Tag: Трансільванія

Сьогодні пропоную відвідати одну з найвідоміших туристичних пам’яток як міста М’єркуря-Чук, де вона розташована, так і повіту Гаргіта: замок Міко. З 1970 року в ньому розмістився Секлерський музей Чук, в якому експонується колекція історичних артефактів, документів та творів мистецтва, а через два роки на подвір’ї замку був відкритий і відділ під відкритим небом. Замок Міко виділяється в сучасному міському ландшафті як архітектурна перлина з цікавою історією. Він є символом міста і головною принадою для туристів, які приїжджають сюди.

Будівля була спроектована італійцем у першій половині 17 століття і побудована угорцем (Ференцом Гідвегі Міко), ім’я якого вона зберегла донині. Спочатку вона була збудована у ренесансному стилі як резиденція родини Міко, угорського дворянського роду з сильним впливом у регіоні. Після пожежі в жовтні 1661 року, спричиненої турецько-татарськими ордами, замок був зруйнований, але в 1714-1716 роках його відбудували для військових цілей, а до 1764 року він використовувався як укріплена казарма. Замок використовувався військом до середини 20-го століття, коли був знову відреставрований і став музеєм.

Будівництво розпочато 26 квітня 1623 року, але нинішнього вигляду замок набув в першій половині 18 століття під керівництвом імперського генерала графа Стефана Штейнвіля. Про цю подію також свідчить кам’яний напис над в’їзною брамою фортеці. Фортеця була обладнана оборонною системою з чотирьох італійських бастіонів, сліди яких можна побачити і нині на її південній стороні, та з вогневими бійницями в кожному бастіоні. Таким чином, укріплена фортеця була важливим стратегічним пунктом на східному кордоні імперії Габсбургів.  Замок має квадратне планування (70×75 метрів), його крила оточують приблизно квадратний у плані внутрішній двір. Крила будівлі завершені вежами у вигляді бастіонів на кутах, до зовнішнього західного фасаду примикає одноповерхова будівля з восьмигранним плануванням, колишній пороховий склад, що має форму восьмикутника. Кутове бастіонне і внутрішнє планування фортеці Міко відповідає ренесансному плану замку, популярному за часів правління Бетлена Габора, історія якого, безсумнівно, сягає корінням в італійську замкову архітектуру.

Ганна Еріка Хомпот, екскурсовод, музеєзнавець Секлерського музею Чук, розповідає: «Цій будівлі, замку Міко, понад півтора року тому виповнилося 400 років, і ми намагаємося зробити все можливе, щоб зберегти для майбутніх поколінь те, що ми отримали як заповіт. Це прекрасно відреставрована, європейська будівля з сучасними виставками, сучасними інтерактивними інсталяціями. Замок прямокутної форми, побудований в італійському стилі, з чотирма дуже великими бастіонами і одним поверхом. Він має дуже просторе внутрішнє подвір’я, де протягом усього літа ми проводимо різні міжнародні фестивалі, серед яких Міжнародний фестиваль старовинної музики, джазу, перкусії та інші заходи, які ми організовуємо».

Відвідувачі можуть насолодитися широкою колекцією експонатів, представлених в інтерактивному режимі. Ганна Еріка Хомпот, екскурсовод і музеограф Секлерського музею Чук, розповідає далі:  «У нас є п’ять постійних виставок, перша з яких, на першому поверсі, – це етнографічна виставка, яка представляє життя місцевих селян 100-150 років тому, з багатьма експонатами. Відвідувачі зазвичай згадують, як це було в будинку їхніх бабусь і дідусів, як це було в селі. Потім на другому поверсі, відвідувач потрапляє на велику виставку, зазвичай тимчасову. Зараз у нас виставка образотворчого мистецтва. Це трансільванська бієнале графічного мистецтва, а потім, пройшовши через цю виставку, він потрапляє на іншу постійну виставку, яка присвячена роботі реставраторів. Виставка називається «Відновлені цінності скарбу». Потім у нас є виставка, присвячена історії францисканської друкарні в Шумулуй Чук, де є дуже цінний артефакт – друкарський верстат, датований 17 століттям, який придбав францисканський священик румунського походження Іон Кеяну. Саме він врятував католицьку релігію в нашому регіоні і відбудував католицьку церкву в Шумулуй Чук після того, як вона була захоплена турками і татарами. Потім ми переходимо до виставки історії міста, де від географічного поселення, проходячи крізь століття, ми досягаємо епохи Чаушеску. Екскурсія закінчується останньою виставкою, на першому поверсі, виставкою історії замку, де виставлена зброя періоду Габсбургів, де є критий фонтан і залишки, які були розкопані на місці моїми колегами-археологами».

Для перегляду доступні два фільми, які доповнюють історію замку. Також проводяться екскурсії по замку в супроводі гіда. Щороку тут проводиться Європейський фестиваль старовинної музики (започаткований у 1980 році, заборонений комуністичним режимом у 1986-1989 роках) з сольними концертами та концертами класичної музики з безкоштовним входом, а також Літній університет старовинної музики (з 2008 року). Сьогодні фортеця Міко є найстарішою пам’яткою в М’єркуря-Чук і найкраще збереженою ренесансною будівлею в секлерському краї Трансільванії.

Про нашу країну не раз говорили, що в ній є території з омріяними краєвидами, які чекають на відкриття та захоплення туристів. І не дивно, що багато іноземних туристів приїжджають, щоб відвідати Румунію та на власні очі побачити, наприклад, природну красу гірських районів, а також відчути атмосферу великих міст і відвідати музеї.

Наприкінці 2024 року, коли чимало людей вже починають планувати свою відпустку на наступний рік, престижний американський журнал, особливо відомий як видання про моду, включив Румунію до рейтингу напрямків, які варто відвідати у 2025 році. Відомий журнал Vogue склав список 10 найкращих напрямків для подорожей у 2025 році.

Інтерес до мандрівок зараз на висоті, але так само зростає і надмірний туризм: у Барселоні, Венеції та на Майорці відбулися місцеві протести, а Сицилія зіткнулася з водною кризою, спричиненою туристичним бізнесом. Справа не лише в тому, куди ви можете поїхати, але й куди ви повинні поїхати. І куди ви хочете поїхати: деякі люди люблять культурні подорожі, інші шукають адреналіну на свіжому повітрі. А є й такі, хто хоче просто посидіти на пляжі, пообідати з келихом вина на столі і почитати хорошу книгу. «Враховуючи всі ці фактори, ми почали працювати над локаціями, які останнім часом викликали у нас інтерес – і пошук рейсів. Про деякі ви, можливо, ніколи не чули, про інші – дуже часто. Але всі вони варті подорожі», – зазначає Vogue.

«Ми довго йшли до цього, але нарешті відчуваємо, що Румунія виходить з тіні своєї бурхливої історії 20-го століття. Це одна з найбільш швидкозростаючих економік в Європейському Союзі, її гастрономічна та культурна сцени процвітають, і це та рідкісна країна, яка дійсно має все – від яскравої мистецької сцени в Клуж-Напоці до захоплюючих походів в Карпатах, від чорноморських пляжів на східному узбережжі до музеїв світового класу в її столиці, Бухаресті. Все це означає, що ніколи не було кращого часу для відвідування Бухареста – а з відкриттям Corinthia Bucharest у 2025 році у вас буде новий п’ятизірковий готель, який стане стартовим майданчиком для знайомства з найбільш недооціненою країною Європи.” „Обов’язково знайдіть час відвідати Трансільванію – і не лише заради середньовічних замків, гідних Дракули. Тут є цілий світ розкішних (і добре оцінених) місць для відпочинку на природі та оздоровлення, (…) які пропонують все – від уроків бджільництва до ритуалів купання в сіні. Тільки не просіть про вампірський догляд за обличчям», – зазначає видання.

Завершують список острів Тасманія, пам’ятки Японії, такі як Кіото, відомий своїми вражаючими храмами, або острови Рюкю, архіпелаг на півдні Японії, Шварцвальд у Німеччині, острів Патмос у Греції та місто Мелідеш у Португалії. До рейтингу також увійшли Сіва на заході Єгипту, Внутрішні Гебриди – архіпелаг на північному заході Шотландії, а також Біг-Скай у штаті Монтана.

Так само, Румунія увійшла до переліку 25 напрямків, які, на думку CNN Travel, варто відвідати у 2025 році. Список, який включає екзотичні напрямки з Азії, Латинської Америки, Африки та Європи, є не топом, а переліком напрямків, які варто відвідати, упорядкованих за алфавітом від Алмати в Казахстані до острова Ванкувер в Канаді. «У Європі залишилося не так багато місць, які все ще мають ту незвідану атмосферу, але Румунія серед них», – вважає CNN Travel. «Це подарунок у наші дні надмірного туризму – адже це країна, яка має все, від чорноморських курортів до надзвичайної краси Карпатських гір, і яка, схоже, намагається збільшити кількість своїх відвідувачів у сталий спосіб. Так, у замку Бран є Дракула, але якщо ви шукаєте інші середньовічні готичні принади в Трансільванії та за її межами, відвідайте Тімішоару, Клуж-Напоку, Сібіу, Брашов та Себеш. У столиці Бухаресті є чарівний старий центр, який зараз трохи переповнений туристичними барами і ресторанами, але недавня історія міста все ще залишається головною визначною пам’яткою». Також згадується Палац Парламенту, а щодо румунського сільського середовища CNN Travel вважає: «Мабуть, немає кращого способу дослідити її, ніж нещодавно відкрита Via Transilvanica – 1400-кілометровий маршрут через сільські ландшафти і села, що здаються застиглими в часі».

Престижний журнал про науку та подорожі National Geographic також склав список місць, які варто відвідати в 2025 році. Місто в Румунії, яке користується великою популярністю навіть на національному рівні, потрапило в короткий список туристичних спеціалістів. Вони заохочують туристів приїжджати в цю чудову та історичну місцевість. Брашов — одне з найкрасивіших і добре збережених міст Румунії, розташоване в самому серці країни, в історичному регіоні Трансільванія, у підніжжі Карпатських гір, особливо гірського масиву Постевару, в оточенні хвойних лісів. Він відомий своїм середньовічним шармом, вражаючими пейзажами, а також своїм стратегічним розташуванням, що робить його привабливим місцем як для туристів, так і для місцевих жителів. У заклику престижного журналу про науку та подорожі Брашов представлений як ворота в чарівну Трансільванію, зі старовинними лісами та захоплюючими селами. Але й з історіями, які надовго увійшли в колективну підсвідомість.

Як ви можливо вже звикли протягом останніх років, сьогодні в Національний день Румунії запрошуємо відвідати місто Алба Юлія, адже саме в цей день місто вдягає святковий одяг, згадуючи момент Великих національних зборів 1 грудня 1918 року, коли Трансільванія увійшла до складу Великої Румунії.

Для тих, хто цікавиться історією, Алба-Юлія – це стародавній Апулум. Відвідувачі зупиняються в Білій фортеці Кароліна, фортеці з бастіонами вобанського типу, побудованій на початку 18 століття на Цитадельному пагорбі, яка слугувала стратегічним укріпленням для захисту імперії Габсбургів від військових зусиль Османської імперії та для консолідації влади Габсбургів на місцевому рівні. А оскільки на цьому ж місці були ще два укріплення: римська фортеця 13-го легіону Геміна (106 р. н.е.) та середньовічна фортеця Билграда (16-17 ст.), через систему доповненої реальності, встановлену на зовнішній стіні музею сьогоднішніх відвідувачів зустрічають на площі Цитаделі, в музеї «Принципія», привітанням «Ave hospes!. Ласкаво просимо до Принципії, штаб-квартири 13-го легіону Геміна! Ми увійшли в історію! Заходьте і вивчайте історію! Ave!».

Усередині фортеці Алба Кароліна знаходиться найбільша концентрація в країні на квадратний метр символічних архітектурних пам’яток різних епох, культур і цивілізацій, побудованих у сучасному архітектурному стилі. Так, ми маємо римську військову архітектуру (музей Принципів, ворота форту XIII Легіону Геміна) і військову архітектуру системи Вобана, культову архітектуру романського стилю XIII ст. і готики (римсько-католицький собор), бароко (церква тринітаріїв, нині бібліотека Баттіанеум), архітектуру необринков’янського стилю з елементами еклектики початку ХХ століття (Коронаційний собор), цивільну архітектуру з ренесансними стилістичними елементами та бароковими доповненнями (Княжий палац, Єпископський палац, палац Апор), романтичний стиль (Будівля Вавилон, нинішній Музей об’єднання), еклектика (Середня школа «Майлат», нині частина Університету) і навіть сецесія (Зал Об’єднання). Таким чином, Алба-Юлія є мультикультурним містом, його профіль визначається різними культурами, що перетинаються, і унікальною архітектурною спадщиною, яку необхідно відкривати, навіть реконструювати з історичної та етнічної, антропологічної, культурної точок зору.

Атракцією міста Алба Юлія, яку варто відвідати, – це Палац князів Трансільванії, відкритий після реконструкції на початку цього року, Габріель Іздраїле, завідувач відділу Музею Палацу трансільванських князів, запрошує нас туди, де за допомогою віртуальної реальності та анімації, відвідувачі можуть дізнатися історію людей, які проходили сюди: «Ми запрошуємо всіх туристів, всіх тих, хто хоче побачити місто Алба Юлію, переступити наш поріг, тому що нам є що запропонувати. Відвідувач може побачити, перш за все, пам’ятку категорії А, щойно відреставровану за найвищими стандартами з точки зору реставрації історичної пам’ятки, а також побачити огляд усіх історичних періодів, через які пройшла ця пам’ятка. Будуть також VR-досвіди, будуть анімації з історичними персонажами, які розповідають історію цього місця та історію людей нашого міста. Вхід для дорослих – 15 леїв, повний квиток, для дітей – 5 леїв, а також у нас є всілякі групові знижки. На прохання відвідувачів, у нас є гіди кількома мовами: румунською, англійською та угорською».

На цю зупинку я раджу вам зарезервувати щонайменше годину. Доступ до Музею Палацу трансільванських князів здійснюється через Національний центр туристичної інформації та просування Алба Юлія, розташований на західній стороні фортеці Алба Кароліна. З нагоди Національного дня на дзвіниці Коронаційного собору з Алба Юлії піднято державний прапор. У муніципалітеті сьогодні проходить програма національних святкувань у столиці Великого об’єднання. Пройшли урочисті церемонії, такі як церемонії покладання вінків, виступ Гвардії Об’єднання, а також військовий парад і вистави на площі фортеці.

До міста Алба-Юлія можна дістатися як автомобільним, так і залізничним транспортом. Розташоване воно в південній частині Трансільванії, приблизно в 100 кілометрів на південь від Клуж-Напоки та 70 кілометрів північно-західніше міста Сібіу. Теж в місті Алба Юлія знаходиться Бібліотека Батіанеум заснована в 1798 році, яка зберігає понад 63.000 томів, 19.000 документів та понад 1000 рукописів. Серед найцінніших манускриптів -Codex Aureus, також відомий як Das Lorscher Evangeliar, найвідоміший і найважливіший середньовічний західний ілюстрований манускрипт з колекції в Румунії, якому понад 1200 років і який з минулого року внесений до списку ЮНЕСКО. До речі, всередині листопада вперше за чверть століття він був виставлений за особливих умов, в обмеженій обстановці, в Аулі Магна, на урочистому заході, організованому Бібліотекою Батьянеум, присвяченому внесенню Кодексу до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Твір вражає своєю увагою до деталей і способом виготовлення, кожна сторінка особливо ретельно прикрашена мініатюрами, покладеними на товстий пергамент. Рукопис було здійснено між 778 і 820 роками під час правління Карла Великого і було вивезено з Лоршського монастиря з Німеччини, щоб потім дістатися Гейдельберга, останнє місце призначення будучи бібліотека Віденського кардинала, який продав його єпископу Баттьяні. Поряд із «Codex Aureus» варто також згадати про «Codex Burgundus», другий за цінністю том у колекції бібліотеки, рукопис, датований 15 ст., написаний готичними літерами та ілюстрований серією художніх творів, які вважаються унікальними у світі, як з точки зору естетики, так і з точки зору досягнення. Іншим цінним твором, яким володіє албаюльська бібліотека, є «Давидовий псалтир з календарем», рукопис 12 століття, зроблений на тонкому пергаменті та прикрашений золотом, сріблом і кольоровими зображеннями.

На початку цього року, після тривалого періоду реконструкції та розширення, Аптечний музей у місті Клуж-Напока знову відкрив свої двері. У ньому зберігається понад 7.000 автентичних предметів, які розповідають історію розвитку фармації та медицини в Трансільванії. Музей є частиною Національного музею історії Трансільванії і містить дві його найменші, але найцінніші колекції: Колекцію історії фармації та Колекцію медичної апаратури.

Музей розташований у найстарішій аптеці міста, аптеці “La Sfântul Gheorghe”, відомій як аптека Гінца, перші документальні свідчення про яку датуються 1573 роком. Музей був відкритий у 1954 році. Згодом, з 1963 року, він був перейменований на Колекцію історії фармації і підпорядкований Національному музею історії Трансільванії. Біля витоків цього музею стоїть колекція трансільванських фармацевтичних предметів професора Юліу Орієнта (1869-1940), виставлена в 1904 році в одній з кімнат Трансільванського музею. Ця колекція, що налічувала 1800 предметів, була подарована музею і з часом збагатилася іншими цінними предметами, що ілюструють фармацевтичну діяльність у Трансільванії між 16-м і 20-м століттями.

Офіцину (приміщення, де продавалися ліки) прикрашає фреска в стилі бароко, датована 1766 роком. Вона є унікальною в Румунії. Автентичні фармацевтичні меблі датуються 17-19 століттями. Експонуються старовинні фармацевтичні посудини різних типів, фармацевтичні продукти, старі книги та важливі документи. В іншому залі виставлено понад 200 дерев’яних фармацевтичних горщиків, датованих 17-19 століттями. У цих посудинах аптекарі зберігали порошки, отримані з лікарських рослин, та деякі мінеральні порошки. Є й переносна дерев’яна аптека, в шухлядах якої зберігаються численні пляшечки з відповідними етикетками.

Колекція з історії фармації пройшла процес ребрендингу і займає чотири кімнати на першому поверсі і весь підвал (7 кімнат), загалом 312 квадратних метрів. Упродовж часу  було очищено, законсервовано та відреставровано численні предмети спадщини, серед яких масивна аптечна шафа зі старої аптеки Гінца, численні фармацевтичні контейнери, старий касовий апарат, медичне обладнання, особливо ті, які не були виставлені через брак місця, як, наприклад, консультаційне ліжко, яким користувався лікар Юліу Хацієгану, та інші предмети, що були подаровані музею.

Зараз музей пропонує різні способи дослідження, включаючи безкоштовні аудіогіди (румунською та англійською мовами), інформаційні буклети (доступні трьома мовами) та експертний супровід музеографа. Аптечний музей є частиною Національного музею історії Трансільванії. Цікавинки, які ви можете дізнатися, відвідавши музей: на панелях дверей аптечної шафи представлені етапи людського життя: дитинство, юність, зрілість і смерть, а в передпокої можна побачити карту з аптечними фірмами, які були атестовані в Трансільванії з кінця 15 століття до початку 18 століття. В одному ящику досі зберігається порошок мумії, в іншому – кавові зерна, які виділяє азійська кішка Цивета, що вважалося колись спазмолітиком і афродизіаком, або частини анальних залоз бобра, що допомали хворим від епілепсії та холери. Відвідувачів запрошують оглянути галереї музею, де вони можуть милуватися як старим медичним обладнанням, так і іншими цінними артефактами, що відображають еволюцію ставлення до здоров’я та хвороби протягом століть.

У майбутньому Національний музей історії Трансільванії планує розширювати і розвивати свої виставки та освітні програми. Ключовим фокусом є реалізація інноваційної освітньої програми для Музею фармації та розробка нових виховних програм для майбутніх виставок, включаючи виставку в Римському лапідарії та виставку під назвою “Одягнені в золото”, на якій будуть представлені прикраси однієї з “найтемніших” епох нашої історії. Ці ініціативи мають на меті залучити ширшу аудиторію та забезпечити глибше розуміння історичної та культурної спадщини, представленої музеєм.

На території між річками Муреш та Олт і Карпатськими горами з 12 століття почали жити німці, колонізовані угорськими королями. У Себеші осіло населення регіонів Рейн і Мозель (теперішній Люксембург та Західна Німеччина). Себеш було одним з найважливіших середньовічних міст Трансільванії, ставши одним з “семи міст”, які дали німецьку назву провінції “Siebenbürgen”. Місто, що місцевою німецькою мовою називається Мельнбах або Мюльбах, налічує в наші дні близько 26 000 мешканців, з яких близько 80% – румуни. Традиційно місто було багатоконфесійним з римо-католицькою, лютеранською, православною та греко-католицькою громадами і церквами.

Документально засвідчене 1245 року місто Себеш було першим укріпленим містом Трансільванії. Стіни із оборонними вежами фортеці та геологічний заповідник Рипа Рошіє є основними туристичними атракціями міста. Про цей населений пункт згадується в документах ще з середини тринадцятого століття, а в 1301 році отримує назву Себеш. В кінці XIV і в наступні століття фортеця була підкріплена стінами і 8-ма вежами, з яких до сьогодні зберіглася лише частина західних воріт. Ми розпитали музеєзнавця Раду Тотояну з Муніципального музею “Іоан Райка” про історію цього місця. Він розповів про початок заснування поселення: “Себеш задокументований у 1245 році, невдовзі після монгольської навали. Священик Теодорік з Маленбаха (латинізоване німецьке ім’я) просить Папу Інокентія IV про право збирати податки з інших сусідніх парафій, оскільки його власна сильно постраждала від монгольської навали. Папа задовольняє його прохання. Це практично свідоцтво про народження нашого міста. Це важливе місто, яке має найдавніший привілей оточити себе кам’яними стінами, привілей, наданий у 1387 році. Воно оточене фортифікаційною стіною загальною довжиною понад 1800 метрів, з кількома вежами, які ще зберіглися, з яких, мабуть, найвідомішою є Студентська або Кравецька вежа”.

Саме ця фортифікаційна робота є частиною невеликої слави міста. Важливою є історія монаха Георга Капітула Септемкастренсіса, який жив у 15-16 століттях і написав перший трактат про турків, про ще розповість Раду Тотояну: “Вежа утримувалася і захищалася гільдією кравців і пов’язана з турецьким нападом 1438 року, коли турецька армія взяла місто в облогу. Після кількаденного опору було досягнуто перемир’я, і туркам дозволили увійти до міста за умови, що вони не завдадуть жодної шкоди. Однак цього не сталося, і капітуляція не всім була до вподоби, оскільки деякі мешканці забарикадувалися у вежі кравців. Серед них був молодий учень школи, що діяла при домініканському монастирі. Вежа згорає, більшість тих, хто перебував у ній, гине, але серед тих, хто вижив, є і цей юнак, дитина 13-14 років. Його спіткала доля багатьох мешканців Себеша. Його продають у рабство, і він перебуває у неволі близько 20 років. Його продають кілька разів, врешті-решт він знаходить більш гуманного господаря, який ставиться до нього більше як до члена сім’ї, ніж до раба. Він відпускає його на волю, бо йому дуже хотілося, як він сказав своєму господареві, побачити рідні місця. Він обіцяв повернутися, але так і не повернувся. До Трансільванії він теж не приїхав, поїхав на Кіпр, потім в Італію. Прибув до Риму, вступив до ордену монахів-домініканців і написав твір, який вважається першим європейським трактатом зі сходознавства і який витримав понад 25 видань. Одне з них, у 1511 році, відредагував сам німецький церковний реформатор Мартін Лютер, який також написав передмову”.

Домінантною будівлею центральної площі міста Себеш є Євангелічна церква, історичний і художній пам’ятник, який вражає своєю різноманітністю архітектурних форм, тому що вона датується з двох різних епох. Давня частина в римському стилі цієї церкви датується ще часами татарської навали (1241 року) — це базиліка з трьома нефами. Ззовні церква декорована кам’яними статуями, балдахінами та фіалами. Церква була відреставрована у період 1960-1964 рр. Теж в центрі міста розташований і Королівський будинок, цінний історичний пам’ятник, в якому зараз знаходиться Історичний музей. Раду Тотояну розповідає: “Найважливішою церковною спорудою в місті є Євангелічна церква. Перші етапи романського будівництва починаються після 1241 року. Але в якийсь момент місто, досягнувши економічного процвітання, хоче чогось більш пишного. До Трансільванії проникає готика і будується великий готичний собор. Архітектори вважають, що якби церква була завершена в готичному стилі, то за розміром хору вона була б другою за величиною в Трансільванії, після Брашовської Чорної церкви. Враховуючи, що на той час мешканці Себеша складали близько 500 сімей, тобто були не дуже численними, вони не мали фінансової можливості добудувати церкву в готичному стилі. І тому був досягнутий компроміс, романський неф був приєднаний до готичного хору. Він дуже гарний, в ньому є і пізніші елементи, в тому числі ренесансні”.

Себешська фортеця була побудована наприкінці XIV – початку XV століття. Вона складається з внутрішньої стіни довжиною 1700 м, в якій добре зберіглися до сьогодення оборонні зубці та вали. Фортеця має чотири башти. Іншою туристичною атракцією міста є “Будинок Заполья”, в якому діє нині Міський музей. Це одна з найдавніших будівель міста. Датується XV століттям і містить елементи специфічні готичному та ренесанському стилям архітектури. У 1540 році помер у цьому будинку князь Трансільванії і король Угорщини Іоан Заполья. Раду Тотояну: “Найважливішою світською будівлею в місті Себеш є Будинок Заполья, будівля, в якій працює музей. Її пов’язують з ім’ям трансільванського воєводи, який став королем Угорщини, Іоанном Заполья, який зайняв трон Угорщини після 1526 року, коли Владислав II загинув на фронті. Але, як завжди, не всі з цим згодні. Частина угорців висуває іншого кандидата на трон, в особі Фердинанда Габсбурга, з правлячої родини Австрії. Починається громадянська війна і король Заполья відступає зі своїми військами до Трансільванії, займає Себеш і облаштовує свою резиденцію та штаб-квартиру в цьому будинку, де зараз знаходиться музей. Власне, тут, у цій будівлі, він і помер у 1540 році”.

Інший чудовий пам’ятник архітектури — це колишні цехи, побудовані, ймовірно, у вісімнадцятому столітті, у західній частині центральної площі. Вони були відреставровані в 1838 році за кошти гільдії м’ясників. На одному крутому схилі Секашських пагорбів, що утворюють правий берег Себешської долини, лише у 3-ох км. від міста Себеш, видніються кілька пропастей сірого і червоного кольору, з яких найбільш видовищною своїми формами є Рипа Рошіє, що була оголошена природним пам’ятником. Цей геологічний заповідник, заввишки від 80 до 100 м, простягається на 10-ти гектарній території. Вода вирила собі місце в пагорбі протягом близько 60 мільйонів років, створивши дивні форми: колони, вежі, піраміди, всі червонуватого кольору. Глибокі діри відкриваються вліво і направо, і дощова вода створює червоні струмки, що шумно падають вниз. Птахи видзьобали в глині собі десятки й десятки дір.

Невелике, але важливе в історії Трансільванії місто Себеш має яскраво виражену індивідуальність, яку сьогодні цінують ті, хто береже його пам’ять.

Відоме як у Румунії, так і за кордоном якістю вовняних килимів, виготовлених на фабриках цього міста, місто Чіснедіє, розташоване між пагорбами, всього в 20 км від Сібіу, вражає красою та важливістю будівель, а також гармонією трьох культур, які тут поєднуються: румунської, німецької та угорської. З цього поєднання вийшло особливе поселення з прекрасною історією та багатими традиціями.

Одна з найкрасивіших євангельських церков Трансільванії, церква з Чіснедіє, була відреставрована після майже 6 років роботи за допомогою європейських фондів. Інвестиції в розмірі понад 8 мільйонів леїв( понад 1,5 млн євро), які вважаються наймасштабнішою роботою з відновлення, дозволили вперше після більш ніж 250 років з часу попередніх розширень і укріплень відновити всю церкву, а також впровадити нові технології, такі як оцифрування. Це був величезний виклик, враховуючи архітектурне багатство будівлі розташованої в центральній частині цього міста. Проєкт передбачав масштабні реставраційні роботи, включаючи відновлення фасадів, підлог, столярних виробів. Також було встановлено систему аудіосупроводу та інфопункт, доступний для людей з обмеженими можливостями. Через шість років після початку проєкту, наприкінці 2023 року, реставраційні роботи у монументальному храмі були завершені. Під час робіт було виявлено кілька фресок, що мають велику історичну цінність, якими тепер можуть милуватися туристи.

Євангельська церква в місті Чіснедіє має особливу унікальність. Майже така ж відома, як годинникова вежа в Сігішоарі, вежа в Чіснедії є однією з перших годинникових веж у Трансільванії, побудована в 1425 році. У 1795 році на ній був встановлений перший громовідвід на південному сході від Відня. Через те, що церква була розташована так високо, її багато разів спалювала блискавка. Місцева легенда розповідає, що нинішній громовідвід був зроблений у формі останнього удару блискавки, і що відтоді церква не горіла.

Святиня, присвячена святій Вальпургії – середньовічній бенедиктинській монахині, ігумені монастиря Гайденгайм у Франконії, була збудована німецькими поселенцями на початку 13 століття як романська базиліка з трьома нефами. З часом вона поєднала в собі кілька стилів, нав’язаних необхідністю. У костелі досі зберіглися дзвін 1664 року, бронзова готична купіль і старі барокові вівтарні двері. Церква була укріплена після турецького нападу в 1493 році і оточена трьома поясами стін з оборонними коридорами, вежами, бастіонами і ровами, які можна було заповнювати водою. Поступово центральну вежу було піднято і обнесено валами, а також збудовано два бастіони.

У цій церкві зберігся знаменитий «Чіснадійський скарб», який з 1915 року був переміщений до Сібіуського музею імені Самуєла фон Брукенталя. Він був захований у стіні, і лише 2 людини знали, де він знаходиться. У 1793 році, коли схованку відкрили, там було знайдено багато цінних середньовічних предметів. Від старовинного вівтаря-поліптиха, розписаного в 1525 році Вінцентієм Цибіненсісом, зберіглася лише верхня частина, яка знаходиться в музеї Брукенталя. У церкві-пам’ятнику в Чіснедіє богослужіння все ще проводяться щонеділі з 10.00 ранку.

Неподалік євангельської церкви іншою пам’яткою архітектури є будівля, в якій розташована музейна експозиція “Історія текстильної промисловості”. Тут виставлені прапори гільдії сукнарів, датовані 1834 роком, інструменти для обробки вовни, оригінальний ткацький верстат, документи, а також ручні прядки, які використовувалися для обробки вовни між 1700 і 1900 роками. Якщо мені вдалося спонукати вас провести кілька днів у Чіснедіє, то ви повинні знати, що у вас не виникне жодних труднощів із поселенням. На центральній площі міста чекають на туристів старі будинки, побудовані після 1800 року в готичному архітектурному стилі. Також переважають вузькі, звивисті вулички, які все ще зберігають свій середньовічний вигляд.

У 6 км від міста Сфинту-Георге на повітовій дорозі 121B в напрямку Долини річки Кріш, біля в’їзду в населений пункт Аркуш, посеред величезного дендрологічного парку, спокійно чекає на туристів замок Сенткерешть. Він розташований в нижньому кінці села, від головної дороги до нього веде інша дорога, обсаджена рядами тополь. Своїм сьогоднішнім виглядом замок завдячує усім власникам, кожен з яких щось змінював, додавав і вдосконалював в його архітектурі.

Замковий комплекс Аркуш мав кілька етапів будівництва, що характерно для замків 19 століття. З невеликого особняка він перетворився на елегантний замок, що поєднує в собі елементи необароко та неоренесансу. Замок був вперше задокументований у 1773 році, також перебуваючи у володінні родини Даніеля з Виргіша. Пізніше його придбав Дьєрдь Калнокі, а після смерті графа в 1844 році маєток залишився його дружині Анні Галлер, яка вдруге вийшла заміж за барона Жиґмонда Сенткерешть (на честь якого замок отримав свою назву). Обидва опікувалися розширенням особняка, а особливо Анна відповідала за облаштування та догляд за дендрологічним парком. Замок Аркуш зазнав багатьох змін, характерних для того часу. Особняк був перетворений на однорівневий замок, а потім, наприкінці 1890 р., був збагачений другим поверхом, який поєднав елементи необароко з акцентами неоренесансу. Перший етап збігся з будівництвом сходів, перекриттів та теслярськими роботами. Другий етап полягав у добудові кімнат, облаштуванні та декоруванні.

З часів побудови і до 1945 року замок слугував резиденцією для різних шляхетських родин, а після встановлення комуністичного режиму перейшов у державну власність, і його призначення докорінно змінилося. Він зазнав радикальних змін в інтер’єрах у 1980-х роках, коли будівля була облаштована як вілла для диктатора Ніколая Чаушеску. Комуністи знищили меблі і відремонтували замок відповідно до уподобань Чаушеску, який хотів, щоб він став будинком відпочинку. Як і багато інших колишніх дворянських маєтків, які Чаушеску перетворив на мисливські будинки або резиденції для вихідних, замок з н.п. Аркуш також був спотворений і перебудований. Чаушеску не побував в цьому замку ніколи, але елементи дизайну “зі смаком”, бренду “Чаушеску знає все”, залишилися. Наприклад, позолочена ванна кімната з мозаїкою, яка була використана на виставці на тему кітчу, організованій деякий час тому всередині замку. На щастя, екстер’єр будівлі з основними елементами архітектури 19 століття, зберігся в хорошому стані.

Замок розташований в центрі англійського парку, який розбудовувався в кілька етапів. Більшість невеликих будівель, характерних для англійського парку, зруйновані, і про них можна дізнатися лише з інвентарних описів. Центральна особливість парку, велике звивисте озеро, все ще з’являється в найперших інвентаризаціях початку 1820-х років. Окремі будівлі парку, такі як будинок відлюдника, філіжанка, альтанка, були зведені у 1820-х роках. Розширення і перетворення парку відбулося між 1847 і 1857 роками, коли родина Сенткерешть збудувала грот і оранжерею. Цілком ймовірно, що розширення парку тривало до 1860-х років. З об’єктів парку 19 століття до наших днів зберіглися лише озеро і грот. Близько 1890 року барон Сенткерешть Бела заклав у парку дендропарк, з якого до наших днів зберіглися різні рідкісні дерева.

Під час Першої світової війни замок був зруйнований і розграбований, тому лише за допомогою фотографій та ілюстрацій того часу можна уявити собі, як виглядали елегантні інтер’єри будівлі. Останніми власниками замку були барон Бела Сенткерешть молодший (1885-1944) та його сестра Єлізавета. Будівля складається з двох корпусів: головний корпус з десятиосьовим фасадом розділений навпіл коротшим корпусом. Дві кімнати на першому поверсі, які виходили до холу, родина використовувала для представницьких цілей. Менша кімната з видом на фонтан, ймовірно, була бальною залою, обставленою кількома стільцями, диваном і каміном в стилі неорококо. Стеля прикрашена німецькими ренесансними мотивами.

Похоронна каплиця родини Сенткершсть розташована західніше замку, на пагорбі. Орієнтована з півночі на південь будівля має 10 метрів завдовжки, 8 метрів завширшки та прямокутну наву, завершену вівтарем. Незважаючи на невеликі розміри, каплиця має важливу архітектурну цінність завдяки стилю, в якому вона була спроектована. Вона має простий класичний фасад, портал готичний, а стіни пронизані вікнами у ламаній арці. Ця архітектурна тенденція до змішування класичних і готичних елементів рідко зустрічається в цьому регіоні.

До 2020 року, коли був повернутий власникам, замок служив як культурний центр, належавши Міністерству культури Румунії. Відвідувачі замку могли спокійно прогулюватися серед дев’яти гектарів уцілілих чагарників дендрологічного парку, стежками, що оточують англійський парк, могли кататися на човні по озеру та піднятися на невеликий пагорб позаду замку, де розташована похоронна каплиця родини Сенткерешть. Дерев’яні, металеві та кам’яні скульптури – це фрагменти скульптурних таборів, які проводилися в парку з 70-х до 1980-х років.

Найновішою визначною пам’яткою міста Одоргею Секуєск (центр) є парк «Mini Transylvania». Він розташований серед столітніх лісів, на віддалі від міста у чудовому куточку секлерського краю (колишні купальні Шейке), названій на честь вуглекислих мінеральних джерел. Парк Міні Трансільванія є унікальним в Румунії, його реалізація була натхненна ідеєю парків Mini Europa (Брюссель, Бельгія) та Minimundus (Клагенфурт, Австрія). Мета проєкту – представити архітектурне розмаїття Трансільванії. Проєкти створили Домокош Вайда та Аурора Немет Гайнал за допомогою графіка Яноша Дьондьоші.

З моменту відкриття воріт у 2020 році багатьом було цікаво відвідати парк – унікальне місце розміром 8000 кв.м., яке представляє за посередництвом понад 90 моделей, будівлі з найвідоміших історичних міст і середньовічні фортеці Трансільванії (замок Пелеш, фортеця Бран). Багато з виставлених мініатюрних будівель є частиною Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Більшість зберіглася до нині, але серед експонатів є й деякі реконструйовані споруди, що зараз відомі в іншому вигляді.

Парком управляє команда «Legendarium», діяльність якої почалася в 2008 році з метою збору та представлення дітям у розважальній формі народні легенди. Таким чином вони зібрали та описали легенди туристичних пам’яток, замків, міст і включили все у книгу. Навколо цих легенд вони побудували маленький світ, створивши серію карт, аудіо книг, веселих творчих ігор і, врешті-решт, створили першу студію мультфільмів у Краю секлерів.

Історія «Mini Transylvania» почалася в 2012 році, коли Фозокош Собольч, молодий чоловік з міста Одоргею Секуєск, відвідав парк «Mini Europa» в Брюсселі та запримітив, що там немає жодного архітектурного об’єкта Трансільванії, тому у нього виникає ідея зробити подібний парк у себе в країні. Місце, де мав ожити парк Mini Transilvania -Беїле Шейке, припали до душі Собольча ще давно, бо саме там він виріс і бачив, як упродовж років вони руйнуються залишені напризволяще владою.

Парк «Mini Transylvania»- атракціон, який постійно розвивається. Це розважальний варіант для всієї родини. Якщо ви відвідуєте парк з дітьми, вони можуть покататися на міні-потягу, єдиний у своєму роді в Румунії і возить туристів парком, перетинаючи мости та відвідуючи найважливіші мініатюрні будівлі. Так само, для розваги і проведення вільного часу діти мають новенький дитячий майданчик зі стіною для скелелазіння та павутиною.

Першою будівлею, яка зустрічає відвідувачів парку, є замок Бран, за ним слідують замок Пелеш, фортеці Алба-Юлія, Ришнов, Рупя та Фегераш. Також представлені макети міст Сібіу, Сігішоара, Алба-Юлія та Клуж-Напока. На туристів чекає піч з н.п. Говеждія, де в минулому було відлито кілька частин для Ейфелевої вежі, та реконструйовані фортеці Бальваньош і Одоргею Секуєск. Не відсутні францисканський монастир із Шумулеу-Чука, монастир Горезу, монастир із Симбета де Сус або церква з Дирджіу, єдина пам’ятка в Гаргітьському повіті, включена до спадщини ЮНЕСКО. Поруч з макетами – короткий опис будівель і місць трьома мовами.

Відвідування парку може бути відправною точкою, якщо ви прагнете відкрити для себе історію Трансільванії та, побачивши мініатюри історичних будівель, ви зможете скласти уявлення про можливі місця, які варто відвідати під час подорожі Трансільванією (цього разу не в мініатюрі). Новинкою парку є озеро, на якому видніється маленький острів Ада-Калех, який, хоч і не був розташований у Трансільванії, мав цікаву історію, і саме тому був відроджений командою «Легендаріум», оригінал будучи поглинутий Дунаєм під час будівництва греблі Залізні Ворота.

Макети будівель здійснені в Будапешті Вайдою Домокош, молодим чоловіком, уродженцем н.п. Крістуру-Секуєск (Гаргітський повіт), який працює як вручну, так і за допомогою 3D-принтера, а деталі виготовляє Немет Гайнал Аурора, художниця, яка робить так, щоб макети детально відтворювали відповідні будівлі. Після відвідин парку туристів запрошують до музею етнографа Орбана Болаша, який створили члени асоціації Visus на згадку про засновника купальнь Шейке в 1870 році.

Парк міні-Трансільванія продовжує розвиватися, окрім нових моделей будівель, які незабаром знайдуть своє місце, облаштовується «зачарований замок» з усіма видами атракціонів для дітей, кінотеатром під відкритим небом, а також терасою та гостьовим будинком. Крім того, команда «Legendarium» вирішила створити неподалік парк комах, який, стане чудовою атракцією для дітей, а також для дорослих. Вони вважають, що, відкривши цей парк, люди залишатимуться принаймні на один день у купальнях Шейше і ночуватимуть в Одоргею Секуєск. Парк, який поставив Одоргею Секуєск на туристичну карту регіону, чекає своїх відвідувачів з понеділка по неділю, щоб відкрити для себе архітектурне розмаїття Трансільванії та гостинність місцевих жителів.