Tag: культура

Після досягнутого успіху, в тому числі на міжнародному плані з романом «Соленоїд», письменник Мірча Кертереску повертається на літературний ринок з
новою книгою. Роман «Меланхолія» це ностальгічний спогад про дитинство та
юність. Реалістична і водночас мрійлива, яка відрізняється
від усього написаного автором, ця книга розповідає про самотність, розлуку, кохання та героїзм. Вона є улюбленою
книгою читачів, будучи найбільш проданою книгою видавництва «Хуманітас» на книжковому ярмарку Bookfest 2019.

Ключем читання цієї книги, на думку літературного критика Косміна Чотлоша, є вид екзистенціальної пригоди,
якого пропонує автор. Книгою Меланхолія, Мірча
Кертереску пропонує нам «вправу величезної щирості та дивовижної
автентичності, дозволяє нам проникнути в його світ особливої
душевної чуйності», – додав літературний критик.

Під час презентації книги Мірча Кертереску
розповів про те, як народилася книга «Меланхолія» та яке місце посідає вона у його творчості: Не йде мова про книгу, яка є новим етапом моєї творчості, яка продовжує
цю інтимну історію мого письма. «Меланхолія», як й інші мої книги, є незалежною книгою, яка не має прогресивного зв’язку з іншими
моїми книгами. Вона не є найбільшим
здобуттям моєї творчості або найважливішою книгою, яку я написав після десятиліть.
Це те саме, що й всі інші мої книги, такі як: Чому ми любимо жінок, Прекрасні незнайомці, Ностальгія, Транвесті. Мої книги не рухаються до
ідеальної точки. Мої сили не зростають протягом часу. Я
нічого не навчився пишучи літературу протягом сорока років, я не вдосконалювався. З самого початку я був
таким самим. Я був тим самим і мав свою територію ,
яку я вважав як своєю
і я намагався досліджувати і підкорювати її з кожною написаною мною книгою. Кожна книга покриває шматок цієї планети, яка була надана мені .

Письменниця Іоана Первулеску на презентації книги сказала, що Меланхолія – це досконала книга. ЇЇ зачарувала різниця між звичайною
казкою та особистими
історіями Кертереску. Вона також розповіла про те, яким чином Мірчі Кертереску вдається з усіма своїми книгами збагачувати мову, збагачувати слова
новими значеннями, чого вміють лише
великі письменники. Ідея книги Меланхолія народилася через два роки після закінчення роману
Соленоїд, ця історія вже не вмістилася в вищезгаданому томі. Мірча Кертереску: Розповідь називалася «Гра» й я не вважав її серйозною
річчю. Коли я працював над нею вважав її іграшкою.
Але опісля, я
написав першу розповідь, яка була включена до книги й називається «Містки», йде мова про дитину, яку покинула матір. Важко написати розповідь на 40 сторінок про
п’ятирічну дитину. У цій розповіді йдеться про розлуку з матір’ю, про одну з перших травм, через яку
ми всі переходимо. Ми
переживаємо травму народження, коли
покидаємо фізичний утроб матері, а потім іншу травму коли покидаємо психологічний утроб матері, тому що до чотирьох-п’яти
років ми ще знаходимося в утробі матері, та ще повністю залежимо від
неї. Навіть якщо ми знаходимося поза її тілом, мати все одно тримає нас у психологічному утробі. У всіх нас є ця надзвичайна
травма, друга розлука, наша психологічна розлука, і саме про це йде мова в першій розповіді. Це свого роду перебільшення цієї розлуки.
Зазвичай мати психологічно покидає нас, хоча фізично залишається з
нами й після 5-річного віку. У вищезгаданій
розповіді, мати зовсім покидає
дитину й дитина сама повинна справитися з цією страхітливою травмою. Оскільки без мати, ми як дорослі без Бога. Такою
є ситуація дитини у першій розповіді, що є причиною меланхолії, почуття яке зростає протягом
усього життя, почуття того, що мати вже
не тримає нас за ручку.
Спочатку йде мова про маму, потім
кохану, потім самого Бога.
Ми залишаємося одинокими, це
є центральне почуття книги, це суттєва, фундаментальна метафізична
самотність.

Книги Мірчі Кертереску
були нагороджені Румунською академією, Спілками письменників Румунії та Республіки
Молдова, Міністерством культури, Асоціацією письменників Бухареста, Асоціацією
видавців Румунії. Роман «Ностальгія» отримав у 2005 році Літературну італійську премію «Джузеппе Ацербі». Мірча Кертереску є лауреатом багатьох премій, серед яких: міжнародна літературна премія Віленці (2011), міжнародна літературна премія Haus der Kulturen der Welt, Берлін (2012),
міжнародна літературна премія, Берлін (2012),
премія від Spycher Literaturpreis Leuk, Швейцарія (2013)і,
Гран-премія Міжнародного поетичного фестивалю в Нові-Саді (2013),
Премія Tormenta en un vaso,
Іспанія (2014), Премія Euskadi de Plata, San Sebastian (2014), Премія За європейське взаєморозуміння у
Лейпцигу (2015), Державна премія Австрії з європейської літератури (2015), Премія Летео, Іспанія (2017), Премія Formentor de las Letras (2018).

Край, багатий на історію та легенди, Добруджа приваблює туристів насамперед через
мультикультуралізм. Етнічні громади, що живуть у цьому просторі, є прикладом мирного співжиття. Турки, татари, греки, вірмени, євреї, руські- липовани
та українці всі сприяли
процвітанню цього регіону.

Діана Слав, гід в місті Констанца, представляє нам грецьку
громаду: «Грецька
громада була і досі є дуже причетною до всього, що означає культурне життя Константи. Греки дали
нам першу державну школу в Констанці, побудовану близько 1865 року, і перший
театр у місті Констанца. Його називають Елпіс, що грецькою мовою
означає надія,
і він був побудований у 1898 році. Джордж Енеску виступив тут з двома концертами, а Ніколає Йорга виголосив невелику
промову,а його мати грекиня. Також у Констанці є перша християнська церква, грецька церква Преображенія. Її будівництво було завершено в 1868 році. Всередині можна побачити оригінальні
люстри від 1862 року, привезені з Мурано, із муранського скла, подаровані купцем грецького
походження. Протягом десяти років це була єдина християнська церква в
Констанці, тому католики та православні разом правили молебні в цій церкві. Чому це була єдина християнська
церква? Вона була побудована за часів Османської імперії. Грекам
вдалося домовитися з турками, щоб збудувати свою християнську церкву. Основна умова турків полягала в тому, щоб вона не
була вище мечеті, що
знаходилась поблизу. Дах
був плоский, без хреста і без дзвіниці. Заклик до молитви
дозволявся лише мусульманам. Нинішня дзвіниця побудована 1947 року, є функціональною і тепер.

На сходах цієї церкви були Кароль I та майбутній цар Росії у 1878 році, коли румунський король здійснив свій
перший візит у Добруджу. У цій церкві було проведено Te Deum, щоб вшанувати пам’ять
воїнів, які загинули в боях під Плевною та Грівіцею за
незалежність. Міхня Гаджіу, заступник голови грецької громади в Констанці, каже,
що наразі в в цьому місті живе близько 2500 греків. Важлива вулиця для них
називається Арістіде Карацалі: Арістід Карацалі був першим соціалістом Добруджі. Будинок, в якому він жив,
знаходиться зліва. Перша іскра більшовицької революції почалася на судні Потьомкіна. Воно здалося румунській владі у 1905 р. Усі офіцери були висаджені
в Констанці. Деякі залишилися тут, інші іммігрували в Аргентину, а деякі повернулися до
Росії, де їх стратила царська
імперія. Арістіде
Каратзалі дав притулок російським офіцерам. Ця вулиця була названа його іменем
у 1947 р. Нижче знаходиться театр ляльок
Елпіс, а на цій же вулиці мешкав Нікола Пападополь. Він був
оголошений першим
громадянином Румунії Каролем I в 1877 році, оскільки він був мером Констанци до приходу румунської влади. Він займався
збором податків, які він
передавав
османській владі. Наступним мером Констанци був також грек Антон Олександідрі. З самого початку грецька громада
брала участь у розвитку міста Констанца. Грецькі мешканці Констанци до моменту приєднання Добруджі з
країною звернулись
з проханням до румунської влади, щоб ними керували румуни, а не болгари».

Маючи багату історію, традиції та
специфічну гастрономію,
громада росіян-липован збирається у церкві Вознесіння
Господнього, села Гіндерешть повіту Констанца. Будівництво церкви розпочалося в 1906 році. Її висота сягає 45 метрів. Анфіса Демід, вчителька румунської та російської
мови в школі Ґідерешть та голова громади руських -липован розповідає: Наші предки – це старовіри православного обряду, які не хотіли
відмовлятися від старої віри, як вони вважали її. Липованами називаються лише тих, хто живе на румунських землях. Одним із пояснень назви було
те, що перше поселення росіян було поблизу липового лісу звідки походить і назва липовани. Кажуть, що перша документальна згадка
про нашу громаду знаходиться в літописі Волощини де згадується, що в Добруджі живе населення росіян, яка
перебувала під Туреччиною, в населеному пункті під назвою Ґіндерешть. Ми живемо в цьому
краї майже 300 років. Назва турецького походження, означає
гарне місце. Липовани, як правило, оселилися біля вод, щоб ловити рибу, адже вони
прибули з Дону, і це було основним заняттям. Ми
зберегли давні церковні
ікони, книги та традиції.

Тут ви зможете послухати жіночий хор
Новосьолка та насолодитись традиційними стравами, такими як млинці з сиром, бліни, пироги,рибний борщ та добрим вином.

Підходимо ближче до румунського
берега Чорного моря і потрапляємо до міста Мангалія. Розташована поблизу туристичного порту, в старій частині міста, мечеть
Султана Есмахана
та її кладовище займають площу близько 5000 квадратних метрів. Фахівці
вважають, що це одна з найкрасивіших пам’яток архітектури, завдяки поєднанню
грецького та турецького стилів, додаючи до них мавританських впливів. Притвор, дерев’яні стовпи та перила надають
особливого вигляду мечеті, занесеній у 2004 році до списку пам’яток історії. Халил Ісмет, імам
Султанської мечеті Есмахана у Мангалії розповідає: Мечеть Султана Есмахана – одна з найдавніших в Добруджі. Її побудувала однойменна принцеса, дочка султана
Селіма II та дружина Соколлу Мехмеда Паса. Це одна з найдавніших мечетей та
пам’ятка історії. Мечеть Султана Есмахана відкрита для віруючих цілий день. У нас є
п’ять щоденних молитов. Служимо молебень арабською мовою, а проповіді – турецькою. У
Мангалії мусульманська громада налічує понад 900 сімей. Також влітку її відвідують багато туристів як з країни, так і
за кордону.
До нас приїхали туристи, які ніколи не бачили мечеті і були вражені нею.»

Матеріал
складений за підтримки
Департаменту міжнаціональних відносин при уряді Румунії.

У Бессарабії, анексованій в 1944 році Радянським союзом, опозиційний опір радянському режиму, як це мало місце й у випадку інших націй Радянського союзу, характеризувався національними наголосами.

Бессарабські румуни, які зазнали ідеологічних та національних утисків, розвинули культурні форми боротьби шляхом культурної опозиції, щоб протистояти ідеології та денаціоналізації. Вони ніби погоджувалися з офіційними культурними директивами, однак одночасно застосовували підривні заходи, вони писали не дотримуючись політично-ідеологічних канонів. У Молдавській Радянській Соціалістичній Республіці в опозиції у галузі культури в основному були письменники. Саме вони дали поштовх протиборству з культурними попругами режиму. В рамках Спілки письменників, починаючи десь 1950 роками, тобто після смерті Сталіна, мало місце протиборство режиму.

Андрей Кушко, професор Історичного факультету Кишинівського державного університету стверджує, що саме цей період після смерті Сталіна був першим моментом появи напруги в середовищі бессарабських письменників: Йде мова про період відразу після хрущовської «відлиги». Починаючи з цього періоду можна говорити про появу відносно автономних просторів, як інституційних, так і особистих, представників інтелектуальних середовищ Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Вони виникають у тій мірі, в якій динаміка зміни режиму і форми відкритих і жорстких репресій, що характеризують сталінський період, замінюються на набагато менш визначені форми. Йде мова про постійні форми тиску або точніше про опір та опозицію .

Спілка письменників була реформована після 1945 року, замінивши все що представляло румунську культуру. Після смерті Сталіна сформувалися два полюси влади. Андрей Кушко відмічає: На протязі другої половини 1940 років владні відносини в рамках Спілки письменників Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки набули сильної політичної конотації, яка у першу чергу базувалася насамперед на принципах географічної приналежності. Тобто існувала опозиція між так званою придністровською фракцією, тобто між письменниками колишньої Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки на лівому березі Дністра, і так званими бессарабцями. Ця географічна опозиція дублювалася політичною опозицією, яка фактично протиставляла письменників-комуністів, членів партії, безпартійним членам.

Традиції та виховування письменників кожної групи, зрозуміло були відмінні, як і їхні політичні погляди. Андрей Кушко відмічає, що союз двох поколінь румуномовних письменників призвів до появи культурної опозиції: У Спілці письменників Молдавської Радянської Соціалістичної Соціалістичної Республіки переважали письменники двох поколінь, які боролися між собою за керівну роль і переваги протягом десятиліття і протягом 1970-х років. Існує цікава динаміка між поколіннями. З одного боку, йде мова про покоління періоду культурного розслаблення, що мало місце після смерті Сталіна, до складу якого належали письменники, які народилися в 1920-х роках, з-поміж яких чимало одержали освіту в румунських закладах навчання і посідали солідні знання в галузі румунської культури. З іншого боку, йде мова про покоління 1960 років, тобто шестидесятників, як стали вони називати себе пізніше, це група молодшого покоління, письменників народжених наприкінці 20 років та в першій половині 30 років, які одержали освіту у радянських навчальних закладах. Здавалося, що вони належать до прихильників режиму. Ця різниця між вищезгаданими групами письменників досить важлива. Незважаючи на те, що обидві групи часто стикалися з питаннями, пов’язаними з літературним стилем, з визначенням соціалістичного реалізму, вони об’єдналися проти групи придністровських письменників, які спочатку займали домінуючу позицію в Спілці через їхнє наближення до політичної влади та партії. У певній мірі це друге покоління письменників шестидесятників зазнало впливу або можна сказати було виховане попереднім поколінням, поколінням відлиги, вихованого на цінностях символічного капіталу румунської культури. Ці письменники шестидесятники поверхово засвоїли радянські гасла, але в той же час розвинули певний рівень свого критичного мислення.

Культурна опозиція Бессарабії сформувалася в середині 1960-х років завдяки вирішальній події. Андрій Кушко: Переломним моментом був III-ій З’їзд молдовських письменників, що мав місце у 1965 році. Цей конгрес був видатною подією, оскільки позначає явну еволюцію й зміну динаміки влади в Спілці письменників. Конгрес, що мав місце на початку Брежнєвізму вважається кульмінаційним моментом опозиційної діяльності місцевої інтелігенції. Він засвідчив визнання письменників-шестидесятників, які першими стали писати свої твори румунською мовою. Від 1957 року так звана молдавська мова стала стандартною румунською мовою, що застосовує кирилицю, як форму письма. Це була остання мовна реформа періоду Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Творчість письменників цього періоду значно переважала творчість їхніх попередників й була рівночасною із спробами лібералізації, що яскраво проявлялися у всьому Радянському Союзі. Маю намір назвати тут окремих представників цього покоління, таких як: Грігоре Вієру, Іон Друце, Ауреліу Бусуйок, Павел Боцу та інші. Цей III З’їзд письменників був першим проявом чіткої національної орієнтації й першою подією в Молдавській Радянській Соціалістичній Республіці, що мала місце румунською мовою після Другої світової війни.

Культурна опозиція в Бессарабії діяла майже на дарма, але була наполегливою, завзятою щодо її національного напрямку й в кінці кінців перемогла. Однак, лише згодом результати цієї наполегливої боротьби стануть явністю.

Розпочавшись під час Третьої Французької Республіки період, відомий як La Belle Epoque (Прекрасна епоха), був періодом регіонального миру і економічного процвітання, піком колоніальних імперій, а також технологічних, наукових та культурних інновацій. Румунія так само приєдналася європейському духу цього періоду ще до Першої світової війни. Всесвітня виставка в Парижі, в 1900 році, була місцем, де геополітика проявляла себе на культурному рівні. Водночас, цей визначний захід був місцем проявлення ідей, які зазвичай контрастували з тим, що насправді представляли відповідні країни.

Історик мистецтва Ервін Кесслер взяв участь у дебатах під назвою Ідеї в Агорі, організованих Бухарестським муніципальним музеєм, де він виступив з доповіддю на тему Традиція, модернізація, авангард і повернення: аватари румунського мистецтва до і після Першої світової війни. Ось, що він ствердив: На Всесвітній виставці в Парижі, в 1900 році, Румунія мала своєрідний стенд. З одного боку, вона влаштувала тоді національний павільйон, який виглядав як нафтова свердловина, тобто як крок вперед, у майбутнє. Це промислова Румунія, але всередині павільйону були ікони, народні танцюристи, вишиванки, селянське мистецтво. Все разом. Румунія рекомендувала себе як країна, яка під покривом промислово-розвиненої країни, мала величезне традиційне, селянське тіло. Але треба уточнити, що понад 75% населення проживало у сільському середовищі. Більше 60% виробництва Румунії не були результатом нафтової промисловості, а сільського господарства.

Історик Сорін Антохі, ведучий конференції Ідеї в Агорі розповідає про сільську Румунію під час Всесвітньої виставки в Парижі 1900 року, а також про стан румунського селянина тих часів, на відміну від ідилічного способу представлення сільського світу у творах Ніколая Грігореску: Іноземні мандрівники, повторно пишуть, у своїх спогадах, про селян. Це майже зниклий, невидимий, невиразний селянин … Цей майже зниклий селянин є ставкою шокуючого явища, як ми бачили в цей період соціальної напруженості, економічної кризи, всі ці речі, які ведуть, у випадку Румунії, до нетиповості, і це у той час як королівська родина святкувала свій ювілей у 1906 році. Це набагато більша потьомкініада, у тому сенсі, що Князь знав, що це не та Румунія.

Невдоволення нового покоління митців щодо тогочасного мистецтва призвело до того, що рік потому, 3 грудня 1901 року, деякі з них вирішили створити проект під назвою Tinerimea Artistica «Художня молодь». Новизною цієї елітарної асоціації в румунському мистецтві був салон європейського стилю. Молодими митцями, які ініціювали «Художню молодь», були Штефан Лукіан, Георге Петрашку та Фредерік Шторк. З докладною інформацією, Ервін Кесслер: Художня молодь швидко стає частиною західного простору, так що Виставка 1904 року є першою, яка отримала позитивні відгуки в популярному лондонському мистецькому журналі «The Studio», цитую Деякі з виставлених художників, здається, обіймають нові теорії і художні формули. На цій третій виставці від 1904 року, вперше задуманої в міжнародному контексті, «Художня молодь» вперше прагне показати у своїх виставках і серію творів балканських митців.

До кінця першого десятиліття ХХ століття Румунія стала частиною європейської культури. Запуск футуристичної течії в літературі має важливий зв’язок із сучасними румунськими поетами: У Румунії Філіппо Томмазо Марінетті, який ініціював футуризм, був набагато більш відомим ніж в інших країнах Європи ще до лютого 1909 року, коли він опублікував Маніфест футуристів у французькій газеті Le Figaro. Він став відомим у певних обставинах. З 1905 року, коли він почав видавати журнал «Poesia» у Мілані, його журналом був відкритий з початку для румунських письменників. Овід Денсушіану відтоді згадав журнал і Марінетті. У 1906 році в журналі публікуються вірші Елени Векереску. У 1909 році, навіть у рік після запуску футуристичного маніфесту, твори Александра Македонського друкувалися у вищезгаданому журналі. Марінетті був відомим на румунській культурній сцені.

І мистецький
авангард не запізнився та вплинув на румунський міжвоєнний період. Відомі
пізніше письменники заснували видання, яке, хоча мало лише чотири номера, була
платформою для авангардного явища в Румунії та не лише: Навесні 1912
року, з’являється видання «Insula» (Острів) Йона Мінулеску, в якому помітні прояви авангарду, а також відкрите невдоволення до всього, що означає
система румунської сучасності того моменту. Великою частиною редакційної роботи
займалася група молодих ліцеїстів. Пізніше ця група, з жовтня по грудень 1912
року працювала над іншим виданням під назвою «Символ» з ілюстрацією Марчела
Янку. Марчел Янку був художнім керівником видання, а редакторами були
Йон Віня та Самуель Росенсток.

У 1924 році група Contimporanul (Сучасник) була заснована Віктором Браунером,
Марчелом Янку, Міліцею Петрашку та Маттісом Теуцем, які співпрацювали з скульптором
Константіном Бранкушем та іноземними художниками. Перша виставка відбулася 20
листопада 1924 року в залі Профспілки працівників гарних мистецтв, координаторами будучи Артур Верона, Каміль Рессу та Іон
Теодореску Сіон.

Чотири роки тому шахта Петріла була
закрита і оголошена історичним пам’ятником. Це був момент, коли група громадян, під
впливом незвичайних ідей митця Іона Барбу, створивши Асоціацію Весела колонія, подумали перетворити шахту Петріла на культурний, музейний,
туристичний і, не востаннє, комерційний простір. Це вперше, коли група інтелектуалів, митців та архітекторів стали власниками культурної шахти.

Міхай Данчу, представник Асоціації Весела колонія, розповів нам всю історію: «Асоціація Весела
колонія була створена в 2013 році разом з моїми проектами і деяких моїх колег архітекторів. І все почалося з того, що в районі
Колонії, в Петрошань, найбільший історичний комплекс в
долині річки Жіу потребує оновлення, міської реабілітації або регенерації. І тоді ми
створили цю Асоціацію,
ми спочатку провели майстер-класи
з дітьми, які хотіли веселішого
району, ніж яким
він є тепер.»

Асоціація Весела колонія перетворила шахту на маршрут з виставковими залами та
лабораторіями для досліджень і експериментів, де за допомогою мистецьких і
теоретичних засобів та за участю місцевої громади було представлено та
проаналізовано минуле і теперішнє Петріле та її можливості перетворення. За оригінальність проекту Асоціація
Весела колонія отримала нагороду від Національного управління фонду культури, яка була номінована
на Гала-
премій. Докладно розповідає про цю нагороду Міхай Данчу: «Цю нагорода ми отримали в результаті заходів, які ми провели в Петрілі. Я хочу сказати, що Асоціація Весела колонія є одним із членів-засновників
Асоціації «Планета
Петріла»,
тобто група людей,
що сприяє відродженню промислової спадщини шахти Петріла та її перетворення в економічний,
соціальний і культурний центр Долини Жіу. Будучи членами-засновниками, ми взяли на себе новий компонент управління проектом Культурний
простір Петріла,
який має на меті перетворити гірничу справу на культурну на місці колишньої шахти. Ця подія
відбулась минулого року
в серпні, а потім ми домовилися про перейменування гірничого ансамблю на культурний ансамбль в результаті проведення культурних та спортивних заходів».

Творці заходів у шахті Петріла
мали на увазі те, що:
Якщо шахта не давала мені померти протягом 27 років, тепер я запропонував не давати їй померти …, зазначив
на церемонії
вручення нагороди гірник пенсіонер
Кетелін Ченуше. Детально
розповів нам
про організовані заходи Міхай Данчу:Ми робили так, щоб
продовжити проведені з 2014 року заходи,
і в 2018 році зберегти рівень уваги до проекту Петріла, чому
сприяв документальний фільм«Планета Петріла», режисером, якого був Андрій Дескелеску,а в ролях
виступили Кетелін Ченуше та Іон Барбу. Отож, у 2018 році, протягом усього року,
ми провели 10 культурних акцій, найважливіші – День відкритих шахт, що пройшов 1 травня та Культурна шахта Петріла, що відбувся 10-12 серпня. Події полягали у
тимчасовій активації існуючих там приміщень, після гірничодобувної діяльності,
тобто адміністративних приміщень, залів, заповнених промисловим обладнанням, шахтарської траси, вуглевидобувного маршруту,
громадських
приміщень,
галереї та промислової інфраструктури, які були
перетворені на виставки мистецтва, концертні зали та місця
проведення спортивних заходів, в середовищі, що сприяє моделюванню того, що ми
бачимо на заході у колишніх гірничих комплексах, які перетворилися на центри
культурної,
економічної та, навіть адміністративної діяльності.

Міхай Данчу також пояснив, що через звичайну стратегію в сучасному міському просторі,
колишній промисловий простір
був перетворений на культурний, і сказав нам, що ми можемо побачити в Петрілі: «Події- наш першочерговий пріоритет, натомість
маємо волонтерів з-поміж колишніх гірників, на чолі з Кетеліном Ченуше, які насправді утримують цей простір в даний час. Тим часом, 15
листопада минулого року було
створено Музей рятування гірника, унікальний музей в країні, і там, на колишній станції
швидкої допомоги,
постійно забезпечуємо допомогу всім, хто відвідує цей район. Насправді в минулому році у нас було
в цілому 5000 відвідувачів і учасників, найбільша кількість відвідувачів культурного об’єкту
в Долині річки Жіу. Що можуть
побачити тепер відвідувачі це постіндустріальний простір,і перетворений на живий
простір, в парк
архітектурних об’єктів високої якості, зроблені в кінці дев’ятнадцятого
століття, в період між війнами і на початку комуністичного
піднесення, який тепер став барвистим.

У планах Асоціації – продовжити
діяльність у сфері Культурного видобутку Петріли, принаймні на один захід на місяць. Більше
того: «Вперше з 2012 року всі погоджуються з тим, що шахта
Петріла повинна стати культурним простором з адміністративною та соціально- економічною роллю. Ми чекаємо на вас у Петрілі, звичайно, ви не будете
нудьгувати – сказав
Міхай Данчу.

Мова їдиш охоплює велику територію в Центральній і Східній Європі, від Балтійського моря до Дунаю, річки, що вважається їх південним кордоном. Це мова та євреїв центрально та східно-європейського ареалу Європи, що мешкали в колишній Габсбурзькій імперії та царській Росії, а також від Балтики до Румунії. Євреїв, що говорять мовою їдиш у Румунії майже не залишилося,
зокрема через їх масову еміграцію починаючи з 1950-х рр, і це в умовах, коли, за
різними даними у міжвоєнний період у Румунії проживало близько 800 тис. євреїв, половина з яких спілкувалася мовою їдиш у повсякденному житті.

Досліджувати мову їдиш почали в останній чверті XVIII століття, особливо єврейські еліти німецького простору. Вона зазнала впливу від усіх європейських культурних просторів, в яких жили європейські євреї та, природно, культура їдиш стала зустріччю юдаїзму зі всіма культурними формами свого часу. Вона була однаково національною і
транснаціональною, специфічною для єврейського народу, але з елементами інших
етносів. Список тих, хто сприяв розвитку мови та культури їдиш є вражаючим, а серед
найважливіших імен, відомих в румунському просторі завдяки численним перекладам
налічуються письменник і драматург Шолом Алейхем, а також Іцик Мангер,
найвідоміший письменник і прозаїк їдиш у румунському просторі. З 2018 року 30
травня, у день народження Іцика Мангера, відзначається Міжнародний день мови та
культури їдиш.

Камелія Кречун викладає єврейську культуру на Факультеті іноземних мов і
літератури Бухарестського університету. Разом ми здійснили короткий екскурс в захоплюючий
світ мови та культури їдиш. «Їдиш – це мова спільноти ашкенадів, тобто єврейської
громади Східної Європи. Цією мовою спілкувалися протягом тисячоліття по всій
Східній Європі, починаючи від Балтійського моря до Дунаю. Дунай вважається
кордоном цієї культури, оскільки на південь від нього домінувала культура сефардських євреїв. У
Румунії більшість єврейського населення до ХХ-го століття говорило мовою їдиш,
спорідненою з німецькою, але окрема мова, що використовувала гебрайську абетку,
але мала значну німецьку граматичну та лексичну складові. Був, звичайно, й вплив
мов і культур інших народів Східної Європи: польського, російського, українського,
а також арамейської і єврейської біблійної мов. Це надзвичайно гнучка мова,
дуже добре пристосована до соціо-історичних реалій у просторах, де нею
спілкувалися. Цим пояснюється і виняткове мовне розмаїття.»

У Румунії їдиш був активною культурою, тут були школи, театр, преса, політичні гасла
на їдиш, це був справжній пленарний прояв живої мови. Камелія Кречун. «Одним з
напрямків моїх досліджень, про який мені дуже подобається розповідати є історія
їдишського театру, який фактично зародився у румунському просторі. У 1876 році
з усіх східноєвропейських країн, де розмовляли мовою їдиш, саме в Яссах виник найкращий
контекст для виникнення цього культурного явища, який дістався й США, а його
основоположником був Абрам Гольдфаден, російський єврей, який оселився в Яссах напередодні
війни за незалежність, мабуть найвідоміший творець їдишу у румунському просторі.
Був також письменник Іцик Мангер, твори якого були перевидані минулого року, зі
своїм знаменитим романом, на перший погляд для дітей, але насправді написаним
в доступному для будь-якого віку пустотливому ключі – «Книга раю». Він став
відомим поетом, твори якого були перекладені на багато мов. Також можу згадати знаменитого
автора байок Еліезера Штейнбарга, поета Якоба Гропера, великого режисера Якова
Штернберга, який вплинув на румунський театр загалом, не тільки на театр мовою їдиш на
бухарестських сценах. Під час своїх досліджень я не знайшла жодної авторки їдишською
мовою. Ніна Касьян робила переклади з їдиш на румунську відомих авторів, але
вона румунська поетеса, вона не творила на їдиш.»

Преса була засобом за допомогою якого їдишська інтелігенція
зверталася до своєї спільноти, а також до ширшої спільноти далеко за межами кордонів
країни. Докладніше про це розповідає Камелія Кречун. «Преса мовою їдиш є малодослідженою,
але дуже цікавою сферою, з огляду на наявність в ті часи значного їдишського
населення, особливо в XIX-му та на початку ХХ-го століть. Наприклад місто Ясси, майже половина
населення якого було єврейської національності, котре значною мірою спілкувалося
мовою їдиш, було великим центром єврейських друкованих ЗМІ. Перші публікації мовою
їдиш з’явилися там вже в 1850-х рр. Це була дуже динамічна преса, яка з
економічних причин сильно коливалася. Було багато недовготривалих публікацій, але
які віддзеркалюють соціальну, політичну і культурну реальність тих часів. У
міжвоєнний період й особливо після Голокосту, частка їдишської преси зменшилася,
але в 1950-х роках по національному радіо транслювалися передачі мовою їдиш. Досі
працюють деякі їдишські видання, у тому числі журнал «Єврейська реальність», що
видається Федерацією єврейських громад Румунії.»

Сьогодні
мова та культура їдиш в Румунії перебувають під загрозою зникнення. Проте
багата спадщина і життєвість їдиш завжди є джерелом натхнення для сьогодення.

У Бухарестському факультеті іноземних мов, 17 травня,пройшов День української культури. Захід організовано Департаментом слов’янської філології
Факультету іноземних мов Бухарестського університету, за підтримки Посольства
України в Румунії, в партнерстві з Союзом українців Румунії. У заході взяли участь професори та студенти, представники Посольства
України в Румунії та Союзу українців Румунії. Захід координовано
викладачами Альоною Біволару та Романом Петрашуком. Студенти українського відділення факультету виконали українські пісні та переглянули фільм про
українську вишиванку. Мета заходу-просувати українську культуру
у румунському просторі.

У своєму виступі директор Департаменту
слов’янської філології Октавія Неделку зазначила: Подібні заходи щодо
відзначення української культури в Румунії стали традиційними. Щороку ми
відзначаємо день слов’янських культур. І з цієї нагоди ми проводимо наукові симпозіуми у яких Союз українців
Румунії є традиційним партнером. Цей проект ініційовано Бухарестським університетом. Українське відділення Факультету іноземних мов представляє низку культурно-мистецьких заходів про
українську культуру та цивілізацію»

Продекан Роксана Утале
підкреслила: «Мені дуже приємно брати участь у заході-День української
культури. Я рада , коли певна культура проявляє себе так яскраво. Контакти між
української та румунською культурами є численними. Українська культура має багато
чого сказати в Румунії. Українська література має багато сказати румунському
народові. І переклади з української літератури цікавлять румунського читача і сприяють
літературі взагалі.»

Виступаючи перед
присутніми Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії Олександр Баньков відмітив: «Мені дуже
приємно бути сьогодні тут серед вас вже на традиційному святкуванні Дня
української культури в Бухарестському університеті. Можна багато говорити про
спорідненість культур, про близькість української та румунської культур. Вчора
ми святкували всесвітній День української вишиванки, яка насправді є частиною і
румунської культури. Говорячи про українську та румунську мови складніше сказати,
що з філологічної точки зору вони якимось чином схожі, споріднені, але ми
завжди знаходили і знаходимо спільну мову, незважаючи від того, якою мовою ми
спілкуємось, чи то українською, чи румунською. Мені дуже приємно, що одним з
результатів цього діалогу, цього порозуміння між нами є якраз вже традиційні
святкування Днів української мови і культури тут в Румунії, безпосередньо в
Бухарестському університеті. Я хочу запевнити всіх тут присутніх, що з боку
Посольства України в Румунії і мене
особисто ви завжди матимете підтримку і все
необхідне для того, щоб реалізовувати ті проекти, які у нас є, які у нас
з’являться, і все те, що необхідно
робите разом ми будемо робите із нашим залученням безпосередньо. Ми хочемо
подарувати українській секції Філологічного факультету проектор, також
планшет,який так само підключається до цього проектора, які допоможуть вам у
вашій роботі.»

У рамках заходу відбулась презентація роману «Час» Миколи Хомича, перекладеного румунською мовою українським письменником Міхаєм Трайстою з Румунії. Торкаючись свого
перебування в Румунії письменник Микола
Хомич зазначив: «Я сьогодні дійсно схвильований. Я вперше в Румунії і у мене
таке відчуття, що я знаходжусь в Україні. По-перше, дуже багато цікавих людей та
щедрих українців. Хоча їх небагато, але це така дуже активна діаспора Я дуже вражений тим,
що я не очікував, що такі близькі наші народи. Давня історія нас об’єднує. Це
культура Кукутень-Трипілля, і ареал цієї культури об’єднує ці дві країни. Вчора
в Україні і всьому світі був День вишиванки і я бачив на вулицях Бухареста та в
Університеті вишиванки, і культура вишиванки об’єднує ці два народи. Моя тут
презентована книжка називається «Час», румунською Тімпул. І я здивований тим,
що газета, яку видавав Міхай Емінеску теж мала назву час. Книга є про час. Це
час особистості, людини пластичного хірурга, який намагається зупинити час, така марна справа. Також це час України.
Торкається також історії України, перетворення радянської людини на вільну з європейським мисленням людину. Я гадаю, що
вона зацікавить румунського читача. Це книга дає можливість нашим народам ще
краще пізнати один одного, а українцям,
які тут проживають це шматок Батьківщини.»

«Цікавий роман письменника
Миколи Хомича, і не менше цікавий переклад здійснений письменником Михайлом
Гафією Трйастою. Цікаво те, що оригінал роману вийшов під назвою «Час», а
перекладач знайшов відповідний заголовок «Дресирувальник часу». Головний герой
цього роману лікар хірург, який відмолоджує більш-менш, головно жінок, і ніби
грається з часом. Це мені нагадує
румунську казку «Молодість без старості». Але, на жаль, це обманлива
назва у тому розумінні, що хочемо, не хочемо час минає. Це такий вічний елемент
з яким не можна боротися, хіба хорошою професією, коли можна служити людям.
Цікавий роман і з іншої точки зору, що
він охоплює дані про сучасне суспільство України. Також цікава лінія головного
персонажа»- зазначив український письменник Корнеліу Ірод.»

Нагадаємо, що румунською
мовою письменник Михайло Трайста переклав роман «Клітка для вивільги» Володимира
Даниленка та повість «Кров папороті»
Ігоря Гургули.

Короткометражний фільм
«Різдвяний подарунок», режисера
Богдана Мурешану, нещодавно отримав
Гран-прі на Міжнародному фестивалю короткометражних фільмів
у Клурмон-Феррані. З моменту свого показу на різних фестивалях, фільм
Богдана Мурешану був нагороджений численними міжнародними нагородами, серед яких премією «Дні румунського фільму» на Міжнародному
кінофестивалі Трансільванія,
Гран-прі на Фестивалі короткометражних фільмів у Коттбусі та спеціальною відзнакою на фестивалі в Монпельє.

Дія фільму відбувається
ввечері 20 грудня 1989 року. Історія починається з листа хлопчика до Діда
Мороза, в якому дитина пише, який подарунок зажадали батьки на Різдво. Батько дізнається, що в листі, надісланому
поштою, маленький виявив його бажання: побачити Чаушеску мертвим. Ми провели розмову з Богданом Мурешану про
фільм як про дискурс, про
надію, що походить від активізації громадянського суспільства, про обов’язок
говорити про історичні моменти, які пережив, особливо тому, що інший багаторазово
премійований короткометражний фільм Богдана Мурешану Пострижений, поголений та зачесаний
розповідає історію, яка відбувається в Румунії в 1990-х роках, відразу ж після революції, коли
перукар впізнав серед клієнтів свого
колишнього ката.

Богдан Мурешану: Я пережив
дуже бурхливі часи, зокрема дві революції, а саме Революцію від 1989 року та цифрову революцію, коли мені було дуже дивно що, все
переселяється в Інтернеті. Зрозуміло,
що ці
події та інші вплинули на мою біографію.
Наприклад, той перехідний період
початку 90-х рр., коли майже не було правил та вся сила залишилася в руках тих, хто керував країною і під час комуністичного режиму так звані «колишні». Для мене ті часи були бурхливими, було важко щось зрозуміти. Мені здавалося, що був розсіяний будь-який порядок речей, порядок який був знову наведений набагато пізніше під тиском
західних установ. А це тому, що наші
установи залишилися без так званого змісту, як до
речі є й тепер. Наприклад, нагороду, яку я отримав нещодавно на Міжнародному фестивалі короткометражних фільмів у Клермон-Феррані є дуже
важливою, тому що вона
надана серйозною установою із закордону. Міжнародний
кінофестиваль Трансільванія дуже
важливий, там я отримав премію «Дні румунського фільму» за мій короткометражний фільм. Однак, дуже
важлива є перевірка із закордону, оскільки ми вже не довіряємо цінностям, які були знищені під час комуністичного періоду.
Так що треба часу для того,
щоб відновити цінності та, щоб керівні установи
набували свого значення.

Одним з намірів Богдана Мурешану було перетворити «Різдвяний подарунок» у
чорну комедію: Я дуже старався
зрозуміти як це можна зробити, як можна за допомогою даних історії, перетворити
все на чорну комедію. І, здається, що мені вдалося. Тому що я побував з цим фільмом
у багатьох місцях світу, і я помітив, що глядачам, з усіма культурними
відмінностями, подобався фільм. Перш за все, я був дуже здивований тим, що ці
люди розуміють нюанси діалогу. Коли я працював, я боявся, що глядачі з інших
країн не зрозуміють всіх нюансів і натяків фільму. Я думав, що вони не
зрозуміють, хто є дядько Ніку, як можна боятися сусіда, як це може статися, щоб
підозрювати свою дружину і т.д. Я боявся, що фільм буде зрозумілий лише в
країні, або його меседж зрозуміють лише глядачі зі Сходу. Можу сказати, що я
був вражений, коли його почали відбирати на фестивалях, я майже не міг
повірити, що його меседж сприйняли члени журі. І це мені дуже сподобалося. І я
був радий, що те, що здавалося мені місцевим, виявилося універсальною мовою,
легко зрозумілою, якщо розглядати її з точки зору влади, страху, параної.

Я навіть пам’ятаю, що на одному з фестивалів хтось оцінив, що я залишив за
собою велику, відому історію, та що я просто зосереджувався на тому, що
відбувається в квартирі. І навіть я наважуся сказати, що ззовні Революція ясніша,
ніж ми бачимо її звідси.

Андрій Венчіке, Іоана Флора та хлопчик Лука Тома є головними персонажами фільму
«Різдвяний подарунок».

Сьогодні ми відправимось на північний схід країни, в місто з багатою історією та інтенсивним культурним життям. Йдеться про Ясси. Відвідувач, що приїхав сюди вперше, побачить, що на кожному кроці він оточений історією. Через давню культуру Кукутень-Трипілля, сторінки, написані великими боярськими сім’ями, історичний момент призначення Александру Йоана Кузи правителем румунських князівств, мистецтво, науку та інновації, Ясси збагачують історію Румунії.

Анка Зота рекомендує відвідати Ясси особливо з огляду на дуже приємну і гостинну атмосферу, яку туристи знаходять там: Туристи можуть займатися культурним туризмом. Ми також маємо гарні пропозиції для активного туризму, добре відоме паломництво на Святу Параскеву, а також пропозиція для релігійного туризму. Останнім часом розвинувся діловий та медичний туризм. Щоб не пропустити найголовнішу атракцію міста Ясси, я б порекомендувала вам почати серію візитів з Палацу культури, що включає чотири дуже цікаві музеї. Музей історії дає нам уявлення про контекст появи на карті міста. Етнографічний музей розповідає про заняття наших предків. Музей мистецтва має дуже гарну колекцію румунських картин. Дуже цікаву колекцію можна побачити в Музеї механічної музики. Куратори цього музею організовують фестиваль раз у два роки. Було б також цікаво відвідати Ясський Музеї. Відвідувачі можуть прогулятися поруч із музеєм і помилуватися багатьма об’єктами, зібраними протягом століть. Ще однією емблематичною атракцією Ясс є Університетський музей, де ми дізнаємося про цивілізацію Кукутень-Трипілля та університет імені Александру Йоана Кузи, перший університет в Румунії. Але ми рекомендуємо туристам обов’язково відвідати хату де народився відомий румунський письменник Іон Крянге. Це може бути цікавим не тільки для румун, які всі знають про письменника, але й для іноземних туристів, які можуть побачити традиційну румунську хату, яка дуже добре збереглася, а також розташована у дуже красивому районі. Також дуже красивий Ботанічний сад для любителів прогулянок на свіжому повітрі».

Кількість туристів постійно зростає в останні роки, продовжує Анка Зота: Дотепер,починаючи з відкриття в 2006 році нашого Центру, перше місце посідають французькі туристи, за якими йдуть італійські, іспанські та німецькі. Знедавна спостерігається тенденція до зростання кількості туристів з Ізраїлю. Вони задоволені тим, що тут люди гостинні, і що вони мають, що відвідати. У нас є карта міста, і англійською мовою та інші рекламні матеріали англійською, французькою та німецькою мовами, які ми пропонуємо туристам відповідно до того, що вони хочуть робити.»

Ясси також привабливі прогулянками: «Ясси оточені лісами, де можна провести довгі і красиві прогулянки. Дуже безпечно гуляти лісами, що навколо Ясс. Є також деякі позначені стежки, а також є дуже цікаві велосипедні маршрути. Є варіанти як для найдосвідченіших, так і для менш досвідчених, які хотіли б легко пройти 20 км дуже гарним лісом. Є центри оренди велосипедів, і наш офіс підтримує зв’язок з цими центрами, які ми рекомендуємо туристам, коли їм це потрібно».

Ось напрямок для всіх категорій туристів та відвідування в будь-який період року.

9-го квітня 2019 року в бухарестському театрі
Одеон відбувся XIII-й Гала-вечір премій культурного тижневика
«Обсерваторул културал». З цієї нагоди ми запросили заступника головного
редактора журналу «Обсерваторул Културал» (Культурний оглядач) Овідіу Шімонка
розповісти про останній гала-вечір сучасної румунської літератури та про її
сприйняття у західних країнах.
Однією з новин Гали-вечора премій культурного тижневика «Обсерваторул културал»
була премія «Observator Universitas», яку присудили студенти філологічних
факультетів за один том поезії.

Але, на початку Овідіу Шімонка розповість про премію «Observator Lyceum» (Ліцейний оглядач), яку вже четвертий рік поспіль присуджують
старшокласники з столичних національних коледжів. Цього року з наступних
коледжів: Національний коледж імені Йона Луки Караджале, Національний коледж
імені Джорджа Енеску, Національний коледж імені Юлії Хашдеу, Національний
коледж імені Георге Лазера, Національний коледж імені Міхая Вітязул,
Національний коледж імені Святого Сави, Національний коледж імені Георге
Шінкая, Національний коледж імені Тудора Віану. Проект «Observator Lyceum» (Ліцейний оглядач) був ініційований у 2016 році
культурним тижневиком «Обсерваторул културал» за підтримки
Національного музею румунської літератури за зразком престижної французької
літературної нагороди – Гонкурівська премія ліцеїстів.Проект спрямований на створення
комунікаційної платформи між сучасними румунськими письменниками і молодими
читачами та має на меті, зокрема, заохочувати молодих осіб до румунської
літератури і розвивати пристрасть до читання.

Овідіу Шімонка: «Це був дуже цікавий досвід, учні, які ввійшли до складу
журі прийшли до редакції «Обсерваторул Културал», де ми обговорили з ними всі книги в номінації «Проза». Я радий, що серед цих молодих людей є майбутні критики та професійні
читачі румунської літератури. Слід сказати, що учні, які оцінили кники з метою надання премії
«Ліцейний оглядач» користувалися підтримкою надзвичайних вчителів, які
заохочували їх читати сучасну румунську літературу. Новиною Гали-вечора премій
культурного тижневика «Обсерваторул културал» є премія «Observator
Universitas», яку присудили студенти філологічних факультетів. Ми покладалися
на студентів Бухарестського філологічного університету, Клузького університету
імені Бабеша Бояї, Ясського Університету імені Александра Йона Кузита Сібіуського університету імені Лучіана
Благи. Зі запропонованих книг, вони обрали том поезії. Так що є читачів, є
майбутнє для румунської літератури, є й пропозиції, але ми повинні діяти більше на міжнародному рівні.»

Премія «Observator Lyceum» (Ліцейний оглядач) була присуджена Крістіні Андрей за том Matriarhat
(Матріархат), який побачив світло у видавництві Nemira. Премія «Observator
Universitas» була присуджена Роберту Габрієлу Елекес за том «Дрона, яка б
нарешті бажала лише мене», яка вийшла друком у видавництві Мах Blecher. Ми обговорили з Овідіу Шімонка і про
те, шо румунські видавці віддають все більше переваги румунській літературі: Я
хочу відмітити той факт, що видавництво Humanitas поступило дуже добре коли
почало все більше друкувати румунську літературу. Письменниця Андрея Ресучану, координатор колекції «Румунські
письменники» обрала дуже добрі книги минулого року та продовжує друкувати
якісну літературу. Аби як, конкуренція між видавництвами Humanitas, Polirom та
Nemira є корисною. Це означає, що все більше видавців ставлять ставку на
румунську літературу. З огляду на книги, які вийшли друком дотепер, я
думаю, що у нас є хороший рік з точки зору літературної пропозиції, з великою кількістю книг, які будуть
закуплені та прокоментовані. До речі, дуже хороший рік з цієї точки зору був і
2018 рік.

Румунська література все більш багата, читачі та видавці все більше цінують її, важливо, щоб вона більше утверджувалась та перекладалася, -
стверджує Овідіу Шімонка. Іншими словами, необхідно більше зусиль з боку румунських
видавців знайти професійних перекладачів, які б займалися перекладом румунської літератури. Ось таким чином ми можемо потрапити на міжнародний ринок. Овідіу
Шімонка, заступник головного редактора журналу «Обсерваторул Културал»: «Минулими роками були переклади книг румунських письменників, особливо
німецькою та іспанською мовами, переклади були дуже добре прийняті літературною
критикою за кордоном. Я маю на увазі, зокрема роман Dimineata pierduta
«Загублений ранок», перекладений на німецьку мову Евою Рут Вемме та виданий
німецьким видавництвом «Aufbau», книги Мірчі Кертереску, Orbitor «Сліпуча
та Solenoid «Соленоїд» у
Латинській Америці та Іспанії, які користувалися великим успіхом. До речі
«Orbitor» була оголошена Книгою 2017 року в Іспанії. Я б
також згадав про успіх Нори Юги в Німеччині, доказом будучи дуже добрі хроніки,
написані про її книги. Але, на жаль великі видавництва не дуже друкують
румунських письменників, а добре відомий той факт, що саме ці видавництва
показують наскільки автор є важливим у контексті універсальної літератури. До
2007 року, коли ми вступили до ЄС, був інтерес до румунської літератури, тоді
Румунський інститут культури посприяв перекладу 20 книг румунських письменників,
які дійшли до великих видавництв та присутніми на великих книжкових
ярмарках в Лейпцигу, Лондоні, Парижі. На даний момент, на мою думку
великі європейські видавництва, за невеликими винятками, не дуже публікують
румунських авторів.»

На XIII-му Гала-вечорі премій «Обсерваторул културал» були присуджені наступні премії: Премія «Георге
Кречеун» була надана поету, прозаїку, драматургу та перекладачу Константіну Абелуци за
Opera Omnia (Опера Омініа), премія
журналу Обсерваторул културал у розділі Проза була
надана Габріелі Адамештяну за роман Fontana di Trevi (Фонтана ді Треві), що
вийшов у видавництві Поліром, а у розділі Поезія – Косміну Перці за книгу Cantec de leagan pentru generatia mea
(Колискова пісня для мого покоління),яка
побачила світло у видавництві Паралела 45 та Васіле Леаку за книгу
Monoideal (Моноідеал), яка вийшла у видавництві Неміра.

Референдум 26 травня

Парламент
Румунії на спільному засіданні двох палат схвалив ініціативу президента Клауса
Йоханніса про проведення референдуму 26 травня, одночасно з виборами до
Європейського Парламенту. Теми, запропоновані главою держави стосуються
заборони амністії та помилування за корупційні правопорушення та заборони уряду
приймати термінові постанови у сфері кримінальних правопорушень та судоустрою.
Глава держави хоче, так само, запитати виборців, чи згодні вони з тим, щоб і
інші державні органи, крім Омбудсмена отримали право оскаржувати термінові
постанови у Конституційному суді. З такою ініціативою президент виступив на тлі
численних суперечливих законодавчих змін у сфері правосуддя, здійснених
парламентською більшістю і урядом СДП-АЛДЕ, які викликали гострі критики як в
країні, так і з боку європейських партнерів Румунії. Позиція законодавчого
органу щодо проведення референдуму має консультативний характер. Ініціатива
президента, котрий минулого тижня провів консультації з цього питання з
парламентськими партіями, отримала у вівторок одностайну підтримку членів
комітетів з питань правової політики та правосуддя.

Зміни в складі уряду Віоріки Денчіле

Прем’єр-міністр
Румунії Віоріка Денчіле подала до Адміністрації Президента пропозицію про
відставку трьох міністрів: європейських фондів, у справах румунів звідусіль та юстиції.
Усі вони подали у відставку за власним бажанням: очільники перших двох відомств
Рована Плумб та Наталія Інтотеро через намір балотуватися в євродепутати, а
міністр юстиції Тудорел Тоадер прийняв це рішення після того, як провід керівної
Соціал-демократичної партії відкликав свою політичну підтримку, зокрема через затримки
з прийняттям термінової постанови про внесення змін Кримінального та
Кримінально-процесуального кодексів. Президент оголосить на початку наступного
тижня про своє рішення щодо запропонованих урядом кандидатур, але сказав, що,
на його думку, чергова рокіровка спрямована на посилення того, що він назвав «штурмом
СДП на судову владу». Румунія повинна терміново повернутися в русло реформ і
продовжити боротьбу з корупцією, попередила, з іншого боку, Комісар ЄС з питань
юстиції Вєра Юрова під час дебатів в Європарламенті про стан верховенства права
у Румунії.

Підсумки перших ста днів головування Румунії у Раді ЄС

Протягом перших трьох місяців головування Румунії
в Раді ЄС було завершено 90 складних законодавчих досьє, а в Бухаресті
відбулося більше 1100 заходів та зустрічей, – повідомила прем’єр-міністр
Віоріка Денчіле. Наводячи конкретні приклади Віоріка Денчіле привітала офіційне
схвалення в Раді ЄС, на заключному етапі законодавчої процедури, нових правил
газового ринку ЄС, у сфері авторських прав, а також нових правил укладення
договорів купівлі-продажу товарів і про постачання цифрового контента в Інтернеті.
Бухарест також брав активну участь у переговорах щодо Брекзиту, – сказала
прем’єр-міністр, яка також наголосила на важливості виборів до Європарламенту
26 травня, стверджуючи, що Румунія докладає зусиль для створення вільного та
справедливого виборчого середовища. Таким чином були встановлені більш чіткі
правила захисту персональних даних і покарання за їх використання для
маніпуляцій як під час проведення виборів, так і в процесі підрахунку голосів.

Конференція з проблем безпеки на східному фланзі
НАТО

На міжнародній конференції з питань безпеки на
східному фланзі Північноатлантичного альянсу, організованій в Бухаресті, вкотре
було наголошено на необхідності зміцнення можливостей НАТО в Балтійському і
Чорноморському регіонах. Президент Румунії Клаус Йоханніс виступив за унітарну,
консолідовану і послідовну присутність на східному фланзі, нагадавши, що
Чорноморський регіон продовжує стикатися із замороженими конфліктами і латентною
напруженістю, що на його думку, вимагає від НАТО такої присутності, яка є необхідною
для ефективного стримування й оборони. Теж на конференції представники США і
Німеччини високо оцінили спосіб в який Бухарест бере на себе і виконує свої зобов’язання
в рамках НАТО.

Стартував Культурний сезон Румунія – Франція

Румунсько-французький
сезон 2019 стартував на цьому тижні у Бухаресті, в рамках якого упродовж
наступних чотирьох місяців у Столиці та інших містах Румунії відбудуться
численні зустрічі, виставки, фестивалі та концерти. Посол Франції у Румунії Мішель
Раміс заявила, що її країна вперше проводить культурний сезон з іншою
країною-членом ЄС і це ілюструє специфіку відносин між Румунією і Францією. У
свою чергу міністр культури Румунії Данієль
Бряз наголосив на глибоких культурних зв’язках між двома країнами, зазначивши,
що протягом багатьох поколінь культура Франції залишається моделлю, дзеркалом і
надійним другом румунів. Сезон Франція-Румунія проходив з 28 листопада по 5
квітня в більш ніж 100 французьких містах і мав величезний успіх. Французи
знову відкрили для себе Румунію та її митців. Захід покликаний зміцнити
економічні, наукові, культурні та соціальні зв’язки, які об’єднують дві країни.

Візит до Румунії делегації української частини Змішаної румунсько-української міжурядової комісії з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин

На цьому тижні у Румунії перебувала делегація
української частини Змішаної румунсько-української міжурядової комісії з питань
забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин. Мета візиту полягала
в ознайомлені з рівнем забезпечення культурних, духовних, мовних та освітніх
прав і свобод осіб, які належать до української спільноти та проживають у Сучавському
та Марамуреському повітах. Члени української делегації зустрілися з представниками
місцевих органів влади, Союзу українців Румунії, пересічними українцями тощо. Українські гості відвідали місцеві школи,
в яких діють українські секції або викладається українська мова як предмет, а
також український ліцей ім. Тараса Шевченка. Було проведено зустрічі з керівниками та вчителями навчальних
закладів, проаналізовано проблемні питання їх діяльності, а також досвід
організації навчального процесу, здійснено обмін думками з представниками
повітового інспекторату освіти та СУР щодо
шляхів розширення обсягу викладання українською мовою у зазначених школах, а
також взаємодію з українською стороною в плані сприяння розвитку українського
шкільництва в Румунії. У місті Сігету Мармацієй українська делегація провела зустріч
з Вікарієм Українського Православного Вікаріату Румунської Православної Церкви
Іваном Піцурою.

Об’єднані історією та чудовими культурними зв’язками, Румунія та Франція розпочали у грудні 2018 року масштабний спільний культурний проект, унікальний підхід до культурної дипломатії, включений до Дорожньої карти двостороннього стратегічного
партнерства. Програма, яка триватиме
до липня 2019 року передбачає проведення сотніх заходів протягом семи місяців як у
Румунії, так і у Франції. Спільний сезон «Румунія-Франція» зосереджений на сучасній культурі та творчості, а
також на таких сферах, як освіта та інновація,
економіка та підприємництво,
гастрономія, туризм та спорт.

Проект, який спільно
впроваджується двома країнами збігався
минулого року з Сотою
річницею Великого Об’єднання, зі 100-річчям від закінчення Першої світової
війни, та цього року з піврічним головуванням Румунії в Раді Європейського
Союзу. Через майже п’ять місяців у рамках програми
румунсько-французького культурного сезону, вчора у Музеї Лувр у Парижі, одному із
найбільших художніх музеїв світу, відбулося відкриття виставки церковних вишивок візантійського
мистецтва з Румунії. Виставка буде відкрита для публіки до 29 липня.

Посол Румунії у Франції Лука Нікулеску уточнив,
що це вперше коли Музей Лувр відкрив виставку, присвячену румунським предметам
мистецтва. «Культурна спадщина має неоціненну цінність. У Парижі, захопленому емоціями
трагедії, що сталася в Нотр-Дам де Парі, ми згадали наскільки важливо захищати
і висвітлювати цю спадщину з кожної нагоди», сказав румунський дипломат, який підкреслив,
що Сезон «Румунія-Франція» – це момент, коли пишеться нова сторінка відносин між
двома країнами.

Інститут румунської культури у Франції організував
у рамках сезону «Румунія-Франція» понад 60 подій, сприяючи реальному діалогу
між публікою й творцями. Йде мова про театр, танець, музику, кіно, літературу, живопис,
виставки та різні дебати. Ключовим моментом цього сезону стали Дні румунського
фільму в Парижі 13-16 грудня, захід організований виключно Інститутом румунської
культури в Парижі. Були показані дванадцять нових румунських фільмів у
присутності провідних гостей, режисерів, акторів. У франції відбулися прем’єри десять
фільмів.

Також, у співпраці з бухарестським Національним
університетом мистецтв, Інститут румунської культури в Парижі 21 і 22 лютого організував виставку та парад моди «конвергенція
мистецтв».