Tag: культура

Нещодавно побачила світ книга «Атлас культури», що привертає увагу на проблему, яку неможливо відкласти: відновлення діяльності культурних закладів у сільській Румунії, найважливіших елементів громадської інфраструктури, культури та освіти. Книга має на меті оцінити стан культури в сільських місцевостях, розглядаючи такі питання, як рівень поширення елементів інфраструктури, специфіка культурних заходів та інші. Ініціатором видання був Національний інститут з питань культурних досліджень і навчання (INCFC), підпорядкований Міністерству культури. Книга була написана за допомогою Національного інституту статистики (INS).

Директор Національного інституту з питань культурних досліджень та навчання Кармен Кроїтору заявила: «Це наш перший крок нашої програми, яку ми розпочали багато років тому, тобто ми взялися рахувати те, що відбувається в культурі, та якби у нас не було неоціненої допомоги Національного інституту статистики, ми б не відважилися зробити цей крок, але ми почали досліджувати та наносити на карту ці культурні інфраструктури, які є першим посередником доступу до культури в Румунії.»

Кармен Кроїтору навела деякі дані про процес написання книги, про можливі рішення, згадавши творця румунської соціології Дімітріє Густі (1880-1955): «Дозвольте мені надати вам деяку технічну інформацію про «Атлас».Йде мова про дослідження, яке розпочалося та розгорталося протягом двох років, це були роки збору даних, документації, статистики, польових досліджень, в тому числі як за часів Дімітрія Густі. З великим задоволенням ми проводили такого роду соціологічні дослідження. Це не обов’язково привід для великої радості, бо насправді ми виявили досить тривожний стан речей. У нас в Румунії є деякі заклади в сільській місцевості, які повинні забезпечити культурну діяльність. Як вони працюють ви маєти можливість читати в цій книзі, адже ці установи не кожного разу виконують свою діяльність. Це одна з найбільших картографічних ініціатив, яку ми спробуємо поширити й на установи інших сфер діяльності. Ми зробили це, щоб мати підставу для пропозиціїщодо вироблення державної політики стосовно культурних закладів. Ще можна багато дечого зробити. Чимало неурядових організацій займаються відродженням культури, та їм потрібно трохи підтримки, щоб плідно працювати у цьому сенсі.»

Голова Національного інституту статистики Тудорел Андрей розповів про переваги цього дослідження, оприлюднивши важливі статистичні дані: «Перш за все потрібно мати правильну інформацію, знати реальну ситуацію, крім того треба створити базу даних, яку можна оновлювати щодня. Інакше ми поивнні будемо працювати наново і не будемо знати куди прямуємо. Як статистик я можу зазначити, що я помітив. Населення Румунії, починаючи з 1970-х років, в сільських місцевостях, як частка загальної чисельності населення, зменшилося дуже мало. Залишилося на рівні десь 46-50%. У наших сусідів частка менше 20%. Тож у нас удвічі частка населення. Ми також констатували, що багато дітей хочуть покидати села, та що, на жаль, населення сіл старіє. У багатьох повітах, особливо навколо Бухареста, але й навколо великих міст, середнім вік населення становить понад 48-50 років. У цьому разі, які культурні послуги має запропонувати місцева громада, румунська держава цьому населенню? І це велика проблема: культурні послуги мають мати на увазі вік людей відповідного регіону.»

Керівник Національного музею румунського селянина Вергілій Ніцулеску ствердив: «Така праця була потрібна здвана. Шкода, що тільки тепер ми маємо таку базу даних і такий аналіз. Національний інститут культурних досліджень і навчання проводить аналіз та відкриває ґрунт для запуску державної політики. Інститут дає цей дуже добре структурований інструмент, репрезентативний, дуже серйозний аналіз стану культурних закладів у сільських місцевостях. Побачимо, що нам треба робити далі, оскільки ситуація не дуже добра ні на національному рівні. Лише в кількох місцевостях країни культурні заклади знаходяться у дуже доброму стані та проводять гарну навіть процвітаючу діяльність. Однак у переважній більшості сільських поселень Румунії відсутня діюча культурна інфраструктура, і ми не повинні забувати, що там живуть наші співвітчизники. І крім центральної влади, місцева влада повинна забезпечити рівні умови для всіх румунських громадян, незалежно від того, де вони живуть.»

Керівник Національної бібліотеки Румунії Адріан Чорояну вказав на дві основні причини нинішньої ситуації: «Я лише хочу нагадати дві речі: в історії, як правило, ефект завжди має кілька причин. Те, що зараз відбувається з цією катастрофічною ситуацією інволюцією культури в сільському середовищі, є ефектом кількох причин. З одного боку, є політичні причини, точніше надмірна політизація речей, які не слід політизувати, таких як освіта, культура, охорона здоров’я, безпека. Інша причина – це старіння населення. Це справжня причина, про яку говорять науковці, статистики. Однак вони лише говорять, а заходи не були прийняті, та навіть не говориться про те, які заходи можна б вжити. Ми говоримо про Дімітрія Густі, коли Румунія мала чимало недоліків, та про благодатний 1921 рік, але тоді Румунія процвітала з точки зору народжуваності. Чесно кажучи, вся Європа старіє, і це, мабуть, головна проблема сучасного світу. Але чи не зміниться саме суспільство, в якому ми живемо? Рішення, з моєї точки зору, не полягає в тому, щоб повертатися до Густі. Дімітріє Густі був візіонером 1920-х років, ми повинні шукати сьогоднішніх візіонерів для завтрашнього світу.»

Комітет Бухарестської філії
Союзу українців Румунії провів 25-27 червня 2022 року в приміщенні
Бухарестської філії захід «Дні української культури», який об’єднав українських письменників та журналістів, румунських поетів та акторів, членів СУР, а також українських переселенців.

На відкритті заходу, 25
червня, привітальними словами до присутніх звернулися голова
Бухарестської філії, ведучий культурного заходу, письменник Михайло Трайста та перший заступник голови Союзу українців Румунії Богдан Мойсей. Голова Бухарестської філії
СУР Михайло Трайста сказав, що головна мета заходу було бажання представити зокрема
румунській публіці та українським біженцям діяльність Союзу українців Румунії у
галузі культури.

Перший заступник голови
Союзу українців Румунії Богдан Мойсей передав вітання голови СУР, депутата
Миколи-Мирослава Петрецького та членів Ради СУР та ствердив, що культура так
само як мова, традиції та звичаї, є складовою частиною кожної нації. Ми як
українці можемо стверджувати, що гордимося нашою культурою. Союз українців
Румунії видає газети «Вільне слово», «Український вісник», журнали «Наш голос»
та дитячий «Дзвоник» українською мовою, газету «Український кур’єр» та журнал
«Українські відлуння» румунською мовою. Також надіємось, що незабаром появиться сьоме
видання. У Румунії є чимало українських письменників, cеред яких Михайло Трайста,
якого люблять і цінують українці та румуни. Союз українців Румунії
складається вже з 13 філій, оскільки недавно була заснована Бігорська філія.
Так само під егідою СУР діють культурні ансамблі, які виступають в державі та
за кордоном. У Планій культурних подій СУРу кожного року заплановані понад
350 культурних подій. Наш обов’язок є щоб зберігати нашу культуру і традиції та передавати їх далі наступним поколінням», – додав Богдан Мойсей.

Серед почесних гостей був професор
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Володимир
Антофійчук, який говорив про давню культуру Трипілля: «Якщо
говорити, наприклад, про культуру українську, то я скажу про те, що її витоки сягають
ще незапам’ятних часів, це тисячоліття тому, і я схильний до тієї теорії науковців,
що українці мають багато спільного із тими племенами, може навіть й народ, який
жив 4000-5000 років тому, це так звана Трипільська культура. Вона мала дуже
широкий простір від села Трипілля центральної частини України аж до тих поселень,
які румунські історики називають культуру Кукутень. І справді, якщо ми
подивимось на чисто побутову культуру, то там є багато спільного скажімо у
манері будівництва житлових будинків, у орнаментів представлених на вишивках. Коли
ми порівнюємо вишивки українські та румунські то є дуже багато спільного в орнаментиці, або в писанкарстві та в інші. Я звичайно не маю наміру говорити про те, що
українці Румунії пішли від спільного кореня, але культура вироблялася на певні
частині й наступні покоління брали щось кращого від того і потім вдосконалювали його. У такий спосіб ця культура розгорталася.»

Захід продовжився презентацією книги Михайла Трайсти «Українці та росіяни.
Імагологічні аспекти», конкурсом з публікою: «Наскільки пізнаємо українську
культуру?», презентацією щомісячної періодичної преси Союзу українців Румунії, яка відображає непереможне бажання зберегти свою самобутність, мову, звичаї,
культуру. Головна редакторка літературного журналу «Наш голос» пані Ірина Мойсей ствердила: «Вже
від самої назви журналу його основна ціль є література українських письменників
Румунії й це є пріоритетом. На жаль, мабуть як в кожній публікації у нас є і
свої проблеми особливо в останні роки, ми часто біткаємось, що немає нових
авторів, немає нових письменників, нових критиків. Часто у журналів ми оголошуємо конкурси,
пошук нових талантів. Вони то з’являються, то відтягаються. Ми сподіваємось що надалі будемо тримати наш рівень і нестимемо українське слово до читача. Також
при такій нагоді я хочу ще раз привітати пана Антофійчука, який є нашим дуже
надійним нашим співпрацівником, який дуже глибоко досліджує і спостерігає за
літературними процесами в Румунії, який уважно
аналізує їх, що висвітлюється на сторінках журналу «Наш голос». Хочеться й чимось похвалитися. Хвалитися нам дійсно є чим: є у нас хороші автори, є періоди піднесення,
є й періоди можливо слабші трошки. Але ми всі стараємося, повірте всі
редакції докладають максимум зусиль щоби тримати на високому рівні публікації.
Ми дійсно отримуємо схвальні відгуки, отримує і критику. Ми сприймаємо критику нормально конструктивну,
ми уважно слухаємо, погоджуємось або контраргументуємо. Будемо старатися й надалі докладати всіх зусиль. Запрошуємо до співпраці, головно, молодь. Чекаємо з
нетерпінням, молодь щоби приходила до
нас, тому що треба комусь передавати всю цю справу, треба когось готувати до
цієї справи і продовжувати її, тому що ми маємо такий скарб, який ми можемо
ділитися зі світом. Я сподіваюся, що наша праця має і буде мати і далі відгуки хороші. І дуже дякую всім, хто співпрацює з нами, хто докладає пліч-о-плічі зусиль до цієї роботи і сподіваюся, що настане нова хвиля піднесення.»

Союз українців Румунії у червні почав видавати новий дитячий журнал «Бджілка», щомісячне видання українською мовою, адресоване як дітям, так і батькам та педагогам. Деталі подає пані
Ірина Мойсей: «На нього ми покладаємо дуже великі надії. Чому? Тому що це
видання розраховане на дуже маленьких дітей, на дошкільнят. Аналізуючи ситуацію,
і мовну в тому числі, ми дійшли висновку, що починати треба з рівня набагато
меншого ніж школи, дітям треба доносити рідне слово, любов до рідного слова, до
його звучання з самого раннього дитинства. Цей журнал задуманий для дошкільнят.
Він планується дуже кольоровим, дуже барвистим, насиченим іграми, поезіями,
віршиками, піснями, і таким чином ми будемо дуже старатися маленьких дітей привчати
до звучання гарного, милозвучного українського слова. Коли вони вже будуть йти
до школи вони будуть підготовлені у певній мірі до іншого помічника «Дзвоника»,
а далі сподіваємося і вже до наших
публікацій, орієнтованих на юнацтво і старших українців.»

Присутні мали можливість також відвідати виставку карикатури «Як бачать
художники світу Тараса Шевченка», слухати музично-поетичний концерт, дивитись
українське кіно та скуштувати українські страви. У неділю, 26 червня, відбулося Богослужіння в Бухарестській Українській
Православній Церкві імені Петра Могили, після чого в осередку Бухарестської
філії «Дні української культури» продовжилися презентацією книг у перекладі з
української мови, конкурсом «Кращий декламатор української поезії в перекладі
румунською мовою» та музично-поетичним концертом. Завершився культурний захід у
понеділок, 27 червня, конференцією «Література українців Румунії».

На культурному заході було чимало румунів, друзів етнічних українців
Румунії, серед них актриса Магда Бическу, яка поділилася своїми
враженнями: «Були дні, сповнені культурного розмаїття, починаючи від найважливіших
представників класичної до сучасної української літератури. Ми ознайомилися з українською
музикою через значущих її представників,
насолоджувались переглядом графічної виставки про Тараса Шевченка, скуштували традиційні українські страви. Був музично-поетичний момент, ми збагатили свої знання,
взявши участь у двох цікавих конкурсах: конкурс про українську історію та культуру та конкурс декламування української
поезії в перекладі румунською мовою. Обидва конкурси були дуже добре сприйняті
глядачами. Переможці отримали книги та дипломи. Дні української культури були насиченими та
винятковими. Я багато чого навчилася та дізналася нового. Я зустріла дуже талановитих людей. Дякую
за запрошення, і я сподіваюся, що ці заходи далі будуть організуватися, оскільки вони приносять
додаткову цінність усім учасникам. Вітаю всіх та бажаю їм подальших успіхів!»

Серед артистів, які виступили на музично-поетичному концерті був і вчитель
Петро Шойман, керівник Балківецького ансамблю «Козачок», який ствердив: «Я
зустрівся з чудовими людьми. Була дуже цікава подія для всіх тих, хто брав
участь. Хочу подякувати панові Михайлу Трайсті за запрошення та СУР. Я сподіваюся,
що такі гарні події будуть організовані й
в інших регіонах Румунії там, де живуть українці. Я дуже радий коли українська
пісня та поезія є в душах всіх українців Румунії. Я дуже радий, що мав
можливість співати рідною українською мовою, тому що я дуже люблю співати
українські пісні.»

Комітет Бухарестської філії
Союзу українців Румунії провів 25-27 червня 2022 року в приміщенні
Бухарестської філії захід «Дні української культури», який об’єднав українських письменників та журналістів, румунських поетів та акторів, членів СУР, а також українських переселенців.

На відкритті заходу, 25
червня, привітальними словами до присутніх звернулися голова
Бухарестської філії, ведучий культурного заходу, письменник Михайло Трайста та перший заступник голови Союзу українців Румунії Богдан Мойсей. Голова Бухарестської філії
СУР Михайло Трайста сказав, що головна мета заходу було бажання представити зокрема
румунській публіці та українським біженцям діяльність Союзу українців Румунії у
галузі культури.

Перший заступник голови
Союзу українців Румунії Богдан Мойсей передав вітання голови СУР, депутата
Миколи-Мирослава Петрецького та членів Ради СУР та ствердив, що культура так
само як мова, традиції та звичаї, є складовою частиною кожної нації. Ми як
українці можемо стверджувати, що гордимося нашою культурою. Союз українців
Румунії видає газети «Вільне слово», «Український вісник», журнали «Наш голос»
та дитячий «Дзвоник» українською мовою, газету «Український кур’єр» та журнал
«Українські відлуння» румунською мовою. Також надіємось, що незабаром появиться сьоме
видання. У Румунії є чимало українських письменників, cеред яких Михайло Трайста,
якого люблять і цінують українці та румуни. Союз українців Румунії
складається вже з 13 філій, оскільки недавно була заснована Бігорська філія.
Так само під егідою СУР діють культурні ансамблі, які виступають в державі та
за кордоном. У Планій культурних подій СУРу кожного року заплановані понад
350 культурних подій. Наш обов’язок є щоб зберігати нашу культуру і традиції та передавати їх далі наступним поколінням», – додав Богдан Мойсей.

Серед почесних гостей був професор
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Володимир
Антофійчук, який говорив про давню культуру Трипілля: «Якщо
говорити, наприклад, про культуру українську, то я скажу про те, що її витоки сягають
ще незапам’ятних часів, це тисячоліття тому, і я схильний до тієї теорії науковців,
що українці мають багато спільного із тими племенами, може навіть й народ, який
жив 4000-5000 років тому, це так звана Трипільська культура. Вона мала дуже
широкий простір від села Трипілля центральної частини України аж до тих поселень,
які румунські історики називають культуру Кукутень. І справді, якщо ми
подивимось на чисто побутову культуру, то там є багато спільного скажімо у
манері будівництва житлових будинків, у орнаментів представлених на вишивках. Коли
ми порівнюємо вишивки українські та румунські то є дуже багато спільного в орнаментиці, або в писанкарстві та в інші. Я звичайно не маю наміру говорити про те, що
українці Румунії пішли від спільного кореня, але культура вироблялася на певні
частині й наступні покоління брали щось кращого від того і потім вдосконалювали його. У такий спосіб ця культура розгорталася.»

Захід продовжився презентацією книги Михайла Трайсти «Українці та росіяни.
Імагологічні аспекти», конкурсом з публікою: «Наскільки пізнаємо українську
культуру?», презентацією щомісячної періодичної преси Союзу українців Румунії, яка відображає непереможне бажання зберегти свою самобутність, мову, звичаї,
культуру. Головна редакторка літературного журналу «Наш голос» пані Ірина Мойсей ствердила: «Вже
від самої назви журналу його основна ціль є література українських письменників
Румунії й це є пріоритетом. На жаль, мабуть як в кожній публікації у нас є і
свої проблеми особливо в останні роки, ми часто біткаємось, що немає нових
авторів, немає нових письменників, нових критиків. Часто у журналів ми оголошуємо конкурси,
пошук нових талантів. Вони то з’являються, то відтягаються. Ми сподіваємось що надалі будемо тримати наш рівень і нестимемо українське слово до читача. Також
при такій нагоді я хочу ще раз привітати пана Антофійчука, який є нашим дуже
надійним нашим співпрацівником, який дуже глибоко досліджує і спостерігає за
літературними процесами в Румунії, який уважно
аналізує їх, що висвітлюється на сторінках журналу «Наш голос». Хочеться й чимось похвалитися. Хвалитися нам дійсно є чим: є у нас хороші автори, є періоди піднесення,
є й періоди можливо слабші трошки. Але ми всі стараємося, повірте всі
редакції докладають максимум зусиль щоби тримати на високому рівні публікації.
Ми дійсно отримуємо схвальні відгуки, отримує і критику. Ми сприймаємо критику нормально конструктивну,
ми уважно слухаємо, погоджуємось або контраргументуємо. Будемо старатися й надалі докладати всіх зусиль. Запрошуємо до співпраці, головно, молодь. Чекаємо з
нетерпінням, молодь щоби приходила до
нас, тому що треба комусь передавати всю цю справу, треба когось готувати до
цієї справи і продовжувати її, тому що ми маємо такий скарб, який ми можемо
ділитися зі світом. Я сподіваюся, що наша праця має і буде мати і далі відгуки хороші. І дуже дякую всім, хто співпрацює з нами, хто докладає пліч-о-плічі зусиль до цієї роботи і сподіваюся, що настане нова хвиля піднесення.»

Союз українців Румунії у червні почав видавати новий дитячий журнал «Бджілка», щомісячне видання українською мовою, адресоване як дітям, так і батькам та педагогам. Деталі подає пані
Ірина Мойсей: «На нього ми покладаємо дуже великі надії. Чому? Тому що це
видання розраховане на дуже маленьких дітей, на дошкільнят. Аналізуючи ситуацію,
і мовну в тому числі, ми дійшли висновку, що починати треба з рівня набагато
меншого ніж школи, дітям треба доносити рідне слово, любов до рідного слова, до
його звучання з самого раннього дитинства. Цей журнал задуманий для дошкільнят.
Він планується дуже кольоровим, дуже барвистим, насиченим іграми, поезіями,
віршиками, піснями, і таким чином ми будемо дуже старатися маленьких дітей привчати
до звучання гарного, милозвучного українського слова. Коли вони вже будуть йти
до школи вони будуть підготовлені у певній мірі до іншого помічника «Дзвоника»,
а далі сподіваємося і вже до наших
публікацій, орієнтованих на юнацтво і старших українців.»

Присутні мали можливість також відвідати виставку карикатури «Як бачать
художники світу Тараса Шевченка», слухати музично-поетичний концерт, дивитись
українське кіно та скуштувати українські страви. У неділю, 26 червня, відбулося Богослужіння в Бухарестській Українській
Православній Церкві імені Петра Могили, після чого в осередку Бухарестської
філії «Дні української культури» продовжилися презентацією книг у перекладі з
української мови, конкурсом «Кращий декламатор української поезії в перекладі
румунською мовою» та музично-поетичним концертом. Завершився культурний захід у
понеділок, 27 червня, конференцією «Література українців Румунії».

На культурному заході було чимало румунів, друзів етнічних українців
Румунії, серед них актриса Магда Бическу, яка поділилася своїми
враженнями: «Були дні, сповнені культурного розмаїття, починаючи від найважливіших
представників класичної до сучасної української літератури. Ми ознайомилися з українською
музикою через значущих її представників,
насолоджувались переглядом графічної виставки про Тараса Шевченка, скуштували традиційні українські страви. Був музично-поетичний момент, ми збагатили свої знання,
взявши участь у двох цікавих конкурсах: конкурс про українську історію та культуру та конкурс декламування української
поезії в перекладі румунською мовою. Обидва конкурси були дуже добре сприйняті
глядачами. Переможці отримали книги та дипломи. Дні української культури були насиченими та
винятковими. Я багато чого навчилася та дізналася нового. Я зустріла дуже талановитих людей. Дякую
за запрошення, і я сподіваюся, що ці заходи далі будуть організуватися, оскільки вони приносять
додаткову цінність усім учасникам. Вітаю всіх та бажаю їм подальших успіхів!»

Серед артистів, які виступили на музично-поетичному концерті був і вчитель
Петро Шойман, керівник Балківецького ансамблю «Козачок», який ствердив: «Я
зустрівся з чудовими людьми. Була дуже цікава подія для всіх тих, хто брав
участь. Хочу подякувати панові Михайлу Трайсті за запрошення та СУР. Я сподіваюся,
що такі гарні події будуть організовані й
в інших регіонах Румунії там, де живуть українці. Я дуже радий коли українська
пісня та поезія є в душах всіх українців Румунії. Я дуже радий, що мав
можливість співати рідною українською мовою, тому що я дуже люблю співати
українські пісні.»

Комітет Бухарестської філії
Союзу українців Румунії провів 25-27 червня 2022 року в приміщенні
Бухарестської філії захід «Дні української культури», який об’єднав українських письменників та журналістів, румунських поетів та акторів, членів СУР, а також українських переселенців.

На відкритті заходу, 25
червня, привітальними словами до присутніх звернулися голова
Бухарестської філії, ведучий культурного заходу, письменник Михайло Трайста та перший заступник голови Союзу українців Румунії Богдан Мойсей. Голова Бухарестської філії
СУР Михайло Трайста сказав, що головна мета заходу було бажання представити зокрема
румунській публіці та українським біженцям діяльність Союзу українців Румунії у
галузі культури.

Перший заступник голови
Союзу українців Румунії Богдан Мойсей передав вітання голови СУР, депутата
Миколи-Мирослава Петрецького та членів Ради СУР та ствердив, що культура так
само як мова, традиції та звичаї, є складовою частиною кожної нації. Ми як
українці можемо стверджувати, що гордимося нашою культурою. Союз українців
Румунії видає газети «Вільне слово», «Український вісник», журнали «Наш голос»
та дитячий «Дзвоник» українською мовою, газету «Український кур’єр» та журнал
«Українські відлуння» румунською мовою. Також надіємось, що незабаром появиться сьоме
видання. У Румунії є чимало українських письменників, cеред яких Михайло Трайста,
якого люблять і цінують українці та румуни. Союз українців Румунії
складається вже з 13 філій, оскільки недавно була заснована Бігорська філія.
Так само під егідою СУР діють культурні ансамблі, які виступають в державі та
за кордоном. У Планій культурних подій СУРу кожного року заплановані понад
350 культурних подій. Наш обов’язок є щоб зберігати нашу культуру і традиції та передавати їх далі наступним поколінням», – додав Богдан Мойсей.

Серед почесних гостей був професор
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Володимир
Антофійчук, який говорив про давню культуру Трипілля: «Якщо
говорити, наприклад, про культуру українську, то я скажу про те, що її витоки сягають
ще незапам’ятних часів, це тисячоліття тому, і я схильний до тієї теорії науковців,
що українці мають багато спільного із тими племенами, може навіть й народ, який
жив 4000-5000 років тому, це так звана Трипільська культура. Вона мала дуже
широкий простір від села Трипілля центральної частини України аж до тих поселень,
які румунські історики називають культуру Кукутень. І справді, якщо ми
подивимось на чисто побутову культуру, то там є багато спільного скажімо у
манері будівництва житлових будинків, у орнаментів представлених на вишивках. Коли
ми порівнюємо вишивки українські та румунські то є дуже багато спільного в орнаментиці, або в писанкарстві та в інші. Я звичайно не маю наміру говорити про те, що
українці Румунії пішли від спільного кореня, але культура вироблялася на певні
частині й наступні покоління брали щось кращого від того і потім вдосконалювали його. У такий спосіб ця культура розгорталася.»

Захід продовжився презентацією книги Михайла Трайсти «Українці та росіяни.
Імагологічні аспекти», конкурсом з публікою: «Наскільки пізнаємо українську
культуру?», презентацією щомісячної періодичної преси Союзу українців Румунії, яка відображає непереможне бажання зберегти свою самобутність, мову, звичаї,
культуру. Головна редакторка літературного журналу «Наш голос» пані Ірина Мойсей ствердила: «Вже
від самої назви журналу його основна ціль є література українських письменників
Румунії й це є пріоритетом. На жаль, мабуть як в кожній публікації у нас є і
свої проблеми особливо в останні роки, ми часто біткаємось, що немає нових
авторів, немає нових письменників, нових критиків. Часто у журналів ми оголошуємо конкурси,
пошук нових талантів. Вони то з’являються, то відтягаються. Ми сподіваємось що надалі будемо тримати наш рівень і нестимемо українське слово до читача. Також
при такій нагоді я хочу ще раз привітати пана Антофійчука, який є нашим дуже
надійним нашим співпрацівником, який дуже глибоко досліджує і спостерігає за
літературними процесами в Румунії, який уважно
аналізує їх, що висвітлюється на сторінках журналу «Наш голос». Хочеться й чимось похвалитися. Хвалитися нам дійсно є чим: є у нас хороші автори, є періоди піднесення,
є й періоди можливо слабші трошки. Але ми всі стараємося, повірте всі
редакції докладають максимум зусиль щоби тримати на високому рівні публікації.
Ми дійсно отримуємо схвальні відгуки, отримує і критику. Ми сприймаємо критику нормально конструктивну,
ми уважно слухаємо, погоджуємось або контраргументуємо. Будемо старатися й надалі докладати всіх зусиль. Запрошуємо до співпраці, головно, молодь. Чекаємо з
нетерпінням, молодь щоби приходила до
нас, тому що треба комусь передавати всю цю справу, треба когось готувати до
цієї справи і продовжувати її, тому що ми маємо такий скарб, який ми можемо
ділитися зі світом. Я сподіваюся, що наша праця має і буде мати і далі відгуки хороші. І дуже дякую всім, хто співпрацює з нами, хто докладає пліч-о-плічі зусиль до цієї роботи і сподіваюся, що настане нова хвиля піднесення.»

Союз українців Румунії у червні почав видавати новий дитячий журнал «Бджілка», щомісячне видання українською мовою, адресоване як дітям, так і батькам та педагогам. Деталі подає пані
Ірина Мойсей: «На нього ми покладаємо дуже великі надії. Чому? Тому що це
видання розраховане на дуже маленьких дітей, на дошкільнят. Аналізуючи ситуацію,
і мовну в тому числі, ми дійшли висновку, що починати треба з рівня набагато
меншого ніж школи, дітям треба доносити рідне слово, любов до рідного слова, до
його звучання з самого раннього дитинства. Цей журнал задуманий для дошкільнят.
Він планується дуже кольоровим, дуже барвистим, насиченим іграми, поезіями,
віршиками, піснями, і таким чином ми будемо дуже старатися маленьких дітей привчати
до звучання гарного, милозвучного українського слова. Коли вони вже будуть йти
до школи вони будуть підготовлені у певній мірі до іншого помічника «Дзвоника»,
а далі сподіваємося і вже до наших
публікацій, орієнтованих на юнацтво і старших українців.»

Присутні мали можливість також відвідати виставку карикатури «Як бачать
художники світу Тараса Шевченка», слухати музично-поетичний концерт, дивитись
українське кіно та скуштувати українські страви. У неділю, 26 червня, відбулося Богослужіння в Бухарестській Українській
Православній Церкві імені Петра Могили, після чого в осередку Бухарестської
філії «Дні української культури» продовжилися презентацією книг у перекладі з
української мови, конкурсом «Кращий декламатор української поезії в перекладі
румунською мовою» та музично-поетичним концертом. Завершився культурний захід у
понеділок, 27 червня, конференцією «Література українців Румунії».

На культурному заході було чимало румунів, друзів етнічних українців
Румунії, серед них актриса Магда Бическу, яка поділилася своїми
враженнями: «Були дні, сповнені культурного розмаїття, починаючи від найважливіших
представників класичної до сучасної української літератури. Ми ознайомилися з українською
музикою через значущих її представників,
насолоджувались переглядом графічної виставки про Тараса Шевченка, скуштували традиційні українські страви. Був музично-поетичний момент, ми збагатили свої знання,
взявши участь у двох цікавих конкурсах: конкурс про українську історію та культуру та конкурс декламування української
поезії в перекладі румунською мовою. Обидва конкурси були дуже добре сприйняті
глядачами. Переможці отримали книги та дипломи. Дні української культури були насиченими та
винятковими. Я багато чого навчилася та дізналася нового. Я зустріла дуже талановитих людей. Дякую
за запрошення, і я сподіваюся, що ці заходи далі будуть організуватися, оскільки вони приносять
додаткову цінність усім учасникам. Вітаю всіх та бажаю їм подальших успіхів!»

Серед артистів, які виступили на музично-поетичному концерті був і вчитель
Петро Шойман, керівник Балківецького ансамблю «Козачок», який ствердив: «Я
зустрівся з чудовими людьми. Була дуже цікава подія для всіх тих, хто брав
участь. Хочу подякувати панові Михайлу Трайсті за запрошення та СУР. Я сподіваюся,
що такі гарні події будуть організовані й
в інших регіонах Румунії там, де живуть українці. Я дуже радий коли українська
пісня та поезія є в душах всіх українців Румунії. Я дуже радий, що мав
можливість співати рідною українською мовою, тому що я дуже люблю співати
українські пісні.»

Нещодавно був доопрацьований проєкт міжнародного освітнього партнерства «Дружба без кордонів», який об’єднує шість партнерів з Румунії та України, а саме: Сучавська філія Союзу українців Румунії, Сучавський Національний коледж імені Міхая Емінеску, Шербівецька восьмирічна школа, Радівецька восьмирічна школа імені Богдана Воде (з румунської сторони), Каменська філія Тернавського ліцею імені Василя Богрі та Відділ освіти, молоді та спорту Герцаївської районної державної адміністрації (з української сторони).

Проєкт був ініційований вчителькою Делією Міхаєлою Мартіняк, яка викладає українську мову в трьох вищевказаних школах Сучавського повіту та яка є також координатором проєкту. Від України координатором в рамках проєкту виступає вчителька Лариса Ґаїна від Каменської філії Тернавського ліцею імені Василя Богрі. Проєкт розгортатиметься впродовж 2021-2022 навчального року, з можливістю продовження.

Ми запросили ініціатора та коордонатора проєкту, вчительку Делію Міхаєлу Мартіняк представити освітній проєкт «Дружба без кордонів»: «Головна ціль проєкту – стимулювати та використовувати зацікавленість учнів, студентів та вчителів у популяризації освіти, культури та традицій Буковини з метою збереження рідної мови та етнічної самобутності. Ідея реалізації партнерського проєкту виникла після розмови з панією інспектор Лучіа Мігок. Вона вже має досвід у цій сфері, адже з 2017 року координує партнерську угоду «Сьогодні – учні/студенти, завтра – викладачі» між Сучавським національним коледжем імені Міхая Емінеску та Педагогічним коледжем Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. Ми пропонуємо розгортання партнерського проєкту «Дружба без кордонів» з урахуванням необхідності встановлення нових стосунків між учнями, які вивчають українську мову в школах Сучавського повіту та учнями Каменської філії Тернавського ліцею імені Василя Богрі. Проєкт спрямований на три основні складові, які сприяють збереженню рідної мови та етнічної ідентичності: освіта, культура та традиції. Завдяки заходам, включеним до цього проєкту, відбудеться обмін досвідом, що передбачає участь у демонстраційних уроках з української мови для українців в Румунії та з румунської мови для румунів в Україні. Залучення до таких акцій учнів педагогічного профілю Сучавського Національного коледжу «Міхай Емінеску» – це унікальний досвід з довгостроковою користю. Будуть обговорені теми поетів-класиків Тараса Шевченка та Міхая Емінеску, з одного боку, та сучасних буковинських письменників румунської та української території, які пишуть рідною мовою, з іншого боку. Ми також хочемо пропагувати та використовувати традиції двох етнічних груп, проводячи практичну діяльність.»

Конкретні цілі проєкту «Дружба без кордонів» наступні: обмін досвіду в сфері освіти, підвищення інтересу до творчості письменників культурних діячів Буковини, стимулювання творчості учнів та вчителів шляхом написання рефератів на вказану тему, підвищення рівня взаємопізнання, обмін ідеями між учнями та вчителями на теми спільного інтересу, популяризація буковинських особистостей, залучення молодих учасників до спільних заходів, спрямованих на сприяння багатокультурному діалогу, популяризація української та румунської культури по обидва боки кордону, встановлення дружніх стосунків між установами-партнерами для реалізації майбутніх проєктів. Головними бенефіціарами проєкту є учні шкіл, залучених до проєкту та викладачі команди проєкту, а другорядними бенефіціарами – місцеві громади та батьки учнів, які беруть участь у проєкті. Проєкт розгортається за кошти шкіл та за фінансову підтримку Союзу українців Румунії, – зазначається в договорі.

Проєкт міжнародного освітнього партнерства «Дружба без кордонів» передбачає проведення шість заходів. Деталі подає вчителька Делія Міхаєла Мартіняк: «Перший захід це презентація проєкту. Інший захід «Сучасні письменники Буковини» відбудеться в онлайн режимі та передбачає презентацію тематичних рефератів. Колективи учнів з Румунії розповідатимуть про життя та літературно-культурну діяльність українських буковинських письменників нашої країни. Цю ж тему розглядатиме команда учнів з України, звертаючись до румунських письменників Північної Буковини. Я думаю, що ця тема буде дуже цікавою. Третя діяльність «Тарас Шевченко – кобзар української поезії». Румунська делегація візьме участь у показовому уроці з української мови у Каменській філії Тернавського ліцею, Україна. Наступна діяльність це «Великодні свята – збереження традицій та звичаїв в умовах пандемії». Захід проходитиме онлайн та передбачає презентацію пасхальних звичаїв, характерних для цьому регіону, техніки розписування яєць. Відбудеться також майстерня живопису на релігійну тематику. П’ята діяльність – «Міхай Емінеску – зірка румунської поезії». Делегація з України прибуде до Румунії та візьме участь у показовому уроці з румунської мови, який відбудеться в Шербівецькій середній школі. Під час останнього заходу, оціночної діяльності, будуть представлені всі заходи, проведені в рамках проєкту, буде проведено SWOT-аналіз, після чого відбудуться обговорення щодо реалізації проєкту та аналіз сильних і слабких сторін.»

Нещодавно був доопрацьований проєкт міжнародного освітнього партнерства «Дружба без кордонів», який об’єднує шість партнерів з Румунії та України, а саме: Сучавська філія Союзу українців Румунії, Сучавський Національний коледж імені Міхая Емінеску, Шербівецька восьмирічна школа, Радівецька восьмирічна школа імені Богдана Воде (з румунської сторони), Каменська філія Тернавського ліцею імені Василя Богрі та Відділ освіти, молоді та спорту Герцаївської районної державної адміністрації (з української сторони).

Проєкт був ініційований вчителькою Делією Міхаєлою Мартіняк, яка викладає українську мову в трьох вищевказаних школах Сучавського повіту та яка є також координатором проєкту. Від України координатором в рамках проєкту виступає вчителька Лариса Ґаїна від Каменської філії Тернавського ліцею імені Василя Богрі. Проєкт розгортатиметься впродовж 2021-2022 навчального року, з можливістю продовження.

Ми запросили ініціатора та коордонатора проєкту, вчительку Делію Міхаєлу Мартіняк представити освітній проєкт «Дружба без кордонів»: «Головна ціль проєкту – стимулювати та використовувати зацікавленість учнів, студентів та вчителів у популяризації освіти, культури та традицій Буковини з метою збереження рідної мови та етнічної самобутності. Ідея реалізації партнерського проєкту виникла після розмови з панією інспектор Лучіа Мігок. Вона вже має досвід у цій сфері, адже з 2017 року координує партнерську угоду «Сьогодні – учні/студенти, завтра – викладачі» між Сучавським національним коледжем імені Міхая Емінеску та Педагогічним коледжем Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. Ми пропонуємо розгортання партнерського проєкту «Дружба без кордонів» з урахуванням необхідності встановлення нових стосунків між учнями, які вивчають українську мову в школах Сучавського повіту та учнями Каменської філії Тернавського ліцею імені Василя Богрі. Проєкт спрямований на три основні складові, які сприяють збереженню рідної мови та етнічної ідентичності: освіта, культура та традиції. Завдяки заходам, включеним до цього проєкту, відбудеться обмін досвідом, що передбачає участь у демонстраційних уроках з української мови для українців в Румунії та з румунської мови для румунів в Україні. Залучення до таких акцій учнів педагогічного профілю Сучавського Національного коледжу «Міхай Емінеску» – це унікальний досвід з довгостроковою користю. Будуть обговорені теми поетів-класиків Тараса Шевченка та Міхая Емінеску, з одного боку, та сучасних буковинських письменників румунської та української території, які пишуть рідною мовою, з іншого боку. Ми також хочемо пропагувати та використовувати традиції двох етнічних груп, проводячи практичну діяльність.»

Конкретні цілі проєкту «Дружба без кордонів» наступні: обмін досвіду в сфері освіти, підвищення інтересу до творчості письменників культурних діячів Буковини, стимулювання творчості учнів та вчителів шляхом написання рефератів на вказану тему, підвищення рівня взаємопізнання, обмін ідеями між учнями та вчителями на теми спільного інтересу, популяризація буковинських особистостей, залучення молодих учасників до спільних заходів, спрямованих на сприяння багатокультурному діалогу, популяризація української та румунської культури по обидва боки кордону, встановлення дружніх стосунків між установами-партнерами для реалізації майбутніх проєктів. Головними бенефіціарами проєкту є учні шкіл, залучених до проєкту та викладачі команди проєкту, а другорядними бенефіціарами – місцеві громади та батьки учнів, які беруть участь у проєкті. Проєкт розгортається за кошти шкіл та за фінансову підтримку Союзу українців Румунії, – зазначається в договорі.

Проєкт міжнародного освітнього партнерства «Дружба без кордонів» передбачає проведення шість заходів. Деталі подає вчителька Делія Міхаєла Мартіняк: «Перший захід це презентація проєкту. Інший захід «Сучасні письменники Буковини» відбудеться в онлайн режимі та передбачає презентацію тематичних рефератів. Колективи учнів з Румунії розповідатимуть про життя та літературно-культурну діяльність українських буковинських письменників нашої країни. Цю ж тему розглядатиме команда учнів з України, звертаючись до румунських письменників Північної Буковини. Я думаю, що ця тема буде дуже цікавою. Третя діяльність «Тарас Шевченко – кобзар української поезії». Румунська делегація візьме участь у показовому уроці з української мови у Каменській філії Тернавського ліцею, Україна. Наступна діяльність це «Великодні свята – збереження традицій та звичаїв в умовах пандемії». Захід проходитиме онлайн та передбачає презентацію пасхальних звичаїв, характерних для цьому регіону, техніки розписування яєць. Відбудеться також майстерня живопису на релігійну тематику. П’ята діяльність – «Міхай Емінеску – зірка румунської поезії». Делегація з України прибуде до Румунії та візьме участь у показовому уроці з румунської мови, який відбудеться в Шербівецькій середній школі. Під час останнього заходу, оціночної діяльності, будуть представлені всі заходи, проведені в рамках проєкту, буде проведено SWOT-аналіз, після чого відбудуться обговорення щодо реалізації проєкту та аналіз сильних і слабких сторін.»

Аліна Грігоре
минулого року отримала Гран-прі «Золота раковина» на одному з
найпрестижніших кінофестивалів Європи, у Сан-Себастьяні, Іспанії за її дебютний
фільм «Край Ноу» («Блакитний місяць»). Аліна Грігоре є режисером та сценаристом
фільму «Crai nou» («Блакитний місяць»). У ньому виступають актори Йоана
Кіцу, Мірча Постельніку, Мірча Сілагі та Влад Іванов. Сценарій фільму
натхненний особистим досвідом актриси та режисерки Аліни Грігоре, яка частину
свого дитинства прожила в одному селі в повіті Нямц. «Там зокрема дівчата не
мали шанс розвиватися, фізичне та психічне насильство, якого вони зазнавали,
було звичкою в сільській місцевості», – згадує той період Аліна Грігоре.

Фільм «Край
Ноу» розповідає
історію юної Іріни, яка хоче втекти від токсичної сім’ї та мріє
поїхати вчитися до столиці, але зазнає невдачі, будучи заражена насильством
наявним навколо неї. Трофей, отриманий у Сан-Себастьяні нагороджує фільм «Край
Ноу», знятий дуже відданою командою, без того щоб отримати грошей від
Національного центру кінематографії. Ми говорили з Аліною Грігоре про нагороду,
про те, як їй вдалося перетворити пережитий досвід на кінематографічну історію
та про її незвичайний метод роботи, який стоїть за фільмом. Аліна Грігоре: «Я
певний період жила у сільській місцевості, мені було сім років, коли я
пересилася з Бухареста до села повіту Нямц та пережила досить сильний
культурний шок. Це було тим більше шокуючим, тому що я була досить маленькою та
звикла до іншого типу громади, тому з тих пір як я почала писати свій щоденник
про події, які мали місце у тій громаді, та час від часу розгортала ці
сторінки. По-перше, батьки
не були зацікавлені вихованням своїх дітей, тому що їхній інтерес мав як
пріоритет виживання, що зовсім не можна осудити. Але оскільки головною турботою
було виживання, дітей заохочували працювати вдома або працювати за кордоном.
Пригадую випадок, коли я поверталася додому, щоб робити домашні завдання, а моя
найкраща подруга йшла додому, щоб копати поле, це відбувалося в першому чи
другому класі у ’90-роках. На
жаль, ситуація не дуже змінилася, навіть і тепер сільських дітей не заохочують
продовжувати навчання. Натхненна побаченим, я пізніше почала писати книгу, яку
хочу опублікувати і, можливо, колись мені вдасться зробити це. Над цим фільмом
ми працювали за методом праці акторської школи InLight, а це означає, що ми
пропонуємо акторам ідею, яку потім разом розвиваємо. Після написання сценарію
була дуже завзята робота, я постійно обговорювала та будувала різні
ситуації і персонажи з акторами, з імідж-режисером, з редактором. І ось так ми
почали відкривати мотивацію героїв фільму».

Що означає
акторський метод InLight, який до речі дає й назву школі, заснованій Аліною
Грігоре разом із командою художників? На це запитання відповідає режисерка
фільму «Край Ноу»: «Методом InLight ми зосереджуємось на співпраці з
акторами та іншими членами команди. Тобто ми заохочуємо всіх членів команди
говорити про те, як вони бачать речі, ми розмовляємо з імідж-режисером,
редактором, працюємо над сценарієм і говоримо про персонажи та ситуації. На мою
думку це дуже захоплююча робота. Ми пишемо аркуші персонажів, робимо різні
пропозиції, імпровізуємо. Стосовно цієї історії ми шукали і знайшли спільні
спогади, оскільки тема пов’язана з сім’єю, ми знайшли чимало спільних речей. І
всі ці дослідження, всі ці передумови дуже допомагають акторові. Дуже корисно,
коли працюєш, виявляти спільні речі з іншими, знати мотиви партнера по сцені.
Це був один з аспектів, а потім мене цікавило, що думають актори та як
ставляться до сценарія. Для мене така спільна робота дуже важлива. Під час
перекладу тексту мене також цікавить, що думає про відповідний текст
перекладач, тому очевидно, що пропозиції акторів та членів команди для мене є
дуже цінними. Я думаю, що співпраця ефективніша, тому що, коли ви дозволяєте
іншим досліджувати, вони досягають дуже високого рівня творчості, і режисер
може використовувати цю творчість. З іншого боку, якщо ти є режисером, який
лише координує, немає багато спілкування. Метод InLight – це співпраця з
іншими. І якщо довіряєш такому підходу, я вважаю, що можна принести більше емоцій,
я маю на увазі зокрема будову персонажів. Крім того, командабільш щаслива,
яка знає, що може вільно висловлюватися, зрозуміло, враховуючи деякі обмеження.
Було кілька зьомків, під час яких актори мали повну свободу, я маю на увазі,
зокрема сцену з Мірчею Постельнику та Йоаною Кіцу, про цю сцену всі сказали, що
була справжнім танцем, як танго між режисером, імідж-директором та акторами. І,
власне кажучи, цього я бажала, щоб фільм був зроблений як спільний танець.»

До фільму «Край
Ноу» режисерка Аліна Грігоре була відомою для публіки більше у ролі актриси.
Вона грала в кількох серійних фільмах і в художньому фільмі «Ilegitim» режисера
Адріана Сітару, де також була сценаристкою.

Багато будівель у Бухаресті мають цікаву історію, яка часто маловідома. Але
коли військова будівля, яка через століть стає культурним простором, будучи
впродовж часу ізолятором тимчасового тримання, а потім промисловим простором,
цією історією майже обов’язково треба поділитися з тими, хто відвідає це
спорудження і не лише. Так можна описати будівлю Мальмезон, що знаходиться на вулиці Каля Плевней №137
у місті Бухарест, яка стала простором для сучасного мистецтва. А останнім
досягненням є перформанс-інсталяція підназвою «Ізоляція в серії граничних станів»,
розміщена у цьому будинку.

Алекс Раду, засновник простору сучасного мистецтва САК, співпродюсер інсталяції,
розповів нам про цей проєкт: «Ми тривалий час вели діалог, а саме майже
два роки, з Сімоною Дяконеску, щоб разом зробили перформанс або перформанс-інсталяцію. Минулого року ми говорили про лекцію-перформанс, про
кураторські практики, про втілення знань в практику. Цього року з
відкриттям майстерень Мальмезон (Malmaison) та САК (SAC), історія будівлі для
нас здобула ще більшого значення. Сімона запропонувала тему ізоляції,
ізоляції тіла, скажімо спочатку закріпленого в історичні моменти будівлі,
в якій діяв ізолятор тимчасового тримання. Це було відправною точкою. Ідея
полягала в тому, щоб створити перформанс-інсталяцію на реальному місці,
тобто прив’язану до історії місця. Йдеться про Другу світову війну, коли тут
діяв спеціальний слідчий центр для підозрюваних у шпигунстві на користь росіян
та англійців, опісля, під час комуністичного періоду, був
ізолятор тимчасового тримання «ворогів народу». Тут були затримані Корнелію
Копосу, Юліу Маніу, лідери партії, які виступали проти встановлення комунізму в
Румунії.»

Будівля була споруджена в 1847 році Георге Бібеску, після пожежі була
надбудована і знову запрацювала через кілька років. Відома в ті часи як Казарма
Святого Георгія, за назвою церкви розміщеної навпроти, будівля була
перейменована Александром Йоном Куза на честь одного з улюблених маєтків
імператора Наполеона III. Історик Алекс Раду подає деталі: «Будівля була
першою військовою казармою Бухареста для кавалерії, потім Александру Йоан Куза
перейменував її в Мальмезон на честь Наполеона Бонапарта III, який
мав замок з однойменною назвою у Франції, тому що в ті часи все, що тримало до
організації військової школи та військового трибуналу було за зразком Франції,
потім тут діяли військова школа, військовий трибунал та ізолятор тимчасового
тримання».

Будучи комуністичною в’язницею Мальмезон використовувався як
центр розслідування та ув’язнення в 1950-х роках, тут були затримані такі
особистості, як Юліу Маніу, Корнеліу Копосу, а пізніше і комуністичні лідери,
як наприклад Анна Паукер. Починаючи від холодності будівлі та ідеї
ізоляції тіла, мультидисциплінарна команда співпрацювала, щоб якомога точніше
висловити те, що надихає і що являє собою ця будівля, та влаштувала
перформанс-інсталяцію під назвою «Ізоляція в серії граничних станів»
((Isolation in a Series of Liminal States). Алекс Раду уточнює: «Над
цією перформанс-інсталяцією працювала мультидисциплінарна команда до якої
увійшли хореограф Сімона Дяконеску, композитор Влайку Гольча, два архітектори
Джастін Баронча та Марія Гемент, художник-пластик Рамон Садик, п’ять
перформерів, антрополог. Нам допоміг також історик, який студіював у всіх
архівах за мемуарами про тих, хто впродовж часу перебував
у ізоляції у цьому будинку. Інформацію ми використали в інсталяції
перформансу.»

Для здійснення інсталяції було задокументовано також період після 1977
року, коли тут працював дослідницький інститут в галузі хімії Іпрокім
(Iprochim). Алекс Раду розповів про результат праці цієї команди: «Це
перформанс, який, безсумнівно вразить всіх. Симоні разом із виконавцями
практично вдалося показати певні моменти, коли тіло не лише рухається, а й коли
стає образом. Ця серія повторюється в інших виступах у цьому просторі:
звук та інсталяція, зроблені Влайку не є простою виставою, а стає простором
занурення як для виконавців, так і для відвідувачів. І робота Рамони Садик
прямо на стіні з олівцем і каракулями має функцію перформансу, це не проста
репрезентація. Також робота архітекторів, які презентують жилетки, на яких є
тексти з мемуарів, просто переносить відвідувачів у те, що ми називаємо
композицією реального часу. Це були колективні зусилля, колективна праця.»

Враховуючи нинішню реальність, яка змусила нас по-іншому підходити до тіла
та ізоляції, глядач спостерігає в цьому перформансу, візуальному та
архітектурному акті, який пов’язує фрагменти складної історії будинку
Мальмезон з нинішньою ситуацією тіла, такі елементи, як тіло, яке
перебуває у стані тривоги та сприйняття часу по іншому, деталі, які ми,
можливо, не усвідомлювали так уважно під час допандемічного періоду.

Організований
Асоціацією Qolony – Громада заради мистецтв
та науки та співфінансований Мерією
Бухареста через ARCUB, проєкт «Товариство
відкритої практики» розгортається в рамках
Програми Бухарест – Відкрите місто 2021. Проєкт
«Товариство відкритої практики» підтримує інфраструктуру та розвиток громади
довкола майстер-класів Malmaison, полегшуючи
доступ публіки до мистецьких ініціатив цієї громади з активної підтримки
молодих художників.

Будинок Malmaison, якому 177 років, був спочатку
військовою казармою, і має значне історичне значення. Упродовж часу тут
функціонували Військова офіцерська школа, військовий трибунал, в’язниця
за часів режиму Антонеску та, на початку комуністичного режиму, центр
розслідування та затримання колишньої політичної поліції – Секурітате. Майстер-класи
Malmaison мають на меті повернути будівлю мешканцям Бухареста, відкриваючи новий
етап у довгій історії будівлі. У будинку також організуються різні проекції та
виставки. Проєкт
«Товариство відкритої практики» адресується як мистецькій спільноті, новому
поколінню митців, так широкій публіці Бухареста. Конференціями, які проводять
відомі особи у сфері культури – художники, куратор та власник галереї,
«Товариство відкритої практики» пропонує альтернативу класичній освітній
програмі, надаючи учням та студентам віком від 16 до 20 років можливість працювати з відомими артисами на міжнародному рівні.

Міхаєла Гіце,
член Асоціації Qolony та журналіст Радіо Румунія Культурал стверджує: «Ми запропонували цю інформацію на підтримку моллоді Ліцею образотворчого
мистецтва імені Ніколає Тоніци, Бухарестському національному університету
мистецтв, Національному коледжу імені Святого Сави, Національному коледжу імені
Октава Оніческу, а на презентації проєкту був присутній викладач мистецтв
Національного коледжу імені Святого Сави. Ми
намагаємось зробити наш проект відомим у всіх середовищах, де є учні та
студенти, які хочуть розвивати художні проєкти. Ми ставимо наголос на цю
практику, альтернативну практику, яку вони не вивчають у школі, але яка є
частиною досвіду завзятих художників. Те, що ми
зараз робимо, – це своєрідне очищення ґрунту, тобто ми намагаємось ввійти в цю
сферу освіти з новим стилем, з новою менш класичною, менш консервативною
системою навчання, de learning by doing, а саме вчитися, роблячи, дозволяючи фантазії та творчості працювати до
максимального рівня. Слід
уточнити, що на даний час мистецтву допомагають технології та альтернативні речі,
які ближчі до науки, ніж до майстерності. Ось чому потрібна візуальна освіта,
мистецька освіта молоді в умовах, коли мистецтво набуває іншої форми, іншого
способу вираження. Зміна є
нормальною річчю, світ тепер відрізняється від світу 100 років тому, від 50 років тому, навіть від 2 роки тому. І ці зміни все частіше відбуваються
внаслідок нашої взаємодії з онлайн-середовищем.»

Проєкт «Товариство
відкритої практики» включає практичні заняття з 9 молодими особами, відібраними
внаслідок запису, поділеними на групи, до яких входять три особи. Кожна група
координується одним із художників і за підтримки куратора та власника галереї
працює у будинку Malmaison, виконуючи певний твір з метою розвитку
практичних навичок учнів. Міхаєла Гіце:
«Є три ментори-художники, Сабіна Суру, яка працює з голографією, Флоріама
Киндя, яка є біоартисткою та була однією з художниць, що брали участь у проєкті Fusion Air, та Лариса Крунцяну, яка спеціалізувалася на звуку. Отож ми
пропонуємо досить широке коло для молодих людей, які хочуть навчитися
мистецькій сфері. Сабіна Суру займається альтернативною фотографією та голографією, і хочу зазначити,
що цього літа у неї була дуже цікава вистава з танцями та
голографією. Флоріама Киндя – біохудожниця і працює з живою речовиною. У
проєкті «Fusion Air», якого ми провели цього року, Флоріама Киндя провела деякі
експерименти з дослідниками Національного інституту досліджень та розвитку фізики
матеріалів. Художники
висувають на перший план багато етичних проектів. Сучасне мистецтво, мистецтво
з науковою допомогою, скоріше адресується розуму та порушує проблеми, викликає
емоції та не залишає вас байдужими. Такий витвір мистецтва, який не обов’язково
є картиною, має заслугу підняття цих етичних питань.»

Qolony- це неприбуткова організація, яка створює
зв’язки між мистецтвом, наукою і технологіями, будучи містком між професіоналами цих галузей. Заснована у 2019 році, Qolony
базується на переконанні своїх засновників – Міхаєли Гіце, Сабіни Суру та Флоріами Кинді – що міждисциплінарні практики
є наріжним каменем розвитку інноваційних ідей. Qolony підтримує та організовує такі заходи, як
виставки, конференції, виробничі проєкти, дискусії між художниками/науковцями та учнями довкола наукових досліджень та мистецької творчості.

Цього року актриса Марина
Палій була однією з 200 артисток, відібраних до програми «Таланти Берлінале» 2021, що пройшла в рамках Берлінського кінофестивалю з 1 по 5 березня 2021 року. Учасниками були кінематографісти з 65 країн світу, які були відібрані
з
понад 3.000
кандидатів. З Румунії у цьогогорічному випуску «Таланти
Берлінале» також
взяли участь продюсерка Анда Йонеску та кінооператорка Бороко
Біро.

Гостем нашої сьогоднішньої
культурної передачі є Марина Палій, яка розповідає про
ролі, що ознаменували її кар’єру та про свою участь у програмі Таланти Берлінале: «Для мене це була дуже
важлива подія. «Таланти Берлінале» це одна з найважливіших подій у світі кіно. Ось чому відбір на «Таланти Берлінале» є доказом великого визнання. Після моєї участі в «Таланти Сараєво» влітку, я вирішила подати заявку на цей майстер-клас, організований в рамках Берлінського кінофестивалю. Через глобальну
ситуацію, спричинену пандемією
коронавірусу був знайдений компромісний варіант: всі майстер-класи були організовані за допомогою програми Zoom. Таким
чином, ми брали участь у майстер-класах разом із кінематографістами з Перу, Чилі, Філіппін, Таїланду,
Австралії, весь світ так би мовити перейшов на Zoom, і це
було дуже цікаво, хоча нам бракував безпосередній контакт. Однак можливість спілкуватися зі колегами з усього
світу, зі власного помешкання, було щось новим. Я брала участь у майстер-класах, які тривали близько трьох годин
на день, у семінарах, на яких я дізналася про
метод Александра
(Alexander Technique). Семінари проводили два тренери Крістоф Конрад та Жан-Луї
Родріге, які здавна практикують цей метод. Вони найчастіше організували семінари в США, і вже є
багато акторів, які працюють за допомогою цього
методу, коли готуються зіграти певний персонаж. Йде мова про серію вправ рухових та дихальних
вправ. Ми працювали над сценами відомих
фільмів з колегами інших країн в онлайн, що було абсолютно щось новим, але ми пристосувалися, і все відбулось дуже добре.»

Легкість виконання ролей як французькою, так і
румунською мовами, а також здатність будувати сильні характери, – такими
були лише двома з аргументів журі щодо відбору актриси Марини Палій до програми
Таланти Берлінале, що є невід’ємною частиною 71-го випуску
Берлінського кінофестивалю. Марина Палій закінчила Бухарестський національний
університет театру та кінематографії імені Іоана Караджале та Бухарестський
філологічний факультет, польську-фрацузьку спеціалізацію. Тепер вона працює у
Арадському Класичному театрі імені Йоана Славіча. Зіграла у чотирьох фільмах:
6,9 за шкалою Ріхтера (2016, режисер Нає Каранфіл), Злочин і
кара (2017, режисер Джон Гостін), «La forêt d’argent» «Срібний ліс»,
продукція ARTE France (2019 , режисер Еммануель Бурдьє) та «Мальмкрог» (2020, режисер Крісті
Пую), фільм, за який Крісті Пую був нагороджений «найкращим режисером» у конкурсі «Encounters» (Зустрічі) на Берлінському
міжнародному кінофестивалю. Маріна Палій розповідає про роль, що принесла їй
великого успіху, а саме Ольга у фільмі Мальмкрог румунського
режисера Крісті Пую: «Після Берлінського фестивалю від минулого року, справи
пішли в дуже добрий напрямок. І в Сараєво, і в Берліні я представила відеокліп
з уривками з фільмів «Мальмкрог» та «La forêt d’argent» «Срібний ліс», який,
мабуть, також мав значення для мого відбору. Повернувшись до фільму
«Мальмкрог», це був дуже гарний досвід, який дуже допоміг мені. Практично, це
був мій дебют у авторському фільмі. Для виконання ролі Ольги у фільмі
«Мальмкрог» я доклала величизних зусиль. Мені довелося відмовитися від усього
того, що, я знала про будову персонажа, бо в цьому фільмі я не застосувала
нічого з того, що навчилась на факультеті. Щоправда, на факультеті немає
спеціального курсу, присвяченого кіноакторській майстерності, є лише
майстер-класи, які організовуються коли запрошують різних кінематографістів.
Солідна підготовка до акторської майстерності не проводиться на факультеті, а
кожен навчається як може, імітуючи, навчаючись чомусь у інших колег. Зіграти
роль Ольги було для мене величезним викликом. Йде мова насамперед про роботу з
Крісті Пую, яка презвила мене до певних меж, що мені довелося подолати. Я маю
на увазі насамперед фізичну витривалість, але зовсім не легким був текст, який
я мала інтерпретувати, оскільки був французькою мовою. Крім того це був досить
складний текст. Була також імпровізація, яка мені дуже сподобалась. Той факт,
що режисер дав мені свободу імпровізувати і довіряв мені, це було для мене
великою радістю, я це відчула як момент максимальної свободи. Надзвичайно, коли
з десяти запропонованих пропозицій бодай одна прийнята. Підбиваючи підсумки,
Ольга була персонажем, над яким я дуже багато працювала.»

Марина Палій також входить до акторського складу шоу
Школа та сім’я, театральний підхід, побудований за текстами Йона
Луки Караджале, режисер Крістіан Бан, поставлений Арадським Класичним театром
імені Йоана Славіча.

Більше 60 делегатів з Румунії, Республіки Молдова та України 29 липня взяли
участь у Транскордонному культурному форумі – Можливості розвитку і
фінансування, проведеному Яcською повітовою радою. Офіційне відкриття відбулося
в залі Герцогів Палацу культури міста Ясcи.

Метою заходу є розвиток співпраці та взаємодія у сфері культури між Ясською
повітовою радою, Чернівецькою районною радою, Вінницькою областю та
територіальними адміністративними одиницями Республіки Молдова. Дискусії були
зосереджені на таких темах як: збереження культурної спадщини та традицій
сусідніх країн, розширення та пошук можливостей реалізації міжнародних
транскордонних проектів у сфері культури, розробка та впровадження міжнародної
транскордонної стратегії розвитку національних культур сусідніх держав та
завершилися підписанням усіма учасниками спільної резолюції щодо сприяння
збереженню та розвитку державних культурних цінностей, традицій та об’єктів
культурної спадщини країн-сусідів.

«Наша мета – підготувати портфоліо транскордонних культурних проєктів в
рамках Спільної операційної програми Румунія – Україна – Республіка Молдова на
2021 – 2027 роки. Можливо, значною мірою, культура – це наша візитівка, суть
того, що ми думаємо, відчуваємо та маніфест. Я переконаний, що спільними
зусиллями через наші культурні заклади ми вийдемо за межі того, що є
найкрасивішим і найціннішим у нашій спільній ідентичності. Резолюція
Транскордонного культурного форуму, яку ми всі підписали, є виразом спільного
наміру та бажання налагодити міжінституційні зв’язки, проявом поваги до наших
культурних, історичних та соціальних засад, які ми поділяємо», – сказав голова Ясської
повітової ради Костел Алексе.

«Культура не повинна мати кордонів, важливо подолати всі важкі історичні
моменти між нашими країнами, побачити як Україна, Румунія та Республіка Молдова
потискають руки і передавати далі наші національні цінності. У Чернівецькому
районі проживає найбільша румунська громада, яку ми представляємо. Генеральне
консульство Румунії у Чернівцях запевняє, що підтримуватиме впровадження транскордонних
проєктів», – сказала Генеральний консул Румунії у Чернівцях Ірина-Лоредана Стенкулєску.

«Велика вдячність нашому міжнародному партнеру – Ясській повітовій раді, на чолі з
досвідченим та успішним керівником Костелом Алексе, за організацію
такого змістовного та ефективного Транскордонного Форуму, направленого на
зміцнення наших партнерських відносин та взаємодії щодо збереження та розвитку
спільних елементів культурної спадщини, цінностей та традицій. Спільною справою та співпрацею ми зможемо
отримувати результати та досягати успіхів у розвитку наших регіонів та дружніх
міжнародних відносин», – зазначив у
свою чергу голова Чернівецької районної ради Руслан Домніцак.

У Транскордонному Форумі взяли участь представники місцевих органів влади Румунії,
України та Р.Молдова, представники міністерств закордонних справ та культури Румунії,
Генерального консульства Румунії в Чернівцях, Генерального консульства
Республіки Молдова в Яссах, Чернівецької районної ради, Департаменту зв’язків з
Республікою Молдова, Румунського інституту культури ім. Міхая Емінеску в
Кишиневі, Ясської філії Союзу українців Румунії тощо.

Проєкт «Активний архів» був започаткований Бухарестським Національним університетом театру і кіно імені Йоан Луке Караджале (UNATC) у 2020 році з нагоди 70 років від заснування цього закладу. На сьогоднішній день програма включає п’ятнадцять короткометражних фільмів 1966-1971 років, знятих першим поколінням студентів кафедри кінорежисури та кафедри кінооператорства, після десятирічної перерви. Деякі з цих фільмів були створені режисерами, які згодом стали відомими: Раду Габря, Ада Пістінер, Фелісія Чернеяну, Йосиф Дем’ян, Тимотей Урсу, Віві Драган Васіле, Дан Піца, Мірча Верою, Ніколае Мерджіняну, та в яких зіграли актори, які стали популярними: Тома Караджіу, Мітіка Попеску, Корнел Коман, Іларіон Чобану.

Кінокритик, професор та художній керівник Фестивалю документального кіно «One World Romania» Андрей Рус, куратор кінопрограми архівних фільмів UNATC уточнює: «Проєкт «Активний архів» зародився з моєї пристрасті та турботи про архіви, а також інтересу окремих керівників UNATC. У 2020 році UNATC відсвяткував 70 років з часу свого заснування, і проєкт «Активний архів» був одним із проєктів, задуманих разом зі нинішнім ректором UNATC Лівіу Лукач, який намагається різними проєктами відродити цей заклад. Був також момент, коли ми запитували себе, що саме нам відомо про історію цього закладу, тому що ніколи не було справжнього бажання проводити дослідження, пов’язані з минулим UNATC, який називався спочатку Інститутом театру і кіно. Ця інституція підготувала більшість професіоналів як у галузі театру, так і кіно, принаймні до 90-х років минулого століття, та заклала основи, а саме певні принципи про створення театру та кіно та певні стилістичні норми були закладені за цей період навчання. Я почав дивитись у хронологічному порядку студентські фільми, починаючи з 60-х років, і минулого року представив на Міжнародному кінофестивалі «Трансільванія» (TIFF) колекцію з дев’яти короткометражних фільмів з архіву Національного університету театру і кіно. Коли надійшло запрошення від TIFF, я переглянув близько 200 короткометражних фільмів, зроблених між 1966 і 1971 роками. І я був надзвичайно здивований, коли виявив майже експериментальні фільми, фільми, які не дуже подібні на румунські художні фільми того періоду. Тож я зробив добірку виняткових фільмів, фільмів, які, на мою думку, можуть відродити зацікавлення до румунського маргінального кіно. Навіть й тепер студентські фільми маргіналізовані, порівняно з фантастичними фільмами, які доступні на різних телеканалах. Документальні та анімаційні фільми також важкодоступні. У Румунії не був наявним єдиний метод робити фільми, є так би мовити більше румунських методів. І дуже важливо почати досліджувати за цими всіма маргіналізованими фільмами. Перш за все, перед тим як їх досліджувати, дуже важливо зберегти їх, оцифрувати їх, а потім зробити так, щоб вони були доступними для досліджень. Я запримітив, що більша частина авангардного фільму знаходилась в одному закладі, де вивчали театр і кіно в комуністичний період, це для мене було справжнім відкриттям.»

У наступні роки за допомогою проєкту Активний архів будуть переглянуті симало фільмів та розпочниться масштабний процес оцифрування та відновлення всього архіву студентських фільмів, а їх майже 2000. Проєкт також має на меті виявити та зробити доступними декілька типів архівних матеріалів UNATC: фотографії, сценографічні замальовки, дипломні роботи або дисертації, матеріали про виступи студентів протягом семи десятиліть існування цього закладу, а також адміністративні документи, які висвітлюють педагогічну еволюцію у галузі сценічного мистецтва та кінематографії. Андрей Рус, куратор кінопрограми архівних фільмів UNATC ствердив: «Короткометражний фільм є дешевшим ніж повнометражний фільм, тому було зроблено багато короткометражних фільмів. Навіть у 70-ті роки, дуже добрі роки для румунського кіно, щорічно знімалося не більше 20 повнометражних фільмів, в той час як короткометражні фільми кіностудії «Sahia-Film» перевищували 200. Була також кіностудія «Animafilm», де знімали анімаційні фільми, які, на жаль, вже недоступні. Також було кілька сотень кіноклубів, і я впевнений, що серед фільмів, зроблених там, було чимало експериментальних кінострічок, але, на жаль, ці фільми не дійшли до широкої публіки. Я сподіваюся, що тепр , у цьому новому контексті, у Національному університеті театру і кіно імені Йоан Луке Караджале, в якому дослідницький відділ розвивається та існує великий інтерес для архівної галузі, нам вдасться пробудити інтерес людей, досягти успіху в залученні навіть приватних архівів. Це дуже велика проблема румунської культури, не лише кіно чи театру. Дуже часто трапляється, що артистам нікому залишати свої особисті архіви. Багато з цих архівів залишаються спадкоємцям або друзям, але вони недоступні широкій публіці, вони не є доступними для досліджень. І дуже важливо мати центри, які б займалися цими архівами, існує так багато прикладів відомих музеїв чи вищих навчальних закладів, які досліджують архіви».

IV Багатокультурний фестиваль перформативних мистецтв «Caleido» пройшов з 21 по 25 травня та презентував 20 незалежних постановок театру, танцю та перформансу. Сім постановок були власними, а чотири прем’єри. Головною ціллю четвертого випуску фестивалю було розширення міждисциплінарного, міжкультурного та міжетнічного діалогу в рамках «Caleido Talks». Були проведені дискусії у форматі подкастів, у ході яких була обговорена тема фестивалю, а саме: суспільство, що розглядається багатосторонньо, через фільтр стереотипів, стосунків, жінок, громад та недавньої історії.

Цього року художнім керівником фестивалю була Андрея Новак, незалежна артистка, хореограф та перформер, яка подає деталі: «Це перший випуск, в якому я беру участь у якості людини, яка робить художній відбір. Попередні фестивалі також стосувалися різноманітності та мультикультуралізму. Я дізналася від ініціаторів та організаторів про те, що фестиваль розпочався з певної потреби, а саме з необхідності об’єднати в одному просторі та в одному контексті різні постановки. І коли я кажу різні, я маю на увазі тематику, естетичний спосіб та дискурс. А ідея полягала в тому, як я вже сказала, щоб ці всі постановки були представлені в одному і тому ж просторі, щоб публіка могла створювати зв’язки та спостерігати за явищами, які артисти мали на увазі, щоб мати більше поглядів на те саме. Я хореограф, і в 2019 році фестиваль «Caleido» зробив постановку спектакля, над яким працювала я разом з актором Іштваном Тегласом. І оскільки ця постановка сподобалась організаторам фестивалю, вони запропонували мені, щоб на цьому випуску я розвивала цю сторону фестивалю, а саме танцю та перформансу. Я погодилась, тому що мені дуже сподобалася ця ідея, тим більше, що на мою думку, спектаклі не повинні бути спеціалізованими, тобто виключно танцювальними або театральними. Я думаю, що постановки можуть поєднувати різні види мистецтва, саме тому фестиваль «Caleido» був платформою, яка мені була потрібна, платформою, яка допомогла мені розвивати свої проєкти.»

Художній керівник фестивалю Андрея Новак розповіла про чотири постановки фестивалю «Caleido», захід, який мав на меті звернути увагу й на невизначену та нестабільну ситуацію незалежного театру і перформативних мистецтв, в цілому: «Я працювала також з пропозиціями організаторів, я оголосила два open call для проєктів. Один для проектів, яких ми запросили брати участь у фестивалі, та інший для проєктів, яких ми створили під час фестивалю, це дуже важливий аспект фестивалю «Caleido». У 2020 році фестиваль «Caleido» зробив постановки для чотирьох проєктів, що для фестивалю і для такого важкого року, як 2020 рік, було багато, і цього року були показні відповідні прем’єри. У зв’язку з оголошенням до конкурсу проєктів, я дуже хотіла, щоб у фестивалі були також постановки з інших містах країни, не тільки з Бухареста. У Румунії є багато незалежних артистів, які мають дуже добрі проєкти, і я зажадала дізнатись про їх наміри та зуміла залучити їх до фестивалю. Я надала повну свободу Паулу Дунке/Паулі Данкер, активісту/активістці queer-групи, який/яка створив/створила команду, з якою представив/представила шоу під назвою «Захоплення радикальним перформансом». Це шоу про рух Voguing (вид танцю, який розвинувся на сцені бальних танців у Гарлемі у 80-х). Наскільки мені відомо, це одне з небагатьох шоу в нашій країні, яке займається цим явищем і поглиблено розглядає його з різних точок зору. Наявний особистий аспект, але у шоу також є багато інформації про культуру Voguing, про яку мало відомо у нашій країні. Тим більше варто побачити це шоу й з виховної точки зору. Шоу наповнює енергією, є дуже візуальним та легко сприймається публікою. Цього року фестиваль «Caleido» також презентував спектакль Bildungswoman режисерки Елени Морар. Bildungswoman – є гарним спектаклем, але в той же час має дуже цікаву тему. Йде мова про жінок та про дорослість. Я уникаю вважати його феміністичним маніфестом, але очевидно, шоу має дуже чіткий феміністичний вимір. Ще однією постановкою «Caleido» була Міс Юлія, постановка режисера Андреї та Андрея Гросу. «Міс Юлія» – ​​текст був написаний наприкінці XIX століття, але він є дуже актуальним. Останньою постановкою «Caleido» була «Libretto Impostura», режисера Матея Лукача-Грюнберга, друга частина трилогії. Цей спектакль з гумором та іронією говорить про самозванство.»