Tag: культура

З
серйозними соціально-економічними
наслідками пандемія сильно вразила
культурний сектор. Театри та кінотеатри
змушені були закритись, актори
призупинили
вистави, а художні галереї втратили
своїх відвідувачів. Все це мало наслідки
не лише для психіки широкого загалу,
але, очевидно, і що
стосується засобів
існування працівників
культурної сфери.
На початку року понад сто
незалежних культурних організацій
Румунії надіслали відкритий лист до
Міністерства культури із пропозиціями
підтримати цю сферу в наступний період,
одночасно скаржачись
на
незацікавленість влади щодо цього питання.

Навіть
у Бухаресті, найбільшому ринку збуту
культурних продуктів
у
країні, ситуація не
є кращою.
Фінансування
з боку мерії було тимчасово
призупинено на два роки, а Культурна
стратегія Бухареста 2016-2021
так
і не була повністю реалізована. За цих
обставин місцева адміністрація нещодавно
провела он-лайн зустріч із кількома
незалежними культурними асоціаціями
для консультацій щодо наступних планів.
Крістіан Нягоє,
організатор заходу «Вулична доставка»,
наголосив на важливості наближення
людей до свого міста навіть у ці пандемічні
часи,
але особливо у
постпандемічні часи.
Крістіан Нягоє: Це
захід – маніфест, який практично закриває
дорогу для автомобільного руху та
відкриває її для людей, точніше для
культурних проєктів та громадських
ініціатив. Частина громадського простору
належить культурі, яка, принаймні, дуже
потрібна Бухаресту. Ми всі знаємо, що
живемо у місті-парковці, і що дуже часто
у нас немає таких місць, де культура
може практично вийти на вулицю. У нас,
звичайно, багато закритих культурних
просторів, але досвід цієї пандемії, і
не тільки він показав нам, що дуже важливо
мати відкриті простори, де люди або
громади обмінювалися би думками,
створювали заходи, а не лише споживали
їх і, можливо, служили би моделлю міста
для людей. В архітектурі існує така
мантра: якщо будівля буде побудована,
вона також буде заселена. Ця мантра
також працює, коли йдеться про реальні
громадські простори, які можуть стати
своєрідною агорою чи простором для
діалогу. Ось чому ми практично боремось
за те, щоб перетворити на пішохідні
деякі вулиці і повернути їх у
загальнодоступну культурно-архітектурну мережу.

Таким
чином можна було б здобути
ще
щось: наближення громадян до ігнорованої
спадщини
нерухомості Бухареста, шляхом
виділення деяких архітектурних символів
міста. Незалежні театри, такі як державні,
також постраждали від пандемії, як ми
дізнаємось від Андрея Гросу, представника
Одного
театру:
Я буду говорити з точки зору театрів
з простором для вистав. Я знаю проблеми
незалежного театру і тих, кому доводиться
управляти простором і виживати в
результаті цього. Рік пандемії був для
цього театру дуже, дуже складним. Нам
дуже важко вижити, тому що для незалежного
театру з простором, стабільність (слово,
яке ми використовуємо у всіх проєктах,
які ми пропонуємо ARCUB (Культурному центру
Бухареста) та Адміністрації Національного
фонду культури), ця стабільність є дуже
важливою. Для нас дуже важливо мати
кілька багаторічних проєктів або
багаторічне фінансування. Це було б
найголовніше для нас. Ми не складаємо
плани на кілька місяців, ми не робимо
плани на рік, ми робимо плани на два
роки. Більшість незалежних просторів
мають від 6 до 15 прем’єр на рік. Якби у
нас було багаторічне фінансування, на
яке ми могли б розраховувати, ми могли
б запланувати сезон у цьому напрямку,
щоб у нас не було великих проблем.

Заснований
в 1996 році як державна культурна
установа,
ARCUB відіграє
роль зв’язку
між місцевою владою та громадянським
суспільством. Але, на жаль, фінансування
проєктів
для незалежного культурного сектору
було зупинено в період 2018 – 2020 рр. Мерією
Бухареста: У
травні 2018 року мерія наполягала на тому,
щоб ми передали їм усі документи,
сказавши, що десь у жовтні та листопаді
вони відновлять цю програму фінансування.
Програма фінансування так і не була
відновлена. Тому зараз ми відновлюємо
процедури.
Саме цим ми хотіли відновити сесію
фінансування. Крім того, ми намагалися
продумати інші механізми саме тому, що
розуміємо їх потребу. Ми розуміємо, що
це рік із великими проблемами, саме тому
ми задумали п’ять типів механізмів
фінансування.

На
жаль, оскільки бюрократія також
характеризує культурні установи,
профінансовані
таким чином проєкти
могли бути розпочаті лише в липні. Що
станеться між
часом, залишається предметом занепокоєння
незалежних культурних операторів. Однак
слід підкреслити їх соціально-економічну
важливість, як зазначила колишній
міністр культури Коріна
Шутеу,
нині старший консультант у процесі
планування Культурної
стратегії
Бухареста:
Культура
– це інвестиція, і це інвестиція в
економіку. Насправді культура є
економічним двигуном, і пандемія ще
більше показала, що завдяки культурі
та мистецтву прискорюються процеси,
які в іншому випадку залишились
би
в стагнації. Є блокування, але це
блокування, над якими центральне
місцеве
управління повинно
багато думати,
але над
цим повинні задуматися також
і культурні оператори, які повинні
перестати думати про себе як про
операторів, яким потрібно допомогти.
Вони повинні думати про себе як про
творчі
ресурси,
винахідливості, здатні
запропонувати змістовні рішення, які
на даний момент є дуже необхідними.

На сцені бухарестського театру імені Стели Попеску, в період важких випробувань для румунського культурного життя, відбулась презентація книг Александра Хаусватера, відомого канадського єврейського театрального режисера румунського походження. Александру Хасватер, разом зі своїми друзями, акторами та письменниками, представив публіці три романи, написані ним під час пандемії: Тут, радіо Ерос, Півтінь та Мандрівна туга.

Актори Кармен Тенасе, Мануєла Геребор та Сорін Аурел Санду, друзі та
співробітники режисера Александра Хаусватера, прочитали для присутніх уривки з
трьох вищезгаданих томів. У свою чергу, письменник Варуджан Возганіан розповів про книги та про автора: «Мені дуже приємно розповісти
про ці три книги, які я прочитав та з
яких випливає той факт, що Александр Хаусватер – людина неспокійна,
нетерпляча у своєму житті, бо йому не нудно навіть тоді, коли він пише книги,
які мають певні зупинки, таким чином щоб читач постійно переносив свою думку через інші простори. Я згадав фільм, в якому частина дії відбувалася в 5-му вимірі або 6-му вимірі, дії описані у його книгах ведуть тебе з спальні не обов’язково у вітальню, бо можна потрапити на вулицю, або в інше місто чи іншу країну. Місця не обов’язково мають певну назву, однією є країна звідки виршає, іншою – країна, куди доходить, дії можуть відбуватися у
невизначений час. Автор, одночасно, є і режисером, оскільки він подає навіть режисерські вказівки. Він підказує нам, що доводиться слухати нам певну пісню,
яка триває стільки часу, розповідає, хто її виконує та часто описує декори. Автор
– невблаганний, ми не є простими читачами, він нас веде за руку, але з добротою і
залишає нам частку фантазії. Ці три книги описують різні історії, однак всі
вони мають спільне стебло, яке є глибоко людським.»

Директор видавництва «Інтеграл» Корнел Постолаке, у свою чергу розповів про книги
Александра Хаусватера, які були справжнім сюрпризом у розпалі пандемії: «Після кількох опублікованих книг про театр
десять років тому, у 2017 році, з’явилася його дивовижна книга Ну і що?» теж у
видавництві «Інтеграл» … Після цього відбувся справжній шок: одразу ж три романи. Я мав надзвичайний шанс бути першим читачем, тим, хто їх отримав, мене просто зачарували! Ці
книги викликають у тебе збудження, змушують тремтіти, створювати все, що
завгодно, з першої прочитаної сторінки вигукуєш: вау, ось письменник!»

Презентація книг закінчилася промовою автора, глибоко зворушений подією та, зокрема гарними словами, сказаними на сцені театру імені Стели Попеску.
Спочатку автор розкрив творчий процес, який стояв за трьома книгами в цей
пандемічний період. Режисер і сценарист Александр Хаусватер: «Я хочу вам розповісти про це химерне перетворення під час пандемії артиста, який працював тільки в театрі протягом 30-40
років, та який ціле життя шукав автора, якого б міг адаптувати, з яким міг би
працювати, однак не знайшов його. Раптом цей артист, оскільки був позбавлений способами
вираження думок, і тому що він не є державним працівником або технократом, доходить
до тієї ситуації, коли він вже не може жити, задихаючись тим будинком, в якому
він мешкає, бачивши людей, що носять маски, без соціальних контактів, і
раптом до нього приходить багато ідей. Я все життя думав, що я оповідач -
людина, яка створює історію і стає автором історії, але також і глядачем тієї історії,
бо неймовірно писати і чекати наступної сторінки, бо немає уявлення, що буде
далі. Довго після того, як я закінчив ці три книги, я дав собі справи, що чув історію, подібну на історію, описану мною в книзі Півтінь, про те, що сталося у Варшаві у готелі «Європа» про Голокост під час Другої світової війни. Нацисти зібрали
в готелі «Європа» найбагатших євреїв міста, яким взамін їх майна дали візу для в’їзду в Аргентину. Історія описана у книзі Тут, радіо Ерос походить від матеріалів, яких я підготував для канадського телебачення. Остання історія
описана в книзі Мандрівна туга зрозуміло походить від моїх відносин з батьком. Це найглибші, найантагоністичні, складніші та, водночас, найцінніші відносини, з якими могла б жити людина.»

Александр Хаусватер розповів своїм друзям та публіці, чому він написав аж три дебютні
романи у цей важкий період для культурного акту: «Чому, хтось
марнує свій час, пишучи? Можна відповісти тим, що театр є ефемерним
явищем, а той час як література залишається. Ніколи не можна знати, чи колись, можливо, наприкінці цього
століття, дитина, шукаючи на горищі будинку, відкриє коробку, і в ній знайде книгу, написану автором багато років назад. Надворі спекотна погода, дитина сідає і
читає книгу. Все, що я бажаю, є щоб ви читали мої
книги. Найглибший пошук людини – це любов. Чому?
Тому що любов за своєю суттю має бути вічною, що супроводжує нас від
народження до смерті. Тож, якщо якось один із цих романів спонукає читача
закрити книгу, закликати дружину, обійняти її та поцілувати, я думаю, що я зумів досягти чогось.»

Пропозиція
видавництва «Casa Radio» збагатилася новими заголовками, більшість з яких були
презентовані наприкінці минулого року на Міжнародному книжковому ярмарку
«Гаудеамус, організованому Радіо Румунія. У колекції Бібліотека
румунської поезії» появилася книга з компакт-диском під назвою Був час,
коли я вам говорив. Поеми прочитані по радіо (2002)». Йде мова про антологію
віршів Еміля Брумару (25 грудня 1938 – 5 січня 2019), одного з найважливіших та
найчитаніших сучасних румунських поетів. «Мова є однією з важливих якостей творів Еміля Брумару, грайливого, але, водночас, вченого і спритногопоета, який досліджував, як дуже мало це робили, фонетичне тло румунської мови», – пише
літературний критик Маріус Ківу. Вірші,
зібрані в аудіокнизі, опублікованій видавництвом «Каса Радіо», продекламовані самим автором Емілем
Брумару для Радіо Румунія у 2002 році. Аудіозаписи зробив журналіст Еміль Буруяне. Аудіокнига
також містить інтерв’ю з поетом, записане 2001 року, Евгеном Луканом для Радіо
Румунія Культурал, тексти літературних
критиків Косміна
Чотлоша та Богдана Крецу, а також письменників Шербана
Фоарце та Вероніки Д.
Нікулеску. Ілюстрація до книги
належить Замфірі
Замфіреску.

У
колекції «Радіо-Прікіндел», шляхом
якої суспільне
радіо пропонує сторінки зі великої літератури для дітей та юнацтва в інтерпретації відомих
акторів радіотеатру, з’явилися аудіокниги «Алі
Баба та 40 злодіїв», «Неймовірні водні подорожі Синдбада-мореплавця», «Горбоконик». «Алі Баба і 40 злодіїв» це
графічний роман Александру Чуботаріу за радіоадаптацією Маріна Траяна. Аудіозапис зроблений у суспільному радіо у
1965 році за участю акторів Штефана Міхайлеску-Бреїле, Ніколая Гердеску, Мірчі Константінеску, Мар’яна
Худаки. «Неймовірні водні
подорожі Синдбада-мореплавця» підписує Крістіана Келін, радіоадаптація належить Маріну
Траян. Запис був зроблений
Радіо Румунія в 1969 році з актором Форі Еттерле у ролі Синдбада. Малюнки графічного роману«Горбоконик» підписує Октав’ян Курошу, радіовистава Віктора
Фрунзе за знаменитою одноїменною російською
казкою. Компакт-диск містить пам’ятний запис Радіо Румунія від 1964 року з акторами Ніколаєм Гердеску, Думітру Фурдуї, Маріном Морару.

Ліджіа
Некула співробітниця видавництва «Casa Radio» розповідає й про інші книги,
презентація яких відбулася на Міжнародному книжковому ярмарку «Гаудеамус»: «Я
буду говорити про зіркову колекцію, як ми її називаємо, а саме про колекцію «На
добраніч, діти!», до якої вдалося додати ще дві книги з семи казками кожна.
Прочитали ці казки найцінніші актори нашого радіотеатру, такі як: Октав’ян Котеску, Леопольдіна Беленуца, Штефан
Міхейлеску-Бреїла, Александріна Галік, Ліліана Томеску. Як відомо багатьом
нашим слухачам, актори цієї колекції – це ті, хто оживив незабутні казки, що слухали минулі покоління, але ми впевнені, що
всі ми можемо повернутися до цих казок світу, з Індії, Китаю, Африки, Монголії,
Канади, Латвії тощо. Я також хочу згадати про появу компакт-диску, на якого чекали
багато з тих, хто стежить за нами. А
саме «Лучаферул».
Цей компакт-диск, на мою думку, порадує багатьох читачів та слухачів радіо, а
також любителів радіо театру.
Ви зможете послухати трьох акторів різних поколінь, які декламують відому поему Міхая Емінеску. Йде мова про Джордже Врака, Іона
Карамітру та Аду Кондееску. Я думаю, що ця аудіокнига з різними інтерпретаціями поеми «Лучаферул» може стати допоміжним навчальним матеріалом для вчителів
румунської мови та літератури.»

Ліджіа
Некула розповіла нам і про новини в музичних колекціях видавництва «Casa Radio», Джазовий
форум, Радіо
Румунія Музікал, Інтерпретативний профіль, Скарбничка, Майстри хорового
мистецтва: «Якщо продовжуємо говорити
про
колекції, присвячені дітям, я спочатку згадаю ювілейний альбом «Ах, яка
радість!», який відзначає 75-у річницю заснування Дитячого хору радіо. «Імаго
Мунді, Isvor. Кантемір, Енеску, Бринкушь» – це також новинка. Інструментальний ансамбль Imago Mundi об’єднує
у щедрому музичному альбомітри
компакт-диски, присвячені кільком
особистостям, які залишили свій відбиток на румунську культуру. Ми
також випустили компакт-диски, що об’єднують відомі твори Чайковського та Дворжака у виконанні
Крістіана Мачелару та оркестру Національного радіо. Александру Томеску
повертається до видавництва «Casa Radio» з СD-концертом,
виконуючи твори Моцарта,
Сен-Санса і Дворжака, разом з оркестром Національного радіо, диригенти Крістіан
Мачелару і Тіберіу Соаре. І оскільки 2020 рік був «Роком Бетховена», ми
присвятили цьому композитору
компакт-диск, яка містить 5-у та 7-у симфонії у виконанні Національного
оркестру радіо, під керівництвом Хорії Андрееску та Крістіана Мачелару. Я
закінчу з джазом, і можу сказати, що компакт-диск «Night and day» Луїзи Зан та радіо Біг-Бенду, диригент Іонел
Тудор, користувався вилеким успіхом.»

Згідно з дослідженням Тенденції культурного споживання в умовах пандемії, проведеним Національним інститутом культурних досліджень та підготовки (INCFC), у 2020 році румуни більше читали, більше слухали музику, дивилися більше фільмів, серіалів, телешоу чи документальних фільмів, вони також дивились більше театральних вистав у Інтернеті чи просто неба.

Результати дослідження показують, що збільшився відсоток тих, хто заявив, що в 2020 році читали більше книг та більше слухали музики. У 2020 році 35% респондентів сказали, що читали книги, порівняно з 22% у 2019 році. У 2020 році 88% респондентів слухали музику (на різних пристроях) порівняно з 74% у 2019 році. Через загрозу поширення коронавірусу, споживання театрів та фільмів у залах зменшилося, але румуни виявили інтерес до перегляду вистав і фільмів в онлайн або просто неба, коли санітарні обмеження або погода дозволяли цього. Таким чином, у 2020 році було переглянуто більше художніх фільмів та серіалів (79%) порівняно з 2019 роком (76%), більше анімаційних фільмів (40% порівняно з 31% у 2019 році), розважальних шоу (76% порівняно з 69% у 2019 році) та передач для дітей (38% порівняно з 25% у 2019 році).

Про потребу румунів споживати культуру, з акцентом на зацікавленість жителів Бухареста до культурних чи соціальних заходів та пропозицій, ми поговорили з директором Бухарестського муніципального музею Адріаном Мажуру, який ствердив: «Людина споживає культуру, і коли вона не хоче цього робити, вона не може існувати поза культурою поки вона живе, ми також включаємо сюди професію. Але ми не знали, як вона споживає культуру і як пристосовується до різних умов, як наприклад загроза здоров’ю, економічна чи соціальна кризи, яких можна передбачити чи ні. І тоді можна робити висновки в реальному часі. В принципі, йде мова про відродження певних звичаїв, такі як читання чи спілкування на форумах.»

Про те як столичні музеї адаптувались до нових форм культурного споживання, зокрема в онлайн через пандемію коронавірусу розповість Адріан Мажуру: «Я належу до покоління, яке зробило стрибок, від написання листа, над яким іноді працював протягом трьох годин до написання повідомлення у соціальних мережах, якого слід дуже уважно писати, інакше можуть появитися інші слова. Як результат, ми почали використовувати різні технології, щоб розвивати комунікацію з людьми. Ми перетворили 15 сторінок у Facebook, які належать 10 музеям та 5 колекціям. Шанс Бухарестського муніципального музею полягав у тому, що ми маємо найрізноманітнішу спадщину в столиці: тобто музей містить нумізматику та одяг, археологію та мистецтво. Під час надзвичайного стану ми розміщували інформацію в онлайн три рази в день, а нашу сторінку відвідали понад мільйон осіб за півтора місяця, коментарі також збільшились.Також відвідували і наші сторніки в Instagram або Twitter. А потім, коли ми знову відкрили музей в травні, відвідувачі знову почали приходити, однак ми втратили 30% візитів у порівнянні з 2019 роком. Зрозуміло, що кількість відвідувачів зменшилась, тому що люди почали мати турботи щодо їх санітарної безпеки, місце праці, професії, які починають перетворюватись або зникати. Нам було цікаво подавати, окрім інформації про проведення часу, й поради для життя. Йде мова про кілька абзаців на сторінці в Facebook або спілкування на форумі, про певні поради, бо відповідну бібліографію можуть знайти нижче на наші сторінці всі ті, хто шукає більше ніж культурне повідомлення. З моєї точки зору, ми всі вже не будемо працювати як колись – адже грошей буде все менше, вони будуть все рідші та дорожчі, до речі, навіть із державного бюджету, і тоді ми повинні мати міждисциплінарний зміст, так би мовити з більшої сфери інтересу, щоб задовольнити більшу кількість людей.»

Ми поговорили з директором Бухарестського муніципального музею й про пропозицію віртуальних подорожей музеєм та про те, як можна отримати доступу до них, про те, що пропонує цей культурний заклад напочаток 2021 року. Адріан Мажуру сказав: «Зрозуміло у нас є веб-сайт, на якому є вся необхідна інформація по різних розділах. У нас є оцифровані фільми про наші колекції, яких ми пропонуємо безкоштовно, також є документальні фільми, зроблені нами про музеї, про колекції, про Бухарест, є записані конференції, що транслювалися в прямому ефірі, є близько 40 конференцій з іноземними гостями на дуже цікаві теми, пов’язані з життям. Але, повернувшись до планування це означатиме анатомічне продовження цього року принаймні на перші 6 місяців, може бути і більш скориговане продовження. Нашими перевагами, яких слід відновити – це організація різноманітних заходів, які б залучали широке коло відвідувачів: концерти класичної музики, сучасної музики, вистави, хепенінги, а потім будь-яка ідея, яка приходить з боку громад. Ми продовжимо ідею закликати долучатися до певного проєкту, пропонуючи зацікавленим особам необхідний простір та нашу безкоштовну допомогу. Ми маємо на увазі також виставкові проєкти, але дотепер надійшли лише запити на проведення семінарів та різних зустрічей педкадрів. У нас є бюлетень під назвою Бухарест у 5 хвилин, який був включений до журналу Контемпоранул і від цього року продаються разом по всій країні. Це було непросто, тому що Контемпоранул- це академічний журнал, який є більш літературним, однак на своїх сторінках вікрив кілька нових розділів: археології, мистецтва, антропології, допомогаючи нашим спеціалістам. Крім того, наші спеціалізовані журнали доступні на веб-сайті у форматі PDF. Практично, нашою головною метою є дотримуватися бажання громади, а також зрозуміти її проблеми.»

Криза, спричинена пандемією нового типу коронавірусу, зачепила у культуру. Якщо фінансування,
виділені сфері культури, були, й так невеликими, то недавня криза загострила проблеми, з якими стикаються як державні, так
і приватні культурні установи або незалежні митці. Не менш важливим є зменшення
числа публіки на будь-якому типі
культурних заходів. Протягом надзвичайного стану, запровадженого владою, культурні установи намагалися підтримувати
зв’язок з громадськістю виключно через Інтернет, але цей безпрецедентний виклик випробовує не лише культурну стратегію у критичних ситуаціях, але й інтерес громадськості до
культурних заходів.

Здається, конкуренція за збір коштів має місце, переважно, між громадськими та незалежними установами. З нагоди дебатів,
організованих Національним інститутом культурних досліджень, Анда Бекуц
Марінеску, директор цієї установи пояснила: «Ми не повинні забути про те, що ця конкуренція повинна проявлятися і на рівні залучення громадськості. Те, що
відбудеться далі, буде дуже залежати від рівня довіри людей до громадських та приватних культурних установ».

Крім того,
управління ризиками не повинно бракувати зі стратегії жодної культурної установи чи організації, вважає Анда Бекуц
Марінеску. Це було продемонстровано в останні місяці реальністю, на яку мало
хто очікував: «Важливим питанням є спосіб сприйняття ризиків людми. Ці ризики слід усвідомлювати і, можливо, ми повинні навчитися управляти ризиками, в тому числі на рівні культурних організацій. Виключається не лише громадськість, а й професіонали, які працюють у
культурній галузі. Очевидно, якість
художнього акту переосмислена з точки зору цього ризику, з яким ми всі
стикаємося».

Напевно, теж якість культурного акту є тією, яка змобілізує громадськість і поверне цю незамінну галузь будь-якому сучасному суспільству в цілому. Культурний
контент, хоча і поширюється у віртуальному середовищі, повинен адаптуватися до
попиту різних культурних громад і, водночас, підтримувати високі
стандарти. Анда Бекуц Марінеску: «Увагу, у наступному періоді, слід зосередити на якості
художнього акту, на якості змісту. Останнім часом ми спостерігаємо
надвиробництво культурного контенту в онлайн-середовищі, деякі з них не найкращої якості. Це глобальна конкуренція. Так само я
думаю, що важливо, як ми сприймаємо потреби громади, що означає фізична близькість, а також
спільноти смаків та уподобань, які утворюються в онлайн-середовищі».

Іріна Чіос, директор Адміністрації Національного фонду культури, бачить кризу
COVID-19 як своєчасність для культурної сфери.
Так чи інакше, події останніх місяців повернули увагу всіх до важливих проблем, з якими стикається культура в Румунії: «Цей вірус, для всіх нас, насправді – чудова своєчасність. Я думаю, що це вперше в історії Румунії, коли ми
говоримо про культуру на громадському та центральному рівнях. Це вперше коли були зроблені реальні кроки для підтримки цього сектору та початку системних
роздумів. Можливо, ми повинні скористатися цією можливістю серйозно, зібратися разом і подивитися, що можна зробити для
відомої культурної стратегії, а також якими можуть бути кроки для просування концепції культури на рівні загального менталітету».

Якщо період нав’язуваної ізоляції скоротив культурне
споживання, статистика показує тривожні цифри навіть у періоди нормальної
діяльності, коли доступ до культурних заходів був необмеженим у всій Європі. Румунія знаходиться в нижній частині
рейтингу на континенті щодо участі у культурних заходах. Більше про це розповість Тудорел Андрей, директор Національного інституту статистики Румунії:
«Наскільки мобільним є населення
Румунії з культурної точки зору, якщо говорити про цифри, порівняно з показниками, які ми маємо в інших європейських країнах. Дуже
важлива цифра, яка дає уявлення про те, що
означає соціальна мобільність румунського населення, вимірює участь у культурних заходах. Лише 30% населення Румунії
бере участь щонайменше в одній культурній події протягом року. У Франції понад 75% населення бере участь
хоча б в одному культурному заході протягом року. Середній показник в Європі -
понад 60%».

Статистика не доводить, що ми знаходимося в обнадійливій ситуації, пояснює Іріна Чіос: «Це стається тому, що населення Франції з раннього віку виховують для цього, тобто французи знають,
що для духовної та людської емансипації їм необхідна культурна складова. Дітей ведуть до музеїв, вони проводять там творчі заняття та майстер-класи. Це вони навчають змалку і продовжують так жити, незалежно від життєвих кар’єрних варіантів».

Як потужне і стабільне фінансування, так і залучення громадськості до культури можуть в майбутньому
врятувати культурні установи, і митців і свідомості. На думку фахівців, Румунія повинна слідувати європейським тенденціям з метою реформування цієї сфери
діяльності.

Бухарестська філія Союзу українців Румунії провела наприкінці липня в Національному музеї села «Дні
української культури». Учасники заходу відвідали хату
українців-гуцулів із села Бряза Сучавського повіту, розташовану на одній з
вулиць Бухарестського музею села імені Дімітрія Густі та завітали на
влаштовану просто неба виставку книг і періодичних видань СУР.

З вітальними словами до членів Бухарестської
філії СУР, представників музею, шанувальників української культури, гостів з
Сучави та Мараморощини, журналістів та відвідувачів музею звернулися голова Бухарестської філії
СУР письменник Михайло Трайста, науковець музею села Аурелія Тудор та
румунський поет Дан Йоан Марта.

Захід продовжився святковим концертом,
на якому виступили бухарестський інструментальний дует Наталія Панчек-Колотило
(скрипка) та Дан Васілеску (гітара), танцювальний ансамбль «Червона
калина» з Негостини Сучавського повіту, під проводом Юліана Кідеши,
вокально-інструментальний гурт «Молоді гуцули» з Вишівської долини
Марамороського повіту, під керівництвом Марії Папариги та маленька Андрея
Яворівська, яка продекламувала український вірш. Учасники свята були
нагороджені грамотами за їх внесок у розвиток та збереження української
культури.

Голова Бухарестської філії СУР, письменник Михайло
Трайста
скаже, якою була мета цього заходу: «Ми бажали представили зокрема діяльність Союзу українців Румунії у галузі культури. На цьому заході
ми презентували журнали, газети та книги, видані СУР-ом, які були виставлені на
стенді. Ми також представили, зокрема для румунської публіки аспекти із
культурного життя українців Румунії, розповіли про те, де вони живуть, про організацію
СУР і все що пов’язано з традиціями, діяльністю та культурою українців Румунії. СУР
є головним чинником розвитку української культури в Румунії, тому що
організовує різні культурні заходи по всій Румунії не лише у Бухаресті.
Протягом одного року СУР проводить понад 350 заходів. СУР також підтримує художні колективи,
забезпечує їм народні костюми, транспорт тощо.»

Разом з гуртом «Молоді гуцули» до
Бухареста прибула учениця підготовчого класу Гімназійної школи Вишівської
долини Марамороського повіту Андрея Яворівська, яка дуже гарно продекламувала
український вірш «Три матусі» Леоніда Полтави: «Є у кожної дитини/Матінка єдина/Та, що любить нас і дбає,/Розуму навчає./Є у кожної дитини/навіть сиротини/Наша Мати солов’їна/-Рідна Україна./ І у кожному серденьку/Є і буде жити/ Божа Мати, наша Ненька,/Мати всього Світу.»

Керівник вокально-інструментального
гурту «Молоді гуцули» з Вишівської долини Марамороського повіту, вчителька історії Марія
Папарига, поділилися своїми враженнями від участі у Днях української культури:
«Ми дуже раді, що були запрошені брати участь у цій події. Ми вдячні СУР за те,
що мали можливість відвідати Бухарестський музей села та гуцульську хату. Дуже гарно було, ми дуже
раді. Ми виконали кілька українських традиційних пісень, а також наші коломийки, які співаються у нашому рідному селі. Ми їх невідь-куди не беремо, ми
не шукаємо в інтернеті, ми йдемо до стареньких наших людей і просимо їх навчати
нас давні коломийки. Молодь на нашу радість бажає чим більше знати. Вони мені
кажуть, що нам потрібно навчатися нові пісні та я дуже рада цьому і пишаюся
ними. Вони з нетерпінням чекали знову виступати.
Український фольклор ми можемо зберегти через організування такого роду подій.
Це дуже важлива річ, щоб вони і надалі організувалися, тому що молодь таким
чином прилюблює ще більше нашу культурну ідентичність.»

Член гурту «Молоді гуцули», учениця
Сігетського технологічного ліцею Санда Копа з Вишівської Долини ствердила: «Я та мої колеги дуже раді, що приїхали до Бухареста, тому що здавна вже
ми не були на такі події. Ми дякуємо за запрошення. Наш гурт виконав наступні
українські пісні: «Гуцулько Ксеньо», «Іванко, Іванко», «Ти до мене не ходи», а
також наші вішовельські коломийки. Я дуже люблю наші українські пісні. Коли я
їх слухаю та співаю у мене дуже велика радість, я так виросла і далі
буду їх співати.»

До складу гурту «Молоді гуцули»
входять і три молоді талановиті скрипалі. Один з них, випускник Сігетського Українського ліцею
імені Тараса Шевченка, Марін Дмитро Агапчук, у свою чергу, поділився своїми враженнями:
«Мені дуже сподобалося у Бухаресті, місто дуже гарне, а музей прекрасний. Я
навчився грати на скрипці від мого вуйка. Наш гурт виступав зокрема у марамороських селах, таких як: Вишня Рівна,
Луг над Тисою, Кривий, Поляни, Великий Бичків, Ремети, Сегіт, а тепер в Бухаресті. Для
мене скрипка означає моє майбутнє і мій талант, як до речі і фортепіано. На
скрипці грає також мій брат. Я хочу продовжити навчання у Клузькій
Консерваторії.»

З Негостини Сучавського повіту на Днях української культури в Бухаресті виступив танцювальний ансамбль «Червона калина», під проводом Юліана Кідеши. Разом з членами гурту прибула і вчителька Крістіна Кідеша,
яка розповіла коротенько про цей ансамбль: «Ми з радістю приїхали до Бухареста на запрошення голови Бухарестської філії Михайла Трайсти і можу сказати, що це
наш перший виступ від початку пандемії коронавірусу. Наш ансамбль був
заснований 2011 року. До його складу входять 30 членів – учні
Негостинської школи та Серетського Національного Коледжу імені Лацку Воде Сучавського
повіту. Нас з’єднало у цій формулі саме любов до української мови, до українського танцю
і пісні, до традицій та звичаїв, до української культури взагалі. Члени
ансамблю люблять танцювати та з радістю відвідують репетиції. Хоча мають багато
вчитися, у вільний свій час учні ставлять насамперед танець. У цей важкий період, вони
дуже сумували, що не могли зустрічатися, і не можете уявити собі, яка радість
була тоді, коли вони дізналися, що будуть їздити до Бухареста, де будуть танцювати.»

Учениця XI класу Серетського ліцею
імені Лацку Воде Чесара Григораш, член ансамблю «Червона Калина», сказала: «Це наш перший виступ після п’ятимісячної перерви. Ми
дуже хвилювалися, але ми дуже раді, що мали можливість виступати в Бухаресті на Днях української культури. Ми
раді, що маємо можливість просувати українські танці, пісні та культуру, взагалі. Я дуже люблю українські танці, тому що для мене це означає радість,
щастя та любов до рідного народу.»

На завершення нашої передачі запрошуємо вас, шановні радіослухачі, послухати пісню «Ти до мене не ходи», у виконанні гурту «Молоді гуцули».

Бухарестська філія Союзу українців Румунії провела наприкінці липня в Національному музеї села «Дні
української культури». Учасники заходу відвідали хату
українців-гуцулів із села Бряза Сучавського повіту, розташовану на одній з
вулиць Бухарестського музею села імені Дімітрія Густі та завітали на
влаштовану просто неба виставку книг і періодичних видань СУР.

З вітальними словами до членів Бухарестської
філії СУР, представників музею, шанувальників української культури, гостів з
Сучави та Мараморощини, журналістів та відвідувачів музею звернулися голова Бухарестської філії
СУР письменник Михайло Трайста, науковець музею села Аурелія Тудор та
румунський поет Дан Йоан Марта.

Захід продовжився святковим концертом,
на якому виступили бухарестський інструментальний дует Наталія Панчек-Колотило
(скрипка) та Дан Васілеску (гітара), танцювальний ансамбль «Червона
калина» з Негостини Сучавського повіту, під проводом Юліана Кідеши,
вокально-інструментальний гурт «Молоді гуцули» з Вишівської долини
Марамороського повіту, під керівництвом Марії Папариги та маленька Андрея
Яворівська, яка продекламувала український вірш. Учасники свята були
нагороджені грамотами за їх внесок у розвиток та збереження української
культури.

Голова Бухарестської філії СУР, письменник Михайло
Трайста
скаже, якою була мета цього заходу: «Ми бажали представили зокрема діяльність Союзу українців Румунії у галузі культури. На цьому заході
ми презентували журнали, газети та книги, видані СУР-ом, які були виставлені на
стенді. Ми також представили, зокрема для румунської публіки аспекти із
культурного життя українців Румунії, розповіли про те, де вони живуть, про організацію
СУР і все що пов’язано з традиціями, діяльністю та культурою українців Румунії. СУР
є головним чинником розвитку української культури в Румунії, тому що
організовує різні культурні заходи по всій Румунії не лише у Бухаресті.
Протягом одного року СУР проводить понад 350 заходів. СУР також підтримує художні колективи,
забезпечує їм народні костюми, транспорт тощо.»

Разом з гуртом «Молоді гуцули» до
Бухареста прибула учениця підготовчого класу Гімназійної школи Вишівської
долини Марамороського повіту Андрея Яворівська, яка дуже гарно продекламувала
український вірш «Три матусі» Леоніда Полтави: «Є у кожної дитини/Матінка єдина/Та, що любить нас і дбає,/Розуму навчає./Є у кожної дитини/навіть сиротини/Наша Мати солов’їна/-Рідна Україна./ І у кожному серденьку/Є і буде жити/ Божа Мати, наша Ненька,/Мати всього Світу.»

Керівник вокально-інструментального
гурту «Молоді гуцули» з Вишівської долини Марамороського повіту, вчителька історії Марія
Папарига, поділилися своїми враженнями від участі у Днях української культури:
«Ми дуже раді, що були запрошені брати участь у цій події. Ми вдячні СУР за те,
що мали можливість відвідати Бухарестський музей села та гуцульську хату. Дуже гарно було, ми дуже
раді. Ми виконали кілька українських традиційних пісень, а також наші коломийки, які співаються у нашому рідному селі. Ми їх невідь-куди не беремо, ми
не шукаємо в інтернеті, ми йдемо до стареньких наших людей і просимо їх навчати
нас давні коломийки. Молодь на нашу радість бажає чим більше знати. Вони мені
кажуть, що нам потрібно навчатися нові пісні та я дуже рада цьому і пишаюся
ними. Вони з нетерпінням чекали знову виступати.
Український фольклор ми можемо зберегти через організування такого роду подій.
Це дуже важлива річ, щоб вони і надалі організувалися, тому що молодь таким
чином прилюблює ще більше нашу культурну ідентичність.»

Член гурту «Молоді гуцули», учениця
Сігетського технологічного ліцею Санда Копа з Вишівської Долини ствердила: «Я та мої колеги дуже раді, що приїхали до Бухареста, тому що здавна вже
ми не були на такі події. Ми дякуємо за запрошення. Наш гурт виконав наступні
українські пісні: «Гуцулько Ксеньо», «Іванко, Іванко», «Ти до мене не ходи», а
також наші вішовельські коломийки. Я дуже люблю наші українські пісні. Коли я
їх слухаю та співаю у мене дуже велика радість, я так виросла і далі
буду їх співати.»

До складу гурту «Молоді гуцули»
входять і три молоді талановиті скрипалі. Один з них, випускник Сігетського Українського ліцею
імені Тараса Шевченка, Марін Дмитро Агапчук, у свою чергу, поділився своїми враженнями:
«Мені дуже сподобалося у Бухаресті, місто дуже гарне, а музей прекрасний. Я
навчився грати на скрипці від мого вуйка. Наш гурт виступав зокрема у марамороських селах, таких як: Вишня Рівна,
Луг над Тисою, Кривий, Поляни, Великий Бичків, Ремети, Сегіт, а тепер в Бухаресті. Для
мене скрипка означає моє майбутнє і мій талант, як до речі і фортепіано. На
скрипці грає також мій брат. Я хочу продовжити навчання у Клузькій
Консерваторії.»

З Негостини Сучавського повіту на Днях української культури в Бухаресті виступив танцювальний ансамбль «Червона калина», під проводом Юліана Кідеши. Разом з членами гурту прибула і вчителька Крістіна Кідеша,
яка розповіла коротенько про цей ансамбль: «Ми з радістю приїхали до Бухареста на запрошення голови Бухарестської філії Михайла Трайсти і можу сказати, що це
наш перший виступ від початку пандемії коронавірусу. Наш ансамбль був
заснований 2011 року. До його складу входять 30 членів – учні
Негостинської школи та Серетського Національного Коледжу імені Лацку Воде Сучавського
повіту. Нас з’єднало у цій формулі саме любов до української мови, до українського танцю
і пісні, до традицій та звичаїв, до української культури взагалі. Члени
ансамблю люблять танцювати та з радістю відвідують репетиції. Хоча мають багато
вчитися, у вільний свій час учні ставлять насамперед танець. У цей важкий період, вони
дуже сумували, що не могли зустрічатися, і не можете уявити собі, яка радість
була тоді, коли вони дізналися, що будуть їздити до Бухареста, де будуть танцювати.»

Учениця XI класу Серетського ліцею
імені Лацку Воде Чесара Григораш, член ансамблю «Червона Калина», сказала: «Це наш перший виступ після п’ятимісячної перерви. Ми
дуже хвилювалися, але ми дуже раді, що мали можливість виступати в Бухаресті на Днях української культури. Ми
раді, що маємо можливість просувати українські танці, пісні та культуру, взагалі. Я дуже люблю українські танці, тому що для мене це означає радість,
щастя та любов до рідного народу.»

На завершення нашої передачі запрошуємо вас, шановні радіослухачі, послухати пісню «Ти до мене не ходи», у виконанні гурту «Молоді гуцули».

На початку лютого, цього року,
відбулась стартова Конференція по проекту KRA’GAS – Просування ремесел та
гастрономії, як важливих частин культурної спадщини
Карпатського єврорегіону, проекту, що фінансується за програмою ENI CBC
2014-2020 Угорщина-Словаччина- Румунія-Україна.

Лідера проекту Марамуреську Торгово-промислову палату представив її президент Флорентін Туш, а також члени команди та партнери: Румунія – Клузький
університет імені Бабеша Бойоя; Угорщина – Університет Мішкольця та Торгово-
промислова палата
Боршод-Абауй-Земплен; Україна – Ужгородський національний університет та
Закарпатський фонд підтримки підприємств. У заході також взяли участь
зацікавлені темою
проекту сторони як з обидвох країн-партнерів, так і Румунії, серед яких пані Моніка
Маре, директор Марамуреського Повітового музею етнографії та народного мистецтва, пані Рада Павел, представник Марамуреського Повітового центру сприяння та
збереження традиційної культури імені Лівіу Борлана, паніЕдіт Поп, яка представляє
як Екологічну асоціацію, так і Екотуристичний напрямок Мара-Косеу-Кряста Кокошулуй, пані Корнелія Лупча, представник Асоціації туристичних гідів Марамуреського повіту та пані Карін Лахнер, директор Національного центру інформування
та сприяння туризму в місті Бая-Спріє.

Головними цілями
проекту KRA’GAS є
проведення антропологічного аналізу, який дозволить виділити схожість,
пов’язану з ремеслами та гастрономією регіонів-партнерів, визначення та створення транскордонного туристичного маршруту у проектному регіоні та розвиток регіону як загального туристичного напрямку, підтримуючи та просуваючи
транскордонний туристичний маршрут як спосіб приєднання місцевих виробників до
туристичних ринків, включно організацію Міжнародного фестивалю ремесел та
гастрономії.

За словами координатора з питань комунікації проекту,
Алексндри Лазар- KRA’GAS пропонує інноваційний підхід для просування спадщини та туристичного
потенціалу, представлених ремеслами та гастрономією в прикордонному регіоні
Угорщина-Румунія-Україна. В період глобалізації та культурної однорідності
культурні надбання- ремесла поряд із гастрономією є головними чинниками
регіональної ідентичності. Таким чином, вони сприймаються як стратегічні
елементи, що сприяють розвитку туризму. Розташований на перетині
Балкан, Центральної та Східної Європи, цей регіон має культурно визнані райони,
але, як і в інших частинах світу, нематеріальна спадщина страждає з двох
причин: зникнення традиційних ремесел та гастрономії та відсутність видимості.
Рішення полягає в тому, щоб запропонувати місцевим виробникам видимість через
доступ на туристичні ринки, а розвиток туризму пропонує чудову можливість у
цьому плані.

На засіданні були представлені заходи,
які будуть проводитись впродовж реалізації
проекту до 30 вересня
2021 року для досягнення зазначених цілей, можливість співпраці із
зацікавленими сторонами щодо
запропонованих цілей, включаючи реалізацію
картографічного транскордонного туристичного маршруту, міжнародного фестивалю ремесел та гастрономії та видання книги
наукових статей, зроблених після
антропологічних досліджень. Проект також має сайт, присвячений туристичному маршруту, а також
facebook-сторінку.

Після прес-конференції відбулося
засідання Комітету з технічних досліджень за участю представників університетів-партнерів та зацікавлених сторін, а також зустріч Комітету із
впровадження та моніторингу проекту за участю керівника проекту та представників партнерів.

Мистецька галерея «Insula/Острів
42» у партнерстві з Французьким інститутом та Інститутом ім. Гете в Бухаресті
запустила проєкт «Європейський інкубатор». У першій онлайн-зустрічі, модераторкою
якої стала Коріна Шутеу, взяли участь директорка Французьких культурних
інститутів у Румунії Елен Роос та директор Інституту ім. Гете в Бухаресті Йоахім
Умлауф. Подія, до якої приєднався Культурний центр міста Клуж, порушила питання
проблем та викликів, з якими стикається культура в Румунії після кризи в сфері
охорони здоров’я, яку ми переживаємо, але й спосіб в який культурні партнерства
з Францією та Німеччиною можуть бути збережені і навіть зміцненні в результаті
цього досвіду.

Елен Роос вважає,
що культурні мережі, що були сформовані або розвинені в останні місяці, є
найбільшим надбанням для культурних інститутів Румунії. «Ми багато говоримо про
негативні наслідки ізоляції, але одним із наслідків є те, що наша команда
працює набагато більше в мережі інститутів. Ми створили мережу на національному
рівні, а «мережа», на мій погляд – це повторюваний термін, який не один раз, що
повернеться на перший план. З-поміж наших ініціатив згадаю програму, яку ми
щойно запустили FrenchMania, ми проводимо віртуальні презентації, онлайн або
телефонні зустрічі зі студентами, які бажають продовжити навчання у Франції.»

Культурні партнерства між Румунією
та Францією або іншими європейськими країнами тривали впродовж усієї змушеної
ізоляції. Події перейшли у віртуальне середовище, а дебати стали основною
стратегією, за допомогою якої ті, хто бере участь у культурних обмінах та
міжнародних проєктах, можуть разом знайти рішення, – каже Елен Роос: «Перший
пріоритет – це підтримка франко-румунських партнерств, зв’язків з нашими
партнерами у фестивалях, а другий – підтримка громадянського суспільства, аби
воно приєдналося до нас. Ми підтримуємо й сферу освіти, яка, незважаючи на кризу, продовжує
діяти у цифровому середовищі. Страх паралізує нас, звичайно, це нормально
хвилюватися, але лише якщо маємо проєкт, який намагаємося втілити у життя, ми
можемо позбутися страху і знаходити рішення.»

Французький
інститут у Бухаресті продовжує свої програми та проєкти для широкого загалу в
Інтернеті. Як і всюди в Європі, Елен Роос запрошує і румунських інтелектуалів
приєднатися до дискусій, що породжують нові ідеї підтримки культури. «Світ буде
розвиватися й завдяки проєктам, які ми розробили в ситуації, на кшталт
тієї, в якій ми опинилися зараз. Нам потрібно адаптуватися до цього досвіду,
який допоможе нам переосмислити майбутні проєкти. Нам потрібні представники румунської,
французької, німецької та європейської інтелігенції загалом, щоб сьогодні поговорити про те,
що може бути культурною моделлю як сьогодні, так і завтра. Для цього нам
потрібно об’єднати свої зусилля, бути разом.»

Йоахім Умлауф
очолює Інститут ім. Гете у Бухаресті. Під час дискусії, ініційованої Островом
42, він наголосив на впливі поточної кризи на громадянське суспільство. Як і Елен
Роос, він вважає, що партнерство є запорукою подолання цього складного періоду.
«Ми бачимо, наскільки сильно наслідки цієї кризи впливають на громадянське
суспільство з економічної та соціальної точок зору. Будемо сподіватися, що ці
наслідки будуть не дуже глибокими, хоча вони, безумовно, будуть непростими.
Одним із наших завдань є створення згуртованості в суспільстві та підтримка
культурного сектору. Ми хочемо, щоб наші румунські партнери змогли продовжити
свою діяльність, тому що ми працюємо разом багато років у дусі тотального
партнерства між Францією, Німеччиною та Румунією.»

Мовні курси є
однією з основних програм культурних інститутів. Як і всі культурні інститути
Румунії, Інститут ім. Гете також стикається зі скороченням бюджету, що обмежує
його діяльність. Однак, – зауважує Йоахім Умлауф, – в даний час пріоритетом є збереження
колективу установи в повному складі, а також актуальність інституту, який він
очолює в суспільстві, яке потерпає від кризи. «Треба сказати, що проблема, з
якою ми зараз стикаємося має й
економічну складову, оскільки ці мовні курси забезпечували бюджетну рівновагу нашого
закладу. Ми були змушені припинити певні програми, культурні проєктів, які
приносили нам доходи. Але у нас не було іншого вибору. Цього року нам довелося
скоротити майже на 40% бюджет, який ми виділили на культурні програми, щоб зберегти
весь колектив, щоб наші викладачі надалі отримували зарплатню, щоб зберегти
курсантів, щоб бути впевнені, що все буде гаразд.»

Зрозуміло, що формат
взаємодії виключно у віртуальному середовищі не може замінити безпосередню
взаємодію між людьми. Йоахім Умлауф вважає, що людям особливо важливо знайти
баланс між цими реаліями, викликаними новим станом речей, і старими культурними
звичаями. «У майбутньому нам потрібно знайти ідеальний баланс між цифровим
форматом, який ми використовуємо зараз і старими, фізичними взаємодіями.
Звичайно, з точки зору екології, мобільності, для румунських, французьких та
німецьких партнерів, які б мали сісти за один круглий стіл, буде кориснішою
можливість спілкуватися через Skype чи інші платформи. З іншого боку, навіть і зараз
є, а особливо після подолання кризи буде потреба у фізичному контакті.»

Тому Румунія
приєднується до найкращих практик та останніх стратегій, спрямованих на відновлення
сфери культури по всій Європі. А партнерство, діалог та пошук спільних рішень
залишаються важливими засадами.

Громадські місця мають бути майданчиками для
експериментів та просування мистецтва, а широка громадськість має бути заохочена
до взаємодії та активної участі. Ця ідея стала рушійним поштовхом до
написання дисертації Лоредани Мунтяну, ідея, яку вона з 2012 року розвинула,
перетворивши її на культурну неурядову організацію. «Трамвай поезії» (10
вересня – 1 жовтня 2019 року), Майстерня мандрівничих листів/Доставлю кохання
(2015-2018 рр.), Путівник «Музей не кусається» (#MuzeulNuMușcă), Фестиваль
класичної музики в метро (2012-2016 рр.) – це лише кілька успішних проєктів неурядової
організації «Мистецтво не кусається».

Трамвай поезії – цікавий проєкт, впроваджений з 10
вересня по 1 жовтня цього року у партнерстві з Мерією Бухареста та столичною
транспортною компанією STB SA, мав на меті, за словами організаторів, наблизити
читання до публіки. Захід був організований в умовах, коли 69% румунів та 46% мешканців
Бухареста кажуть, що останнім часом не прочитали жодної книги. Згідно з барометром
культурного споживання 2018 року лише 9% стверджують, що читають майже щодня. Жителі
Бухареста та гості столиці, які сіли в Трамвай поезії, мали можливість почитати
чи послухати вірші та джазову музику та побачити понад 100 збірок віршів, якими
був прикрашений інтер’єр трамвая.

Лоредана
Мунтяну, засновниця та координатор культурної громадської організації «Мистецтво не кусається»
розповіла про реакцію пасажирів Трамваю поезії: «Було багато молодих людей, які сказали, що усвідомили необхідність на
деякий час забути про телефони та планшети і прочитати якусь книгу. Я також зустріла людей похилого віку, які запанікували думаючи, що сіли не в той трамвай.
Інші розповіли, що приїхали до Румунії на кілька днів, щоб побачити своїх батьків і родичів, і сказали, що ця ідея їм дуже сподобалася, тим більше, що не зустрічали такого в інших країнах. Ці реакції мене обрадували, а потім, під час документації я зрозуміла, що ця концепція трамвая поезії дійсно унікальна. Щось подібне було
організовано, але це був дуже короткий період, у
Гонконзі в 2013 році. У будь-якому випадку така
подія, присвячена поезії і,
яка тривала так
довго, не робилася ніде більше в світі. Крім цього, подія «Поезія
не кусається», яку
ми організували у червні та
на яку запросили низку поетів та любителів поезії, дала мені можливість зрозуміти, що й поети люблять виходити на публіку та читати свої вірші, хоча не часто мають таку можливість. І поєднуючи обидва види реакцій, і публіки, і поетів, які з різних причин не мають видимості, яку вони
заслуговують, я зрозуміла, що цей проєкт «Трамвай поезії»,
може об’єднати два види очікувань. Тому ми вирішили організувати
подію і для поетів, і для пасажирів.»

Фестиваль класичної музики у метро, ​​який був проведений у 2012-2016 роках, став одним із найуспішніших проєктів, здійснених НУО «Мистецтво не кусається». «Ми перетворили перони найбільших станцій столичного метро на концертні зали, пропонуючи публіці десятки концертів, сольних виступів або унікальних музичних заходів, за участі молодих музикантів. Ми продемонстрували, що класична музика є музикою для всіх! 46% пасажирів метро взяли участь у концертах, – каже Лоредана Мунтяну. «Це перший наш проєкт. З самого початку створення неурядової організації «Мистецтво не кусається» ми спланували провести цей Фестиваль класичної музики в метро. А вже після першого Фестивалю класичної музики у метро ​​я зрозуміла, що саме цим хочу займатися – проведенням культурних заходів у публічних просторах. Його високо оцінили люди, він виявився одним із найулюбленіших фестивалів у громадських просторах. І так ми усвідомили хибність думки що мистецтво стоїть десь на п’єдесталі і що його слід донести до людей. Нам варто відкинути упередження, що класичну музику можна слухати лише в концертному залі. Класична музика є музикою для всіх, так само як поезія є для всіх, але важливо, як її представляють і те, як презентують цей вид мистецтва широкій публіці. Фестиваль класичної музики в метро став вражаючим досвідом. Він надав можливість бухарестській публіці побачити артистів, тенорів, балерин і це виглядало неймовірно.»

Сатумарська філія Союзу українців Румунії організувала 30 листопада поточного року в селі Мікула, де компактно проживають етнічні українці, «День української культури». Голова Сатумарської філії СУР та Генеральний
секретар СуР-у Ірина Люба Горват скаже, якою була мета цього заходу: Свято було спрямоване на збереження та
просування української культури: пісні, танців, народного одягу, на передачу майбутнім поколінням культурної спадщини, а також
на розширення творчої та науково-пізнавальної співпраці із зарубіжними
партнерами, зокрема з України.

Концертна
програма, організована у селі
Мікула за участю солістів та народних колективів користувалася великим
успіхом. Голова Сатумарської
філії СУР, Генеральний
секретар СуР-у Ірина Люба Горват подає
деталі: Виступив дитячий вокальний колектив «Мікулянка» з села Мікула Сатумарського повіту, під керівництвом Лоредани Морар. Одягнуті у гарних
народних костюмах, діточки виконали народні українські пісні. Виступили також учні Народної школи мистецтв міста Сату Маре, Габрієль і Габрієла Гавріш та Міруна Мендруц. У свою чергу, керівник
колективу «Мікулянка» Лоредана Морар виконала кілька гарних українських пісень.
До нас завітали гості з України. Мова йде про Ансамбль народного танцю «Кольори Карпат» Ужгородського інституту культури і мистецтв України. Українські студенти зачарували публіку
своєю концертною програмою українських пісень, танців та прекрасними костюмами. У заході
взяли участь члени комітету
Сатумарської філії, директор Школи
Геллерт Сандор Іштван Добоc, мер села Мікули Чаба Добоc, директор Управління ветеринарної
медицини та безпечності харчових продуктів Ніколай Думуца, члени бюро місцевих
сурівських організацій Сатумарської філії, жителі комуни Мікула, а також гості
з України, викладачі Ужгородського інституту
культури
і мистецтв Марія Стойка, Оксана Шип, Мирослава Ліхтей. На мою думку ми зуміли провести гарний «День української культури».
Присутня публіка мала нагоду побачити й елементи румунського фольклору, у
виконанні учнів Народної школи мистецтв міста Сату Маре, з якою Ужгородський інститут культури і мистецтв України має намір укласти угоду про співпрацю.

Сатумарська філія СУР була заснована 9 квітня 2000 року та налічує 15 організацій
в наступних населених пунктах: Сату Маре, Мікула, де найбільша кількість членів, Агріш-Чуперчень, Тарна Маре, Теребешти, Бельтюг-Ретешти, Пеулян, Траян, Думбрава, Ветіш, Сату Мік,
Ботіз та інші. Всього майже – 1322 члени СУР. Протягом
року Сатумарська філія організовує чимало культурних та наукових подій,
стверджує Ірина-Люба Горват: Заходи організовані філією Сату Маре СУР є дуже багатими та вражаючими, завдяки чому ми змогли продемонструвати важливість
української культури та нашого існування в повіті. Згадаємо лише декілька
заходів, що впливають на імідж Сатумарської філії та на СУР – це вже традиційні
дії на повітовому, національному та міжнародному рівнях: Дні Тараса Шевченка,
Міжнародний симпозіум «Румуно-українські відносини. Історія та сучасність», який
протягом 9 випусків об’єднав академічні, культурні установи України та Румунії,
викладачів та дослідників України, Румунії, Словаччини, а також представників
національних, повітових адміністрацій сусідніх країн, «День української
культури», «Зимові свята сатумарських українців», «День української вишиванки»,
«Міжнародний день рідної мови», «День Незалежності та Державного Прапора
України», Роль української жінки в суспільстві, Вшанування пам’яті жертв
Голодомору в Україні та інші. Ми також беремо участь в організації Дня
Добросусідства Румунія-Україна (у співпраці з Повітовою Радою Сату Маре), беремо
участь у різних заходах, організованих районними адміністраціями в Україні
(райони Виноградів, Хуст Закарпатської області, Печеніжин Івано-Франківської
області), де представляємо філію та українську громаду, підкреслюючи важливу
роль СУР та українців у повіті Сату Маре. Ми просуваємо культуру, мову та
традиції українців у повіті і за участю вокальної групи «Мікулянка» в різних заходах,
організованих різними повітовими установами. З метою популяризації культури та ідентичності українців нашого повіту, неодноразово беремо участь у різних телепередачах та радіопередачах, де рекламуємо наші
заходи, які фінансово підтримані Союзу українців Румунії.

Сатумарська філія Союзу українців Румунії організувала 30 листопада поточного року в селі Мікула, де компактно проживають етнічні українці, «День української культури». Голова Сатумарської філії СУР та Генеральний
секретар СуР-у Ірина Люба Горват скаже, якою була мета цього заходу: Свято було спрямоване на збереження та
просування української культури: пісні, танців, народного одягу, на передачу майбутнім поколінням культурної спадщини, а також
на розширення творчої та науково-пізнавальної співпраці із зарубіжними
партнерами, зокрема з України.

Концертна
програма, організована у селі
Мікула за участю солістів та народних колективів користувалася великим
успіхом. Голова Сатумарської
філії СУР, Генеральний
секретар СуР-у Ірина Люба Горват подає
деталі: Виступив дитячий вокальний колектив «Мікулянка» з села Мікула Сатумарського повіту, під керівництвом Лоредани Морар. Одягнуті у гарних
народних костюмах, діточки виконали народні українські пісні. Виступили також учні Народної школи мистецтв міста Сату Маре, Габрієль і Габрієла Гавріш та Міруна Мендруц. У свою чергу, керівник
колективу «Мікулянка» Лоредана Морар виконала кілька гарних українських пісень.
До нас завітали гості з України. Мова йде про Ансамбль народного танцю «Кольори Карпат» Ужгородського інституту культури і мистецтв України. Українські студенти зачарували публіку
своєю концертною програмою українських пісень, танців та прекрасними костюмами. У заході
взяли участь члени комітету
Сатумарської філії, директор Школи
Геллерт Сандор Іштван Добоc, мер села Мікули Чаба Добоc, директор Управління ветеринарної
медицини та безпечності харчових продуктів Ніколай Думуца, члени бюро місцевих
сурівських організацій Сатумарської філії, жителі комуни Мікула, а також гості
з України, викладачі Ужгородського інституту
культури
і мистецтв Марія Стойка, Оксана Шип, Мирослава Ліхтей. На мою думку ми зуміли провести гарний «День української культури».
Присутня публіка мала нагоду побачити й елементи румунського фольклору, у
виконанні учнів Народної школи мистецтв міста Сату Маре, з якою Ужгородський інститут культури і мистецтв України має намір укласти угоду про співпрацю.

Сатумарська філія СУР була заснована 9 квітня 2000 року та налічує 15 організацій
в наступних населених пунктах: Сату Маре, Мікула, де найбільша кількість членів, Агріш-Чуперчень, Тарна Маре, Теребешти, Бельтюг-Ретешти, Пеулян, Траян, Думбрава, Ветіш, Сату Мік,
Ботіз та інші. Всього майже – 1322 члени СУР. Протягом
року Сатумарська філія організовує чимало культурних та наукових подій,
стверджує Ірина-Люба Горват: Заходи організовані філією Сату Маре СУР є дуже багатими та вражаючими, завдяки чому ми змогли продемонструвати важливість
української культури та нашого існування в повіті. Згадаємо лише декілька
заходів, що впливають на імідж Сатумарської філії та на СУР – це вже традиційні
дії на повітовому, національному та міжнародному рівнях: Дні Тараса Шевченка,
Міжнародний симпозіум «Румуно-українські відносини. Історія та сучасність», який
протягом 9 випусків об’єднав академічні, культурні установи України та Румунії,
викладачів та дослідників України, Румунії, Словаччини, а також представників
національних, повітових адміністрацій сусідніх країн, «День української
культури», «Зимові свята сатумарських українців», «День української вишиванки»,
«Міжнародний день рідної мови», «День Незалежності та Державного Прапора
України», Роль української жінки в суспільстві, Вшанування пам’яті жертв
Голодомору в Україні та інші. Ми також беремо участь в організації Дня
Добросусідства Румунія-Україна (у співпраці з Повітовою Радою Сату Маре), беремо
участь у різних заходах, організованих районними адміністраціями в Україні
(райони Виноградів, Хуст Закарпатської області, Печеніжин Івано-Франківської
області), де представляємо філію та українську громаду, підкреслюючи важливу
роль СУР та українців у повіті Сату Маре. Ми просуваємо культуру, мову та
традиції українців у повіті і за участю вокальної групи «Мікулянка» в різних заходах,
організованих різними повітовими установами. З метою популяризації культури та ідентичності українців нашого повіту, неодноразово беремо участь у різних телепередачах та радіопередачах, де рекламуємо наші
заходи, які фінансово підтримані Союзу українців Румунії.

Комуністичний режим у Румунії ввів суворі норми у всіх сферах суспільної діяльності. Культуру також не оминули, офіційні директиви були названі каноном, їх встановлювали культурні активісти та цензура. Канон працював у сфері «високої культури», а культурні прояви, що не поважали ці директиви, були маргіналізовані й тому появився так званий underground – підпільна культура або контркультура.

Крім симфонічної музики та
опери, контркультура найбільш була помітна в рок-музиці,
джазі, блюзі та фолк–музиці. Поп-музика була найбільш конформістською, тому
її не забороняв офіційний канон. Але й в галузі рок-музики, фолк-музики, джазу та
блюзу, кількість співаків, які
намагалися висловити всій стиль
поза вищезгаданим каноном,
була незначна через труднощі щодо доступу до джерел натхнення. З цієї причини спроби
складати пісні, що не
дотримувалися офіційних директив, були малі.
Однак, контркультура народилася як
природне прагнення людини до творчої свободи та вираження.

Джерела
натхнення контркультури,
тобто біт-музика, рок, блюз та
джаз із Заходу, були поширені в Румунії,
так як були поширені й споживчі
товари, одяг, взуття, косметика, ювелірні прикраси.
Окрім тих, хто займався незаконною торгівлею, іноземні студенти, які
навчалися в Румунії, були ті, як приносили диски з музикою, що не можна було знайти на румунському ринку. Третім способом
джерела натхнення для контркультури в музичній галузі в Румунії була джазова передача на радіостанції Голос
Америки, ведучим, якої був Вілліс Коновер, та рок-передача на радіостанції Вільна
Європа, ведучий Корнел Кіріак.

Такими ж важливими як музика, або можливо більш важливими були вірші пісень, яких пропонувала
контркультура. Іронія була найпоширенішою формою вираження, саме вона
стимулювала ідеї та мислення. Великі
нестатки у їжі та надзвичайно пригнічувана атмосфера 80-х призвели до того, що вірші були дуже сугестивними для
музики артистів нонконформістів. Хоча режим зробив невеличкі поступки музичній контркультурі,
дозволяючи організовувати джазові фестивалі в Сібіу та Костінештях, що означало не свобода, а лише крайовий спосіб вираження, сувора реальність
вражала кожного на кожному кроці. Історик Сорін Антохі має пригадує момент, пов’язаний з
початком продовольчої
кризи: Для мене криза
споживчих товарів ототожнюється з
моментом повернення з джазового
фестивалю Сібіу 1980
року з друзями додому. Дорогою до міста Ясси, ми зупинилися на вокзалі в
Плоєштях, де повинні були сісти на інший поїзд. Там в темний час ранку, я бачив як навколо магазину під назвою BIG
(продуктовий, промисловий, домогосподарки), велася досить смілива бійка між людьми для придбання пів пачки масла, навіть не цілої пачки».

Форми музичного вираження в
комуністичній Румунії, накладені цензурою, змусили деяких виконавців намагатися їх уникати. Одним
із таких артистів був архітектор Александру
Андрієш,
важливий представник музичної контркультури 70-х та 80-х рр. Дві його пісні користувалися великим успіхом, Ce oraş frumos (Яке гарне місто) та La Telejurnal (Огляд новин). У першій пісні Александру Андрієш наголошує на велику кількість фабрик і заводів, що не відповідало міським принципам і тенденціям. Були іронізовані й привілейовані люди, які проживають у елітних кварталах,
яким приділяли більше уваги. Друга пісня «La Telejurnal стала підпільною піснею пізніше у 1980-х,
коли продовольча криза охопила Румунію. На нещодавній публічній конференції Александру Андрієш згадав, як почалася його
пристрасть до неофіційної музики: Я мушу признатися, що мені пощастило з одного
боку, тому що сестра моєї матері, моя тітка, поїхала жити через шлюб у 1966 році в США. І я
мав доступ до книг і записів, яких тут не було. Треба мати на увазі, що музей Smithsonian
(Смітсоніан) в США записав на вінілі своєрідну
енциклопедію традиційної американської музики, записи з 1900 року. Звичайно, я зажадав мати ту енциклопедію. Я не думав, що мені надішли тітка аж одну коробку
з дуже важкими вініловими записами. І звичайно, мене покликали до влади сказати, що містить та скринька, яку я отримав з США.

Англійська мова була
основним компонентом музичної контркультури. Александру Андрієш згадав, що на уроках
англійської мови його вчитель середньої школи, часто приносив pick-up, щоб учні мали можливість слухати записами Rolling Stones. Але Андрієш був глибоко незадоволеним тим, що повинен був співати англіською мовою: Мені дуже не подобався той факт, що не міг слухати музику румунською мовою, а лише іноземними мовами. Зрозуміло, що мене не цікавила естрадна румунська музика, з тими легонькими віршами та ті, хто жив з цього,
композитори та співаки, які не хотіли мати проблем з цензурою. Існували два
варіанти: співали на вірші, в яких нічого не було сказано, або на вірші класичних
румунських поетів, які були опубліковані. І це була головна причина, чому я вирішив написати кілька власних пісень, такі, як я хотів слухати. Я ніколи не думав, що колись буду їх співати публіці.

Твори музичної
контркультури слухаються навіть й сьогодні, зокрема завдяки їхньої тодішньої цінності.

Сьогодні ми запрошуємо вас на захід Румунії, точніше у Тімішоару,
мультикультурне та поліетнічне місто, з
надзвичайно багатою історією. Ми розкажемо про його
основні туристичні принади та дізнаємось про деякі меншини,
які живуть у ньому.

Щоб краще зрозуміти сьогодення, ми повинні знати
минуле. Таким чином, приблизно в 1700 році до Тімішоари та її околиць були
привезені переселенці, особливо з німецьких регіонів Європи, – розповідає представниця
місцевого туристично-інформаційного центру Лучія Соломон. «Вони жили переважно усередині
фортеці Тімішоара. Більшість румунського населення мешкала в селах та
передмістях. Перебуваючи в районі з сильним угорським та сербським впливами,
Тімішоара стало містом, в якому люди різних національностей завжди дуже добре
розуміли одне одного. Таким чином тут завжди панувала атмосфера толерантності,
взаєморозуміння та взаємоповаги. Крім румунів, німців, угорців, сербів, євреїв,
у той період, тобто у XVIII ст., тут оселилися
й чехи та
словаки, які досі живуть у Тімішоарі. Зокрема в католицьких церквах богослужіння
досі відправляються всіма цими мовами. Діти з різних сімей жили на одній вулиці
і часто граючись, вони говорили спільною мовою, поєднуючи слова різних мов. Гарний
настрій був всюдисущим.»

І ці етнічні групи принесли із собою традиції та
звичаї, які люди переймали одне від одного, – каже Лучія Соломон. «Це також
вплинуло на розвиток міста. Усе найкраще завжди передавалося з покоління в
покоління, це вплинуло на тутешню міжкультурність. У нас є кілька особливих тематичних
фестивалів: Фестиваль етносів, який проходить у червні кожного року в музеї банатського
села. Так само у центрі міста організовуються Дні тімішоарських меншин. Центральними
вулицями міста проходить марш-парад народних костюми, у спеціально облаштованих
павільйонах представляють традиційні страви, а на сценах колективи художньої
самодіяльності товариств національних меншин презентують свої пісні і танці.
Кожна етнічна група може представити все тільки найкраще.»

Огнян Крістіч, голова Союзу сербів Румунії, каже,
що Банат є поліетнічним, багатокультурним та багатоконфесійним географічним ареалом.
«Ми, серби, живемо у мирі і злагоді з іншими меншинами, а Банат славиться
гармонією співіснування. Я не кажу про толерантність, тому що ми не терпимо одне одного, а живемо разом. Більшість сербів у Румунії проживає в історичному
Банаті, у чотирьох повітах: Арад, Тіміш, Караш Северін і Мехедінць. За даними
останнього перепису населення сербська меншина налічує 18500 осіб. За 20 років
від створення наша організація веде боротьбу за збереження національної
самобутності за допомогою культурної, релігійної та освітньої діяльності. Під
егідою Союзу сербів Румунії діють 22 народні та мистецькі колективи. У нас є
три аматорські театри, а крім культурної діяльності ми створили
науково-дослідний центр сербської культури в Румунії. Це незалежна установа, що
проводить культурні, соціологічні та лінгвістичні дослідження. Усі наукові
праці публікуються у журналі, нещодавно вийшов його п’ятий номер і він вже
продемонстрував свою авторитетність і наукову цінність.»

У Тімішоарі діє й єдиний у Румунії загальноосвітній навчальний заклад з сербською мовою викладання – Теоретичний ліцей ім. Досітея
Обрадовича. Навчальний заклад носить ім’я просвітника Досітея Обрадовича, який народився
у Тіміському повіті. У 1808 році він створив у Сербії «Велику школу», а в 1811
році став першим сербським міністром освіти.

Нашим наступним гідом уявною екскурсією містом
Тімішоара є Йоан Фернбах, голова банатської філії Німецького демократичного
форуму Румунії. «Особливим туристичним об’єктом, що обов’язково слід відвідати є
собор Марії Радни поблизу Ліпови. Це Мала Базиліка, яка отримала найвищий
титул, що надається католицьким церквам від Папи Римського Івана Павла II-го. Собор
був побудований близько 400 років тому і є винятковим. Звичайно, є й інші
прекрасні місця, навіть у Тімішоарі, як наприклад площа Унірій. Тут знаходиться
знаменитий Кафедральний собор, один з найбільш представницьких храмів Банату,
що є осередком нашого єпископа. Тому він і називається кафедральним собором.
Площа Унірій – одне з небагатьох місць в Європі, де діють два єпископи. Йдеться
про римо-католицького єпископа та православного єпископа, адже поруч
знаходиться й Сербський православний собор.»

Площа Унірій найстаріша в Тімішоарі, і тут можна
помилуватися низкою барокових будівель. Упродовж часу вона також називалася
Hauptplatz, Головна площа, Domplatz, площа Кафедрального
собору. Тут можна побачити унікальний об’єкт – фонтан мінеральної води, що працює
з 1894 року. Голова банатської філії Німецького демократичного форуму Румунії Йоан
Фернбах розповідає й про інші туристичні місця. «У Джимболії, де народився видатний
швабський художник є однойменний музей. Потім я б рекомендував вам поїхати до
Ленаугейму, де народився великий поет і романіст Ніколас Ленау. Це чудове
місце. Там також є музей ляльок, одягнених у народні костюми швабів. У кожному швабському
селі, як відомо відзначалося храмове свято Кірхвейг і в кожному населеному
пункті молодь мала різні народні костюми. Ви не знайдете сіл, де народні костюми
однакові. Вони мають щось спільне, але й щось специфічне, що їх відрізняє. Я б
також рекомендував Синніколау Маре, місто на кордоні з Угорщиною, в якому
народився великий угорський композитор Бела Барток, де можна побачити ще одну
сильну німецьку громаду, де добре збереглися наші традиції. Нещодавно відбулося
німецьке свято День подяки за плоди землі – Erntedankfest. На жаль, у
Шарлоттенбурзі живе лише один німець. Саме він б’є у дзвони щодня о 12.00 та
18.00 год. Шарлоттенбург – це єдине в світі село, що має форму кола, у центрі
якого розміщена церква.»

У 2021
році Тімішоара стане культурною столицею Європи. Це друге румунське місто, що
здобуло відповідний статус після Сібіу в 2007 році. Наостанок слід сказати, що
ця рубрика була записана за підтримки Департаменту з питань етнічних відносин,
що діє при румунському уряді.