Category: Українці в Румунії

Нещодавно у місцевості Крайва Арадського повіту, де проживає невелика українська громада, була відзначена 22 річниця Незалежності України. На цьому заході були присутні депутат від української меншини Іван Марочко, голова Арадської філії СуР-у Гаврило Миколайчук, заступник голови Тіміської філії Василь Дрозд, місцевий мер Іоан Берча та майже 150 жителів українського походження. Слід уточнити, що вперше тамтешні українці мали нагоду зустрінутися з керівництвом СуР-у та обговорити різні питання стосовно майбутнього української громади.

Деталі про цей захід подає депутат від української меншини у Парламенті Румунії Іван Марочко: ”Ми вперше відвідали місцевість Крайва, де зібралися майже 150 українців. Я дуже радий, що наша українська меншина зберігає свою ідентичність, не забуває традиції, звичаї та наші гарні пісні і танці. Основою нашої меншини є мова, культура, фольклор, які треба зберігати і передати далі нашим дітям. Привернуло мені увагу у місцевості Крайва той факт, що тамтешні українці звернулися до мера, до мене, як депутата від української меншини та до голови Арадської філії СуР-у, допомогти їм заснувати групи, де б діти вивчали рідну українську мову. Ми домовилися у цьому сенсі з мером і почали збирати підписи від батьків, щоб скласти список і надіслати його до Шкільного інспекторату та Міністерства освіти, які б дали згоду на створення цих класів.”

На заході був присутній й голова Арадської філії СуР-у Гаврило Миколайчук, який поділився своїми думками: ”На організованому святі у с. Крайва виступили з концертною програмою гурти “Молода надія” з с. Сока Тіміського повіту та “Лілея” з с. Тирнова Арадського повіту. Всі почували себе дуже добре. Українці з с. Крайва не мали нагоду дотепер бачити такого роду події. Сподіваємось, що незабаром тут будуть засновані дві групи дітей, які вивчатимуть українську мову, одну для першокласників, а іншу для дітей V-VIII класів. Пан депутат Іван Марочко докладає багато зусиль у цьому сенсі, а ми підтримуємо його. На мою думку, без мови, без церкви можна втрачати свою ідентичність, саме тому арадська філія СуР-у має намір в майбутньому заснувати нові філії у нашому повіті, де компактно проживають українці, посприяти, щоб все більше дітей вивчали рідну українську мову та почати будівництво української православної церкви у c. Тирнова. “

У період 20-22 серпня 2013 року, в Національному університеті “Львівська політехніка” відбувся Х-ий Світовий Конгрес Українців за участю 208 делегатів із 27 країн. До делегатів долучилося 350 гостей, які приїхали з різних країн світу, включно з багатьох областей України, щоб взяти участь у нарадах і ознайомитися з діяльністю СКУ.

Союз Українців Румунії був представлений делегацією до складу якої увійшли восьмеро осіб, а саме: Степан Бучута – голова Союзу Українців Румунії (СУР), Іван Робчук, Михайло Мачока та Мирослав Петрецький, перші заступники голови СуР-у, Елвіра Кодря, радник у Міністерстві освіти Румунії, Микола Петрецький, економічний радник, Люба Хорват, генеральний секретар та Лучіа Міхок, голова жіночої організації СуР-у.

Світовий Конгрес Українців є міжнародною координаційною надбудовою українських громад у діаспорі, що представляє інтереси понад 20 мільйонів українців, які мешкають за межами України. СКУ об’єднує українські організації із 33 країн та підтримує зв’язки з українцями із ще 14 країн. Був заснований у 1967 р. як неприбуткова організація.

Ми запросили голову Союзу Українців Румунії Степана Бучуту розповісти про хід X-го Світового Конгресу Українців в Льові: ”Відкриття Х Світового конгресу Українців відбулося 20 серпня. Після реєстрації учасників, пройшли роботи засідання Ради директорів, сесій рад і комісій та відбулася прес-конференція з провідниками СКУ, а потім відбулася перша пленарна сесія. У пленарній сесії взяли участь члени виконавчого комітету, члени Ради директорів, комісій, представники складових організацій СКУ, які діють у 33-ох країнах світу. На з’їзді, Союз українців Румунії був представлений делегацією, до складу якої ввійшло восьмеро членів, які звітували у різних спеціальних комісіях. Нова Рада директорів була обрана у останній день конгресу. За ці три дні представники українських організацій з різних країн світу представили свої доповіді, а у останній день були представлені звіти конгресових комісій. “

Степан Бучута зазначив, що на заклик Світового Конгресу Українців й мешканці та гості Львова приєдналися до вшанування жертв Голодомору 1932-33 рр: ”Цей захід розпочався поминальною ходою від “Львівської політехніки” до памятнику Шевченку на головній площі міста, де пройшла Панахида за жертвами Голодомору. Після Панахиди кожен з учасників СКУ поклав до підніжжя пам’ятника жмуток із 5 обвитих чорною стрічкою колосків пшениці. Ці колоски, символізуючи життя і духовне багатство, є пригадкою про скоєний сталінським режимом геноцид українського народу, а зокрема про сумнозвісний “закон про пять колосків”. Памятну програму було продовжено під час офіційного відкриття Х Світового Конгресу Українців у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Голова Світового Конгресу Українців Євген Чолій представив цікаву доповідь про Голодомор. “

“З нагоди підготовки вшанування 200-річчя від народження українського національного поета Тараса Шевченка, Світова рада з питань культури провела свою сесію у Національному університеті “Лвівської політехніки”, на якій виступив Руслан Пелінський шевченкознавець та дослідник скульптурних зображень Кобзаря на тему “Пам’ятники Тараса Шевченка в Україні та світі – їх роль і значення у формуванні позитивного іміджу України” — додав пан Степан Бучута, який нагадав, що недавно делегація членів Союзу Українців Румунії відвідала Шевченківський національний заповідник у Каневі.

Члени делегацій СуР-у мали нагоду обмінятися досвідом, встановити нові контакти, побачити давніх друзів. Степан Бучута: “У нас багато знайомих, упродовж часу ми брали участь у численних засіданнях Ради директорів, що проходять щорічно, брали участь у нарадах у Греції, Польщі, Лондоні тощо. Ми маємо тісні зв’язки з різними організаціями українців світу. Також, у нас заплановано проведення робіт Європейського конгресу українців у Румунії. На мою думку це відбудеться наступного року. “

Економічний радник СУР-у Микола Петрецький виступив у юридичній комісії, де представив цікаву доповідь. Про підсумки роботи цієї комісії розповідає Микола Петрецький: ”Члени комісії ухвалили внесення змін до статуту СКУ. Ці зміни не значні, але досить важливі. Враховуючи нові вимоги канадського законодавства, яке регулює існування та діяльність такого роду установ, як наприклад СКУ, а також беручи до уваги необхідність прийняти відповідні заходи та зміни у зв’язку з цим новим законодавством, Х-ий СКУ ухвалив проведення річних загальних зборів 2014 року та прийняв новий статут, щоб пристосуватися до нового канадського законодавства. Члени юридичної комісії ухвалили, так само, переклад статуту СКУ на англійську мову. Маючи на увазі, що СуР має ті самі інтереси, як й інші складові організації СКУ, а голова Степан Бучута є членом виконавчої президії Української Всесвітної Координаційної Ради, а інші представники СуР-у є членами комісій СКУ та беручи до уваги їхній досвід, на мою думку участь нашої делегації на роботі СКУ була обов’язковою. Слід уточнити, що у період 20 — 23 серпня у Львові перебували ті члени діаспори, які борються за захист прав осіб, що належать до української меншини та за утвердження їх етнічної, мовної, культурної та релігійної ідентичності. “

Х-ий СКУ дав можливість учасникам ділитися успіхами, обмінятися думками і опрацювати плани для подальшої консолідації 20-мільйонної діаспори та зрозуміти, що українець, де б він не перебував, повинен відчувати, що він є частиною великої української родини.

Село Сока знаходиться у Тіміському повіті на відстані у 50 кілометрів від міста Тімішоара. До 1970 року село було заселене етнічними сербами, після цього року в Соку почали переселятися українці з Марамуреського повіту, зокрема з села Красний, у пошуку кращого життя. Вони купили помешкання від сербів, які покидали рідне село й виїжджали до великих міст, як: Тімішоара, Решіца, Арад, щоб там працювати. Українці, які прибули до Соки, займаються зокрема землеробством і тваринництвом. У Соці проживають понад 350 українців, що означає майже 90% населення, решта це серби. Упродовж трьох десятиріч, українці села Сока сумували за богослужінням рідною українською мовою. Їхня мрія здійснилась після того, як священик Василь Арделян, який за походженням з Мараморощини, погодився 2003 року бути їхнім настоятелем.

Про перші роки перебування українців у селі Сока розповість у продовжені священик Василь Арделян: ”Оскільки всі українці, які пересилились до Соки є особи православного віросповідання, вони згуртувалися навколо єдиної церкви села, яка належала до Сербського православного вікаріату. Тут українці намагалися зберегти свої традиції, хоча їм було дуже важко, тому що українські звичаї і традиції відрізняються від сербських. У церкві богослужіння велося старословянською та сербською мовами, але українці бажали слухати молитви як “Отче наш” та “Вірую”, яких змалку навчилися на рідній мові. Вони також бажали продовжувати свої традиції, як наприклад: колядки, Вефлеєм, стара коляда, великодні звичаї, тощо. Таким чином почало пропадати, те що українцям найбільше подобалося: віра, мова і культура. Але з ласкою Божою 2002 року, сміливі старші українці села Соки почали шукати розв’язки для врятування рідної мови, рідних звичаїв, яких молоде покоління починало майже забувати. Вони звернулися по допомогу до Союзу Українців Румунії, до Українського православного Вікаріату, до Українського протопопіату м. Лугожа. Їм вдалось добитися бажаного, 2002 року в Соці була заснована філія Союзу українців Румунії, очолена Іваном Морочілою. І так у Соці починає нове життя. Того ж року, село відвідав покійний голова СУР-у Степан Ткачук, який підбадьорив наших українців.”

Будучи вже організовані в рамках місцевої філії СУР-у, жителі Соки почали добиватися своїх прав. Отець Василь Арделян: ”Вони бажали мати власний храм, свого священика. Не було їм легко, оскільки керівництво сербської церкви не дозволило передати українцям місцеву церкву. І так постала потреба власного священика, який би служив навіть під вільним небом. 27 вересня 2002 року на свято Воздвиження Чесного Хреста, зі благословінням вікара Українського православного вікаріату, отця Івана Піцури та за щирою підтримкою мера села Банлок Корнела Тоци, який виділив одну кімнату сільської школи, відбулося перше богослужіння на рідній українській мові. Того ж дня був обраний перший церковний комітет, який мав велике завдання – керувати духовним життям цієї ново-заснованої парафії до найменування свящиника-пароха. Керівництво вікаріату призначило настоятелем церкви Соки мене. Незабаром почалась побудована нової церкви. Мер Корнел Процак виділив для парафії земельну площу, саме у центрі села. 10 листопада 2002 року був освячений камінь під будівництво нової церкви. На цьому святі взяла участь велика кількість християн навколишніх сіл. Богослужіння відправив великий собор священиків, на чолі з генеральним вікарієм Іваном Піцурою. Був присутній і колишній голова СУР-у пан Степан Ткачук, який виділив велику суму для нас грошей. За допомогою великої підтримки з боку мера Корнела Тоці, лише за три роки українська православна церква була споруджена. 7 січня 2007 року богослужіння почало проводитися у новій православні церкві “Різдво Пресвятої Діви Марії”, а духовне життя у нашому селі почало розцвітати. Був утворений і церковний хор, який співає на три голоси. 2008 року почався розпис нашої церкви, а 2009 року почалась споруда біля церкви парафіяльного будинку. 23 вересня 2012 року ми посвятили церкву та парафіяльний дім. У цьому святі взяла участь велика кількість християн. Богослужіння відправив великий собор священиків, на чолі з вікарієм Українського православного вікаріату Іваном Піцурою та владикою Варлаамом з Бухареста. 3 червня 2013 року нашу церкву відвідав вікарій Чернівецької і Буковинської єпархії єпископ Хотинський Мелетій. Слід уточнити, що велику заслугу у всьому мають всі українці Соки. Чоловіки, справжні майстри будували собор та парафіяльний дім власними руками, жінки готували їжу, а діти носили цеглу. Цим діточкам нині 15-20 років. Вони стали вірними християнами і дуже оцінюють свою працю. Велику вдячність ми приносимо меру нашого села, який хоча румун, дуже багато нам допоміг як з матеріальної, так і духовної точок зору.”

Священик Василь завершив Тімішоарський теологічний православний факультет, але він є і випускником Чернівецького педагогічного коледжу. Таким чином, мав нагоду викладати українську мову дітям восьмирічної школи с. Сока: ”Викладаючи українську мову мені вдалось заснувати 2010 року молодіжний гурт дівчат і хлопців під назвою “Молода надія”. Моєю ціллю було збереження наших народних пісень і танців. Лише за один рік від заснування, нам вдалось взяти участь у різних культурних заходах, як наприклад: Міжнародний фестиваль пісень і танців, який відбувся 3 жовтня 2010 року, Фестивалях колядок у місті Тімшоара, і відповідно у Сігету-Мармаціей на Мараморощині. Ми двічі виступали по місцевому телебаченню. Наш гурток “Молода надія” має тісні зв’язки з українцями зі Сербії, які належать до товариства “Кобзар”. Ми вже записали чотири народні українські пісні, як “Ой на горі два дубки”, “Ой забава аж до рання”, “Ой, чорна я си, чорна”, “Зелені листя, білі каштани”. До нашого гурту входять 14 осіб, які навчаються зараз у ліцеї. “

У свої нелегкій праці, священику Василю багато допомагає його дружина, добродійка Ралука, вчителька за фахом, і, не востаннє, їх малесенька дочка Елена, зрозуміло своєю гарною усмішкою. Священик Василь за все вдячний Богові: ”Я дякую Богові за все і маю повну надію, що наша віра, наша мова, наші пісні і танці та всі звичаї ніколи не пропадуть: Бо хто матір забуває, того Бог карає.”

У місцевості Дерменешти Сучавського повіту, парафіяни православної церкви Св. Іллі настоятелем якої є Михайло Кобзюк, відсвяткували нещодавно престольний празник, у якому взяли участь українці, які компактно проживають у селі, а також і румуни сусідніх сіл. З-поміж запрошених гостей були: голова Союзу українців Румунії Степан Бучута, депутат від української громади в Парламенті Румунії Іван Марочко, Генеральний Консул України у місті Сучава Василь Боєчко, голови Тіміської та Марамуреської філій СуР-у, професори, вчителі, представники місцевої влади та ЗМС. Богослужіння українською та румунською мовами відправили дев’ять священиків. Після богослужіння відбулась поминальна панахида на згадку про колишнього голову СуР-у, письменника Степана Ткачука, а потім мав місце симпозіум під назвою “Українська культура у масс-медіі”.

Детальніше про це свято розповість настоятель церкви Михайло Кобзюк: ”Я став настоятелем православної церкви Св.Іллі два роки тому, коли Сучавський і Радівицький архієпископ Пімен дручив мені продовжувати будівництво цієї церкви. Слід уточнити, що у Дерменештах є дві церкви: стара, якій 85 років та інша, що будується тепер, де богослужіння відправляється й українською мовою. Ми запросили на престольний празник високопоставлених осіб, а також народний аматорський колектив “Негостинські голоси” з м. Негостина, яким керує пані Фелічіа Грігораш. Члени гурту співали у церкві, а після богослужіння виступили з коротенькою артистичною програмою. Присутні були просто зачаровані виконаними українськими народними піснями та народними костюмами. Всі були дуже раді. Слід уточнити, що це свято відбулося за фінансовою допомогою СуР-у.”

У рамках симпозіуму “Українська культура у мас-медії”, організованого з цієї нагоди, дискусії велися довкола необхідності висвітлення подій організованих українською громадою засобами масової інформації — відмітив отець Михайло Кобзюк, який додав: ”Ми говорили про заходи, які ми повинні здійснити, а саме: провадити богослужіння українською мовою, писати українською мовою, прищеплювати молоді любов до українських, як релігійних, так і народних пісень, щоб українська культура, традиції та віра не забувалися. Наголошувалося на необхідності висвітлення ЗМС цих подій у такий спосіб, щоб люди бачили нашу українську культуру, щоб знали про нас, якими ми є, як ми думаємо, яка наша віра, яке наше життя тут на Буковині.”

Отець Михайло Кобзюк – уродженець села Дерменешти, випускник Київської духовної академії та кафедри музики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, він повернувся до рідного села з великими планами на майбутнє: “Ми бажаємо якомога скоріше накрити церкву. Все це вимагає великих коштів, але ми оптимісти. Ми маємо, також намір відкрити будинок культури, де б ми українц, зустрічалися й мали можливість приймати наших гостей з країни, але й з-закордону, в тому числі з України.”

Українські пісні, це невичерпні скарби народу. Щастя й горе, смуток, печаль, радість, натхнення і любов дзвенять у піснях. І недарма, бо українці – співучий народ. Пісні їх линуть по світу, зачаровуючи душу. Лунають по світу і пісні румунських українців з Тульчі у виконаній хору “Задунайська Січ”, керівник пані Марія Карабін. Для утвердження хору багато зусиль доклав голова місцевої філії СуР-у Дмитро Черненку, який часто супроводжує гурт у своїх мандрівках з виступами.

Історія хору розпочалась, коли, кілька учениць Тульчанського педагогічного ліцею, які захоплювалися народними українськими піснями у виконанні пані Марії Карабін, вирішили створити хор. Про перші кроки розповість пані Марія Карабін, диригент хору: “Йде мова про групу учениць дев’ятого класу Тульчанського педагогічного ліцею, які походили з українських родин та вивчали українську мову у ліцеї. Вони виявили бажання вивчати українські пісні, бо їм дуже подобалися пісні почуті від мене. Вони попросили мене навчити також й їх співати. Тодішній голова СУР-у Мірча Теренте запропонував створити хор при місцевій організації. Через кілька місяців ми заснували хор, до якого, крім дівчат, приєдналися й інші члени СУР-у, загалом 30 осіб. Протягом існування хору його члени постійно змінювалися.”

Пані Марія Карабін пригадує звідки пішла назва хору: ”Улітку 1992 році наша організація СУР-у була ґаздою Міжнародного фестивалю української пісні і танцю. Взяли участь ансамблі з Києва, Ізмаїла, Одеси, а також Сігету, Банату. Присутні на фестивалі були й тодішній голова СУР-у Степан Ткачук та радник у Міністерстві культури пані Ярослава Колотило, які назвали хор “Задунайська Січ”, присвятивши цю назву пам’яті запорізьких козаків, значна частина яких переселилися у Добруджу після зруйнування Катериною II у 1775 році Запорізької Січі. Ми були дуже раді цій назві, оскільки ми є нащадками запорізьких козаків.”

Для вивчення пісень та удосконалення танців, як старші, так молоді члени хору щотижнево зустрічаються у приміщенні Тульчанської філії СУР-у: ”Старші люди зустрічаємось кожного понеділка, а молодь у неділю. Я їм допомогаю вивчати пісні. Голова СУР-у Дмитро Черненку акомпаніює нам на акордеоні. Частина дітей вивчає дуже гарні танці. Ми отримали прекрасні костюми з України за що вдячні колишньому представнику Посольства України пані Корнелії Лускаловій, яка зробила необхідні демарші у цьому сенсі і ми отримали костюми від адміністрації тодішнього президента Віктора Ющенка. Ми написали йому лист подяки. Багато допоміг хору вчитель музики Міронов Дан, а також диригент із Запоріжжя Юрій Івченко, який протягом 1991-1994 років нерідко відвідував нас. Він навчив на співати по голосах. Кожного разу він радив нам співати наші давні козацькі пісні, яких на жаль вже не можна почути на Україні.”

У репертуарі хору “Задунайська Січ”, крім козацьких пісень є і інші народні пісні. Марія Карабін:” Наш репертуар дуже багатий. Ми виконуємо як ліричні, так і веселі пісні, зокрема козацькі, а також колядки. Нам дуже подобаються пісні: “Козацька похідка”, “Ой на горі вогонь горить”, “Повіяв вітер степовий”, пісні про долю козаків, про їхню боротьбу за волю, за свою долю, за своїх батьків. Пісні ми знаємо від наших батьків та дідів. Ці пісні ще й тепер співаються в українських селах повіту Тулча.”

Після кількох успішних виступів, члени ансамблю стали відомими й їх почали запрошувати на різні фестивалі як в країні, так і закордоном : ”Наш хор виступав спочатку на місцевому рівні, потім у багатьох містах Румунії, Сігеті, Сучаві, Сереті, Решеці, Зоріле, Констанці, Бухаресті та у Брашові, де взяли участь у Міжнародному фестивалі колядок. Тоді ми представили як святкується Різдво у Тульчі. Публіка була здивована та зачарована нашими різдвяними звичаями. Ми виступали і закордоном у численних містах України: Києві, Запоріжжі, Ізмаїлі, Рені. У 1992 ми брали участь у Світовому конгресі українців, де успішно виступали. Нас дуже тепло прийняли. Кияни запросили у гості додому і ми мали нагоду гарно поспілкуватися. Ми знаходилися у Києві один тиждень. Ті дні я ніколи не забуду.”

Численні здобуті призи свідчать про надзвичайну якість хору, але пані Марія Карабін відмічає, що найдорожчими для виконавців хору є оплески публіки та задоволення, яке відчувають вони тоді коли співають: ”Мене, як і інших членів хору ніколи не цікавили нагороди. Ми хочемо передати людям нашою українською піснею почуття радості, емоції. І нам це, я думаю, часто вдалося. Люди, у знак подяки обнімали нас і казали, що таких пісень ще не чули. Це була найбільша нагорода для нас.”

Пані Марія Карабін пригадує візит до Румунії Президента України Леоніда Кучми: ”Ми зустріли його із сіллю і хлібом в аеропорту Міхаіл Когелнічану в місті Констанца. Він був приємно вражений, що його зустрічають українці у гарних народних костюмах. Він був дуже радий і обіймав кожного члена. Я теж була дуже схвильована.”

Про плани на майбутнє пані Марія не хоче багато говорити, вона вважає, що це належить молодому поколінню, але все ж таки дає кілька порад: ”Треба, щоб хор постійно поповнювався новими членами. Щоб приходила молодь, але і літні люди щоб залишилися далі, бо вони добре знають численні пісні і можуть багато у чому допомогти і навчити молодих учасників хору.”

На завершення нашої рубрики бажаємо довгого життя хору “Задунайська Січ”, щоб його члени надалі зберігали українські народні пісні й передавали їх молодому поколінню. (Христина Штірбець, фото: Тульчанська філія СУР-у)

Союз українців Румунії, Департамент міжетнічних відносин, Міністерство культури та мерія місцевості Ульма Сучавського повіту провели 15 та 16 червня XX-ий Фестиваль національних меншин “Співжиття”. В рамках культурного заходу був організований круглий стіл на тему “Національні меншини в Буковині — зразок співжиття”.

Взяли участь предаставники польської, липованської та української меншин Румунії, але і гості з України. Після параду народних костюмів, художні колективи зачарували своїми народними піснями і танцями присутню публіку в Будинку культури села Ульма. Були присутні також представники Союзу українців Румунії, Генерального консульства України у м. Сучава, місцевої влади, української громади та журналісти.

Учитель Юрій Чега з місцевості Ульма, палкий любитель українського фольклору розповідає як пройшов цей фестиваль: ”Фестиваль дебуютував круглим столом на тему “ Національні меншини Буковини – зразок співжиття”. Цікаві були виступи представників липованів та поляків, котрі детально представили перед присутніми аспекти із історії, релігії і традиції своїх народів. Представник сучавської філії СуР-у Борис Петрашук виступив з цікавою доповіддю під назвою “ Петро Могила та Паїсіє Величковський у православній церкві.” Наступного дня на сцені будинку культури виступили 11 гуртів, всього 230 артистів-аматорів, котрі представили українські пісні і танці. Надзвичайне враження залишив Іван Дерда, заслужений артист України. На високому рівні виступили танцюристи гурту “Червона калина” із села Негостини сучавського повіту. З нагоди фестивалю був відкритий у селі Ульма музей із старими предмети домашнього вжитку та побуту, а також та книгами.”

На фестивалі був присутній також учитель української мови з села Негостина Євсебій Фрасенюк, який поділився своїми враженнями: ”Фестиваль відбувся на високому рівні. Пройшов парад костюмів специфічних різним місцевостям Буковини. Мер села Ульма прийняв гостей із хлібом, сіллю та українським рушником. Потім, виступили з промовами кілька гостей, у тому числі з України. Концерт відбувся упродовж 4-5 годин на сцені Будинку культури. На сцені виступили українські колективи “Коломийка” та “Надія Замку” з Сірету, “Козачок” з Бальківців, “Негостинські голоси” і танцювальний гурт “Червона калина” з Негостини, “Веселка” із Вашківцях, “Гуцулка” та “Ліцеїсти” з Ульми, жіночий вокальний гурт “Полонинка” із Палтіну та “Свекрухи” із Сучави, із-за кордону заслужений артист України соліст Іван Дерда. Всі колективи були нагороджені дипломами за участь. Закінчилося свято гарним моментом, коли на румунському прапорі, на якому були прикладені маленькі прапорці всіх тих меншин, які протягом часу брали участь у фестивалі “Співжиття”, був переданий меру Палтину, де наступного року відбудеться новий випуск фестивалю.”

Євсебій Фрасенюк скаже, якою була мета цього заходу: ”Головна ідея цього фестивалю навіть як сама назва підказує є співжиття всіх тих меншин, які проживають на Буковині, щоб поділитися своєю культурою, побачити пісні, танці та костюми кожної меншини. Єдність у різноманітності є специфічна Буковині, оскільки тут проживають багато нацменшин. На мою думку всім присутнім подобася цей фестиваль. Така подія запам’ятовується і залишає свої наслідки у душах всіх, тих, котрі люблять і плекають культуру.”

У Тульчанському повіті, що знаходиться на південному-сході Румунії, 8-9 червня відбулися заходи з нагоди 200-річчя заснування “Задунайської Січі” у Верхньому Дунавці, коли значна частина запорізьких козаків переселилися у Добруджу після скасування Катериною II у 1775 році Запорізької Січі. Заходи, були ініційовані головою Тульчанської філії Союзу українців Румунії Дмитром Черненком та деканом історичного факультету Одеського національного університету В’ячеславом Кушніром, за фінансової підтримки Союзу Українців Румунії.

У заходах взяли участь представники СУР-у, Посольства України в Румунії, делегація Одеської обласної ради, історики, політичні діячі, журналісти, режисери, представники місцевої влади та української громади.

У своєму виступі на відкриті міжнародної конференції на тему “200 років від переселення запорозьких козаків до Верхнього Дунавця”, відомий історик, декан історичного факультету Одеського національного університету В’ячеслав Григорович Кушнір зазначив, що “Задунайська січ” посприяла збереженню національної ідентичності українців. “Я бажаю, щоб ми були гідними нащадками козаків. Водночас, треба визнати той факт, що й українці мають свій внесок у збагаченні національної культури Румунії” — відмітив історик Вячеслав Кушнір.

Учасником конференції була і радник у Міністерстві культури Румунії, пані Ярослава Колотило, яка розповіла як пройшли святкові заходи з нагоди 200-річчя заснування “Задунайської січі” або “Дунавецької січі”: ”Відкрилося свято гарно і тепло з вітальними словами. Потім були презентовані кілька наукових робіт. Пан В’ячеслав Кушнір, декан історичного факультету Одеського національного університету, представив свою роботу на тему історії козаків. Радник-посланик Посольства України у Румунії Теофіл Рендюк презентував роботу на тему Мазепи та козаки. У міжнародній конференції ще взяв участь відомий український антрополог, етнолог, доктор історичних наук Сергій Сегеда, який представив роботу на тему Мазепи. Історик Віргілій Ріцко, також, представив роботу на тему задунайських козаків. З боку Міністерства культури я передала вітання і висловила радість, що минулими роками наше відомство змогло фінансово допомогти розвитку українства у Тульчанському повіті. Потім відбувся показ документального фільму Валентина Сперкача “Кубанські козаки”, знятого 1992 року. Після обіду ми поїхали до Верхнього Дунавця, де поклали квіти до пам’ятника встановленого задунайським козакам 1997 року. Біля пам’ятника присутні виступили з промовами, були декламовані вірші, пролунали козацькі пісні. У моєму виступі, я подякувала тим українцям, які постаралися спорудити цей пам’ятник. Йде мова про Грирогія Дам’янова, Мірчу Теренте, Віргілія Ріцко. Також подякувала голові Тульчанської філії СУР-у Дмитру Черненку, який доклав багато зусиль, щоб нагадати людям про нашу історію. На другий день, ми зробили поїзду по Дунаю, відвідали село Крішан, де компактно проживають українці. Це була добра нагода для спілкування, кращого пізнання, налагодження контактів. Разом з ансамблем “Задунайська Січ” ми співали козацькі та інші народні українські пісні. Ця подія була дуже гарна та потрібна для збагачення нашого українського духу і для того, щоб наші українці не забули чиї вони нащадки.”

Пані Ярослава Колотило уточнила, що це було третє велике свято присвячене задунайським козакам: ”Перше свято називалося “По слідах запорізьких козаків”, яке відбулося у 2001 році. Тоді відбулася презентація книги “Українці за Дунаєм”, яку написав В’ячеслав Кушнір після двох років дослідження. Потім ми відзначили 180 років від розсування “Задунайської січі”. Тоді була презентація книги “Українці за Дунаєм”, яку на румунську мову переклав історик Віргілій Ріцко, за фінансовим сприянням СУР-у.”

Українці Тульчанського повіту, нащадки козаків, які доклали багато зусиль для збереження національної ідентичності українців, української культури, власних традицій та звичаїв, отримали грамоти з боку Одеської обласної ради. Йде мова про історика Віргілія Ріцка, диригента хору “Задунайська січ” Марію Карабін, учителя Ананія Іванова, голову тульчанської філії Дмитра Черненка. Грамоту отримала й радник у Міністерстві культури Ярослава Колотило.

Голова Тульчанської філії СуР-у Дмитро Черненку дуже вдячний гостям, які посприяли доброму проведенню святкових заходів. Він сказав, що у Тульчанському повіті почали зйомки нового документального фільму про задунайських козаків. Протягом двох тижнів режисер Валентин Сперкач та продюсер Олександр Фролов з Києва, разом з Дмитром Черненком відвідують різні місця компактного проживання українців, проведуть розмови з нащадками задунайських козаків, щоб більше дізнатися про їхній побут, умови існування та знайти якомога більше слідів. Вони знайшли у одному помешканні у селі Верхньому Дунавці дуже давні фотографії, які мабуть будуть служити матеріалом для цього фільму. Також відбулися зйомки на кладовищі та у церкві у Верхньому Дунавці, де зберігаються дуже давні релігійні книжки. Режисери з України прибули до Тульчі знімати документальний фільм з ініціативи Валентина Соколовського отамана Міжнародної організації “Козацтво України”.

Як ми вже згадали, у Тульчі діє вже понад 20 років ансамбль “Задунайська Січ”, душею якого є його керівник пані Марія Карабін. Репертуар хору дуже багатий. Члени хору виконують як ліричні, так і веселі пісні, зокрема козацькі як наприклад: “Козацька похідка”, “Ой на горі вогонь горить”, “Повіяв вітер степовий”, пісні про долю козаків, про їхню боротьбу за волю, про батьків. Ці пісні, члени хору приберегли від своїх батьків та дідів, вони й тепер співаються в українських селах Тульчанського повіту з різних нагод.

Вже стало традицією кожного року у травні, у найбільшому українському селі Румунії Поляни на Мараморощині святкувати День перемоги. Понад 200 місцевих жителів боролися наприкінці Другої світової війни, як добровольці, проти фашистських cил. Багато з них полягло в бою за свободу не тільки Румунії, але й інших європейських країн. І вони внесли свій скромний вклад поряд з Червоною армією, арміями союзників та дивізією ім. Тудора Владіміреску в Перемогу 9 Травня 1945-ого року.

У центрі села Поляни знаходиться памятник добровольцям, споруджений 1956 року, який за останні 50 років втричі був відремонтований. Останній раз, замість червоної зірки, яка стояла на верху пам’ятника, був поставлений Хрест. Зірка не зникла зовсім, вона була поставлена трохи нижче, таким чином залишилися обидва символи, оскільки такою була історія.

Захід присвячений вшануванню памяті добровольців війни був оргавнізований мерією села Поляни, на чолі з мером Степаном Ончою, за фінансовим сприянням Союзу українців Румунії. Ми запросили пана Степана Ончу розповісти як пройшло це свято. Ось, що сказав він: ”До нас прибули гості з України, делегація з Рахівської районої державної адміністрації, до складу якої війшов голова Рахівської районної ради Микола Беркела та група хлопців і дівчат, які виконали гуцульські танці. Були присутні також голова Союзу українців Румунії Степан Бучута, голова Марамуреської філії Мирослав Петрецький, голова організації Союзу українців Румунії села Поляни Степан Кіфа, заступник префекта Памфіл Берчан. Свято почалося панахидою біля памятника героям, яку відправили священики Ілля Хашчек та Дмитро Курак. Свящиник Ілля Хашчек у своєму слові говорив про добровольців, але й про почуття родини, яка залишилась вдома, чекаючи на батька, наречиного або сина. Потім, у будинку культури, голова організації Союзу українців Румунії села Поляни пан Штефан Кіфа привітав учасників, які прибули з цієї нагоди до Полян. Депутат Степан Бучута, уродженець села Поляни, уточнив важливість святкування героїв, поздоровивши зі святом всіх мешканців рідного села, побажав ветеранам-добровольцям та їх родинам здоровя і всього добра. Виступали хор “Ронянські голоси”, який проспівав на чотири голоси народні та воєнні пісні, диригент – пані Джета Петрецька, виступали також хор села Рускови, керований пані Михаєлою Миколайчук та група дітей четвертої школи села Поляни під керівництвом Івана Штецки. Всі були обдаровані щирими оплесками.”

Ми запросили мера Степана Ончу розповісти про добровольців, які взяли участь у Другій світовій війні. ”З нашого села взяли участь у війні понад 200 молодих осіб, з яких повернулися додому 185, решта загинуло на полю бою. Взяли участь як добровольці також хлопці із сусідніх сіл Кривого та Рускови, але й з інших українських сіл Мараморощини. Вони допомогли у Другій світовій війні у перемозі над фашистськими загарбниками. Вони воювали поряд з Червною армією проти фашизму в Угорщині та навіть до Чехословаччини. У нащому селі залишилося лише два ветерани. На святі були присутні їхні сини, оскільки вони дуже хворі, їм понад 80 років.”

Свято героїв-добровольців у Полянах залишиться в серцях тих, які шанують память героїв-визволителів, між якими були і найкращі сини Мараморощини

Напередодні Великодніх свят у будинку культури села Палтину Сучавського повіту, що межує з Путилським регіоном Чернівецької області, відбувся перший фестиваль-конкурс під назвою “Великодні звичаї і традиції у гуцулів Румунії”. Фестиваль був організований з ініціативи вчителя Ілля Савчука, за фінансовим сприянням Союзу українців Румунії. Взяли участь учні середніх шкіл сіл Ульма, Бродина, Молдовица-Суліца, Ізвоареле Сучевей, Бряза, Чумирна, Молдовіца, Ватра-Молдовіцей та з гуцулських сіл Марамуреського повіту: Бистрого та Вишавської Долини. Діти дуже гарно розписували писанки, а також розповіли про великодні традиції та звичаї специфічні кожній місцевості звідки вони походять. Наприкінці конкурсу, вони отримали дипломи та подарунки.

На цьому фестивалі-конкурсі серед численних присутніх були: депутат українців Румунії Іван Марочко, Генеральний консул України в місті Сучава Василь Боєчко, голова Сучавської філії СуР-у Іван Боднар, голова Марамуреської філії Мирослав Петрецький, мер села Ватра-Молдовіцей Віргілій Сагін. Виступили з українськими піснями Сучавський гурт “Свекрухи”, “Голоси Негостини”, та “Полонинка” з Палтину. Зачарувала публіку своїм декламуванням Фелічія Облезнюк та Думітріца Анич. Гості з Банату, Добруджі та Марамурешу мали нагоду відвідати монастир Молдовіца.

Організатор першого фестивалю “Великодні звичаї і традиції у гуцулів Румунії “вчитель Ілля Савчук ствердив, що: ”Такі давні звичаї тепер мало відомі й тому ми хотіли, щоб вони не забулися, не пропали, діти гуцульських сіл та діти інших місцевостях, щоб знали як жили гуцули, як вони готувалися до Великодня. Таким чином, можна заохотити молоде покоління вивчати та зберігати успадковані звичаї від своїх батьків та дідусів. Це перший фестиваль-конкурс гуцульських великодніх звичаїв і думаю, що не буде і останнім. Треба показати наші звичаї, щоб про них знали як українці, так і румуни.”

Учителька восьмирічної школи с. Палтину Віоріка Негуре гарно підготувала своїх учнів для цього фестивалю-конкурсу: ”На цьому фестивалі, члени молоденького гуртку “Полонинка” з села Палтину дуже гарно представилися. Вони показали, як вміють розписувати писанки. Теж вони підготували кошик, з яким кожний господар йде до церкви. Вони були дуже гарно одягнуті у народних костюмах. Тому що фестиваль відбувся у нашому селі, на відкритті учениця Андрея Зініч розповіла про наше гуцульське село, де воно знаходиться, чим займаються його жителі, про жінки, які розписують писанки та від яких діти навчилися цьому мистецтву. Потім учениці Джорджета Бовгар, Клаудія Савчук, Марія Копчук, Джорджета Бухало, Марія Харлюк, Ніколета Савчук, Меделіна Ніга розповіли про весняні звичаї пов’язані з святом Святого Юрія, Вербною неділею, Страстним тижднем та про писанку (мотиви, символіка, кольори, легенди). А наприкінці, учні співали гарну пісню про писанку:

Я писала писаночку

Писала, писала,

Щоби тая писаночка

Славу здобувала.

Ой, кувала зозуленька

Та сіла на стайню.

А я пишу миленькому

Писаночку гарну.

Я писала писаночку

Кольори вкладала,

Щоби людям писаночка

Радість дарувала

Люба моя товаришко,

Як то може бути,

Що ми свої писаночки

Не можемо забути.

Засіваймо добродійки

Співанки знайомі,

Щоби легко писалося

Писанки чудові.

Цю пісню діти нашого села навчилися від своїх матерів.”

У свою чергу, вчитель Юрій Чега з місцевості Палтину, палкий любитель українського фольклору ствердив, що: ”Про писанкарство можна сказати, що набуло масового характеру, через те, що писанкарки виконують надзвичайні писанки, яких продають на різних ринках в країні, але і в Німеччині, Італії, Бельгії, США та Австралії. Гуцульські писанкарки зі усією душею й любовю ставляться до цього мистецтва, пишуть писанки, але й передають свої безцінні знання й уміння дітям. На цій культурній події мені звернули увагу дві учениці середньої школи: Габрієла Горбат першого класу та Параскива Горбат четвертого класу, які розписують прекрасні моделі на писанках. У березні цього року вони стали лауреатами Міжнародного фестивалю-конкурсу писанкарства у місцевості Чокенешть.”

2 по 5 квітня, у місті Карансебеш, Караш-Северінського повіту відбулася ХХІ Національна олімпіада з української мови та літератури. Взяли участь у цьому змаганні 37 учнів VII-XII класів з Сучавського, Марамуреського, Тіміського, Караш-Северінського та Ботошанського повітів, які перемогли у повітових конкурсах. На церемонії відкриття Олімпіади, яка відбулась 2 квітня у Будинку культури Карансебешу, виступили мер міста Карансебеш Марчел Вела, представник Міністерства освіти Ева Ногь, шкільний інспектор з української мови Іван Кімпан, голова Союзу українців Румунії Степан Бучута, голова повітової філії СУР-у Іван Лібер та голова комісії олімпіади Іван Робчук. Чудові народні пісні і танці представили гурти “Червона калина” та “Зелена ліщина”. Олімпійці мали нагоду відвідати цікаві туристичні атракції регіону.

Посольство України у Румунії було представлено радником-посланником Теофілом Рендюком, який у своєму виступі, зокрема, підкреслив важливість вивчення рідної мови учнями-українцями з Румунії, зазначив, що українська сторона всіляко заохочує переможців олімпіад, у тому числі шляхом надання їм можливості взяти участь у Міжнародному дитячому фестивалі “Змінимо світ на краще”, який щороку відбувається у Міжнародному дитячому центрі “Артек”, а також відпочивати у літніх дитячих таборах в Україні.

Голова комісії Національної олімпіади з української мови та літератури пан професор Іван Робчук був задоволений створеними умовами повітовим інспекторатом та місцевою владою для проведення Національної олімпіади з української мови і літератури, яка пройшла разом з олімпіадами з хорватської та російської мов. Про рівень підготовки учнів пан Іван Робчук ствердив: “Найкраще представилися учні Сучавського та Марамуреського повітів. Переможцями перших місць стали 4 учні з Сучавського повіту і 3 учні з Марамуреського. Серед 30 нагороджених учнів, 12 було з Сучавського повіту, 11 – Марамуреського повіту, 5 учнів з Тіміського повіту, по одному з Ботошанського та Караш-Северінського повітів. Всіх було нагороджено дипломами та грошовими нагородами Міністерства освіти. Союз українців Румунії подарував учням українські книги та фінансував екскурсію, яку діти здійснили у цьому краю. Рівень підготовки учнів був задовільним. Майже всі учні написали гарні невеличкі твори на 2-3 сторінки, досить правильно відповіли на запитання з граматики, лексики та лексекології. Але треба признати, що було і робіт слабших. Окремі учні ще вживають діалектні слова, запозичення з румунської мови або кальки. Причина полягає у тому, що у нас відчувається великий брак нових підручників і кваліфікованих вчителів. Сподіваємось і на підтримку України, щоб удосконалити знання учнів та вчителів з української мови. Але ми ставимося до цього питання оптимістично. Як я сказав у моєму виступі на закінченні XXI-ої Олімпіади з української мови і літератури, наші учні, у яких є бажання вивчати українську літературну мову, є гарантією збереження нашої культурної та національної ідентичності.”

Учителька української мови Анка Штюбяну у школі Бальківці Сучавського повіту, яка старанно працює для підготовки учнів до різних національних та міжнародних конкурсів, також поділилася своєю думкою про цьогорічну олімпіаду з української мови та літератури: ”Всі члени президії повчально звернулися до учнів і гарно говорили про роль рідної мови у житті людини, про повагу до рідної культури. Представники міста Карансебеш із любов’ю розповіли про своє місто з давньою історією, чудовими краєвидами, культурно етнографічними відтінками. Із їхніх виступів випливала мудрість та повага. Все це доказало, яке мирне міжетнічне співжиття існує у Банатському регіоні. Підбадьорені учні, другого дня у Теоретичному ліцеї ім. Траяна Доди, писали письмові роботи, якими доказали свої знання, мислення та оригінальність. Членам комісії довелося уважно читати і перечитувати учнівські роботи, щоб коректно оцінювати знання та старання майбутніх носіїв нашої української рідної мови. Голова комісії професор доктор Іван Робчук з терпливістю та мудрістю вмів коректно вирішити всі питання. Преміювання учнів відбулося 5-го квітня у Будинку культури Карансебешу у присутності важливих осіб міста Карансебеш, які гратилювали олімпійців переможців та підбадьорили учнів, які не отримали премії, всіх спонукаючи продовжувати свою працю. Олімпіада це учнівське змагання, це момент коли учень та вчитель збирають плоди своєї нелегкої праці. Олімпійці це кращі учні з найкращих. вони наша надія, наше майбутнє. Але тому, що вдосконалення є примара, а головне є прагнути здобути її, нам викладачам і учням доводиться безупинно працювати, щоб наша рідна українська мова й тут прочитаю Максима Рильского “чистіше від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам. Хоч і живе своїм життям.” Ми вчителі української мови нехай сіємо у душах наших учнів любов та повагу до рідної мови.”

Серед завдань для учасників Олімпіади, згідно з навчальною програмою, фігурувало аналіз віршів Тараса Шевченка, Максима Рильського, Дмитра Павличка, Бориса Олійника, Олександра Олеся, а також написання есе на основі творів Івана Франка, Ліни Костенко та інших відомих українських поетів та письменників. Як справилися учнів з цими питаннями та які враження склалися у них ми дізнаємось від Діяни Урсаке учениці 12 класу Серетського ліцею ім. Еудоксія Хурмузакі, яка отримала першу премію: ”Для мене олімпіада це найвищий спосіб, який дає можливість показати і перевірити мої знання з української мови і літератури, яку я вивчаю і люблю, тому що це моя рідна мова. Отже, мова це багатство кожної людини. Мій улюблений поет Павло Тичина. Я люблю його твори оскільки його вірші начеб б пісні, які мають великий вплив на мою душу. У ході екскурсії ми відвідали давню столицю Дакії, замок у місті Хунедоара, церкву Святого Миколая та монастир Пріслоп. Ця екскурсія назавжди залишиться у моїй пам’яті.”

Олімпійці дивились документальний фільм, якого показав колишній альпініст Корнел Галеску, відвідали Караш-Северніську філію Сур-у, яку очолює вчитель музики Іван Лібер та взяли участь у екскурсії у цьому чудовому регіоні Румунії. Про цю екскурсію розповість вчитель української мови Михайло Бобік у школі Корнуцел Караш-Северінського повіту, який супроводив олімпійців: ”Для того, щоб поповнити історичне та культурне знання учнів СуР фінансував цікаву екскурсію. Таким чином, олімпійці відвідали стародавню столицю даків – Сарміседжетуза, де побачили музей, зброю, одяг та різні предмети тих часів. Потім, побачили собор Святого Миколая, що знаходиться у селі Денсуш, найдавнішу церкву Румунії, де ще проводиться богослужіння. Щоб йти у крок з історією ми показали учням й заповідник зубрів, який розташований неподалік Хацегу. Щоб наблизитися до наших часів, вони відвідали потім Замок Хуніадів. Тут учні були здивовані красою та розміром будівлі. Екскурсія завершилась відвіданням монастиря Пріслоп, де був похований монах Арсеніє Бока. Надіємось, що екскурсія була на користь учням.”

Учениця XI класу Беатріс Попович українського ліцею ім. Тараса Шевченка з Сігету-Мармацієй, також поділилася своїми враженнями: ”Для мене брати участь у олімпіаді з української мови стало вже традицією, тому що кожного року починаючи з VII-го класу, я брала участь у цій олімпіаді. Я вважаю, що брати участь у олімпіаді це гордо і престижно, тому що тут зустрічаються найкращі учні та знавці української мови з цілої країни. Я проаналізувала один з найкращих драматичних творів Івана Франка, який є один з моїх улюблених письменників. Я вивчаю українську мову, тому що по-перше це моя рідна мова, а по-друге мова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Ліни Костенко, це чудова мова. Я хочу сказати всім, що українську мову треба вивчати шанувати і цінити як найдорожчий скарб. Під час олімпіади я не тільки мала нагоди познайомитися з новими друзями, але й відвідати прекрасні туристичні атракції. Було чудово! ”

Знай більше! Будь кращим!” так називаються цьогорічні позашкільні заняття, які проходять з 1 по 5 квітня у Румунії. Минулого року вперше учні, викладачі та батьки змогли побачити “школу інакше”, коли уроки та звичайні контрольні роботи були замінені на позашкільні заходи, а класичний розклад уроків був перетворений на спеціальний. Той, хто мріяв про альтернативні методи навчання, з проведеними уроками історії на вулиці перед будинками історичного значення, або уроками ботаніки під час гірських маршрутів, чи навчитись танці, пісні, писанкарству або краще проявити себе у різних галузях, був повністю задоволений саме перед весняними канікулами.

І етнічні українські учні в Румунії, яких майже 8000 беруть активну участь у позашкільних подіях, організованих цього тижня. Про спосіб, в якому розгортається ця програма в українському ліцеї ім. Тараса Шевченка у місті Сігету-Мармацієї Марамуреського повіту, розповідає викладачка інформатики Оксана Ферцаді, яка координує всі позашкільні заходи: ”Оскільки, у нашому ліцеї учні навчаються своєю рідною українською мовою, ми намагаємось зберігати традиції, які передаються їм батьками, дідами та бабусями, тому і наші заходи мають зокрема таке завдання. Наприклад, одним із заходів називається “Бабусина скриня — майстерня ляльок”. Цей захід проводиться упродовж чотирьох днів, тому що його не можна закінчити за один день. Тут учні виготовляють чоловіче і жіноче народне вбрання притаманне всім українським селам Мараморощини, а також одну пару ляльок, яка представлятиме українське народне вбрання з України. Вони самі його викроюють, вишивають. Вони спочатку мали поцікавитися у своїх батьків, бабусь, подивитися, якою була вишивка саме тієї місцевості, який одяг носили у ті часи, щоб могти пошити одяг для наших ляльок. Після того, коли вони закінчать цю роботу буде організована виставка.

Також, якщо говорити про традиції, у нас організуються уроки писанкарства, уроки вишивання та в’язання гачком. На писанкарстві беруть участь і хлопці, але на вишиванні та в’язанні лише дівчата. Їхні мами вміють ткати, вишивати, плисти, чого не вміють наші дівчата, тому ми намагаємось заповнити цю прогалину. Інший цікавий захід називався “Дозвольте познайомитесь”, який проходив у вівторок та який був проведений у партнерстві із технологічним ліцеєм “Мармація” з м. Сігету-Мармацієї, де група учнів 10 класу, серед яких немає жодного учня українця, познайомилися з нашими учнями. Вони донесли історію, культуру свого краю, а українські учні нашого краю, хоча українські села з Румунії межують з румунськими, вони дуже мало знають одні про одного.

Для старшокласників був організований тренінг для майбутніх молодіжних лідерів, а у п’ятницю відбудеться тематична професійна екскурсія до міста Бая-Маре, де вони зможуть відвідати факультет. Були проведені також теоритично-практичні курси першої медичної допомоги, у понеділок — теорія, а у вівторок — практика. Курси очолювала викладачка біології разом з шкільним лікарем. Тиждень ще не закінчився, ще будуть організовані заходи. На жаль, нам не пощастило з погодою, тому змагання з футболу та курси екологізації були перенесені.”

Ми запитали викладачку Оксану Ферцаді як ставляться учні та батьки до позашкільної програми “школа інакше”. Ось що вона відповіла: ”Вони зацікавлені. На жаль, можемо зауважити і те, що кого не цікавить навчання, його не цікавить і позакласна робота. Є і учні, які слабші у навчанні, але які нас дивують, ми їх викриваємо по-інакшому, бачимо що вони дуже здібні та зацікавлені цими заходами. Цього року було легше, але минулого року ми провели дуже клопітну роботу з батьками, через те, що вони вважали, що краще дитина залишиться вдома і поможе у господарстві ніж буде ходити і не цікавитися школою. Але вже цього року, вони побачили, що не була проста втрата часу, а що це пішло на користь учням. Наприклад, минулого року ми мали партнерство з школою, де готують прикордонників у місті Орадя. Вони нас запросили. Діти жили там, брали участь у їхніх курсах і коли повернулися додому розказали своїм батькам як було і вже цього року було набагато легше.”

На думку викладачів позашкільні заходи важче провести, але цікавіше, оскільки приємно бачити, як діти проявляють свій талант і, навіть обирають майбутню професію, стверджує Оксана Ферцаді: ”Наприклад були діти, які побачили, що робота лікаря або медичної сестри є цікавою. Народжується у них інтерес. Коли ліцеїсти працюють з малими дітьми, бо у нас є і педагогічний профіль, де ми готуємо майбутніх вчителів або вихователів, вони відчувають, хто дійсно має покликання для цієї професії і чи хотів би продовжувати її. Ті, учні, які брали участь у тренінгу молодіжного лідера побачили, що вони дійсно можуть керувати групою людей. Коли закінчимо тиждень, ми чекаємо на те, щоб при подальшій підготовці якогось шкільного свята чи концерту, не буде йти ініціатива тільки від викладачів або педагогічного працівника, а і від дітей. Вони вже будуть тими, які нам запропонують, а ми тільки будемо їх підтримувати або допомагати у реалізації того чи іншого заходу.”

Слід уточнити, що пані Оксана Ферцаді заснувала у ліцеї ім. Тараса Шевченка театральну групу “Скоморохи”, яка користується великим успіхом. У рамках цієї гурпи, учні мають можливість проявити свій акторський талант. Неодноразово театральна була запрошена на різні заходи, де її члени мали нагоду донести до відома румунського глядача і не лише український фольклор.

Негостинська восьмирічка також організує позашкільні виховні заходи “школа інакше”, які повинні відповідати інтересам учнів а також їхнім батькам — стверджує вчителька Діана Фрасенюк: ”Ціллю цієї позашкільної програми є участь всіх учнів та дошкільнят у різних заходах, щоб виявити таким чином їхні таланти, нахили та здібності у іншому форматі, ніж під час звичайних уроків, стимулювати їх краще проявляти себе. У нашій Негостинській школі, разом з вчительками Лідією Даскалюк та Нарчісою Плекан, ми провели різні заходи з метою заохотити учнів приділяти більше інтересу українській рідній мові. Ми організували конкурси декламування українських віршів, різні ігри, конкурси українських танців і співів, щоб діти не забували обряди та звичаї своїх предків. Також, учні мали нагоду виявити свій акторський талант, виступаючи з драматизацією українських народних казок “Рукавичка”, “Ріпка”. Діти були дуже раді, що були залучені у таких заходах.”

І для українських учнів, які вчаться на відмінно цей тиждень проходить по-інакшому. Вони беруть участь у Національній олімпіаді з української мови, яка проходить цими днями у місті Карансебеш, Караш-северінського повіту, де мають нагоду продемонструвати свої знання з української мови, літератури, цивілізації та культури, познайомитися з дітьми зі всіх регіонів країни, обмінятися думками, відвідати різні місцеві туристичні атракції але й розважатися. Про здобуті результати учнями на національній олімпіаді з української мови ми розповімо у наступній нашій передачі “Українці в Румунії”.

Для меломанів та членів української громади з міста Клуж-Напока 6 березня стало особливим днем — Національна Клузька опера в партнерстві з Союзом українців Румунії та під патронатом Посольства України в Бухаресті організувала незвичний для репертуару опери вечір під назвою “Добрий вечір, Україно!”.

Міхаела Богдан, артистичний режисер Клузької Національної опери, розповість детальніше, про що йде мова: ”Це перший проект такого роду з репертуару опери. Наша установа хотіла б відкрити двері до міжкультурного діалогу. Будучи першим проектом такого роду, ми запрошуємо усі громади, усі етноси, тому що таким чином ми відкриваємо двері до спілкування між культурною та традиційною музикою. Таким чином ми схотіли відкрити для себе сховані багатства етнічних громад Румунії. Незвичайним є саме цей місток між традиціями й культурою. З Чернівецької філармонії ми запросили ансамбль “Плай”, це надзвичайний ансамбль, який виконає традиційний репертуар, але дуже віртуозним способом, і створить цей зв’язок між професіоналізмом, сценою Опери і такою чистою традицією української музики. Українська оперна музика дуже мало відома, на жаль, багато хто плутає її з російським репертуаром. Але для меломанів це буде дуже приємний спосіб відкрити для себе казкову атмосферу. Солісти нашої опери, яких так любить клузька публіка, представлять святковий вечір класичної музики, йде мова про наших солістів Вероніку Фізешан, Віорел Сеплекан, Флорін Естефан, Андрей Мица, Елізавету Каделкін, родом з України, Надію Черкез. Це просто надзвичайний розподіл, репертуар був ретельно обраний маестро Адріаном Морару, який знаходитиметься за диригентським пультом оркестру. Любителі музики матимуть нагоду послухати уривки з менш відомого репертуару, принаймні який дуже мало виконують в Румунії. Сподіваємось, що це буде пілотний проект. Якщо публіці сподобається ця ініціатива і вона відгукнеться на неї, тоді на майбутнє ми заплануємо подібні вечори про специфічні культури, наприклад, про польську музику чи армянську. В універсальному репертуарі настільки багато аспектів, настільки багато прихованих багатств, включно і в класичній музиці, і ми віримо, що вона вартує постати перед публікою.”

І ось двері Клузької Національної опери відкрилися, запрошуючи публіку переступити поріг чарівного світу музики. На цьому святковому вечорі української опери, романсів і танців не бракували й сюрпризи. За підтримкою Союзу українців Румунії, філія Марамуреш, члени мішаного хору “Ронянські голоси”, одягнені в розкішні традиційні костюми, зустрічали публіку при вході і частували гостей марамороськими ласощами. Окрім цього, в фойє опери був обладнаний і стенд з публікаціями Союзу українців Румунії та невеличка виставка предметів народного ремесла й традиційних українських костюмів Марамурешу — зоні, де проживає найбільша кількість українців Румунії.

Посол України в Бухаресті Теофіл Бауер не зміг бути присутніми на концерті, проте передав своє привітання учасникам і гостям заходу, наголошуючи на тому, що цей унікальний концерт, який відбувається під таким влучним гаслом у Румунії вперше, золотими буквами впишеться у літопис українсько-румунських відносин і має шляхетну мету подалі зближати двох сусідніх народів.

Зі словами подяки виступив і Заступник Голови Союзу українців Румунії Іван Гербіль: ”Дозвольте поздоровити організаторів цього заходу за їхню ініціативу пропагувати таким чином культуру й традиції української меншини Румунії. Це дуже важливий захід для нашої громади, тому що багатство, різноманітність та чарівність, специфічні українській етнографії, є кількома характеристиками нашої ідентичності, яка робить нас однією з найчарівніших громад в культурному румунському пейзажі. Беручи до уваги те, що ми знаходимося в місті Клуж-Напока, дозвольте зазначити, що ця філія проводить широку культурну, освітницьку й артистичну діяльність, якими відзначає різні постаті української культури. Кожного з нас бодай один раз в житті спокушала ідея одягнути кімоно, сарі чи пончо, чи відвідати з китайського кулінарного мистецтва; іншим разом нам хотілося б послухати музику інших народів. Але чому ми ніколи не спробували дізнатися більше з історії, культури та цивілізації українського народу, який, між іншим, є нашим сусідом і про якого відомо так небагато? Послухати, як бринить на струнах бандури від Карпат до Дніпра рядки великого українського поета Тараса Шевченка? Україна є найбільшим сусідом Румуні, з населенням понад 45 мільйонів, і представляє собою, окрім доблесних козацьких історій чи народних українських пісень, і надзвичайну культуру, яка є частиною всесвітньої культури. Так як березень вважають місяцем Тараса Шевченка, ми мусимо відсвяткувати його і цього року, коли сповнюється 199 років від його народження. Названий і кобзарем української лірики, Шевченко, поруч з корифеями української мови та літератури Іваном Франко та Лесею Українкою, є золотою трійцею національної культури, яка стала частиною української культури звідусіль.”

Концертна програма заходу розпочалася виступом Марамороського мішаного хору “Ронянські голоси”, до якого приєднався і хор студентів Клузької філії, які розпочали свою програму піснею на слова Тараса Шевченка “Реве та стогне Дніпр широкий”, і продовжили низкою чарівних українських пісень, а танцювальний ансамбль “Соколи” викликав гучні оплески за майстерність виконання народних танців. До вподоби публіці прийшовся і танцювальний гурт із України “Гуцульські барви”, які зачарували публіку гуцульськими танцями. А от ансамбль “Плай” Чернівецької філармонії вразив своєю майстерністю та запальними ритмами і неодноразово викликав гучні оплески. У другій частині концерту оркестр Клузької Національної опери та її солісти зачарували публіку виконанням уривків з опер “Наталка Полтавка”, “Запорожець за Дунаєм” та хвилюючими українськими романсами.

З нагоди Міжнародного дня рідної мови, який відзначається з ініціативи ЮНЕСКО з 2000 року, 16 лютого поточного року у культурному будинку с. Молдова-Суліца учні та вчителі української мови Сучавського повіту віддали пошану рідній мові. Починаючи від 2011 року з цієї нагоди розгортається конкурс присвячений українській мові, який ввійшов до календаря позашкільних подій, внаслідок розробки проекту восьмирічною школою Бальківці у партнерстві з Шкільним інспекторатом повіту Сучава, Союзом Українців Румунії, Генеральним Консульством України у місті Сучава. Координаторами проекту є вчительки Анка Штюбяну та Лекреміоара Грігорчук.

Анка Штюбяну, яка викладає українську мову в селі Бальківці, розповість як пройшов цей захід: ”Свято рідної мови розпочалося нагородженням учнів, які написали найкращі есе та склали найцікавіші оригінальні твори. Віце-консул Генерального консульства України в Сучаві Володимир Палєсіка вручив учням цікаві книги, а інспектор з української мови Лучіа Міхок – дипломи та солодощі. Слід уточнити, що культурний захід відбувся за фінансовою підтримкою Союзу українців Румунії. Учні та вчителі мали можливість представити працю, яка розгортається у їхніх школах на ниві української мови. Учні, які вивчають українську мову висловили у віршах та прозі свої почуття до рідної мови. Я назву кілька заголовків учнівських шкільних творів: Моя мова Шевченкова, Живе народ доти, доки живе мова, Рідна мова – мати наша, Рідна мова ніколи не загине, Рідна мова багатство людини, Спогад про дитинство і рідну мову та інші. Третій розділ конкурсу: представлення народних костюмів дав можливість учасникам представити красу народного одягу та розвивати повагу учнів до цінностей своїх предків. Четвертий розділ культурного заходу був артистичний момент. На сцені будинку культури с. Молдова-Суліца виступили гурти учнів, як наприклад: Квіточки, Білочки, Маленькі українці, Гуцульські нащадки, Веселка, Віночок, Вишивка, Буковинка, які зачарували всіх присутніх своїми мелодійними піснями, зворушливими словами про рідну мову, струнами мандолін і танцями. Учні початкових класів ніжними голосами присвятили рідній мові гарні віршики. Свято рідної мови тривало понад п’ять годин. У цей час на сцені та у залі лунав голос рідного слова.“

Далі вчителька Анка Штюбяну розповість про ціль проекту: ”На мою думку, третій випуск конкурсу відбувся на високому рівні. Учасники продемонстрували, яка багата, гарна та милозвучна рідна українська мова. На мою думку проект досяг своєї мети: тобто заохочення інтересу учнів до рідної мови, розвивання уяви учнів шляхом складення письмової роботи на певну тему, розширення їхнього культурного кругозору та підбадьорення учнів українців брати участь у різних подіях з метою утвердження культурної ідентичності, яка лежить в основі розвитку майбутнього європейського громадянина.”

Учителька Діана Фрасенюк восьмирічки с. Негостини поділиться своїми враженнями від участь у святі рідної мови: ”Я мала велику честь бути членом журі цього конкурсу. Мені було приємно бачити, що наші учні з року в рік вдосконалюють рівень мови та культури і це видно у складених ними есе, у декламованих віршах та у гарних піснях і танцях. Я думаю, що такі конкурси є дуже важливі і необхідні дітям не тільки для вдосконалення мови і культури але й для підвищення українського духу. А все це завдяки вчителям, які щодня, щогодинне стараються відкрити дітям красу і чарівність душі українця, тобто допомагають пізнати і відкрити власну душу.”

Для збереження національної ідентичності українців у Румунії, української культури, власних традицій та звичаїв Союз українців Румунії системно проводить культурно-мистецькі заходи за рахунок державного бюджету Румунії. Міністерство культури і культів також співфінансує організування різних культурних заходів, про що розповідає Ярослава Колотило, радник у цьому відомстві та голова Бухарестської філії СуР-у: ”За 20 років відколи Міністерство культури співпрацює з Союзом українців Румунії, нам вдалося організувати численні культурні заходи та допомогти українцям в Румунії. Вже окремі заходи, які ми спільно провели, доходять до 20-го випуску, наприклад Фестиваль українських колядок та обрядів у Сігету-Мармацієї або Фестиваль національних меншин “Співжиття” у Сереті. Ми підтримували українців у проведені різних наукових симпозіумів, як наприклад, конференцію на тему голодомору, яка відбулась у Бухаресті. Теж у Бухаресті пройшло свято присвячене Івану Франку — дуже цікавий симпозіум, в якому взяли участь й чернівецькі та львівські учені. Минулого року в Бухаресті був відзначений 20-ий випуск Шевченківських днів. Слід уточнити, що саме тут вперше пролунало слово та співи на слова Шевченка. Також, ми підтримували організування 10-го наукового дослідження “Румунсько-українські відносини — історія та сучасність” у м. Сату-Маре. Багато заходів було проведено, а ще багато можна було провести. Українці раді, що користуються підтримкою СуР-у, але й Міністерства культури та культів.”

Ярослава Колотило, радник у Міністерстві культури і культів розповість про заплановані заходи упродовж цього року: ”На цей рік ми вже запрограмували цікаві події, яких ми сподіваємось успішно провести. Жаліємо з того приводу, що бюджет для Міністерства культури не є дуже багатий, але думаємо, що знайдуться гроші для співфінансування різних культурних заходів, яких організовуватиме українська громада. Йде мова про свято Шевченка у Бухаресті, Фестиваль українського фольклору на Буковині. Плануємо провести “Дні культури” у Банаті. Цього року ми відзначаємо 20-річчя ансамблю “Задунайська січ” з Тульчі. Також ми хочемо допомогти цікавій ініціативі, яку мали українці з Мараморощини, а саме організування “Міжнародного фестивалю духовної та церковної пісні”. Це вже третій фестиваль, який розгортається у с. Вишня Рівня асоціацією “Хвалімо Господа” заснованою настоятелем української православної парафії с. Вишня Рівня, Юрієм Албічуком. Члени асоціації дуже активні, вони мають добрі стосунки з українцями з України, але й з Польщі. На цьому тижні вони збираються їхати до Львова на фестиваль духовної пісні.”

Велику роль у збереженні українських традицій та звичаїв та у проведенні культурних заходів відігрівають народні аматорські ансамбль пісні і танцю, вокально-хорові колективи та інші гурти, яких досить багато у Румунії — про що розповість Ярослава Колотило: /”У нас у Румунії діє велика кількість художніх колективів. Вони надихають всіх, вони завзято працюють. У Вишній Рівні Марамуреського повіту діють аж три колективи: “Ронянські голоси”, танцювальний колектив та церковний хор. У Сучаві діє жіночий колектив “Свекрухи”, у Сереті колектив “Коломийка”, у Бальківцях “Козачок”, “Веселка” у Вашківцях, “Червона Калина” у Келінешть-Купаренку, “Негостинські струни” у Негостині. Існують численні колективи у Банаті, зокрема хорові, якими керує диригент та відомий музикант Іван Лібер. У Тульчі працює ансамбль “Задунайська січ”, який виконує зокрема козацькі пісні і танці, а у с. Крішан – жіночий вокальний колектив “Рибалка”. У Бухаресті діє ансамбль “Зоря”, який успішно виступає на національних та міжнародних фестивалях, а головне гуртує навколо себе українську молодь країни – студентів, ліцеїстів. Слід уточнити, що майже у кожному селі де проживають українці діють більш чи менш відомі художні колективи. Ми бажали б, щоб український світ знав наші колективи, тому що їхні члени талановиті і працьовиті. Ми хотіли б отримати підтримки з боку України, щоб добрі диригенти або балетмейстери приходили і вчили наші гурти. До цих пір нам це не вдалося. Нам потрібно відправити наших людей, зокрема молодь до України, щоб підняти свій рівень підготовки.”