Tag: Бухарест

ARCEN та Interesting Times Bureau – це дві культурні асоціації, які вже кілька років поспіль, пропонують бажаючим відкрити для себе Бухарест за допомогою екскурсійних турів, сфокусованих на історіях столиці між двома світовими війнами, на минулому периферійних кварталів, на розписах на стінах багатоповерхових будинків, збудованих у комуністичний період.

Едмонд Нікулушка, голова та засновник асоціації з питань культури, виховання та нормальності (АРЧЕН) вважає, що якби люди краще були інформовані у зв’язку з історіями міста, вони були б більш залучені до різних громадських дій щодо порятунку Бухареста. Проект ARCEN почався, коли Едмонд Нікулушка ще будучи учнем Центральної школи в Бухаресті, бажав врятувати цей будинок, який згодом був включений до проекту Європейська ніч музеїв: Асоціація ARCEN намагається наблизити жителів до власного міста, до суб’єктивного, інтимного або особистого міста, як стверджував румунський письменник та філософ Мірча Еліаде, за допомогою ряду культурних маршрутів.

Цього року, у співпраці з Французьким культурним інститутом в Бухаресті, асоціація ARCEN організувала ряд заходів під назвою Еліаде – 110, новий формат культурного маршруту По Бухаресту слідами Мірчі Еліаде, проект, який залучив у 2015 році більше 5000 учасників протягом лише декількох прогулянок у вихідні. Маршрут включає історичні райони Бухареста: Ментуляса, Сфентул Штефан та Сфінціі Войевозь. Під час прогулянок людям розповідають про архітектуру і старі райони Бухареста, про дитинство Мірчі Еліаде і фрагменти з фантастичної літератури, написаної ним на вигнанні. Персонажі в літературі Мірчі Еліаде мали близькі стосунки з цим містом, а в рамках маршруту, можна показати як вони жили в місті.

Голова ARCEN Едмонд Нікулушке розповідає: Зацікавлені люди можуть дізнатися більше про історію цих районів, їм розповідають про те, як розвивалися ці райони та як стали такими, якими вони є тепер. Водночас, ми поєднуємо ці історичні розповіді,архітектурні та урбаністичні розповіді з фрагментами фантастичної літератури, написаної письменником Мірчею Еліади.

Якщо ціллю культурної асоціації АРЧЕН є захист надбання та пам’яті міста за допомогою культурних маршрутів, метою Interesting Times Bureau (Бюро цікавого часу) є просування міської культури та вуличного мистецтва (стріт-арт). Але для цього, стверджує Дору Редуце, необхідна вже освічена публіка, яка могла б оцінити явище вуличної культури: Вуличним мистецтвом зацікавлені, зокрема іноземні туристи, які завчасно інформуються у зв’язку з пропозиціями міста. Тому я не помиляюся, коли стверджую, що 90% наших відвідувачів це іноземні туристи. Ми також організуємо безкоштовні тури вуличного мистецтва для учнів та студентів, зокрема в рамках проекту Школа по інакшому. Звичайно, ми б хотіли, щоб і румунські туристи були зацікавлені ​​цим видом мистецтва. Нашою метою є збирання грошей для розвитку вуличного мистецтва, а з цієї точки зору іноземні туристи більш зацікавлені.

У Румунії, багато людей не знають як саме відрізняти вуличне мистецтво від графіті, стверджують представники культурної асоціації Interesting Times Bureau. Бухарест пропонує різний досвід в порівнянні з іншими європейськими столицями, зокрема тому, що місто було менш рекламоване та менш представлене на національному й міжнародному рівнях. Дору Редуце подає деталі: Мова йде про спробу змінити менталітети, зокрема якщо ми говоримо про жителів Бухареста. Ми також бажаємо зміни ставлення компаній та представників місцевої адміністрації до вуличного мистецтва. Ми раді, що в 2017 році ми добилися підтримки з боку ряду компаній, щоб підтримати це мистецтво. Формально, ми отримали й підтримку місцевої влади, яка дала нам дозвіл розгортати такого роду заходи. Ми повинні пояснити жителям Бухареста, у чому полягає вуличне мистецтво, щоб вони погодилися зі створенням яскравих розписів на спорудах міста у техніці стріт-арт а також визначити найбільш оптимальні місця для нанесення розпису в межах районів міста. Таким чином сірі споруди міста будуть прикрашені яскравими малюнками. Я оптимістично налаштований і сподіваюся, що в наступні роки ставлення до вуличного мистецтва зміниться.

У Бухарестському концертному залі Даллес. 5 вересня, відбувся урочистий захід, присвячений 26-й річниці незалежності України, організований Бухарестською філією Союзу українців Румунії спільно з Посольством України в Румунії. Взяли участь у цьому заході українці та румуни Бухареста, представники нацменшин, Союзу українців Румунії, Посольства України, гості з Чернівців та Ужгорода, представники Міністерства культури Румунії.

З вітальним словом до гостей заходу звернувся радник-посланник Посольства України Євген Левицький, який зазначив:Важко дається Україні незалежність. До 2013 року всі казали, що Україна отримала в подарунок незалежність. Сьогодні, тим, хто народились в день незалежності 26 років. Вони зі зброєю в руках відвойовують і бережуть незалежність України. Незважаючи на тяжкі часи, на війну, яку веде Росія проти України, в Україні йдуть зміни, реформи, підвищуються соцстандарти. Я хотів би передати вами найщиріші побажання і вітання з сьогоднішнім святом від нашого посла Олександра Банькова, який знаходиться з робочою поїздкою на Мараморощині, Сату-Маре та Сучаві. Найщиріші побажання всім вам. Побажання зберегти нашу мову і культуру.

Виступаючи перед присутніми Голова спілки письменників Закарпатської області Василь Густій наголосив: Я і мій колега Петро Ходанич надзвичайно задоволені цим прекрасним дійством. У ньому стільки тепла, стільки любові, щирості і доброти, що ми всі з вами приречені на щасливе майбутнє. Тому, що ці зерна доброти людської проростуть у наших наймолодших учасників і відобразяться великою любов’ю до України, до нашої духовності, до всіх наших скарбів, які єднають нас. Я щиро вдячний пані Ярославі Колотило, яка запросила нас на це прекрасне свято. І користуючись цією нагодою, я хочу передати щире вітання від усіх письменників Закарпаття. Передаю також вітання від нашого голови Михайло Сидоржевського та всіх письменників України. Наша дружба, наше спілкування мають глибокі коріння.

Дуже приємно, що нам вдалось сьогодні зібратися і провести таке гарне свято. Радіємо, що ми могли відзначити День незалежності України тут у Бухаресті, де вже стало традицією, від якогось часу, щоб не тільки Посольство відзначало це свято, а й ми всі разом з Посольством. Сьогодні був такий гарний урочистий концерт. Були гості з Румунії та України, які зачарували публіку. Ті, що не прийшли можуть пожаліти, тому що був дуже гарний концерт. І гості з Чернівців, і наші серетські танцюристи і співаки гарно представились. Похвалюсь, що й наш колектив Зоря справився– зазначила Голова Бухарестської філії Союзу українців Румунії Ярослава Колотило.

Урочистий захід продовжився святковим концертом, в якому взяли участь Чернівецький дует «Скриня» у складі заслужених артистів України Марії і Володимира Лобураки, фольклорний ансамбль «Коломийка» з повіту Сучава та гурт Зоря з м. Бухарест.

Бухарест, як і будь-яке місто, що упродовж часу переживало різні періоди
трансформації і змін, суттєво змінив свій вигляд
починаючи з першої половини ХІХ-го століття. По суті місто східного типу приблизно до 1800 року, без пам’ятників у громадських місцях, Бухарест описувався іноземними туристами як місто,невідповідне для проживання та з низьким рівнем якості життя. Починаючи з ХІХ-го століття, кожне покоління мешканців Бухареста відзначило важливі історичні моменти і постаті румунської історії зведенням
пам’ятників у громадських місцях.

Багатьох пам’ятників, про які
розповідає Чезар Петре Буюмач, куратор Музею історії міста Бухареста нині не
існує, але вони залишилися в суспільній пам’яті і показують, як перетворився
Бухарест з торгово-купецького центру східного типу на місто з амбіцією
європейської столиці. На площі Ворнічієй, на місці де зараз знаходиться Музей
історії мистецтв, на Каля Вікторієй, 23 червня 1848 року була зведена статуя
Звільненої Румунії, яку зробив Константін Данієль Розенталь. Ось як описували
її в газеті Прункул Роминієй/Дитина Румунії: Пам’ятник являє собою Фаму
(ред.– у римській міфології богиня поголосу та слави), одягнену в туніку та з
лавровим вінком над довгим густим волоссям, що водоспадом виливається на її
плечі, з розірваними ланцюгами на зап’ястях рук, в які вона була скута раніше.
В одній руці вона тримає патерицю, а в іншій – терези, символи віри і
справедливості. Однією ногою вона стоїть на ворогах в образі змії. Однак ця
перша статуя Бухареста протрималася всього п’ять днів, оскільки каймакан
Еманоїл Беляну, побоюючись російсько-турецького вторгнення наказав знести її.
Ось що писав про це в газеті Прункул Роминієй Константін Росетті: Статуя, що
представляє собою Звільнену Румунію, з символом справедливості і християнства
в руках, терезами і хрестом, що знаходилася на площі Ворнічієй, була знесена
паном Еманоїлом Беляну, який цей акт вандалізму пояснив такими нецензурними словами, що наше перо
відмовилося оскверняти папір. Так само був зруйнований і постамент, який нібито
був розміщений там з порушенням права власності. Ось так цей пам’ятник мав
недовге існування, хоча мав стояти вічно.

Каля
Вікторієй сьогодні або Міст Могошоаї, як називали цю вулицю в ті часи,
тривалий час була основним місцем зведення громадських пам’ятників у
Бухаресті. Говорить Чезар Петру Буюмач. Перед новозбудованим Атенеумом
знаходилася Колона з орлом Фредеріка Шторка, (ред. – румунського скульптора
німецького походження). Цей пам’ятник у 1890 році був переміщений тодішнім
мером Пакє Протопопеску на невеличку площу біля нового бульвару, де простояв
зовсім небагато часу, оскільки в 1903 році на його місці була розміщена статуя Константіна Росетті. А перед Атенеумом, де колись стояла Колона з орлом
певний час були були розташовані «Бігуни» відомого французького скульптора
Альфреда Буше, які поступилися місцем статуї Емінеску, оскільки були переміщені
ближче до перехрестя Каля Вікторієй з
вулицею Вірменської церкви. Колона з орлом була переміщена на площу Королеви Марії,
де вона пробула до землетрусу 1977 року, коли цей пам’ятних був назавжди
втрачений. Перед Атенеумом були пам’ятники зліва і справа, які були перенесені в
парк Чішміджіу. Тоді за невідомих обставин була загублена статуя румунського поета,
історика і філолога Єнекіце Векереску.

Куратор
Чезар Петру Буюмач розповів як змінилося одне з емблематичних місць на Каля
Вікторієй – площа Триколора. На Каля Вікторієй, на місці монастиря Серіндар,
до візиту імператора Франца-Йосипа в 1896 році, був побудований так званий
Фонтан миру, відомий як фонтан Серіндар. Це був дуже гарний фонтан, але
він був зроблений з низькоякісного матеріалу і дуже швидко розпався та з
часом зник. Невдовзі на цьому місці був побудований Палац офіцерів і за
пропозицією скульптора Міхая Онофрея перед ним мав бути зведений пам’ятник румунському політику Ніколаю Філіпеску. Але муніципалітет вирішив згадати про фонтан Серіндар і прийняв
рішення звести інший фонтан, який можна побачити і в наші дні на Площі
Триколора.

І Тріумфальна арка, один з
найбільш відомих пам’ятників Бухареста, пережив період трансформації. Розповідає Чезар
Петру Буюмач. «Для відзначення коронації Фердинанда і Марії було запропоновано
зведення Тріумфальних воріт і архітектор Петре Антонеску був уповноважений
побудувати тріумфальну арку за відносно короткий період часу, менш ніж за рік.
Була створена солідна бетонна споруда, але декоративні елементи були зроблені зі
слабостійкого матеріалу, точніше з гіпсу, із нанесенням захисного шару патини,
щоб захистити гіпс від дощу. Антонеску звернутися до кількох скульпторів, щоб
прикрасити цю арку. Солдати були розміром в п’ять з половиною метрів заввишки,
по чотири на кожній опорі арки. Мова йде про зображення румунського солдата
Шторка, про дакійського солдата румунського скульптора Оскара Спетє, солдата
часів правління Мірчі Старого, який зробив Корнел Медря, солдата часів Штефана
Великого скульптора Дмитра Пачурі, солдата часів Міхая Хороброго Александра Северіна,
пандура Тудора Владіміреску, зробленого Йоном Жалею, доробанца незалежності,
зробленого Йоном Йорденеску та солдата, що приніс Возз’єднання, якого зробив
Думітру Мецеоану. На аркаді скульптор Александру Келінеску зобразив портрети
Фердинанда і Марії, єдині елементи нової тріумфальної арки, які можна побачити
й сьогодні, що збереглися від старої арки, яка зруйнувалася, тому що її
управління передавалося від однієї установи до іншої: від Міністерства культури
до мерії, від комісії з питань захисту історичних пам’яток до Міністерства
громадських робіт, від Міністерства сільського господарства до Міністерства
оборони. Хоча на реставрацію арки були виділені значні кошти, вона врешті-решт
зруйнувалася, але завдяки королю Каролю II була побудована нова Тріумфальна
арка, спроектована архітектором Петром Антонеску, відкрита в 1936 році.

Але список пам’ятників, які
Бухарест втратив упродовж часу набагато довший. Утім не можна їх вважати повністю втраченими, якщо вони збереглися в народній пам’яті.

У 110 років від народження письменника і філософа Мірчі Еліаде ми запрошуємо вас прогулятись культурним маршрутом, відомими вулицями, описаними в його романах. У період з 30 березня по 27 квітня щосуботи та неділі, працюють в новому форматі культурні маршрути «По Бухаресту Мірчі Еліаде, проект, який залучив у 2015 році більше 5000 учасників протягом лише декількох прогулянок у вихідні.

Едмонд Нікулушка, президент Arcen, розповідає про ідею проекту: «Недавно виповнилось 110 років від дня народження Мірчі Еліаде, і ми подумали, що це може бути хорошим приводом повернутися до літературної спадщини Мірчі Еліаде і, чому ні, розглянути її з іншої перспективи. Наш проект «Еліади 110» включає в себе дві конференції і шість культурних маршрутів, які ми назвали « По Бухаресту слідами Мірчі Еліаде». Перша зустріч вже відбулася у Французькому інституті в Бухаресті, під назвою «Сім прогулянок по Бухаресту Мірчі Еліаде». Це фактично конференція про сім місць, які ми зустрічаємо в літературі Еліаде, і які, майже всі, ми знаходимо і нині в нашому місті. У рамках останньої конференції будемо читати про Ілеану, жіночий персонаж дуже поширений в творах Еліаде. Ми її зустрічаємо у фантастичних новелах, в романі «Весілля на небесах» або «Ніч на Івана Купала», під іншими ім’ями.

Під час прогулянок людям розповідатимуть про архітектуру і старі райони Бухареста, про дитинство Мірчі Еліаде і фрагменти з фантастичної літератури, написаної ним на вигнанні. Відправною точкою маршруту буде кожен раз Церква Ментуляса, що в центрі міста. Ми запитали Едмонда Нікулушку, якщо вулиці Бухареста зберігають давню чарівність: «Деякі з них так. Є будинки, які зберегли зовнішній вигляд. Вони були побудовані до Першої світової війни, з довгим подвір’ям, з виноградом і фруктовими деревами. Але є райони, які постраждали, як і всі історичні місця в столиці, але, на наш погляд, саме тому ми вибрали ці вулиці прогулятись ними, тому що, як і раніше, зберігається багато цінного, культурного пейзажу, а ідентична суть району досі залишається близькою до того, що був патріархальний Бухарест, Бухарест житлових районів та периферії початку ХХ століття.

Це запрошення краще пізнати місто і читати: «Йдеться про запрошення по-іншому ставитися до міста. Персонажі в літературі Мірчі Еліаде мали близькі стосунки з цим містом, і ми намагаємося, в рамках маршруту, показати, як жили і живуть в місті. Це запрошення читати, адже весь маршрут, всі зупинки мають щонайменше уривок з новели або роману Мірчі Еліаде, а також запрошення по-іншому ставитися до твого міста, щоб відчувати себе ближче до нього. На даний час жителі столиці мають не дуже здорові зв’язки з містом, і цей токсичний зв’язок можна дуже добре побачити через те, що відбувається на стародавніх вулицях столиці: покалічення міста, і як місто втрачає свою ідентичність і пам’ять.

Крім деталей про особливості місця де виріс Еліаде, два гіди Альберто Грошеску і Едмонд Нікулушка зачарували присутніх розповідями, мемуарами та історіями про простого столичного жителя. І оскільки проект закінчується в кінці квітня, ми запросили Едмонда Нікулушку розказати, які інші сюрпризи готує: «Ми й надалі запрошуємо жителів столиці приходити в суботу та неділю до Церкви Ментуляса для двогодинної прогулянки по Бухаресту дитинства Еліаде. Мірча Еліаде виріс в цьому районі, ходив до школи Ментуляса. Його бабуся і дідусь жили в цьому районі, також сестра. Це зона його дитинства, яку ми зустрічаємо в його фантастичній літературі.

Низка заходів, Еліаде 110, організована з Французьким інститутом в Бухаресті. Це тому, що Франція відіграла ключову роль в житті Мірчі Еліаде. Це перша країна, яка прийняла його під час добровільного вигнання і проклала йому шлях до універсальності.

Кишинівський національний театр Міхай Емінеску організував у період 19 – 27 січня 2017 року чергове турне в Румунії в рамках проекту Румунський театр в Бухаресті, Яссах та Кишиневі. Цей проект був початий з ініціативи кишинівського театру, який в 2014 році, відкрив своїми виставами театральний сезон Бухарестського національного театру. Тиждень потому, Бухарестський національний театр відправився в Кишинів, щоб в свою чергу, представити в Кишиневі тиждень румунського театру.

Цей обмін гастролями став традицією і нормальністю, зазначив актор і режисер Петру Хадирке, директор Національного театру Міхай Емінеску: Користувався і продовжує користуватися успіхом. Публіка чекає на це, як у Кишиневі, так і в Бухаресті. Ми йдемо в Бухарест та Ясси, як правило, коли там святкують Об’єднання румунських князівств. А в тиждень коли відзначається Воз’єднання Бессарабії з Батьківщиною, 27 березня, до Кишинева прибувають з виставами Бухарестський Національний театр і Ясський національний театр Васіле Александрі. Театральне мистецтво не має кордонів. Це румунський театр Бухарест – Ясси – Кишинів. Виступаємо румунською мовою, бо як колись казав поет Нікіта Станеску, нашою батьківщиною є румунська мова.

Національний театр Міхай Емінеску з Кишинева представив в Бухаресті і Яссах три вистави з останніх постановок: У твоїх чарівних очах у постановці Александра Васілакі, інсценування оповідань Джіба Міхаєску (1894 – 1935 рр.), румунського письменника, який був членом художнього комітету Національного театру в Кишиневі. Двома іншими прем’єрами гастролі кишинівського театру в Румунії були Що-небудь заявити? Джорджа Фейдо, у постановці Петра Хадирке і Велика хата Іона Друце, у постановці режисера Александра Козуби.

Актори Кишинівського національного театру виконують свої ролі тільки румунською мовою, а у репертуарі твори універсальної драматургії. Директор Петру Хадирке: Перш за все, ми намагаємося підійти до тем, пов’язаних з нами – з Кишиневом, Бессарабією. Оскільки це національний театр, то 80% нашого репертуару є творами національної драматургії. Ми намагаємося бути ближче до смаку всіх категорій глядачів. Маємо, також, виставу у постановці молодих акторів театру на жорстку, драматичну тему історію нашого народу, за свідченнями зібраними Алексієм Вакуловським – Діти голоду. Це вистава про голод ’46 – ’47 років з комуністичної епохи, коли загинули близько 500 тисяч мешканців Бессарабії. Звичайно, це боляче. І я дивлюся на аудиторію. Деякі глядачі пережили цей досвід. Вони були дітьми тоді. Для них це вправа пам’яті. Я пишаюся нашими кишинівськими глядачами. У нас особлива аудиторія, яку ми любимо, так як і вона любить нас.

Під час бухарестських гастролей, Петру Хадирке виступив на конференції на тему Документи – непереможна сила у боротьбі з історичними спекуляціями (Національний театр в Кишиневі – побудова румунської культурної установи відповідно до акту об’єднання 1918 року). В рамках конференції були представлені два томи, що містять документи про історію кишинівського театру, зібрані в Національному архіві у Бухаресті і Бібліотеці Румунської академії. Йдеться про Генезис Національного театру в Кишиневі: 1818-1960 рр. Юрія Колесника і Хроніка кишинівського Національного театру Міхай Емінеску: 1918-1930 рр.

Петру Хадирке: Щоразу, коли я думаю про ті документи, охоплюють мене почуття радості, тому що я виявив в архівах документ про створення Національного театру в жовтні 1921 року, з фірмовим бланком та з печаткою Національного театру в Кишиневі. Щось неймовірно! Тому що в радянські часи, історики стверджували, що будинок театру був побудований в 1953 – 1954 рр. двома радянськими архітекторами. Однак, документи, які я знайшов, свідчать про зовсім іншу історію. У 1930 році, театр був уже зведений, за зразком бухарестського Атенеуму. Йдеться про зовсім інші успіхи, які мав театр в міжвоєнному періоді, про деякі речі, які були забороненими темами до 1990 року, і навіть після 1990 року. Те, що мені вдалося зібрати в цих книгах змушує мене з гордістю і радістю сказати, що Національний театр мав дуже красиву історію. Вперше у цьому році ми оголосили 95-й театральний сезон.

Кишинівський театр Міхай Емінеску представив свої вистави у двох залах, а саме Великому залі, на 400 місць, і Залі Студіо, на 100 місць. Хоча він є національним театром, тільки 80 відсотків бюджету субсидується державою, решти грошей надходять в результаті продажу квитків і з приватного фінансування.

У грудні 1916 року Бухарест
був окупований військами Центральних держав, а керівництво країни було змушене переїхати в Ясси. Окупаційний режим
був дуже жорстким і розглядав Румунію як переможену країну. Поневолюючий мирний
договір був підписаний в березні 1918 року в Бухаресті, але король Фердинанд
I-й його не ратифікував. На щастя, окупація тривала до листопада 1918 року,
коли закінчилася Перша світова війна залишивши позаду близько 10 мільйонів
мертвих.

Разом з Соріном Крістеску,
істориком Бухарестського університету ім. Спіру Харета ми проаналізували, що
означав для Румунії окупаційний режим, встановлений німецькою армією після
захоплення Бухареста. Війська увійшли в місто кількома колонами. Маршал
Макензен на автомобілі без даху обігнав австро-угорські війська і першим прибув
до Королівського палацу в Бухаресті, який став його штаб-квартирою. Однак він
не оселився в цьому палаці, а обрав будинок Мейтані. Так у місті запрацювала німецька військова адміністрація. Вона, як писав відомий історик тих
часів Вірджіл Дрегічану тривала рівно 707 днів. Є навіть книга під назвою 707
днів в умовах культури німецького кулака.

Була жорстка німецька
окупація. Переможці в повній мірі скористалися слабкістю переможених і втілити
в життя всі свої плани, – каже історик Сорін Крістеску. То був організований
грабіж, було здирництвом цивільного населення, яке було змушене віддати велику
кількість цукру і постільну білизну. Зняли всі віконні решітки, зібрали весь
метал, наявний в Бухаресті, навіть церковні дзвони, які були переплавлені на
гармати. Окупаційна влада ввела обмеження руху, намагалася розстріляти всіх
безпритульних собак. Якщо вірити тому, що написав політик Константин Арджетояну
у своїх спогадах були зібрані всі повії і доставлені у казарму в Мізілі. Там
вони пройшли медичний огляд і всі хворі повії
пройшли лікування за державні гроші. Але німці мали і шанувальників,
серед них консерватори Александру Маргіломан та Петре П. Карп. Останній,
наприклад, казав, що ніколи вулиці Бухареста не були так акуратно підметені.
Було б добре, якби ці німці залишилися у нас хоча б 10 років, щоб зробити із
нас людей, – казав він. Але грабування цивільного населення було зосереджене на
сільськогосподарських продуктах та нафті, сягнувши жахливих масштабів, оскільки
нафтові свердловини були знищені. Макензен мав в своєму розпорядженні 100.000
військовополонених, яких запитав, хто працював в нафтовій промисловості. Ті, хто працював,
мали право залишитися в Румунії, а решта були відправлені до Німеччини. Таким
чином протягом шести місяців нафтова промисловість була фактично відновлена.

Яку поведінку мали інші
окупаційні війська? Говорить Сорін Крістеску Болгари стали відомими, або
скоріше сумнозвісними, після пограбування відомої кав’ярні Капша, в якій була
колекція якісних лікерів, та після пограбування бібліотеки Академії наук
Румунії, звідки намагалися вкрасти деякі рукописи. Однак найбільш відомий
інцидент стався у січні 1917 року, коли болгари вкрали мощі святого Димитрія
Басаробовського. В умовах суворої зими, вони завантажили їх у машину, яка на
під’їзді до Дунаю зламалася. І навіть якщо б вона не зламалася,
маршал Макензен все одно припинив би цю спробу крадіжки. Мистецтвознавець
Александру Цігара-Самуркаш пішов до Макензена і пояснив ситуацію. Останній розпорядився,
щоб болгари були негайно схоплені, а реліквії – повернуті. Що стосується
турецьких солдатів, вони забрали дві гармати, які знаходилися біля статуї Міхая
Хороброго. То були дві гармати, захоплені румунськими військами під час битви за
Плевну в 1877 році. Отже, турки прославились таким гідним поверненням своїх
гармат. Що стосується австро-угорських військ, то з ними не було ніяких
особливих проблем.

Захоплення південної
Румунії і Бухареста стало неочікуваним ударом Центральних держав, про що писали
всі, хто залишив свої спогади. Сорін Крістеску. Читаючи спогади, іноді
кумедні, німців, які брали участь в румунській
кампанії, я дізнався, наприклад, що вони назвали її кампанією товстого
півня. Тобто вони знайшли тут величезну кількість їжі. Німці пішли в ресторан
і замовили все меню, повністю. Вони заплатили, звичайно, за все і поїли до
переситу. Ці солдати входили до другої лінії військ, але протягом декількох
тижнів настільки швидко реабілітувалися, що лікарі сказали, що вони вже можуть
бути відправлені на передову. Після цього вони почали шукати собі різні
захворювання. Після встановлення окупації, генерал фон Морген дозволив кожному солдату відправляити додому щомісяця 12 кг їжі. «Горе тому солдату, – писав
фон Морген, – який повертається з відпустки додому з харчами у ранці.» Нікому не
було дозволено повертатися з їжею з Німеччини, тому що в Німеччині під час війни просто
вмирали від голоду. Якби не завоювали південь Румунії, Береган,
ситуація була б там дуже складною. У Німеччині було оголошено, що була завойована
вся Румунія, хоча в дійсності було не так, тому що було окуповано дві третини
території країни. Родичі солдатів, які служили в окупаційних військах у Румунії були
спокійними, тому що бойові дії припинилися і вони щомісяця отримували по 12 кг
їжі. Але раптом, влітку 1917 року, на них, наче грім серед ясного неба впала сумна
новина: щонайменше 10000 німців загинули в боях біля місцевостей з дивними
назвами Мерешть, Мерешешть, Ойтуз.

Окупація Бухареста
закінчилася через майже два роки, у листопаді 1918 року. Нарешті румуни відчули
радість перемоги, повернення життя в нормальне русло і створення Великої
Румунії.

Бухарест стає все більш відомим і
відвідуваним містом. І, можливо, саме тому різні неурядові організації протягом часу спробували провести різні заходи з тим, щоб
показати гостям румунської столиці інакший Бухарест. Нещодавно ініційований проект
Центральна периферія Бухареста пропонує два культурні маршрути містом, завдяки яким
організатори планують утвердити два центральні райони Бухареста, що мають
визначну архітектурно-історичну та культурну цінність, але водночас характеризуються великими соціальним, економічним та культурним контрастами. Периферіями та Із села в місто називаються ці два маршрути, які можна пройти самотужки, або за допомогою друкованих путівників, або за допомогою Google Maps – інтерактивних карт онлайн, які можна знайти на веб-сайті проекту.

Адіна Драгу, голова асоціації Синаптика, що
виступає ініціатором проекту, розповіла як виникла ця ідея: Ідея прийшла, я б
сказала, передусім, з особистого досвіду, а також з огляду на зростаючий
інтерес як жителів Бухареста, так і туристів до історії і маловідомих місць
Бухареста. Особливість нашого проекту полягає в тому, що ми надаємо можливість
зацікавленим особам краще пізнати Бухарест і зробити це в індивідуальному
порядку. Тобто суть ідеї полягала в тому, щоб дати їм деякі інструменти
самоорієнтації під час екскурсії містом. Головним результатом нашого проекту
під назвою Центральні периферії Бухареста є ці маршрути, зазначені у
друкованих матеріалах, виданих тиражем 1000 примірників кожен, карти, а також
інтерактивні карти-путівники, які можна використовувати безкоштовно за
допомогою мобільних пристроїв.

Про які саме маршрути ідеться розповіла Адіна
Драгу: Ми вибрали два маршрути, які перетинають два райони Бухареста, що знаходяться дуже
близько від центру міста, але які, на наш погляд, менш відомі. Отож перший
маршрут, який ми створили називається Периферіями. Він бере свій початок на
місці колишнього Бухарестського ярмарку і пролягає до Магали Вергулуй, районом
між бульварами Кароля I-го, ім. І.Бретіану та Каля Келерашь, площею Мунчій до
бульвару Янку де Хунедоара. Цей маршрут дає можливість побачити багато цікавих
речей. Відповідний район досі відзначається архітектурно-конструктивними та
стилістичними особливостями, з огляду на те, що він гармонійно розвинувся в
другій половині ХІХ-го – на початку ХХ-го століть і не зазнав особливого
втручання в останні десятиліття.

Інший маршрут Із села в місто пропонує пройти
шлях, який пролягає через столичний район, що знаходиться на південь і схід від
Патріаршого кафедрального собору, і ставить наголос на міських та соціальних
перетвореннях упродовж останніх 150 років. Докладніше розповідає Адіна Драгу:
Те саме можна сказати і про наш другий маршрут, який починається від
Патріаршого кафедрального собору. Потім він пролягає вулицею Шербана Воде, по
бульвару Мерешешти, повз площу Лібертецій перед входом у парк Кароля і далі йде
до автовокзалу Філарет, що діє на місці колишнього залізничного вокзалу,
вулицею Фабріка де кібрітурь до палацу і пивоварні Брагадіру та назад до площі
Унірій. Цей район зазнав незначних змін і впливу останнім часом, і з цієї точки
зору ми вважаємо, що він досі зберіг дух старого Бухареста, який
характеризується малим підприємництвом, атмосферою життя представників малого сегменту буржуазії,
середнього класу, що відчувається і помітна в цих куточках столиці. Ми хочемо
розповісти всім зацікавленим особам про цей період історії з допомогою наших
двох маршрутів Периферіями та Із села в місто, намагаємося підкреслити
цікавість цього періоду історії Бухареста, історія, яка не є обов’язково історією
великих бояр, а є історією дрібних торговців, дрібних підприємців, ремісників,
середнього класу, дрібної буржуазії. Це головні елементи туристичної
привабливості цих маршрутів.

З огляду на те, що проект був ініційований
відносно нещодавно, наразі важко сказати скільки знайшлося охочих здійснити
екскурсію цими двома маршрутами, що пролягають периферією в центрі Бухареста.
Але з огляду на зростаючу кількість осіб, які цікавляться маловідомими місцями
столиці, рано чи пізно вони будуть. Водночас вже з’явилися і перші результати…
Недавно була проведена виставка фотографій, зроблених уздовж двох маршрутів, що
відображають особливість цих старих районів Бухареста.

До
середини ХІХ-го століття Бухарест, як і інші міста на територіях, що протягом
багатьох століть перебували під контролем Османської імперії, не мав жодних
укріплень. Військове мистецтво і філософія війни ХІХ-го століття вимагали, щоб стратегічне
місто – столиця, мало укріплену споруду для захисту від ворога. Так народилася
ідея оборонних споруд навколо Бухареста, які мали захистити політичний і
адміністративний центр Румунії, побудованих після 1859 року.

Про
історію оборонних споруд навколо Бухареста розповів історик
Сорін Крістеску, викладач Бухарестського університету
імені Спіру Харета. Ця ідея виникла ще за часів правління Александра Йона Кузи (1859-1866 рр.). Він першим порушив
питання необхідності зміцнити Бухарест, але не мав для цього необхідних засобів. Це питання знову
порушує король Кароль I-й після Війни за незалежність (1877-1878 рр.), з огляду на особливі відносини з
Бельгією. Кароль І-й особисто запросив в
Бухарест генерала Анрі Алексіса Бріальмона, експерта з будівництва фортифікаційних
споруд. Генерал Бріальмон вже брав участь у будівництві в Бельгії подібних оборонних споруд, що вважалися дуже ефективними. І таким
чином він почав зведення
комплексу оборонних об’єктів за прикладом Антверпена. Мова йде про будівництво
навколо столиці 18 фортів, розташованих по колу довжиною 72 кілометри. Ця оборонна лінія мала захистити столицю від вогню ворожих
гармат. Тому ці форти розташовані на відстані близько 14-15
кілометрів від власне міста. Між фортами на відстані два кілометри були розміщені проміжні батареї
для ведення ближнього бою з гарматами калібру 57 міліметрів.

Система
оборонних споруд була спроектована бельгійським генералом і мала велике
стратегічне значення. Говорить Сорін Крістеску. Будівництво почалося в 1883
році і повністю завершилося в 1900 році, тобто тривало 17 років. Деякі роботи
здійснювалися й в 1910-1911 роках. Власне споруди були зроблені зі звичайної
цегли, для цього було замовлено 300 мільйонів цеглин, а в кінцевому підсумку
було використано 500 мільйонів цеглин. Проблемним виявився вибір куполів для
гармат, за поставку яких змагалися дві компанії: французька Крезо та німецька
Грузон. Врешті-решт виграли французи, які грали дуже сильно. Вони стверджували,
що солдати можуть залишатися під французьким броньованим куполом, коли проти них
ведуть вогонь з гармат. Німці відмовилися давати такі гарантії і добре зробили.
Німці дуже добре знали, що солдат не повинен знаходитися під куполом, коли по
ньому ведеться вогонь.

Таким
чином навколо Бухареста було зведено три види фортів. Найсильніші були
побудовані в північній частині Бухареста, в той час як на півдні були
розташовані найменші. Докладніше про це розповідає Сорін Крістеску. Форти 1-го
типу, побудовані в Кітілі та Отопень, мали довжину 463 метри і були озброєні
двома 150-мм гарматами і двома 210-мм гаубицями. Форти 2-типу, зведені в
Могошоаї та Жілаві завдовжки 448 метрів мали чотири 150-мм гармати і три 210-мм
гаубиці. Форти 3-го типу були розміщені поблизу сіл Пантелімон, Черніка,
Кецелу, Леордень, Попешть, Берчень, Броскерень, Мегуреле, Брагадіру, Домнешть,
Кяжна і Тунарь. Вони мали довжину 400 метрів і дуже товсті стіни. У такому
форті жахливе відчуття, там дуже низька температура та високий рівень
вологості, це середовище дуже сприяє захворюванню на туберкульоз. Був і водний
форт в Штефенешть, оточений ровом завширшки 50 метрів і майже 7 метрів
завглибшки. Ще один форт унікального типу був розміщений в Афумаць. Великі
форти 1 і 2 типу мали всередині так звані редюїти, округлі споруди, що
дозволяли захисникам тримати оборону навіть після захоплення головної фортеці.
18 проміжних батарей мали по одній гарматі 150-мм калібру і по дві гаубиці
210-мм калібру.

Ми
запитали Соріна Крістеску в скільки обійшлось будівництво цих фортів
навколо Бухареста і чи виконали вони
місію, заради якої були побудовані. Хто хоче мати справжню фортецю, повинен
враховувати, що на початку військової кампанії потрібно якомога більше одиниць
артилерійської вогнепальної зброї. Мають бути постійно напоготові гармати,
артилеристи та боєприпаси. Однак цього не сталося. Коли Румунія вступила в
Першу світову війну, перш ніж підписати військову і політичну конвенцію з
країнами Антанти 17 серпня 1916 року, 8 серпня того ж року в австро-угорських
доповідях зазначалося, що фортеця Бухареста була виведена з експлуатації. Усі
гармати були зняті і передані прикордонним полкам. У цих умовах відповідна
фортечна споруда Бухареста стала абсолютно нікчемною. Щодо витрат, то на
будівництво оборонного комплексу було витрачено 111 мільйонів лєїв-золотом. Тоді
вартість грама золота становила 3,10 лея. Якщо подумати, що будівництво
знаменитого залізного мосту через Дунай біля міста Чернаводи обійшлося в 35
мільйонів леїв-золотом, то зрозуміємо, що було б набагато краще якби гроші були
використані для придбання більшої
кількості одиниць артилерійської вогнепальної зброї.

Під час
Другої світової війни, у фортах були розміщені зенітні установки для оборони Бухареста від американських повітряних ударів. Після війни вони втратили свою
первісну роль і отримали різні призначення. Знаменитий 13 форт у Жілаві, наприклад, в комуністичний період був
перетворений на в’язницю для політв’язнів.

У Бухаресті кілька важливих установ та два музеї пов’язані з іменем Міновіч. Три брати Міновіч – Міна, Ніколає і Штефан – внесли свій вклад у розвиток сучасної Румунії шляхом дослідження в області хімії, появи необхідних медичних послуг і практикування судової медицини.

Засновник першої служби швидкої допомоги в Бухаресті в 1906 році, лікар Ніколає Міновіч, мабуть, найбільш відомий як власник Вілли з дзвіночками. Розташована у північній частині міста, на дорозі до аеропортів Беняса та Отопень, ця будівля була кінцевим пунктом прогулянок бухарестських жителів бричками, у святкові дні. Збудована у нео-румунському стилі за проектом архітектора Крістофі Черкеза, хорошого друга лікаря, будівля була зведена з дуже чіткою метою.

Розповідає Адріан Мажуру, директор Музею Бухареста: Міновіч був постійно у зв’язку із західним світом і тамтешніми фахівцями, які дуже добре його знали. Але вони мало чого знали про країну, де він жив. Щоб не давати завжди їм пояснень, Міновіч вирішив завершити проект про Румунію в невеликому розмірі, яке охоплювало би наші національні цінності. Так він звернувся до його хорошого друга Крістофі Черкеза з проханням побудувати будинок в нео-румунському стилі, однак структура будівлі має стилізовану і модернізовану форму, типову сільській балканській місцевості, що називається кула. Він запозичив цю модель, щоб включити всередині будинку і каплицю. Між часом, він придбав предмети національного мистецтва. Якщо з кінця XIX століття і до початку Першої світової війни, він доповнював свою колекцію менш організованим методом, то після війни він переїхав до міста Клуж-Напока, де прожив 20 років, щоб організувати там медичну університетську освіту. У Клужі він більш уважно зосереджується на різних етнографічних регіонах. Музей був відкритий у 1906 році, спорудження будівлі було розпочато в 1905 році. Це був приватний музей і Міновіч там не жив. Він назвав свій проект Музей національного мистецтва і це був першою такого роду установою відкритою в Бухаресті.

Вхід до музею для туристів є безкоштовним. Вілла швидко стала відомою серед бухарестських жителів через ті 40 дзвіночків, прикрашених гусячим пір’ям і розміщених в альтанці. В румунській етнографії, дзвіночки виганяють злих духів. Коли вітер хитає їх а вони починають співати, кажуть, що духи лякаються і зникають у повітрі. Це скляні дзвоники, їх нещодавно було відреставровано і поставлено на місце. Теж недавно завершився тривалий процес реконструкції будівлі за рахунок коштів ЄС. Адріан Мажуру розповідає: Неподалік будівлі розташований парк, замість якого, сто років тому, був фруктовий сад з вуликами, домашніми птицями. Міновіч зробив цю ферму для соціальних і благодійних цілей. В рамках товариства Порятунок він заснував у 1906 році офіс з питань допомоги в працевлаштуванні бухарестських жебраків, саме щоб допомогти їм відмовитися від цього лиха і реінтегруватися в суспільство. Харчові продукти для них походили від ферми, на якій працювали теж колишні жебраки за щомісячну заробітну плату, запропоновану лікарем Міновіч.

У 1936 році лікар Ніколає Міновіч пожертвував музей румунській державі і від тоді установа ця знаходиться у власності столичної Мерії. Інший музей, який пов’язаний з іменем сім’ї Міновіч, розташований прямо за Віллою з дзвіночками, називається Музей творів давнього західного мистецтва і був заснований племінником братів Міновіч, інженером Думітром Міновіч, про що розповім вам далі.

Перше, що привертає увагу щодо цього музею є архітектура будівлі у стилі тюдорів, яка відрізняє її від навколишніх будинків. Власник хотів отримати якусь гармонію між стилем будівлі та її внутрішніми предметами, а англійський стиль тюдорів був найкращим з-за численних вікон, склеєних і покладених один над одним. Колекція музею включає середньовічну і сучасну зброю, австрійські, німецькі та швейцарські вітражі, фламандські гобелени виткані на вертикальному ткацькому верстаті, меблі (австрійські, італійські), твори фламандських, італійських, німецьких художників та колекцію старовинної книги. Цікаво сказати, що до початку будівництва цього музею, Міновіч зібрав всі експонати або за рахунок придбання в антикварних магазинах, або через аукціони, а будинок був розроблений таким чином, щоб кожен виставлений предмет мав відповідне місце.

Над вхідними дверима знаходиться барельєф із зображенням покровителя мисливців, святого Губерта.У довгому холі виставлена серія гравюр XVII століття, що представляють сцени полювання, а також стара зброя (арбалети і крем’яні рушниці), мисливські трофеї, деякі з них належали самому Думітру Міновічу. З вестибулю входимо у вітальню, заввишки 8 метрів, без розділових стін та внутрішніми дубовими спіральними сходами, які ведуть до спальні. У вітальні не можна не помітити вітражі, вбудовані у вікна і скляні двері, що ведуть в сад позаду музею. У вітальні також знаходиться камін епохи Відродження, придбаний в Тоскані, що належав старій дворянській сім’ї і був придбаний повністю Міновіч після переговорів, які тривали майже три роки. Салон та бібліотека розділені двома левами різьбленими у мармуру, копіями римських левів, які знаходяться в Лоджія дей Ланцці у Флоренції. Бібліотека містить близько 2000 книг, деякі з них особливо цінних. Гобелен фламандського походження був здійснений у Брюсселі в майстерні Якоба фон Сергерса. Крім того, що він є величезним (6х5 м), незважаючи на його вік майже 350 років, він знаходиться у відмінному стані, з теплими кольорами. На масивному столі в єлизаветинському стилі виставлені декілька бронзових скульптур з періоду італійського Відродження. На маленькій книжковій полиці ще можна побачити декілька старих срібних предметів, здійснених у Аугсбургу, а також колекція ложок, риб, компасів і невелике срібне парусне судно данського походження .

У парку цього будинку влаштований невеликий басейн, де влітку ростуть водяні лілії, а статуї розташовані в ньому наділяють елегантністю весь ансамбль. Звідси можна милуватися красою та елегантністю будинку, покритого червоною цеглою. Після завершення будівництва в 1945 році, будівля вона була подарована Румунській Академії (у власності якої залишилася до нині), за умови, щоб на другому поверху жила сім’я Міновіч. Музей відкрив свої двері для відвідувачів у 1947 році, будучи одночасно й постійним місцем проживання сім’ї інженера Думітра Фурніке-Міновіч до початку 2000-х років, коли покинула цей світ і його дружина.

Антикомуністична революція від 1989 року залишила глибокі рани в Румунії, яка стала єдиною колишньою комуністичною країною де зміна режиму мала місце із застосуванням насильства, а президентське подружжя Чаушеску було страчене. Розпочата 16 грудня 1989 року мешканцями Тімішоари, які
виступили проти зловживань місцевої влади, революція швидко поширилася на всю
Румунію і завершилася 22 грудня спробою втечі диктатора Ніколая Чаушеску.
Більше 1000 людей загинули і майже 3400 отримали поранення з 16 по 25 грудня
1989 року.

Через 26 років після тих подій, люди до цих пір не знають, хто несе відповідальність за скоєні злочини.Тимчасово
виконуючий обов’язки Генерального прокурора Румунії Богдан Ліку у вівторок
оголосив про відновлення слідства у раніше закритій кримінальній справі
Революція, зокрема про повторне розслідування подій, що призвели до
падіння комуністичного режиму в грудні 1989 року. Рішення прокурорів Військової
прокуратури про закриття відповідного кримінального провадження в жовтні
минулого року є незаконним, засноване на неповному розслідуванні фактів,
нехтуючи важливими документами, – сказав Ліку. Він зазначив, що в справі не
можна говорити про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із
закінченням строків давності. Нагадаємо, що Румунія була засуджена Європейським судом з прав
людини (ЄСПЛ) за затримки в
розслідуванні справи Революція румунськими військовими прокурорами.
У лютому поточного
року ЄСПЛ зобов’язав румунську владу виплатити 15 тисяч євро в якості компенсації моральної шкоди
17-ом особам, які втратили рідних під час антикомуністичної революції 1989
року. Справа була порушена проти держави у 2014 році за клопотанням родичів
жертв антикомуністичного повстання.

Тимчасово виконуючий обов’язки Генерального прокурора Румунії
Богдан Ліку
ствердив: В цій справі не були здійснені абсолютно
необхідні заходи для встановлення умов, в яких був відкритий вогонь в кожному
конкретному випадку. У більшості випадків, не мали місце розтини тіл без
жодного виправдання щодо відмови від цього. Судово-медичні експертизи, зазвичай
були поверхові. Не були ідентифіковані боєприпаси та особи, котрі їх
використовували.

Тимчасово виконуючий обов’язки Генерального прокурора Румунії
Богдан Ліку додав,
що відбудуться кримінальні провадження стосовно геноциду і злочину проти людяності та війни. Рішення
про відновлення слідства у справі
Революція очікували всі, – сказав голова «Асоціації
21 грудня» Теодор Мирієш. Він висловив свою надію у зв’язку тим, що Верховний суд не затягуватиме підтвердження щодо відновлення слідства
у справі «Революція».

64 людини загинули в результаті сильної пожежі, що
сталася 30 жовтня в клубі Колектив у Бухаресті, ще майже 200 отримали
поранення різного ступеню тяжкості. Подія мала сильний вплив на громадськість,
що призвело до масштабних вуличних протестів, в результаті яких прем’єр-міністр
Віктор Понта був змушений піти у відставку.

Троє власників клубу Колектив чекають
результатів слідства під домашнім арештом. Прокурори пред’явили їм звинувачення
у ненавмисному вбивстві. Експертизи, проведені
після трагедії показали, що підвісна стеля була зроблена з горючих
матеріалів, система вентиляції була неправильно сконструйована, а деякі
електроустановки не відповідали чинним нормам пожежної безпеки.

Водночас експерти прийшли до висновку, що ані
компетентні структури органів місцевої влади, ані Інспекція з надзвичайних ситуацій та
Інспекція державного будівельного контролю не здійснили необхідні контрольні
заходи і не вжили адекватних дій.

Тепер, майже через п’ять місяців від трагедії,
спеціальна слідча комісія прем’єр-міністра
опублікувала звіт, з якого випливає, що дії рятувальних служб після пожежі були
в значній мірі неузгодженими і з численними елементами імпровізації.

Така ситуація була викликана відсутністю досвіду з
ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенно-природного характеру,
неузгодженістю у нормах законодавства і слабкою матеріально-технічною базою, -
зазначається в документі спеціальної слідчої комісії.

Водночас, – стверджують слідчі, – червоний рівень
небезпеки не був оголошений одразу, а тільки після проходження низки
бюрократичних процедур, хоча щонайменше один телефонний дзвінок містив чіткі
елементи, які свідчили про серйозність ситуації, і в цьому випадку закон
дозволяє порушення механізму оперативного реагування на надзвичайні ситуації. У
доповіді наголошується, що деякі установи, виконали свій обов’язок належним
чином, а інші відреагували неадекватно, серед яких Інспекція з надзвичайних
ситуацій Дялул Спірій Бухарест-Ільфов.

Поряд з Трансільванією, яку вважають головною туристичною атракцією в цьому році, Буковиною, Марамурешом і дельтою Дунаю, в списку переваг іноземних туристів, що відвідують Румунію, фігурує й Бухарест. Статистика показує, що в останні 15 років, втричі зросло число місць для поселення в столиці Румунії. З тих приблизно 20.000 місць для поселення, використовуваних у 2014 році понад півтора мільйонами туристів, які, в середньому, провели тут по дві ночі, майже 60% були зайняті іноземцями. Дві ночі означає практично вихідні або сіті-брейк тури в Бухаресті.

Дан Ангелеску, консультант в сфері туризму і генеральний секретар Туристичного прес-клубу FIJET Румунія, професійної організації журналістів у сфері туризму, пояснює чому Бухарест став туристичним призначенням на вихідних: Перш за все, Бухарест став курортом для турів сіті-брейк за допомогою тих 8 лоукост компаній, що працюють на аеропорту Отопень. У нас вже є близько 90 прямих рейсів, тобто 90 міст з якими пов’язаний Бухарест щодня, і оскільки приплив туристів став більшим, практично й Бухарест увійшов до списку європейських столиць з призначенням для сіті-брейк. З іншого боку, дуже важливим для туристів є період, який можуть вони провести в Бухаресті та що можуть вони відвідати. Це може бути Палац Парламенту, який як ми знаємо є другою за розміром будівлею в світі після Пентагону і вражає іноземних туристів. У Бухаресті є багато музеїв, які туристи можуть відвідати за доступні ціни. Так само цікавими для туристів є нічні розваги у клубах, розташованих у Старому центрі, смачна їжа і, звичайно, те що Бухарест є дешевим місцем призначення. За 40 євро в добу турист може провести день в Бухаресті.

З населенням більше 2 мільйонів жителів, Бухарест лідирує у списку найбільших міст Румунії. За ним, на великій відстані слідує Констанца (чорноморський порт), що налічує близько 400.000 мешканців. Незважаючи на те що розташована в рівнинній місцевості, столиця Румунії має і декілька пагорбів. Ріка Димбовіца перетинає центр Бухарест, з північного заходу на південний схід. У тому ж напрямку, але на східній околиці міста, річка Колентина утворює низку озер. Влітку температура повітря набагато перевищує 30 градусів за Цельсієм, а взимку стовпчики термометрів можуть спуститися нижче 15 градусів морозу.

Дан Ангелеску є також ініціатором недавно презентованого проекту BookingBucharest.ro з туристичного просування столиці Румунії, за допомогою якого має на меті, насамперед, допомогти іноземним туристам: Я народився й живу в Бухаресті, працюю у сфері туризму протягом багатьох років, будучи екскурсоводом по місту, так що я дуже добре його знаю. Крім того, я пишаюся тим, що живу у місті, що кожним днем стає все красивішим. Разом з моїм колегою Траяном Бедулеску ми створили путівник Бухареста, туристичний путівник, в якому зазначені головні пам’ятники, головні туристичні атракції, ресторани, та корисна інформація про те як можна потрапити до Бухареста, про те, як робиться пересадка з аеропорту чи залізничного вокзалу, карта метро, карта маршрутів засобів міського транспорту. Турист потребує дуже багато інформації. На даний момент, путівник є двомовним, румунською та англійською мовами, а в найближчі роки ми розвинемо його варіантами італійською, французькою, іспанською мовами.

Туристичний пакет з турами сіті-брейк, пересадка з аеропорту в готель і назад, дводенне або триденне поселення в готелі, до чого додаються додаткові екскурсії, такі як екскурсії по місту та традиційний обід зі специфічними румунськими стравами або оглядова екскурсія по місту протягом 4 або 8 годин із відвідуванням різних туристичних пам’яток. Влітку по Бухаресту їздять туристичні автобуси, квиток коштує 25 леїв (менше 5 євро) і дає право туристу використовувати його протягом доби, тобто він може влізти в автобус та вилізти коли захоче відвідати різні призначення по місту. Дан Ангелеску розповів нам і про ціни: Найдорожче коштує, скажімо, польот. Однак, якщо туристу вдається купити заздалегідь квиток до Бухареста від однієї з восьми лоукост авіакомпаній, що виконує рейси на аеропорт Отопень, то його можна придбати і за 60 євро туди й назад, а це практично скільки коштує пересадка з аеропорту Отопень в місто і назад. Туристи можуть поселитеся в 5-зіркових готелях, в яких, зазвичай, поселяються певні туристи, які приїжджають для розваг у казино. У 4 … 3-зіркових готелях поселяються пересічні туристи, і звичайно, є й молоді люди, які вибирають варіант проживання в хостелі чи квартирах готельного типу.

На додаток до готельної пропозиції, ресторанів з досить різноманітними меню, клубів і казино, столиця Румунії має інтенсивне культурне життя. Тут організуються багато концертів, а для любителів музики зі всього світу Міжнародний фестиваль симфонічної музики Джордже Енеску є особливою подією.

Щороку Європейська комісія організовує в Румунії фестиваль міського розвитку «Urban Fest», за допомогою якого намагається просувати європейські цінності в галузі урбаністики та сталого розвитку на місцевому рівні.

Цього року фестиваль міського розвитку «Urban Fest», який пройшов в середині червня, мав тему «BlueGreen – річки в розумних містах». Цей захід мав на меті внести до порядку денного громадськості роль річок у сучасних мегаполісах як фактор міської регенерації в контексті європейських політик регіонального розвитку. У випадку Бухареста йдеться про упорядкування річки Димбовіца, притоку річки Арджеш, яка перетинає столицю від водосховища Лакул Морій до автомагістралі «Сонця».

Одна неприбуткова організація планує просувати роль річки Димбовіца шляхом залучення громадян різного віку до окреслення міських проектів. Даніела Калчу розповіла про перші кроки в заохоченні громадян до участі в процесі об’єднання всіх проектів упорядкування річки, щоб використати весь її потенціал, як це сталося з іншими річками в європейських містах. «Ми, члени Асоціації за міський перехідний період, разом з асоціацією «Пояна Йокана», розгортаємо проект під назвою «Урботека», який виносимо на розсуд городян в різних міських просторах Бухареста і закликаємо жителів столиці приєднатися до міського планування й проектування. Під час «Urban Fest ми провели анкету під назвою «Золота рибка», зібравши різні бажання та ідеї учасників акції щодо річки Димбовіци. Головним висновком анкети, яку заповнили близько 400 осіб, стало те, що хоча ми не кажемо цього, але нам би хотілося мати річку, як за кордоном. Так що ми вирішили зібрати разом ці бажання, ці думки і цю енергію. Якимось чином це найбільш важливий результат цього фестивалю міського розвитку, який звів усіх нас ближче один до одного, дав нам нагоду познайомитися і навіть привабив інших громадян, які проходили поруч і, яких зацікавила ця платформа.»

Упродовж Димбовіци, річки з поки-що недоглянутим виглядом, незважаючи на те, що вона перетинає Бухарест, є величезний потенціал культурних, екологічних та підприємницьких ресурсів, не використаних на даний момент, але які б могли бути повністю використані в розумному проекті з допомогою місцевої влади і завдяки внеску громадянського суспільства й бізнес-середовища. А громадян запрошують приєднатися до заходів асоціації і зробити свій внесок у вигляді ідей, які потраплять на робочий стіл представників місцевої влади після наступних виборів.

Частина громадян висловила свої думки й таким чином на річці можна помітити зараз плавучі острови. З подробицями – Даніела Калчу, член Асоціації за міський перехідний період: «10 жовтня ми відкрили перший острів із архіпелагу ідей, як ми сказали в метафоричному й фізичному сенсі. Тобто тепер на Димбовіці навпроти Національної бібліотеки є декілька плавучих платформ, маленьких островів. На одному з них є малюнки й повідомлення, які ми зібрали від присутніх. До нас приєдналися й голова Представництва Європейської комісії в Бухаресті Анжела Філоте та один з провідних менеджерів Європейського банку реконструкції та розвитку Аура Редуку, яка займається планом сталої мобільності міста Бухареста. Нашим партнером у цьому проекті є відомий спортсмен Іван Пацайкін. І, звичайно, ми, команда проекту. Нашою метою є зробити так, щоб до весни розмножити цей острів ідей та прагнень і створити якомога більше великих островів, щоб 15 березня, коли ми знову зможемо плисти на човні по річці, дістатися до них і влаштувати пікнік на Димбовіці.»

Упродовж часу Димбовіца була модернізована, проте сьогодні перевпорядкування річки є реальною проблемою, тому що перетворення річки на привабливий, зелений простір є дійсно радикальною зміною, яка має охопити ширшу територію: Озеро Морій, Парк Героїв, Парк Ізвор, Парк Унірій та Ботанічний сад.

Ознайомлення молодого покоління, від школярів початкової школи до учнів ліцею, з архітектурою та міськими перетвореннями є іншими проектом Асоціації за міській перехідний період, що впроваджуватиметься у співпраці з Асоціацією архітекторів. Цей проект стимулює урбаністичне мислення у школах. Крім цього, ця асоціація буде організовувати по одному проекту щотижня. З подробицями Даніела Калчу: «Ми продовжимо його майстер-класом макетів, принесемо матеріали й запросимо студентів Факультету архітектури й урбанізму Університету ім. Йона Мінку, які, разом з дітьми й молоддю, котрі захочуть взяти участь в цій ініціативі, створять макети різних місць чи будівель вздовж Димбовіци. Потім, через тиждень ми запросимо дітей, молодь та їхніх батьків показати ці макети й уявити разом, як би могла виглядати Димбовіца: об’єднати всі ці мініатюрні споруди в один великий макет із річкою, з дорогими нам просторами, які ми хочемо побачити у кращому вигляді.»

Члени асоціації сподіваються, що мало-помалу річка Димбовіца може виглядати зовсім по-іншому і стати справжнім символом міста, як це відбувається в інших великих містах Європи.