Дорогі друзі! Ми запрошуємо вас взяти участь у новому конкурсі з призами «Беїле Ґовора – оазис здоров’я», присвяченому одному з найбільш відомих бальнеологічних курортів Румунії. Курорт Беїле Ґовора славиться солоними та йодними водами, що мають високі лікувальні властивості, та сапропелевою гряззю, що рекомендується для лікування респіраторних, ревматичних або травних захворювань.

Отож слухайте передачі ВСРР, читайте наші матеріали на веб-сторінці www.rri.ro та в мережах Facebook чи Twitter і вам буде легко дати правильні відповіді на конкурсні запитання, що мають бути надіслані не пізніше 30 квітня 2015 року.

У конкурсі розігрується головний приз – восьмиденна путівка з повним пансіоном та шестиденним бальнеолікуванням, з 15 по 30 червня 2015 року у Беїле Ґовора, в готелі «Палас», побудованому в 1911-1914 роках, що є пам’яткою архітектури національного значення. Як зазвичай, переможці конкурсу мають покрити власними коштами лише витрати на дорогу до Румунії і назад та на оформлення візи .

Головним спонсором конкурсу виступає готель «Палас» – АТ «Беїле Ґовора». Партнерами конкурсу є: Повітова рада Вилча, Мерія міста Беїле Ґовора, Архієпископство Римніку і Вилчанська філія Спілки образотворчих митців Румунії.

Запитання:

– Коли був побудований готель «Палас» у Беїле Ґовора?

– Чим славиться курорт Беїле Ґовора?

– Як називається адміністративний центр повіту в якому знаходиться курорт Беїле Ґовора?

– Назвіть п’ять туристичних принад Вилчанського повіту.

Просимо написати, що спонукало вас до участі в цьому конкурсі, і чому ви слухаєте передачі ВСРР. Чекаємо ваших листів до 30 квітня 2015 року. Переможці будуть оголошені щойно після завершення конкурсу.

Бажаємо вам успіху!

Наш слухач Володимир Ситніков та його дружина Олена завершили своє тижневе перебування в Румунії у Марамуреському повіті. Їм пощастило виграти головний приз ювілейного конкурсу ВСРР, що був проведений з нагоди 20-ої річниці виходу в ефір першої української передачі румунської служби іномовлення.

Головним призом конкурсу була поїздка на двох до Румунії, точніше путівка з повним пансіоном, у період 15 – 22 жовтня, в пансіонаті«Марія», що знаходиться в селі Сепинца, відомому єдиним у світі «Веселим цвинтарем», що приваблює туристів зі всіх куточків планети.

Запрошуємо вас в наступні хвилини послухати враження В. Ситнікова та його дружини Олени від перебування на Мараморощині. Ось як почав пан Ситніков свою розповідь: Відійшов шоковий стан після оголошення результатів конкурсу, тижневі клопоти-отримання візи, бронювання квитків на поїзд Київ-Ужгород, дзвінок до Солотвина з питанням як дістатися КПП, і ми х дружиною у купе поїзда. Не знаю чому, але серед наших подорожуючих друзів та знайомих Румунія- це Terra incognito, адже ми з Оленою виявляємось для них та для себе Колумбами. Я не буду оригіналом, звісно можу повторювати чиюсь думку, але ще раз хочу зробити наголос на тому, що на сьогоднішній час для україномовного слухача єдиним об’єктивним джерелом інформації про сьогоденну Румунію та її історію, географію, людей, культуру була та залишається Українська редакція Всесвітньої Служби Радіо Румунія, ну а гарною ілюстрацією до передач – OSL-картки. Поки я робив такий відступ, ми з дружиною їдемо у переповненому автобусі, який відправився з ужгородського приміського вокзалу. Звісно, щоб якось згаяти час, починається бесіда з сусідами. На щастя вони виявились дуже цікавими співрозмовниками, показали місце зйомки фрагментів фільму С. Бондарчука Ватерлоо, розповіли про історію краю. Поцікавившись куди ми їдемо поздоровили з перемогою, але на наше запитання, що вони знають про Веселе кладовище та село Сепинца тільки знизили плечима. Така ж реакція була у всіх людей, кому ми задавали подібні питання. Дивно, але в мережі є інформація, що до Сепинці навідувались навіть туристи з Австралії. Ну що ж, як то кажуть, приїдемо побачимо. Без зайвих перешкод перетинаємо наш КПП, а на румунській стороні за межею митного контролю ми бачимо пана Миколу Онужика, який з нетерпінням нас чекав. Пізнали одне одного відразу. Перша фотографія на кордоні і редакційна машина керована паном Маріаном мчить нас до Сепинці.

Далі Володимир Ситніков розповів про почуття, які охопили його після відвідання Веселого кладовища: Біля покажчика Пансіонат Марія ми повертаємо праворуч і зупиняємось у дворі затишної дерев’яної оселі. Нас одразу оточує звична сільська тиша, свіже гірське повітря. Знайомимось з матір’ю господині домною (пані) Яриною – пані Марія на роботі. Піднімаємсоь до свого номера. Отже приїхали. Для перепочинку виходимо на балкон, прикрашений кашно з жовтими квітами та ледь не засипаємо у глибоких плетених кріслах. Нас запрошують на обід. Гастрономічно-цуйкове меню заслуговує окремої статті. Сідаємо у машину, декілька сотень метрів униз по вулиці, поворот наліво за покажчиком і ми біля огорожі за якою стрімко злітає до 50 метрової висоти шпиль цвинтарної церкви. Після входу до центральної алеї тебе огортають такі дивовижні почуття, ти не розумієш спочатку де ти знаходишся. Але, коли ти бачиш на хрестах дати поховань 2010, 2012 роки, починаєш розуміти, що це не декорація, а справжнє діюче кладовище. Почуття смутку, характерного для людини, яка відвідує подібне місце немає. Можливо на мій погляд, для створення подібного настрою також допомагає вдало підібрана музика, яка стиха лунає на кладовищі. На наше прохання пан Микола перекладає декілька іронічних епітафій. Віддавши належну пам’ять засновнику цього дива поволі йдемо до автомобіля. Обмінюємось з жінкою думками щодо побаченого і одностайно приходимо до висновку, що жодна з побачених до того фотографій, жодний фільм не в змозі відтворити тих почуттів, що охоплюють тебе після входу до Веселого кладовища. Отже, спочатку треба побачити це дійсно фантастичне місце, а потім на спогад переглядати фотографії та фільми.

Наші гості відвідали найвищу в Європі дерев’яну церкву, що знаходиться, так само, в Сепинці: Щоб остаточно вразити нас наповал, пан Микола пропонує оглянути споруду найвищої дерев’яної церкви Європи. Після проїзду крізь так звані марамороські ворота ми одразу бачимо таке, що знову втрачаємо здоровий глузд. Такої стрункості, таких ідеальних пропорцій та форм дерев’яного хмарочоса, який своїм шпилем, увінченим хрестом, вказує єдиний вірний путь для прочан, ми ніколи не бачили. Храм знаходиться у стадії відбудови, окрім нас нікого немає і ніхто не заважає нам милуватись творінням людських рук. Увечері на нас чекає знайомство з пані Марією, господинею пансіонату. Після вечері у нас заточилась дискусія щодо перспективи розвитку туризму до Румунії.

Пісдя нічного перепочинку, подорож наших гостей з України продовжилась на другий день відвіданням Меморіалу жертвам комуністичного терору: Ранковий напрямок – місто Сігету-Мармацієї. Крокуючи затишною пішохідною вулицею ми опиняємось біля входу до Меморіалу жертвам комуністичного терору, колишньої Сігетської в’язниці, збудованої ще за часів Австро-угорської монархії. Для поверхового відвідування Меморіалу запасаємось часом не менше 3-ох годин, конче потрібно знання румунської мови, або супроводжуючий, який нею володіє. І найголовніше, себе потрібно настроїти на спокійний філософський лад, щоб не вийти з хворою головою. До речі, цей меморіал вигідно відрізняється від подібного будапештського. Опісля, для заспокоювання нервів заходимо до української Хрестовоздвиженської церкви. Інтер’єр церкви настроює на затишний домашній настрій. Я трохи відстав від своїх супутників під час прогулянки містом і мені пощастило доторкнутись до справжнього сажотруса, який поспішав по своїм справам.

Олена і Володимир Ситнікови відвідали і місто Бая-Маре: Наступного дня нас чекає зустріч з центром повіту Марамуреш – містом Бая-Маре. За вікном автомобіля з’являються і зникають села, прибудинкова територія яких прикрашена характерною для цих місць деталлю – так званими марамороськими воротами. На перевалі, на висоті близько 1000 метрів ми потрапляємо у дощову хмару. Видимості ніякої, стоїть суцільна водяна стіна. Але клас нашого водія пана Маріяна дозволяє нам успішно подолати ці труднощі, щоб дістатися до повітового центру. Історичний центр міста зараз знаходиться на інтенсивній реставрації, сучасний центр нічим не відрізняється від стандарту радянських часів. Приємне враження залишає місцевий театр, розрахований приблизно на 500 чоловік.

Ми не оминули і відомий на Мараморощині, у Румунії та в світі Бирсанський монастир: Наступна мета подорожі бирсанський жіночий монастир 12-ох апостолів. Поволі підіймаємося досить крутими сходами, минаємо браму церкви та опиняємось біля собору монастиря – чергового шедевру марамороської культурної архітектури. Нам з дружиною стиль розпису ікон чомусь нагадав новгородську школу живопису. А ось кому доведеться побувати у Бирсані, прошу звернути увагу на цікаву деталь – написи на іконах. Враховуючи матеріал з якого зроблено храм, свічники винесені окремо у невеличку, обкладену каменем печеру. Тепер можна повернутись до надбрамної церкви. Справа в тому, що я звик до того, що монастирі оточені мурами, інколи з баштами, тобто це серйозна фортифікаційна споруда. А ось у Бирсані муру немає. Під час огляду господарських споруд в око впадає музейний експонат – жорна з дерев’яними деталями, яким не менше сторіччя. Скуштувавши монастирської святої води ми вирушаємо у зворотній шлях.

Не можна було запросити українців до Румунії і не відвідати кілька українських сіл Мараморощини: Далі ми відвідали місця компактного проживання українців – села Ремети та Вишна Рівня. Ззовні-досить охаяні домівки, нічим майже не відрізняються від румунського села, але тільки почнеш розмовляти по-українськи і зразу привернеш увагу жителів цих сіл, якщо вони знаходяться біля тебе. Після традиційного вітання пропонується неспішна бесіда щодо сьогоденної ситуацуії в Україні. Звісно, стараєшся виділити побільше уваги цим доброзичливим людьми. Впадає в око уперше побачене досить незвичне оформлення алеї, яка веде до реметської церкви – на 10 хороших мармурових обелісках на румунській та українській мовах вкарбовано заповіді Старого заповіту. Дуже приємний відбиток залишило відвідування ліцею імені Т.Г. Шевченка у Сігеті, спілкування з викладачами, директором ліцею, ознайомлення з підручниками для школярів.

Пан Ситніков і його дружина Олена ознайомились і з роботою місцевої філії СУР-у: З діяльністю СУР-у я був більш-менш знайомий з періодичних видань союзу – газет Вільне слово та Український вісник, які до цього часу люб’язно надсилали мені з Української редакції ВСРР. Прошу пробачення у Союзу, але до знайомства з роботою Сігетського осередку, я ставився до СУР-у досить посередньо, вважаючи його такою собі паперовою організацією. Але побачивши серйозну цілеспорямовану роботу, розраховвану на дійсну підтримку українців Румунії, моє ставлення докорінним образом змінилося. Враження були настільки значними, що я навіть забув зробити декілька фотографій.

Пан Ситніков розповідає і про несподівану зустріч: Його величність випадок подарував нам дуже несподівану, незаплановану, але приємну зустріч. У нас не було під рукою комп’ютера, щоб на прохання Миколи Онужика передати йому декілька фотографій. Йдучи вулицею Сігета ми побачили вивіску Радіо Сігет, 1404 кГц. Завітавши до колег ми швидко виконали необхідні операції і, зрозуміло, зав’язалась жвава бесіда. Усі залишились задоволеними цим позапланованим заходом.

На превеликий жаль час минає швидко і настав день розлуки з нашими дорогими гостями з України: Але усе добре, як казка, на жаль, має свій кінець. Державний кордон Румунії, міцні чоловічі рукостискання, побажання щасливої дороги, ми з дружиною прямуємо до Києва, а машина ВСРР – до Бухареста. До побачення Мараморощина, до побачення Румунія, до побачення наші добрі нові знайомі. Велика подяка Українській редакції ВСРР, нашим супровідникам невтомленому оповідачу, перекладачу панові Миколі Онужику, нашому шоферу панові Маріану, нашій чарівній господині пані Марії, нашому спонсору Союзу Українців Румунії, усім мешканцям Мараморощини, з якими нам довелося спілкуватись та яким так небайдужа майбутня доля України.

Послухайте і враження пані Олени: Сказати, що мені сподобалось – як нічого не сказати. Настільки все цікаве, незвичайне. Я стільки багато дізналась, тому що я мало знала про Румунію. Знала про Бухарест, про Констанцу, про Дракулу, але в Румунії ніколи не бувала. Саме тому я дуже приємно вражена. Чудові люди, надзвичайне, доброзичливе ставлення людей до нас. У місцях компактного проживання українців, коли хтось випадково чув нас, що ми розмовляємо з чоловіком, що ми з Києва, то підходили до нас, спілкувались з нами. За все велике спасибі. Побачила багато цікавих пам’яток архітектури, рукотворних пам’ятників, серед яких Веселе кладовище. Такого я не бачила у своєму житті. Я побачила чудову дерев’яну церкву, яка знаходиться в Сепинці. Меморіал жертвам комуністичного терору, після відвідання якого я два дні була під враженням побаченого. Монастир в Бирсані мені дуже сподобався, так само й соляний курорт Окна Шугатаг. Велика подяка нашій господині пані Марії, яка упродовж тижня пригощала нас румунськими традиційними стравами і традиційною цуйкою (горілкою). Дякую і СУР-у, Українській редакції ВСРР. Дай Боже побільше таких зустрічей. Я б хотіла повернутись в Румунію. Дуже дякую за все!

Наш слухач Володимир Ситніков та його дружина Олена завершили своє тижневе перебування в Румунії у Марамуреському повіті. Їм пощастило виграти головний приз ювілейного конкурсу ВСРР, що був проведений з нагоди 20-ої річниці виходу в ефір першої української передачі румунської служби іномовлення.

Головним призом конкурсу була поїздка на двох до Румунії, точніше путівка з повним пансіоном, у період 15 – 22 жовтня, в пансіонаті «Марія», що знаходиться в селі Сепинца, відомому єдиним у світі «Веселим цвинтарем», що приваблює туристів зі всіх куточків планети.

Протягом 7 днів вони ознайомилися з реаліями життя на Мараморорощині, побачили унікальні монастирі Сепинца-Перь, з найвищою дерев’яною церквою в світі – заввишки 75 метрів, та Бирсана, один з найбільш незвичайних жіночих монастирів Румунії, зведений в першій половині XVIII сторіччя, побачили єдиний у світі «Веселий цвинтар», старий центр міста Бая-Маре, зустрілися з місцевими українцями, завітали до українського ліцею ім. Тараса Шевченка в місті Сігету-Мармацієй та до місцевої філії СУР-у, відвідали Сігетський меморіал жертвам комунізму тощо.

Спонсором конкурсу виступив пансіонат «Марія», а головним партнером був Союз українців Румунії. Деталі їхнього перебування в Румунії – в нашій “Туристичній передачі, в четвер 23 жовтня.

Всесвітня служба “Радіо Румунія (ВСРР) презентувала у суботу, 11 жовтня 2014 р., в Культурному центрі місцевості Бребу повіту Прахова, перший двомовний (румунсько-англійський) том “Відстань ніколи не розлучить нас (першу книгу присвячену слухачам нашої радіостанції, які упродовж часу побували в Румунії).

Книга, видана за фінансової підтримки Повітової ради Прахова, була надрукована видавництво “Libertas і є збіркою інтерв’ю, спогадів та вражень, а також фотографії слухачів ВСРР із майже 20 країн, які виграли головний приз конкурсів, організованих ВСРР з 1995 року. Головним призом була незабутня подорож до різних регіонів Румунії, цікавих своїми історичними, культурними, туристичними та етнографічними принадами. Окрім уривків з інтерв’ю та спогадів слухачів, які відвідали Румунію, у книзі були використані статті на цю тему, опубліковані у друкованих та електронних румунських виданнях. П’ятеро румунських художників і граверів – Максим Думітраш, Йон Аурел Гиржоабе, Марчел Лупше, Штефан Орт та Аурел Taр надали свої оригінальні твори 15 примірників книги “Відстань ніколи не розлучить нас.

Книга буде надана безкоштовно чільним румунським посадовцям, посольствам і філіям Румунського інституту культури за кордоном, а також слухачам, які виграли поїздки до Румунії та іншим бажаючим з різних країн світу.

Автори: Редакційна колегія: Єуджен Кожокаріу (голова), Алеку Марчук (заступник голови), проф. Константін Манолакє (Культурний центр повіту Прахова); графічний дизайн: Мірча Думітреску – член-кореспондент Румунської Академії; редагування, обробка фотографій та обкладинка: Овідіу Кроїтору, професор Національного університету мистецтву у м.Бухаресті. Переклад на англійську мову був зроблений редакторами англійської редакції ВСРР Крістіною Матеєску, Аною Марією Попеску, Міхаєлою Їгнетеску та Владом Палку.

На презентації тому в Культурному центрі місцевості Бребу був присутній мер Бребу Адріан Унгуряну, інші представники мерії, проф. Константін Манолакє, Генеральний секретар ВСРР Єуджен Кожокаріу, координатор проекту Алеку Марчук, велика аудиторія, в тому числі вчителі і студенти місцевої гімназії ім. Матея Басараба.

Шановні друзі, з нагоди 20-ої річниці виходу в ефір української передачі румунської служби іномовлення, яка вперше пролунала в ефірі 25 вересня 1994 року, з липня до вересня ми провели ювілейний конкурс з призами «20 років поруч». Для участі у конкурсі ви мали відповісти на три прості запитання, написати, що спонукало вас до участі у вікторині та надіслати листи до 30 вересня ц.р.

Головний приз конкурсу: ТИЖНЕВА ПОЇЗДКА НА ДВОХ ДО РУМУНІЇ, точніше путівка з повним пансіоном, у період 15 – 22 жовтня, в один із кращих пансіонатів Марамуреського повіту «Марія», що знаходиться неподалік румунсько-українського кордону в селі Сепинца, відомому єдиним у світі «Веселим цвинтарем», що приваблює туристів зі всіх куточків планети.

Для решти учасників ми приготували багато заохочувальних призів, що завжди нагадуватимуть їм про Румунію, зокрема КИШЕНЬКОВІ РАДІОПРИЙМАЧІ ЯПОНСЬКОЇ МАРКИ “AKAI, що мають діапазони середніх, коротких і ультракоротких хвиль, КИШЕНЬКОВІ ФОТОАПАРАТИ МАРКИ “PENTAX, а також нові КНИГИ РУМУНСЬКИХ УКРАЇНЦІВ, ВИДАНІ СОЮЗОМ УКРАЇНЦІВ РУМУНІЇ, що став головним партнером ювілейного конкурсу.

Перед тим, як оголосити переможців, нагадаємо запитання, на які ви повинні були дати відповідь

1. Коли вийшла в ефір перша передача українською мовою ВСРР?

– Правильна відповідь: Українська передача румунської служби іномовлення уперше пролунала в ефірі 25 вересня 1994 року.

2. Коли був створений Союз Українців Румунії?

– Правильна відповідь: Союз українців Румунії, громадська організація, що представляє інтереси всіх етнічних українців, які компактно проживають в різних регіонах Румунії була створена наприкінці грудня 1989 року і офіційно зареєстрована в лютому 1990 року.

3. Яке унікальне і дивовижне творіння людських рук знаходиться в Сепинці?

– Правильна відповідь: У селі Сепинца знаходиться єдиний у світі «Веселий цвинтар», відомий своїми яскравими різнобарвними надгробними хрестами з оригінальними малюнками в стилі наївного мистецтва та веселими текстами, що описують похованих там людей. Кладовище стало музеєм під відкритим небом і національним туристичним центром, що приваблює туристів зі всіх куточків планети.

Далі пропонуємо вашій увазі уривки з листів, які ми отримали до ювілейного конкурсу Української редакції ВСРР «20 років поруч».

Олександр Козленко з райцентру Широке Дніпропетровської області написав: «Як же швидко плине час. Здається, ще зовсім недавно на коротких хвилях з’явилася українська служба ВСРР, а вже минуло 20 років. Добре пам’ятаю, як брав участь у конкурсах «10 років разом», «15 років разом», до слова досить успішно. У 2009 році разом з Наталією Заболотною пощастило виграти поїздку в Гура-Гуморулуй й разом зустрічати казкове Різдво в Румунії. Вдячний долі (й вельмишановному Василеві Каптару) за те, що вдалося побувати в Нямецькому монастирі, де довгий час настоятелем був великий український просвітитель святий старець Паїсій Величковський. Чимало читав про нього, його подвижницьку діяльність, але бути присутнім у келії старця, посидіти на ослінчику біля ліжка, де працював хворий Паїсій – це немов доторкнутися до 200-річної історії. Це незабутнє. Це на все життя. Зовсім іншими очима тепер бачу постать Ольги Кобилянської, яка народилася в Гура Гумурулуй, чиє життя проходило серед цих людей і цих гір. Тоді, спускаючись гірськими дорогами попід височенними ялинами, оглядаючи села в засніженій далині, мені відкрилося, чому її називають «гірською орлицею». Не можу не згадати про залишки фортеці Сучава, що нагадали мені сина Богдана Хмельницького Тимоша, який був зятем господаря Василя Лупула. З приємністю згадую шановного пана Ярему Онищука, сина українського письменника Дениса Онищука, який з великою любов’ю розповідав про Гуру Гуморулуй і навколишні села. А хіба можна забути гуцульську майстриню-писанкарку Філотею Дражміч з гірського села Палтін, де компактно проживають українці. Не можу не згадати знайомство з головою Сучавської філії СУР Іваном Боднарем, людиною тонкою, проникливою, дотепною, здатною заразити кожного своєю енергією. Тут, за багато кілометрів від рідного дому, відчуваєш себе в справжній оазі українства. Це досить несподівано, але, зізнаюсь, дуже приємно. І таких відкриттів маленьких і великих, подарованих українською редакцією ВСРР, я собі зробив чимало. Записані враження від зустрічей на буковинській землі були відзначені 3-ю премією ΧIII Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова-мова єднання» у номінації «На видноті всього світу». Ваші передачі допомагають краще зрозуміти Румунію, її народ, культуру, традиції, спонукають цікавитися сьогоденням, туристичними маршрутами, українсько-румунськими відносинами. Не в останню чергу саме тому й намагаюся постійно брати участь у всіх заходах, які проводить українська редакція.»

Володимир Ситніков з Києва пише: «Для мене участь у цьому конкурсі – засіб піднести до Вас слова подяки за Вашу нелегку працю для нас – радіослухачів, засіб трошки відірватись від сьогоденної дійсності (я міркую, що коментарі зайві), як завжди переглянути багато супровідного матеріалу, занести до особистого архіву деякі корисні для мене факти. З великою цікавістю я знайомлюсь з люб’язно надісланими Вами виданням СУР-у Український вісник, екземпляри якого, згідно домовленості з директором Центрального державного архіву зарубіжної україністики В.Г.Берковським, я надаю архіву. А також, ледь-ледь жевріє іскорка надії – може у жовтні вдасться потрапити до пансіонату Марія…»

Максим Божок Місто Ліда, Білорусь пояснив свою участь у конкурсі наступним чином: «Я вирішив взяти участь у конкурсі, щоб дізнатися щось нове про Румунію.»

Василь Гуляєв з Астрахані, Росії написав: «Я радіоаматор, а якщо точніше, то люблю слухати радіостанції різних країн і континентів. Я захоплююсь цим вже давно – понад чверть століття. Конкурс допомагає відволіктися від повсякденних турбот, роботи, домашніх справ, наповнює життя приємним хвилюванням, очікуванням і різноманітністю. Допомагає дізнатися нову інформацію: ось, наприклад, я досі і не підозрював про існування «Веселого цвинтаря». Конкурс допомагає перевірити якість і рівень своїх знань в порівнянні з іншими конкурсантами. Ну і головне – незважаючи на вік, мені досі цікаво дізнаватися про все нове і незвідане.»

Сергій Пахоменко з неспокійного Маріуполя пише: «Я цікавлюсь країнами Центрально-Східної Європи, зокрема Румунією. Вивчаю їх історію і суспільно-політичне життя, зокрема політику щодо національних меншин. Викладаю в університеті відповідні курсі, пов’язані з цією проблематикою. Приємно відзначити, що українська служба міжнародного радіо Румунії надає корисний матеріал для цього. Також, ми з колегами цінуємо те, що Румунія, на відміну від деяких інших країн регіону дуже різко і однозначно засудила російську агресію проти України і без вагань підтримує санкції проти агресора. Отже ,друзі пізнаються в біді.»

Аліса Коханова – м.Тирасполь, Молдова: «Чому я зацікавилася темою? Мабуть тому, що ми самі працюємо над такими самими проблемами, намагаючись зберегти українську культуру, історію та мову на колишніх українських землях. А щодо діяльності своїх колег в Румунії, то це надзвичайно інтересно вже тим , що наші однодумці, наші одновірці докладають великих зусиль, аби зберегти для нащадків свою культуру, свої звичаї ,традиції. Дай Боже, щоб молодь усвідомила , як важливо берегти у своєму серці «як парость виноградної лози» рідну мову, щоби не стати манкуртами, які не знають свого роду-племені, не вміючи говорити, співати мовою, яка всмокталася з молоком матерів, з подихом землі, де ходили та працювали їхні предки. Друзі, як хочеться, щоби процвітала Україна і ми всі з Вами! Дай Боже !!!Бажаю організаторам конкурсу успіхів , нових здобутків та натхнення у Вашій нелегкій, але такій важливій справі, якою Ви займаєтеся від щирого серця!»

Ларіса Блохіна з міста Ізмаїл написала: «Я вирішила взяти участь у Вашому конкурсі мабуть тому, що з дитинства мала прихильність до держави Румунія. Мене цікавило усе щодо Румунії: як живуть люди у цій країні, чим вони займаються, які пісні вони полюбляють, з якими проблемами вони стикаються… Цю небайдужість до сусідньої країни я пояснюю тим, що ще в дитинстві мій дід Федір Мунтяну (1901 р.н.) багато розповідав мені про Румунію. Він зі своєю сім’єю бував у у таких містах як Галац, Тульча, Бреїла, у столиці Бухаресті. Особливо він був у захваті від м. Констанца. Були розповіді й про інші не менш цікаві куточки Вашої країни. У той час Бессарабія була у складі Румунії і це давало можливість здійснювати такі подорожі.»

Микола Кашул з Рідківців Чернівецької області пояснив свою участь у конкурсі так: «Взяти участь в конкурсі 20 років поруч мене спонукали три речі: 1. Любов та інтерес до української передачі Всесвітньої служби радіо Румунія, та можливість слухати цікаві передачі про Румунію і не тільки, рідною українською мовою – мовою мого народу. 2. Любов до українського народу, який проживає не тільки на території України, але й далеко за її межами, любов до україномовного населення Румунії, де створений міцний Союз українців Румунії – СУР. 3. Любов до рідної землі і коханої української мови, мови моєї Батьківщини, мови моїх батьків, дідів та прадідів. Шануймо рідну мову – це наш найбільший скарб! На останок хочу подякувати прекрасному колективу української редакції ВСРР. Дякую вам за нелегку та наполегливу працю! Дякую за милозвучні голоси! З нагоди 20-ти річного ювілею Вашої передачі хочу побажати колективу творчих успіхів, натхнення, високих злетів, реалізації задумів та планів!»

Наталія Заболотна з Києва написала: «Що мене спонукало взяти участь у конкурсі. Ваші передачі допомагають відкрити Румунію кожен раз по-новому – як сучасну державу, учасницю європейського співтовариства, як країну з багатою історією і давніми традиціями. Також дуже приємно чути з Ваших передач про послідовну позицію Румунії стосовно України – дружні кроки у спокійний час завжди приємні, але зараз, коли на сході України йде війна, така підтримка особливо важлива.Дорога редакціє Всесвітньої служби Радіо Румунія! Прийміть найкращі вітання з нагоди 20 річниці виходу першої передачі ВСРР українською мовою! Бажаю Вам нових творчих успіхів, Божих благословень, хай не залишає Вас натхнення!»

Костянтин Бедик з села Вигода Біляївського району Одеської області каже: «Я вирішив взяти участь у Вашому конкурсі, тому що вже багато років із великою насолодою слухаю ваші передачі про Румунію. Я незрячий, але моє життя сповнене барв завдяки радіо,в тому числі завдяки Українській редакції Всесвітньої служби Радіо Румунія. Вітаю Вас з 20-річним ювілеєм!»

Володимир Пивоваров з Боярки Київської області: «Ця дата для мене має велике значення, бо моя дитина – Анастасія народилася саме 25 вересня 2000 року. Тепер у мене два іменинники в один день. Я кожного дня слухаю передачі ВСРР. І мав нагоду з сім’єю в 2004 році з нагоди 10-річчя української редакції відвідати щиру Румунію та познайомитись з українськими місцями Сучавського краю.»

Ярослав Решетнік з міста Долинська Кіровоградської області: «Даний конкурс сприятиме укріпленню дружби двох народів шляхом пошуку цікавих фактів про сусідські країни. Зважаючи на те, що Україна взяла курс на Захід та євроінтеграцію, це є двічі доцільним.»

А ось уривок з листа від нашого вірного слухача Володимира Гудзенка з Луховіц Московської області: «Перша передача Всесвітньої служби Радіо Румунія українською мовою вийшла в ефір в неділю, 25 вересня 1994 року. То були доінтернетні часи, як тепер прийнято казати. Сам я дізнався про ваші передачі дещо пізніше, з різних інформаційних джерел ентузіастів далекого прийому радіомовлення різних країн.

Я намагався настроїтись на вашу хвилю щовечора, проте почути ваш сигнал тут, в російському Підмосковї, вдавалось не завжди. Був час, коли ваша передача лунала й в ранкові години. Пробував слухати вас на рідній Полтавщині, в дні гостин на рідній землі. Чутність, на жаль, була не набагато кращою.

До цього я мав вже багаторічний досвід прослуховування ваших передач різними мовами, членство в Клубі Слухачів вашої німецької редакції та навіть почесний диплом за пятнадцять років прослуховування передач німецькою мовою. Листувався я майже зі всіма редакціями Радіо Бухарест – так тоді називалось ваше радіо, включно зі зниклими згодом турецькою та арабською редакціями. З російською редакцією я мав багаторічний досвід листування, участі в різних конкурсах, вікторинах, опитах, та відповідно величезну кількість румунських часописів, книжок, туристичних буклетів російською мовою. Ця література дуже мені допомогла в пошуках відповідей на ваш перший туристичний конкурс, запитання якого я почув у вашому ефірі.

За ці двадцять літ в вашій редакції змінилось чимало людей. Але голоси деяких ваших співробітників, що вкарбувались в мою пам’ять з найперших років прослуховування вашого радіо, інколи продовжують лунати у вашому ефірі й тепер. Це ваші голоси, шановні Алєку Марчук, Микола Онужик, Христина Манта, Василина Мір Мостафа…

На щастя, після модернізації радіопередавачів вас тепер можна слухати майже впевнено на коротких хвилях. Крім того, ваша передача звучить в інтернеті як у вигляді потокового мовлення, так і як окремий файл, який можна завантажити й прослухати в будь-який час, що є дуже зручним. Раніше ми, мисливці за зарубіжними радіоголосами, про таке не могли й мріяти.

Що мене приваблює в вашому живому ефірі від самого початку вашого мовлення – так це відсутність російського акценту, справжня українська вимова. Таку мову можна почути не на усіх україномовних радіостанціях світового ефіру. Вона звучить в ефірі Польського Радіо, Радіо Свобода та «Голосу Америки», а раніше звучала на хвилях Міжнародного Канадського Радіо та Національного Радіо Іспанії.

На мою думку, причина цього дуже проста. Співробітники української редакції – етнічні українці, що проживають в Румунії. Всесвітній Службі Радіо Румунія немає потреби оголошувати конкурси на заповнення вакансій в українській редакції, запрошуючи для цього «спеціалістів» з України – випускників університетів, для яких повсякденною мовою спілкування в сім’ї була російська мова. Бо українська громада Румунії має вдосталь таких спеціалістів – журналістів, письменників, педагогів, які є також румунськими патріотами та національно свідомими українцями, патріотами нашої України. Українська національна меншина Румунії відзначається своєю високою організованістю.

Спонукало мене взяти участь у вашому конкурсі велике бажання якось підтримати українську редакцію Всесвітньої Служби Радіо Румунія. Адже ваші українські радіопередачі, разом із мовленням Ватиканського Радіо, тепер є єдиними в світі, що транслюються на Україну й на решту світу на коротких хвилях. Зичу вам щасливого ювілею та до нових зустрічей у вашому ефірі!»

Ігор Каневський з Харкова написав: «Я вжене вперше та із задоволенням беру участь у конкурсах Всесвітньої служби Радіо Румунія. На цей раз, на жаль, я не мав часу для справді розлогих відповідей, проте хочу висловити свою велику повагу до шляхетної діяльності колективу та всіх прихильників Української редакції ВСРР. Нехай 20 років вашої роботи будуть першим значним ювілеєм, за яким ми разом відзначимо і 30, і 40, і 50 …!Щастя вам, здоров’я, успіхів! »

Максім Забитов з російського міста Ярославль написав: «Вирішив відповісти на запитання вікторини і прийняти участь з банальної причини – мені цікаво міжнародне радіомовлення. У передачах ВСРР можна дізнатися все про Румунію! Дуже подобається Туристична передача, яка дозволяє буквально прогулятися по конкретних містах. Мені дуже близькі ці передачі, вони якось по-домашньому слухаються.»

Микола Всилинюк з села Гриньків, Рожнятівського району Івано-Франківської області пише: «Щиро дякую за цікаві передачі з яких я дізнаюся багато цікавого та пізнавального про Румунію. Вітаю вас з днем народження і бажаю всього-всього щонайкращого.»

А ось уривок з листа Валерія Луговського з Мінська, Білорусі: «Моя участь в конкурсі 20 років разом мотивована багатьма різними причинами.

І звичайно ж, перш за все моя участь – це ще одне, повторне, нехай і непряме привітання Вас з з нагоди 20-ої річниці виходу в ефір української передачі служби іномовлення Румунського радіо.

20 років достатньо, щоб, вставши на ноги, впевнено озирнутися навколо і з задоволенням переконатися, що попереду чекає ще цікавий, насичений енергією подій шлях.

Друзі, я уважно переглянув ваші, доступні, редакційні фотографії на сайті ВСРР, на сервісі Flickr і на Facebook.

Вітер часу невтомний, піщинку за піщинкою, пересуває величезні бархани, Сумлінне фотооко назавжди настрашує прикмети миттєвостей, уявляючи через певний час їх розмах, масштаб. Стахановська дріб фундаментальної пишучої машинки переходить в струмливий цокіт комп’ютерних клавіатур, новорічна мішура сріблить календар … Квіти, дати, .. З’являються дитячі обличчя і міняються моди в зачісках, пересуваються позначки на докладних мапах-раритетах …

Незмінно тільки одне: Ви на передньому рубежі, ваші очі, звернені і в майбутнє і до нас.

І виникає відчуття зв’язку, відчуття вогнища, відчуття родини. В якої і ви і ми. В якої ухвалено добре, дбайливе і довірливе спілкування.

Ви будуєте мости. Мости між людьми і епохами, між минулим і майбутнім, минулим і сьогоденням, мости між мовами, між культурами, між людьми.

І міст, який зведений з такою благородною метою, який вселяє довіру своєю надійністю і особливої естетикою, – такий міст дарує безпечний світ, оберігаючи спокій і передчуття швидкої та радісної зустрічі, як простягнуті дитині гарячі долоні сильних батьківських рук обіцяють турботу, опору і ласку.

Ви сполучаєте береги.

Участю у конкурсі я знову вступивна наш міст, пройшовся по ньому, наблизився до Вас, вдивився в новий горизонт.

Ви відкриваєте свій світ. Для нас, нам. Без втоми, іноді повторюючи, відкриваючи свою розповідь з іншої сторінки, як робив би терплячий наставник і провідник.

Ви дивитеся нам в очі не криючись, не схиляючи погляду і не уникаючи нашого.

Ви даруєте звучання слова, бережете музику промові, графіку письма. Ви ділитеся і радуєте зразками культури і традицій. І цей контакт приємний, дружній і багатий неповторними, унікальними дивовижними деталями.

У вас майстерно вибудувана безперебійна форма інтерактиву. Давно кидається в очі налагоджений маркетинг, підтримка спонсорів. Така підтримка, яка кожного разу дозволяє уважно придивитися до якоїсь нової грані Румунії, відкрити для себе частинку її іншими засобами, із залученням елементів захоплюючої змагальності.

І я із задоволенням прочитаю потім історію подорожі в Сепінці щасливого призера Вашого ювілейного конкурсу, одного з моїх товаришів по радіосвіту Румунії, одного з Ваших численних слухачів.

І на закінчення, мій привіт Вам, дорогі співробітники української служби радіо, привіт організаторам та спонсорам корисного змагання, привіт всім тим, про кого я дізнався, працюючи над відповідями на Ваше завдання, привіт всім тим, для кого ви працюєте, радіослухачам, Союзу Українців Румунії і, звичайно, призеру, завчасно і дружньо!»

Ігор Данилевич з міста Збараж Тернопільської області написав: «Хочу привітати ВСРР з 20-річчям від початку мовлення українською мовою, побажати успішної роботи в майбутньому, цікавих передач та багатьох слухачів з усіх куточків світу. Слухаю передачі ВСРР української та деколи російської редакцій з другої половини 2000-х років. Головним джерелом інформації про Румунію для мене є ВСРР, з інших джерел та засобів масової інформації про Румунію відомо не багато. Відправляв рапорти про прийом, але не регулярно, тож колекція QSL-карток ВСРР у мене є, але не повна.Вирішив прийняти участь в конкурсі «20 років поруч». Раніше я не приймав участі у подібних конкурсах, які проводило Радіо Румунії, тому вирішив спробувати прийняти участь в такому конкурсі.»

Інший наш давній слухач зі Львова – Володимир Коваль написав: «Беру участь у цьому конкурсі тому, що слухаю Ваші передачі з дня створення української редакції і в мене великий інтерес до Румунії, країни Карпат і Дунаю. У нас дуже мало інформації про Румунію. Ваше радіо це єдина можливість більше дізнатись про Румунію. Ваші конкурси дуже цьому допомагають. Я дізнався багато нового про Союз Українців Румунії та «Веселий цвинтар» у селі Сепинці. »

А зараз – увага! – список наших слухачів та читачів веб-сторінки української редакції ВСРР, які отримають спеціальний приз за участь в ювілейному конкурсі «20 років поруч» – кишеньковий японський радіоприймач “Akai, що має діапазони середніх, коротких і ультракоротких хвиль, котрий ви завжди зможете мати при собі, щоб слухати україномовні передачі з Румунії та книги від СУР-у: Олександр Козленко, Юрій Арабский, Максім Божок, Василь Гуляєв, Сергій Пахоменко, Микола Кашул, Наталія Заболотна, Костянтин Бедик, Володимир Пивоваров, Володимир Гудзенко, Ігор Каневський, Максім Забитов, Микола Василинюк, Валерій Луговський, Володимир Валах, Ігор Данилевич та Володимир Коваль

Чотири кишенькові фотоапарати марки “Pentax та книги від нашого партнера отримають наші слухачки Аліса Коханова, Ларіса Блохіна та Олена Маковій, а також Ярослав Решетник.

Ну а тепер найбільш очікуваний момент… Взяв участь у конкурсі, правильно відповів на запитання і виграв семиденну путівку з повним пансіоном, у період 15 – 22 жовтня, в один із кращих пансіонатів Марамуреського повіту «Марія», що знаходиться в славнозвісному селі Сепинца Володимир Ситніков з Києва.

Ми вітаємо його і ласкаво просимо до Румунії!

Усі призи будуть надіслані поштою найближчим часом, а ми просимо вас підтвердити отримання пакунку. Ще раз дякуємо всім слухачам та читачам веб-сторінки за участь у вікторині та запрошуємо взяти участь у наступних конкурсах ВСРР!

Дорогі друзі, Всесвітня служба Радіо Румунія запросила вас до 15 липня 2014, дата пошти, взяти участь у конкурсі з призами “Сучасники Бринкуша – скульпторка Міліца Петрашку”. Конкурс присвячений одному з найвидатніших румунських митців, відомому скульптору Константіну Бринкушу та одній з його учениць, не менш відомій Міліці Петрашку.

Цей конкурс видався цікавим для 119 слухачів ВСРР, які надіслали правильні відповіді на запитання. Ми дякуємо всім за проявлений інтерес і запрошуємо до участі в наступних вікторинах нашої радіостанції.

У конкурсі розігрувався головний приз — семиденна екскурсія з повним пансіоном для одного слухача у другій половині серпня до повіту Горж, звідки почав свій шлях у світ мистецтва геніальний скульптор Константін Бринкуш. Переможець отримає можливість побачити на власні очі скульптури Бринкуша в Тиргу Жіу, рідну хату скульптора та відвідати безліч інших культурних, туристичних та історичних атракцій повіту.

Конкурс проводився разом з Повітовим культурним центром ім. Константіна Бринкуша в місті Тиргу Жіу, Мерією міста Тиргу-Жіу та Повітовою радою Горж! Вагомим аргументом, здатним переконати вас взяти участь у цьому конкурсі, коротшому ніж усі попередні, було те, що основний партнер понесе усі витрати на проживання та авіаквиток до Бухареста, переможця!

Відповіді на запитання ви могли знайти, слухаючи наші передачі або читаючи матеріали, розміщені на нашій веб-сторінці: www.rri.ro, а також на нашому профілі в мережі Facebook.

Перед тим, як оголосити переможців, нагадаємо запитання, на які ви повинні були дати відповідь.

– Де народилася Міліца Петрашку?

Правильна відповідь: Міліца Петрашку народилась в кінці 1892 року в Кишиневі, нинішній столиці Р. Молдова.

– Коли вона почала працювати в паризькій майстерні К.Бринкуша?

Правильна відповідь: У 1919 році.

– До якого мистецького руху приєдналася скульпторка в 20-ті роки минулого сторіччя?

Правильна відповідь: Міліца Петрашку була активна учасниця румунського авангардного руху міжвоєнних років (групи “Контемпоранул” /Сучасник/, “Групул ностру” /Наша група/,та “Крітеріон”.

– Які твори Константіна Бринкуша можна побачити в місті Тиргу Жіу?

Правильна відповідь: Меморіальний архітектурно-скульптурний комплекс “Шлях Героїв”, присвячений полеглим героям у Першій світовій війні, що складається з Воріт Поцілунку, Безкінечної колони, Столу мовчання та Алеї стільців. До Комплексу включена і церква Святих Петра і Павла.

А тепер – про відзнаки, призи та подарунки…

СПЕЦІАЛЬНІ ВІДЗНАКИ конкурсу отримали 15 слухачів Всесвітньої служби “Радіо Румунія” та читачів нашої веб-сторінки, з Марокко Алжира, Китаю, Аргентини Франції, Маврікій, США, Бангладеш, Пакистану, Камеруну та Польщі.

Абделілах Бушір з Алжира коротко аргументував: “Я хотів би відвідати Румунію. Кожен день слухаю передачі ВСРР.”

Володарями ТРЕТЬОЇ ПРЕМІЇ стали 15 слухачів румунського іномовлення та читачів сайту: з Німеччини, Канади, Росії, Лівії, Єгипету, Китаю, Бразилії, Франції, Нігерії, Бельгії, а також давній слухач Української редакції ВСРР Олександр Козленко з Широкого Дніпропетровської області, який написав: “Добре памятаю, як мене вразили QSL –картки із зображенням творів К. Бринкуша, які отримав, здається років 7 тому. У всьому відчувався неповторний почерк і рука майстра. Можна довго вдивлятися в роботи, розмірковувати над тим, що вони символізують, яку в них вклав думку автор. А потім був конкурс, присвячений творчості цього всесвітньовідомого скульптора. З нього я дізнався багато цікавих подробиць життя і творчості К. Бринкуша.

Днями відзначили 90 років іншого скульптора Вадима Сідура, який народився в Дніпропетровську, а жив і працював у Москві. Під час війни в 1944 році неподалік від того місця, де я живу, його тяжко пораненого врятувала місцева жінка. Вона жива й нині. Так от, твори Сідура, присвячені жертвам війни, теж неповторні, дуже символічні. Я це згадав для того, бо мені здається, що Бринкуша й Сідура щось обєднує, але що саме мені важко пояснити. А може просто всі великі таланти у чомусь схожі. Проте почерк кожного, Бринкуша зокрема, неповторні. З того часу я намагаюся не пропускати жодної публікації про Бринкуша, завжди цікавлюся. Власне, цей інтерес до постаті Майстра в мене зявився завдяки українській службі ВСРР. Звісно, саме через це не міг пропустити черговий конкурс, повязаний з іменем Константіна Бринкуша. Відтак дякую Вам за таку гарну ідею щодо теми конкурсу. Гадаю, що майбутній переможець буде задоволений побаченим і отримає незабутні враження від перебування в Румунії.”

Володарями ДРУГОЇ ПРЕМІЇ стали 10 слухачів румунського іномовлення з Німеччини, Італії, Іспанії, Росії, Алжира, Китаю, Франції та наша вірна слухачка Наталія Заболотна з Києва, яка зазначила: “Коли Ви після великої перерви зробили конкурс, присвячений Константінові Бринкушу, я дуже зацікавилася, тим більше, що довідалася про його ученицю Міліцу Петрашку. Бринкуш у своїх творах дивовижним чином поєднав абстракцію – найновіший на той час здобуток зображального мистецтва та національне коріння. Я намагаюся уявити, якою є “Нескінченна колона” насправді, не на знімку, а так, коли стоїш поряд. Це один із найзагадковіших творів мистецтва, який поєднує просту форму із філософським змістом. З приводу Міліци Петрашку, фотографії її скульптурних творів, які я знайшла, справляють враження, що їй було властиве і тяжіння до абстракції, і до більш реалістичного зображення, мабуть, це твори з різних періодів.”

Марко Ді Лео, з Італії пояснив, чому написав нам: “Я був двічі в Румунії, в Констанці, Брашові та Бухаресті. Я хочу краще знати історію і традиції країни з великим туристичним потенціалом: гостинність, хороша їжа і багато речей зробити і відвідати численні туристичні атракції. Я люблю румунську музику, і слухаю вас в Інтернеті. Я хотів би повернутися і відвідати інші міста. “

ПЕРША ПРЕМІЯ дісталася сімом учасникам нашої радіовікторини: Ральфу Урбанчику з Німеччини, Мігелю Ангелю Калдерону з Аргентини, Мохамеду Абдел Рахіму з Єгипту, Чу Чонгронгу з Китаю, Жану Мішелю Обіє з Франції, Адріану Мікалеффу з Мальти та Метю Логліну з Великобританії.

Мігель Анхель Кальдерон з Аргентини, пояснює: “Я вирішив взяти участь у цьому конкурсі, тому що я хочу знати більше про румунську культуру, її історичні та туристичні місця, і це моя єдина можливість відвідати Румунію. Слухаю передачі ВСРР трансльовані на коротких хвилях, тому що мені цікаво дізнатися про вашу країну, тим більше, що це одна з небагатьох радіостанцій в Європі, що передає на коротких хвилях.”

5 СПЕЦІАЛЬНИХ ПРЕМІЙ завоювали слухачі і користувачі Інтернету Амаді Фає з Сенегалу, Лі Чунхуо з Китаю, наш вірний друг Мірель Рамон Баусет з Іспанії, Адіта Прітхіка з Індії, і Карел Колачек з Чехії, слухач передач німецькою мовою.

“Я слухаю передачі ВСРР завдяки динамічній команді Французької редакції, яка інформує мене кожен день про румунські реалії та повсякденне життя людей в Румунії. Завдяки магії ВСРР, я подорожую до Румунії, не виходячи з моєї країни, Сенегл,- зізнається Амаді Фає.

Ми дякуємо всім, хто відповів на запитання і проаргументував свою участь у конкурсі.

А тепер найбільш очікуваний момент. Взяв участь у конкурсі, відповів правильно на запитання і виграв семиденну путівку з повним пансіоном в останній декаді серпня 2014 року для однієї особи, у повіті Горж, місце звідки вирушив у світ геніальний Бринкуш ….. Жан-Марк Олрі з Франції! Вітаємо його і ласкаво просимо до Румунії!

Володар головного призу, француз Жан-Марк Oлрі, пояснив свою участь у нашому конкурсі так: “Сучасне мистецтво мене дуже цікавить, особливо скульптури Бринкуша. Цей конкурс був надзвичайною нагодою дізнатись про Міліцу Петрашку та місто Тиргу-Жіу. Я відкрив ВСРР, тому що хотів дізнатись дещо про румунську мову (тепер пан Олрі почав розмовляти румунською завдяки урокам румунської мови, запропонованими Французькою редакцією, додаємо ми). В даний час я слухаю ВСРР майже кожен день, тому що програми цікаві і різноманітні.”

Усі призи та відзнаки будуть надіслані поштою найближчим часом, а ми просимо вас підтвердити отримання пакунку. Ще раз дякуємо всім слухачам та читачам веб-сторінки за участь у вікторині та запрошуємо взяти участь у наступних конкурсах ВСРР!

Далі запрошуємо Вас прочитати інші уривки з листів радіослухачів ВСРР, які взяли участь у конкурсі.

Максим Божок, місто Ліда, Білорусь: “Я вирішив взяти участь у конкурсі, щоб дізнатися щось нове про Румунію.”

Ігор Каневський, місто Харків: “Мені цікаво було дізнатись про талановитих діячів мистецтва Румунії, якщо ім’я К. Бринкуша вже знайоме, то про М. Петрашку почув вперше. Вже традиційно із задоволенням беру участь у конкурсах Всесвітньої служби Радіо Румунія. ”

Володимир Гудзенко м. Луховіци, Московська область, Росія: “З радістю надсилаю вам відповіді на запитання вашого нового конкурсу, присвяченого одній з сучасниць Костянтина Бринкуша — скульпторці Міліці Петрашку. Хочу сказати, що свого часу я отримав від вас диск з дуже гарним відеофільмом, присвяченим Костянтину Бринкушу. Творчість славетного румунського скульптора мене дуже приваблює. Хочу глибше зрозуміти суть його творів, спробувати збагнути, як звичайнісінька на вигляд, проста людина, якою був в житті Костянтин Бринкуш, могла створювати такі шедеври. МЕНЕ СПОНУКАЛО взяти участь у конкурсі велике бажання більше дізнатись про Румунію, про творчість видатних румунських митців, яких мені раніше не доводилось чути та які зовсім невідомі в нашій країні, славну румунську історію та багатющу румунську культуру.”

Шановні друзі! Запрошуємо вас взяти участь у конкурсі з призами “ІІ-й Міжнародний фестиваль симфонічних оркестрів радіо, РадіРо”. Конкурс присвячений унікальному в Європі музичному заходу, який об’єднує в Бухаресті, на сцені Залу радіо і у прямому ефірі, на хвилях державних радіостанцій, 5 відомих симфонічних оркестрів, а також видатних солістів та диригентів.

З 20 по 27 вересня в Бухаресті відбудеться другий Міжнародний фестиваль симфонічних оркестрів радіо. Захід організований Румунським товариством радіомовлення, другом та відданим підтримувачем симфонічної музики ще з 1928 року!

У 2012 році, в ході першого фестивалю “РадіРо” виступили престижні симфонічні оркестри радіо: Симфонічний оркестр Бі-Бі-Сі, Оркестр RAI “Sinfonica Nazionale”, Оркестр Радіо Франс.

У 2014 році, виступлять з концертами Фінський симфонічний оркестр радіо, Празький симфонічний оркестр радіо, Штутгартський симфонічний оркестр радіо, Національний оркестр Франції і Національний оркестр румунського радіомовлення, за диригентський пульт яких стануть такі відомі диригенти, як Джошуа Вейлерстейн, Ондрей Ленард, Стефан Деньов, Касе Скагліоне, Василь Синайський, Тіберіу Соаре і Крістіан Мандял.

Протагоністами вечорів “РадіРо” будуть піаніст Джонатан Бісс, сопрано Катаріна Йованович, піаніст Ян Саймон, скрипалі Ніколай Знайдер та Вадим Глузман, а також такі румунські артисти, як сопрано Руксандра Доносе, піаніст Хорія Міхаїл, скрипаль Александру Томеску. Почесним директором цьогорічного фестивалю виступає румунський диригент Крістіан Мандял.

Слухайте передачі ВСРР, читайте наші матеріали на веб-сторінці та на наших профілях в мережах Facebook, Twitter şi Google+, і вам буде дуже легко дати правильні відповіді на конкурсні запитання. Конкурс триває до 26 вересня 2014 року, дата пошти.

Нагородами конкурсу будуть в основному компакт-диски румунської та іноземної симфонічної музики, а також інші предмети культурного і туристичного просування. Партнерами конкурсу є видавництво “Casa Radio” і Мерія міста Бухарест.

А зараз запитання:

– Якого року відбувся перший Міжнародний фестиваль симфонічних оркестрів радіо?

– Хто є музичним директором другого Міжнародного фестивалю симфонічних оркестрів радіо?

– Скільки симфонічних оркестрів радіо виступлять з концертами в рамках другого Фестивалю “РадіРо”?

– Назвіть щонайменше 3 румунських артистів (солістів або диригентів), які виступлять на цьогорічному фестивалі.

Просимо написати, також, що спонукало вас взяти участь у цій вікторині. Чекаємо ваших листів до 26 вересня 2014 року. Переможці будуть оголошені після завершення конкурсу. Бажаємо вам успіхів!

Шановні друзі,

Українська редакція Всесвітньої служби Радіо Румунія (ВСРР) запрошує вас взяти участь в ювілейному конкурсі з призами «20 років поруч». Конкурс проводиться нашою радіостанцією з нагоди 20-ої річниці виходу в ефір української передачі служби іномовлення Румунського радіо, яка вперше пролунала в ефірі 25 вересня 1994 року.

Для участі вам необхідно відповісти на три запитання конкурсу та якнайскоріше надіслати їх поштою, електронною поштою або факсом, але не пізніше 30 вересня 2014 року. Отримані листи будуть оцінюватись і за критерієм змістовності та повноти відповіді.

Головний приз конкурсу: ТИЖНЕВА ПОЇЗДКА НА ДВОХ ДО РУМУНІЇ, точніше путівка з повним пансіоном, у період 15 – 22 жовтня, в один із кращих пансіонатів Марамуреського повіту «Марія», що знаходиться неподалік румунсько-українського кордону в селі Сепинца, відомому єдиним у світі «Веселим цвинтарем», що приваблює туристів зі всіх куточків планети.

Для тих, кому не пощастить виграти головний приз, будуть численні заохочувальні призи: 17 кишенькових радіоприймачів японської марки Akai, що мають діапазони середніх, коротких і ультракоротких хвиль, кілька кишенькових фотоапаратів, а також нові книги румунських українців, видані Союзом Українців Румунії, що є головним партнером ювілейного конкурсу. Ця громадська організація, що представляє інтереси всіх етнічних українців, які компактно проживають в різних регіонах Румунії, була створена наприкінці грудня 1989 року і офіційно зареєстрована в лютому 1990 року.

Як зазвичай, переможці конкурсу мають покрити власними коштами лише витрати на дорогу до Румунії і назад та на оформлення візи.

ЗАПИТАННЯ:

1. Коли вийшла в ефір перша передача українською мовою ВСРР?

2. Коли був створений Союз Українців Румунії?

3. Яке унікальне і дивовижне творіння людських рук знаходиться в Сепинці?

Просимо написати, що спонукало вас до участі в цьому конкурсі. Чекаємо ваших листів до 30 вересня 2014 року. Переможці будуть оголошені щойно після завершення конкурсу.

Бажаємо вам успіху!

———————————-

Всесвітня служба «Радіо Румунія» запрошує вас до участі у конкурсі з призами, «Дорогами румунських вин та воєвод». Конкурс присвячений повіту Прахова (південна Румунія) і вписується у формат програм розвитку туризму ”Винний шлях”, “Фруктовий шлях”, “Воєводський шлях”, впроваджених Повітовою радою Прахова.

Прахова є одним з найбагатших і найбільш розвинених повітів у Румунії. Найбільш важливими ресурсами є вуглеводні та неметалеві руди, а основні природні ресурси – нафта і природній газ, вугілля, гіпс, вапняк, пісковики і конгломерати, глини, мінеральні води.

У Прахові, “Винний шлях” відновлює давній винний маршрут римлян, який перетинав Європу. Цей шлях пролягає через знамениті виноградники повіту та включає зупинки в колишніх садибах, господарських дворах та монастирях. Виноградник Дялу Маре, який ще називають “батьківщиною червоних вин”, який знаходиться в районі вигину Південних Карпат, є найбільшим виноробним регіоном Румунії властивості ґрунтів і клімат, якого дуже схожі з педокліматом французького регіону Бордо, що знаходиться на тій же географічній широті.

“Фруктовий шлях” пролягає із заходу на схід регіону крізь декілька сіл, а його основною ціллю є сприяння розвитку північної частини повіту Прахова, що славиться виробництвом фруктів. Цей шлях обєднує 18 міст регіону та має 28 туристичних зупинок. “Воєводський шлях” перетинає місця, де були виявлені памятки археології національного значення.

Слухайте передачі ВСРР, читайте наші матеріали на веб-сторінці www.rri.ro та в мережах Facebook і Twitter і вам буде легко дати правильні відповіді на конкурсні запитання, що мають бути надіслані не пізніше 15 березня 2014 року.

У конкурсі розігрується головний приз — дев’ятиденна екскурсія з повним пансіоном для двох осіб у період 1 – 9 вересня 2014 року до повіту Прахова, зокрема зазначеними туристичними маршрутами, що включають безліч памяток історії та культури.

Спонсорами конкурсу виступають Готель Каутіс в місті Азуга і ТОВ «Елена Кабана Вирфул Чукаш». Партнерами конкурсу є: Повітова рада Прахова і Повітовий центр сприяння збереженню та утвердженню традиційної культури Прахова.

Як зазвичай, переможці конкурсу мають покрити власними коштами лише витрати на дорогу та, у разі необхідності, на оформлення візи. Учасників конкурсу очікують багато цінних і цікавих пам’ятних подарунків та призів від наших партнерів із повіту Прахова.

Запитання конкурсу:

– Які програми розвитку туризму впроваджуються в повіті Прахова?

– Назвіть адміністративний центр повіту Прахова?

– З яким знаменитим виноробним регіоном Європи порівнюють виноградник Дялул Маре?

– Які основні природні ресурси має повіт Прахова?

Просимо написати, що спонукало вас взяти участь у конкурсі і, особливо, чим вас приваблюють наші передачі та веб-сайт ВСРР. Переможці будуть оголошені у квітні 2014 року щоб мати час підготуватися до осінньої відпустки в Румунії.

Бажаємо успіху!