Tag: Бухарест

Іноді можна бачити, як люди насправді
зупиняються на станції метро. Вони за допомогою мобільних телефонів сканують QR-коди на
стінах або просто озираються, посміхаючись. Ми знаходимося на одній з станцій метро в
Бухаресті, через яку щодня проходять тисячі людей. Зазвичай вони проходять
поспішно, прагнучи встигнути на наступний потяг. Тепер багато хто зупиняється
та дивиться. Ймовірно, це була одна з цілей митців Культурної асоціації VAR,
коли вони вирішили влаштувати на станції метро галерею сучасного
мистецтва.

Анду Думітреску, художник та координатор проєкту Місто M, розповів як виникла ідея цього проєкту: «Я не вважаю,
що це незвичайна ідея, зважаючи на те, як виглядає місто Бухарест. Ми відчули потребу розгортати проєкт у цій візуальній зоні, місто
Бухарест будучи забрудненим з усіх точок зору, особливо візуально, і ми подумали на те, що найкраще
місце для митців, де б вони могли показати якісне сучасне мистецтво, це станція метро, де щодня проходить велика
кількість людей.»

Дотепер митці розмалювали
стіни двох станцій бухарестського метрополітену, але в майбутньому підземних
галерей буде більше. Ми запитали Анда Думітреску, чому вони обрали метро, та якими
були кроки для реалізації проєкту. Ось, що він відповів: «Ми подумали, що це
найкраще місце для того, щоб показати сучасне мистецтво. Ми намагалися
перетворити місто з під міста на підземну галерею мистецтва. І треба зізнатися,
що це непросто. Для того, щоб показати наші праці на станціях метро, ми
працюємо близько два-три місяці, починаючи з дискусій з художниками, все
відбувається на основі волонтерства, кожен художник працює добровільно, і я
думаю, що це доказ поваги митця до міста. Так само як і наш проєкт є доказом цієї поваги. Потім маємо дискусії з нашим партнером, Metrorex, навколо кожної роботи
окремо ми ведемо переговори, щоб визначити, де кожна з них буде розміщена та в яких умовах. Звісно, ми маємо на увазі безпеку пасажирів. Після цього слідує реалізація, технічна частина придбання матеріалів, встановлюємо графік роботи,
який зазвичай триває з 23:30 до 5 ранку. І навіть якщо ми працюємо місяць над плануванням,
то на реалізацію творів витрачаємо мало
часу.»

На станції «Римська
площа» художники працювали 7 ночей. Анду Думітреску додає
деталі: «Ми закликали молодих художників, студентів старших курсів та щойних випускників
Університету мистецтв. Відгукнулося багато талановитих митців. Ми обрали 14 з них. Зараз працюють 13 митців та один художник-кераміст.
Однак його робота є складнішою. Через пандемію коронавірусу у нього були проблеми з здобуттям матеріалів, і тому його роботі на станції метро «Римська площа» знадобиться більше часу.»

Теми натхненні
сьогоденням, як розповів наш співрозмовник, який запросив нас відвідати станції
метро: «Я б спокусив ваших
слухачів самим проєктом, і рекомендував би їм уважно стежити за нашою Асоціацією VAR (Асоціацією VAR), яка є продюсером і творцем цієї концепції.
Всі художники талановиті, я не міг би рекомендувати одну роботу або іншу, на
мою думку всі роботи дуже добре інтегровані в просторах метро. Ми реалізували
наші проєкти на станціях метро «Ізвор» та «Римська площа», слідує станція
метро «Еройлор».

Анду Думітреску розповів й про техніку, яку використовують митці: «Не йде мова про розпис, це не просто
фреска. Йдеться про кожну сферу сучасного мистецтва, про інсталяції, адже на станції
«Римська площа» розміщена невелика інсталяція, є багато графічних робіт, фотографій,
а незабаром і кераміка. На станції метро «Ероїлор» буде кілька скульптур. Розміщене також зображення, яке після сканування QR-коду стає анімованим. За допомогою телефону можна зайти в Istagram і спостерігати за цим твором. Також є графічні роботи, фрески. Ми намагалися охопити всю станцію, на обох сходах і в обох вхідних зонах.»

Коли ми спустилися на станцію
«Римська площа», нас вразив стіл із двома чорно-білими телевізорами, розмальованим
різнобарвно, біля яких стоять старомодні прикраси. Спуститися на станцію метро
стає таким чином більш спокусливим, а це завдяки художникам, які бажали, щоб люди більше
оцінювали сучасне мистецтво.

Бухарестська філія Союзу українців Румунії організувала 13 жовтня 2021 року захід із
вшанування пам’яті бухарестських українських письменників та культурних діячів під назвою Я на сторожі коло їх поставлю слово.

Голова Бухарестської філії СУР, письменник Михайло Трайста, розповідає про вшанувальний
захід: «Члени Бухарестської філії поклали квіти до могили українського письменника
Миколи Корсюка, колишнього головного редактора дитячого журналу «Дзвоник». Вшанувальний захід продовжився у приміщенні СУРівської філії Бухаресту, де учасники
відмітили могутню роль бухарестських українських письменників у розвитку
української літератури та культури, взагалі. У неділю, 14 жовтня, в
українській церкві столиці, отець Володимир Малкович відслужив поминальну
панахиду за українськими письменниками та культурними діячами. У поминальному
заході взяли участь члени та прихильники Бухарестської філії СУРу, письменники,
журналісти і, звичайно, родичі та знайомі покійних письменників і культурних
діячів. Варто підкреслити те, що завдяки цим початківцям української літератури,
українська література Румунії досягла високого рівня, про що говорять великі
письменники України Іван Драч, Дмитро Павлечко та інші.»

Присутні на вшанувальному заході споминали вихідців з Мараморощини,
Буковини та інших регіонів Румунії, а також із Чернівців, які оселились,
творили та були поховані в Бухаресті, серед них: Орест Масикевич, Іван
Федько, Оксана Мельничук, Михайло Небеляк, Юрій Лукан, Євген Мигайчук, Степан
Ткачук, Іван Негрюк, Корнелій Регуш, Василь Цаповец, Кирило Куцюк, Стеліан Груя
Яцентюк, Юрій Павліш, Ілля Кожокар, Василь Баршай, Іван Непогода, Ігор Лемний,
Степан Левинський, Ірина Левинська, Микола Лясевич, Остап Шандро, Денис Онищук,
Микола Корсюк, – додав
Михайло Трайста.

Далі представимо коротенько аспекти з життя і творчості двох з видатних українських письменників Румунії,
пам’ять, яких була вшанована 13 жовтня 2021 року Бухарестькою філією
СУР. Микола Корсюк, український поет і прозаїк в Румунії, активний член та один
із засновників Союзу українців Румунії, народився 30 березня 1950 року у
марамуреському селі Луг над Тисою. Після закінчення початкової школи в рідному
селі отримав середню освіту в українській секції педагогічного ліцею в місті
Сігету Мармацієй, потім закінчив Філологічний факультет Бухарестського
університету, де згодом викладав українську літературу. Після здобуття вищої
освіти Микола Корсюк працював редактором у видавництві «Критеріон», де започаткував
колекцію книжок для учнів «Мала бібліотека», в яких були опубліковані твори
класиків української літератури. Працював головним редактором журналу «Наш
голос» і головним редактором дитячого журналу «Дзвоник», що видаються Союзом
українців Румунії. Свої перші твори Микола Корсюк почав друкувати у 1971 році в
українській газеті «Новий вік», а також у колективних томах «Сонячне відлуння»
та «Наші весни», але як письменник він дебютував у 1972 році з книгою «Нащадки
сонця». У 1973 році видав свою першу прозову книжку – збірку новел «Роздоріжжя»,
за яку був нагороджений премією за дебют Спілки письменників Румунії. Микола Корсюк є
автором поетичних та прозових творів «Ворота» (1975 р.), «Сюжет для новели»
(1977 р.) «Монолог дерева» (1980 р.); «Чужий біль» (1985 р.), «Монолог» (2003
р.), «Яйце райце» (2005 р.), а також прозовий роман «Ні бог, ні люди» (2008
р.), за який отримав премію Спілки письменників Румунії. Письменник також видав
збірку віршів для дітей «Зайчикова книжка» (2009 рік). Кілька його творів
перекладено на румунську, німецьку та угорську мови. Микола Корсюк був членом Спілки
письменників Румунії, Національної спілки письменників України, а також членом
Українського ПЕН-клубу. Микола Корсюк відійшов у
вічність на 71-му році життя.

Степан Ткачук, видатний український поет, прозаїк, публіцист, громадський діяч
в Румунії, колишній депутат та перший голова СУР, народився 13 січня 1936 року
в селі Данила Сучавського повіту. Закінчив Український ліцей у місті Сігету
Мармацієй Марамуреського повіту та Бухарестський політехнічний інститут. В його
творчому доробку – кілька десятків поетичних збірок та прозових книг, серед
яких збірки поезії: «Розколоте небо» (дебютна збірка 1971), «Час без часу»
(1975), «Посміх світу» (1977), «Подорож у вічність» (1982), «Сміх і плач слів»
(1986), «Молитва за рідну мову» (1996), «Воскреслі поезії» (1999), «Дзвони
пам’ять» (2000); збірки прози: «Сузір’я предків» (1974), «Каледойскоп» (1985),
«Хвилино, зупинись! » (1989); роман: «Нічия пора» (1979), а також численні
переклади. Його вірші та проза друкувалися в журналах та антологіях України,
США, Канади тощо.Степан
Ткачук відіграв велику роль у популяризації української літератури в Румунії,
зокрема своїми перекладами на румунську мову, серед яких тритомну антологію
української сучасної поезії 80 de privighetori ucrainene («80 українських
солов’їв»,1995), сприяючи таким чином доступу румунських читачів до української
літератури. Отримав чимало національних та міжнародних премій. Член Спілки
письменників Румунії та Національної Спілки письменників України. Помер Степан
Ткачук 27 липня 2005 року в Бухаресті.

Бухарестська філія Союзу українців Румунії організувала 13 жовтня 2021 року захід із
вшанування пам’яті бухарестських українських письменників та культурних діячів під назвою Я на сторожі коло їх поставлю слово.

Голова Бухарестської філії СУР, письменник Михайло Трайста, розповідає про вшанувальний
захід: «Члени Бухарестської філії поклали квіти до могили українського письменника
Миколи Корсюка, колишнього головного редактора дитячого журналу «Дзвоник». Вшанувальний захід продовжився у приміщенні СУРівської філії Бухаресту, де учасники
відмітили могутню роль бухарестських українських письменників у розвитку
української літератури та культури, взагалі. У неділю, 14 жовтня, в
українській церкві столиці, отець Володимир Малкович відслужив поминальну
панахиду за українськими письменниками та культурними діячами. У поминальному
заході взяли участь члени та прихильники Бухарестської філії СУРу, письменники,
журналісти і, звичайно, родичі та знайомі покійних письменників і культурних
діячів. Варто підкреслити те, що завдяки цим початківцям української літератури,
українська література Румунії досягла високого рівня, про що говорять великі
письменники України Іван Драч, Дмитро Павлечко та інші.»

Присутні на вшанувальному заході споминали вихідців з Мараморощини,
Буковини та інших регіонів Румунії, а також із Чернівців, які оселились,
творили та були поховані в Бухаресті, серед них: Орест Масикевич, Іван
Федько, Оксана Мельничук, Михайло Небеляк, Юрій Лукан, Євген Мигайчук, Степан
Ткачук, Іван Негрюк, Корнелій Регуш, Василь Цаповец, Кирило Куцюк, Стеліан Груя
Яцентюк, Юрій Павліш, Ілля Кожокар, Василь Баршай, Іван Непогода, Ігор Лемний,
Степан Левинський, Ірина Левинська, Микола Лясевич, Остап Шандро, Денис Онищук,
Микола Корсюк, – додав
Михайло Трайста.

Далі представимо коротенько аспекти з життя і творчості двох з видатних українських письменників Румунії,
пам’ять, яких була вшанована 13 жовтня 2021 року Бухарестькою філією
СУР. Микола Корсюк, український поет і прозаїк в Румунії, активний член та один
із засновників Союзу українців Румунії, народився 30 березня 1950 року у
марамуреському селі Луг над Тисою. Після закінчення початкової школи в рідному
селі отримав середню освіту в українській секції педагогічного ліцею в місті
Сігету Мармацієй, потім закінчив Філологічний факультет Бухарестського
університету, де згодом викладав українську літературу. Після здобуття вищої
освіти Микола Корсюк працював редактором у видавництві «Критеріон», де започаткував
колекцію книжок для учнів «Мала бібліотека», в яких були опубліковані твори
класиків української літератури. Працював головним редактором журналу «Наш
голос» і головним редактором дитячого журналу «Дзвоник», що видаються Союзом
українців Румунії. Свої перші твори Микола Корсюк почав друкувати у 1971 році в
українській газеті «Новий вік», а також у колективних томах «Сонячне відлуння»
та «Наші весни», але як письменник він дебютував у 1972 році з книгою «Нащадки
сонця». У 1973 році видав свою першу прозову книжку – збірку новел «Роздоріжжя»,
за яку був нагороджений премією за дебют Спілки письменників Румунії. Микола Корсюк є
автором поетичних та прозових творів «Ворота» (1975 р.), «Сюжет для новели»
(1977 р.) «Монолог дерева» (1980 р.); «Чужий біль» (1985 р.), «Монолог» (2003
р.), «Яйце райце» (2005 р.), а також прозовий роман «Ні бог, ні люди» (2008
р.), за який отримав премію Спілки письменників Румунії. Письменник також видав
збірку віршів для дітей «Зайчикова книжка» (2009 рік). Кілька його творів
перекладено на румунську, німецьку та угорську мови. Микола Корсюк був членом Спілки
письменників Румунії, Національної спілки письменників України, а також членом
Українського ПЕН-клубу. Микола Корсюк відійшов у
вічність на 71-му році життя.

Степан Ткачук, видатний український поет, прозаїк, публіцист, громадський діяч
в Румунії, колишній депутат та перший голова СУР, народився 13 січня 1936 року
в селі Данила Сучавського повіту. Закінчив Український ліцей у місті Сігету
Мармацієй Марамуреського повіту та Бухарестський політехнічний інститут. В його
творчому доробку – кілька десятків поетичних збірок та прозових книг, серед
яких збірки поезії: «Розколоте небо» (дебютна збірка 1971), «Час без часу»
(1975), «Посміх світу» (1977), «Подорож у вічність» (1982), «Сміх і плач слів»
(1986), «Молитва за рідну мову» (1996), «Воскреслі поезії» (1999), «Дзвони
пам’ять» (2000); збірки прози: «Сузір’я предків» (1974), «Каледойскоп» (1985),
«Хвилино, зупинись! » (1989); роман: «Нічия пора» (1979), а також численні
переклади. Його вірші та проза друкувалися в журналах та антологіях України,
США, Канади тощо.Степан
Ткачук відіграв велику роль у популяризації української літератури в Румунії,
зокрема своїми перекладами на румунську мову, серед яких тритомну антологію
української сучасної поезії 80 de privighetori ucrainene («80 українських
солов’їв»,1995), сприяючи таким чином доступу румунських читачів до української
літератури. Отримав чимало національних та міжнародних премій. Член Спілки
письменників Румунії та Національної Спілки письменників України. Помер Степан
Ткачук 27 липня 2005 року в Бухаресті.

Через гарну погоду та зниження рівня зараження коронавірусом люди зажадали знову погратися. Саме тому в одному з бухарестських кварталів, місцева громада організувала гру «Полювання на архітектурні скарби». Для цієї гри немає обмежень щодо кількості учасників, люди можуть зареєструватися групою або індивідуально, гра є безкоштовна, можна записатися у будь-який момент, немає значення коли починаєш, а лише скільки підказок знаходиш, немає заздалегідь визначеного маршруту. Як тільки підказка знайдена, об’єктив треба лише сфотографувати як доказ правильної ідентифікації.

Елена Лукач, представник громади «Батьків парку Чірешарь», організатор полювання, розповіла про громаду, яку вона представляє і яка зібралась кілька років тому з метою захищення зелених просторів: «Ми організовуємо спільні заходи, зустрічаємось як однорідна група та стаємо сусідами у справжньому розумінні цього слова. У листопаді минулого року ми висадили 23 дерева, зібрали сміття на дитячому майданчику та провели інші види громадської діяльності. Тепер ми організовуємо пошук архітектурних скарбів, щоб краще познайомитись з нашим кварталом. Багато з тих, хто живе тут, не знають, що частина нашого кварталу, між вулицями Йон Міхалаке та Кашін, є навіть охоронюваною зоною.»

Ця зона була розвинута після Першої світової війни, коли на північній частині тодішнього Бухареста був побудований новий квартал, названий «Парк Доменів». На прохання мешканців цього кварталу тут була зведена в 1935 році церква «Кашін», присвячена святим Архангелам Михаїлу та Гавриїлу, а також Святій великомучениці Катерині, одна з найбільших православних церков міста. З архітектурної точки зору, церква поєднує елементи бринковянського та візантійського стилів у дусі еклектики, що можна побачити і в архітектурі інших кількох будівель цього кварталу.

Підказками до пошуку архітектурних скарбів були дуже цікавими як наприклад: «знайде барельєф» або «знайде скам’янілого козла», і кожне правильне впізнання приносить учасникам бали, на основі яких визначається переможець. Елена Лукач сказала, що заходи, організовані в громаді, стали популярними: «Беруть участь досить багато осіб громади, нам не потрібно звертатися до інших, які не живуть у нашому кварталі, тому що ми досить добре згуртувались. Ми пізнаємо один одного, і нас досить багато. На даний момент до нашої групи належать 650 осіб. Не всі беруть участь, але загалом існує близько 50-60 активних сімей з дітьми різного віку.»

Ми запитали Елену Лукач, які інші заходи вони організовували та чи існує вікове обмеження для полювання на архітектурні скарби. Ось, що вона відповіла: «До цієї події ми організували полювання на яйця, для маленьких дітей віком від 2 до 6 років. Полювання на архітектурні скарби адресується дорослим та дітям, яким виповнилось 11 років. Підказки не такі складні, діти старші 11 років можуть конкурувати поряд з дорослими.»

І оскільки полювання на архітектурні скарби – це міська гра, за допомогою якої учасники відкривають або заново відкривають для себе архітектурні пам’ятки, побудовані в певному районі міста, Елена Лукач розповіла про окремі підказки для учасників: «На одній вулиці їм довелося відгадати особливий запах, на іншій вулиці – віднайти статую двох сестер, сидячи спиною до спини, є всілякі приховані підказки щодо архітектурних споруд у нашому кварталі. Це трохи дивно, оскільки люди зазвичай виходять перед своїми будинками та запитують нас, чому ми фотографуємо їх будинки, ми їм пояснюємо, що це лише гра, що ми живемо по сусідству та що у нас добрі наміри. Я працювала для цієї гри з командою архітекторів, які займаються такими подіями у Бухаресті.»

З великим ентузіазмом та добрим настроєм учасники долучилися до гри «Полювання на архітектурні скарби» у гарні весняні вихідні дні!

У Бухаресті відбувся Саміт «Бухарестської дев’ятки». Організаторами виступили засновники цієї ініціативи президент Румунії Клаус Йоганніс та президент Польщі Анджей Дуда, який перебуває з офіційним візитом у Румунії. Решта глав держав цього формату, а також президент США Джо Байден, державний секретар США Антоні Блінкен та Генеральний секретар НАТО Йєнс Столтенберг взяли участь у саміті, в режимі відеоконференції. Крім Польщі та Румунії були представлені на саміті країни-члени НАТО, які розташовані на Східному фланзі: Болгарія, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Словаччина та Угорщина.

У своєму виступі глава румунської держави заявив, що союзники НАТО повинні продовжити зусилля зі зміцнення своїх позицій стримування та оборони, особливо на Східному фланзі, нагадавши про останні події в Україні. Саме тому на переговорах з президентом США Джо Байденом Клаус Йоганніс висловився за збільшення військової присутності союзників у регіоні. За його словами, участь президента США у саміті передає сильний сигнал трансатлантичної солідарності та єдності напередодні саміту НАТО, який відбудеться у червні. Президент Клаус Йоганніс: Безпекова ситуація в Чорному морі, яка викликає занепокоєння доказала, що нам потрібно зберігати пильність, тому НАТО повинна продовжити зусилля зі зміцнення своїх позицій стримування та оборони, особливо на Східному фланзі, унітарно та узгоджено, від Балтійського до Чорного морів. Ось чому я закликав, в тому числі на переговорах з президентом США Джо Байденом, до збільшення військової присутності союзників, включаючи США, в Румунії та на півдні Східного флангу». Президент Румунії відмітив, що дестабілізуючі дії Росії в регіоні викликають занепокоєння, що призводить до збільшення клімату незахищеності.

У свою чергу, президент Польщі Анджей Дуда сказав, що Північноатлантичний альянс повинен постійно проявляти свою життєздатність та вдосконалювати свою оборонну техніку. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг зазначив, що участь президента Джо Байдена в саміті Б9 демонструє активність США у зміцненні НАТО. Він наголосив, що червневий саміт НАТО, який відбудеться у Брюсселі, дасть можливість «розпочати новий розділ у трансатлантичних відносинах».

Учасники саміту «Бухарестської дев’ятки» прийняли спільну декларацію, в якій, зазначається, особливо, що агресивні дії та збільшення військової присутності Росії в безпосередній близькості від НАТО, а також її агресивні гібридні дії продовжують загрожувати євроатлантичній безпеці та є викликом правилам, заснованим на міжнародному порядку». У декларації також висловлено рішучу підтримку незалежності, суверенітету й територіальної цілісності Грузії, України та Республіки Молдова.

Бухарестська філія Союзу українців Румунії провела
9 та 10 січня Концерт українських колядок. Українці Бухареста разом зі своїми
гостями мали нагоду зустрітися, розповісти про різдвяні звичаї та поколядувати.

Голова бухарестської філії, письменник Михайло Трайста скаже, якою була мета
цього заходу: «Метою концерту є збереження, продовження та популяризація
звичаїв і традицій українців. Взяли участь українці з Бухареста – уродженці різних регіонів країни: Банату, Буковини, Мараморощини та Добруджі.
На мою думку концерт пройшов успішно, хоча в вузькому колі. Виконали колядки народний співак Василь Бойчук-Рогняну з Мараморощини, скрипалька Наталія Панчек-Колотило та гітарист Дан Васілеску – відомий дует, діточки Надія та Миколай
Панчики. Колядували і члени Бухарестської філії СУР. У неділю ми відсвяткували
храмове свято бухарестської української церкви «Святого Могли», де теж колядували, а після обіду в приміщенні філії продовжився концерт для тих, хто не міг взяти участь у
суботу. Ми надіємось, що нам вдасться і надалі берегти, а також передавати ці звичаї наступному поколінню, яке, у свою чергу, передаватиме їх наступним нащадкам.»

Спеціальним запрошеним був виконавець
українських та румунських народних пісень Василь Бойчук-Рогняну, уродженець села Верхня Рівна Марамуреського повіту, який виконав
гарні українські колядки та розповів про зимові звичаї українців, такі як: колядування, Святвечір, вечорниці. Василь Бойчук-Рогняну поділився своїми думками від участі
в концерті: «Тут в Бухаресті я ні не думав, що такі гарні українці, у яких
християнська душа. Я приніс мій компакт-диск з українськими колядками з Мараморощини та книгу, яка вийшла з нагоди святкування 35 років відколи я служу
пісню українську, але і румунську. Я виконав дуже давні колядки, з якими я
виріс у моєму селі та яких я навчився від родичів, сусідів та мешканців нашого
села. Я приніс дещо також з мого села, Вишньої Рівни Мараморощини, а саме
стародавній одяг, вишитий нашими українками. Приніс я також прикрашену кушму
(кучму), яку леґіні легені носять на Різдво та розмарин, що символізує любов, бо саме
на Різдво дівки прикрашають кучму леґінів з розмарином. Я нагадав також про страви, які
готують наші господині на Святий вечір.»

У свою чергу отець-диякон бухарестської української православної
церкви Володимир Малкович виконав кілька колядок та розповів про різдвяні звичаї українців Добруджі,
де він народився: «Сьогодні ми слухали чудові колядки з різних регіонів країни.
І я виконав три добруджанські колядки. Відбувся дуже чудовий вечір, оскільки
далеко від наших рідних країв ми мали можливість зберегти цей дух різдвяний і тут в Бухаресті.»

Далі пролунали колядки у
виконанні учнів Надійки та Миколайка Панчеків, а також інструментального дуету Наталія Панчек (скрипка) та Дан Васілеску (гітара). Наталія Панчек ствердила: «Я дуже рада, що брала
участь у цьому концерті. Я грала на скрипці та колядувала разом з моїми дітьми
та з гітаристом Данієлом Васілеску, давнім другом українців. Я дуже рада, що
українці з інших частин Румунії співали свої колядки, які відрізняють від
колядок з Марамуреша, які мені відомі з дитинства. Було дуже цікаво і приємно.
Різдво нас єднає. Ця атмосфера приносить миру та доброї волі.»

Члени бухарестської
філії Зеновія Мандюк,
Богдан Костюк, Ольга та Миколай Біловельські та Віолета Ціґенеску виконали колядки, зокрема з
Буковини. Румунський режисер Йон Ніку Поп
привітав українців за їхню
наполегливість у збереженні та
популяризації традицій своїх предків, відмітивши,
що музика є сполучною ланкою між різними культурами.

Концерт українських колядок продовжився в неділю в бухарестській українській православній церкві «Святого Петра Могили», яка відзначила своє храмове свято. Богослужіння відправили священник-парох Дмитро Колотило,
священник Джінел Ауреліан Іван та отець-диякон Володимир Малкович. Українські колядки виконали Василь Бойчук Рогняну,
Наталія Панчек та Ярослава Колотило. Були присутні українці з Бухареста, гості з Мараморощини, представники Посольства України в Румунії та інші. Концерт українських колядок завершився у приміщенні
бухарестської філії СУР, де знову пролунали українські,
а також румунські
колядки у
виконанні Василя Бойчука-Рогняну, Дана Васілеску та Ніку Нікушора.

Бухарестська філія Союзу українців Румунії провела
9 та 10 січня Концерт українських колядок. Українці Бухареста разом зі своїми
гостями мали нагоду зустрітися, розповісти про різдвяні звичаї та поколядувати.

Голова бухарестської філії, письменник Михайло Трайста скаже, якою була мета
цього заходу: «Метою концерту є збереження, продовження та популяризація
звичаїв і традицій українців. Взяли участь українці з Бухареста – уродженці різних регіонів країни: Банату, Буковини, Мараморощини та Добруджі.
На мою думку концерт пройшов успішно, хоча в вузькому колі. Виконали колядки народний співак Василь Бойчук-Рогняну з Мараморощини, скрипалька Наталія Панчек-Колотило та гітарист Дан Васілеску – відомий дует, діточки Надія та Миколай
Панчики. Колядували і члени Бухарестської філії СУР. У неділю ми відсвяткували
храмове свято бухарестської української церкви «Святого Могли», де теж колядували, а після обіду в приміщенні філії продовжився концерт для тих, хто не міг взяти участь у
суботу. Ми надіємось, що нам вдасться і надалі берегти, а також передавати ці звичаї наступному поколінню, яке, у свою чергу, передаватиме їх наступним нащадкам.»

Спеціальним запрошеним був виконавець
українських та румунських народних пісень Василь Бойчук-Рогняну, уродженець села Верхня Рівна Марамуреського повіту, який виконав
гарні українські колядки та розповів про зимові звичаї українців, такі як: колядування, Святвечір, вечорниці. Василь Бойчук-Рогняну поділився своїми думками від участі
в концерті: «Тут в Бухаресті я ні не думав, що такі гарні українці, у яких
християнська душа. Я приніс мій компакт-диск з українськими колядками з Мараморощини та книгу, яка вийшла з нагоди святкування 35 років відколи я служу
пісню українську, але і румунську. Я виконав дуже давні колядки, з якими я
виріс у моєму селі та яких я навчився від родичів, сусідів та мешканців нашого
села. Я приніс дещо також з мого села, Вишньої Рівни Мараморощини, а саме
стародавній одяг, вишитий нашими українками. Приніс я також прикрашену кушму
(кучму), яку леґіні легені носять на Різдво та розмарин, що символізує любов, бо саме
на Різдво дівки прикрашають кучму леґінів з розмарином. Я нагадав також про страви, які
готують наші господині на Святий вечір.»

У свою чергу отець-диякон бухарестської української православної
церкви Володимир Малкович виконав кілька колядок та розповів про різдвяні звичаї українців Добруджі,
де він народився: «Сьогодні ми слухали чудові колядки з різних регіонів країни.
І я виконав три добруджанські колядки. Відбувся дуже чудовий вечір, оскільки
далеко від наших рідних країв ми мали можливість зберегти цей дух різдвяний і тут в Бухаресті.»

Далі пролунали колядки у
виконанні учнів Надійки та Миколайка Панчеків, а також інструментального дуету Наталія Панчек (скрипка) та Дан Васілеску (гітара). Наталія Панчек ствердила: «Я дуже рада, що брала
участь у цьому концерті. Я грала на скрипці та колядувала разом з моїми дітьми
та з гітаристом Данієлом Васілеску, давнім другом українців. Я дуже рада, що
українці з інших частин Румунії співали свої колядки, які відрізняють від
колядок з Марамуреша, які мені відомі з дитинства. Було дуже цікаво і приємно.
Різдво нас єднає. Ця атмосфера приносить миру та доброї волі.»

Члени бухарестської
філії Зеновія Мандюк,
Богдан Костюк, Ольга та Миколай Біловельські та Віолета Ціґенеску виконали колядки, зокрема з
Буковини. Румунський режисер Йон Ніку Поп
привітав українців за їхню
наполегливість у збереженні та
популяризації традицій своїх предків, відмітивши,
що музика є сполучною ланкою між різними культурами.

Концерт українських колядок продовжився в неділю в бухарестській українській православній церкві «Святого Петра Могили», яка відзначила своє храмове свято. Богослужіння відправили священник-парох Дмитро Колотило,
священник Джінел Ауреліан Іван та отець-диякон Володимир Малкович. Українські колядки виконали Василь Бойчук Рогняну,
Наталія Панчек та Ярослава Колотило. Були присутні українці з Бухареста, гості з Мараморощини, представники Посольства України в Румунії та інші. Концерт українських колядок завершився у приміщенні
бухарестської філії СУР, де знову пролунали українські,
а також румунські
колядки у
виконанні Василя Бойчука-Рогняну, Дана Васілеску та Ніку Нікушора.

З особливим минулим та
безліччю унікальних туристичних визначних пам’яток, Бухарест залишається одним
із найбезпечніших і доступних напрямків у Європі. Спочатку столиця Румунії була
привабливою як місце відпочинку на вихідних, особливо своєю жвавою атмосферою, тоді коли не було обмежень через пандемію коронавірусу. Все більше туристів відкрили місто, якого не можна відвідати лише за кілька днів, враховуючи
його багате минуле. Тому ми запрошуємо вас на уявну подорож містом Бухарест, сповнений чарівності минулого, разом із Чіпріаном Плеяшу,
журналістом та головою Асоціації
історичного туризму, який
займається просуванням туризму
та національної спадщини: «З
історичної точки зору, хоча будівлі не допомагають нам показати багато речей,
Бухаресту близько 700 років. Про
нього згадується
під час правління Мірчі Старого (який був господарем Волощини 1386-1394 рр.), а потім
під
час правління Влада Цепеша (який правив Волощиною в 1448, 1456-1462 і 1476 рр).
На жаль, Бухарест знаходиться на активній сейсмічній плиті, і те, що не було
зруйновано землетрусами, було зруйновано пожежами або повенями, оскільки
місто розташоване на болотистій рівнині. Бухарест має давню історію, про яку можна дізнатися відвідуючи давні корчми у старому центрі або господарські погреби в Куртя Веке (Старий Двір).»

Журналіст та голова Асоціації історичного
туризму Чіпріан Плеяшу стверджує, що для туриста, який вперше відвідав би Румунію, то він
мабуть намагався б створити
якиїсь сентиментальний зв’язок
між туристом і містом: «Якби турист був наприклад британцем, по-перше, я б показав йому Гредіна Ікоаней (Сад Ікони).
Там він може побачити англіканську церкву. Потім я б показав йому інші дуже цікаві
райони міста. Наприклад, якби у нього було мало часу, я б показав йому туристичні атракції уздовж трьох головних бульварах. На бульварі Ліпскань він може ознайомитися з старою
частиною міста, де
було розміщено чимало корчм та церков. Потім я б показ йому бульвар Дачія та бульвар Каля Вікторієй (Вулиця Перемоги), щоб зрозумів королівський Бухарест, відкрите місто, Маленький Париж. Нарешті, я б не пропустив так звану комуністичну зону. Як би ми не
намагалися відірватися від 50 років комунізму, ми не можемо забути про цей період. Треба показати цю зону, бо вона є частиною
нашої історії. Відвідуючи бульвар Уніря,
я б розповів туристу про фараонічну концепцію диктатора Ніколає Чаушеску, який зруйнував цілі квартали, щоб
будувати багатоповерхові житлові
будинки. Я б не пропустив бульвари Міхай
Браву та Штефан чел
Маре, де були зони робітників, щоб турист міг зрозуміти історичні періоди крізь призму будівель.»

Щодо будівель, Чіпріан Плеяшу розпочав би екскурсію з Румунським Атенеум (Атенеум Ромин), який має надзвичайну історію.
Відкритий в 1889 році в неокласичному стилі, з елементами еклектики та
французькою архітектурою 19 століття, Атенеум є одним з
мотивів,
чому Бухарест отримав назву Маленький Париж: «Румунський Атенеум побудований, мабуть, у найстарішому парку
Бухареста. Сад Атенеум був влаштований
як парк перед парком Чішміджіу. Його квадратна форма
показує, що там хотіли побудувати іподром, а не обов’язково культурну споруду. Згодом було вирішено будувати Антенеум. Я
б рекомендував туристу відвідати
також палац Котрочень, який має особливу історію. І, не востаннє, я б рекомендував йому відвідати
Палац Парламенту. Лише побачивши цю споруду, можна зрозуміти, скільки було зруйновано, щоб втілити в життя ідею диктатора.»

Поспішний відвідувач може зробити прогулянку уздовж бульвару Каля Вікторієй, перший в’їзд
в місто. Ця вулиця коли була
побудована 1692 року носила назву «Могошоайскій
міст». Уздовж
Каля Вікторієй знаходяться чимало будівель і туристичних атракцій, оголошених
історичними пам’ятками. Першою зупинкою може бути Національний музей імені Джордже Енеску,
розташований в Палаці Кантакузіно. Побудований в 1903 році Георге Грігорем
Кантакузіно, будинок є справжнім архітектурним шедевром. Композитор Джордже
Енеску деякий час жив у Палаці Кантакузіно, а з 1956 року, після його смерті,
будинок був перетворений на музей, присвячений життю і творчості Джордже
Енеску.
Теж на бульварі Каля Вікторієй можна відвідати Музей мистецтва, який розміщений
у
Королівському палаці або Історичний музей, а також Музей румунського селянина, Музей геології або Музей природознавства ім. Грігоре Антіпа. Усі ці
будівлі, які розташовані уздовж будьвару Каля Вікторієй розповідають захоплюючі історії.

Але яке враження склалося в туристів, які вже відвідали місто Бухарест. Голова Асоціації
історичного туризму Чіпріан Плеяшу відповідає: «Більшість туристів дали собі справи, наскільки мало вони знають
про місто та скільки багато може
запропонувати це місто. Чимало туристів хочуть повернутися і
шкодують, що занадто мало днів вони відводили для екскурсії. Також вони кажуть, що їжа надзвичайна, що
вони не знали, що в Бухаресті стільки корчм і так багато історії. Окремі з них вважали, що місто було побудуване диктатором Ніколає Чаушеску.»

Веб-сайт Асоціації
історичного туризму, turismistoric.ro, з’явився у 2013 році як спроба захистити
спадщину Бухареста. Чіпріан Плеяшу
подає деталі: «Є багато будівель, які ми втратили за останні роки, а
іншим загрожує зникнення. Ми намагались через цей сайт та через нашу асоціацію просувати туризм
та національну спадщину, адже нам справді є чим пишатися. Згодом ми розширились
і почали залучати до своєї діяльності молодих волонтерів, щоб навчитися
просувати своє місто та спадщину. У контексті пандемії сайт залишився двигуном,
завдяки якому нам вдалося просувати не тільки туристичні атракції та спадщину Бухареста, а й всієї Румунії. Ми намагаємось якомога краще співпрацьовувати з місцевою владою,
з метою організації безкоштовних турів для тих, хто приїжджає сюди відвідати місто або для тих, хто тут живе. У багатьох екскурсіях,
організованих в останні роки, взяли участь й літні жителі Бухареста, які були просто зачаровані історією міста, в якому вони живуть. Таким чином, мешканці
стають більш обізнаними та виступають проти руйнування давніх будівель. До цього року, ми організували екскурсії протягом останніх трьох років кожної осені, в тому
числі в кварталі Друмул
Таберей. Нам допомогли волонтери, які хотіли
представити історію цього кварталу.»

Пропозиція щодо місця розміщення в Бухаресті дуже різноманітна тому у вас не буде жодних проблем. Ми очікуємо вас наступного разу з новими
туристичними напрямками.

Підтриманий на місцевих виборах від 27 вересня Націонал-ліберальною партією та Союзом «За порятунок Румунії», незалежний Нікушор Дан офіційно перебрав, у четвер, мандат генерального мера Бухареста. Високо визнаний у колі знавців математики та громадський активіст, новий мер місяць тому здобув політичний трофей, бажаний всіма, який може бути трампліном на ще вищі посади. Один з його попередників, Траян Бесеску став президентом, а інший, Віктор Чорбя став прем’єр-міністром.

На Бухарест припадає десята частина всього електорату Румунії, і, за винятком президента держави, генеральний мер столиці є політиком, інвестованим з найбільшою кількістю голосів. Столиця є найбагатшим містом країни, її економічні та соціальні показники перевищують середній показник для Європейського Союзу та найбільш динамічні демографічні показники. Однак, Нікушор Дан успадкував від свого попередника, соціал-демократки Габрієли Фірії, – місто, що задихається від забруднення, паралізоване перенаселеним дорожнім рухом, збанкрутілим централізованим опаленням та все ще недостатньою інфраструктурою. На даний час, мерія Бузареста має 6.000 судових процесів, у яких вона бере участь, борги в 3 мільярди леїв (що перевищує 600 мільйонів євро), які не включають податкові зобов’язання муніципальних компаній, а також арешт на 70 мільйонів леї. Новий мер вимагає часу для вирішення цих питань. Нікушор Дан: Бухарест має надзвичайну перспективу, і ми не можемо зазнати невдачі. Але на дуже короткий строк я прошу терпіння і солідарності у жителів Бухареста, оскільки є деякі серйозні і невідкладні проблеми, з якими ми стикаємось. Ми переживаємо санітарну кризу, ми стикаємося з великими проблемами стосовно централізованого опалення, у нас фінансова криза на рівні муніципалітету. Терпіння, і ми їх вирішимо. Ми – громада і ми несемо відповідальність справитися з цією пандемією.

Мер має чудові відносини з ліберальним прем’єр-міністром Людовіком Орбаном, у Генеральній раді столиці домінують радники Союзу «За порятунок Румунії» та Націонал-ліберальної партії. Однак кандидати, підтримані вищезгаданими партіями здобули перемогу на посаду мера лише у трьох з шести мерій, решта виграли ліві партії. Щільні результати між двома основними політичними силами також були зафіксовані у повітових радах. Соціал-демократи зберегли чимало повітових рад на півдні та сході країни, а ліберали – на заході. Демократичний союз угорців Румунії залишається першою скрипкою у повітах в центрі країни, де проживає більшість етнічних угорців. Проголосований третиною мешканців з правом голосу Бухареста, Союз «За порятунок Румунії» вперше переміг у кількох повітових центрах: Брашові та Альба-Юлії (центр), Бакеу (схід) або Тімішоарі (захід). Новим мером міста Тімішоара став Домінік Фріц, який народився і виріс у Німеччині та який вперше у 2003 році, коли йому було 20 років, приїхав до Румунії. За нього проголосували більше половина мешканців Тімішоари, які взяли участь у місцевих виборах.

Вуличне мистецтво або стріт-арт останнім часом набуває
все більшої популярності в містах нашої країни. Хоча це здається досяжним для
кожного, мало хто спостерігає за ним, тому з’явилися численні ініціативи з популяризації
цього виду мистецтва, шляхом прогулянок. Про таку, надзвичайно цікаву ініціативу ми вирішили
розповісти сьогодні.

Валентин Добрін, організатор одного з таких
альтернативних турів, розповів нам, що ідея йому прийшла після короткої
подорожі до Берліна у 2018 році, коли столиця Німеччини була хот-спотом
європейського та світового стріт-арту. «Мені дуже сподобалась ця ідея і,
повернувшись додому, я подумав, чи є у нас щось подібне, тому що я знав, що за
останні роки в нашій країні вуличне мистецтво зазнало стрімкого розвитку,
з’являлося все більше муралів. Я дізнався, що є два такі тури, але більше для
туристів. І тоді я вирішив організувати екскурсію, доступну для жителів
Бухареста, а не лише туристів. З цього все і почалося.»

І, почувши про це, мені стало цікаво наскільки
жителі Бухареста обізнані з творами вуличного мистецтва. Валентин Добрін каже,
що зазвичай люди не знають повз що проходять: «Переважна більшість знає два-три
твори. Вони мають якесь уявлення про місцевих художників, щось знають, але
багато з того, що я їм показую, їм невідоме, і врешті-решт багато з них дивуються
і кажуть, що доволі часто проходили відповідною
вулицею, але не думали, що на задній стіні багатоповерхівки є така краса. Це піша
оглядова екскурсія центральною частиною Бухареста, що починається з площі Революції, потім по Калеа Вікторієй, перетинає
парк Чішміджиу до Каля Грівіцей, а потім у напрямку площі Романе. Вона триває
близько трьох з половиною годин.»

З часом спільнота вуличних художників почала
зростати, розповідає наш співрозмовник: «Художники походять з різних середовищ.
Є вуличні художники, в юнацтві робили графітті і перехід від графіті до
вуличного мистецтва є цілком природним. Так само, як є художники, які,
наприклад, раніше малювали комікси або були ілюстраторами, а зараз малюють
мурали. Останнім часом громада зростає, я думаю, що це органічний і дуже гарний
розвиток вуличного мистецтва в Бухаресті. Вуличне мистецтво означає не тільки мурали,
це можуть бути й стікери, що клеять на стовпах, дорожніх знаках чи пейст-апи,
малюнки зроблені художником вдома та наклеєні нашвидкоруч на вулиці, а також інші
жанри.»

Часто це мистецтво знаходиться на грані між
законним та незаконним, тому що якщо великі мурали завжди здійснюються за офіційним
дозволом, то малі часто уникають дозволів. Але всі вони створюють всесвіт вуличного
мистецтва, що має різні теми: «Вони сильно відрізняються. Можуть мати соціальну
або політичну тему, в залежності від досвіду та почуттів кожного художника.
Вуличне мистецтво охоплює різні жанри, починаючи від графіті та муралів до
стікерів та пейст-апів. Є особи, які навіть роблять керамічні фігурки, які вони
розміщують у громадських місцях. Вони, очевидно, досить малопомітні, їх майже
неможливо побачити, якщо хтось не покаже. Часто доводиться прояснювати одвічне питання -
це мистецтво чи вандалізм. Багато людей плутають, багато людей не знають
різниці між граффітті та вуличним мистецтвом і тоді я намагаюся прояснити і це
питання. Графітті – це напис на стіні або малюнок, зроблений кимось з метою
реклами. Все, що йому важливо, це те, щоб його ім’я було десь на стіні, а інші
могли його побачити. Вуличне мистецтво відрізняється тим, що, хоча це
також напис чи малюнок, воно може мати меседж, зрозумілий або ні глядачеві.
Коли малюнок викликає реакцію глядача, на мій погляд це вуличне мистецтво.»

А бажаючим побачити незвичайні місця румунської
столиці, Валентин Добрін зробив наступне запрошення. «Поки немає особливих
обмежень, ці екскурсії проводяться щонеділі, об 11.00, починаючи з площі
Революції. Всю потрібну інформацію кожен бажаючий може знайти на сайті:
alternative-bucharest.com. Головне щоб була гарна погода.»

На початку вересня у Бухаресті відбулася конференція «Чорноморсько-Балканський безпековий форум»,
організований Центром нових стратегій, за сприяння Міністерства оборони та
Міністерства закордонних справ. На форумі обговорювались ризики безпеки,
загрози та уразливості, а також практичні шляхи вирішення цих проблем.

Упродовж двох
днів у столиці чільні румунські та іноземні посадовці мали спільну тему
обговорення: безпека Чорноморського регіону та Балкан. На форумі, який зібрав
80 спікерів діючих та колишніх високопосадовців, провідних аналітиків, вчених
та політологів з країн-членів ЄС та НАТО, представників неурядових організацій
та міжнародних експертів з 19 країн, таких як, зокрема, Румунія, США, Франція,
Швеція, Польща, Словенія, Україна, Грузія, Молдова тощо, були порушені важливі аспекти,
пов’язані з безпекою, гібридною війною, фейковими новинами, і все це в
контексті пандемії COVID-19.

На Форумі були
представлені 16 панельних дискусій, які охопили цілу низку тем, таких як
наслідки пандемії COVID-19, розвиток енергетичного сектору, новітні розробки в
космічній галузі, оборонній промисловості, гібридні загрози. Але, мабуть, найцікавішою
та найважливішою, зважаючи
на зростаючі загрози з боку Росії, була панельна дискусія з тематики «Чому
Чорне море має значення? Що ми можемо зробити для підвищення безпеки в
регіоні?», в рамках якої основні проблеми безпеки Чорномор’я
були представлені міністром національної оборони Румунії Ніколаєм Чуке та
міністром оборони України Андрієм Тараном.

За словами глави
румунського оборонного відомства Чорноморський регіон має стратегічне значення
не лише для Румунії, а й для всього європейського та євроатлантичного простору.
Він також наголосив, що нова Стратегія національної оборони Румунії надає
більше значення безпеці Чорноморського регіону шляхом конкретних дій, постійно пристосованих
до нових реалій: «В умовах нинішніх загроз Румунія зробила свій внесок у зміцнення
оборони і вже приймає на національній території оборонні структури Альянсу.
Мова йде про Багатонаціональну бригаду НАТО в Крайові, новий штаб
багатонаціональної дивізії Південний схід в Бухаресті та новостворену структуру
– Багатонаціональне командування Південний
схід у Сібіу. Посилена присутність Альянсу в цьому регіоні є сильним сигналом
солідарності, єдності та здатності захищати південно-східний кордон Альянсу.
Якщо за останні шість років НАТО багато чого зробило для Балтійського регіону
та країн, що межують з Росією, у Чорноморському регіоні ще потрібно багато чого
зробити. Колективні зусилля мають бути спрямовані на повне досягнення цілей
колективної оборони. Це означає покращення боєздатності та всіх оборонних
заходів під парасолькою Альянсу. Це момент, коли НАТО адаптується до нової
оборонної стратегії, пристосованої до сучасних загроз, діючи під гаслом «Один
фланг, одна загроза, одна присутність».»

Тему
небезпеки російської політики в акваторії Чорного моря також порушив міністр
оборони України Андрій Таран, який представив оцінки України з питань розвитку
безпекової ситуації в Азово-Чорноморському регіоні та можливих шляхів її
поліпшення. Він наголосив, що дії Росії в регіоні можуть призвести до
економічної дестабілізації та залякування країн південно-сходної Європи. «Мілітаризацією
Кримського півострова Росія прагне здобути повний контроль над басейном Чорного
моря. Кремль демонструє свою військову могутність перед НАТО та своїми діями чинить тиск на Україну і Грузію. Таким чином, Росія порушує кордони окремих чорноморських
країн. Російська авіація імітує запуск крилатих ракет по цілях у напрямку до
Босфору. Я не можу не згадати, що завдяки морським навчанням, що проводяться в
Чорному морі, Росії вдається накласти значні обмеження і перекрити важливі
смуги доступу в міжнародних водах, тим самим приносячи економічні збитки всім
країнам регіону. Спільні навчання та спільні тренування, що проводяться щороку,
такі як Sea Breeze, Sea Shield, але також інші види співпраці, такі як боротьба
з тероризмом, продемонстрували свою ефективність з точки зору загроз безпеці в
районі і можуть покращити способи протидії військової активності і залякування
з боку Росії. Це вимагає постійних консультацій з питань врегулювання криз у
Чорноморському регіоні. Це пропозиції, які я вважаю корисними для доповнення
заходів, вжитих в рамках Альянсу, заходів, спрямованих на посилення військових
зусиль з точки зору безпеки. Тому країни Чорноморського регіону повинні займати
консолідовані оборонні позиції, аби завадити російським військовим діям.»

Особливий
наголос було зроблено на необхідність залучення провідних міжнародних
організацій до вирішення питань безпеки в регіоні, зокрема за участі НАТО, а
також створенню нових форматів співпраці.

У Бухаресті міністри оборони Румунії та України підписали Угоду між Урядом
Румунії та Кабінетом Міністрів України про співробітництво у
військово-технічній сфері. Документ визначає правову базу військово-технічного
співробітництва між двома країнами, спрощує процедуру здійснення державних
закупівель у відповідній сфері, а також дозволяє розширити партнерство між
Україною та Румунією, спрямовану на зміцнення безпеки у регіоні Чорного моря. Зокрема угода сприятиме зміцненню двостороннього співробітництва шляхом
створення необхідної законодавчої бази для установ та суб’єктів підприємницької
діяльності двох країн для розробки спільних проектів у таких сферах, як
придбання, ремонт та модернізація озброєння та військової техніки, дослідження
та розробки у військово-технічній галузі, обміну інформацією та досвідом у
галузі стандартизації, кодифікації та контролю якості військової техніки.

Починаючи від вівторка мешканці бухарестського
кварталу Друмул Таберей
можуть використовувати підземний транспорт, після введення в експлуатацію нової лінії метро – M5. Відкриття нової гілки чекали вже давно, враховуючи той факт, що її будівництво почалося 2011 року та повинно було
тривати 3 роки.

Першими пасажирами були президент Румунії Клаус Йоханніс,
прем’єр-міністр Людовік Орбан
та міністр транспорту Лучіан Боде. Глава румунської держави заявив, що йде мова про найбільше досягнення в цій галузі після антикомуністичної революції від 1989 року та що воно робить значний внесок в покращення якості життя людей в столиці. Він уточнив, що
нова лінія метро побудована в основному з європейських коштів,
та що Румунія має у розпорядженні величезні суми з європейських фондів, саме тому розвиток інфраструктури може продовжуватися швидкими темпами.

«Людям потрібна інфраструктура, мобільність
стає все більш і більш важливою для кожного румуна, і для цього, уряду
доведеться докладати багато зусиль, і я буду докладати багато зусиль, тому що
нам дуже потрібна транспортна інфраструктура», – підкреслив президент.

У свою чергу прем’єр-міністр Людовік Орбан пообіцяв, що в майбутньому інші
аналогічні проєкти будуть проводитися з більш
швидкими темпами та з більшою
увагою. Він пояснив, що транспортна інфраструктура та інвестиції в цій галузь є
безумовним пріоритетом.

Нова лінія метро призначена для кварталу з населенням близько 300.000 людей
і розрахована для перевезення 50.000 пасажирів на годину в одному напрямку. Довжина
лінії 7 км, поїзди ходять в обидві сторони, на ній розташовані 10 станцій та
депо. Інтервал
курсування поїздів становить на
даний час 6 хвилин. Для цієї лінії були
виділені 10 поїздів з 82, яких посідає Бухарестський метрополітен – Metrorex.
Максимальна швидкість становить 80 км/год. Для цієї лінії метро будуть придбані
13 нових поїздів. Міністр транспорту заявив, що гілка метро М5 далі
розширюватиметься, і будуть побудовані ще шість станцій. Що стосується лінії
метро М6 між міжнародним аеропортом імені Анрі Коанде та Бухарестом, міністр транспорту сказав,
що наступного року, після підписання контракту про проектування та будівництво,
роботи розпочнуться негайно. З іншого боку, міністр Лучіан Боде зазначив, що залізнична гілка від станції Бухарест-Північ до аеропорту імені
Анрі Коанде буде введена в експлуатацію 12 грудня поточного року.

Повертаючись до Бухарестського метрополітену, ​​в даний час має п’ять гілок
довжиною 80 км, на яких розташовані 63 станції. Ідея його будівництва була
започаткована ще на початку двадцятого століття, але перший поїзд запрацював
лише 1979 року. За даними Metrorex, до пандемії чотири старих ліній метро
забезпечували щоденне перевезення понад 600.000 пасажирів майже в усі зони міста.

В ієрархії європейських країн румунське метро знаходиться в першій
половині, з тенденцією до зростання в рейтингу. Чого не можна сказати і про
інші види транспорту. Румунія входить в число країн з найбільш слаборозвиненою
дорожньою інфраструктурою в Європейському Союзі.