Tag: культура

Оголошено в 2010 році, Днем Національної культури, 15 січня, день народження поета Міхая Емінеску, відзначається цими днями румунами разом із 100-річчям Великого Об’єднання. Повсюди в країні та за кордоном відбуваються заходи, але це також момент, коли обговорюються проблеми з якими стикається культура в Румунії.

Запрошений на Радіо Румунія Алін Чупале, професор Бухарестського університету, пояснив, чому потрібен День Національної культури: «Потрібний день, коли ми повинні згадати про національну культуру, не забути, що ми румуни, але я думаю, що, поза моментом як таким, більш важливим є те, що ми робимо для румунської культури сьогодні. Тому що, насправді, усвідомлюємо ми це чи ні, є у нас заслуга чи ні, ми вступили в новий етап нашої історії, етап якого ми називаємо постнаціональним, через інтеграцію Румунії в Європейський Союз. Однак це не означає, що ми повинні забути, хто ми. Європейський Союз не хоче, щоб ми були громадяни з нізвідки. Хоче, щоб ми були там румунами, але це залежить від нас, наскільки ми можемо усвідомлювати, що ми румуни, а не лише європейці. Якою мірою ми можемо зробити щось конкретне, щоб зберегти нашу національну ідентичність, в умовах, коли ми живемо в епоху глобалізації, ми живемо в епоху, коли переселення є відкритим, цінності потрапляють в Румунію з усього світу, а не тільки продукти харчування. І я гадаю, перш за все, це наша проблема.

Румунська культура – дуже, дуже делікатна система. Це система, якій, всупереч вдалим і менше вдалим культурним політикам, вдається пристосуватись, вважає професор Чупале, адже у нас цінна румунська культура, дуже важлива, присутня і за кордоном, яка не має зв’язку з культурною політикою в Румунії, справжня румунська культура, яка не субсидується урядом, незалежно від того, хто при владі. Процес глобалізації зростає, і ми не можемо уникнути цього, але кожна країна має культуру, історію та цивілізацію, від якої вона не повинна відмовитись.

Традиції треба зберігати і просувати бо, якщо ми їх втратимо, ми відмовляємось від нашої національної ідентичності, сказав академік Єуджен Сіміон, який хотів би більшої причетності політиків: Я не помітив жодної партії, яка б сказала – Панове, культура – це найважливіший елемент національної ідентичності. Що ми робимо з нею? Ми повинні мати політику нашої культури. Робімо проект країни, як кажуть. Румунська культура – це завдання румунів, перш за все відповідальних за цю країну, політиків. На жаль, вони ігнорують це.

Національна культурна ідентичність не буде маргіналізованою разом з продовженням європейської інтеграції Румунії, – сказав глава держави Клаус Йоганніс, – в повідомленні з нагоди Дня національної культури, однак він застеріг: Третина румунів не читає навіть одну книгу упродовж року. Наша країна залишилася без кінотеатрів, а румунська мова є жертвою політичного дискурсу. З нагоди сторіччя об’єднання Румунія також повинна запропонувати велике об’єднання навколо своєї культури. Великі двосторонні культурні проекти, які позначують 2018 та 2019 роки, а також головування в ЄС, є хорошими можливостями піти цим шляхом. Це непросте завдання, але практичне втілення в життя продемонструвало б здатність Румунії додати культурну цінність до європейського проекту».

Румунська академія відзначила Національний день культури симпозіумом під назвою «Румунська культура – Сторіччя Великого Об’єднання», і представництва Румунського інституту культури за кордоном провели численні культурні заходи, в тому числі декламування поезії, концерти, виставки, театральні вистави, літературні заходи, покази фільмів та конференції. Події цих днів присвячені як Дню національної культури, так і початку низки проектів, які відзначають сторіччя Великого Об’єднання – історичний процес унаслідок якого всі історичні провінції з переважно румунським населенням об’єдналися в 1918 році в національну державу, Румунія.

Попередніми етапами були возз’єднання в 1859 році Молдови з Волощиною та здобуття незалежності в війні 1877-1878 рр., на тлі румунського національного відродження в дев’ятнадцятому столітті. Об’єднання Бессарабії, Буковини і, нарешті, Трансільванії з Королівством Румунії призвело до створення Великої Румунії, що було, по суті, метою вступу Румунії у Першу світову війну на стороні Антанти.

В останні роки дуже часто обговорювалася роль освіти через культуру і заради
культури, так само як і необхідність введення в навчальну програму відповідних
предметів. Загалом система освіти Румунії завжди включала елементи культури.

А
нові програми початкової та середньої освіти, розроблені в останні роки Інститутом
педагогічних наук спрямовані на те, щоб привернути увагу учнів до культурних
елементів і до культурної своєрідності різних європейських або міжнародних
культурних середовищ, розповіла заступник директора Інституту педагогічних наук
Магдалена Баліка. Учні знайомляться з культурними елементами в рамках
традиційних предметів – мова і спілкування, мистецтво і хореографія, музична
освіта, історія, географія, соціальне формування.

Проте, опубліковане в 2016 році Інститутом педагогічних наук дослідження
під назвою «Мистецтво в школах – поняття й практика», вказує на недодстатнє утвердження
мистецтва в цьому середовищі. У школах та інших державних установах відсутня
стратегія просування художньої освіти.

Відсутність плану розвитку, який би
послідовно переслідував цей вимір художньої освіти відчувається як вчителями,
так і особами, які приймають рішення, – стверджує Магдалена Баліка. «Крім
елементів, які включені в шкільну навчальну програму, освітня практика на рівні
школи може принести фундаментальний плюс. У вчителя є навчальний план і
навчальний посібник, але школа живе в певній соціальній і культурній
реальності. Ми заохочуємо ініціативу, яку ми – Інститут педагогічних наук, мали
можливість перейняти. Є школи, які протягом багатьох років просували різні
культурні проекти на рівні своїх громад за допомогою художників, за допомогою
місцевих діячів культури. Я вважаю, що такі ініціативи можна просувати і
поширювати, щоб вони стали звичайною практикою, а не тільки винятками, якими
вони є в даний час. Ми раді, що останнім часом все більше і більше НУО відкриті
до співпраці зі школою в галузі культури. Це дуже хороший знак, тим більше, що
школа не може робити все і має потребу в фахівцях та можливостях, які їй
пропонує співтовариство. Я вважаю, що на даний момент ми далекі від ідеї
узагальнення такого типу співробітництва. Але це багатообіцяючий початок, який
можна просувати на системному рівні.»

Добрим прикладом в цьому сенсі можуть послужити подружжя Адріана і Вірджіл
Скріпкар. Вона мистецтвознавець, він скульптор. Разом вони створили приватну
школу в селі Піску повіту Ільфов, щоб компенсувати закриття державної школи в
селі. Адріана Скрипкар також є автором підручників з предмету «Культурна
спадщина». «На даний момент ми наближаємося до завершення проекту, в рамках
якого створили навчальну брошуру про спадщину ЮНЕСКО в Румунії. Вона буде
використана в декількох школах з цього навчального року і буде пропонуватися як
додатковий предмет на наступний навчальний рік в декількох навчальних закладах.
Ми сподіваємося, що вона буде добре прийнята, тому що в цей період саме цього
вимагають від вчителів середніх шкіл – вводити виборні міждисциплінарні
предмети для роботи зі школярами. Наші проекти тривають як в сфері створення
матеріалів про культурну спадщину, так і в плані організації семінарів,
популяризації проблем культурної спадщини в школах.»

Вчителі відчувають потребу в адекватній підтримці для ініціювання,
організації та проведення художньої діяльності, що чинить додатковий тиск на
художників або культурних діячів, які приходять з освітніми пропозиціями, і до
яких надходять запити на навчання, йдеться в тому ж дослідженні Інституту педагогічних
наук. Говорить Адріана Скріпкар. «Ти повинен знати, що розповідати дітям. І тут
є дуже важливий момент, тому що нинішнє покоління вчителів теж не мало
доступу до такої освіти в сфері культурної спадщини та культурної чутливості. І
тоді їм важко передавати цю інформацію і цю чутливість своїм учням. Але ми
сподіваємося, що завдяки нашій роботі та
роботі наших колег в музеях та інших неурядових організаціях речі стануть трохи
доступнішими. Ми хочемо, щоб наша робота зробила свій внесок в освіту прийдешніх
поколінь.»

Ця співпраця між школою, неурядовими організаціями та державними установами
культури має важливе значення. Але на шляху цієї співпраці є й перешкоди.
Магдалена Баліка. «По суті, нам не вистачає контексту, в якому цією співпрацею
можна було б скористатися. І найбільша проблема, про яку говорять школярі та вчителі,
а також культурні діячі – це нестача ресурсів. Можливо, нам потрібно подумати
про політику, яка б краще підтримувала цю співпрацю між діячами культури і
школою, щоб мати якусь послідовність. Абсолютно ясно, що школа не може робити
все і не може робити поодинці те, що пов’язано із залученням учнів в громаду, в
суспільне життя, в тому числі з точки зору культури.»

Наостанок процитуємо висновки дослідження Інституту педагогічних наук: «Одне
важливе зауваження у кількох короткострокових, середньострокових і
довгострокових планах розвитку освіти стосується важливості художнього і
культурного виховання в громадському просторі: неможливо прищепити художні та
культурні цінності якщо на всіх рівнях дії державних установ немає явного бажання
і здатності їх просувати.»

З 6 по 13 жовтня відбувся сьомий випуск Європейського театрального
фестивалю Євроталія, організований Тімішоарським
Німецьким державним театром, який вважається у Румунії одним з найсміливіших професіональних театральних заходів. Представник
Тімішоарського Німецького державного театру, один з організаторів
фестивалю Андрея Андрей зуміла об’єднати в тематичних рамках фестивалю Ліміти декілька найбільш цікавіших спектаклів, як і важливих
діячів європейського театру.

Андрея Андрей розповість про вибору
тематики Ліміти в контексті 2017 року: Фестиваль Євроталія пропонує спектаклі, які необов’язково повинні бути театральними
постановками. Ці спектаклі досить відмінні щодо естетики, отже, на мою думку,
нам всім важливо приділяти увагу наступному питанню: Чи з естетичної точки зору
в театральній діяльності існують ліміти?
І якщо існують в дійсності,
маємо ми можливість подолати ці ліміти, можемо погодитися з ними або навіть
поширити їх? З виходячи з певної точки
зору. А з іншого боку, враховуючи контекст, в якому живемо, коли навколо нас
будуються численні мури, бар’єри, можемо подолати ці ліміти.
Наше життя плине в досить консервативному контексті іноді, отже ми не бажаємо
визнавати відмінності. Я вважаю, що досить важливо для нас усіх перевіряти наші думки цими сценічними спектаклями, поставленими нашими гостями.
Сподіваюсь, що в 2017 році ця тематика у різних формах віднайшла своє місце в
специфічних спектаклях. Протягом цього театрального тижня ми обговорювали
фізичні ліміти людини, ліміти людського організму, ліміти усного діалогу, про відносини
між глядачем та артистом, про етичні та
моральні ліміти в театрі.

Завдяки запрошеним виставам, Тімішоарський
Німецький державний театр зумів зробити фестиваль Євроталія 2017 року
засобом, що Треба обов’язково побачити для кожного
любителя театру. Слід відмітити, що на закінчення фестивалю, бельгійський актор
Вім Вандекейбус поряд із своєю театральною компанією Ультима Вез (Ultima Vez) представив спектакль-подію
під назвою «Наперекір бажанню і наміру». Твір створений в 1999 році, є важливим
моментом у творчості Вандкейбуса, до якого він звернувся знов у 2016 році в
цілком новому акторському складі,
повністю чоловічого роду. Повсюди, де цей спектакль був поставленим на сцені,
він вважається сенсаційним. Відома
символістика снів і бажань, звільнена від психоаналітичних кліше, була
перероблена бельгійською театральною компанією в захоплюючий поетичний танець.

Ліміти цікаві та можна сприймати їх
позитивно або негативно, – вважає Вандекейбус, до якого ми звернулися із
запитанням про ліміти його спектаклю ц стосунках із глядачами: Ми прагнули виразити певну ідею, а саме, що люди належать
до тваринного світу з їхніми численними бажаннями, і що вони намагаються пояснити
будь-що. Саме тому й існує
театр, саме тому театр імітує життя. У свою чергу на сцені ми імітуємо один
одного. Одна людина каже щось, інша імітує її, потім кожний твердить, що
сказане є його бажанням, його словами. Ні, ніщо не є оригінальнім, фактично є
своєрідним спектаклем, є часткою повісті Хуліо Кортазара про купця, який продає
останні слова, які людина повинна сказати перед смертю. Купець продає їх, щоб
знати, що треба сказати у кінці-кінців.
Він продає вирази, які звичайно є персональними. Здається, що дух нашої епохи
полягає саме в цьому: Щось тобі потрібно? Купуй собі! Можна придбати собі навіть життя.

Цьогорічна програма Європейського
театрального фестивалю Євроталія 2017 охоплювала також низку заходів під назвою
Євроталія Xtension, передбачених спільно з Асоціацією Тімішоара – європейська столиця
у 2021 році Кріс Торч, художній
директор вищезгаданої асоціації ствердив: На початку підготовки проекту
Тімішоара 2021 року ми визначили частину нашої програми під назвою Xtension. Аналізуючи події, установи
та організації Тімішоари, ми поцікавилися щодо можливості нашого поєднання до їхньої
програми, додавши до неї те, що на нашу думку, було важливим на наш погляд.
Стосовно програми Євроталія справи були досить легкими. У нас склалися з ними чудові стосунки. Перш за все -
це чудовий фестиваль. Щодо нашого внеску, то ми запропонували театр Одін, який
до цього часу ще не був представлений в
Тімішоарі. Мотивом нашої пропозиції були не лише прація а й наш інтерес щодо досвіду стосовно процесу
навчання, як й їхнього досвіду праці щодо проекту Holstebro Fest Week, якого вони започаткували 25
років тому. Артисти залучать протягом одного тижня усе суспільство, поліцію, військовослужбовці,
іммігранти тощо. Театр Одін координує всю художню діяльність, що становить його
внесок в суспільство.

Компанія Театр Одін, під керівництвом режисера Еуджна Барби змінила в другій половині XX-го століття напрям театру, перенеслася в датську провінцію Холстембро, де започаткувала фестиваль, що став моделлю
внеску артистів у суспільне життя.

Глядачі Фестивалю Євроталія сприймають
спектаклі з розкритими обіймами і бажають бачити хвилюючі вистави. Селекціонер фестивалю Андрея Андрей стверджує: Більшість спектаклів користувалися довготривалими
оплесками з боку глядачів, які
терпеливо та з інтересом сприймали
спектаклі виявляючи особливий інтерес до сучасної тематики, до соціальних
проблем, які висвітлювали актори та які
стосуються усіх нас в даний момент. Досить приємне враження на мене справив той
факт, що незважаючи на те, що фестиваль Євроталія торкається досить відмінних
між собою театральних жанрів та
художнього способу сценічного втілення спектаклів, вони користуються великою
популярністю у публіки. Я впевнена, що саме це заперечує думку багатьох
директорів фестивалів в Румунії, які вважають нашу публіку надзвичайно
консервативною.

Нещодавно, в Румунії побував журналіст Олександр Карпенко, Заступник голови міжнародної громадської організації Четверта хвиля. Він відвідав міста Галаць та Бухарест. Вже 12 років він реалізує під егідою Світового Конгресу Українців та Міжнародної громадської організації Четверта хвиля культурологічний проект Українці- від океану до океану, завдання якого полягає у створенні єдиного літопису культури та історії світового українства, яка до моменту великої еміграції була цілісна, а тепер розпалась на десятки осколочків. Його завдання полягає в тому, щоб ці уламки зібрати воєдино.

За словами журналіста Олександра Карпенка кожна громада має свою історію, яка є складовою історії країни перебування. Не можна забувати, що українці за останні 120 років брали участь у різних революція, рухах та війнах, і були героями тих подій. Материкова Україна про них не знає. Кожна громада пишається своїми художниками, поетами, письменниками. Кожна громада має свій фестиваль народної творчості. У багатьох країнах світу та Європи залишили свої сліди видатні українці. І про це все треба розказати і написати українцям. За результатами подорожей та досліджень вийшло вже чотири мої книжки,– зазначив Карпенко.

Чим цікава для Карпенка Румунія?Українською громадою, яка має багату історію і традиції. Фестивалем колядок, який проходить щорічно на Мараморощині. Задунайським козацтвом. Тим, що на її території похований великий український гетьман Іван Мазепа. Що на її теренах народилась видатна українська письменниця Ольга Кобилянська. Це лише те, що я знаю. Я давно збирався до вашої країни, і все щось заважало. І ось на початку жовтня мене ніби щось штовхало в спину, змушувало приїхати. І 10 жовтня біля пам’ятника Мазепі, я зрозумів, що це саме таке. Це день пам’яті по великому гетьману.Бо 10 жовтня він помер. Тут є якась містика. Бо 6 років тому я перебував у цей день у Бендерах, і мені показали місце де помер Гетьман. Це село Варниця. Потім козаки перепоховали його у місті Галаць, у Храмі Святого Юрія. Також у Галаць я повинен був знайти могилу і пам’ятник І. Мазепі. Ну, пам’ятник я знайшов, а з місцем поховання справи були гірші. Місцеві жителі знають, що великий мікрорайон над Дунаєм зветься Мазепа, але про саме місце де його було поховано ніхто не знає. І ось, коли я стояв біля пам’ятника Мазепі, у сквері Свободи, під’їхав мікроавтобус. З нього вийшли люди. Я зрозумів, що це українці. Серед них і колишній президент України Віктор Ющенко. З ним та директором місцевого музею, а також з паном Теофілом Рендюком ми прибули на берег Дунаю де мені показали те святе місце. Учасники делегації мені повідомили, що між Батуринським Заповідником та Університетом Галацу підписана Угода про співпрацю щодо дослідження історії козацтва, і зокрема поховання Мазепи. Тобто Бог винагородив мене за мої тяжкі пошуки цікавою інформацією, і я тепер ділюся нею з вами.

У суботу, 14 жовтня, я з великим задоволенням, на запрошення пані Ярослави Колотило, взяв участь у святкуванні Покрови, свята козацтва у Бухаресті, яке було організоване столичною організацією Союзу українців Румунії. Враження дуже сильне. Громада потужна, творча, сповнена нових задумів. Приємно, що вона ставить перед собою великі цілі, такі, як наприклад, збудувати український храм у Бухаресті. Така справа ще більше згуртує громаду, підніме її авторитет. Сам Бухарест, він чарівний, сучасний, зелений, спрямований у майбутнє. Відчувається, що має багату і складну історію. Люди гостинні і привітні. Мені здалося, що не такі заклопотані, як українці. Дуже б хотілось, щоб більше українців приїжджало в Румунію і румунів в Україну. Але, сполучення між країнами не досить зручне і швидке, як хотілось б. Але, я гадаю, що цю проблему наші країни з роками вирішать- підсумував Олександр Карпенко, Заступник голови міжнародної громадської організації Четверта хвиля.

Гала-вечір молодого актора Хоп, культурний захід організований УНІТЕР (Театральною спілкою Румунії) – це не просто конкурс, це місце де говориться про мистецтво акторської гри, де молоді
актори можуть мати корисні професійні зустрічі.

20 молодих акторів, які були обрані журі брати участь в цьогорічному конкурсі, який пройшов з 4 по 7 вересня у
місцевості Костінешть, мали також можливість відвідувати чотири мастер-класи, організованих художнім керівником Гали-вечір, професором та актором Міклошем Бач. Ці курси
пройшли з 31 серпня по 7 вересня, як в Бухаресті, так і в Костінештах. Запрошеними координувати ці мастер-класи були Веніамін Фільштинський, професор акторського мистецтва Санкт-Петербурзького інституту театрального мистецтва,
румунський режисер Александру Дабіжа, режисер та німецький письменник Стефан Пердекамп та Андрей Флавіу Файкушан, експерт
акторської гри.

Необхідно організувати
мастер-класи з професійної підготовки, такої думки чимало молодих акторів, але
і колишні переможці Гали-вечір молодого актора Хоп. Актриса Мірела Опрішор, яка отримала премію
за найкращу жіночу роль на Кінофестивалі в Сараєво за її роль у фільмі У вівторок,
після Різдва
режисера Раду Мунтяну та премію за найкращу жіночу роль Гали-вечір Молодого
Актора Хоп в 2002 році, вважає, що сьогодні Гала-вечір молодого актора Хоп приділяє все більшої уваги молодим актором: Я бачила, як відомий професор з Росії навчав
молодих акторів. Також відбувся мастер-клас під керівництвом Александра Дабіжи.
Мені здається, що ця гала-вечір дуже добре розвинулася. Я не мала нагоду
зустрітися з паном Дабіжєю 15 років тому. Дуже гарно, що він бере участь у цих мастер-класах,
оскільки він передає відчуття впевненості в собі.

Актриса Косміна Олару, яка закінчила
цього року Національний університет театрального мистецтва імені Йона Луки Караджали та отримала
Головну премію Гала-вечір молодого актора Хоп вважає, що: Такого роду зустрічі дуже важливі. Я
хочу подякувати Міклошу Бачу за здобутий досвід. Хоча було нелегко, там відбулися чудові речі. Зустріч з письменником Пердекампом, я ніколи не забуду. Це була
дуже інтимна зустріч, була також зустріч з нашими емоціями та нашими думками.
Справа в тому, що він відкрив техніку, засновану на тому, що кожен орган людини
несе відповідальність за певні емоції. Через усвідомлення певного органу, можна
викликати певні емоції. Реакції були абсолютно казковими. Відчутті почуття,
емоції та енергії були казковими. Крім цього, зустріч з паном Дабіжою, була
також дуже важливою, тому що рідко буває, щоб відомі режисери приділяли свій
час зустрічам з молодими акторами.

Останнім часом Гала-вечір молодого актора Хоп, захід,
організований УНІТЕР (Театральною спілкою Румунії), все більше відкрився до світу фільму. У
цьому заході взяли участь також кінорежисери та інші кіномитці. Ада Соломон,
продюсер успішних фільмів, таких як Позиція
дитини, Аферім! або Тоні Ердманн розповідає про роль Гали-вечір Молодого актора Хоп в
кар’єрі молодих акторів: Всім відомий той факт, що це дуже складно,
емоції дуже великі. Але Гала-вечір Хоп користується великою популярністю, і це молодим акторам і не
лише, дуже допомагає. Це добрий старт у кар’єрі. Я їм раджу
бути чесними та довіряти собі, але водночас, щоб вони працювали не так як їм здається,
що треба, а так як їм підходить, щоб вони шукали ресурси проявити себе. Я
вважаю, що взаємодія є дуже важливою у такого роду професій, тому що дає можливість
говорити віч-на-віч про побачену виставу, поділятися враженнями, зрозуміти як
сприйняли виставу інші особи, зокрема молоді особи й таким чином розкривати їхню
особистість.

У ході XX-го випуску Гали-вечір молодого актора Хоп народилася ідея створити клуб, подібний
до відомої школи Actors
Studio в Нью-Йорку, який би об’єднував акторів учасників гали. Ідея належить актору Іону Карамітру, голові Театральної спілки Румунії:
Я подумав, що не погано було б створити клуб ХОП, клуб людей,
які взяли участь або отримали премії. Ми вже обговорили ідею сотворення цього
клубу, його статус, який би передбачав низку зустрічей з конкретними темами
запропонованими Театральною спілкою Румунії та членами клубу. Оскільки наша спілка працює за принципом проектів та програм, члени можуть висувати різні проекти. На
мою думку вже були створені умови для заснування цього клубу.

ARCEN та Interesting Times Bureau – це дві культурні асоціації, які вже кілька років поспіль, пропонують бажаючим відкрити для себе Бухарест за допомогою екскурсійних турів, сфокусованих на історіях столиці між двома світовими війнами, на минулому периферійних кварталів, на розписах на стінах багатоповерхових будинків, збудованих у комуністичний період.

Едмонд Нікулушка, голова та засновник асоціації з питань культури, виховання та нормальності (АРЧЕН) вважає, що якби люди краще були інформовані у зв’язку з історіями міста, вони були б більш залучені до різних громадських дій щодо порятунку Бухареста. Проект ARCEN почався, коли Едмонд Нікулушка ще будучи учнем Центральної школи в Бухаресті, бажав врятувати цей будинок, який згодом був включений до проекту Європейська ніч музеїв: Асоціація ARCEN намагається наблизити жителів до власного міста, до суб’єктивного, інтимного або особистого міста, як стверджував румунський письменник та філософ Мірча Еліаде, за допомогою ряду культурних маршрутів.

Цього року, у співпраці з Французьким культурним інститутом в Бухаресті, асоціація ARCEN організувала ряд заходів під назвою Еліаде – 110, новий формат культурного маршруту По Бухаресту слідами Мірчі Еліаде, проект, який залучив у 2015 році більше 5000 учасників протягом лише декількох прогулянок у вихідні. Маршрут включає історичні райони Бухареста: Ментуляса, Сфентул Штефан та Сфінціі Войевозь. Під час прогулянок людям розповідають про архітектуру і старі райони Бухареста, про дитинство Мірчі Еліаде і фрагменти з фантастичної літератури, написаної ним на вигнанні. Персонажі в літературі Мірчі Еліаде мали близькі стосунки з цим містом, а в рамках маршруту, можна показати як вони жили в місті.

Голова ARCEN Едмонд Нікулушке розповідає: Зацікавлені люди можуть дізнатися більше про історію цих районів, їм розповідають про те, як розвивалися ці райони та як стали такими, якими вони є тепер. Водночас, ми поєднуємо ці історичні розповіді,архітектурні та урбаністичні розповіді з фрагментами фантастичної літератури, написаної письменником Мірчею Еліади.

Якщо ціллю культурної асоціації АРЧЕН є захист надбання та пам’яті міста за допомогою культурних маршрутів, метою Interesting Times Bureau (Бюро цікавого часу) є просування міської культури та вуличного мистецтва (стріт-арт). Але для цього, стверджує Дору Редуце, необхідна вже освічена публіка, яка могла б оцінити явище вуличної культури: Вуличним мистецтвом зацікавлені, зокрема іноземні туристи, які завчасно інформуються у зв’язку з пропозиціями міста. Тому я не помиляюся, коли стверджую, що 90% наших відвідувачів це іноземні туристи. Ми також організуємо безкоштовні тури вуличного мистецтва для учнів та студентів, зокрема в рамках проекту Школа по інакшому. Звичайно, ми б хотіли, щоб і румунські туристи були зацікавлені ​​цим видом мистецтва. Нашою метою є збирання грошей для розвитку вуличного мистецтва, а з цієї точки зору іноземні туристи більш зацікавлені.

У Румунії, багато людей не знають як саме відрізняти вуличне мистецтво від графіті, стверджують представники культурної асоціації Interesting Times Bureau. Бухарест пропонує різний досвід в порівнянні з іншими європейськими столицями, зокрема тому, що місто було менш рекламоване та менш представлене на національному й міжнародному рівнях. Дору Редуце подає деталі: Мова йде про спробу змінити менталітети, зокрема якщо ми говоримо про жителів Бухареста. Ми також бажаємо зміни ставлення компаній та представників місцевої адміністрації до вуличного мистецтва. Ми раді, що в 2017 році ми добилися підтримки з боку ряду компаній, щоб підтримати це мистецтво. Формально, ми отримали й підтримку місцевої влади, яка дала нам дозвіл розгортати такого роду заходи. Ми повинні пояснити жителям Бухареста, у чому полягає вуличне мистецтво, щоб вони погодилися зі створенням яскравих розписів на спорудах міста у техніці стріт-арт а також визначити найбільш оптимальні місця для нанесення розпису в межах районів міста. Таким чином сірі споруди міста будуть прикрашені яскравими малюнками. Я оптимістично налаштований і сподіваюся, що в наступні роки ставлення до вуличного мистецтва зміниться.

Церкви
(99%), культурні центри (76%), місцеві фестивалі (76%), парки (75%), будинки
культури (72%) і бібліотеки (71%) є, відповідно до результатів опитування
населення, найбільш поширеними елементами культурної інфраструктури в Румунії.
Такими є висновки Барометру споживання культурних цінностей 2016, соціологічного дослідження культурних переваг румунів,
проведеного Національним інститутом культурології та культурного формування. За
даними того ж дослідження 60% респондентів вважають, що необхідно мати більше
газетних кіосків, 68% – більше бібліотек, 62% – більше книгарень і 59% – більше
парків.

Говорить
Анда Бекуц, член департаменту з питань досліджень Національного інституту
культурології та культурного формування. «На національному рівні, як ви бачите,
серед найбільш обізнаних елементів інфраструктури, на перших місцях знаходяться
культурні центри, фестивалі та святкування і парки, але в залежності від
регіонів. Найбільший відсоток споживачів культури спостерігається в Бухаресті
та навколишньому повіті Ільфов, зокрема тому, що столиця має розвинуту
культурну інфраструктуру, значно випереджаючи інші міста. Є відмінності між
селами і містами: в сільській місцевості люди не звикли до певного типу
культурної пропозиції і тому рівень усвідомлення там значно нижчий. Треба
сказати, що цей індекс культурного сприйняття ми складаємо вперше і використали
методологію Євростату. Ми об’єднали всі заходи і рівні участі в громадських
заходах. Так само, треба підкреслити і дуже високий відсоток поінформованості
про вплив культури на соціальну згуртованість та економічний розвиток
суспільства.»

Дослідження,
проведене Національним інститутом культурології та культурного формування
показує, що 32% румунів не купили жодної книги за останні 12 місяців, а 29% не
читав жодної книги протягом цього періоду. Фольклор та етнічна музика займають
перше місце серед переваги румунів до музики і танцю (53%), а потім йдуть
місцева поп-музика (30%), іноземна поп-музика (20%), Манеле, що є сумішшю циганської,
поп та близькосхідної музики (15%); блюз (11%); хіп-хоп, а також класична і
симфонічна музика – по 9%, рок (7%), опера і оперета, джаз і електронна музика
– по 6% та експериментальна музика (3%).

Говорить соціолог Дан Журкан. «70%
румунів не йдуть в театр або навіть в кіно. Різниця між нами та іншими
європейськими країнами може бути пояснена піратством, як показують дані минулих
років. Крім того, як і раніше існує величезний розрив між міськими та
сільськими місцевостями. В цілому, споживач культури має певний профіль: має
вищу освіту і мешкає у місті. У 70% сільських місцевостей є будинки культури,
але тут постає запитання, наскільки культурними є ці установи. Тому що більша
частина заходів, проведених там, пов’язана з ритуалами (весілля, похорон) або з
проведенням виборів. Ще одна цифра, яка привернула нашу увагу, стосується
взаємозв’язку між соціальним успіхом і читанням. 77% опитаних в рамках
дослідження сказали, що надають перевагу праці замість читання, а 55% вважають,
що нема потреби читати, щоб досягти успіху в житті. Це доводить, що просування,
особливо в засобах масової інформації, таких прикладів успішних людей як
власники футбольних клубів або бізнесмени, є шкідливим, і особи, як вони стали
кумирами для багатьох молодих людей. Й остання цифра, що привернула мою увагу:
понад 78% домогосподарств мають доступ до кабельного телебачення, а це означає,
що вони мають доступ і до Інтернету. І тільки 12% респондентів сказали, що вони
ніколи не користувалися соціальною мережею Facebook. Це показує, що соціальні мережі проникли глибоко, навіть серед літніх
людей, якщо розрізняти користувачів за віком. Очевидно, що зріс рівень доступу
до інформації, але питання, яке виникає пов’язане з тим, який культурний зміст
ми споживаємо, коли використовуємо Інтернет.»

Соціологічне
опитування показало, що 77% респондентів мають низький рівень культурної
активності, 19% середній, 3% – високий рівень і тільки 1% респондентів мають дуже
високу культурну активність. Говорить Кармен Кроїтору, директор Національного
інституту культурології та культурного формування. «Ще одним важливим
показником є загальна думка респондентів про соціальний вплив культури. Ми
вперше провели такий аналіз, а його результати стали для нас приємним
сюрпризом, тому що прийшли до висновку, що люди вважають культуру важливою. За
нашими висновками, багато з того, що можна назвати культурним споживанням
відбувається в Інтернеті, люди відвідують сторінки з культурним змістом, коли
заходять в Інтернет. А в Румунії, на відміну від інших європейських країн, кількість
тих, хто має доступ до Інтернету набагато більша.»

Найбільш
поширеною формою культурного споживання в громадських місцях (принаймні один
раз на рік) стало відвідання музеїв та виставок (20%), театр (13%), кіно (9%),
опера і оперета (7%), філармонія (6%), розвага і музика (17%) та читання в
публічних бібліотеках (6%). Відповідно до цього Барометру, головними
перешкодами для участі літніх осіб в культурних заходах є брак грошей – 42%,
здоров’я/хвороба – 21%, вік – 12% та брак часу – 7%.

Книги Пейзаж після істерії Мірчі Кертереску та Чому Румунія інакша?, упорядник Вінтіле Міхейлеску користувалися найбільшим попитом на Міжнародному книжковому ярмарку Bookfest, який пройшов наприкінці травня в Бухаресті у виставочному комплексі Ромекспо.

Мірча Кертереску, один з найбільш оцінених румунських письменників та один з фаворитів Нобелівської премії з літератури в останні роки, пропонує читачам, після того як два роки тому написав відомий роман Соленоїд, книгу журналістики, яка вийшла у Видавництві Гуманітас, під назвою «Пейзаж після істерії». Ця збірка охоплює публіцистичні тексти, опубліковані упродовж останнього десятиріччя, обрані автором, у такий спосіб, щоб після усунення політичного контексту, ці тексти набули загального, цивільного та етичного значення. Мірча Кертереску: Я завжди жалів, що займався соціальною та політичною журналістикою. Я почав писати, щоб заробити гроші, оскільки я тільки що одружився. Я почав з журналістикою й тому, що багато з моїх колег в кінці 90-х років уже займалися журналістикою, вони сміливо висловлювали свої погляди, виступали проти системи та уряду, в той час як я нічого не робив у цьому сенсі. Мене критикували за це, що я як письменник не реагую на речі, на які реагують всіх або на які повинні реагувати всі. Тому я вирішив займатися журналістикою. Повільно, тягар, який я відчував тоді коли почав писати ці статті перетворився на цікавість. Я допитлива людина, мене цікавлять багато речей. Наприклад, я втратив рік шукаючи відповідь на зникнення пасажирського літака авіакомпанії Malaysia Airlines, який ні досі не був знайдений. Зразу мене охопило величезне бажання дізнатися, що саме трапилося. Так сталося й у випадку політичної журналістики, у певний момент я відчув потребу писати. Насправді під час комуністичного режиму й відразу після цього, я був абсолютно аполітичним. Раптово я відчув потребу знати, що саме відбувається в цій галузі.

«Справжній письменник бере на себе людські страждання будь-якого роду та намагається перетворити це страждання на красоту. Не йде мова про минучу, даремну красоту, а про красу, яка за словами Достоєвського врятує світ. Письменник, інтелектуал, може втручатися у політичне, соціальне та моральне життя своєї спільноти, може бути (і повинен бути) представником добра та істини, борцем проти демонів, які переслідували людську істоту. Але як письменник він повинен обирати зі всього цього ту красу. Якщо письменник не пише якісно, його громадська мужність не буде такою близькою до серців своїх читачів, – пише Мірча Кертереску.

Чому Румунія є інакшою?, – запитувався 2013 року історик Лучіан Боя в своєму відомому есе, що викликало справжню суперечку між інтелектуалами. Так виникла ідея написання книги, упорядником якої є Вінтіле Міхейлеску. Книга вийшла у Видавництві Поліром. Вирушаючи від ідеї принципового і стратегічного підходу до явища суспільної румунської винятковості, антропологи, соціологи, політологи, історики та дослідники намагаються відповісти на запитання: Чому Румунія є інакшою?» Деталі подає упорядник книги Вінтіле Міхейлеску: Якщо говорити про ставку цієї книги, я б сказав, що вона народилася через невдоволення, можу сказати невдоволення всіх авторів, які внесли свій вклад для її написання. По-перше, йде мова про інтелектуальне невдоволення, але і про громадське невдоволення, а саме про цивільну відповідальність, яку повинні мати інтелектуали перед такою промовою. Твердження що ми нічого не можемо зробити або замінити, щоб ми не робили, оскільки ми є інакшими ніж інші перетворилося на постійний духовний клімат, а також є передумовою наших культурних і політичних дій. І це мені здається дуже шкідливим. Однак, з цієї точки зору, такого роду промова, яка утверджує агресивну та негативну винятковість, перемагає зокрема у політиці. І не є коректно, щоб відомі університетські професори підтримували цей міський міф.

Режисерка Анка Міруна Лезереску народилася в 1979 році в місті Тімішоарі. У 1990 році вона разом з родиною оселилася в Німеччині, однак постійно відчула й відчуває внутрішню близькість з Румунією. Саме про це свідчать її перші короткометражні фільми, створені після закінчення навчання в Мюнхенському Університеті Телебачення й фільму та в Каліфорнійському Лос-Анджелеському університеті. Йде мова про короткометражний фільм Бухарест- Берлін – створений в 2004 році, Секрет міста Дева, документальний фільм у 2007 році, короткометражний фільм Тихі води, створений в 2012 році й нагороджений міжнародними преміями та Премією Гопо.

Цей фільм вважається найважливішим короткометражним фільмом і розповідає про історію двох друзів, які в 1986 році планують втекти з країни вплав через Дунай. Під час зйомки фільму Тихі води Анка Міруна Лезереску розпочала працювати над створенням свого першого художнього фільму, який вийшов на екрани кінотеатрів країни в 2016 році під назвою Подорож з батьком. Цікаво, що цей художній фільм знову звертається до теми втечі з комуністичної Румунії. Ця втеча була своєрідним лейтмотивом у період дитинства режисерки Анки Міруни Лезереску і часто супроводжувався розповіддю про пригоду, що мала місце в житті родини, розповіддю десь у неділю ввечері або з нагоди свят. Отже, пригода, що трапилась батьку Міруни, на той час 18-річному юнаку, було натхненням для створення фільму Подорож з батьком.

Гарячим літом 1968 року двоє румунських юнаків виїхали разом з батьком закордон. Там перед ними постає дилема, як діяти далі: повернутися додому чи залишатися поза Залізної завіси і це в умовах тогочасних міжнародних подій, а саме вторгнення військ Варшавського договору в Чехословаччину та студентських демонстрацій, які охопили західну Європу. Складність цієї родинної історії, Анка Міруна Лезереску усвідомила лише після спливу часу: Десь у 9-10-річному віці, будучи в Румунії, я не розуміла в достатній мірі цієї родинної історії, її політичних й емоційних розмірів. Значно пізніше, студіюючи режисуру в Мюнхенській кіношколі, я почала усвідомлювати, що родинна історія може мати надзвичайно емоційний вплив на глядачів. Йшлося про історію мого батька, якому в 1968 році було лише 18 років і який мав дуже мало часу у тогочасних хаотичних умовах для рішення дилеми, яке назавжди могло змінити його життя, а саме залишитися на Заході, в умовах системи, про яку він лише мріяв, але яка йому була зовсім не відома, або повернутися в рідну країну, яка на той час дуже відрізнялася від західних країн.

Оскільки йшла мова про досить емблематичну для її родини історію, Анка Міруна Лезереску, за її словами, взяла активну участь у створенні цього фільму. Зокрема вона віднаходить себе в певній мірі в кожному з трьох головних персонажах фільму, тобто батька та його двох синів. Крім того, якщо стосовно попередніх кінофільмів, успіх не був пріоритетом, що стосується фільму Подорож з батьком, справи стоять інакше. Анка Міруна Лезереску стверджує: У порівняні з короткометражним фільмом Тихі води, який я намагалася зробити якомога чітким і збуджувальним, маючи на увазі участь у фестивалях, фільм Подорож з батьком адресується широкому колу глядачів. Отже я прагнула привернути увагу глядачів до певних історичних деталей: фактів, обставин. На мою думку, це був головним викликом, а саме не представляти велику кількість даних, щоб не докучати, а я намагалася донести до відома молодих глядачів фільму лише необхідну інформацію, яку можливо вони не посідали. Я зовсім не прагнула бути об’єктивною. Об’єктивний творець фільму віддаляється від теми та від персонажів фільму. Я гаряче бажала, щоб якомога більше глядачів мала можливість віднайти в героях фільму тотожні почуття, віднайти себе. Я вважаю, що навіть негативний персонаж, який робить зла, можливо не має злих намірів. Фільм є більш реалістичним, якщо навіть вчинки негативних персонажів зроблені з гуманних причин.

Зразу після першого показу був здійснений турне з метою утвердження фільму Подорож з батьком глядачам країн Західної та Східної Європи, та Росії. Оскільки фільм показує відмінне сприйняття громадянами західних країн та громадянами соціалістичного блоку подій від 1968 року, а саме перші строго засуджували комунізм, в той час як другі виступали на користь комуністичної революції, то було цікаво бачити і нинішні відмінні реакції стосовно фільму. Ось, що стверджує Анка Міруна Лезереску: Реакції в Празі та Будапешті відрізнялися від реакцій західної публіки. У Мюнхені нас запитали наступне: Ми знаємо, що було тут, оскільки ми були сучасниками тих часів, брали участь у протестах. Однак, у якій мірі зуміла ти правдиво відтворити події, що мали місце в Румунії? Натомість у Празі, Будапешті мені довелося почуте наступне Дякуємо, перша частина фільму нам відома,
знаємо, як розгорталися події в 1968 році. Однак, у якій мірі реальні події
мали місце в західних країнах, з молоддю яка мріяла про комуністичну революцію? Я мала враження, що цей фільм допоможе зближенню
громадян, які довгий час знаходилися у різних таборах.

Завдяки фільму Подорож з батьком румунські глядачі мали нагоду знову зустрітися з
популярним актором Овідіу Шумахером, який наприкінці 80 років емігрував у Німеччину. Це було для них приємним сюрпризом.

5 травня у Бухаресті, в приміщенні Будинку культури імені Петефі Шандора відбувся культурний міжетнічний вечір Весняні симфонії. Представники майже всіх нацменшин з Бухареста коротко представили свою громаду та розповіли про специфічні весняні традиції та обряди. Українську громаду, ініціатор цього культурного заходу, представили організатор Ярослава Колотило, письменник Михайло Трайста, вчитель, палкий любитель українського фольклору Юрій Чига, студентка Бухарестського Філологічного факультету Кріна Грінь, співачка Фелічія Облеснюк, майстри-писанкарі Марія та Іван Горбани та, не востаннє бухарестський гурт Зоря. Привітали присутніх третій секретар Посольства України у Румунії Олена Кузьменчук, румунський історик Йонуц Муту та актриса Дойна Гіцеску.

Грецьку меншину представила Сілвіана Аргіро Гачіку, яка розповіла про грецькі весняні звичаї та виступила разом з ансамблем грецьких танців Астерія. Німецьку меншину представив колишній директор Дирекції нацменшин у Міністерстві культури Кароль Кьоніг, який розповів про весняні звичаї саксів із Трансільванії. Про татарські звичаї розповів колишній працівник у Міністерстві культури Дженан Болат. Про польські весняні звичаї розповіла Анка Строеску, а голова Бухарестскьої полської організації поет Богдан Поліпчук прочитав кілька з його віршів у перекладі на румунську мову. Сербську громаду представив Штефан Ліпоев. Про угорські весняні звичаї розповіла меццо-сопрано Хортенсіа Форой, яка потім виконала при акомпаніаменті на скрипці Штефана Тожті, чудові класичні та народні пісні. Болгарську меншину представив професор Лука Велчов.

Голова Бухарестської філії СуР-у, колишній радник у Міністерстві культури Ярослава Колотило, яка добре обізнана з культурним життям нацменшин Румунії, розповіла про заходи проведені бухарестською організацією: Були присутні представники нацменшин з Бухареста, які дуже шанують свою культуру. Вони розповіли про свої весняні звичаї, які для окремих з них пов’язані з Воскресінням Ісуса Христа, вони виступили з піснями і танцями, або продекламували вірші. Інші представили звичаї пов’язані з приходом весни, що ототожнюється з радістю, з добрими намірами та мріями на краще. Були присутні і колишні мої колеги з Міністерства культури, які з великим захопленням розповіли про звичаї німців, татар та поляків. Українська меншина була представлена зокрема українцями з місцевості Ульма, де дуже гарно зберігся звичай писанкарства. Йде мова про писанкарів Марію та Івана Горбанів. Писанка це символ відродження природи, приходу весни, нового життя, Воскресіння Ісуса Христа. У дохристиянські часи люди вірили, що писанки відганяють злих духів. Талановита українська співачка Фелічіа Облеснюк виконала кілька пісень, яких вона навчилися від своїх батьків, йде мова про українські весільні коломийки але й інші весняні пісні. Вчитель і фольклорист Юрій Чига розповів про писанкарство та про інші великодні звичаї гуцулів села Ульми такі як: чокання яєць, парування писанок, дарування писанок рідним і близьким. Студентка Кріна Хрінь представила доповідь під назвою Весняні традиції українців. Від язичництва до християнства. Не востаннє, з боку української громади виступив бухарестський гурт Зоря, який виконав народні пісні такі як: Чорні очі як терен та Зелені листя, білі каштани. Наступного дня у Музеї села у Бухаресті, біля гуцульської хати з місцевості Бряза, представники української громади знову виступили з піснями, а Марія та Іван Горбани представили свої чудові писанки. Після обіду, в приміщенні Бухарестської філії Союзу українців Румунії відбулася зустріч присвячена Дню Європи. Ми розповіли, що саме означає день Європи для українців Румунії, але і для України. Третій секретар Посольства Олена Кузьменчук розповіла про пісенний конкурс Євробачення, який цього року проходить у Києві. Слід уточнити, що цього року Румунію представляють талановиті співаки Ілінка і Алекс Флоря з піснею Yodel It!. Я думаю, що Україна та весь світ можуть прислуховуватися до співу румунів, бачити їх виступ на цьому конкурсі, підтримувати та голосувати за них.

Студентка Бухарестського Філологічного факультету Роксана Міколайчук, член гурту Зоря поділиться своїми враженнями від участі у культурному міжетнічному вечорі, організований Бухарестською філією Союзу українців Румунії: Мені дуже сподобалося. Були представники багатьох нацменшин, які гарно розповіли про свої традиції. Були пісні, танці, поезії та доповіді. Наші українці також дуже гарно представилися. Ми всі тут зустрілися, розмовляли і радувалися, була справжня сім’я. Я співаю від шість років і першу пісню, яку я виконала це була українська народна пісня. Мені дуже подобаються українські пісні, тому що вони дуже мелодійні. Тоді коли я співаю українською мовою, я співаю з цілої душі та хочу іншим передати всім мою пісню наче б казку.

Такого роду
культурні заходи є доброю нагодою для просування культури нацменшин, але і для взаємного
пізнання, обміну досвідом та
співпраці.

5 травня у Бухаресті, в приміщенні Будинку культури імені Петефі Шандора відбувся культурний міжетнічний вечір Весняні симфонії. Представники майже всіх нацменшин з Бухареста коротко представили свою громаду та розповіли про специфічні весняні традиції та обряди. Українську громаду, ініціатор цього культурного заходу, представили організатор Ярослава Колотило, письменник Михайло Трайста, вчитель, палкий любитель українського фольклору Юрій Чига, студентка Бухарестського Філологічного факультету Кріна Грінь, співачка Фелічія Облеснюк, майстри-писанкарі Марія та Іван Горбани та, не востаннє бухарестський гурт Зоря. Привітали присутніх третій секретар Посольства України у Румунії Олена Кузьменчук, румунський історик Йонуц Муту та актриса Дойна Гіцеску.

Грецьку меншину представила Сілвіана Аргіро Гачіку, яка розповіла про грецькі весняні звичаї та виступила разом з ансамблем грецьких танців Астерія. Німецьку меншину представив колишній директор Дирекції нацменшин у Міністерстві культури Кароль Кьоніг, який розповів про весняні звичаї саксів із Трансільванії. Про татарські звичаї розповів колишній працівник у Міністерстві культури Дженан Болат. Про польські весняні звичаї розповіла Анка Строеску, а голова Бухарестскьої полської організації поет Богдан Поліпчук прочитав кілька з його віршів у перекладі на румунську мову. Сербську громаду представив Штефан Ліпоев. Про угорські весняні звичаї розповіла меццо-сопрано Хортенсіа Форой, яка потім виконала при акомпаніаменті на скрипці Штефана Тожті, чудові класичні та народні пісні. Болгарську меншину представив професор Лука Велчов.

Голова Бухарестської філії СуР-у, колишній радник у Міністерстві культури Ярослава Колотило, яка добре обізнана з культурним життям нацменшин Румунії, розповіла про заходи проведені бухарестською організацією: Були присутні представники нацменшин з Бухареста, які дуже шанують свою культуру. Вони розповіли про свої весняні звичаї, які для окремих з них пов’язані з Воскресінням Ісуса Христа, вони виступили з піснями і танцями, або продекламували вірші. Інші представили звичаї пов’язані з приходом весни, що ототожнюється з радістю, з добрими намірами та мріями на краще. Були присутні і колишні мої колеги з Міністерства культури, які з великим захопленням розповіли про звичаї німців, татар та поляків. Українська меншина була представлена зокрема українцями з місцевості Ульма, де дуже гарно зберігся звичай писанкарства. Йде мова про писанкарів Марію та Івана Горбанів. Писанка це символ відродження природи, приходу весни, нового життя, Воскресіння Ісуса Христа. У дохристиянські часи люди вірили, що писанки відганяють злих духів. Талановита українська співачка Фелічіа Облеснюк виконала кілька пісень, яких вона навчилися від своїх батьків, йде мова про українські весільні коломийки але й інші весняні пісні. Вчитель і фольклорист Юрій Чига розповів про писанкарство та про інші великодні звичаї гуцулів села Ульми такі як: чокання яєць, парування писанок, дарування писанок рідним і близьким. Студентка Кріна Хрінь представила доповідь під назвою Весняні традиції українців. Від язичництва до християнства. Не востаннє, з боку української громади виступив бухарестський гурт Зоря, який виконав народні пісні такі як: Чорні очі як терен та Зелені листя, білі каштани. Наступного дня у Музеї села у Бухаресті, біля гуцульської хати з місцевості Бряза, представники української громади знову виступили з піснями, а Марія та Іван Горбани представили свої чудові писанки. Після обіду, в приміщенні Бухарестської філії Союзу українців Румунії відбулася зустріч присвячена Дню Європи. Ми розповіли, що саме означає день Європи для українців Румунії, але і для України. Третій секретар Посольства Олена Кузьменчук розповіла про пісенний конкурс Євробачення, який цього року проходить у Києві. Слід уточнити, що цього року Румунію представляють талановиті співаки Ілінка і Алекс Флоря з піснею Yodel It!. Я думаю, що Україна та весь світ можуть прислуховуватися до співу румунів, бачити їх виступ на цьому конкурсі, підтримувати та голосувати за них.

Студентка Бухарестського Філологічного факультету Роксана Міколайчук, член гурту Зоря поділиться своїми враженнями від участі у культурному міжетнічному вечорі, організований Бухарестською філією Союзу українців Румунії: Мені дуже сподобалося. Були представники багатьох нацменшин, які гарно розповіли про свої традиції. Були пісні, танці, поезії та доповіді. Наші українці також дуже гарно представилися. Ми всі тут зустрілися, розмовляли і радувалися, була справжня сім’я. Я співаю від шість років і першу пісню, яку я виконала це була українська народна пісня. Мені дуже подобаються українські пісні, тому що вони дуже мелодійні. Тоді коли я співаю українською мовою, я співаю з цілої душі та хочу іншим передати всім мою пісню наче б казку.

Такого роду
культурні заходи є доброю нагодою для просування культури нацменшин, але і для взаємного
пізнання, обміну досвідом та
співпраці.

Бухарестський Союз українців Румунії, спільно з Асоціацією слов’яністів Румунії та Посольством України в Бухаресті, організував симпозіум «Святі Кирило і Мефодій – засновники слов’янської писемності і культури». Захід пройшов у вівторок, 30 травня, у Бухаресті за участю учених та дослідників слов’яністів, викладачів слов’янських мов Бухарестського університету, студентів, румунської та української громадськості столиці. Можна було послухати цікаві доповіді про святих Кирила і Мефодія, про слов’янську писемність та культуру і їх вплив на румунську мову і культуру.

Учасник цього культурного заходу професор Іван Робчук розповідає:Сьогодні ми взяли участь у дуже цікавому заході, організованому Бухарестською організацією Союзу українців Румунії, разом з Факультетом іноземних мов Бухарестського університету. Тема заходу: Кирило і Мефодій- автори кирилиці і глаголиці. Це перші алфавіти для слов’янської культури. Вони були створені у ІХ ст. і мали великий вплив на алфавіти слов’янських православних країн, які придбали кирилицю. Я хочу сказати, що крім чисто слов’янських країн, які використовували кирилицю створену Кирилом і Мефодієм, також ці алфавіти були застосовані і в давній румунській культурі. Вона була виражена цим алфавітом з ХІ ст. аж до 1860 року, під час правління Александа Йона Кузи. Румунська мова використовувала цей алфавіт. Застосувала його до фонетики румунської мови. Правда, додала своєрідні графічні знаки, і хоча це народ неслов’янський, довго використовував його. Існують оригінальні документи написані цим алфавітом.

Голова Бухарестської філії Союзу українців Румунії Ярослава Колотило підбила підсумки цього заходу: Я щаслива, що нам вдалося зорганізувати цей захід. Ми самі не знали як його назвати. Конференцією, симпозіумом або круглим столом. Але він задовольнив усі сфери наших учасників. І науковців, і тих, котрі люблять послухати українську музику. Союз українців Бухареста організував це свято. Нам дуже подобається, в останній час, збирати нацменшини на спільні заходи. Ми хочемо, щоб була співпраця і дружба, тим паче, коли йдеться про таких надзвичайних попередників, як святі Кирило і Мефодій. Вони основоположники слов’янської писемності і культури. Ми не можемо йти далі і не відзначати наших попередників. Як було сказано це люди, які зробили дуже великий внесок щодо майбутнього слов’янського суспільства, цивілізації та культури. І це нас зобов’язує, щоб ми відзначали наших попередників. Особливо святий Кирило так багато зробив, щоб можна служити слов’янською мовою. Добитися цього було надзвичайно важко. Вони терпіли за це. І ці два святі доклали багато зусиль, щоб переконати Рим, і інші церкви, що слов’яни також мають право на своє служіння. Так як, потім українці і інші слов’янські народи боролись, щоб їх мова також була присутня у Божій Церкві. Ми дуже задоволені, що Факультет іноземних мов відгукнувся, і наші бувші викладачі, а тепер колеги, допомогли нам зорганізувати це свято. Пані Йонеску, яка займається чеською мовою і літературою представила дуже гарно на відеопроекторі свої дослідження у галузі того, що здійснили святі Кирило і Мефодій. Була і українська музика. І люди були дуже задоволені.

Створення власного, самобутнього слов’янського алфавіту (кирилиці) поклало початок утвердженню культур слов’янських народів як рівноправних серед інших європейських культур. У цьому полягає велика історична заслуга братів Кирила та Мефодія.

Наскільки добре знають жителі Бухареста своє місто? І, перш за все, наскільки точні установи та їх спостереження тоді, коли стикаються зі статистичними даними, об’єктивними, про місто? Наприклад, дуже інтенсивний транспортний рух та затори на головних вулицях складають враження, що ми живемо в перенаселеному місті. Статистики, однак, кажуть інше. 1 січня 2016 року, Бухарест мав офіційно 1,844,576 жителів у порівнянні з 1992 роком, коли чисельність населення досягла рекордного числа 2,067,545. Щоб забезпечити якнайточнішу картину про загальну ситуацію Спільнотний фонд Бухареста запустив дослідження, яке об’єднує офіційну інформацію про 12 ключових сфер міста, які включають: демографію, освіту, безпеку, соціальне здоров’я, культурне споживання, дорожній рух, житло і почуття приналежності до району проживання.

Під назвою «Бухарест: пульс спільноти», дослідження проводилося групою соціологів і антропологів, котрі зібрали в основному інформації від Національного інституту статистики і місцевих органів влади в шести районах міста. Одним з висновків дослідників був той, що суперечності зберігаються при порівнянні офіційних даних. Наприклад, щоб побачити, яким є розрив між багатими і бідними, був необхідний збір інформації з департаментів соціального захисту кожного району, збір, який виявився надзвичайно важким і дивним, вважає Валентина Марінеску, соціолог і університетський викладач: Мені було дуже важко зробити порівняння між районами Бухареста. Є мерії і мери. Є мерії дуже добре організовані, що дали мені необхідні дані. А є районні мерії у яких я просила відповідні дані і отримала аркуш паперу. Це багато говорить про адміністративний апарат, який оплачується з наших податків. Через це було важко порівнювати те, що відбувається з однобатьківськими родинами, бідними і багатими Бухареста з дітьми, що потребують допомоги та літніми людьми.

Через поганий збір даних, деякі результати парадоксальні: мерії деяких районів, які на перший погляд краще позиціонуються з матеріальної точки зору, мають більше людей яким виділяють соціальну допомогу, ніж, як правило, бідніші мерії. Валентина Марінеску: У першій половині 2016 більше 50% соціальної допомоги в Бухаресті, здається, було виділено першому району. Якщо порівняти ці дані з даними інших районів, здається, що більшість людей, які потребують соціальної допомоги – за винятком 2 району, в зв’язку з яким ми не знаємо багато даних, тому що ми не отримали всі дані – походять з району де є найбільше транснаціональних корпорацій, у кварталі Піпера. У шостому районі було зареєстровано 108 людей, в п’ятому районі 112 і в 3-му районі 548. Все залежить від того, як ці випадки реєструються, і як управляють грошима, які повинні йти на соціальну допомогу,у випадку кожної мерії окремо.

І що стосується освіти, Бухарест має особливу ситуацію. Хоча шкільна інфраструктура краща, ніж в інших містах, у Бухаресті рівень невідвідування школи досить високий – близько 15% – відсоток випускників ліцеїв, які склали іспит на атестат зрілості становить 53%, .що не перевищує середній національний показник. Валентина Марінеску: Ми, жителі столиці трохи нетипові з точки зору освіти. Приділяється більше уваги вдосконаленню в освіті і зв’язку досягнень з освітою, більш ніж в інших регіонах країни. Цікаво було б зробити окреме дослідження і дізнатися, скільки грошей вкладено в позашкільні установи та приватне репетиторство. З іншого боку, той факт, що в Бухаресті 53% випускників ліцеїв склали іспит на атестат зрілості не означає, що ми слабші, ніж в провінції. У них критерії оцінення дітей не такі строгі.

Освіта тісно пов’язане з культурним споживанням. Соціологічне дослідження проведене 2015 року, цитоване авторами дослідження «Бухарест: пульс спільноти», показує, що 54,2% жителів Бухареста віддають перевагу театральним виставам, 35,1% поп музиці і 14,6% народній музиці. В цілому, однак, 71,8% жителів столиці не ходять в театр. Влад Одобеску, журналіст і антрополог, один з авторів дослідження, розпочатого Спільнотним фондом Бухареста, розповідає про культурні переваги жителів Бухареста: Це не означає, що вони не беруть участь в культурному житті міста. Останнім часом, особливо, генеральна мерія і районні мерії організовують заходи під відкритим небом. Я не знаю, якою мірою їх можна вважати культурними, але є способом залучити людей до цієї сфери. Ця цифра може бути поєднана з 40% жителів Бухареста, які проводять свій вільний час в торговому центрі або супермаркеті. Це багато говорить про культурну інфраструктуру міста. У 1990 році у нас було 77 кінотеатрів, тепер тільки 17. Дослідження включає і повіт Ілфов, сусідній зі столицею, і стосується кінотеатрів державної мережі.

Незважаючи на все це Бухарест залишається, однак, динамічним містом як в економічному, так і в плані культурного виробництва. Але його динамізм не обов’язково пов’язаний з молодим населенням, адже тільки одна чверть жителів Бухареста має до 24 років. Це набагато нижче, ніж показник в інших великих містах Румунії. Можливо, з демографічної точки зору, це не є молоде місто, але, здається, безпечне місто. Влад Одобеску розповідає: В останні роки, Бухарест є безпечним містом, і відповідно до більш загальних даних, які ми маємо в розпорядженні, в рейтингу європейських міст, розташований перед містами Прага, Братислава, Вільнюс і т.д. У порівнянні з Румунією, Бухарест менш безпечним, ніж інші міста, такі як Клуж і Ясси. Є кілька показників, які вивчаються, щоб встановити це: злочини проти осіб (крадіжки і грабежі), сексуальне насильство, безпека дорожнього руху.

І на емпіричному і об’єктивному рівнях, Бухарест досі не дуже добре відомий. Початок було зроблено, проте,цілком можливо, що парадокси можуть виявитися навіть частиною його чарівності.

Десять найбільш відомих румунських письменників, серед яких Ана Бландіана, Раду
Косашу, Влад Зографі отримали нагороди від престижного культурного журналу на
гала-вечері премії «Обсерваторул културал (Культурний спостерігач)», що відбувся у приміщенні
бухарестського театру «Одеон». Загалом було 34 сучасних румунських авторів у шістьох
категоріях: Мемуари, Есе/Публіцистіка, Літературознавство/Історія літератури /Літературна
теорія, Дебют, Поезія і Проза.

Кращою збіркою віршів у 2016 році стала книга Раду Андрієску «Коли немає
повітря», опублікована видавництвом «Макс Блехер». Премію за прозу розділили між
собою письменники Раду Косашу за «Життя фантастики після революції» та Раду Павел
Гео за «Диско Титанік», обидві видані видавництвом «Поліром». Рік тому дисидент
і правозахисник Габрієль Андреєску писав: «Поява публікації «Обсерваторул културал
у 2000 році ознаменувала новий етап в еволюції ідеологічних відбитків на інтелектуальній
спільноті. Між часом «Обсерваторул културал» підтвердив статус, за який з
самого початку взяв на себе відповідальність – формування культурної ідеології.
Премії, що присуджуються з 2007 року,
окреслили і, я б сказав, визначили вибори.»

Говорить Кармен Мушат, головний редактор журналу «Обсеваторул културал»: «Ми дійсно намагаємося, в тому числі з допомогою цих нагород, окреслити і отримати картину яскравої румунської
культури, сьогоднішньої румунської літератури. І оскільки кожного року до списку
номінантів і переможців
потрапляють нові імена, ми намагаємося визначити культурно й
самі себе, визначити
культурний профіль журналу
«Обсерваторул културал». Таким чином, це ідентично
подвійний підхід. З одного боку,
для журналу, тому що наші вибори і премії окреслюють профіль ідентичності журналу, а з іншого боку – формує ідентичність румунської культури на сьогодні.»

16
старшокласників з шести столичних
національних коледжів вручили на сцені театру «Одеон» премію «Observator Lyceum» прозаїку Владу Зографі за роман «Побічні наслідки
життя», що вийшов друком у видавництві «Гуманітас». Говорить Кармен Мушат. «Ми зустрічаємося з цими
молодими людьми і прислуховуємося до їх виборів, аргументів. Ці підлітки
вразили мене і не тільки мене. І минулого року, і в цьому році всі
присутні на гала-вечері були вражені виступами старшокласників, їх мотивацією й
аргументами, такими «свіжими» і добре сформульованими. Я думаю, що ми повинні
заохочувати і розвивати цих молодих людей і на мій погляд вони повинні мати
можливість зустрітися з румунськими письменниками, щоб відкрити для себе їх літературу.
На цьогорічному гала-вечері поетеса Ана Бландіана розповіла, як її вразила реакція
однієї дитини, яку вона зустріла, коли була запрошена до однієї початкової школи.
Коли вчителька сказала учням, що до них прийде Ана Бландіана, ця дитина заперечила
її, кажучи, що це не може бути правдою. Усі захотіли дізнатися, чому вона це
каже. І дитина сказала, що знає, що всі поети мертві, тому жінка, яка
знаходилася перед ними у класі не може бути Аною Бландіаною. Ця реакція багато
говорить про те, як представлена у школі румунська література. Усі представленні
у підручниках письменники це музейні письменники. Таким чином, у дітей складається враження, що література це своєрідний музей, а не щось живе, з яким можна
взаємодіяти. Саме це ми намагаємося зробити за допомогою журналу «Обсерваторул
културал» і присуджуючи ці нагороди. Ми
намагаємося продемонструвати, що література жива. Незабаром ми розпочнемо проект
публічних читань, в рамках якого плануємо провести зустрічі між учнями
старшокласниками та румунськими письменниками, тощо. Ми хочемо кинути виклик, створювати
культурні перехрестя.»

У цьому році
«Обсерваторул културал» вручив премію не тільки за переклад іноземного твору на
румунську мову, а й за переклад румунського літературного твору на іншу мову. Лауреатами
цієї премії стали Вероніка Д. Нікулеску і Джоанна Корнаш-Варвас (Польща).
Письменниця і перекладачка Вероніка Д. Нікулеску: «Я усвідомила в 2007 році, що почала
перекладати першу книгу Набокова без жодних договірних зобов’язань, без
будь-яких тисків, з чистого задоволення. Книга була опублікована в 2008 році
завдяки щасливому збігу обставин. Цього могло не статися, могло не бути ніякого договору,
а я могла залишитися лише із задоволенням, що мені приніс переклад цієї книги.
Але на щастя через рік видавництво «Поліром» виграло видавничі права на серію
творів Володимира Набокова. І так сталося, що перекладений мною роман був
виданий. Я добре пам’ятаю ті сторінки, які спонукали мене почати переклад,
вони залишилися для мене як дуже корисне мотто, особливо коли я втомлена. Я пригадую
тодішнє відчуття і воно є для мене ідеальним завжди, коли перекладаю, це
ідеальне відчуття. Це 107 і 108 сторінки в румунському варіанті книги «Соглядатай»,
де герой говорить про «красу, яку неможливо взяти у володіння». Це забарвлення заходу
сонця над дахами або запах квітки, який можна вдихати, ним можна
насолоджуватися, але неможливо володіти. І я думаю, що саме це ми робимо, коли пишемо,
коли читаємо, або займаємося чимось іншим, намагаємося оволодіти чимось, чим
неможливо володіти.»

До складу журі XI-го гала-вечора премії журналу «Обсерваторул културал» увішли
Кармен Мушат (голова журі), Біанка Бурца-Чернат, Адіна Дініцою, Чезар Георге,
Адріан Лекетуш, Юлія Поповіч, Богдан-Александру Стенеску.