з Негостини представив книгу “Тарас Шевченко — апостол українського народу” та розповів про значення постаті Тараса Шевченка для формування української літератури, мистецтва і культури. Михайло Трайста прочитав твір “Лист Шевченку”, пані Вірджінія Ткачук прочитала вірш присвячений Тарасу Швеченку, написаний колишнім головою СУР-у Степаном Ткачуком, а діти співробітників Посольства продекламували вірші великого Кобзаря. Потім прозвучала пісня “Реве та стогне Дніпр широкий” у виконаній гурту “Зоря”.

Свято продовжилося з літературним вечором “Шляхами Тараса” в Національному центрі мистецтв м. Бухарест. Виступили з промовами представники Посольства України, Міністерства культури, Дирекції міжетнічних відносин та СУР-у. Під час цього заходу було презентовано видання, приурочене до 200-річчя Кобзаря “Тарас Шевченко – Апостол українського народу” (українською та румунською мовами), книга профінансована Союзом українців Румунії та Посольством України в Румунії. Також відбулась презентація видання Корнелія Ірода перекладу румунською мовою книги Павла Зайцева “Життя Тараса Шевченка” (румунською “Viata lui Taras Sevcenko”).

Письменник Михайло Трайста виступив з цікавим есе про роль жінки у житті Тараса Шевченка. Великим успіхом користувалися представники угорської, турецької, грецької, німецької, російської, чеської меншин, які продекламували вірш “Заповіт” своєю рідною мовою. Звичайно цей вірш прозвучав і українською мовою, у виконаній Лариси Трайсти та румунською мовою у виконаній актриси Дойни Гіцеску. Зачарувала присутню публіку своїм виступом мецосопрана Хортензіа Романіцан. Як зазвичай, наприкінці весь зал разом з бухарестським гуртом “Зоря” виконав пісню “Реве та стогне Дніпр широкий”.

З нагоди Міжнародного дня рідної мови, який відзначається з ініціативи ЮНЕСКО з 2000 року, 21 лютого українська меншина в Румунії віддала пошану рідній мові. Загалом у світі говорять приблизно на шести тисячах різних мов, але половині всіх мов загрожує зникнення. Мета відзначення Міжнародного дня рідної мови є привернути увагу до підтримки мовного та культурного різноманіття. Українці в Румунії зберігають рідну мову, вони мають можливість вивчати українську мову, можуть слухати богослужіння на рідній мові, читати українські газети та книги, які видаються за фінансуванням Союзу українців Румунії, також вони мають свого представника в Парламенті.

Вже стало традицією, щоб з нагоди Міжнародного дня рідної мови бухарестська українська громада брала участь у заході під назвою “Єдність у різноманітності”, організованого мерією четвертого района міста Бухарест, про що розповість радник у Міністерстві культури Ярослава Колотило: “На цей раз брали участь у цьому заході: євреї, болгари, росіяни-липовани, македонці, чехи, рроми, албанці, греки та українці. Були присутні й представники Факультету словянських мов Бухарестського університету. Було дуже приємно бачити, що всі шанують рідну мову. Ми взяли участь з ансамблем “Зоря”, який діє при Бухарестській філії СУР-у. Виступили ми з віршем “Заповіт” на українській та румунській мовах та з букетом пісень, які лунали на два і три голоси, акомпаніював нам маленький оркестр до складу якого входили: акордеон, гітара та скрипка. Ми сказали присутнім, що цього року є рік Шевченка і що ми маємо намір організувати різні заходи. Тому що Україна проходить через важкі моменти, слава Богу, що вияснюється на користь України, ми, з великою наполегливістю і любов’ю до України, звернулися з пропозицією до присутніх провести хвилину мовчання для вшанування память загиблих. Як українці, так і румуни співчувають з українцями, з Україною. З іншого боку, дійсно ми за те, щоб Європа підтримувала українську меншину, але і всі інші меншини у світі. Як голова Бухарестської філії СУР-у та як мати трьох дітей, яких я навчила українську мову, традиції, культуру і пісні, вважаю, що рідна мова – це мова, якою потрібно говорити і передавати її як щось святе, тому що як стверджував наш поет: “Мово рідна, слово рідне, Хто вас забуває, Той у грудях не серденько, А лиш камінь має. “

У партнерстві з українським ліцеєм ім. Тараса Шевченка та Шкільним інспекторатом, Марамуреська філія СУР-у також провела цікаві заходи з нагоди Дня рідної мови, деталі подає Микола Петрецький економічний радник СУР-у: “Гості були прийняті у ліцеї ім. Тараса Шевченка, де вчителі розповіли про свою працю з учнями та про досягнуті результати. Також були представлені перспективи та розвиток єдиного в Румунії українського ліцею та різні пропозиції для учнів українського походження, які бажають вчитися у цьому навчальному закладі. Потім, у приміщенні філії СУР-у, присутні могли побачити виставку давніх народних костюмів із різних зон Марамуреського повіту. Після відвідання осередку СУР-у, в Будинку культури міста Сігету-Мармацієй відбулась культурна подія за участі понад 250 учнів та вчителів. Одягнуті у святкові українські народні костюми учні та вчителі зі всіх шкіл повіту Марамуреш, де викладається українська мова, дуже гарно виступили на сцені та зачарували присутню публіку. Міжнародний день рідної мови дав можливість познайомитися із традиціями всіх сіл де проживають українці, починаючи з Русь-Полян, Кричунова, Рускови, Верхньої Рони, Луга над Тисою, Великого Бичкова, Реміт та Сеготу. Головне не забувати, що мова – це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. Мова функціонує і розвивається тільки в людському суспільстві. Це найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління.”

Починаючи від 2008 року, з нагоди Міжнародного дня рідної мови, у Сучавському повіті розгортається фестиваль-конкурс присвячений рідній українській мові. Цей конкурс ввійшов до календаря позашкільних подій, внаслідок розробки проекту восьмирічною школою Балківці у партнерстві з Шкільним інспекторатом повіту Сучава, Союзом Українців Румунії, Генеральним Консульством України у місті Сучава, координаторами проекту є вчительки Анка Штюбяну та Лекреміоара Грігорчук. Голова Сучавської філії Союзу українців Румунії Борис Петрашук розповість як пройшов цей захід: “Акція відбулася у Будинку культури села Балківці. Були присутні, між іншими, члени проводу Сучавської філії СУР-у, вчителі української мови. Був проведений конкурс присвячений рідній мові. Було багато конкурентів майже з кожного села, у школах яких викладається українська мова як рідна мова. Пролунали вірші, пісні, були танці та коротенькі вистави. Наприкінці журі вручив дипломи, книги та солодощі, все за фінансуванням СУР-у. Я вважаю, що рідною мовою не тільки розмовляємо з нашими дітьми, батьками, це мова з якою душа говорить з Богом.”

У бухарестському приміщенні СуР-у відбулась нещодавно літературна студія “Шинель Гоголя”, яку ініціювало Культурно-християнське товариство імені Тараса Шевченка, очолене письменником Михайлом Трайстою. Літературна студія об’єднала українських, але й румунських письменників, окремі твори яких були перекладені на українську мову. Гостями студії були також письменник Михайло Михайлюк, радник у Міністерстві культури Ярослава Колотило, радник з питань нацменшин Марія Семенюк Гощук, гурт “Acum” (Тепер) та члени бухарстської організації СУР-у. За словами організаторів, основним завданням літстудії є відродження інтересу до української літератури, її популяризація, виявлення нових талантів, навчати розуміти і сприймати справжню літературу.

Український письменник та журналіст Михайло Трайста, який написав 10 книг як українською, так румунською мовами, з-поміж яких нагадуємо збірку поезії – “Симфонія шовкових трав”, коротку прозу – “Гуцульська душа” та збірку гумористок – “Не вір очам своїм”, розповів як виникла ідея проведення літературної студії: “Спочатку ми заснували Культурно-христиняське товариство українців в Румунії імені Тараса Шевченка, після того ми випустили румуномовний журнал “Mantaua lui Gogol” (“Шинель Гоголя”), тому що Гоголь був українець. У рамках цього журналу ми здавна мали намір заснувати літстудію, яка колись була у Бухаресті при Спілці письменників Румунії, але на жаль вже кілька років як вона не діє. Тому ми цього вечора зорганізували першу зустріч. На жаль, не було багато українських творців, але ми запросили і румунських письменників, зацікавлених українською літературою, культурою та музикою, які сподіваємось будуть популяризувати нашу літературу. У першу чергу, я запропонував, щоб на кожній нашій зустрічі був представлений один з наших українських письменників, які відійшли у вічність. Цього вечора ми представили відомого письменника Михайла Небиляка. Я прочитав з його творчості вірш “Балада про батькові коні”, але й на румунській мові декілька його віршів. Потім, Марія Семенюк Гощук, асистент Бухарестського філологічного факультету, яка переклала роман “Рекреації” Юрія Андруховича, представила письменника і прочитала чотири сторінки на румунській мові. У свою чергу, румунські письменники Клавдія Мінела, Крістіан Цирля та Меліна Константин прочитали кілька власних творів. І тому, що такий гарний літературний вечір не міг обійтися без музики, зачарував присутню публіку своїми піснями гурт “Acum” (Тепер). Я бачив по обличчях присутніх, що всі були раді, всі добре почували себе та сказали мені, що будуть присутні й на наступних наших зустрічах.”

Один з цікавих моментів літературного вечора був присвячений вшанування пам’яті письменника Степана Ткачука. Його дружина Вірджінія Ткачук нагадала про його роль в українській літературі та про той факт, що він був тим, який виявив талант Михайла Трайсти. У свою чергу, Михайло Трайста зізнався, що має намір заохочувати дітей писати: “Будемо шукати молодих талантів, які б дебютували, писали і приходили до літстудії. У нас є журнал для дітей “Дзвоник”, літературний журнал “Наш голос”, часописи “Український вісник” та “Вільне слово”, які видає СУР, отож, Слава Богу, мають де писати. Я навіть запропонував голові СУР, Степану Бучуті, організувати конкурси на шкільному і повітому рівнях, щоб виявити найбільш талановиті діти, заохочувати їх писати і, чому ні, нагородити їх грішми тому що і це великий стимул для них. “

Упродовжені запрошуємо Вас послухати вірш “Балада про батькові коні” Михайла Небиляка, прочитаний Михайлом Трайстою:

“Батько коні продав —

Я малим був і плакав…

Збиралися у вирій

Сизокрилі вогні:

Журавлі наш димар

Покинули зранку,

Не попрощавшись зі мною, –

Я заплаканий спав.

Я ридав як ридає

Дитя у просонні.

Перевтомлену матір,

Годинник збудив.

На яворі сонце

Зависло як диня,

А батько спав п’яний

У кутку на підлозі.

Біжіть, мамо, швидко

Жеребців нагодуйте!

Бо зараз їх батько

Угору візьме.

Кричав я

Як заспані діти кричать,

А мамині очі

Заглянули щиро

У серце моє

Ще дитяче і палке.”

Михайло Небиляк народився у 1949-му році в селі Верхня Рівна, Марамуреського повіту. Випускник Філологічного факультету Бухарестського університету Михайло Небиляк дебютував у 1972-му році як поет із збіркою поезій “Криниці моїх очей”. Але він залишився в українській літературі з Румунії автором першого роману “Лорана” (1975 рік), який був великою несподіванкою для читачів, звісно, у доброму розумінні цього слова, оскільки цей роман приніс йому важливу премію з боку Румунської спілки письменників, членом якої він став пізніше. Поява другого його роману “Любов до ближнього“ (1978 рік) переконала й читачів, що роман започаткований талановитим письменником.

Радник у Міністерстві культури Ярослава Колотило, яка докладає багато зусиль на українській ниві, наголосила на важливості цієї літстудії: “Літстудія нам українцям дуже потрібна, для того, щоб популяризувати українську літературу як українців з Румунії, так і з України, в той самий час нам треба прихилити якнайбільше румунських письменників, щоб пізнати нас, щоб зацікавила їх наша культура. Як можна було бачити сьогодні їм сподобалася не лише література, але й наша мова та наші пісні. Маючи на увазі той факт, що це рік Тараса Шевченка ми надіємось, що разом зробимо багато цікавого для українських, але й румунських читачів за допомогою видавництва “Шинель Гоголя” про відкриття якого повідомив сьогодні Михайло Трайста, пропагуватимемо нашу літературу. В Україні дивуються, що у нас так багато українських письменників – понад 30. Спілка письменників України прийняла наших письменників до себе. До речі, пан Іван Драч, з яким я зустрічалася одного разу, виявив своє приємне враження, що українські письменники так гарно розвивають в Румунії. Аж диво, як Степан Ткачук, Михайло Михайлюк, Івана Ковач змогли проявити себе і тримати зв’язок з Україною під час комуністичного режиму.Сьогоднішній вечір сприятиме взаємопізнаванню наших літератур.”

Ярослава Колотило запросила зацікавлених читачів відвідувати сайт СУР-у де можна прочитати цікаву літературу в публікаціях СУР-у за адресою www.uur.ro та висловила своє сподівання, що як українська література, так і румунська краще будуть представлені в майбутньому на книжкових ярмарках, як наприклад у Львові та у Бухаресті “Гаудеамус”.”

Асистент Бухарестського філологічного факультету Марія Гощук Семенюк розповіла про свою участь у літературній студії: “Сьогодні я мала нагоду вперше прочитати мій особистий переклад роману “Рекреації” Юрія Андруховича. Ця ідея виникла ще три роки тому, коли я збиралася писати мою дисертацію. Тоді я почала читати українську сучасну літературу і цей письменник мені дуже сподобався. І оскільки “Московіада” – його другий роман – вже був перекладений на румунську мову але з німецької мови, я подумала перекласти роман “Рекреації”, який мені припав до душі. Сьогодні я вперше була присутня на такі літстудії. На мою думку пан Трайста повинен продовжити такого роду заходи, тому що це надзвичайно, це нагода краще пізнавати один одного пропагувати наші літератури. Ми українську літературу дуже любимо і хочемо, щоб її знав весь український літературний світ і не лише. Вона красива і дуже нам подобається. “

Румунська письменниця Клавдія Мінела, твори якої були перекладені на українську мову у літературному журналі “Наш голос” поділилася своїми враженнями: “Цю ініціативу я сприймаю, як тісну дружбу між Україною та Румунією. Цього вечора мені сподобалися прочитані твори а також українська пісня “Зелені листя білі каштани”, яку вся присутня публіка разом співала. Хоча я не зрозуміла жодного словечка, я була зачарована мелодією та вашою любовю до музики і традицій. Ваша меншина мені припала до душі. Майбутнє цієї літстудії я бачу великим, так як є до речі всі ініційовані заходи Михайлом Трайстою.”

Вечір пройшов жваво: була поезія, література, оплески, музика, фуршет. Після літстудії присутні довго не розходилися, перегортали сторінки українських журналів, представлені книги, фотографувалися, спілкувалися і з письменниками.

11 січня поточного року, у місті Сігету-Мармацієй, на Мараморощині, пройшов ХХI Фестиваль українських колядок та обрядів, в якому взяли участь групи українських колядників з Тіміського, Ботошанського, Сучавського, Тульчанського, Сатумарського та Марамуреського повітів Румунії та гості з України. Щороку на цьому фестивалі українці Румунії представляють свої колядки, новорічні та різдвяні звичаї.

Захід організовано Союзом українців Румунії, Міністерством культури Румунії та мерією міста Сігету-Мармацієй. Були присутні на фестивалі представники Міністерства культури Румунії, місцевої влади, Союзу українців Румунії, румуни та українці міста і навколишніх сіл. Вітали колядників, між іншими, голова Союзу українців Румунії Степан Бучута, голова Марумреської філії СуР-у Мирослав Петрецький, депутат українців у Парламенті Румунії Іван Марочко, радник у Міністерстві культури і культів Румунії Ярослава Колотило, генеральний консул України у місті Сучава Василь Боєчко, префект Марамуреського повіту Антон Рохян.

Радник з економічних питань Союзу українців Румунії Микола Петрецький розповідає як пройшов ХХI Фестиваль українських колядок та обрядів: ”На цей фестиваль прибули гості з Рахівського району та групи колядників зі всіх повітів Румунії де проживають українці. Фестиваль почався святою літургією в українській православній церкві міста Сігет, відправленою священиками Миколою Лаврюком та Іваном Арделяном. Потім майже 600 колядників, одягнені в народних костюмах, пройшли містом, від церкви до Будинку культури. У цьому будинку відбувся концерт колядок та обрядів, ведучими були Сімона Малярчук та Василь Пасенчук. Хор “Ронянські голоси” відкрив фестиваль колядками як наприклад: “Вифлеємі новина”, “Тиха ніч”, “Добрий вечір тобі, пане господарю”. У продовженні виступив гурт з України, а потім колективи колядників з Тіміського, Ботошанського, Сучавського, Тульчанського, Сатумарського повітів та всіх сіл Марамуреського повіту, де проживають українці. На фестивалі виступили, між іншими, з вітальними словами генеральний консул України у місті Сучава Василь Боєчко, префект Марамуреського повіту Антон Рохян, голова Марамуреської філії СуР-у Мирослав Петрецький, голова СуР-у Степан Бучута, який нагородив засновників цього фестивалю, організаторів та інших осіб, які принесли свої внески для доброго проведення фестивалю. Після завершення фестивалю, понад 600 осіб були запрошенні до столу, де знову лунали колядки специфічні регіонам де вони проживають. Вони обмінялися думками та досвідом. На мою думку цей фестиваль був дуже гарним.”

Фестиваль українських колядок та обрядів, який організується щорічно у місті Сігету-Мармацієї, користується великим успіхом. Ми запитали Миколу Петрецького якою є мета цього заходу: “Мета цього заходу є зберігання традицій та колядок українців і передання їх молодому поколінню. Я запримітив на цьому фестивалі той факт, що наше молоде покоління із задоволенням брало участь у цьому заході. Можна було побачити добру співпрацю між старшим і молодшим поколінням, тому ми впевнені, що молоде покоління перебере цей фестиваль і далі його продовжуватиме.”

Сільський голова Діміч Василь Юрійович з села Кваси Рахівського району, який очолив українську делегацію на Фестивалі українських колядок та обрядів у місті Сігету-Мармацієй, поділився своїми враженнями: “Нас запросили на цей фестиваль вже вдруге. Наше село представив народний оркестр гуцульських народних інструментів. Наш колектив складається з 19 осіб, які грають на різних музичних народних інструментах виготовлених власними руками. Йде мова про гармошки, цимбали, скрипки, сопілки, бубні, спеціальні гуслі. Я вам кажу, що коли оркестр починає грати це просто “йдуть мурашки по тілу”, тому що гуцульська музика, українська музика і традиції зберігаються. На запрошення СуР-у ми прибули сюди, щоби разом взяти участь у проведені фестивалю колядок та зимових обрядів. Враження дуже серйозне, тому що організація цього фестивалю є на вищому рівні, було запрошено багато колективів. Я бачив, що кожне село, кожен колектив показав свої народні традиції, як вони зберігаються, як вони відновлюються в українців Румунії і це у нам склало дуже гарне враження. Я радий, що незабуваються українські традиції.”

З нагоди Дня національних меншин, по всій країні відбулися різні заходи. Школа ім. Богдана Воде, що у місті Радівці на півночі Румунії, де проживає українська громада, але й інші національності, також урочисто відзначила цей день. До радівецької школи, в якій здавна діє багатокультурний зал, прибули 18 грудня, представники Сучавської філії Союзу українців Румунії, Генерального консульства Румунії в Сучаві, місцевої влади та інших нацменшин. Учні та педкадри цієї школи підготували в рамках проекту “День національних меншин” гарний святковий концерт та кулінарну виставку. Цілі цього проекту є стимулювання пізнання і поважання багатокультурних цінностей і традицій, взаємної поваги і зміцнення діалогу серед учнів, сприяння етнічної та мовної самобутності груп національних меншин, представлених в школі “Богдан Воде”.

Ми запросили голову Сучавської організації Союзу українців Румунії Борислава Петрашука розповісти, як відбулося свято присвячене національним меншинам: “Спочатку пройшло урочисте прийняття, потім було вітальне слово директора школи Петру Нікуце і вчителя історика Данієла Гренчука, який є ініціатором цього заходу. З промовами виступили і Генеральний консул України у місті Сучава, Василь Боєчко та заступник мера м. Радівці Думітру Чоботаріу та представники національних меншин. Подія відбулася у спортивному залі школи. Там були присутні учні школи, батьки, педкадри. Українські учні виступили дуже гарно. Вони виконували пісні та колядки. Також грали на інструментах гуцульські мелодії. Російська меншина була представлена танцювальним гуртом. Також виступали роми, поляки турки і греки. Було дуже весело і приємно. Генеральний консул України у Сучаві Василь Боєчко вручив директору школи Петру Нікуце почесну грамоту з боку Міністерства закордонних справ України за його працю і за відкритість до нацменшин. З цієї нагоди представники кожної меншини вручили дітям, які виступали на сцені подарунки.”

Далі Борислав Петрашук розповів про зацікавленість школи ім. Богдана Воде у розгортанні проектів присвячених нацменшинам: “У школі “Богдан Воде” директор та весь колектив вчителів відкриті до нацменшин, в тому числі до української. Там викладається українська мова для всіх учнів з міста Радівці у спеціальному залі для нацменшин. Це нас дуже радує нас. До речі, кілька тижнів тому, я разом з повітовим інспектором української мови та членами комітету Сучавської філії СуР-у відвідав цю школу, поспілкувалися з директором, з учнями та вчителькою Штефан Джорджетою, яка викладає українську мову тут. Ми були дуже задоволені цією зустріччю. З нагоди Дня національних меншин це наше приємне враження продовжилося. Там дійсно є відкритість до нацменшин. Ми українці пишаємося тим, що є громадянами демократичної Румунії. Ми задоволені, що наші права поважаються, а вирішення окремих недоліків залежить від нас як меншини, від того як ми вміємо організуватися і працювати, щоб нам добре жилося.“

Учителька Джорджета Штефан, яка викладає українську мову у школі “Богдан Воде” сказала: “Тому, що Буковина це місце де проживають понад вісім меншин і тому, що Буковину вважають Європою в мініатурі, а до Буковини належить й гірське місто Радівці, в якому живуть крім румунів, українці, німці, євреї, греки, вірмени, поляки та декілька словаків, щороку тут святкується День національних меншин. Хоча ця школа – румунська школа, директор допомагає нам, підтримує нас, дає можливість викладати у школі українську мову як предмет для учнів, які вчаться в Радівцях. Тому наші групи учнів, які вивчають рідну українську мову беруть активну участь у всіх проектах, яких організує школа. З цієї нагоди, українські учні, які походять з Радівецького технічного коледжу виконали пісні та колядки та грали на інструментах. Крім українців, учні, які належать до інших національних меншин також виступили з колядками, піснями і танцями. Свято завершилося з виставкою харчових продуктів специфічних кожній меншині. Це для нас дуже добра нагода зустрічатися і з учнями інших меншин з якими ми дуже добре розуміємося.”

Слід уточнити, що День національних меншин відзначається у Румунії вже 11 років поспіль, відколи Генеральна Асамблея ООН прийняла 18 грудня 1992 року Декларацію про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин. На території Румунії, крім румунів, проживають громадяни, які належать до 18-ти нацменшин. Вони користуються правом на збереження й розвиток їхньої етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності. Кожна меншина має свого представника у Парламенті, а з державного бюджету на розвиток нацменшин виділяються спеціальні бюджетні кошти. Українська громада в Румунії налічує майже 62.000 осіб, переважна більшість, яких розмовляє рідною українською мовою.

У Гура-Гуморулуй, 27 листопада, саме на її день народження та в її рідному місті відбулися заходи присвячені 150-ій річниці від дня народження Ольги Кобилянської. З цієї нагоди відбулося: відкриття символічних “Воріт українсько-румунської дружби”, панахида, покладання квітів до погруддя письменниці, фотовиставка Яреми Онищука, виставка ікон Надії Боєчко, концерт та вистава “Царівна”.

Низький уклін і велику пошану віддали Ользі Кобилянській представники Генерального консульства України в Сучаві, Союзу українців Румунії, румунської місцевої влади, делегація Чернівецької області, представники місцевої громадськості та української національної меншини, науковці, журналісти.

Ярема Онищук, син українського письменника Дениса Онищука, житель м. Гура-Гуморулуй, розповів як проходили урочисті заходи впродовж 10 років, відколи у цьому місті стоїть пам’ятник-погруддя Ользі Кобилянській, відкритий 1983 року: “Ще 2002 року, коли відзначилося 140 років від її народження, з ініціативи пана Василя Боєчка Генерального консула України в Сучаві, у цьому місті було поставлено і освячено камінь на тому ж місці де наступного року встановлено пам’ятник-погруддя письменниці. І справді, у листопаді 2004 року урочисто вже було відкрито пам’ятник Ольги Кобилянської – жінки символ Буковини, автори були львівський скульптор Роман Романович та архітектор Віктор Ткач. Пам’ятник знаходиться серед маленького скверу в центральній зоні міста. Поставлення його було можливо завдяки старанню Генерального консульства України, СуР-у та Асоціації “Дружби Румунія — Україна”, за підтримкою і допомогою мерії міста Гура-Гуморулуй. У 2010 році сквер був названий Парком імені Ольги Кобилянської. Від тих подій стало традицією відзначати біля пам’ятника письменниці кожну річницю її народження. З цієї нагоди сюди приїжджають делегати з України, зокрема з Чернівецької області, завжди беруть участь в урочистих заходах представники Генерального консульства в Сучаві, члени проводу СуР-у та повітових філії Союзу, представники румунських повітових установ, включно мер міста Гура-Гуморулуй, українські греко-католицькі та православні священники, представники українських громад та мешканці міста.”

Цього року, тому що виповнилося 150 років від дня народження письменниці Ольги Кобилянської, святкування мало надзвичайне значення, зокрема у м. Гура-Гуморулуй. Далі Ярема Онищук представить хід цьогорічних заходів: “Відзначення 150-ої річниці відбулося тут 27 листопада саме на її день народження за наступного програмою: урочисте відкриття символічних дерев’яних “Воріт українсько-румунської дружби” при вході до парку імені Ольги Кобилянської, панахида відправлена греко-католицькими та православними священиками за участю релігійного хору з с. Майдан, покладання квітів до її пам’ятника-погруддя, а о після у будинку культури м. Гура-Гуморулуй було відкриття ювілейної фотовиставки “Буковинська Орлиця”, присвяченої життю і творчості письменниці, виставка вишиваних ікон Надії Боєчко, презентація проекту 10-томної збірки творів письменниці та інших друкованих видань буковинського видавництва “Букрек”, присвячених життю і творчості Ольги Кобилянської та вистави румунською мовою “Царівна” за однойменною повістю Ольги Кобилянської, яку написав чернівецький драматург Василь Довгий, у перекладі письменника Івана Кідещука, представлений Ботошанським театром ім. Міхая Емінеску. Відбувся концерт учасників церковного університетського хору “Менестрель” з м. Чернівці, виступав також заслужений артист України Іван Дерда. Наприкінці, відбувся прийом організований Генеральним консульством України.”

Виступаючі на ювілейних заходах у своїх промовах наголошували на вагомому внеску Ольги Кобилянської в українську і світову літературу. Детальніше розповість Ярема Онищук: “Особи, які виступили з промовами, підкреслили значення цієї подій. Був відмічений той факт, що, хоча Ольга Кобилянська є українською письменницею її твори мають значення і для світової літератури, її творів є універсальною і що культура зближує народи, сприяє миру та порозумінню і доброму сусідству, а відкриття погруддя і названня її імям скверу, де воно зведене, є прикладом дружніх взаємних відносин між румунським і українським народами. Доказом цього є й те, що мер міста Гура-Гуморулуй Маріус Урсачук цього року став у Чернівцях лауреатом міжнародної премії імені Ольги Кобилянської. “

Як мешканець міста Гура-Гуморулуй Ярема Онищук гордиться тим, що живе саме тут де народилася Ольга Кобилянська: “Як син української громади стараюся внести своє скромне сприяння відносно відзначення її народження пишучи статті до газет і журналів виданих СуР-ом. Таким чином, стараюся розширити відомості про Ольгу Кобилянську, про її творчість і навіть про місто Гура-Гуморулуй, де вона народилася і про пам’ятник, котрий тут поставлений. Тому я запропонував, щоб місто Гура-Гуморулуй та парк імені Ольги Кобилянської були включені до туристичних маршрутів. Я запропонував, щоб СуР організував екскурсії для учнів але й для дорослих членів української громади Румунії до міста Гура-Гуморулуй. Сподіваюся, що й іноземні туристи ще частіше відвідуватимуть місто, де народилася, провела своє дитинство та молодість О. Кобилянська та котра була дуже захоплена цією мальовничою природою буковинського краю.”

Будучи захоплений фотографуванням, Ярема Онищук хронологічно сфотографував кожного року річниці з дня народження Ольги Кобилянської та представив публіці у Чернівцях та Гура-Гуморулуй цікаву фотовиставку: “Частина цих моїх фотографій напередодні 150-ої річниці народження письменниці, точніше, 13 листопада поточного року, були виставлені у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, 27 листопада в Гура-Гуморулуй на фотовиставці “Буковинська орлиця”. Обидві вистави були оцінені глядачами тим більше, що вони становлять своєрідною документацією подій пов’язаних з святкуванням цієї української письменниці.”

Отець Микола Ніколаїшин з с. Качіка взяв участь у святі Ольги Кобилянської зі своїм релігійним хором та поділився своїми враженнями: “Мене вразило те, що було дуже багато людей, зокрема з Гура-Гуморулуй: учні, вчителі, представники місцевої влади. Можна сказати, що було велике успішне свято присвячене Ользі Кобилянській. Багато зусиль для проведення гарного свята доклали Генеральне консульство України, мерія міста Гура-Гуморулуй та Союз українців Румунії, які дуже добре співпрацювали.”

Нещодавно в українському селі Ремети, яке розташоване на лівому березі річки Тиса на кордоні з Україною, відбулося свято під назвою “Осінні звичаї та обряди українців”, організоване за фінансовою підтримкою Союзу українців Румунії.

Голова місцевої філії СуР-у пан Василь Пасенчук, який докладає багато зусиль для збереження та розвитку української культури в селі Ремети, розповість як пройшло це свято: ”У заході взяли участь ансамблі пісні і танців та вокальні гурти з українських сіл Мараморощини серед яких Поляни, Кривий, Рускова, Вишня Рівна, Бистрий, Красний, Кречунів, Луг-над-Тисою, з міста Сігет та села Ремети. З нашого села виступили вокальний гурт “Реметянка”, очолений вчителем Васелем Ненештяном, діти першого класу Реметянської восьмирічки, під керівництвом вчительки Ани-Марії Ковач, які продекламували вірші та які представили цікаву виставку овочів й фруктів та інших дарів природи. Гарно представилися й наші реметянські учні, які навчаються в українському ліцеї ім. Тараса Шевченка у Сеготі, під керівництвом вчительки Марти Дуруттія. До нас завітала й делегація з України, на чолі з головою Рахівської районної державної адміністрації Андріюком Дмитром Дмитровичем, яка перебувала з візитом на Мараморощині. Були присутні також префект повіту Марамуреш Антон Рохян, голова СуР-у Степан Бучута, голова Марамуреської філії СуР-у Мирослав Петрецький, голова Реметянської сілради Петро Шофінець, інспектор з української мови Ельвіра Кодря, директор Реметянської школи Марія Штефан-Думніч та численна публіка. На мою думку, подія відбулися на високому рівні, доказом будучи переповнений зал, який щиро і тепло аплодував творчим колективам.”

Пан Василь Пасенчук скаже в продовженні, якою була мета цього заходу: ”Ідея проведення осінніх звичаїв та обрядів виникла здавна. Цього року ми організували вже XIX випуск. Метою цього заходу є відродження звичаїв і традицій, збереження пісні і танців успадкованих від наших реметянських предків. Заохотити молодь до вивчення традицій своїх батьків та дідів. Водночас, це добра нагода для зустрічі з друзями, близькими особами, родичами з українських сіл Мараморощини і не лише.”

У селі Ремети ще зберігаються окремі осінні звичаї та обряди. Про їхню роль у житті української громади розповість Василь Пасенчук: “Звичаїв є чимало, наприклад збирання кукурудзи, а потім вечорниці, коли сходяться хлопці та дівчата, де вони поспілкуються, співають українські пісні, проводять різні забави й водночас працюють. На жаль, цей звичай вечорниць мало зберігся у нашому селі. Щодо звичаю збирання кукурдзи, то відбувається так: збирається кукурдза осіння з поля і перевозиться додому. Потім її треба перебирати, чистити і ставити на горище, щоб висохла. Все це робить молодь: дівчата і парубки одного вечора у одного вдома, другого вечора в іншого. Це добра нагода гарно себе почувати, зустрічатися з друзями, співати та, не востаннє, робити щось корисне, допомогти один одному. Якщо більше осіб разом, то працюється їм легко та приємно.”

Ми попросили пана Василя Пасенчука розповісти, якими урожаями пишаються реметяни: “У селі Ремети, яке розташоване на лівому березі річки Тиса є трохи долини, слід уточнити, що у нас переважно горбистий та гірський рельєф. Але тут у долині ми вирощуємо кукурдзу, картоплю, капусту та менше пшеницю. У нас також дуже багато яблунівські,черешневі, грушеві та сливові сади. Ми варимо дуже добру горілку з слив та з диких черешень. Запрошуємо Вас на дегустацію.”

На завершені наш гість скаже, якими були відгуки на свято “Осінні звичаї та обряди українців”: “Гості були гарно прийняті зі хлібом і сіллю, ми їх пригостили, як кажуть у нас у Реметах. Після артистичної програми, всі творчі колективи й гості зустрілися на урочистій вечері, де також співали, танцювали, розмовляли. Я хочу подякувати всім учасникам, гостям і всім тим, хто відгукнувся на нашу подію. Зал був переповнений, як реметяни, так і гості дякували нам. Думаю, що ми зробили все для того, щоб всі почували себе добре.”

Село Негостина розташоване в Сучавському повіті, на північному сході країни, неподалік кордону з Україною. Тут переважну більшість населення складають етнічні українці. У селі Негостина діє восьмирічна школа, в якій діти вивчають рідну українську мову. В центрі села стоїть памятник-погруддя Тарасу Шевченку, біля якого місцеві українці організовують традиційні заходи української культури. Релігійна діяльність розгортається в українській православній церкві Св.Дмитрія, яка відсвяткувала нещодавно престольний празник за новим стилем.

Деталі про те, як відбулось свято села подасть настоятель церкви Данієль Петрашук: ”Кожне село, кожна церква має свого охоронителя. Отож, предки негостинців обрали як свого покровителя великомученика Дмитрія. Для нас кожного року, 26 жовтня, велике свято, тому що крім наших парафіян приходять у гості українці із сусідніх сіл та з міста Серет. Богослужіння відправив собор священиків з повітів Сучава та Марамуреш. Велика радість охопила нас, коли ми побачили на святому богослужінні й молоде покоління. Це дуже добре коли діти та молодь приходять до церкви. Ми стараємось передати їм рідну віру, мову та успадковані звичаї від дідів та прадідів, які так гарно зберігають у Негостині. Два рази у рік до рідного села, до рідного дому повертаються люди, які проживають у сусідніх містах або навіть у інших країнах, як тепер буває, коли багато односельчан їдуть закордон на заробітки. Це має місце на поминальну неділю, першу неділю після Великодня, коли посвячуємо гроби та на свято села, коли відзначаємо престольний празник. Маємо багато парафіян села, але і ті, які прибувають до нашого села з цієї нагоди, які носять ім’я св. Дмитрія. Ми всіх привітали, побажали їм міцного здоров’я та успіху.”

Село Негостина знайоме у Румунії, можливо, і в Україні, своєю любовю та пошаною до української культури. Село пишається великою кількістю носіїв української пісні, інтелектуалами і відомими українськими письменниками як наприклад: Михайло Волощук, Павло Шовкалюк, Іван Непогода, Василь Клим, Василь Крикун та науковець Іван Абрам’юк Негостинська інтелігенція села докладає багато зусиль на українській ниві. Одним з них є й вчитель української мови та голова Негостинської філії СуР-у Іван Кідещук, який розповість про свято села Негостина: “Після обіду, негостинці з їхніми гостями завітали до Будинку культури, де їх чекав мер села інженер Василь Урсаке, який запросив їх на концерт присвячений святу Негостини. Серед запрошених був і голова Буковинської філії СУР-у Борис Петрашук. На сцені розпочали концертну програму гурт “Негостинські голоси” з Негостини та отець Михайло Кобзюк, який виконав “Аве Марія” українською, румунською та латинською мовами. Із-поміж вже відомих українських ансамблів виступили “Червона калена” з села Негостина, керівник Юліян Кідеша, “Козачок” з Бальківців, керівник Петро Шойман, “Коломийка” та “Надія Замку” з Серету, керівники Зірка Янош та Богдан Попович. А також румунські ансамблі “Плаюл Солонецулуй” з Солонця та “Чутура” із Байшешть разом з найкращими буковинськими солістами: Фелічіа Облезнюк, Флорін Зузяк, Родіка Оленюк, Келін Бретяну, Олександр Реколчук та з Негостини Раду Маланчук. Ось такі носії мистецтва чарували негостинців та їхніх гостів кілька годин підряд. Негостинці доказали, що вміють оцінювати релігійні та народні пісні та люблять жити у дружбі з румунами, своїми побратимами.”

Далі вчитель української мови Євсебій Фрасинюк, палкий любитель українського фольклору, розповість про стародавні звичаї та обряди, які мали місце з нагоди свята села Негостина: ”Після сімейного столу, в центрі села, на толоці (майданчику села) будували підвищену невеличку сцену, де грала музика і люди сходилися, зустрічалися із своїми друзями, які прибували на престольний празник до свого рідного села. Грали зокрема трубачі, щоб їх було чути на все село у таке урочисто свято. Відбувались тут різні події, які мали важливу роль у житті молоді й не лише. Наприклад, окрім танців, розваг або слухання музики, мав місце так званий звичай “уведення у парубки або у дівки”. Хлопець, який бажав стати парубком, звертався до калфи і вимагав цього. Калфи це були добре відомі парубки у селі, яких решта парубків поважали. Вони організували цей “данець” як кажуть у нас на Буковині, значить танець, наймали музикантів. Юнак, який бажав ввійти у парубки приносив пляшку горілки та калач. Тоді калфа робив відповідний знак музикантам, які починали грати звуки для уваги і всі тоді дивились, що відбувається. Калфа повідомляв всім, що від сьогодні відповідний хлопець стає парубком. Пролунала народна пісня, а парубок запрошував до танцю милу дівчину, потім починали й інші танцювати. Майже відповідно ставалося у випадку дівчат, які могли вже мати як кажуть у нас “каваліра” (друга) та могли виходити заміж. Ось, такі були звичаї, які на жаль мало вже затрималися і, так як я бачу, тепер це свято переноситься більше до Будинку культури і починає називатися святом села.”

Отець Данієль Петрашук, який завершив свою освіту в Україні, вважає, що церква та школа мають велику роль у збереженні рідної мови: “Наша церква досить стара, але для нас вона є молода, тому що ми стараємося прикрашати її кожного року. Через два роки ми відзначатимемо круглу дату від посвячення 1885 року нашої церкви. Як священик я вважаю, що церква та школа мають велику роль у підтримці та розвитку рідної мови. Беручи участь у богослужінні, навчаючись пісні та молитви українською мовою, діти не забудуть рідну мову. Багато з них, коли стають дорослими покидають рідне село, рідну хату у пошуку кращого життя. Ми стараємося пригадати їм, що рідну мову не треба забувати, тому що якщо вони забудуть її, забудуть звідки походять і хто вони є.”

Нещодавно Український хор “Зелена ліщина” з села Копачеле Карашсеверінського повіту відзначив 60-річчя свого заснування. Ми запросили диригента хору, вчителя музики, композитора та збирача фольклору пана Івана Лібера дати інтерв’ю ВСРР з цієї нагоди. З великим задоволеням погодився уточнивши, що він у будь-яку хвилину радий говорити про хор “Зелена ліщина”, оскільки цей хор є його життям.

– Шановний пане Іван Лібер, коли був заснований хор “Зелена ліщина” ?

Хор був заснований у грудні 1951 року в селі Копачеле. Але треба уточнити, що спочатку він називався просто хором. Через недовгий час, як я прибув до Копачеле працювати вчителем музики, я попросив директора школи Романа Горбичука, щоб він закликав учителів допомогти мені зібрати молодь для того, щоб створити хор. Учителі дуже скоренько та радісно зібрали молодих дівчат та хлопців, десь 20-25 осіб на першу репетицію. І так ми почали співати. З самого початку, я поставив у репертуар пісню на чотири голоси. З малими труднощами вони навчилися пісню й через майже три місяці ми вже мали у репертуарі кілька легеньких пісень та цю пісню на чотири голоси. Таким чином 10 березня 1952 року нам вдалося відсвяткувати Шевченківське свято.

– Звідки походить назва хору?

У селі Копачеле здавна дуже відома пісня під назвою “Зелена ліщина, шовкова трава”. І оскільки ми дуже часто виконували цю пісню, ми вирішили поставити нашому хору назву “Зелена ліщина”. Отож, назва походить від копашильської пісні з тем же заголовком.

– Хто входить до складу хору?

До складу хору входять тепер зокрема пенсіонери, оскільки в пошуках роботи чимало людей, зокрема молоді особи виїхали з села. Не можна сказати, що молоді зовсім немає. Це люди, які ще не вийшли на пенсію. Всі члени хору дуже радо приходять на репетиції й стараються вивчати пісні як слід. У нас вже великі претензії, ми хочемо, щоб наші пісні акуратно та гарно звучали, щоб позитивно впливали на слухачів. У різні періоди в хорі нараховувалося від 40 до 80 осіб. До складу хору входили упродовж часу виконавці з різних соціальних категорій: селяни, робітники, інтелігенція, службовці. Всі вони з великою любов’ю ставилися до народної пісні.

– Які пісні входять до Вашого репертуару?

У наш репертуар входять пісні з України, українські пісні з Румунії й румунські пісні. Отож, ми співаємо пісні складені композиторами з України, як наприклад “Верховино, мати моя” Михайла Машкіна, “Із-за гори кам’яної”, “За городом качки пливуть” Миколи Леонтовича, “Йшло дівча лугами” Леопольда Ященка, співаємо й пісні Юрія Парашцинця, а також пісні складені мною на слова українських поетів з Румунії як Івана Ковача “До моря”, Степана Ткачука “Ой весело стало жити”, Миколи Корсюка “Труд” та інші обробки народних пісень або просто народні пісні. Великим успіхом користувалася сюїта українських народних пісень в обробці на чотири голоси “Тече вода з-за города”.

– Ви є автором чималої кількості збірок пісень. Розкажіть про композиторську діяльність та про Вас як фольклориста ?

Перша збірка пісень для школярів була видана у Бухарестському педагогічно-дидактичному видавництві в 1972 році, друга – у 1973 році, а третя – у 2000 році. Вони містять народні пісні та кілька авторських пісень. Після цього слідувала збірка українських пісень Банату “Зелена ліщина”, яка вийшла у видавництві Критиріон 2000-го року. Потім вийшла друком “Антологія українських пісень” моїх оригінальних композицій на слова українських поетів з Румунії у видавництві Мустанг 2003 року. А опісля збірка українських пісень на слова Степана Ткачука, видавництво RCR Принт 2006 року. Я зібрав українські пісні зі всієї країни, які склали збірник Українських народних пісень. Кілька років тому, я видав антологію для дітей під назвою “Дзінь-дзелень” у видавництві RCR Едиторіал 2008 року. Я також співробітничав з Іваном Хлантою із Ужгороду, кандидатом філологічних наук, доктором етнографії. Ми зібрали українські пісні Банату та видали у 2009 році 745 сторінковий збірник “Народні пісні українців Банату”. Пан Хланта має заслуги текстових пісень, а я щодо їх розшифрування, тобто поставив пісні на ноти.

– Коли Ви складаєте музику як виникають у Вас ідеї? Який настрій повинен бути у Вас?

Це дуже цікаво. Ідеї приходять поволі-поволі, а далі скоріше. Мені багато допомогла праця над складенням збірок українських пісень для школярів. Я закінчив Бухарестську консерваторію імені Чіпріана Порумбеску, факультет композиції, диригенства й викладання музики. Там дають вказівки як можна складати пісні, як можна їх обробляти, як можна розкладати на більше голосів. Значить треба знати дуже багато гармонії та контрапункту. Це є база.

– Коли у Вас виникла пристрасть до музики? Коли Ви сказали: я стану музикантом, композитором?

Я народився у селі Рускова Марамуреського повіту. Змалку я ходив пасти ягняти, корову, а там було дуже багато дітей, які мали ті самі обов’язки, що й я. Там всі діти співали. Я дуже любив ходити і на весілля, слухати як там скрипка тілінкає, як люди співають. Давно у Рускові, коли працювали, копали, косили або на вечорницях люди дуже багато співали. До цього додається той факт, що у мене в сім’ї Ліберів всі співали, і батько, і мама, і сестри. Всі у нашій хаті співали. А далі я навчився у школі дуже багато пісень. Я знаю багато угорських та румунських і, навіть, російських пісень. Пам’ятою пісні ще з першого класу. А потім, у Сеготі, в гімназії на перервах ми дуже багато співали. Прибули нові вчителі, які принесли пісні з України, Буковини. Влітку ми, старші учні, збирали молодших та учили їх співати, навчаючи їх співати, ми удосконалювали свої знання.

– Хто був для Вас найкращим прикладом ?

Зрозуміло, мій вчитель Микола Митринюк, який майстерно керував художніми музичними колективами у педагогічній школі міста Сігет та директор Школи образотворчих мистецтв Петро Дряп. Ці два вчителі дуже багато вплинули на учнів, а на мене ще більше.

– Повернімось до хору “Зелена ліщина”. Де виступав хор упродовж часу ?

У першу чергу в нашому селі, у сусідніх селах та численних каршсеверінських місцевостях. Виступав хор й у Тімішоарі, Араді, Тульчі, Бухаресті, на Закарпатті, виступав в селі Сокирниця Хустського району, чотири роки підряд на Міжнародному фестивалі “Доля” у Чернівцях. Взяв участь у Святі української культури у Свиднику (Словаччина). Побував в Югославії у місті Кула. Виступав хор у моєму рідному селі Рускова та багато разів на Фестивалі колядок та зимових обрядів українців Румунії у Сеготі. Наш хор дуже часто виступав й до 1989 року в рамках фестивалю “Оспівування Румунії”, коли співав на різних сценах країни серед інших авторитетних хорів.

– Які найкращі моменти з життя хору залишилися у Вашій пам’яті?

Можливо наша подорож до Тульчі три роки тому. Ми проходилися по Дунаю на пароплаві, ввечері виступали на сцені. Взяли участь дуже багато українських хорів з Румунів, а також інструменталісти Одеської Філармонії. Були гарні забави. Було весело та приємно.

– Розкажіть, будь-ласка, коротенько про Вашу викладацьку роботу.

Я задоволений, що стільки часу, скільки я був директором всі учні успішно завершили восьмирічку. Багато з них стали лікарями, вчителями, науковцями. Кілька обрали вивчати інструменти. Є й робітників. Ми гордимося ними. Я дуже любив працювати з учнями. Я їм викладав музику та математику. Кожного разу в кінці уроку, я їм розповідав коротеньку казку, з обіцянкою щоб вони були послухняні під час уроку.

– Розкажіть про Вашу сім’ю.

Мої діти дуже люблять співати. Моя донька Сімона вивчала фортепіано. У мене ще два сини, старший Антолій працює інженером, директором фірми в Решіці, другий син Іван — лікарем у Німеччині. Сімона працює вчителькою у м. Тімішоара. Мабуть вона пішла моїми слідами. Я дуже задоволений, що вона веде передачі українською мовою у Тімішоарі та Решеці, які користуються великим успіхом. Вона була і кореспондентом ВСРР.

– Що означає музика для Вас?

Для мене, якщо не кажу дуже багато означає життя. Музика зайшла так мені у крові, що я не можу лягти спати або встати без того щоб співати. У мене виникають всілякі мотиви пісні. Я буду співати може й тиждень одну пісню, щоб бачити де можна щось добавити гарне, а де можна щось виключити непотрібне. Я коли встаю, захожу до мене в бюро, там є піаніно, я починаю грати, щоб настроювати мій мозок цими музичними звуками.

– Що б Ви хотіли передати нашим радіослухачам ?

Хочу сказати, що ми беремо дуже багато прикладів із життя українців з України. Ми стараємося записувати якомога більше українських народних пісень, щоб вони не пропали. Я бажаю вашим радіослухачам доброго здоров’я, щоби вони слухали нас часто, щоби знали що ми їх любимо і стараємося жити як найбільше в українському дусі та з українською піснею повсюди.

– І ми Вам бажаємо міцного здоров’я, успіхів, натхнення. Всього найкращого членам хору “Зелена ліщена”, Вам та Вашій сім’ї.

У селі Поляни (Поєніле де суб Мунте) Марамуреського повіту, де проживає найбільша українська громада, був відкритий відремонтований будинок культури у відповідності з європейськими стандартами. У залі на 200 місць розгортатимуться культурні заходи з різних нагод. У рамках програми прикордонного співробітництва Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна в селі Русь-Поляни був реалізований проект під назвою “Гуцульський культурний центр”, бенефіціаром будучи Полянська Сільська Рада, а партнерами виступили: Верховинська районна Рада, Зеленська сільська рада з України та Асоціація місцевого розвитку “Іван Криван” з села Репедя (Кривий).

З деяким запізненням з боку конструктора будинок культури був цілком оновлений, ремонт здійснився за проектною документацією з відповідною акустикою і необхідною дотацією залу. Відкриття оновленого будинку культури відбулося 11 серпня поточного року. Проект здійснився за фінансування Європейського Союзу, вартістю 244 тисяч євро. На відкритті відремонтованого Будинку культури були присутні не тільки односельчани, але й гості з України, партнери цього проекту. На свято прибули з Верховини голова Районної Ради Ярослав Кікінчук разом із гуртком народних інструментів, з Рахова прибули голова Районної Ради Микола Беркела та гурток танцюристів “Гуцульські барви”, керівник Марія Ріщук із селища Ясиня — ствердив мер села Штефан Онча.

Союз українців Румунії уклав договір щодо партнерства з Мерією села Поляни для продовження співпраці між СУР-ом та Будинком культури села. Підписали цей договір голова СУР Степан Бучута та голова філії Мирослав Петрецький разом із мером Штефаном Ончею. На відкритті були присутні й сенатор Лівіу Поп та депутат Мірча Долга. Посвятили оновлене приміщення отці православних церков села Хащек Ілля та Курак Дмитро.