Tag: революція

29 років тому Румунія визволялась разом з іншими країнами Центральної та Східної Європи від тиранії комуністичних режимів і повернулася до демократичної нормальності, яку вона втратила наприкінці Другої світової війни. У Тімішоарі, Бухаресті, Яссах, Клужі, Брашові, Сібіу та інших містах румуни вийшли на протести за свободу та права. Це був чудовий момент цього покоління, яке завершувало століття терору, масових вбивств та болю. Ті, хто брав участь у масових протестах астрального 1989 року, вимагали від своїх імен, їхніх попередників, тих, хто більше не міг говорити, всіх померлих без могил права на гідне життя.

В останні дні 1989 року люди з ентузіазмом брали участь у народженні нової Румунії. Поетеса Ана Бландіана була однією з перших інтелектуалів, які виступили на румунському громадському радіо 22 грудня 1989 року, коли диктатор Ніколае Чаушеску втік з вертольотом з даху будівлі ЦК КПР: Друзі, я приїхала на радіо з Площі Палацу, де я була поруч з десятками тисяч людей, котрі не могли повірити, що вони переживають такий день. Дуже важко повірити в те, що через стільки років приниження, ми самі, без жодної допомоги, змогли це зробити. Мертві у Тимішоарі та Бухаресті раптом дали нам впевненість у нас і сили бути гідними.

Румунська революція забрала життя близько 1200 людей, будучи найкривавішим переходом від тоталітаризму до демократії в 1989. Історик Йон Скурту був директором Інституту революції, і він відповів на запитання чому КПР не мала реформатора, здатного вимагати усунення Чаушеску від керівництва та забезпечення мирної зміни режиму?: Чаушеску утверджував йому відданих людей, у яких бракувало хребта. Ми читаємо, наприклад, мемуари Думітру Попеску, члена ЦК РКП, в яких він розповідає, що на засіданнях цього органу говорив тільки Ніколає Чаушеску. Всі інші слухали, і він залишав ці засідання з головним болем, та йшов пішки до району Прімевері, де він жив. Звичайно, у нього не було проблем, що займаючи таку посаду він несе відповідальність. Якщо тільки Чаушеску говорив, а інші повинні були слухати, завдячувалось і тим, хто погоджувався з цією ситуацією, на мою думку. Найбільш вражаючим моментом був той, коли Чаушеску обурений, що не були прийняті рішучі заходи проти демонстрантів в Тімішоарі, сказав: «Я не можу працювати з цим Виконавчим Політичним комітетом, оберіть собі нового генерального секретаря.» Але всі вони сказали: Не покидайте нас, просимо вас, ми вірні вам, залишимося з вами, ми залишимося на чолі з вами.» Навіть в останній момент, я б сказав, ніхто не відважився сказати: ми згоджуємося з вашою відставкою. Створимо колективне керівництво, повідомимо народ, який повстав, що Чаушеску подав у відставку. Можливо, розвиток міг бути зовсім іншим, і можна було уникнути кровопролиття, яке послідувало. Опортунізм цих людей відігравав дуже важливу роль у розгортанні драматичних подій.»

Судовий процес Елени і Ніколає Чаушеску 25 грудня 1989 був одним з найбільш важливих моментів революції. Двоє тиранів, які тримали Румунію в холоді та голоді протягом майже 25 років, були засуджені до страти. Але незабаром після цього з’явилися шкодування з приводу страчення подружжя Чаушеску, і сам процес, який встановив правду, опинився під загрозою. Політолог Йон Статомір факультету політичних наук Бухарестського університету вважає, що відношення багатьох людей до надзвичайно жорсткого періоду, якого вони пережили було поверховим, і їх пам’ять стала, після порятунку від злого, поблажливою: Це акт, через який ми не можемо відірватися від комунізму. Якраз та страта показує глибоку безперервність між комуністичним режимом та режимом Ілієску. Іон Ілієску – це вираження спроби румунів відірватися від комунізму, але не роблячи нічого у цьому напрямку. Типова спроба посткомуністичних суспільств зберігати невинність, якої вони більше не мають. Всі ті, хто пережив комунізм, вже не є невинними, наївними. Незважаючи на те були вони жертвами, або катами, чи вони були в сірій масі тих, хто жили у «невідповідний період.» Тоталітарні режими вкрали невинність людей. І це я вважаю головним, щоб зрозуміти дуже складне відношення народів Східної Європи і народів Радянського Союзу щодо комунізму. Комунізм – сорочка Нессуса, яка прилипає до тебе, і коли ти хочеш скинути її це пече тебе.

Незважаючи на те, що минуло майже три десятиліття від її спалаху, румунська революція у грудні 1989 р. залишається в пам’яті покоління, оскільки вона все ще впливає на сучасність. І ,можливо, так буде, до тих пір, поки покоління, котрі не пережили її безпосередньо, будуть вшановувати її інакше.

Румунська революція – 29 років Щороку румуни вшановують пам’ять жертв антикомуністичної революції в грудні 1989 року. Деякі люди болісно переживають оті моменти, незважаючи на те, що відтоді минуло 29 років. Президент Клаус Йоганніс поклав квіти до пам’ятника, що на Університетській площі в Бухаресті, в пам’яті жертв, а сенатори та депутати вшанували пам’ять жертв хвилиною мовчання.

У четвер, у Тімішоарі був відзначений День Перемоги. 20 грудня 1989 року, після кількох днів репресій з боку комуністичної влади, жителі Тімішоари вийшли масово на протести. Військо пішло у казарми, а з Оперного балкону Тімішоару було оголошено першим вільним від комунізму містом в Румунії.

Для того, щоб відзначити цей момент, пролунали сирени в четвер у центрі цього західного міста, де 29 років тому спалахнула іскорка антикомуністичного повстання. Тут спалахнув спонтанний протест у відповідь на спробу режиму виселити реформатського пастора Ласло Тьокеша. Він критично висловився щодо режиму в міжнародній пресі, що влада сприйняла як підбурювання до етнічного розколу. 17 грудня протест поширився до центру міста, ставши головною сценою антикомуністичних протестів, що було немислиме в ті часи. Зіткнувшись із безпрецедентною ситуацією, влада наказала армії вийти на вулиці, на яких вже знаходились співробітники політичної поліції режиму Секурітате.

Було жорстоке втручання внаслідок, якого загинуло десятки людей. Для повного усунення слідів репресій, трупи були взяті з моргу госпіталю і відвезені до Бухареста, де їх спалили в крематорії, а поспіль кинули у канал, що знаходився поблизу, в рамках операції символічно називаної Роза. 21 грудня антикомуністичне повстання поширилося на Бухарест і завершилося 22 грудня втечею диктатора Ніколає Чаушеску та його дружини Єлени. Пізніше вони були затримані і страчені на Різдво, після короткого судового процесу. У грудні 1989 року в Румунії загинуло понад 1 000 людей, принаймні 3 000 отримали поранення. Минуло 29 років після революції, слідство прокурорів ще не завершено, а винуватців не покарано.

Закрита, справа про революцію була відновлена в 2017 році після того, як судді виявили поверховість у розслідуванні. Військові прокурори оголосили про продовження кримінального слідства за злочини проти людства. Вони стверджують, що для збереження влади нове політичне та військове керівництво після 1989 року спричинило вбивство або позбавлення волі великої кількості людей. Президент Асоціації 21 грудня 1989 року Дору Марієш каже, що для героїв революції можна зробити одне: встановити правду.

29 років тому на вулицях міста Тімішоара, що на заході Румунії, перші жертви загинули від куль оскільки осмілились піднятися проти комуністичної диктатури Ніколає Чаушеску. 17 грудня 1989 року за його розпорядженням було відкрито стрілянину по демонстрантах: 58 людей загинули та сотні отримали поранення. У понеділок, у пам’ять про мучеників-героїв, в Тімішоарі було оголошено траурний день, а прапори були приспущені. Було відслужено панахиду в Кафедральному соборі, а потім покладено квіти до Пам’ятника розп’яття.

Відслужено також панахиди на кладовищі Героїв і Церкві Мучеників, а ввечері, на сходах собору, було вшановано хвилиною мовчання героїв, які віддали своє життя за свободу. На вихідні на площі Перемоги в місті були запалені Лампадки безсмертя, та відбувся пам’ятний концерт. Багато жителів Тімішоари взяли участь у марші: вирушили з лампадками та прапорами з Площі Марії, де 29 років тому розпочалася антикомуністична революція. Вони пройшли площею Перемоги і дійшли до Кладовища Героїв, де вшанували загиблих хвилиною мовчання. Марш відбувається щороку під гаслом Герої ніколи не вмирають.

Хоча від революції минуло майже три десятиліття, спогади про ці дні залишилися в пам’яті колишніх бійців, спадкоємців мучеників- героїв, а також простих жителів Тимішоари, які також приїхали і цього року, щоб згадати про початок вуличних демонстрацій, що призвело до падіння комуністичної диктатури. Один з учасників розповідає: Все почалося на площі Марії і поширилось до центру міста де кричали Геть диктатора, і все місто повстало.

Більшість з тих, хто нині присутній на вулицях Тимішоари, не соромляться висловити своє невдоволення тим, що навіть через майже три десятиліття після падіння комунізму деякі ідеали революції не були здійснені. «Я – Думітру Колібан, представник Асоціації 16 грудня 1989 року у Тімішоарі. І ось, через 29 років, я дуже шкодую, що для країни та народу не сталося так, як ми тоді хотіли, але маю надію, тому що я знаю наскільки сильними є румунський народ, і дивлюся з надією в майбутнє.

Румунська революція почалася 16 грудня і, на мій погляд, як всі революції, ще не закінчилася. Я хотів достойного життя, на жаль, багато румунів не мають достойного життя. І тоді нема поваги до пролитої крові».

Вшануванні заходи пройдуть у наступному періоді в Бухаресті, де 29 років тому Революція в Тімішоарі поширилась і на столицю.

Французька революція була найважливішим процесом XVIII століття, процес який призвів до найбільшої трансформації європейських суспільств. Нічого, що було раніше встановлено в культурі та європейській цивілізації не залишилося недоторканим ефектами 1789 року: від менталітету та соціальних структур до утопічних програм та мобілізації для реальних політичних проектів. Румунські князівства знаходилися з географічної, політичної та економічної точок зору, а також менталітету у східному просторі, контрольованому Османською імперією. XVIII століття було відомим в румунській історіографії «фанаріотським століттям», назва, що походила від кварталу Фанар в Константинополі, де мешкали греки, та звідки походили принци, які призначалися займати найвищі посади в Яссах і Бухаресті.

Наприкінці епохи Просвітництва ідеї модернізації, які народилися на Заході, почали поступово проникати на Схід, де пристосовувалися до місцевих устремлінь. Незважаючи на те, що не був близьким до Заходу, враховуючи соціальну та економічну структури, політику або релігійний вплив, румунський простір резонував шляхом культури з тим, що відбувалося в Франції. Історик Джорджета Філіті вважає, що в Бухаресті, в столиці одного з румунських князівств, культура зробила те, що не зробили інші види пізнання: Вплив французької революції відчувається в Бухаресті. Тут був добрий клімат, це інноваційні ідеї, які почали проникати. Треба сказати, що господарі-фанаріоти були освіченими. Коли перекладаєш Мольєра, коли тобі відомий Вольтер, коли пишеш доповідь про шкідливу дію тютюну, коли у тебе бібліотека рукописів, якими цікавився король Франції, треба дати собі справи, що існував якийсь культурний клімат. Йдеться про Маврокордата, у якого було все це. Тому що революція або її ідеї не можуть проявитися в непрозорому просторі, де світ не може прийняти їх.

Французька революція в Бухаресті була зовсім не схожою на ту, якою вона була насправді. Треба сказати, що це була агітація еліт та залежала від особистості окремих людей. Джорджета Філіті: З іншого боку, треба знати, що все було на рівні еліт, це не було загальне явище, яке залучило всі соціальні категорії. Об’єднувальним елементом був дуже цікавий персонаж Балкан, Рігас Велестінліс. Деякі люди вважають його арумуном, він походив з Велестіон, недалеко від Волосу, якого я відвідувала та який дуже схожий на румунське село. Його також вважають греком й це правильно. Але все його активне життя пройшло тут у Волощині, та всю свою працю розгортав у румунському просторі.

Поширення французької революції в Європі відбулося завдяки революційному імпульсу. Республіканська Франція поширює свої гуманістичні ідеї у всіх кардинальних точках. На Сході, на околиці Османської імперії, французькі дипломати знаходять простір, який готовий прийняти ідеали їхніх країн. Джорджета Філіті: Французький вплив здійснюється у кількох формах. З одного боку, наявний французький революційний рух, є й персонажі, які прибули звідти, є й дипломати. Відразу ж після війн, що завдали шкоди Румунським князівствам, між росіянами, турками та австрійцями відкриваються консульства: австрійське, російське. Французи також намагалися прибути сюди з такою дипломатичною формулою. І сталося, що французькі дипломати, які прибули до Бухареста, були революціонерами. Клод-Еміль Годан, Карра Сен Чір мають розмови з боярами та дворянами. Французькі купці, серед яких Гортолан, який відкриває перший магазин в Бухаресті, прибули ще в 1798 році. Ідеї французької революції під гаслом Свобода, Рівність і Братерство були добре прийняті в країні з метою повторення того, що сталося в Франції.

Румуни у XVIII-му столітті, хоча відкриті до нових ідей, до щедрих ідей та програм французької революції, знаходилися все ж таки на краю Європи і не могли мати ті самі прагнення, як громадяни Франції. Але французькі революційні ідеї були пристосовані до місцевих умов, як відмітила й Джорджета Філіті: Зрозуміло, що крім моментів ейфорії після повалення монархії, в Франції слідував й терор та інші абсолютно ганебні речі. У Волощині ставилося питання повстання християн проти османського панування. Повертаючись до цього цікавого персонажа Рігаса Велестінліса, який був у Волощині секретарем та повірником тамтешніх вельмож та займався літературою, слід уточнити, що він розробив Конституцію, яка була діючою для всіх народів Балкан, без того щоб уточнив їх роль з наголосом на визволення з ярма Османської імперії. Його життя завершилося трагічно, австрійці передали його до рук Паши в Белграді, який задушив його у 1798 році у фортеці Калемегдан. Однак, поштовх до революції був перенесений та почався тут, розвиваючи певний настрій. Було лише кілька таємних організацій, серед яких товариство Товаришів. Це було свого роду початок таємного товариства Етерія, з осідком у Одесі, яка зробила дещо у 1821 році. Ці таємні організації залишилися такими як вони були, секретними, але й вони створили певний настрій під впливом французької революції.

Французька революція в Бухаресті була вираженням оновлення, якого ті часи пропонували
румунському суспільстві наприкінці XVIII-го століття. Однак, помітна відповідь відбулася через
майже 50 років, у 1848 році.

Президент Румунії
Клаус Йоханніс дав згоду на притягнення до кримінальної відповідальності колишнього
глави держави Йона Ілієску, екс-прем’єр-міністра Петра Романа та колишнього віце-прем’єра
Джелу Войкана Войкулеску у справі за фактом подій, що сталися під час Антикомуністичної
Революції в грудні 1989 року.

Вони можуть тепер бути заслухані прокурорами та
постати перед судом за злочини проти людяності, вчинені з 22 по 31 грудня 1989
року, коли входили до складу Ради Фронту національного порятунку, що тоді був
виконавчим та законодавчим органом влади.

Наприкінці минулого
року Генеральна прокуратура оголосила про виявлення нових доказів, які несуть у
собі інформацію, здатну пролити світло на події майже тридцятирічної давності.
За даними прокурорів наявність ознак диверсії не викликає сумнівів, вона мала
комплексний характер і проявилася на кількох планах та була головною причиною
численних смертей, тілесних ушкоджень і матеріальних збитків.

Докази свідчать про
використання різних механізмів постійної дезінформації, що мали особливо
серйозні наслідки, поширеної за допомогою суспільних радіо і телебачення, які
в комуністичні роки були під суворим контролем комуністичної влади, а також через
військові засоби комунікації, в
результаті чого на загальнонаціональному рівні розпочався відомий терористичний
психоз. Так само, кажуть прокурори, був виявлений спосіб видання низки диверсійних
військових наказів з особливо серйозними наслідками. Йон Ілієску був,
починаючи з 22 грудня 1989 року, головою Ради Національного фронту порятунку, який
фактично був органом виконавчої та законодавчої влади після арешту диктаторського
подружжя Чаушеску.

Рада Фронту
національного порятунку діяла як уряд до 27 грудня 1989 року, коли президент
Ради отримав роль глави держави, а законодавчі та виконавчі повноваження ради
були відокремлені. Петре Роман був офіційно призначений прем’єр-міністром, а Джелу
Войкан Войкулеску став віце-прем’єром нового уряду Румунії. Останній ніяк не
відреагував на рішення президента. Перші два, однак висловили обурення запитом
прокурорів та рішенням президента, особливо Петре Роман, який стверджує, що сам
міг загинути під час антикомуністичної
революції в Бухаресті. Колишній президент Йон Ілієску піддав критиці те, що він
назвав «месницьким» шоу та пошуком «цапа відбувайла». Він вважає, що результати
провадження не мають нічого спільного з розкриттям правди про грудневі події
1989 року, про які ніхто навіть тоді не мав чіткого уявлення.

За офіційними даними під
час Антикомуністичної революції в грудні 1989 року загинуло понад 1000 осіб, близько
3000 одержали поранення, при чому більшість після падіння режиму Ніколая Чуаушеску. У
Центральній та Східній Європі Румунія стала єдиною країною, в якій перехід від
комуністичної диктатури до демократії супроводжувався кровопролиттям. Давність
не застосовується у разі вчинення злочинів проти людяності, а встановлення та
притягнення до кримінальної відповідальності винних, навіть і через тридцять
років, допоможе реабілітувати румунське правосуддя.

Одна з найважливіших подій
Румунської революції наприкінці 1989 року сталася на Різдво – 25-го грудня.
Саме в цей день відбулася судова справа, було винесено смертний вирок та
страчено комуністичного лідера Ніколая Чаушеску та його дружину, яких
спеціальним судом було визнано винними у загибелі понад 1100 осіб з 16 по 25
грудня. Суперечливий судовий розгляд мав стати переломним моментом, початком
нової епохи і відродження суспільства, травмованого упродовж 45 років постійними зловживаннями й
позбавленнями елементарних прав та умов для життя.

Але суд над подружжям
Чаушеску перетворився на щось, що в наші дні викликає у більшості румунів
почуття відрази. Поспішність, з якою були осуджені та розстріляні Ніколає та
Елена Чаушеску, а також подальші події посткомуністичної політики, зробили цей
процес протилежним тому, чим він мав бути: орієнтиром ностальгії замість
відчуття полегшення, неприємною згадкою про початки нової румунської
демократії, замість гарних спогадів про героїчне повстання народу проти
комунізму.

Історик і політолог,
викладач Бухарестського університету Йоан Станомір вважає, що хід і наслідки
судового процесу над подружжям Чаушеску 25 грудня 1989 року було продовженням
комуністичної юридичної практики. Це було зведенням рахунків, що нагадувало
про ленінсько-сталінські суди, з одного боку, і те, як в країнах
Субсахарської Африки страчують повалених диктаторів. Цей суд не мав нічого
спільного ні з ідеєю законності, ні з ідеєю вирішення проблем минулого. Цей
псевдосуд, цей маскарад, зумів лише відсунути на другий план необхідність
вирішення проблем минулого, відповідальності за минуле. Ніколає Чаушеску, якщо
говорити класичною політичною термінологію, став цапом-відбувайлом, і як
цап-відбувайло дозволив решті нації реабілітувати себе кинувши всю провину на
Чаушеску. Цей процес має низку делікатних проблем. Перш за все правова
кваліфікація дій Ніколая Чаушеску несе фантастичний характер. А по-друге, не
має ніякого сенсу розглядати його з точки зору вимог верховенства закону,
оскільки цей процес об’єднав в собі першу, апеляційну та касаційну інстанції. Це
був революційний суд, який нагадує мені про дії Всеросійської надзвичайної
комісії під час червоного терору.

Після 25
грудня 1989 року багато говорилося про необхідність проведення справжнього суду
над Ніколає Чаушеску. Ми запитали Йоана
Станоміра чи в тодішніх революційних умовах можна було провести
справедливий суд. Чи могла румунська нація виглядати інакше в 1989 році? Чи
могла румунська держава виглядати в 1989 році інакше, ніж банди розбійників,
які влаштовують розборки між собою? Якби усе було по-іншому, й румунський
комунізм виглядав би інакше. Процес над Чаушеску – це останній твір Чаушеску.
Йому вдалося перетворити державу на купу головорізів та співучасників, а ці
головорізи та їх співучасники ліквідували свого боса. Ніколає Чаушеску є
відповідальним не за геноцид у термінології міжнародного права, а за створення
та керівництво незаконного та кримінального режиму, говорячи офіційною правовою термінологію румунської держави. Отже, що б зробила пристойна країна з Ніколаєм Чаушеску? Надала б йому можливість, яку він, як комуніст, не надав іншим: скористатися правом на справедливий суд, в
результаті якого він, мабуть, був би засуджений до довічного ув’язнення. Інакше кажучи, Ніколає Чаушеску в будь-якому випадку
був би засуджений пристойним судом до дуже тривалого позбавлення волі.

Суд на
подружжям Чаушеску був моментом, коли румуни мали б подивитися в очі владі,
яка принижувала і знущалася над ними протягом 45 років. Ця подія мала стати
моментом істини і нагодою порвати з кошмарним минулим. Але цього не сталося, -
каже Йоан Станомір. Це акт, яким ми показали, що не можемо
відірватися від комунізму. А власне страчення показує глибоку безперервність
між комуністичним режимом та режимом Ілієску. Йон Ілієску – це вираженням спроби
румунів відірватися невідірвавшись, типової спроби посткомуністичних суспільств зберегти невинність, якої немає. Усі ті, хто пережив комунізм, вже не
є невинними. Незалежно від того, чи були вони жертвами, чи були вони катами, або
знаходилися в сірій масі тих, хто жив у неспокійні часи. Тоталітарні режими крадуть у людей невинність. І це, на мій погляд, є основним способом розуміння дуже
складного ставлення до комунізму народів країн Східної Європи та народів колишнього Радянського Союзу. Комунізм – це Нессова сорочка, прилипла до тіла, а коли хочеш її зняти, пече.

25 грудня 1989 року це день, коли зустрілися ностальгія, розчарування і почуття приреченості. Примара Чаушеску досі блукає Румунією, нагадуючи про недостойний, але типовий для тих часів суд.

З моменту свого створення в 1928 році Румунське товариство радіомовлення не пропустило жодної важливої події в історії Румунії. Перед радіомікрофоном з’явилися королі, політики, культурні діячі, художники, прості люди, щоб розповісти румунам про важливість моментів, яких вони переживали. Румунське товариство радіомовлення не могло пропустити антикомуністичну революцію в грудні 1989 р., момент, який воно пережило з максимальною емоцією.

Радіо, а пізніше телебачення вважалися ключовими державними установами щодо передачі інформації населенню. На жаль, Радіо Румунія стало грубим пропагандистським інструментом в руках комуністичного режиму після окупації країни радянською армією та встановленням силою комуністичного режиму. У 1980-х роках, як на радіо, так і на телебаченні, режим пропагував культ особистості пари Єлени та Ніколає Чаушеску. Крім щоденних хронічних недостатків, культ особистості був найважчим для більшості румунів.

16 грудня 1989 року люди вийшли на вулиці в місті Тимішоара за свободу і усунення репресивного комуністичного режиму, який протягом 45 років спричинив економічну катастрофу та людські трагедії. Після кривавого придушення тімішоарських демонстрацій, 21 грудня, жителі Бухареста, які зібрались на мітинг, щоб підтримати Ніколає Чаушеску, повернулись проти нього. Отож почався грандіозний момент історії другої половини ХХ століття.

В архіві Румунського товариства радіомовлення звукові документи зберегли величезні громадські емоції. Голоси звичайних людей і журналістів передавали ентузіазм щодо великої зміни, що мала місце: від відчаю та браку надії до звільнення і відродження. З 22 по 25 грудня 1989 року була безмежна радість румунів, котрі здобули свободу, радість, яку Радіо Румунія зберегла назавжди. Радість, яка розпочалася 22 грудня 1989 року об 12.30, радість, що охопила всіх, хто увійшов в студію радіо. Еуджен Дікісяну, фоторепортер газети «Скинтея-Іскра» Комуністичної партії Румунії, був одним з перших, хто виступив перед мікрофоном звільненого Радіо Румунія: Хай живе Румунія! Хай живе вільна Румунія! Шановні люди, дорогі румуни! Мені важко передати словами те, що я бачу. Я не вірив кілька хвилин тому, що зможу пережити, почути і передати вам, те, що я побачив сьогодні тут, тепер, і в очах всіх моїх колег, що навколо мікрофона: сльози, посмішки, обійми.

Поетеса Ана Бландіана була однією з перших інтелектуалів, які розмовляли на Радіо 22 грудня: Друзі, я приїхала на радіо з Палацової площі, де я була поруч з десятками тисяч людей, які разом, і кожен окремо, не могли повірити, що вони переживають такий день. Дуже важко повірити в те, що через стільки років приниження, ми самі, не через політичне зобов’язання, не за підтримки інших, більших і сильніших, ніж ми, а самі з нашою власною духовною силою, в яку вже ми не вірили, змогли це зробити. Мертві в Тімішоарі та мертві в Бухаресті раптом дали нам впевненість у нас і силу бути нами.

Барикада революціонерів у ніч з 21 на 22 грудня 1989 року перед залом Dalles в центрі Бухареста була вирішальною для падіння режиму, на другий день, 22 грудня. Анонімна революціонерка нагадала румунам про загибель своїх співвітчизників всього кілька десятків годин раніше: Не забудьмо тих, хто загинув перед залом Dalles. Вони першими померли, вони були молодими, їм було 20 років, на них наїхали машини і бронетранспортери. Ми сховалися від куль під машинами, я не думала, що це справжні кулі. І все ж багато, хто з нас залишилися там, чекаючи дива, що сталося сьогодні. Будь ласка, сьогодні, всі ми, підемо з квітами в руках і покладемо їх перед залом Даллес в пам’ять про тих дітей, які померли за нас».

Також не бракувало процесів свідомості перед мікрофоном. Деякі просили прощення, оскільки вони служили диктатурі і брехали публіці, як сказав диктор Віорел Попеску: Протягом багатьох років я намагався розповісти вам правду, але мені не дали можливість. Мені соромно за все, що я сказав у ці роки про епоху, яка закінчилася. Мені соромно за те, що не зміг донести вам правду. Я намагався принести вам любов та прекрасну музику.

Румунська революція тривала на Радіо Румунія і в наступні дні. Ентузіазм знизився, життя повернулося до нормальності, а деякі навіть не почувались добре, що тоді були такими великим ентузіастами. Але нормальність ентузіазму показує людство кожного з нас, і ніяке посмертне міркування не може змінити інтенсивність моменту.

Криваве повалення комуністичного режиму 28 років
тому і негативний відбиток, що він залишив протягом чотирьох десятиліть на долі
Румунії, виходять на перший план наприкінці кожного року. Очікуване після падіння
Берлінської стіни і усунення тоталітарних режимів у Центральній та Східній
Європі, повалення диктаторського подружжя Ніколає та Елени Чаушеску й остаточне
розлучення Румунії з комунізмом виявилися досить складними.

Парламент, як основний суб’єкт в
інституційній архітектурі демократичної Румунії щороку проводить урочисте засідання в
пам’ять про більш ніж 1100 жертв репресій комуністичного режиму. Серію виступів
на пленарному засіданні парламенту відкрив заступник парламентської комісії
революціонерів, соціал-демократ Адріан Паул Раду: «Факти й незабутні
моменти революції, яка почалася в Тімішоарі, котрі ми зараз згадуємо, є лише
кількома уривками історичної правди про що ми зобов’язані говорити. Для того,
щоб розповісти молодому поколінню, з поваги до героїв революції та з обов’язку не
забувати.»

У свою чергу сенатор від
Націонал-ліберальної партії Марчел Веля сказав, що ми повинні вшановувати
пам’ять героїв Революції. «Румунська революція перемогла страх, перемогла
режим і підняла вільну націю. Пожертва породила демократію. Ми вітаємо силу
нашого народу, рішучість і мужність боротися за людську гідність та наші
невід’ємні права.»

Інший сенатор від Союзу
«Рятуйте Румунію» Влад Александреску сказав, що боротьба за європейську Румунію
– це повага до героїв Революції. «Свобода, конституційна демократія,
верховенство права, незалежне правосуддя, доброчесність і відповідальність при
здійсненні влади – це цінності, за які ми повинні продовжувати битися в
Румунії, щоб по-справжньому шанувати Грудневу революцію, нашу Революцію».

У Бухаресті та інших містах відбулися
заупокійні богослужіння в пам’ять за загиблими, церемонії покладання квітів і
вінків відбулися на Університетській площі столиці, що вважається символом боротьби
проти комунізму, і на кладовищі Героїв Революції. Один з учасників в інтерв’ю
Румунському радіо заявив: «Я втратив 19-річного сина. Ця біль залишиться
назавжди. Вони почали щось, але ми не продовжили їх справу.»

Подібні заходи були організовані і біля громадського радіо та суспільного телебачення, засобів масової інформації, які зіграли
ключову роль у грудні 1989 року.