Tag: історія

У травні 2019 року в приміщенні Національного коледжу ім. Міхая Емінеску в Сучаві (схід Румунії)
відбувся Національний конкурс Історія і традиції українців. У
змаганні взяли участь 120 українських школярів, з чотирьох регіонів
Румунії, в яких компактно проживають українці, зокрема з Марамуреського,
Карашсеверінського, Cатумарського та Сучавського повітів. Конкурс мав три
розділи: фотографія, есе та презентація певного звичаю чи обряду. Конкурс
був організований Міністерством освіти Румунії, Cучавською філією Союзу
українців Румунії та Національним коледжем ім. Міхая Емінеску.

Метою конкурсу є збереження етнічної та культурної ідентичності
української меншини, залучення української молоді до вивчення рідної мови та історії,
виховування пошани до українських традицій, а також утвердження міжкультурного
діалогу.

Радник у Міністерстві освіти Ельвіра Кодря розповідає про конкурс Історія
і традиції українців: Це вже 10-ий випуск і разом з Олімпіадою з
української мови та літератури, він організований
Міністерством національної освіти Румунії у партнерстві з Союзом українців
Румунії та проходить щорічно. Цього року конкурс проходив, як і
минулими роками, у Національному коледжі імені Міхая Емінеску міста
Сучава. Цей національний конкурс ввійшов до календаря шкільних олімпіад та
шкільних конкурсів Міністерства освіти Румунії п’ять років тому, але він
був започаткований 10 років тому вчителькою української мови міста Сучава пані
інспекторкою Лучією Мігок.

Цей конкурс і олімпіади,
спрямовані на утвердження української мови в Румунії, для піднесення її
престижу серед учнівської, для виховування пошани до
культури і традицій українського народу. Це вже традиційний,добре відомий всім конкурс. У ньому беруть участь учні з повітів,
де вивчається українська мова, як рідна мова. Конкурс призначений для учнів
чотирьох категорій: перша категорія це дошкільники, друга категорія це
початкові класи, третя категорія – гімназійні класи і четверта категорія -
ліцейні класи. Конкурс проходить
у трьох розділах. Перший розділ це
фотографія. Учні висилають фотографії на наступні теми: зимові свята у родині,
у рідному селі, Святий вечір, колядування, релігійне богослужіння, весілля,
хрещення, великодні звичаї, традиційний автентичний одяг, писанки, страви, музичні інструменти, традиційні
прикраси, моє село, моя школа.

Другий розділ це есе на тему «Наш скарб». В
конкурсі беруть участь есе учнів, що містять по дві-три сторінки у форматі doc, редаговані рідною українською мовою з презентацією в PowerPoint, яка містить до максимум 20
слайдів. Цього року були
запропоновані такі теми: історія рідного села або міста, легенди про назву певної зони, про місця
проживання автохтонних українців або про періоди посилення окремих українців у
різних регіонах Румунії, про монастирі, відомі вулиці, історичні будинки,
пам’ятники, мистецтво, традиційні заняття українців такі як: шиття, ткацтво,
в’язання, писанкарство, опис традиційного народного одягу, музичні інструменти,
кулінарні традиції, релігійне життя, релігійні конфесії українців, внесок
української громади до румунського національного надбання, інтерференція між
українською та іншими нацменшинами, які проживають в Румунії.

І третій розділ:
представлення одного звичаю або обряду такі як: хрещення, весілля, похорони, вечорниці, Великдень, Різдво, Святого
Андрія, Новий рік, різні
ігри тощо. Учні мають представити у
формі вистави звичай або традицію, специфічні регіону, селу або місту, де вони
проживають.

Далі Радник у Міністерстві освіти Ельвіра Кодря говорить про учасників та премії, які були надані учасникам Національного конкурсу ”Історія і традиції українців: Цього року, брали участь у цьому конкурсі
учні з Марамуреського, Сучавського, Каршсеверінського та Сатумарського повітів.
Залучені до цього конкурсу були Сучавський шкільний інспекторат, інспектор для меншин Ілля Савчук, інспектор Лучія Мігок, також заступник голови Сучавського повітового шкільного інспекторату Габрієла Скутару. Головою комісії була Люба Горват, доктор історичних наук та генеральний секретар Союзу українців Румунії. Також нас
обдарував своєю присутністю голова Союзу українців Румунії,
депутат в Парламенті Румунії Микола Мирослав Петрецький. Міністерство національної освіти виділяє через Сучавський шкільний інспекторат для проведення цього конкурсу певну суму грошей для премій і для відзнак для учнів, а ця сума доповнена щороку СуР-ом і таким чином забезпечується учасникам транспорт, житло, дипломи, різні солодощі для дітей, харчування тощо. Були присутні
колективи учнів, якими керували вчителі української мови,
виховательки, які працюють в українських садочках, вчительки, які працюють
в українських секціях початкової школи та в Українському педагогічному ліцеї імені Тараса Шевченка. Були представлені наприклад вечорниці і різдвяні звичаї,
великодні звичаї, весільні звичаї. Мене
дуже обрадувало те, що були присутні діти, починаючи від садочка
до ліцейних класів. Всі гарно виступили. Також надіслані матеріали: фотографії
та есе, були дуже цікавими. З маленькими діточками були присутні і батьки. Це було
дуже добре, тому що вони побачили як виступають їхні діти
і були дуже задоволені. Я думаю, що це буде ще одним поштовхом для вивчення
рідної української мови.

Шкільний інспектор Лучія Мігок, ініціатор цього конкурсу,
яка викладає українську мову в коледжі імені Міхая Емінеску ствердила: Учні надіслали дуже цікаві фотографії та есе
для перших двох розділів конкурсу, які журі оцінив та преміював. У третьому
розділі конкурсу, презентація певного звичаю чи обряду, взяли участь 8
учнівських колективів. Виступили дошкільники з українського садочку Вишавської
Долини, керівник Нарциса Греченюк, які представили українські вечорниці, вони
приготовляли смачні вареники й танцювали. Першокласники української секції з
села Вишня Рівна «Ронянські квіточки», керівник Лариса Петрецька представили
ронянські вечорниці та гарний український танець. З Вишавської
Рони учнівський гурток «Соколята», керівник Джета Петрецька представили
різдвяні традиції. З Молдови-Суліци виступив гурток «Гуцули», керівник Дана
Чуперчук, який представив звичаї з нагоди Святого Вечора. З села
Бродина виступив гурток «Веселі гуцули», керівник Віоріка Коняк, який
представив легенду про Довбуша та український танець «Гуцулка». Весільні обряди
представив учнівський гурток «Гуцули» з Вишньої Бродини, керівник Чечілія
Лесенчук. Гурток «Соколи», що складається з учнів українського ліцею імені
Тараса Шевченка з Сігету-Мармацієй, керівник Джета Петрецька представив обряд
плетіння весільного вінка. Учні Теодора Дражміч, Біанка Бардаган та Андрея
Ясіновська, керівник Ілля Савчук, а також учениця Паула Бухало, керівник
Георгіна Анич представили виставку писанок, яких вони розписали. Представлені
моменти були дуже гарними, а журі мав нелегку справу. Всі учні повернулися
додому з преміями та солодощами, незабутніми враженнями та позитивними емоціями. Я вважаю, що цей конкурс народився з любові до всього рідного і мабуть тому вже дійшов до 10-го випуску.

У травні 2019 року в приміщенні Національного коледжу ім. Міхая Емінеску в Сучаві (схід Румунії)
відбувся Національний конкурс Історія і традиції українців. У
змаганні взяли участь 120 українських школярів, з чотирьох регіонів
Румунії, в яких компактно проживають українці, зокрема з Марамуреського,
Карашсеверінського, Cатумарського та Сучавського повітів. Конкурс мав три
розділи: фотографія, есе та презентація певного звичаю чи обряду. Конкурс
був організований Міністерством освіти Румунії, Cучавською філією Союзу
українців Румунії та Національним коледжем ім. Міхая Емінеску.

Метою конкурсу є збереження етнічної та культурної ідентичності
української меншини, залучення української молоді до вивчення рідної мови та історії,
виховування пошани до українських традицій, а також утвердження міжкультурного
діалогу.

Радник у Міністерстві освіти Ельвіра Кодря розповідає про конкурс Історія
і традиції українців: Це вже 10-ий випуск і разом з Олімпіадою з
української мови та літератури, він організований
Міністерством національної освіти Румунії у партнерстві з Союзом українців
Румунії та проходить щорічно. Цього року конкурс проходив, як і
минулими роками, у Національному коледжі імені Міхая Емінеску міста
Сучава. Цей національний конкурс ввійшов до календаря шкільних олімпіад та
шкільних конкурсів Міністерства освіти Румунії п’ять років тому, але він
був започаткований 10 років тому вчителькою української мови міста Сучава пані
інспекторкою Лучією Мігок.

Цей конкурс і олімпіади,
спрямовані на утвердження української мови в Румунії, для піднесення її
престижу серед учнівської, для виховування пошани до
культури і традицій українського народу. Це вже традиційний,добре відомий всім конкурс. У ньому беруть участь учні з повітів,
де вивчається українська мова, як рідна мова. Конкурс призначений для учнів
чотирьох категорій: перша категорія це дошкільники, друга категорія це
початкові класи, третя категорія – гімназійні класи і четверта категорія -
ліцейні класи. Конкурс проходить
у трьох розділах. Перший розділ це
фотографія. Учні висилають фотографії на наступні теми: зимові свята у родині,
у рідному селі, Святий вечір, колядування, релігійне богослужіння, весілля,
хрещення, великодні звичаї, традиційний автентичний одяг, писанки, страви, музичні інструменти, традиційні
прикраси, моє село, моя школа.

Другий розділ це есе на тему «Наш скарб». В
конкурсі беруть участь есе учнів, що містять по дві-три сторінки у форматі doc, редаговані рідною українською мовою з презентацією в PowerPoint, яка містить до максимум 20
слайдів. Цього року були
запропоновані такі теми: історія рідного села або міста, легенди про назву певної зони, про місця
проживання автохтонних українців або про періоди посилення окремих українців у
різних регіонах Румунії, про монастирі, відомі вулиці, історичні будинки,
пам’ятники, мистецтво, традиційні заняття українців такі як: шиття, ткацтво,
в’язання, писанкарство, опис традиційного народного одягу, музичні інструменти,
кулінарні традиції, релігійне життя, релігійні конфесії українців, внесок
української громади до румунського національного надбання, інтерференція між
українською та іншими нацменшинами, які проживають в Румунії.

І третій розділ:
представлення одного звичаю або обряду такі як: хрещення, весілля, похорони, вечорниці, Великдень, Різдво, Святого
Андрія, Новий рік, різні
ігри тощо. Учні мають представити у
формі вистави звичай або традицію, специфічні регіону, селу або місту, де вони
проживають.

Далі Радник у Міністерстві освіти Ельвіра Кодря говорить про учасників та премії, які були надані учасникам Національного конкурсу ”Історія і традиції українців: Цього року, брали участь у цьому конкурсі
учні з Марамуреського, Сучавського, Каршсеверінського та Сатумарського повітів.
Залучені до цього конкурсу були Сучавський шкільний інспекторат, інспектор для меншин Ілля Савчук, інспектор Лучія Мігок, також заступник голови Сучавського повітового шкільного інспекторату Габрієла Скутару. Головою комісії була Люба Горват, доктор історичних наук та генеральний секретар Союзу українців Румунії. Також нас
обдарував своєю присутністю голова Союзу українців Румунії,
депутат в Парламенті Румунії Микола Мирослав Петрецький. Міністерство національної освіти виділяє через Сучавський шкільний інспекторат для проведення цього конкурсу певну суму грошей для премій і для відзнак для учнів, а ця сума доповнена щороку СуР-ом і таким чином забезпечується учасникам транспорт, житло, дипломи, різні солодощі для дітей, харчування тощо. Були присутні
колективи учнів, якими керували вчителі української мови,
виховательки, які працюють в українських садочках, вчительки, які працюють
в українських секціях початкової школи та в Українському педагогічному ліцеї імені Тараса Шевченка. Були представлені наприклад вечорниці і різдвяні звичаї,
великодні звичаї, весільні звичаї. Мене
дуже обрадувало те, що були присутні діти, починаючи від садочка
до ліцейних класів. Всі гарно виступили. Також надіслані матеріали: фотографії
та есе, були дуже цікавими. З маленькими діточками були присутні і батьки. Це було
дуже добре, тому що вони побачили як виступають їхні діти
і були дуже задоволені. Я думаю, що це буде ще одним поштовхом для вивчення
рідної української мови.

Шкільний інспектор Лучія Мігок, ініціатор цього конкурсу,
яка викладає українську мову в коледжі імені Міхая Емінеску ствердила: Учні надіслали дуже цікаві фотографії та есе
для перших двох розділів конкурсу, які журі оцінив та преміював. У третьому
розділі конкурсу, презентація певного звичаю чи обряду, взяли участь 8
учнівських колективів. Виступили дошкільники з українського садочку Вишавської
Долини, керівник Нарциса Греченюк, які представили українські вечорниці, вони
приготовляли смачні вареники й танцювали. Першокласники української секції з
села Вишня Рівна «Ронянські квіточки», керівник Лариса Петрецька представили
ронянські вечорниці та гарний український танець. З Вишавської
Рони учнівський гурток «Соколята», керівник Джета Петрецька представили
різдвяні традиції. З Молдови-Суліци виступив гурток «Гуцули», керівник Дана
Чуперчук, який представив звичаї з нагоди Святого Вечора. З села
Бродина виступив гурток «Веселі гуцули», керівник Віоріка Коняк, який
представив легенду про Довбуша та український танець «Гуцулка». Весільні обряди
представив учнівський гурток «Гуцули» з Вишньої Бродини, керівник Чечілія
Лесенчук. Гурток «Соколи», що складається з учнів українського ліцею імені
Тараса Шевченка з Сігету-Мармацієй, керівник Джета Петрецька представив обряд
плетіння весільного вінка. Учні Теодора Дражміч, Біанка Бардаган та Андрея
Ясіновська, керівник Ілля Савчук, а також учениця Паула Бухало, керівник
Георгіна Анич представили виставку писанок, яких вони розписали. Представлені
моменти були дуже гарними, а журі мав нелегку справу. Всі учні повернулися
додому з преміями та солодощами, незабутніми враженнями та позитивними емоціями. Я вважаю, що цей конкурс народився з любові до всього рідного і мабуть тому вже дійшов до 10-го випуску.

Сьогодні ми відправимось на північний схід країни, в місто з багатою історією та інтенсивним культурним життям. Йдеться про Ясси. Відвідувач, що приїхав сюди вперше, побачить, що на кожному кроці він оточений історією. Через давню культуру Кукутень-Трипілля, сторінки, написані великими боярськими сім’ями, історичний момент призначення Александру Йоана Кузи правителем румунських князівств, мистецтво, науку та інновації, Ясси збагачують історію Румунії.

Анка Зота рекомендує відвідати Ясси особливо з огляду на дуже приємну і гостинну атмосферу, яку туристи знаходять там: Туристи можуть займатися культурним туризмом. Ми також маємо гарні пропозиції для активного туризму, добре відоме паломництво на Святу Параскеву, а також пропозиція для релігійного туризму. Останнім часом розвинувся діловий та медичний туризм. Щоб не пропустити найголовнішу атракцію міста Ясси, я б порекомендувала вам почати серію візитів з Палацу культури, що включає чотири дуже цікаві музеї. Музей історії дає нам уявлення про контекст появи на карті міста. Етнографічний музей розповідає про заняття наших предків. Музей мистецтва має дуже гарну колекцію румунських картин. Дуже цікаву колекцію можна побачити в Музеї механічної музики. Куратори цього музею організовують фестиваль раз у два роки. Було б також цікаво відвідати Ясський Музеї. Відвідувачі можуть прогулятися поруч із музеєм і помилуватися багатьма об’єктами, зібраними протягом століть. Ще однією емблематичною атракцією Ясс є Університетський музей, де ми дізнаємося про цивілізацію Кукутень-Трипілля та університет імені Александру Йоана Кузи, перший університет в Румунії. Але ми рекомендуємо туристам обов’язково відвідати хату де народився відомий румунський письменник Іон Крянге. Це може бути цікавим не тільки для румун, які всі знають про письменника, але й для іноземних туристів, які можуть побачити традиційну румунську хату, яка дуже добре збереглася, а також розташована у дуже красивому районі. Також дуже красивий Ботанічний сад для любителів прогулянок на свіжому повітрі».

Кількість туристів постійно зростає в останні роки, продовжує Анка Зота: Дотепер,починаючи з відкриття в 2006 році нашого Центру, перше місце посідають французькі туристи, за якими йдуть італійські, іспанські та німецькі. Знедавна спостерігається тенденція до зростання кількості туристів з Ізраїлю. Вони задоволені тим, що тут люди гостинні, і що вони мають, що відвідати. У нас є карта міста, і англійською мовою та інші рекламні матеріали англійською, французькою та німецькою мовами, які ми пропонуємо туристам відповідно до того, що вони хочуть робити.»

Ясси також привабливі прогулянками: «Ясси оточені лісами, де можна провести довгі і красиві прогулянки. Дуже безпечно гуляти лісами, що навколо Ясс. Є також деякі позначені стежки, а також є дуже цікаві велосипедні маршрути. Є варіанти як для найдосвідченіших, так і для менш досвідчених, які хотіли б легко пройти 20 км дуже гарним лісом. Є центри оренди велосипедів, і наш офіс підтримує зв’язок з цими центрами, які ми рекомендуємо туристам, коли їм це потрібно».

Ось напрямок для всіх категорій туристів та відвідування в будь-який період року.

У комуністичній Румунії, до релігії та церкви взагалі ставилися негативно. Релігійні практики були знеохочені, після того як на початку комунізму в 1950-х роках багато священиків були ув’язнені. Однак, після консолідації,
комуністичний режим дозволив релігійні практики, оскільки вони вже не були небезпекою та намагався забезпечити собі лояльність населення.

Теоретично, комуністична
ідея відокремлювала релігію
від Церкви, але засуджувала обидвох. В той
час як релігія вважалася проявом первісної людини сприймати навколишній світ іноді з міфологічної точки зору, Церква
вважалася установою, яка експлуатувала
людину. Релігія користувалась пом’якшувальними обставинами, а церква ні. Прийшовши до влади, комуністична партія переглянула своє ставлення
до релігії та до Церкви,
яких вона включила в свою
культурну політику як елементи національної ідентичності. Загалом, той самий
механізм вступив у дію у всіх країнах Центральної та Східної Європи після 1945
року, країнах окупованих
Радянським Союзом, але з місцевими відмінностями, в тому числі в Румунії.

Інженер Штефан Бирля був високопоставленим членом комуністичної партійної
та державної ієрархії, починаючи від середини 1940-го року. У інтерв’ю, даному
в 2002 році Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення, він
визнав, що хоча він не був віруючим, він не мав нічого проти релігії та Церкви. Він навіть визнав, що
не виступив проти хрещення двох своїх дітей, хоча він і його дружина не взяли
церковний шлюб: Я
особисто не ініціював це, моя теща, мама і бабуся взяли на себе ініціативу.
Вони були у церкві, я здав собі справу, тому що пахли васильком. Хай будуть
здорові – сказали ми всі. Одна дитина була хрещена у бухарестській церкві «Кашін»,
а інша не знаю точно в якій церкві. Я сказав, щоб мене не залучали до цього, але я не був проти хрещення дітей. Я з дружиною не взяли церковний шлюб. Одного
разу ми подумали одружитися в церкві, ми поїхали до села Кея, але згодом ми вирішили,
що це можуть виникнути проблеми через те, що ми робимо це таємно. Було краще брати церковний шлюб публічно. Я ніколи не відмовлявся від церкви. І з дружиною та дітьми, ми відвідували церкви та монастирі. Я отримав певну
релігійну освіту в дитинстві, дідусь водив мене до церкви в селі повіту Прахова. У
мене і тепер ікона в кишені, яку я отримав від подруги моєї мами коли мені було
десять чи дванадцять років. Я не був, як говорилося вільним мислителем.

Будучи інженером, Штефан Бирля зізнався, що до 1989 року разом з двома
своїми друзями створили теорію, що поєднує науку та релігійні уявлення: Коли я займався науковими дослідженнями, у певний момент працював
над так би мовити химерною ідеєю про яку я говорив з іншими фахівцями, зокрема інженером
Едмондом Ніколау. Я займався зокрема кібернетикою, до речі я сформулював
концепцію кібернетики в загальній теорії систем в економіці, яка була опублікована
в Лондоні. Іншим моїм другом був доктор Белечану-Столніч. Я провів кілька зустрічей з Белечану,
ми разом написали наукову роботу, представив він цю роботу на якомусь конгресі.
Ми дійшли висновку, що з кібернетичної точки зору, інтелектуальні істоти на
інших планетах дуже схожі на людей, тому що вони повинні мати вертикальну
позицію, щоб мати здатність сприймати поле візуальної інформації
якомога більше. Чому всі почуття розташовані наверх? Тому що природа прагне все спрощувати. Це означає, що у релігійному твердженні про те, що Бог
створив людину за своїм образом і подобою, є деяка правда в цій надприродній
силі. Я працював тоді у Національній науково-технічній раді, і я не мав жодних
причин не висловлювати цю ідею.

Багато людей боялися ходити до церкви через так зване переслідування тих, хто займався релігійними практиками.
Штефан Бирля: Я ніколи не був очевидцем того, щоб хтось був підданий критиці під час засідань
Союзу робітничої молоді або на інших засіданнях, за те, що вінчався,
хрестив своїх дітей або поховав своїх батьків. Не виключаю, що може були
окремі перебільшення, але я не чув про
них. І я контактував з багатьма
людьми. Чаушеску погоджувався з цими речами, але його
дружина була проти них. І, крім усього цього, навіть виникли неприємні ситуації тому, що Зоя (дочка Чаушеску) та навіть Ніку (один з синів Чаушеску) відвідували
монастирі, серед
яких монастир Агапія.

Відносини між комуністичним режимом, з одного боку, та Церквою і релігією, з
іншого боку, були проблематичними, обидві сторони намагалися співіснувати. Соціальний, економічний і
політичний занепад режиму призвів
до того, що шукати спокій в релігії було припустимим компромісом.

Першою фанаріотською родиною, що панувала у Волощині та Молдові була Маврокордатів, а найвідоміші з них були Ніколає та його син Константін. Маврокордат Костантін був реформатором та з його ім’ям пов’язана перша конституція, яка з’явилася в румунському просторі. Будучи господарем Волощини, Константін Маврокордат запроваджує в 1735 році реформи, за прикладом австрійських реформ, заснованих в Олтенії, анексованої Австрією в 1718 році. Він скасовує деякі непрямі податки й запроваджує загальний податок, якого можна було платити чотирма частинами. Також, Константін Маврокордат дозволив селянам переходити з одного маєтку в інший та одержати можливість визволення з кріпаччини за викуп. У 1735 році він бере участь у заснуванні першої масонської ложі в Яссах. Під час наступних панувань Константін Маврокордат скасував кріпаччину в Волощині в 1746 році, потім у Молдові в 1749 році.

Історик Джорджета Філіті описала першу половину фанаріотського періоду XVIII-го століття, коли жив Контантін Маврокордат, як період спроб просвітницького реформування, навіяного Францією: Французький вплив здійснюється за допомогою людей, шляхом підписки на газети, книги, що надходять із Заходу, завдяки товарам всіх видів. Отже, надходить також видання «Mercure de France», яке в 1746 році друкує так звану Конституцію Константіна Маврокордата. Цікавим є той факт, що він ставить це питання соціального визволення ще до французької революції. Іншими словами, кріпаччина у Волощині скасовується. Однак, багато інших зобов’язань залишаються і селянин повинен був сплачувати 43 податки, але існувало бажання щось зробити. Це дуже важливо. Ці визвольні ідеї соціальної рівності не з’явилися на невідомій ниві.

Константін Маврокорат був, безсумнівно, вишуканим інтелектуалом, але й добрим політиком та бачив напрямок, яким прямував світ у тогочасний період. Джорджета Філіті відмічає: Людина, яка багато читає, яка студіює та відчуває пульс Європи і добре бачить, куди прямує суспільство. Таким є обов’язок політичної людини, яка є лідером, особи, відповідальної за долю більшої чи меншої соціальної групи. Тут, в румунському просторі, фанаріоти, які фактично були призначені Османською імперією з-поміж греків, дуже чітко слідкують за деякими цілями: звільнення християн з під турецького панування та відновлення могутності Візантії, відновлення грецької імперії християнського вираження. А це не робиться сидячи вдома, а, зрозуміло, інформуючись та діючи. Фанаріоти також відігравали надзвичайну як для них, так і для Османської імперії роль, а саме використання джерел інформації. Вони мали шпигунів, при всіх тогочасних європейських дворах. Отже, вони були добре обізнаними людьми, добре знали куди прямує світ. Тут, у нашому регіоні, існувало ще протягом ста років так зване східне питання, тобто боротьба за владу на землі Нижнього Дунаю. Турки були дуже сильні, росіяни боролися з ними, трохи далі в Європі існувала австрійська імперія.

Константін Маврокордат мав вражаючу бібліотеку в монастирі Вакерешть, засновником якого був його батько, Ніколає Маврокордат. Там Константін читав твори Монтеск’є, Дідро, Вольтера та інших французьких просвітителів. Джорджета Філіті стверджує: Є непрямі свідчення про те, що пише, про те, що робить і як поводиться Маврокордат, тому що він не веде щоденника, в якому б було написано, що саме він читає. Ця бібліотека у Векерешть є важливою завдяки рукописам, що вона зберегла. З нечисленних свідчень його сучасників ми дізнаємося, як багато часу проводив він у бібліотеці. Існують деякі побічні свідчення, з яких ми можемо зробити дуже чіткі висновки: він організовує сільську освіту, робить адміністративний устрій країни, розподіляючи її на повіти, кожен з яких мав свого правителя, ісправника за назвою. Тобто він встановлював податки. Закон, який би не був суворий, є законом, бо відусність закону означає безладдя. Справи починають потрохи упорядкуватися. Грек за походженням, Константін починає вивчати румунську мову, отже той, хто бажав бути йому приємним, але звертався до нього по грецьки, вже немав жодного впливу.

Під час російсько-австро-турецької війни 1736-1739 рр. Константіну Маврокордату повернуто від австрійців провінцію Олтенія. 30 років пізніше, в 1769 році, під час іншої на цей раз російсько-турецької війни, Константін Маврокордат ув’язнений в Галаць, вмирає на 58 році життя, вбитий російським солдатом. Найважливіший реформатор XVIII століття був похований у Яссах.

Французька революція була найважливішим процесом XVIII століття, процес який призвів до найбільшої трансформації європейських суспільств. Нічого, що було раніше встановлено в культурі та європейській цивілізації не залишилося недоторканим ефектами 1789 року: від менталітету та соціальних структур до утопічних програм та мобілізації для реальних політичних проектів. Румунські князівства знаходилися з географічної, політичної та економічної точок зору, а також менталітету у східному просторі, контрольованому Османською імперією. XVIII століття було відомим в румунській історіографії «фанаріотським століттям», назва, що походила від кварталу Фанар в Константинополі, де мешкали греки, та звідки походили принци, які призначалися займати найвищі посади в Яссах і Бухаресті.

Наприкінці епохи Просвітництва ідеї модернізації, які народилися на Заході, почали поступово проникати на Схід, де пристосовувалися до місцевих устремлінь. Незважаючи на те, що не був близьким до Заходу, враховуючи соціальну та економічну структури, політику або релігійний вплив, румунський простір резонував шляхом культури з тим, що відбувалося в Франції. Історик Джорджета Філіті вважає, що в Бухаресті, в столиці одного з румунських князівств, культура зробила те, що не зробили інші види пізнання: Вплив французької революції відчувається в Бухаресті. Тут був добрий клімат, це інноваційні ідеї, які почали проникати. Треба сказати, що господарі-фанаріоти були освіченими. Коли перекладаєш Мольєра, коли тобі відомий Вольтер, коли пишеш доповідь про шкідливу дію тютюну, коли у тебе бібліотека рукописів, якими цікавився король Франції, треба дати собі справи, що існував якийсь культурний клімат. Йдеться про Маврокордата, у якого було все це. Тому що революція або її ідеї не можуть проявитися в непрозорому просторі, де світ не може прийняти їх.

Французька революція в Бухаресті була зовсім не схожою на ту, якою вона була насправді. Треба сказати, що це була агітація еліт та залежала від особистості окремих людей. Джорджета Філіті: З іншого боку, треба знати, що все було на рівні еліт, це не було загальне явище, яке залучило всі соціальні категорії. Об’єднувальним елементом був дуже цікавий персонаж Балкан, Рігас Велестінліс. Деякі люди вважають його арумуном, він походив з Велестіон, недалеко від Волосу, якого я відвідувала та який дуже схожий на румунське село. Його також вважають греком й це правильно. Але все його активне життя пройшло тут у Волощині, та всю свою працю розгортав у румунському просторі.

Поширення французької революції в Європі відбулося завдяки революційному імпульсу. Республіканська Франція поширює свої гуманістичні ідеї у всіх кардинальних точках. На Сході, на околиці Османської імперії, французькі дипломати знаходять простір, який готовий прийняти ідеали їхніх країн. Джорджета Філіті: Французький вплив здійснюється у кількох формах. З одного боку, наявний французький революційний рух, є й персонажі, які прибули звідти, є й дипломати. Відразу ж після війн, що завдали шкоди Румунським князівствам, між росіянами, турками та австрійцями відкриваються консульства: австрійське, російське. Французи також намагалися прибути сюди з такою дипломатичною формулою. І сталося, що французькі дипломати, які прибули до Бухареста, були революціонерами. Клод-Еміль Годан, Карра Сен Чір мають розмови з боярами та дворянами. Французькі купці, серед яких Гортолан, який відкриває перший магазин в Бухаресті, прибули ще в 1798 році. Ідеї французької революції під гаслом Свобода, Рівність і Братерство були добре прийняті в країні з метою повторення того, що сталося в Франції.

Румуни у XVIII-му столітті, хоча відкриті до нових ідей, до щедрих ідей та програм французької революції, знаходилися все ж таки на краю Європи і не могли мати ті самі прагнення, як громадяни Франції. Але французькі революційні ідеї були пристосовані до місцевих умов, як відмітила й Джорджета Філіті: Зрозуміло, що крім моментів ейфорії після повалення монархії, в Франції слідував й терор та інші абсолютно ганебні речі. У Волощині ставилося питання повстання християн проти османського панування. Повертаючись до цього цікавого персонажа Рігаса Велестінліса, який був у Волощині секретарем та повірником тамтешніх вельмож та займався літературою, слід уточнити, що він розробив Конституцію, яка була діючою для всіх народів Балкан, без того щоб уточнив їх роль з наголосом на визволення з ярма Османської імперії. Його життя завершилося трагічно, австрійці передали його до рук Паши в Белграді, який задушив його у 1798 році у фортеці Калемегдан. Однак, поштовх до революції був перенесений та почався тут, розвиваючи певний настрій. Було лише кілька таємних організацій, серед яких товариство Товаришів. Це було свого роду початок таємного товариства Етерія, з осідком у Одесі, яка зробила дещо у 1821 році. Ці таємні організації залишилися такими як вони були, секретними, але й вони створили певний настрій під впливом французької революції.

Французька революція в Бухаресті була вираженням оновлення, якого ті часи пропонували
румунському суспільстві наприкінці XVIII-го століття. Однак, помітна відповідь відбулася через
майже 50 років, у 1848 році.

Якщо 2018 року Румунія відзначає 100-річчя об’єднання територій з переважно румуномовним населенням в єдину
національну державу, Радіо Румунія
відзначає 90-річчя
з дня першої передачі 1928 року. Розпочате як ініціатива пристрасних людей та підтримано державою, румунське радіомовлення
було в нозі з часами, воно було пов’язане з великими моментами історії міжвоєнного періоду та прагнуло задовольнити потреби слухачів.

Першим директором Румунського
товариства радіомовлення в період 1935-1944
роки був Васіле Іонеску. Він був очевидцем одних з
найважливіших політичних моментів історії Румунії, яким румунське радіомовлення сприяло безпосередньо, а саме Акт від 23 серпня 1944 року, коли змінилася орієнтація зовнішньої політики. Тоді Румунія покинула коаліцію з Німеччиною та перейшла на бік коаліції Організації Об’єднаних Націй.

В інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіомовлення, в 1974 році, Васіле Йонеску розповів про ті часи: Румунське товариство радіомовлення, яке з моменту його створення залишилося постійно в службі країни, як під час соціально-політичного спокою, так й важких моментів для нації, зігравши вирішальну роль а саме інформування жителів Румунії, а також жителів за межами країни. Радіо було поряд з румунами тоді, коли король Міхай I, за допомогою представників справжньої національної волі, генералів, командирів великих підрозділів та патріотів, які зібралися навколо нього, викликав Антонеску у королівський палац на вулиці Каля Вікторієй, де той був заарештований. Того ж дня були заарештовані і вищі армійські керівники, вірні Антонеску. Діяльність радіомовлення в підготовці та виконанні того, що мало стати історичним актом, розпочалося задовго до цього.

6 червня 1944 року, Васіле Йонеску був запрошений королем Міхаєм I у Палац Пелішор. Там йому було поставлено питання, якою є дальність радіостанції? Та зажадали від нього, щоб румунські радіопередачі можна було слухати в Каїрі, де мали місце секретні переговори про вихід Румунії з коаліції з Німеччиною. Уряд Антонеску вів переговори з Радянським Союзом, в той час як демократична опозиція вела переговори з англійцями та американцями, а делегати, повинні були отримувати інформації з Румунії. Після встановлення передавачів був зроблений зв’язок. Васіле Йонеску ствердив: Було встановлено, щоб трансляційний радіовузол був влаштований в Бухаресті у Королівському палаці на вилиці Каля Вікторієй. Цей радіовузол був названий Карпати, інший був влаштований на курорті Сіная у дачі генерала армії Джордже Раковічану, хрещеного батька короля. Цей трансляційний радіовузол був названий Бучеджи, а третій під назвою П’ятра був влаштований в Предялі, позаду дачі маршала Антонеску. А це з огляду на те, що тільки в ті місця німці не зважилися б зробити рейд, хоча короткі хвилі не могли бути виявлені гоніометром через їх характерний спосіб поширення. Упродовж трьох днів, всі ці трансляційні радіовузли на коротких хвилях були встановлені та почали працювати. Станція Карпати в Королівському палаці у Бухаресті, під керівництвом інженера-стажиста С. Боніфачу, станція Бучеджи в Сінаї – інженера Георгіу Владимір та станція П’ятра в Предялі – техніка Нікулає Давідеску.

Васіле Йонеску пережив важкі дні після 23 серпня 1944 року, коли відбулася зміна коаліції: У середу, 23 серпня 1944 року, о 17 годині мене викликали по телефону до Військового командування столиці. Мені наказали одягатися у військову форму. Близько о 17:30 ввечері, я був присутній в кабінеті генерала командувача столиці, де, на мій подив, я зустрів генерала корпуса армії Йосефа Теодореску, начальника штабу, полковника ад’ютанта Деметера Демечану, одягнені в цивільному, хоча вони були кар’єрними військовослужбовцями. Генерал корпус армії Йосеф Теодореску сказав мені: Пане Генеральний директор, відтепер ви будете виконувати накази лише Його Величності короля Міхая та генерала-ад’ютанта Сенетеску, прем’єр-міністра. Ви повинні піти до палацу по найкоротшому шляху.

Полковник ад’ютант Деметер Демечану негайно зв’язався по телефону з Королівським палацом та говорячи з генералом дивізії Аурелом Алдею, в той час міністр внутрішніх справ уряду, очоленого Сенетеску, поінформував його про мій прихід. У нараді, яка була скликана ввечері 23 серпня 1944 року взяли участь Васіле Йонеску, директор Румунського товариства радіомовлення. Його запрошення показувало стратегічне значення Радіо в архітектурі румунської держави: У офісі короля починаючи від 18 години 23 серпня 1944 року упродовж чотирьох годин до 22.05 вечором, я брав участь у всіх підготовчих та формальних діях з консолідації державного перевороту, арешт маршала Антонеску та його найбільш вірних співробітників, а саме професора Міхая Антонеску, віце-президента Ради міністрів та міністра закордонних справ, міністра з питань пропаганди, генерала армійського корпусу Пікі Васіліу, держсекретаря у Міністерстві внутрішніх справ та генерального інспектора жандармерії; університетського професора Джорджа Лесяну, колишнього губернатора Придністров’я. I. Лекка, колишній комісар уряду при Будинку євреїв був уже заарештований між годинами 15:30-16.00 до підписання указу про амністію, помилування та скасування концентраційних таборів, документи представлені Лукреціу Петрешкану.

Радіо Румунія було там, де було потрібно. Після 90 років суспільна радіослужба має свою історію, яка продовжує свій курс.

Листівки з давно забутими старовинними повідомленнями, направленими одержувачам, сьогодні можливо, невідомі, урядові постанови, які спростовують фальшиві, тривожні новини, або шляхом яких поранені в лікарнях Бухареста, оголошені полоненими під час війни, сімейні фотографії або історія, яка слідкує за розгортанням подій, починаючи з 1916 року. Це був демарш членів команди Музей пам’яті. Онлайн -музей починає з’являтися в різних музейних просторах, з безліччю інтерактивних експонатів, які запрошують поринути в історію.

Смаранда Пасніку, співзасновник асоціації PunctArt та керівник проекту в команді Музей пам’яті розповідає: «Музей пам’яті є ініціативою асоціації Punctart, яка почалася в минулому році, з бажанням створити місце пам’яті, місце, де кожен може зробити свій внесок з тими елементами, які він не хоче забути, фотографіями, документами, різні спогади, і зробити їх відомими якомога більшій кількості людей. Ми створили онлайн-платформу, де кожен може завантажувати свої спогади, сподіваючись поступово створити разом цей Музей пам’яті. Тому що йде мова про дуже довге минуле, ми вирішили зосередитися на першому етапі, тобто півтора року, на певний історичний період на початку минулого століття, звернути увагу на Першу світову війну. Ми зробили дослідження поряд з чудовою командою істориків, дослідників, антропологів, психологів, філософів, щоб побачити, що існує в архівах. В архівах колекціонерів, архівах музеїв і архівах тих, хто навколо нас, щоб взяти фрагменти цих спогадів і зробити їх доступними в Інтернеті, і починаючи з жовтня, їх можна побачити на першій виставці, мультимедійній виставці, яку ми вже відкрили в Бухаресті, тепер ми у Констанці, і збираємося поїхати ще цього року до Ясс, і наступного року в Плоєшти та Сучаву.

Музей пам’яті пропонує суб’єктивний підхід, надаючи в розпорядження зацікавленим особам архіви і свідчення, прослуховуючи думки людей з довголітнім досвідом. Більше розповіла нам Смаранда Пасніку менеджер проекту Музей пам’яті: «В минулому році ми створили наш перший механізм, щоб добратись до людей, тобто телефон спогадів. Телефон, який багато хто з нас має в себе вдома. Ми називаємо його телефоном дідусів і бабусь, який ми знаходили в них вдома, і який має дві функції: одна для прослуховування різних спогадів, інтерв’ю з літніми людьми або повідомлення з газет, які ми знайшли в нашому дослідженні, або зі свідчень, і друга можливість- записати своє повідомлення, яке отримаєш наступного року. Цей телефон, з яким, можливо, деякі з вас уже зустрілися на різних заходах, виставлений на нашій виставці, кілька примірників, вони є частиною Музею пам’яті. На виставці, насправді, можна побачити кілька мультимедійних установок, а частину нашого дослідження можна знайти в уявній формі.

Ми також дізналися від Смаранди Пасніку, що завдяки новим технологіям Punctart намагається наблизити молодь до мистецтва та культури, а також залучити не тільки молодих людей самим шукати у особистій історії ті фрагменти спогадів, які ми, як правило, намагаємось забути: На виставці ми намагаємось робити так, щоб люди самі шукали у своїй пам’яті давні фотографії, предмети про, які вони забули, але які ми не можемо викинути, оскільки вони є частиною історії кожного з нас.Крім того, кожен охочий може внести свій вклад в розширення музейних колекцій, завантажуючи на сайт спогад: «Ми вважаємо, що все треба цінувати, ми повинні почати не забувати, так що хто хоче допомогти нам у цьому проекті, який ми імплементуємо, нехай зв’язжиться з нами. Ми будемо дуже раді.

Ми запитали Смаранду Пасніку, як сприймають діти експонати музею: «До тепер ми мали прекрасний досвід. Нас завжди дивує готовність всіх отримати цей проект. Навіть якщо діти дуже маленькі, які дивляться на телефон спогадів, як на музейний предмет, але прибуваючи з батьками, вони разом виявляють предмет, який був частиною їхнього минулого. Вхід безкоштовний на наші заходи, ми сподіваємося порадувати якомога більше людей, викликати в них хвилювання, і поступово побудувати цей музей пам’яті, з предметами, які для кожного з нас важливі, навіть якщо вони здаються нецікавими у певний момент для нас. Ми розуміємо, що все це частина нашої історії, ці невідомі герої про, які йде мова, це наші бабусі і дідусі і прадідусі, які пережили дуже важкі часи, і ми схильні їх забувати.»

Так що якщо ви хочете вивчити історію через історію … відвідайте, спочатку сайт Музею пам’яті.

Проведення широкомасштабних заходів з наміром узаконення
політики комуністичної партії стало практикою в Румунії після 6 березня 1945
року. Радянський зразок полягав у проведені багатолюдних загальних зборів,
учасники будучи зобов’язані
затвердити все, що вирішувала партія.
Фактично, ці збори були не чим іншим, як цирковою виставою, покликаною сприяти забуттю людьми важливих недоліків
їхнього повсякденного життя, порушення прав та свобод та брутальну поведінку влади в її стосунках із звичайними
громадянами.

Одним з таких широкомасштабних заходів було проведення Всесвітнього фестивалю
молоді і студентів у Бухаресті 2-16 серпня 1953 року. На спеціальній
конференції обговорювались такі
питання як: боротьба за мир та демократизація академічного й університетського кіл. На першому
фестивалі, який відбувся у Празі 1947 року, взяли
участь 17 тисяч осіб із
71 країни світу. У Бухаресті відбувся четвертий
фестиваль, в якому взяло участь майже 30 тисяч юнаків і дівчат з 111 країн.
Румунія займала друге місце за кількістю учасників, як до речі й Польща, де
фестиваль молоді відбувся 1955 року. Гаслом фестивалю в Бухаресті було: Ні! Наше покоління не допустить смерті й розрухи! Тоді
появився й вираз «Фестивальний піст» з релігійним натяком, який передбачав
підтримку населенням гостей у разі нестачі продуктів, що призвело до зменшення
харчів для населення, яке вже страждало від голоду. З’явилися численні черги у
магазинах, які повторилися у період 80 років, коли в магазинах були відсутні
основні харчові продукти. Такі нестачі харчових продуктів були і під час проведення
«Універсіади» у 1981 році.

Штефан Бирля був членом організаційного комітету фестивалю як студент Бухарестського Політехнічного
інституту. В інтерв’ю
даному Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення у 2002 році він
пригадує про хід підготовки фестивалю: Оскільки фестиваль був підготовлений лише у певній мірі,
було необхідно придбати від населення харчові продукти та інші речі, коротше
кажучи, зекономити дещо і так появився «Фестивальний піст». У студентській
їдальні їжа була недостатня, увечері студенти їли так званий «крепес»,
якого ми так на сміх назвали, тобто ману кашу. Будучи членом керівництва Союзу
комуністичної молоді, я був обраний також в комітет Політехнічного інституту. Досить
багато з нас були покликані до міського комітету, де нам доручили зібрати понад
100 осіб, які б збирали свіжі овочі та фрукти зі сіл неподалік Бухареста. Нас
підготовляли для цього протягом одного місяця. Ми не могли відмовитися, оскільки
це було партійним дорученням. Інші повинні були організувати різні художні колективи,
які мали виступати на сценах у Бухаресті. Отож, був широкомасштабний план.

Румунське комуністичне керівництво доклало великих зусиль для забезпечення
гостям пристойних умов проживання. Однак, недоліки на всіх рівнях інфраструктури призвели до появи
численних проблем. Найбільшими з них були великі черги у їдальнях, нестаток
санітарних об’єктів та поганий стан їх утримання. Штефан Бирля пригадує спосіб, в який були
знайдені розв’язки на кризу з місцями
розміщення а також розповідає про так
зване задоволення учасників бути разом з друзями та про виявлення нових
талантів: Вони розмістилися у студентських гуртожитках, які були
вільні влітку. Вони мали можливість також розмітитися у готелях, з-поміж
декількох, які існували в Бухаресті на той час. Всі готелі були для учасників, оскільки їх було дуже багато. Бухарест був
переповнений студентами. Зрозуміло, що вони були надіслані зокрема організаціями
лівого спрямування. Організаторами фестивалю молоді й студентів виступили Всесвітня
федерація демократичної молоді (ВФДМ) і Міжнародна спілка студентів (МСС), але були і інші капіталістичні країни, або організації
під керівництвом Французької комуністичної партії та Італійської комуністичної
партії, тобто теж наші. Було надзвичайно! Фестиваль виявив численну талановиту молодь. Численні румунські
співаки пізніше стали відомими артистами, серед яких Ніколає Ніцеску та
Константин Дрегіч, який емігрував до Німеччини.

Урочисте відкриття фестивалю відбулося на стадіоні 23 Август. Тут учасники брали участь у спортивних змаганнях та розважальних заходах.
Однак, учасники відвідували й семінарі на тему фестивалю. Штефан Бирля: Проводилися вечори з танцями та феєрверками та семінарі,
за участю представників різних делегацій. Багато говорилося про реформування та
про університетську демократію, яка була пріоритетною у повоєнний період. Були
влаштовані виставки у парку Херестреу.

Однак, Всесвітній фестиваль молоді і студентів у Бухаресті у 1953 році не
був сприйнятий населенням з інтересом. Були випадки, коли пересічні румуни
зверталися до молоді із-закордону, маючи з ними неформальні розмови, та
вручаючи їм листи із наміром показати справжнє обличчя комуністичного режиму.
Як будь-яка подія, що не зв’язана з реальністю, фестиваль був нічим іншим як фасадом.

Расизм,
євгеніка, кров, мова, культура та релігія разом формували ідеологічний арсенал
нацизму. Але якщо взяти їх окремо, вони були багажем знань, які в культурному та науковому середовищі
першої половини ХХ століття, шукали твердження про відмінності між етнічними групами та націями. Етнічна наука (етнологія) прагнула відкрити суть та функції нації.

Упродовж перших десятиліть ХХ століття, етнічна наука в Румунії шукала ідеального румуна. Однак, ця
наукова тенденція була європейською. Біологія, антропологія та медицина були
тими, які залучилися до грандіозного проекту та запропонували теорії,
яких сьогоднішня наука вважала б їх неймовірними. Лікарі заклали основи етнічних досліджень, серед них такі імена як: Георге Поповічу,
Франчіск Райнер, Ольга Некрасова, О.Ч.
Лекка, Іон Келча та Іордаке Фекеоару.

Історик Маріус Турда, який викладає «расові дослідження» в
Оксфордському
університеті та який опублікував важливі книги на цю тему, представить європейський культурний та ідейний клімат
появлення та розвитку етнічної науки в Румунії: Ми говоримо про Велику
Румунію, державу, яка була оточена країнами, що претендували на румунські території.
Румунська держава проходила важкі часи, люди всіх верств населення намагалися якось
тримати країну докупи. Вони створили Велику Румунію і повинні були заселити її румунами. Були регіони, де
румуни не складали більшість, були міста, де румуни не складали більшість. З
одного боку, треба було знайти спосіб зміцнення румунського елементу,
заохочувати румунів мати велику сім’ю, з багатьма дітьми, які би були
здоровими. З іншого боку, треба було знайти спосіб визначення того, хто є ці
румуни, особливо в тих регіонах, в яких з лінгвістичної та культурної точок
зору не було досить ясно, що ці люди були румунами.

У певний момент здавалося, що етнічна наука знайшла суть нації,
а саме: кров і расові риси. Маріус Турда стверджує, що дослідження стосовно крові
та расових рис користувалися всією увагою лікарів, антропологів і біологів
Румунії: Антропологічна наука, так як вона була визначена в 1920
році, могла продемонструвати на основі аналізу
групи крові, расових рис або фізичних характеристик, що окремі люди належали до
певних груп, яких можна було легше ідентифікувати, поза всяким сумнівом. Наведімо
як приклад мову. Вона може бути легко вивчена, чимало людей можуть оголосити себе
румунами або угорцями, якщо говорять тією мовою. Але якщо вони належать до певної
етнічної групи, з точки зору раси, мова і культура не можуть замінити цю
приналежність. Вони
показували походження людини, його родину, зберігали ті характеристики
специфічні групі крові або расовій зоні. Зокрема в 1930-х роках цей аргумент часто використовувся для
знайдення суті румуна, щоб визначити румуна. Він був визначений з
лінгвістичної, культурної та релігійної точок зору, але один елемент був
відсутнім, а саме як виглядав той румун. Треба було знайти фізичні
характеристики, які відокремлювали румуна від грека або від німця. Для вчених було
легко відокремити румуна від німця, однак, було дуже важко відокремити його від грека або болгара, оскільки відмінності були мінімальними.

Ми запитали Маріуса Турду, чи расові дослідження
показують біологічне походження румуна. Ось, що він відповів: Дуже мала кількість фахівців використала расовий аргумент
настільки, щоб можна створювати різні румунські расові регіони в рамках Великої
Румунії. Це було зроблено у випадку інших двох питань. По-перше йшла мова про дако-римську і далі про румунську безперервність в Трансільванії. Окремі науковці намагалися
показати етно-расове ​​румунське ядро в Трансільванії,
щоб спростити теорію про імміграцію або угорську теорію в Трансільванії.
По-друге, були дослідження про відмінності між румунами з Трансільванії, Молдови
та Волощини. Румуни Трансільванії належали до расових груп, зокрема Центральної
та Західної Європи, в той час як румуни Молдови, Волощини та, зокрема Добруджі
належали до расових груп специфічних
Балканам, які зазнали впливу внаслідок азійських навал, а також татарської й
турецької окупації та зокрема від грецького елементу. Повставало й питання верховенства регіонів, а саме котрий був вищим? Відповідь легко дати: Трансільванія була та, яка мала найбільшу кількість румунських характеристик, та яка збереглася найбільш
чистою, оскільки тамтешні мешканці не дуже змішувалися з незнайомими людьми,
тому що трансільванські румуни проживали у верхній частині гір.

Але все ж таки, як виглядав ідеальний румун? Маріус Турда
стверджує: Були проведенні численні
дослідження у зв’язку з моцами,
не лише тому, що Аврам Янку був моцом та символом боротьби проти угорського
гноблення, але й тому, що вони жили досить ізольованими і могли визначити себе,
відповідно до антропологічної теорії, що належать до групи, яка довгий час жила ізольовано. Було
сказано, що типовий румун був той, який жив в горах Апусень (Західні Карпати). Отож, була наявна й
певна мовна ідентичність, хоча в 30-х роках, регіоналізми були дуже
розповсюдженими. З релігійної точки зору, було складніше ніж тепер, тому що переважна
більшість румунів у Трансільванії та Марамуреші були греко-католиками або реформатами,
але ніколи ця різниця не стала аргументом для твердження того, що румуни
Трансільванії мали кращі расові характеристики від румунів Молдови або Волощини. Лише один антрополог
писав про це, але він не користувався успіхом.

Ідеальний румун був науковою фантазією періоду, в якому
раціональне мислення не було нижчим ніж в попередніх епохах а ні в епохах, які послідували. Як й в інших випадках, наука просто помилилися.

Александру Маргіломан, який народився 1854 року, став політиком, котрий відіграв особливу роль в об’єднанні Румунії на початку ХХ-го
століття. Він був високоосвіченою, раціональною та консервативною людиною, яка прагнула зберегти в процесі розвитку сучасної Румунії, усе
що варто було зберегти, та змінити все, що потрібно змінити.

Маргіломан почав кар’єру політика
після отримання вищої юридичної освіти у Франції та обрання до парламенту в
1884 році, коли йому було 30 років. Спочатку він планував вступити до лав Ліберальної
партії, але потім приєднався до парламентарів на чолі Тіту Майореску та Петра
П. Карпа, які утворили консервативну партію консервативну групу з ліберальним
впливом. Під час німецької окупації в 1916-1918 роках він був президентом
Червоного Хреста та представником румунів у відносинах з окупантом. У березні
1918 року король Фердинанд I-й призначив його прем’єр-міністром і, таким чином
він став главою уряду, який був змушений підписати принизливий і дуже важкий Бухарестський
мирний договір. Іншими цікавими фактами є
те, що він був великим любителем коней, а як деталь повсякденної історії
варто згадати каву заварену на ромі, яка пізніше була названа його прізвищем. Александру
Маргіломан залишив позаду і кілька томів спогадів.

Його найбільшим політичним
противником був інший відомий румунський політик, ліберал Йонел Бретіану. Вони
мали абсолютно протилежні погляди і зайняли в історії протилежні місця: Бретіану
– серед переможців, а Маргіломан – серед переможених. Крім політичного
суперництва, стосунки між ними ускладнилися, коли вони закохалися в одну й ту
саму жінку. Викладач новітньої історії Румунії на Історичному факультеті
Бухарестського університету Алін Чупале розповів про запекле суперництво між Маргіломаном
і Бретіану. «З політичної точки зору суперництво між цими двома лідерами в
основному було викликане ідеологічними розбіжностями партій, до яких вони належали, котрі на початку ХХ-го століття мали різні погляди на шляхи та, особливо, темпи модернізації
румунського суспільства. Політичне суперництво виходило з природного бажання кожної
із сторін прийти до влади і якомога більше залишитися при владі. Якщо ліберал Йонел
Бретіану мав перевагу партійної дисципліни, то Консервативна партія потерпала від численних випадків інакомислення, розколів і непорозуміння. Багато лідерів цієї партії були нездатні до співпраці, а Маргіломан
очолив її на тлі загального внутрішньопартійного розколу. Політичні
цілі цих двох великих партій були діаметрально
протилежні. Коли Йонел Бретіану опублікував у 1913 році свій політичний проект,
оголошуючи подальші реформи, виборчу й аграрну, консерватори категорично відкинули
ці реформи.»

Після війни, із заплямованою
його суперником репутацією, унаслідок неспроможності адаптуватися до нових
реалій Румунії та через мирний договір,
який він підписав, щоб врятувати Румунію, Маргіломан вирішив остаточно покинути
політику. Він помер у 1925 році на 81 році життя.

25 червня 2018 року у Бухаресті відбувся круглий стіл
«Україна-Румунія: історія та сучасність», присвячений 100-річчю встановлення українсько-румунських
дипломатичних відносин. Захід пройшов у межах
проекту «День України в Європі», що включає
програми наукових заходів, присвячених встановленню в 1918 році дипломатичних відносин України
з Болгарією, Румунією, Грецією та століттю Української дипломатичної служби. Ініціатором цього проекту виступило Наукове товариство з
історії дипломатії та міжнародних відносин, за сприяння і партнерства з боку
Міністерства закордонних справ України.

З вітальним словом до присутніх звернувся Посол України в Румунії Олександр
Баньков, який наголосив, що історію треба знати, вивчати, аби творити сучасне й
майбутнє. «Ми маємо сьогодні таку приємну можливість зустрітися і обговорити
дуже символічно, в рік Сторіччя Великої Румунії, згадати з перспективи
історичної, наші відносини, яким вже сто років, мається на увазі дипломатичним
відносинами, тому що відносинам між нашими народами набагато більше років і це
той факт, про який сьогодні ми теж будемо загадувати. І, що можливо найважливіше
– поговорити сьогодні про перспективи подальших Сторіч наших відносин, тому
що ми не будемо обмежуватись тільки
історичною перспективою, я хочу, щоби ми сьогодні поговорили і про те, що нас
чекає, те, що ми маємо на сьогодні і, відповідно, які перспективи розвитку двосторонніх відносин
між Україною та Румунією у нас є.»

У свою чергу Проректор Бухарестського університету, доктор наук Сорін
Кострейє висловив сподівання, що цей круглий стіл у подальшому стане початком
довготривалої плідної співпраці між румунськими та українськими науковцями. «Ми
раді і для нас велика честь бути ґаздою цієї зустрічі. Для нас це особливий
момент, тому що цього року ми відзначаємо Сторіччя Великого Об’єднання і з цієї
нагоди у нашому університеті проводяться багато заходів. З початку року вже було
проведено двадцять з чимось заходів і ми раді відзначити й сторіччя чудового
співробітництва між двома країнами. Я радий всім присутнім, радий, що тут є
представники як Факультету політичних наук, так і Історичного факультету, які матимуть
доклади та візьмуть участь у дебатах. Такі прикладні тематичні дискусії є дуже
важливими і ми сподіваємося, що вони стануть початком плідної співпраці,
початком циклу зустрічей.»

Урочисто привітала учасників і голова Наукового товариства історії
дипломатії та міжнародних відносин України Ірина Матяш, яка презентувала і виставку, присвячену дипломатичним відносинам між Україною та численними країнами,
в тому числі Румунією. Відкриття
виставки супроводжувалося показом унікального архівного фільму про підписання
Брест-Литовського мирного договору. «У складі Наукового товариства дипломатії
та міжнародних відносин є представники уже 13 країн. Воно перебуває під
патронатом Міністерства закордонних справ і співорганізатором її є Посольство
України в Румунії. Перебуваючи в Софії ми створили українсько-болгарську
комісію істориків, важливість якої поза сумнівом існує і можливо за результатами
сьогоднішньої зустрічі, першої, але не
останньої, я сподіваюсь, варто створити таку комісію і між українськими та
румунськими істориками.»

Під час дискусії учасники круглого столу обговорили маловідомі аспекти
відносин між Румунією та Україною в 1917 – 1924 роках, також актуальні питання
румунсько-українських відносин та їх подальшу перспективу. Захід
викликав неабиякий інтерес, а також бурхливі панельні дискусії.

—————–

2 лютого 2018 року виповнилося 26 років з дня
офіційного встановлення дипломатичних відносин між Румунією та Україною, проте перші
офіційні дипломатичні контакти між Бухарестом і Києвом датують в дійсності 1918
роком, коли молода українська держава, щойно проголосивши свою незалежність від
Царської Росії, розпочала налагодження дипломатичних відносин з державами
світу.

Уже в грудні 1917 року Румунський королівський уряд
призначив генерала Константина Коанде своїм військово-дипломатичним
уповноваженим у Києві, який одночасно з представниками Франції й Англії вів
переговори з українським урядом. Рішенням призначити свого уповноваженого при
уряді УНР королівський кабінет міністрів Румунії de facto визнав українську
державу, але, за дипломатичними нормами, чекав на визнання інших держав
Антанти, зокрема Франції та Англії, щоб визнати de jure незалежну Українську
державу.

Протягом 1918 – 1923 років з обох боків робилися
численні спроби врегулювати дипломатичні взаємини між державами. У січні 1918
р. до Румунії була направлена українська делегація в складі Т. Галіпа і Є. Голіцинського,
а пізніше офіційним представником у Румунії став Микола Ґалаґан, місія якого,
однак, виявилася нетривалою. Після перевороту 29 квітня 1918 р. його викликали
до Києва і вже в травні він покинув Ясси. Відносини між Україною з Румунією у
травні-листопаді 1918 року підтримувалися на рівні Генерального консульства,
яке займалося поточною роботою з виведення військового майна, повернення
військовополонених тощо, а очолював
консульство військовий комісар шт.-кап. Корнелій Чеботаренко.

На початку вересня 1918 року Уряд Румунії направив в
Україну тимчасову дипломатичну місію, яка мала передусім економічний характер,
а очолив її професор Константин Концеску. З огляду на те, що до осені того року
Україна не зуміла встановити офіційні дипломатичні відносини з Румунією, приїзд
до Києва румунської дипломатичної місії був зустрінутий українським урядом з
великим інтересом. 28 вересня 1918 року К.Концеску був прийнятий Гетьманом
України Павлом Скоропадським, а за підсумками переговорів 26 жовтня між двома
сторонами була укладена важлива економічна угода. ЇЇ підписання сало кроком
вперед у дипломатичних відносинах між двома країнами.

У Києві Гетьман України
П.Скоропадський, український міністр закордонних справ Дмитро Дорошенко і глава
румунської економічної місії К.Концеску домовились про прихід до Румунії
української дипломатичної місії, яка прибула до Ясс наприкінці жовтня 1918
року. Основним завданням українських дипломатів була розробка попередньої
домовленості між Королівським урядом Румунії та Урядом України про встановлення
дипломатичних відносин. 26 жовтня українська місія була прийнята генералом
Константином Коанде (колишнім представником румунського уряду при уряді України
/грудень 1917 р./), а за кілька днів, 3 листопада, надзвичайна українська
дипломатична місія була прийнята королем Фердинандом, який пообіцяв вжити всіх
необхідних заходів для встановлення дипломатичних відносин між Румунією та
Україною.

З 21 липня 1919 року уряд УНР у Румунії представляло
повноцінне диппредставництво – Надзвичайна дипломатична місія УНР на чолі з
професором Костянтином Мацієвичем. Основними напрямками її діяльності були:
представлення інтересів УНР, встановлення дипломатичних і торговельних
відносин, матеріальна допомога цивільним і військовим громадянам України,
біженцям, подолання інформаційного вакууму УНР. Дипломатична місія УНР у
Румунії завершила свою роботу фактично в 1923 році, а Кость Мацієвич, маючи
нансевській паспорт, переїхав до Чехословаччини. Після її ліквідації, у вересні 1923 року було
утворено Громадський комітет, який опікувався українцями-емігрантами, що став
своєрідним продовжувачем діяльності уряду УНР за кордоном.

Офіційно дипломатичну місію УНР було ліквідовано
лише після визнання СРСР Румунією. Встановленню офіційних дипломатичних
стосунків між Румунією та Україною завадила загальна ситуація в Україні і
Румунії та в Європі загалом, а також неспроможність обох сторін подолати ряд
проблем у двосторонніх відносинах. Проте, Румунія однією з перших у 1918 році
визнала Українську державу де-факто, виявила зацікавленість у розвитку
торговельно-господарських зв’язків з Києвом і навіть була готова поставляти
зброю в обмін на промислові товари.

Ми продовжуємо серію матеріалів, присвячених нашому конкурсу з призами Алба-Юлія – місто об’єднання. Ми повертаємося сьогодні на південний захід Трансільванії, щоб ознайомитись з одним з європейських міст з довгостроковим туристичним та комерційним брендом. Інша столиця, разом із вітанням Ласкаво просимо до найбільшої фортеці Румунії!, є месиджами за якими просувається Алба- Юлія.

Ми запитали Кармен Прежа, радник Центру туристичної інформації та просування в Алба-Юлія, як виглядає це місто у 2018 році: Перш за все, ми раді вітати гостей. Ми раді бути в центрі уваги всієї країни, і ми очікуємо туристів з великою кількістю інформації та подій. Як тільки ви прибудете до міста Алба-Юлія, є багато інформації, яку ми можемо надати на нашому веб-сайті turism.apulum.ro. Тут завантажений весь календар подій. Можливо, в даний час, це набагато простіший спосіб спілкування для іноземних та румунських туристів. На цьому сайті знаходиться графік подій, що відбуваються в місті. Ми з нетерпінням чекаємо вас в Алба-Юлія, щоб відкрити нашу тисячолітню історію.

В даний час в межах фортеці втілюються кілька проектів,стверджує Кармен Прежа, радник з туризму в рамках Національного туристично-інформаційного центру в Алба-Юлія: Один з них називається Відкрийте для себе культурну спадщину Альба- Юлії. Усі 64 туристичних визначних пам’яток, виявлених в Альба-Юлії, включені в проект, який передбачає встановлення табличок QR (Quick Response). Таким чином, туристи будуть знаходитись між старим та новим. За допомогою смартфону ці таблички скануються. Кожна відправить туриста в історію туробєктку, в якому він знаходиться. У фортеці проходять фестивалі старої та нової музики, театральні і кінофестивалі. Ми також пропонуємо заходи для людей похилого віку та дітей.

Туристично- інформаційний пункт знаходиться перед православним собором коронації. Ось як вас будуть зустрічати: По-перше, ми покажемо їм карту міста. Як правило, туристи вражені розміром кріпості, яка має 110 га. Ми реалізували проекти, підтримані європейською спільнотою. Потім ми представляємо об’єкти, які можна відвідати, їх історію та події, які відбуваються. Ми допомагаємо туристам знайти житло. Ми можемо запропонувати, в яких ресторанах вони можуть їсти, відповідно до їх вимог. Ми допоможемо придбати квитки і надамо будь-яку іншу інформацію, корисну для їх подорожей. Наші матеріали надруковані румунською, німецькою та англійською мовами. Англійською та німецькою розмовляє більшість наших туристів. Крім того, одна з наших колег розмовляє грецькою, ми також говоримо по-італійськи. Тож ми можемо допомогти туристам будь-якої національності».

Туристів вражає краса фортеці Алба-Юлія. Вона має сім бастіонів та фортифікаційні споруди, пристосовані до військової техніки того часу. Вхід здійснюється через шість воріт, які, в основному, прикрашені статуями та рельєфами. А ті, хто відвідує місто та хочуть зупинитися в Алба-Юлія, можуть скористатися різноманітними пропозиціями проживання. Один з готелів, побудований в 1972 році, три з половиною роки тому був відновлений з нуля. Юлія Гуш, менеджер з маркетингу готелю Трансільванія в Алба-Юлія розповідає: Туристи проживатимуть у традиційному для Алба-Юлії місці, але вони матимуть комфорт, який очікують, особливо, коли ми говоримо про пересічних туристів. Іноземні туристи переконаються, що і в Румунії можна чудово провести канікули. Ми тільки що отримали нагороду Top Hotel Awards за один з кращих готелів, і ми раді, що в місті об’єднання туристи можуть отримати послуги за міжнародними стандартами. У нас також є численні пропозиції. Залежить від періоду, коли туристи приїжджають, і від обраних послуг. Ми можемо запропонувати пакети, які включають і харчування та екскурсії до визначних пам’яток району. Ми в цьому році прийняли сімейні групи. Є сім’ї, які проводять відпустку разом. Ми створюємо для них програму, щоб переконати їх чому місто Алба -Юлія цікаве, від історії, до природи та культури. Багато хто з туристів питає про порцеляни. Ми направляємо їх до магазинів виробників, де вони можуть придбати унікальні сувеніри.

Але чому туристи відвідують місто Алба- Юлія? Юлія Гуш, менеджер з маркетингу готелю Трансільванія розповідає: Перш за все, завдяки всім фестивалям, які Алба- Юлія проводить у літній час. Алба Фест щойно закінчився, це концерти та вистави впродовж трьох днів. Все літо у нас відбуваються музичні та кінофестивалі. Є численні події, у яких молодь може взяти участь. Крім того, околиці Альби-Юлія пропонують безліч можливостей для проведення часу на природі. У нас є річка Муреш для любителів катання на човнах. У нас є резерват у Четатя, що є єдиним місцем у світі, де можна практикувати каньйонінг. Всього за три кілометри від нашого готелю є дендрологічний парк. Це чудове місце для прогулянок або їзди на велосипеді. У нас є парк пригод, і 1 липня буде відкрито аквапарк.

Туристи з усього світу прибувають в Алба-Юлія, продовжує Кармен Прежа, радник Національного центру інформації і туристичного просування Алба-Юлія: У нас є задоволення від зустрічі з туристами з дуже екзотичних місць: Перу, Чилі, Нова Зеландія, Японія. З Європи переважають туристи із західних країн. Ми раді, що як тільки вони приходять до нас, вони дивуються і насолоджуються всім. Так чи інакше, громадяни Заходу виявляють в Румунії ті корені, які вони самі втратили впродовж часу. Я пам’ятаю пару американських туристів, які прибули в Румунію на два тижні. Вони два місяці прожили в Румунії, прибули до нашого центру і ми розповідали більше двох годин. Їм все подобалось і не хотіли відбувати. Ми з нетерпінням чекаємо туристів в Алба- Юлія, не тільки в цей спеціальний рік, але й в будь-який час.

Наостанок, нагадаємо вам, що дата завершення нашого конкурсу – 30 червня 2018 року. Бажаємо вам успіху!

20 – 21 квітня
у приміщені Національного коледжу ім. Міхая Емінеску в Сучаві (схід Румунії)
відбувся Національний конкурс Історія і традиції українців.

Конкурс
пройшов за фінансової підтримки Союзу українців Румунії та мав три розділи:
фотографія, есе та презентація певного звичаю чи обряду.

У змаганні взяли участь 150
українських школярів, з п’яти регіонів
Румунії, в яких компактно проживають українці, зокрема з Марамуреського,
Ботошанського, Караш-Северінського Cату-Марського та Сучавського повітів.

Метою
конкурсу є збереження етнічної та культурної ідентичності української меншини,
залучення української молоді до вивчення мови, історії та традицій своїх
батьків та дідів, формування інтересу учнів до вивчення українських традицій в
рідному селі, місті чи повіті, а також утвердження міжкультурного діалогу.

У комуністичній Румунії єдиним журналом, який сягнув поза межі кордонів був
журнал Елленпонток або Контрапункти. Цей журнал був написаний групою угорської інтелігенції, до якої належали професор біології Антал Карой Тот з
дружиною, мешканці Орадії, поет Геза Сьоч з міста Клуж та філософ Аттіла Ара
Ковач, автор ідеї видання журналу Контрапункти. Цей журнал вийшов за межі Румунії завдяки допомозі
антикомуністичної опозиції з Угорщини. Його особливість, як
випливає з російського слова «саміздат», полягала в тому, що відповідні видання
друкувалися авторами, а не видавництвами.

Чонгор Яноші, дослідник Дослідницького інституту Бухарестського
університету підтвердив наявність цього самвидаву, відомого під назвою Контрапункти. Він ствердив,
що ця група створена подружжям Тот, як і паном Сьочем та паном Ара Ковачем,
обгрунтувала необхідність цього самвидаву, як власними, так і загальними мотиваціями: Чому цей самвидав вийшов у
світ в Орадії, а не в Клуж-Напоціі або в Тиргу-Муреші? Відповідь свідчить про те, що крім власного обгрунтування
майбутніх видавців це було тісно пов’язане з невдалою спробою заснувати в Орадії журнал
угорською мовою, який би висвітлював події культурного життя. Ініціатори цього
заходу звернулися до Центрального комітету Румунської комуністичної партії та
Бухарестської спілки письменників із пропозицією створення власної редакції,
подібної до редакції журналу Korund, яка працювала у Клужі або редакції журналу Іgaz Szo, яка працювала у Тиргу-Муреші. Існував також аварійний
план, який передбачав видання згаданої вище публікації як додаток до культурного
та літературного журналу Familia (Родина), що друкувалася в Орадії румунською мовою.

За словами пана Яноші, це був кульмінаційний момент, коли ініціатори
вирішили діяти нелегально, якщо легально не мали можливості. 28-річний
Ара Ковач переконав пана Сьоча співпрацювати з ним щодо виходу в світ цього самвидаву. У 1982 році до них приєдналося подружжя Тот. Пан Гончор Яноші розповідає
про початковий період діяльності журналу Контрапункти: Видавнича
діяльність розпочалася у лютому 1982 року. Вагому частину статей збирав Ара
Ковач, редактори з Орадії забезпечували структуру тобто розміщення матеріалу, мультиплікацію
журналу та його розповсюдження, як в Орадії, так і в Угорщині. Одночасно з ними,
пан Сьоч займався розповсюдженням журналу в місті Клуж та в секлерському краї. Редактори діяли за
принципом необхідності освідомлення читачів з існуючими умовами життя. Ара
Ковач є автором тексту, який друкувався на другій сторінці обкладинки журналу.
Першу частину цього тексту можна вважати кредо журналу, а саме: Контрапункти – це ‘cамвидав’, який виходить у світ принагідно і за посередництвом, якого ми прагнемо
донести до відома читачів порушення прав у Центральній та Східній Європі,
порушення, з-поміж яких випадки політичних, економічних й культурних репресій щодо
угорського населення Ардялу.

Журнал Контрапункти зазнав значного впливу угорських та польських самвидавів, а також впливу опозиційного руху, що мав місце у
вищезгаданих країнах. Третину статей, опублікованих у журналі Контрапункти, становили статті, перейняті з іноземних самвидавів, а половина оригінальних статей, надрукованих у Контрапунктах належить Ара Ковачу. Що стосується техноредагування та
змісту журналу, послухаймо розповідь Гончора Яноші: Перші шість номерів журналу були передруковані по п’ять примірників, кожний на друкарській машинці, таємно
вивезеній Ара Ковачем із Угорщини. Ця друкарська машина не була зареєстрована в
Міліції, що не дозволило її ідентифікацію за характером букв текстів статей.
Перші п’ять номерів були написані Ара Ковачем й мультипліковані
Івоною Тот. Шостий номер належить Анталу Карой Тоту, сьомий та восьмий номери
були мультипліковані у 50 екземплярах подружжям Тот у підвалі власного помешкання на польському
мультиплікаторі. Обсяг журналів коливав між 14-56 сторінками. Восьмий
авторський варіант журналу належить Антолу Карой Тоту, він був надрукований в
жовтні 1982 року. У цьому журналі знаходимо Меморандум та запропоновану політичну
програму. У цих документах – висловлені
альтернативні політичні вимоги, розкритикована політика
східно-європейських країн. Ці документи були доведені до відома послів США,
Англії, Фінляндії, Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Австрії.
Документи дійшли й до засідання Конференції з питань безпеки та співробітництва
в Європі, що мала місце в Мадриді, на порядку денному якої знаходилася саме
тема поліпшення стосунків й втілення в життя Гельсінкської угоди.

У березні-жовтні 1982 року були надруковані 8 номерів журналу Контрапункти, в яких було вміщено 65 текстів, загальним обсягом 293
сторінки. Останній дев’ятий
номер охоплює 24 сторінки. Угорська редакція радіо Вільна Європа почала приділяти більшої уваги самвидавам, що призвело до посилення діяльності колишньої
політичної поліції Секурітаті щодо пошуків таємних часописів. Незабаром, осінню 1982 року Секурітатя міста
Клуж знайшла доступ до інформації, які призвели до обшуку помешкання пана Сьоча,
де був знайдений цей журнал. Далі надійшла черга обшуку помешкання родини Тот в
Ораді, так і помешкань читачів журналу. Послухаймо розповідь пана Гончора
Яноші: Надзвичайно цікавим був той факт, що видавців «Контрапунктів»
не було заарештовано. Вони мали можливість захищати себе вільно. У
січні-березні їх зобов’язали дати
заяви про журнал. Врешті-решт, 17 травня 1983 року розслідування було
припинене. Усіх причетних у цій справі було
викликано до Секурітаті у містах Клуж-Напока та Орадя, де були застереженні.
Не були застосовані карні заходи, оскільки комуністичний режим вважав шкідливим
для своїх інтересів порушення справи щодо самвидаву та створення враження видавців-мучеників.

Історія героїв самвидаву Електропункти закінчилася, як й у інших випадках, еміграцією. Ара
Ковач емігрував в 1983 році в Угорщину, подружжя Тот емігрувало в 1984 році
також в Угорщину. У свою чергу, Сьоч емігрував у 1986 році у Західну Німеччину,
звідки повернувся у 1989 році до Клужу.