Tag: традиції

  • Різдвяні традиції

    Різдвяні традиції

    Різдво – Свято Народження Ісуса Христа – приносить
    зі собою цілий ряд ритуалів специфічних
    румунському простору. Історичний Марамурш та Ошанський край, розташовані на півночі
    країни є одними з найбільш привабливих туристичних регіонів Румунії, унікальними та незабутніми етно-фольклорними зонами, в яких дух Різдва зберігся майже недоторканим протягом століть, а атмосфера святкових різдвяних днів підтверджує цю реальність.

    Деталі подає Наталія Лазер менеджер Музею Оашського краю: Різдво є дуже важливим християнським святом
    в Марамуреському та Сатумарському повітах а також етнографічних зонах,
    які входять до цих повітів. Коріння різних різдвяних звичаїв треба шукати в
    стародавніх дохристиянських обрядах. Одним з цих звичаїв є колядка чоловіків, яка була включена
    до нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Інший цікавий звичай є
    колядування з масками. Маска дуже
    важлива в традиційній свідомості, тому що вона є уявним відображенням основних діяльностей людей:
    полювання, сільське господарство а також звичаїв сімейного
    життя: народження, шлюбу, смерті або різних свят протягом всього року.

    Колядування є найкращим
    звичаєм з нагоди Різдва. Дохристиянські обряди, які були накладені на
    християнське свято Різдва дуже добре збереглися на півночі Румунії. Знову
    біля мікрофону Наталія Лазер: Серед звичаїв, які до сих пір збереглися в Марамуреші, я нагадала б колядування із Зіркою, Козою, Плугушором, Віфлаєм. Гра дідів є магічним колом, це постукування по
    землі палицями (чомагами), а також символічний удар інших учасників. Цей ритуал має дуже багато стародавніх значень. Вони посилають до давнього
    культу наших предків, який будь-коли може виправити будь-який розлад. Іншим
    специфічним й унікальним звичаєм для зони Марамурешу, зокрема місцевості Кавнік є брондоші, який нагадує про татарські навали. Згідно
    легенді, брондоші врятували цю місцевість
    у 1717 році, лякаючи татар. Ватага
    брондошів носить із собою дзвоники й батоги, і шум, який вони чинять має
    ритуальну функцію вигнання всього злого із громади в очікуванні нового року. Я б нагадала і про інші форми
    збереження різдвяних традицій, а саме фестивалі.
    Щорічно другого і третього дня Різдва у місті
    Сігету-Мармацієй проходить Фестиваль зимових звичаїв і традицій Мармація, а у місті Негрешть-Оаш має
    місце інший цікавий Фестиваль зимових звичаїв і обрядів.

    Колядування групами й сьогодні
    чарує всіх, але не всі знають, що ці групи колядників організуються за
    чіткими правилами. Першими, які рушають колядувати це діти, які утворюють
    змішані групи дівчат та хлопців до складу, яких входять 5 або 8 осіб. Вони
    носять зі собою маленькі торбини, в яких носять отримані бублики та інші солодощі
    від господарів. У традиційних
    громадах, важливим моментом є й колядування чоловіків, яке має місце в ніч з 24 на 25 грудня і є ритуалом
    інтеграції громади, кожної родини і кожного члена родини. Деталі подає Делія Суйоган, етнолог Північного Університету
    Бая-Маре: Напередодні
    Різдва, жінки повинні впоратися з короваєм, що ставиться на стіл, навколо якого
    колядують. Це круглий коровай, який на Різдво ставлять на рушник, під яким
    ставиться сіно. Теж тоді жінки повинні спекти всі бублики для всіх колядників.
    Чоловік має принести до хати волоські горіхи, яблука, а серед кімнати має бути
    розміщений стіл. Цікавим ритуалом регіону є зв’язати ніжки столу ланцюгом в
    середині кімнати. Це є символом єдності сім’ї, тобто наступний рік має бути
    повним, а сім’я має бути захищена від хвороб та злих духів. Теж тоді, чоловік
    приносить горілку з підвалу, тому що він має приймати колядників з повними
    пляшками.

    Завдяки ритуалу колядування, Різдво
    знову підтверджує свою головну функцію – оголошення нового початку. Різдвяний
    стіл 25 грудня, навколо якого збираються всі члени сім’ї, знову збалансовує
    відносини всередині родини.

  • Проект Delta Craft

    Проект Delta Craft

    Очерет, саманна цегла, оброблена вручну шкіра й тканина із специфічними дунайській дельті візерунками – усе це утверджується в рамках проекту, спрямованого на збереження традицій та ремесел у віддалених районах дельти Дунаю.

    Оана Ненечу, виконавчий директор Центру з питань сталого розвитку – Ecopolis, розповіла історію цього проекту: «Delta Craft виник у 2015 році, коли ми подумали почати утверджувати і, можливо, оживити ремесла в дельті Дунаю, регіоні, де ми проводили різні проекти вже понад 7 років. Ці ремесла зберігаються дуже мало і дуже малою кількістю людей, тому ми подумали, що потрібно надати їм нове дихання, почали співпрацю з трьома дизайнерами, які разом з десятьма майстрами створили першу колекцію «Delta Craft», колекція предметів дизайну та мистецтва.»

    У рамках проекті «Delta Craft», учасники спочатку проаналізували свої ресурси і вирішили використовувати наявні в дельті матеріали, природні матеріали, які використовують місцеві майстри – очерет і саманну цеглу, землю або пісок. Потім вони вивчали звичаї, традиції і те, як люди поводяться в господарстві, як організовують свою повсякденну діяльність. І нарешті вони зосередилися на традиційних символах, що збереглися з покоління в покоління і досі присутні в дельтівських помешканнях. Так виникла інтегрована колекція, про яку розповідає Оана Ненечу. «Таким чином було створено: стіл з саманної цегли, ширма з очерету й дерева, яка є своєрідною перегородкою для зонування приміщення, шкарпетки, постільна білизна зі стародавніми символами, які ми знайшли, стілець з дубленої шкіри ручної роботи місцевого майстра, лавка, зроблена з колоди, знайденої у воді. Всі ці предмети можна знайти на сайті просування проекту – www.deltacraft.ro

    Беручи участь у цьому проекті, ремісники поєднали знання, передані з покоління в покоління з дизайнерською фантазією, й отримали ретельно здійснене творіння. Дизайнери та майстри працювали разом, впливаючи один на одного, експериментуючи з матеріалами, які вони ніколи раніше не використовували. Предмети, що були об’єднані в першу колекцію зображують традиційні ремісничі техніки. Вони були виготовлені з місцевих природних ресурсів, зокрема: глина для створення столу, каміння для водяного фільтру, дерево для лавки, шкіра для крісла та очерет для ширми. Вони доводять або сталий спосіб життя, такий як «рибальська сіть», яка використовується для здобуття їжі, або силу традиції – кольорові «китиці для коней», або роблять екскурс в колективну пам’ять місцевих громад з допомогою таких предметів як традиційні скрині для приданого або вишиті шкарпетки.

    І колекція продовжила зростати: «Ми спробували зробити деякі предмети, які можна було б рекламувати та продавати на румунському та іноземному ринках. Почали співпрацю з трьома іншими дизайнерами та трьома майстрами з обробки шкіри, плетіння з очерету та монтажу покрівлі з очерету й створили цілу низку цікавих предметів з очерету у невеличких партіях, у тому числі: шкіряна сумка з металевими елементами, виготовлена з використанням техніки виготовлення кінної упряжі, збруя для людей, в яку можна покласти кошик для пікніка та ковдру, щоб піти на прогулянку, плетений кошик із шкіряними аксесуарами зі шкіряними ручками та хусткою, яка має мотиви хвиль, специфічні району Летя, тому що там ми створили новий творчий табір, там зібрали дизайнерів та майстрів.»

    Колекція висловлює концепцію переплетіння, тобто об’єднання традиційних ремісничих методів з турботою про сучасну корисність, доходячи до естетики, яка об’єднує давню мудрість з сучасним способом життя. Розповідає Оана Ненечу. «Наша ідея полягає в створенні все більшого портфоліо робіт, цим самим надаючи ремісникам, з якими ми працюємо альтернативну можливість заробити гроші від своєї роботи, почати мікро-бізнес. Ми думаємо провести в майбутньому конкурс дизайну, тому що є вже багато румунських дизайнерів, яких зацікавили подібні проекти, тому ми вже думаємо про конкурс і, звичайно, про нові роботи. Ми не зупинимося на досягнутому. Ідея полягала в тому, щоб привести ці промисли в сучасність за допомогою дизайну. У цьому році ми працювали з молодими й дуже талановитими дизайнерами Дагошем Мотіке, Магдою Вієрю та Аною Ботезату. Нашими майстрами є чинбар Флоріан Тома з Агігьолу, який обробляє шкіру вже п’ять років, а зараз йому 35, пані Флоріка Аріон, яка в свої 65 років плете чудові кошики з очерету та Петре Крісмскі, один з кращих майстрів укладання покрівлі з очерету.»

    Проект був розроблений та впроваджений Центром з питань сталого розвитку – Ecopolis у партнерстві з KraftMade та Науковим інститутом еко-музейного дослідження імені Гаврила Сіміона у м Тулча. Отримані роботи можна переглянути та придбати на сайті проекту, де також можна побачити світлини та відеороліки про різні специфічні заходи.

  • Туризм, православ’я та лікування у Вилчанському повіті

    Туризм, православ’я та лікування у Вилчанському повіті

    Сьогодні ми
    хочемо вас ознайомити з
    туристичними принадами Вилчанського повіту Румунії, розташованого в південній
    частині Карпат. Повіт перетинає річка Олт, а також дуже важливі автомобільна й залізнична магістралі, що з’єднують уздовж
    долини річки Олт південь Румунії з Трансільванією.




    Центральним
    пунктом звідки починається ознайомлення з пам’ятками Вилчанського повіту є
    повітовий центр – місто Римніку Вилча. Перше документальне свідчення про місто
    датоване 4 вересням 1388 року, а згадується воно в документі волоського Господаря Мірчі Старого. Місто зберегло
    чимало слідів своєї кількасотрічної історії.




    Варто відзначити,
    що в 18 км на північ від Римніку Вилчі знаходиться відомий монастир Козія, що є представницьким для середньовічної історії та
    архітектури в румунському просторі. Монастир Козія був
    заснований 1388 року Господарем Мірчею Старим з тим, щоб його церква служила
    й як господарський некрополь. У декількох хвилинах їзди знаходиться курорт Келіменешть-Кечулата,
    який в останні роки став дуже привабливим, завдяки сучасному аквапарку і численним басейнам з термальною водою.




    У 17 км на захід
    від міста Римніку Вилча знаходиться інший господарський монастир – Говора, у
    будівництві якого брали участь не менше трьох господарів: Раду Великий – у 1492 році, Матей Басараб – в 1636 році та Константін Бринковяну (1688-1714
    рр.). Під час правління Матея Басараба у Говорі був встановлений
    друкарський верстат, подарований разом з друкарями Київським митрополитом
    румунського походження Петром Могилою. У 1640 році тут було надруковане
    «Говорське Правило», найдавніша збірка законів Волощини.




    Поруч знаходиться
    ще один відомий курорт в Румунії – Беїле Говора, який рекумендуть для лікування
    захворювань дихальних шляхів. Першими лікувальні властивості мінеральних вод на курорті Беїле Говора на собі відчули румунські солдати, які
    воювали у війні за незалежність 1877 року, будучи дислоковані поблизу монастиря
    Говора.




    Після
    підтвердження лікувальних властивостей тутешніх мінеральних вод, у Беїле Говора
    були побудовані кілька будівель, які призвели до створення курорту. Тут можна зупинитися у першому в Румунії готелі з власним лікувальними
    комплексом, що був відкритий у 1914 році і повністю відреставрований за кошти з
    європейських фондів кілька років тому. Розповідає Генеральний директор готелю «Беїле
    Говора» Міхай Хандолеску. «Готель, в якому ми знаходимося
    має понад сторічну традицію бальнеологічного лікування. Французький архітектор Доно об’єднав у цьому готелі три архітектурні стилі: підвал, напівпідвал
    і партер зроблені в еклектичному стилі, перший, другий і третій поверхи – в стилі Модерн (ар-нуво), а четвертий, п’ятий і шостий поверхи -
    у нео-румунському стилі. Готель має свою специфіку – має 365 порожнин у стінах, скільки
    днів має рік і кожне приміщення отримує сонячне світло
    протягом дня завдяки розміщенню будівлі зі сходу на захід.»




    Готель
    розташований в парку, спроектованому іншим французьким спеціалістом,
    ландшафтним архітектором Емілем Пінардом. З Беїле Говора, через лише кілька
    кілометрів їзди знаходиться соляна шахта Окнеле Марь. До шахти можна дістатися
    й на мікроавтобусі. Шахта має до трьох з половиною гектарів тунелів, відкритих
    для широкого загалу, з фітнес-залами, спортивними майданчиками, ресторанами і
    льохами, де бажаючі можуть дегустувати різні вина, в тому числі місцевий сорт,
    що виробляється виноградником Дрегешань, що теж знаходиться у Вилчанському
    повіту



    Дещо
    західніше в напрямку міста Тиргу Жіу, на в’їзді в місцевість Костешть можна
    відвідати Музей тровантів (пісковиків). На площі в один гектар можна побачити
    численні породи переважно кулястої форми, що виникли в
    результаті цементації піску. Далі на захід знаходяться інші місцеві визначні
    туристичні пам’ятки в районі Хорезу. Колишній мер міста Хорезу Константін Ніцу пояснює, чому варто відвідати цей куточок Румунії: «Наш
    район відомий як низовина Хорезу. Тут дуже
    розвинувся туризм, в першу чергу завдяки нашій перлині – монастирю Хурезь,
    побудованому Господарем Бринковяну. Слід зазначити, що монастир внесений до
    списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Іншою причиною, чому варто відвідати Хорезу
    є знаменита місцева кераміка. Вона особлива тим, що всі витвори місцевих
    гончарів зроблені на гончарному колі вручну, тому серед них немає двох цілком
    однакових. Хорезу є туристичним курортом місцевого значення, який постійно
    розвивається і знаходиться в прекрасній гірській місцевості.»




    Побудований
    на кошти Господаря Констанітіна Бринковяну, монастир Хурезь знаходиться в 50
    кілометрах на захід від повітового центру Римніку Вилча. Церква монастиря
    внесена до Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Усередині церкви, на додаток
    до звичайних фресок, що зображують релігійні сцени, є й своєрідна галерея
    портретів членів родини Бринковяну, Басараб і Кантакузіно (які дали багато
    правителів Румунії). Також всередині церкви розташована порожня могила
    засновника монастиря Константіна Бринковяну, страченого разом з чотирма синами
    в 1714 році в Константинополі. Церква, ніби фортеця, оточена різноманітними
    спорудами, колишньою Резиденцією Господаря, Залою вартових і Залою ради, які були перетворені на музейні простори. Монастир Хурезь вважається найбільш
    представницьким об’єктом Бринковянського архітектурного стилю, завдяки
    багатству зовнішніх скульптурних прикрас та фресок.



  • Мараморощина – культура й традиції в самому серці Європи

    Мараморощина – культура й традиції в самому серці Європи

    Дорогі друзі! Ми запрошуємо вас взяти участь у новому конкурсі з призами «Мараморощина – культура й традиції в самому серці Європи», присвяченому одному з найгарніших регіонів Румунії, розміщеному на півночі країни, на кордоні з Україною.

    Мараморощина розташована у географічному
    центрі Європи і завжди захоплювала красою своїх краєвидів та
    гостинністю місцевих жителів. Цей мальовничий куточок Румунії пропонує туристам численні культурні, історичні та релігійні пам’ятки, а також чарівні природні ландшафти для любителів походів або пригодницького туризму.


    Вісім дерев’яних церков, що включені до Списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО є лише одним прикладом найбільш визначних марамуреських пам’яток. Слід також згадати й про Біосферний заповідник Природний парк «Гори Родни», про знаменитий та унікальний в світі «Веселий цвинтар» у місцевості Сепинца або про «Мокеніцу» в долині річки Васер, можливо останній в світі діючий вузькоколійний паровоз. Будівництво цієї залізниці почалося в 1930 році, а її загальна довжина становить 60 кілометрів.
    Частина вузькоколійки включена в спеціальний туристичний маршрут

    «Веселий цвинтар» датується серединою 30-их років і був ініційований
    місцевим народним майстром Станом Йоном Петрашом. Кожен хрест зазвичай
    пофарбований блакитною фарбою і має короткий «веселий» вірш епітафічного
    характеру, складений в однині. Кожна епітафія містить ім’я покійного, а також
    цікавий аспект його життя.

    Краса тутешніх краєвидів і спосіб життя місцевих жителів, які свято зберігають автентичні традиції, захоплює гостей. Не випадково спадкоємець британського трону принц Уельський Чарльз придбав декілька садиб у селі Бреб. Незалежно
    від того, чи відвідають повітовий
    центр Бая-Маре, з його знаменитою
    Вежею Свягого Штефана або Сігету Мармацієй, де
    народився лауреат Нобелівської премії Елі Візель, туристи повернуться додому з яскравими враженнями про Мараморощину.

    Отож слухайте передачі ВСРР, читайте наші статті на веб-сторінці www.rri.ro та в мережах Facebook чи Twitter і вам буде легко дати правильні відповіді на конкурсні запитання, що мають бути надіслані не пізніше 30 листопада 2017 року.

    На учасників конкурсу очікують багато цінних і цікавих призів від наших спонсорів і партнерів: Марамуреської повітової ради, Мерії міста Бая-Маре, Повітового художнього музею «Арт-центр Бая-Маре», Бая-Марської філії Союзу образотворчих митців Румунії, Румунської православної єпархії Мараморощини та Сатмару.

    Запитання:

    – У якій частині Румунії знаходиться Марамуреський повіт?

    – Як називається унікальна меморіальна споруда в Сепинці?

    – Скільки марамуреських дерев’яних церков включено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО?

    – Назвіть адміністративний центр Марамуреського повіту?

    Просимо написати, що спонукало вас до участі в цьому конкурсі та чому ви слухаєте передачі ВСРР. Не зволікайте з листами! Розіграш призів відбудеться щойно після завершення конкурсу.

    Бажаємо успіху.

    Регламент конкурсу можна прочитати ТУТ.

  • Конкурс ”Історія і традиції українців” у Сучаві

    Конкурс ”Історія і традиції українців” у Сучаві

    З 31 березня по 2 квітня, у Національному коледжі імені Міхая Емінеску в Сучаві відбувся національний конкурс Історія і традиції українців. У ньому взяли участь 90 дошкільників, школярів та ліцеїстів, які вивчають українську мову з 5 регіонів Румунії, де компактно проживають українці: Марамуреського, Ботошанського, Тіміського, Караш-Севернського та Сучавського повітів. Вони надіслали поштою цікаві есе та фотографії або представили традиції та обряди специфічні їхньому краю. Конкурс пройшов за підтримки Союзу Українців Румунії та мав три розділи: фотографія, есе та презентація певного обряду. Змагання «Історія і традиції українців» спрямоване на заохочення юних українців до проведення спільних заходів з метою сприяння збереженню мови, історії, традицій і утвердження міжкультурного діалогу.


    Голова Союзу Українців Румунії Микола Петрецький щиро привітав учасників конкурсу ”Історія і традиції українців”: Так як ви добре знаєте для будь-якого народу історія і традиції це дві найголовніші речі завдяки яким існує один народ.Добре відомий той факт, що народи, які не вміли зберегти свою історію і традиції, вони пропадали. Знаємо, що український народ пройшов через багато труднощів, але незважаючи на це, він зміг зберегти свою історію і традиції, так само і українці Румунії. Слід уточнити, що ми автохтонні українці, але і нам досить важко зберігати стародавні традиції. З радістю бачимо, що викладачі та батьки зрозуміли важливість збереження традицій, бачимо як вони заохочують молоде покоління. Ми добре знаємо, що від них все залежить, бо дарма ми будемо працювати, якщо не будемо мати кому передавати та кого навчати. Я думаю, що є надійні люди, хоча вони й маленькі, яким ви вміли передати то, що нам передали наші батьки і прадіди. Я хочу ще раз вам всім подякувати та запевнити вас, що СУР-у буде надалі підтримувати такі події. Ще раз поздоровляю викладачів, організаторів, комітет Сучавської філії СУР-у за всю докладену нелегку працю, тепер напередодні Великодня одні з вас подолали чималу відстань для того, щоб показати всім, що означає і як треба зберігати нашу історію і традиції.

    Радник Міністерства освіти Румунії з питань нацменшин Ельвіра Кодря підкреслила у своєму вітальному слові: Хочу поздоровити всіх учнів, викладачів та батьків та організаторів причетних до цієї події, тому що це нелегко організувати й не робиться під час уроків, а у вільний безплатний час. Дякую також за підтримку, яку завжди СУР надає для освіти українською мовою. Ви знаєте дуже добре, що означає рідна мова, історія й традиції одного народу. Ви знаєте дуже добре, що лише там де продовжилося говорити українською мовою і там де існувала школа і церква, залишився народ, який зберіг свою ідентичність.

    Вихователька української мови з села Вишавська Долина Марамуреського повіту Нарциса Греченюк розповість про участь у конкурсі: Ми сьогодні з нашими діточками представили українські звичаї з нашого села, а саме як готуються люди до Великодніх свят. Ми почали із Шутковою неділею, як називають це свято у нас, із посвяченням верби, представили звичай, коли діти ходять за кукуцами на Живний четвер. Також ми представили як готується паска та крашанки. Так як сказали наші діточки, на жаль у нашому селі не робляться писанки як на Буковині, але ми продовжуємо традицію фарбування яєць з навару лушпини цибулі. Можемо гордитися тим, що у нас дуже добре збереглися й такі традиції як великодні ігри. Ми навчаємо дітей починаючи з садочка ці звичаї, і спонукаємо їх зберігати і не забувати. Дуже гарно представилися всі групи, які взяли участь у цьому конкурсі. Ми дуже раді, що мали можливість бути учасниками цього конкурсу та побувати у Сучаві. Ми сподіваємось, що надалі продовжуватиметься цей конкурс, тому що він дуже корисний для наших дітей. Таким чином, ми виховуємо їх любити і зберігати наші традиції.

    Учителька історії Марія Папарига з Вишавської Долини Марамуреського повіту поділиться з нами своїми враженнями від участі в конкурсі: У мене дуже гарні враження. Я можу сказати, що такі події потрібні як для викладачів, так і для учнів для того, щоб прищепити любов учнів до рідного краю, історії, традиції та звичаїв українців. Гурт Молоді гуцули школи Вишавської Долини представив на цьому конкурсі звичай Вечорниці, у яких брали участь дівки, працьовиті молодиці, які зробили все, що потрібно для домашнього господарства, Їх привітали легіні, які заспівали дуже гарні коломийки. Ми закінчили двома великодніми іграми: А вербове колесо, колесо, А зелені огірочки, тому що вечорниці відбувалися восени, коли жінки робили все, що потрібно, в тому числі сорочки для Великодня. Всі з нетерпінням чекали це свято, тому що у нашому селі зберігся звичай, щоб протягом всіх трьох днів цього свята люди приходили біля церкви і брали участь у Великодніх іграх.


    Учениця Варвара Гитеж родом з села Чудей, Україна, яка вчиться у Сучавському коледжі імені Міхая Емінеску, розкаже про свою участь у конкурсі: Мене зацікавили всі звичаї представлені на конкурсі, але найбільше сподобалися великодні звичаї, представлені дошкільниками з села Вишавська Долина. Вони хоча такі маленькі, дуже активні та дуже талановиті. Я взяла участь у конкурсі, на якому виступила з піснею Весільний рушник та написала есе на тему Весільна обрядовість села Чудей.


    Флоріка Лева, учениця українського ліцею імені Тараса Шевченка з Сігету-Мармацієй Марамуреського повіту, розповість про представлений звичай: Ми представили як давно робилося весілля в українському селі Вишня Рівна. Слід уточнити, що окремі обряди та пісні збереглися і сьогодні. Ми показали як познайомилися хлопець і дівчина на вечорницях, як збиралися робити весілля, обряд сватання і потім весілля з гарними українськими коломийками і специфічними танцями.

    Іонела Слусарек, учениця Ліцею ім. Еудоксія Гурмузакі з Радівців розкаже про написаний нею есе: У моїй роботі я розповіла про ширинку. Це така вишита хусточка дівчатами, по кутках і на середині вишиті квіти, птахи та інші символи з нитками різних кольорів. Ширинки дарувалися гостям на весілля, з якими вони танцювали.


    Нагадаємо всі представлені звичаї, які користувалися великим успіхом та отримали премії: дошкільники з Вишавської Долини, які представили Великодні звичаї, координатор Нарциса Греченюк, учні ліцею ім. Тараса Шевченка з Сігету-Мармацієй – звичай весілля, координатор Джета Петрецький, гурт Молоді гуцули з Вишавської Долини – звичаї вечорниці та Великодні ігри, координатори Марія Папарига, учні із Келінешть-Купаренку, координатор Лоредана Миндріштяну, які представили Великодні ігри та гарні пісні та учні з Ульми, які представили дуже цікавий звичай під назвою Чобітки, координатор Чечілія Лесенчук. У конкурсі взяли участь і учні Палтінської школи Сучавського повіту: Юнуц Ряпський Сабріна Зініч, Александра Савчук, Ілінка Саучук та Отілія Юрнюк, координатор шкільний інспектор Ілля Саучук. Вони представили техніку розпису писанок, розповіли про чудовий колорит, широку гаму зображених мотивів, символіку, а також про традиції та обряди пов’язані з ними. Слід не забути про цікаві есе, а також про гарні фотографії, виставлені при вході в Сучавському коледжі імені Міхая Емінеску, які ніби то зустрічали учасників конкурсу.


    Шкільний інспектор Лучія Мігок, ініціатор цього конкурсу, яка викладає українську мову в коледжі імені Міхая Емінеску ствердила, що метою конкурсу є збереження етнічної та культурної ідентичності української меншини, заохотити молодь до вивчення традицій своїх батьків та дідів, заохотити їх писати есе про традиції та обряди упродовж року специфічні їхньому селу, місту або повіту та, не востаннє, виявляти нові таланти. Журі оцінював дітей за автентичність представленого обряду, традиційний одяг, вимову українською рідною мовою, виконання та майстерність. До складу журі ввійшли: лектор Сучавського університету імені Штефана Великого Ана-Марія Гавріл, колишній директор Музею народних звичаїв та обрядів з Гура-Гуморулуй Ельвіра Романюк, радник у міністерстві освіти Ельвіра Кодря, шкільний інспектор з питань нацменшин Ілля Савчук, голова Марамуреської філії СУР Мирослав Петрецький, священник Крістіан Арделян, директор Сучавського Національного коледжу ім. Міхая Емінеску Ренато Тонча, директор Технологічного ліцею ім. Васіле Коча з Молдовіце Лаура Шуту і, не востаннє, координатор конкурсу шкільний інспектор Лучіа Мігок. Слід нагадати, що всіх учасників конкурсу привітала заступник Сучавського Генерального шкільного інспектора Габрієла Скутару.

    Всі учасники отримали дипломи за участь, а учні, які надіслали найкращі есе та фотографії або представили найкращий обряд отримали грошові премії з боку Міністерства освіти. Союз українців Румунії забезпечив розміщення, обід, транспорт і солодощі. За словами голови Миколи Петрецького обов’язкового наступного року цей конкурс має пройти у більшому залі, оскільки він дуже цікавий та користується великим успіхом серед учнів, вчителів і батьків. Можна ствердити, що в Сучаві відбулося справжнє свято української культури, а переможцями були всі його учасники.

  • Конкурс ”Історія і традиції українців” у Сучаві

    Конкурс ”Історія і традиції українців” у Сучаві

    З 31 березня по 2 квітня, у Національному коледжі імені Міхая Емінеску в Сучаві відбувся національний конкурс Історія і традиції українців. У ньому взяли участь 90 дошкільників, школярів та ліцеїстів, які вивчають українську мову з 5 регіонів Румунії, де компактно проживають українці: Марамуреського, Ботошанського, Тіміського, Караш-Севернського та Сучавського повітів. Вони надіслали поштою цікаві есе та фотографії або представили традиції та обряди специфічні їхньому краю. Конкурс пройшов за підтримки Союзу Українців Румунії та мав три розділи: фотографія, есе та презентація певного обряду. Змагання «Історія і традиції українців» спрямоване на заохочення юних українців до проведення спільних заходів з метою сприяння збереженню мови, історії, традицій і утвердження міжкультурного діалогу.


    Голова Союзу Українців Румунії Микола Петрецький щиро привітав учасників конкурсу ”Історія і традиції українців”: Так як ви добре знаєте для будь-якого народу історія і традиції це дві найголовніші речі завдяки яким існує один народ.Добре відомий той факт, що народи, які не вміли зберегти свою історію і традиції, вони пропадали. Знаємо, що український народ пройшов через багато труднощів, але незважаючи на це, він зміг зберегти свою історію і традиції, так само і українці Румунії. Слід уточнити, що ми автохтонні українці, але і нам досить важко зберігати стародавні традиції. З радістю бачимо, що викладачі та батьки зрозуміли важливість збереження традицій, бачимо як вони заохочують молоде покоління. Ми добре знаємо, що від них все залежить, бо дарма ми будемо працювати, якщо не будемо мати кому передавати та кого навчати. Я думаю, що є надійні люди, хоча вони й маленькі, яким ви вміли передати то, що нам передали наші батьки і прадіди. Я хочу ще раз вам всім подякувати та запевнити вас, що СУР-у буде надалі підтримувати такі події. Ще раз поздоровляю викладачів, організаторів, комітет Сучавської філії СУР-у за всю докладену нелегку працю, тепер напередодні Великодня одні з вас подолали чималу відстань для того, щоб показати всім, що означає і як треба зберігати нашу історію і традиції.

    Радник Міністерства освіти Румунії з питань нацменшин Ельвіра Кодря підкреслила у своєму вітальному слові: Хочу поздоровити всіх учнів, викладачів та батьків та організаторів причетних до цієї події, тому що це нелегко організувати й не робиться під час уроків, а у вільний безплатний час. Дякую також за підтримку, яку завжди СУР надає для освіти українською мовою. Ви знаєте дуже добре, що означає рідна мова, історія й традиції одного народу. Ви знаєте дуже добре, що лише там де продовжилося говорити українською мовою і там де існувала школа і церква, залишився народ, який зберіг свою ідентичність.

    Вихователька української мови з села Вишавська Долина Марамуреського повіту Нарциса Греченюк розповість про участь у конкурсі: Ми сьогодні з нашими діточками представили українські звичаї з нашого села, а саме як готуються люди до Великодніх свят. Ми почали із Шутковою неділею, як називають це свято у нас, із посвяченням верби, представили звичай, коли діти ходять за кукуцами на Живний четвер. Також ми представили як готується паска та крашанки. Так як сказали наші діточки, на жаль у нашому селі не робляться писанки як на Буковині, але ми продовжуємо традицію фарбування яєць з навару лушпини цибулі. Можемо гордитися тим, що у нас дуже добре збереглися й такі традиції як великодні ігри. Ми навчаємо дітей починаючи з садочка ці звичаї, і спонукаємо їх зберігати і не забувати. Дуже гарно представилися всі групи, які взяли участь у цьому конкурсі. Ми дуже раді, що мали можливість бути учасниками цього конкурсу та побувати у Сучаві. Ми сподіваємось, що надалі продовжуватиметься цей конкурс, тому що він дуже корисний для наших дітей. Таким чином, ми виховуємо їх любити і зберігати наші традиції.

    Учителька історії Марія Папарига з Вишавської Долини Марамуреського повіту поділиться з нами своїми враженнями від участі в конкурсі: У мене дуже гарні враження. Я можу сказати, що такі події потрібні як для викладачів, так і для учнів для того, щоб прищепити любов учнів до рідного краю, історії, традиції та звичаїв українців. Гурт Молоді гуцули школи Вишавської Долини представив на цьому конкурсі звичай Вечорниці, у яких брали участь дівки, працьовиті молодиці, які зробили все, що потрібно для домашнього господарства, Їх привітали легіні, які заспівали дуже гарні коломийки. Ми закінчили двома великодніми іграми: А вербове колесо, колесо, А зелені огірочки, тому що вечорниці відбувалися восени, коли жінки робили все, що потрібно, в тому числі сорочки для Великодня. Всі з нетерпінням чекали це свято, тому що у нашому селі зберігся звичай, щоб протягом всіх трьох днів цього свята люди приходили біля церкви і брали участь у Великодніх іграх.


    Учениця Варвара Гитеж родом з села Чудей, Україна, яка вчиться у Сучавському коледжі імені Міхая Емінеску, розкаже про свою участь у конкурсі: Мене зацікавили всі звичаї представлені на конкурсі, але найбільше сподобалися великодні звичаї, представлені дошкільниками з села Вишавська Долина. Вони хоча такі маленькі, дуже активні та дуже талановиті. Я взяла участь у конкурсі, на якому виступила з піснею Весільний рушник та написала есе на тему Весільна обрядовість села Чудей.


    Флоріка Лева, учениця українського ліцею імені Тараса Шевченка з Сігету-Мармацієй Марамуреського повіту, розповість про представлений звичай: Ми представили як давно робилося весілля в українському селі Вишня Рівна. Слід уточнити, що окремі обряди та пісні збереглися і сьогодні. Ми показали як познайомилися хлопець і дівчина на вечорницях, як збиралися робити весілля, обряд сватання і потім весілля з гарними українськими коломийками і специфічними танцями.

    Іонела Слусарек, учениця Ліцею ім. Еудоксія Гурмузакі з Радівців розкаже про написаний нею есе: У моїй роботі я розповіла про ширинку. Це така вишита хусточка дівчатами, по кутках і на середині вишиті квіти, птахи та інші символи з нитками різних кольорів. Ширинки дарувалися гостям на весілля, з якими вони танцювали.


    Нагадаємо всі представлені звичаї, які користувалися великим успіхом та отримали премії: дошкільники з Вишавської Долини, які представили Великодні звичаї, координатор Нарциса Греченюк, учні ліцею ім. Тараса Шевченка з Сігету-Мармацієй – звичай весілля, координатор Джета Петрецький, гурт Молоді гуцули з Вишавської Долини – звичаї вечорниці та Великодні ігри, координатори Марія Папарига, учні із Келінешть-Купаренку, координатор Лоредана Миндріштяну, які представили Великодні ігри та гарні пісні та учні з Ульми, які представили дуже цікавий звичай під назвою Чобітки, координатор Чечілія Лесенчук. У конкурсі взяли участь і учні Палтінської школи Сучавського повіту: Юнуц Ряпський Сабріна Зініч, Александра Савчук, Ілінка Саучук та Отілія Юрнюк, координатор шкільний інспектор Ілля Саучук. Вони представили техніку розпису писанок, розповіли про чудовий колорит, широку гаму зображених мотивів, символіку, а також про традиції та обряди пов’язані з ними. Слід не забути про цікаві есе, а також про гарні фотографії, виставлені при вході в Сучавському коледжі імені Міхая Емінеску, які ніби то зустрічали учасників конкурсу.


    Шкільний інспектор Лучія Мігок, ініціатор цього конкурсу, яка викладає українську мову в коледжі імені Міхая Емінеску ствердила, що метою конкурсу є збереження етнічної та культурної ідентичності української меншини, заохотити молодь до вивчення традицій своїх батьків та дідів, заохотити їх писати есе про традиції та обряди упродовж року специфічні їхньому селу, місту або повіту та, не востаннє, виявляти нові таланти. Журі оцінював дітей за автентичність представленого обряду, традиційний одяг, вимову українською рідною мовою, виконання та майстерність. До складу журі ввійшли: лектор Сучавського університету імені Штефана Великого Ана-Марія Гавріл, колишній директор Музею народних звичаїв та обрядів з Гура-Гуморулуй Ельвіра Романюк, радник у міністерстві освіти Ельвіра Кодря, шкільний інспектор з питань нацменшин Ілля Савчук, голова Марамуреської філії СУР Мирослав Петрецький, священник Крістіан Арделян, директор Сучавського Національного коледжу ім. Міхая Емінеску Ренато Тонча, директор Технологічного ліцею ім. Васіле Коча з Молдовіце Лаура Шуту і, не востаннє, координатор конкурсу шкільний інспектор Лучіа Мігок. Слід нагадати, що всіх учасників конкурсу привітала заступник Сучавського Генерального шкільного інспектора Габрієла Скутару.

    Всі учасники отримали дипломи за участь, а учні, які надіслали найкращі есе та фотографії або представили найкращий обряд отримали грошові премії з боку Міністерства освіти. Союз українців Румунії забезпечив розміщення, обід, транспорт і солодощі. За словами голови Миколи Петрецького обов’язкового наступного року цей конкурс має пройти у більшому залі, оскільки він дуже цікавий та користується великим успіхом серед учнів, вчителів і батьків. Можна ствердити, що в Сучаві відбулося справжнє свято української культури, а переможцями були всі його учасники.

  • Барви монастиря Тісмана

    Барви монастиря Тісмана

    Ми продовжуємо подорож краєм де народився знаменитий румунський скульптор Костянтин Бринкуш і відвідаємо монастир Тісмана. Розташований серед вікових лісів, монастир з тією ж назвою, побудований в 14 столітті. Ви будете вражені, звичайно, скарбами культової споруди та розписом на тлі червоного, специфічного монастирю Тісмана колоьру. В області ви можете насолодитися традиційними стравами, серед яких найвідомішою є гірська форель, що подається у всіх пансіонатах регіону.

    Розташований в мальовничому гірському краї, монастир Тісмана, був побудований протягом одного року і отримав свою назву від дерев тіса, які колись покривали всю область. Поява цього монастиря пов’язана з ченцем на ім’я Никодим, який збудував і інші церкви у цьому регіоні, і був канонізований з його заслуги. Більше того, церква, якої домінуючий колір червоний, відомий як «червоний тісманський, приховує таємницю створення свого кольору. Монастир Тісмана захищений високими стінами, всередині яких знаходяться чернецькі келії і невеликий музей.

    Монастир є найвідомішою пам’яткою регіону, але Тісмана це прекрасне місце, багате на традиції, історію і фольклор каже Овідіу Попеску, генеральний секретар Асоціації з розвитку і просування туризму «Вдома в Бринкуша»: «Ми говоримо про місце, яке отримало нагороду Еден у відділі туризм і гастрономія, в 2016 році. Йдеться про традиційні килими та інші символи традиційних ремесел. Тут є багато дичини і можна полювати, тому що область охоплює і частину Природного парку Домоглед- Долина Черни, і сусідствує з Національним парком Ретезат. Крім того, існують національні свята. Фестиваль горжанської пісні, танців та традиційних костюмів. Перший випуск цього фестивалю пройшов у 1966 році, і проводився майже щороку. 25 березня, на Благовіщення, пройшов традиційний фестиваль у монастирі Тісмана: Фестиваль форелі. Цей регіон багатий на форелеві господарства. Форель специфічна цій області. Ми запрошуємо слухачів приїхати восени на Фестиваль каштанів. Каштан, це дерево для порятунку якого було зроблено багато в останні роки. Фестиваль Холодця також традиційний у Tiсмані, який проовдиться також восени. Проходить він у знаменитій віллі, де румунський письменник Джордже Кошбук переклав Божественну комедію. Це місце, з багатою історією,багатьом особистостям румунської культури сподобалось. Фестиваль тісманського холодця є унікальним. Лише у Горжанському повіті холодець не подається як аперитив, а з теплими голубцями.

    У Тімані відкритий для відвідування унікальний в Європі музей: Музей скарбів. Цей спеціальний музей був відкритий в печері недалеко від монастиря, де були сховані майже двісті тонн золотого запасу Румунії, щоб він не потрапив у руки радянцям. Також були збережені там і три тонни золотого запасу Польщі, який перевозили через Румунію. Представлені громадськості найбільш важливі моменти в період з 1944 по 1947 рр., як це представлено в документах з архіву Національного банку Румунії. Відвідувачі дізнаються ключові інформації про роль грошей і центрального банку, в тому числі за допомогою симпозіумів, семінарів та колоквіумів, які проходять у цьому виставковому просторі.

    Ioaн Лесенчук співробітник Національного банку Румунії, працює екскурсоводом два або три дні на місяць: «Деякі видатні представники Національного банку, Міністерства фінансів, Уряду, займались транспортом, управлінням та безпекою золотого запасу, в період, коли був захований в печері. Запас відновлений відповідно до документів Національного банку але не весь. Бракує невелика частина, але мені здається, найголовніша.

    Музей скарбу у Тісмані є унікальною інвестицією в Європі, робота над яким почалася в 2013 році. Відвідувачі дізнаються інформацію про роль грошей і центрального банку, в тому числі за допомогою симпозіумів, організованих тут. Іоан Лесенчук, співробітник Національного банку Румунії розповідає про скарб Румунії: У період з 1944 по 1947 рр, тут було сховано 191 тонну золота. Крім цього, ще 40,7 тонн золота Румунії зберігалося в банках Великобританії. Крім золота Румунії, тут було сховано 2,7 тонни польського золота, яке перевозилось до Греції, і було дано в 1939 році уряду Румунії для зберігання. Національний банк погодився, щоб невелика частина польського скарбу зберігалась в Тісмані.

    Овідіу Попеску, генеральний секретар Асоціації з розвитку і просування туризму, стверджує, що багато туристів включають монастир Тісмана до більш широкого маршруту: «Там, в печері поблизу монастиря Тісмана є, що побачити. Район дуже популярний, тому що він є продовженням поїздок до Пештішань і Хобіце, місце народження скульптора Костянтина Бринкуша. Зазвичай туристичний маршрут такий: Тиргу-Жіу, Хобіца – Меморіальний будинок Бринкуша, Тісмана. Він продовжується до місцевості Бая де Арама і перетинає гори до курорту Беїле Херкулане.

    Так ось місце де ви можете розслабитися, взяти участь в різних заходах протягом року, і здійснити уявну подорож у світ мистецтва, традиційного або сучасного. Також тут ви ознайомитись з частинкою недавньої історії Румунії.

  • Традиції і ремесла секлерів з Румунії

    Традиції і ремесла секлерів з Румунії

    Коли дістаються Краю секлерів у Румунії, туристи не можуть бути незачарованими будинками з традиційними воротами і меблями, пофарбованими у веселі і яскраві кольори, красивими керамічними виробами і особливо щасливими обличчями місцевих жителів. Якщо вам пощастить прибути в цей регіон у святковий день, то ви побачити, що секлерам вдалося зберегти багато традицій із давніх часів. Деякі з них пристосовані до наших днів, але навіть і так, їх чарівність залишається незмінною і заворожує око та душу кожного мандрівника. Сьогодні я розповів вам дещо про таємниці традицій і ремесел секлерів – сподіваючись, що мені вдасться викликати вашу зацікавленість так, щоб ви схотіли побачити все власними очима.

    Край секлерів – це невелика частина автентичної Трансільванії, історичний регіон Румунії. У повітах Ковасна, Харгіта, а також на території повіту Муреш ви можете зустріти секлерів-угорців. Модернізм дістався багатьох румунських сіл і це можна побачити включно у сфері будівництва, селянські будинки перетворилися, подекуди, на модерністські вілли з бетонними високими парканами і залізними воротами. На щастя, будинку секлерів зберегли свою автентичність. Багато дерев’яних традиційно різьблених воріт з декоративними елементами, успадкованими від прадідів, вітають вас в кожному селі. У селі Варгіш, наприклад, яке колись прославилося своїми теслярськими предметами, є багато традиційних воріт. А у Ковасні живе народний майстер, який займається цим ремеслом вже більше 35 років. Кажуть, що секлерські ворота витримують принаймні три покоління, так добре вони виготовлені. Зазвичай вони мають три стовпи, які підтримуються зверху балкою, на якій будується голуб’ятник. Однак, це не означає, що всі секлерські ворота заселені голуб’ями; голуб’ятник є елементом-символом воріт – птахи уособлюють душі колишніх мешканців будинку. Секлерські ворота передають послання нащадкам. Серед квіткових мотивів – найчастіше число будинку представлене на воротах відповідною кількість вирізьблених у дереві квітів чи фруктів, – а птахи, сонце і місяць знаходять собі місце майже на всіх воротах. На балках воріт вирізьблені рік будівництва та ім’я господаря. Хоча молоді мешканці цього регіону не проявляють зацікавленість щодо цього ремесла, виготовлення секлерських воріт триває від трьох місяців до пів року. Довго, але красива традиція продовжується.

    У селі Килнік, у повіті Ковасна, збереглося ще одно стародавнє ремесло: кування яєць. Так, у цьому регіоні не кують тільки коней, але і яйця. Це суто декоративна операція, однак особливої тонкості, і результат просто позбавляє вас дару мови. Для такого ремесла секлерам не потрібен сарай за будинком, а невелика майстерня, з якої не бракує ніж і пінцет, і зрозуміло, крихітні підкови, яких причіплюють до яєчної шкаралупи за допомогою дуже тонкого наконечника свердла. Це вимагає багато терпіння і майстерності, і не в останнє, досвіду. Якщо у вас буде можливість увійти в будинок, оздоблений такими кованими яйцями, ви зрозумієте, чому вони є такими популярними в країні, та за її межами.

    Хто не чув про Корундську кераміку? Село Корунд, в Трансільванії, є істинним центром гончарства, відоме своїми керамічними предметами пофарбованими у синьому, червоному або зеленому кольорах. Молоді гончарі виробляють справжні твори мистецтва: каструлі, тарілки, чашки та горщики, яких потім малюють традиційними мотивами дівчата і жінки. Багато секлерських сімей живуть з цього ремесла, якого перетворили на невеликий сімейний бізнес. У секлерському краї не має ярмарки без дерев’яних меблів з ручним розписом в світлих тонах, з традиційними мотивами. Багато будинків – і не тільки в цьому регіоні, але і в Німеччині і Швейцарії – прикрашені цими меблями, які відразу ж стають центром уваги: це скрині приданого, ліжка, шафи, столи зі стільцями. Все виготовляється народними майстрами. І кожен крок має свої секрети, які тільки син успадковує від батька протягом багатьох років учнівства.

    Секлери – великі ласуни, тому й солодких делікатесів тут багато. Однією з них є «кюртьош калач». Солодкий божественний аромат традиційного трубчастого калачу, затопленого в подрібнених волоських горіхах, і запеченого над вугіллям на деяких спеціальних дерев’яних роликах, наповнює повітря кожного ярмарку чи фестивалю.

    Секлерський фольклор є таким же специфічним як і ремесла регіону. Великодні свята є нагодою показати старі обряди: у Страсну п’ятницю, наприклад, неодружені хлопці охороняють тіло Ісуса вночі Воскресіння. І не будь як, а одягнені в традиційному одязі і озброєні різьбленими дерев’яними рушницями. Існує навіть хореографія зміна варти. Інша традиція, що збереглася з 1931 року – це День тисячі секлерських дівчат, яка, як правило, відзначається щороку 6 липня о селі Шумулеу. У старі часи, фестиваль був нагодою для вступу в шлюб хлопців села, а сьогодні він є моментом радості, збереження і просування секлерських традицій та культурних цінностей. Фестиваль починається з танцю дівчат і хлопців, після чого все село відправляється до франциськанського собору Шумулеу Чук, де відправляється богослужіння. По тому свято продовжується парадом народних костюмів та звичаїв, а вечором ті 1000 секлерських дівчат танцюють навколо багаття. Це чудовий спектакль танцю, музики і місцевих традицій, нагода ознайомитися з секлерськими стравами і ласощами.

  • Після Великодніх свят

    Після Великодніх свят

    У 2017 році, християни всього світу відзначали разом, 16 квітня, Великдень – Воскресіння Ісуса Христа, найбільше і найстаріше свято християнства. «Христос воскрес!» «Воістину воскрес!» З цими словами, румуни, переважно православні, вітали один одного. Багато з них взяли участь у богослужінні в церквах і монастирях в країні, а й церквах за кордоном. Дотримуючись багатовікових звичаїв і традицій, в неділю, в перший день Великодня, румуни сиділи за столом з сім’єю і насолоджувались специфічними стравами: червоними яйцями, ягнятиною, калачами, паскою та вином.

    У понеділок, на другий день, багато з них відвідали родичів або відправились на прогулянку в парк. В цьому році, переважна більшість румунів вважали за краще залишитися вдома на Великдень, і на традиційні страви вони виділили близько 500 леїв (110 євро), показує опитування IRES. Декотрі румуни, понад сто тисяч – вирішили провести Великодні свята на гірських курортах в долині Прахова, Буковини і Марамурешу, регіони де традиції зберігаються. Море, однак, було майже безлюдне, адже тільки 900 румунів обрали цей напрямок. З нагоди Великодніх мініканікул румуни витратили в країні понад сім мільйонів євро на туристичні послуги, згідно роботодавцям туристичної сфери, хоча ціни були вище на 2-5% в порівнянні з 2015 роком.

    Проте, переважна більшість румунів провела Великдень в сільських пансіонатах, тому що городяни намагалися повернутися до румунських традицій. Були і румуни, котрі покинули країну з нагоди Великодніх свят. Найбільш популярні закордонні напрямки були болгарське узбережжя Чорного моря, а потім курорти в Греції та Іспанії. Планам румунів на свята завадила капризна погода, незвично холодна у квітні. У багатьох частинах країни випав сніг, дощ і сильний вітер. У столиці Мерія скасувала концерт під відкритим небом, і скоротила час Великоднього ярмарку, що проходив в центрі Бухареста.

    У будиночках зі справжніми румунськими товарами були виставлені вироби з дерева, скла і кераміки, музичні інструменти, народні костюми і кулінарні страви на будь-який смак. На ярмарку був також район, присвячений дітям, з поїздом, каруселлю і майстернями, де художники і актори допомогли дітям проявити свої творчі здібності. Було багато румунів, які працюють за кордоном, і повернулись додому, щоб бути зі своїми близькими на Великдень. Ті, хто залишився на чужині святкували, проте, по румунське, з традиційними стравами, які були надіслані з країни.

  • Незабутній Великдень у Румунії

    Незабутній Великдень у Румунії

    Пропозиція провести відпочинок на
    Великодні свята у Румунії дуже багата. Можна обрати регіони з особливими
    традиціями і звичаями, такі як Мараморощина або Буковина, чи один з численних бальнео-кліматичних
    курортів, де на туристів чекають чудові умови для кількаденного розслаблення і СПА-процедури. Сьогодні ми розглянемо декілька найбільш
    привабливих пропозицій.




    Представник Туристично-інформаційної
    та пошуково-рятувальної служби Марамуреської повітової ради Дан Карпов
    розповів, що Великдень на Мараморощині означає традиції, оригінальність, а
    також гостинність місцевих жителів. «Дуже багато традицій, які в інших місцях
    були забуті, у нас свято зберігаються. Мараморощина це живий музей. Тут
    співживуть представники багатьох національностей. У нас – суміш румунів, угорців,
    євреїв, українців, німців які зібрали разом все найкраще. Це відчувається навіть
    і в музиці. На Мараморощині Великдень є особливим, унікальним і, в той же час, звичайним святом. Люди не одягають народні костюми
    тільки, щоб вразити туристів, не готують традиційні страви тільки для туристів.
    Ті, хто хоче переконатися в цьому нехай приїде до нас зараз, у 2017 році, в
    цьому столітті швидкості. Для цього ми створили і спеціальний застосунок «Visit
    Maramures», де можна побачити все, що організовується, які заходи відбудуться на Мараморощині на Великодні свята та в інші періоди року.»




    Народні костюми,
    веселі танці та відома місцева «горінка» і, невостаннє, смачні традиційні страви.
    Ось з чого Дан Карпов починає перелік головних принад Мараморощини. «Якщо
    додати до вищезазначеного дерев’яні церкви, Веселе кладовище – єдине у світі,
    Мараморощина стає місцем, яке обов’язково
    потрібно відвідати. Іншим символом Мараморощини є «Мокеніца», вузькоколійний поїзд,
    який везе туристів в дику природу, яку ми намагаємося зберегти. Він дуже
    популярний і має пропозиції на Великдень і 1 травня. Останнім часом, поїзд працює
    майже цілодобово, тому що попит величезний. Ціни розумні і тут я маю на увазі
    румунські кишені, а не тільки іноземців. Останнім часом, з огляду на постійні зусилля
    з покращення пропозиції, вони пропонують повний спектр послуг: розміщення, харчування,
    пізній сніданок, обід. Це дуже автентичний проект, яких у Румунії можна
    зустріти лише в двох-трьох місцях.»




    Представниця Національного центру
    туристичної інформації та просування Сучавської повітової ради Кетеліна Вельничук,
    каже, що Великодні традиції свято зберігаються й на Буковині. «Жінки розписують
    яйця до наших днів. Свято починається зі Страсного тижня. Щовечора люди йдуть
    на вечірні богослужіння. Особлива подія відбувається в Чистий четвер у Пояна
    Стампей, де щороку запалюється вогнище на Чистий четвер. Вогонь символізує духовне
    очищення. Потім – ніч Воскресіння. Це особлива ніч, особливо в соляній шахті
    Качіка. Ми називаємо її Воскресінням з глибин. А в наступні дні Великодніх свят
    проходять концерти клепал, дзвонів, бали господарів і конкурс цокання яєць, що
    проводиться щороку в Монастирі Гумор.»




    Про Буковину, точніше про село Чокенешть,
    але не лише, розповів Крістіан
    Катане, PR-менеджер Національної
    асоціації сільського, екологічного і культурного туризму (ANTREC). «Крім того, що там діє Музей крашанок, і традиційні
    будинки прикрашені народними мотивами. Крім Буковини і Мараморощини, ми радимо
    відвідати й регіон Вилча, з найбільшою кількістю дерев’яних церков, більше
    навіть ніж на Мараморощині та Буковині. І Горжанський повіт багатий на подібні традиції.
    Так само, рекомендую і гірську місцевість Банату та Дунайску ущелину – Казане.
    У повіті Мехедінць або у дельті, на вході Дунаю в Румунію та на виході, дуже
    цікаво побачити як у ніч Воскресіння пливуть човни. Люди на човнах пливуть каналами за
    Благодатним вогнем до найближчих церков і теж на човнах повертаються до пансіонатів.»




    Ніколета Гилмяну,
    яка представляє Департамент туризму Бузеуської повітової ради рекомендує цей край
    легенд для відпочинку на Великодні свята. «Я маю і дуже солідний аргумент. Бузеу,
    на щастя, має велику кількість дерев’яних церков, монастирів і скитів. Багато
    людей знають про монастир Чолану, куди прибувають і чимало іноземних туристів. Потім є й монастир Ретешть, монастир Пояна Мерулуй. Деякі монастирі
    пропонують і розміщення, а також всі вони мають невеликий монастирський музей.»




    На заході Румунії бальнеологічний
    курорт Беїле Фелікс вже готовий до прийому туристів на Великдень. «Спеціальний пакет
    на Великдень, що включає три ночі проживання в двомісному номері зі сніданком, СПА-терапією,
    Великоднім столом і вільним доступом до басейну коштує від 329 леїв у тризірковому готелі до 558 леїв на людину в
    чотиризірковому готелі. Ті самі ціни будуть і на 1 травня. На П’ятидесятницю, ми
    пропонуємо такі самі пакети на три ночі, що включають розміщення в двомісному номері,
    сніданок, СПА-терапію, святковий стіл і доступ до басейнів. Слід сказати, що ми
    маємо й аніматорів для дітей, які є нашими найважливішими туристами. Для них ми підготували
    творчі майстерні, уроки малювання і безліч інших заходів.»





    Сподіваємось, що нам вдалося переконати вас провести Великодню
    відпустку в Румунії і радимо якнайшвидше забронювати путівку.

  • Відпочинок в сільській місцевості

    Відпочинок в сільській місцевості

    В останні десять років у Румунії стрімко
    розвинувся сільський туризм. У всіх регіонах країни виникли пансіонати з
    традиційною архітектурою, а звичаї та ремесла утверджуються на численних фестивалях та
    інших заходах.

    Відпочинок у румунському селі стане
    незабутнім досвідом для будь-якого туриста, – каже
    Крістіан Катане, PR-менеджер Національної асоціації сільського, екологічного і культурного туризму (ANTREC). «Ми
    запрошуємо всіх особисто ознайомитися з румунською
    автентичністю. Можна почати з Трансільванії, з бранчу в
    саксонських місцевостей в районі Кріц та Віскрі. Там у
    нас є колишній парафіяльний будинок, що був перетворений на пансіонат, а поблизу можна поспостерігати
    за роботою місцевих ремісників та ознайомитися зі специфікою місцевої кухні. Потім
    можна здійснити екскурсію до місцевих фортець і укріплених церков: Сігішоара, Рупя, Віскрі, Саскіз. Якщо
    турист хоче відпочити на румунському узбережжі, ми рекомендуємо відвідати
    й дунайську дельту для спостереження за птахами або завітати до наших
    ліпованців, які завжди гостинно зустрічають іноземних туристів. Ми
    адаптуємо наші рекомендації в залежності від переваг кожного.»




    Дуже багато туристів, які відвідали
    Румунію були вражені ремісничими виробами, виготовленими місцевими майстрами. А
    найкращим місцем зустрічі з румунськими майстрами є їх майстерня в традиційному
    селі, а останнім часом все більше туристів зацікавлені домашніми промислами і
    традиційним ремісництвом, – каже Крістіан Катане. «Ми пишаємося тим, що в останні
    п’ять років, з року в рік ми мали постійне зростання від 5 до 13%, незалежно
    від того, чи йдеться про класичні місця призначення: Бран, Моєчу, Фундата,
    Шірня, або про регіон Ковасна, де сильно розвинувся сільський туризм з історичною
    специфікою. Іншоим цікавим регіоном є Горж, який є цікавим своїми олтенськими кулами
    – напівукріпленими будинками. Ми вітаємо ставлення турагентств, які пропонують персоніфіковані пакети, які включають
    відвідання майстерень ремісників. Наприклад в районі Рукер, Арджеського повіту досить
    часто на вихідні проводяться ремісничі майстер-класи для для іноземних
    туристів. У тамтешніх ліцеях, учні та досвідчені майстри приходять одягнені в народні
    костюми. Крім того, в подібні майстер-класи проводяться і районі Клужу та на
    Мараморощині. На них старі майстри вчать технікам народних ремесел, студентів Університетів
    мистецтв або туристів.»





    На заході Румунії, в гірських
    районах Банату, Арад-Орадя, Сату-Маре тощо, був обраний шлях просування старого
    за допомогою сучасних інструментів, – розповів Крістіан Катане. «Є програми і
    карти, які можуть бути встановлені на смартфонах. Туристи можуть обрати карту живих
    музеїв, де можна зупинитися в старих традиційних житлових приміщеннях, як
    кілька сотень років тому, або взяти участь у ремісничих чи гастрономічних майстер-класах.
    У нас є спеціальні програми, з травня по жовтень – листопад, коли є вільні
    місця в пансіонатах. Є спеціальні пакети, які пропонують п’ять ночей плюс одну безкоштовну
    ніч або безкоштовний обід, які є дуже популярними серед любителів сільського
    туризму. Багато туристів зацікавлені спеціальними програми «Відпочинок у селі»,
    які проводяться в травні-червні і жовтні-листопаді. Ми дуже добре працюємо з
    туристичними агентствами і туроператорами як в країні, так і за кордоном.»





    А ось на півночі, зокрема на Буковині,
    є календар подібних заходів, що, як правило складається Національним центром туристичної
    інформації і доступний в Інтернеті, – дізналися ми від представника асоціації «Рятуймо
    буковинські села» Кармен Кашовскі. Це організація, яка не виступає проти
    модернізації, але намагається переконати, що нове не обов’язково займає місце
    старого, а може стати гармонійним доповненням. Так само «будувати» не
    обов’язково означає «руйнувати». «Ті, хто бажає взяти участь у цих подіях в
    сільській місцевості, можуть побувати на Фестивалі форелі або на Фестивалі білого
    гриба в селі Вама. Є багато видовищних подій. Ми подобається називати
    Марамуреш і Буковину братом і сестрою. Ці регіони багато в чому схожі: з точки
    зору традицій, ставлення до минулого, з
    його добрими та поганими аспектами. Коли я говорю «погане», маю на увазі культурний
    ландшафт, традиційні дерев’яні хати, які швидко зникають. Що стосується проживання
    в таких традиційних будинках, пристосованих для розміщення туристів, їх на
    Буковині теж багато. Ми плануємо більш інтенсивно просувати цю ідею в найближчі
    роки, з метою запобігання зносу старих, традиційних будинків. Намагаємося
    пояснити власникам, що вони можуть розвиватися і адаптувати старі хати для розміщення
    туристів.»





    Ніколає
    Марігьол представляє Асоціацію «Найгарніши села Румунії» і каже, що цей вид
    туризму має гарні перспективи в Румунії. «Через 10 – 20 років ми можемо стати кращим
    місцем призначення для любителів сільського туризму, агротуризму і екологічного
    туризму в Європі. Три наших села: Кирлібаба, Дрегуш і Половрадж в трьох різних
    повітах вже були оголошені Єврокомісією «Найпопулярнішим напрямком відпочинку». Це села з пансіонатами, традиціями, звичаями, архітектурою, які зберігають
    традиційні танці, народний костюм. Це переповнені життям місця, які процвітають
    завдяки спадщині минулого.»




    Крістіан Катане,
    PR-менеджер Національної асоціації сільського, екологічного і культурного туризму каже,
    що протягом 2016 року, більшість іноземних туристів, які відпочивали в
    румунському селі походили з Австрії, Німеччини та Франції. Французам дуже
    сподобались програми дегустації вин класичними маршрутами повітів Бузеу або
    Прахова. А німці й австрійці були зацікавлені культурою саксів, дворянськими
    маєтками і загалом Трансільванією.

  • Туризм в Оашському краю

    Туризм в Оашському краю




    Оашський край, розташований на півночі
    країни, є одним з найбільш привабливих туристичних регіонів Румунії, унікальним
    і незабутнім. Особлива його чарівність полягає у специфіці народного костюму,
    народної музики і танцю. Крім цього місцеві жителі свято зберігають давні
    традиції, особливо під час проведення спеціальних заходів: весіль, танців,
    вечорниць тощо. Центром і найбільшим містом цього регіону є Негрешть Оаш.




    Туристи, які відвідують цей мальовничий
    куточок Румунії повинні обов’язково побувати у тутешньому Музеї народної
    архітектури та побуту, заснованому в 1966 році. На його території розміщено
    чимало унікальних пам’яток народної архітектури понад 200 річної давності.
    Комплекс музею під відкритим небом є точною копією оашського села в мініатюрі, з
    оригінальними експонатами починаючи з XVII-го століття, і нагадує про незворушний
    спокій тих часів. Дерев’яні хати, побудовані на сильному кам’яному фундаменті і
    покриті соломою або дранкою, прибудови для тварин, запах свіжо скошеного сіна
    зачаровує відвідувачів, – розповідає мер міста Негрешть Оаш Аурелія Федорка:
    Він розташований недалеко від центру, на березі річки Тур в мальовничій
    горбистій місцевості. Тут ви занурите у світ звичаїв і традицій наших батьків,
    бабусь і дідусів. Це світ в якому старі казки та історії приходять до життя і
    демонструють унікальність цих місць. Сюди з навколишніх сіл були привезені
    представницькі пам’ятники селянської архітектури XVII-го – XX-го століть. У нас є дерев’яна церква з
    села Лекінца, що була зведена на початку XVII-го століття. Також можна відзначити хати з
    Кемирзани а Ракши, притули з Малої Герци, хлів для
    овець і комора з села Біксад. Хоча виглядає дуже автентично, цей музей є
    живим музеєм. Відвідувачі можуть побачити місцевих жителів, які приходять із
    зерном до млина, приходять прати у спеціальних дерев’яних місткостях, створювати
    тканини на ткацькому верстаті або підковувати коней чи ремонтувати традиційні
    сільськогосподарські знаряддя в тутешній кузні. Також на території музею діє
    Центр гончарства, майстерня-школа, що діє в прекрасному дерев’яному будинку,
    побудованому на початку ХХ-го століття. Цей музей є єдиним місцем, де
    виробляється знаменита кераміка Вама. Майстерня оснащена шістьма електричними
    гончарськими колами, двома гончарними печами, міксерами і спеціальними меблями.
    Тут, останній гончар з села Вама вчить дітей для продовження цієї прекрасної
    традиції гончарство.











    Релігійно-туристичні ресурси Оашського краю
    є важливими орієнтирами, які розповідають про духовно-релігійні цінності життя
    тутешніх мешканців. Розповідає Аурелія Федорка. Ми маємо дві унікальні церкви-історичні пам’ятки – в Негрешть Оаш та в місцевості Тур. Так само раджу
    туристам відвідати Православний собор в Негрешть Оаш. Він є символом духовної
    і культурної єдності православних віруючих. Великий художник Васіле Поп
    Негрештяну, який здійснив настінні розписи, не просто прикрасив вівтар храму,
    не тільки намалював фігури святих, він зобразив тут душу Оашського краю.
    Настінні розписи повністю дотримуються церковних канонів, але він додав
    традиційні мотиви і символи оашського регіону. Я також рекомендую відвідати три
    монастирі у наших краях. По-перше це монастир Біксад, що знаходиться в 10 км від
    міста Негрешть Оаш. Тут є чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Церква
    монастиря була побудована з каменю і цегли в 1771 році і відновлена ​в
    1978-1980 роках. Теж на відстані близько 10 км від міста знаходиться монастир
    Святої Трійці Мойшень. Це єдиний в наших краях монастир, церква якого була
    зведена в молдовському стилі і є місцем духовного притулку і мальовничих
    навколишніх краєвидів. Третій монастир Портеріца знаходиться в 16 км від
    Негершть. Церква монастиря багато в чому відновлена, а більшість розписів
    відреставровано.





    Ще одним місцем,
    яке варто відвідати, є тутешній гірський курорт Луна Шес. Численні гірські
    маршрути починаються в місті Негреть Оаш і ведуть до гори Пьоєтросу, висотою
    1,201 метр. Любителі гірських прогулянок мають можливість побачити унікальні
    скельні скульпутри, такі як Оашський сфінкс та гарні краєвиди. Говорить Аурелія
    Федорка: Цей курорт знаходиться в гірській місцевості під назвою Луна Шес, у
    підніжжя гір Пьєтросу, що має на верхівці сфінкс – дивне скельне утворення
    вулканічної породи, з одного боку, та Мунтеле мік – з іншого. Тут багато
    гірських річок і джерел мінеральних вод. Туристичний курорт площею 250 га
    знаходиться на завершальній стадії будівництва. Неподалік в дуже мальовничому
    природному середовищі знаходиться скит Св. Стефана. Тут було помічено 11 туристичних
    маршрутів, які пролягають
    через наймальовничіші місця. Уже працюють кілька місць відпочинку, які
    пропонують розміщення, ресторан, тераси та інші можливості відпочинку під
    відкритим небом. Мушу згадати і
    знамениту долину Марії, де працює відомий термальний комплекс, що має сучасні
    номери, криті басейни та надає різні SPA-послуги. Так само рекомендую сірководневі
    термальні ванни в Путуроаса для лікування широкого спектру захворювань.






    А з наступної зими
    тут будуть можливості і для занять лижним спортом. Курорт матиме гірськолижну трасу завдовжки 1900 метрів, найсучаснішого рівня, оснащену сніговими гарматами, нічним освітленням, прокатними центрами тощо.

  • Різдво на Мараморощині

    Різдво на Мараморощині

    Захід «Різдво на Мараморощині, що відбувся в період з 17 по 28 грудня, спрямований на просування специфічних Різдвяних та Новорічних традицій і звичаїв був успішним, адже багато румунських та іноземних туристів мали можливість брати участь у численних заходах, організованих в селах, селищах і містах цього повіту, зазначила речник Марамуреської повітової ради Амалія Бабіч Ман.

    Безперечним є той факт, що захід, організований Марамуресько повітовою радою за підтримки семи сільрад повіту, деяких установ культури і музеїв користувався великим успіхом в цьому році. Численні румунські і іноземні туристи, але й місцеві жителі взяли участь у концертах і фестивалях колядок і звичаїв, специфічних Різдву і Новому року. Багато туристів провели Різдвяні свята у пансіонатах повіту, а інші прийшли, щоб провести новорічну ніч в сільських пансіонатах або на гірських курортах марамуреського повіту, таких як Кавнік, Шуйор, Борша, сказала Амалія Бабіч Ман.

    Останній захід включений в програму «Різдво на Мараморощині був Фестиваль зимових звичаїв і традицій Мармація, організований мерією міста Сігету-Мармацієї, який пройшов у цьому місті 47-й раз. Фестиваль також об’єднує всі громади Марамурешу навколо однієї спільної мети збереження і просування цінностей, традицій і зимових звичаїв цього регіону , а також народного одягу..

    Фестиваль зимових традицій та звичаїв Maрмація є найтривалішим заходом свого роду в країні, який щорічно залучає величезну кількість туристів, охочих дізнатись про унікальні цінності сільського Марамурешу. Дерев’яні церкви, ворота для дому, монастирі,Веселе Кладовище в селі Сепенца тощо. Дуже гарними і унікальними є зимові традиції румунів марамороських сіл, а й також звичаї і традиції угорської та української меншин і невеликої єврейської громади цього повіту. У цьому заході взяли участь групи митців з Сербії, Хорватії та України, підсумувала Амалія Бабіч Ман.

    Відповідно до речника Марамуреської повітової ради, захід Різдво на Мараморощині, організований ввсьоме, є частиною проекту, спрямованого на популяризацію культурних цінностей і традицій марамуреського села та повіту Марамуреш як туристичного напрямку під час зимових свят.

    Нагадаємо, що у місті Сігету-Мармацієй, що на Мараморощині (північ Румунії), з нагоди зимових свят за старим стилем проходить Міжнародний фестиваль українських колядок та зимових обрядів, в якому беруть участь групи українських колядників з Тіміського, Ботошанського, Сучавського, Тульчанського, Карашсеверінського, Сатумарського, Клузького та Марамуреського повітів Румунії та гості з України і Угорщини. Щороку на цьому фестивалі, українці Румунії та українці закордону представляють свої колядки, новорічні та різдвяні звичаї.

  • Новорічні традиції в Румунії

    Новорічні традиції в Румунії

    Новорічне
    свято,
    безсумнівно, є одним з найважливіших в сучасному суспільстві. Прихід Нового року є однією з
    найбільш очікуваних подій у світі. Щедрівки є найдавнішим ритуальним виміром Нового року. Вигнання феєрверками року, що завершується здійснювалось раніше шумами батогів, дзвонів та вітаннями на вулицях сіл,
    а святковий стіл, що об’єднував родичів і друзів досі зберіг
    своє символічне значення.


    Делія
    Суйоган, етнолог Північного
    університету в Бая-Маре розповідає:Дуже багато новорічних звичаїв Мараморощини пов’язані з явищем
    колядування, тому що колядування не завершується разом із Різдвом. В період між
    Різдвом та Новим роком найчастіше колядують в масках. Маска дуже важлива в
    традиційній свідомості, тому що вона є уявним відображенням потойбічного світу.
    Діди й прадіди, тотемічні тварини чи рослинний світ з тотемічними функціями
    приходять, щоб допомогти людині інтегруватися, належати знову до світу живих чи
    білому світу, як його ще називають в етнологічній мові. В Мараморощині
    проходять дуже гарні процесії в масках, особливо в масках дідів та демонів.
    Маска діда має дуже давнє коріння в культі предків, баба й дід мали роль бути
    посередниками між двома світами. Гра дідів на Мараморощині є магічним колом, це
    постукування по землі палицями (чомагами), а також символічне ударяння інших
    учасників ритуалу, що мало дуже багато стародавніх значень. Вони посилають до
    давнього культу предка роду, який будь-коли може виправити будь-який розлад.
    Також дуже давньою є й маска кози. Коза має фундаментальну роль, тому що вона
    помирає й відроджується. Вона є символом старого року, який помирає, та нового
    року, який повинен відродитися під знаком прибутку. Демони є знаком зла, про
    які зараз знову треба наголосити. Слід згадати, що не існує добра без зла і
    навпаки. Традиційна людина завжди вміла поєднати в ритуалах ці елементи.






    Новий рік має подвійну валентність -
    смерть року, що закінчується є
    моментом космічного відродження. Якщо маски
    танцюристів мають захисну функцію проти злих духів, є й віншування на Новий рік, що залишились із
    стародавніх ритуалів родючості. На Буковині, в новорічну ніч, замасковані починають колядувати вулицями
    сіл. Одягнені в костюми, які втілюють різні персонажі і фантастичні істоти,
    вони супроводжуються музикантами і викликають зацікавленість жителів села, які часто йдуть з ними. Парад, який проходить спочатку центром села, заходить потім до всіх домашніх
    господарств.




    Сабіна Іспас,
    директор Інституту етнографії та фольклору імені Костянтина Бреїлою в Бухаресті розповідає: Новий рік
    характеризується численними урочистими і святковими
    заходами,
    в тому числі добре відома Соркова. Це ритуал, специфічний усім румунам, це важлива
    форма вітання, тому що відбувається важлива передача енергії від рослинного
    світу до людського. Також специфічна
    колядка з плугом та Плугушор-ритуал вітання дітей, а й Великий плуг, чим займались дорослі,
    одружені люди з сім’ями. Згідно віруванням Великий плуг
    захищав від злих духів і благословляв, що є аспектом
    урочистого відзначення великого свята, з чого випливає і ритуал колядування. Віншувальники і ті, хто ходили
    з
    плугом відзначали Новий рік, і вся
    церемонія завершувалась так званим колядуванням на Івана Хрестителя. Ці спеціальні, Різдвяні та Новорічні традиції
    пов’язані з відкриттям небес. Йдеться , до речі, про сприйняття, розуміння і прийняття акту Богоявлення.
    У всій силі, божественність сходить на землю і на людей. Тому, стверджується, що відкриваються небеса оскільки Бог міг спілкуватися
    безпосередньо з його творінням, людиною. У ті особливі моменти, коли небеса
    відкриті, люди можуть дізнатись про те, що може їм трапитись протягом року, який починається. Це не ворожіння, як прийнято вважати, а послання, яке Бог направляє людям, коли може бути прямий контакт, близький до них.




    Люди в традиційних громадах
    досі вірять, що новорічна ніч дає їм доступ до божественного плану. У народній традиції, відправлені
    повідомлення людям в спеціальні моменти року, на великі свята і на зламі
    років, вважаються єдиними дійсно важливими для суспільства
    і для кожної людини.

  • Новорічна ніч у Румунії

    Новорічна ніч у Румунії

    Концерти під відкритим небом, грандіозні феєрверки, ярмарки подарунків і сувенірів для дітей і дорослих – все це підтримує святкову атмосферу у великих містах Румунії. Пропозиції туристичних агентств для проведення новорічного свята є численними, і в різних частинах країни. У сьогоднішній передачі ми обрали для вас кілька пропозицій для зустрічі Нового року.

    На півночі Румунії, на Мараморощині, традиції і звичаї збереглися майже незмінними. Зустріти Новий рік ви можете як в селах, так і на гірських курортах. Наприклад, тризірковий готель в місті Вішеу-де-Сус, пропонує п’ятиденний відпочинок з нагоди Новорічного свята. До послуг гостей спа-центр з фінською сауною, паровою лазнею з сіллю, шотландський душ, своєрідний емоційний душ, джакузі, зону відпочинку та міні-футбольний майданчик. Пропозиція включає в себе проживання зі сніданком на особу в двомісному номері, новорічна вечеря і 1 січня. Запропонована ціна становить 1100 леїв. (прибл. 245 євро).

    Крім того, на півночі Румунії, але на Буковині Кетеліна Велнічук, старший радник Національного центру з питань інформації та просування туризму Сучавського повіту каже, що ви можете зустріти Новий рік двічі, 31 грудня, а потім 13 січня: На нашому сайті, turim-suceava.ro, інформація доступна румунською, англійською, французькою, російською, іспанською, німецькою та італійською мовами. Туристи можуть знайти детальну інформацію про зимові свята на Буковині, і детальну програму по районах, населених пунктах на протязі зимових свят. У цьому сенсі, Сучавська повітова рада видала брошуру. Перша частина описує новорічні і різдвяні звичаї і традиції, свята за старим стилем, як вони проводяться у нас. Друга частина представляє графік заходів. Наприклад, якщо турист прибув на курорт Ватра-Дорней, він дізнається, які події пройдуть під час його перебування на курорті. Ми проводимо зимові свята і за старим стилем. До 14 січня, в різних місцевостях відбуваються заходи, пов’язані із звичаями і традиціями. 7 січня, в селі Корну Лунчі проходять різдвяні вистави, які несуть в собі чари традицій і тепло звичаїв. Подібне відбувається і 13 січня, на Новий рік.

    Кетеліна Вельничук щоденно в контакті з туристами, котрі прибувають на Буковину. Вона надає їм необхідні інформаційні матеріали і направляє їх в найбільш цікаві місця регіону: Більшість з них є іноземці, і вони звикли до туристично-інформаційних центрів. До цих пір у нас не було незадоволених туристів, з огляду на те, що пропонує Буковина. Можливо, вони іноді скаржилися на погані дороги, але з приводу того, що пропонують пансіонати, і що вони бачать на Буковині, повністю задоволені. У нас навіть був турист з Японії, який сказав нам, що він спеціально приїхав, щоб побачити розписані храми. Він був настільки здивований і вражений тим, що побачив, і він сказав, що не розуміє більшу частину нашої віри, але монастирі вразили його, і обов’язково він повернеться з друзями, щоб показати їм, що він побачив тут. У нас є інформаційні матеріали англійською, французькою, російською, німецькою мовами. Ми недавно придбали італійські та іспанські матеріали .

    Новорічна атмосфера є особливою і на заході країни, в Тімішоарі. Це підтверджує і віце-мер міста Дан Диякону: Незважаючи на численні розваги організовані в ресторанах і клубах міста Тімішоара, і Мерія підготувала цікаву програму на площі перед Оперним театром. На сцені будуть виступати відомі артисти, а для тих, хто проведе Новий рік тут будуть феєрверки. Іншими словами, Новий рік в Тімішоарі може бути привабливим не тільки для місцевих жителів, які можуть прийти у великій кількості на площу Опери, щоб разом зустріти Новий рік, але і для тих, хто хоче відвідати в цей період, надзвичайне місто, як це відбувається у великих європейських містах.

    Відсвяткувати Новорічну ніч в румунському ресторані коштує 200 лей (прибл. 45 євро) на людину в ресторані з румунськими стравами і 150 лей (бл. 34 євро) в ресторані з японською специфікою. Але якщо ви хочете піти від міської суєти, ви можете відпочити протягом двох днів на бальнеологічному курорті Бузіаш, у тризірковому готелі. Перебування включає в себе проживання протягом двох ночей, сніданок і новорічний святковий стіл. Меню зі специфікою міжнародної кухні, і на зламі років буде багато сюрпризів і художніх програм, підготовлених організаторами. Є вільний доступ до фітнес-залу, сауни і басейну. Для однієї людини, два дні перебування на курорті коштує 660 леїв (прибл. 146 євро). Дан Диякону, заступник мера Тімішоари: Навколо міста, є для кожної пори року цікаві напрямки для туристів. Навіть якщо Тімішоара місто на рівнині, приблизно в 100 км є гірськолижні схили, гори, сніг, в східній частині повіту, але особливо в повіті Караш-Северін, який дуже привабливий з туристичної точки зору. Ви знайдете, однак, і принади і ближче до Тімішоари. Наші рекламні матеріали від туристичного інформаційного центру, друкуються на шести мовах. Іншими словами, переважна більшість знавців однієї з мов міжнародного або регіонального, так як багато туристів приїжджають сюди з Сербії, Угорщини, матиме всі інформаційні матеріали на своїй рідній мові.

    Гарним, незабутнім, різним і унікальним, таким буде Новорічне свято в Клужі, каже Мануела Кимпян, керівник по зв’язках з громадськістю і туризму Мерії Клуж-Напока і координатор центру туристичної інформації: У центрі міста проходитимуть концерти, вип’ємо келих шампанського і побачимо святкові феєрверки. Весь час нас відвідують іноземні туристи. Я пам’ятаю, іноземний турист з Кореї був дуже схвильований, тутешньою традиційною атмосферою. Він одягнув традиційну селянську сорочку. Вони дуже вражені румунськими сорочками, ручними виробами або традиційною кухнею..