Category: Українці в Румунії

Союз українців Румунії та Сату-Марська філія СУРу організували 30-31 жовтня 2024 року в місті Сату-Маре XII Міжнародний симпозіум “Румунсько-українські відносини. Історія та сучасність”. Партнерами заходу виступили: Префектура повіту Сату-Маре, Сату-Марська повітова рада, Музей повіту Сату-Маре, Закарпатська обласна рада, Ужгородський національний університет та Чернівецький національний університет.

Взяли участь понад 70 вчених з Румунії, України, Польщі та Республіки Молдова, які представили цікаві доповіді, до яких приєдналися ще десять науковців в режимі відеоконференції. Робота симпозіуму включала пленарне засідання та чотири секції: археологія, історія та міжнародні відносини, етнографія та краєзнавство і література, лінгвістика та освіта.

Симпозіум відкрив голова СУР, депутат Микола-Мирослав Петрецький, який підкреслив важливість добросусідських відносин, особливо в нинішніх умовах. Він також зазначив, що СУР був сполучною ланкою цих зв’язків, а ефективність його роботи була блискуче продемонстрована.

Особливий інтерес з боку широкої громадськості викликали дві доповіді, представлені на пленарному засіданні симпозіуму: “Методологія націєтворення в тестовому кейсі в контексті слов’янського дискурсу в Центральній та Південно-Східній Європі”, яку представив Олег Белей з Польщі, та “Політичне русинство – загроза національній безпеці України та Румунії”, яку представив Павло Федака з України. Автори привернули увагу на небезпеку “політичного русинства” як інструменту дестабілізації, що використовується росіянами в обох країнах.

Ірина-Люба Горват, генеральний секретар СУР і голова Сату-Марської філії СУР говорить про роль симпозіуму: «Міжнародний симпозіум «Румунсько-українські відносини. Історія та сучасність» безперечно має велике наукове значення, адже завдяки йому висвітлюються різні політичні, історичні та культурні аспекти у взаєминах двох сусідніх держав. Не викликає жодних сумнівів, що цей симпозіум є новим словом у багаторічному науковому поступів вчених двох братніх країн. Попереду нові знахідки і грунтовні дослідження, відкриття забутніх історичних подій та славетних імен. Все це й надалі зміцнюватиме дружніх відносини між Румунією та Україною, збагачуватиме традиційні активні контакти вчених обох країн. Хочеться висловити щиру подяку Союзу українців Румунії та депутату Румунського парламенту Мирославу-Миколі Петрецькому, всім членам Ради СУР за сприяння у організуванні такого прекрасного симпозіума за моральну, наукову та фінансову підтримку. Також дякую всім партнерам та учасникам, особливо Повітовому музею Сату Маре. Віримо, що цей симпозіум залучить ще більше науковців, які дадуть можливість дізнатися про минуле і сучасне українського  і румунського народів».

Іон Дубовіч, професор, завідувач кафедри екологічної економіки та бізнесу Національного лісотехнічного університету України, місто Львів висловлює свою думку про участь у симпозіумі: «Міжнародний симпозіум був проведений на високому організаційному і фаховому рівнях. Про це свідчить значна кількість запрошених учасників з Румунії, України, Польщі й Молдови та вищих посадових осіб повіту й міста Сату Маре, Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей, голів повітових філій Союзу українців Румунії, представників засобів масової інформації та ін. Учасники симпозіуму неодноразово наголошу­вали на важливості міждержавних румунсько-українських взаємин на різних рівнях – міждержавному і транскордонному (обласному, районному і населеного  пункту) у нинішніх умовах війни росії проти України, значущості гуманітарної допомоги Союзу українців Румунії. Під час пленарних і секційних засідань було розглянуто актуальні політичні, історичні, економічні, екологічні, соціальні, культурні та інші питання. Спектр обговорюваних проблем засвідчує робота таких секцій, як: «Археологія», «Історія та міжнародні відносини», «Етнографія та краєзнавство», «Література, лінгвістика та освіта». З огляду на важливість транскордонного українсько-румунського співробітництва у контексті євроінтеграційних процесів України, було підкреслено, що таке співробітництво в різних формах міжрегіональної діяльності є не тільки ефективним аспектом міжнародної співпраці між Україною та Румунією, а й суттєвим інструментом розвитку регіонів, міст і територіальних громад. Обмін результатами теоретико-методичних і науково-практичних досліджень між науковцями сприяє не лише  зростанню їхнього творчого потенціалу, а й розвитку співпраці між науковими установами й навчальними закладами різних країн».

Василь Коцан доктор історичних наук, директор Закарпатського музею народної архітектури та побуту говорить про участь української делегації у симпозіумі та про його важливість: «Серед партнерів з організації цього поважного міжнародного наукового форуму був і наш музей. Хочу відмітити, що симпозіум був проведений на високому рівні, як з боку організаторів, так і з боку учасників. Симпозіум вирізнявся масштабністю, оскільки в ньому взяли участь чимало учасників, які представляли повітові та міські організації Союзу українців Румунії, вищі навчальні та музейні заклади, архівні установи, громадські організації, благодійні фонди, літературні часописи, загальноосвітні школи Румунії, України, Польщі, Молдови, Сербії. У рамках роботи симпозіума було проведено цікавий круглий стіл на тему «Інтинсифікація румунсько-українських двосторонніх відносин у сучасному контексті», де розглядалися різні питання зокрема економіки, культури, освіти та європейської інтеграції України. Також цікавими були доповіді на пленарній науковій сесії на яких піднімалося питання русинства. Слід відзначити високий науково-професійний рівень доповідачів у всіх чотирьох секціях симпозіума: археологія, історія та міжнародні відносини, етнографія та краєзнавство і література, лінгвістика та освіта. Всі доповіді містили конкретні результати наукових досліджень. Вони викликали зацікавленість і позитивну оцінку аудиторії. У складі української делегації були й представники Закарпатського музею народної архітектури та побуту, власне я, як директор музею; мої колеги: Вікторія Симкович, завідувачка відділу експозиції та науково-дослідної роботи; Віталій Рац, завідувач сектору Етнографічний музей «Лемківська садиба». В онлайн-форматі до роботи симпозіуму долучилась Тетяна Сологуб-Коцан, завідувачка відділу науково-освітньої роботи нашого музею. Наші виступи стосувалися народного вбрання, вишивки та житла румунсько-українського етнічного пограниччя на Закарпатті, а також міжнародного виставкового проєкту «Карпатське бієнале. Графіка дітей та молоді». Музейні співробітники дізналися багато для себе нового, познайомилися з цікавими людьми. Особливо приємно було те, що обговорювався широкий спектр різноманітних питань, які можуть бути цікавими не лише для науковців, а й для пересічного громадянина. Хочу відмітити і той факт, що в рамках проведення Симпозіума відбулося підписання Меморанду про співпрацю між Повітовим музеєм Сату Маре, Румунія, Закарпатським музеєм народної архітектури та побуту, Україна та Археологічним музеєм ім. А. Балагурі Ужгородського національного університету. Окрім того, багатолітня співпраця Повітового музею Сату Маре зі Закарпатським музеєм народної архітектури та побуту матиме продовження у міжнародному грантовому проєкті, реалізація якого розпочнеться невдовзі. Сторонами була підписана Партнерська угода про реалізацію проєкту. На сам кінець хочу висловити щиру подяку організаторам Симпозіуму, зокрема Голові Союзу українців Румунії, депутату парламенту Румунії Миколі-Мирославу Петрецькому та генеральному секретареві Союзу українців Румунії Ірині-Любі Горват за можливість взяти участь в його роботі. Саме завдяки плідній багаторічній діяльності Ірини-Люби Горват румунсько-українські зв’язки постійно розвиваються набирають все нових обрисів. Це є дні добросусідства і міжнародні грантові проєкти, наукові дослідження, видавнича діяльність та редагування великої кількості публікацій, культурно-мистецькі та науково-освітні акції. Пані Люба є своєрідним таким містком, який об’єднує українців по обидва боки кордону. Завдяки її про традиційну народну культуру українців знають у багатьох країнах Європи. Участь у цьому симпозіумі була надзвичайно приємною та корисною. Наш музей сподівається на подальше плідне співробітництво і взаємодію як на особистісному рівні, так і між нашими закладами також СУРом. З нетерпінням будемо чекати на наступні зустрічі!»

Мирослава Ливч, депутатка Закарпатської обласної ради та керуюча справами Закарпатської обласної ради говорить зокрема про важливість реалізації міжнародних спільних проєктів: «Ми мали унікальну нагоду на Міжнародному симпозіумі на тему «Румунсько-українські відносини. Історія та сучасність» обговорити важливість зміцнення румунсько-українських відносин у сфері освіти, культури, адміністрації та спільного прагнення європейської інтеграції. Наші країни історично пов’язані глибокими, родинними зв’язками, а реалії сьогодення лише підтверджують необхідність подальшого розвитку співпраці між сусідніми країнами. Найпершим та найактуальнішим у нашій взаємовигідній співпраці це реалізація спільним міжнародних проєктів. У наших сторін є певна історія та позитивні результати такої роботи. Тісна співпраця з румунськими партнерами є невід’ємною частиною руху України до європейської інтеграції. Участь у програмах транскордонного співробітництва і також дунайської та транснаціональної програми відкриває нові можливості для спільних проєктів у сфері екології, туризму, медицини та безпеки. Я глибоко переконана, що ці кроки сприятимуть зміцненню економічних та культурних зв’язків між країнами та спільно долати виклики сьогодення. Велика вдячність за організацію такого потрібного і вже неодноразово організованого симпозіуму-форуму, де збираються вчені з Румунії, України, Прольщі, Молдови різні категорії людей і об’єднує їх єдина мета до співпраці між нашими країнами. Я дякую СУРу, а також голові Сату-Марської філії СУРу Любі Горват, яка незважаючи на різні виклики сьогодення об’єднує нас. Вона об’єднує різних категорій людей до спільної мети, до співпраці.»

Як відомо фольклор це стратегічний ресурс певної нації. Йде мова про пісні, танці, звичаї, народне вбрання та багато іншого, що дає нам розуміння, звідки ми походимо й куди прямуємо. Це велика низка надбань, які ми повинні передавати своїм дітям. Одним з ефективних шляхів вивчення, збереження та популяризації українського фольклору є організування різних фестивалів на цю тематику.

Таким чином 8 вересня 2024 року в місцевості Великий Бичків Марамороського повіту Союз українців Румунії організував захід під гаслом «Український фольклор (пісні, танці та традиції)». У заході взяли участь численні українські вокальні й танцювальні колективи з повіту Марамуреш та мистецький колектив «Сонячна струна» з України, представники СУРу та гості із сусіднього Великого Бичкова, що на заході України, в Рахівському районі Закарпатської області.

Більше деталей про цей захід подає Анна Самбор, вчителька пенсіонерка української мови, членка Ради Союзу українців Румунії та керівниця вокального гурту «Веселка» з Луга-над-Тисою Марамороського повіту: «Як знаємо фольклор становить поетичну біографію народу, його історію. Український народ зберіг свої звичаї, пісні і танці, у яких передав свої почуття, переживання і традиції. 8 вересня цього року Марамороська філія СУРу в партнерстві з Великобичківською організацією Сур, організувала свято пісні, танців та традиції, яке відбулося у Будинку культури місцевості Великий Бичків. Голова місцевої організації Михайло Бобрюк та його дружина Данієла, яка керує вокальною групою дівчат постаралися прийняти гостей  з хлібом і сіллю у прекрасно прибраному залі, підходящими предметами, які нагадували про звичаї та побут українського населення Великого Бичкова, де проживають також румуни та угорці. На свято були запрошені колективи Марамороської філії такі як: «Голос Полонини» з Полян, «Молоді гуцули» з Вишівської долини, жіночий гурт з Верхньої Рівни, а такоє гурт молодих хлопців і дівчат з Рони, які співали і танцювали, з Кричуново,  з Луга, а також гурт бандуристок «Сонячна струна» з України, які зачарували глядачів своїми виступами. Між намит були і почесні гості з України, на чолі з мером з Великого Бичкова. На святі брав участь і депутат у Румунському Парламенті, голова СУРу  Микола-Мирослав Петрецький, який весь час приділяє увагу і підтримує такі заходи. У своєму вітальному слові пан депутат оцінив старання організаторів, підкреслив роль таких заходів у згуртуванні українців, а головно молоді у заходах, організованих СУРом, заохочення молоді до культурної діяльності, що призводить до збереження і розвиток рідної мови, культури та звичаїв. Голова Марамороської філії Микола-Мирослав Петрецький подякував гостям за участь та організаторам за гостиприємність та підкреслив те, що збільшилося число молодих вокальних і танцювальних груп а саме у Вишівській долині, у Роні та Великому Бичкові. Я похвалила організаторів за гарно прибраний зал, звернулася до молоді не соромитися носити вишивану сорочку бо вона представляє зв’язок з рідним, любити, поважати і прощати одні одним. Свято відкрили колективи з Великого Бичкова з танцями та декількома піснями, а потім виступили всі запрошені колективи. Наша лужанська «Веселка» виступила з піснею на побутову тематику, яка зберігає символ України калину, а саме «Зацвіла калина», а потім українську народну пісню про кохання «Тиха вода» і нашу лужанську весільну пісню вже позабуту «Дала мені мама корову». Радувало нас те, що зал співав разом з нами. Останню пісню разом з нами співали і гості з України. Пан мер з Великого Бичкова   навіть сказав, що наша пісня містить більше куплетів і вони повинні від нас навчитися.

Далі пані Анна Самбор говорить про важливість передання українського фольклору молодому поколінню: «Для української громади з Румунії український фольклор та його зберігання мають велике значення тому що не залишають нас забувати своє рідне корінне. Це робить молоде покоління більш свідомим і ще глибше примушує їх усвідомлювати красу рідного слово і рідних звичаїв. Радує нас те, що все більше молодих осіб бажають вчитися українських пісень і танців, почали зберігати народні костюми. У цьому велику роль відігравають такого роду заходи. На мою думку свято видалося вдалим, вс і запрошені мали веселий настрій і щиро подякували організаторам.»

Делегація вчителів Сучавського Національного коледжу імені Міхая Емінеску здійснила 5 червня 2024 року візит до Боянського ліцею «Лідер» імені Іона Некулче Чернівецької області, Україна. Вчителі з Румунії взяли участь у мистецькій програмі «Прощавай, початкова школо!» четвертокласників Боянського ліцею, в уявній подорожі історією населеного пункту та Боянського ліцею, відвідали жіночий монастир «Різдво Богородиці», церкву «Успіння Пресвятої Богородиці» та музей церкви. З цієї нагоди був відновлений протокол про співпрацю. 

Делія Мартіняк, вчителька української мови Сучавського Національного коледжу імені Міхая Емінеску подає деталі про візит до України та про співпрацю між двома навчальними закладами: «Ця зустріч є частиною освітнього проєкту співпраці «Сусіди у об’єднаній Європі», ціллю якої є багатостороння співпраця між цими двома навчальними закладами. Сучавська делегація складалася з вчителів Сучавського коледжу:  Попеску Анамарія, Мартіняк Делія, Лумініца Штефенел, Гопулеле Марчела, Дівісевич Ана-Марія, Тимофічук Ана-Марія, Діана Сірецян, у супроводі директора, проф. д-р. Сільвія-Коріна Нуцу. Візит включав участь у емоційній художній програмі під назвою «Прощавай, початкова школо!», у якій виступали учні IV-го класу та фольклорний гурт «Надія», під керівництвом вчительки Олени Тома. В рамках заходу був відновлений протокол про співпрацю між Сучавським Національним коледжем ім. «Міхая Емінеску» та Боянським ліцеєм «Лідер» імені Йона Некулче, а делегація робила духовні зупинки у боянському жіночому монастирі «Різдво Богородиці», де знаходиться чудотворна ікона Святої Діви, та у Церкві «Успіня Богородиці», яка була побудована нащадками книжника Іоана Некулче. Тут вчителі відвідали музей церкви та вшанували пам’ять Іраклія Порумбеску, який служив у цьому святому місці. У заході брали участь представники місцевої адміністрації, румунської громади Чернівецької області та румунської дипломатії в Україні, в тому числі Ніколає Дан Константін, Консул/Повноважний міністр Генерального Консульства Румунії в Чернівцях, Ольга Остафій, методист Центру Якості Знань, Департаменту Освіти та Науки Чернівецької Військової Обласної Адміністрації, Василь Бабі, заступник мера комуни Боян, Марія Тоаке-Андрієш, публіцист та есеїст з Чернівецької області, голова товариства «Румунські Пані». Вся аудиторія була свідком уявної подорожі історією населеного пункту та Боянського ліцею, яку представили учні школи. Я мала честь передати послання голови Сучавської Філії СУР Іллі Саучука, шкільного інспектора української меншини в Сучавському Повітовому Інспектораті Освіти, підкресливши відкритість організації до співпраці та підтримки освітніх заходів. Після попереднього візиту делегації боянського ліцею «Лідер» до Сучави, вони милувалися муралом на стіні бібліотеки ліцею, який є символом солідарності з українським народом. На знак взаємності на стіні Боянського ліцею було намальовано картину, що символізує мир, злагоду та дружбу між нашими сусідніми народами. Обмін досвідом став важливим кроком у зміцненні відносин між двома громадами, продемонструвавши взаємну прихильність до плідної та довготривалої співпраці у галузі освіти.»

Директорка Боянського ліцею «Лідер» імені Йона Некулче Світлана Гавка зазначила, що відновлення протоколу є дуже важливим для учнів, вчителів та місцевої громади: «Відновлення протоколу про співпрацю між Сучавським Національним Коледжем імені «Міхая Емінеску» та Боянським Ліцеєм «Лідер» імені Йона Некулче є дуже важливим як для учнів, так і для вчителів, оскільки це партнерство відкриває ряд можливостей через двосторонню співпрацю напрямку соціалізації в освітньому сегменті. Ми погодились співпрацювати на основі активно партнерства на багатьох рівнях у сфері освіти, а також культури. Плануємо реалізувати спільні освітні та культурно-оздоровчі проєкти, ділитися навчально-методичними матеріалами та педагогічною інформацією, удосконалити взаємовідносини школа-учень-батьки. Для нас  також важливим є те,  що ця співпраця дає можливість соціалізації у культурно-мистецькому сегменті.»

Далі пані директорка Світлана Гавчка підбила підсумки візиту вчителів з Сучави до Боянського ліцею: «Враження – неймовірні. Цей візит залишив в моїй душі одну дуже сильну емоцію, яку не так просто викликати і тим більше не так просто загасити. Це натхнення. Натхнення і надалі навчати досвід колег, обмінюватися досвідом, створювати спільні проєкти і творити разом задля освіти. Я приємно була вражена посланням голови Сучавської філії Союзу українців Румунії Іллі Саучака, шкільного інспектора з питань української меншини Сучавського шкільного інспекторату, яку зачитала нам Делія Мартіняк щодо відкритості організації до співпраці та підтримки освітніх заходів, а також подарунком від СУРу для бібліотеки нашого ліцею. Користуючись нагодою, щиро дякую за це. На моє глибоке переконання візит продемонстрував взаємне прагнення до плідної та довготривалої співпраці у галузі освіти. Обмін досвідом став важливим кроком у зміцненні відносин між нашими закладами освіти, а також між двома громадами. Дякую Сільвії Корінні Нуцу, директору Сучавського національного коледжу імені Міхая Емінеску та Делії Мартіняк за співпрацю і чудову можливість не тільки поспілкуватись, а й обмінятись досвідом.»

Ольга Остафій, методист Центру якості освіти при Департаменті освіти та науки Чернівецької обласної військової адміністрації, яка координує діяльність закладів освіти з навчанням мовами національних спільнот, зокрема румунською мовою, та  координаторка окремих міжнародних освітніх проєктів та програм, поділилася своїми враженнями від візиту делегації вчителів з Сучави до Боянського ліцею: «Незважаючи на складну ситуацію в якій зараз перебуває Україна, у зв’язку з військовою агресією Російської федерації, міжнародне співробітництво у галузі освіти розвивається, зокрема з Румунією, яка з самого початку повномасштабного вторгнення, одна з перших простягнула щиру руку допомоги, обійняла та прихистила українців за що ми надзвичайно вдячні. Активізувалося співробітництво з Союзом українців Румунії провівши ряд консультацій 16 лютого делегація СУРу змогла відвідати місто Вижниця Вижницького району Чернівецької області, де було обговорено та підписано протокол про наміри щодо співробітництва між Вижницькою райнною радою та Сучавською філією СУРу. Я щиро зраділа коли дізналася про рішення керівників двох закладів освіти, йдеться про Боянський ліцей «Лідер» імені Йона Некулче та Сучавський національний коледж імені Міхая Емінеску оновити співпрацю у рамках освітнього проєкту «Сусіди у об’єднаній Європі». Цей проєкт був започаткований в 2007 році й тоді я була його координатором. Досягнувши домовленості 5 червня 2024 року делегація викладачів Сучавського коледжу в супроводі директорки пані Сільвії Коріни Нуцу, здійснила, як на мене, важливий візит до Чернівецької області. Зустріч стала частиною багатосторонньої співпраці , яку собі запропонували ці два заклади освіти, а головною подію візиту стало підписання оновленої угоди  про співробітництво. Пан Делія Мартіняк, викладачка Сучавського коледжу зачитала вітальний лист Ілля Саучука, голови Сучавської філії СУРу, шкільного інспектора з питань української меншини Сучавського шкільного інспекторату, та запевнила у відкритість до співпраці та підтримці освітніх заходів. У мене найприємніші враження у звязку з цим візитом. Адміністрація Боянського ліцею, вся педагогічна та шкільна родина підготували для румунської делегації насичену програму. Гості ознайомилися з традиціями навчального закладу, взяли участь  у мистецькій програмі «Прощавай початкова школо!» для учнів четвертого класу, була у захваті від виступу фольклорного ансамблю Надія (Сперанца), оглянули навчальні кабінети, здійснили уявну екскурсію, підготовлену і представлену ліцеїстами. Бояни колись були маєтком літописця Іона Некулче. Духовними зупинками були для делегації стали відвідування Боянського жіночого монастиря «Різдво Богородиці», де знаходиться чудотворна ікона Святої Діви, до місцевої церкви «Успіня Богородиці» та до музею церкви, вшанували пам’ять Ієраклія Порумбеску, який служив у цьому святому місці та погруддя якого встановлено на території церкви. У цьому заході взяли участь й представник Генерального консульства Румунії в Чернівцях Ніколає Дан Константін – Консул/Повноважний міністр, а також  представники місцевої адміністрації, румунської громади Чернівецької області, а також  Марія Тоаке-Андрієш, публіцистка та есеїстка з Чернівецької області, уродженка села Бояни, голова товариства «Румунські Пані» ( Doamnele române), яка презентувала серію своїх книг про історію Боян. Не можу не сказати ще про такий нюанс під час попереднього візиту до Сучави у січні 2023 року ми милувалися муралом, який прикрашає стіну бібліотеки Сучавського ліцею і є символом солідарності з українським народом. Може ви знаєте, що це художня робота під назвою «Птахи волі і свободи» належить 15 річній Тетяні, вона родом з Одеської області та виражає надію на свободу українського народу.» 

Історія національного вбрання українців сягає глибокої давнини. Українці вірять, що вишиванка оберігає людину, дарує їй здоров’я та добру долю. У наші дні відомі дизайнери використовують вишиванки при створенні колекцій одягу.

У третій четвер травня в Україні традиційно відзначають День вишиванки. Акція бере початок з ініціативи студентської молоді факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. У 2006 році вони запропонували один день року присвятити українській вишитій сорочці. Це свято вийшло за межі України і тепер українці, де б вони не проживали, відзначають День вишиванки. У свою чергу українці Румунії, разом із переселенцями з України, відзначили Міжнародний день вишиванки.

Таким чином, у суботу, 18 травня цього року, «Клуб української малечі», який діє при Клузькій філії Союзу українців Румунії, провів захід під назвою «День української вишиванки». Ведуча заходу Людмила Дорош, головний редактор дитячого журналу «Дзвоник», що виходить під егідою СУР, та організатор «Клубу української малечі» підготувала для дітей та дорослих низку заходів. Людмила подає деталі про захід, присвячений Міжнародному дню вишиванки: «Добрий день вам та вашим радіослухачам! Усі ми, українці, знаємо, що вишиванка є для нас не тільки одягом, а й важливим символом нашої національної ідентичності та культурної спадщини. І тому не дивно, що Міжнародний день вишиванки, який усі українці почали відзначати, починаючи з 2006 року, набуло дуже великої популярності, особливо в останні роки і особливо в цей важкий для нас, для України період. А найкращим способом відзначити День вишиванки є, звичайно ж, вдягнути її і носити особливо цього дня. Саме це зробили і ми разом з дітьми та батьками, які відвідали наш захід «Клубу української малечі. Окрім демонстрації своїх гарних вишиванок, учасники заходу дізналися про її вікові традиції та особливості, про техніки вишивки та її кольорову гаму, про значення кожного кольора та орнаментів, які використовуються у вишивці. Вишиванку вважають оберегом, адже вишиваючи сорочку своїй дитині, мати молилася, співала пісень, вкладаючи у свої слова усю свою любов та турботу та дуже добру материнську, багату енергію. Тож на нашому заході ми провели майстер-клас по складанню різноманітних узорів української вишиванки, ми це зробили із термонамистинок. Наші маленькі учасники під час роботи слухали й підспівували гарні українські пісні про сорочку, про матір та рушник. Вони створювали для себе та своєї родини маленькі обереги, які, як і їхня вишита сорочка, буде показувати усім, що вони пишаються своїм походженням та спадщиною. Адже наша вишивка, поряд з калиною та пшеничним колоссям були й досі залишаються символом України, духовного багатства її народу та окрасою нашого життя.»

Ми попросили кількох учасників заходу «День української вишиванки», проведеного Клузькою філією СУР, відповісти на кілька запитань у зв’язку з вишиванкою: – Як виглядає їхня вишиванка? – Звідки вони її мають? – Які спогади у них у зв’язку з вишиванкою? – Кому вони б подарували вишиванку. Також учасники поділилися своїми враженнями від участі у заході. Ось їхні відповіді:

Пані Олена Астафієва з України, яка тимчасово перебуває в місті Клуж-Напока, ствердила: «Ми з чоловіком та трьома дітьми приїхали до міста Клуж одразу після російського вторгнення. Через деякий час моя близька подруга надіслала нам деякі речі, які були для нас найціннішими, у тому числі й вишиванки для всіх членів родини, бо ми ними дуже дорожимо. Мою сукню-вишиванку мені подарували мої друзі на день народження. А я сама сплела потім дуже красивий віночок і завжди пишалася, коли їх одягла. Я вважаю, що вишиванка це дуже елегантний та зручний одяг. А ще він завжди привертає увагу людей і ти відчуваєш гордість. Моя сукня має оригінальну вишивку та стриманий колір. Сорочка або сукня-вишиванка завжди підкреслює жіночу красу, я навіть вважаю, що вишиванки сповнені особливої енергії. Не важливо, чи то ручна робота, чи машинна, вишиванки завжди мають яскравий вигляд. Одяг з орнаментом – це завжди вражаючий ефект, вишиванку можна одягати в різні сезони та вона актуальна скрізь: будь це свято, чи або ділова зустріч, чи просто прогулянка. Для нас, українців, вишиванка – це завжди нагадування про рідний дім, про Україну. До речі, я також обожнюю доповнювати образ різними прикрасами під колір візерунків. Все українське – це  дуже красиво, сучасно, вишукано. Після заходу до Дня української вишиванки я відразу замовила для мого чоловіка нову сорочку, вибрала малюнок, тканину, кольори та тепер чекаю, щоб зробити йому такий подарунок. І взагалі ми дуже вдячні Клузькій філії СУРу за чудовий захід до Дня вишиванки. Як завжди, ми дізналася щось нове і цікаве про історію вишиванки, слухали українські пісні , проводили майстер-клас. Цей день об’єднав всіх нас, українців, бо вишиванка – це символ багатовікової історії та національна гордість».

Пані Наталія з України, яка присутня на майже кожному заході Клузької філії СУРу й допомагає організаторам заходів, уточнила: «Вишиванку купила давно, років десять тому, коли була на екскурсії в Яремчі. Там було дуже багато вишиванок, але мені сподобалася з синіми і рожевими квітами, вони мені нагадували мені першу мою вишиванку, яку мені в дитинстві подарували мої батьки. Я її одягала на свята, а потім, коли вступила до училища, а потім до університету, це був мій оберіг. Вишиванку я і зараз одягаю у великій свята, як на Різдво, Великдень, День незалежності, Свято вишиванки, також коли йду до друзів, які люблять і шанують вишиванку, бо вишиванка надає настрою, у ній почуваєш себе молодшою, вона додає тобі також сміливості, робить тебе щасливою і гордою. Вишиванка – це одяг вільних людей, символ нескореності, це символ нашої нації, це витвір мистецтва нашого народу, який ми пронесли через віки. Це воля, це символ нашої ідентичності. У мене найтепліші спогади про вишиванку, коли бабуся, дідусь, батьки одягались на свята, мені здавалося, що їх обличчя тоді світилися від гордості і радості, а хата наповнювалась світлом і любов’ю і на душі було так добре, якось так щиро. Особисто я не вишивала вишиванки і заздрю тим майстриням, які вміють вишивати, вкладаючи у свої узори, почуття, надії та переживання. Я б подарували кожній людині на цій землі, яка бажала б носити нашу вишиванку, щоб вони самі відчули той трепіт серця, радість і гордість, коли її одягаєш, Я своїм дітям вже давно подарувала вишиванки. Вони в нашій сім’ї є невід’ємним атрибутом. Вже не один рік українці та румуни українського походження збираються в Клузькій філії Союзу українців Румунії на свято вишиванки. Ми дуже вдячні організаторам філії, особливо пану Гербілу голові філії, за такі чудово організовані заходи, де звучить рідна українська мова, українські пісні та вірші. Діти малюють малюнки, роблять різні поробки. Дякуємо за поширення української культури та її збереження. Такі свята додають енергії, позитиву і віру у нашу перемогу у цей складний час».

Один із учасників заходу, 12-річний Роман Романенко сказав: «Доброго дня! Мене звуть Роман, я з Одеси. Нещодавно я був на заході українського союзу в Клужі, на День вишиванки. Мені дуже сподобалося робити пластикові малюночки української символіки. Для мене вишиванка означає український народний національний одяг з орнаментом або з символікою на білому фоні».

А тепер декілька слів від батька хлопчика, Андрія Романенка: «Доброго дня! Мене звати Андрій, я з Одеси. Наразі разом із родиною ми перебуваємо в Румунії, у зв’язку з війною в Україні. Нещодавно я відвідав захід «День української вишиванки», організований Клузькою філією Союзу українців Румунії. Мені там дуже сподобалося і я вважаю, що такі заходи потрібні для всіх українців. Велика шана і подяка організаторам цього заходу, на якому діти змогли в черговий раз зануритися в українську культуру і своїми руками створювати оригінальні українські орнаменти та українську символіку. Для мене це дуже важливо. Для мене особисто вишиванка означає не тільки українську національну сорочку, а ще символізує Україну та всі почуття, які з цим пов’язані.»

Головний редактор дитячого журналу «Дзвоник» Людмила Дорош уточнила: «Моя вишиванка була придбана досить недавно, декілька років тому. Ми з сім’єю відвідали Україну, і це якраз припало на святкування Дня незалежності України. Ми тоді тоді були в Києві і я зайшла в Народний дім України і звідси вибрала для себе вишиванку. Я дуже хотіла мати для себе вишиванку, оскільки у мене на той період не було вишиванки. І оскільки вся Україна святкувала тоді День Незалежності, виявилося так, що я ледь знайшла для себе вишиванку по моєму розміру. І здається, що саме ця вишиванка чекала на мене, вона мені вона дуже добре підійшла і так я придбала для себе вишиванку і відтоді на будь-яку значущу подію для українців, дуже часто на заходи, які проводить СУР, я одягаю вишиванку, тому що вона показує хто я є, показує моє відношення та мою любов до України. Мені було дуже приємно побачити, що на наш захід прийшли як дорослі, так і діти, одягнені у вишиванки, майже всі були одягнені у вишиванки. І це ще раз підкреслює важливість вишиванки, адже тікаючи від війни, люди привезли з собою і вишиванку. Не забули її. Вона відноситься до тих важливих речей, які вони взяли з собою. Це ще раз підкреслює і показує нам, що вишиванка дійсно дуже важлива для кожного українця, що вона показує нашу любов до своєї батьківщини, що вона дійсно є проявом нашої національної свідомості та ідентичності».

День вчителя відзначається в Румунії щороку 5 червня, в день народження великого педагога Георге Лазеря, засновника сучасної румунської освіти. Вихідний день для учнів, вчителів та працівників освіти був встановлений законом у 2007 році. День вчителя відзначається в усіх державних, приватних та конфесійних навчальних закладах румунської системи освіти.

Сьогодні ми представимо кілька думок українських вчителів з Румунії, яких ми запитали чому обрали цю професію, та які задоволення вона їм приносить. Висловлює свою думку та вдячність педагогам з нагоди Дня Вчителя й студентка Джессіка Білчек. Пролунають також кілька українських пісень, у виконанні учнів, які вивчають рідну українську мову.

На думку Антонети Крайнічук, вчительки української мови Сіретського технічного коледжу імені Лацку Воде Сучавського повіту, найважливішим явищем у школі, самим живим прикладом для учнів, є сам вчитель: «Робота, що пов’язана з викладанням завжди вважалася дуже складною, але в той же час поважною діяльністю. Процес навчання нерозривно пов’язаний з процесом виховання. Педагог не тільки той, який надає учням інформацію, а насамперед виховує моральну, вільну, самостійну особистість. Дуже гарно цю професію описав теоретик педагогіки Соловейчик. Учитель « він актор, але його глядачі і слухачі не аплодують йому. Він скульптор, але його роботи ніхто не бачить. Він лікар, але його пацієнти рідко дякують за лікування та далеко не завжди бажають лікуватися. Де ж йому взяти сили для щоденного натхнення? Тільки в самому собі, тільки у свідомості величі своєї праці. Порада вчителям… терпеливості. Не забувати, що любов та повага учнів до вчителя може зробити справді дива в справі навчання та виховання. Цього року виповнюється 18 років з моменту мого долучення до складу вчителів Сіретського ліцею імені Лацку Воде. Відразу ж після закінчення Філологічного факультету Сучавського університету імені Штефана Великого, спеціальність – українська мова та література та румунська мова, я почала працювати вчителем української мови. Народилася я у буковинському українському селі Негостина, в родині етнічних українців і формувалася у глибокому духовному середовищі, позначеному традиціями і народними звичаями. Любов до цієї професії мабуть, успадкувала від маминої сестри, тітьки Марії, яка працювала вчителькою історії та географії в Гімназійні негостинській школі де я навчалася, яка мала важливу роль в моєму формуванні та вихованні. Також важливу роль в моїй вчительській професії мала моя вчителька Клементина Серденчук, людина з нескінченними якостями: добра, люб’язна, терпелива, ніжна, талановита, вимоглива та справедлива. Цій людині я завжди вдячна і завжди стараюся довести, що її сили та старання не були витрачені даремно. Основою знань української мови була загальна школа села Негостини, де взірцем стали вчителі Євсебій Фрасенюк та Іван Кідещук. Також великий вплив щодо обрання цієї професії мав вчитель Микола Майданюк, який наполегливо вірив у моїй сили і в те, що я зможу стати добрим вчителем. Перші кроки в моїй вчительські професії керувала пані Лучіа Мігок, вчителька української мови та тодішня інспекторка з української мови. Список людей, які вплинули на мою професію є дуже довгим. Для цих людей, сьогодні я висловлюю щиру подяку та низький уклін». 

  

Марія Папарига, директорка Гімназійної школи  села Вишівської долини Марамуреського повіту говорить про те, що означає для неї бути вчителем: «Чому люди вибирають ставати вчителями, чому вони вибирають цю роботу для свого життя? По-першому, думаю тому, що  міркують і планують якнайкраще вплинути на життя своїх учнів та як найкраще вплинути на їхнє майбутнє. Вважаю, що бути вчителем це не лише робота, за яку ми отримуємо якусь зарплату це не лише наш щоденний програм, але я вважаю, що бути вчителем це є просто стиль життя. Тому що ця робота означає і дуже багато переживань, і дуже багато емоцій щодо успіхів учнів, яких ти виховуєш. Ще одна думка полягає в тому, що якщо хтось дуже бажає стати він не може спочатку дуже усвідомлювати яка це серйозна робота. Лише тоді коли починає працювати з учнями дає собі справи, що до цієї роботи треба ставитися лише з розумом та роботою, а навіть зі своєю душею.  Бути вчителем це означає разом із дітьми радіти, разом із ними сумувати та дуже, дуже приємно пізніше бачити як твої колишні учні вже виросли, стали великими. Дорослими людьми і дають тобі ту повагу, яку те насправді заслуговуєш за те, що допоміг їм стати такими людьми. Хочу сьогодні побажати всім вчителям дуже багато здоров’я, багато сили до роботи і багато добрих результатів в їхній роботі. Не востаннє хочу гарно подякувати й моїм вчителям, які направили мої кроки, щоб обрали цю професію і дали мені дуже добрий приклад».

Студентка третього курсу Клузького філологічного факультету Джессіка Білчек висловлює свою думку про вчителів, які були прикладом для неї та прищепили її любов до рідної української мови: «Про вчителів можна дуже багато говорити. Вони нас вчать, наставляють і керують наші дитячі кроки, а іноді  стають настільки близькими до душі, що впливають на наші рішення та майбутнє. Я вважаю, що учні отримують величезну користь, коли вчителі відкриті до нових співпраць, завдяки яким розвивається талант школярів. З радістю пригадую моменти, коли вчителі готували мене до олімпіад та конкурсів. Це були довгоочікувані моменти кожного шкільного року і зараз прекрасно розумію, як це все збагатило мене. Учні взагалі помічають відданість вчителів, вони її відчувають і саме це їх притягує до навчання. А ще вчителі мають величезну силу надихати і я дуже щаслива, що мої вчителі стали прикладом для мене і порадили йти за покликанням душі. Коли пригадую афоризм Григорія Сковороди «що вподобав, на те й перетворився», у пам’яті появляються картини мого минулого, які підтверджують вірність цих слів. Пам’ятаю, як все почалося з першим конкурсом декламування української поезії, до якого підготувала мене пані Мірела Семенюк. Рік пізніше, пані Марʼяна Климкович повірила в мої сили і підготувала мене до першої моєї олімпіади з української мови. А в ліцеї, вчителі розвинули ще більше мої захоплення. Пам’ятаю, як пані Міхаєла Кравчук радила мені поступити на українську спеціальність Філологічного факультету і за це я їй дуже вдячна. А тут, у місті Клуж-Напока, викладачі відкрили мене по-новому. Пані Крістіна Сілаґі показала, що таке перекладацька робота і завдяки їй я полюбила цю галузь. А пані Міхаєла Гербіль повела мене у світ української літератури, допомогла впізнати краще українське мислення і саме вона стала натхненням багатьох моїх праць у літературній галузі. Цією нагодою, хочу висловити всім моїм вчителям свою вдячність. Щиро дякую вам за довіру, терпіння та зусилля! Ви прикрашаєте світ своїм світлом, добротою та мудрістю»!

Анамарія Ковач, вчителька української мови Восьмирічної школи села Ремети Марамуреського повіту працює вже понад 31 рік у своєму рідному селі. Ось її думки з нагоди Дня вчителя: «Можна сказати, що багато поколінь перейшли через мої руки. Дуже приємно на душу, коли учні стають дорослими людьми і приходять з різних куточок світу і стають поговорити зі мною. Вчительська праці – прекрасна, від підготовчого класу коли складаємо букву до букви аж до восьмого коли вже їдуть на різні конкурси. Приємно коло бачу, що маленький школярик читає перше речення, а вже далі робить сам перші граматичні аналізи і складає перші твори. Мені приємно бачити як старанно читають, пишуть, як не раз приходять до мене та обіймають мене та запитують: Коли у нас українська мова? Вчитель це моделятор характеру, золота людина, казав мій покійний батько. Справжній вчитель – це та людина. яка вміє любити, гарно говорити, порадити, направити на добру дорогу, вміє потішити, хоча на душі не раз болить. Я бачу себе тільки вчителем, тому що любов до дітей сильніша за мене».

Віолета Манзур, вчителька української мови Теоретичного Ліцею імені Юлії Гасдеу у місті Лугож Тіміського повіту розповідає чому вона вирішила стати вчителькою  та про роль, яку вчитель відіграє у житті учнів: «Цей вибір я зробила з серцем. Коли я закінчила п’ятий клас я знала, що хочу стати вчителькою української мови. Я дуже любила мою першу вчительку української мови Анну Самбор, я дуже любила спостерігати за нею, мені здавалось, що її так легко проводити кожен день уроки. Тепер розумію скільки терпіння та витримки потрібно, внести щось своє креативне, цікаве, щоб підготувати урок. Потрібно завжди бачити у дітях тільки позитивне. Професія вчителя нелегка, вона забирає багато сили та життєвої енергії, але дуже приємно бачити, що діти  з радістю вітають тебе, діляться своїми таємницями. А на уроці коли зрозуміли новий матеріал, на їхніх обличчях являється усмішка. Я ще зрозуміла, що недостатньо досконально знати матеріал та вміти ого пояснити, потрібно дітей любити, з розуміння ставитися до їх інтересів та переживань. Якщо любиш дітей, то і діти віддають любов своїх сердець. Я дуже люблю свою професію і мені важко уявити себе кимось іншим».

Александра Юрак, вчителька української мови Восьмирічної школи села Мікула Сату-Марського повіту вважає, що професія вчителя є однією з найважливіших, найгарніших та, водночас, найскладніших: «Ми вчителі не лише передаємо знання, а й виховуємо, підтримуємо та надихаємо своїх учнів. Наша робота вимагає великих зусиль, терпіння, любові до дітей, саме тому День вчителя є доброю нагодою ще раз нагадати про важливість цієї професії та висловити вдячність всім педагогам за їхню щоденну працю. На День вчителя учні та студенти традиційно вітають своїх вчителів квітами, листками, а в навчальних закладах часто проводяться урості заходи, концерти та виступи присвячені вчителям. Ці заходи сприяють створенню святкової атмосфери та підкреслюють важливість професії. Ще раз вітаю всіх педагогів з Днем вчителя»!

День вчителя – це гарний привід сказати величезне “Дякую!” своїм педагогам, надіслати СМС, а якщо є можливість – подарувати квіти та обійняти.

Сучавський Національний коледж імені Міхая Емінеску, в періоді 24-26 травня 2024 року, організував у партнерстві з Сучавською філією Союзу українців Румунії, представлена головою Іллям Саучуком, та Міністерством освіти Румунії XIV-ий випуск Національного конкурсу «Історія та традиції українців Румунії», який зареєстрований у Календарі національних шкільних олімпіад та змагань. Конкурс був ініційований шкільною інспекторкою Лучією Міхок.

 

У змаганні взяли участь 130 учні з повітів Румунії, в яких компактно проживають етнічні українці. Вони представили або надіслали цікаві есе та фотографії, виконали пісні, танці та представили коротенькі вистави про різні традиції, обряди, а також народні костюми, яких вони успадкували від своїх дідів та прадідів. Головною метою конкурсу є збереження етнічної та культурної ідентичності української меншини, заохочення молоді до вивчення традицій своїх батьків та дідів, заохочення їх писати есе про традиції та обряди специфічні їхньому селу, місту або повіту, спілкуватися між собою та ознайомитися з традиціями інших регіонів Румунії, де проживають етнічні українці. Конкурс має чотири розділи: есе, фотографія та презентація певного звичаю чи обряду рідної місцевості, презентація народного одягу. Всі учні отримали диплом за участь, а найкращі есе, фотографії та виступи були премійовані.

Делія Мартіняк, вчителька української мови Сучавського національного коледжу імені Міхая Емінеску, координаторка конкурсу подає деталі про хід конкурсу та його мету: «Традиції, звичаї, народні костюми та фольклор – це безцінний скарб, який визначає націю, робить її неповторною та безсмертною. Культурні елементи і народні традиції виникли з досвіду і мудрості життя, з радощів і горя людей, з їх надії і туги, з любові до прекрасного. Національний конкурс «Історія та Традиції Українців Румунії» має на увазі заохотити юних учасників намагатися пошукати в «бабусину скриньку з приданим» та знайти фольклор і традиції щоб скористатися цією безцінною спадщиною. За рішенням Міністерства освіти було утворено центральну комісію національного конкурсу «Історія та Традиції Українців Румунії», до складу якої увійшли: голова – доцент Анджела Робу Філологічного факультету Сучавського Університету ім. «Штефана чел Маре»; виконавчий голова – Янко Губані, радник в Міністерстві Освіти, секретар – Сілвія-Коріна Нуцу, директорка Національного Сучавського Коледжу імені Міхая Емінеску; член – шкільний інспектор Ілля Саучук, Сучавського шкільного інспекторату; член – шкільний інспектор Лоредана Чейка, член – Лариса Петрецка, викладачка Педагогічного Ліцею імені Тараса Шевченка Сігету-Мармацієй, член – Валентин Янош, Директор будинку культури студентів Сучавського університету імені Штефана чел Маре», член – Кармен Кришмар, вчителька початкових класів Байнецької середньої школи. Конкретними метами конкурсу були: інтенсифікація стосунків між українцями, які проживають в Румунії через знання специфічних традицій кожного регіону та виділення спільних елементів; виховувати повагу як до цінностей власної культури, так і до цінностей інших культур; сприяння міжкультурному діалогу як процесу, за допомогою якого молодь розвиває здатність діяти в максимально складному культурному середовищі; зміцнення партнерських відносин між школами та представниками повітових організацій СУР-у з метою розвитку добрих відносин. Конкурс проходив у чотирьох розділах: фотографія, есе, презентація певного звичаю або обряду, презентація народного костюму. І цього разу конкурс пройшов успішно. У ньому взяли участь понад 130 учнів середних та старших класів.»

Александра Беженар учениця XI-го класу Сучавського національного коледжу імені Міхая Емінеску взяла участь у конкурсі у розділі есе: « Участь у ньому була досвідом, який мені подавав безліч яскравих емоцій. Кожна презентація була відкритим вікном у культурне багатство і традицій українського народу. Кожен учасник висвітлював унікальний та захоплюючі аспекти української історії та традицій, від давніх звичаїв до визначних історії подій. Мене захопили сценки про традиційні свята, українська музика і танці, що сприяли кращому розумінню самобутності  та душі цього народу. Центральною темою для реферата та презентації я обрала історію українців села Дерменешті, адже я тут живу і люблю своє село. Це нагадало мені про цінність збереження культури і традицій, адже традиції є невід’ємною частиною нашої ідентичності та допомагають нам зрозуміти звідки ми походимо і хто ми є. Я рада, що проводяться такі заходи, які не дають нам забути про звичаї та цінності наших предків і про унікальність кожного народу.

Юстина Бабір учениця XII-го класу Сучавського національного коледжу імені Міхая Емінеску отримала першу премію у розділі артистичний момент. Вона виконала пісню «Буковино, ти зелена», яку запрошуємо вас послухати у наступні хвилини.

Марія Сандуляк, учениця XI-го класу Сіретського технічного коледжу імені Лацку Воде, яку підготувала викладачка української мови Антонета Крайнічук, взяла участь в конкурсі та представила народний жіночий одяг села Шербівці. Ось її думки: «На конкурсі я одягала сорочку, яку вишивала моя сестра. Я теж вишиваю жіночі та чоловічі сорочки. Ми вишиваємо різні моделі на білому полотні. До вишитої сорочки жінки з нашого села одягали чорну оксамитову спідницю також з гарною вишивко. Спідниці підперезали барком. У холодну погоду жінки одягали шкіряний кожух. Кожух успадкувала від моєї бабусі. Йому вже багато років. На голові я мала гарну хустк, яка доповнює народний одяг. На ногаг я мала шкіряні постоли, у які мала вовняні панчохи. Я дуже пишаюся тим, що в нашій сім’ї збереглася ця традиція. Я отримала першу премію за презентацію народного костюма. Я дуже рада тим, що зуміла завоювати це місце. Мене нагородили дипломом та гарною сумою грошей. Хочу щиро подякувати організаторам.»

Данієла Креженовські, учениця X-го класу, українського відділу Сіретського технічного коледжу імені Лацку Воде, яку підготувала теж викладачка Антонета Крайнічук, зайняла друге місце у розділі презентація українського народного жіночого одягу села Негостина. Вона поділилася своїми враженнями: «Негостинці приділяють велику увагу і честь народному костюму. Кожна жінка вишивала для себе сорочку. Сорочка у жінок, як і в чоловіків має символічне значення, вважається оберегом від злих сил та недоброго ока. Жіночий костюм нашої місцевості складається з кількох головних елементів: сорочка з домотканого полотна, вишита традиційними мотивами, талія оперізана вовняним поясом, вовняна горбатка та кептар. Кожна жінка вишивала для себе сорочку. Сорочку прикрашали різними візерунками. Для дівочих сорочок вживали більш яскраві кольори. Жінки прикрашали голову хусткою, а дівчата прикрашали волосся гарним віночком. Взуття виготовляли зі шкіри, це були постоли або чоботи. У мені були постоли. У холодну пору року жінки одягали шкіряний кожух або кептар. У  мене був кептар. На конкурсі я отримала 2-е місце, я дуже рада. Я вперше брала участь в цьому конкурсі. Тут можна було побачити і почути дуже багато прекрасних речей. Для наступного року я докладу ще більше зусиль, щоб отримати першу премію.»

З Марамороського повіту у конкурсі взяли участь учні Українського ліцею імені Тараса Шевченка, коррдонаторки Лариса Петрецька та Анджеліка Мікулайчук, учні Школи села Вишня Рівна, координаторка Мар’яна Климкович та села Ремети, коордонаторка Ана-Марія Ковач, а також учні інших шкіл у розділах есе та фотографія. Учні представили гарні українські пісні, звичаї й танці. Далі учні Ліцею імені Тараса Шевченка виконують українську народну пісню «Ти ж мене підманула». 

Наприкінці запрошуємо вас послухати уривок з виступу учнів Ліцею імені Юлії Хасдеу міста Лугож Тіміського повіту, під керівництвом вчителя Василя Білана, які представили зимовий звичай. 

Мова – це найбільший скарб народу. Це саме той інструмент, який єднає людей однієї нації, робить їх єдиним цілим. Міжнародний день рідної мови відзначається щороку 21 лютого з метою сприяння культурному та мовному різноманіттю в усьому світі. Сьогодні ми представимо кілька думок про рідну українську мову вчителів, які викладають українську мову в Румунії, учнів та студентів, які старанно вивчають рідну мову та переселенки з Києва. Пролунають також українські пісні та вірші, присвячені рідній українській мові.

Делія Мартіняк, вчителька української мови Сучавського коледжу імені Міхая Емінеску та Радівецької восьмирічної школи стверджує, що наш моральний обов’язок – берегти нашу рідну мову і продовжувати її: «Рідна мова є найпотужнішим інструментом збереження та розвитку світової спадщини. Українська мова належить до найдавніших мов світу. Вона зачаровує своєю милозвучністю, довершеністю, здатністю виражати найтонші вияви думок і почуттів. Рідна мова – це більше, ніж спосіб спілкування, вона уособлює зв’язок з рідними місцями, родиною, друзями дитинства, нашим походженням. Наш моральний обов’язок – зберегти нашу рідну мову і продовжувати її. Наша здатність спілкуватися між собою по нашому. Для українців Румунії важливо зберегти рідну мову, яка є
ключова в збереженні етнічної ідентичності. Знаючи дві мови, людина може розвивати як свою творчість, так і своє загальне бачення, відповіді та рішення знаходить набагато легше, пропонуючи більше варіантів. Люди, які розмовляють кількома мовами, мають кращу пам’ять, здатність вирішувати проблеми та критичне мислення, а також покращують концентрацію, виконують багато завдань
одночасно та покращують навички слухання. Вони набагато легше виконують завдання та помічають зміни, ніж одномовні, і демонструють підвищену креативність і гнучкість. Якщо цього було недостатньо, оскільки ми старіємо, двомовність або багатомовність також допомагає запобігти розумовому старінню. Як море починається з річки, так українське слово – з писемності. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора-Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Мазепи, поглиблювалось під пером Івана Котляревського, особливо Тараса Шевченка, удосконалювалося пізніше І. Нечуєм-Левицьким, П. Мирним, М. Коцюбинським, Л. Українкою та багатьма іншими видатними українцями. Володимир
Сосюра пророчо мовив: «Без мови рідної й народу рідного нема». «Бережімо рідне слово, бо в ньому не тільки гомін лісів, переливи струмків, шепіт трав, а й високий дух пращурів!»

 

Українська мова – одна з наймилозвучніших мов світу. Українські письменники, поети та композитори у своїх віршах й творах оспівують мову та бачать в ній надію на майбутнє. Закохана в музику Теодора Думбрави учениця Сучавського Національного коледжу імені Міхая Емінеску чудово виконує пісню «Українська мова» на слова Наталії Янчук, музика Василя Клименка.

Анна Шойман, учениця XII-го класу Сучавського Національного коледжу імені Петру Рареша висловлює свою думку про рідну українську мову: «Коли я думаю про рідну мову перше слово, яке спадає мені на думку це дім. Першою мовою, якою я говорила була українська, У дитячому садку я вивчила румунську, потім англійську коли я підросла, але найтісніший звязок я маю з рідною мовою. Моя бабуся розуміла тільки українську і ми завжди розмовляємо нею вдома. Батько нам казав, що кожна мова, яку ми знаємо це двері, які відкривають нові знання та можливості. І дійсно так, я дуже рада, що мала можливість брати участь у численних конкурсах, які можу сказати, що відіграли важливу роль у моєму розвитку, Я дуже пишаюся своїми результатами на олімпіадах з української мови та вдячна за всю підтримку, яку я отримала. Вважаю, що важливим фактором моїх досягнень є любов до рідної мови, яку мені дарували з дитинства. Я вірю, що мова, якою ми розмовляємо з того моменту як починаємо говорити, залишає свій слід на нашу особливість. Вона дає нам історію нашого народу та наближає нас до коріння, об’єднує нас як людей. Українська мова така мелодійна, красива, солодка ніби просякнута медом. Ми повинні пишатися нею і передавати її нашим дітям.»

Петронела Пердей, учениця X-го класу Серетського технічного коледжу імені Лацку Воде виконує вірш про українську мову Людмили Ларіонови, в якому спонукають всіх вивчати та любити рідну мову.

Директорка Восьмирічної школи Вишівської долини Марамороського повіту Марія Папарига розповідає про те як
учні відносяться до вивчення та збереження рідної української мови та про захід, організований у селі з нагоди Міжнародного дня рідної мови: «Доброго дня всім слухачам! Спочатку можу сказати, що в нашому селі головну роль має кожна сім’я, яка навчає своїх дітей розмовляти українською ще змалку, а потім продовжує школа вже з дошкільнятами. В нашій школі з п’яти груп дошкільнят
чотири є з викладанням українською мовою. Також у кожному класі учні вивчають українську рідну мову як предмет, але у нас є також класи з викладанням українською мовою. Наші викладачі української мови можуть гордитися тим, що учні не лише вивчають українську мову як рідну мову, а також беруть участь на олімпіаді з української мови, де отримають гарні премії. Так наприклад минулого шкільного року сім учнів V-VIII класів отримали гарні результати на Національній олімпіаді з української мови. Дозвольте сказати їхні ім’я тому що вони наша гордість: Марусія Доброцька V-го класу отримала третю премію, Аліна Пітуляк шостого класу – другу премію, із VII-го класу перші три місця були зайняті наступними ученицями: Флоріка Юркуц, Сонія Пупшанюк та Анкуца Бочкорек, а з VIII-го класу перші два місця зайняли Сабріна Бойчук та Лоредана Пітуляк. Я не уточнюю це щоб дуже похвалити наших дітей, хоча вони цього заслужили, але підкреслюю це тому що щоб всі знали, що у нашому селі, в нашій школі українська мова є дуже, дуже добре збережена, українською мовою говорять діти між собою в школі, говорять між собою коли вони зустрічаються на дорозі коли проводять разом вільний час або коли вони роблять різні проєкти, різні події. Хочу також відмітити, що
ці олімпіади та інші конкурси, які мають зв’язок з українською мовою, фінансово підтримувані Союзом українців Румунії, представникам, яким я дуже дякую з цієї нагоди. Далі хочу підкреслити значну роль церкви у просуванні української рідної мови. Цього року, в партнерстві з Українською православною церквою «Зіслання Святого Духа» із нашого села, учні провели цікавий проєкт, який включав відвідування церкви і побачення церковних книжок за якими наші священники служили Святу Літургію впродовж років. Отець Михайло Сакалош цікаво розповів дітям про перехід служіння з старослов’янської мови на українську. Діти були дуже зацікавлені цим заходом. Інша їх роль у цьому проєкті полягала в тому, щоб вони знайшли у своїх домах, у власних бібліотеках старі книжки, молитовники за якими їхні родичі, бабусі і дідусі молилися. І хочу сказати, що ми насправді багаті, тому що діти знайшли у своїх бібліотеках книжки з 1893 року, 1895 року, 1902 року. Отож можна побачити як церква, як молитва мала і має значну роль у збереженні української рідної мови. Хочу подякувати також отцеві Михайлові Сакалошу, тому що він відкритий для таких заходах, які приближають школу до церкви, а також колегам, які підбадьорують наших учнів щоб не забували рідну українську мову. І хочу закінчити словами великого українського поета Тараса Шевченка: «Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь!»

Учениця VIII-го класу Восьмирічної школи Вишівської долини Флоріка Юркуц старанно вивчає рідну українську мову, а  результат її праці не змушує на себе чекати: «Я брала участь на національному етапі Олімпіади рідної української мови та літератури і пишаюся тим, що мені вдалося зайняти добре місце. Ми отримали гарних нагород, такі як табори, де ми провели цінні моменти з гарними людьми та багато грошових нагород, які заохочують нас виступати і пишатися тим, що ми належимо українській меншині. Хочу відмітити той факт, що СУР думав про наші потреби і підтримував нас кожного разу коли ми показували світові, що у нашій країні є прекрасна меншина. Я пишаюся тим, що знаю українську мову і говорю нею з любов’ю в серці.

Марусія Доброцька, учениця VI-го класу теж з Вишівської долини декламує вірш «Рідна мова» Оксани Забужко. Марусія каже: «Солов’їну, барвінкову,/Колосисту – на віки – /Українську рідну мову/ В дар мені дали батьки. /Берегти її, плекати/ Буду
всюди й повсякчас, /Бо ж єдина – так, як мати, /Мова в кожного із нас!»

Віолета Манзур, вчителька української мови Теоретичного Ліцею імені Юлії Хашдеу міста Лугож розповідає про роль рідної мови та про те як відбувся захід, присвячений цьому святу в Лугожі: «Я вважаю, що рідна мова – найбільше багатство нації та її найцінніший скарб. Кожна мова унікальна і неповторна, але українська мова – одна з найяскравіших мов у світі. Найкраща мова – це моя рідна мова. Для мене українська мова це не тільки засіб спілкування. Я знаю, що її треба берегти, для того щоб не забувати минуле та мати щасливе майбутнє. Тому я хочу її підтримувати та плекати для майбутніх поколінь. Для цього в нашій школі організуємо різні події, наприклад цього року 20 лютого відбулася подія «Міжнародний день рідної мови», в якій взяли участь учні з усіх шкіл Тіміського повіту, які вивчають українську мову, а також всі директори цих шкіл. Подія відбулась успішно. Були присутні й голова Тіміської філії СУРу та шкільний інспектор української мови Марія Сабо Кондрей, перші заступники голови Сорін Шпілька, Василь Дрозд та Міхаела
Бумбук, культурний радник Василь Білан, директори ліцею Анда Урсулеску-Лунгу та Гораціо Сучу та всі викладачі української мови. Художня програма включала пісні про рідну мову та декламування віршів. Взяли участь учні шкіл Штюка, Пєтроаса Маре, Бирна, Дарова, Бетхаузен, Школи № 4, Музичної Школи з Лугожа, а також Теоретичного Ліцею ім. Юлії Хашдеу. Особлива подяка була висловлена СУРу, який фінансово підтримував проведення нашого культурного заходу.»

Анна Хащар учениця IX-го класу Теоретичного ліцею імені Юлії Хашдеу міста Лугож, яка отримала стипендію завдяки здобутим результатам на конкурсах та олімпіаді з української рідної мови, ствердила: «Я люблю українську мову. Мати і батько навчили мене розмовляти українською, коли я була ще мала. Тепер я вчуся в українській секції Ліцею імені Юлії Хашдеу в місті Лугож. Наша рідна
українська мова дуже гарна і мелодійна. Люблю співати українські пісні, також люблю брати участь у конкурсах та олімпіаді з української мови. І оскільки минулого року отримала багато премій, цього року маю степендію.»

Студентка третього курсу Клузького філологічного факультету Джессіка Білчек говорить про обов’язок і переваги вивчення української рідної мови: «Рідна мова для мене не просто мова моїх батьків, якою я вперше заговорила. Рідна мова – це щось більше, це мова серця, тому що я нею думаю і насправді відчуваю. Я бачу великий плюс у тому що знаю українську мову, оскільки можна сказати що мова окреслює умовне коло навколо кожної нації і коли ми вивчаємо іншу мову, ми маємо можливість увійти в інше коло, в інше життя, в
інше мислення. Увійшовши у коло українського народу можна багато чого цікавого дізнатися. Я вважаю що разом з любов’ю до рідної мови повинна з’явитися і любов до читання, в моєму випадку саме так сталося і можу сказати що книжки прочитані українською мовою сильно вплинули на мене. А також завдяки рідній мові я впізнала нових людей, з якими співпрацювала у різних сферах життя, з ними я
дуже зблизилась і це мені ще раз доказало що мова, насправді, єднає. Оскільки люблю свою рідну мову, українську, я поступила на українське відділення Клузького філологічного факультету. Тут насправді можу вдосконалити свої знання і вже бачу багато перспектив для майбутнього завдяки тому, що знаю українську мову.»

Пані Наталія Логін з Києва прибула до міста Клуж-Напока 2022 року після початку вторгнення російських військ в Україну. Вона рада, що в Румунії зустріла українську громаду. З нагоди Міжнародного дня рідної мови пані Наталія сказала, що означає для неї українська рідна мова: «Мова для мене не просто слова і не просто звуки. Українська мова для мене це ключ для пізнання світу,
генетичний код мого роду і всіх українців, які живуть в Україні або ж перебувають в інших країнах світу. Перефразовуючи слова однієї пісні можу сказати, що «Без вітру не родить жито, Без вітру вода не шумить.» «Без мови не можна жити. Без мови не можна любить.» Як приємно було почути українську мову, українське слово тут, в Румунії, коли довелось залишити Київ, а ще приємніше було довідатись, що в Румунії етнічні українці вивчають українську мову в школах, в університетах, підтримують традиції та звичаї українського народу та об’єднані в Союзі українців Румунії. Українська мова об’єднує більше 62 мільйонів українців за кордоном. Українська мова це сила, це воля, це пісня, це слава.»