Category: Подорож

  • Кам’яна церква Стрей, релігійний пам’ятник XIV ст.

    Кам’яна церква Стрей, релігійний пам’ятник XIV ст.


    Багатий історично-культурний
    потенціал Румунії відіграє важливу роль у процесі збереження духовності та
    історичної пам`яті румунського народу, у відродженні його культури та вікових
    традицій. Важливими туристичними об`єктами країни є численні та різноманітні
    історико-культурні пам`ятки археології, історії, архітектури, мистецтва та
    меморіальні, а також палацово-паркові ансамблі, музеї та картинні галереї. У
    краї Хацегу збереглися найдавніші церкви в
    Румунії. Ці релігійні пам’ятники були побудовані ще в ІХ столітті феодалами, які
    користувалися спадковими привілеями.




    Кам’яна церква Стрей належить до категорії дуже старих, але мало відомих туристам, кам’яних церков з н.п. Денсуш, Сентемарія
    Орля, Джоаджу Бей, Стреісинджорджу, Пештяна, всі у повіті Хунедоара,
    які виглядають як каплиці скромних розмірів. Цьому можуть позаздрити навіть
    більш відомі буковинські церкви і монастирі. Точна дата будівництва Стрейської церкви
    не відома, однак переважна більшість фахівців вважають, що вона була побудована
    у ХІІІ столітті. Отже, можна сказати що вона є однією з найдавніших пам’яток
    середньовічної архітектури на території сучасної Румунії. У цій церкві, зведеній
    боярином Амвросієм, римсько-готичний стиль змішується з місцевими елементами, в
    результаті чого створюється унікальний архітектурний ансамбль і древній
    трансільванський пам’ятник.




    Церква, відома як археологічний пам’ятник, досліджувалася двічі. Перші дослідження відбулися
    1970 року, з нагоди реставрації історичного пам’ятника, результати розкопок
    будучи частково оприлюднені. Під час розкопок проведених навколо церкви було
    виявлено 48 могил, а також було доведено, що сільське
    кладовище та церква Стрей перекривають римську villa rustica. Зовні
    вежа-дзвіниця містить фрагмент римського саркофага. Інтер’єр церкви викладений
    римською цеглою, дзвіниця розташована на західному кінці нефа, центральна
    частина покрита стелею з дощок, а вівтар – прямокутний, покритий
    хрестоподібним склепінням. Внутрішній настінний розпис церкви є одним з
    найдавніших і найцінніших середньовічних розписів на території сучасної Румунії.
    Він все ще зберігся, але не в дуже хорошому стані. Вважається, що він є
    результатом праці групи художників.




    В останні роки
    місце поклоніння постійно деградувалося. Тому міська рада м. Келан
    (Хунедоаський повіт) та фонд, створений за фінансової підтримки принца Великобританії
    Чарльза вирішили покласти край цьому явищу. Так, восени
    минулого року, за підтримки пілотного проекту Асоціації «Монументум»
    під назвою «Шкидка допомога для пам’ятників», вдалося негайно втрутитися і
    відновити дах цієї середньовічної церкви. Швидка допомога для
    пам’ятників – це проект, який має на меті ефективно діяти у сфері
    врятування спадщини нерухомості. З 2016 року до цих пір волонтерам цього
    проекту вдалося врятувати 15 пам’ятників Трансільванії та Банату.




    У церкву Стрей
    ступаєш як в келію святого. Низький вхід якось примушує тебе схилитись й
    залишити на бік світські думки. У церкві час нібито стоїть на місці. Століття
    безперервних молитов, важкі кам’яні стіни зберігають ще дакійські спогади та
    римські імена. У цій церкві, годинник працює за іншими порами року, за іншими
    календарями.

  • Церква Кальварія у м. Клуж-Напока

    Церква Кальварія у м. Клуж-Напока




    Давній центр румунської культури й цивілізації, місто Клуж-Напока розташоване в центрі повіту Клуж, на перехресті важливих національних і
    міжнародних шляхів. В римську епоху тут був військовий табір Напока, якому
    згодом було надано статус міста, а потім колонії. При переселенні народів місто
    не вціліло. Походження назви Клуж має дві версії: німецьку – klause, «гірський перевал», або clusa, «загата»; латинську – Clus, «закритий», тобто
    місто закрите пагорбами. Назва Клуж (Castrum Clus) постала в ХІІ сторіччі. Угорці називають місто Колошвар
    (Kolozsvár).
    Назва міста була змінена комуністами в 1974 році на Клуж-Напока. На даний
    момент в місті розгортають свою діяльність 23 дослідні інститути, два
    драматичні театри, два оперні театри, два лялькові театри, чотири будинки
    культури, філармонія, шість музеїв, з-поміж яких найважливішим є Національний
    музей історії Трансільванії, що датується ХІХ століттям.На
    одній з вулиць розташованих поблизу центра міста, в будинку в готичному стилі
    народився король Угорщини Матіаш Корвін (рум. Матей Корвін).

    Місто Клуж-Напока
    можна насправді вважати столицею Трансільванії, це місто навантажене історією
    і визнане архітектурною красою. Своєю величністю вражає римо-католицький собор
    святого Михайла, будівництво якого почалося в 1350 році і тривало 200 років.
    Мешканці міста пишаються зокрема Ботанічним садом, в якому ростуть унікальні
    експонати.Серед великих університетів Румунії числиться й
    Університет імені Бабеша-Бойої, заснований в 1959 році внаслідок злиття
    університетів Victor Babes та Bolyai Janos. Назва університету походить від
    двох відомих імен Трансільванії. Віктор Бабеш був лікарем та професором
    патології та бактеріології і членом Румунської Академії. Він є одним із
    засновників сучасної мікробіології, автором першого трактату бактеріології у
    світі. А друга назва клузького університету походить від прізвища угорського
    математика, за походженням з Трансільванії.




    Ніби-то ізольована від суєти найбільшого району міста – Менештур,
    церква Кальварія є таємничим місцем, повним
    історією і легендами, що зберігаються як в старих документах та історичних книгах, так і в пам’яті літніх мешканців цього району. Старий монастир був, мабуть, ще більш
    імпозантним до зведення шосе в 1987 році, коли були встановлені в цьому районі
    трамвайні колії. Пагорб, на якому він побудований, прихистив ніби-то князя Джелу
    після поразки в Алмаші, за менш
    вірогідною легендою, і був місцем, де був побудований перший і єдиний
    бенедиктинський монастир у Трансільванії, в XI ст. Історія монастиря була позначена серією трагедій, які призвели до
    її руйнування кілька разів. Тому дуже мало елементів свого початкового вигляду
    збереглися до наших днів.




    Після зведення, дуже
    потужний монастир не був підпорядкований єпископам Трансільванії королем
    Угорщини, а безпосередньо архієпископу, вважають історики. Рішення короля
    засмутило трансільванських єпископів, які неодноразово нападали на
    бенедиктинський монастир в Менештурі, обкрадали його і знищували документи, що
    свідчили про його права. Після нападів єпископів слідувало вторгнення татар, у
    1241 році, коли монастир був повністю зруйнований, а потім перебудований в 1290
    році. Після цієї дати монастир отримує право на завірення документів і став
    найбільшим нотаріальним центром Трансільванії, після Алба Юлії. На жаль, за
    свідченнями істориків, з рук ченців монастиря вийшла й серія підробок, тому
    печатка монастиря була знищена, і ченцям було призупинено право завірення
    документів на певний період. Не відомо, як ігумену Антонію (1424-1451 рр.)
    вдалося омити репутацію підробників документів ченців монастиря, але йому
    вдалося відновити право на завірення документів для монастиря. Це, мабуть, одна
    з причин, чому його ім’я з’являється на сонячному циферблаті, який сьогодні
    знаходиться на стіні церкви Кальварія. У 1598 році по монастирю вдарила інша
    трагедія: він був влучений блискавкою і знищений, а потім знищили його напади
    турків і татар в 1658-1661 рр. Протягом бурхливої історії, у 1780 році колишній
    монастир став забутим складом, ще потім греко-католицьким, православним і,
    нарешті, римо-католицьким храмом, яким залишився до нині.




    Історики кажуть, що після єпископства в Алба-Юлія, цей монастир був
    найважливішою середньовічною церковною установою в Трансільванії, а минуле
    клузького району Менештур пов’язане із угорським словом «моностор», що означає
    монастир. Очевидними є докази того, що бенедиктинське абатство існувало близько
    1.100 року. Спочатку побудована в
    романському стилі, з товстими стінами і арочними вікнами в склепі, церква була
    перебудована в готичному стилі. Інші отвори витягнуті, а вежа – готична.
    Вітражі, як декоративні елементи, характерні для готичного архітектурного
    стилю. Це красива церква, так що варто вам поїхати туди, якщо ви захоплюєтеся старими
    церквами із високими добре збереженими кам’яними стінами. Вітражі, статуї та
    парк, що оточує церкву, найстарішу у місті Клуж, сподобаються вам. Церква
    отримала нагороду EuropaNostra у 1998 році, яка щорічно виділяється за виявлення
    та утвердження передового досвіду у догляді за пам’ятниками. Найстарішою
    частиною церкви є захристія з 1300-их років. Святилище є спадщиною церкви від
    1400-их років, де зараз знаходиться старий орган 1792 року. Акустика цього інструменту в церкві неймовірна,
    коли доторкаєшся до нього, ніби-то величезний трепет трясе цілу церкву. Теж з
    1700-их років датуються дві статуї, які втілюють угорських королів Св. Штефана
    I і св. Ладислава, розташовані зліва і справа входу. Після реставрації були
    виявлені також численні пам’ятні таблички.

  • Сібіу: Місто під небом з черепиці

    Сібіу: Місто під небом з черепиці




    Румунське місто Сібіу розташоване
    посеред Карпат в регіоні Трансільванії та є одним з мультикультурних центрів
    країни. Століттями, окрім румунів, тут проживають угорці та німці і їхній
    спільний побут втілився в особливій культурній суміші.




    Місто Сібіу є практично географічним
    центром Румунії й однією із найпривабливіших туристичних точок країни. Перші
    згадки про Сібіу сягають ще середньовічної доби, а в 17 столітті місто було
    столицею Трансільванії. Проте і в наш час, його культурний спадок належно оцінений:
    Сібіу разом з Люксембургом, був визнаний культурною столицею Європи 2007 року.






    Разом з тим, місто відоме й під
    іншою назвою – Германштадт через те, що раніше тут був осередок німців, що
    проживали в Румунії. Місто дійсно збудували німці – трансільванські сакси,
    переселенці з долини Мозеля. Проте, за комуністичних часів більшість з них
    емігрувала в Німеччину. Але сьогодні німці не залишають без уваги Германштадт,
    інвестуючи в місцеві культурні та освітні проекти. Зокрема, в Сібіу функціонує
    декілька німецьких шкіл і, що цікаво, як розповіли в місцевому німецькому
    культурному центрі кореспонденту Радіо Румунії, дітей із німецьких родин лише
    близько 5%, більшість – учні з румунських та угорських родин, які бажають вивчати
    німецьку мову.






    Сьогодні в Сібіу досі проживають три
    великі етнічні групи – румуни, німці та угорці. І, звісно, така етнічна
    різноманітність відбилася на колориті й місцевій буденності. Місцеві вільно
    володіють румунською, угорською та німецькою. Зокрема, вуличні вказівники,
    реклама та інша інформація теж в тримовному форматі.




    Місцева архітектура залишає незвичне
    враження середньовічного фільму. Історичний центр – це, традиційно, головна
    площа та кілька історичних районів навкруги. Основним орієнтиром є Велика площа
    – тут знаходяться історичні споруди, музеї, та адміністративні центри Сібіу. Атмосферу
    Трансільванії, як в легендах, створюють вузенькі вулички вимощені бруківкою,
    кольорові будинки з червоними черепичними дахами й чудернацькі мансардні вікна
    овальної форми, які нагадують очі. Тому, відчуття, ніби будинки стежать за
    перехожими додає Сібіу неймовірної таємничості. Місцеві так і кажуть, що тут
    будинки з очима, а з черепиці – навіть небо. В цьому можна переконатися,
    піднявшись на найвищу в місті точку – дзвіницю в міській Ратуші. яка
    знаходиться між Великою та Малою площами. Звідси відкривається неймовірний
    панорамний вид на все місто, яке зверху дійсно червоно-черепичного кольору та
    румунські Карпати, що розкинулися навколо всієї Трансільванії.




    Саме місто розділене на дві частини
    – верхнє та нижнє. Історично в верхньому місті проживали заможні містяни.
    Обидві частини міста з’єднані сходами, які булли збудовані ще в 13 столітті.В
    минулому, протягом сотень років в місті знаходилась одна з найпотужніших і
    найбагатших фортець Європи, оточені укріпленими стінами із 39 оборонними вежами
    та артилерійськими батареями. Сьогодні від захисної споруди залишилася вежа та
    частини укріплених стін.




    Іншою туристичною пам’яткою в Сібіу
    є міст Брехні, що з’єднує два верхніх квартали старого центру. Міст, до речі, є
    одним з найстаріших в Європі – сконструйований ще в 19 столітті. За легендою,
    обманюючи когось, міст це «відчуває» і починає розхитуватися під ногами
    брехуна.




    Тут знаходиться й один з найстаріших
    музеїв Європи – музейний комплекс Брукенталя, де зберігається колекція витворів
    мистецтва датованих 16 століттям, картини Рубенса, Ван Дейка та інших й ціла
    колекція рідкісних книг. Сібіу також називають центром духовного життя
    Трансільванії через велику кількість різних соборів – від православних до
    лютеранських. Тут знаходиться головний православний Собор Святої Трійці -
    резиденція Митрополита Трансільванії, лютеранський Собор Святої Марії, католицькі
    собори тощо.




    Разом з тим, місто живе й сучасним
    нічим життям. Тут знайдеться як нічний клуб на будь-який смак, так і ресторани
    для вибагливих поціновувачів національної кухні – від румунської та угорської
    до німецької. Зокрема, колоритні ресторани можна знайти в центрі на обох площах
    та на пішохідній зоні по вулиці Ніколая Белческу.




    В Сібіу можна дістатися літаком,
    поїздом чи автобусом. Із Бухареста є щоденні рейси в цьому напрямку, як поїздом,
    так і автобусом. Міжнародний аеропорт Сібіу має сполучення із Німеччиною,
    Австрією та Великобританію, зокрема цей напрямок є доступним і серед, так
    званих, «лоу-кост» ава компаній. Проте, з України, оптимальний маршрут
    пролягатиме через Бухарест. Зупинитися можна, як в готелі чи хостелі, так і
    орендувати квартиру. Ціна за добу в середньому сягає 80 румунських леїв -
    близько 500 гривень.




    Для подорожі в Сібіу підходить будь
    яка пора року. Проте, не дарма це місто вважається культурним центром, тому
    варто звернути увагу на фестивалі, які проходять в центрі Трансильванії, – а їх
    немало. Зокрема, в Сібіу проходить Astra Film Festival, мистецький фест
    ARTmania Festival, театральний фестиваль Sibfest – Sibiu International Theatre Festival,
    Sibiu Jazz Festival, Street Art Festival, Sibiu Opera Festival, Street Food Festival
    та багато інших різноманітних заходів.

  • Укріплена церква в трансільванському селі Коаштерф

    Укріплена церква в трансільванському селі Коаштерф


    Сакси прибули в південно-східну
    Трансільванію в XII-XIII ст., і оселилися на теперішній території повітів Брашов і
    Сібіу та невеликої частини Мурешського повіту. Вони прибули сюди на запрошення короля
    Угорщини аби захистити східні кордони християнської Європи від вторгнень зі
    Сходу, і заснували приблизно 200 сіл та 7 укріплених фортець – звідси й німецька назва Трансільванії, Зібенбурген. Села зберегли свою структуру і територію майже незмінними протягом багатьох століть.
    Вони, як правило, будувалися уздовж берегів річок, це структура села XIII
    століття, принесеного німецькими колоністами з
    районів Мозеля та Середнього Рейну, яка
    до цих пір збереглася в Трансільванії.

    Сакси управляли своїми містами, селами і ландшафтами
    майже тисячу років і досі розмовляють своїм діалектом. Це справді являє собою культурний скарб. Духовним і оборонним центром кожного села є укріплена
    церква. Під час вторгнень кочових народів, сакси ховалися в укріпленій церкві,
    де зберігали вони харчові продукти, і мали там навіть колодязь, щоб збільшити
    свої шанси на виживання. Насправді, кожна родина зберігала, навіть у мирний
    час, сало й іноді м’ясо-солонину в місцях, спеціально улаштованих для всіх у
    церкві. Одним із тих близько 200 сіл утворених саксонськими колоністами у
    Трансільванії є село Клоаштерф, у Муреському повіті, про який розповів я вам
    сьогодні.


    Село Клоаштер належить об’єднаній
    територіальній громаді Саскіз. Це ідеальне місце для відпочинку, на всі смаки.
    Тут ви знайдете як сучасні пансіонати, так і місця для поселення без
    телевізорів і сучасних акцентів. Туристичною атракцією цього невеликого села є
    укріплений храм у центрі, побудований за зразком більшої за розміром церкви із
    сусіднього села Саскіз. Меблі інтер’єру вражаючі, збереглися вони з XVII-XVIII ст.
    в стилі народного бароко. Церква є одною з небагатьох укріплених церков в
    Трансільванії з оборонним поверхом. Унікальність цієї церкви полягає в тому, що
    над судном і хором було збудовано укріплений поверх із вікнами і стрільчастими
    отворами. Церква була побудована в 1524 році, будучи останньою з невеликої
    кількості церков такого роду, за проектом архітектора Штефана Угорця.




    Церква добре збереглася до наших днів, її інтер’єр надзвичайно цікавий, будучи привезений сюди в середині XVII ст. Так само, внутрішній розпис храму особливий, будучи зроблений наприкінці XVII ст. Деякі
    місцеві легенди говорять про те, що церква
    має тунель, по якому мешканці укріпленої церкви могли врятуватися
    під час облоги. Назва села Клоаштерф настільки ж
    цікава, як і церква. Вона походить від німецького слова -
    Клосдорф, що складається зі слів Ніколау (Святий Миколай) і Дорф (село). Історичні
    документи згадують про першу церкву від 1353 року, з якої збереглася лише хрестильниця.




    Куратор церкви Керекеш Аурел ознайомить вас із історією населеного
    пункту Клоаштерф: З історичної точки
    зору, частіші турецькі вторгнення між 1462 і 1482 роками призвели до укріплення міст і
    сіл в Трансільванії. Більшість саксонських громад вирішують укріпити населені
    пункти, щоб збільшити свою оборонну силу. 1493 рік, що був роком
    великих турецьких набігів, є вирішальним для укріплення церков у цих селах.
    Це період, коли ставляться
    бази укріплених церков із вежами і оборонними поверхами.






    Укріплений храм Клоаштерф розташований на головній вулиці
    села, продовжує Аурел Керечеш: Укріплений
    ансамбль євангелічної церкви є однорідним, церква чотирикутна, з
    кутовими квадратними вежами, які
    були збудовані у період з 1521
    по 1524 рр. Церква-фортиця Клоашстерф належить
    до останньої моделі саксонських
    фортечних церков, розробленої ще із стадії проекту, щоб забезпечити захист фортеці від вогнепальної зброї. Перша документальна згадка про цей населений пункт датується 1267 роком. Документ описує його як саксонську фортецю проти татарських
    вторгнень. У 1353 році була побудована стара церква, про яку не збереглося інформації. Потім, після 1500-х років, після указу про обов’язкову освіту для всіх саксонців, мешканці почали читати і писати, що призвело до розквіту цивілізації.




    Невелике поселення у Східній Трансільванії, Клоаштерф, породило
    легенду. Неподалік села знаходяться руїни замку, відомого місцевим жителям
    під назвою Замок мавп. Кажуть, що за невидимими залізними дверима,
    що знаходяться на пагорбі замку, захований скарб. Час від часу
    двері з’являються з нізвідки, але вони можуть бути
    розблоковані тільки магічною рослиною.Насправді тут були виявлені залишки урни і одна золота
    монета з грецьким написом Олександра Великого. Справжній скарб
    залишається прихованим до наших днів. Фортеця була відновлена Фондом імені «Міхая Емінеску», і неподалік
    дзвіниці XIX століття було влаштоване приміщення для гостей з
    традиційними саксонськими меблями. Фонд імені «Міхая Емінеску», під патронажем спадкоємця
    британського престолу принца Уельського Чарльза, добивається відновлення
    культурної спадщини і економіки трансільванських сіл.

  • Місто Чіснадіє

    Місто Чіснадіє




    У листопаді минулого року, Уряд Румунії вирішив
    оголосити 11 населених пунктів
    Румунії туристичними курортами місцевого значення. Серед них – місто Чіснадіє, розташоване у
    Трансільванії, на півдні Сібіуського
    повіту, у дуже мальовничому
    районі.




    Колись, на цих місцях, тобто з першого тисячоліття до нашої ери жили даки. Потім римляни збудували тут сильну фортецю, а дорога до знаменитого
    Апулум проходила неподалік цих місць. У Середньовіччі, в XII-XIII століттях
    прибули сюди німецькі колоністи. Перша документальна згадка про поселення
    датується 1204 роком – йдеться про документ короля Ємерика під назвою
    Ріветел. В результаті економічного розвитку та чисельності мешканців, навколо
    1300 року, було почато будівництво підкріпленої церкви. Її зведено на руїнах
    римської базиліки, з масивною вежею на заході. З економічної точки зору,
    місцевість починає розвиватись все більше й більше в XIV-XV століттях. Гільдії ремісників, так само, розвиваються. Вироблялись тут зокрема
    серпи, яких часто вивозили до інших країн. У ХІУ столітті з’явились гільдії
    гончарів і вовнярів, а пізніше у ХУІІІ-ХІХ ст. ці гільдії ремісників
    перетворились на великі підприємства. У 1241 році місцевість була зруйнована
    монголами. У період 1456-1462 роки, комерційні спори між Владом Цепешом,
    господарем Волощини, і саксонськими торговцями з Трансільванії, спричиняють
    мешканців місцевості Чіснадіє підкріпити фортецю, звівши другу стіну та сильні
    башти всередині. Наприкінці ХУІІ ст. жорстка домінація габзбургів приведе до
    виникнення чисельних бунтів. У 1806 році, Чіснадіє отримало від Короля
    Франциска дозвіл називатися бургом.




    Але це історія. Цікаво знати чому злободенне місто Чіснадіє було включено на карту туристичних курортів Румунії. Пояснює Данієль Міхайлеску, прес-секретар мерії: Чіснадіє – це
    дуже гарне місто, яке дійсно заслуговує цього статусу, і причини для туристів
    провести відпустку у нашому місті різноманітні. Деякі туристи шукають відпочинку та релаксації, інші -
    пригодницький туризм, деякі – природу. Є туристи, які зацікавлені у
    виявленні нових, історичних об’єктів
    або культурних аспектів. На рівні нашого міста розроблено ряд туристичних послуг:
    культурний туризм, відпочинок і спортивний туризм.




    У середньовіччі, місто Чіснадіє
    називалося «Хелтау» і прославилося своїми
    майстернями для виготовлення металевих
    серпів, кіс, і особливо сукна. Туристи,
    які
    приїжджають до міста Чіснадіє, обов’язково відвідують башту укріпленої євангельської церкви в центрі міста.
    Башта дзвіниця, як її називають місцеві жителі, була справжнім нововведенням Середньовіччя. Це
    була першою баштою з годинником у Трансільванії і першою баштою на сході від
    Відня, на якій був встановлений громовідвід. Якщо ви оберете новий курорт Чіснадіє як
    місце призначення для проведення відпочинку, то
    обов’язково ви повинні відвідати кілька атракцій. Данієль Міхайлеску, прес-секретар
    мерії: У
    Чіснадії маємо укріплену Євангелічну
    церкву, присвячену св. Вальпурзі, побудовану на початку ХІІІ століття. Вона
    була укріплена після турецького нападу 1493 року. Це фортечна церква, яка
    приваблює багатьох туристів до нашого міста. Поруч з церквою знаходиться Музей
    текстильної промисловості, який є унікальним в Румунії, пов’язаний з традицією
    текстильної промисловості міста Чіснадіє. Так само, у нашому місті, взимку, маємо
    єдиний у повіті Сібіу критий каток, площею 800 квадратних метрів, доступний за
    дуже низькі ціни. У теплу пору року можна проводити прогулянки. Минулого року
    Рятувальна служба міста Чіснедіє модернізувався навіть велосипедний маршрут.




    Головний туристичний пункт
    в місті Чіснадіє є укріплена церква. Куратор
    церкви Іоан Белл розповідає: Це
    була римська базиліка, колишня
    римсько-католицька церква до 1544 року, коли вона
    була перетворена на євангелічну, лютеранську, християнську. Фундамент той самий,
    але церква має декілька етапів будівництва,
    протягом кількох поколінь. З
    часом мешканці міста захищались від ворогів у цій церкві в Чіснадії. Таким чином, перша форма церкви була в готичному стилі. Середня частина й залишилася готичною. Над церквою були побудовані три оборонні вежі на
    півночі, півдні і над вівтарем.




    З цієї церкви зберігся відомий Чіснадійський скарб, який з 1915 року був
    переміщений до Сібіуського музею імені Самуєла фон Брукенталя, хрест перших
    німецьких колоністів, що датується ХІІ століттям, прикрашений блакитним коштовним
    камінням, ворота старого вівтаря і дзвони церкви, що датуються 1664 роком.

  • Будинок «Міца Велосипедистка» в Бухаресті

    Будинок «Міца Велосипедистка» в Бухаресті


    Як би дивно не
    звучало це твердження в 2019 році, на початку 1900-их років велосипед переживав
    свій період розквіту. Всі проявляли інтерес до цього «чудесного пристрою», і
    чоловіки, і жінки. Цей винахід став базою для розвитку майбутніх автомобілів та
    мотоциклів. Так само, велосипедисти були першими, хто почав домагатися
    покращення ситуації доріг і, не востаннє, велосипеди зіграли роль у питанні
    емансипації жінок. Першими на велосипед сіли жінки із забезпечених верств
    населення. Завдяки цьому двоколісному пристрою, у той період в моду увійшли
    жіночі шаровари, що допомогло жінкам звільнитися від корсетів. В Румунії, першою
    жінкою, яку можна було побачити в 1900-их роках на велосипеді на центральному
    столичному бульварі Каля Вікторієй, була Марія Міхаєску, або як ще називали її
    в народі «Міца Велосипедистка». В самому центрі Бухареста, на розі між двома
    вулицями, розташована красива будівля, яка на
    початку 1900 року належала Марії Міхаєску. Про неї розповів я вам сьогодні.




    Марія Міхаеску
    була символічним персонажем міжвоєнного періоду столиці Румунії. Знаменита куртезанка
    і ексцентрична жінка Міца вела екстравагантне життя.Ця дама
    використовувала автомобіль купе, обідала тільки в шикарному ресторані «Атене
    Палас», розташованому на бульварі Каля Вікторіей, мала польських прибиральниць
    і, кажуть в народі, була самовпевненою жінкою, яка розбила серця багатьох чоловіків,
    з-поміж яких поета Октавіана Гоги, художника Ніколая Грігореску, короля
    Португалії або самого короля Румунії Фердинанда. Легенда свідчить, що величезна
    будівля у центральному кварталі Амзей була отримана від надзвичайно багатого
    коханця. Якщо ви колись зупинитесь у цій частині Бухареста, скористайтесь
    нагодою та відвідайте будівлю, чиїм архітектором був Ніколає Міхаєску. Прізвисько
    «Міца Велосипедистка» приписав її журналіст Джордже Ранетті, головний редактор
    газети «Фурніка». Розчарований тим, що вона не звертала на нього увагу і не
    відповідала його увазі, журналіст помстився, назвавши її так. Серед екстравагантних
    дій Марії було й купання в морі в розкішному купальнику. У ті часи, всі, а
    особливо жінки, входили у море в халаті, а поява Марії «в бікіні» було
    безпрецедентним. Цей факт навіть призвів до втручання поліцейського, який змусив
    її негайно покинути пляж.


    Марія Міхаєску
    народилася в одному селі Праховського повіту у 1885 році. Кажуть, що користувалася
    вона вихованням в одному популярному жіночому пансіоні. Невідомо, як вона
    дісталася Бухареста, але Бухарест став для Марії Міхаеску шляхом до знаменитості.
    Краса молодої жінки привернула увагу чоловіків. У неї були сині очі, струнке
    тіло, і носила вона коротку стрижку, що не так часто можна було побчити у жінок
    на рубежі століть. Марія Міхєеску накопичила статок у Бухаресті, і згідно всім
    легендам здається, що заробила свої гроші практикуючи найстарішу у світі
    професію. За гроші вона придбала будівлю в самому центрі, яка на той час
    коштувала понад 4 мільйони леїв.


    Закохавшись у
    Ніколая Міновича, лікаря і університетського професора, відомого діяча тих часів,
    Марія Міхаєску відмовила багатьом пропозиціям укласти шлюб, думаючи, що коханий
    чоловік одружиться на ній. Зрештою вона вийшла заміж за генерала Александру Думітреску.
    Про її шлюб також поширилося багато легенд. Говорили, що коли генерал залишився
    без грошей, Міца посилала його на вулиці жебракувати, а за зібрані ним гроші
    вона йшла вечеряти в ресторан «Атене Палас». В літніх роках, вона орендувала кімнати своєї будівлі,
    і сама жила на горищі. Після націоналізації будівлі, під час комуністичного
    режиму, вона залишилася і без цього джерела доходу, помираючи бідною на 83 році
    життя.




    Отже, дорогі
    друзі, свідченням розкоші, в якій жила Марія Міхаєску, найпопулярніша в Бухаресті
    повія міжвоєнного періоду, залишається будинок навпроти Православної церкви
    Амзей в столиці Румунії. Будівля була побудована в 1910 році архітектором Ніколаєм
    Міхаєску і була оголошена бароковим архітектурним пам’ятником столиці. Зараз там
    триває реставраційний процес, але будівля все ще зберігає міжвоєнний шарм, з
    балконами і барельєфами з херувимами, левами і амурами. Будівля має два поверхи,
    10 кімнат, 8 ванн та два балкони, загалом 1900 квадратних метрів.

  • Музей історії м. Сігішоара

    Музей історії м. Сігішоара




    Румунія має близько 250 фортець і укріплених церков. Серед них і
    місто-фортеця Сігішоара або Шасбург, розташоване в центральній частині Румунії,
    що було побудоване в ХІІ-му столітті і вважається перлиною
    Трансільванії. У 1999 році її було занесено до
    Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, оскільки є однією з небагатьох населених
    фортець Європи. Сігішоара приваблює багатьох іноземних туристів, які відвідують
    Румунію, в тому числі й насиченою культурною програмою. Це місто, де ви знайдете
    спокій, де можна пройтися вузькими, гарними вуличками старого саксонського
    бургу, де кожен куточок є унікальним.Усе місто Сігішоара є практично живим
    музейним комплексом. Тут є й гарні, затишні кав’ярні та чайні, де туристи
    можуть перепочити, обмінятися враженнями від побаченого. Але є певні періоди
    року, коли вулиці міста оживають і переповнені людьми. Щороку тут проходить
    Середньовічний фестиваль, коли на вулицях можна побачити багато музикантів,
    ремісників і лицарів, як у Середньовіччі.




    Усі, хто відвідав Сігішоару вражені
    критими сходами або сходами школярів, як їх ще називають. Це кам’яні сходи, що
    ведуть до верхньої частини міста і покриті дерев’яним ґонтом, виглядають як
    тунель. Вони були зроблені, аби учні могли ходити до школи взимку. Спочатку, в 1662
    році, коли були побудовані, сходи налічували 300 сходинок, але після ремонту в
    1849 році їх залишилося 175. Підйом сам по собі досить складний, тому що сходи
    круті, але вид, що відривається зверху є заслуженою нагородою за докладені
    зусилля. Зверху можна сфотографувати панораму міста.




    Розташоване в центрі Румунії, місто приймає десятки тисяч туристів щороку. І багато з
    них вражені Музеєм історії. Це культурний заклад, заснований у 1899 році,
    завдяки бажанню лікаря Йозефа Бекона, який подарував йому багато експонатів, як
    ми дізнаємося від директора Сігішоарського музею історії: 24 червня 1899
    року музей відкрив свої двері в одній з найкрасивіших веж фортеці – Годинниковій
    вежі. Згодом колекції експонатів помножилися, і зараз музей має три основні колекції.
    Перша виставлена в Годинниковій башті, де є багато експонатів в сфері археології,
    фармації, медичних інструментів, меблів, виставок, присвячених ремісничим
    гільдіям, годинникарству. Теж там, в окремій виставці представлені дві
    особистості нашого міста. Один з них – засновник музею, у виставці, організованій
    з нагоди 100-річчя існування музею. Іншою особистістю є Герман Оберт, фізик,
    який працював у космічній програмі НАСА. Маємо так само й виставку зброї, в якій
    представлена середньовічна і сучасна зброя, і, звичайно, інформація про колишню
    в’язницю міста, де відвідувачів музею ознайомлюють з процедурою тортур під час
    імператриці Марії Терезії в XVIII столітті. Це невелика виставка, але вона користується
    популярністю серед туристів.




    Виставки доступні п’ятьма мовами.
    Крім того, на кожному поверсі є брошури іноземними мовами, про виставлені там експонати. Туристи
    можуть дізнатися
    інформацію про експонати
    румунською, німецькою, англійською, французькою і угорською мовами. Директор Сігішоарського музею історії розповідає: Виставки та колекції музею розповідають, в основному, про міське життя, про життя саксів в
    гільдіях. У ХІХ столітті
    налічувалося до 40 гільдій. Серед
    них ковалі, слюсарі, бляхарі, деревообробники, догарі, теслярі, кушніри,
    шевці, ткачі, кравці, тощо. Все життя міста було організовано навколо того, що
    представляла гільдія ремісників. Це музей, який представляє 80% предметів цієї громади.




    Годинникова башта побудована в XIV
    столітті. До релігійної реформи вона була будинком міської мерії: Практично, розмір даху більший ніж розмір самого корпусу башти. До рівня балкона, який є доступним для туристів, башта має 30
    метрів, а інші 34 метри з того
    місяця має дах. Вежа закінчується золотим глобусом з флюгером у вигляді
    півня. Залежно від того, як він
    змінює свою позицію, ми знаємо чи погода у
    нашому місті буде хороша. Також цікавими є дерев’яні фігурки годинника, барабанщики, які вказують точну годину, деякі
    фігурки мають символічну роль: Справедливість, Кат, Мир.
    Є також кілька
    фігурок, янголятка, один з яких з’являється о 6 ранку, і
    символізує початок робочого дня, в інший, який тримає в руці свічку,
    з’являється о 18.00 ввечері і означає кінець робочого дня.Рівно опівночі ці фігурки змінюють свої позиції в
    залежності від дня тижня. Годинник на вежі вперше з’явився в 1648 році, але
    нинішній металевий механізм змонтований в 1906 році. Діаметр циферблата 2
    метри. До речі, ми пишаємося тим, що в середині XVI століття першим відомим годинникарем був
    слюсар родом із Сігішоари. Отже, в сфері
    годинникарства, Сігішоара має давню
    традицію.




    На даний момент, механізм годинника є електричним, і місцева сім’я
    годинникарів піклується про те, щоб він працював як слід. У літній час годинник має відхилення на одну
    хвилину в тиждень.

  • Євангелічна церква у м. Бістріца

    Євангелічна церква у м. Бістріца




    Бістріца-Несеудський повіт розташований в північно-центральній частині
    Румунії, там де Східні Карпати зустрічаються з Трансільванським плато.
    Традиційні місцеві хати в оточенні зелених соснових лісів, села, в яких
    зберігаються старі традиційні костюми і звичаї та м’якість природи є головними
    принадами для туристів з усього світу, які відвідують цей район.




    Перша згадка про місто Бістріца, повітовий центр Бістріца-Несеудського
    повіту, датується 1264 роком, воно будучи гарним колишнім німецьким бургом з
    добре збереженим старим центром.Починаючи кінцем ХІІІ століття, Бістріца зазнає періоди
    процвітання та економічного розвитку, однак її не оминають війни та біди. Таким
    чином в 1241-1242 роках, татари, по їхньому шляху до центру Європи знищують
    місто. У ХІУ-му столітті, Бістріца набуває статусу сівітас і стає
    найважливішим містом з північного-сходу Трансільванії. Близько 1330 року угорський король Людовик Великий мав
    різні битви в цій частині Трансільванії з угорськими дворянами. Бістріцькі
    саксонці воювали на боці короля, який, після заспокоєння дворян віддячив саксів
    оголосивши їх бург вільним містом з правом на вільну торгівлю так само як
    Будапешт, а також, між іншим, з правом мати свою печатку, власний суд і внести
    в герб міста елементи символу королівської Анжуйської династії. Король Угорщини Людовик
    Великий був членом французької Анжуйської династії, символом якої був страус з
    підковою в дзьобі. Так пояснюється наявність страуса на гербі Бістріци.




    З 1353 р. Бістріца отримує право організувати щорічний 15-денний ярмарок, що було підтвердженням найважливіших ремесел мешканців
    міста. В 1465 р. міські укріплення нараховували 18 башт і бастіонів, за кожним
    з яких наглядала та чи інша реміснича гільдія. Укріпленим був і головний храм
    міста. На жаль, Чаушеску зруйнував велику частину цього укріплення, щоб
    звільнити місце для його будівель комуністичного типу. Сильний розвиток міста
    доведено низкою архітектурних будівель, деякі з них збереглись до нині: Готична
    Церква, вежа якої має 75 метрів. Будування цієї церкви розпочалось в 1470-му
    році й тривало майже сто років, аж до 1564 року. Документи свідчать про те, що
    на цьому місці саксонці звели церкву ще в XIV ст. Вже коли новий храм був майже
    повністю готовий, вдосконалив його у відповідності до ренесанського
    архітектурного стилю у 1559-1563 рр. італійський архітектор Петрус Італус.




    Ці укріплені мури іноді допомагали, а іноді ні: в 1530 р. князь Молдови Петру
    Рареш взяв місто в облогу і змусив саксонців скоритися. А в XVI-XVII ст. місто
    неодноразово спалювали татари та турки. Біля фортечних стін зараз розташовані міський
    парк та культурний центр в стилі часів ар-нуво, комерційний комплекс Шугалете,
    архітектурний готичний ансамбль побудований у ХУ-ХУІ ст., Будинок Срібника,
    зведений в ХУІ ст., стіни давньої фортеці та Башта бондарів – один з захисних
    бастіонів міста, що датується другою половиною ХУ століття, і належить до
    давньої оборонної стіни фортеці, всередині якої знаходиться оригінальний Музей
    ляльок та масок.




    Отже, дорогі друзі, у Бістріці саксонці заснували міський населений пункт за моделлю середньовічних міст Західної Європи, місто, яке з часом набуло важливості, ставши одним із
    семи бургів або саксонських фортець
    Трансільванії: Зібенбурген. Як і
    більшість середньовічних трансільванських бургів, і Бістріца розвинулася навколо церкви, спочатку
    католицької, а потім реформатської, як зазначив
    мистецтвознавець Васіле Дуда: Церква спочатку була присвячена Святому Миколаю, в
    той час була римо-католицькою церквою. У
    1543 році, після переходу саксонців на бік
    Реформи, вона стала
    євангелічною, як ми називаємо її сьогодні. Таким чином,
    церква зазнає кілька будівельних етапів, що починаються від готичного
    архітектурного стилю – який помітний ще й сьогодні
    в найдрібніших деталях обробки каменю, що характерні XIV
    століттю. Церква зазнала кілька етапів реконструкції. Спочатку це
    була церква типу базиліки з центральним нефом і двома бічними проходами та двома вежами в західній частині. Але в
    кінці XV століття, церква мала більш величний вигляд і наближалася до готичного стилю. Десь в 1560-1563 рр., за
    допомогою італійського
    майстра Петруса Італа Лугано, ця імпозантна готична будівля була наділена конкретними елементами стилю Ренесанс. Кінцевим результатом є церква з готичною структурою, але в якій добре
    поєднуються і елементи епохи Відродження.





    З-поміж архітектурних
    елементів Євангелічної церкви м. Бістріца є вежа заввишки 75 метрів, яку вважають найвищою кам’яною вежею церкви в Трансільванії.
    Васіле Дуда: Є
    цікава легенда, що нагадує про суперництво з іншими містами Трансільванії, з містом Сібіу,
    зокрема, яке, у свою чергу, хотіло мати високі вежі. Є також легенди, згідно з якими мешканці м. Медіаш намагалися побудувати вищу вежу. Але коли вони вимірювали свою вежу, мешканцям Бістріци вдалося зрізати частину
    мотузка, з яким вимірювали вони її висоту, щоб, таким чином, бістріцька вежа залишилася вищою. І щоправда: бістріцька вежа є вищою ніж сібіуська або медіашська. Навіть знаменита Сігішоарська годинникова вежа не є набагато
    вищою, ніж наша
    вежа. Ані Чорна
    церква в Брашові, яка є найбільшою середньовічною церквою в Трансільванії, не
    має вищої вежі.




    Унікальність євангельської церкви в м. Бістріці не полягає тільки у її високій вежі, але й в
    тому, що в середині,зберігаються старі меблі. Васіле Дуда: Варто
    нагадати про знамениту лавку майстра Антона, зроблену в 1508 році. Так
    само, лавка, на якій підписався, ще в
    1516 році, інший майстер – Йоханнес Беглер: Зроблено Йоханнесом Беглером.
    Це красива лавка, в стилі Відродження,з перспективними
    елементами та інтарсіями. Вона також цікава, бо містить
    елементи характерні меблям,
    виготовленим у Франції. Це показує, що зв’язки між цими далекими
    регіонами були досить тісними за
    посередництвом майстерень або
    монастирів.




    Окрім меблів, гільдійські прапори в церкві є іншим
    важливим надбанням. Щоправда, вони були відновлені в 1852 році, але традиційні
    символи збереглися, а також місця, зарезервовані в церкві для
    гільдій, в залежності від їхньої важливості в громаді, найважливіша гільдія будучи найближчою до
    вівтаря. Нещодавно відремонтована, в
    результаті пожежі від 2008 року, яка
    знищила башту, дзвони та, навіть, годинник, Євангелічна церква в м. Бістріца знову
    стала туристичним і культурним призначенням, крім того, що є символом цього міста.

  • Крижаний готель у Румунії

    Крижаний готель у Румунії


    Щороку, поміж піками Фегераських гір, на висоті 2000 метрів над
    рівнем моря, будується крижаний
    готель, єдиний крижаний готель на такій
    висоті в Карпатах і на всьому сході Європи. Це вже 14-річна традиція. Готель побудований виключно зі снігу та крижаних
    блоків, витягнутих з сусіднього льодовикового озера Биля.
    Льодові блоки досягають 70 сантиметрів і важать майже 70 кг кожний. За менш ніж
    один місяць
    митцям льоду вдається
    щороку піднімати готель для
    любителів зими, їхня робота будучи
    винагороджена туристами, яких щорічно
    понад 8000. Крім готелю там будується й крижана церква, де можна здійснити
    обряд вінчання.






    У румунських
    Карпатах, в регіоні Биля Лак можна насолодитись
    недоторканою природою. Регіон став відомим завдяки льодовиковим озерам Авріг
    (2011 м.), Калтун (2147 м), Доамней (1865 м.) та Биля (2034 м). Найдавніша
    документальна згадка про озеро Биля датується 1700-им роком, і належить
    німецькому лікарю Г. Лінднеру. У іншій документальній згадці від 1750 року
    говориться про капітана Якоба Зультнера, який піднявся до одного тутешнього
    льодовикового озера. Важливу роль в утвердженні туризму в цьому регіоні зіграло
    Товариство Карпатіна Трансілванії, що було засноване в Сібіу в 1800 році.

    Вода
    в цьому гірському масиві сібіуського регіону Фегераських гір створює низку
    водоспадів: Моашей, Авріг, Сербота та Биля. Доступ до озера влітку полегшений
    зведеною людськими руками автотрасою Трансфегерешан. Биля є одним з
    найкрасивіших та найбільших льодовикових озер в Румунії. Навколо нього, 100
    гектарів землі були оголошені складовими наукового заповідника з численними
    рослинами (едельвейс, жовтий мак тощо) та захищеними природою тваринами (чорна
    козуля, рись тощо). Регіон користується популярністю серед туристів зокрема
    через гірські маршрути. Турбаза Биля розташована на висоті 2034 м. над рівнем
    моря. З трьох боків вона оточена водою. Нинішня турбаза має три поверхи.
    Поблизу турбази можна займатись різними видами екстремального спорту. Влітку (з
    червня по вересень) на озері можна займатись водними видами спорту. Турбаза Биля
    є ідеальним місцем відпочинку для туристів, які мають намір дістатися піку
    Негою (заввишки 2535 м), другого за величиною в Румунії.




    Отож, дорогі друзі,
    щороку, з січня 2004 року, неподалік озера Биля будується унікальний в Румунії
    крижаний готель. Температура в номерах готелю не перевищує – 4 градуси, в ресторані всі напої і
    їжа подаються туристам в посуді зі льоду, і зрозуміло подаються тільки холодні
    страви та напої, щоб не постраждав декор.Готель можна відвідати щодня з 9-ої по 17-у годину, а вечором, з 17-ої по 20-у працює як
    ресторан. Крижаний готель неподалік озера Биля є єдиним в Південно-східній
    Європі і приєднується до проектів скандинавських країн, Канади,
    Японії чи Китаю.




    Андрей Тодераш,
    менеджер Крижаного готелю, розповів що всі номери готелю були заброньовані ще з
    минулого літа для цьогорічного зимового сезону. Теж від нього дізнаємося, що
    цього року з готелем сталося декілька перипетій: Цьогорічний готель дав
    нам головної болі ще з самого початку, тому що зима настала занадто пізно, і
    нам довелося поспішати з роботою. Щоб ми могли урочисто відкрити його
    традиційного, напередодні Різдва, цього року 23 грудня, для приймання перших
    туристів, ті 40 людей працювали з ранку до вечора. Головною структурою готелю є
    крижаний ресторан, який цього року носить назву «Фердинанд I». Це висока
    структура, близько п’яти метрів заввишки. З одного боку ми входимо в готель, а з
    іншого боку ми побудували бар крижаного ресторану, що має напівсферичну форму. У
    ресторані вміщаються 10 столів з чотирма стільцями кожний. А поміж столами є
    вхід до тих 12 номерів готелю. Це тематичні номери, у яких підлога, стеля,
    стіни і ліжка зроблені з льоду. До них входимо через товсту стіну, понад одного
    метра. І цього року плануємо побудувати крижану церкву. В кінці січня вона буде
    готова до відвідування, а вже в березні у нас запрограмована церемонія
    одруження. Двоє британців вирішили одружитися у нашій крижаній церкві, яка буде
    освячена після урочистого відкриття.




    Ви, напевно, запитуєтесь як можна спати в крижаній кімнаті. Андрей
    Тодераш запевняє, що дуже добре: Наші гості не
    повинні забути вдома чоботи, рукавиці та теплі головні убори. У нічний час, щоб забезпечити спокійний сон, ліжко має
    кілька ізоляційних шарів. Перший
    шар – дерев’яний, а потім ставимо матрац, ковдру та овече
    хутро, яке дуже добре ізолює ліжко. Туристи сплять в
    спальному мішку і накриваються двома або трьома ковдрами. Протягом ночі, при нульовій
    температурі в готелі, більшість туристів добре себе почувають у спальних мішках. На сніданок, коли я їх бачу, то у
    них всіх посмішки на устах.






    Дізнаємося, що найбільша кількість туристів крижаного готелю є іноземцями,
    зокрема британці: Здається,
    англійці більш зацікавлені такими
    унікальними досвідами, як цей унікальний готель на південному сході Європи і серед небагатьох у світі. Крижаний готель
    буде доступний для бронювання ще близько три місяці. Відкрився він
    напередодні різдвяних свят. Напевно, в кінці березня, на
    початку квітня, нам доведеться закрити його, бо природа все одно візьме своє, розморозить готель і відвезе його
    назад до льодовикового озера Биля, звідки походить будівельний матеріал. А в грудні ми знову зведемо його.




    Слід також зазначити, що на зламі
    років, 20 британських туристів провели в цьому готелі новорічну ніч. Для того, щоб дістатися
    до цього туристичного призначення, туристи
    використали канатну дорогу, звідки відкривається красива панорама на знамените шосе Трансфегерешан. Справді, цікавий зимовий досвід!

  • Зимові свята в Долині річки Прахова

    Зимові свята в Долині річки Прахова


    Щороку святкувати Новий рік і Різдво в домашній обстановці і
    в колі друзів, безперечно, дуже цікаво і весело. Але душа останнім часом
    вимагає нових відчуттів. Що можна для цього зробити? Урізноманітнити свої
    різдвяні та новорічні канікули за старим стилем -
    наприклад, відправитися їх святкувати в іншу країну разом з сім’єю або з
    друзями. Такою країною може бути Румунія. Отже, якщо ви ще не
    придбали ялинку вдома, то сміливо відправляйтесь в
    туристичне агентство за квитками до одного з гірськолижних курортів Румунії. Карпати -
    це другий в Європі гірський ланцюг після Альп, займають одну третину території
    Румунії. Максимальні висоти гірських піків румунських Карпат – майже 2600 м, а
    гірськолижні траси протягнулися до висоти 2150 м.





    Приваблива сила цих гір полягає не тільки в спокої
    і надзвичайній красі краєвидів, але і в різноманітності лижних трас та в їх
    зручному розташуванню по одній гірській вісі найвідоміших гірськолижних
    курортів Румунії: Сіная, Буштень, Азуга, Предял, Пояна Брашов. Відстань між
    цими курортами становить щонайменше 4 км, щонайбільше – 36 км, що дає туристам
    надзвичайну можливість урізноманітнити своє перебування в румунських Карпатах,
    перебуваючи на будь-якому з цих курортів. Для початківців на всіх курортах
    відкриті гірськолижні школи і пункти прокату спорядження.





    На колишньому кордоні між Волощиною і Трансільванією, між
    річками Прахова і Тіміш, там, де запах хвойного лісу чарує душу, видніється
    курорт Предял – найвище місто в Румунії. Цей гірськолижний та бальнеологічний
    курорт розташований на висоті 1160 м, між горами Бучедж і Баюлуй. Перший
    будинок тут був побудований ще в 1830 році, а 100 років по тому населений пункт
    отримав статус міста. Сьогодні це сучасний гірськолижний курорт. Траси
    розташовані на північних схилах Карпат, а сніжний покрив утримується більше 100
    днів у рік. Найпопулярнішою трасою курорту є Клебучет, що освітлена і вночі.
    Загальна довжина восьми гірськолижних трас – понад 10 км. Крісельні та бугельні
    підйомники забезпечують підйом гірськолижників до пунктів спуску, а снігові
    гармати ніколи не втомлюються. Для любителів спокійного відпочинку на курорті
    існують найкращі можливості розміщення у віллах і котеджах.





    Курорт Сіная, в якому проживають приблизно
    15.000 мешканців, один із найбільш мальовничих міст і гірськолижних курортів
    Румунії, розташований на головній течії річки Прахова, у підніжжі масиву
    Бучедж, на висоті понад 800 м. Це тихе і затишне містечко, зі старовинною
    архітектурою і червоними черепичними дахами. Сіная – це чудовий куточок для
    всіх любителів зимового спорту. Підйомники доставляють туристів на траси безпосередньо
    з центру міста. Найдовша траса 2800 м (загальна довжина трас – 9.800 м).





    Що можна відвідати на курорті Сіная? Палац Пелеш, який є символом курорту, колишня літня королівська
    резиденція, зараз один з найпопулярніших музеїв Румунії. Архітектура Палацу
    Пелеша гармонійно поєднує гаму стилів часів англійського ренесансу, німецького
    бароко і французького рококо. Палац Пелішор, побудований чеським архітектором
    Карелом Ліманом, палац був літньою резиденцією короля Фердинанда і
    королеви Марії. Іншою туристичною атракцією курорту є чоловічий православний
    монастир Сіная, побудований за кошти господаря Міхаїла Кантакузіно,
    після паломництва до Єрусалиму. У музеї монастиря зберігається перша Біблія
    перекладена на румунську мову.





    Курорт Пояна Брашов був заснований в 1895 році
    як місце відпочинку для жителів міста Брашов. Пояна Брашов знаходиться у
    великій, добре освітленій сонцем долині. Свою назву курорт отримав від
    середньовічного міста Брашов. Пояна в перекладі з румунської
    означає поляна.
    У 1906 році Пояна Брашов став лижним курортом, а три роки поспіль тут пройшло
    перше в Румунії лижне змагання. З тих пір, курорт, що розташований на висоті
    1030 м над рівнем моря, посеред хвойного лісу, біля підніжжя гори Постеварул,
    залишається улюбленим місцем відпочинку для румунських та іноземних туристів.
    Сніговий покрив зберігається тут близько 120 днів, з листопада до березня. Тут
    можна улаштуватися на будь-який смак – шикарні готелі для більш вибагливих
    туристів, затишні вілли і котеджі для сімейного відпочинку. Якщо у Вас немає
    можливості привести із собою лижі – не біда. Майже всі готелі мають у своєму
    розпорядженні центри для прокату лижного спорядження. А для дітей на курорті
    надаються знижки, і також існує лижня школа для дітей з професійними
    інструкторами. Крім катання на лижних трасах, на курорті можна провести час на
    сучасній олімпійській ковзанці, поплавати в басейнах та розслабитися в саунах. А якщо когось тягне до гострих відчуттів можна
    спробувати політ з парапантом з вершини Постеварул.

  • Курорт Пояна Брашов

    Курорт Пояна Брашов

    Румунія не має довгі на десятки кілометрів лижні траси, хоча їх довжина
    росте від одного року до іншого. Згідно інформації, наданої Міністерством
    туризму, Румунія має 336 сертифікованих лижних трас, загальною протяжністю
    165,7 км. Пояна Брашов займає, без сумніву, перше місце у списку гірськолижних
    курортів в Румунії в результаті модернізації давніх лижних трас, які були
    розширені і продовжені. Спуски є ідеальними як для початківців, так і для
    професіоналів. Канатні дороги є різноманітними і пропонують багато можливостей
    для підйому на траси: чотири крісельні підйомники, один восьми місцевий
    гондольний підйомник, два двокрісельні підйомники і п’ять бугельних
    підйомників.

    Курорт вказаний в лижних маршрутах у всьому світі, дуже часто його порівняють
    з престижними лижними курортами, такими як: Шамоні, Закопане або Кортина
    Д’ампеццо. Сніговий покрив зберігається тут приблизно 120 днів в рік, тому лижний сезон триває більше 4
    місяців. Готелі і ресторани пропонують чудові умови проживання та
    харчування, які доповнені сучасними можливостями займатися зимовими видами
    спорту на дев’яти лижних трасах. А десятиденне навчання з інструктором цьому спорту коштує близько 230
    євро. Якщо ви бажаєте лише покататися на лижах один день, то вартість
    передплати становить 30 євро. Пояна Брашов є єдиним гірськолижним курортом,
    який приваблює щороку більше 3.000 британських туристів, і який був оголошений
    ними – найдешевшим гірськолижним призначенням в світі.




    Найважливіший гірськолижний курорт країни пропонує багато можливостей для
    проведення вільного часу. Тут ви знайдете все, на всі смаки та кишені. Було б
    часу на це! Взимку можна займатися катанням на лижах, можна випробувати катання
    на санях на спеціально улаштованих спусках, можна кататися на ковзанах та
    штучному катку, прогулюватися на санях, прикрашених стрічками і бубонцями і
    запряжених парою коней. Як апре-скі заходи – розваги протягом усього року, ви
    можете займатися плаванням або користуватися сауною. Ви також можете спробувати
    масаж на одному з басейнів курорту. І тому, що після масажу або гімнастичних
    вправ, ви захочете продовжити свій вечір, можете піти в боулінг-центри або
    насолоджуватися грою в більярд. Відеотеки, кінотеатри, електронні ігри,
    фольклорні програми, також можуть заповнити вашу вечірню програму, а діти діти
    можуть провести час в дитсадочках, чиї працівники досконало володіють
    іноземними мовами. У школі гірськолижних інструкторів з понад 40-річною
    традицією працюють близько 80 лижних інструкторів і 40 інструкторів для катання
    на сноубордах, всі підготовлені відповідно до міжнародних норм. Крім того, всі
    інструктори розмовляють принаймні англійською, німецькою та іспанською мовами.




    Пояна Брашов -чудове
    місце для сімейного відпочинку з дітьми. Мода на зимовий відпочинок в Пояні Брашов не тільки не проходить, навпаки, з року в рік сюди
    приїжджає все більше і більше туристів. Адже хто хоча б один раз спробував
    стати на лижі, завжди побажає повернутися до цього зимового раю. Бо, стало вже традицією, щоб туристи проводили зимові свята на цьому
    курорті. За звичай, туристи, які дотримується григоріaнського календаря
    відбувають з Пояни 3-го січня. Того ж дня прибувають ті, хто дотримуються
    юліанського календаря, тобто українці, росіяни та серби, які залишаються тут до
    середини січня. Велика більшість
    туристів замовили квитки ще влітку. І тому що рік, що минув, був важким,
    різдвяні свята є для них довгоочікуваною
    відпусткою.




    Наостанок, кілька слів про історію цього зимового курорту. Пояна
    Брашов – це район на околиці міста
    Брашов, курорт для любителів зимових видів спорту, міжнародна туристична атракція. Розташований на висоті 1030 метрів над рівнем моря у
    підошві масиву Постеварул (1802 м). Ще з давніх часів курорт був
    призначенням для гірських походів та зимових видів спорту.
    Перша документальна згадка датується
    1427 роком. На масиві
    Постеварул перший кемпінг був зведений 1883 року. Любителі лижень піднімались на Постеварул ще з 1895 року,
    в 1906-му році Пояна Брашов став лижним курортом, а через три роки по тому там відбулося перше в Румунії лижне змагання. Десь навколо 1950 року, тут було лише декілька кемпінгів та дач.
    У 1951-му році курорт Пояна Брашов був організатором Зимових міжнародних студентських ігор. З цієї нагоди був відкритий сучасний готель та перший підйомник
    – Пояна-Постеварул – довжиною 2.150 м.




    Отже, дорогі
    друзі, Пояна
    Брашов є популярним курортом. Бронювання місць у турбазах, пансіонатах, готелях
    слід зробити завчасно, бо, попри велику кількість місць для поселення на цьому
    курорті, і попит є високим упродовж всього року. Ціни на поселення варіюють в
    залежності від рівня комфорту. Одна ніч може коштувати туриста від 70 до 400
    євро.

  • Курорт Ватра Дорней

    Курорт Ватра Дорней




    Вже настала зима, швидкими
    кроками наближаються зимові свята, тому любителям гірськолижного відпочинку
    треба знати, що пропонує Румунія в цьому напрямку, адже зимовий відпочинок у
    Румунії вартий уваги. Сьогодні зупинимось на курорті Північної Румунії – Ватра
    Дорней. Цей курорт розташований в румунській Буковині, отже близько України, в
    підніжжі масиву гір Рареу-Джумалау. Курорт, який ще називають «перлиною
    Буковини» став відомим ще з ХІХ ст., коли будуються перші санаторії на основі
    багатих на мінеральні води джерел, які сприяють лікуванню захворювань
    опорно-рухового апарату, серцево-судинної, травної та ендокринологічної систем.
    Ці водні джерела використовуються в лікуванні захворювань ще з 1899 року.




    Курорт надає численні можливості для
    проведення вільного часу: гірські подорожі, відвідування монастирів Буковини,
    які вражають давністю і особливою архітектурою, а також рибальство на річці Бістріца,
    їзда на гірському велосипеді по улоговині Дорнелор. У зимовий період, більшість
    туристів проводить час на лижних трасах зони. Гірськолижні ресурси курорту
    Ватра Дорней представлені
    чотирьма
    трасами (Дялу Негру, Веверіца, Парк 1 та Парк 2) середньої та легкої складності від 600 до 3000 м, трьома підйомниками. Курорт
    знаходиться на висоті 500 м над рівнем моря, а найвища станція підйомника на
    1500 м. Від Чернівців (з яким існує залізничне і автотранспортне сполучення) до
    Ватра Дорней – приблизно 170 км. Саме це робить гірськолижний відпочинок досить
    зручним для українських туристів. Можна подорожувати власним автомобілем (європейською
    дорогою Е-85
    до Сучави, а потім Е-576 до Ватра Дорней). Існує пряме рейсове автобусне
    сполучення із Чернівців до Ватра Дорней. Більше рейсів і значно простіше
    добирання із автовокзалу у Чернівцях до Сучави, а звідти автобусами,
    поїздом або
    маршрутками до Ватра Дорней.




    Це один з найдешевших курортів Румунії із добре
    розвинутою базою розміщення середнього стандарту. На курорті існує чимало готелів,
    пансіонатів, невеликих
    вілл та приватних господарств екологічного туризму для розміщення
    туристів.
    Суттєвим доповненням відпочинку на гірськолижних курортах може бути відвідування багатьох
    унікальних історико-архітектурних пам’яток. Шанувальники
    фольклору і традицій обов’язково повинні відвідати Етнографічний музей курорту.
    За символічну ціну, щодня з вівторка по неділю, туристи можуть відкрити для
    себе установу, яка ніколи не втрачала зв’язок з народними умільцями, чиї
    предмети й виставлені там. Ви матимете можливість побачити 2.000 дуже цінних
    предметів народного одягу, домашнього вжитку. У центрі курорту Ватра Дорней розташований
    парк, який
    займає площу в 50 гектарів, з довгими алеями, що піднімаються до «Дялул Негру»
    – «Чорного пагорба» – до висоти 1300 метрів над рівнем моря. Це дендрологічний
    заповідник, в якому водяться безліч доброзичливих білок в старих деревах.Тим, хто вирішив провести
    свій відпочинок у Ватра Дорней рекомендуємо Сучавський замок та унікальні
    православні монастирі XIV -XVI ст. Воронец, Сучевіца, Молдовіца, Путна в
    Південній Буковині, що є пам’ятками світової спадщини ЮНЕСКО.




    У зв’язку з назвою міста Дорна, старі люди
    розповідають таку легенду. Драгош Воде, перший князь краю, прийшов ув ці ліси полювати. Тут
    зустрів гарну дівчину, котру звали Доріна. Під час полювання Драгош побачив
    дику козулю, за якою почав гнатися. Спритній козулі вдалось врятуватись від
    стрілок мисливця, але вона втомилась і зупинилась на хвилинку, щоб перепочити біля
    старого дерева. Драгош вцілив, а з-поза дерева почувся людський болісний крик.
    Козуля одразу стрибнула в ліс. Драгош наблизився до дерева і побачив замість
    козулі вбиту ним Доріну. Князь поховав її саме на тому місці, а в
    пам’ять про неї назвав ріку, яка протікає поблизу місця її іменем.




    В околицях курорту Ватра Дорней
    розташовані кілька населених пунктів, відомих своїми мінеральними водами – Дорна
    Киндренілор, Пояна Негрі, Шару Дорней, Пояна Стампей. На відстані 15 кілометрів
    від курорту розташоване село Чокенешть, що славиться красою будинків,
    прикрашених дерев’яними орнаментами і фасадами, декорованими багатобарвними
    геометричними мотивами. У 20-ти кілометрах від курорту розташована Ущелина
    Зугренілор, геологічний і флористичний заповідник, де влітку туристи можуть
    займатися рибальством, рафтингом на річці Бістріца, а в зимовий час сходженням
    по льоду.

  • Алба Юлія

    Алба Юлія




    1 грудня 2018 року виповнилося 100 років з
    дня, коли в місті Алба Юлія, волею народу, що зібрався неподалік середньовічної
    фортеці, здійснилося об’єднання всіх румунських історичних провінцій в єдину
    державу. Тому сьогодні, шановні друзі, я запрошую вас в це насичене
    історією місто. Розташоване воно в центрі країни і щороку приваблює все більшу
    кількість туристів, передусім завдяки численним історичним пам’яткам, що
    свідчать про його тисячолітнє минуле. Європейське, сучасне місто, розділене на
    верхнє і нижнє – такою є Алба Юлія сьогодні. Верхнє місто включає стародавні
    історичні пам’ятники, що добре збереглися до наших днів, а нижнє місто було
    побудоване ближче до сучасного періоду.




    В м. Алба Юлія на
    вас справить особливе враження Римо-католицький кафедральний собор Святого
    Михайла, важлива пам’ятка міста. Він був побудований в ХІ столітті, а через
    сторіччя був перероблений отримавши нинішній вигляд. Це найстаріший
    кафедральний собор у південному сході Європи. Він включає готичні елементи,
    елементи періоду Відродження і, звичайно ж, римські – початкового стилю
    побудови. Мало хто приїжджає в місто Алба Юлія і не відвідує Музей Об’єднання.
    Для всіх хто переступає його поріг це подорож у часі. Там можна ознайомитися з
    епохою палеоліту, бронзи, римською епохою, коли на території нинішньої Алба
    Юлії знаходилося два римських укріплених табори, один військовий, а інший
    економічний. Так само тут можна поринути в середньовічний період і зрозуміти,
    що трьох-чотирьох годин, проведених в музеї достатньо тільки для поверхового
    ознайомлення з ним.



    Відома в історії під назвою Фортеця Алба-Юлія або Бастіонна
    фортеця Алба-Юлія, Алба Кароліна є найрепрезентативнішою фортецею
    Трансільванії і найбільшою оборонною фортецею типу Вобана в нашій країні, а
    також найбільшою в Європі фортифікацією. Це
    оборонна споруда в формі зірки, друга за значенням в Європі після подібної
    фортеці в Люксембурзі. Між ії стінами відбулися основні в історії нашої країни події саме
    тут 1-го грудня 1918 року відбулося Об’єднання всіх румунів. Ця красива
    туристична пам’ятка дивує своєю красою. Вона дуже добре збереглася упродовж
    часу і дає можливість відвідувачам подорожувати в часі. Величезний
    археологічний комплекс включає три укріплення з трьох різних епох, побудованих
    поспіль на тому ж місці: Римський табір, Середньовічна фортеця і фортеця Алба
    Кароліна. Фортеця була побудована протягом 23 років, з 1715 по 1738 рр. з
    ініціативи імператора Карла VI Габсбурга і під наглядом австрійського
    фельдмаршала Євгенія Савойського. План фортеці був розроблений за проектом
    італійського архітектора Джованні Вісконті Морандо, в архітектурному стилі
    Вобан військового інженера Себастьєна Ле Преста. При будівництві фортеці взяли
    участь 20.000 кріпаків із сіл, розташованих навколо міста, але й найкращі
    фахівці тих часів.




    Стіни фортеці Алба Кароліна побудовані з
    паленої цегли, каміння або руїн римської фортеці, утворюючи оборонний пояс, що
    вражає своєю міцністю і розміром. Загальна довжина периметру стін складає
    близько 12 км, основна їх товщина – 3 метри і піднімаються вони до 10-12 метрів
    заввишки. Вона складається з семи бастіонів (Євгенія Савойського, Св. Стефана,
    Трійці, Св. Михайла, Св. Карла, Св. Капістано, Св. Елізавети) які окреслюють
    зображення зірки, специфічної архітектурному стилю Вобан. Вхід в місто
    здійснюється через шість воріт, три до міста і три до західного периметру
    польового навчання, які є унікальними в європейській військовій архітектурі,
    будучи прикрашені статуями і рельєфами, що зображують фігури стародавньої
    міфології, на яких залишили свої сліди скульптори Йоганн Кеніг, Йоганн Фішер і
    Джузеппе Тенкалла. На жаль, до сьогоднішнього дня збереглися в первісному вигляді
    лише ворота № I, II, III і IV.




    Ворота №1 мають форму тріумфальної арки з
    трьома входами. Архітрав підтриманий статуями Марса і Венери. Фасади прикрашені
    барельєфами, ззовні зображуючи Енея рятуючи свого батька з полум’я Трої і битву
    між Геркулесом і Анфеєм, всередині зображена сцена в якому Персей тримає в
    руці голову Медузи, а також зображення двобою Геракла з Немейським левом.




    Ворота № II були зруйновані у міжвоєнний
    період, структура їх сильно постраждала від дощів. З 2009 року почався
    інтенсивний реставраційний процес для відновлення і реконструкції цих воріт, на
    базі фотодокументів, так що цей архітектурний пам’ятник точно відтворює
    найдрібніші деталі давніх воріт.




    Ворота № III є головним входом до фортеці.
    Споруда відрізняється багатою декоративною скульптурою трансільванського
    бароко, яка зображує батальні сцени, герби, трофеї, зброю і прапори. Кінна статуя
    імператора Карла VI прикрашає ці ворота, а в її основі є невелика кімната, де
    був ув’язнений колись румунський борець Хорія. Для того, щоб відтворити
    атмосферу XVIII століття, кожної суботи та неділі, близько 11:30, перед цими
    воротами відбувається цікава для відвідувачів сцена – зміна варти. Солдати
    цього маленького параду, одягнені у парадну військову форму Австро-угорської
    імперії, марширують перед воротами і ніколи не посміхаються, що, втім, не
    заважає всім іншим весело видивлятися на їхні цікаві форми.




    Ворота № IV
    були побудовані в стилі бароко і прикрашені барельєфами, що зображують прапори
    і трофеї з відмінними знаками імператора Карла VI. Вони символізують вхід до
    звичайної будівлі, в якій мабуть розміщувався гвардійський корпус. Ці ворота є
    єдиними з трьох воріт, що ведуть у місто, які збереглися донині.

  • Замок Пурглі та римські лазні з термальною водою

    Замок Пурглі та римські лазні з термальною водою


    Розташований у н.п. Шофроня повіту Арад, замок Пурглі є
    будівлею не дуже великих розмірів, але привабливою. Зараз це одна з найкрасивіших споруд кінця ХУІІІ століття, побудована в західній
    частині країни.

    Про
    замок Пурглі вперше
    згадується в документі від 1889 року, але цей історичний пам’ятник, що був включений до національного надбання, був
    побудований ще з 1789
    року. Назва його походить від самого власника будівлі, барона Яноша Пурглі, який вирішує відремонтувати
    будинок, і надав йому теперішній зовнішній вигляд. Окрім замку, який разом з парком зі
    своїми столітніми деревами, займає 3,36 га, Пурглі купив багато гектарів
    сільськогосподарських угідь.




    22 липня 1901 року, одна з його дочок – Маґдолна Пурглі -
    одружилася з молодим і невідомим на той момент офіцером Міклошем Горті, майбутнім союзником Гітлера.
    Кажуть, що в 1920 році, коли Горті був обраний регентом Угорщини, відвідав місто Арад і на кілька днів зупинявся в замку Шофроня. Янош Пурглі перетворив свій
    маєток на модельну
    ферму, багату на урожаї зернових та винограду. Замок був реконструйований в
    еклектичному стилі з елементами стилю сецесіон, характерними для епохи. Фасад з багатим декором має архітектурні елементи,
    натхнені замком Хуніадів з Хунедоари. Споруда складається з центрального двоповерхового корпусу, поруч з яким розташований середньовічний донжон, а на
    даху височіють кілька
    башт, які,у
    свою чергу,
    нагадують про феодальні замки. Інтер’єр також багатий на орнаменти, декоративні стелі, елегантний вітраж, просторі номери на першому
    поверсі, де розташовані вітальня та салон.




    Маєток, тобто
    400 гектарів землі, замок, ферма, сад і виноградник, були залишені у спадок
    його сину – Ласло Пурглі. Він також зробив значний внесок у фінансування
    Лютеранської євангельської церкви в м. Арад, відомої під назвою Червона
    Церква. Ласло Пургі мав жахливий кінець. У 1949 році він був депортований
    до м. Тиргу Жіу, але через два роки повернувся в м.Арад і помер від голоду у підвалі
    парафіального будинку Червоної церкви, тому що комуністи забороняли мешканцям
    села Шофроня приносити йому їжу. Він був похований поруч із своєю другою дружиною
    на кладовищі Вічність в м.Арад, без того щоб залишити спадкоємців. З
    того часу, замок належав різним власникам, однак після 1989 року, в результаті
    понад 10-річних реставраційних робіт, власники вирішили перетворити маєток на
    лазню з термальною водою.




    Замок в еклектичному стилі, що є копією
    Хунедоарського замку Хуніадів, розташований серед величезного парку із столітніми деревами.. У наші дні, там була побудована одна
    з найпопулярніших і знаменитих лазень з термальною водою на території Румунії,
    будучи щорічно відвідувана десятками тисяч румунських та іноземних туристів. Інвестиції
    у розмірі 2,5 млн. євро, напевно, показали результатів. Басейн з термальною
    водою розташований у задньому дворі будівлі, будучи, водночас, оазисом відпочинку і лікування. Цілющі
    властивості термальної
    води рекомендуються для лікування ревматизму, артриту, кокс-артрозу, периферичного кровообігу і астми.

  • Замок Черновіч на заході Румунії

    Замок Черновіч на заході Румунії


    Елегантний замок Черновіч, оточений столітніми
    деревами ботанічного саду в н.п. Мача
    Арадського повіту, є
    ідеальним місцем для туристів, які хочуть відчути атмосферу ХVI століття. Чудовий ботанічний сад, який його оточує, приховує столітні дерева та найбільше дерево Гінко
    Білоба в нашій країні. Якщо ви шукаєте справжнє затишне місце, варто вам відвідати замок Черновіч.




    На відстані близько 30 км від м. Арад, в селі Мача, прекрасний замок височіє майже два століття. Зі своїми
    столітніми деревами,
    рідкісними рослинами та алеями, будинок дворянської сім’ї Черновічє місцем, яке щорічно відвідують 20 тисяч
    туристів.Першими власниками замку були члени сім’ї Черновіч, які побудували його заднє крило. Їм належала ця
    будівля до 1866 року,
    коли вони продали її, або на думку деяких місцевих жителів, граф Черновіч втратив її в карти на користь родини Карой з
    міста Карей. Красивий замок поєднує кілька архітектурних стилів.
    Башти містять візантійські
    архітектурні елементи, а
    при головному вході наявними
    є елементи стилю бароко, що залишилися ще з часів сербської дворянської родини.
    Сім’я Карой наділила замок сучасним стилем і залишила на фронтисписі будівлі свою геральдику. Два лева, що підпирають коронований щит, і карпатський олень
    на щиті, що вказує на те, що вони були пристрасними любителями мисливства.




    Вхідний зал,
    просторні кімнати, де мешкали члени дворянської сім’ї, і тераса, на
    якій вони, за звичай, випивали каву, є елементами світу, про який лунають чимало
    легенд. Одна з них розповідає про секретну кімнату. Звуки піаніно в середині
    ночі є однією з легенд про Замок Черновіч. Місцеві жителі кажуть, що опівночі,
    дворянин сідає за піаніно в сотій кімнаті, хоча замок Черновіч має лише 99
    приміщень. Зі всіх приміщень Замку видніється ботанічний сад, із столітніми
    деревами, алеями та
    квітковими орнаментами. Оазис спокою був створений за ініціативою сім’ї Черновіч, і тепер налічує понад 2.000 видів дерев та чагарників та 500 трав’янистих видів рослин.З головного входу ботанічного саду нас зустрічає столітній дуб, якому близько 200 років, і який кілька років тому був оголошений Дубом Об’єднання. Площа
    ботанічного саду має майже 22 гектари. З них на 3,5 га простягається
    дендрологічна колекція, призначена для фахівців, а інша частина розміром 8
    гектарів містить лісову рослинність з деревними породами. Гінко Білоба має 170
    років. Здається він був привезений самим дворянином Міхаєм Черновічем з Китаю.
    Це найбільший зразок Гінко Білоби в Румунії. Так само у цьому Ботанічному саді
    ростуть 19 видів магнолій.




    З архітектурної точки зору, замок є сумішшю стилів. Існують як пізно-барочні елементи, на першому
    поверсі та при головному вході, що належать ще періоду Черновіч, а також візантійські
    елементи, що датуються
    тим же періодом. Дах зроблений з товстих прямокутних балок і покритий шифером, розміщеним у вигляді рибної луски, фундамент всього замку виконаний з
    каменю, а стіни – цегельні. Історія замку в
    н.п. Мача починається в 1724 році, після надання
    родині Черновіч дворянського титулу австрійським імператором. Разом з цим титулом, сім’я, що недавно ввійшла до обраного кола австрійського дворянства, отримала ряд маєтків, в тому числі
    н.п. Мача, нині в Арадському повіті, де й почала будувати замок. До смерті Міхая Черновіча, голови цієї родини, тобто
    1745 року, їм вдається
    завершити та улаштувати тільки східне крило. Після смерті Міхая,
    замок потрапляє у власність його дружини Ани, яка, однак, не продовжує будівництво. Після Ани, власником замку стає інший нащадок сім’ї Павел Черновіч, який продовжує будівництво. Йому також допомагає його син
    Петро, ​​який приділить замку екзотичні елементи, після його повернення з країн Близького Сходу. Однак, той
    самий Петро був пристрасним любителем азартних ігор, і саме йому вдалося програти в карти будівлю. Отже, наступними власниками, які насолоджуватимуться маєтком, будуть
    представники сім’ї Карої. Вони починають будівництво нового крила та башти заввишки
    30 метрів. Сім’я Карої дбатиме про розширення парку. Потім
    представники цієї сім’ї вирішують продати маєток, чиїм наступним власником стане Адам Янку. Йому замок
    належатиме до націоналізації
    в 1948 р. До 1991 року будівля має різні призначення, коли держава
    вирішує орендувати, а потім продати Арадському Західному університету «Василя Голдіша».




    Тепер, замок є
    місцем проведення таборів Університету, починаючи з червня і до листопада
    щороку. Для цього були відремонтовані зали на першому поверсі, північне крило і
    центральна частина, будучи влаштовані там спальні для студентів, квартири для
    педкадрів і протокольні зали. І в центральній частині замку було відновлено ряд
    приміщень для бібліотеки, симпозіумів, конференцій, офісів, лабораторій для
    гуманітарних і біологічних наук. Також всередині замку, на другому поверсі,
    знаходиться приміщення, в якому розміщений єдиний в країні Музей карикатур. Перший
    скульптурний табір, що відбувся тут у 1988 році, залишив колекцію прекрасних
    скульптур в парку: погруддя поетів Міхая Емінеску та Джорджа Кошбука, історика Василя
    Голдіша. До Музею ботанічного саду входять колекції насіння, конусів, міксоміцетів,
    гербарій, стебла та гілки рідкісних дерев, фрагменти коренів та стебел різної
    форми, колекція гнізд, колекція фото з птахами, картини з різними рослинами. Ботанічний
    сад, будучи одним із засновників Асоціації ботанічних садів в Румунії, має
    партнерські стосунки з 185 ботанічними садами різних країн.