Tag: школа

Вчителі та учні Восьмирічної школи села Балківці, де викладається поряд з іншими дисциплінами українська рідна мова, почали готуватися до нового навчального року, який в Румунії стартує 14 вересня, на жаль, в умовах пандемії. З цієї нагоди ми провели телефонну розмову з вчителькою української мови Анкою Штюбіану-Майданюк, яку пропонуємо вашій увазі у наступні хвилини.

– Pозкажіть, будь-ласка, про навчання рідної української мови у Балківецькій школі. Скільки учнів вивчають українську мову? Від якого віку? Скільки вчителів викладають українську мову? Скільки годин на тиждень викладається українська мова? Чи викладаються й інші предмети українською мовою?

– У нашій школі українська рідна мова викладається як окремий предмет
від початкового до восьмого класу. Викладають українську мову двоє вчителі. У
підготовчому класі – три години на тиждень, а в
I-VIII класах -
чотири години на тиждень. Рідну українську мову вивчають приблизно 95 учнів.
Окрім предмета українська мова та література, учні VI та VII класів вивчають по одній годині на тиждень історію та
традиції української меншини.

– Де продовжують навчання учні після закінчення Балківецької школи? Чи вони продовжують вивчати українську рідну мову?

– Після закінчення Балківської восьмирічної школи більшість учнів вступають до Серетського технічного ліцею імені Лацку Воде – український відділ. Я пишаюся тим, що приблизно всі мої учні продовжують вивчати українську рідну мову, хоча б по групах, тоді коли вони вступають до інших коледжів, як наприклад до Сучавського коледжу імені Міхая Емінеску, Радівецького коледжу імені Євдоксія Гурмузакі та до інших відділів Серетському технічного ліцею імені Лацку Воде.

– Які шкільні та позашкільні заходи проводите? Якими результатами пишаєтесь?

– Приблизно кожного місяця у нашій школі відбуваються заходи
на рідній мові. Я подам кілька прикладів: у жовтні проходить захід «Краса
і багатства осені», у листопаді – «День української мови», у грудні – «День національних меншин» та «Зустрічаємо зимові свята», у лютому – «Свято рідної мови», коли розгортаємо
міжповітовий конкурс, ініційований Балківською школою, у березні віддаємо поклін Великому Кобзареві,
у квітні організуємо заходи до Великодних свят, у травні – повітовий конкурс «Декламування
української поезії», у червні відзначаємо «Міжнародний день захисту дітей»,
коли нагороджуємо всіх учнів, які брали участь протягом року на різних заходах та конкурсах. Я пишаюся результатами моїх учнів на Олімпіаді української мови
та літератури та на інших конкурсах, в яких вони беруть участь. Вони з любов‘ю приготовляються
і тому ми їх урочисто нагороджуємо.

– Нам відомо, що у Балківецькій школі працює навчальний кабінет української мови. Розкажіть коротенько про цей кабінет. Чи він відповідає сучасним вимогам засвоєння рідної української мови?

– Так. У нашій школі існує кабінет української мови, на стінах якого «зображено дух українства: мова, віра, історія та культура». У кабінеті є
комп’ютер та проекційний екран, якими ми користуємось під час уроків та інших подіях.
Це подарунок від Посольства України в Румунії як визнання добрих результатів наших учнів на різних конкурсах та заходах.

– Як готується Балківецька школа до початку нового
навчального року? Чи були придбані необхідні матеріали санітарно-медичного
захисту, тобто маски та дезінфікуючі засоби?

– Як всі школи Румунії та всього світу і наша школа
приготовилась з необхідними засобами індивідуального захисту та іншими матеріалами.

– Відомий той факт, що формат роботи шкіл у новому
навчальному році залежатиме від епідеміологічної ситуації в Румунії. У разі
нового переходу до дистанційної форми навчання, вам відомо чи всі учні мають необхідні пристрої для навчання та доступ до Інтернету в себе
вдома?

– Приблизно всі учні нашої школи мають доступ до
Інтернету, але на жаль, у процесі онлайн-навчання потрібне їх серйозне
ставлення і допомоги зі сторони батьків.

– З якими труднощами Ви стикалися минулого навчального
року, коли виникла пандемія коронавірусу?

– Більшість учнів не сприйняли онлайн-навчання як ідеальну форму навчання і тому вони не звертали дуже серйозної уваги
до такого процесу. Зокрема для першокласників та учнів восьмих класів необхідна зустріч із вчителями віч-на-віч.

– З якими питаннями звертаються до Вас учні та
їхні батьки стосовно нового навчального року?

– Жоден
учень не сказав мені, що йому подобається дистанційне навчання. Вони бажають
повернутися до школи. У свою чергу, батькам дуже важко спостерігати за
навчальним процесом у форматі онлайн, тому що не всі вони через певні обставини можуть допомогти дітям.

– Як плануєте проводити уроки української мови у цьому
навчальному році, зокрема для першокласників та учні випускних класів, які
складатимуть в кінці навчального року іспити у разі дистанційного навчання?

– Я думаю, що ми проводитимемо навчання в нашій школі, але
якщо потрібно буде перейти на дистанційне навчання то ми знайдемо найкращі
засоби щоби провести його так, щоб було корисно учням.

– Дякуємо за розмову. Бажаємо Вам та вашим учням міцного
здоров’я, успіхів і гарного настрою! Нехай новий навчальний рік буде легкий та
насичений подіями!

Розташований на південному заході Бухареста, мікрорайон
Фєрєнтарь став синонімом сміттєзвалища, бідності, насильства та дуже поганих умов життя.
Оскільки там живуть переважно роми цей квартал став подібним до гетто, з огляду
на те, що мешканці Фєрєнтарь дуже рідко переїжджають за реальні та символічні
межі мікрорайону, аби жити в іншому районі столиці. Отже, єдиним рішенням для цих
людей є покращення умов їх життя, чим вже більше десяти років займається
Валеріу Ніколає.

Фахівець з інформаційних технологій із досвідом роботи в США та Канаді, засновник
першого аналітичного центру з питань ромів у Румунії, член Верховного комісаріату
ООН з прав людини, регіональний директор з адвокації міжнародної благодійної
організації World
Vision Internațional та державний секретар уряду Румунії у 2016 році
Валеріу Ніколає завжди відстоював права соціально знедолених осіб. Він, ром за
національністю, народився і провів своє дитинство у подібному неблагополучному
середовищі, тому добре розуміє проблеми маргіналізації та знає, наскільки
важливо дати комусь, передусім дітям, шанс вийти з такого «гетто».

Ось чому в 2007-2008 рр. разом з іншими волонтерами
він почав працювати в одній із шкіл у Фєрєнтарь, допомагаючи учням, у першу чергу,
робити домашні завдання. «Школа знаходилася у зазначеному мікрорайоні поблизу
так званої «алеї наркотиків», де щодня можна було побачити щонайменше 40-50 осіб,
яких трясло», – каже Валеріу Ніколає. Сміття, щури, таргани, невеликі однокімнатні
квартири площею не більше 14 квадратних метрів, в яких мешкають по 5-6 осіб,
доповнюють реалії, в яких живуть ті, кому Валеріу Ніколає допомагає.

Завдяки наполегливості
та допомозі волонтерів минулого літа, щосуботи та щонеділі, діти із зазначеного
мікрорайону приходили робити уроки та займали іноді навіть п’ять класів, – пригадує
Валеріу Ніколає. «Ми допомагали їм робити домашні завдання, а також робили
багато інших речей: отримували довідки про втрату працездатності для батьків з
обмеженими можливостями, допомагали людям з проблемами здоров’я, від допомоги стоматолога
або операції на серце до лікування поліпів носа, від видалення зуба до встановлення
ортодонтичних апаратів. Ми намагалися допомогти у всьому, що було потрібно. До того майже всі діти, з якими ми працювали, часто прогулювали уроки і багато з них
збиралися не йти до школи. Урешті-решт цього не сталося і з понад ста дітей, зараз
лише двоє з них мають деякі проблеми з навчанням. Перед цим ситуація була
катастрофічною. До того більшість з них у п’ятому класі переставали ходити до
школи. На сьогодні ми маємо дітей, які йдуть до ліцею, тому ситуація набагато
краща. Ми також мали для них гарячий обід.»

Усе було добре, можливо, аж занадто добре допоки мер
5-го сектора столиці, в якому знаходиться мікрорайон Фєрєнтарь, вирішив
реалізувати власну програму допомоги у цій школі, відкликавши дозвіл на
здійснення проєкту, який ініціювали Валеріу Ніколає та його волонтери. Але
Валеріу не здався і створив Добрий дім. У будівлі поблизу його помешкання,
розташованого неподалік Фєрєнтарь, звідки дітей привозили для продовження позашкільної освіти. Завдяки
щедрості донорів та відданості волонтерів Добрий дім був відкритий лише через
місяць від його купівлі, – розповідає Валеріу Ніколає. «Ми купили й два
мікроавтобуси, а також на власних авто наших волонтерів щовихідних привозили
дітей у Добрий дім. Мало помалу у суботу та неділю у нас знову збиралося до 100
дітей, було навіть краще ніж раніше. Добрий дім – це місце, де ми можемо робити
все, що хочемо. Ми також створили чудову бібліотеку, справи йшли чудово,
оскільки багато людей зголосилося допомогти, наприклад, відомі шеф-кухарі
приходили і готували їжу для цих дітей.»

Усе йшло гладко, поки не було введено надзвичайний
стан через пандемію COVID-19, і в школах призупинили навчальний процес. Дітей
більше не можна було возити на позашкільні заняття у Доброму домі. Але навіть і
в цих умовах Валеріу Ніколає знайшов вихід із ситуації. «Діти прогресували і ми
не могли перервати навчальний процес напівдорозі. Тому я взявся встановлювати
комп’ютери та хот-споти в мікрорайоні. Ми отримали спонсорську допомогу у
вигляді карток з необмеженим доступом до Інтернету, від різних людей я зібрав
кілька старих телефонів. Нам вдалося дуже швидко налагодити весь процес, а я
повернувся до свого попереднього досвіду фахівця з інформаційних технологій і
мені вдалося встановити майже все, що потрібно було встановити. Ми встановили
комп’ютери та оснастили їх усім необхідним, навчальним програмним забезпеченням
і тепер понад 50 волонтерів щодня працюють з цими дітьми в режимі онлайн. Зараз
діти навчаються щодня, кожен у себе вдома. В Інтернеті ми постійно з ними на
зв’язку.»

У Фєрєнтарь численні обмеження та призупинення економічної
діяльності ще більше ускладнюють життя людей. Але Валеріу Ніколає та його
команда волонтерів отримують допомогу від різних компаній та роздають людям молочні
та хлібобулочні вироби, різні продукти харчування, каву, чай тощо. «Нам
вдається забезпечити продовольчі потреби. Багато людей там втратили роботу. Але
відколи почалася ізоляція, у цих сімей усе добре, нам вдається покрити їхні
потреби. Я сподіваюся, що ми зможемо продовжити це робити, але з кожним днем тамтешні
умови життя погіршуються. Хоча люди, навіть наркомани, мене добре знають, ситуація
загострюється, все частіше спостерігаються прояви насильства, оскільки
наркомани теж хочуть їсти. Вони знають, що я приходжу допомагати дітям, але їм
також потрібна їжа. Також зросла кількість випадків домашнього насильства і, на
жаль, у такі райони ніхто не приходить, щоб зупинити це явище.»

За оцінками
Валеріу Ніколає, лише в Бухаресті є кілька десятків дітей з обмеженими
можливостями, які не мають доступу до освітніх ресурсів в Інтернеті, і які в
цей період ізоляції, коли школи закриті, можуть назавжди перестати ходити до
школи.

20 листопада 1989 року Генеральна
Асамблея ООН прийняла Конвенцію про права дитини – документ, ратифікований
також Румунією. Після 30 років застосування цього документа неурядова
організація «Врятуй дітей» та громадська установа – «Омбудсмен» – виокремили найбільш дефіцитні розділи Румунії щодо захисту вищих інтересів дитини. Від економічного статусу дітей, який призводить до відмови
від школи до експлуатації дітей та насильства над ними, короткий підсумок 30-річної імплементації Конвенції ООН в Румунії не обнадіює, зазначає
Габріела Александреску, виконавчий президент
організації «Рятуйте дітей- Румунія: «Ситуація з дитиною в Румунії залишається критичною з огляду
на 30 років після ратифікації Конвенції, коли понад
третина дітей, які проживають за межею бідності, з хронічним і досить великим
розривом між сільською та міською територією щодо дотримання прав дитини: право на здоров’я,
освіту та гідне життя. Так само,
невідвідування школи дуже велике і негативно відбивається
на розвиток суспільства. Ми маємо найвищий
рівень смертності серед дітей в ЄС, а серйозні матеріальні нестатки серед дітей – найвищі в ЄС. У цьому відношенні відсоток серед
румунських дітей становить 21,5% порівняно із середнім рівнем в ЄС 5,9%. Незважаючи на тенденцію до
зменшення, рівень дитячої смертності залишався на рівні 6,5 ‰ порівняно із
середнім рівнем 3,6‰ в
ЄС.»

Хоча із законодавчої точки зору Румунія
прийняла більшість рекомендацій, що містяться в Конвенції ООН про права дитини,
прогрес останніх 10 років був незначним у розділах щодо рівня дитячої
смертності, захисту від насильства та боротьби з бідністю. У багатьох регіонах
рівень життя та доступ до послуг погіршився для ромської меншини та людей з обмеженими можливостями,
згідно з повідомленням про дотримання прав дитини Фондом Врятуй
дітей. Також широкий доступ до освіти, включаючи охорону здоров’я та розмноження є поганими внаслідок багатьох соціальних
проблем. Наприклад, Румунія – європейська країна, де найбільше неповнолітніх
дівчат народжують: серед підлітків спостерігається
понад 17 000 вагітностей на рік, і майже 800 з них мами до 14 років. Габріела Александреску повертається з
подробицями: «Щорічно
ми втрачаємо через невідвідування
у початкових та середніх класах, в середньому близько 30 000 дітей. Рівень участі в освіті
серед ромських дітей все ще низький».

Додамо до цих проблем той факт, що
школа в деяких випадках не є сприятливим середовищем, позбавленим насильства,
яке так чи інакше домінує в житті багатьох дітей, дізнаємось від Габріели Александреску, виконавчого президента
організації «Врятуй дітей»: «Багато сімей використовують вербальне, емоційне та фізичне
насильство у вихованні своїх дітей. Майже дві третини дітей кажуть, що вони
піддаються такій моделі виховання батьків. У школі задіяний кожний
тертій учень, або є
свідком знущань. Тож
наших дітей оточує багато насильства».

З метою зменшення випадків
недотримання прав неповнолітніх, з 2018 року «Омбудсмен» має спеціалізований відділ:
«Адвокат дитини», який вирішує будь-яку скаргу щодо порушення одного чи
декількох прав осіб віком до 18 років. Що робив адвокат у справах дітей упродовж свого першого року існування, ми дізнаємось від радника Ліджії Кречунеску: «Цього року ми зареєстрували понад 517
петицій та понад 425 повідомлень. Понад 90 розслідувань було проведено у разі
можливих порушень прав дитини, а Омбудсмен видав понад 50 рекомендацій щодо цих прав. У столиці
та по країні було зареєстровано 156 телефонних
дзвінків і близько 200 прийомів. Усі ці дані стосуються можливих порушень прав дитини».

Прикладом розв’язаної справи за
власною ініціативою Адвоката
дитини, було неповнолітнього 12-річного віку у повіті Дембовіца, якого відправив на роботу власний батько. Перша інформація
надійшла від
ЗМІ, каже Ліджія
Кречунеску: «Як тільки до нього
надійшла ця інформація, Омбудсмен
за власною ініціативою звернувся до Управління соціальної
допомоги повіту Димбовича щодо цієї справи, а також про застосування необхідних
правових заходів. В результаті цієї акції місцеві органи
влади повіту Димбовіца повідомили нам, що мобільна команда Управління із захисту дітей та представники місцевої влади -
поліції та мерії – відправились
в зону, знайшовши
12-річного хлопця на пасовищі
неподалік міста Геєшти, який сказав, що щодня, з ранку до вечора він мав доглядати за стадом корів. Батько знав,
що дитина працює і забирав
гроші, отримані дитиною. Дитину помістили до Дитячого відділу, де він отримав спеціалізовану допомогу, включаючи психотерапію для
подолання цієї травми.»

За статистикою іншої неурядової
організації «World Vision Romania», 11% бідних дітей не відвідують
школу, оскільки повинні працювати.

Селище Чугуд у повіті Алба відоме численними сучасними проєктами, що
припускають використання відновлюваної
енергії. Протягом багатьох років голови цього населеного пункту освоюють кошти з європейських фондів, які перетворили селище на сучасне місто з асфальтованими дорогами,
електрикою, системою централізованого комунального
водопостачання та водовідведення, Інтернетом, автоматичними квитками на
громадський транспорт або автоматичною сплатою податків та місцевих зборів.

А в галузі зеленої
енергетики Чугуд впроваджує проєкт створення системи фотоелектричних панелей
та зарядної станції для електромобілів, -
каже речник мерії Чугуду Дан Лунгу. «Ми розробили розумну систему виробництва електроенергії, яка забезпечить
електроенергією приміщення мерії, а також станцію зарядки електромобілів. Фактично
на цій зарядній станції одночасно можна буде заряджати два електрокари. По
перше, ми матимемо нульові витрати на все, що означатиме споживання
електроенергії, але в той же час ми заохочуватимемо використання електрокарів. Мерія
Чугуду вже більше року використовує стовідсотковий електрокар. Ми маємо розумну
школу, яку відкрили нещодавно та хочемо, щоб ця школа також була забезпечена сонячною
енергетикою.»

У Чугудській
середній школі діти користуватимуться сучасними освітніми технологіями, такими
як цифрові підручники, інтерактивні дошки, віртуальна бібліотека, електронний журнал
або платформа, завдяки якій вчителі, учні та батьки можуть краще взаємодіяти.
Інноваційне рішення пропонується дітям, які з медичних причин не можуть відвідувати
уроки. Вони мають у розпорядженні систему дистанційного навчання, до якої
можуть підключитися вдома вводячи ім’я користувача та пароль. Так само учні Чугуда
більше не будуть змушені носити в портфелях купу книжок, оскільки отримають
планшет, на якому будуть всі потрібні їм в навчальному процесі підручники та
книжки у цифровій формі. Селище Чугуд також впровадило два проєкти на суму понад 150 тис. євро, які
фінансуються з Екологічного фонду, завдяки яким на площі 1 га було побудовано розважально-ігровий
комплекс для дітей. Так само місцеві жителі вже вибірково збирають відходи та
компостують побутові відходи.

Цькування або знущання між дітьми – або булінг, слово яке ввійшло й до
румунської мови, стало добре відомою громадськості темою протягом останніх років, зокрема завдяки
пресі та кампаніям
проведених громадянським суспільством, що висвітлюють форми та види цього явища та обговорюють способи протидії та запобіганню йому.

Одна
з кампаній називається Мультфільм
Клуб дружби, вона проходить у співпраці з неурядовою Організацією Дитяча гаряча лінія, яка дійшла до шостого випуску.
Гасло, яке заохочує маленьких виступати проти булінгу є Будь доброзичливим, а не злим. Гімнастка Кетеліна
Понор, багаторазова
чемпіонка світу та Європи є
речницею цієї кампанії, яку вона вважає надзвичайно корисною. Кетеліна Понор: Це гарне гасло про дружбу, що навчає нас бути кращими, не бути злими та допомагати один одному. Дитяча гаряча лінія допомагає особам, які зазнають цькування. Я думаю, що наше послання сприятиме дружбі навіть між дорослими людьми.
На щастя, я не стикалася з випадками знущання. Мої
тренери та колеги були як родичами. Але я була свідком таких випадків знущання біля шкіл або на вулиці й не знала, як реагувати, а це не нормально. Треба мати сміливість реагувати, розповісти й іншим про те, що бачив. Також потрібно знати, як підтримувати людину,
яка зазнає цькування, і якось допомогти її.

Асоціація Дитяча гаряча лінія вже протягом багатьох років допомагає дітям,
які зазнають знущання з боку інших дітей, і ставить їм у розпорядженні доступний
номер 116111, покликаний покращити доступ дітей до лінії, щоб вони змогли
звертатися за цим номером і ділитися своїми проблемами. За останній час дзвінки збільшилися, виявляючи численні
випадки цькування і, тому тривожно змінюються статистики. Однак, хоча
скарги є численнішими, фахівці вважають, що про це явище недостатньо
говориться. Не тільки діти, але й батьки звертаються до номера 116111 та скаржаться про знущання у дитячих садках – майже 9%. Для початкових класів
відсоток батьків, які заявляли про випадки знущання над своїми дітьми, становив
– 40%, у гімназії – 48%, а в ліцеї – 3%, – дізнаємось від Кетеліне Сурчел, координатора Асоціації Дитяча гаряча лінія: Чимало батьків, які зверталися до нас у таких
ситуаціях, мали дітей у початковій та середній школах. Що стосується статі
потерпілих дітей, батьки яких звернулися по допомогою до Асоціації Дитяча гаряча лінія, то 70% були хлопчики, які належали до вікової групи 3-6
років та до 7-10 років. Чому батьки звернулися до нашої асоціації? Зокрема,
щоб знайти законні рішення проблеми, майже 65%. Однак, були і батьки, які
звернулися за порадою як можуть вони самостійно вирішити цю проблему, а саме
23%, а майже 15% вимагали втручання спеціалізованих установ, уповноважених на підставі внутрішнього регламенту навчальних закладів, де існує такий
регламент, який також передбачає протидію проти булінгу в шкільному середовищі. 55% батьків звернулися напередодні до керівництва навчальних
закладів чи шкільних інспекторатів, але не були задоволені отриманими
відповідями. У відсутності національної законодавчої бази, не можна було застосовувати
заходів для належного вирішення вищезгаданих ситуацій.

Батьки дітей, які стали жертвами
знущань, хочуть, щоб школа застосовувала відповідних заходів проти дитини, яка
знущається над іншими (44%), вимагаючи виключення її зі школи (27%), а також беруть
до уваги перенесення своєї дитини до іншої школи (29 %). Тому потрібно
терміново прийняти закон, щоб більше не діяти хаотично. Поправки до Закону про освіту з метою включення заходів
проти булінгу, були прийняті Парламентом і мають бути затверджені Президентом.
Рекомендації Асоціації Дитяча гаряча лінія були зроблені після дискусій з батьками та дітьми, залучені до цього проекту, стверджує
Кетеліна Сурчел: Школи мають розробляти процедури для ідентифікування
випадків знущань, мають бути шкільні радники у всіх школах країни, які б вирішували та протидіяли випадкам знущання. Також треба ввести питання булінгу до шкільної програми, щоб говорити про це під час
уроків. Також треба, що існував аудіо-відео моніторинг і в дитячих садочках. Вчителі повинні бути підготовлені для вирішення цього питання в школі. До
речі це було включено до вищезгаданих поправок. Також необхідно залучати
батьків шляхом ефективної співпраці між школою та сім’єю.

Водночас слід враховувати те чого бажають й діти. Вони,
перш за все, хочуть, щоб їх слухали та щоб їх розуміли, але вони не бажають, щоб інші вирішували їхні проблеми. Кетеліна Сурчел: Діти не хочуть, щоб їхні батьки реагували відразу, а саме щоб йшли до школи та вирішували самостійно проблему.
Діти хочуть вирішувати разом з батьками, якими є наступні кроки і що саме треба робити.

Саме тому, протидія булінгу має бути регламентована державою, а не залишати на рівні особистих рішень.

Дуже
популярний у 20-их роках минулого сторіччя, радіотеатр дещо втратив свою привабливість
після 1950-х років з появою і розвитком телебачення. У Румунії радіотеатру стільки
ж років, скільки й Румунському суспільному радіо. Через чотири місяці після
інавгурації громадської радіостанції (1 листопада 1928 року), 18 лютого 1929
року, вийшла в ефір перша радіоп’єса під назвою «Що знало село?» написана драматургом Йоном Александром Васілеску, відомим біліше під псевдонімом
Йон Вальжан, в якій головні ролі зіграли відомі актори Бухарестського Національного
театру Марія Філотті та Ромальд Бульфінській.

До 1948
року, коли на радіо почали використовувати магнітні стрічки радіовистави транслювалися
наживо. У 40-50-их роках окремі радіовистави записували на платівки під час прямого ефіру, так само й інші програми, особливо культурні
(конференції, інтерв’ю тощо). На жаль до наших днів збереглося дуже мало тогочасних
платівок із записом радіовистав, лише в архівах або в приватних колекціях.
Таким чином, найдавніша радіовистава, записана на магнітній стрічці, яка
зберігається в Фонотеці Румунського радіо, датується 1951 роком: це п’єса Барбу
Штефенеску-Делавранчі «Хаджи Тудосе» з Ніколаєм Белтецяну в головній ролі,
поставлена режисером Йоном Сахігяном (дата першого виходу в ефір: 25 березня
1951 р.).

А оскільки,
незважаючи на свій поважний вік радіотеатр зберігає свою молодість, редакція «Радіотеатр»
Румунського радіо оголошує про нове досягнення. Розповідає координатор
проекту Мануела Попеску: «Хочу сказати, що наша редакція має новий проект. Він
називається «Година радіотеатру в школах». Ми подумали залучити молоду
аудиторію, тому що наша редакція має ще один проект для старшокласників, який
називається «Radio Fiction Desk». Цього разу Година радіотетру у початкових школах
означає, що ми пропонуємо різноманітні вистави. Зокрема ми подумали почати з вистави
«Міфи і легенди. Олімпійські боги», сценарістки Санди Соколюк та режисера Василя
Манти. І кожен раз ми розповідаємо учням V, VI або VII класів
у залежності від школи, про те, як здійснюються радіовистави, що означає
мікрофон, що означає запис і у нас також є сюрприз для них – запрошуємо актора.
Першим був запрошений Мірча Константінеску, а в квітні Анне Марі Зіглер. Вони
розповіли, що значить бути актором, що припускає роль в радіовиставі, що
означає постійно перевтілюватися у свого героя і наскільки вони люблять радіотеатр, тому що ці актори вкладають всю свою душу та присвячують цьому частину
свого життя, проводячи багато часу в студіях радіотеатру.»

На запитання, чи чули діти про радіотеатр Мануела Попеску відповіла. «Ні,
відповідь, на жаль, є ні, саме тому ми вирішили йти в малі класи, щоб у
майбутньому у нас були слухачі з-поміж них. В цьому й суть проекту. Але, як не
дивно, більшість із них йдуть в театр, що дуже добре. Ми запропонували їм інший
вид театру, в якому можна посидіти півгодини спокійно, послухати, уявити собі
героїв. Кожна дитина може по-своєму уявити Зевса, Афіну, Прометея, Гермеса, уявити
історію про них разом з нами. Після цього ми підготували для них ще один
сюрприз, проводимо міні-конкурс запитань. І на наш превеликий подив абсолютно
всі хотіли відповідати.»

Проект,
проведений спільно з бухарестським шкільним інспекторатом, проводиться наразі в
сімох школах, де об’єднує два або три класи в залежності від приміщення, на
особливому уроці. Мануела Попеску: «Ми йдемо разом з одним актором, дискутуємо про історію радіотеатру, про виставу, яку
вони послухають, а потім звучить вистава, яка триває не більше півгодини, тому
що зазвичай діти не мають терпіння слухати більше часу. А наприкінці проводимо міні-конкурс.
Усе упродовж одного уроку.»

Ініціатива
була дуже добре прийнята дітьми, – каже Мануела Попеску: «Ми не могли повірити,
наскільки вони були зачаровані, а директорка сказала, що ніколи не бачила їх
такими слуханнями на уроці. Вони спокійно слухали і всі піднімали руки, щоб
відповісти на запитання міні-конкурсу.»

З
величезної радіопродукції у школах представили одну виставу. Розповідає Мануела
Попеску: «Ми пропонуємо у цьому році тільки «Міфи і легенди. Олімпійські боги»,
тому що вони включені до шкільної програми і ми прийшли на допомогу вчителям. І
до нашого подиву, перед слуханням нас запитували про легенди Олімпу і діти вже
читали їх, щось нам розповідали.»

Завдяки проекту
учні мають можливість ознайомитися зі специфікою театру адаптованого до умов радіо порівняно
з класичним театром на сцені. Тут спеціалізовані режисери та актори з
радіогенними голосами надають динаміку та колір п’єсі голосами та звуковим
оформленням у спеціальних студіях, обладнаних вікнами, дверима, сходами з
різних матеріалів, піском і т.д. для радіовистав.

Хоча в
багатьох європейських освітніх системах сексуальне виховання є обов’язковим, в Європі є держави, серед яких і Румунія, де воно все ще є предметом палких дебатів та суперечок. У нашій країні, згідно із Законом №272 від 2004 року про захист та просування прав дитини, до якого у 2014 році було внесено ряд змін, «компетентні органи
центрального державного управління, органи місцевого управління, а також
будь-які інші державні та приватні установи, що мають обов’язки у сфері охорони
здоров’я, зобов’язані вжити
всіх заходів, необхідних для систематичного впровадження у навчальних закладах програми підготовки дітей до життя, включаючи сексуальну освіту для дітей з
метою попередження захворювань, що передаються статевим шляхом та вагітності неповнолітніх дівчат».

У цьому
контексті гостру полеміку викликало питання включення сексуальної освіти до обов’язкових предметів, хто має викладати цей предмет, з якого віку або як називати
предмет: сексуальним вихованням чи підготовкою
до життя. Є навіть асоціації, що виступають проти запровадження сексуальної освіти
в школах. І все це в умовах,
коли Румунія, з одного боку, стикається
з великими проблемами, особливо з точки зору кількості неповнолітніх матерів, а з іншого – з 2004 року в румунській системі
загальної середньої освіти є факультативний предмет «Освіта заради здоров’я», що може викладатися з першого
по дванадцятий класи.

Усе
почалося у 1999 році з
ініціативи кількох неурядових
організацій у співпраці з
Міністерством освіти і Міністерством охорони здоров’я, які разом розробили Національну програму «Освіта заради здоров’я в румунській школі», в результаті якої виник цей факультатив, який включає статеве виховання. Розповідає директор з питань розробки програм Фонду «Молодь для молоді» Адіна Маня, один з ініціаторів проекту: «Сексуальна освіта прирівняна до модуля «Освіта про сімейні цінності та з питань репродуктивного здоров’я» як окрема тема факультативу
«Освіта заради здоров’я».
Крім того, ця тема
поєднується з іншими, такими як «Психічне здоров’я», де йдеться про емоційний
інтелект, вираження емоцій,
про їх розуміння…,«Гігієна, анатомія та
фізіологія»… а також «Попередження ДТП і насильства». Усі ці теми, що входять до категорії «Освіта заради здоров’я» були розроблені з самого початку як гармонійне поєднання та комплексний підхід до всіх потреб здорового та відповідального способу життя дітей.»

Через 14 років від створення цього факультативу
кількість учнів, які відвідали його дуже мала: «Загалом ці факультативні заняття відвідали близько 5-6-7% від загальної чисельності учнів в системі загальної
середньої освіти. Принаймні
це випливає з даних Міністерства освіти. Це, ймовірно, один з найбільших факультативів, що проводиться на національному рівні, з найбільшим охопленням і, мабуть, найтриваліший, тому що з 2001 по 2004 роки було проведено пілотні проекти в 15 повітах, у рамках навчального плану… А з 2004 року ми вже маємо на національному рівні шкільну програму, затверджену наказом міністра, яка вже впроваджується в
школі. І яка, дійсно, має бути переглянута та пристосована до нової методології розробки шкільних програм. Що стосується
кількості учнів, то Міністерство освіти «піклується» про дуже багато школярів. У системі середньої освіти є майже три мільйони школярів, яких НУО не можуть охопити. Таким чином, навіть якщо ми говоримо про незначний відсоток з точки зору охорони громадського здоров’я і забезпечення загального доступу, дійсно 6-7%, навіть 10% це замало, але для факультативу це досить добрий показник. Згідно з даними Міністерства освіти він охоплює щорічно 150
тисяч учнів.»

Юліан Крістакє, президент Національної федерації батьківських
асоціацій початкової та середньої освіти, каже, що кількість тих, хто обирає
цей факультатив дуже мала. «І не тому, що проти цього виступають батьки, а просто
тому, що діти не знають про його існування. По-друге, факультативи, як правило,
зроблені, щоб доповнити дидактичну норму учнів у школі, що неправильно. Факультатив
повинен бути в реальному вираженні складовою шкільної програми, має допомагати
дітям… Нам потрібна освіта заради здоров’я, з огляду на статистику і на те,
що ми маємо досить багато дівчат середньої школи, які стикаються проблемою небажаної
вагітності. Але я не думаю, що ми можемо піти на дисципліну, яка є частиною
загального списку обов’язкових предметів. І тут виникає проблема, точніше виникає
протиріччя між тим, чого хочуть одні батьки і чого хочуть інші. Ми самі не
знаємо чого ми хочемо, тому нам потрібна допомога фахівців Інституту
педагогічних наук, на основі звітів Інституту охорони громадського здоров’я,
щоб знати як правильно поступити.»

Політики довкола
сексуальної освіти в школах надихнули й артистів. Продукт Центру навчального
театру «Репліка», інтерактивна вистава «Усе дуже нормально», написана драматургом Алексою Бекану та поставлена
режисером Летою Попеску, запрошує батьків і школярів віком від 10 до 15 років
до відкритого діалогу про фізичні, емоційні та інтелектуальні зміни на початку
підліткового віку. Говорить Лета Попеску «Ми, я і Алекса Бекану, були і є дуже
уважними до того, що відбувається і як з допомогою театру можемо підтримати
певний вид дебатів. Тобто коли, я берусь за щось нове, враховую його
релевантність для когось. Ось чому у виставі є момент, коли висловлюються багато
думок. Священик говорить про статеве виховання, батько виступає проти, мати,
яка виступає за, є психолог… Виникають дебати і люди повинні голосувати «за»
чи «проти»… А на мій погляд всі четверо праві. Звичайно, це тема настільки
делікатна, що потрібна мужність говорити про неї, а також не виступати відкрито
на підтримку тієї чи іншої ідеї.»

Але хто має викладати «Освіту
заради здоров’я», відповідно статеве виховання? Це одне з найбільших побоювань батьків.
«Будь-який педагог, готовий до розмови з дітьми про те, що трапляється в
їхньому житті та, що робить їх відповідальними за здоровий спосіб життя», – вважає
Адіна Маня. «Але ці педагоги потребують додаткової підготовки, тому що не так
вже й важко передавати знання та інформацію, але важче виправити знання, які
мають учні, особливо у віці статевого дозрівання або підлітки, котрі мають
доступ до засобів масової інформації в Інтернеті. Йдеться, скоріше, про проблему
ставлення та формування навичок.»

Близько 44% населення Румунії мешкає
в сільській місцевості і теж у селі, згідно статистики, кількість домогосподарств, що знаходяться на межі бідності значно більша ніж у містах. Це стосується й дітей.

Відносно останніх бідність має більш довгострокові наслідки. Вона впливає на успішність у школі, рівень реалізації потенціалу кожної дитини та може призвести
до майбутньої нерівності на ринку праці та в суспільстві загалом. Зв’язок між економічними диспропорціями між селами і містами та освітою також залишає відбиток і на результатах навчання. Включно й на результатах 14-річних учнів, які планують поступити в ліцей, а також випускників середніх закладів освіти.

Про це ми дізналися від Ліджиї Декі,
державного радника в Адміністрації Президента та координатора проекту «Освічена
Румунія», що здійснюється під егідою Президента Румунії. Ліджия Дека. «Наприклад,
у 2017 році середня оцінка учнів за національним оцінюванням у містах становила
5,8, в той час як у сільській місцевості вона була 7,40. Це велика різниця досягнень
по завершенню 8 класу. Хоча 54% молодих людей в Румунії, які досягли повноліття
проживають в сільській місцевості, з них лише 30% записалися на іспити для здобуття
повної середньої освіти. А з цих успішно склали іспити на 13% менше ніж у
містах.»

Стан освіти в селі є лише прикладом або відгалуженням матеріальної ситуації мешканців села. Фонд «World Vision» Румунія, у дослідженні «Благополуччя дітей в сільській місцевості» продемонстрував це ще в 2012 році, коли він
почав проводити це дослідження. Результати 2018 року засновані на соцопитуваннях, проведених в кінці 2017 року. Про сприйняття власних доходів сільськими сім’ями в даний час розповідає, директор фонду «World Vision» Румунія Данієла Буздуча. «Одна з двох сімей розміщує себе у зоні уразливості. Це означає, що або їм не вистачає грошей, або вони ледве зводять «кінці з кінцями». Ці сім’ї докладають значних зусиль для збільшення джерел доходу. Міф про те, що на селі люди нічого не роблять аби допомогти собі самим не відповідає правді. Це помилкове сприйняття.
Люди в дійсності працюють з усіх сил, є сім’ї, які мають до п’яти різних джерел доходу. Тим не менше, від 38% до 41% сімей стверджують, що зароблених грошей їм ледве вистачає з місяця на місяць. Навіть ті, що мають більше джерел доходу.»

Для приблизно 60% домогосподарств
заробітна плата була основним джерелом доходу в період 2014-2018 рр. І хоча з
2012 по 2016 рр. постійна зростала кількість сільських сімей, в яких щонайменше
одна особа працює за трудовим договором,
їх кількість, на жаль, почала скорочуватися останнім часом. На сьогодні близько 33% домогосподарств
перебувають за межею бідності та отримують певну форму соціальної допомоги
через дуже низькі доходи. Одним з найбільш помітних наслідків бідності є
відмова від школи. Хоча показник рівня відсіву в сільських школах в даний час
впав на 0,5% порівняно з 2016 роком, це, безумовно, дуже мало.

Теж з дослідження фонду «World
Vision» «Благополуччя дітей у сільській місцевості» ми дізнаємося, чому діти
більше не ходять до школи. Данієла Буздуча: «Звичайно, на першому місці – витрати
на навчання в школі. Освіта в Румунії є безкоштовною, але витрати на дитину,
яка вчиться в школі іноді є нестерпним тягарем для багатьох сімей, які
перебувають на межі бідності в сільській місцевості. По друге, деякі діти не справляються
з вимогами школи. Це означає, що освіта, яку вони отримують у школі, не дозволяє
їм накопичувати знання, необхідні для подальшого навчання, тобто переведення до
наступного класу.»

Більше половина дітей в сільській
місцевості, які не ходять в школу, кажуть, що не йдуть вчитися через погані
результати. Місце знаходження школи і транспорт є іншими причинами, які ускладнюють
доступ до навчання, хоча в порівнянні з попередніми роками спостерігається невелике
поліпшення в цьому відношенні. Данієла Буздуча. «Порівняльний аналіз показує,
що 2 з 3 дітей йдуть до школи пішки, а також спостерігається зменшення часу, який
діти проводять по дорозі до школи. З одного боку забезпечується шкільний
транспорт, а з іншого – більше дітей живуть близько від центру села. Водночас збільшився
відсоток сільських дітей, які кажуть, що вони пропускають школу, тому що повинні
працювати. Їх на 50% більше, ніж у 2016 році і це знову викликає занепокоєння.
6,3% сільських дітей говорять, що вони відчувають себе втомленими, тому що працюють
до або після школи, а це на 75% більше б в порівнянні з 2016 роком. Більшість із
них працюють у власному домогосподарстві,
але трохи більше 2% кажуть, що працюють у сусідів.»

Іншою причиною для занепокоєння є
харчування, яке надзвичайно важливе для нормального психосоматичного розвитку дітей.
Данієла Буздуча. «9% дітей сказали, що лягали спати на голодний шлунок, 6% з
них – лише іноді, а 3% – постійно. Це надзвичайно тривожна реальність, тому що
мова йде про кожну 10 сільську дитину. Так само лише кожна 10 дитина харчується
двічі на день, а це означає, що багато хто з них харчується лише раз на день.
Кожна восьма дитина їсть один хліб на день, тому що ми хотіли дізнатися й про якість
їх харчування.»

Враховуючи вплив бідності на освіту та харчування, в своїх рекомендаціях
експерти підкреслюють необхідність створення якісних програм, спрямованих на
комплексне вирішення всіх цих питань в сільській місцевості.

У Сенаті був прийнятий закон про шкільний підручник,
який одразу був направлений на підпис главі держави. Даним нормативно-правовим
актом передбачено, серед іншого, що після оцінки будуть схвалені три варіанти
базового навчального посібника, а Міністерство національної освіти несе
безпосередню відповідальність за якість підручників. Згідно з проектом,
починаючи з 2020 року, шкільні підручники та посібники матимуть чотири формати:
паперовий, цифровий, інтерактивний та формат для дітей з вадами зору.

Сенатор від керівної Соціал-демократичної партії,
голова комітету з питань освіти Лівіу Поп: «Закон робить три речі: покладає на Міністерство
освіти відповідальність, якщо діти не отримують вчасно підручники, забезпечує
щонайбільше три шкільні підручники для кожної дисципліни, більше того, якщо ніхто
не подає проект підручника, Міністерство може скласти власний шкільний
підручник, та запроваджує новий елемент: шкільні підручники для всіх, хто має вади
зору, чого раніше не було в системі освіти Румунії.»

Опозиція піддала критиці законопроект, стверджуючи,
що він не забезпечить якість підручників та призведе до зловживань Міністерством
національної освіти. Сенатор найбільшої опозиційної Націонал-ліберальної партії
Румунії Маріо Опря, вважає, що цей закон знищує конкуренцію, а Міністерство
освіти отримає монополію на видання підручників.

Маріо Опря: «Ми виступаємо проти суті цієї
ініціативи, яка не має нічого спільного з будь-яким принципом, що діє в
європейських країнах. Ми очікували від цього закону принципів, на яких
ґрунтується сучасна освіта. Як ми вже бачимо, централізоване видання підручників
здійснюватиметься непрозоро, на межі законності та всупереч тому, до чого ми
йшли в процесі реформи освіти в Румунії після 1989 року. НЛП не може погодитися з таким підходом в румунській освіті.»

В той же час чимало вчителів попереджають, що
закон відкине румунську систему освіти на 30 років у минуле, при цьому діти будуть
змушені користуватися книгами, виданими єдиним видавництвом Міністерства
освіти. У свою чергу, один із найвідоміших авторів підручників Октавіан Миндруц
відмовився подавати свій проект, хоча з його підручників географії вчилися
покоління останніх 20 років. Дані 2017 року показують, що ринок підручників в
Румунії становить близько 60 мільйонів євро, але лише 6 мільйонів покриваються
державою і решта – з кишені батьків.

Фахівці стверджують, що шкільні підручники та
навчальні програми є тягарем для учнів, які іноді змушені працювати більше
годин ніж дорослі і перевантажені інформацією. У свою чергу, батьки
сподіваються, що наступного навчального року не буде невизначеності щодо підручників,
з яких вчитимуться їх діти, а також, що не будуть змушені покривати їх
вартість.

В останні роки дуже часто обговорювалася роль освіти через культуру і заради
культури, так само як і необхідність введення в навчальну програму відповідних
предметів. Загалом система освіти Румунії завжди включала елементи культури.

А
нові програми початкової та середньої освіти, розроблені в останні роки Інститутом
педагогічних наук спрямовані на те, щоб привернути увагу учнів до культурних
елементів і до культурної своєрідності різних європейських або міжнародних
культурних середовищ, розповіла заступник директора Інституту педагогічних наук
Магдалена Баліка. Учні знайомляться з культурними елементами в рамках
традиційних предметів – мова і спілкування, мистецтво і хореографія, музична
освіта, історія, географія, соціальне формування.

Проте, опубліковане в 2016 році Інститутом педагогічних наук дослідження
під назвою «Мистецтво в школах – поняття й практика», вказує на недодстатнє утвердження
мистецтва в цьому середовищі. У школах та інших державних установах відсутня
стратегія просування художньої освіти.

Відсутність плану розвитку, який би
послідовно переслідував цей вимір художньої освіти відчувається як вчителями,
так і особами, які приймають рішення, – стверджує Магдалена Баліка. «Крім
елементів, які включені в шкільну навчальну програму, освітня практика на рівні
школи може принести фундаментальний плюс. У вчителя є навчальний план і
навчальний посібник, але школа живе в певній соціальній і культурній
реальності. Ми заохочуємо ініціативу, яку ми – Інститут педагогічних наук, мали
можливість перейняти. Є школи, які протягом багатьох років просували різні
культурні проекти на рівні своїх громад за допомогою художників, за допомогою
місцевих діячів культури. Я вважаю, що такі ініціативи можна просувати і
поширювати, щоб вони стали звичайною практикою, а не тільки винятками, якими
вони є в даний час. Ми раді, що останнім часом все більше і більше НУО відкриті
до співпраці зі школою в галузі культури. Це дуже хороший знак, тим більше, що
школа не може робити все і має потребу в фахівцях та можливостях, які їй
пропонує співтовариство. Я вважаю, що на даний момент ми далекі від ідеї
узагальнення такого типу співробітництва. Але це багатообіцяючий початок, який
можна просувати на системному рівні.»

Добрим прикладом в цьому сенсі можуть послужити подружжя Адріана і Вірджіл
Скріпкар. Вона мистецтвознавець, він скульптор. Разом вони створили приватну
школу в селі Піску повіту Ільфов, щоб компенсувати закриття державної школи в
селі. Адріана Скрипкар також є автором підручників з предмету «Культурна
спадщина». «На даний момент ми наближаємося до завершення проекту, в рамках
якого створили навчальну брошуру про спадщину ЮНЕСКО в Румунії. Вона буде
використана в декількох школах з цього навчального року і буде пропонуватися як
додатковий предмет на наступний навчальний рік в декількох навчальних закладах.
Ми сподіваємося, що вона буде добре прийнята, тому що в цей період саме цього
вимагають від вчителів середніх шкіл – вводити виборні міждисциплінарні
предмети для роботи зі школярами. Наші проекти тривають як в сфері створення
матеріалів про культурну спадщину, так і в плані організації семінарів,
популяризації проблем культурної спадщини в школах.»

Вчителі відчувають потребу в адекватній підтримці для ініціювання,
організації та проведення художньої діяльності, що чинить додатковий тиск на
художників або культурних діячів, які приходять з освітніми пропозиціями, і до
яких надходять запити на навчання, йдеться в тому ж дослідженні Інституту педагогічних
наук. Говорить Адріана Скріпкар. «Ти повинен знати, що розповідати дітям. І тут
є дуже важливий момент, тому що нинішнє покоління вчителів теж не мало
доступу до такої освіти в сфері культурної спадщини та культурної чутливості. І
тоді їм важко передавати цю інформацію і цю чутливість своїм учням. Але ми
сподіваємося, що завдяки нашій роботі та
роботі наших колег в музеях та інших неурядових організаціях речі стануть трохи
доступнішими. Ми хочемо, щоб наша робота зробила свій внесок в освіту прийдешніх
поколінь.»

Ця співпраця між школою, неурядовими організаціями та державними установами
культури має важливе значення. Але на шляху цієї співпраці є й перешкоди.
Магдалена Баліка. «По суті, нам не вистачає контексту, в якому цією співпрацею
можна було б скористатися. І найбільша проблема, про яку говорять школярі та вчителі,
а також культурні діячі – це нестача ресурсів. Можливо, нам потрібно подумати
про політику, яка б краще підтримувала цю співпрацю між діячами культури і
школою, щоб мати якусь послідовність. Абсолютно ясно, що школа не може робити
все і не може робити поодинці те, що пов’язано із залученням учнів в громаду, в
суспільне життя, в тому числі з точки зору культури.»

Наостанок процитуємо висновки дослідження Інституту педагогічних наук: «Одне
важливе зауваження у кількох короткострокових, середньострокових і
довгострокових планах розвитку освіти стосується важливості художнього і
культурного виховання в громадському просторі: неможливо прищепити художні та
культурні цінності якщо на всіх рівнях дії державних установ немає явного бажання
і здатності їх просувати.»