Tag: Клуж

  • Клуб української малечі провів захід Великодні традиції в українців

    Клуб української малечі провів захід Великодні традиції в українців

    «Клуб української малечі», який діє при Клузькій філії Союзу українців Румунії, провів 20 квітня цього року черговий захід під назвою «Великодні традиції в українців». 

    Ведуча заходу Людмила Дорош, головний редактор дитячого журналу «Дзвоник», що виходить під егідою СУР, підготувала для дітей та дорослих низку заходів, про які розповість у наступні хвилини: «Напередодні великодніх свят ми зібралися в осередку Клузької філії Союзу українців Румунії на подію під назвою «Великодні традиції в українців». Без перебільшень можна сказати, що Великдень є одним із найулюбленіших свят як для дорослих, так і для дітей, тому діти та їхні батьки з радістю взяли участь у цій події. Про значення та специфіку Великодня усім відомо більш-менш багато, а про Чистий четвер, який знаменує собою початок підготовки до Великодня і випадає на останній тиждень Великого Посту, дітям відомо набагато менше. А історія Страсного Четверга сягає своїм корінням ще в раннє християнство і пов’язана з Таємною Вечерею, одним із найбільш значущих євангельських подій, що передували розп’яттю Христа. Саме в четвер, зібравши своїх учнів, Ісус омив їм ноги, щоб показати, якою безмежною має бути смиренність справжнього християнина. Звідти й пішла назва, і четвер став Чистим. Тому суть Чистого Четверга — показати, наскільки ви готові бути терпимим, щирим, співчутливим до оточуючих вас людей. Із Чистим четвергом в українців пов’язано багато звичаїв, традицій та прикмет. І на нашому заході ми ознайомили дітей із деякими з них. Ми розповіли учасникам, що добре робити у Чистий четвер, а яких справ варто уникати, якщо хочеш прожити наступний рік у мирі, порозумінні та достатку. А з народних прикмет, пов’язаних із Чистим четвергом, присутні на заході дізналися, як довідатися про погоду весною та влітку поточного року, а також про інші способи забезпечити собі достаток та спокій.»

    Захід продовжився презентацією ще одного великоднього звичаю – Обливального понеділка, який і зараз побутує особливо на західній Україні, а також і в Трансильванії. Людмила Дорош подає деталі: «Вважалося, що вода в понеділок після Великодня стає цілющою і оздоровлює людей. Тому люди окроплювали один одного, а в деяких регіонах і себе. Цей день в українців асоціювався насамперед із духовним весняним очищенням. Щоб продемонструвати більш наочно цей великодній звичай, ми прочитали дітям оповідання «Андрійко-обливальник», в якому було описано саме цю традицію Великодніх свят. У ньому йдеться про чотирирічного хлопчика, який збирає гроші, щоб купити машину з дистанційним управлінням. Грошей у нього мало, і мамо з татом порадили йому самому збирати ці гроші. І от у хлопчика проблема: звідки взяти ці гроші? У підготовці до Великоднього свята сусідка Одарка, яка допомагала мамі по господарству, порадила хлопчику піти в понеділок поливати дівчат. І ось хлопчик вирішив зібратися. Приготував собі  кошик, узяв від мами парфуми і вирушає в понеділок робити це чудове дійство – поливати дівчат парфумами. І зараз я зачитаю вам уривок із цього оповідання: «Неділя пройшла у сімейному колі, весело й щасливо. Настав довгоочікуваний понеділок. Андрійко сам вибрав сорочечку, приготував кошик, прихопив і парфуми, адже він бачив, як мамині обливальники, та й тато теж, збризкували пафрумами жінку, бажаючи їй цвісти, як квітка, цілий рік. Та от тільки парфумів у мами було декілька, і Андрійко вирішив прихопи усі три пляшечки. Він зайшов до сусідки і побачив, що там уже були обливальники. Вони привітали бабусю, висловили їй свої побажання і побризкали парфумом, а бабуся в подяку пригостила їх крашанками, а найменшим дала й грошей, як це водиться за новими, сучасними традиціями. «То, може, мені побризкати трьома парфумами?» – замислився Андрійко. Він ходив від хати й до хати і голосно бажав господиням:

    «Встав раненько на Великдень,

    Кошик прихопив

    І полити вас, як квітку,

    Жваво поспішив!

    І цвітіть, і духмянійте,

    І ніколи не старійте!

    Дозволите облити?»

    І коли господині дозволяли, він по черзі збризкував їх парфумами із трьох пляшечок. Вони ж, не очікуючи такого, починали сміятися й приказувати, що тепер вже точно будуть пахнути, мов цілий квітник. І дарували йому не тільки крашанки, а й гроші, приказуючи: – Це тобі за твої старання й щедрість, що не пошкодував трьох парфумів, – а самі й далі посміхалися завзятому й тямущому малому обливальнику. Повернувся додому Андрійко втомлений, але такий щасливий! І крашанок повен кошик, і грошей чималенько. От тільки пляшечки з парфумами значно спорожнилися, проте мама не сердилася: – Бізнесмен ти мій активний, – тільки і сказала вона, коли побачила напівпорожні пляшечки парфумів і повні кошики крашанок та грошей. Коли пізніше Андрійко з мамою порахував отримані гроші, то його щастю не було меж: йому вистачить не тільки на ту велику машину з дистанційним управлінням, а ще й залишиться. – Можливо, я ще куплю й мамі щось гарне, намисто або браслет, – поділився він iз татом своїми міркуваннями. – І тобі не шкода своїх грошей? – запитав його тато. – Звісно, що ні! – пирхнув Андрійко. – У мами он ще скільки парфумів залишилося – зароблю нових!»

    Щоб розважити та звеселити присутніх, дітям було запропоновано пограти у гру-змагання «Яйце в ложці». Людмила Дорош: «Після читання оповідання ми запросили дітей розім’ятися у грі-змаганні «Яйце в ложці», яка полягала в тому, щоб донести яйце якомога швидше наступному учаснику. Кожна команда, а їх було дві, намагалася бути швидкою та дійти до фінішу першою, навіть якщо вертляве яйце все хотіло випасти з ложки та зруйнувати їхні плани. Але діти були дуже молодці, дуже старалися, в результаті була нічия. За свої старання всі діти отримали смачні шоколадні яєчка.»

    Останньою частиною заходу, як це вже стало традицією, була творча майстерня, в якій діти навчилися робити різноманітні великодні прикраси: «Ми запропонували дітям зробити великодні прикраси – а саме декоративні яйця, прикрашені квіточками та кольоровими нитками. Це заняття дуже сподобалось і дітям, і дорослим, кожен зробив собі яйце за своїм уподобанням. Старші діти і дорослі зізналися, що навіть якщо ідея прикрашати квіточками досить нескладною, саме заняття є дуже захоплюючим і заспокійливим. Тож у результаті вийшло багато декоративних яєць, які будуть радувати око і душу своїх творців на Великдень.» 

    Анастасія Федурян, студентка I курсу Клузького філологічного факультету, відділ українська-японська, яка допомогла в організації заходу «Великодні традиції в українців», ствердила: «Минулої суботи я брала участь у заході, присвяченому великоднім традиціям, яких дотримувалися наші пращури та які до цих пір практикуються у деяких регіонах України та Румунії. Одним із відкриттів для мене став Обливаний понеділок, адже у моєму регіоні цей звичай не є розповсюдженим. Виявляється, що у перший понеділок після Великодня юнаки обливають дівчат водою. За повірв’ям, у цей день вода має чудодійні властивості. Також учасники заходу розповіли, яких звичаїв дотримуються, а яких – ні. У кожній сімв’ї є свої особливі традиції. Наприклад, у моїй – ми завжди готуємо пасочки та святомо їх у церкві. Пізніше всі дітки взяли участь у невеликому конкурсі, поділившись на дві команди, вони бігали наввипередки з ложкою із яйцем в руках. Дух суперництва та здорова конкуренція поглинули дітей протягом веселого змагання, яке закінчилося нічиєю. Крім того, ми залучили учасників створити свої великодні яйця. Цим процесом захопилися не тільки діти, а й дорослі. Всі були поглинуті процесом та насолоджувались кожним етапом роботи. У результаті у кожного вийшли унікальні великодні яйця, які нагадуватимуть їм про цей день. Важливість проведення подібних заходів неосяжна. У світі прогресу та високих технологій ми втрачаємо зв’язок один з одним. А у такій теплій атмосфері із забавками та можливістю створити нові речі та нові знайомства прикрашають життя дітей та дорослих.»

    Свою думку про захід, організований Клузьким «Клубом української малечі» та про інші заходи Клузької філії СУРу висловлює 8-річна Кіра Нестман: «Добрий день! Я ходжу на заходи в СУР, мені там дуже подобається, тому що ми тут можемо робити різні поробки, зустрічатися з друзями, і гратися. На цьому заході ми робили великодні яйця, ми закріплювали малесенькі квіточки різних кольорів голочками на пінопластових яйцях. У кожного був унікальний дизайн, мій нагадував інопланетянина. Він мені дуже подобається. Приходьте і ви до нас, зробимо щось цікаве.»

    Анна Чуйченко з Києва, мати трьох хлопців – Данила, Давида та Дениса. Вони живуть в Клужі вже трохи більше двох років. Ось їх думки від участі у заході: «Дуже ми любимо відвідувати заходи у клубі, які влаштовує пані Людмила. Майстер-клас перед Великоднем є особливим, бо це родинне свято, а через війну ми, на жаль, знаходимося далеко від наших рідних людей і близьких. І саме тому дуже важливо зустрічатися ось так, у колі української спільноти. Діти можуть поспілкуватися між собою, пограти. На зустрічі діти робили дуже цікаві великодні яйця і нать дорослі захопилися процесом і приєдналися до діток. Цінуємо кожну таку зустріч. Діти завжди дізнаються на цих зустрічах щось нове і цікаве для себе.»

    Марія Гарбар з Києва, яка зараз проживає у місті Клуж-Напока, поділилася своїми враженнями від участі у заході: «Дуже сподобався майстер-клас. Дітки були дуже задоволені, сподобалися їм як і розповіді, так і сам процес створення писанок. Загалом цікаво провели час із друзями. Ми дуже вдячні організаторам за таку чудову можливість зібратись сім’ям і дітками і провести час із користю і творчо.»

    Як завжди, захід пройшов у веселій та дружній атмосфері, а наприкінці усі діти отримали нові журнали  СУРу – «Дзвоник» та «Бджілка». Підсумки заходу підбиває Людмила Дорош і подає деталі: «Як підсумок, можу сказати, що захід досяг своєї мети, а саме: зібрати докупи українців, дати дітям нагоду поспілкуватися один із одним, порозважатися, дізнатися чогось нового із багатства спадщини нашої рідної української культури, навчитися робити власноруч гарні поробки. А на завершення, прощаючись із дітьми та батьками, ми сказали один одному не «До побачення», а «До зустрічі». Тому що незабаром ми всі знову зустрінемося з нагоди іншої події Клубу української малечі, який діє у Клужі в рамках Клузької філії Союзу українців Румунії.»

  • Круглий стріл у Клуж-Напоці до другої річниці вторгнення РФ в Україну

    Круглий стріл у Клуж-Напоці до другої річниці вторгнення РФ в Україну

    24 лютого 2022 року стало початком нової активної фази російського нападу
    на Україну. В 2024 світова українська спільнота, до якої відносимось і ми,
    говорить не тільки про 2 роки від початку активних військових дій на території
    України, але й нагадує про 10 років відколи російська федерація замахнулася на
    сусідню незалежну державу. Клузька філія Союзу українців Румунії у партнерстві з
    відділом української мови та літератури філологічного факультету Університету
    ім. Бабеш-Бояї організували та провели 24 лютого захід «Два роки від початку
    повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну», який пройшов у
    приміщенні факультету. За участі постійного медіа-партнера TVR
    Cluj та завдяки зусиллям журналістки
    українського походження Марії Чінар-Жіги ця зустріч, як і багато інших,
    отримала відповідне освітлення та розголос на телебаченні й в інтернет
    просторі.


    На подію завітали почесні гості – представники керівництва Університету ім.
    Бабеш-Бояй та філологічного факультету, – викладачі, студенти, члени місцевої філії
    СУР та біженці. Доцент Іоан Гербіл у вступному слові повідомив, що
    подібні події в знак солідарності з українським народом проходять сьогодні у
    всіх 13 філіях Союзу українців Румунії. Виконання державних гімнів Румунії та
    України солісткою Національної опери в Клуж-Напоці, меццо-сопрано, Лізою Кадельник надало відкриттю особливої урочистості. В продовженні священник Василь Бочкорек відправив двомовно панахиду за
    жертвами війни в Україні. Потім всі присутні в знак вшанування пам’яті тих, хто віддав за нашу свободу своє життя, поставили на сходах
    головного холу філологічного факультету запалені свічки.

    ucra-cluj-comemorare-victime.png


    У продовженні заходу свою роботу розпочав круглий стіл на тему: «З
    історії десятилітнього військового спротиву України», в якому взяли участь
    доповідачі, почесні гості та всі присутні. Першим слово взяв заступник ректора
    Університету ім. Бабеш-Бояї, професор, д-р Корін Брага: «Мені б було приємно
    прийти до вас на відкриття симпозіуму чи на презентацію якоїсь книги чи на
    подію, організовану СУР, на яких в минулому я був присутній. …Та, на жаль, ми
    живемо в сумній реальності, коли протягом вже 2 років через тиранічний підлий
    режим однієї країни інший народ, цивільне населення, в тому числі жінки і діти,
    страждають, їх вбивають і мучать, над ними знущаються. …Тож дозвольте мені… в цій ситуації висловити підтримку і співчуття від ректора та керівництва
    університету, від мене особисто всім тим, хто вже 2 роки, а то і більше,
    страждає в Україні.» Далі у своєму привітальному слові декан філологічного
    факультету, доктор філологічних наук, доцент Рареш Молдован серед іншого
    зазначив: «…Сьогодні в першу чергу ми вшановуємо героїв, які вистояли
    варварській інвазії. … Але ми також живемо з надією, що в майбутньому
    результатом цієї війни стане зближення між румунським та українським народами,
    ми краще пізнаємо одне одного і станемо більш об’єднаними, про що натякає назва організації, яка замислила
    всю цю сьогоднішню подію… Наш факультет, як і весь університет, продовжує
    підтримувати Україну по мірі своїх можливостей.»


    Після подяки СУР та Університету ім. Бабеш-Бояї за запрошення,
    член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук,
    професор В. В. Носик підкреслив: «Два роки триває виснажлива війна для
    України. Завдяки тому, що країни заходу, весь світ зрозуміли, що це не
    локальний конфлікт, не спеціальна операція, а це боротьба за виживання людини
    із цивілізованого світу, вони підтримують Україну як можуть і ми дякуємо їм за
    це. Сподіваємося, що спільна перемога буде за нами і ми збережемо Європейську
    колективну безпеку, на передовій лінії якої стоїть сьогодні Україна.
    Сподіваємося за підтримки інших країн ми зможемо вирвати перемогу.» В
    продовженні гість з України запропонував до нашої уваги свою роботу на тему: «Українці
    за кордоном і закордонні українці в Румунії: правовий статус та перспективи
    консолідації української нації в умовах війни та повоєнного відновлення України».
    У презентації автор визначив основні сфери, об’єктивні та суб’єктивні чинники консолідації українців,
    говорив про правовий статус українців у Румунії в умовах війни, про умови
    набуття статусу закордонного українця та набуття громадянства закордонними
    українцями в Україні, про права та про захист прав закордонних українців в
    Україні тощо. Доповідач також підкреслив, що «консолідація практично
    відбуваєтьсяуже зараз, під час війни. Це не теорія, не абстракція. Це
    реальність в якій ми тут з вами зараз знаходимося. Адже ми, українці за
    кордоном, опинилися тут, на цьому заході, організованому Союзом українців
    Румунії, який об’єднує закордонних українців на цій території. І це вже
    перший крок в процесі консолідації, це позитивне явище».

    ucra-cluj-participanti-ev.png


    Наступною виступила президент ПЕН клубу Румунії, доктор філологічних наук,
    професорка Руксандра Чесеряну, яка в першу чергу звернула увагу на те, що «коли
    ми говоримо «Слава Україні!» для нас це не є просто фраза чи заклик. Це слова,
    які змушують битися швидше як ваші так і наші серця.» Далі письменниця
    розповіла про вихід у світ весною 2022 року книги «Фотографії війни», що
    містить поеми румунських авторів на трьох мовах (румунською, англійською,
    українською), які висловлюють свою солідарність Україні. Книгу ПЕН-клуб схвалив
    видати саме в рік святкування 100-річчя від свого заснування, як найбільш
    відповідну такій нагоді. Крім того, пані Чесеряну як викладачка створила
    особливий проект «Образ іншого в румунсько-словянських відносинах
    посткомуністичного періоду», в якому мали би брати участь науковці місцевого
    університету та їхні колеги з Молдови, викладачка Харківського університету та
    російський дослідник, який на даний момент проживає у Польщі. На разі проект
    знаходиться на розгляді в Міністерстві досліджень та інновацій, а всі його
    учасники очікують позитивної відповіді в найближчий час. На чисто людському
    рівні викладачка повідомила про існування щоденника, який вона почала вести від
    початку війни, яка викликала в доповідачки сильну хвилю емоцій, які потрібно
    було вилити на папір. Пані Чесеряну зачитала авторський вірш «Українські
    троянки», створений весною 2022 року, коли українські жінки почали масово
    рятуватися від війни виїздом до сусідніх країн. Як метафору авторка використала
    Трою, відоме грецьке місто, але вона зауважила: «я щиро надіюсь, що Україна
    ніколи не стане Троєю, а якщо і стане нею, то тільки Троєю нескореною,
    непереможеною».


    У продовженні директор Центру міжнародного співробітництва Клузького
    університету ім. Бабеш-Бояї, доктор політичних наук, професор Сергій Мішкою
    розповів про зусилля, які доклали він та його колеги з початку війни «для
    того, щоб як можна більше українських студентів та учнів змогла продовжити
    навчання в нашому університеті.» «На жаль, і далі буде багато роботи. То ж ми продовжимо
    прикладати всі зусилля для того, щоб надати можливість українцям навчатися в
    Румунії на основі договору з Україною»,- виділив він. Як аналітик міжнародної політики, який
    займається українським питанням, виступаючий запевнив, що на рівні університету
    робиться все можливе для того, щоб досягнути головної мети: «Зробити так,
    щоб європейські серця продовжували битися за Україну». На завершення пан
    С. Мішкою запросив всіх присутніх на відкриття виставки «40 невиданих
    дипломів», яка розмістилася в приміщені університету й присвячена тим молодим
    людям, які загинули в перші місяці війни від російських обстрілів і не отримали
    свої дипломи.


    «Огляд останніх подій
    російсько-української війни» була тема виступу редактора журналу «Дзвоник»
    та кореспондента періодичних видань СУР Ольги Сенишин. Доповідачка розділила
    головні події в Україні за останні 4 місяці напозитивні танегативні для того, щоб підкреслити наявність не тільки
    останніх. В загальному, на її думку, в кінці 2023 року було більше негативних
    новин та й загальна ситуація в країні виглядали потужньо невизначеною. Та вже в
    середині січня 2024 західні партнери України почали оголошувати нові пакети
    військової та фінансової допомоги. І хоча на передовій втішних новин не багато
    і внутрішніх проблем не стає менше, але готовність західних урядів допомагати
    зміцнює і підтримує всіх нас. «Останні новини про підтримку зі сторони
    європейської спільноти мають нас підбадьорити, в них ми можемо віднайти оту
    «зернину віри», яку часом втрачаємо, переглядаючи новини в Україні, але без
    якої нам не дійти до того бажаного дня російської капітуляції», – виділила
    в кінці авторка.


    На завершення було переглянуто коротку відео стрічку про жахіття війни. А
    далі присутні всі разом заспівали відому пісню «Ой у лузі червона калина», яка
    стала гімном українських військових. Цей пісенний шедевр став чудовим прикладом
    порозуміння без слів, на рівні сердець та емоцій, який завжди забезпечувало
    мистецтво, покликане врятувати світ. Пісня ще з часів Першої світової війни не
    втратила здатності запалювати співвітчизників своїм темпом та енергетикою, а
    серед європейців вже давно асоціюється зі стійкістю українського народу, яка
    вразила і продовжує вражати весь світ. Надіємось і віримо, що разом ми можемо
    не тільки жити та співати, але й врятуватись від руйнування та знищення нашого
    способу життя.

    (Авторка: Ольга Сенишин)

  • Вшанування 90-их роковин пам’яті жертв Голодомору у місті Клуж-Напока

    Вшанування 90-их роковин пам’яті жертв Голодомору у місті Клуж-Напока

    Голодомором українці називають жахливий за суттю і розмірами, спланований
    радянським окупаційним урядом голод 1932-1933 років, який став причиною
    загибелі за різними підрахунками від 4 до 10 мільйонів українців. Ми називаємо
    цей період «найчорнішою, найболючішою, найзамовчуванішою сторінкою
    української історії», яку вже понад 30 держав визнали геноцидом
    українського народу. В цьому місяці всі філії Союзу українців Румунії
    відзначили 90 роковини Голодомору. У Клуж-Напоці українська громада
    зібралася з цієї нагоди в місцевому осередку 25 листопада – четверту суботу
    листопада, коли вся світова громадськість вже традиційно вшановує пам’ять жертв голодів того періоду.


    На відкритті голова місцевої філії
    СУР Іван Гербіл нагадав, що «Голодомор в Україні є визначений як геноцид на
    законодавчому рівні. Румунія відноситься до тих країн, які
    визнали Голодомор геноцидом українського народу, бо Сталін і його команда
    хотіли знищити український народ, українську мову, українську культуру.»
    Пан І. Гербіл розповів про затвердження в Румунії цієї постанови минулого року
    за ініціативою голови СУР, депутата від української меншини пана Миколи-Мирослава Петрецького. Він також підкреслив необхідність такого ухвалення «для того,
    щоб подібні лиха ніколи не повторювалися.» Далі всі учасники заходу
    запалили свічку пам’яті та розмістили її в спеціально підготовленому місці, а потім хвилиною
    мовчання було вшановано пам’ять невинних жертв.

    ucra-cluj-lumanari.png


    Презентацію на тему: «Від «голоду» до «геноциду» – як змінювалося наше
    сприйняття голодомору 1932-1933 років» запропонувала до уваги присутнім
    редактор дитячого журналу «Дзвоник» пані Ольга Сенишин. В першу чергу авторка
    виділила декілька особливостей голоду того часу, які вказують на його специфічний
    організований і спланований характер. Не дивлячись на намагання радянського
    керівництва приховати жахливу правду і вказівку про використання терміну
    «продовольчі труднощі» при описі ситуації в Україні, правда про нечуваний голод
    в центральній частині України була відома і поза межами окупавоної комуністами
    території. На заході України, а згодом і по всьому світу, розширилися відомості
    про нелюдські умови та чисельні жертви. Доповідачка більш детально розповіла про іноземних
    журналістів Малкольма Маґеріджа, Гарета Джонса, Ріа Клайман та світлини Александра
    Вінербергера, про їхні описи радянської реальності в тодішній європейській
    пресі та тих наслідків, які мала їхня робота.


    Далі йшлося вже про наукове вивчення голоду 1932-1933 років, до визначення
    його причин і наслідків. Першим автором наукового дослідження часів Другої світової війни
    був інженер-агроном Степан Сосновий, який вперше застосував комплексний метод вивчення причин
    та наслідків колективізації та Голодомору 1932-1933 років в Україні. «Він
    першим з-поміж науковців обрахував ймовірну кількість жертв та довів штучність
    Голодомору, вважаючи його актом планомірного знищення українського селянства»,
    – було зазначено в роботі. Рафаєл Лемкін був першим із фахівців міжнародного
    права, який «визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти
    українців як геноцид та проаналізував геноцид в Україні в контексті
    міжнародного права.» Також йшлося про відомого історика та журналіста
    Джеймса Мейса, дослідника Голодомору, який брав участь в 1984 році в роботі
    спеціальної Комісії з розслідування штучного голоду в Україні при Конгресі США.
    Ця комісія дійшла такого висновку: «Йосиф Сталін та його оточення вчинили
    акт геноциду проти українського народу в 1932-1933 роках». Згадувалися й
    роботи, значення та висновки досліджень таких сучасних провідних істориків як
    Енн Епллбаум та Тімоті Снайдер. Їхні роботи були б неможливі без кропіткої
    праці членів української діаспори з США, Канади, інших європейських країн, які
    десятиліттями збирали свідчення і докази та постійно привертали увагу світової
    спільноти до цієї проблеми.


    Шлях до визнання історичної правди на території України був набагато
    довшим. Тільки в 1987 році було знято заборону говорити на державному рівні про
    події 1932-1933 років. Ще через декілька років Комуністична партія України
    визнала, що в цей період в Україні був голод. І тільки після проголошення
    Україною незалежності в 1991 році вивчення і обговорення подій періоду
    радянської окупації набуло нової сили. В результаті у 2006 році, через 73 роки
    після злочину, Верховна Рада ухвалила закон про визнання Голодомору геноцидом
    українського народу.

    ucra-cluj-comemorare.png


    Сьогодні ми є свідками все зростаючого числа країн у всьому світі, які
    визнають Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Найбільша
    кількість таких визнань припадає на 2022-2023 роки, тобто після віроломного
    нападу росії на Україну. Є зрозуміло, що своїми діями росія переконала
    невпевнених в необхідності такого визнання, як одного з перших кроків до
    змушення будь-якої диктатури визнати свої неправомірні та злочинні дії. В
    подальших планах – виплата змістовних фінансових відшкодувань винними, як
    дієвий метод попередження повторення подібних актів. Можливо сьогодні ще не до кінця
    зрозуміло як практично все це можна здійснити. Але українцям, які ще не забули
    розкопки братських могил періоду 1932-1933 років, вже довелося мати справу з розкопками
    братських могил в 2022 році всюди де побували «східні сусіди». Стає очевидно -
    історія не вибачає невігласів. Якщо вчасно не зробити висновки і не змусити до
    відповідальності винних у страшних злочинах, навіть якщо вони сталися в
    минулому, то вони – оті страшні злочини і невимовна біль мільйонів -
    повторяться. «… Я не хочу, щоб мої діти були змушені голодувати – не то що
    роки, а жодного дня. Я не хочу, щоб хтось з моєї родини опинився в ситуації, де
    їх ізольовують і прирікають на нелюдські муки. Я хочу думати, що я зробила все
    можливе для того, щоб мої нащадки, де б вони не жили, не споглядали б
    безпорадно, як їхні батьки чи діти страждають від голоду і важко помирають,»
    – пояснила авторка своє особисте рішення приготувати презентацію. На думку
    доповідачки та й організаторів заходу, наше завдання, завдання кожного
    свідомого українця і всіх, хто не байдужий, бути проінформованими та приймати
    посильну участь в усіх акціях, що мають відношення до розголосу правди про Голодомор
    для того, щоб упередити повторення таких жахіть.





    (Авторка: Ольга Сенишин)

  • Вшанування 90-их роковин пам’яті жертв Голодомору у місті Клуж-Напока

    Вшанування 90-их роковин пам’яті жертв Голодомору у місті Клуж-Напока

    Голодомором українці називають жахливий за суттю і розмірами, спланований
    радянським окупаційним урядом голод 1932-1933 років, який став причиною
    загибелі за різними підрахунками від 4 до 10 мільйонів українців. Ми називаємо
    цей період «найчорнішою, найболючішою, найзамовчуванішою сторінкою
    української історії», яку вже понад 30 держав визнали геноцидом
    українського народу. В цьому місяці всі філії Союзу українців Румунії
    відзначили 90 роковини Голодомору. У Клуж-Напоці українська громада
    зібралася з цієї нагоди в місцевому осередку 25 листопада – четверту суботу
    листопада, коли вся світова громадськість вже традиційно вшановує пам’ять жертв голодів того періоду.


    На відкритті голова місцевої філії
    СУР Іван Гербіл нагадав, що «Голодомор в Україні є визначений як геноцид на
    законодавчому рівні. Румунія відноситься до тих країн, які
    визнали Голодомор геноцидом українського народу, бо Сталін і його команда
    хотіли знищити український народ, українську мову, українську культуру.»
    Пан І. Гербіл розповів про затвердження в Румунії цієї постанови минулого року
    за ініціативою голови СУР, депутата від української меншини пана Миколи-Мирослава Петрецького. Він також підкреслив необхідність такого ухвалення «для того,
    щоб подібні лиха ніколи не повторювалися.» Далі всі учасники заходу
    запалили свічку пам’яті та розмістили її в спеціально підготовленому місці, а потім хвилиною
    мовчання було вшановано пам’ять невинних жертв.

    ucra-cluj-lumanari.png


    Презентацію на тему: «Від «голоду» до «геноциду» – як змінювалося наше
    сприйняття голодомору 1932-1933 років» запропонувала до уваги присутнім
    редактор дитячого журналу «Дзвоник» пані Ольга Сенишин. В першу чергу авторка
    виділила декілька особливостей голоду того часу, які вказують на його специфічний
    організований і спланований характер. Не дивлячись на намагання радянського
    керівництва приховати жахливу правду і вказівку про використання терміну
    «продовольчі труднощі» при описі ситуації в Україні, правда про нечуваний голод
    в центральній частині України була відома і поза межами окупавоної комуністами
    території. На заході України, а згодом і по всьому світу, розширилися відомості
    про нелюдські умови та чисельні жертви. Доповідачка більш детально розповіла про іноземних
    журналістів Малкольма Маґеріджа, Гарета Джонса, Ріа Клайман та світлини Александра
    Вінербергера, про їхні описи радянської реальності в тодішній європейській
    пресі та тих наслідків, які мала їхня робота.


    Далі йшлося вже про наукове вивчення голоду 1932-1933 років, до визначення
    його причин і наслідків. Першим автором наукового дослідження часів Другої світової війни
    був інженер-агроном Степан Сосновий, який вперше застосував комплексний метод вивчення причин
    та наслідків колективізації та Голодомору 1932-1933 років в Україні. «Він
    першим з-поміж науковців обрахував ймовірну кількість жертв та довів штучність
    Голодомору, вважаючи його актом планомірного знищення українського селянства»,
    – було зазначено в роботі. Рафаєл Лемкін був першим із фахівців міжнародного
    права, який «визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти
    українців як геноцид та проаналізував геноцид в Україні в контексті
    міжнародного права.» Також йшлося про відомого історика та журналіста
    Джеймса Мейса, дослідника Голодомору, який брав участь в 1984 році в роботі
    спеціальної Комісії з розслідування штучного голоду в Україні при Конгресі США.
    Ця комісія дійшла такого висновку: «Йосиф Сталін та його оточення вчинили
    акт геноциду проти українського народу в 1932-1933 роках». Згадувалися й
    роботи, значення та висновки досліджень таких сучасних провідних істориків як
    Енн Епллбаум та Тімоті Снайдер. Їхні роботи були б неможливі без кропіткої
    праці членів української діаспори з США, Канади, інших європейських країн, які
    десятиліттями збирали свідчення і докази та постійно привертали увагу світової
    спільноти до цієї проблеми.


    Шлях до визнання історичної правди на території України був набагато
    довшим. Тільки в 1987 році було знято заборону говорити на державному рівні про
    події 1932-1933 років. Ще через декілька років Комуністична партія України
    визнала, що в цей період в Україні був голод. І тільки після проголошення
    Україною незалежності в 1991 році вивчення і обговорення подій періоду
    радянської окупації набуло нової сили. В результаті у 2006 році, через 73 роки
    після злочину, Верховна Рада ухвалила закон про визнання Голодомору геноцидом
    українського народу.

    ucra-cluj-comemorare.png


    Сьогодні ми є свідками все зростаючого числа країн у всьому світі, які
    визнають Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Найбільша
    кількість таких визнань припадає на 2022-2023 роки, тобто після віроломного
    нападу росії на Україну. Є зрозуміло, що своїми діями росія переконала
    невпевнених в необхідності такого визнання, як одного з перших кроків до
    змушення будь-якої диктатури визнати свої неправомірні та злочинні дії. В
    подальших планах – виплата змістовних фінансових відшкодувань винними, як
    дієвий метод попередження повторення подібних актів. Можливо сьогодні ще не до кінця
    зрозуміло як практично все це можна здійснити. Але українцям, які ще не забули
    розкопки братських могил періоду 1932-1933 років, вже довелося мати справу з розкопками
    братських могил в 2022 році всюди де побували «східні сусіди». Стає очевидно -
    історія не вибачає невігласів. Якщо вчасно не зробити висновки і не змусити до
    відповідальності винних у страшних злочинах, навіть якщо вони сталися в
    минулому, то вони – оті страшні злочини і невимовна біль мільйонів -
    повторяться. «… Я не хочу, щоб мої діти були змушені голодувати – не то що
    роки, а жодного дня. Я не хочу, щоб хтось з моєї родини опинився в ситуації, де
    їх ізольовують і прирікають на нелюдські муки. Я хочу думати, що я зробила все
    можливе для того, щоб мої нащадки, де б вони не жили, не споглядали б
    безпорадно, як їхні батьки чи діти страждають від голоду і важко помирають,»
    – пояснила авторка своє особисте рішення приготувати презентацію. На думку
    доповідачки та й організаторів заходу, наше завдання, завдання кожного
    свідомого українця і всіх, хто не байдужий, бути проінформованими та приймати
    посильну участь в усіх акціях, що мають відношення до розголосу правди про Голодомор
    для того, щоб упередити повторення таких жахіть.





    (Авторка: Ольга Сенишин)

  • «Клуб української малечі» у Клужі провів захід під назвою «Дзвоник кличе нас до школи!»

    «Клуб української малечі» у Клужі провів захід під назвою «Дзвоник кличе нас до школи!»

    У суботу, 7 жовтня цього року, «Клуб
    української малечі», який діє при Клузькій філії Союзу українців Румунії,
    організував захід під назвою «Дзвоник кличе нас до школи!». Ведуча заходу
    Людмила Дорош, головний редактор дитячого журналу «Дзвоник», що виходить під
    егідою СУР, підготувала для дітей та дорослих низку заходів, залучивши до цього
    й активних учасників CУРівських подій, а саме пані Наталію Грищенко. Захід
    зібрав разом дітей членів Клузької філії СУРу, а також дітей переселенців з
    України та батьків. Наприкінці зустрічі учасники подякували за цікаво
    проведений час та отримали в подарунок дитячі журнали «Дзвоник» та «Бджілка»,
    які видаються Союзом українців Румунії.

    Головний редактор дитячого журналу
    «Дзвоник» Людмила Дорош розповідає як пройшов захід, організований для дітей на
    тематику школи:
    «Подія під назвою «Дзвоник кличе нас до школи», яку організовує
    Клузька філія СУРу в рамках «Клубу української малечі» була другою відколи
    закінчилися літні канікули. Перша подія була присвячена Дню Незалежності
    України, а ця друга подія – поверненню всіх дітлахів до школи. Я була рада
    знову побачити всіх дітей, побачити їхній ентузіазм і радість, з якою вони
    прийшли на нашу зустріч. Багато з них зізналися, що вони дуже чекали цих
    зустрічей. Навіть якщо сумували за тим, що літні канікули закінчилися, вони
    раділи початку школи, адже це означає, що починається знову і діяльність клубу.
    Цей захід був присвячений школі, тому наша подія була умовно поділена на три
    основні частини. У першій частині ми розповіли дітям різні цікаві факти про
    школу. Наприклад, діти дізналися про те, що школа починається в різних країнах
    світу в різний період, вони також дізналися про різні системи оцінювання, які
    існують у світі. І дуже сподобалася їм інформація про школу, організовану для
    птахів, де англійською мовою їх вчать говорити, розповідати різні вірші та
    декламувати. А ще діти послухали дуже цікаві гуморески таких письменників як,
    наприклад, Глазовий, а також інші кумедні гумористичні вірші, написані
    сучасними українськими авторами. Вони послухали веселі жарти на шкільну тематику
    і дуже всі повеселилися».

    ucra-liudmila-dorosh.png

    Далі пройшов конкурс пантоміми та
    експеримент вгадати фрукти та овочі, які діти їли із заплющеними очима та
    затупленим носом. Людмила Дорош:
    «Друга частина нашого заходу була більш
    активною та більш веселою. Ми запропонували дітям взяти участь у конкурсі
    пантоміми, де вони змушені були жестами та мімікою показати різні дії, які
    виконує людина. Ми поділили дітей на дві команди і вони з великим ентузіазмом і
    енергією взялися за виконання наших завдань. Мушу сказати, що нічия стала
    результатом цього конкурсу, тому що обидві команди дуже вправно та вміло
    виконали всі завдання. Закінчилася друга активна частина заходу цікавим
    експериментом, цікавою грою, в ході якої діти із заплющеними очима та затуленим
    носиком повинні були вгадати, які фрукти чи овочі вони їдять, адже коли
    відчуття смаку об’єднується з нюхом, то розкривається безліч інших, особливих
    для кожного із продуктів і страв, «присмаків» – їхня смакова неповторна
    палітра. А виключивши нюх (і зір), діти обмежили здатність свого мозку
    визначати різницю між наданими продуктами. І це було досить цікаво. Майже
    половина з дітей не змогли вгадати, що вони їдять, і після того як ця гра
    закінчилася, ми їм розказали, що вони саме їли. Вони були приємно здивовані
    констатувати, що насправді це завдання не було таким легким, яким здавалося на
    перший погляд».




    У ході третьої частини заходу діти
    навчилися робити підставку для олівців та асиметричну вазочку мармурового
    вигляду:
    «А третя частина заходу – це творча майстерня. Вона є однією з
    найулюбленіших серед учасників «Клубу української малечі». Цього разу ми
    навчили дітей працювати з пастою для моделювання, яка за своїми властивостями
    нагадує глину, але з нею легше працювати. Ми навчили дітей робити підставку для
    олівців та асиметричну вазочку мармурового вигляду. Ми їм показували,
    розказували і діти з великим ентузіазмом робили свою роботу. І не тільки діти, батьки
    тежі підключилися, не тільки допомогти
    дітям а й вони самі захотіли змайструвати своїми руками цікаві речі з глини.
    Ось такою була наша зустріч «Клубу української малечі».




    Наступного разу діти зі своїми батьками
    продовжать працювати над вазочками, коли вони будуть їх розписувати. Людмила
    Дорош подає деталі:
    «Ми свою роботу не закінчили, вазочки були залишені в СУРі,
    щоб повністю висохли і були готові для розпису. Тож наступна наша подія буде
    продовженням цієї, на ній ми будемо розмальовувати, розписувати наші вазочки.
    Наостанок хочу подякувати батькам насамперед за те, що вони роблять все
    можливе, щоб діти приєдналися до діяльності «Клубу української малечі». Дітям
    хочу подякувати за те, що вони завжди з великим ентузіазмом і великим
    задоволенням приймають все те що ми пропонуємо змайструвати, вони завжди
    відкриті і завжди з великим ентузіазмом роблять все те, що ми їм пропонуємо. І
    не в останню чергу хочу подякувати всім помічникам, які допомагають мені
    організовувати ці події. Цього разу хочу подякувати Грищенко Наталії, яка не
    тільки допомагала дітям і пояснювала, вона взяла участь разом зі мною у читанні
    гуморесок та жартів для дітей і забезпечила музичний супровід нашим подіям.
    Всім дуже-дуже дякую. Я рада, що нам є для кого організовувати ці події і
    переконана, що ми ще проведемо не одну таку цікаву подію».

    ucra-cluj-actiune.png

    Валерія Нестман з Харкова разом зі своєю
    дочкою Кірою з великим задоволенням взяли участь у заході «Дзвоник кличе нас до
    школи!», організований Клузькою філією СУРу:
    «Нещодавно я відвідала захід для
    дітей у «Клубі української малечі» з донькою Кірою. Вона робила вазочку з глини
    в мармуровому стилі, а я їй в цьому допомагала. Так сильно Кірі подобається
    робити щось своїми руками. Атмосфера на заході була дуже дружня, тепла та
    затишна. Приходити до СУРу завжди приємно, начи б тим завітав додому. Там увагу
    приділяють кожному учаснику заходу, діточки почувають себе дуже комфортно, до
    них же ставляться як до митців, завдяки цьому вони реалізовують будь-які свої
    ідеї, пробуючи щось нове. Кожен раз дають нове завдання: то з глини щось
    зліпити, то обклеїти баночку сіллю, то вишити малюнок на папері. Всі завдання
    дуже незвичні, тому спонукають діточок до творчого і креативного підходу. Я з
    донькою прихожу вже не вперше і кожен раз дивуюсь цим ідеям. Намагаємось не
    пропускати події, щоб створити щось цікавеньке. Кіра дуже радіє, коли чує, що
    скоро підемо до клубу. Відвідування різноманітних дитячих заходів, створених
    СУРом, приносить багато задоволення і допомагає заводити нових друзів як
    діточкам, так і дорослим».




    Кіра: «Всім привіт! Я дуже люблю ходити у
    СУР, там дуже цікаві заняття. Мені дуже сильно подобаються загадки для дітей,
    там дуже весело, ми робимо всілякі поробки, щось робимо з сервето. Там дуже
    гарно проводити час. Рекомендую вам теж сходити туди!»




    У березні минулого року 42-річна Ірина
    Краснова зі своїми дочками Алісою та Аріною прибули з міста Одеса до Клужу, де
    знайшли добрих друзів у Клузькій філї СУРу:
    «Наша родина почала відвідувати
    майже всі заходи, які влаштовував СУР. Зустрічі приурочені до значних подій,
    святкових днів, тому ніколи не залишають нікого байдужими. Минуло разу в «Клубі
    української малечі» був цікавий майстер-клас з виготовлення підставочок під
    олівців та мармурових вазочок, якими можна прикрасити шкільний стіл. Як завжди,
    подію супроводжували гуморски, конкурси, вірші, оповідання. Організатори дуже
    творчі й гарно готують цікаву програму, завдяки чому там завжди час спливає
    непомітно. Наша родина дізнається багато нового, тому ми вдячні за такі
    зустрічі, де ми маємо можливість поспілкуватися, трохи повернутися в наше мирне
    життя та ще пригоститися смаколиками, тому ми дуже чекаємо наступний захід».

    ucra-cuj-modelare.png

    14-річна Аріна Краснова регулярно відвідує
    Клузький «Клуб української малечі»:
    «Я з мамою та сестрою з нетерпінням чекаємо
    кожний захід у «Клубі української малечі». Завжди це цікаві емоції та
    спілкування. Минулого разу я зробила вазу, підставку під олівці та чашку. Було
    захоплююче та позитивно. Це наче якесь диво, коли з кусочка глини з’являється
    витвір, зроблений власними руками. Також дякую за піццу».





    8-річна Аліса Краснова також знайшла нових
    друзів у «Клубі української малечі»:
    «Я багато разів ходила з мамою та сестрою
    на майстер-класи. Мені подобається, що я вчусь новому. Нам завжди готують
    цікаву програму, ми декламуємо вірші, співаємо пісні та розгадуємо загадки. Я
    знайшла нових друзів і ще там завжди смачно».

  • «Клуб української малечі» у Клужі провів захід під назвою «Дзвоник кличе нас до школи!»

    «Клуб української малечі» у Клужі провів захід під назвою «Дзвоник кличе нас до школи!»

    У суботу, 7 жовтня цього року, «Клуб
    української малечі», який діє при Клузькій філії Союзу українців Румунії,
    організував захід під назвою «Дзвоник кличе нас до школи!». Ведуча заходу
    Людмила Дорош, головний редактор дитячого журналу «Дзвоник», що виходить під
    егідою СУР, підготувала для дітей та дорослих низку заходів, залучивши до цього
    й активних учасників CУРівських подій, а саме пані Наталію Грищенко. Захід
    зібрав разом дітей членів Клузької філії СУРу, а також дітей переселенців з
    України та батьків. Наприкінці зустрічі учасники подякували за цікаво
    проведений час та отримали в подарунок дитячі журнали «Дзвоник» та «Бджілка»,
    які видаються Союзом українців Румунії.

    Головний редактор дитячого журналу
    «Дзвоник» Людмила Дорош розповідає як пройшов захід, організований для дітей на
    тематику школи:
    «Подія під назвою «Дзвоник кличе нас до школи», яку організовує
    Клузька філія СУРу в рамках «Клубу української малечі» була другою відколи
    закінчилися літні канікули. Перша подія була присвячена Дню Незалежності
    України, а ця друга подія – поверненню всіх дітлахів до школи. Я була рада
    знову побачити всіх дітей, побачити їхній ентузіазм і радість, з якою вони
    прийшли на нашу зустріч. Багато з них зізналися, що вони дуже чекали цих
    зустрічей. Навіть якщо сумували за тим, що літні канікули закінчилися, вони
    раділи початку школи, адже це означає, що починається знову і діяльність клубу.
    Цей захід був присвячений школі, тому наша подія була умовно поділена на три
    основні частини. У першій частині ми розповіли дітям різні цікаві факти про
    школу. Наприклад, діти дізналися про те, що школа починається в різних країнах
    світу в різний період, вони також дізналися про різні системи оцінювання, які
    існують у світі. І дуже сподобалася їм інформація про школу, організовану для
    птахів, де англійською мовою їх вчать говорити, розповідати різні вірші та
    декламувати. А ще діти послухали дуже цікаві гуморески таких письменників як,
    наприклад, Глазовий, а також інші кумедні гумористичні вірші, написані
    сучасними українськими авторами. Вони послухали веселі жарти на шкільну тематику
    і дуже всі повеселилися».

    ucra-liudmila-dorosh.png

    Далі пройшов конкурс пантоміми та
    експеримент вгадати фрукти та овочі, які діти їли із заплющеними очима та
    затупленим носом. Людмила Дорош:
    «Друга частина нашого заходу була більш
    активною та більш веселою. Ми запропонували дітям взяти участь у конкурсі
    пантоміми, де вони змушені були жестами та мімікою показати різні дії, які
    виконує людина. Ми поділили дітей на дві команди і вони з великим ентузіазмом і
    енергією взялися за виконання наших завдань. Мушу сказати, що нічия стала
    результатом цього конкурсу, тому що обидві команди дуже вправно та вміло
    виконали всі завдання. Закінчилася друга активна частина заходу цікавим
    експериментом, цікавою грою, в ході якої діти із заплющеними очима та затуленим
    носиком повинні були вгадати, які фрукти чи овочі вони їдять, адже коли
    відчуття смаку об’єднується з нюхом, то розкривається безліч інших, особливих
    для кожного із продуктів і страв, «присмаків» – їхня смакова неповторна
    палітра. А виключивши нюх (і зір), діти обмежили здатність свого мозку
    визначати різницю між наданими продуктами. І це було досить цікаво. Майже
    половина з дітей не змогли вгадати, що вони їдять, і після того як ця гра
    закінчилася, ми їм розказали, що вони саме їли. Вони були приємно здивовані
    констатувати, що насправді це завдання не було таким легким, яким здавалося на
    перший погляд».




    У ході третьої частини заходу діти
    навчилися робити підставку для олівців та асиметричну вазочку мармурового
    вигляду:
    «А третя частина заходу – це творча майстерня. Вона є однією з
    найулюбленіших серед учасників «Клубу української малечі». Цього разу ми
    навчили дітей працювати з пастою для моделювання, яка за своїми властивостями
    нагадує глину, але з нею легше працювати. Ми навчили дітей робити підставку для
    олівців та асиметричну вазочку мармурового вигляду. Ми їм показували,
    розказували і діти з великим ентузіазмом робили свою роботу. І не тільки діти, батьки
    тежі підключилися, не тільки допомогти
    дітям а й вони самі захотіли змайструвати своїми руками цікаві речі з глини.
    Ось такою була наша зустріч «Клубу української малечі».




    Наступного разу діти зі своїми батьками
    продовжать працювати над вазочками, коли вони будуть їх розписувати. Людмила
    Дорош подає деталі:
    «Ми свою роботу не закінчили, вазочки були залишені в СУРі,
    щоб повністю висохли і були готові для розпису. Тож наступна наша подія буде
    продовженням цієї, на ній ми будемо розмальовувати, розписувати наші вазочки.
    Наостанок хочу подякувати батькам насамперед за те, що вони роблять все
    можливе, щоб діти приєдналися до діяльності «Клубу української малечі». Дітям
    хочу подякувати за те, що вони завжди з великим ентузіазмом і великим
    задоволенням приймають все те що ми пропонуємо змайструвати, вони завжди
    відкриті і завжди з великим ентузіазмом роблять все те, що ми їм пропонуємо. І
    не в останню чергу хочу подякувати всім помічникам, які допомагають мені
    організовувати ці події. Цього разу хочу подякувати Грищенко Наталії, яка не
    тільки допомагала дітям і пояснювала, вона взяла участь разом зі мною у читанні
    гуморесок та жартів для дітей і забезпечила музичний супровід нашим подіям.
    Всім дуже-дуже дякую. Я рада, що нам є для кого організовувати ці події і
    переконана, що ми ще проведемо не одну таку цікаву подію».

    ucra-cluj-actiune.png

    Валерія Нестман з Харкова разом зі своєю
    дочкою Кірою з великим задоволенням взяли участь у заході «Дзвоник кличе нас до
    школи!», організований Клузькою філією СУРу:
    «Нещодавно я відвідала захід для
    дітей у «Клубі української малечі» з донькою Кірою. Вона робила вазочку з глини
    в мармуровому стилі, а я їй в цьому допомагала. Так сильно Кірі подобається
    робити щось своїми руками. Атмосфера на заході була дуже дружня, тепла та
    затишна. Приходити до СУРу завжди приємно, начи б тим завітав додому. Там увагу
    приділяють кожному учаснику заходу, діточки почувають себе дуже комфортно, до
    них же ставляться як до митців, завдяки цьому вони реалізовують будь-які свої
    ідеї, пробуючи щось нове. Кожен раз дають нове завдання: то з глини щось
    зліпити, то обклеїти баночку сіллю, то вишити малюнок на папері. Всі завдання
    дуже незвичні, тому спонукають діточок до творчого і креативного підходу. Я з
    донькою прихожу вже не вперше і кожен раз дивуюсь цим ідеям. Намагаємось не
    пропускати події, щоб створити щось цікавеньке. Кіра дуже радіє, коли чує, що
    скоро підемо до клубу. Відвідування різноманітних дитячих заходів, створених
    СУРом, приносить багато задоволення і допомагає заводити нових друзів як
    діточкам, так і дорослим».




    Кіра: «Всім привіт! Я дуже люблю ходити у
    СУР, там дуже цікаві заняття. Мені дуже сильно подобаються загадки для дітей,
    там дуже весело, ми робимо всілякі поробки, щось робимо з сервето. Там дуже
    гарно проводити час. Рекомендую вам теж сходити туди!»




    У березні минулого року 42-річна Ірина
    Краснова зі своїми дочками Алісою та Аріною прибули з міста Одеса до Клужу, де
    знайшли добрих друзів у Клузькій філї СУРу:
    «Наша родина почала відвідувати
    майже всі заходи, які влаштовував СУР. Зустрічі приурочені до значних подій,
    святкових днів, тому ніколи не залишають нікого байдужими. Минуло разу в «Клубі
    української малечі» був цікавий майстер-клас з виготовлення підставочок під
    олівців та мармурових вазочок, якими можна прикрасити шкільний стіл. Як завжди,
    подію супроводжували гуморски, конкурси, вірші, оповідання. Організатори дуже
    творчі й гарно готують цікаву програму, завдяки чому там завжди час спливає
    непомітно. Наша родина дізнається багато нового, тому ми вдячні за такі
    зустрічі, де ми маємо можливість поспілкуватися, трохи повернутися в наше мирне
    життя та ще пригоститися смаколиками, тому ми дуже чекаємо наступний захід».

    ucra-cuj-modelare.png

    14-річна Аріна Краснова регулярно відвідує
    Клузький «Клуб української малечі»:
    «Я з мамою та сестрою з нетерпінням чекаємо
    кожний захід у «Клубі української малечі». Завжди це цікаві емоції та
    спілкування. Минулого разу я зробила вазу, підставку під олівці та чашку. Було
    захоплююче та позитивно. Це наче якесь диво, коли з кусочка глини з’являється
    витвір, зроблений власними руками. Також дякую за піццу».





    8-річна Аліса Краснова також знайшла нових
    друзів у «Клубі української малечі»:
    «Я багато разів ходила з мамою та сестрою
    на майстер-класи. Мені подобається, що я вчусь новому. Нам завжди готують
    цікаву програму, ми декламуємо вірші, співаємо пісні та розгадуємо загадки. Я
    знайшла нових друзів і ще там завжди смачно».

  • У Клуж-Напоці відсвяткували 225-ту річницю з часу видання “Енеїди” Івана Котляревського

    У Клуж-Напоці відсвяткували 225-ту річницю з часу видання “Енеїди” Івана Котляревського

    13 травня в приміщенні Університету імені Бабеша-Бойоя в Клуж-Напоці пройшов захід присвячений 225 річниці з часу виходу у світ твору «великої сили і краси» – «Енеїди» І. П. Котляревського. Ця поема своєю появою розпочала «новий етап розвитку української літератури» та залишається «цікавим історико-культурним надбанням», а тому організатори – місцеве керівництво Союзу українців Румунії у партнерстві з відділом української мови та літератури вищезгаданого університету – не залишили без уваги цю дату в літературному календарі.

    У вступному слові голова Клузької
    філії СУРу пан І. Гербіл підкреслив приналежність «Енеїди» І. Котляревського до «100
    найкращих творів української літератури за версією ПЕН клубу України». Він розповів
    і про неавторизоване автором перше видання цієї поеми 1798 року в Санкт-Петербурзі «зусиллями багатого
    конотопського поміщика, …яке було орієнтоване на російського читача і тому наприкінці
    містило українсько-російський словник, у якому надавалося тлумачення слів так
    званого «малоросійского нарѣчія» для російськомовних читачів». І хоча факт
    такого видання розлютив Котляревського і він «зганьбив її авторів», на
    думку дослідника Сергія Єфремова все-таки це було зроблено в першу чергу з «бажання
    поділитися з громадою цікавою літературною новинкою», а не з якимось іншими
    корисними чи нечистими помислами.

    ucra-denisa-cozaciuc.png

    У першій доповіді «Роль
    Котляревського у модернізації української літератури», яку зачитала
    студентка 3 курсу Деніса Козачук, авторка виділяє І. П. Котляревського як «обдаровану
    людину та чудовий талант від Бога». Фахівці називали його
    «досконалим майстром слова, який літературну ниву […] засіяв новими літературними
    формами, дав їй свіжий зміст і чисту народну мову.» Дівчина звертає увагу на такі всім відомі класичні твори
    Котляревського як «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», якими
    автор довів здатність розмовної мови до «творення високохудожньої літератури».
    Поява творів Котляревського стає початком відходу «у
    минуле традиційної
    форми книжної мови, розрахованої на обслуговування самих тільки освічених кіл
    суспільства. В літературу дедалі активніше проникає народна розмовна мова, …народна поезія, фольклор як художній літопис життя,
    історії, світобачення…» Через це в літературі Котляревський вважається «зачинателем
    нової української літератури», а після нього «українське письменство
    приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближче реального життя, чимраз
    відповідніше до його потреб», – зауважила студентка на завершення.

    ucra-ioan-papariga.png

    У презентації румунською Івана-Аліна
    Папаріги на тему: «Еней Котляревського – більш гуманний герой» студент
    першого курсу, за його ж словами, «прямо продемострував гуманність Енея Котляревського
    в порівнянні з іншими героями класичної літератури.» В першу чергу
    доповідач досить детально порівняв класичну «Енеїду» Вергілія та варіант
    Котляревського з точки зору опису головних героїв, сюжету, мови творів тощо.
    Він також зазначив, що «….російське міщанство веселилося і критикувало
    твір, бо вбачало в ньому відображення того, що може передати українська мова -
    лише кумедну пародію на класичний твір і не більше…» В результаті
    порівняльної характеристики доповідач дійшов висновку, що в однойменному творі
    українського письменника «крім імен персонажів і сюжетної лінії, з
    Вергілієвого епосу нічого не збереглося.» Більше того, він погоджується з
    думкою, що «твір Котляревського – це набагато більше, а саме сатира на
    мораль українського суспільства кінця XVIII-го ст.» Вже в своїх висновках студент
    говорить: «Еней Котляревського …- це образ козака, образ українця. …Український народ
    може насолоджуватися образом Енея Котляревського як національним символом, символом
    гордості та сили простого українця.» В кінці доповіді, завершуючи дослідження про способи досягнення
    Котляревським більш гуманного героя, хлопець згадав таких відомих класичних
    персонажів як Цезаря у Шекспіра та Гуллівера у Свіфта. Вони теж, не дивлячись
    на свою героїчну чи символічну сутність, набувають різних елементів, ознак простої
    людини. «Проте підхід Вергілія та Котляревського є природніший, невимушений,
    який змушує простого читача поставити себе на місце героя, навіть більше -
    уявити себе в тих місцях та побачити їх очима чи то Енея, чи то
    троянців/козаків,» – завершив доповідач.


    До цього оригінального порівняльного
    огляду «Енеїди» долучилася доктор-лектор філологічних наук М. Гербіл, зачитавши
    уривок з третьої частини «Енеїди». В цьому фрагменті описана подорож головного
    героя в пекло в такій манері, що переконує деяких дослідників в тому, що це є
    відображенням саме народної уяви про це місце – новий елемент, який до
    Котляревського не використовувався в літературній українській мові. Інший елемент
    – просту повсякденну мову – можна було легко помітити в іншому фрагменті з
    першої частини поеми, яку було зачитано пізніше на заході.

    На стислому аналізі творчості
    І. П. Котляревського та його поеми «Енеїда» разом з коротким оглядом життєвого і
    творчого шляху митця була зосереджена документальна стрічка, яку було переглянуто
    в продовжені заходу. «Старту процесу народження української літератури дав
    Котляревський, підхопив – Квітка-Основ’яненко, кульмінацією стала творчість
    Тараса Шевченка,» – підкреслив вже на початку ведучий роль Івана Петровича
    в нашій літературі. А в кінці було наголошено на тому, яке значення мала робота
    цього митця і поза межами України: «Так завдяки літературному подвигу Івана
    Котляревського всі філологи світу дізналися і визнали українську мову.»

    ucra-jessica-bilcec.png

    «Український народ у Енеїді і
    сьогодні» був заголовок останньої доповіді, яку зачитала Джесіка Більчик.
    Вже на початку дівчина нагадала про велику популярність «Енеїди», яку автор
    створював протягом 30 років: «І. Котляревський був відомий не тільки серед
    українців, а й за межами своєї землі. Про нього писали різні журнали Англії,
    Франції та Італії. Але ще до того «Енеїду» з автографом Котляревського дбайливо
    зберігав імператор Олександр І. Примірник твору також був у особистій
    бібліотеці Наполеона І Бонапарта.» Далі студентка другого курсу
    українського відділення в живій і простій формі виділила головне і важливе в
    сюжеті поеми та засоби зображення, використані поетом. Вона цікаво висвітила тему
    актуальності «Енеїди»: «225 років тому,
    Котляревський усвідомив та допоміг і читачам зрозуміти наскільки прекрасна
    українська мова, а ще й наскільки цінна вона для волі українського народу.
    Зараз, українці знов усвідомлюють цінність другої наймелодійнішої мови у світі.» А далі доповідачка додала: «У 1798 році була
    написана перша друкована українська книга живою народною мовою. Сьогодні, у
    2023 році пишеться жива історія у серці кожного українця, тією самою співучою
    українською мовою.» У підсумках вдумлива студентка пояснила своє бачення
    позачасової вартісності «Енеїди» для українців, з яким погодилися всі учасники
    цього заходу: «У той час, світ захоплювався Енеїдою та зображеною у ній
    культурою. …Багатий фольклор, різнобарвні костюми, привабливі й смачні
    страви, таємничі народні вірування, сміливі персонажі, волелюбність – всі ці
    елементи не перестали ніколи дивувати і свідчити про незмінний український
    народ. І не перестануть. Тому що краса – незмінна, а наш народ – прекрасний.»

    (Авторка: Ольга Сенишин)

  • У Клуж-Напоці відсвяткували 225-ту річницю з часу видання “Енеїди” Івана Котляревського

    У Клуж-Напоці відсвяткували 225-ту річницю з часу видання “Енеїди” Івана Котляревського

    13 травня в приміщенні Університету імені Бабеша-Бойоя в Клуж-Напоці пройшов захід присвячений 225 річниці з часу виходу у світ твору «великої сили і краси» – «Енеїди» І. П. Котляревського. Ця поема своєю появою розпочала «новий етап розвитку української літератури» та залишається «цікавим історико-культурним надбанням», а тому організатори – місцеве керівництво Союзу українців Румунії у партнерстві з відділом української мови та літератури вищезгаданого університету – не залишили без уваги цю дату в літературному календарі.

    У вступному слові голова Клузької
    філії СУРу пан І. Гербіл підкреслив приналежність «Енеїди» І. Котляревського до «100
    найкращих творів української літератури за версією ПЕН клубу України». Він розповів
    і про неавторизоване автором перше видання цієї поеми 1798 року в Санкт-Петербурзі «зусиллями багатого
    конотопського поміщика, …яке було орієнтоване на російського читача і тому наприкінці
    містило українсько-російський словник, у якому надавалося тлумачення слів так
    званого «малоросійского нарѣчія» для російськомовних читачів». І хоча факт
    такого видання розлютив Котляревського і він «зганьбив її авторів», на
    думку дослідника Сергія Єфремова все-таки це було зроблено в першу чергу з «бажання
    поділитися з громадою цікавою літературною новинкою», а не з якимось іншими
    корисними чи нечистими помислами.

    ucra-denisa-cozaciuc.png

    У першій доповіді «Роль
    Котляревського у модернізації української літератури», яку зачитала
    студентка 3 курсу Деніса Козачук, авторка виділяє І. П. Котляревського як «обдаровану
    людину та чудовий талант від Бога». Фахівці називали його
    «досконалим майстром слова, який літературну ниву […] засіяв новими літературними
    формами, дав їй свіжий зміст і чисту народну мову.» Дівчина звертає увагу на такі всім відомі класичні твори
    Котляревського як «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», якими
    автор довів здатність розмовної мови до «творення високохудожньої літератури».
    Поява творів Котляревського стає початком відходу «у
    минуле традиційної
    форми книжної мови, розрахованої на обслуговування самих тільки освічених кіл
    суспільства. В літературу дедалі активніше проникає народна розмовна мова, …народна поезія, фольклор як художній літопис життя,
    історії, світобачення…» Через це в літературі Котляревський вважається «зачинателем
    нової української літератури», а після нього «українське письменство
    приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближче реального життя, чимраз
    відповідніше до його потреб», – зауважила студентка на завершення.

    ucra-ioan-papariga.png

    У презентації румунською Івана-Аліна
    Папаріги на тему: «Еней Котляревського – більш гуманний герой» студент
    першого курсу, за його ж словами, «прямо продемострував гуманність Енея Котляревського
    в порівнянні з іншими героями класичної літератури.» В першу чергу
    доповідач досить детально порівняв класичну «Енеїду» Вергілія та варіант
    Котляревського з точки зору опису головних героїв, сюжету, мови творів тощо.
    Він також зазначив, що «….російське міщанство веселилося і критикувало
    твір, бо вбачало в ньому відображення того, що може передати українська мова -
    лише кумедну пародію на класичний твір і не більше…» В результаті
    порівняльної характеристики доповідач дійшов висновку, що в однойменному творі
    українського письменника «крім імен персонажів і сюжетної лінії, з
    Вергілієвого епосу нічого не збереглося.» Більше того, він погоджується з
    думкою, що «твір Котляревського – це набагато більше, а саме сатира на
    мораль українського суспільства кінця XVIII-го ст.» Вже в своїх висновках студент
    говорить: «Еней Котляревського …- це образ козака, образ українця. …Український народ
    може насолоджуватися образом Енея Котляревського як національним символом, символом
    гордості та сили простого українця.» В кінці доповіді, завершуючи дослідження про способи досягнення
    Котляревським більш гуманного героя, хлопець згадав таких відомих класичних
    персонажів як Цезаря у Шекспіра та Гуллівера у Свіфта. Вони теж, не дивлячись
    на свою героїчну чи символічну сутність, набувають різних елементів, ознак простої
    людини. «Проте підхід Вергілія та Котляревського є природніший, невимушений,
    який змушує простого читача поставити себе на місце героя, навіть більше -
    уявити себе в тих місцях та побачити їх очима чи то Енея, чи то
    троянців/козаків,» – завершив доповідач.


    До цього оригінального порівняльного
    огляду «Енеїди» долучилася доктор-лектор філологічних наук М. Гербіл, зачитавши
    уривок з третьої частини «Енеїди». В цьому фрагменті описана подорож головного
    героя в пекло в такій манері, що переконує деяких дослідників в тому, що це є
    відображенням саме народної уяви про це місце – новий елемент, який до
    Котляревського не використовувався в літературній українській мові. Інший елемент
    – просту повсякденну мову – можна було легко помітити в іншому фрагменті з
    першої частини поеми, яку було зачитано пізніше на заході.

    На стислому аналізі творчості
    І. П. Котляревського та його поеми «Енеїда» разом з коротким оглядом життєвого і
    творчого шляху митця була зосереджена документальна стрічка, яку було переглянуто
    в продовжені заходу. «Старту процесу народження української літератури дав
    Котляревський, підхопив – Квітка-Основ’яненко, кульмінацією стала творчість
    Тараса Шевченка,» – підкреслив вже на початку ведучий роль Івана Петровича
    в нашій літературі. А в кінці було наголошено на тому, яке значення мала робота
    цього митця і поза межами України: «Так завдяки літературному подвигу Івана
    Котляревського всі філологи світу дізналися і визнали українську мову.»

    ucra-jessica-bilcec.png

    «Український народ у Енеїді і
    сьогодні» був заголовок останньої доповіді, яку зачитала Джесіка Більчик.
    Вже на початку дівчина нагадала про велику популярність «Енеїди», яку автор
    створював протягом 30 років: «І. Котляревський був відомий не тільки серед
    українців, а й за межами своєї землі. Про нього писали різні журнали Англії,
    Франції та Італії. Але ще до того «Енеїду» з автографом Котляревського дбайливо
    зберігав імператор Олександр І. Примірник твору також був у особистій
    бібліотеці Наполеона І Бонапарта.» Далі студентка другого курсу
    українського відділення в живій і простій формі виділила головне і важливе в
    сюжеті поеми та засоби зображення, використані поетом. Вона цікаво висвітила тему
    актуальності «Енеїди»: «225 років тому,
    Котляревський усвідомив та допоміг і читачам зрозуміти наскільки прекрасна
    українська мова, а ще й наскільки цінна вона для волі українського народу.
    Зараз, українці знов усвідомлюють цінність другої наймелодійнішої мови у світі.» А далі доповідачка додала: «У 1798 році була
    написана перша друкована українська книга живою народною мовою. Сьогодні, у
    2023 році пишеться жива історія у серці кожного українця, тією самою співучою
    українською мовою.» У підсумках вдумлива студентка пояснила своє бачення
    позачасової вартісності «Енеїди» для українців, з яким погодилися всі учасники
    цього заходу: «У той час, світ захоплювався Енеїдою та зображеною у ній
    культурою. …Багатий фольклор, різнобарвні костюми, привабливі й смачні
    страви, таємничі народні вірування, сміливі персонажі, волелюбність – всі ці
    елементи не перестали ніколи дивувати і свідчити про незмінний український
    народ. І не перестануть. Тому що краса – незмінна, а наш народ – прекрасний.»

    (Авторка: Ольга Сенишин)

  • Міжнародний кінофестиваль Трансільванія – 2023

    Міжнародний кінофестиваль Трансільванія – 2023

    Місто Клуж-Напока, роташоване на північному заході Румунії, з п’ятниці, коли стартує цьогорічний кінофестиваль Трансільванія, стало центром міжнародного кіно. Протягом десяти днів любителі кіно зможуть відвідати покази фільмів з багатьох країн світу, кіноконцерти за участю всесвітньо відомих виконавців, спеціальні події, творчі майстерні та фільми для дітей. Організатори обіцяють покази просто неба на п’ятьох майданчиках по всьому місту, світові прем’єри, кінострічки, відзначені нагородами на Берлінале, у Каннах, Венеції та в Сан-Себастьяні.



    Про свою присутність заявили відомі актори та режисери з країни та зарубіжжя, в тому числі американський режисер Олівер Стоун, який зняв фільм «Народжений четвертого липня». Загалом буде показано майже 200 кінострічок з 45 країн світу, більшість з яких повнометражні фільми, з них 12 – в офіційному конкурсі. На TIFF публіка зможе побачити лауреатів «Оскара», в тому числі актора Джеффрі Раша, який зіграв у «Піратах Карибського моря». У Клужі він отримає премію за «Прижиттєві досягнення» як данину своїй 40-річній кар’єрі в кіноіндустрії. У кінофестивалі також візьмуть участь актори з серії фільмів про Гаррі Поттера.



    На TIFF відбудеться світова прем‘єра останнього фільму Тудора Джурджу Libertate/Свобода, заснованого на реальних подіях у місті Сібіу (центр Румунії) грудня 1989 року. Глядачі також матимуть можливість зустрітися з відомими румунськими акторами. Серед них і Гораціу Мелеєле, який зіграє в одній виставі та отримає премію за Видатні досягнення. З 1982 року він ставить театральні вистави і зіграв понад 150 ролей у телевізійних виставах.



    Організатори фестивалю також повідомляють, що найуспішніший молдовський фільм Карбон режисера Йона Борша буде показаний на TIFF 14 та 16 червня. Це захоплюючий і глибокий фільм, який тонко досліджує тему людських конфліктів, дегуманізації та пропаганди, пропонуючи цікавий погляд на молдовське суспільство. Після фестивалю фільм вирушить у промо-тур країною, а з 7 липня вийде в румунський кінопрокат.



    Під час фестивалю в Клужі Французький інститут у Румунії організує показ 32 французьких фільмів та співпродукцій. 18 видатних гостей: французьких режисерів, продюсерів та журналістів будуть присутні на TIFF. Засновник французької нової хвилі, кінокритик та режисер Жан-Люк Годар (1930 – 2022) буде вшанований на 22-му TIFF показом вісьмох його найвідоміших фільмів. Серед них, зокрема, На останньому подиху, Презирство, Альфавіль та Безтямний П’єро. Інститут також рекомендує глядачам не пропустити трилер Компромат (реж. Жером Салле, 2022), заснований на реальних подіях, та Мій злочин, останню роботу відомого режисера Франсуа Озона.



    В рамках фестивалю також відбудеться концерт шведсько-британського співака і автора пісень, одного з найвпливовіших артистів свого покоління Джей-Джея Йогансона. 15 червня відбудеться концерт гурту Tangerine Dream, який вважається засновником жанру електронної музики. Він отримав 7 номінацій на премію Греммі та має понад 60 саундтреків до кінофільмів.

  • Клузький Клуб української малечі організував спеціальний захід для дітей

    Клузький Клуб української малечі організував спеціальний захід для дітей

    Діти – це наше майбутнє, саме тому батьки, дідусі, вчителі та всі
    зацікавлені особи прагнуть зробити все, аби дитячі роки були радісними й
    незабутніми. Клузький «Клуб української малечі», який діє при Клузькій
    повітовій філії Союзу українців Румунії (СУР) у місті Клуж-Напока, щомісяця організовує
    цікаві заходи для дітей.


    Саме коли розпочалися літні канікули, 11 червня, Клуб української малечі провів спеціальний захід
    для дітей членів Клузької філії Союзу українців Румунії, а також для дітей переселенців
    з України, які знайшли тимчасовий притулок у місті Клуж Напока. Захід відбувся з нагоди
    святкування Міжнародного дня захисту дітей та об’єднав черговий випуск
    «Літературної скарбнички» – читання українською
    мовою найгарніших казок і віршів для дітей.




    Людмила Дорош, керівник клубу та головна редакторка журналу
    «Дзвоник», що видається СУР-ом сказала, що від коли діє «Клуб української малечі» та
    «Літературна скарбничка» представники Клузької філії СУР
    організовують щось цікаве з нагоди Міжнародного
    дня захисту дітей. І цього року вони провели цікаву подію, яка поєднала два заходи: читання цікавого оповідання та майстер-класи для дітей. Людмила
    зачитала повчальне оповідання про права дітей, кумедне
    оповідання про одного хлопчика, який не зовсім добре зрозумів свої права і, лише
    коли дізнався про свої обов’язки, він зрозумів як справді треба поводитися, щоб і
    твої права і права інших дітей були дотримані. Поетеса та художниця Вікторія Черняхівська з Києва провела майстер-класи для дітей.
    На заході були присутні й гості з України, які від коли розпочалася війна дуже активно
    приєднуються до діяльності Клубу української малечі. Дітям це
    дуже подобається, батькам теж. Вони активно беруть участь у майстер-класах, організованих клубом.




    Після того як менші й старші
    учасники заходу послухали оповідання про права дітей, діточки
    проявили свої вміння та майстерність у двох майстер-класах: створенні
    книжки-гармошки та намиста зі футболок та різноманітних намистин. Їм радісно
    допомагали батьки. Людмила Дорош подає деталі: «Цього разу майстер-класи ми попросили провести пані Вікторію Черняхівську. Вона мати хлопчика Ореста, якому
    майже 8 років, саме вона родом з Києва та зараз тимчасово проживає у місті
    Клуж-Напока. Пані Вікторія – поетеса, художниця, ілюстраторка книг і вона дуже полюбляє
    робити всякі такі поробки і тому ми попросили провести цей захід саме її. Вона
    з радістю погодилася і мушу вам сказати,
    що вийшли дуже цікаві майстер-класи. Діти робили книжки-гармошки, а потім із старих
    футболок робили всі ми намиста. Дітям дуже сподобалися ці заняття, їх не можна
    було відірвати. І мами і менші і старші дітки всі вони робили намиста і прикрашали його намистинками. А
    потім, оскільки ми назбирали дуже багато старих футболок різних розмірів та
    різних кольорів, одна із мам запропонувала
    зробити дизайн одягу. Ми розрізали старі футболки, відрізали їм рукава, робили
    різні надрізи і походили дуже цікаві футболки саме для наших маленьких
    учасників. Усім дітям і особливо моій донечці, Норі, дуже сподобалося це
    заняття. Думаю, що ми відсвяткували як слід Міжнародний день захисту дітей і
    цей захід пройшовся дуже до смаку нашим дітям.»




    Пані Вікторія Черняхівська, поетеса, художниця та книжковий
    ілюстратор, розповідає як вона зі своїм сином Орестом дісталися до Румунії та як
    її вдалося провести майстер-класи для дітей у приміщенні Клузької філії СУР: «Я
    зазвичай живу в Києві, а в Румунії, в Клужі, я опинилася в кінці березня, коли
    ми з сином тікали від війни. Березень ми провели в Україні на Житомерщині і хоч
    були у порівнянно у безпечному містечку, де були тільки повітряні тривоги щодня та над нами літали літаки, але одного вечора почувши вибух, я хотіла забрати
    дитину подалі. В Румунії нас зустріли дуже приязно. Я у захваті від того як
    румуни підтримують українців. Навіть незнайомі люди, почувши, що ми з України,
    підходять, висловлюють співчуття, бажають Україні швидшої перемоги. Тут
    проводять багато подій для українських дітей, тож ми часто побували на різних
    майстер-класах, заходах, розвагах. Так ми потрапили і на захід Союзу українців
    Румунії. Нам дуже сподобалось. Синові найбільше сподобалося спілкування з
    іншими дітьми, гойдалки в саду. Ну, мені теж – спілкування і атмосфера. Тож
    коли Людмила Дорош від Союзу українців Румунії запропонувала самі мені провести
    захід для дітей, то я охоче погодилась. Ми разом поміркували, що цікавого
    можемо запропонувати дітям і зрештою обрали зробити книжку-гармошку, яка зветься
    Лепорелло, а також робити намиста зі старих футболок. Спершу всі малювали свої
    книжочки, а потім взялися за створення намист. Мені здалося, що найбільше всі
    учасники були у захваті від намистин, які ми нанизували на тканинні смужки. А
    коли діти розійшлися просто гратися та
    спілкуватися, то за робочі столи сіли їхні мами і кожна зробила намисто для
    себе. І не лише творили прикраси ще й співали
    українські пісні. Тож на заході була чудова українська творча атмосфера. Я рада,
    що змогла долучитися.»




    5-річний Мілан Даніель з міста Клуж-Напока поділяється своїми враженнями від участі у заході, який провів Клуб української малечі: «Мені сподобалося зробити
    книжочку-гармошичку. Я грався з дітками у футбол, гойдався на гойдалці та їв
    черешні.»


    Заняття затягнулися на довгий час. Лунала також українська пісня, яка надавала маленьким та великим творцям сил та
    наснаги у їхній діяльності. Діточки також гарно провели час на подвір’ї Клузької
    філії СУР, де гралися в футбол, гойдалися на гойдалці, спілкувалися рідною українською
    мовою.

    Мета «Клубу української малечі» полягає, в першу чергу, у спілкуванні дітей українською мовою. Як підказує й сама назва, це неформальні зустрічі, де діти граються, майструють, розважаються та спілкуються українською мовою. Таким чином вони збагачують свій словниковий запас, дізнаються про українські звичаї й традиції, що в майбутньому допоможе їм у формуванні національної свідомості та ідентичності. Дитина змалечку повинна знати, хто вона така, знати свою мову і не соромитися бути собою, – сказала Людмила Дорош.

  • Клузький Клуб української малечі організував спеціальний захід для дітей

    Клузький Клуб української малечі організував спеціальний захід для дітей

    Діти – це наше майбутнє, саме тому батьки, дідусі, вчителі та всі
    зацікавлені особи прагнуть зробити все, аби дитячі роки були радісними й
    незабутніми. Клузький «Клуб української малечі», який діє при Клузькій
    повітовій філії Союзу українців Румунії (СУР) у місті Клуж-Напока, щомісяця організовує
    цікаві заходи для дітей.


    Саме коли розпочалися літні канікули, 11 червня, Клуб української малечі провів спеціальний захід
    для дітей членів Клузької філії Союзу українців Румунії, а також для дітей переселенців
    з України, які знайшли тимчасовий притулок у місті Клуж Напока. Захід відбувся з нагоди
    святкування Міжнародного дня захисту дітей та об’єднав черговий випуск
    «Літературної скарбнички» – читання українською
    мовою найгарніших казок і віршів для дітей.




    Людмила Дорош, керівник клубу та головна редакторка журналу
    «Дзвоник», що видається СУР-ом сказала, що від коли діє «Клуб української малечі» та
    «Літературна скарбничка» представники Клузької філії СУР
    організовують щось цікаве з нагоди Міжнародного
    дня захисту дітей. І цього року вони провели цікаву подію, яка поєднала два заходи: читання цікавого оповідання та майстер-класи для дітей. Людмила
    зачитала повчальне оповідання про права дітей, кумедне
    оповідання про одного хлопчика, який не зовсім добре зрозумів свої права і, лише
    коли дізнався про свої обов’язки, він зрозумів як справді треба поводитися, щоб і
    твої права і права інших дітей були дотримані. Поетеса та художниця Вікторія Черняхівська з Києва провела майстер-класи для дітей.
    На заході були присутні й гості з України, які від коли розпочалася війна дуже активно
    приєднуються до діяльності Клубу української малечі. Дітям це
    дуже подобається, батькам теж. Вони активно беруть участь у майстер-класах, організованих клубом.




    Після того як менші й старші
    учасники заходу послухали оповідання про права дітей, діточки
    проявили свої вміння та майстерність у двох майстер-класах: створенні
    книжки-гармошки та намиста зі футболок та різноманітних намистин. Їм радісно
    допомагали батьки. Людмила Дорош подає деталі: «Цього разу майстер-класи ми попросили провести пані Вікторію Черняхівську. Вона мати хлопчика Ореста, якому
    майже 8 років, саме вона родом з Києва та зараз тимчасово проживає у місті
    Клуж-Напока. Пані Вікторія – поетеса, художниця, ілюстраторка книг і вона дуже полюбляє
    робити всякі такі поробки і тому ми попросили провести цей захід саме її. Вона
    з радістю погодилася і мушу вам сказати,
    що вийшли дуже цікаві майстер-класи. Діти робили книжки-гармошки, а потім із старих
    футболок робили всі ми намиста. Дітям дуже сподобалися ці заняття, їх не можна
    було відірвати. І мами і менші і старші дітки всі вони робили намиста і прикрашали його намистинками. А
    потім, оскільки ми назбирали дуже багато старих футболок різних розмірів та
    різних кольорів, одна із мам запропонувала
    зробити дизайн одягу. Ми розрізали старі футболки, відрізали їм рукава, робили
    різні надрізи і походили дуже цікаві футболки саме для наших маленьких
    учасників. Усім дітям і особливо моій донечці, Норі, дуже сподобалося це
    заняття. Думаю, що ми відсвяткували як слід Міжнародний день захисту дітей і
    цей захід пройшовся дуже до смаку нашим дітям.»




    Пані Вікторія Черняхівська, поетеса, художниця та книжковий
    ілюстратор, розповідає як вона зі своїм сином Орестом дісталися до Румунії та як
    її вдалося провести майстер-класи для дітей у приміщенні Клузької філії СУР: «Я
    зазвичай живу в Києві, а в Румунії, в Клужі, я опинилася в кінці березня, коли
    ми з сином тікали від війни. Березень ми провели в Україні на Житомерщині і хоч
    були у порівнянно у безпечному містечку, де були тільки повітряні тривоги щодня та над нами літали літаки, але одного вечора почувши вибух, я хотіла забрати
    дитину подалі. В Румунії нас зустріли дуже приязно. Я у захваті від того як
    румуни підтримують українців. Навіть незнайомі люди, почувши, що ми з України,
    підходять, висловлюють співчуття, бажають Україні швидшої перемоги. Тут
    проводять багато подій для українських дітей, тож ми часто побували на різних
    майстер-класах, заходах, розвагах. Так ми потрапили і на захід Союзу українців
    Румунії. Нам дуже сподобалось. Синові найбільше сподобалося спілкування з
    іншими дітьми, гойдалки в саду. Ну, мені теж – спілкування і атмосфера. Тож
    коли Людмила Дорош від Союзу українців Румунії запропонувала самі мені провести
    захід для дітей, то я охоче погодилась. Ми разом поміркували, що цікавого
    можемо запропонувати дітям і зрештою обрали зробити книжку-гармошку, яка зветься
    Лепорелло, а також робити намиста зі старих футболок. Спершу всі малювали свої
    книжочки, а потім взялися за створення намист. Мені здалося, що найбільше всі
    учасники були у захваті від намистин, які ми нанизували на тканинні смужки. А
    коли діти розійшлися просто гратися та
    спілкуватися, то за робочі столи сіли їхні мами і кожна зробила намисто для
    себе. І не лише творили прикраси ще й співали
    українські пісні. Тож на заході була чудова українська творча атмосфера. Я рада,
    що змогла долучитися.»




    5-річний Мілан Даніель з міста Клуж-Напока поділяється своїми враженнями від участі у заході, який провів Клуб української малечі: «Мені сподобалося зробити
    книжочку-гармошичку. Я грався з дітками у футбол, гойдався на гойдалці та їв
    черешні.»


    Заняття затягнулися на довгий час. Лунала також українська пісня, яка надавала маленьким та великим творцям сил та
    наснаги у їхній діяльності. Діточки також гарно провели час на подвір’ї Клузької
    філії СУР, де гралися в футбол, гойдалися на гойдалці, спілкувалися рідною українською
    мовою.

    Мета «Клубу української малечі» полягає, в першу чергу, у спілкуванні дітей українською мовою. Як підказує й сама назва, це неформальні зустрічі, де діти граються, майструють, розважаються та спілкуються українською мовою. Таким чином вони збагачують свій словниковий запас, дізнаються про українські звичаї й традиції, що в майбутньому допоможе їм у формуванні національної свідомості та ідентичності. Дитина змалечку повинна знати, хто вона така, знати свою мову і не соромитися бути собою, – сказала Людмила Дорош.

  • 1010 років від початку закладення Софії Київської відзначили у м.Клуж-Напоці

    1010 років від початку закладення Софії Київської відзначили у м.Клуж-Напоці




    11
    грудня в Клуж-Напоці відбувся захід в онлайн-режимі
    присвячений 1010-ій річниці від закладення першого каменю Софійського собору в
    Києві, – культової споруди, яку вважають осередком українського духовного
    життя, та найстарішої архітектурної пам’ятки в столиці сучасної України.
    Організували цю подію Союз українців Румунії в співпраці з відділом української
    мови та літератури при Департаменті слов’янських мов Філологічного факультету
    Клузького університету імені Бабеша-Бойоя.




    Ведуча
    та співорганізаторка заходу Міхаєла Гербіл у вступному слові підкреслила, що
    зазвичай клузькі події присвячені різним особистостям, культурним та
    літературним діячам – письменникам, поетам, режисерам тощо. На цей раз мова йде
    про красу архітектурної перлини України періоду Київської Русі 11-го століття,
    про зведення візантійського та українського архітектурного шедевру – Собору
    Святої Софії. Вона розповіла, що цей Собор є не просто «найдавнішим руським
    храмом, серед тих, що збереглися», а колись він був головним державним храмом
    Київської Русі та є свідком найважливіших духовних, політичних та культурних
    подій упродовж тисячоліть.




    Міхаєла
    Гербіл додала, що це колосальне комплексне джерело знань про тодішні релігійні
    уявлення людей та їхнє життя, про архітектуру, монументальний живопис та ікони.
    А відтак ознайомлення з історією, рисами й особливостями цієї історичної
    пам’ятки є важливим для пооцінувачів української культури та історії, додала
    модераторка. Потім доктор-лектор Міхаєла Гербіл розповіла про історичну роль
    Софії Київської, про її будівництво і розквіт у період Київської Русі, навали
    ворогів, про пограбування монголо-татарами і про тривалий занепад, а потім відродження.




    Доповідь
    «Собор Святої Софії – символ українських земель від прадавніх часів до
    сучасності», яку зачитала головний редактор журналу «Дзвоник» Людмила Дорош,
    продовжила і розвинула почату раніше тематику. Було наголошено на важливих
    змінах, що відбулися при відродженні будівлі у козацьку добу київським
    митрополитом Петром Могилою та гетьманом Іваном Мазепою. Останній не тільки
    вклав величезні особисті кошти у ремонт Софії Київської, але й надав їй риси
    так званого українського бароко. Мазепа побудував і величезну барокову
    дзвіницю, яка і зараз вважається однією з найвищих дзвіниць України. З часом
    біля Собору було зведено і інші будівлі – палац митрополита, трапезна та
    хлібня, келійний корпус. Їхнє будівництво та зміни є не менш цікавими і повчальними
    сторінками. За весь час існування собору наймасштабнішою називають реставрацію,
    розпочату 1843 року. Нею керував академік Федір Солнцев і тривала вона 10
    років.




    У
    доповіді було звернуто особливу увагу і на сучасні часи – драматичну історію
    України на початку 20 століття та її негативний вплив на історичні пам’ятки, а
    особливо храми. Всеукраїнська академія наук врятувала Собор Святої Софії від
    знищення радянською владою. А в 1934 році територія Софійського монастиря була
    оголошена Державним історико-архітектурним заповідником. Щоправда, до того
    комуністичним урядом її було пограбовано і знищено всі церковні атрибути.
    Повторно Софіївський Собор пограбували вже в 1941-1943 рр. за
    німецько-гітлерівської окупації Києва. Тоді найцінніші експонати Софіївського
    архітектурно-історичного музею, частину дорогих ікон та фотоархівів було
    вивезено до Німеччини. «У 1950-их були проведені нові реставраційні роботи,
    під час яких були виявлені фрески 11 сторіччя та відновлені фрески 18 сторіччя.
    А в 1990 році ансамбль Софійського монастиря було занесено до Списку об’єктів
    Світової спадщини ЮНЕСКО» – підкреслила доповідачка.




    На
    закінчення було представлено документальну стрічку, яка дала змогу наочно
    переконатися у величі і грандіозності Софійського Собору – однієї з найбільших
    споруд свого часу. Вона зберігає в собі багато історичних і культурних надбань
    українського народу, є місцем поховання великих князів. На внутрішніх стінах
    досі збереглися розписи і мозаїки 11 століття, вартість яких неможливо оцінити.
    Серед найвідоміших – мозаїка Божої Матері Оранти. Розписи ілюструють біблійні
    перекази, історичні події, духовних та державних діячів і є предметом
    дослідницьких робіт та нових відкриттів. Та найважливіше – Собор Святої Софії
    продовжує вражати грандіозністю і досконалістю форм, внутрішнім спокоєм і
    величчю. В незалежності від часів, можливостей і переконань він залишається у
    центрі культурного та історичного життя українців. (Авторка: Ольга Сенишин)





















  • 207 річницю від дня народження Т. Г. Шевченка відзначили у Клуж-Напоці

    207 річницю від дня народження Т. Г. Шевченка відзначили у Клуж-Напоці

    Місяць березень для української громади Румунії, та й не тільки, є
    традиційною порою святкувань, присвячених народженню геніального, талановитого і незрівнянно глибокого
    національного українського поета – Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861).
    Згадати ще раз тернистий життєвий шлях цього нескореного борця за волю України,
    його творчі досягнення в декількох напрямках мистецтва та вплив його творів та
    ідей на цілі покоління нащадків зібралася 20 березня 2021 року громада
    Клуж-Напоки. Захід, організований викладачами української мови та літератури
    паном Іваном та пані Міхаєлою Гербіл, на жаль, було проведено у
    форматі онлайн через вже третю хвилю коронавірусу.

    Доповіддю на тему: «Патріотичні мотиви творів Т. Шевченка» було розпочато
    цю подію. У вступному слові її автор – пан доцент Іван Гербіл – підкреслив: «Сьогодні просто неможливо уявити українську
    літературу, культуру та історію без творчого доробку великого Кобзаря. Його
    ліричні твори геніальні, а картини – шедеври українського мистецтва й не лише,
    бо Тарас Григорович Шевченко займає найпочесніше місце в світовій літературі і
    образотворчому мистецтві XIX століття.»
    Ліричний спадок Тараса Григоровича переповнений
    любові до людей, до рідної природи, до землі та до України. Ці багатотональні
    почуття автор проявляє в чудових описах краєвидів, в журних розповідях про
    тяжку долю українського простолюду, в небаченої сили закликах до правдивої
    любові до Батьківщини та її людей, до боротьби за її краще майбутнє. Найбільшу
    концентрацію патріотизму знаходимо в його історичних творах, які мали пробудити
    у співвітчизників почуття національної гідності і
    свідомості. «Тому національно-визвольні
    сюжети з історії України …, ідеї героїзму запорозького козацтва, його відваги
    й самопожертви у боротьбі за свободу, патріотизм і відчуття рідної нації
    займали особливе місце у творчості поета»
    – звернув увагу пан Гербіл. Він
    процитував декілька уривків з найвідоміших Шевченкових робіт, що підтвердили ці
    твердження. На завершення пан голова клузької філії Союзу українців Румунії, за
    сприяння якої проходять всі подібні заходи у Клужі, зазначив: «Марко Вовчок, Панас Мирний, Михайло Старицький, Карпенко-Карий, Микола
    Лисенко, Сергій Васильківський, Павло Грабовський, Іван Франко, Леся Українка,
    Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Степан Васильченко формувалися і
    утверджувалися як діячі української культури, зігріті полум’ям патріотичних
    ідей Шевченка.»

    Розуміння Шевченкової лірики та особистий підхід до його
    тем продемонстрували теперішні і колишні студенти Клузького університету імені
    Бабеша-Бояї. Вони прочитали на українській та румунській мовах декілька уривків
    з кобзаревих творів. Чутливою декларацією віршів та хоровим виконанням пісень
    на слова Тараса Григоровича українською молоддю Клужу був переповнений і запис
    подібного святкування 7-ми річної давності, який було надано нашій увазі. Цей
    запис підготувала пані Марія Жіга-Чінар – телеведуча TVR-Клуж, який вже протягом багатьох років є медіа-партнером
    наших заходів. Тоді, на події присвяченій 200-тій річниці від народження національного поета України, прозвучали цікаві доповіді, особисті зізнання, професійні
    відкриття представників різних поколінь української громади, педагогічних
    кадрів, студентів і не тільки.


    Цьогорічний захід завершила робота, що за тематикою не
    мала відношення до літературної діяльності Т.Г.Шевченка, – «Шевченнко-художник».
    Її презентацію зі слайдовим переглядом деяких малярських робіт великого сина
    України було розпочато твердженням: «Тарас
    Шевченко-художник є не менш важливим ніж Тарас Шевченко-поет, тільки що ця
    валентність його творчого генія була або знехтувана або затьмарена його ж
    літературними творами, в даному випадку – його лірикою, що привело до неповного
    сприйняття багатогранної особистості того, кого ми називаємо Кобзарем
    української нації.» Автор цієї роботи – пані доктор-лектор М.Гербіл -
    нагадала про вирішальну роль саме нахилу до малювання у долі кріпака та сироти
    Шевченка. Адже саме здатність молодого Тараса гарно малювати привела його до
    столичного Петербургу і звела з низкою найкращих людей того часу, які не
    полінувалися знайти методи і кошти для викупу обдарованого українця з
    кріпацтва. Шевченко малював і удосконалювався протягом всього свого життя.
    Навіть у засланні, перебуваючи під постійним наглядом, йому вдалося створити
    біля 450 малюнків. «Спадщина Тараса
    Шевченка у живописі протягом трьох десятиліть (між 1830 і 1861 рр) нараховує
    понад 1200 робіт, більшість з яких тематично пов’язані з Україною, Росією та
    Казахстаном. Щедра палітра малярських жанрів, в яких він працював: портрети,
    композиції на міфологічні, історичні теми та про кожноденне життя, пейзажі,
    малюнки з історичними памятниками є свідченням різноманітності проблем, що
    хвилювали українського живописця.»- зазначила пані викладач. Вона завершила
    виступ словами митця з його «Щоденника» про своє покликання до малювання: «Є дивним все таки це всемогутнє покликання.
    Я добре знав, що малювання є моєю майбутньою професією, моїм хлібом насущним. І
    замість того, щоб освоїти його глибокі таємниці, до того ж під наглядом такого
    професора, як невмирущий Брюлов, я складав вірші, за які мені не те, що не дали
    ніяких грошей, але й ще в кінці кінців позбавили волі…»

    На щастя, щоб не робив Тарас Григорович Шевченко – чи
    малював чи вірші складав, у нього виходили роботи красиві, але й правдиві;
    легкі, але й глибокі; гармонійні, але й з особливими рисами. Як лірика так і
    живопис Шевченка пережили свого творця і свій час. Ці витвори мистецтва непокірного
    долі Тараса Григоровича продовжують знаходити відгуки у його нащадків різного
    рівня освіти, різного розвитку і походження. В його творах українці звідусюди
    бачуть правду, знаходять цілі і вчаться вірити – нам вдасться втілити у життя Кобзареві
    пророцтва:


    І на оновленій землі


    Врага не буде, супостата,


    А буде син, і буде мати,


    І будуть люде на землі.

    ( Автор: Ольга Сенишин)

  • 207 річницю від дня народження Т. Г. Шевченка відзначили у Клуж-Напоці

    207 річницю від дня народження Т. Г. Шевченка відзначили у Клуж-Напоці

    Місяць березень для української громади Румунії, та й не тільки, є
    традиційною порою святкувань, присвячених народженню геніального, талановитого і незрівнянно глибокого
    національного українського поета – Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861).
    Згадати ще раз тернистий життєвий шлях цього нескореного борця за волю України,
    його творчі досягнення в декількох напрямках мистецтва та вплив його творів та
    ідей на цілі покоління нащадків зібралася 20 березня 2021 року громада
    Клуж-Напоки. Захід, організований викладачами української мови та літератури
    паном Іваном та пані Міхаєлою Гербіл, на жаль, було проведено у
    форматі онлайн через вже третю хвилю коронавірусу.

    Доповіддю на тему: «Патріотичні мотиви творів Т. Шевченка» було розпочато
    цю подію. У вступному слові її автор – пан доцент Іван Гербіл – підкреслив: «Сьогодні просто неможливо уявити українську
    літературу, культуру та історію без творчого доробку великого Кобзаря. Його
    ліричні твори геніальні, а картини – шедеври українського мистецтва й не лише,
    бо Тарас Григорович Шевченко займає найпочесніше місце в світовій літературі і
    образотворчому мистецтві XIX століття.»
    Ліричний спадок Тараса Григоровича переповнений
    любові до людей, до рідної природи, до землі та до України. Ці багатотональні
    почуття автор проявляє в чудових описах краєвидів, в журних розповідях про
    тяжку долю українського простолюду, в небаченої сили закликах до правдивої
    любові до Батьківщини та її людей, до боротьби за її краще майбутнє. Найбільшу
    концентрацію патріотизму знаходимо в його історичних творах, які мали пробудити
    у співвітчизників почуття національної гідності і
    свідомості. «Тому національно-визвольні
    сюжети з історії України …, ідеї героїзму запорозького козацтва, його відваги
    й самопожертви у боротьбі за свободу, патріотизм і відчуття рідної нації
    займали особливе місце у творчості поета»
    – звернув увагу пан Гербіл. Він
    процитував декілька уривків з найвідоміших Шевченкових робіт, що підтвердили ці
    твердження. На завершення пан голова клузької філії Союзу українців Румунії, за
    сприяння якої проходять всі подібні заходи у Клужі, зазначив: «Марко Вовчок, Панас Мирний, Михайло Старицький, Карпенко-Карий, Микола
    Лисенко, Сергій Васильківський, Павло Грабовський, Іван Франко, Леся Українка,
    Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Степан Васильченко формувалися і
    утверджувалися як діячі української культури, зігріті полум’ям патріотичних
    ідей Шевченка.»

    Розуміння Шевченкової лірики та особистий підхід до його
    тем продемонстрували теперішні і колишні студенти Клузького університету імені
    Бабеша-Бояї. Вони прочитали на українській та румунській мовах декілька уривків
    з кобзаревих творів. Чутливою декларацією віршів та хоровим виконанням пісень
    на слова Тараса Григоровича українською молоддю Клужу був переповнений і запис
    подібного святкування 7-ми річної давності, який було надано нашій увазі. Цей
    запис підготувала пані Марія Жіга-Чінар – телеведуча TVR-Клуж, який вже протягом багатьох років є медіа-партнером
    наших заходів. Тоді, на події присвяченій 200-тій річниці від народження національного поета України, прозвучали цікаві доповіді, особисті зізнання, професійні
    відкриття представників різних поколінь української громади, педагогічних
    кадрів, студентів і не тільки.


    Цьогорічний захід завершила робота, що за тематикою не
    мала відношення до літературної діяльності Т.Г.Шевченка, – «Шевченнко-художник».
    Її презентацію зі слайдовим переглядом деяких малярських робіт великого сина
    України було розпочато твердженням: «Тарас
    Шевченко-художник є не менш важливим ніж Тарас Шевченко-поет, тільки що ця
    валентність його творчого генія була або знехтувана або затьмарена його ж
    літературними творами, в даному випадку – його лірикою, що привело до неповного
    сприйняття багатогранної особистості того, кого ми називаємо Кобзарем
    української нації.» Автор цієї роботи – пані доктор-лектор М.Гербіл -
    нагадала про вирішальну роль саме нахилу до малювання у долі кріпака та сироти
    Шевченка. Адже саме здатність молодого Тараса гарно малювати привела його до
    столичного Петербургу і звела з низкою найкращих людей того часу, які не
    полінувалися знайти методи і кошти для викупу обдарованого українця з
    кріпацтва. Шевченко малював і удосконалювався протягом всього свого життя.
    Навіть у засланні, перебуваючи під постійним наглядом, йому вдалося створити
    біля 450 малюнків. «Спадщина Тараса
    Шевченка у живописі протягом трьох десятиліть (між 1830 і 1861 рр) нараховує
    понад 1200 робіт, більшість з яких тематично пов’язані з Україною, Росією та
    Казахстаном. Щедра палітра малярських жанрів, в яких він працював: портрети,
    композиції на міфологічні, історичні теми та про кожноденне життя, пейзажі,
    малюнки з історичними памятниками є свідченням різноманітності проблем, що
    хвилювали українського живописця.»- зазначила пані викладач. Вона завершила
    виступ словами митця з його «Щоденника» про своє покликання до малювання: «Є дивним все таки це всемогутнє покликання.
    Я добре знав, що малювання є моєю майбутньою професією, моїм хлібом насущним. І
    замість того, щоб освоїти його глибокі таємниці, до того ж під наглядом такого
    професора, як невмирущий Брюлов, я складав вірші, за які мені не те, що не дали
    ніяких грошей, але й ще в кінці кінців позбавили волі…»

    На щастя, щоб не робив Тарас Григорович Шевченко – чи
    малював чи вірші складав, у нього виходили роботи красиві, але й правдиві;
    легкі, але й глибокі; гармонійні, але й з особливими рисами. Як лірика так і
    живопис Шевченка пережили свого творця і свій час. Ці витвори мистецтва непокірного
    долі Тараса Григоровича продовжують знаходити відгуки у його нащадків різного
    рівня освіти, різного розвитку і походження. В його творах українці звідусюди
    бачуть правду, знаходять цілі і вчаться вірити – нам вдасться втілити у життя Кобзареві
    пророцтва:


    І на оновленій землі


    Врага не буде, супостата,


    А буде син, і буде мати,


    І будуть люде на землі.

    ( Автор: Ольга Сенишин)

  • Туристичний Клуж

    Туристичний Клуж

    Сьогодні ми подорожуємо
    центрально-західною частиною Румунії, повітом
    Клуж. Клуж-Напока, адміністративний
    центр повіту, є одним з найважливіших академічних центрів і був оголошений Європейською столицею молоді в 2015
    році. Ми рушимо з цього особливого міста до найпривабливіших
    туристичних визначних пам’яток повіту. Карін
    Елізабет Ханн із Центру туристичної інформації міста Клуж-Напока каже, що місто має дуже щедру туристичну пропозицію. Багато в чому це
    пов’язано з особливим шармом, наділеним майже двох тисячолітньою історією.
    Таким чином, історичний центр міста може стати ідеальною відправною точкою для
    будь-якого туриста, який має в
    розпорядженні кілька маршрутів: Він може обрати різні маршрути: готичний Клуж, барочний
    Клуж або маршрут історичних площ, маршрут релігійних будівель та палаців. Безперечно, Клуж-Напокає одним із найбільш доступних і привабливіших міст Європи, будучи включене до багатьох європейських та
    світових списків, що стосується якості життя,
    міської та молодіжної політик. Наше місто має майже
    всі інгредієнти, які повинні бути привабливими для туристів. Середньовічне місто розвинулося всередині укріпленої фортеці з вежами
    та бастіонами, подібно іншим старим містам Трансільванії. Клуж-Напока стало потім містом, населеним переважно угорцями та
    румунами, а після Першої світової війни стало частиною Королівства Румунія.



    Ми продовжуємо уявну подорож разом із Раїсою Лошонці з Національного центру туристичної інформації Клузького повіту: Головною площею, яку
    слід відвідати, є Площа Унірій (Об’єднання),
    основною туристичною атракцією якої є
    католицький собор Св. Михайла. Це важлива готична споруда з
    вежею заввишки 80 метрів. На цій же площі розташований монументальний ансамбль
    Матья Корвін, в якому
    представлений угорський король Матья Корвін,
    який народився в Клужі, у будинку, що знаходиться менш ніж за 500 метрів від пам’ятника. На площі Унірій також знаходиться Художній музей, важливий палац в стилі
    бароко, в якому зберігаються важливі колекції мистецтва Трансільванії. Подорож слід продовжити Етнографічним музеєм
    Трансільванії з великою кількістю експонатів народного вбрання. Розділ цього
    музею просто неба називається Етнографічним парком. Тут ми знаходимо багато
    традиційних дерев’яних будинків, але також церков.


    Переважна більшість будівель в
    Клуж-Напоці відремонтовані за програмою, започаткованою
    кілька років тому, і перебувають у приватній власності. Отримавши
    доступ до європейських коштів, чимало
    будинків було модернізовано.
    Наприклад, цього року було урочисто відкрито першу вулицю смарт в Румунії. Вона має зрошувальну систему з датчиками, сучасний пішохідний
    коридор, з пріоритизацією немоторизованих транспортних
    засобів. Місцевим жителям та туристам доступні чотири місця для зарядки
    автомобілів та велосипедів чи електричних скутерів, безкоштовний Wi-Fi та
    розетки USB для зарядки мобільних пристроїв. Крім того, система громадського
    освітлення є розумною.

    Карін Елізабет Ханн з Центру туристичної інформації міста Клуж-Напока запрошує нас продовжити подорож: Турист, який приїжджає до
    нас, може знайти повну пропозицію для пригодницького туризму,
    нішевого туризму. Також спостерігається міжнародна тенденція привласнення
    традиційних цінностей. Існує тут Край блакитного метелика, який є брендом мікрорегіону та об’єднує 12 комун з Долини річки Сомешул Мік. Цей бренд просуває природну та антропогенну спадщину, а також
    місцевих жителів. Організовуємо тут кілька місцевих фестивалів, такі як Фестиваль сливового повидла, підготовленого за традиційною технікою, на дровах, без добавлення цукру. Організовується Фестиваль лаванди, а також пікніки в традиційних домашніх
    господарствах, традиційні або аристократичні страви, танцювальні табори та
    багато іншого. Потім я б згадала про Край Калата, територію заселену переважно етнічними угорцями, яка включає західну частину Клузького повіту та частину півдня Селажського повіту. Він дуже відомий прикрасами
    місцевому народного вбрання, а
    також традиційними місцевими господарствами. І
    останнє, але не менш важливе, я б рекомендувала фортеці, побудовані в Краю
    Калата: фортецю Болога, фортецю Агірешу, фортецю Літень, фортецю Фетей
    або фортецю Джілеу. Маємо також місцеві
    саксонські музеї, які є унікальними в цій частині країни, такі як Музей Буйвола у комуні Бачу, Архаїчний музей у селі Влаха та Водяний млин у селі Болога.


    Інші туристичні маршрути
    включали б Екуменічний Клуж, туристи можуть
    обрати маршрут укріплених церков
    або дерев’яних церков. А якщо ви любите зимові види спорту, то в горах Апусень ви знайдете гірськолижні траси. Раїса Лошонці з Національного центру
    туристичної інформації повіту Клуж
    представляє нам інші два туристичні напрямки: Соляна шахта Турда – це
    справжній музей видобутку солі в Трансільванії, який є водночас сучасною базою
    лікування респіраторних захворювань. Тут ви знайдете безліч можливостей для
    дозвілля, включно для дітей. Туристи
    також можуть спуститися до підземного озера у шахті
    Терезія для прогулянки на човні, а неподалік розташована Ущелина Турзі, визначна природна пам’ятка зі своїм скелястим ландшафтом розміром у 2 км та з вертикальною висотою близько 200 метрів. Любителі адреналіну можуть займатися тут скелелазінням, тут будучи влаштований маршрут Віа Феррата. Паралельно
    з Кеїле Турзі знаходиться ще одне відоме місце
    призначення Кейле Туренілор.


    Карін Елізабет Ханн з Центру туристичної інформації міста
    Клуж-Напока запрошує вас поглянути на веб-сайт visitcluj.ro, перекладений на
    декілька міжнародних та регіональних мов. Крім того, якщо ви дійдете до
    туристичного інформаційного центру, у вас буде безкоштовний доступ до Інтернету
    та до бази даних про місця розміщення та організатори заходів. Ви також
    отримаєте карти, листівки та брошури англійською, французькою, німецькою,
    італійською, іспанською, угорською, польською, китайською, японською, турецькою
    та корейською мовами.