Tag: традиції

  • Фегераський край

    Фегераський край

    Гори Фегераш є унікальними в Європі. Тут можна побачити безперервні лісові масиви зі здоровими та різноманітними популяціями диких тварин. Це територія з цікавою історією, безліччю форм рельєфу та багатством місцевих культур.

    Про це розповідає директорка з питань комунікацій та розвитку громад Карпатського фонду збереження природи Вікторія Донос. «Географічно територія розтягнута у вигляді смуги. Якщо дивитися з осі схід-захід, то вона має 82 кілометри завдовжки, а ширина варіюється від 12 до 19 кілометрів. Територія охоплює частину повітів Брашов та Сібіу. Її рельєфом є гори Фегераш і великий амфітеатр, що відкривається на північ до рівнини Олтулуй і плато Хиртібачулуй. Тут знаходиться фортеця Фегераш, стародавнє поселення, де колись жили саксонці, або де досі існують їх потужні громади і збереглося багато традицій. Це особлива територія, яка заслуговує на те, щоб нею подорожувати і про неї знали.»

    Перша зупинка нашої віртуальної мандрівки ̶ село Миндра. Тут можна відвідати особливе місце ̶ Музей полотен та історій. «Там ви дізнаєтеся історію цього села, історію еміграції членів цієї громади до Сполучених Штатів у міжвоєнний період, а також як люди поверталися та будували будинки на зароблені там гроші. Якщо ви хочете познайомитися з майстрами, я б порекомендувала вам зупинитися у пана Соріна Петрішора в селі Уча. Він дуже любить старі звичаї. Його будинок ̶ це живий музей, де відбувається діяльність, яка колись відбувалася в усіх будинках румунських селян, від ткацтва до випікання хліба в домашніх умовах. У нього також є місцевий гастрономічний центр, тож, якщо сплануєте подорож заздалегідь, зможете скуштувати традиційні страви. Далі ви можете продовжити подорож до Авріга, де в бібліотеці щотижня проводяться справжні вечорниці. Нічого постановочного – жінки з цієї громади збираються тут, працюють, займаються рукоділлям і спілкуються. Вони не мають спеціально підготовлених пісень, як ми звикли бачити у музеях на виставі вечорниць. Усе відбувається дуже природно, і це чудово, що жінки дістали зі скринь свій традиційний одяг і приходять у ньому на ці вечорниці. Тут, в Аврігу, ви також можете познайомитися з Адріаном Давидом – майстром з виготовлення постолів. Це молодий чоловік, якому ще немає 30 років. Він закохався у цю справу, перетворив одну з кімнат свого будинку на музей і, водночас, навчає народного ремесла дітей, які відвідують Школу ремесел і майстерності, що діє в цій громаді.»

    Край Фегерашу  ̶  це лише частина набагато більшої території навколо гір Фегераш. І вся ця місцевість настільки цікава, що її щорічно відзначають фестивалем. Făgăraș Fest ̶ це фестиваль гір і людей, які живуть у цій місцевості, як каже Вікторія Донос, директорка з питань комунікацій та розвитку громад Карпатського фонду збереження природи. «Фестиваль протягом п’яти сезонів проводився в різних громадах навколо Фегераських гір. Він охопив територію від півночі до південної частини цих гір. Цього року ми хочемо зупинитися в одній громаді, яка стане постійним місцем проведення фестивалю, тому що віримо, що цей захід зможе мати ще більший вплив на життя людей, сприяти економічному розвитку та водночас стати традицією для якогось населеного пункту в Краї Фегерашу або іншої громади навколо цих гір. Ми проводимо конкурс, до участі в якому були запрошені 35 громад, розташованих навколо гір Фегераш, у повітах Арджеш, Брашов, Сібіу та Вилча. Цього разу ми оцінюватимемо всі муніципалітети, які подали заявки, оскільки це був конкурс проєктів. На першому етапі ми оберемо три громади, які відвідаємо, адже для нас дуже важливо побачити запропоноване місце, оцінити відкритість місцевих, дізнатися, які туристичні об’єкти є в цьому регіоні, а також зрозуміти, як місцеві жителі можуть долучитися до організації цього фестивалю.»

    На двох останніх фестивалях також були присутні іноземні туристи, які оцінили, перш за все, багатство вражень, які пропонує цей фестиваль: від природи до культурних вражень. «Вони були здивовані, коли побачили, як багато у нас екскурсій. Наприклад, у нас були програми про птахів, комах, кажанів, ліс, дику природу. Разом із центром гірських пошуково-рятувальних оперцій – Сальвамонт ми пройшли спеціальними стежками в лісі та відкрили для себе особливі місця. Потім дехто спробував пожити в кемпінгу, в наметах, які ми пропонували минулого року під час фестивалю. Інші зупинялися у пансіонатах у цьому районі, або навіть від’їжджали набагато далі від території фестивалю. Житло було заселене в радіусі 50 кілометрів. Я пам’ятаю, з яким подивом і задоволенням вони розповідали про пансіонати, які зберегли автентичний дух, атмосферу місця. Наприклад, вони дуже гарно відгукувалися про будинки в Порумбаку, про дуже смачні сніданки, про артефакти, які вони там зустрічали, і про місцевих господарів. Взаємодія з власниками будинків є дуже важливою.»

    Ще одним проєктом Карпатського фонду збереження природи є створення туристичних пакетів, які включають різні враження від перебування в Країні Фегераш та загалом навколо Фегераських гір, про що ми дізналися від Вікторії Донос, директорки з питань комунікацій та розвитку громад. «Наприклад, у нас є пані Віоріка Олівотто з Ушоари, яка шиє традиційні румунські блузки та є живим людським скарбом. Дуже добре, щоб якомога більше людей дізналися про неї. Це корисно для туристів, які можуть взяти участь у майстер-класах, які вона може організувати, а також залишити щось по собі, щоб пані могла продовжувати свою справу та отримувати підтримку. Далі, в селі Ліса є вири для прання, які визнані світовою спадщиною ЮНЕСКО, одна родина продовжує тут цю традицію, що триває вже кілька сотень років. Туристи мають знати про них і включати в свої подорожі Румунією.»

    Край Фегерашу залишається казковою туристичною місцевістю, де автентичні традиції та захоплюючі краєвиди гармонійно поєднуються. Це ідеальне місце для тих, хто шукає тишу природи та сільську атмосферу.

  • Новорічні традиції, переосмислені?

    Новорічні традиції, переосмислені?

    Святкові традиції, здається, залишаються одними з найбільш збережених донині. З початку грудня на вулиці починають виходити групи колядників, які дотримуються різних архаїчних звичаїв. Тому навіть у великих містах напередодні Нового року можна зустріти колядників з Ведмедем, Козою чи Плугом. Ми запросили соціолога Богдана Войку приєднатися до нас, щоб з’ясувати, чи збереглися у нас зимові традиції.  

     

    Для початку Богдан Войку запропонував нам ретроспективний погляд, щоб зрозуміти походження зимових традицій в нашій країні, зрозуміти, як вони змінювалися і чому: «Суспільства були аграрними, зимовий період був періодом, коли було менше роботи і люди мали більше вільного часу і більше часу для спілкування з іншими. І саме тоді з’явилися ці традиції, ці способи проведення часу з іншими, в яких ми символічно зміцнюємо зв’язок з громадою, зв’язок з тими, хто нас оточує, ми краще ладнаємо і готуємо себе практично до співпраці в подальшому веденні господарства. У наші дні ми вже не є аграрними суспільствами, і ця зимова історія набуває менш символічного значення. Зимова історія насправді стає більше святом, а свято, як і будь-яка людська подія, стало предметом спроби деяких груп спотворити його первісне навантаження. Наприклад, вже в Румунії у 80-х роках, можливо, навіть раніше, у нас була ціла група людей, які намагалися переосмислити традиції в меркантильному сенсі, вони ходили з Козою, Плугом, Сорковою, але насправді вони просили гроші, іноді навіть агресивно, частина цієї історії була розіграна в багатьох румунських містах, особливо на півдні, футбольними командами, які знайшли такий спосіб фінансування своєї діяльності. Зараз у нас фактично залишилися тільки Св. Миколай і ялинка, які також дещо видозмінилися.»

     

    «Погода також проти нас», – додав Богдан Войку, зазначивши, що навіть у селах, куди городяни їдуть на традиційні зимові свята, ці звичаї більше експлуатуються для туризму: «Автентичне явище є досить ізольованим у румунських селах на даний момент. У нас мало реальних даних, на яких можна було б ґрунтувати наші міркування про те, що ця традиція може бути відроджена. Також бракує занепокоєння з боку суспільства щодо традицій, про які йдеться, тому що, якщо подумати, по всій Західній Європі такі традиції постійно зміцнювалися і винаходилися заново. Румунія не дуже цим переймається, вона скоріше меркантильна, вона переймається посиленням цієї грошової експлуатації всього».

     

    Однак ми з радістю спостерігаємо, що з’являються ініціативи, спрямовані на перенесення традиції колядування, цього разу із західним впливом, у дедалі ширший соціальний контекст навколо святкового сезону. З’являється все більше дорослих і дитячих хорів, які співають у торгових центрах, церквах, будинках для людей похилого віку та дитячих будинках. Крім того, традиційними стали ярмарки традиційних продуктів, особливо в тих містах, де не дотримуються традиційного свята Св. Ігнатія (20 грудня), коли ріжуть свиню, а учасники насолоджуються «свинячою милостинею» разом з келихом горілки або коньяку. Також у містах існує сучасна традиція різдвяних ярмарків, деякі з них вже стали відомими на міжнародному рівні, як наприклад, у Крайові, Сібіу, Брашові та Бухаресті.

     

    Ми запитали Богдана Войку, чи можна вважати різдвяні ярмарки однією з нових святкових традицій: «Ми втратили різдвяні та великодні ярмарки, це сталося за часів комунізму. Вони були важливою традицією у міжвоєнний період у трансільванській частині країни, це була традиція, яка існувала століттями. Ми їх втратили, зараз ми починаємо їх відновлювати, але відновлюємо їх без інтеграції з попередніми традиціями. Тут я б очікував, що місцева влада буде більш активною в цьому плані, намагатиметься заохочувати традиції, пов’язані із зимовими святкуваннями. Вони все ще не досягли масштабу традиційних ярмарків у Західній Європі. Але це не означає, що вони погані, це дуже хороша річ, це гарна нагода провести час і вони можуть бути елементом переосмислення традицій».

     

    Для тих з вас, хто хоче бути хранителем традицій, нагадаємо деякі з них. У селах Буковини раніше було прийнято, щоб «люди в масках» ходили в групі таких персонажів, як ведмідь, коза, козел, олень, чудовисько, красивий, чорти, лікарі, ведмідь і т.д. «Ходіння з ведмедем» можна побачити тільки в Молдові, на Новий рік. Ведмедя уособлює хлопчик, одягнений у хутро тварини на голові та плечах, прикрашений червоними китицями на вухах. Під гуркіт барабанів або під мелодію сопілки і за допомогою цимбал, маска бурчить та імітує розгойдування і ривки ведмедя, що символізує очищення і запліднення землі в новому році.

     

    У перший день Нового року люди ходять з «Плугушором» і «Сорковою» – звичаї, які закликають достаток і благополуччя в домі того, хто приймає колядників. Кажуть, що тих, хто не приймає колядників у святкові дні, чекають неприємності та бідність у наступному році.

  • Різвдо у Румунії

    Різвдо у Румунії

    Різдво – одне з найулюбленіших і найочікуваніших свят у році. Це час традицій і звичаїв, що передаються з покоління в покоління. Колядування, прикрашання ялинки, релігійні вистави та щедрі обіди – звичне явище в усіх куточках Румунії, особливо в селах, де звичаї збереглися найкраще.

    Розташований на півночі Румунії, Марамуреш є одним з найпопулярніших місць для зимового відпочинку. Сьогодні ми зупинимося в місцевості, що складається з 12 автентичних сіл, розташованих в долинах річок Мара та Косеу, в оточенні Гутинського гірського масиву. Вони утворюють екодестинацію Марамуреш. Тут нас зустрічає менеджерка Едіт Поп. «Ці автентичні села запрошують гостей провести в них свої зимові канікули. Що це означає? Просто стати частиною сільського життя. Туристів чекають на Різдво та зимові свята, щоб познайомити з місцевими звичаями. Тут дуже багато традицій, які досі зберігаються. Є ті зимові страви, які господині готують з особливою ретельністю. Оскільки ми перебуваємо в екотуристичному регіоні, відпочинок на природі ̶ це те, що ми зазвичай пропонуємо туристам, які приїжджають на відпочинок у мармамуреські села, запрошуємо їх на прогулянки сільськими вулицями. Намагаємося ознайомити їх з унікальністю цього місця, пропонуємо відкрити для себе цивілізацію дерева, місцеву архітектуру села та пізнати цивілізацію сіна по сусідству з селами, на полонинах, всіяних сотнями копиць сіна, адже взимку вони створюють казковий пейзаж.»

    На Різдво старі дерев’яні церкви стають головною визначною пам’яткою в селах Марамуреша. Місцеві жителі та туристи приходять до унікальних релігійних споруд з високими шпилями. «Це, власне, головні принади або атракції для туристів. Їх запрошують взяти участь, разом з місцевими жителями, у всіх святкових заходах. Якщо вони приїжджають трохи раніше на Різдво, то можуть взяти участь у забої свині 20 грудня, у День Ігната. Найцікавішими є Різдво та Святвечір, адже на Святвечір всі будинки освітлені, двері відчинені, а діти та молодь колядують від хати до хати і сповіщають про народження Ісуса Христа. Господарі винагороджують їх калачами, горіхами та яблуками, адже доки на небі не з’явиться світло Ранкової зорі, марамуреське село все ще перебуває в різдвяному пості. Тільки тоді починаються різдвяне святкування. Усе село одягається в традиційні костюми. І туристів, які відпочивають у цьому місці, місцеві жителі одягають у традиційні костюми та запрошують приєднатися до них у цьому святкуванні Різдва Господнього. Наприкінці року є багато розваг, якими можуть зайнятися відпочивальники. Якщо пощастить і випаде сніг, то популярністю користуються катання на санях, запряжених кіньми. Якщо снігу немає, їх замінюють бричкою, на якій туристам показують казкові місця. Марамуреш прекрасний зі снігом, але він не менш красивий і без нього.»

    У цьому омріяному пейзажі виділяються красиво вирізьблені ворота, паркани будинків, всі зроблені з дерева, – каже Едіт Поп, менеджерка дестинації Еко Марамуреш. «Цивілізація деревини, або історія деревини, як ми виклали її в туристичній пропозиції, є культурною основою нашого регіону. Деревина, безумовно, була зручною сировиною в давніх селах. Нескінченні ліси Марамуреша забезпечували місцевих жителів необхідною деревиною. З дерева будували як будинки, так і господарські будівлі, з нього виробляли різьблені ворота. Плетена огорожа також була дерев’яною, і церкви, які є культурною пам’яткою марамуреських сіл, також були дерев’яними. У кожному селі є дерев’яна церква, а в деяких селах їх навіть по дві. До нас приїжджають багато туристів з північних країн, США, Австралії, Ізраїлю. Багато людей приїжджають, щоб познайомитися з Європою і не знаю як, але Марамуреш ніколи не залишається осторонь. Вони зачаровані сільським життям і тут не можна назвати якусь одну річ, яка їм подобається. Це чарівність цього регіону, це спосіб буття, спосіб життя марамуреського села, який досі зберігає свою неповторність.»

    Отець Валеріу Мірча Вана розповів нам про теплу атмосферу зимових свят у Марамуреші. «Є різні специфічні події. Фестиваль звичаїв та традицій Сігету Мармацієй проводиться вже в 55-й раз. Він проходить на третій день Різдва. Крім того, кожен пансіонат, а також органи державної влади, оскільки вони співпрацюють, намагаються подарувати радість, тому що це свято сім’ї та радості, затишної атмосфери, де люди беруть участь у традиціях і насолоджуються гастрономічними делікатесами. До того ж, є складова, призначена для душі, так звана автентична, чиста складова. Це, крім відвідування визначних пам’яток, адже тут є і культурні об’єкти, музеї, дерев’яні церкви, вісім церков Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, монастирі, і Марамуреш одягнений у святкове вбрання. Ті, хто приїде, точно не пошкодують, але для цього їм потрібно зв’язатися з фахівцями, щоб це був справді унікальний досвід у позитивному сенсі.»

    Ми дізналися від отця Валерія Мірчі Вана про важливість ремісників у ці святкові дні. «До святкових туристичних пакетів включені й зустрічі з місцевими майстрами. Дуже важливо не просто відвідати виставку, але й поекспериментувати, самому вирізати тарілку. У нас є мистецтво ткацтва, різьби, розпису на склі, дакійська кераміка. Можна брати участь у майстер-класах за різними напрямками, наприклад, у гончарних майстернях, не на професійному рівні, але просто проекспериментувати. Те, що кожен робить і йому здається цікавим, красивим, він може забрати з собою. Після відвідування храму всесвітньої спадщини ЮНЕСКО ми запрошуємо наших гостей, незалежно від віку, до інтерактивної частини. Діти, дорослі та люди похилого віку можуть взяти участь у майстер-класі з розпису ікон на склі, дізнаються про тутешні традиційні стави, народні костюми, адже зв’язок людини з божественним був завжди. Так вони винайдуть для себе й мотиви, кольори, які мають глибокий символізм.»

    У Марамуреші ви також можете обрати проживання в традиційних будинках, які збереглися такими, якими вони були понад 100 років тому. Інтер’єри є специфічними, з блакитними стінами та маленькими дерев’яними вікнами. Їх прикрашають предмети, виготовлені місцевими майстрами. Ці будинки також можна відвідати, вони відкриті для туристів у будь-яку пору року.

  • Різдвяна ялинка, між традицією та сучасністю

    Різдвяна ялинка, між традицією та сучасністю

    На перший погляд може здатися дивним, але перша різдвяна ялинка в Румунії датується 1866 роком, одним з найважливіших років в  історії румунів, тому що це був початок нової ери, ознаменованої людиною, яка стане їхнім королем – Каролем I. Не минуло й восьми місяців після прибуття до Румунії прусського принца Гогенцоллерн-Зігмарінгенського, як у грудні 1866 року в королівському палаці в Бухаресті з’явилася перша в Румунії різдвяна ялинка, прикрашена ефектними іграшками, привезеними з батьківщини монарха.

    Звичай прикрашати ялинку на свято Різдва Христового, що має германське походження, започаткований у Румунії через королівський дім, був популярним і поширився по всій країні, спочатку наслідуваний міськими елітами, а потім і в селах.

    Але чому саме ялинка, а не інше дерево? Тому що румуни вже надавали їй набагато давніші значення, про які розповідає одна з провідних румунських етнологів, професорка Дойна Ішфеноні: «Не треба забувати, що для нас, румунів, ялиця є священним деревом. Це, якщо хочете, дерево життя, яке з’єднує небо і землю. Це дерево, яке від народження до поховання супроводжує життя людини, будучи прикрашеним, залежно від вікового етапу, по-різному. Саджанець вибирають при народженні, або залишаючи його в лісі, або переносячи ближче до дому. Дерево є своєрідним барометром розвитку дитини. Як розвиватиметься ялинка, так розвиватиметься і дитина, ростиме великою, високою, пухкенькою і, звісно, віритиме в молодість без старості – так само як ялинка ніколи не змінює свого зеленого вбрання, так і «зеленим», залишатиметься майбутній юнак чи дівчинка, який або яка є реципієнтом чи опікуном дерева. Потім, весільне дерево, яке ми всі знаємо, також прикрашають кольоровими папірцями, стрічками, маленькими дзвіночками на верхівці. Так само і похоронне дерево! У випадку неодружених молодих людей його прикрашають чорними китицями, хусткою і дзвіночком, який, коли дме вітер, дзвенить, і вважається, що це друга половина покійного. Отже, для нас, румунів, ялинка має дуже комплексну конотацію.»

    До цих численних значень, якими наділяють ялинку, додаються християнські, з прийняттям румунами цього дерева як центрального елементу святкування Різдва Христового. Християнські конотації ялинки посилюються вибором специфічних орнаментів. Дойна Ісфеноні знову перераховує їх: «Наприклад, гірлянди, спочатку свічки, які ставили на ялинку, надаючи їй казкового вигляду, відсилають до символіки свічки, яка є замінником Ісуса. Віск – це тіло, полум’я – душа. Також яблука, які додавали до ялинки, є чимось більшим, ніж просто прикраса. Червоним яблукам надавали перевагу, щоб їх було якомога більше видно, але вони нагадують про первородний гріх Єви з відомим яблуком і вигнання Адама і Єви з раю. На ялинку також вішали волоські горіхи. Але замотані у фольгу, тому що вони теж представляють, якщо хочете, трохи світла, світла, яке відбивається у внутрішній простір і таким чином додає трохи особливого  блиску. Горіх також є символом у цих звичаях, пов’язаних із зимовим сонцестоянням і християнством. Тому що горіх – це плід, який витримує випробування часом і є вираженням плодючості, багатства, плину часу, на який він не впливає. А з християнської точки зору, маючи в своїй серцевині знак хреста, він також вважається допоміжним у вираженні символізму ялинки як святкування народження Спасителя. Але ядро волоського горіха своєю формою також нагадує мозок і цього разу символізує просвітлення. Це момент, коли ми усвідомлюємо, що на зимові свята, а особливо на Різдво, через народження Спасителя, кожен з нас має обіцянку, можна сказати, відродження. Це час, коли три сестри – Надія, Любов і Віра – супроводжують одна одну, даючи людині додаткову силу, даючи їй, якщо хочете, додаткову енергію і додаткову надію на те, що в майбутньому все буде чудово. Звичайно ж, ялинку увінчує ангел або зірка, яка привела волхвів до Вифлеєму, де в яслах народився Спаситель. Це ще один символ, який додається таким чином.»

    На жаль, каже дослідниця-етнолог Дойна Ішфеноні, багато хто з нас сьогодні випускає з уваги численні конотації різдвяної ялинки, яка із символу перетворюється на звичайну прикрасу. «Якщо ви запитаєте, що означає ялинка для румунів, люди дадуть дуже, дуже різні відповіді, і ви побачите, що ніхто з них не посилатиметься на космічне дерево, ніхто не говоритиме про її прикраси як синкретичне поєднання християнства і дохристиянства, вони матимуть менше інформації, яка підкріплює практику. Це також наше завдання, якщо хочете, як фахівців, нагадувати їм, повертати все це смислове багатство до їхньої уваги і привчати їх до того, що кожен жест має сенс, має значення, має мотивацію, що ніщо не є беззмістовним.»

    Щодо пластикової ялинки, якою дехто намагається замінити живу… «Заміна живої ялинки на пластмасову, на мій погляд є блюзнірством, тому що не можна приносити в хату смерть, треба приносити в помешкання життя, нам потрібне життя, потрібна життєва сила. На мій погляд штучна ялинка не має ніякої цінності. Звичайно, можливо, інший фахівець може мати інші погляди, але загалом, що стосується традиції, то ми намагаємося, наскільки це можливо, повернути цінність і важливість традиції у свідомість людей, пояснюючи їм, чому вони автоматично роблять жести, які вони, напевно, іноді самі дивуються навіщо їх роблять.»

    Різдвяна ялинка – це елемент, який об’єднує сім’ю та близьких осіб, які збираються навколо неї на Різдво, дарують та отримують подарунки, а потім сідають за стіл, повний різноманітних страв, деякі з них спеціально приготовлені саме для цієї події. А потім вітають колядників, які сповіщають про народження Ісуса. І скільки ще можна розповідати про колядки!

    Принаймні в сільській місцевості Румунії на свято Різдва Христового досі зберігаються давні традиції. Більше того, їх шанують. Ось чому Румунія досі – каже професорка Дойна Ішфеноні, серед розпещених країн південно-східної Європи: ансамбль культурної поведінки з довгою історичною лінією дозволяє нам сказати, що в нашій країні Різдво продовжує залишатися тим кроком до святого, який починається напередодні 25 грудня і закінчується 6 січня, святом Хрещення Господнього.

     

  • Традиційні ремесла в Горжанському регіоні

    Традиційні ремесла в Горжанському регіоні

    У 2008 році був офіційно створений Список нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО, відповідно до положень “Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини”, прийнятої в Парижі в 2003 році. З того часу сім румунських звичаїв було зареєстровано в цьому списку. Румунія має у Репрезентативному списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО: Ритуал калушари (з 2008 року), Дойна (з 2009 року), Майстерність Хорезької кераміки (з 2012 року), Чоловіча група колядників, Різдвяний ритуал (разом з Р. Молдова, з 2013 року), Парубкові танці (з 2015 року), Традиційне виготовлення настінних килимів (спільно з Р.Молдова, з 2016 року), Мерцішор –  звичай пов’язаний з 1 березня (спільно з Болгарією, Р.Молдова та Північною Македонією, з 2017 року), Традиції розведення коней породи ліпіцанер (спільно з Австрією, Боснією і Герцеговиною, Італією, Словаччиною, Словенією, Угорщиною, Хорватією, з 2022 року) та Мистецтво традиційної блузки з вишивкою “алтіца” на плечі (спільно з Р.Молдова, також з 2022 року).

     

    І хоча, здавалося б, наша країна мала б добре зберігати елементи народної традиції, тих, кому дійсно вдається передавати традиційні ремесла, небагато.  У Народній школі мистецтв ім. Константіна Бринкуша в Тиргу-Жіу двоє майстрів, які спеціалізуються на деревообробці та гончарстві, розповіли  про свій досвід. Марін Даніель Предуц, який спеціалізується на роботі з деревом, поділився з нами своїм життєвим досвідом: “Це захоплення прийшло до мене нещодавно, близько 3 років тому. Я був за кордоном протягом 8 років, а коли повернувся додому через пандемію, відкрив невелику столярну майстерню. Вирішив спробувати малий бізнес у кризові часи. Поки що я задоволений тим, як розвинувся: окрім ікон, вирізьблених на дереві, тарілок, дощечок, я також будую дерев’яні хатинки, альтанки, гойдалки. Здебільшого це купують люди, які дуже люблять дерево.”

    Наш співрозмовник розповів, що різьблення ікони займає від 20 хвилин до години, але потім її розписують, що займає набагато більше часу, обробляють спеціальним засобом для просочення дерев’яних поверхонь, а потім покривають лаком. Щодо дерев’яних хатинок, то ми дізналися, що простий одноповерховий будинок можна зробити за 7 робочих днів. Вам може бути цікаво, яка робота була найскладнішою з тих, що були виконані до цього часу? Марін Даніель Предуц: “Це був дерев’яний парк, створений коштами з європейських фондів, навколо пансіонату. Великий комплекс з п’яти маленьких будиночків, великої альтанки, печі, сауни, здійснення проєкту тривало півроку.”

    Маріан Меґуряну, інший вчитель Народної школи мистецтв ім. Константіна Бринкуша, який ініціював гурток гончарства в ліцеї імені Тудора Владіміреску, розповів свою історію: “Ми почали з гончарства, неолітичної техніки, ліплення вручну. Я намагаюся розповісти про те, як жили наші пращури, адже багато дітей ніколи не бачили глиняного горщика або глечика. Я показав їм усе це, а їм сподобалося. Дуже рідко зустрічаю молоду людину, яка мешкала у селі і щось знає про гончарство. Коли вони повертаються із задоволенням і не один раз протягом року, це означає, що їм сподобалося, вони приємно провели час, вони приходять відпочити, щоб повернутися додому щасливими. Як я часто кажу, це допомагає їм  з більшою енергією, з більшим задоволенням робити домашні завдання. Іноді вони роблять різні вигуки, коли, наприклад, я їм показав глечик з ручкою та цицькою, як його називають в народі і це було щось особливе! Це виглядало як своєрідна інновація!”

    Маріан Меґуряну розповів звідки він бере глину: “Традиційно люди копали її в різних місцях, де знали, що можна її знайти, зберігали таємницю цього місця і обробляли її кілька разів протягом року. Її залишали надворі, аби вона замерзла, потім заносили в хату, розрізали ножем, кілька разів, місили ногами, поливали водою. Наприкінці робили коржики і загортали в щось, щоб запобігти зневодненню. Зараз ми беремо або з різних заводів вогнетривких виробів, є кілька трейдерів, намагаємося знайти найкраще джерело. Після ліплення його залишають на деякий час сохнути в місці, захищеному від сонця, він має сохнути повільно, інакше він раптово зневоднюється і тріскається. Але ми досі не маємо печі, зараз ми не можемо випалювати в традиційній печі, яку мали гончарі, ми не маємо де її побудувати і не знали б, як нею користуватися. Теоретично ми могли б використовувати електричну піч, як у великих майстернях, але у нас її досі немає. Через колег ми намагаємося знайти когось, хто має електричну піч, або майстра в сусідньому районі, який користується піччю і час від часу випалює вироби.”

    Ці майстри з великим ентузіазмом ставляться до своєї справи, передаючи навички, отримані від своїх попердників, молодим поколінням, і ми сподіваємося, що вони зможуть максимально ефективно зберегти ці ремесла.

     

  • Дойна сьогодні

    Дойна сьогодні

    Другий фестиваль «Туга за дойною», організований асоціацією «Frui Vita», відбувся поблизу «Саду з ліками», що є частиною Ботанічного саду ім. Димітрія Бриндзи у Бухаресті. Це був насичений день для любителів природи та національної культури. А все тому, що головна визначна пам’ятка, «Дойна», лірична, вокальна або інструментальна  мелодія, характерна для румунського народу, з 2009 року внесена ЮНЕСКО до Списку нематеріальної культурної спадщини людства.

    Еусебіу Богдан, віце-президент Frui Vita, розповів про цей унікальний проєкт: «Ідея спочатку належала моїй дружині Йоані, яка є президенткою асоціації. Ми обидва є членами-засновниками і любимо культуру і все румунське. Минулого року ми вирушили в дорогу з ідеєю просування Дойни, яка з 2009 року є нематеріальною спадщиною ЮНЕСКО. Ми дослідили, що відбувається в Румунії та зрозуміли, що румуни загалом люблять спадщину ЮНЕСКО, але ще більше вони люблять її, коли перебувають за межами країни. Вони відвідують все, що пов’язано з ЮНЕСКО, але вони не насолоджуються тим, що Румунія може запропонувати з точки зору спадщини ЮНЕСКО, навіть якщо ми говоримо про матеріальні чи нематеріальні речі. Ми вирушили в дорогу, в основному, з метою просування Дойни і, якщо минулого року ми хотіли розмістити деяку інформацію в цифровому посібнику, щоб кожен міг побачити її в будь-який час, то цього року ми вирішили піти трохи далі, щоб залучити більше різних учасників. Ми переклали цей цифровий матеріал на англійську мову, щоби легше поширювати за кордоном те, що популяризуємо.»

    Традиційно через дойну виконавець виражає свою любов до природи, радість чи смуток, самотність чи обурення. Еусебіу Богдан, віце-президент Frui Vita, розповів нам, що цьогорічний фестиваль приніс багато новинок: «Ми вважаємо, що дойна найкраще звучить просто неба, тому що саме так її завжди співали, і в порівнянні з минулим роком, коли організували захід в Саду Монтеору, цього року ми вибрали Ботанічний сад, відкритий простір, набагато більший простір, завдяки чому змогли урізноманітнити заходи, запросили різних учасників, від дітей віком 3 – 5 років до осіб похилого віку, щоб наше послання досягло якомога більшої кількості людей. Ми почали з різного роду майстер-класів, чи то ремесел, чи то ігор для дітей. І тут я говорю про швейну майстерню, гончарну майстерню, потім майстерню, яка називалася «Театр Лабіринт», дещо незвичану, своєрідну подорож учасників із зав’язаними очима, де вони використовували всі інші органи чуття, окрім зору, під час проходження незвичайного маршруту. А потім, у співпраці з Дитячою комічною оперою, був майстер-клас для найменших, де вони малювали румунські мотиви та знайомилися з традиціями. Це була частина заходу. Потім у нас була виставка картин, яку ми організували з учасниками віком від 14 до 25 років. Темою була «Дойна». Вони виставляли свої картини на полотні або папері. У нас навіть був один учасник, який зробив картини на дереві. Це була виставка просто неба, яка завершилася конкурсом.»

    Картини, представлені на виставці, ілюстрували різні способи розуміння ідеї дойни молодими людьми, переважно мешканцями міст. Наприклад, на одній з картин був зображений молодий чоловік у народному костюмі, який грає на флейті перед комплексом сірих багатопоіверхівок, що символічно виражає ідею звільнення, яке дойна може принести в життя міського жителя. Від нашого співрозмовника ми дізналися, що три картини отримали призи, а деякі навіть були продані. А оскільки це дойна, то не обійшлося без музики. Кульмінацією заходу став концерт Марії Касандри Гауші та Соріна Романеску, які утворюють дует під назвою Nod, а потім Аргату (музикант, який зосереджує свій репертуар на молодому поколінні, який також міксує народні пісні). Тож ми запитали Еусебіу Богдана, чи є дойна засобом лікування душі: «Безумовно, так, як каже Марія Касандра Гауші, Дойна відчувається, і це для тих, у кого є душа, щоб її слухати! І так, це, безумовно, засіб! Я хотів би надіслати тисячі подяк усім учасникам, усім партнерам, усім, хто допоміг нам у цьому проєкті. Ми сподіваємося побачити всіх і наступного року на третьому фестивалі!»

     

  • Національний конкурс «Історія і традиції українців Румунії» (повторення)

    Національний конкурс «Історія і традиції українців Румунії» (повторення)

    Сучавський Національний коледж імені Міхая Емінеску, в періоді 24-26 травня 2024 року, організував у партнерстві з Сучавською філією Союзу українців Румунії, представлена головою Іллям Саучуком, та Міністерством освіти Румунії XIV-ий випуск Національного конкурсу «Історія та традиції українців Румунії», який зареєстрований у Календарі національних шкільних олімпіад та змагань. Конкурс був ініційований шкільною інспекторкою Лучією Міхок.

     

    У змаганні взяли участь 130 учні з повітів Румунії, в яких компактно проживають етнічні українці. Вони представили або надіслали цікаві есе та фотографії, виконали пісні, танці та представили коротенькі вистави про різні традиції, обряди, а також народні костюми, яких вони успадкували від своїх дідів та прадідів. Головною метою конкурсу є збереження етнічної та культурної ідентичності української меншини, заохочення молоді до вивчення традицій своїх батьків та дідів, заохочення їх писати есе про традиції та обряди специфічні їхньому селу, місту або повіту, спілкуватися між собою та ознайомитися з традиціями інших регіонів Румунії, де проживають етнічні українці. Конкурс має чотири розділи: есе, фотографія та презентація певного звичаю чи обряду рідної місцевості, презентація народного одягу. Всі учні отримали диплом за участь, а найкращі есе, фотографії та виступи були премійовані.

    Делія Мартіняк, вчителька української мови Сучавського національного коледжу імені Міхая Емінеску, координаторка конкурсу подає деталі про хід конкурсу та його мету: «Традиції, звичаї, народні костюми та фольклор – це безцінний скарб, який визначає націю, робить її неповторною та безсмертною. Культурні елементи і народні традиції виникли з досвіду і мудрості життя, з радощів і горя людей, з їх надії і туги, з любові до прекрасного. Національний конкурс «Історія та Традиції Українців Румунії» має на увазі заохотити юних учасників намагатися пошукати в «бабусину скриньку з приданим» та знайти фольклор і традиції щоб скористатися цією безцінною спадщиною. За рішенням Міністерства освіти було утворено центральну комісію національного конкурсу «Історія та Традиції Українців Румунії», до складу якої увійшли: голова – доцент Анджела Робу Філологічного факультету Сучавського Університету ім. «Штефана чел Маре»; виконавчий голова – Янко Губані, радник в Міністерстві Освіти, секретар – Сілвія-Коріна Нуцу, директорка Національного Сучавського Коледжу імені Міхая Емінеску; член – шкільний інспектор Ілля Саучук, Сучавського шкільного інспекторату; член – шкільний інспектор Лоредана Чейка, член – Лариса Петрецка, викладачка Педагогічного Ліцею імені Тараса Шевченка Сігету-Мармацієй, член – Валентин Янош, Директор будинку культури студентів Сучавського університету імені Штефана чел Маре», член – Кармен Кришмар, вчителька початкових класів Байнецької середньої школи. Конкретними метами конкурсу були: інтенсифікація стосунків між українцями, які проживають в Румунії через знання специфічних традицій кожного регіону та виділення спільних елементів; виховувати повагу як до цінностей власної культури, так і до цінностей інших культур; сприяння міжкультурному діалогу як процесу, за допомогою якого молодь розвиває здатність діяти в максимально складному культурному середовищі; зміцнення партнерських відносин між школами та представниками повітових організацій СУР-у з метою розвитку добрих відносин. Конкурс проходив у чотирьох розділах: фотографія, есе, презентація певного звичаю або обряду, презентація народного костюму. І цього разу конкурс пройшов успішно. У ньому взяли участь понад 130 учнів середних та старших класів.»

    Александра Беженар учениця XI-го класу Сучавського національного коледжу імені Міхая Емінеску взяла участь у конкурсі у розділі есе: « Участь у ньому була досвідом, який мені подавав безліч яскравих емоцій. Кожна презентація була відкритим вікном у культурне багатство і традицій українського народу. Кожен учасник висвітлював унікальний та захоплюючі аспекти української історії та традицій, від давніх звичаїв до визначних історії подій. Мене захопили сценки про традиційні свята, українська музика і танці, що сприяли кращому розумінню самобутності  та душі цього народу. Центральною темою для реферата та презентації я обрала історію українців села Дерменешті, адже я тут живу і люблю своє село. Це нагадало мені про цінність збереження культури і традицій, адже традиції є невід’ємною частиною нашої ідентичності та допомагають нам зрозуміти звідки ми походимо і хто ми є. Я рада, що проводяться такі заходи, які не дають нам забути про звичаї та цінності наших предків і про унікальність кожного народу.

    Юстина Бабір учениця XII-го класу Сучавського національного коледжу імені Міхая Емінеску отримала першу премію у розділі артистичний момент. Вона виконала пісню «Буковино, ти зелена», яку запрошуємо вас послухати у наступні хвилини.

    Марія Сандуляк, учениця XI-го класу Сіретського технічного коледжу імені Лацку Воде, яку підготувала викладачка української мови Антонета Крайнічук, взяла участь в конкурсі та представила народний жіночий одяг села Шербівці. Ось її думки: «На конкурсі я одягала сорочку, яку вишивала моя сестра. Я теж вишиваю жіночі та чоловічі сорочки. Ми вишиваємо різні моделі на білому полотні. До вишитої сорочки жінки з нашого села одягали чорну оксамитову спідницю також з гарною вишивко. Спідниці підперезали барком. У холодну погоду жінки одягали шкіряний кожух. Кожух успадкувала від моєї бабусі. Йому вже багато років. На голові я мала гарну хустк, яка доповнює народний одяг. На ногаг я мала шкіряні постоли, у які мала вовняні панчохи. Я дуже пишаюся тим, що в нашій сім’ї збереглася ця традиція. Я отримала першу премію за презентацію народного костюма. Я дуже рада тим, що зуміла завоювати це місце. Мене нагородили дипломом та гарною сумою грошей. Хочу щиро подякувати організаторам.»

    Данієла Креженовські, учениця X-го класу, українського відділу Сіретського технічного коледжу імені Лацку Воде, яку підготувала теж викладачка Антонета Крайнічук, зайняла друге місце у розділі презентація українського народного жіночого одягу села Негостина. Вона поділилася своїми враженнями: «Негостинці приділяють велику увагу і честь народному костюму. Кожна жінка вишивала для себе сорочку. Сорочка у жінок, як і в чоловіків має символічне значення, вважається оберегом від злих сил та недоброго ока. Жіночий костюм нашої місцевості складається з кількох головних елементів: сорочка з домотканого полотна, вишита традиційними мотивами, талія оперізана вовняним поясом, вовняна горбатка та кептар. Кожна жінка вишивала для себе сорочку. Сорочку прикрашали різними візерунками. Для дівочих сорочок вживали більш яскраві кольори. Жінки прикрашали голову хусткою, а дівчата прикрашали волосся гарним віночком. Взуття виготовляли зі шкіри, це були постоли або чоботи. У мені були постоли. У холодну пору року жінки одягали шкіряний кожух або кептар. У  мене був кептар. На конкурсі я отримала 2-е місце, я дуже рада. Я вперше брала участь в цьому конкурсі. Тут можна було побачити і почути дуже багато прекрасних речей. Для наступного року я докладу ще більше зусиль, щоб отримати першу премію.»

    З Марамороського повіту у конкурсі взяли участь учні Українського ліцею імені Тараса Шевченка, коррдонаторки Лариса Петрецька та Анджеліка Мікулайчук, учні Школи села Вишня Рівна, координаторка Мар’яна Климкович та села Ремети, коордонаторка Ана-Марія Ковач, а також учні інших шкіл у розділах есе та фотографія. Учні представили гарні українські пісні, звичаї й танці. Далі учні Ліцею імені Тараса Шевченка виконують українську народну пісню «Ти ж мене підманула». 

    Наприкінці запрошуємо вас послухати уривок з виступу учнів Ліцею імені Юлії Хасдеу міста Лугож Тіміського повіту, під керівництвом вчителя Василя Білана, які представили зимовий звичай. 

  • Великий четвер

    Великий четвер

    Великий четвер припадає в останній тиждень Великого посту і відзначається за три дні до Великодня. Це день духовного очищення та підготовки до свята. Віряни далі суворо дотримуватися посту, моляться та ходять до церкви. Вони також дотримуються гарних великодніх традицій та обрядів. Сьогодні представимо вам, шановні радіослухачі, кілька з цих традицій, які збереглися у селах Бистрий та Вишівська долина Марамороського повіту та у селі Палтіну Сучавського повіту.

    Священник пенсіонер Іван Арделян зі села Бистрий Марамороського повіту говорить про значення четверга напередодні Великодня, про звичай «кукуци» та проспіває кілька релігійних пісень: «Сьогоднішній день четвер має три назви: одну – народну, а інші дві – релігійні. У народу він називається Живний четвер, можливо тому, що живний походить від слова життя або пожива. У цей день Христос встановив Святу Тайну Поживе для життя вічного, а саме Святу євхаристію тіла і крові Його. Інша назва – Великий четвер – походить від того, що у Великому тижні кожен день названий великим, тому що кожного дня тижня говориться про діла Божі, які відбуваються впродовж цього тижня. Третя назва – Страсний четвер, тому що вечором у церквах відбуваються богослужіння, у яких читають 12 євангелій, що розповідають про зрадника апостола Юду, про суд Христа, катування, розп’яття, смерть на Хресті та поховання Христа. У четвер вранці малі діти ходять від хати до хати за кукуцами. Кукуци нагадують про маленькі солодкі бульки, які давали дітям котрі сповіщали людям про Воскресіння Ісуса Христа, а противники Христа давали їм щось солодкого, щоб вони мовчали. У наші часи дітям дають різні солодощі. Впродовж Великого тижня, і навіть всього Великого посту під час богослужіння співаються підхідні релігійні пісні для цього періоду. Я проспіваю кілька з релігійних пісень, які виконуються й в Українській православній церкві села Бистрий.»

    Починаючи з Чистого четверга, прийнято готуватися до Великодня. Зазвичай господині прибирають дім, починають пекти паски, фарбувати і розписувати яйця. У селі Палтіну найвідомішим великоднім звичаєм є розпис яєць. Про техніку розпису писанок, чудовий колорит, про мотив, символику, а також про традиції та обряди пов’язані з нею розповідає вчителька української мови села Патіну Сучавського повіту Константина Бурсук: «На Чистий четвер люди починають готуватися до Великодня: розписують яйця, прибирають вдома, готують одяг та пичуть паски. Жінки пишуть гарні писанки. Упродовж століть звичай розписувати курячі, качячі, гусячі яйця переріс у чудове народне мистецтвою. Із писанкою на Великдень пов’язують сподівання на краще життя, добробут, силу та здоров’я. Мистецтво писати писанки приходить від серця, від душі та Бога. Гуцульські дівчата на Великдень дарують парубкам біля церкви найкращі писанки, віруючи у кращу долю. У писанці закладена магія наших жінок, яка приносить здоров’я, довголіття, силу, щастя та багатство. Ще у давні часи у нашому селі Палтину перед Великодних свят, жінки намагалися придбати якомога більше яєць, з якими йшли до писанкарки. Давно писанкарки старалися розписувати яйця до сходу сонця. Мотиви, елементи розпису пов’язані із життям, побутом, звичаєм та фолклором гуцулів. Назва писанки походить від писати, тобто прикрашувати орнаментом. Для розмальовування писанок у давнину вживали фарби рослинного походження, наприклад жовту фарбу виварювали із кори дикої яблоні, зелену фарбу варили із луски молодого соняшника, темній колір із дубової кори, фіолетовий із кори чорної вільхи. Існувало таке повірювання, що боронь Боже, аби хтось увійшов до хати, коли розписували писанки. Газдиня відразу шепотіла: “Сіль тобі в очах, кремінь у зубах. Як не шкодить земля воскові, так аби не пошкодили твої очі моїм писанкамю”. Техніка розпису писанок – возкова. Контури орнаментальних мотивів наносяться на яйця розтопленим возком за допомогю писачка або кірки (як кажуть гуцулки). Давно виварювали яйця, а тепер вибирають жовток і білок, а потім вимивають дуже добре яйце водою та оцетом, ветирають його і малюють контур возком. Яйця, потім опускають у різні фарби, спочатку у світлі кольори, а потім в темніші. Спочатку на біле яйце наносять мотиви, після чого його опускають, наприклад, у жовту фарбу, робиться інший мотив по жовтій фарбі і яйце опускається у червоний колір, робиться інший мотив на червоному кольорі і на кінець на чорному. Наприкінці яйця розгріваються, поки війск не розтопиться, з нього обережно стирається віск хусткою або білим полотном. Всі ці мотиви у природі мають свої назви: клинці, 40 клинців є геометричні, далі дубовий лист, баранячі роги, колосок, баранці, олені, коні, птахи – це небесні посланці. Вживаються теплі кольори жовтий, оранжевий, червоний. Символика кольору писанок у нашому селі мала і має велике значення, темний колір це символ святої землі, червоний символізує життя – вогонь небесний це символ сили, здоров’я, любові, білий колір символізує чистоту, жовтий колір це достаток, колір сонця та зелений колір сиволізує весну.»

    Четвер напередодні Великодня має і назву Чистий четвер, тому що вона пов’язана з Таємною Вечерею, коли зібравши своїх учнів, Ісус омив їм ноги, щоб показати, якою безмежною має бути смиренність справжнього християнина. Із Чистим четвергом в українців пов’язано багато звичаїв та традицій. Марія Папарига, дерикторка Восьмирічної школи села Вишівська долина Марамороського повіту розповідає про традиції, які зберіглися на Великий четвер, який в її рідному селі називають Живний четвер: «Цей день важливий як для нас дорослив, так і для дітей, тому що в нашому селі існує давня гуцульська традиція, щоб маленькі діти ходили за кукуцами. Кукуци це різні солодощі, які діти отримують від господинь у кожній хаті. Кукуци даються діточкам, кажемо ми, «за простибіг», за померлих. І в давніх часах ходили за кукуцами, але тоді діти отримували горіхи, яблука та яйця. Найважливіша річ, як давно, так і тепер, є та що діти радіють цим кукуцам. Інша дуже важлива робота, яка має місце у цей день, це випікання паски, що вимагає праці як господинь, так і чоловіків. Чоловіки мають приготувати тріски, сухі дрива для того щоб добре нагріти піч, тому що паска має бути добра, паска має бути гарна, тому що вона робиться раз в рік, тому що вона тримає місце хліба на столі на Великодні свята і тому що вона ставиться і у великодній кошик, який освячується в церкві. Господині дуже уважні, щоб все вийшло як слід, щоб там було достатньо дріжджів, щоб паска достатньо виросла, кажемо ми «викисла». У нашому селі особистий рецепт паски, оскільки вона не робиться дуже солодка і не ставляться такі інгредієнти як сир або інші солодощі, як ставиться у інших регіонах. Головні інгредієнти: мука з пшениці, яйця та сіль. Паска вимішується на жинтиці, яка отримується після того як господиня зварила сир. Цей сир також ставиться у великодній кошик, щоб був посвячений. Дуже гордяться господині коли паска виходить добре, гарна, коли вона достатньо загнічена та має відповідний колір. Господині ходить від хати до хати, щоб бачити як вийшли паски. Це викликає гарні емоції. Також цього дня прибирається хата, чистота має бути закінчена та всі інші справи у четвер до вечора, приблизно до 6 години, тому що у нашому селі о 7 годині починається служба Страстей Христових, в якій бере участь все село, для того щоб помолитися Богу і для того щоб разом із нашим Господом, Ісусом Христом, скажімо так постраждати, щоб могти пізніше всі радуватися цьому прекрасному святі. Я розказала коротенько про цей день і наприкінці хочу побажати всім слухачам міцного здоров’я щасливих свят і щоб ніколи не втрачали свою віру, надію і любов та щоб разом почули чудові слова «Христос Воскрес!»

  • Мерцішор. Традиція, мистецтво чи комерція

    Мерцішор. Традиція, мистецтво чи комерція

    Багато часу минуло з того моменту, коли молоді люди вперше зав’язали на зап’ясті біло-червону плетену нитку на знак кохання. За цей час до плетеної нитки додалися всілякі підвіски, і звичай урізноманітнився. З 2017 року традиція “Мерціщора” була внесена до Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО на запит Румунії, Болгарії, Македонії та Республіки Молдова – країн, де зберігається вона. Наприкінці лютого і в перші дні березня у великих містах Румунії в місцях, які вважаються комерційно популярними, виробники мерцішорів отримують можливість продавати свою продукцію, яку на початку весни пропонують дамам і молодим дівчатам.

    Цього року столичний Музей румунського селянина знову організував Ярмарок Мерцішора. Ми поспілкувалися на тему “мерцішора” з кількома творцями та продавцями таких прикрас, намагаючись зрозуміти, наскільки це традиція, наскільки спосіб життя і наскільки комерційний об’єкт. Теодор Адріан Негоїце з н.п. Бирлоджень повіту Мехедінць (південь) приїхав на столичний ярмарок і розповів нам:

    “Я продаю мерцішори у формі мініатурної ложки, з румунськими народними мотивами і надписомрумунською мовою, тому що дуже приємно пам’ятати нашу мову перед іншими мовами, якими ми розмовляємо, приємно розмовляти румунською, і я подумав, що це має бути сувенір з нагоди свята Мерцішора: і традиційні мотиви, і надписрумунською мовою. Друга модель – це мініатюрні постоли, також із надписомрумунською мовою і кількома способами прикріплення. Вони зроблені від руки, все прикріплено вручну, а потім загорнуті в конверт для подарунка. І третя модель, третій мійпроєкт – це хрестики з посланням, на якому є назва хрестика, пояснення про нього, в основному це ознайомлення з традиційним румунським мистецтвом і сільською культурою”.

    Теодор Адріан Негоїце розповів про те, як він бере на себе роль хранителя традицій: 

    “Традиція, її збереження залежить від нас, тому кожен з нас повинен робити те, що від нього залежить, це правильний жест повернення до витоків. Наприклад, у моєму мерцішорі немає ніякої системи кріплення, так робили раніше. Навіть літні наші клієнти кажуть: “Моя бабуся так робила! Їх не пришивали або приколювали до одягу”.

    Панаїтеску Іоана, представник бренду «Pasărea Măiastră Design», розповіла про диверсифікацію моделей:

    “Я прибула на ярмарок, щоб показати свої роботи, свою нову колекцію. Нова колекція здебільшого натхненна японською культурою, у нас є брошки, натхненні традиційними японськими ляльками, які називаються кокеші. Вони зроблені з дерева, але ці мої зроблені з порцеляни, щоб надати їм особистого дотику. Вони порцелянові, розписані при температурі 1220 градусів, розписані вручну, мають золоті та платинові деталі. Процес складний, займає близько двох тижнів. Це японська традиція, поєднана з румунською. Це також джерело доходу”.

    Руксандра Берде розповіла:

    “Протягом року ми також виготовляємо мерцішори та брошки, які продаємо в книгарнях і квіткових магазинах. Це період, коли люди дійсно шукають гарні речі, які можна подарувати. Люди носять їх на гаманцях, на одязі, і вони зазвичай представляють цю людину, тому що є символами, з якими вони себе ідентифікують. Наприклад, вони представляють хобі, пристрасть чи улюблену тварину. Це правда, що ми урізноманітнили нашу тематику, можливо, через бажання зробити щось більш універсальне і щось, що залишиться й після 1 березня, тобто ми хочемо зробити щось, що має більш корисну мету. Вони дуже добре продаються, особливо на цьому ярмарку, тому що це вже традиційний ярмарок”.

    Резван Супуряну з alelieruldecarte.ro розповів нам, що його переосмислені мерціщори породили багато прекрасних проєктів:

    “Це, власне, “Книжкова майстерня”, ми робимо папір ручної роботи, ручний друк, палітурку, а навесні, вже багато років поспіль, ми створюємо мерціщор, який можна висаджувати, це папір ручної переробки, в чию паперову масу ми вставляємо насіння рослин, не зверху, а всередині, і їх можна висаджувати. Їх кладуть на землю, засипають дуже тонким шаром ґрунту і доглядають, як за будь-яким насінням”.

    Нематеріальна спадщина включає в себе традиції, усне мовлення, соціальні практики та ритуали, і в даний час Румунія має 7 елементів у Репрезентативному списку нематеріальної культурної спадщини людства: “Ритуал калюши”, “Дойна”, “Традиційна кераміка Хорезу”, “Колядування чоловічими групами”, “Румунський парубковий танець”, “Традиційні техніки виготовлення кори” і “Мерцішор”. Наразі оціночний комітет ЮНЕСКО розглядає питання про включення ще двох елементів: “Традиції ліпіцанського конярства” та “Мистецтво сорочки з алтицею”.

  • Новорічні традиції в Румунії

    Новорічні традиції в Румунії

    Новий рік є
    одним з тих свят року, що радісно відзначається у всьому світі. Незалежно від
    часового пояса чи культури, біла ніч між роками відзначається у всіх регіонах
    земної кулі. Вечірки в родинному колі, в ресторані з друзями або навіть просто
    неба є звичайним явищем для кожного жителя нашої планети. Не є винятком і
    Румунія, де в багатьох регіонах, оособливо в сільській місцевості давні
    традиції ще не поступаються сучасним способам святкування Нового року.

    Стародавні
    звичаї збереглися майже незмінними, новорічний стіл сам по собі є ритуалом. Сабіна Іспас, директор
    Бухарестського Інституту етнографії та фольклору імені Константіна Бреїлою
    розповідає: «Новий рік характеризується численними урочистими і святковими заходами, в тому числі добре відома Сорковащо практикується зокрема маленькими дітьми. Також специфічна колядка з плугом та Плугушор-ритуал вітання дітей, а й Великий плуг, чим займались дорослі, одружені люди з сім’ями. Згідно віруванням Великий плуг захищав від злих духів і благословляв, що є аспектом урочистого відзначення великого свята, з чого випливає і ритуал колядування. Віншувальники і ті, хто ходили з плугом відзначали Новий рік, і вся церемонія завершувалась так званим колядуванням на Івана Хрестителя.»


    Люди
    в традиційних громадах досі вірять, що новорічна ніч дає їм доступ до
    божественного плану. У народній традиції, передані привітання людям в
    спеціальні моменти року, на великі свята і на зламі років, вважаються єдиними
    дійсно важливими для суспільства і для кожної людини. Деталі подає Сабіна
    Іспас: «Різдвяні та Новорічні традиції пов’язані з
    відкриттям небес. Йдеться, до речі, про сприйняття, розуміння і прийняття акту
    Богоявлення. У всій силі, Божественність сходить на землю і на людей. Тому,
    стверджується, що відкриваються небеса оскільки Бог міг спілкуватися
    безпосередньо з його творінням, людиною. У ті особливі моменти, коли небеса
    відкриті, люди можуть дізнатись про те, що може їм трапитись протягом року,
    який починається. Це не ворожіння, як прийнято вважати, а послання, яке Бог
    направляє людям, коли може мати прямий контакт з ними.»





    Румуни
    з традиційних громад дотримувалися й певних забобонів. Існувало вірування, що
    злі духи бояться голосних шумів та світла, і тому на Новий рік запалювали
    великі вогнища і здіймали великий галас, щоб відігнати їх. Цей звичай був
    перейнятий сучасним суспільством через уже звичні феєрверки на рубежі року.
    Перекликання через село є іншим ритуалом, який шанують у етнофольклорних зонах
    Румунії в ніч між роками. Біля мікрофону Делія Суйоган: «Дуже гарний ритуал, який зберігся є
    переклик через село. Здобуття рівноваги означало примирення зі всім злим,
    скасування зла через його визнання. Тому вигукувалися включно і сварки між
    сусідами, членами сім’ї, та врегульовувалися елементи, які здавались, що порушують
    баланс в житті громади. Для всіх дівчат, які залишилися незаміжніми, для всіх
    парубків, які залишилися неодруженими цей ритуал відбувався, не як знак
    покарання, як його часто тлумачать неправильно. Цим ритуалом, вони глибше
    усвідомлювали свою позицію та її долали. Це також форма врегулювання з захисною
    функцією, особливо для громади, оскільки будь-який дисбаланс для певної особи
    являє собою дисбаланс для спільноти в цілому. Також у цей період проводяться
    примирення за столом. Кожен, хто посварився, кладе руки на стіл, на якому
    сидів різдвяний пиріг, і мириться. Цей період зимових канікул дуже гарний, бо
    люди справді відчувають потребу повернути рівновагу.»





    Новий рік має подвійну валентність так звана смерть
    року, що закінчується є моментом космічного відродження. Якщо маски танцюристів
    мають захисну функцію проти злих духів, є й віншування на Новий рік, що
    залишились із стародавніх ритуалів родючості. На Буковині, в новорічну ніч,
    замасковані починають колядувати вулицями сіл. Одягнені в костюми,
    які втілюють різні персонажі і фантастичні істоти, вони супроводжуються
    музикантами і викликають зацікавленість жителів села, які часто йдуть з ними.
    Парад, який проходить спочатку центром села, заходить потім до всіх домашніх
    господарств.Все це відбувається з бажанням повернення до рівноваги шляхом
    викриття всіх проблем і недоліків, які супроводжували людей у старий рік, на
    зміну яким, на загальну радість, приходить новий рік.

  • Національний конкурс «Історія і традиції українців Румунії»

    Національний конкурс «Історія і традиції українців Румунії»

    У приміщенні Сучавського Національного коледжу імені Міхая Емінеску 27 травня 2023 року відбувся XIII-ий випуск Національного конкурсу «Історія і традиції українців Румунії». Конкурс був організований Національним коледжем імені Міхая Емінеску у співпраці з Міністерством освіти Румунії та Сучавською філією Союзу українців Румунії, за фінансової підтримки СУР-у.


    У змаганні взяли участь майже 200
    дітей з
    п’яти повітів Румунії, в яких компактно проживають етнічні українці: Сучави, Марамурешу, Тімішу, Караш-Северіну та Ботошан. Вони представили або
    надіслали цікаві есе та фотографії, виконали пісні, танці та представили
    коротенькі вистави про різні традиції та обряди, яких вони успадкували від своїх дідів та прадідів.
    Головною метою конкурсу є збереження етнічної та культурної ідентичності української меншини,
    заохочення молоді до вивчення традицій своїх батьків та дідів, заохочення їх
    писати есе про традиції та обряди специфічні їхньому селу, місту або повіту, спілкуватися між собою та ознайомитися з традиціями інших регіонів
    Румунії, де проживають українці. Конкурс має три розділи: есе, фотографія та презентація
    певного звичаю чи обряду рідної місцевості. Всі учні отримали
    диплом за участь, а найкращі есе, фотографії та виконання були премійовані.


    ucra-concurs-suceava.png




    Учителька української
    мови Делія Мартіняк з міста Сучава, яка координувала XIII-ий випуск Національного конкурсу «Історія і традиції українців Румунії», розповідає як пройшло цьогорічне змагання
    : «Національний конкурс
    «Історії і традиції українців Румунії» має на увазі заохотити юних
    учасників намагатися пошукати в «бабусину скриньку з
    приданим» та знайти фольклор і традиції щоб скористатися цією безцінною
    спадщиною. Сучавський Національний Коледж ім. «Міхай Емінеску» у співпраці з Міністерством Освіти та Союзом Українців Румунії
    (СУР), Сучавська Філія, організував 26-28 травня 2023 р. ХІІІ-ий випуск цього конкурсу, який
    був внесений до складу Календаря позашкільних
    заходів Міністерства національного виховання, був ініційований
    шкільним інспектором Лучією Міхок та координований мною, викладачкою Міхаєлою-Делією Мартіняк. На заході був присутній заступник
    генерального шкільного інспектора Петру Кречун, який високо
    оцінив мистецьку та культурну діяльність українців повіту Сучава. Інспектор української мови Ілля Саучук наголосив на
    важливості організації цього конкурсу, який ставить на першому місці автентичний місцевий український
    фольклор, і подякував депутату Миколі-Мирославу Петрецькому за постійну
    підтримку діяльності, пов’язаної з навчанням української рідної мови. Лоредана Міхаєла Чейка, шкільний
    інспектор мистецтв, захопилася автентичністю мистецьких моментів, представлених
    на конкурсі, та привітала учасників та їхніх координаторів. Директор Сучавського Національного Коледжу іменіМіхая Емінеску Сільвія-Коріна Нуцу високо
    оцінила діяльність груп навчання української мови та
    висловила повну підтримку таким заходам.

    ucra-concurs-expozitie-foto.png


    За рішенням Міносвіти утворено центральну комісію
    конкурсу: голова – Анджела Робу, доцент Філологічного Факультету
    Сучавського Університету ім. «Штефана чел Маре»; почесний голова – Ірина-Люба Горват, науковий співробітник Повітового Музею Сату Маре; виконавчий голова – Ілля Саучук, шкільний інспектор Сучавського Шкільного Інспекторату, секретар – Сільвія-Коріна Нуцу, директор Національного Сучавського Коледжу ім. «Міхай Емінеску»; член – Сільвія Бойчук, директор Шербівської середньої школи; член – Лариса Петрецка, вчитель початкових класів середньої школи Вишня Рівна, член – Валентин Янош, директор Студентського будинку культури
    Сучавського університету «Штефан чел Маре», член – Кармен Кришмар, вчитель початкових класів Байнецької середньої школи, член – Крістіна Кідеша – вчителька початкових класів Середньої школи Негостина.


    ucra-grupul-cervona-calena.png




    Конкретними метами конкурсу були: інтенсифікація стосунків між українцями, які проживають на румунській території через знання традицій
    специфічних кожному регіону та виділення спільних
    елементів; виховувати повагу як до цінностей власної культури, так і до
    цінностей інших культур; сприяння міжкультурному діалогу як процесу, за
    допомогою якого молодь розвиває здатність діяти в максимально складному
    культурному середовищі; зміцнення партнерських стосунків між школами та представниками повітових організацій СУР-у з метою розвитку добрих відносин.


    ucra-obiceiul-nuntii.png






    Конкурс проходив у трьох розділах: фотографія; есе; презентація певного звичаю чи обряду. У конкурсі взяли участь майже 200 учасників
    із п’яти повітів, де проживає українська меншина: Сучава, Ботошани, Марамуреш, Тіміш і Караш-Северін. У святковому залі коледжу була оформлена красива фотовиставка учасників конкурсу,
    а при вході в будівлю – виставка старовинних
    традиційних предметів. У першій частині конкурсу відбулася презентація есе із
    зображеннями в форматі PowerPoint під назвою «Ми
    цінуємо наші скарби» з дотриманням тем,
    запропонованих у регламенті конкурсу. Особливо
    вирізнявся учень Іоан Герман, учень Сучавської православної духовної семінарії «Митрополит Дософтей»,
    оригінальним представленням своєї теми. Він розповів про молодого українського
    поета Андрія Любки, який активно займається благодійними
    акціями зі збору коштів на підтримку бійців на фронті на сході України.

    ucra-ioan-gherman.png


    Учні
    Палтінської середньої школи Сучавського повіту, під керівництвом
    вчителів Константини Бурсук та Елени Саучук, представили демонстраційний майстер-клас писанкарства, показавши членам журі та присутнім усі етапи роботи. Танцювальний колектив «Червона калина» з Негостини, під керівництвом Юліана Кідиши порадував глядачів, зачарувавши всіх присутніх своєю енергію та даруючи глядачам багато радості та веселості. Гурт «Маленькі соколята» з Вишньої Рівни
    Марамуреського повіту, під керівництвом викладачки Мар’яни Климкович, представив уривок з весільного обряду, а саме – плетіння весільного віночка для нареченої. Група учнів з села Калинешти-Купаренку, під керівництвом викладачки
    Лоредани Миндриштяну представила великодні звичаї, в тому числі
    великодній кошик. Радівецький гурт «Буковинка» підняв глядачів на ноги, виконуючи гуцульський танць та переконаючи членів журі, що заслуговують першої відзнаки. Завдяки
    прикрасним учасникам всі майже забути про емоції звичайного змагання, оскільки вони
    зуміли створити надзвичайну атмосферу.»

    ucra-participanti-concurs.png


    Іоан Герман учень десятого класу Сучавської православної теологічної
    семінарії імені Митрополита Дософтея, підготовлений вчителькою Делією
    Мартіняк, представив на конкурсі «Історія і
    традиції українців Румунії» есе на тему «Сучасний український письменник Андрій
    Любка.»
    Він пояснив чому вирішив написати есе саме на цю тему: «Тому що це
    напевно один з небагатьох письменників, які через свою творчість зміг запалити у
    мені вогонь та пристрасть до сучасної літератури. Не так давно я дізнався, що
    існує такий поет. Шукаючи вірші сучасних письменників я зупинився на прекрасному
    творінні, як на мою думку, вірш «Ти прокинешся зранку і скажеш». Вірш сповнений різними
    рисами емоційності, як і жартом, любов’ю, так і неминучою смертю. Використовуючи
    різноманітні художні засоби автор вдало передає всю глибокість, насиченість та
    філософію твору. Саме цей вірш я дикламував цього року на Національному конкурсі
    «Декламування української поезії», де здобув перше місце. Андрій Люка для мене це
    є новий рівень пізнання української повсякденності та культури. Впродовж всього
    свого життя написав чимало творів, випустив багато книг на різні теми. Романи
    та вірші Андрія Любки занурюються глибоко до самісінької людської душі. Крім
    того що він відомий письменник, замається перекладомтворів. За весь час своєї діяльності
    нагороди різними преміями та стипендіями. Думаю, що він і надалі буде радувати нас, читачів, своєю творчістю.
    Я особисто чекаю з нетерпінням нових шедеврів.»


    ucra-sceneta-katerina.png








    Віолета Манзур, вчителька української мови та літератури
    Національного коледжу ім. Юлії Гашдеу міста Лугож Тіміського повіту поділяється своїми враженнями від
    участі у конкурсі «Історія і традиції українців Румунії», на якому вперше
    брали участь учні цього ліцею: «
    Четверо учнів 9-го класу підготували коротеньку виставу на підставі уривку з поеми «Катерина» Тараса Шевченка. Такимч чином учениця Марія Рекало виступиоа у роль оповідача, Дениса Біліч – роль Катерини, Лучіка Миколайчук – роль мами та Юнуц Джіцак – роль батька. Вони дуже вдячні, що отримали другу премію. Також їм дуже сподобалося місто Сучава та умови розміщення, тому що нас дуже гарно прийняли і дуже гарно і дуже гарно був організований конкурс та обіцяли наступного року також брати участь. Всі ми вдячні організаторам.»


    ucra-concurs-sala.png

  • Національний конкурс «Історія і традиції українців Румунії»

    Національний конкурс «Історія і традиції українців Румунії»

    У приміщенні Сучавського Національного коледжу імені Міхая Емінеску 27 травня 2023 року відбувся XIII-ий випуск Національного конкурсу «Історія і традиції українців Румунії». Конкурс був організований Національним коледжем імені Міхая Емінеску у співпраці з Міністерством освіти Румунії та Сучавською філією Союзу українців Румунії, за фінансової підтримки СУР-у.


    У змаганні взяли участь майже 200
    дітей з
    п’яти повітів Румунії, в яких компактно проживають етнічні українці: Сучави, Марамурешу, Тімішу, Караш-Северіну та Ботошан. Вони представили або
    надіслали цікаві есе та фотографії, виконали пісні, танці та представили
    коротенькі вистави про різні традиції та обряди, яких вони успадкували від своїх дідів та прадідів.
    Головною метою конкурсу є збереження етнічної та культурної ідентичності української меншини,
    заохочення молоді до вивчення традицій своїх батьків та дідів, заохочення їх
    писати есе про традиції та обряди специфічні їхньому селу, місту або повіту, спілкуватися між собою та ознайомитися з традиціями інших регіонів
    Румунії, де проживають українці. Конкурс має три розділи: есе, фотографія та презентація
    певного звичаю чи обряду рідної місцевості. Всі учні отримали
    диплом за участь, а найкращі есе, фотографії та виконання були премійовані.


    ucra-concurs-suceava.png




    Учителька української
    мови Делія Мартіняк з міста Сучава, яка координувала XIII-ий випуск Національного конкурсу «Історія і традиції українців Румунії», розповідає як пройшло цьогорічне змагання
    : «Національний конкурс
    «Історії і традиції українців Румунії» має на увазі заохотити юних
    учасників намагатися пошукати в «бабусину скриньку з
    приданим» та знайти фольклор і традиції щоб скористатися цією безцінною
    спадщиною. Сучавський Національний Коледж ім. «Міхай Емінеску» у співпраці з Міністерством Освіти та Союзом Українців Румунії
    (СУР), Сучавська Філія, організував 26-28 травня 2023 р. ХІІІ-ий випуск цього конкурсу, який
    був внесений до складу Календаря позашкільних
    заходів Міністерства національного виховання, був ініційований
    шкільним інспектором Лучією Міхок та координований мною, викладачкою Міхаєлою-Делією Мартіняк. На заході був присутній заступник
    генерального шкільного інспектора Петру Кречун, який високо
    оцінив мистецьку та культурну діяльність українців повіту Сучава. Інспектор української мови Ілля Саучук наголосив на
    важливості організації цього конкурсу, який ставить на першому місці автентичний місцевий український
    фольклор, і подякував депутату Миколі-Мирославу Петрецькому за постійну
    підтримку діяльності, пов’язаної з навчанням української рідної мови. Лоредана Міхаєла Чейка, шкільний
    інспектор мистецтв, захопилася автентичністю мистецьких моментів, представлених
    на конкурсі, та привітала учасників та їхніх координаторів. Директор Сучавського Національного Коледжу іменіМіхая Емінеску Сільвія-Коріна Нуцу високо
    оцінила діяльність груп навчання української мови та
    висловила повну підтримку таким заходам.

    ucra-concurs-expozitie-foto.png


    За рішенням Міносвіти утворено центральну комісію
    конкурсу: голова – Анджела Робу, доцент Філологічного Факультету
    Сучавського Університету ім. «Штефана чел Маре»; почесний голова – Ірина-Люба Горват, науковий співробітник Повітового Музею Сату Маре; виконавчий голова – Ілля Саучук, шкільний інспектор Сучавського Шкільного Інспекторату, секретар – Сільвія-Коріна Нуцу, директор Національного Сучавського Коледжу ім. «Міхай Емінеску»; член – Сільвія Бойчук, директор Шербівської середньої школи; член – Лариса Петрецка, вчитель початкових класів середньої школи Вишня Рівна, член – Валентин Янош, директор Студентського будинку культури
    Сучавського університету «Штефан чел Маре», член – Кармен Кришмар, вчитель початкових класів Байнецької середньої школи, член – Крістіна Кідеша – вчителька початкових класів Середньої школи Негостина.


    ucra-grupul-cervona-calena.png




    Конкретними метами конкурсу були: інтенсифікація стосунків між українцями, які проживають на румунській території через знання традицій
    специфічних кожному регіону та виділення спільних
    елементів; виховувати повагу як до цінностей власної культури, так і до
    цінностей інших культур; сприяння міжкультурному діалогу як процесу, за
    допомогою якого молодь розвиває здатність діяти в максимально складному
    культурному середовищі; зміцнення партнерських стосунків між школами та представниками повітових організацій СУР-у з метою розвитку добрих відносин.


    ucra-obiceiul-nuntii.png






    Конкурс проходив у трьох розділах: фотографія; есе; презентація певного звичаю чи обряду. У конкурсі взяли участь майже 200 учасників
    із п’яти повітів, де проживає українська меншина: Сучава, Ботошани, Марамуреш, Тіміш і Караш-Северін. У святковому залі коледжу була оформлена красива фотовиставка учасників конкурсу,
    а при вході в будівлю – виставка старовинних
    традиційних предметів. У першій частині конкурсу відбулася презентація есе із
    зображеннями в форматі PowerPoint під назвою «Ми
    цінуємо наші скарби» з дотриманням тем,
    запропонованих у регламенті конкурсу. Особливо
    вирізнявся учень Іоан Герман, учень Сучавської православної духовної семінарії «Митрополит Дософтей»,
    оригінальним представленням своєї теми. Він розповів про молодого українського
    поета Андрія Любки, який активно займається благодійними
    акціями зі збору коштів на підтримку бійців на фронті на сході України.

    ucra-ioan-gherman.png


    Учні
    Палтінської середньої школи Сучавського повіту, під керівництвом
    вчителів Константини Бурсук та Елени Саучук, представили демонстраційний майстер-клас писанкарства, показавши членам журі та присутнім усі етапи роботи. Танцювальний колектив «Червона калина» з Негостини, під керівництвом Юліана Кідиши порадував глядачів, зачарувавши всіх присутніх своєю енергію та даруючи глядачам багато радості та веселості. Гурт «Маленькі соколята» з Вишньої Рівни
    Марамуреського повіту, під керівництвом викладачки Мар’яни Климкович, представив уривок з весільного обряду, а саме – плетіння весільного віночка для нареченої. Група учнів з села Калинешти-Купаренку, під керівництвом викладачки
    Лоредани Миндриштяну представила великодні звичаї, в тому числі
    великодній кошик. Радівецький гурт «Буковинка» підняв глядачів на ноги, виконуючи гуцульський танць та переконаючи членів журі, що заслуговують першої відзнаки. Завдяки
    прикрасним учасникам всі майже забути про емоції звичайного змагання, оскільки вони
    зуміли створити надзвичайну атмосферу.»

    ucra-participanti-concurs.png


    Іоан Герман учень десятого класу Сучавської православної теологічної
    семінарії імені Митрополита Дософтея, підготовлений вчителькою Делією
    Мартіняк, представив на конкурсі «Історія і
    традиції українців Румунії» есе на тему «Сучасний український письменник Андрій
    Любка.»
    Він пояснив чому вирішив написати есе саме на цю тему: «Тому що це
    напевно один з небагатьох письменників, які через свою творчість зміг запалити у
    мені вогонь та пристрасть до сучасної літератури. Не так давно я дізнався, що
    існує такий поет. Шукаючи вірші сучасних письменників я зупинився на прекрасному
    творінні, як на мою думку, вірш «Ти прокинешся зранку і скажеш». Вірш сповнений різними
    рисами емоційності, як і жартом, любов’ю, так і неминучою смертю. Використовуючи
    різноманітні художні засоби автор вдало передає всю глибокість, насиченість та
    філософію твору. Саме цей вірш я дикламував цього року на Національному конкурсі
    «Декламування української поезії», де здобув перше місце. Андрій Люка для мене це
    є новий рівень пізнання української повсякденності та культури. Впродовж всього
    свого життя написав чимало творів, випустив багато книг на різні теми. Романи
    та вірші Андрія Любки занурюються глибоко до самісінької людської душі. Крім
    того що він відомий письменник, замається перекладомтворів. За весь час своєї діяльності
    нагороди різними преміями та стипендіями. Думаю, що він і надалі буде радувати нас, читачів, своєю творчістю.
    Я особисто чекаю з нетерпінням нових шедеврів.»


    ucra-sceneta-katerina.png








    Віолета Манзур, вчителька української мови та літератури
    Національного коледжу ім. Юлії Гашдеу міста Лугож Тіміського повіту поділяється своїми враженнями від
    участі у конкурсі «Історія і традиції українців Румунії», на якому вперше
    брали участь учні цього ліцею: «
    Четверо учнів 9-го класу підготували коротеньку виставу на підставі уривку з поеми «Катерина» Тараса Шевченка. Такимч чином учениця Марія Рекало виступиоа у роль оповідача, Дениса Біліч – роль Катерини, Лучіка Миколайчук – роль мами та Юнуц Джіцак – роль батька. Вони дуже вдячні, що отримали другу премію. Також їм дуже сподобалося місто Сучава та умови розміщення, тому що нас дуже гарно прийняли і дуже гарно і дуже гарно був організований конкурс та обіцяли наступного року також брати участь. Всі ми вдячні організаторам.»


    ucra-concurs-sala.png

  • У місті Сібіу, у центрі Трансільванії

    У місті Сібіу, у центрі Трансільванії


    Розташований
    у центрі Румунії, в Трансільванії,
    Сібіуський
    повіт
    є справжнім джерелом культури та
    цивілізації. З іншого боку, куди б туристи
    не дісталися
    в місто Сібіу, вузькі вулички прямують до центральних
    площ Велика
    площа, Мала площа,
    Площа
    Хует,
    а також на інші бічні площі в історичному
    центрі Сібіу, каже Адела Даду, працівниця
    Туристичної
    повітової
    асоціації
    Сібіу: «Усі дороги ведуть передусім на
    Велику
    площу.
    Це центральна площа. Це душа міста і
    завжди, протягом століть, була душею
    міста. Вона
    є широкою площею,
    куди не мають
    доступу автомобілі,
    тому вона пішохідна. Люди мають достатньо
    місця, щоб насолоджуватися навколишніми
    будівлями. Навіть сидячи на терасі,
    випиваючи каву, келих вина, туристів у
    першу чергу приваблюють ті мансардні
    вікна, що
    можна побачити на дахах будівель і які
    є архітектурними
    елементами,
    характерними
    для Сібіу. Ми називаємо їх очима міста.
    Очевидно, що на площі домінує важливий
    палац Самуеля фон Брукенталя, нинішній
    Художній музей міста
    Сібіу. Тут ми маємо надзвичайну галерею
    європейського мистецтва, особливо
    фламандського, а також галерею
    румунського живопису.
    Це бароковий палац, який приваблює
    туристів.
    Потім на
    цій площі є
    будівля Ратуші, яка є дещо новішою
    будівлею в
    стилі арт-нуво
    20-го століття, і Римсько-католицький
    собор,
    церква пізнього бароко 18-го століття,
    де
    богослужіння
    відбувається румунською, угорською та
    німецькою мовами».





    2007
    рік, коли місто
    Сібіу
    було
    європейською культурною столицею, воно
    стало
    відкриттям з точки зору туризму, каже
    Адела Даду з Повітової
    туристичної
    асоціації Сібіу. Тоді місцева влада
    зрозуміла, як добре поєднується туризм
    із культурними чи спортивними заходами:
    «Культурно-спортивна програма міста
    мала
    тоді
    надзвичайну
    динаміку
    та
    дуже трансформувалася. Ми також
    накопичували
    досвіду
    з року в рік. Тож і цього року, наприклад,
    у нас був надзвичайно насичений тижневий
    розклад, надзвичайно багато заходів на
    будь-який смак, для любителів музики,
    танців, театру та спорту. Хочу
    нагадали лише про Марафон
    м.
    Сібіу,
    Велотур, Міжнародний театральний
    фестиваль, який є третім за величиною
    фестивалем виконавського мистецтва у
    Європі після Единбурга та Авіньйону.
    Цього року до Сібіу приїхало понад три
    тисячі артистів
    із понад 60 країн. Фестиваль проходить
    кожного червня. Тож щороку в червні, як
    правило, у першій половині місяця,
    туристів запрошують на 70-80 заходів щоденно
    протягом 10-ти днів:
    виставки, концерти, вуличні анімації.
    Також у нас є Міжнародний джазовий
    фестиваль, фестиваль, присвячений
    традиційному фольклору Гірські
    пісні,
    гончарний
    ярмарок».




    Якщо
    у вас є більше часу, щоб відвідати й
    околиці
    міста
    Сібіу,
    то
    раджу відвідати
    два важливі туристичні райони, каже
    Адела Даду: «У нас є гірська територія,
    територія гір Фегараш і Чіндрел,
    так звана зона
    Мерджінімя Сібіулуй,
    з 18 традиційними селами, розташованими
    біля підніжжя
    гір. З іншого боку, ми маємо горбисту
    територію,
    зону
    колишніх
    саксонських
    сіл, територію, яку ми називаємо пагорбами
    Трансільванії. Ті, хто рушає
    до гірської зони,
    до Мерджінімя
    Сібіулуй,
    можуть насолодитися пасторальною
    специфікою, все ще добре збереженою
    територією сіл, традиціями, різними
    заходами, які вони організовують протягом
    року, присвяченими
    ремеслам, місцевим звичаям, фольклору.
    І зараз, тому
    що
    наближається зима, Гура Реулуй,
    Решінарь,
    Селіште відомі своїми традиціями, які
    вони досі зберігають, традиціями,
    пов’язаними із зимовими святами. У
    Мерджінімя
    Сібіулуй
    є гірський курорт Пелтініш
    з кількома гірськолижними схилами.
    Лижні траси в комплексі Arena Platoș, а
    також траса Ончешть призначені для
    любителів лижного спорту, сімей, дітей
    і тих, хто хоче почати кататися на лижах
    і сноубордах. Ймовірно, вони будуть
    відкриті з грудня. Звідси починаються
    різноманітні пішохідні маршрути. Є
    незлічена кількість пішохідних або
    гірських велосипедних маршрутів, які
    були помічені під час проекту «Роки
    походів», проекту, який триває з минулого
    року в Сібіу та фінансується Повітовою
    радою. Завдяки цьому ми розпочали
    масштабний процес реорганізації
    пішохідних маршрутів. Крім того, туристи
    повинні знати, що кожні вихідні проводяться
    походи по повіту Сібіу, у супроводі
    професійного гіда».



    Увагу
    туристичної
    асоціації Сібіуського
    повіту
    в наступному періоді буде
    зосереджено
    на екотуризмі. З
    цієї нагоди нещодавно
    було організовано ярмарок екотуризму.
    Окрім цього аспекту, є також бажання
    популяризувати оздоровчий туризм. Таким
    чином, зірками
    є
    місцеві продукти та здорове харчування.
    Це, разом із враженнями на природі, є
    ідеальними інгредієнтами для відпочинку,
    де можна відірватися від метушливого
    повсякденного життя. Але які враження
    у туристів? Адела Даду пояснює:
    «Кожного дня ми спілкуємося з іноземними
    туристами і радіємо, коли
    вони накопичують позитивних вражень.
    Буквально
    днями до
    нас прибули
    туристи з Канади, які відвідали цю
    територію та зізналися,
    що шкодують тим,
    що відвели
    лише
    два тижні на
    це,
    тому що їм, ймовірно, знадобилося
    б місяць, щоб побачити всю Трансільванію.
    Туристи
    насолоджуються
    автентичністю, гастрономією, дуже
    різноманітними ландшафтами, місцевою
    архітектурою, дружнім прийомом місцевих
    жителів і громад. Це, мабуть, елементи,
    до яких ми звикли, але для багатьох з
    них вони унікальні. І ми щасливі. Це дає
    нам великий імпульс».

  • Школа бабусь

    Школа бабусь


    Мар’яна Мереу виросла в селі Геоаджіу де Сус, що у повіті Алба, у громаді, де поважалися традиції, де всі збиралися і ввечері
    шили, ткали, розучували ігри та народні пісні. Сьогодні вона просуває місцеві традиції. Теж вона була учасником туристичних ярмарків, виставок та тематичних конференцій, від імені заснованої нею асоціації. Ставши власником
    вражаючої етнографічної виставки, Мар’яна Мереу організувала «Школу бабусь»,
    покликану навчити тих, хто цікавиться ремеслом прядіння, ткацтва, шиття або
    вирощування та обробки конопель, а також виготовлення готових виробів.


    Мар’яна Мереу перетворила свій дім на «школу бабусі», тобто на місце, де вона прагне передати свої
    навички: «Я змалечку берегла і доглядала за всіма домашніми предметами, з малого не викидувала нічого: ткацький
    верстат завжди був в нас вдома, бабуся і мама завжди працювали і я вловила смак до шиття, ткацтва, прядіння. Мені це подобається, я займалася би цим весь
    час. Я б не робила нічого іншого, якби у мене був вибір. Я б шила, ткала, пряла, і хочу,
    щоб якомога більше людей або якомога більше дітей були зацікавлені вчитися цьому. У мене вікових обмежень немає. Я багато працювала тут, у селі, також організувала посиденьки,
    майстер-класи».


    Мар’яна Мереу стверджує, що, на жаль, іноземці
    більше цінують наші традиції: «Минулого року приїхала сім’я з Франції, і я
    показала їм, як працювати на ткацькому верстаті, а потому вони рушили до Марамурешу
    навчитися косити траву. Вони платили за те, щоб навчитися косити. От, така
    ситуація нашого суспільства. Мало хто з молодих людей ще вміє косити».


    Мар’яна Мереу пристрасно
    розповідала нам про те, як вирощувати коноплі. З конопляних ниток вона тче рушники та народні костюми: «Вже сьомий рік вирощую коноплю. Як почала я цим займатися? Жінка, якої вже немає, мала коноплю на горищі і так я почала її вирощувати. Працювати з нею важко, і отримати дозвіл важко, коли думаєш, що все прояснилося, з’являється щось інше. А обробляти коноплю важко: спочатку вона висихає, а потім ми замочуємо її у воді протягом тривалого часу. Її покриваємо камінням, щоб тримати під водою, і через тиждень, коли волокно
    починає відокремлюватися від деревини, виймається з води, знову промивається і висушується. Вона гарно відбілюється, а потім починається процес відбивання та вичісування, готуючи її до
    прядіння. Це просто, але
    процес довгий і складний. Подумайте
    все це виробляється нашими руками, з простої рослини виходить сорочка! Скажу вам чесно, я роблю це не заради грошей. Але мені шкода, що мою роботу ніхто не
    цінує.»


    Мар’яна Мереу також шкодує про те, що виставлені
    на продаж вироби, що вона виготовляє з жінками та дівчатами,
    які навчилися працювати і продовжувати традиції, не оцінюються за їх справедливою вартістю: «Якщо за пару вовняних шкарпеток з конопляної нитки вимагаємо 50 леїв (10 євро), люди кажуть, що це дорого. Але цю пару шкарпеток ми не виготовляємо
    за день! Влітку можна носити вовняні шкарпетки, щоб не
    потіти».


    І тому що вона все ще працює з коноплями, Мар’яна
    Мереу також ініціювала захід «День коноплі», що минулого літа відбувся вчетверте. Зацікавлені мешканці села, а також туристи ознайомилися із процесом
    виготовлення народного одягу з текстильного волокна, так
    як це робили колись наші предки, бо в кожному домогосподарстві вирощували і обробляли коноплю. Наша співрозмовниця сподівається на більшу підтримку народним традиціям: «Я
    все-таки сподіваюся, що чиновники прокинуться, і платитимуть людям, які займаються
    збереження традицій, а також тим, хто навчається, ремеслам. Я знаю, що в інших
    країнах платять і старим, і молодим, і тим, хто знає, і тим, хто вчиться
    ремеслам, тому що для кожної людини мотивація є головною рушійною силою. Нехай
    їм не буде соромно, що вони селяни, нехай не буде соромно, що вони румуни,
    нехай не забувають рідну мову, своє вбрання. Кажуть, що культуру нації треба
    носити у світі як святковий одяг! Закликаю всіх хоча б раз в житті спробувати
    потримати в руці веретено. Бо якщо ви не вмієте цього робити, ви не вмієте й
    цінувати».


    Покладаючи свої сподівання у туристичний потенціал району, на його талановиті мешканці, Маріана Мереу та члени її асоціації, прагнуть, щоб село Геоаджіу де Сус стало якомога помітнішим на туристичній та
    культурній карті повіту.

  • Проєкт міжнародного освітнього партнерства «Дружба без кордонів»

    Проєкт міжнародного освітнього партнерства «Дружба без кордонів»

    Нещодавно був доопрацьований проєкт міжнародного освітнього партнерства «Дружба без кордонів», який об’єднує шість партнерів з Румунії та України, а саме: Сучавська філія Союзу українців Румунії, Сучавський Національний коледж імені Міхая Емінеску, Шербівецька восьмирічна школа, Радівецька восьмирічна школа імені Богдана Воде (з румунської сторони), Каменська філія Тернавського ліцею імені Василя Богрі та Відділ освіти, молоді та спорту Герцаївської районної державної адміністрації (з української сторони).


    Проєкт був ініційований вчителькою Делією Міхаєлою Мартіняк, яка викладає українську мову в трьох вищевказаних школах Сучавського повіту та яка є також координатором проєкту. Від України координатором в рамках проєкту виступає вчителька Лариса Ґаїна від Каменської філії Тернавського ліцею імені Василя Богрі. Проєкт розгортатиметься впродовж 2021-2022 навчального року, з можливістю продовження.

    Ми запросили ініціатора та коордонатора проєкту, вчительку Делію Міхаєлу Мартіняк представити освітній проєкт «Дружба без кордонів»: «Головна ціль проєкту – стимулювати та використовувати зацікавленість учнів, студентів та вчителів у популяризації освіти, культури та традицій Буковини з метою збереження рідної мови та етнічної самобутності. Ідея реалізації партнерського проєкту виникла після розмови з панією інспектор Лучіа Мігок. Вона вже має досвід у цій сфері, адже з 2017 року координує партнерську угоду «Сьогодні – учні/студенти, завтра – викладачі» між Сучавським національним коледжем імені Міхая Емінеску та Педагогічним коледжем Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. Ми пропонуємо розгортання партнерського проєкту «Дружба без кордонів» з урахуванням необхідності встановлення нових стосунків між учнями, які вивчають українську мову в школах Сучавського повіту та учнями Каменської філії Тернавського ліцею імені Василя Богрі. Проєкт спрямований на три основні складові, які сприяють збереженню рідної мови та етнічної ідентичності: освіта, культура та традиції. Завдяки заходам, включеним до цього проєкту, відбудеться обмін досвідом, що передбачає участь у демонстраційних уроках з української мови для українців в Румунії та з румунської мови для румунів в Україні. Залучення до таких акцій учнів педагогічного профілю Сучавського Національного коледжу «Міхай Емінеску» – це унікальний досвід з довгостроковою користю. Будуть обговорені теми поетів-класиків Тараса Шевченка та Міхая Емінеску, з одного боку, та сучасних буковинських письменників румунської та української території, які пишуть рідною мовою, з іншого боку. Ми також хочемо пропагувати та використовувати традиції двох етнічних груп, проводячи практичну діяльність.»

    Конкретні цілі проєкту «Дружба без кордонів» наступні: обмін досвіду в сфері освіти, підвищення інтересу до творчості письменників культурних діячів Буковини, стимулювання творчості учнів та вчителів шляхом написання рефератів на вказану тему, підвищення рівня взаємопізнання, обмін ідеями між учнями та вчителями на теми спільного інтересу, популяризація буковинських особистостей, залучення молодих учасників до спільних заходів, спрямованих на сприяння багатокультурному діалогу, популяризація української та румунської культури по обидва боки кордону, встановлення дружніх стосунків між установами-партнерами для реалізації майбутніх проєктів. Головними бенефіціарами проєкту є учні шкіл, залучених до проєкту та викладачі команди проєкту, а другорядними бенефіціарами – місцеві громади та батьки учнів, які беруть участь у проєкті. Проєкт розгортається за кошти шкіл та за фінансову підтримку Союзу українців Румунії, – зазначається в договорі.

    Проєкт міжнародного освітнього партнерства «Дружба без кордонів» передбачає проведення шість заходів. Деталі подає вчителька Делія Міхаєла Мартіняк: «Перший захід це презентація проєкту. Інший захід «Сучасні письменники Буковини» відбудеться в онлайн режимі та передбачає презентацію тематичних рефератів. Колективи учнів з Румунії розповідатимуть про життя та літературно-культурну діяльність українських буковинських письменників нашої країни. Цю ж тему розглядатиме команда учнів з України, звертаючись до румунських письменників Північної Буковини. Я думаю, що ця тема буде дуже цікавою. Третя діяльність «Тарас Шевченко – кобзар української поезії». Румунська делегація візьме участь у показовому уроці з української мови у Каменській філії Тернавського ліцею, Україна. Наступна діяльність це «Великодні свята – збереження традицій та звичаїв в умовах пандемії». Захід проходитиме онлайн та передбачає презентацію пасхальних звичаїв, характерних для цьому регіону, техніки розписування яєць. Відбудеться також майстерня живопису на релігійну тематику. П’ята діяльність – «Міхай Емінеску – зірка румунської поезії». Делегація з України прибуде до Румунії та візьме участь у показовому уроці з румунської мови, який відбудеться в Шербівецькій середній школі. Під час останнього заходу, оціночної діяльності, будуть представлені всі заходи, проведені в рамках проєкту, буде проведено SWOT-аналіз, після чого відбудуться обговорення щодо реалізації проєкту та аналіз сильних і слабких сторін.»