Category: Подорож

Регін
– «місто на пагорбі» або «місто скрипок» розташоване у 32 км від повітового
центру Тиргу-Муреш. Воно було засноване переселенцями з Німеччини, так званими
трансільванськими саксонцями, на території Угорського королівства. Вперше про місто згадується в документів
угорського короля Ендре II від 1228 року. У 1241 році Регін був підданий
монголо-татарському нападу, а в 1285
році – нападу половців-куманів. Спочатку місто складалося з двох частин -
німецької та угорської, що були розділені ровом. У 1330 році, після зведення
католицького собору в угорській частині міста, ситуація змінилася. У XVI і XVII
ст. Регін, як і вся Трансільванія, були об’єктом запеклої боротьби між
австрійськими Габсбургами і турецькою імперією. Після перемоги австрійців,
Регін, як і все Угорське королівство, увійшло до складу імперії Габсбургів. У
1848 році, під час Угорської революції 1848-49 років, місто було, практично,
спалено.

З 1918 року, після закінчення Першої
світової війни і згідно Тріанонському мирному договору, Регін належить Румунії.
У 1926 році було проведено адміністративне об’єднання угорської і німецької
частин міста. У 1940 році, на підставі Другого Віденського арбітражу, Регін, разом зі всією Північною Трансільванією,
повернувся до складу Угорщини. У 1945 році місто знов входить до складу
Румунії. Будівлі в центральній частині міста
були побудовані у період 1850-1910 рр.

Гільдія плотників була, з точки зору поширеності, найбільш важливою для
саксонської частини Регіна. Цій ситуації сприяло, у першу чергу, розташування
місцевості в долині річки Муреш, річки по якій плавали плоти з Келіманських
гір. Торгівля деревиною та плотами була одним з найважливіших
напрямків діяльності мешканців старого Регіна. Сприятливе розташування
місцевості поблизу гір Гургіу та Келімань з їхніми просторними лісами було
справжнім викликом для підприємців цієї місцевості. У 1853 році декілька купців
плотів із саксонської частини міста Регін згуртувалися у гільдію, і згідно принципу чим нас більше, тим
краще, кожен член отримував винагороду відповідно до функції, яку
виконував. Вже наступного року, 1854
році, декілька липованів співробітничали з цим товариством таким чином:
мешканці Регіна займалися придбанням і транспортом плотів, а липовани їхнім
продажем.Любов до дерева передалось з покоління в
покоління аж до наших днів. Сьогодні емблемами міста є саксонська церква,
побудована в 1330 році в стилі трансільванської готики, і пам’ятник
скрипки, бо місто Регін прославився у всьому світі виробленими тут скрипками.

Отож, зараз місто Регін відоме у
світі особливо завдяки майстрам з
виготовлення скрипок. Буковинець Роман Боянчук
побудував у 1951 році першу скрипку у місті Регін, він будучи зачинателем
традиції визнаної в усьому світі, а також основоположником гільдії виробників
скрипок міста. Здається, саме в
цьому регіоні, існують всі кліматичні умови для розвитку кучерявого клина, дерева використаного у виготовлені скрипки, але і
ялини, яку використовують для кришки скрипок.При вході у
місто Регін, перед Євангельською церквою розташований пам’ятник присвячений майстрам, які виробляють скрипки.Верхня частина пам’ятника, висотою 7,30 м,
символізує поширення музичних звуків у просторі.

Іншим
відомим у світі скрипковим майстром є Василь Гліга, завдяки своїй майстерності та
використанню чудової деревини, яку він знаходить у Карпатських горах. Він заснував
компанію, яка виробляє необмежений діапазон інструментів, від унікальних – до
учнівських. Сам Василь Гліга, який працював у 80-х рр. на державній скрипковій фабриці,
потайки зробив вдома скрипку для себе. У 1990 році, після грудневої революції в
Румунії, він продав її одному італійському дилеру. 2000 доларів США – стільки
коштувала його перша скрипка. За ці гроші він купив собі автомобіль, а також
вирішив покинути завод в якому працював, вважаючи, що, працюючи вдома із
дружиною, йому вдасться за місяць виготовити дві скрипки в стилі Страдиваріус і
таким чином утримувати сім’ю. Через рік він заснував власну фабрики з
виготовлення скрипок. Зараз його завод є одним з найбільших скрипкових заводів
в Європі.

Минулого
року держави члени ЄС експортували 105.000 скрипок на суму 23,3 млн євро, а
Румунія є найбільшим експортером скрипок у ЄС та решті світу, показують дані,
опубліковані нещодавно Європейським управлінням статистики.Більше половини (52%, відповідно 55.100
скрипок) було експортовано до інших країн-членів ЄС. Дані показують зниження на
7% загального експорту скрипок країн-членів ЄС порівняно з 2013 роком, показує
Євростат. Найбільшим
експортером скрипок з ЄС до решти світу є Румунія, яка експортувала у 2018 році 14.000
скрипок в країни, які не є членами ЄС.

В часи коли наші далекі предки – даки – намагалися витримати все сильнішим наступам римських легіонів, у часи імператора Траяна й короля Децебала, на березі Дунаю, на околиці Северінської рівнини, була розташована фортеця Дробета, яка пізніше мала стати перехристям великих комерційних шляхів з півдня на північ і навпаки, між Римською Імперією і територіями, розташованими на лівому березі Дунаю. Назва фортеці походить від Башти Севера, у честь відзначення перемоги римського імператора Септіміуса Севера над даками. Як не дивно, місто зберігає сильний відбиток цього славного минулого, бо там збереглись у відносно доброму стані руїни фортеці та римські лазні. Однак, найвражаючими слідами минулого є міст через Дунай, зведений Аполлодором з Дамаску за наказом імператора Траяна.

У період між двома війнами римлян з даками – (101-102 рр) та (105-106 рр.), – римляни поспішили забезпечити собі комунікаційні шляхи із Дакією. У цьому сенсі, імператор Траян звернувся до найвидатнішого архітектора часу – Аполлодора з Дамаску. Не випадково Аполлодор обрав саме це місце для побудови майбутнього моста через Дунай, довжиною понад 1 км. Тут глибина й ширина Дунаю були відносно малими. Міст зведено з дерева, цегли, каміння й цементу завезеного прямо з Італії. Після того як римляни покинули Дакію, міст було знесено. Зараз з цього мосту залишились лише кінцеві частини, на берегах Дунаю.

Перший документ, на якому з’являється назва Северін, датується 1233 роком. В ньому йдеться про одного северінського боярина якого звали Лука. Розташована в стратегічному місці, на березі Дунаю, фортеця була побудована спочатку із землі та дерева, а у ХІІІ столітті був побудований перший об’єкт з кам’яних блоків. Це був період експансії Угорського королівства, а у 1247 році угорський король Бела IV приводить у фортецю лицарів Іоаннітів, яким доручає звести кам’яну фортецю, що приховувала також готичну церкву, аж до 1502 року. У Середньовіччі, після того як Іоанніти покинули її, фортеця стала найважливішим стратегічним пунктом на березі Дунаю. Наприкінці ХІІІ ст., король Угорщини Штефан провів 5 кривавих війн з болгарським царатом, саме з метою захистити фортецю. Заради цієї мети втратив життя і Литовий.

Северін ніколи не перебував у ізоляції, хоча знаходився на окраїні держави. Впливав на політику та писав історію. У червні 1859 році, князь Александру Іоан Куза прибув в зону аби перевірити стан румунських військових сил. Мешканці міста не забули про це і зберегли до сьогодення будинок, де переночував князь. Теж у тому кварталі розташований і будинок, де пробув декілька днів принц Кароль, з родини Гогенцолернів, який перетнув кордон, в якості короля Румунії, 8 травня 1866 року. Європейське місто Дробета Турну-Северін стало рідним містом для мешканців різних національностей, які звели собі тут церкви, навчальні заклади та кладовища. Однак не всім вдалося залишити свої сліди в цих краях, бо магніт, що притягав їх сюди, острів Ада Калех, було затоплено у 70-ті роки. Метою пожертвування острова: створення водосховища в районі Залізні Ворота. Підвищення рівня води покращило навігацію на Дунаї. Колись острів вабив до себе людей зі всіх куточків Європи. Водні прогулянки, турецько-циганські музиканти, мінарети, екзотичні сади, флора як в теплих країнах, кофе Мокка, вишуканий тютюн та солодощі, все це вабило багатих туристів та аристократію старого континенту. Названий величезним кошиком квітів, що підносилася на тихому блиску вод Дунаю, острів Ада-Калех був у тих славних роках справжнім Стамбулом в мініатюрі. Тим, хто бажає більше дізнатися про історію цього острова, який вже 50 років лежить на дні Дунаю, радимо відвідати Музей Регіону Залізні Ворота.

Здається, що мешканцям міста Дробета-Турну Северін дуже подобаються парки й сади. Лише парк троянд простягається на території 12 га. Меншими за розміром, однак не менш красивими є сад генерала Драгаліни, що розташований у фортеці Северіну, і парк археологічного комплексу Дробета. Центральний парк улаштований в англійському стилі. Це багатство квітів і дерев нікого не дивує, бо Дробета-Турну Северін є теплим містом, з лагідними зимами й сонячними літами, завдяки середземноморському клімату. Тут батьківщина мигдального дерева, інжиру, каштану, липи, бузьку, але й магнолії, кавказького горіха – а також найдавнішого у світі виду рослини – джінго-білоби. Отож, дорогі друзі, обов’язково відвідайте місто Дробета-Турне Северін, де сучасне переплітається з історією.

Ви втомилися від
натовпу? Шукаєте тихе місце для проведення відпустки і хочете, в той же час,
ознайомитися з культурою, звичаями і традиціями румунського народу? Долина
річки Гургіу є ідеальним місцем для цього! Потенціал регіону було виявлено і
використовано людьми ще сотні років тому, з часів даків. Про це свідчать давні
залишки неоліту, виявлені в регіоні. У наші дні, вздовж долини є численні населені пункти, з яких найважливішими є села
Соловестру, Гургіу, Годак та Ібенешти. Останні два стали відомими серед мешканців
Трансільванії особливо після акцій протесту проти націоналізації майна мешканців
цих населених пунктів під час комуністичного періоду.

У 45 км від
міста Регін, у селі Лепушна, що розташоване в самому серці гір Гургіу,
знаходиться замок полювання королівської родини Румунії. Його було побудовано у
роки правління короля Фердинанда, в 1925-1926 рр. Замок належав королям Румунії (Фердинанду, Каролю II і Міхаю І) до моменту націоналізації в
1949 році, коли був конфіскований комуністичним режимом. За часів правління
Ніколае Чаушеску, замок діяв у режимі Будинку президента,
використовуючись як мисливський будинок. Теперішні власники зберегли
благородність королівського замку, перетворивши його на місце, до якого
неодмінно повинен завітати будь-який турист. Більше того, замок був включений
до списку головних туристичних пунктів регіону, пропонуючи розміщення в
номерах, в яких колись мешкала трансільванське дворянство, традиційні страви і зал
для боулінгу.

Спускаючись вниз по річці Гургіу, в однойменному селі, можна відвідати фортецю
Гургіу, побудовану в Середньовіччі на руїнах римського табору. Протягом
багатьох років, фортецею володіли декілька феодальних господарів, вона будучи й
резиденцією трансільванських князів. Оскільки іі було зруйновано під час
імперії Габсбургів, сьогодні можна відвідати тільки її руїни. Розташована на
пагорбі на висоті 500 метрів, фортеця дає відвідувачам можливість милуватися красою
долини річки Гургіу.

На північ
від фортеці, в центрі населеного пункту Гургіу, розташований феодальний замок Борнеміса. Нинішня форма
будівлі датується 1733 роком, при будівництві будучи використані будівельні
матеріали, що походили з ​​руїн фортеці, що на пагорбі. Замок був побудований в
стилі бароко з певними елементами ренесансу. Замок оточений красивим дендрарієм.
Протягом років замок був власністю декількох дворянських сімей, серед яких і
сім’я Борнеміса, і мав різні призначення. У наші дні тут діє музей полювання.

Фауна є багатою у лісах гір Гургіу: дикі кабани,
олені, ведмеді і навіть рисі. Долина річки Гургіу була улюбленим місцем для
полювання королівської родини Румунії, а пізніше для диктатора Ніколає
Чаушеску, останній запрошуючи на партії полювання та дипломатичні розмови,
різних глав держав, у тому числі радянського лідера Микиту Хрущова, колишнього
президента Югославії Йосипа Броз Тіто і болгарського лідера Теодора Живкова. Ці
намиста в серцевині гір Гургіу користувалися колись і користуються
надалі популярністю пристрасних мисливців.

У 100 метрах від королівського замку полювання, в невеличкій поляні, в оточенні
високих ялин, знаходиться монастир Лепушна, заснований в 1997 році, для того,
щоб допомогти збереженню дерев’яної церкви, історичної пам’ятки XVIII століття. Церква Св. Миколая була придбана королем
Каролем II і служила місцем молитви і
богослужіння для Королівського
Дому. Маючи понад 230 років, дерев’яна церква є особливою через архітектуру,
фрески та ікони. Туристу, який приїжджає в село Лепушна, варто переступити
поріг цього пам’ятника, єдиного в Муреському повіті. А якщо вам вдасться зупинитися
в цьому регіоні, включіть до вашого туристичного маршруту й інші давні церкви
регіону, наприклад, реформатську церкву Гургіу, побудовану в 1756 році, та римо-католицьку
церкви Святого Імре в тій же місцевості.

Курорт соляних озер Жабеніца є ідеальним місцем для лікування і відпочинку для
людей, які страждають на ревматичні захворювання, а також для тих, хто шукає
відпочинку. Заснований у 1800 році, приблизно одночасно з іншим відомим
румунським курортом Совата, Жабеніца цінувався і цінується за високоякісну воду
та грязь. Лікувальні
властивості цих вод були виявлені ще з часів Австро-угорської імперії, коли тут
було влаштовано високо-стандартний бальнеологічний курорт, призначений лише для
дворянства. В даний момент, мікро-курорт надає якісні послуги, солоне озеро
простягається близько на 1000 квадратних метрів, оточене чотирма гектарами
землі, терасою і рестораном.

Музей новітнього
мистецтва представляє публіці понад 550 робіт, виставлених у будівлі,
розкинутої на 1200 квадратних метрів та п’ять поверхів і обладнаної відповідно до
сучасних музеєграфічних вимог. Новий музей представляє постійну колекцію
найбільш представницьких творів румунського мистецтва, здійснених починаючи з 1960-х
років до сьогодення. Окрім музею «Сіму», Музей новітнього мистецтва – це перший
приватний художній музей, який був відкритий в Румунії за останні 100 років, у
будівлі, присвяченій виключно йому.

Рішення про
відкриття музею у 2018 році має особливу мотивацію. Минулого року, Румунія
відзначила 100 років від об’єднання Трансільванії з Королівством Румунії,
доповнюючи сучасну Румунію. Постійна колекція Музею новітнього мистецтва пропонує
унікальний погляд на румунське мистецтво від періоду комуністичної диктатури до
Революції 1989 року та на сучасні мистецькі напрями, характеризовані процесом
відновлення румунського художнього дискурсу після відмови від ідеології
соціалістичного реалізму. Отже, постійна колекція включає понад 550 творів румунських
образотворчих митців: живопис, скульптура, інсталяція, фотографія, об’єкт,
колажі, концептуальне мистецтво та відео. Музей звертається
до контрастних тем румунського мистецтва, критично переглядаючи такі теми, як
прогрес і регресія, естетика, утопія і антиутопія, побудова і розпуск, дисидентство,
віра, традиції та інновації.

Своїм наголосом
на румунське новітнє мистецтво, музей пропонує відвідувачам критичний погляд на
ризики, успіхи та компроміси румунських митців під час комуністичної диктатури
та після повалення режиму в 1989 році. У липні 1965 р. на ІХ конгресі КПР,
офіційна ідеологія зреклася догматики соціалістичного реалізму з метою
заохочення стилістичної різноманітності в мистецтві, але не
виходячи за межі, встановлені режимом. З цього моменту, ігноровані до тоді митці,
такі як художник-самоучка Іон Цукулеску були перетворені на героїв та пророків
оновлення. Молодші митці швидко перейняли техніку та засоби західного
мистецтва, від абстракції та неоконструктивізму до фотореалізму, та від
перформансу до інсталяцій та ланд-арт. У постійній виставці виставлені твори
Іона Цукулеску, Андрея Кадере, Іона Грігореску, Паула Неагу, Хорії Берня,
Флоріна Мітроя та багатьох інших.

Побудована як
приватна вілла в 1939 році, первісна будівля була пов’язана з комуністичною
номенклатурою, будучи тимчасовим місцем проживання Ани Паукер, міністра
закордонних справ та носія сталіністського прапору в Румунії. Квартал Прімеверій
зміцнює свою репутацію ексклюзивного мікрорайону після приходу до влади Ніколае
Чаушеску, який збудував свою резиденцію (нині музей) зовсім неподалік, на тому
ж бульварі. Будівельники отримали завдання зберегти, з одного
боку, пам’ять про місце та оригінальну будівлю (включаючи бункер у підвалі), а
з іншого боку – надати новобудовій власну ідентичність, створивши відкритий громадський
простір, що перегукується із сучасною громадою.

Тому будівля має зараз п’ять поверхів,
дві тераси з унікальною перспективою та сад-амфітеатр. Сонячне світло потрапляє
в будинок через стельове вікно, пробігаючи по атріуму вздовж чотирьох поверхів,
аж до першого поверху. Інтер’єр будівлі
навмисно суперечить очікуванням відвідувачів, коли вони думають про музей.
Замість білого, нейтрального, кубічного
простору, будівля містить лабіринт коридорів, кімнат та світильників, саме для
заохочення та посилення близькості між відвідувачами і творами мистецтва. У
колишньому просторі підземного бункера, музей улаштував ідеально звуконепроникну
аудиторію, з найсучаснішою аудіо та відео технікою для конференцій, але
особливо для сміливих експериментів в акустичній та відео-сфері.

Музей новітнього
мистецтва щорічно представляє три тимчасові виставки творів румунського
мистецтва і три тимчасові виставки творів іноземних митців міжнародного
значення.

Про насичене історичне минуле міста Клуж-Напока
розповідає сама назва міста. У римську епоху тут був
військовий табір Напока, якому згодом було надано статус міста і потім колонії.
Перші згадки про нього датуються 108 р. н.е. При
переселенні народів місто не вціліло. Походження назви міста має дві версії:
німецьку – Klause, «гірський перевал» та латинську- Clus,
«закритий», що можна пояснити пагорками навкруг міста. Угорці називають місто
Коложвар (Kolozsvár). У 1974 році назву міста «Клуж» було
змінено румунською комуністичною владою на «Клуж-Напока».

Місто вкрай цікаве для любителів архітектури,
завдяки неймовірній концентрації красивих будівель. Найцікавішим у місті вважається його історичний центр,
який активно забудовувався монументальними
репрезентативними будинками протягом XVIII і XIX століть, так що на кожній
вулиці є будинки, які претендують на звання палаців. Завдяки довгій забудові,
зустріти на вулицях можна споруди різних стилів: готики, ренесансу,
бароко і неокласики. Обов’язково варто відвідати готичну церкву Св. Михаїла (ХУ
століття), резиденцію угорського короля Матьяша Корвіна, Палац Банффі в стилі
бароко.Це розкішна
барокова будівля, побудована в кінці XVIII століття за проектом німецького
архітектора Блумана, є однією з окрас Центральної площі міста Клуж-Напока.
Палац зведений для дворянської родини Банффі, яка відіграла важливу роль в
історії Трансільванії в цілому, і в історії міста Клуж-Напока зокрема. В першу
чергу, увагу тут привертають статуї античних богів, що прикрашають фасад. На
даний момент тут знаходиться Музей мистецтв з найбагатшою колекцією румунської,
німецької, італійської, російської, угорської та фламандської шкіл живопису.
Незважаючи на великі розміри, в місті Клуж-Напока дуже затишно. Тут гармонійно
сусідять дух старовини і жива атмосфера фінансового і економічного центру. І
теж тут знаходиться один з найбільших в Румунії університетів імені
Бабеша-Бойої, так що любителі гучного нічного життя будуть відчувати себе тут в
себе вдома.

Одна з
найстаріших шляхетських угорських родин в Трансільванії, сім’я Банффі, залишила
найбільш цінні відбитки житлової нерухомості в цьому регіоні. Численні замки,
особняки і вілли розкидані по всій Трансільванії, побудовані членами різних
гілок родини Банффі ще в XV-XVI ст., збереглися
до наших днів, будучи частинами румунської культурної спадщини. Найбільш
розкішною спорудою в місті Клуж, безсумнівно, є Палац Банффі, в якому упродовж
часу зупинилися на короткий час багато особистостей з усього світу, з-поміж
яких імператриця Сіссі або Франц Йосиф Австрійський. Будівля, яку вважали
архітектурною перлиною міста, була побудована в стилі бароко, архітектор
надихнувся стилем австрійських палаців, характерних для XVIII століття.
Палац, розташований на центральній площі міста Клуж, недалеко від собору св.
Михаїла, має дуже гарну історію. Кажуть, що угорська родина Банффі хотіла
ідеального будинку, який представляв би її і водночас здивовував громадян
міста. Але для такої споруди, архітектору було потрібно більше місця на якому
би розтягалася будівля. Єдине знайдене рішення – придбання навколишніх будинків
графами Банффі Денеш та Банффі Дьоргь.

Зведення палацу
розпочалося близько 1774 року німецьким архітектором Йоганном Еберхардом
Блуманом, і було завершено лише через 11 років. Палац є зразком німецького
мистецтва з грандіозними декоративними елементами, здійсненими Антоном
Шухбауером, а будівля була включена до списків національної
архітектурно-мистецької спадщини Румунії. За місцевими розповідями, щоб
побудувати таку велику споруду архітектор отримав зарплату на 100 років, а саме
близько 12.000 флоринів, пшениці та вина, враховуючи, що його зарплата
становила лише 120 флоринів на рік. Сьогодні в розкішній будівлі розміщений
Музей мистецтв міста Клуж. На фронтисписі рококо розміщені герб родини Банффі
та статуя персонажів римської міфології: Марса, Аполлона, Діани, Персея,
Геракла та Мінерви. План споруди, в якій розміщується Художня галерея, був
закритий у 1990 році через деградований стан будівлі та відкритий у 1996 році.
У 1997 році музей був оголошений Європейський музеєм. Палац Банффі складається
з чотирьох крил, розташованих навколо внутрішнього внутрішнього двору. З вулиці
доступ з головної частини (з площі Унірі) здійснюється через потрійну, монументальну галерею, з
отвором до головних приміщень палацу, розташованих у західному крилі. Проект
палацу слідкує за типом тогочасних міських палаців Західної Європи: квадратний
план із внутрішнім подвір’ям, огородженим чотирма крилами будівлі, із дахом
горищного типу, та аркадами по бокам.

Самуель фон Брукенталь, губернатор Трансільванії,
народився в 1721 році у населеному пункті Нокріх, в Трансільванії, і помер в
1803 році, будучи похований в Євангелічній Церкві міста Сібіу. Він був юристом за фахом,
губернатором Трансільванії та палким колекціонером творів
мистецтва. У наші дні він відомий особливо
як власник Палацу в місті Сібіу,
в якому знаходиться перший громадський музей мистецтв у Південно-Східній Європі
та один з перших на континенті.

Насправді обширна колекція барона була стрижнем
музейної спадщини палацу Брукенталь. Інший палац Брукенталь, менш відомий, але не менш важливий
з історичної та архітектурної точок зору – це літня резиденція барона в н.п. Авріг.
Розташоване в 26 кілометрах від м. Сібіу,
місто Авріг знаходиться у підніжжі Фегерашських
гір, в долині річки Олт. Саме Авріг
був вибором барона фон Брукенталя для
побудування своєї літньої
резиденції, що складається з
великого особняка, а також парку, що став відомим в історії як трансільванський рай
або Фонтан здоров’я. Відомо,
що палац був зведений за зразком Віденського палацу
Шенбрунн.

Барон та його родина приїжджали
до Аврігу влітку, дізнаємось
ми від Коріни Комбей, куратора Брюкентальського
палацу в м. Авріг: «Будівельні роботи розпочалися у 1783 році до завершення будівництва як парку, такі палацу
пройшло немало часу. Мова йде про маєток площею 15,5 га. Звіт про
місце розташування будівель, що складають домен,
відповідає вимогам барокової
архітектури. Резиденція складається
з трьох частин: головної будівлі, яка відзначилася своєю унікальною архітектурою і продовжується по обидвох сторонах двома одноповерховими
будівлями. З палацу відкривається
широка панорама на парк та річковий луг. Так само, величні сходи,
артезіанський фонтан, геометрично розміщені структури та
орнаменти, алеї – все це веде до цього парку, розташованого на 12 метрів нижче
рівня палацу. В східній частині
палацу, на схилі, розташований англійський сад, який,
на відміну від французького, має менші розміри. Його
перетинають звивисті алеї. Спочатку перед оранжереєю розташовувався голландський
сад, де за часів барона вирощували овочі та фрукти, а також багато екзотичних
рослин. Добре відомо, що барон вперше привіз у Трансільванію ананас,
лимон, каву та мускатний горіх.»

Протягом століть палац Авріг зазнав
різних змін. Після майже
70 років від смерті барона, все його майно, включно палац, були подаровані
Євангелічному ліцею з міста Сібіу. Після Другої світової війни, маєток цей був
націоналізований і перетворений на санаторій для профілактики легеневих
захворювань. Зовнішній вигляд, однак,
залишився незмінним з часів Самуеля фон Брукенталя, прикладом цього будучи оранжерея, де ще можна знайти декоративні елементи з часів барона,
розповідає Коріна Комбей: «Архітектурний
стиль бароко зберігся з 1908
року як можна було краще. В основному не було внесено змін, які вплинули би на архітектурний
стиль. Однак, упродовж часу, відбулися зміни. У комуністичний період палацу судилося стати санаторієм та
пологовим будинком, для
чого приміщення в палаці були
пристосовані до потреб того часу. Але після 1990 року комплекс повернувся до
початкової концепції, тобто історичної. Ми зберегли стиль
пізнього бароко, в тому числі і щодо саду, і намагаємось зберегти якнайбільше
з історії місця та
бачення, з яким Брукенталь побудував цей
комплекс.»

Після того, як у комуністичний період домен барона у місті Авріг був націоналізований, починаючи з 1990 року, після повернення власнику, ним
управляє Фонд Самуеля фон Брукенталя, що представлений Радою
Євангелічної Церкви зм. Авріг. Сьогодні, комплекс відкритий для всіх тих, хто хоче насолодитися особливою
атмосферою в тіні Карпатських гір. Колишня літня резиденція Самуеля фон
Брукенталя прокинулася в 2011 році з глибокого сну. Протягом майже десятиліття
після закриття санаторію, ця історична перлина залишилася в майже повному
забутті, незважаючи на те, що парк та будівля є одними з найбільш важливих
пам’ятників в стилі бароко Трансільванії.

Одним з перших кроків повернення
цього культурного спадку громадськості був ремонт Оранжереї в парку. Поступово
і парку було повернуто первісний вигляд. Розташована серед ідилічного парку,
Оранжерея є основною атракцією для відвідувачів маєтку Брукенталя. Оранжерея
була побудована між 1770 і 1779 роками за планами самого Самуеля фон
Брукенталя. Будівля складається з двох частин, малої і великої оранжереї. Під
час Брукенталя тут виростали взимку екзотичні рослини з усього світу, такі як
лимон або Севільський апельсин, ананас, диня і абрикоси. Особливою атракцією
була Цариця ночі, кактус, який цвіте лише раз на рік.

У мальовничій місцевості передгір’я Карпат в Бузеуському повіті, на півдні
Румунії, є село Берка. Село, як село, зі своїми радощами
і проблемами, але його надра – вмістилище таємниць. Адже, крім чудових гірських
краєвидів, цілющого повітря та дзвінкоджерельних вод, у селі є диво, аналогів
якому немає в Румунії. І це диво не створене людиною, а природою грязьові вулкани, якій донині є постійно діючими. Про них дізналися у 1924-му році. Навіть у
найлютіші зими глина, яку вивергає геологічний об’єкт, є теплою, а джерело поблизу вулканів ніколи не
замерзає. Місцеві
мешканці стверджують, що вони не запримітили жодних зовнішніх ознак зміни довкілля внаслідок
активізації діяльності геологічного об’єкта. Навпаки це чудодійні ліки! Коли грязь
прикладають тваринам до ран, вони швидше загоюються.

Концепція грязьовий вулкан через подібність у зовнішніх проявах до справжнього
вулкану вперше застосовано в 1938-му році. Однак що
таке грязьові вулкани? Це – геологічні
утворення над тріщинами, що вміщають поклади газу з високим тиском. З ними
пов’язане постійне або періодичне виверження грязьових мас, горючих газів тощо.
Грязьові
вулкани переважно приурочені до регіонів, де у розрізі присутні глинясті породи, галечники, відклади підводних зсувів, глини, піски та неконсолідовані осади. На поверхні ці вулкани виражені у
вигляді грязьових конусів, що мають кратери, через які періодично або
безперервно викидається газ. У суху погоду глини зневоджуються і
розтріскуються. Якщо тріщини досить глибокі, через них починає виділятися газ.
У процесі підйому з надр він змішується з глиною і пластовою водою, що
призводить до утворення грязі, яка викидається на поверхню.

Наявність
йоду та брому у водах грязьових вулканів надає грязі цілющих властивостей. У світі існує
близько 1100 грязьових вулканів, більшість з них утворилися на дні моря. Такі вулкани
є в Азербайджані (понад 200), в Туркменістані,
Італії, Ірані, Бірмі, Венесуелі, Новій Зеландії тощо. Найбільші і
найефективніші грязьові вулкани земної кулі відомі у районі Баку, у Бірмі
(узбережжя Аракан), на острові Тринідад Тобаго. На території України є на Керченському
півострові та прилеглій акваторії Азовського моря. Здається, що й Румунія є країною сприятливою для
виникнення грязьових вулканів. Такі феномени часто відбуваються в передгір’ї
Карпат, зокрема в регіоні Бузеу, однак і в інших зонах, неподалік Окни Сібіу, в
Гомороді (у повіті Брашов) на горбах Трансільванії, а також в Молдові. Однак грязьовий вулкан в селі
Берка, що в Бузеуському повіті, це геологічна
пам’ятка природи, унікальна не тільки в Карпатському регіоні, а й у світі.

Для
того щоб відвідати грязьові вулкани в селі Берка, ви повинні спочатку дістатися
міста Бузеу (південь Румунії). Звідси автомобілем по дорозі національного
значення №10 в напрямок до міста Брашов. На відстані 18 км. від Бузеу і
знайдете село Берка. Варто лише ступити на цей клаптик
землі, щоб відчути особливу енергію, якесь незвичайне почуття. Створюється таке враження, що ти
інопланетянин на чужій планеті. Коли небо покрите хмарами, це неродюче плато з
мільйонами тріщин створює таке враження, що ти знаходишся на місяці, а коли
з’являється сонце, то ця зона подібна на африканську пустинню, бо суха сіра
грязь набуває жовтого відтінку. Якщо на трохи покинути зону кратерів, то неподалік турист
опиниться в раю. Величезні кущі, дерева, всілякі квіти ростуть на цій сухій
потрісканій землі. А бузковий гай, що росте неподалік вулканів, є справжнім
вибухом зеленого і дикої природи. Він є не менш гарним і цікавим для туристів,
зокрема навесні, коли цвіте білим і рожевим цвітом. Отож, дорогі друзі, не забудьте! Якщо бажаєте провести день спочатку на Місяці, в потім
в раю, приїжджайте до Румунії, до
грязьових вулканів у селі Берка.

Чи знаєте ви, що в Бухаресті є музей парфумів? Це – приватна
колекція, унікальна в Румунії, яка об’єднує понад 6.000 парфумерних предметів
та аксесуарів, оригінальних експонатів світової актуальності, а також
автентичні румунські парфуми різних періодів. Постійні колекції Музею парфумів
можна відвідати як фізично, так і віртуально. Це фактично приміщення в парфумерії «Beautik Haute Parfumerie», в центрі
столиці Румунії.

Сама колекція набагато більша – понад 15.000 експонатів,
які, на жаль, не можуть бути виставлені в музеї. І це тому що багато з них були
врятовані від знищення з антикварних ярмарків, будучи кинуті іншими без довідок
про походження. Найстаріші парфуми в музеї датуються 1852 роком і є парфумами будинку Любіна. Виставлені тут і парфуми що мають історичне значення, як той що
використовувала дружина короля Фердинанда І, королева Марія, яка описувала ці
парфуми в журналі «National Geographic» у 1920-х роках. Парфуми Mon
Budoir здійснені паризьким будинком «Houbigant» містили улюблені аромати королеви
Марії, а саме аромати ірису, фіалки, лілії та чорної смородини. Після смерті королеви
ці парфуми були вилучені з виробництва. Пляшка парфумів «Mon Budoir» -
справжній музейний предмет, створений на початку минулого століття. Власник -колекціонер,
який придбав її від французького колекціонера, все ще зберігає пляшку парфумів
в оригінальній коробці. Невелика прямокутна пляшка з пожовтілою за стільки
десятиліть етикеткою, на якій написано Mon Budoir. Миттєво думкою потрапляєш
в салон королеви, нібито можеш почути шарудіння її шовкового плаття. Іншими «знаменитими» парфумами є тими, які парфумерний будинок Любін створив для
принцеси Монако Грейс Келлі в 1955 році. Назва була натхненна відомим
коктейлем того часу, Джин Фізз, і ще виробляється та продається у наші дні.

Музей цей
є справжнім уроком парфумованої історії. На початку ХХ століття пляшки парфумів
були невеликими та простими, а пізніше, у 1920-30-ті роки, вони стали
справжніми творами мистецтва, що були результатом співпраці парфумерів та
виробників скляних виробів. Найчастіше, пляшки ці виготовляли вручну. Найвідомішими
та цінними є пляшки «Lalique»та «Baccarat». Якщо хтось вважає
перебільшенням той факт, що пляшки парфумів є витворами мистецтва, то можу
сказати, що порожня пляшка парфумів від 1921 року, підписана дадаїстом Марселем
Дюшаном, була продана в 2009 році в аукціонному будинку «Christie’s» за 8,9 мільйонів євро.

Музей парфумів – це колекція історичних предметів, що мають велике значення
на міжнародному плані. Один з таких експонатів – улюблена пляшка парфумів
короля Румунії Кароля I. Король Румунії Карол I був одним
із королів, які цінували одеколон,
виготовлений на найстарішому парфумерному заводі у світі у місті Кельн. Винахідником одеколону – відомий італійський парфумер Йоганн
Марія Фаріна, перший постачальник парфумів Королівського дому Румунії. Його ім’я
міститься в документах, що підтверджують поставки до Королівського дому Румунії
з 1889 року. Починаючи з 1709 року, італієць Йоганн Марія Фаріна проводив
численні експерименти над тим, щоб зібрати різноманітні квіткові аромати і
створити неповторні парфуми. Першим його винаходом стала «Кельнська вода».
Згодом була відкрита парфумерна фабрика, де в 1723 році вже був налагоджений
масовий випуск парфумів.

Музей
парфумів є свідченням естетичної історії. Волатильні та ефемерні, парфуми – чи
не одне із найскладніших творінь для колекціонування. Якби не пляшка, яка
переносить те, що нюховій суті практично неможливо, а саме історію давніх
часів, колекція ароматів була б неможливою. Однією з найкрасивіших пляшок у
колекції музею належить до колекції «Єва» французького парфумерного будинку
Любін, яку розробив Джуліан Віар. Він був одним з перших майстрів скла, який перетворив
скляні вироби на справжні мистецькі твори. Дизайн пробки цієї склянки втілює
Єву, яка сидить на змії, згорнутій над пляшкою у формі яблука.

Милуючись пляшками колекції столичного
Музею парфумів можна спостерігати, що пляшки початку ХХ століття є невеликих розмірів, а ті з 20-х та 30-х років є справжніми творами мистецтва завдяки співпраці парфумерів та майстрами скляних виробів. Особливе місце
в колекції займають румунські парфуми. Йдеться про понад 500 румунських
парфумів, створених між 1952 та 1989 роками, на заводах, яких сьогодні більше
немає, таких як Miraj,
наприклад. Флакони парфумів «Роксана», «Бухарест» або «Ромарта» – це пережитки
минулої епохи, коли наша країна могла хвалитися своїм парфумерним виробництвом
і навіть експортом до дружніх держав, таких як Росія.

Іслам увійшов у
румунський простір разом з вторгненням татар від 1241-го року, однак лише
наприкінці XV-го століття, коли Османська імперія завоювала європейський
південний-схід, перші мусульманські громади оселилися в цих краях. Ці
турецько-татарські громади оселилися зокрема в Добруджі та уздовж течії
Нижнього Дунаю. Упродовж століть османської домінації, добруджанські мусульмани
розвинули специфічні форми культури і цивілізації, впливаючи на них, а також відчували
вплив християнських громад, з членами яких вони входили в контакт.

У Добруджі
налагодилися найближчі контакти між мусульманами і румунами, оскільки згідно
так-званій капітуляції (тобто гарантіям, що надавали турецькі султани провідним
європейським християнським державам), на території Румунських князівств не був
дозволений процес колонізації мусульманських громад і зведення мечетей. У
1878-му році, після підписання Берлінського миру внаслідок
російсько-румунсько-турецької війні, Румунії відійшла Добруджа, 40% населення
якої мало мусульманське коріння. З кінця ХІХ століття розпочалося постійне
зменшення кількості мусульманського населення в Добруджі, процес який
продовжився швидкими темпами і в 1920-их роках внаслідок політики Мустафи
Кемала Ататюрка, що стосується притягнення турецького населення до
новоствореної Республіки Туреччини.

Добруджанські
мусульмани залишили за особою міста, зведені на руїнах античних міст та
численні свідчення про їх життя в цих краях. Сама добруджанська топонімія є свідченням
значної вагомості тутешніх мусульман. Такі назви міст як Бабадаг, Мангалія,
Топраїсар, Меджидія, Текіргьол, Мурфатлар є лише кілька з назв турецького
походження. Свідчення про життя мусульман в місті Констанца, Велика
мечеть, розташована прямо в центрі
міста, на площі Овідіу, і є однією з найкрасивіших пам’яток архітектури та головною спорудою
мусульманського культу в Румунії. Її ще
називають Королівською мечеттю «Кароль І». Імам Алі Селчін розповідає: Король Румунії
Кароль I, між 1910-1913 роками, збудував цю мечеть
за власні кошти як данину мусульманській громаді в Румунії. Вона
відкрита для тих п’яти щоденних молитов та для туристів. Сама мечеть має
деякі особливості. Вона є першою
будівлею в Румунії, спорудженою в 1910-1913
рр., в структурі якої використано залізобетон.

Мінарет також
побудований із залізобетону і має висоту 47 метрів, продовжує імам Алі Сельчін: У знак поваги, жодна інша мечеть в Румунії не може мати мінарет, який перевищував би 47 метрів. Важливим
елементом мечеті є килим, якому понад
200 років. Він має 14 м. завдовжки, 9 м. завширшки і вагу в майже
півтони – 490 кг. Це килим, подарований останнім османським султаном
Абдул-Хамідом мечеті з Ада Калех, розташованій
на однойменному острові, затопленому під час комуністичного режиму для побудови ЕС
Залізні Ворота І. Єдине, що ми могли врятувати,
коли острів був затоплений, – це килим, що є унікальним у Європі. Його
вироблено вручну протягом більше
20 років у місті Хереке, Туреччина, відомому своїми ручними килимами.
І так як синій колір настінного розпису монастиря Воронец не можна копіювати, так і синій
колір плиток фаянсу мечеті є унікальним.

Через розмір, килимом мечеті не можна милуватися у повноті його краси.
Відвідувачі мечеті можуть побачити його
лише частково. Імам Алі
Сельчін: Окрім того, що є найбільшою мечеттю в
Румунії, вона об’єднує нас усіх під одним дахом. Мечеть
побудована королем Румунії Каролем I,
який мав зовсім інше віросповідання, в ній відправляють
богослужіння, а туристи незалежно
від віросповідання мають вільний доступ до цієї мечеті для відвідування та
участі у святах. Це означає те, що три монотеїстичні релігії і не тільки зустрічаються тут. Її
звуть Кароль I, а нашою мовою ми
називаємо її «Мечеттю
короля». Ця назва поширена з давніх часів у народі, усним шляхом.
Король Кароль І ніколи не нав’язував нам використовувати цю назву.

Якщо фізичний стан
дозволяє вам, раджу вам піднятися по тих 140 сходинок мінарету, розташованих по
спіралі. Звідти відкривається прекрасна панорама на все місто Констанца.

Румунія має
третину термальних і мінеральних водних джерел Європи. Мало хто,
напевно, знає, що мінеральна вода «Борсек» була першою бутильованою водою в Європі за технологічною
лінією. Вже понад 200 років як навколо мінеральних
джерел Борсек розвивається красивий
бальнеологічний курорт.

Сталося так, що в
1803 році, віденець по імені Валентин Гюнтер приїхав до н.п. Борсек
на лікування мінеральними водами та вилікував себе від невиліковної хвороби.
Повернувшись до Австрії, Гюнтер пропонує знайомому взяти в оренду цей невеликий
хутір у Румунії та продавати природну мінеральну воду. Рік по тому, Гунтер
Зімметсхаузен та Ейснер прибувають до Борсека і починають переговори щодо взяття в оренду, проводячи водночас
дослідження для будівництва скляного заводу для розливу мінеральної води.
Переговори закінчились успішно; договір
про взяття в оренду був укладений на 28
років, тому обидва вони вирішили переїхати в Борсек, щоб розпочати будівництво
заводу. У 1805 році почався процес
розвитку невеликого
населеного пункту: зведення заводу означало й побудування доріг, а також будинків для фахівців з технології скла, які
були привезені з Польщі, Баварії, Богемії та
Австрії.

Перші пляшки
мінеральної води «Борсек» вийшли через заводські ворота у 1806 році. Хоча в перший рік експлуатації заводу було
розлито 3 мільйони літрів мінеральної води, цікавим був той факт, що розлив робили не щодня, а лише у сонячні дні. Тільки за цих
умов вміст вуглекислого газу досягав максимального рівня. Це й пояснює
чому в 1873 році мінеральна вода Борсек була нагороджена на Міжнародному
ярмарку у Відні, а згодом названа Королевою мінеральних вод. За короткий час,
маленьке містечко Трансільванії стало відомим у всьому світі завдяки
сприятливому впливу цих мінеральних вод, багатих на кальцій, магній та натрій.
У 1953 році Борсек став бальнеологічним курортом (найважливішим у
Трансільванії), його рекомендують особливо для тих, хто страждає на м’язові,
суглобні, ревматичні, серцево-судинні, дерматологічні захворювання або
ендокринні розлади. Однак, курорт цей не рекомендують тільки для лікування мінеральною водою. Він
ідеально підходить для любителів піших прогулянок і має один з найкрасивіших маршрутів, улаштованих в Румунії. За період 2008-2010 рр. були відремонтовані парки, а також
шляхи до найважливіших туристичних об’єктів
курорту.

Мерія міста Борсек підписала з Міністерством туризму договір про фінансування пригодницького парку у місті. Крістіна Котрігешану з Національного центру з питань туристичного просування
пояснила чому курорт повинен бути місцем призначення для
будь-якого туриста: Я рекомендую
Борсек, оскільки це ідеальне місце для
сімей з маленькими дітьми, для людей похилого віку або для молодих людей. На
цьому курорті туристи знайдуть численні джерела з газованою мінеральною водою та
водяними лазнями з цих джерел. Навіть імператор Австрії Франц Йосиф назвав Борсек регіоном мінеральних вод. В
даний час, на курорті є 12 джерел природної газованої мінеральної води, які
сприятливо впливають на різні розлади
травного апарату, нирок, шлунку, у разі внутрішнього лікування. Також
можна купатися в цих мінеральних водах, особливо для лікування різних
захворювань кровоносної чи гінекологічної систем. Також ми
рекомендуємо прогулянки по брукованим алеям, по тим 14 улаштованим туристичним маршрутам, а також велосипедні тури для ознайомлення з природною геологічною красою Природного заповідника Скаунул Ротунд (укр. «Круглий стілець»).

Туристи,зацікавлені велосипедними
турами, знаходять на курорті Борсек пункт прокату велосипедів. Крістіна Котрігешану: Є короткі
маршрути розміром від 3 до 5 кілометрів, але й довші маршрути,лісом, до 30 км. У зимовий
період Борсек є раєм
любителів лижного спорту. У нас є гірськолижний комплекс Сперанца (укр. «Надія») з трьома лижними трасами. Також туристи мають у своєму розпорядженні центр прокату
спорядження і
технічного обслуговування, ресторан та парковку неподалік лижних трас. Влітку, натомість, можна виявити найкрасивіші місця природного заповідника, можна милуватися
карстовими утвореннями, можна відвідувати Крижану печеру та Печеру Ведмедів.

Туристи, зацікавлені провести відпустки або проходити
лікування на курорті Борсек можуть
користуватися інформаційними
матеріалами про природні туристичні визначні пам’ятки регіону і туристичні маршрути, румунською, угорською та англійською мовами, – каже Крістіна
Котрігешану з Національного центру з питань туристичного просування: Мерія міста підписала договір про фінансування будівництва літньої бобслейної траси, яку буде влаштовано на
території гірськолижного
комплексу, на вже існуючих спусках. Це буде
трасою улаштованою навесні, після закінчення
гірськолижного сезону, до жовтня, листопада. Зараз, на курорті Борсек,
будується багатофункціональний лікувальний центр SPA – Wellness, вмістимістю тисячу осіб щоденно влітку, і 700 осіб взимку.

Кілька
середньовічних церков Хунедоарського повіту запропоновано бути частиною
Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. З-поміж них церква в н.п. Денсуш, що вважається
справжньою архітектурною перлиною і церква з н.п. Гурасада.

Церква в н.п. Гурасада
була документально зафіксована в 1292 році. В останні століття до первісної
будівлі було додано кілька приміщень і вежу, у західній частині, а на думку
істориків, вона була розписана спочатку на початку XlV століття. У XVIII столітті настінний
розпис було покрито малюнками Іоана Ієродіакона з Деви на замовлення імператриці
Марії Терезії.

Кам’яна церква
Стрей належить теж до категорії дуже старих, але мало
відомих туристам, кам’яних церков. Точна дата будівництва Стрейської
церкви не відома, однак переважна більшість фахівців вважають, що вона була
побудована у ХІІІ столітті. У цій церкві, зведеній боярином Амвросієм,
римсько-готичний стиль змішується з місцевими елементами, в результаті чого
створюється унікальний архітектурний ансамбль. Церква, відома як археологічний пам’ятник, досліджувалася двічі.
Перші дослідження відбулися 1970 року, з нагоди реставрації історичного
пам’ятника, результати розкопок будучи частково оприлюднені. Під час розкопок
проведених навколо церкви було виявлено 48 могил, а також було доведено, що
сільське кладовище та церква Стрей перекривають римську villarustica. Зовні вежа-дзвіниця містить
фрагмент римського саркофага. Інтер’єр церкви викладений римською цеглою,
дзвіниця розташована на західному кінці нефа, а вівтар – прямокутний, покритий хрестоподібним склепінням. Внутрішній
настінний розпис церкви є одним з найдавніших і найцінніших середньовічних
розписів на території сучасної Румунії. Він все ще зберігся, але не в дуже
хорошому стані. Вважається,
що він є результатом праці групи художників.

На 10 кілометрів
південніше міста Хацег, у повіті Хунедоара, в селі Денсуш, є інша стара церква, споруджена з каміння, мармуру, колон
та статуй зібраних з колишньої римської колонії Сармісегетуза. Розташована
поблизу руїн колишньої столиці римської Дакії, споруда була предметом численних
суперечок між науковцями. Офіційно в документах церква датується 1280-им роком,
однак недавні дослідження свідчать про те, що вона є набагато давнішою. Деякі з
них кажуть, що церква є мавзолеєм римського генерала Лонгінуса Максимуса,
вбитого даками, інші кажуть що вона є римським храмом зевса Марса. Румунський історик
Ніколає Йорга писав, що церква була споруджена десь на початку ХVІ-го століття, а
мистецтвознавець Ветешеску твердить, що церква датується кінцем ХІІІ-го
століття. Отож на цю тему існують багато теорій, а також було зроблено багато
досліджень, однак церква-пам’ятник надалі зберігає свою таємничість.
Припускається, що вона зазнала багато перетворень упродовж часу, зокрема в ХІІІ
сторіччі. Явним є лише одне – на даний час ця церква є найдавнішою церквою на
території Румунії, де відбуваються релігійні відправи. Стіни були зведені з цегол з латинським надписом, капітелів,
надмогильних плит, каналізаційних труб, мармуру, римських колон та статуй з
Ульпії Траяни. Пронаос, у формі латинської букви L, відкритий,
обгороджений чотирма стовпами, обвитими надмогильними плитами. Так само,
Стіл-вівтар зведений теж з надмогильної плити. Дах церкви збудовано з кам’яних
плит. Внутрішній настінний розпис датується ХV століттям, а майстер який здійснив його залишив на
ньому звичайний підпис – Штефан.

Середньовічна церква Стрейджорджу
– одна з найдавніших в
Румунії і, на думку фахівців, одна з найцінніших пам’яток трансільванської
середньовічної архітектури. Румунський історик Ніколає Йорга досліджував її,
назвавши потімнайстарішою спорудою румунів Трансільванії. Він описав візантійську фреску, чия давність
перевищує п’ять століть,
всередині церкви, яка свідчить про зв’язок із історію румунів Трансільванії. Археологічні
розкопки показали давність церкви, з 1313-1314 рр., згідно із
слов’яно-румунським написом у церкві. Напис був виявлений у вівтарі. Могили
навколо церкви датуються XII-XIII століттями.

Південніше міста
Хацег, на правому березі річки Реул Маре, розташований населений пункт
Сантамарія-Орля, документально засвідчений в 1331 році під назвою villaSancteMarie. На невеликому плато, на околиці населеного пункту,
на малій відстані від старого замку дворянської сім’ї Кендеффі,
піднімається величезне святилище. Кальвіністська церква Сантамарія-Орля, колись
римо-католицька, є однією з найстаріших церков у румунському просторі, будучи
зведена в кінці XIII
століття. Із вежею на західному фасаді і прямокутним вівтарем, церква має
архітектурні форми специфічні переходу від романського стилю до ранньої готики.
Усередині знаходиться цінний набір настінного розпису. Побудована з
необробленого каменю, церква звертає увагу не тільки акуратним зовнішнім
виглядом її високих стін, але особливо
красою порталів, вікон та колон. Квадратна башта з п’ятьма поверхами, має на першому поверсі романський
портал, з багатим скульптурним декором. На першому поверсі, наявність готичного
вікна є результатом пізнішої прибудови пам’ятника; натомість вікна верхніх
поверхів належать романському стилю, тобто початковому етапу будівництва. Дах,
відновлений під час численних ремотно-будівельних процесів упродовж часу, а
особливо з 1908 року – складається з
чотирьох трикутних кам’яних фронтонів у формі піраміди. Загалом, церква має
характеристики переходу від романського до готичного стилю, що в трансільванській
архітектурі відбулося у другій половині тринадцятого століття. Своїм
прямокутним вівтарем, церква належить до великої родини пам’ятників раннього
готичного стилю (так званого готичного бургундського), який
поширився по всій Європі за допомогою монахів ордена цистерціанців.

Зусилля щодо
включення історичних пам’яток до спадщини ЮНЕСКО тривають, але якщо їх буде
включено до цього списку, то ці середньовічні кам’яні церкви приєднаються до пам’яток,
що перетворили Хунедоарський повіт на регіон з найбільшим приданим історичних
пам’яток ЮНЕСКО з Румунії. Повіт Хунедоара має найбільшу кількість пам’яток та
парків у програмі ЮНЕСКО: Дакійські фортеці в горах Орештієй, Біосферний
заповідник Ретезат та Геопарк Динозаврів. Згідно зі звітами ЮНЕСКО, статус частини
спадщини ЮНЕСКО приносить деякі важливі переваги історичним пам’яткам, навіть
якщо вони не є істотними. Мета ЮНЕСКО – кращий захист об’єктів та більша увага
з боку громад. Нарешті, це може створити більше шансів для тих, хто бажає мати доступ
до коштів на захист цих об’єктів. Шлях до включення у список Всесвітньої
спадщини ЮНЕСКО триває два чи більше років, залежно від того, наскільки добре
підготовлені установи, які управлятимуть історичними пам’ятками. Для цього принаймні
один з десяти критеріїв, за якими історична пам’ятка може бути включена до
Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, повинен бути виконаний.

У старому центрі столиці Румунії, починаючи з 1700
року було зведено безліч більш-менш мальовничих готелів, яким доля приурочила
пережити справжній золотий період протягом майже двох століть. За походженням
або за соціальним статусом їхніх власників, а також за їх специфікою, цих
колишніх бухарестських готелів називали королівськими,
монастирськими, церковними або боярськими,
хоча всі вони відігравали ту саму роль – економічну. До останньої категорії
належить і Ханул луй Манук (укр. «Постоялий двір Манука»),
безумовно, одна з найвідоміших у Волощині будівель такого роду, не тільки через
її розмір, але й завдяки постаті його засновника, легендарного
Манука Бей, суперечливого історичного персонажа, про якого розповім
я вам сьогодні.

Манук Мирзиян, вірмен за походженням, походив з
родини багатих араратських торговців, які у XVII ст. оселилися на півдні Дунаю у фортеці
Рушчук. Передчасна смерть батька спричинила молодого Манука взяти у свої руки сімейний
бізнес, на що, як і більшість вірменів, він виявився дуже обдарований. У книзі
«Історія столичних постоялих дворів» Джордже Потра так окреслив портрет цього
персонажа: Він був обдарований від природи винятковими здібностями. Це
був красивий і дуже розумний чоловік, який відмінно володів 12 мовами. Він
завжди був елегантним, тонким психологом і глибоким знавцем людської природи,
проникливим і розумним, утім, великодушним, щедрим та ввічливим. Однак,
головною його якістю було те, що він був наділений даром передбачуваності, тому
він знав як поступати. Йому подобалося бути багатим та зумів накопичити
величезне майно.

Однак Манук був для тих часів загадковою і
парадоксальною особистістю. Про нього казали, що він був масоном і
подвійним агентом, тобто займався шпигунством як на користь
Османської імперії, так і Царської. Він отримав ранг драгомана
(свого роду префекта) і Бея Молдови (тобто принца) від самого
султана, а цар Олександр I призначив йому титул «Лицаря ордена Святого
Володимира». Він також носив звання «головного купця та скарбника регіону
Рушчук. У 1808 році Манук зрадив турків, знайшов притулок в Бухаресті,
під захистом російської армії, проте він продовжує закулісно посередничати в
конфлікті між двома великими імперіями. Турки звинуватили його в тому, що він
привласнив велику суму грошей із скарбниці фортеці Рушчук, і неодноразово
вимагали від царя його екстрадиції.

З цих причин, Манук покинув столицю Волощини,
залишивши численні свої бізнеси в руках надійних людей. Він переїхав на
короткий час до міста Сібіу, а потому разом з усією родиною до Кишинева, де
купив маєток Хинчешть за 300.000 золотих
монет. Його передчасна смерть залишається загадкою, навколо якої складено
чимало легенд. За деякими, Манук був отруєний турецьким шпигуном, якому вдалося
проникнути в його оточення, за іншими, причиною смерті Манука був нещасний
випадок під час ранньої їзди верхом. Справа в тому, що 20 червня 1817 року, на
лише 48-му році життя Манук Мирзиян покинув цей світ, залишивши молоду дружину
красиву Міріам і шість неповнолітніх дітей, неспроможних управляти величезним
успадкованим від батька маєтком.

У 1806 році, за два роки до втечі через Дунай до
Волощини, розпочалася російсько-турецька
війна, внаслідок якої подвійний агент розбагатів, накопичивши величезне майно.
У другій половині року, Манук почав будувати знаменитий постоялий двір, після
того як він придбав за неабияку суму гектар землі, що належала колись Княжому
двору в Бухаресті. Після перших двох років військового конфлікту між Росією і
Туреччиною, протягом яких царська армія розмістилася у столиці Волощини,
завершується і будівництво монументальної будівлі – Постоялого двору Манука.
Манук переправляється через Дунай з усією родиною і величезним майном. Теж
восени того пам’ятного 1808 року, відбувається офіційне відкриття постоялого
двору, який згодом виявився вельми успішним бізнесом.

З 1808 року і до підписання миру в Бухаресті, в
1812 році, між російською і турецькою арміями (рік коли вірменський купець вирішив кінцево переїхати до Кишинева,
доводячи, що нічого випадкового не відбувається в його житті, тому що саме тоді
Бессарабія стала російською провінцією), Постоялий двір Манука, як
його вже називали був зайнятий майже повністю офіцерами Царської імперії і
численними делегаціями або радниками та послами Османської імперії, які вели
переговори для підписання договору. Кожен з них заплатив власнику постоялого
двору по 40 золотих леїв в день, за проживання і харчування…

Землетрус від 1838 року завдав постоялому двору
серйозних пошкоджень, і саме тому старший син Манука, який мешкав у Бессарабії,
вирішив його продати, що й сталося у 1842 році. У 1862 році новим його
власником став купець Ламбру Васілеску, який виділив багато коштів на ремонт.
Після завершення ремонту в 1874 році, готель змінює назву на «Гранд Готель
Дачія, яке носитиме до кінця Другої світової війни і його конфіскації комуністичною
владою. Якщо повернутися назад у часі до спогадів про старий постоялий двір, ми
дізнаємося, що, кожного історичного періоду змінилися як одяг, так і кулінарні
звичаї клієнтів цього постоялого двору столиці. Незмінною залишилася лише
архітектура споруди.

Наприкінці османського періоду, постоялий двір
складався з 15 склепінчастих підвалів та кількох магазинів. Тут зберігалися
вина та спиртні напої, поряд з бочками Браги та харчовими продуктами, мішками
із зерном або кавою, дровами для опалення, тюками сіна для коней і бочками
нафти для освітлення. На першому поверсі працювали 23 магазини, 2 великих
салони, в яких зазвичай обідали не такі багаті люди, а також 16 кімнат для
прислуг і кухарів, 4 кімнати для відпочинку осіб, які доглядали за кіньми і тунель,
в якому вміщалися разом понад 500 осіб, у разі форс-мажорних обставин. Нарешті,
на другому поверсі було 107 номерів для багатих купців з усього Балканського
півострова або для іноземних мандрівників, які зупинялися на короткий час у
Волощині, а також один Королівський зал, де організовувалися
бенкети. Кожна нова епоха означала новий одяг і нові кулінарні звички. Але
протягом всієї своєї 200-річної історії, незалежно від назви, Ханул луй Манук
(«Постоялий двір Манука») залишався на тому ж місці, у двох кроках від
епіцентру столиці.

Дістанемося сьогодні на
румунське чорноморське узбережжя та відвідаємо румунське
місто з найдавнішою історичною згадкою в документах, а й
найбільш відвідуване місто протягом літа: Констанца. У стародавніх
легендах згадується про те, що Аргонавти на чолі з Ясоном висадилися на берег,
що відноситься саме до цієї території, з метою знайти Золоте Руно. Насправді,
місто було засноване грецькими колоністами. Перше документальне
підтвердження датується 657 роком до нашої ери, коли греки з Мілета заснували тут їх першу колонію на Чорному
морі і побудували храми. Свідоцтвом тих часів є знаменита Істрійська фортеця та
її символ – орел над дельфіном. Римляни теж жили в цій місцевості (71 р. нашої
ери), але недовго, через набіги варварів. Ці два великі народи – греки і римляни
заснували в центрі Добруджі порт Томіс, який став справжньою столицею грецьких
міст західного побережжя Чорного моря. У X столітті, під час
візантійської епохи, місту дали інше ім’я – Констанца, на честь сестри
візантійського імператора Костянтина Великого. Протягом сотень років місто було
свідком знаменних подій, а їх кам’яні свідоцтва сьогодні туристи оглядають під
час екскурсій.Після 1300 року,італійські купці з Генуї допомогли місту розвинутися. До
сьогоднішнього дня, Констанца залишається на списку важливих портів ЄС.

Набережна м. Констанца вважається одним з красивих і романтичних місць узбережжя. На одній стороні набережної, поряд із
старовинним маяком і старою будівлею адміністрації порту височіє пам’ятник
відомому румунському поетові Міхаю Емінеску, а поруч – музей Акваріум. Окрім
риб в цьому констанцькому акваріумі, видовищними спектаклями зустрічають туристів зірки місцевого
дельфінарію. Атмосфера античності властива цьому місту завдяки чисельним
пам’ятникам тієї епохи просто неба: залишками древніх споруд, колонами, статуями. А в Національному музеї
історії і археології міста представлена колекція артефактів, виявлена під час
розкопок в цій місцевості: амфори, ювелірні вироби і прикраси, статуетки,
мармурові саркофаги і сотні інших предметів. У інших міських музеях також представлена історія і культура
Констанци: Музей образотворчого мистецтва з колекцією картин румунських художників і робіт відомих
скульпторів, Музей румунського морського флоту.Цікавим для туристів є інший історичний факт, а саме що, по дорогах
Добруджі ходив поет-лірик Публіус Овідіус Насо,
відправлений сюди на заслання. Римський поет прожив тут велику частину свого
життя. Його страждання на засланні він описав у творах «Листи з Понта»,
«Смуток», «Мистецтво любити». Його статуєю, здійсненою
в 1887 р. скульптором Етторе Феррарі, можна захоплюватися і тепер на площі Овідія.

Не відсутнім
на фотографіях всіх туристів і відкритках, що
нагадують про румунське чорноморське узбережжя – Казино Констанца залишається
візиткою міста. Він є головною
атракцією міста, його відвідує кожний румун хоча раз в житті. Влітку чи взимку,
люди прогулюються по чорноморському узбережжю, і зупиняються перед цією
імпозантною будівлею. Деякі кажуть, що вона подібна на судно, інші – на віз,
однак всі зачаровані її оригінальністю. Це імпозантна будівля все ще випромінює енергію з періоду своєї
слави, понад 130 років тому. 15 серпня 1910 року її було
урочисто відкрито в присутності принца Фердинанда. На початку ХХ-го століття
Казино вважалось своєрідним місцем, куди мали доступ лише заможні люди, однак
між його стінами іноді відбувалися справжні драми, бо неодноразово пристрасних гравців
азартних ігор поглинали морські хвилі.Після 1910 року казино чорноморської набережної
стало одним з найвідоміших закладів такого
роду Європи. Це було розкішне місце з
красиво декорованими стінами, витонченими люстрами, дорогими килимами та
рідкісними меблями. Під час першої і другої Світових війн будівлю цю
перетворено на лікарню і піддано сильним бомбовим ударам. Будинок належить
архітектурному стилю Арт Нуво.

Іншими красивими пам’ятками міста є Акваріум, Дельфінаріум,
Планетаріум. У Констанці можна відвідати Музей природознавства і археології, Музей
Етнографії, Музичний і Драматичний театри. Примітними
міськими спорудженнями Констанци є й Будинок з левами (зараз тут ресторан), а також свідки
космополітизму місцевого населення – православний храм, римо-католицька церква та мечеть. Остання,побудована на
початку XIX століття, є єдиною мечеттю в
Добруджі і головним культовим спорудженням мусульманської громади в Констанці, в якому
зберігається найбільший східний килим в країні. Ще мечеть
відрізняється високою 47-метровою баштою, звідки відкривається
прекрасна панорама міста.

Щоб дістатися до всіх цих пам’яток,Міська транспортна компанія відкрила вже сезон туристичних автобусів по місту Констанца. Маршрут включає щонайменше 100 пам’яток на курорті Мамая, в порті і місті Констанца, з поясненнями також за допомогою
мобільного телефону. Через безкоштовний додаток для телефонів Android або ioS, Сіті Тур Констанца, ви можете знайти пояснення румунською та англійською мовами. Додаток безкоштовний, і теж безкоштовно,
туристи отримують карту зі всіма пам’ятками. Вартість поїздки – 1,5 лей (0,3 євро).

На відстані близько 50 км від м. Брашов знаходиться
монастир, викопаний у скелі, схований посеред лісу,
вік якого оцінюється тисячами років. Там відвідувачі
можуть захоплюватися унікальним ландшафтом, завантаженим привабливими місцевими
легендами. В останні роки, Печерний монастир Шінка Веке
став туристичною атракцією, але також місцем паломництва. Розташований на
пагорбі Плешу, біля підніжжя гір Фегераш, його щороку відвідують тисячі
туристів, захоплених легендами, але і красою місця. Віряни чи ні, люди, що
прибувають в Шінка Веке, вражені простотою місця. Комплекс складається з двох
церков: печерної церкви, викопаної в скелі, під землею, а також нового
монастиря.

Ці два місця поклоніння пов’язані між собою
лісовими алеями. По обидвом бокам алей піднімаються невеличкі огорожі
з лози. На них туристи можуть неквапливо прогулюватися, відпочивати але повинні
дотримуватися двох простих правил: не шуміти та не лишати сміття за
собою. Це місце, оточене легендами і паранормальними явищами, що притягує
туристів як магніт. Печера схована посеред лісу, де росте велика рослинність,
що є ознакою сильної позитивної енергії. На думку фахівців, печера має більше
7000 років і була створена цивілізацією, яка побудувала «Білий храм» на острові Зміїному – цивілізацію гетів. Перша
документальна згадка датується XII століттям.

Шінка Веке приваблює
численних археологів, спелеологів, фахівців з лозоходства, а також численних зацікавлених осіб, які бажають сповнити свої мрії,
як розповідають легенди про це місце. Ця привабливість пояснюється
суперечливим святилищем, відомим під назвою Храм
бажань. Деякі дослідники кажуть, що храм в Шінка Вече є витвором давньої
і розвиненої цивілізації на Землі, будучи побудований 6000-7000 років тому.
Дрібний пісок всередині храму містить кристали кварцу і кремнію, які
використовувалися для спілкування, якщо не з чужорідними цивілізаціями, то з
Божественністю або з істотами інших вимірів. Архітектура двох церков є своєрідною,
тому більшість дослідників стверджують, що це не християнська споруда. Храм
складається з п’яти приміщень, має два вівтарі зі спеціальними скульптурами і
вежу, з якої можна бачити небо. Внутрішня вежа довжиною 10 м закінчується
невеликим вікном, через який промінь сонця падає саме на вівтар. Ось ще одна
таємниця цього місця: на вівтарній стіні є портрет Спасителя, за словами
фахівців, і який має два символи, що приділяють цьому місцю унікальний характер
– шестикутну зірку, гексаграму, відому як Давидова зірка або Печатка Соломона і
гетичний символ Інь-Ян.

Пагорб біля печери
має пірамідальну форму, що припускає захоплення і викачування енергії і відомий
місцевими жителями, як Пагорб долей або Пагорб Плешу, будучи місцем, де нічого
не можна вирощувати. Агрономічні фахівці намагалися обробляти цю землю, але
ґрунт, здається, опромінюваний в результаті висадки інопланетного судна. Деякі
фахівці з лозоходства, які проводили вимірювання, стверджують, що зона випромінює
вражаючий магнетизм і дуже сильні енергії, як це рідко спостерігається. Ось кілька
легенд, витканих навколо Храму долей. Кажуть, що храм є воротами в інші світи, через які, у минулому, відбувалося спілкування з істотами
інших розмірів. Мрії сповняються на тому місці, де проникають у
монастир сонячні промені. Вода потоку, що тече поруч пагорбу має цілющу силу. Тому,
приваблені таємницею місця прибувають сюди люди різних віків з усіх куточків
країни та світу.

У об’єднаній
територіальній громаді Шінка Веке, до якої належать шість сіл, проживає майже 4.000
людей. Туристи, які хочуть провести кілька днів у цьому куточку країни, можуть
зупинитися в хостелах. Вони можуть, також, поселятися в простих селянських
будинках або в сучасних пансіонатах з кондиціонером та доступом до Інтернету.
Номери коштують від 50 до 150 леїв за ніч. З Шінка Веке можна рушити до багатьох
інших туристичних атракцій, таких як Галявина нарцисів Вад, найстаріший
функціональний млин в Трансільванії в н.п. Охаба, а також до Водяних млинів в н.п.
Ліса, справжніх природних пральних машин. Всі вони розташовані в радіусі не
більше 20 кілометрів. Природний заповідник Думбрава Вадулуй, відомий в
основному як Галявина нарцисів, є найбільшою в Європі захищеною територією такого
роду. Заповідник розкинувся на площі не менше 400 гектарів і раз на рік він
перетворюється на справжнє диво. На зеленому оксамиті трав сходять мільйони
білих зірочок диких нарцисів. Легким квітковим туманом вони вкривають цю
територію, створюючи картину дивовижної краси. Кажуть, що аромат квітів
відчувається з відстані сотні метрів.Щоб побачити диво цвітіння дуже красивої
рідкісної квітки, занесеної до Червоної книги, туристи з’їжджаються з усіх
куточків країни та світу. Ця подія відбувається щороку і триває приблизно з
кінця квітня до середини травня. І найважливіше, не пропустити саме той час, коли
квіти буяють у всій своїй красі.Туристи можуть відпочити в справжньому природному раю, оточеному квітами,
зеленю і спокоєм. Оскільки це захищена територія, туристам заборонено збирати
нарциси.

Водяний млин родини
Вірджинії та Ніколая Поп в н.п. Охаба датується 1873 роком. Він передавався з
покоління в покоління майже 150 років. Навіть якщо цей млин все ще функціональний,
тепер він більше приваблює туристів, тому що мало сільських жителів приходять сюди
розмелювати борошно. У н.п. Ліса туристи можуть милуватися іншими Водяними
млинами, справжніми природними пральними машинами. Це кошики з лозини, які
використовують силу води і які працюють за старою технікою. Їх використовують і
для чищення килимів тільки за допомогою джерельної води. Техніка цієї
гідравлічної установки дуже проста. Процес вимивання килимів відтворює явище
вихорів гірських вод. Традиція водяних млинів успадковувалася від батька до
сина, і зараз за ними дбає вже п’яте покоління. Шум води у поєднанні з шумом млинових
коліс є захоплювальним.