Category: Світ культури

Соляні копальні Румунії є вражаючими просторами, найулюбленішими атракціями для туристів. Тому, нерідко їх перетворюють на концертні зали. Гастролі ”Румунія Underground — музика в соляних копальнях Румунії” є одним з таких проектів, що був організований у липні 2012 року радіостанцією Радіо Румунія Културал, Державного румунського радімовлення. Протягом одного тиждня з 5-ма концертами виступили 3 молоді і талановиті музиканти, члени тріо ”Icon Arts Trio”.

Від журналіста Себастьяна Кречуна, координатора проекту, дізнаємося, як зародилася ідея цих гастролей: ”Впродовж 2 років я проводив гастролі ”Музика в палацах Румунії” і в певний момент, повертаючись з Клужу, я зупинився і зробив туристичний візит до Турди. Там є спеціально влаштований амфітеатр для таких подій, і тоді мені прийшла ідея, щоб наступний мій проект називався ”Румунія Underground — музика в соляних копальнях Румунії”, що і сталося, але, на жаль, ми не дійшли до Турди, місця, яке мене надихнуло. Потім я дізнався, що Національна соляна компанія має у своєму підпорядкуванні 6 соляних копалень для відвідувань, вражаючих, дуже відмінних одна від одної, ці місця не слід пропустити: це Сленік Прахова, вона найвідоміша, вразила нас дуже широкими просторами; Качіка є шахтою, куди треба пробратися через галереї, щоб потрапити в Бальний зал, який знаходиться на глибині понад 200 метрів; Прайд має найсучасніше обладнання, підземну церкву, простори для відпочинку; Тиргу Окна з Бакеу — це шахта, куди спускаєшся багато сотень метрів автобусом; дужа гарна й копальня Окнеле Марь з Римніку Вилча, вона дуже сучасна, тут знаходиться найбільша підземна церква, є й ресторани, ігрові майданчики, майданчик для баскетболу, тенісу, футболу. Концерт з Окнеле Марь пройшов, мабуть, найкраще, тому що тут господарі допомогли нам, трішки озвучивши інструменти, з якими ми подалися на гастролі. Ми мали великий сюрприз: через те, що простори були дуже великими і сіль поглинає звук, звук не завжди допомагав нам, єдиним простором з природним резонансом був Бальний зал із соляної копальні Качіка”.

До складу ансамблю ”Icon Arts Trio” входить скрипаль Сімон Чонгор, альтист Богдан Еуджен Крістя та віолончелістка Чілло Кечкеш Овед, вони переможці національних та міжнародних конкурсів, а зараз вдосконалюють їх знання в Академії ім. Георге Діми з Клужу, Університеті мистецтв з Цюріху та, відповідно, Музичної академії з Гамбургу. До програми увійшли твори Телемана, Шуберта, Моцарта, Компагнолі, Свана Хенессі, Владіміра Косми. Себастьян Кречун пояснює: ”Ми задумалися над тією невідомою, яку відчуває публіка під час відпусток, і тому обрали програму з багатьма мініатюрами, блискучішу, динамічнішу, для публіки, яка могла бути вперше на концерті такого характеру”.

І віолончеліст Резван Сума, один з найактивніших румунських музикантів, провів минулого року концерт в рамках турне ”Вам подобається Бах?” в соляній копальні Окнеле Марь. Виступ у соляній копальні був для нього дебютом, як зізнається сам артист: ”Це було надзвичайно, тому що атмосфера була невимушеною. Не можу сказати, що я відчував себе як в концертному залі, але я відчув себе фантастично, тому що біля мене грали у футбол, трохи далі — в баскетбол, були діти, які викрикували моє ім’я. В певний момент організатори взяли ініціативу і зупинили футбольний матч, але я попросив їх не робити цього, тому що, якби я не був на концерті, і я грав би. Я звик грати в незвичайних, особливих місцях. Я грав і в неспеціалізованих школах, тобто в музичних школах, в наших турне з ”Тріо” ми потрапили і в місця, де ніколи не потрапляла класична музика, і в мене був набагато гірший досвід, ніж в соляних копальнях. Це правда, були й люди, які прийшли спеціально для концерту, але мені сподобалося, що після початку концерту група слухачів дуже збільшилася. Вони стояли й на ногах, були й діти, які слухали з великою увагою”.

Не тільки класична музика лунає в соляних копальнях Румунії. Ці простори привернули увагу, між іншими, й всесвітньо відомого віртуоза Пан флейти і композитора Георге Замфіра, який виступив з концертом релігійної музики, та рок-гурту ”Байрон”, який записав в соляній копальні повноцінний концерт. А в соляній копальні Турда відбулися концерти міжнародного джаз-фестивалю ”Трансільванія Джаз-Фестиваль”.

“П’ять років гарної дружби” – під цим гаслом пройшов у грудні у Бухаресті V-ий Міжнародний літературний фестиваль. Цей випуск був найважливішим в історії цього фестивалю, він зібрав у Бухаресті не менше 10 відомих імен сучасної світової літератури: п’ятеро британських письменників: Джонатан Коу, Уїлл Селф, Ендрю Коуен, Джордж Сіртеш (британський письменник угорського походження), Кей Міллер (британський письменник ямайського походження), російський письменник Герман Садулаев, представник македонської літературної сцени Гоце Смілевскі, шведський письменник сирійського походження Даніель Боячоглу та двоє письменників з Угорщини — Попп Шандор Жігмонд та Матьяш Дунойчик.

”Якщо дотепер нас щороку радував більше всього ентузіазм публіки, то цьогорічний випуск довів нам, що ми дійсно увійшли в кругообіг провідних фестивалів. З таким же бюджетом, як і в 2008 році, не маючи спонсорів, нам вдалося цього року зібрати в Бухаресті письменників, які роблять честь будь-якому міжнародному літературному фестивалю” — заявив Богдан-Александру Стенеску, голова бухарестського Міжнародного літературного фестивалю. У цьому випуску рубрики ”Світ культури”пропонуємо вам зустрітися з трьома гостями V-ого Міжнародного літературного фестивалю: Ендрю Коуеном, Матяшем Дунойчиком та Міхаєм Матею.

Ендрю Коуен викладає творче письмо (creative writing) в Університеті Східної Англії. Його дебютний роман ”Свиня”(1994 р.) був перекладений і в Румунії видавництвом ”Леда”в 2009 році. Письменник зізнається, що для нього письмо є, в першу чергу, мовною проблемою: ”Коли я був маленьким, ми жили в промисловому містечку, де не було книгарень. Я не знав нікого, хто б читав, писав чи мріяв про те, що колись напише книгу. Так я почав думати, що англійська мова належить іншим людям, невідомим мені. Певним чином моє дитинство відображається в моїх книгах. Я пишу ретельно, дуже уважно, тому що іноді не вірю в слова, які викладаю на папері. Я ще відчуваю, що англійська мова не належить мені. Належить іншим людям, кращим людям. Я пишу скрупульозно, тому що не вірю словам, слова немов би не мої, маю враження, що я не володію ними.”

Матяш Дунойчик народився в Будапешті і зараз він головний редактор угорського видавництва ”Лібрі”. Брав участь в численних літературних проектах і дебютував у 2007 році антологією короткої прози ”Підручник польоту”(“Repulesi Kezikdnyv”), за який був нагороджений премією ім. Броді Шандора. У 2010 році надрукував ілюстровану збірку “Земля під Берліном“– це історія однієї молодої людини, яка їздить берлінським метро у спробі відновити щоденний маршрут свого покійного батька. Матяш Дунойчик про його зв’язок з письмом: “Я не народився у сім’ї великих інтелектуалів, але ми мали бібліотеку з основними заголовками. Будучи маленьким, пригадую, як я читав назви книг, не знаючи, про що вони. У нас не було безлічі книг, але серед них був Томас Манн, Марсель Пруст, Маркіз де Сад, Інгмар Бергман. На щастя, я відношуся до покоління, яке мало можливість багато подорожувати, говорити різними мовами, тобто, яке відчуло себе зобов’язаним використовувати талант та здібності. А я був везучим і багато подорожував, читав дуже різну літературу. Коли я думаю про себе, я вважаю себе перш за все європейським письменником, тому що на мене дуже вплинув Петер Надош, великий угорський письменник, на чий стиль дуже вплинув Марсель Пруст, якого він читав німецькою. Ось так всі ці шари сприяють створенню справжньої європейської ідентичності.“

Міхай Матею дебютував у 2011 році у видавництві “Будинок літературних парі“збіркою “Люди“. “Гадаю, що як письмо, так і читання є втечею, незадоволенням дійсністю, життя. Я виріс на пригодницьких романах, тоннах детективів, мені дуже важко зрозуміти, чому я перейшов на інше, чому змінилася ставка, чому мене почало цікавити більше, ніж сама пригода, те, як розказана історія. Настільки важче мені зрозуміти, чому я почав писати, це сталося зовсім ненавмисно. Я не мріяв про це, не хотів цього, коли був дитиною я наполегливо відмовлявся писати твори. Це було немов полегшення. Дехто вдаряє кулаком об стіну, а я пишу текст. Для мене це ще досі незрозуміле.“

Міжнародний літературний фестиваль у Бухаресті був ініційований Оаною Бока, Богданом-Александром Стенеску, Іоаною Груендвальд та Васілем Ерну. Це незалежний проект, який стартував у жовтні 2008 року. Цей міжнародний захід, присвячений літературі, носить відбиток міста Бухарест і намагається занести Бухарест на карту міжнародних фестивалів європейської літератури. “Ми намагаємося переписати культурну карту Європи за допомогою зустрічей, які включають громадські читання, дебати та діалог із читачами, між румунськими письменниками та гостями із закордону. У теоретичній основі цих зустрічей лежить концепція різноманітності. Ми намагаємося розвіяти упереджену ідею про те, що минуле, основане на подібних історичних обставинах, породить подібні культурні результати“— кажуть організатори.

На сьогодні бухарестський Міжнародний літературний фестиваль є найважливішим міжнародним літературним фестивалем Румунії. У свою чергу, критик Кармен Мушат каже, що “найбільша заслуга бухарестського Міжнародного літературного фестивалю полягає в шансі на діалог, який він дарує сучасним письменникам. Збираючи разом письменників з Румунії та всього світу, фестиваль сприяє не тільки просуванню румунської літератури за межами країни, а й кращому ознайомленню з іноземними письменниками та актуальними тенденціями світової літератури. Коротше кажучи, бухарестський Міжнародний літературний фестиваль є для мене привілейованим простором зразкових зустрічей.“

Міжнародний театральний фестиваль ”Інтерференції”-2012 означав у цифрах 13 днів заходів, 21 виставу, 9 країн. Проте в програму були включені й концерти, презентації книг, семінари, фотовиставки, виставки музичних установок, дискусії з публікою. Третій випуск фестивалю, присвячений діалогу між театром і музикою, став платформою для вистав театрів-членів Спілки театрів Європи.

Режисер Томпо Габор, директор Угорського державного театру з м. Клуж-Напока: ”Було кілька видатних вистав. Нам дійсно вдалося показати публіці різні вистави, які пропонують заново винайти, переосмислити звязок між музикою та театром як головну тему цього фестивалю: ”Діалог між голосами”. Програмування було зроблено таким чином, щоб ті, хто хочуть побачити усі вистави, мали нагоду це зробити, тому що вистави не накладалися. Мене радує той факт, що ще з середини фестивалю ми перевершили кількість глядачів з минулих випусків. Вперше я відчуваю, що Клуж був активнішим, ніж на попередніх випусках, і прийшов до театру з цікавістю. Були вистави, продані заздалегідь по Інтернету. Тут рекорди побили вистави режисера Сільвіу Пуркерете ”Король помирає” та ”Подорожі Гуллівера”.



Такими є короткі висновки ІІІ-го Міжнародного театрального фестивалю ”Інтерференції”, сформульовані режисером Габором Томпо, директором фестивалю та Угорського державного театру з Клужу. Вистава ”Король помирає” (Le Roi se meurt”), яка привернула особливу увагу публіки, професійної і не тільки, була поставлена Сільвіу Пуркерете на Les Arts et Mouvants, Франція. Яке зернятко сіє людина, яка знаходиться на порозі смерті? Це запитання ставить режисер своєю постановкою, якою йому вдається наблизити до глядачів абсурдний текст Еуджена Іонеску. Сільвіу Пуркерете: ”Мені здається, що текст дуже чіткий. Це дуже добре написаний текст. Звичайно, надмірний з кількісної точки зору. Для вистави потрібно було зрізати досить багато. Театральний тон розповіді характерний Іонеску. Акцент був зроблений на розповіді, на тому, щоб зробити виставу більш театральною та базисно театральною — без декорацій, лише декілька елементів реквізиту. Все починається з досить розсудливого аналізу тексту. Не треба було шукати чогось іншого. Це вже дуже комплексна тема, тому що вона говорить про те, що не відповідає загальному досвіду, що відчуватиме кожен з нас в самітності. Було б занадто багато братися це ускладнювати. Йдеться про загадковість, біль та таємницю цього індивідуального досвіду, а також про те, як це відображається на інших. І це є, як майже завжди, гротескно й комічно”.



У рік, оголошений ЮNЕСКО роком Караджале, і на фестивалі ”Інтерференції” не могло бракувати вистави на основі творів румунського письменника. Угорський державний театр з м. Клуж-Напока, організатор заходу, представив виставу ”Леоніда Джем Сесія”, адаптація за Караджале, сценічна версія Габора Томпи та Ондраша Вішкі. Як підказує й назва, вистава є більш ніж постановкою на сцені п’єси Караджале ”Пан Леоніда перед протидією”. Вона була задумана в трьох частинах: в першій — фрагменти з папок Секурітате, друга — власне п’єса, а в третій частині героїня Сафта, служниця з ”Пана Леоніди”, перетворена, як заявив Ондраш Вішкі, на символ тотальної реальності: ”Коли реальність вторгається в цей медіатизований світ, цей медіатизований світ повинен протиставитися з ізольованою реальністю”.



Режисер Габор Томпо пояснює, звідки почалася ідея вистави: ”Перечитуючи ”Пана Леоніду”, єдину п’єсу Караджале, яку я не поставив на сцені, я усвідомив, що вона розділена на дві частини. В першій йдеться про прославлення революції, революції скоріше на рівні слів, а в другій частині йдеться про страх перед справжньою революцією. І тоді п’єса почала все більше й більше говорити мені про необхідність поміркувати про ці 23 роки, які збігли від грудня 1989 року. Щоб могти звільнитися і щоб нас не гнітило це визнання в мові та світі Караджале, нам слід довести до кінця процес висвітлення нашого близького минулого. Я подумав, що ці герої можуть бути змовницькими іменами певного соціального класу, який домінував останні десятиліття напередодні 1989 року і який, мені здається, не зник повністю, тому що ми не завершили публічно процес рентгенографії цього феномену”.



Пройшовши з 27 листопада по 9 грудня в м. Клуж-Напока, Міжнародний театральний фестиваль ”Інтерференції”-2012, пройшов під знаком ”Діалогу між голосами”, тож серед гостей були й музиканти. Композитор Васіле Шірлі, творець музики для обидвох вищезгаданих вистав, ”Король помирає” та ”Леоніда Джем Сесія”, розповів на зустрічі з публікою про його інтерес до театральної музики: ”Я шукаю в театральних виставах пізнати через музику людей, і щоб вони збагатили мене. Я працюю з ним так, немов би я працюю з музикантами, немов би працюю з людьми літератури, які знають все про літературу, а я — нічого. Мене цікавить їхня музикальність, навіть тоді, коли в них немає музичного слуху, мене цікавить їхній ритм, навіть коли вони не можуть відрізнити між одним і іншим. Мене цікавить дати їм декілька елементів музичної логіки. І мені здається дуже важливим, щоб актор, режисер, сценограф брали разом участь у виставі, де музику ”всиновили”. Я завжди вважав себе ”усиновленим” в театрі”.



Міжнародний театральний фестиваль ”Інтерференції”-2012 означав у цифрах 13 днів заходів, 21 виставу, 9 країн. Проте в програму були включені й концерти, презентації книг, семінари, фотовиставки, виставки музичних установок, дискусії з публікою. Третій випуск фестивалю, присвячений діалогу між театром і музикою, став платформою для вистав театрів-членів Спілки театрів Європи.