Radio România Internațional

Category: Українці в Румунії

  • Третій захід транскордонного проєкту «Разом за якісну освіту»

    Третій захід транскордонного проєкту «Разом за якісну освіту»

    Третій захід транскордонного проєкту «Разом за якісну освіту», головною метою якого є освітні та культурні
    обміни між Румунією і Україною та розвиток тісної співпраці між румунськими та українськими навчальними закладами та Сучавською філією СУРу, мав місце 31 січня 2024 року. Делегація вчителів та членів української громади Румунії здійснила візит до ліцею ім. Ґеорґія Асакі у Герці Чернівецької області України, де разом з вчителями та учнями цього ліцею відсвяткували культурну та літературну спадщину великого поета Міхая Емінеску.

    Делія Мартіняк, вчителька української мови Сучавського коледжу імені Міхая Емінеску та Радівецької восьмирічної школи імені Богдана Воде, розповідає як пройшов третій захід транскордонного проєкту: «Наприкінці січня делегація Сучавського повіту брала участь в третьому заході транскордонного проекту «Разом за якісну освіту», який відбувся у Герцаївському ліцею імені Георгія Асакі в Україні, проєкт, який якоординую разом з директоркою цього закладу Мариною Мафтей. Делегація із Сучави насолодилася теплим і щирим прийомом герцаївських вчителів. Мер громади Герца Василь Скріпкару, який був присутній на заході, висловив вдячність за надану Україні підтримку румунським урядом у ці важкі часи. Він підкреслив також свою впевненість, що проєкт буде мати великий внесок у розвиток співпраці на користь учнів та вчителів. У рамках зустрічі відбулися заходи, передбачені програмою. Учні приготовленні викладачкою Оленою Апетрі представили емоційну художню програму під назвою «Емінеску – Найчистіша наша сльоза», вражаючи всіх
    присутніх. Міжнародна конференція «Досконалість через освіту» містила дві важливі секції: успішний досвід у виконання освітніх проєктів та фактори, які впливають на успішність у вихованні. Директор Радівецької Середньої Школи «Богдан Воде» Раду-Георге Мунтяну представив, за допомогою цікавих картин, як змінився навчальний заклад, який він очолює, після реалізації програми фінансування, запропонованої компанією Egger, під назвою «Egger підтримує школу». Я розповіла про попередній освітній проєкт близький до мого серця «Дружба без кордонів», реалізований у 2021-2022 навчальному році між Тернавським ліцей імені Василя Богрі Чернівецької області та Сучавським національним коледжем імені Міхая Емінеску, Радівецькою середньою школою імені Богдана Воде, Шербівецькою середньою школою та Сучавською філією Союзу українців Румунії. Цей проєкт координувала я разом з викладачкою Ларисою Ґаїною. Директорка Сучавського національного коледжу імені Міхая Емінеску Сільвія-Коріна Нуцу розповіла про результати, досягнуті учнями коледжу завдяки постійним зусиллям
    викладачів, оскільки шлях до успіху являє собою міцне партнерство між вчителями та учнями. Викладачка Лілія Панфілов, заступник директора Герцаївського ліцея, зробила коротку презентацію досягнень їхніх учнів, підтриманих самовідданістю
    вчителів. На конференції також були представлені доповіді про можливості Erasmus+, способи досягнення помітних результатів на Кембриджських іспитах, про корисність використання цифрових платформ, заходи проведені в семінарі STEEM, та різні інші інноваційні підходи в освіті. Дякуємо всім нашим партнерам за унікальний досвід, за початок довготривалої культурної та освітньої співпраці та за можливість створення гарної дружби!»

    Директорка Герцаївського комунального ліцею імені Ґеорґе Асакі з України Марина Мафтей, координаторка
    транскордонного проєкту «Разом за якісну освіту» з боку України, ствердила:     «31 січня 2024 року на базі Герцаївського комунального ліцею імені Георгія Асакі було вшановано творчість великого румунськогописьменника Міхая Емінеску – Лучаферул румунської поезії на тему: «Емінеску – найчистіша наша сльоза» (Григорій Криган). Захід відбувся відповідно до транскордонного проєкту «Разом за якісну освіту» між нашим ліцеєм та Сучавською Філією Союзу Українців Румунії, в особі голови Іллі Саучука, гімназією «Богдан Воде» міста Радівці, в особі директора Раду-Георге Мунтяну та Сучавським Національним Коледжем імені «Міхая Емінеску», представленим директоркою др. Сільвією-Коріною Нуцу. Започаткували освітній проєкт Міхаєла-Делія Мартіняк, вчитель др. української мови та літератури Сучавського національного коледжу імені Міхая Емінеску, Гімназії імені Богдан Воде міста Радівці та Лариса Гаїна, вчителька початкових класів нашої громади. Під час заходу учні ліцею представили біографію Міхая Емінеску інтегровано з навчальними предметами: математика, географія, музика, мовознавство. Кульмінацією була театралізована вистава вірша Маріна Сореску «Trebuiau să poarte un nume» («Вони повинні були мати назву») та презентація збірки Григорія Кригана «Cea mai curată lacrimă a noastră» («Найчистіша наша сльоза»). Це було свято для душі, обмін досвідом між Україною та Румунією – продовжене під час конференції «Досконалість через освіту». Також, гості мали можливість пережити щасливі емоції, відвідуючи Святовознесенський Банченський монастир та Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Сподіваємось на подальшу співпрацю та продовження освітянських звершень!»

    Учителька Лираса Гаїна Тернавського ліцею імені Василя Богрі, яка координувала протягом 2021-2022 навчального року разом з вчителькою Делією Мартіняк Сучавського національного коледжу імені Міхая Емінеску проєкт «Дружба без кордонів», розповіла про важливість транскордонних проєктів між Румунією та Україною: «Ми започаткували ще 2021-2022 навчальному році транскордонний освітній проєкт «Дружба без кордонів» між Тернавським ліцей імені Василя Богрі та Шербівецькою гімназією, Радівецькою гімназією імені Богдана Воде та Сучавським національним коледжем імені Міхая Емінеску. Хочу вам сказати, що ми провели цей проєкт дуже гарно і цікаво, але, на жаль, через війну в нашій країні все пішло не так як ми запланували. Однак, ми дійшли до кінця і звичайно не зупинилися на цьому,
    продовжувала роботу коордонаторка, пані вчителька Делія Мартіняк разом з директоркою Герцаївського ліцею імені Ґеорґе Асакі Мариною Мафтей. Вони вирішили не зупинитися на цьому і дякую їм за таку співпрацю. Я впевнена, що ця співпраця буде довготривала і утворюється прекрасна дружба. Цей проєкт лише початок світлого майбутнього. Сподіваємося на подальшу співпрацю та проведення освітянських звершень. Бажаю всім мирного неба над головою, Божого благословіння, світлих надій, впевненості в завтрашньому дні!»

    Слід уточнити, що транскордонний проєкт «Разом за якісну освіту» має на увазі також стимулювання інтересу учнів та всіх викладачів-учасників у вихованні та розвиток суспільства для збереження культури і традицій Буковини, для збереження рідної мови та етнічної ідентичності, також об’єднати сторони ідеями, з метою обміну досвідом у сфері освіти. Проєкт спрямований також на розвиток міжкультурного діалогу, посилення та популяризації румунської та української культури на Буковині, налагодження дружніх стосунків між установами партнерами з метою реалізації майбутніх проєктів, стимулювання художнього і творчого потенціалу учнів, формування позитивних рис характеру через різні види діяльності, стимулювання командної роботи, ініціативності та креативності.

  • 130-ту річницю від народження Олександра Довженка відсвяткували у Клуж-Напоці

    130-ту річницю від народження Олександра Довженка відсвяткували у Клуж-Напоці

    Українська спільнота міста Клуж-Напока 6 квітня зібралася на події «130 років від народження режисера та письменника Олександра П. Довженка», яку організували та провели місцева філія Союзу українців Румунії у співпраці з відділом української мови та літератури філологічного факультету Клузького університету імені Бабеша Бояї. Український письменник, кінодраматург, художник Олександр Довженко (1894-1956) є найвідомішим українським режисером ХХ століття на думку як українських, так й іноземних дослідників. Він є єдиним, що за умов тоталітарного сталінського режиму насправді став митцем світової величини, ім’я якого входить у всі енциклопедії та антології світового кіномистецтва. Його вважають «Гомером кіно», його називали «поетом слова і кадру, віртуозом монтажу», його кінопоеми були визнані світовою кінокритикою «шедеврами світового кінематографа» та викликали захоплення у таких особистостей як Чарлі Чаплін. Довженко, на думку фахівців, є «філософом, володарем душ, людиною, що стоїть над простором і часом і уособлює собою радощі й болі свого народу», бо він, звертаючись до святих понять і переосмислюючи вічні проблеми, говорив та оспівував рідну українську землю та її роботящих і простих людей. Трагічне життя митця, його творчість багато в чому є відображенням трагічної історії українського народу, а тому цікавить не тільки студентів та молодь, а й всіх, кому небайдужа вітчизняна культура.

    Про евоюцію сільського хлопчика у світового маштабу кінотворця та першовідкривача цієї галузі в Україні йшлося в роботі «Життєвий і творчий шлях Олександра Довженко», яку румунською зачитала студентка Анастасія Федурян. В першу чергу дівчина зазначила: «Олександр Довженко, відомий також як “перший поет кінематографії”, залишив свій неповторний слід у світі кіно. Його оригінальний та інноваційний погляд дозволив перенести кінематограф за межі класичних підходів, характерних для радянської епохи. Обираючи шлях експериментів у мистецтві та досліджуючи нові методи кінодискурсу, Довженко вніс свій вагомий внесок у розвиток та розмаїття цієї галузі мистецтва.» Доповідачка, розповідаючи про значення кінотворчості Довженка, згадала найкращі його стрічки і ті відгуки та відзнаки, які вони отримали, як на Батьківщині так і за кордоном. Цьому митцеві довелося жити і творити у часи жорстоких репресій, яких не вдалося уникнути навіть йому – визнаній особі з державними відзнаками і нагородами. Найбільшим «гріхом» письменника в очах тоталітарної влади, на думку студентки, була «повість, яка описує трагедію українського народу в роки Другої світової війни, трагедію, яка розглядається з кількох точок зору: філософської, моральної та етичної.» Йдеться про твір «Україна в огні», за яку Довженка звинуватили у зображенні «не повної перемоги ленінізму», закинули в націоналізмі, звільнили з посади директора Київської кіностудії, перевели до Москви і відірвали від рідної України, заборонивши туда повертатися. Про пережиті тоді та потім приниження від колег і знущання від влади, про свої почуття і біль він пише у «Щоденнику», який відкриває нам Довженка чутливого і вразливого, відданого своїй українській землі та мистецьким переконанням. «О. Довженко залишиться в історії української культури не лише як геніальний режисер, але й як зразок митця, змушеного творити в умовах тоталітарного режиму. Його доля тим більш драматична, що обидві сторони його звинуватили у державній зраді, а він не зробив нічого іншого, як відтворював красу та висловлював надії на кращий світ кожним своїм твором», – підкреслила доповідачка.

    Про згубну, фатальну роль кіноповісті «Україна в огні» (1943) в житті й творчості Довженка йшла мова і в документальній стрічці про цього митця. «За неї він розплачувався до кінця своїх днів», – стверджують автори та детально ознайомлюють з хронологією створення цього твору, її викраденням, забороною та наслідками цькувань Довженка партією, лідерами, колегами та особисто Сталіним. Він поплатився за спробу розказати правдиві причини та наслідки тяжкої ситуації, в якій опинилися українці на їхній землі під час бойових дій і окупації 1941-1943 років. Довженко був свідком заподіяного лиха, коли перебував на фронті в якості військового кореспондента, гостро переживав всі втрати та майстерно відобразив всю глибину ситуації. Та правда в ті часи була не тільки непотрібною, але й небезпечною. Кіноповість було заборонено до друку, а на спеціальному засіданні політбюро правлячої партії комуністів відбулося «кремлівське розп’яття» автора. «Там мене було порубано на шмаття і окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу й поталу на всіх зборищах… Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди й зла», – так пише у своїх згадках про цей період сам Довженко. Кіноповість повністю було опубліковано у 1966 році, а в 1967 вдова Довженка відзняла кінострічку російською, в якій навіть не згадується про те, що події відбуваються на Україні.

    «Кіноматографічний всесвіт Олександра Довженка» була тема презентації доктора-лектора Міхаєли Гербіл, де після стислої біографії Довженка розглядаються в хронологічному порядку його здобутки в галузі кіномистецтва. Після «Звенигора» (1928) та «Арсенал» (1929) з’являється «Земля» (1930), яка «виводить українське кіномистецтво на міжнародний рівень, і приносить Довженкові заслужену світову славу… Саме 1958 року на всесвітній виставці кіномистецтва у Брюсселі найповажніші кінокритики і кінознавці з двадцяти країн до переліку дванадцяти найкращих фільмів світового кіно внесли і Довженкову “Землю”». Наступний фільм «Іван» (1932) «зазнає численних несправедливих нападок, його знімають з екрана, а Довженка звільняють з роботи.» А вже 1935 року Довженка відмічено високою державною винагородою (орденом Леніна). Тоді ж на екрани виходить «Аероград», за нею – героїчна епопея «Щорс», яку відзначають Державною премією СРСР в 1941 році. Довженко ще багато працює під час війни та після неї, викладає, створює крім прозових творів та теоретичних статей, п’єси і ряд кіноповістей та кінострічки. Найбільш відомою є автобіографічна повість «Зачарована Десна», яка,  на думку викладачки, «стала художньо-філософським осмисленням народного буття, тісно переплетеного з чарівною українською природою». Найкращою демонстрацією таланту Довженка на зустрічі став перегляд колажу уривків з чотирьох стрічок цього режисера, які містили найкращі його кадри. Підібрані кадри є сильним та переконливим засобом висловлювання, який і в наші часи не втратив здатності чарувати, захоплювати та переконувати.

    В завершальному слові подяки пані Наталія з України зачитала декілька уривків з листів Олександра Довженка своїй матері та сестрі. Після ознайомлення з ними вимальовується людина, дуже відмінна від образу, створеного за радянські часи. Сильне враження справляє такий уривок: «Висохла голова од утоми, все пишу да думаю, тільки думи в мене не веселі. Як згадаю, скільки нашого народу навіки вічні погибло у війні — душа кров’ю обливається і болем. Скільки покалічено, замучено, розлучено. Скільки зла, ненависті, помсти посіяно, скільки отруєно душ — не знаю, чи думаєте ви про все це. Краще не думайте, простіше буде жити…». Людям такого складу важко пристосовуватися та притворятися. Правдиві погляди Довженка не важко побачити і в його творах, не дивлячись на вимушену присутність в них усіх відповідних елементів пропаганди і прославляння. Ніякі тодішні догми і обмеження не змогли затьмити розмах його новаторства і таланту, а правда і велич його творчості була і є вищою за радянські політичні переконання та стандарти. Не дивлячись на плин часу та розвиток технологій кінострічки Олександра Довженка залишаються шедеврами, а ми продовжуємо шанувати та вивчати цю незвичну постать української культури.

  • Міжнародне партнерство «Одне сонце для всіх»

    Міжнародне партнерство «Одне сонце для всіх»

    В українській місцевості Тереблеча Чернівецької області 10 травня 2024 року було укладено міжнародне партнерство «Одне сонце для всіх» між Сучавською філією Союзу українців Румунії та Тереблечанським ліцеєм з Чернівецької області, Україна, Сучавським Національним коледжем «Міхай Емінеску», Радівецькою восьмирічною школою «Богдан Воде» та Восьмирічною школою з місцевості Ватра Молдовіцей, Румунія.   

    Делія Мартіняк, координаторка проєкту з румунської сторони, вчителька української мови Сучавського національного коледжу імені Міхая Емінеску говорить про мету цього міжнародного партнерства: «Загальна мета це взаємопізнання з метою зближення між установами-партнерами та довгострокової співпраці. Мета проєкту – стимулювання та активізація інтересу учнів-учасників та педагогічного колективу до популяризації освіти, культури та буковинських традицій з метою збереження рідної мови та етнічної ідентичності.» 

    Конкретні цілі проєкту це об’єднання сторін з метою обміну досвідом у сфері освіти, підвищення рівня взаємопізнання, здійснення обміну ідеями між учнями та викладачами залучених навчальних підрозділів на теми, що становлять спільний інтерес, знати звичаї та традиції, характерні для різних свят, залучення молодих учасників до спільної діяльності, спрямованої на розвиток діалогу культур,  популяризація української та румунської культури на Буковині, налагодження дружніх відносин між установами-партнерами для реалізації майбутніх проєктів, стимулювання художньо-творчого потенціалу дітей, формування позитивних рис характеру через різні види діяльності, стимулювання командної роботи, ініціативи та творчості, – додала вчителька Делія Мартіняк. 

    Делія Мартіняк розповідає далі про нещодавнє укладене партнерство та про візит румунської делегації до місцевості Тереблеча: «У світі, який стає все більш взаємопов’язаним, ініціативи, які об’єднують громади через освіту та культуру, набувають важливого значення. Доказом цього зв’язку є нове міжнародне партнерство «Одне сонце для всіх», важливий момент транскордонної співпраці, укладений 10 травня між Союзом українців Румунії – Сучавська філія та Тереблечанським Ліцеєм з Чернівецької області – Україна, Національним Коледжем імені Міхая Емінеску – Сучава, Восьмирічною Школою «Богдан Воде» – Радівці та Восьмирічною Школою Ватра Молдовіцей.  Члени проектних команд та представники партнерських установ об’єднали зусилля в Тереблече для офіційного підписання партнерства, що є важливим кроком на шляху до культурних та освітніх обмінів на користь обох країн. До складу делегації увійшли голова Сучавської філії СУР – Ілля Саучук, директор Восьмирічної школи «Богдан Воде» м. Радівці – професор Раду-Георге Мунтяну, директор Восьмирічної школи Ватра Молдовіцей – професор Колбан Джорджета, координатор проєкту – професор Мартіняк Делія та викладачі Попеску Анамарія, Максим Крістіна, Саучук Олена-Елізабет, Бурсук Константіна, Нану Даніела Джеорджета та Косовану Наталія. На знак привітання та співпраці Тереблечанський ліцей організував захід, присвячений материнству, під егідою «Мати – початок усіх початків» – теплу та надихаючу ініціативу, яка збіглася зі святкуванням «Дня матері». Шкільний інспектор з питань української меншини при Сучавському повітовому інспектораті освіти Ілля Саучук, підкреслив важливість розвитку освітніх партнерств зі школами в Україні, оскільки вони відкривають нові шляхи для обміну досвідом, таким корисним для вчителів та учнів шкіл-партнерів. Це партнерство зосереджується на обміні досвідом у сфері освіти, культури та традицій. Проєкт «Одне сонце для всіх», завдяки запланованим заходам, пропонує вчителям та учням можливість взяти участь у демонстраційних уроках та культурних заходах, відкриваючи нові горизонти для залучених громад та зміцнюючи мости між молодими людьми з обох країн. «Одне сонце для всіх», через свою символіку, освітлює шлях до знань для молоді в румунсько-українських регіонах, нагадуючи їм, що, незалежно від кордонів, ми є частиною єдиного і взаємопов’язаного світу.»

    Леонтина Панчук, директорка Тереблечанського ліцею Чернівецької області, Україна, у свою чергу, поділилася своїми думками у зв’язку з укладеним партнерством: «Міжнародна співпраця, як відомо об’єднує народи, відкриває широкі горизонти для зміцнення дружби і взаєморозуміння між людьми різних країн. Так і виникло нове міжнародне партнерство «Одне сонце для всіх». Як вже відомо 10 травня цього року, у Світлий тиждень, відповідно плану календарних заходів вищеназваного міжнародного освітнього проєкту у нашому ліцеї відбувся захід, присвячений дню матері під гаслом «Мати початок всіх початків» З самого ранку в школі опанував піднесений настрій в очікуванні гостей. До нас завітали представники Сучавської філії Союзу українців Румунії, гімназії Богдан Воде – Радівці, Гімназії Ватра Молдовіцей, Коледжу Міхай Емінеску – Сучава. Очолив делегацію голова філії, інспектор викладач Ілля Саучук. У роботі також брали участь представники Тереблечанської сільської ради. Головною ціллю заходу «Мати початок всіх початків» було бажання миру та щоб матері плакали тільки від щастя. З особливою цікавістю гості оглянули шкільну виставку «Мамини руки золоті». Описати словами таку красу важко. Йде мова про чарівні сорочки,  рушники, подушки, ковдри ручної роботи, вишиті та вткані господинями села Тереблеча. Під час зустрічі наших проектних команд відбулися дискусії щодо розвитку партнерства між даними закладами освіти об’єднані одним сонцем для всіх. Нас об’єднує мелодійна, cоловійна мова українська, а також багато інше. Діти, вчителі та присутні батьки були горді візиту румунської делегації та підписанням угоди між нашими закладами освіти та вбачають подальшу співпрацю та обмін досвідом у сфері освіти, культури та традицій наших народів, які живуть на Буковині незалежно від кордону. Пан Ілля Саучук завірив нас у постійній підтримці з боку Румунії, яка була і буде для України добрим і щирим сусідом. Все що заплановано і всі наші плани на майбутнє неможливо завершити  за один рік. На думку присутніх наша співпраця має майбутнє на роки, а то і на дисятиліття. Всі діти планети життя прагнемо жити у мирі і добросусідстві, вивчати шанувати мову, традиції та устрій один одного, насамперед для цього нам потрібен мир. У заключні пісні наших ліцеїстів звучали слова: «Нам потрібне мирне небо, Синє-синє, світле-світле, Миру нам сьогодні треба!»

  • Вокальний гурт «Веселка»

    Вокальний гурт «Веселка»

    Сьогодні ми розповімо про вокальний гурт «Веселка» з села Луг-над-Тисою Марамороського повіту. За період свого існування вокальний гурт «Веселка» став добре відомим і користується великим успіхом на регіональному та національному рівнях. Гурт заслуговує на велику подядку за збереження українського фольклору, за розвиток народної музичної творчості та за високий рівень виконавської майстерності.

    Душа вокального гурту – Анна Самбор, вміла керівниця і талановита виконавця, вчителька пенсіонерка української мови, членка Ради Союзу українців Румунії. Пані Анна Самбор з любязністю погодилась дати інтерв’ю ВСРР про роботу вокального гурту «Веселка» та про його роль у збереженні та просуванні української культурної спадщини.

    – Шановна пані Анна Самбор, коли був створений вокальний гурт «Веселка» та хто був його засновником? 

    – Гурт «Веселка» був заснований у 90-их роках збирачкою фольклору, поетесою, вчителькою Марією Чубіка.

    ucra-grupul-veselka-primii-ani.png

    – Хто входить до складу гурту? 

    – До його складу входили жінки різних професій і віку. Це були вчительки лужанської школи. До речі, можу сказати, я єдина учасниця, яка залишилася до цього часу. З часом склад гурту змінювався, на даний час до його складу входять вчительки різних професій, які проживають у Лузі, жінки-пенсіонерки з села, та в останній час нам вдалося залучити і декількох молодих осіб різних професій. Всіх нас об’єднує любов до пісні, яку ми стараємось передати молодому поколінню. Мушу уточнити, що ніхто з нас не викладає музику.

    – Як вам вдається залучати молодь до вокального гурту?

    – Радує нас те, що до нас долучились і молоді особи, які захоплюються співом. Вони приємно наслідують наш приклад, вони захоплені нашими успіхами і тим, що наші виступи гарно оцінені публікою.

    – З яких пісень складається репертуар вокального гурту «Веселка»?

    – Репертуар наш дуже багатий і різноманітний. Ми стараємось співати пісні на тематику події, яку організує на той час СУР. Співаємо давні українські народні пісні такі як: «Ой у вишневому саду», «Тиха вода», «Іванку, Іванку», «Ой, не світи місяченку». Також виконуємо давні луханські пісні, які виконувалися на весіллях: «Дала мені мати корову», «Ой, не жалуй, моя мила, як я п’ю», «Через річенку, через болото», а також лужанські коломийки: «Подивися моя мила», «Та я в мами одна була». До дня вшанування памяті ветеранів війни співаємо такі пісні як: «Чия хата соломою крита», «Їхав козак на війноньку», «Ой, козаче, куди йдеш». Також виконуємо народні балади «Зацвіла калина» та «Летіла зозуля». На Різдво, в церкві, ми співаємо лужанські давні, але і нові колядки. Цього року на Фестивалі колядок у Сігеті ми виконали давнюлужанську віншованку «Ой завіяли буйні вітрови». Репертуар наш дуже багатий, і не можу згадувати тепер всі пісні. За фінансовою підтримкою СУРу в 2023 році були зняті два відеокліпи на пісні «Зацвіла калина» та «Летіла зозуля». Це дві так би мовити наші емблемні пісні. Спочатку зробили нам запис у професійній студії, де нам зробили і акомпанемент. Відеокліп на пісню «Зацвіла калина» мав дуже великий успіх, за що ми щиро вдячні керівництву СУРу. У пісні йде мова про нелюбу невістку тещі, яка мала єдиного сина. Теща хоче всякими методами позбутися невістки, але син, який дуже любить свою дружину помирає разом з нею. Теща переживає коли усвідомила нещастя і наслідок свого вчинку.

    ucra-veselka-la-copacele.png

    –  А в українській народній пісні, яка також входить до вашого репертуару «Летіла зозуля», про що йде мова?

    – Відеокліп на пісню «Летіла зозуля» ще не з’явився, але пісня також користується великим успіхом у слухачів, завжди її сприймають зі сльозами на очах. Йде мова про нещасну долю дівчини, яку мати віддала на чужині. Мати у вигляді зозулі прелетіла до неї, щоб побачити, яка доля у своєї дочки. Багато пісень ми маємо і знаємо. Єдине у нас бажання долучити до нашого гурту молодь, заохотити їх любити українську пісню, тому що український народ у своїх піснях передав як радість, так і смуток.

    – В яких заходах брав участь гурт впродовж часу ?

    – Наш гурт виступив у всіх місцевостях Мараморщини де СУР організував події, а також ми брали участь у різних фестивалях і були запрошенні на різні події у Бухаресті, Сігішоарі, Тімішоарі, Араді, Тульчі, Негостині та Копешелі, де ми двічі виступали, на запрошення покійного композитора Івана Лібера.

    – На скільки голосів співають члени гурту «Веселка»?

    – Ми співаємо на два голоса, Акапелла, публіка сприймає нас дуже гарно, з оплесками, тому що ми єдиний жіночий гурт з Мараморощини зрілого віку з таким репертуаром.

    –  Де ви проводите репетиції? Як вони проходять?

    – Репетиції проводимо тепер у новому приміщенні СУРу, за що ми щиро вдячні СУру, тому що дотепер роками ми зустрічалися по наших домівках. Не можу втратити такої нагоди і не подякувати пану депутату, який настоював і настоює і тепер, щоб закінчити роботи біля нашого приміщення, але ми і молодь села вже маємо де зустрічатися і де проводити заняття.

    – Для подорожей та народних костюмів необхідно і грошей. Звідки отримуєте фінансову допомогу?

    – Наші костюми і вся фінансова підтримка походить від СУРу, за що ми висловлюємо щиру подяку.

    –  Які найкращі моменти з життя гурту залишилися у Вашій пам’яті?

    – Багато у нас приємних спогадів, які залишилися в нашій пам’яті упродовж існування гурту, а головно ті пов’язані з поїздками на фестивалях у інших повітах.

    – Що особисто для Вас означає музика?

    – Музика супроводжувала все моє життя. Скільки себе пам’ятаю я любила співати. У мене ще дуже багато українських пісень в запасі. Я хотіла би їх передати молодому поколінню, але не знаю чи встигну і це вдасться мені це.

    – Яким ви бачите майбутнє вокального гурту «Веселка»?

    – Якщо нам вдасться долучити молодих осіб, якщо вони будуть хотіти наслідувати наш приклад, то я думаю, що гурт буде продовжувати свою діяльність. Я хотіла би бути оптимістка у зв’язку з цим.

    – Бажаю всім членам гурту міцного здоров’я, багато успіхів та щоб ви всі надалі несли в серця людей скарби українського народного мистецтва.

    – Я вам щиро вдячна за вашу підтримку за те, що ви стараєтесь передавати наші пісні ваших слухачам. Всього вам найкращого!

  • Вокальний гурт «Негостинські голоси»

    Вокальний гурт «Негостинські голоси»

    Сьогодні розповімо про вокальний гурт «Негостинські голоси» з села Негостина Сучавського повіту. Чудові голоси членів гурту виконують зокрема старовинні українські негостинські пісні, колядки, щедрівки і віншування, успадковані від своїх предків, яких вони намагаються передавати наступному поколінню.

    Коордонаторка вокального гурту, вчителька української мови Серетського технічного ліцею імені Лацку Воде пані Антонета Крайнічук розповіла у інтерв’ю ВСРР про діяльність гурту «Негостинські голоси» та його плани на майбутнє. Запрошуємо вас послухати її інтерв’ю, а також
    пісні та колядки у виконанні гурту «Негостинські голоси».

    – Шановна пані Антонета Крайнічук, скажіть, будь ласка, коли був заснований вокальний гурт «Негостинські голоси» ?

    – Гурток «Негостинські голоси» був заснований 2010 року з ніціативи колишнього викладача та збирача фольклору Івана Кідещука та виховательки Фелічії Григораш, які на той час керували місцевою організацією Союзу українців Румунії. Протягом свого існування гуртком «Негостинські голоси» кекувала вихователька Фелічія Григораш, але його диригентом та вокальним керівником були поет та композитор Михайло Волощук, певний період викладач Микола Майданюк, а потім викладач музики пан Микола Крамар, а з 2019 року викладач Петро Шойман. З осені, 2022 року замість пані Фелічії Григораш гуртком коордоную я. Хочу уточнити, що як і моя попередниця займаюся тільки організаційною частиною,
    вокальним керівником є пан Петро Шойман.

    Далі пропонуємо вашій увазі уривок з виступу вокального гурту Негостинські голоси» на Міжнародному Фестивалі колядок, зимових обрядів та звичаїв українців у місті Сігету-Мармацієй Марамороського повіту в 2017 році, під чудовою паличкою диригента, вчителя музики Микола Крамара (нині покійного). Гурт виконує колядки «З розденством Христовим», «Гоніть, хлопці!» та «Ой шуми, шуми».

    –  Звідки походить назва вокального гурту?

    – Назва нашого гуртка походить від назви рідного села Негостина. Маючи на увазі той факт, що всі члени перших років гуртка походили лише з цього села, вони встановили, що ця назва найбільш підходить. З самого початку гурток існував під назвою «Негостинка», але не надовго. Засновник цього гуртка викладач Іван Кідещук змінив цю назву в «Негостинські голоси». І від тоді так і залишилось.

    – Хто входить до його складу?

    – Спочатку гурток мав 8 членів – всі жінки і майже всі були викладачками. Протягом часу його число почало зростати і гурток став мішаним: жінки та чоловіки різного віку. До складу гурту входять виконавці як з Негостини, так і сусіднього села Бальківці та з міста Серет.

    – Які пісні входять до вашого репертуару?

    – Наш репертуар багатий і різноманітний. Він складається з давніх автентичних українських пісень села Негостини, цінних надбань успадкованих від попередніх поколінь, а також і з відомих народних українських пісень. Важливе місце в репертуарі займають й релігійні пісні,оскільки значна частина гуртка є також частиною церковного хору. Особливе місце у нашому репертуарі займають також колядки, зокрема давні негостинські коляди, які ми успадкували від наших предків і яких ми хочемо залишити нашим нащадкам.

    – Де виступав гурт «Негостинські голоси» упродовж часу ?

    – Свою діяльність наш гурток розпочав з участі у місцевих заходах, продовжуючи з тими на повітовому та національному та навіть на міжнародному рівнях. Ми виступали на Фестивалях колядок у Сереті, Сучаві, Сегеті, а також на День української культури, на Міжнародному дні рідної мови, на День вшанування пам’яті Тараса Шевченка, На фестивалі Співжиття, День національних меншин, на Святі шанування пам`яті українських письменників і культурних діячів Буковини тощо. Ми також брали участь на фестивалях у Чернівцях та Києві, Україні.

    До багатого репертуару вокального гурту «Негостинські голоси» входять й народні  пісні, які є невіддільною частиною української культури. У піснях вокального гурту «Негостинські голоси» знаходимо відлуння наших почуттів та ідентичності. Отож запрошуємо вас послухати народну пісню «Горіла сосна», з якою гурт виступив на Кулінарному святі у селі Молдовіца Суліца Сучавського повіту 2023 року.

    – Як проходять репетиції?

    – Репетиції проходять дуже приємно. Зустрічаємось у Будинку культурив Негостині. У мене дуже хороші колеги, а кожна наша зустріч є гарним способом провести разом час.

    – Як сприймає вас публіка?

    – Виступати на сцені, а взагалі, брати участь у будь-якій події – це велика радість. Теплі оплески публіки приносять нам задоволення. А те, що нас всюди запрошують є доказом, що наші «Негостинські голоси» людям подобаються.

    – Хто допомагає гурту з фінансової точки зору?

    – Гурток був заснований членами Союзу українців Румунії так, що СУР є й нашою підтримкою. Наші костюми, а також наші поїздки за межі місцевості фінансовані СУРом.

    – Які найкращі моменти з життя гурту залишилися
    у Вашій пам’яті?

    – Час проведений разом з членами нашого вокального гуртка є задоволенням для мене. Від кожної поїздки у нас гарні спогади. Те що між нами є люди похилого віку це привід дечому навчитися. Ми разом створюємо незабутні моменти.

    – Які плани на майбутнє має вокальний гурт «Негостинські голоси» ?

    – Всіх нас єднає любов до пісні, до народних традицій та звичаїв. Нашим бажанням було і є зберігати ці цінні надбання і передавати їх молодому поколінню. Сподіваємось збільшити наш гурток, зокрема долучити молодих любителів пісні.

    – Бажаю Вам та всім членам вокального гурту «Негостинські голоси» міцного здоров’я, успіхів, натхнення та гарних виступів!

    – Дякую.

    Члени гурту «Негостинські голоси» є також цінними носіями невмирущого скарбу народної духовності, що забезпечується передаванням його з покоління в покоління. Назавершення нашої передачі запрошуємо вас послухати колядку «Вчора з вечора», яку гурт виконав на Фестивалі українських колядок у місті Сучава у 2023 році.

  • Українці Румунії відсвяткували Великдень

    Українці Румунії відсвяткували Великдень

    Сьогодні, шановні радіослухачі, представимо вам як відсвяткували українці села Русь-Поляни Марамороського повіту Великдень – найбільше християнське свято ­- Воскресіння Христового, що символізує перемогу Ісуса Христа над смертю та відкуплення людства від гріхів. Священник Адріан Вішован розповідає про Велику п’ятницю, Велику суботу, Великдень, а також про освячення великодніх кошиків, протесію, вшанування пам’яті померлих та інші великодні звичаї. У свою чергу, директорка Марія Папарига, розповідає про те, як збереглися великодні ігри, давній звичай у селі Вишавській Долині Марамороського повіту.

     У Полянах Марамороського повіту,  українці свято бережуть гарні великодні релігійні обряди та народні звичаї.  Адріан Вішован, настоятель церкви «Зішестя Святого Духа» подає деталі: «Починаємо з П’ятниці Великодня з винесенням Святої Плащаниці та тричі обхідом всіма людьми церкви, символічно з Никодимом та благодатним Йосифом. Після обходу Плащаницю кладемо на стіл посередині церкви. І ми залишаємось сумними. Обхід довкола церкви символізує похорон Ісуса Христа. У суботу вранці ми приходимо до церкви і приступають до Святої Плащаниці і побожно її цілують і молимося від щирого серця, щоб Бог не покидав нас. У суботу опівночі ми зустрічаємо Воскресіння Ісуса Христа. Разом з хором, процесією, кураторами та всіма християнами ми обходжуємо церкву й перед дверима церкви ми співаємо тропар Христос Воскрес. Потім входимо у церкву, де всі християни беруть світло. У неділю вранці відправляється Свята літургія, потім освячується вода та робляться молитви для благословення хліба, яйця, м’яса та інших страв. Потім разом з протесією йдемо святити великодні кошики, які християни мають перед собою, ліворуч і праворуч церкви. Вітаємо всіх присутніх, які прибули з далеких країв, а також наших християн дітей, дорослих та людей похилого віку. Вони потім йдуть по своїх домах та їдять посвячені страви. У понеділок також люди приходять до церкви з кошиками, які називаються «кошиками дідусів», в яких ставлять хліба, яйця, вина на спогад своїх померлих. Священник освячує й ці кошики, а віруючі роздаються страви бідним людям, але і знайомим, вітаючи один одного: Христос Воскрес! Воїстину Воскрес! Цими днями священник каже проповідь про Воскресіння та мирує християн. На третій день знову правиться богослужіння та мирування у церкві. На ці прекрасні великодні дні до нас завітали і депутат у Парламенті Румунії Микола-Мирослав Петрецький та кілька представників СУРу, які у понеділок були присутні у Полянах на Службі Божі. Опісля вони відвідували парафіяльний дім, де ми разом обідали і була радість для всіх нас. Бажаю всім українцям, щоб Бог припинив війну, щоб засіяв любов поміж народами, по всіх місцях, румунських та українських землях. Бажаю всім українцям і всьому світові: щастя, здоров’я, любові, терпеливості й всього найкращого! Христос Воскрес!»

    У окремих селах Мараморощини з українським автохтонним населенням ще проводяться «Великодні ігри», зокрема у Вишівській долині. Протягом трьох днів Великодня, після обіду, діти, парубки та дівчата граються навколо церкви. Ці ігри здається пов’язані із веснянками дохристиянського періоду, коли всі раділи весні, а потім пристосували їх до цього великого християнського свята. На великодні ігри чекають всі, не лише діти, але і жінки та чоловіки, а також люди похилого віку. Всі беруть участь у них: одні граються, а інші дивляться та радіють. Директорка Марія Папарига говорить про великодні ігри у Вишавській долині Марамороського повіту, а учні гімназійної школи Вишівської долини виконують пісні до цих ігор: «Свято Великодня у Вишівській Долині, що на Мараморощині, приносить людям радість Господнього Воскресіння. Діти, зокрема, чекають з нетерпінням цих днів тому що, всередині сім’ї вони підготувалися старанно до цього свята, а радість, яку вони мають протягом всіх трьох днів відображається у різних великодніх іграх. У нашому рідному селі чудово збирігаються великодні ігри, які відбуваються коло церкви, «на цвинтарі» як ми кажемо, після Святої Літургії, аж до пізнього вечора. Йде мова про такі ігри є: «Десь тут була подоляночка», «Ми голубки ізловили», «А я ходжу по торгу», «А, зелені огірочки», «Нема Краля вдома», «Ходи жужень по жужині», «Котик та мишик», «Горщитко», «Прутика», «Варташ», «”Задні будите передні». Ці специфічні великодні ігри мають як ціль виявити перед глядачами із сторони молоді: хоробрість, мудрість та любов. Тут навіть можна побачити, хто з ким у наступному періоді має одружуватися. Великодні ігри це дуже давні та гарні, які тримають протягом трьох днів. У нас в селі продовжують гратися навіть цілий тиждень аж до першої неділі після Великодня.

    Головна пісня і головний танець це «А вербове колесо», в якій беруть участь дівчата. Вона символізує радість, пробудження природи, відновлення життя, любов. Пісню «А вербове колесо виконують в продовжені учні гімназійної школи Вишівської долини:

    «А вербове колесо, колесо
    З під дороги стояло, стояло,
    А ялова дощечка горіла, горіла,
    Коло неї ласточка сиділа, сиділа.

    А ришитом водиці носила, носила,
    А ялову дошичку гасила, гасила.
    Кілько разів промоло, промололо,
    Тілько наших легіників прокололо, прокололо.

    Кілько на решеті дірочок, дірочок,
    Тілько наших легіників болєчок, болєчок.
    Кілько на решеті водиці, водиці,
    Тіко наших легіників правдиці, правдиці.

    А йдуть дівки до млина, до млина,
    А парубки зо млина, зо млина.
    Несуть дівки пшиницю, пшиницю,
    А парубки житницю, житницю.

    А по горі стовпчики, стовпчики,
    Роди Божи хлопчики, хлопчики.
    По долині лавички, лавички,
    Роди Божи дівочки, дівочки».

    Інша дуже гарна ігра “Ой зелені огірочки”. Парубки та дівчата збираються у велике коло та починають рухатися у один бік, співаючи всі разом:
    “А зелені огірочки,
    А густі їх попіночки
    Лише розквітайте,
    А ви панці та молодці
    Лише побирайте !”

    А зелені огірочки,
    А густі їх попіночки
    Уже ся розцвели,
    А ви панці та молодці
    Уже ся підібрали!”

    Збираючись у коло парубки і дівчата слідкують з самого початку хто з ким має триматися за руки. Після закінчення пісні пара обіймається за шию, ніби то одружуються. Пісня продовжується поки всі скажімо так одружилися. Сподіваємось, що ці великодні ігри далі будуть зберігатися у нашому прекрасному селі Вишівська долина. Всім слухачам Дай Боже здоров’я та добробуту! Христос Воскрес!»

  • Великий четвер

    Великий четвер

    Великий четвер припадає в останній тиждень Великого посту і відзначається за три дні до Великодня. Це день духовного очищення та підготовки до свята. Віряни далі суворо дотримуватися посту, моляться та ходять до церкви. Вони також дотримуються гарних великодніх традицій та обрядів. Сьогодні представимо вам, шановні радіослухачі, кілька з цих традицій, які збереглися у селах Бистрий та Вишівська долина Марамороського повіту та у селі Палтіну Сучавського повіту.

    Священник пенсіонер Іван Арделян зі села Бистрий Марамороського повіту говорить про значення четверга напередодні Великодня, про звичай «кукуци» та проспіває кілька релігійних пісень: «Сьогоднішній день четвер має три назви: одну – народну, а інші дві – релігійні. У народу він називається Живний четвер, можливо тому, що живний походить від слова життя або пожива. У цей день Христос встановив Святу Тайну Поживе для життя вічного, а саме Святу євхаристію тіла і крові Його. Інша назва – Великий четвер – походить від того, що у Великому тижні кожен день названий великим, тому що кожного дня тижня говориться про діла Божі, які відбуваються впродовж цього тижня. Третя назва – Страсний четвер, тому що вечором у церквах відбуваються богослужіння, у яких читають 12 євангелій, що розповідають про зрадника апостола Юду, про суд Христа, катування, розп’яття, смерть на Хресті та поховання Христа. У четвер вранці малі діти ходять від хати до хати за кукуцами. Кукуци нагадують про маленькі солодкі бульки, які давали дітям котрі сповіщали людям про Воскресіння Ісуса Христа, а противники Христа давали їм щось солодкого, щоб вони мовчали. У наші часи дітям дають різні солодощі. Впродовж Великого тижня, і навіть всього Великого посту під час богослужіння співаються підхідні релігійні пісні для цього періоду. Я проспіваю кілька з релігійних пісень, які виконуються й в Українській православній церкві села Бистрий.»

    Починаючи з Чистого четверга, прийнято готуватися до Великодня. Зазвичай господині прибирають дім, починають пекти паски, фарбувати і розписувати яйця. У селі Палтіну найвідомішим великоднім звичаєм є розпис яєць. Про техніку розпису писанок, чудовий колорит, про мотив, символику, а також про традиції та обряди пов’язані з нею розповідає вчителька української мови села Патіну Сучавського повіту Константина Бурсук: «На Чистий четвер люди починають готуватися до Великодня: розписують яйця, прибирають вдома, готують одяг та пичуть паски. Жінки пишуть гарні писанки. Упродовж століть звичай розписувати курячі, качячі, гусячі яйця переріс у чудове народне мистецтвою. Із писанкою на Великдень пов’язують сподівання на краще життя, добробут, силу та здоров’я. Мистецтво писати писанки приходить від серця, від душі та Бога. Гуцульські дівчата на Великдень дарують парубкам біля церкви найкращі писанки, віруючи у кращу долю. У писанці закладена магія наших жінок, яка приносить здоров’я, довголіття, силу, щастя та багатство. Ще у давні часи у нашому селі Палтину перед Великодних свят, жінки намагалися придбати якомога більше яєць, з якими йшли до писанкарки. Давно писанкарки старалися розписувати яйця до сходу сонця. Мотиви, елементи розпису пов’язані із життям, побутом, звичаєм та фолклором гуцулів. Назва писанки походить від писати, тобто прикрашувати орнаментом. Для розмальовування писанок у давнину вживали фарби рослинного походження, наприклад жовту фарбу виварювали із кори дикої яблоні, зелену фарбу варили із луски молодого соняшника, темній колір із дубової кори, фіолетовий із кори чорної вільхи. Існувало таке повірювання, що боронь Боже, аби хтось увійшов до хати, коли розписували писанки. Газдиня відразу шепотіла: “Сіль тобі в очах, кремінь у зубах. Як не шкодить земля воскові, так аби не пошкодили твої очі моїм писанкамю”. Техніка розпису писанок – возкова. Контури орнаментальних мотивів наносяться на яйця розтопленим возком за допомогю писачка або кірки (як кажуть гуцулки). Давно виварювали яйця, а тепер вибирають жовток і білок, а потім вимивають дуже добре яйце водою та оцетом, ветирають його і малюють контур возком. Яйця, потім опускають у різні фарби, спочатку у світлі кольори, а потім в темніші. Спочатку на біле яйце наносять мотиви, після чого його опускають, наприклад, у жовту фарбу, робиться інший мотив по жовтій фарбі і яйце опускається у червоний колір, робиться інший мотив на червоному кольорі і на кінець на чорному. Наприкінці яйця розгріваються, поки війск не розтопиться, з нього обережно стирається віск хусткою або білим полотном. Всі ці мотиви у природі мають свої назви: клинці, 40 клинців є геометричні, далі дубовий лист, баранячі роги, колосок, баранці, олені, коні, птахи – це небесні посланці. Вживаються теплі кольори жовтий, оранжевий, червоний. Символика кольору писанок у нашому селі мала і має велике значення, темний колір це символ святої землі, червоний символізує життя – вогонь небесний це символ сили, здоров’я, любові, білий колір символізує чистоту, жовтий колір це достаток, колір сонця та зелений колір сиволізує весну.»

    Четвер напередодні Великодня має і назву Чистий четвер, тому що вона пов’язана з Таємною Вечерею, коли зібравши своїх учнів, Ісус омив їм ноги, щоб показати, якою безмежною має бути смиренність справжнього християнина. Із Чистим четвергом в українців пов’язано багато звичаїв та традицій. Марія Папарига, дерикторка Восьмирічної школи села Вишівська долина Марамороського повіту розповідає про традиції, які зберіглися на Великий четвер, який в її рідному селі називають Живний четвер: «Цей день важливий як для нас дорослив, так і для дітей, тому що в нашому селі існує давня гуцульська традиція, щоб маленькі діти ходили за кукуцами. Кукуци це різні солодощі, які діти отримують від господинь у кожній хаті. Кукуци даються діточкам, кажемо ми, «за простибіг», за померлих. І в давніх часах ходили за кукуцами, але тоді діти отримували горіхи, яблука та яйця. Найважливіша річ, як давно, так і тепер, є та що діти радіють цим кукуцам. Інша дуже важлива робота, яка має місце у цей день, це випікання паски, що вимагає праці як господинь, так і чоловіків. Чоловіки мають приготувати тріски, сухі дрива для того щоб добре нагріти піч, тому що паска має бути добра, паска має бути гарна, тому що вона робиться раз в рік, тому що вона тримає місце хліба на столі на Великодні свята і тому що вона ставиться і у великодній кошик, який освячується в церкві. Господині дуже уважні, щоб все вийшло як слід, щоб там було достатньо дріжджів, щоб паска достатньо виросла, кажемо ми «викисла». У нашому селі особистий рецепт паски, оскільки вона не робиться дуже солодка і не ставляться такі інгредієнти як сир або інші солодощі, як ставиться у інших регіонах. Головні інгредієнти: мука з пшениці, яйця та сіль. Паска вимішується на жинтиці, яка отримується після того як господиня зварила сир. Цей сир також ставиться у великодній кошик, щоб був посвячений. Дуже гордяться господині коли паска виходить добре, гарна, коли вона достатньо загнічена та має відповідний колір. Господині ходить від хати до хати, щоб бачити як вийшли паски. Це викликає гарні емоції. Також цього дня прибирається хата, чистота має бути закінчена та всі інші справи у четвер до вечора, приблизно до 6 години, тому що у нашому селі о 7 годині починається служба Страстей Христових, в якій бере участь все село, для того щоб помолитися Богу і для того щоб разом із нашим Господом, Ісусом Христом, скажімо так постраждати, щоб могти пізніше всі радуватися цьому прекрасному святі. Я розказала коротенько про цей день і наприкінці хочу побажати всім слухачам міцного здоров’я щасливих свят і щоб ніколи не втрачали свою віру, надію і любов та щоб разом почули чудові слова «Христос Воскрес!»

  • Клуб української малечі провів захід Великодні традиції в українців

    Клуб української малечі провів захід Великодні традиції в українців

    «Клуб української малечі», який діє при Клузькій філії Союзу українців Румунії, провів 20 квітня цього року черговий захід під назвою «Великодні традиції в українців». 

    Ведуча заходу Людмила Дорош, головний редактор дитячого журналу «Дзвоник», що виходить під егідою СУР, підготувала для дітей та дорослих низку заходів, про які розповість у наступні хвилини: «Напередодні великодніх свят ми зібралися в осередку Клузької філії Союзу українців Румунії на подію під назвою «Великодні традиції в українців». Без перебільшень можна сказати, що Великдень є одним із найулюбленіших свят як для дорослих, так і для дітей, тому діти та їхні батьки з радістю взяли участь у цій події. Про значення та специфіку Великодня усім відомо більш-менш багато, а про Чистий четвер, який знаменує собою початок підготовки до Великодня і випадає на останній тиждень Великого Посту, дітям відомо набагато менше. А історія Страсного Четверга сягає своїм корінням ще в раннє християнство і пов’язана з Таємною Вечерею, одним із найбільш значущих євангельських подій, що передували розп’яттю Христа. Саме в четвер, зібравши своїх учнів, Ісус омив їм ноги, щоб показати, якою безмежною має бути смиренність справжнього християнина. Звідти й пішла назва, і четвер став Чистим. Тому суть Чистого Четверга — показати, наскільки ви готові бути терпимим, щирим, співчутливим до оточуючих вас людей. Із Чистим четвергом в українців пов’язано багато звичаїв, традицій та прикмет. І на нашому заході ми ознайомили дітей із деякими з них. Ми розповіли учасникам, що добре робити у Чистий четвер, а яких справ варто уникати, якщо хочеш прожити наступний рік у мирі, порозумінні та достатку. А з народних прикмет, пов’язаних із Чистим четвергом, присутні на заході дізналися, як довідатися про погоду весною та влітку поточного року, а також про інші способи забезпечити собі достаток та спокій.»

    Захід продовжився презентацією ще одного великоднього звичаю – Обливального понеділка, який і зараз побутує особливо на західній Україні, а також і в Трансильванії. Людмила Дорош подає деталі: «Вважалося, що вода в понеділок після Великодня стає цілющою і оздоровлює людей. Тому люди окроплювали один одного, а в деяких регіонах і себе. Цей день в українців асоціювався насамперед із духовним весняним очищенням. Щоб продемонструвати більш наочно цей великодній звичай, ми прочитали дітям оповідання «Андрійко-обливальник», в якому було описано саме цю традицію Великодніх свят. У ньому йдеться про чотирирічного хлопчика, який збирає гроші, щоб купити машину з дистанційним управлінням. Грошей у нього мало, і мамо з татом порадили йому самому збирати ці гроші. І от у хлопчика проблема: звідки взяти ці гроші? У підготовці до Великоднього свята сусідка Одарка, яка допомагала мамі по господарству, порадила хлопчику піти в понеділок поливати дівчат. І ось хлопчик вирішив зібратися. Приготував собі  кошик, узяв від мами парфуми і вирушає в понеділок робити це чудове дійство – поливати дівчат парфумами. І зараз я зачитаю вам уривок із цього оповідання: «Неділя пройшла у сімейному колі, весело й щасливо. Настав довгоочікуваний понеділок. Андрійко сам вибрав сорочечку, приготував кошик, прихопив і парфуми, адже він бачив, як мамині обливальники, та й тато теж, збризкували пафрумами жінку, бажаючи їй цвісти, як квітка, цілий рік. Та от тільки парфумів у мами було декілька, і Андрійко вирішив прихопи усі три пляшечки. Він зайшов до сусідки і побачив, що там уже були обливальники. Вони привітали бабусю, висловили їй свої побажання і побризкали парфумом, а бабуся в подяку пригостила їх крашанками, а найменшим дала й грошей, як це водиться за новими, сучасними традиціями. «То, може, мені побризкати трьома парфумами?» – замислився Андрійко. Він ходив від хати й до хати і голосно бажав господиням:

    «Встав раненько на Великдень,

    Кошик прихопив

    І полити вас, як квітку,

    Жваво поспішив!

    І цвітіть, і духмянійте,

    І ніколи не старійте!

    Дозволите облити?»

    І коли господині дозволяли, він по черзі збризкував їх парфумами із трьох пляшечок. Вони ж, не очікуючи такого, починали сміятися й приказувати, що тепер вже точно будуть пахнути, мов цілий квітник. І дарували йому не тільки крашанки, а й гроші, приказуючи: – Це тобі за твої старання й щедрість, що не пошкодував трьох парфумів, – а самі й далі посміхалися завзятому й тямущому малому обливальнику. Повернувся додому Андрійко втомлений, але такий щасливий! І крашанок повен кошик, і грошей чималенько. От тільки пляшечки з парфумами значно спорожнилися, проте мама не сердилася: – Бізнесмен ти мій активний, – тільки і сказала вона, коли побачила напівпорожні пляшечки парфумів і повні кошики крашанок та грошей. Коли пізніше Андрійко з мамою порахував отримані гроші, то його щастю не було меж: йому вистачить не тільки на ту велику машину з дистанційним управлінням, а ще й залишиться. – Можливо, я ще куплю й мамі щось гарне, намисто або браслет, – поділився він iз татом своїми міркуваннями. – І тобі не шкода своїх грошей? – запитав його тато. – Звісно, що ні! – пирхнув Андрійко. – У мами он ще скільки парфумів залишилося – зароблю нових!»

    Щоб розважити та звеселити присутніх, дітям було запропоновано пограти у гру-змагання «Яйце в ложці». Людмила Дорош: «Після читання оповідання ми запросили дітей розім’ятися у грі-змаганні «Яйце в ложці», яка полягала в тому, щоб донести яйце якомога швидше наступному учаснику. Кожна команда, а їх було дві, намагалася бути швидкою та дійти до фінішу першою, навіть якщо вертляве яйце все хотіло випасти з ложки та зруйнувати їхні плани. Але діти були дуже молодці, дуже старалися, в результаті була нічия. За свої старання всі діти отримали смачні шоколадні яєчка.»

    Останньою частиною заходу, як це вже стало традицією, була творча майстерня, в якій діти навчилися робити різноманітні великодні прикраси: «Ми запропонували дітям зробити великодні прикраси – а саме декоративні яйця, прикрашені квіточками та кольоровими нитками. Це заняття дуже сподобалось і дітям, і дорослим, кожен зробив собі яйце за своїм уподобанням. Старші діти і дорослі зізналися, що навіть якщо ідея прикрашати квіточками досить нескладною, саме заняття є дуже захоплюючим і заспокійливим. Тож у результаті вийшло багато декоративних яєць, які будуть радувати око і душу своїх творців на Великдень.» 

    Анастасія Федурян, студентка I курсу Клузького філологічного факультету, відділ українська-японська, яка допомогла в організації заходу «Великодні традиції в українців», ствердила: «Минулої суботи я брала участь у заході, присвяченому великоднім традиціям, яких дотримувалися наші пращури та які до цих пір практикуються у деяких регіонах України та Румунії. Одним із відкриттів для мене став Обливаний понеділок, адже у моєму регіоні цей звичай не є розповсюдженим. Виявляється, що у перший понеділок після Великодня юнаки обливають дівчат водою. За повірв’ям, у цей день вода має чудодійні властивості. Також учасники заходу розповіли, яких звичаїв дотримуються, а яких – ні. У кожній сімв’ї є свої особливі традиції. Наприклад, у моїй – ми завжди готуємо пасочки та святомо їх у церкві. Пізніше всі дітки взяли участь у невеликому конкурсі, поділившись на дві команди, вони бігали наввипередки з ложкою із яйцем в руках. Дух суперництва та здорова конкуренція поглинули дітей протягом веселого змагання, яке закінчилося нічиєю. Крім того, ми залучили учасників створити свої великодні яйця. Цим процесом захопилися не тільки діти, а й дорослі. Всі були поглинуті процесом та насолоджувались кожним етапом роботи. У результаті у кожного вийшли унікальні великодні яйця, які нагадуватимуть їм про цей день. Важливість проведення подібних заходів неосяжна. У світі прогресу та високих технологій ми втрачаємо зв’язок один з одним. А у такій теплій атмосфері із забавками та можливістю створити нові речі та нові знайомства прикрашають життя дітей та дорослих.»

    Свою думку про захід, організований Клузьким «Клубом української малечі» та про інші заходи Клузької філії СУРу висловлює 8-річна Кіра Нестман: «Добрий день! Я ходжу на заходи в СУР, мені там дуже подобається, тому що ми тут можемо робити різні поробки, зустрічатися з друзями, і гратися. На цьому заході ми робили великодні яйця, ми закріплювали малесенькі квіточки різних кольорів голочками на пінопластових яйцях. У кожного був унікальний дизайн, мій нагадував інопланетянина. Він мені дуже подобається. Приходьте і ви до нас, зробимо щось цікаве.»

    Анна Чуйченко з Києва, мати трьох хлопців – Данила, Давида та Дениса. Вони живуть в Клужі вже трохи більше двох років. Ось їх думки від участі у заході: «Дуже ми любимо відвідувати заходи у клубі, які влаштовує пані Людмила. Майстер-клас перед Великоднем є особливим, бо це родинне свято, а через війну ми, на жаль, знаходимося далеко від наших рідних людей і близьких. І саме тому дуже важливо зустрічатися ось так, у колі української спільноти. Діти можуть поспілкуватися між собою, пограти. На зустрічі діти робили дуже цікаві великодні яйця і нать дорослі захопилися процесом і приєдналися до діток. Цінуємо кожну таку зустріч. Діти завжди дізнаються на цих зустрічах щось нове і цікаве для себе.»

    Марія Гарбар з Києва, яка зараз проживає у місті Клуж-Напока, поділилася своїми враженнями від участі у заході: «Дуже сподобався майстер-клас. Дітки були дуже задоволені, сподобалися їм як і розповіді, так і сам процес створення писанок. Загалом цікаво провели час із друзями. Ми дуже вдячні організаторам за таку чудову можливість зібратись сім’ям і дітками і провести час із користю і творчо.»

    Як завжди, захід пройшов у веселій та дружній атмосфері, а наприкінці усі діти отримали нові журнали  СУРу – «Дзвоник» та «Бджілка». Підсумки заходу підбиває Людмила Дорош і подає деталі: «Як підсумок, можу сказати, що захід досяг своєї мети, а саме: зібрати докупи українців, дати дітям нагоду поспілкуватися один із одним, порозважатися, дізнатися чогось нового із багатства спадщини нашої рідної української культури, навчитися робити власноруч гарні поробки. А на завершення, прощаючись із дітьми та батьками, ми сказали один одному не «До побачення», а «До зустрічі». Тому що незабаром ми всі знову зустрінемося з нагоди іншої події Клубу української малечі, який діє у Клужі в рамках Клузької філії Союзу українців Румунії.»

  • Майстерня «В очікуванні Великодніх Свят» у Сіреті

    Майстерня «В очікуванні Великодніх Свят» у Сіреті

    За 5 кілометрів від кордону з Україною, на північному-сході Румунії, у Сучавському повіті, розташоване невелике містечко Сірет, на околиці якого протікає однойменна річка. Сірет вперше згадується в документах як місто у 1334 році. Воно також відоме як важливий прикордонний пункт на північному кордоні Румунії з Україною. У цьому містечку проживає невилика громада етнічних українців. У місті Сірет учні мають можливість вивчати рідну українську мову у восьмирічній школі імені Петру Мушата та в ліцеї імені Лацку Воде. Теж у Сіреті діє місцева організація Союзу українців Румунії, яка протягом року організовує чимало культурнно-мистецьких заходів. Таким чином, починаючи з 31 березня 2024 року та до Великодня щонеділі Сіретська організація СУРу проводить майстерню «В очікуванні Великодніх Свят». Діти роблять крашанки та писанки, створюють великодні прикраси та навчаються українським великоднім традиціям. В епоху технологій, коли електронні ігри домінують над дитячою увагою, похвальна ініціатива Сіретської організації Союзу українців Румунії закликає молодь застосовувати свою уяву через практичну та творчу діяльність. Цей захід запропонував здорову альтернативу електронним іграм і висвітлив великодні традиції та звичаї через залучення громади.
    Учителька української мови сіретської восьмирічної школи імені Петру Мушата Мірабела Карп’як розповідає як пройшов перший захід, присвячений Великоднім святам: «За моєї ініціативи та голови Сіретської організації СУРу Константина Попеску, 31 березня діти провели радісний день, розмальовуючи яйця та створюючи великодні прикраси у веселій атмосфері у приміщенні СУРу. Успіх заходу був настільки очевидним, що наша діяльність буде продовжуватися щонеділі у 14.00 годині. Діти зможуть приємно провести. У неділю у заході взяли участь 12 учнів, але я думаю, що після того як діти розкажуть і колегам про те, що вони відчували і навчилися під час заходу, кількість учасників збільшиться. Наступної неділі ми хочемо далі ознайомлювати дітей з традиціями українського народу, розмальовувати писанки, показати писанкарство як вид народного мистецтва, до якого звертаються багато сучасних художників. Писанкарство це зокрема жіноча робота. Традиційні писанки писали і пишуть під час Великоднього посту, хоча зараз писанки пишуться й протягом цілого року, щоб продавати їх як сувеніри.»

    Учителька Мірабела Карп’як розповіла і про навчання українською мовою у сіретській восьмирічній школі: «У школі імені Петру Мушата українська мова викладається у 3 групах, одна група від п’ятого до восьмого класу та дві групи від початкової до четвертого класу. Загалом 100 дітей вивчають українську рідну мову. Діти беруть участь в олімпіаді з української мови та інших конкурсах, організованих Союзом українців Румунії, таких як: Свято рідної мови, Національний конкурс Історія і традиції українців, Конкурс декламування української поезії, Юні українські таланти, а також в інших шкільних заходах з нагоди Різдва, Великодня тощо. Всі заходи організовуються за фінансової підтримки СУРу, діти отримують шкільне приладдя, різдвяні подарунки, грошові премії на конкурсах. Ми, вчителі української мови, намагаємося прищепити учням любов до рідної української мови, українських традицій та звичаїв, організовуючи різні заходи. Останній захід відбувся 31 березня, а саме творча майстерня “В очікуванні Великодніх Свят”, про яку я розповіла.»

    Учениця 8 класу восьмирічної школи імені Петру Мушата Віталіна Каулія дуже любить рідну українську мову. Вона бере участь у різних конкурсах та заходах, організованих СУРом: «Я брала участь в Олімпіаді з української мови та у багатьох конкурсах, на яких отримали різні премії та дипломи. 10 квітня я буду брати участь у повітовому етапі Конкурсу декламування української поезії. Я дуже люблю українські традиції, українську мову, люблю читати та говорити по українськи.»

    Учениця 5 класу восьмирічної школи імені Петру Мушата Екатерина Бурліке також бере участь у різних конкурсах. Вона готується до повітового етапу Конкурсу декламування української поезії. Екатерина продекламувала вірш “Надія” Лесі Українки.

    Андрея Бенческу, учениця 5 класу восьмирічної школи імені Петру Мушата взяла участь у Національному конкурсі «Історія і традиції українців», організованому у місті Сучава з піснею “Пташечка”, яку ми пропонуємо вам послухати в наступні хвилини…

     

  • 210-ту річницю від народження Тараса Шевченка відсвяткували в Клуж-Напоці

    210-ту річницю від народження Тараса Шевченка відсвяткували в Клуж-Напоці

    «Між українцями, де б вони не проживали, не знайдеться жодної людини, яка б не знала постаті видатного поета та художника, справжнього сина свого народу – Тараса Григоровича Шевченка. Сьогодні просто не можливо уявити українську літературу, культуру та історію без творчого доробку великого Кобзаря,» – такими словами голова Клузької філії Союзу українців Румунії пан Іоан Гербіл відкрив захід, присвячений 210 річниці від народження Т. Г. Шевченка (1814-1861). 16 березня представники української громади та члени СУР, студенти та викладачі, молодь та представники старшого покоління, а також переселенці з України, зібралися на філологічному факультеті Університету імені Бабеша Бояї, щоб ще раз згадати та вшанувати славетного українського письменника та художника, громадського діяча та мислителя, генія та пророка. Подію було, як завжди, організовано та проведено місцевою філією Союзу українців Румунії у співпраці з відділом української мови та літератури Клузького університету імені Бабеша Бояї.

    У вступному слові пан І. Гербіл також виділив: «Традиційно в березні в Румунії вшановують пам’ять Т. Г. Шевченка …, зокрема в місцях компактного проживання української громади. У цьому місяці СУР проведе понад 15 заходів, присвячених Шевченку.» Захід в Клужі розпочала солістка Румунського національного оперного театру українського походження Ліза Кадельник, яка виконала всім відому пісню на слова Шевченка «Реве та стогне» в інструментальному супроводі своєї доньки, Надії.

    «Вічність миті або рятівна сила мистецтва в повісті Тараса Шевченка Музикант була тема першої доповіді, яку зачитала доктор філологічних наук, доцент Діана Тетян. Вона зразу звернула увагу: «Якщо поетичній творчості Тараса Шевченка були присвячені цілі томи літературознавчих досліджень, то його проза тривалий час залишалася в тіні.» Доповідачка розповіла про долю Шевченкових рукописів прози та зазначила: «Негативна оцінка прози Пантелеймоном Кулішем, її публікація з великим запізненням і з численними помилками та відхиленнями від оригінального тексту призвели до применшення цінності цих творів в очах громадськості. Людей, які знають про існування прози великого національного поета, достатньо мало, не кажучи вже про обмежену кількість тих, хто її читав.» До нас дійшло всього лише 9 прозових творів, але вони «доповнюють наше уявлення про письменника.» Тема творення і творця стала лейтмотивом в цих творах, в тому числі в повісті «Музикант», де головним героєм є талановитий скрипаль-кріпак. Доповідачка розглянула вкраплення автобіографічних деталей у цьому творі, пояснила вибір і значення музичних творів, які головний герой виконує протягом описуваного періоду. «Численні згадки в оповіданні про відомих письменників, поетів чи артистів, будь то художники, композитори чи відомі виконавці, підкреслюють дивовижну ерудицію автора та викликають співчуття до головного героя – талановитого, але знедоленого митця,» – підкреслила викладачка. На її думку Шевченко «скористався російською мовою, щоб ще раз продемонструвати тодішній владі велику істину – правдиві таланти не зупинити перепонами, які їм намагаються створити люди, бо справжній талант за своєю суттю завжди універсальний.» Підкреслюючи глибину та тонкощі Шевченкової творчості, пані Д.Тетян завершила: «Мова, якою співало його серце, була українською, а мова, якою він розмовляв зі своїми сучасниками і нащадками, була універсальна мова чистого мистецтва.» Зразком і тої і іншої мови стали пісня «Думи мої, думи», професійно виконана меццо-сопрано Лізою Кадельник, та вірш «Світає, край неба палає», який продекламувала школярка Краснова Аліса.

    Доктор-лектор українського відділення на філологічному факультеті пані Міхаєла Гербіл виступила з презентацією «Короткий огляд на рецепцію Т. Шевченка в румунському культурному просторі». В своїй роботі, що базується на дослідженнях зроблених і опублікованих професором Бухарестського університету І. Ребошапкою, викладачка розповіла про зародження і розвиток вивчення творчості українського митця від перших згадок про нього і по сьогодні. «У порівнянні з іншими країнами, румунська шевченкіана є і молодшою, і не настільки багатою, але все ж таки цікавою і важливою своїми здобутками,» – зазначила вона. Основоположником румунської шевченкіани є К. Доброджану-Геря, який підкреслював, що «після появи його віршів «зразу стало видно, які поетичні скарби криються в глибоких масах українського народу». По закінченню Другої світової війни, коли відносини між Румунією та СРСР були дружніми, «про Шевченка починають захоплено писати румунські діячі культури, письменники та інші, в тому дусі, в якому писалося тоді в Союзі.» На цей час припадає перше повне видання «Кобзаря» в перекладі на румунську та його поглиблене вивчення на кафедрах славістики, зокрема в Бухаресті. Крім того, доповідачка згадала про переклади творів Шевченка на румунську Корнелія Ірода та про дослідження його творчості буковинськими письменниками Євсебієм Фрасенюком та Іваном Кідещуком. «Проникнення неповторної постаті Тараса Шевченка до громадян Румунії і його вхід у їхню свідомість почало здійснюватись особливо після заснування у 1990 році Союзу українців Румунії, який щороку в березні у всіх своїх філіях організовує заходи, присвячені Тарасу Шевченку. Також, за сприяння Союзу українців Румунії публікуються книги, статті, дослідження, як румунською так і українською,» – підкреслила пані Гербіл.

    Після декламування віршів студентами Т. Фіріщак та І. Папаригою, було переглянуто документальну стрічку, яка нагадала присутнім головні події в житті та творчості Тараса Григоровича. Про ту поезію Шевченка, в якій описано козацькі звитяги, йшлося в роботі доктора філологічних наук, доцента І. Гербіла «Образ козацької України у творчості Тараса Шевченка». «Значне місце у творчості Тараса Шевченка посідає поезія, яка за змістом, проблематикою та мистецькою вартістю є важливою часткою його поетичного доробку. Це та поезія, в якій Шевченко описує тяжку козацьку долю. Серед них – історичні поеми та вірші, сюжети яких відтворюють реальні події минулого України або героями яких є історичні діячі», – зазначив доповідач на початку. Він розкрив різноманітність козацьких образів в творах Шевченка різних періодів, згадав причини і мету такого частого звернення до тієї частини історичного минулого України. Пан Гербіл також наголосив: «образ козацької України витворювався Т. Шевченком на основі глибокого знання усної народної творчості та історичних і літературних праць, в яких містилася інформація про події XVI-XVIII ст. На нього значною мірою впливали й українські реалії ХІХ ст., коли соціальне та національне гноблення в імперській Росії сягає апогею. Це зумовило філософське осмислення поетом козацької доби і своєрідну її інтерпретацію.» Загалом Шевченко захоплювався героїчним протистоянням українських козаків могутнім силам їхнього часу – турецькій, польській та російській імперіям – та їхньою боротьбою до останнього за свободу, незалежність і право жити своїм життям. На думку викладача: «поет глибоко вірив у майбутнє українського народу, коли історична пам’ять про героїчну козацьку епоху допоможе постати новій Україні». Він також додав: «І я теж вірю!»

    «Від себе та й від всіх присутніх я хочу подякувати організаторам за сьогоднішнє дійство, на якому ми присутні у ці традиційно шевченківські дні. Дякуємо за слово, за пісню, за вірші, за історію, за те, що розкриваєте нам шевченкіану на просторах Румунії» – з такими словами подяки звернувся гість з України, пан Володимир. Він згадав підтримку, яку СУР надав біженцям ще з перших днів війни, і наголосив наскільки важливою вона була в «боротьбі з шоком, в якому ми всі тоді перебували». В цей важкий період пан Володимир для себе відкрив цікавий факт, про який він дізнався із книги І. Кідещука, яку раніше у своєму виступі згадувала пані М. Гербіл, – про шевченкові переспіви псалмів Давида. На його думку, вони є дуже актуальними, бо в них, «в їхніх складових – це і віра, це і надія, це і любов до України.» «Оті молитви у тих псалмах – це молитви за нас. У них Шевченко звертається до Бога з проханням: «Встань же Боже, поможи нам. Встать на ката знову». Нам треба вірити, що ці молитви будуть почутими і збудуться і Бог нам допоможе! Нехай нам щастить!» – такою оптимістичною ноткою було завершено не тільки виступ пана Володимира, але й подію в Клужі, присвячена, без перебільшення, одному з найбільших патріотів свого краю, відомого, шанованого та все ще недостатньо оціненого – Тараса Григоровича Шевченка.

    (Авторка: Ольга Сенишин)

  • Сучавська філія CУР відзначила 210-річницю з дня народження Тараса Шевченка

    Сучавська філія CУР відзначила 210-річницю з дня народження Тараса Шевченка

    Сучавська філія CУРу в співпраці з місцевою організацією СУРу села Негостина
    та мерією комуни Бальківці відзначили 17 березня у Негостині 210-річницю з
    дня народження видатного українського поета, письменника, художника,
    культурного та громадського діяча. Захід
    розпочався з покладанням квітів та вінків до погруддя Великого Кобзаря, яке
    стоїть в центрі села, та продовжився у Будинку культури Негостини з промовами
    та концертною програмою за участю представників місцевих адміністрацій,
    адміністративних та освітніх установ Румунії та України, а також колективів з місцях компактного проживання української громади Румунії, українських
    переселенців у Сучавському повіті та гостей з України.




    Членка
    комітету Сучавської філії СУРу вчителька Христина Кідеша розповідає як пройшло
    свято, присвячене Великому Кобзарю у селі Негостина Сучавського повіту:     «Щороку у березні з нагоди Дня народження
    українського поета Тараса Шевченка українці зі всього світу вшановують
    пам’ять Великого Кобзаря. 17 березня у селі Негостина Сучавського повіту
    відбувся захід вшанування 210 років від народження українського
    поета Тараса Г. Шевченка. Захід розпочався у Церкві «Святого Дмитрія» у
    Гостині, де священник Данієль Петрашук, провів поминальну службу поета, у
    присутності численних парафіян та гостей з Сучавського повіту та з України.
    Після богослужіння відбулась церемонія покладання вінків та квітів до погруддя
    Тараса Шевченка. У заході взяли участь голова Сучавської філії СУРу Ілля
    Саучук, члени комітету, члени місцевої організації, мер комуни Бальківці Василь
    Шойман, заступник мера Юліян Петро Кідеша, мер міста Сірет Адріан Попою, а
    також мери сіл де компактно проживають етнічні українці Петро Жекало, Траян
    Ілієшь та Василь Ухлюк. Гості з України, які прибули на свято Шевченка також
    вшанували пам’ять Великого Кобзаря. Взяли участь делегація Вижницького району
    до складу якої війшли: голова Вижницької районної ради Михайло Андрюк, голова
    Вашківецької місцевої ради Микола Перч, заступник голови Вижницької
    районної ради Сергій Вістра, депутат районної ради Олексій Труфій, депутат
    районної ради Наталія Додяк, голова Селятинської сільської ради Валерій
    Полянчук, депутат Вижницької міської ради Людмила Шевчик, Олена Бощук, Мирослава Жаворонкова, Дмитро Курик, Наталія Вятковська. Також були присутні
    методист Центру якості освіти, регіональний координатор в Чернівецькій області
    Ольга Остафій, головний спеціаліст відділу загальної середньої освіти
    управління освіти Чернівецької міської ради Оксана Шпанюк, директор
    Путильського ліцею Путильської селищної ради Вижницького району Чернівецької
    області Світлана Дячук, директор Педагогічного коледжу Чернівецького
    національного університету імені Юрія Федьковича Наталія Палій, заступник
    директора Педагогічного Коледжу Чернівецького Державного Національного
    Університету ім. «Юрія Федьковича» Василь Процюк. Від Тереблеченського ліцею
    були присутні: дериктор ліцею Леонтина Панчук, заступник директора Віра Чупрун
    та вчителтк Ольтя Крецу, Віолета Мандюк, Маріанна Решкан. Після промов
    представників місцевих адміністрацій, освітних та адміністративних установ, на
    сцені Будинку культури Негостини учні місцевої восьмирічної школи
    декламували вірші Шевченка та виконали поему «Катерина». Вокальні групи
    «Негостинські голоси» з Негостини, «Коломийка» з міста Сірет, «Співучі
    українки» з Сучави, вокальна група студентів Педагогічного ліцею Чернівці та
    вокальна група «Берегиня» з Вашківці, України чудово виконали вірші Тараса Шевченка. Танцювальні ансамблі «Червона калина» з Негостини, «Коломейка» з міста Сірет та «Козачок» з Бальківців просто зачарували публіку та
    зірвали сильні оплески піднявши зал на ноги. Маючи на увазі, що свято Шевченка
    об’єднала понад 200 осіб , які прийшли вшанувати память Великого Кобзаря можу
    сказати, що безсумніву, що це був найбільш успішний випуск заходу.»





    У своїй промові мер комуни Бальківці Сучавського повіту Василь Шойман відмітив: «Сьогодні
    ми вшановуємо пам’ять національного поета України Тараса Шевченка. Він був тим,
    хто боровся за пробудження національної свідомості українського народу. Він
    багато страждав. Він завжди бажав жити у вільній Україні, але цього не
    дочекався. За все, що він зробив, його доля була досить трагічною, він був
    покараний царем та більшу частину свого життя провів на чужині. Україна досі
    бореться за існування української держави, за існування українського народу. Я
    вважаю, що всі українці мають право жити у вільній Україні. Дякую всім колегам
    та гостям, які прийшли сьогодні вшанувати пам’ять поета Тараса Шевченка в
    Негостині.»




    ucra-comemorarea-lui-sevcenko-la-negostina.png

    Голова Вижницької
    районної ради Михайло Андрюк у своєму виступі говорив про процтво
    Тараса Шевченка та подякував за допомогу надану Сучавським повітом українському
    народу:     «Мені дуже приємно перебувати у вас на території, пане мер. Адже у нас
    більше вісім років є підписана угода про співпрацю. Ми сьогодні тут зустрілися
    щоби пригадати пророчі слова Великого Кобзаря Борітеся – поборете! Сьогодні наша Україна бореться за світле і чисте небо, за волю, ту яку
    пророкував її Тарас Г. Шевченко. Адже з 2022 року після 24 лютого саме завдяки
    вам всім, й я низько схиляю голову перед вами і перед вашим народом, що ви
    допомогли нашим українцям зберегтися, вижити. Я вам щиро дякую від всіх вижничан,
    від внутрішньо переміщених осіб, які проживають на території Вижницького
    району. Скільки допомоги ми перевозили і для наших хлопців це безмежна подяка,
    її неможливо передати. Тож вам – процвітання! І те що ви підтримуєте українство
    в Румунії це дяка вам! І ті спільні проєкти, які ми підписали місяць назад, я
    маю надію що вони втіляться в життя. Офіційно запрошую мерів Сучавського повіту
    завітали до нас. Наші мери чекають вас, щоб підписати угоди, щоб можна
    обмінюватися делегаціями. Мені відомо, що саме у будинку культури Негостини відбувся фестиваль нашого неповторного земляка Назарія Яремчука
    за що     я вам щиро вдячний. З вашою допомогою ми переможемо. Віва Румунії! Слава
    Україні!»







    Світлана Дячук, директор Путильського ліцею Путильської селищної ради
    Вижницького району Чернівецької області,     голова
    Ради директорів закладів загальної середньої освіти гірських територій
    Чернівецької області ствердила    : «Саме дуже приємно сьогодні побувати на
    богослужінні, побувати на такому гарному заході. Щиро дякуємо вам за
    запрошення. Надіємося на тісну співпрацю і дякуємо за те, що уособлюєте таку
    високу постаті Тараса Г Шевченка. Це пророк, це людина та, яка наперед
    побачила, що на даний час відбувається в Україні. Нехай Боже благословіння
    допомагає вам у всіх ваших добрих справах, які ви робити, у всіх ваших світлих
    намірах і благородних задумах.»




    Заступник
    директора Педагогічного Коледжу Чернівецького Державного Національного
    Університету імені Юрія Федьковича Василь Процюк відмітив:     «Хочу привітати вас
    з нагоди сьогоднішніх урочистостей, які присвячені 210 річниці нашого славного
    Тараса Шевченка. Дякуємо щиро пану Іллю Саучуку за запрошення і тішимося, що
    маємо можливість поспілкуватися з вами чи тут чи в Україні. Думаю, що висловлюю
    спільну думку всіх українців незалежно чи вони зараз на території Румунії чи
    вони в Україні, вони відчувають підтримку, яка надходить, в тому числі від
    Румунії. Пам’ятайте слова Шевченка «    І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій Не забудьте пом‘янути незлим тихим словом» .
    Ми згадуємо у ці березневі дні й не лише в Україні, а українці по цілому світу
    геній Тараса Шевченка.(…) Щастя здоров’я вам, всіх гараздів й вашим родинам!»





    Вікторія
    Удодік з Києва разом зі своєю дочкою прибула до Сучави ще спочатку війни. Пані
    Вікторія має дві освіти економічну та музичну. Вона поділилася своїми
    враженнями від участі у святі, присвяченому Тарасу Шевченку    : «Влітку
    2022 року за допомогою пані Делії Мартіняк ми організували в Сучаві гурт «Співучі
    українки». Ми хотіли нести у маси українську пісню, щоб наші нащадки, які були
    змушені покинути Україну не забували своєї культури та свого коріння. На своїх
    виступах ми завжди нагадували про жорстоку криваву війну, яка зараз триває в
    Україні, щоб світ не забував про нас, бо тільки разом ми можемо перемогти.
    Минулого літа ми познайомилися з Сучавською філією Союзу українців
    Румунії. Її голова пан Ілля Саучук, люб’язно погодився надати нам приміщення з
    інструментом для репетицій. Ми дуже за це вдячні, тому що до цього часу ми
    маємо змогу регулярно займатися співом. За цей час нас запрошували від СУРу на
    різні заходи, фестивалі, і ми залюбки завжди приймали участь. Останній захід,
    на який ми були запрошені був присвячений 210-ій річниці з дня народження
    українського поета Тараса Г Шевченка. Сам підхід до цієї події та її
    організація справили на нас велике враження. Всі учасники з душею виконували
    свої номера. Атмосфера була наповнена любов’ю до української культури, але і
    сумом до тих подій, які, за пророцтвом Кобзаря, зараз відбуваються в Україні.
    Ми дуже вдячні Сучавській філії СУРу за організацію цього заходу. Дуже вдячні
    за підтримку і збереження української мови, культури, традицій саме зараз коли
    нашу націю хочуть знищити. Саме зараз це дуже актуально. Ми сподіваємось, що
    пророцтво Тараса Шевченка про те, що Україна «Поборе ворога і буде вільною
    також обов’язково збудуться. Ми чекаємо цього з нетерпінням і надіємося, що весь цівілізований
    світ нам в цьому допоможе.»

  • У Бухаресті вшанували пам’ять українського поета Тараса Шевченка

    У Бухаресті вшанували пам’ять українського поета Тараса Шевченка

    Бухарестська філія Союзу українців Румунії 12 березня 2024 року провела захід
    із вшанування пам’яті видатного українського поета Тараса Шевченка. Представники СУРу та переселенці з України поклали вінки та квіти до погруддя
    Великого Кобзаря, що знаходиться у Парку ім. короля Міхая І-го Румунії, на березі озера Герестреу. Захід
    продовжився в концертному залі Національного музею села імені Дмітрія Густі культурно-мистецькою
    програмою під назвою «    Сприйняття українського національного поета Тараса Шевченка в Румунії».


    На
    свято Великого Кобзаря зійшлися представники СУРу, українські переселенці та
    румуни, друзі українців, щоб вшанувати разом пам’ять Тараса Шевченка. Відкрив
    вечір голова Бухарестської філії СУРу Михайло Трайста, який привітав
    присутніх, представив програму, після чого запросив гостей до слова про
    Шевченка. Прозвучали промови про життя, творчість та
    пророцтво Шевченка, пролунали пісні та вірші, присвячені Тарасу Шевченку у
    виконанні гурту «Едельвейс» Бухарестської філії СУРу, була презентована вистава «Жінки очима Тараса Шевченка»
    театру «Фаворіт» українських переселенок. Завершився культурно-мистецький захід
    виступом Наталії Панчик-Колотило, яка грала на скрипці кілька українські
    мелодії.

    ucra-n-petretchi-m-traista.png


    Голова Союзу українців Румунії та депутат в Парламенті
    Румунії Микола-Мирослав
    Петрецький у своїй промові підкреслив здатність творчості Тараса
    Шевченка об’єднати не лише українців Румунії, а і тих із закордону: «Дуже приємно бути і
    сьогодні з вами на такій важливій події, яку організовує Бухарестська філія Союз
    українців Румунії. Ми дуже добре знаємо, яку важливу роль відіграє Тарас
    Шевченко та його творчість в житті українців, головно в сьогоднішньому
    контексті, які актуальні його слова, а саме «Борітеся – поборете!». Добре відомий той факт, що СУР приділяє
    величезну увагу культурі українців і не винятком є місяць березень коли СУР у
    всіх своїх філіях, у всіх своїх організаціях проводить заходи вшанування
    Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка і для того щоб обговорити якою
    важливою є його творчість для українців та української мови. Хочу скористатися
    цією нагодою для того щоб подякувати комітету Бухарестської філії СУРу та вам
    всім присутнім за те, що у робочий день ви знайшли часу та енергію для того щоб
    ви були разом з нами на такій важливій події. Я також дуже радий, що
    Бухарестська філія СУРу щороку піднімає рівень такого роду заходів. Цього року
    крім покладання вінків до погруддя Тараса Шевченка, має місце і симпозіум на
    якому обговорюємо наскільки важливою є його творчість для нас українців в
    Румунії. Якщо говоримо про українців Румунії Тарас Шевченко та його творчість
    мають особливе місце у нашому житті, саме тому найбільше погруддя Тараса
    Шевченка в Європі зведені саме в Румунії. Це друга держава, після України, за
    кількістю бюстів, присвячених Тарасу Шевченку. Крім цього у місті
    Сігету-Мармацієй Марамороського повіту існує ліцей з викладанням української
    мови, який носить ім’я Тараса Шевченка. Я ще раз вас привітаю з нагоди
    організування цього заходу, хочу вас запевнити у тому, що ви й надалі матимите
    всю підтримку з боку СУРу щодо збереження української мови та просування
    інтересів української національної меншини. Дуже важливим є також той факт, що
    у такі нелегкі моменти, які переживає український народ та Україна, щоб ми і
    надалі залишалися об’єднаними, щоб ми надалі підтримували Україну та щоб
    знаходили якомога більше точок, які можуть нас об’єднувати, замість тих, які
    могли б нас роз’єднувати.Я дуже радий, що відносини між нашими державами, між
    Україною та Румунією, стали на найвищому рівні, маю на увазі стратегічний рівень,
    те що доказує єдність та співпраця, яка зараз існує між нашими державами. І
    звичайно так має бути, тому що, навіть коли йде мова про понад 600 кілометрів
    кордонів, спостерігаємо потенціал наших відносин. Дуже важливим є те, що зараз
    ця співпраця продовжується й на рівні національних громад й на рівні регіонів.
    Я дуже радий, що на цих заходах, які організовує СУР присутні і переселенці з
    України. Дуже важливо, що СУР об’єднує українців не тільки з Румунії, але й з закордону.
    Ще раз вам дякую за вашу увагу, за те що ви робити, та хочу попросити,
    щоб ми і надалі залишилися об’єднаними та надалі згадували Тараса Шевченка так
    як він собі цього бажав «незлим тихим словом».

    ucra-b-moisei-m-traista.png


    Перший заступник голови СУРу Богдан Мойсей підкреслив важливість боротьби та
    закликів Шевченка: «9 березня сповнилися 210
    років від дня народження Тараса Шевченка. Тарас Шевченко – поет, художник та
    палкий патріот України. СУР, як уточнив пан голова, присвячує місяць березень
    вшануванню пам’яті Тараса Шевченка. Всі філії проводять різні заходи з цієї
    нагоди. У ці нелегкі часи, коли України переживає повномасштабне російське
    вторгнення, слова Тараса Шевченка потрібні й нам. Особливо вираз «Борітеся – поборете!» є символом боротьби
    українців у війні проти ворога. Слова Шевченка залишаться у серцях українців і тоді
    коли Україна стане вільною та процвітаючою країною. Слава Україні!»


    Університетський професор Оксана Лютак з Івано-Франківщини 2022 року прибула до Бухареста за контрактом зі Всесвітньою організацією
    охорони здоров’я, як культурний посередник. На заході з нагоди 210-річчя від дня
    народження Тараса Шевченка пані Оксана прочитала гарний вірш, присвячений Великому Кобзарю.

    ucra-o-liutak-m-traista.png




    Акторка Кристина Нугзарівна Джаламага з Одеси очолює театральну студію
    «Фаворіт» та хор українських переселенок «Вікторія/Перемога», що діють при
    Бухарестській філії СУРу. Для свята Шевченка пані Кристина підготувала
    виставу «Жінки очима Тараса Шевченка»: «Враховучи, що наближалося свято Дня Тараса Шевченка, потім я подумала, що це й початок весни і Жіночого свята, поєднавши все це мені прийшла ідея зробити виставу про
    що й писав Шевченко, а саме про жінку, яка мала велике значення для нього. І так ми
    підготували виставу «Жінки очима Тараса Шевченка». Всі вірші я взяла з його
    літератури, спираючись на різні його образи або вистави, наприклад був
    уривок з Наймички. У цій виставі грають жінки, які не професійні. Я єдина
    актриса за фахом, але наш театр як народний, він живий, у ньому живі історії. Ми
    говоримо про те що є, беремо за основу те про що ми хочемо сказати і потім
    розповідаємо про це просто творчо, через пісні, через вірші, через вистави.
    Наші дівчата всі вони з України, вони не мають акторської освіти, але вони всі
    неймовірні актриси. У виставі грали і мої три сина: Арсеній, Демір і Дем’ян і
    була Кіра, дівчинка нашої акторки Даши. Матусі долучають до творчості
    своїх діточок, щоб нас було ще більше.»

    ucra-piesa-de-teatru.png


    Свято, присвячене Шевченкові було також
    доброю нагодою зустрітися, надихнутися, поговорити. Вірші та пісні на слова Тараса Шевченка відгукнулися у серця всіх присутніх. Сила слова Шевченка, його віра
    в майбутнє України необхідна як ніколи українцям у всьому світі.

  • Круглий стріл у Клуж-Напоці до другої річниці вторгнення РФ в Україну

    Круглий стріл у Клуж-Напоці до другої річниці вторгнення РФ в Україну

    24 лютого 2022 року стало початком нової активної фази російського нападу
    на Україну. В 2024 світова українська спільнота, до якої відносимось і ми,
    говорить не тільки про 2 роки від початку активних військових дій на території
    України, але й нагадує про 10 років відколи російська федерація замахнулася на
    сусідню незалежну державу. Клузька філія Союзу українців Румунії у партнерстві з
    відділом української мови та літератури філологічного факультету Університету
    ім. Бабеш-Бояї організували та провели 24 лютого захід «Два роки від початку
    повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну», який пройшов у
    приміщенні факультету. За участі постійного медіа-партнера TVR
    Cluj та завдяки зусиллям журналістки
    українського походження Марії Чінар-Жіги ця зустріч, як і багато інших,
    отримала відповідне освітлення та розголос на телебаченні й в інтернет
    просторі.


    На подію завітали почесні гості – представники керівництва Університету ім.
    Бабеш-Бояй та філологічного факультету, – викладачі, студенти, члени місцевої філії
    СУР та біженці. Доцент Іоан Гербіл у вступному слові повідомив, що
    подібні події в знак солідарності з українським народом проходять сьогодні у
    всіх 13 філіях Союзу українців Румунії. Виконання державних гімнів Румунії та
    України солісткою Національної опери в Клуж-Напоці, меццо-сопрано, Лізою Кадельник надало відкриттю особливої урочистості. В продовженні священник Василь Бочкорек відправив двомовно панахиду за
    жертвами війни в Україні. Потім всі присутні в знак вшанування пам’яті тих, хто віддав за нашу свободу своє життя, поставили на сходах
    головного холу філологічного факультету запалені свічки.

    ucra-cluj-comemorare-victime.png


    У продовженні заходу свою роботу розпочав круглий стіл на тему: «З
    історії десятилітнього військового спротиву України», в якому взяли участь
    доповідачі, почесні гості та всі присутні. Першим слово взяв заступник ректора
    Університету ім. Бабеш-Бояї, професор, д-р Корін Брага: «Мені б було приємно
    прийти до вас на відкриття симпозіуму чи на презентацію якоїсь книги чи на
    подію, організовану СУР, на яких в минулому я був присутній. …Та, на жаль, ми
    живемо в сумній реальності, коли протягом вже 2 років через тиранічний підлий
    режим однієї країни інший народ, цивільне населення, в тому числі жінки і діти,
    страждають, їх вбивають і мучать, над ними знущаються. …Тож дозвольте мені… в цій ситуації висловити підтримку і співчуття від ректора та керівництва
    університету, від мене особисто всім тим, хто вже 2 роки, а то і більше,
    страждає в Україні.» Далі у своєму привітальному слові декан філологічного
    факультету, доктор філологічних наук, доцент Рареш Молдован серед іншого
    зазначив: «…Сьогодні в першу чергу ми вшановуємо героїв, які вистояли
    варварській інвазії. … Але ми також живемо з надією, що в майбутньому
    результатом цієї війни стане зближення між румунським та українським народами,
    ми краще пізнаємо одне одного і станемо більш об’єднаними, про що натякає назва організації, яка замислила
    всю цю сьогоднішню подію… Наш факультет, як і весь університет, продовжує
    підтримувати Україну по мірі своїх можливостей.»


    Після подяки СУР та Університету ім. Бабеш-Бояї за запрошення,
    член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук,
    професор В. В. Носик підкреслив: «Два роки триває виснажлива війна для
    України. Завдяки тому, що країни заходу, весь світ зрозуміли, що це не
    локальний конфлікт, не спеціальна операція, а це боротьба за виживання людини
    із цивілізованого світу, вони підтримують Україну як можуть і ми дякуємо їм за
    це. Сподіваємося, що спільна перемога буде за нами і ми збережемо Європейську
    колективну безпеку, на передовій лінії якої стоїть сьогодні Україна.
    Сподіваємося за підтримки інших країн ми зможемо вирвати перемогу.» В
    продовженні гість з України запропонував до нашої уваги свою роботу на тему: «Українці
    за кордоном і закордонні українці в Румунії: правовий статус та перспективи
    консолідації української нації в умовах війни та повоєнного відновлення України».
    У презентації автор визначив основні сфери, об’єктивні та суб’єктивні чинники консолідації українців,
    говорив про правовий статус українців у Румунії в умовах війни, про умови
    набуття статусу закордонного українця та набуття громадянства закордонними
    українцями в Україні, про права та про захист прав закордонних українців в
    Україні тощо. Доповідач також підкреслив, що «консолідація практично
    відбуваєтьсяуже зараз, під час війни. Це не теорія, не абстракція. Це
    реальність в якій ми тут з вами зараз знаходимося. Адже ми, українці за
    кордоном, опинилися тут, на цьому заході, організованому Союзом українців
    Румунії, який об’єднує закордонних українців на цій території. І це вже
    перший крок в процесі консолідації, це позитивне явище».

    ucra-cluj-participanti-ev.png


    Наступною виступила президент ПЕН клубу Румунії, доктор філологічних наук,
    професорка Руксандра Чесеряну, яка в першу чергу звернула увагу на те, що «коли
    ми говоримо «Слава Україні!» для нас це не є просто фраза чи заклик. Це слова,
    які змушують битися швидше як ваші так і наші серця.» Далі письменниця
    розповіла про вихід у світ весною 2022 року книги «Фотографії війни», що
    містить поеми румунських авторів на трьох мовах (румунською, англійською,
    українською), які висловлюють свою солідарність Україні. Книгу ПЕН-клуб схвалив
    видати саме в рік святкування 100-річчя від свого заснування, як найбільш
    відповідну такій нагоді. Крім того, пані Чесеряну як викладачка створила
    особливий проект «Образ іншого в румунсько-словянських відносинах
    посткомуністичного періоду», в якому мали би брати участь науковці місцевого
    університету та їхні колеги з Молдови, викладачка Харківського університету та
    російський дослідник, який на даний момент проживає у Польщі. На разі проект
    знаходиться на розгляді в Міністерстві досліджень та інновацій, а всі його
    учасники очікують позитивної відповіді в найближчий час. На чисто людському
    рівні викладачка повідомила про існування щоденника, який вона почала вести від
    початку війни, яка викликала в доповідачки сильну хвилю емоцій, які потрібно
    було вилити на папір. Пані Чесеряну зачитала авторський вірш «Українські
    троянки», створений весною 2022 року, коли українські жінки почали масово
    рятуватися від війни виїздом до сусідніх країн. Як метафору авторка використала
    Трою, відоме грецьке місто, але вона зауважила: «я щиро надіюсь, що Україна
    ніколи не стане Троєю, а якщо і стане нею, то тільки Троєю нескореною,
    непереможеною».


    У продовженні директор Центру міжнародного співробітництва Клузького
    університету ім. Бабеш-Бояї, доктор політичних наук, професор Сергій Мішкою
    розповів про зусилля, які доклали він та його колеги з початку війни «для
    того, щоб як можна більше українських студентів та учнів змогла продовжити
    навчання в нашому університеті.» «На жаль, і далі буде багато роботи. То ж ми продовжимо
    прикладати всі зусилля для того, щоб надати можливість українцям навчатися в
    Румунії на основі договору з Україною»,- виділив він. Як аналітик міжнародної політики, який
    займається українським питанням, виступаючий запевнив, що на рівні університету
    робиться все можливе для того, щоб досягнути головної мети: «Зробити так,
    щоб європейські серця продовжували битися за Україну». На завершення пан
    С. Мішкою запросив всіх присутніх на відкриття виставки «40 невиданих
    дипломів», яка розмістилася в приміщені університету й присвячена тим молодим
    людям, які загинули в перші місяці війни від російських обстрілів і не отримали
    свої дипломи.


    «Огляд останніх подій
    російсько-української війни» була тема виступу редактора журналу «Дзвоник»
    та кореспондента періодичних видань СУР Ольги Сенишин. Доповідачка розділила
    головні події в Україні за останні 4 місяці напозитивні танегативні для того, щоб підкреслити наявність не тільки
    останніх. В загальному, на її думку, в кінці 2023 року було більше негативних
    новин та й загальна ситуація в країні виглядали потужньо невизначеною. Та вже в
    середині січня 2024 західні партнери України почали оголошувати нові пакети
    військової та фінансової допомоги. І хоча на передовій втішних новин не багато
    і внутрішніх проблем не стає менше, але готовність західних урядів допомагати
    зміцнює і підтримує всіх нас. «Останні новини про підтримку зі сторони
    європейської спільноти мають нас підбадьорити, в них ми можемо віднайти оту
    «зернину віри», яку часом втрачаємо, переглядаючи новини в Україні, але без
    якої нам не дійти до того бажаного дня російської капітуляції», – виділила
    в кінці авторка.


    На завершення було переглянуто коротку відео стрічку про жахіття війни. А
    далі присутні всі разом заспівали відому пісню «Ой у лузі червона калина», яка
    стала гімном українських військових. Цей пісенний шедевр став чудовим прикладом
    порозуміння без слів, на рівні сердець та емоцій, який завжди забезпечувало
    мистецтво, покликане врятувати світ. Пісня ще з часів Першої світової війни не
    втратила здатності запалювати співвітчизників своїм темпом та енергетикою, а
    серед європейців вже давно асоціюється зі стійкістю українського народу, яка
    вразила і продовжує вражати весь світ. Надіємось і віримо, що разом ми можемо
    не тільки жити та співати, але й врятуватись від руйнування та знищення нашого
    способу життя.

    (Авторка: Ольга Сенишин)

  • Українці в Бухаресті відзначили другу річницю повномасштабної війни в Україні

    Українці в Бухаресті відзначили другу річницю повномасштабної війни в Україні

    Етнічні українці Бухареста та переселенці з України зібралися 24 лютого в приміщенні філії СУРу, з нагоди другої річниці початку повномасштабної російської агресії. Вони вшанували пам’ять жертв війни хвилиною мовчання, запалили свічки, представили фотовиставку на тему «Болючі сліди війни в Україні», організували круглий стіл на тему «Втікачі від війни – свідчення українських переселенців».

    З цієї нагоди виступила театральна студія «Фаворіт» та хор українських переселенок «Вікторія/Перемога», що діють при Бухарестській філії СУРу. Учасники заходу переглянули відеозапис «Молоді українці Румунії підтримують Україну», реалізований Союзом української молоді Румунії. Присутні також дивились відеозапис українок-переселенок, які тимчасово проживають на території Румунії. Захід закінчився музично-поетичним концертом, на якому виступили румунський гітарист Траян Кірікуце та сім’я Кирило, а також дівчатка з України, які декламували українські вірші.

    ucra-bucuresti-manifestare.png

    Перший заступник голови Союзу українців Румунії Богдан Мойсей запросив присутніх тримати хвилину мовчання за тих, хто віддали своє життя на захист України, а потім звернувся до присутніх з наступним словом: «Сьогодні, 24 лютого, сповняються два роки від початку повномасштабного вторгнення в Україну російського агресора, що зазіхає на вистраждану поколіннями українців незалежність, якому вже десять років поспіль найкращі сини і дочки України відстоюють найдорожчою ціною. Український народ демонструючи безпрецедентну стійкість, згуртованість, єдність, мужність і, головне, незламну силу духу, платить кров’ю не лише за свою свободу і незалежність, а стоїть живим щитом між демократичними цінностями та навалою, яка несе лише смерть і розруху. Україна не тільки вистояла під жорстокими ударами ворога, але і кроком за кроком звільняє свої землі від російського окупанта. Протягом двох років український народ платить за право залишатися вільним високу ціну життями тисяч цивільних і військових, жінок і чоловіків, людей похило віку і дітей. Через війну мільйони українців, переважно жінки і діти були змушені залишити рідну домівку та виїхати за кордон. З першого дня повномасштабного російського вторгнення в Україну, Союз українців Румунії мобілізував всі доступні матеріальні, фінансові та людські ресурси, спрямовуючи їх на допомогу та підтримку материнської держави та героїчного українського народу. Ми щиро дякуємо румунському суспільству, яке простягнуло руку допомоги дружньому сусідньому народу, і закликаємо збільшувати зусилля та нарощувати підтримку України аж до повної її перемоги над ворогом. Віримо, що Україна здолає ворога, що український народ буде жити вільний в європейській країні. Слава Україні!»

    З цієї нагоди, голова Бухарестської філії СУРу Михайло Трайста представив газети та журнали, які видаються Союзом українців Румунії як українською, так і румунською мовами та спонукав учасників заходу взяти їх зі собою. Він подякував Румунії та румунам за надану допомогу українським переселенцям та запевнив, що СУР далі підтримуватиме українських переселенців та український народ.

    ucra-cristina-peremoha.png

    Акторка Христина Назарівна прибула до Румунії з Одеси та знайшла прихисток у Бухаресті, де почала співпрацювати з Бухарестською філією СУРу. Тепер Христина очолює театральну студію «Фаворіт» та хор українських переселенок «Вікторія/Перемога», що діють при Бухарестській філії СУРу. Христина виступила на заході з наступною промовою: «Я дуже рада бачити всіх, дякую за підтримку. Сьогодні для нас всіх дуже важливий день. Ми всі з вами знаємо, що наше серце воно і сміється і плаче одночасно. Ми тримаємось як ми вміємо і приймаємо рішення, які ми можемо приймати, і ми дуже сумуємо. В мене було таке почуття зранку коли я подумала, що я вже два роки живу з однією фразою: «Як ти там?» І це саме важливе тому що, навіть тут коли ми у безпеці, дуже багато людей там чекають нас друзі, наші захисники, мій брат, мій дядя. І я бажаю вам усім, щоб всі кого ви знаєте та любити були живі та здорові, це саме головне. І якби мені не було сумно, я розумію і дякую, що в мене це є, я ще нікого не втратила. Дякую всім за підтримку в Румунії, за те, що ми маємо тут захист, за те що наші діти мають своє дитинство, можуть співати, можуть жити, зростати, та за те що у мене є такий чудовий колектив дівчат, які стали для мене такі ж рідні як в Україні, і ми дружимо співаємо, працюємо разом. І те, що ми можемо тут говорити рідною мовою і відчувати себе у безпеці, це найцінніше, що ми маємо. Дякую всім з Румунії та України, які поєдналися сьогодні тут.»

    ucra-oksana-liutac.png

    Оксана Лютак прибула до Румунії з Івано-Франківщини 2022 року за контрактом зі Всесвітньою організацією охорони здоров’я, як культурний посередник. На заході, присвяченому другій річниці повномасштабної війни в Україні Оксана виступила з наступним зверненням: «З одного боку це важкий день, і в першу чергу я хочу подякувати Богу, нашим збройним силам за те, що вони тримають кордон, але з іншого боку цей день наблизив нас на два роки до перемоги. І, звичайно, ми дякуємо своїм охоронцям, але я хотіла б також подякувати українським жінкам, які зараз на своїх плечах тримають фронт, також підтримують наших захисників. Оскільки ми рухаємось далі, ми створили таку творчу майстерність, яка називається «Мрія», я би дуже хотіла подякувати румунському народові за те, що війна не вбила у нас наші мрії, і ми та наші діти маємо можливість мріяти. І закликаю вас сьогодні помріяти, заглянути в майбутнє, подивитися, що буде коли війна закінчиться, якими ми хотіли б бачити себе, якими ми хотіли б бачити наших дітей, якою ми хотіли б бачити Україну після перемоги. Я сьогодні зранку також помріяла, згадала своє рідне місто, згадала ті дороги, якими я ходила кожен день, помріяла про те, що би я хотіла щоби було у Бухаресті. У моєму місті була така ініціатива: сто багатих людей дали гроші й зробили таке кафе для молодих людей, де вони можуть прийти й реалізовувати свої таланти, там є бібліотека, там є зал де вони можуть виступати, і кожного року всі гроші, яке заторговує те кафе у центрі міста, даються на грантові проєкти, для того щоб ці діти могли жити та розвиватися. От, моя мрія, щоби у Бухаресті таке кафе було організоване для українських дітей і молоді, й щоб ті люди, які тут залишаться могли потім реалізовувати свої проєкти та мрії, та щоб наші мрії завжди збувалися.»

    ucra-fabian-popovici.png

    Радник СУРу та представник Союзу української молоді Румунії Фабіан Поповіч сказав: «Сьогодні виповнюються 730 днів від коли Володимир Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, найбільший напад на європейську країну з часів Другої світової війни. Після майже 80 років миру на європейському континенті, український народ платить своєю кров’ю за свою свободу, за свої цінності, за свою демократію. Ми повинні всі зрозуміти, що у цій боротьбі Україна не сама. В цій боротьбі всі українці всього світу, а не лише українці, це цілий світ, який вірить у демократичній цінності та в свободу всіх країн. Від першого дня війни, представники Союзу української Молоді Румунії були на пунктах пропуску через кордон з Україною, щоб допомогти переселенцям, яких я вважаю нашими братами та нашими сестрами. З першого дня Союзу української Молоді разом з Союзом українців Румунії доклали багато зусиль щодо інтегрування українців у румунське суспільство. Союз української молоді зробив проводив кампанію під назвою «Українська молодь підтримує Україну» і буде показаний такий відеокліп на екрані. Хай буде мир! Україна є сильна, Україна була, Україна є, та Україна буде! Слава Україні!»

    ucra-familia-kiril.png

    Слід уточнити, що в контексті дворіччя від початку російського вторгнення в Україну, 24 лютого 2024 року, Союз українців Румунії організував понад 20 заходів у всіх повітах країни, де має філії.

  • Міжнародний день рідної мови

    Міжнародний день рідної мови

    Мова – це найбільший скарб народу. Це саме той
    інструмент, який єднає людей однієї нації, робить їх єдиним цілим. Міжнародний
    день рідної мови відзначається щороку 21 лютого з метою сприяння культурному та
    мовному різноманіттю в усьому світі. Сьогодні ми представимо кілька думок про рідну українську мову вчителів, які викладають українську мову в Румунії, учнів та студентів, які старанно вивчають рідну мову
    та переселенки з Києва. Пролунають також українські пісні та вірші, присвячені рідній українській мові.

    Делія Мартіняк,
    вчителька української мови Сучавського коледжу імені Міхая Емінеску та
    Радівецької восьмирічної школи стверджує, що наш моральний обов’язок – берегти нашу рідну мову і продовжувати її:     «Рідна мова є
    найпотужнішим інструментом збереження та розвитку світової спадщини. Українська
    мова належить до найдавніших мов світу. Вона зачаровує своєю милозвучністю,
    довершеністю, здатністю виражати найтонші вияви думок і почуттів. Рідна мова -
    це більше, ніж спосіб спілкування, вона уособлює зв’язок з рідними місцями,
    родиною, друзями дитинства, нашим походженням. Наш моральний обов’язок -
    зберегти нашу рідну мову і продовжувати її. Наша
    здатність спілкуватися між собою по нашому. Для українців Румунії важливо зберегти рідну мову, яка є
    ключова в збереженні етнічної ідентичності. Знаючи дві мови, людина може
    розвивати як свою творчість, так і своє загальне бачення, відповіді та
    рішення знаходить набагато легше, пропонуючи більше варіантів. Люди, які
    розмовляють кількома мовами, мають кращу пам’ять, здатність вирішувати проблеми
    та критичне мислення, а також покращують концентрацію, виконують багато завдань
    одночасно та покращують навички слухання. Вони набагато легше виконують
    завдання та помічають зміни, ніж одномовні, і демонструють підвищену
    креативність і гнучкість. Якщо цього було недостатньо, оскільки ми старіємо,
    двомовність або багатомовність також допомагає запобігти розумовому старінню. Як море
    починається з річки, так українське слово – з писемності. Наше слово набирало
    сили на пергаментах Нестора-Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди,
    Івана Мазепи, поглиблювалось під пером Івана Котляревського, особливо Тараса
    Шевченка, удосконалювалося пізніше І. Нечуєм-Левицьким, П. Мирним, М.
    Коцюбинським, Л. Українкою та багатьма іншими видатними українцями. Володимир
    Сосюра пророчо мовив: «Без мови рідної й народу рідного нема». «Бережімо рідне
    слово, бо в ньому не тільки гомін лісів, переливи струмків, шепіт трав, а й
    високий дух пращурів!»

    ucra-delia-martineac.png




    Українська мова
    – одна з наймилозвучніших мов світу. Українські письменники, поети та
    композитори у своїх віршах й творах оспівують мову та бачать в ній надію на
    майбутнє. Закохана в музику Теодора Думбрави учениця Сучавського Національного
    коледжу імені Міхая Емінеску чудово виконує пісню «Українська мова» на слова
    Наталії Янчук, музика Василя Клименка.

    ucra-ana-soiman.png




    Анна
    Шойман, учениця XII-го класу Сучавського Національного коледжу імені
    Петру Рареша висловлює свою думку про рідну українську
    мову:     «Коли я думаю про рідну мову перше слово, яке спадає
    мені на думку це дім. Першою мовою, якою я говорила була українська, У дитячому
    садку я вивчила румунську, потім англійську коли я підросла, але найтісніший
    звязок я маю з рідною мовою. Моя бабуся розуміла тільки українську і ми завжди
    розмовляємо нею вдома. Батько нам казав, що кожна мова, яку ми знаємо це двері,
    які відкривають нові знання та можливості. І дійсно так, я дуже рада, що мала
    можливість брати участь у численних конкурсах, які можу сказати, що відіграли
    важливу роль у моєму розвитку, Я дуже пишаюся своїми результатами на олімпіадах
    з української мови та вдячна за всю підтримку, яку я отримала. Вважаю, що
    важливим фактором моїх досягнень є любов до рідної мови, яку мені дарували з
    дитинства. Я вірю, що мова, якою ми розмовляємо з того моменту як починаємо
    говорити, залишає свій слід на нашу особливість. Вона дає нам історію нашого народу
    та наближає нас до коріння, об’єднує нас як людей. Українська мова така мелодійна,
    красива, солодка ніби просякнута медом. Ми повинні пишатися нею і передавати її
    нашим дітям.»




    Петронела Пердей, учениця X-го класу Серетського
    технічного коледжу імені Лацку Воде виконує вірш про українську мову Людмили
    Ларіонови, в якому спонукають всіх вивчати та любити рідну мову.




    ucra-maria-papariga.png

    Директорка Восьмирічної школи Вишівської долини Марамороського повіту Марія Папарига розповідає про те як
    учні відносяться до вивчення та збереження рідної української мови та про захід, організований у селі з нагоди Міжнародного дня рідної мови    : «Доброго дня
    всім слухачам! Спочатку можу сказати, що в нашому селі головну роль має кожна
    сім’я, яка навчає своїх дітей розмовляти українською ще змалку, а потім
    продовжує школа вже з дошкільнятами. В нашій школі з п’яти груп дошкільнят
    чотири є з викладанням українською мовою. Також у кожному класі учні вивчають
    українську рідну мову як предмет, але у нас є також класи з викладанням
    українською мовою. Наші викладачі української мови можуть гордитися тим, що
    учні не лише вивчають українську мову як рідну мову, а також беруть участь на
    олімпіаді з української мови, де отримають гарні премії. Так наприклад
    минулого шкільного року сім учнів V-VIII класів отримали гарні результати на Національній
    олімпіаді з української мови. Дозвольте сказати їхні ім’я тому що вони наша
    гордість: Марусія Доброцька V-го класу отримала третю премію, Аліна Пітуляк шостого класу – другу премію, із VII-го класу перші три місця були зайняті
    наступними ученицями: Флоріка Юркуц, Сонія Пупшанюк та Анкуца Бочкорек, а з VIII-го класу перші два місця зайняли Сабріна Бойчук та Лоредана Пітуляк. Я не
    уточнюю це щоб дуже похвалити наших дітей, хоча вони цього заслужили, але
    підкреслюю це тому що щоб всі знали, що у нашому селі, в нашій школі українська
    мова є дуже, дуже добре збережена, українською мовою говорять діти між собою в
    школі, говорять між собою коли вони зустрічаються на дорозі коли проводять разом вільний
    час або коли вони роблять різні проєкти, різні події. Хочу також відмітити, що
    ці олімпіади та інші конкурси, які мають зв’язок з українською мовою, фінансово підтримувані Союзом українців Румунії, представникам, яким я дуже
    дякую з цієї нагоди. Далі хочу підкреслити значну роль церкви у просуванні
    української рідної мови. Цього року, в партнерстві з Українською православною
    церквою «Зіслання Святого Духа» із нашого села, учні провели цікавий проєкт,
    який включав відвідування церкви і побачення церковних книжок за якими наші
    священники служили Святу Літургію впродовж років. Отець
    Михайло Сакалош цікаво розповів дітям про перехід служіння з старослов’янської
    мови на українську. Діти були дуже зацікавлені цим заходом. Інша їх роль у
    цьому проєкті полягала в тому, щоб вони знайшли у своїх домах, у власних
    бібліотеках старі книжки, молитовники за якими їхні родичі, бабусі і дідусі
    молилися. І хочу сказати, що ми насправді багаті, тому що діти знайшли у
    своїх бібліотеках книжки з 1893 року, 1895 року, 1902 року. Отож можна побачити
    як церква, як молитва мала і має значну роль у збереженні української рідної
    мови. Хочу подякувати також отцеві Михайлові Сакалошу, тому що він відкритий для таких заходах, які приближають школу до
    церкви, а також колегам, які підбадьорують наших учнів щоб не забували рідну
    українську мову. І хочу закінчити словами великого українського поета
    Тараса Шевченка: «Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й
    свого не цурайтесь!»

    ucra-ziua-lb-ucr-mm.png




    Учениця VIII-го класу Восьмирічної
    школи Вишівської долини Флоріка Юркуц старанно вивчає рідну українську мову, а
    результат її праці не змушує на себе чекати    : «Я брала участь на національному етапі
    Олімпіади рідної української мови та літератури і пишаюся тим, що мені вдалося зайняти добре
    місце. Ми отримали гарних нагород, такі як табори, де ми провели цінні моменти
    з гарними людьми та багато грошових нагород, які заохочують нас виступати і пишатися
    тим, що ми належимо українській меншині. Хочу відмітити той факт, що СУР думав
    про наші потреби і підтримував нас кожного разу коли ми показували світові, що
    у нашій країні є прекрасна меншина. Я пишаюся тим, що знаю українську мову і
    говорю нею з любов’ю в серці.


    Марусія
    Доброцька, учениця VI-го класу теж з Вишівської долини декламує вірш «Рідна
    мова» Оксани Забужко. Марусія каже: «Солов’їну, барвінкову,/Колосисту – на віки
    – /Українську рідну мову/ В дар мені дали батьки. /Берегти її, плекати/ Буду
    всюди й повсякчас, /Бо ж єдина – так, як мати, /Мова в кожного із нас!»

    ucra-violeta-manzur.png




    Віолета
    Манзур, вчителька української мови Теоретичного Ліцею імені Юлії Хашдеу міста
    Лугож розповідає про роль рідної мови та про те як відбувся захід, присвячений цьому святу в Лугожі:     «Я вважаю, що
    рідна мова – найбільше багатство нації та її найцінніший скарб. Кожна мова унікальна
    і неповторна, але українська мова – одна з найяскравіших мов у світі. Найкраща
    мова – це моя рідна мова. Для мене українська мова це не тільки засіб
    спілкування. Я знаю, що її треба берегти, для того щоб не забувати минуле та
    мати щасливе майбутнє. Тому я хочу її підтримувати та плекати для майбутніх
    поколінь. Для цього в нашій школі організуємо різні події, наприклад цього року
    20 лютого відбулася подія «Міжнародний день рідної мови», в якій взяли участь учні з усіх шкіл Тіміського повіту, які вивчають українську мову, а також всі директори цих шкіл. Подія відбулась успішно. Були присутні й голова Тіміської філії СУРу та шкільний інспектор української мови Марія Сабо Кондрей,
    перші заступники голови Сорін Шпілька, Василь Дрозд та Міхаела
    Бумбук, культурний радник Василь Білан, директори ліцею
    Анда Урсулеску-Лунгу та Гораціо Сучу та всі викладачі української мови. Художня
    програма включала пісні про рідну мову та декламування віршів. Взяли участь
    учні шкіл Штюка, Пєтроаса Маре, Бирна, Дарова, Бетхаузен, Школи № 4, Музичної Школи з Лугожа, а також Теоретичного
    Ліцеї ім. Юлії Хашдеу. Особлива подяка була висловлена СУРу, який фінансово
    підтримував проведення нашого культурного заходу.»

    ucra-ziua-lb-ucr-tm.png








    Анна Хащар учениця IX-го класу Теоретичного
    ліцею імені Юлії Хашдеу міста Лугож, яка отримала стипендію завдяки здобутим результатам на конкурсах та олімпіаді з
    української рідної мови, ствердила    : «Я люблю українську мову. Мати і батько
    навчили мене розмовляти українською, коли я була ще мала. Тепер я вчуся в
    українській секції Ліцею імені Юлії Хашдеу в місті Лугож. Наша рідна
    українська мова дуже гарна і мелодійна. Люблю співати українські пісні, також
    люблю брати участь у конкурсах та олімпіаді з української мови. І оскільки
    минулого року отримала багато премій, цього року маю степендію.»

    ucra-jessica-bilcec.png






    Студентка третього курсу Клузького філологічного факультету Джессіка
    Білчек говорить про обов’язок і переваги вивчення української
    рідної мови    : «Рідна мова для мене не просто мова моїх батьків, якою
    я вперше заговорила. Рідна мова – це щось більше, це мова серця, тому що я нею
    думаю і насправді відчуваю. Я бачу великий плюс у тому що знаю українську мову,
    оскільки можна сказати що мова окреслює умовне коло навколо кожної нації і коли
    ми вивчаємо іншу мову, ми маємо можливість увійти в інше коло, в інше життя, в
    інше мислення. Увійшовши у коло українського народу можна багато чого цікавого
    дізнатися. Я вважаю що разом з любов’ю до рідної мови повинна з’явитися і любов
    до читання, в моєму випадку саме так сталося і можу сказати що книжки прочитані
    українською мовою сильно вплинули на мене. А також завдяки рідній мові я
    впізнала нових людей, з якими співпрацювала у різних сферах життя, з ними я
    дуже зблизилась і це мені ще раз доказало що мова, насправді, єднає. Оскільки
    люблю свою рідну мову, українську, я поступила на українське відділення Клузького філологічного факультету. Тут насправді можу вдосконалити свої знання і вже
    бачу багато перспектив для майбутнього завдяки тому, що знаю українську мову.»




    Пані
    Наталія Логін з Києва прибула до міста Клуж-Напока 2022 року після початку
    вторгнення російських військ в Україну. Вона рада, що в Румунії зустріла
    українську громаду. З нагоди Міжнародного дня рідної мови пані Наталія сказала,
    що означає для неї українська рідна мова    : «Мова для мене
    не просто слова і не просто звуки. Українська мова для мене це ключ для пізнання світу,
    генетичний код мого роду і всіх українців, які живуть в Україні або ж перебувають в інших країнах світу. Перефразовуючи слова
    однієї пісні можу сказати, що «Без вітру не родить жито, Без вітру вода не шумить.» «Без
    мови не можна жити. Без мови не можна любить.» Як приємно було почути
    українську мову, українське слово тут, в Румунії, коли довелось залишити Київ,
    а ще приємніше було довідатись, що в Румунії етнічні українці вивчають
    українську мову в школах, в університетах, підтримують традиції та звичаї
    українського народу та об’єднані в Союзі українців Румунії. Українська мова
    об’єднує більше 62 мільйонів українців за кордоном. Українська мова це сила, це
    воля, це пісня, це слава.»