Category: Світ культури

Три постановки Національного
радіотеатру Румунського товариства радіомовлення були номіновані на премії
UNITER (Театральної спілки Румунії) у категорії «Найкраща радіопостановка». Йде мова про вистави «Століття
румунського театру в Кишиневі – Помста забороненої пам’яті» за сценарієм
Мар’яни Ончяну, Поліцейські історії (перший сезон) – радіодраматизація Міхні
Келару та «Справа Тудора Владіміреску» – радіо сценарій Гавриїла Пінті.

Гавриїл Пінте є випускником Факультету
театрального мистецтва в місті Тиргу-Муреш та Факультету режисури Національного
університету театру і кіно імені Йона Луки Караджали в місті Бухарест. Він здійснив постановки вистав у театрах наступних міст: Бухарест,
Сату-Маре, Плоєшть, Бая-Маре, Тулча, Меркуря-Чук, Джурджу, Сібіу,
Констанца, Орадя, Тімішоара. Від 1999 року до сьогодні він працює художнім
керівником редакції театру Румунського товариства радіомовлення та здійснив
кілька радіовистав. Він отримав багато нагород за режисуру, серед яких: Премії
UNITER за радіовистави у 2OO2, 2OO3 та 2O11 роках. Гавриїл Пінте здійснив радіовистави
про життя і творчість багатьох письменників: «Трамвай названий Попеску про життя
і творчість поета Крістіана Попеску (вистава, що мала місце в Бухаресті та
Сібіу, а також в трамваї), «Спокуса Чоран» про життя і творчість Еміля
Чорана, «Путівник про повернене дитинство» про життя Андрея Кодреску,
«Подорож» про Константіна Абилуце, «Останні будуть останніми» про Йоана Ес.
Поп.

Остання радіовистава, реалізована Гавриїлом Пінте «Справа Тудора Владіміреску» стосується особистості Тудора Владіміреску,
який народився у 1780 році. Тудор Владіміреску був володарем Валахії та лідером
Революції від 1821 року, однієї з подій, які поклали початки процесу
національного відродження Румунії. У 1821 році під заголовком «Вимоги румунського
народу» Тудор Владіміреску оприлюднив програму революції, яка передбачала,
насамперед, невтручання іноземних держав у внутрішні справи країни та
проведення реформ. Це вважається першим
конституційним документом на румунських землях. «Іноді Владіміреску був
ідеалізований. Ми не мали наміру робити жалюгідну виставу, та будь-яка пародійна думка, будь-які засоби висміяти великого
пандура була далеко від нас. Нас цікавив герой, який, перш за все, був людиною. Людина, яка зіграла велику історичну роль і стала національним героєм.
Сценарій виявляє аспекти суспільного життя Владіміреску, які переплітаються з
аспектами його приватного життя.»

Режисер Гавриїл Пінте коротко
пояснює свої наміри щодо радіовистави «Справа Тудора Владіміреску»: «Радіовиставі
передувала сценічна версія, тому що спочатку вистава була здійснена на
острові, біля в’їзду в місто Тиргу-Жіу. Вистава була представлена вночі, а музика
була забезпечена гуртом Бучум, очолений Анді Думітреску. Все відбувалося
наживо, я міг би назвати цю виставу рок-спектаклем. Музика гурту Бучум мені здавалася
доречною, тому що рок – це бунтарська, революційна музика, такою
як була й історична постать Тудора Владіміреску. У виставі зіграли 60 акторів, і
після цієї вистави ми вирішили зробити й радіовиставу. Зрозуміло, що ​​для
радіовистави ми не змогли забезпечити 60 виконавців, але записи були зроблені
спеціально для радіовистави. Так само, сценарій був задуманий з урахуванням
специфіки та суворості радіо, а записи були зроблені в приміщенні театру в місті Тиргу-Жіу.
Я радий, що ця вистава має й радіоверсію, тому що вона дуже важлива для мене, а також для театру міста Тиргу-Жіу, і я дякую акторам за цю надзвичайну
співпрацю. Я хочу додати, що трупа акторів драматичного театру імені Ельвіри
Годяну з Тиргу-Жіу очолена Косміном Брегуце, чудовою людиною, абсолютно нетиповим для румунського театру режисер. Радіосценарій а також сценічний
сценарій не нагадують про кліше, які часто складають імідж Тудора Владіміреску,
а про античну трагедію, шекспірівську драму з деякими сюрреалістичними
акцентами.»

У виставі режисера Гавриїла Пінте з
нагоди 200-річчя від Революції Тудора Владіміреску, реалізована у співпраці з
Драматичним театром імені Ельвіри Годяну з міста Тиргу-Жіу, грають серед інших наступні актори:
Міхай Радуля, Оана Марінеску, Космін Брегуце, Еуджен Тіту, Меделіна Чобенук,
Моніка Стефку, Джорджіана Енаке, Корнелія Дякону, Аделіна Пуздря, Лумініца
Шороп.

У палаці
«Дачія-Румунія» в Старому центрі Бухареста проходить 9-й випуск відомої
культурно-мистецької події «Арт-сафарі». «Арт-сафарі» вже сформував свою
аудиторію з усієї Румунії та з усього світу, вважаючись однією з найбільших
мистецьких подій у Східній Європі. Сучасність зустрічається із класикою, сучасним, ретро-стилем,
авангардом, творами та відомими артистами
– приблизно
так можна
описати цьогорічне видання.

Про виставку розповідає директорка «Арт-Сафарі» Іоана Чокан: «9-й випуск Art Safari має п’ять виставкових
павільйонів, які можна відвідати протягом трьох місяців. Після цього ми зробимо невелику
перерву, під час цієї перерви, звісно, ​​міняємо виставки і 21 вересня
відкриємо двері 10-ого випуску, ювілейного, що також триватиме три місяці. Цього року у нас шість місяців виставок, по три місяці кожна, і відвідувачі
зможуть побачити всі види мистецтва. Назви п’яти виставкових
павільйонів наступні: «Ірина Драгомір», павільйон сучасного мистецтва, вперше
присвячений молодій художниці. Ми називаємо її суперзіркою сучасного мистецтва,
яка створила дуже веселі роботи в яскравих кольорах. Насправді виставка, чиїм
куратором є Александру Радван, називається «Червоний, жовтий і синій», і ця
виставка дуже жвава, дуже молода, натхненна американським поп-арт, з безліччю
автопортретів, але також із персонажами створеними Іриною Драгомір. Другий павільйон
належить теж сучасному мистецтву, твори привезені з Німеччини і підписана
Барбарою Клемм, однією з найважливіших фотографів у світі, зі вражаючою понад
70-тирічною кар’єрою. Роботи, привезені спеціально з Німеччини, – це чорно-білі
фотографії, історичні фотографії, здійснені під час знесення Берлінської стіни,
а також фотографії із суперзірками, такими як Мадонна, Альфред Хічкок чи Енді
Ворхол, а також фотографії художниці Барбари Клемм, зроблені під час її двох
візитів до Румунії в 70-х і 90-х роках. Теж до плану міжнародної дружби
належить і наш третій виставковий павільйон, чия половина прибула з Ізраїлю, а
інші половина з Румунії. Виставка присвячена Марчелу Янку. Ця важлива виставка
представляє Марчела Янку як архітектора, так і Марчела Янку як візуального митця.
У цьому павільйоні також міститься найдорожчий з фінансової точки зору твір в
Art Safari. Йдеться про твір, який належить Національному музею мистецтв
Румунії і має вартість 300.000 євро. Моя улюблена виставка, яка прибула до нас
з Іспанії за допомогою Посольства Іспанії та Інституту Сервантеса, присвячена
двом особистостям універсального мистецтва ХХ століття – Пабло Пікассо та
Сальвадору Далі. Вони присутні в Бухаресті через графічні твори, які
представляють сценографію для їхнього співвітчизника Мануеля де Фальї для
сценографії балету «Капелюх із трьома кутами». Спадщина Румунії
представлена ​​роботами художника Теодора Амана. Ретроспективна виставка
підписана Еленою Оларіу і створена у партнерстві з Бухарестським муніципальним
музеєм, і представить великого художника Теодора Амана публіці дещо іншим
чином, тому що ми починаємо виставку зі сцен балу, дуже модних сцен XIX століття.
Отже, це силовий марафон, який триває вночі, тому що Art Safari закриває свої
двері о 21:00 годині, щоб знову відкрити їх о 22:00, аби прийняти відвідувачів,
які бажають користуватися нічним туром у супроводі гіда.»

Згадаймо, що Марчел Янку (1895-1984 рр.) був відомим
румунсько-ізраїльським художником, архітектором та есеїстом єврейського
походження. У 1917 році він закінчив Цюріхську академію архітектури. Навчався живопису у великого
румунського художника Йосифа Ісера і був одним із ініціаторів мистецького руху Дада. Йоана Чокан також
розповіла нам про партнерство в Art Safari 2022, партнерства, які традиційно продовжуються, або які зараз знаходиться
на початку: «Нашим надійним і
вже традиційним партнером є Бухарестський муніципальний музей. Ми разом організували вже дві виставки. Слухачі напевно
пам’ятають минулорічну виставку із Постоялого двору Габровень ArCuB Inn, під назваю «Зваба
і тріумф мистецтва», із творами, які належать спадщині Бухарестського муніципального музею. Зараз ми знаходимося при другій розширеній співпраці з цим музеєм завдяки його директору Адріану Мажуру. Цьогорічна виставка включає розширене
партнерство з 16 музеями Румунії. Це партнерство надзвичайно важливе, співпраця
між музеями є тією, що
насправді створює великі виставки відновлення чи великі ретроспективні
виставки, такі як
цьогорічна виставка присвячена художнику Теодору Аману.»

З травня по червня 2022 року в Національному музеї румунського селянина проходить спільна виставка сучасного
мистецтва – «Кругова традиція. Пов’язана з природою». Це зустріч між відомими сучасними митцями і традиційними ремісниками, які зберігають стародавні ремесла. Це поєднання інновацій,
технологій, мистецтва та ремесел.

Ми провели розмову з менеджером музею Вірджілом
Ніцулеску про концепцію виставки, про митців і ремісників та, не в останню
чергу, про коротку історію проєкту. Ось, що він сказав: «Це дещо інша концепція, ніж те, що відбувається зазвичай в нашому музеї. Ця концепція була натхнена проєктом, розпочатим в 2017 році під назвою «Румунія творчих
традицій», якого запропонували колишні менеджери Вінтіле Міхайлеску та
Теодор Фролу. Ця ініціатива намагалася об’єднати сучасних митців, які
приділяють особливу увагу традиційній румунській культурі. Виставка
«Кругова традиція» почалася з майстерню, в якій разом
працює в музеї група, до складу якої входять 6 сучасних митців та 6 румунських майстрів-ремісників. Митцями є Теодор
Граур, Мірча Кантор, Маріус Алексе (Бін), Ола Дьярфас, Вірджіл Скріпкаріу та Дан
Везентан. Кожен
з них працює з ремісником. Йде мова про наступні ремісники: Віорел Георге, Тенасе Бурнар, Адріан Міхаю, Мелінда-Марія Ондраш, Чаба Балінт та Чаба
Рац. Це гончарі, ремісники з обробки текстилю, шкіри, дерева, які зберігають румунські ремесла, передані з покоління в покоління. І я думаю, що йде мова зокрема
про обмін досвідом, тому що вони вчаться у сучасних митців деяким новим
технікам чи деяким новим ідеям, які циркулюють у сучасному мистецтві в Румунії,
але, звичайно, важливим є передача знання від цих ремісників сучасним митцям, які дуже зацікавлені у використанні традиційної тематики у своєму мистецтві.
Є митці, які усвідомлюють, що вони не можуть бути оригінальними або що важче
бути оригінальним і проявити себе на міжнародному рівні, якщо не починаєш від того,
що є специфічним громаді, де ти народився.»

Один із
співорганізаторів та один із ініціаторів проєкту «Румунія творчих традицій»
2017 року, проєкту, що став основою нинішньої виставки «Кругова традиція»,
архітектор та підприємець креативних індустрій Теодор Фролу розповів нам про
майстер-класи виставки, про залучення сучасних митців та ремісників і про
тонку лінію, що відокремлює візуального митця від традиційного ремісника.
Теодор Фролу: «Тут були відкриті майстерні для митців та ремісників, але багато з них працюють
разом уже багато років, і наша мета – показати, наскільки сучасним і актуальним
є традиційне ремесло і як його можуть трансформувати сучасні митці у твори
мистецтва високого рівня. І як їхні роботи можуть дістатися до приватних чи особистих
колекцій, і тут я говорю, зокрема про Мірчу Кантора, Теодора Граура, Дана
Везентана, Олаха Дьярфаса та Вірджіла Скріпкаріу. Вони є художниками, які так
чи інакше черпають свої творчі ресурси з традиційного ремесла. І не останнє, хочу
згадати про Маріуса Алексе (Біна), члена гурту Підкарпати
(Subcarpați), який вже використовує народний інструмент «кавал». Нещодавно
вони створили «Культурний центр Підкарпати», та можна побачити, як кожен із них
по-своєму намагається через сучасні твори мистецтва, які вони пропонують, засвідчити цінність цих людей. Бо, власне,
тут можна зустріти ремісника, який є водночас митцем, та митця, який є також ремісником та дуже хорошим майстром. Тому що митці, по суті, є й сучасні ремісники, оскільки
вони працюють безпосередньо з матеріалом, вони працюють з різними техніками і
дуже добре роблять все своїми руками, своїм розумом та уявою.»

Під час відвідання виставки Кругова традиція в Національному музеї румунського селянина нам вдалося поспілкуватися з
Мірчею Кантором, румунським візуальним митцем, який живе і
працює в Парижі, одним із найважливіших представників румунського сучасного
мистецтва і не тільки, лауреатом премії «Марселя Дюшана» у 2011 році на Паризькому міжнародному ярмарку сучасного мистецтва.
Кантор розповів нам про те, яке місце посідає традиційне мистецтво у його
власній роботі та про його постійну співпрацю з ремісниками: «Мені
здається, що це унікальний момент в історії музею, співпраця між ремісниками
та митцями. Але для мене це природний процес, а саме працювати з ремісниками та
визнавати їхній внесок у моє мистецтво, віддати їм належне і визнати, що праця з ремісником має бути нормальним процесом, тому що ми можемо таким чином лише виграти. Йде мова про взаємну
підтримку, взаємне визнання і розуміння, з професійної та фінансової точок зору, все це має бути природним шляхом розвитку і
може лише нас збагачувати, збагачувати громадськість, заохочувати цих людей,
які хотіли б співпрацювати з ремісниками. Зрозумліо,
далі можна виховувати громадськість у цьому сенсі, наприклад дітей у школах за
допомогою дуже добрих освітніх програм Міністерства освіти. Діти за фінансової підтримки Міністерства могли б вчитися цим ремеслам, робите
це із задоволення, але також щоб заробити. Цими ремеслами можна заробляти на життя. І тоді я думаю, що це створило б
довготривалий ефект доміно, який буде позитивним для всіх, тобто для митців та ремісників, для суспільства, для освіти, і це буде йти лише на
висхідну лінію.»

Цими днями у місті Клуж-Напоці, що на північному заході країни, у Центрі міської культури відбувся захід, на який організатори запросили дітей та молодих людей з
малозабезпечених сімей,
а також румунські видавничі будинки та румунських письменників. Йдеться про
Європейський день книги.

Що саме припускає цей
захід і в чому його суть розповіла директорка видавництва «Signatura» та організаторка цього заходу в Румунії Б’янка Мереуце: «У рамках Європейського дня книги ми прагнемо залучити
молоде покоління до
читання книг, зробити це так, щоб молодим людям було
цікаво та приємно, надавши їм можливість побачити у книзі альтернативу до
безлічі привабливих стимулів, з якими вони стикаються у повсякденному житті.
Європейський день книги був ініційований в Австрії, його запустили
наші австрійські партнери. Цей проєкт фінансується коштами програми «Ерасмус+»
та проводиться у п’ятьох країнах. Завдяки цьому проєкту, молоді люди з вразливих
верств населення, з обмеженим доступом до культурних заходів та книг, мають можливість зустрітися з авторами, ознайомитися
зі світом книг та освіти, а також зі своїми однолітками з
благополучніших сімей, щоб порадіти проведеному разом часу, відчути задоволення від
спільного читання, єднання за книгою. Проєкт відбувається у чотирьох
європейських країнах, а п’ята є координатором усієї програми. Ініціатором
Європейського дня книги є Австрія. 27 квітня захід пройшов в Румунії, а у
травні відбудеться у Швеції. Низка зустрічей у рамках цього проєкту завершиться у листопаді, у німецькому
місті Бонні. Європейський день книги задуманий головним чином для молоді.»

Європейський день книги проводився цього року вперше. Участь у заході була безкоштовна, він відкритий для широкого загалу. Які цілі поставили перед собою його ініціатори? Що саме він припускає? Відповідає Б’янка Мереуце: «Європейський день книги
ставить перед собою завдання наблизити молодих людей до читання книг; як молодих
людей з вразливих верств населення, так і молодих людей, з вільним доступом до
книг, освіти, з матеріальними можливостями, що дозволяє легше пізнавати світ.
До початку заходів з молодими людьми з вразливих верств населення ми провели
серію майстер-класів з творчого письма та серію майстер-класів у галузі
мистецтва, в результаті яких вони створили літературні твори, які будуть
виставлені на майбутніх заходах. Таким чином, ми спробували довести їм, що
читання, книги та творчість доступні кожному. Кожен із нас може бути
креативним. Кожен із нас здатний творити, але в основі творчості лежать спільні
знання, тобто культура та освіта. 27 квітня об 11.30 ми відкрили свої двері для молодих людей і дорослих у Центрі міської культури, де спробували привернути їхню увагу різними творчими заходами, сфокусованими на книзі, які, як ми
сподіваємося, подарували
їм гарний настрій. Молодим людям необхідно бачити не лише
прості рішення, які одразу задовольняють якісь потреби, а й довгострокову
перспективу. Це обіцянка освіченості, яка будується повільно, крок за кроком,
але яка дійсно створює людину, справжню, повноцінну, обізнану, автономну
людину, яка спирається на міцну основу прочитаних книг.»

Наприкінці нашої розмови організаторка Європейського дня книги в Румунії Б’янка Мереуце поділилася з нами
надіями, пов’язаними з майбутнім цього проєкту: «Ми
хочемо перетворити Європейський день книги на регулярний захід. Хочемо, щоб
Європейський день книги охопив широку публіку в усіх регіонах країни. Це дуже важливо для нас. Отже, ми
сподіваємося, що Європейський день книги розвиватиметься і, що перш за все він
залишить відбиток у серцях, душах та розумах тих, хто зараз приїжджає до Клужу, хто
згадуватиме ці заходи та зрозуміє важливість щоденного читання.»

Слід додати, що з 2022 року 15 лютого у Румунії відзначається Національний день читання. Причиною його запровадження став той факт, що, як свідчить
статистика, румуни
читають менше 5 хвилин на день і в середньому не більше однієї книги на рік. У
країні, де менше 10% громадян купляють приблизно одну
книгу на рік, школа відіграє вкрай важливу роль у просуванні читання, здавалося
б, застарілого заняття, щоб врятувати нас від поверхового світу, в якому ми не
замислюючись, клацаємо або свайпаємо по екрану. Читання створює глибокі та
стійкі зв’язки у свідомості дітей та дорослих, стверджують у Міністерстві освіти Румунії, яке змінило шкільний розклад уроків, щоб, незалежно від передбаченої
навчальної дисципліни, об 11 та 14 годині вчителі вводили в урок момент читання
для всіх, від дошкільнят до старшокласників. Вчителі рекомендували всім
принести до школи улюблену книгу або взяти книгу у шкільній бібліотеці та читати
з неї індивідуально або у невеликих групах протягом 15 хвилин. Метою заходу
було перетворення читання на щоденну звичку.

Протягом поточного року Муніципальним музеєм Бухареста буде організовано кілька
виставок живопису, скульптури та гравюри, які висвітлюють величезну спадщину цього закладу та Бухарестської художньої
галереї. До уваги публіки будуть представлені будинки-майстерні художників, а також колекції
костюмів, рідкісних документів, народної творчості та фотографій зі старого Бухареста. Основи цього музею були
закладені в результаті рішення
Комунальної ради Бухарестської ратуші з
кінця червня 1921 року, яким було
запропоновано створити комунальний музей. У 1956 році музей був організований в палаці Шуцу (історична пам’ятка, що датується 1834 роком), а в 1959 році
Бухарестський музей історії м. Бухарест
знову був відкритий для широкої публіки.
Після об’єднання історичного та мистецького відділів зародився Музей історії та
мистецтва м. Бухарест, а 15 років потому, у 1999 році, установа знову отримала стару назву – Муніципальний музей м. Бухарест. Нині ця установа налічує 14 музеїв, колекцій і
меморіальних будинків.

Один із цих музеїв, Музей імені Теодора Амана, чекає на своїх глядачів у ході нової тимчасової виставки, що відкриється 7
квітня і буде доступною до березня 2023 року. З 27
травня,у музеї Фредеріка Шторка та Сесілії Куцеску Шторк буде відкрито виставку «Від мису Каліакра до Балчика. Образотворчий маршрут». Про ці виставки, які незабаром
відкриються в Бухарестському
муніципальному музеї, розповість Елена
Оларіу, заступник директора Відділу мистецтва,
реставрації та консервації музею: «Музей імені Теодора Амана – один з найкрасивіших
музеїв столиці, тут знаходиться колекція художника
Теодора Амана. Це був домом художника. Запрошую тих, хто його ніколи не відвідав, не упустити цю можливість, будинок
прекрасний. Це старий будинок, який ми відреставрували, намагаючись зберегти його інтер’єр так, як він виглядав за життя художника. Окрім
постійної виставки, у квітні ми плануємо відкрити виставку під назвою «Аман під відкритим небом». Це
означає, що ми виставимо
особливо ті роботи, які художник намалював на природі. Це тема, що дає можливість любителям живопису побачити сади, які намалював Теодор
Аман. У травні у нас буде ще одна не менш цікава виставка в музеї Фредеріка
Шторка та Сесілії
Куцеску Шторк. Художниця Сесілія Куцеску Шторк часто їздила до Балчика, де
познайомилася з королевою Румунії Марією, з якою у неї були тісні дружні
стосунки. Таким чином, на виставці будуть представлені роботи Сесілії Куцеску
Шторк, натхненні цими місцями. Це буде мистецька подорож, ми побачимо інтер’єр
будинку, з деякими унікальними роботами з дому родини Шторків, сподіваємося, що
це буде цікава виставка. Власне, ми щороку організовуємо невеликі виставки в
Музеї Шторк, а
цього разу вирішили звернути увагу і на Балчик.»

Наприкінці квітня в палаці Шуцу відкриється
виставка «Княжі документи фанаріотів із колекції Бухарестського муніципального музею», а з 18 травня у цьому ж будинку пройде
виставка «Румунські князівства. Пейзажі в європейській гравюрі XIX століття». Ця
виставка ґрунтується на спадщині колекції друкованих творів і гравюр столичного
муніципального музею та має на меті
познайомити відвідувача з румунським всесвітом XIX століття. Буде виставлено
понад 50 творів, які зображують Румунські
князівства в іноземних гравюрах, з наголосом на елементах міської чи сільської архітектури. У серпні відкриються
дві виставки: серія «Пожертви та донори – пожертвування Іоани Габріели
та Александра Бельдімана» (у палаці Шуцу) та «Під знаком
королівства: Фотографії молодої принцеси» (у музеї Ніколає Мінович). Елена Оларіу,
заступник директора Відділу мистецтва, реставрації та консервації Бухарестського муніципального музею, розповіла нам про виставку, заплановану на вересень
у палаці Шуцу, «Сім’я, віра і дім художника Георге Таттареску»: «Це
буде виставка, присвячена дому Георге Таттареску, тому ми виставимо багато
предметів з цього будинку. Це відреставровані предмети, і це завдяки моїм колегам, яким
вдалося відновити значну частину спадщини Меморіального дому Георге Таттареску. Я маю на увазі як предмети, так і картини. Ми виставимо кераміку, ікони, книги, предмети, що належали митцю, кілька його картин. Вони будуть представлені вперше.
Мабуть, мало хто знає, що більшість експонатів проходить через реставраційні
лабораторії, де працюють наші колеги, які виконують роботу, менш відому
публіці, але яку ми намагаємося донести до уваги через такі виставки.»

У вересні та жовтні Бухарестський муніципальний музей на своїх виставках представить твори трьох
скульпторів: Елени Сурду Стенеску, Генрієтти Чіхоскі та Дойни Ліє.

У Клуж-Напоці українська громада продовжує проводити заздалегідь сплановані події, які спрямовані на поглиблення і поширення знань про видатних діячів української культури та історії, не дивлячись на час, сповнений тривог і справжніх трагедій. Відтак, 19 березня в місцевому осередку Союзу українців Румунії відбулося святкування 208 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка (1814–1861) – українського поета і художника, класика української літератури, а також непохитного борця за державну незалежність та політичну самостійність України, за повне визволення українського народу.

Цю щорічну подію і цього разу було організовано Союзом українців Румунії у співпраці з відділом української мови та літератури при департаменті словянистики на факультеті іноземних мов Клузького Університету імені Бабеша-Бойоя. Пан Іоан Гербіл – голова клузької філії СУР і ведучий події – на відкритті запропонував вшанувати память загиблих під час бойових дій, які розвернула загарбницька російська армія на українських землях, хвилиною мовчання. «…Кожного року ми вшановуємо пам’ять Тараса Григоровича Шевченка – велику постать всієї української культури, не лише літератури. Беручи до уваги те, що відбувається в Україні, я підготував доповідь «Патріотичні мотиви в творчості Шевченка». Мабуть всі знаєте його патріотичні твори, але зараз є той час, коли їх варто знову пригадати», – розпочав свій виступ Йоан Гербіл.

Підкреслюючи велич постаті українського геніального творця, доповідач сказав: «Сьогодні просто неможливо уявити українську літературу, культуру та історію без творчого доробку великого Кобзаря. Його ліричні твори геніальні, а картини – шедеври українського мистецтва й не лише, бо Тарас Григорович Шевченко займає найпочесніше місце в світовій літературі і образотворчому мистецтві XIX століття.» Автор доповіді розказав про патріотичні погляди Шевченка і назвав та процитував уривки з тих творів, в яких він їх висловлює. Патріотизм нашого Кобзаря легко побачити і почути як в його творах про славне козацьке минуле, так і в ліричних описах рідного краю. «Патріотичні мотиви творів Тараса Шевченка зрозумілі всім читачам, які хоч раз тримали в руках Кобзар. Вони пронизують кожен рядок й це є доказом того, що він був справжнім борцем свого народу. Адже мало хто в світовій історії з таким же запалом захищав незалежність своєї Батьківщини, свобoду кожного українця.» – підкреслив пан Гербіл. Творчість Шевченка в цілому і його патріотичність зокрема «мали величезний вплив на формування і розвиток передової української літератури. Його творчість була високим повчальним прикладом для кращих діячів української культури.» У своїй роботі пан доцент також зачитав декілька влучних висловлювань та думок помітних постатей української літератури про значення і вплив шевченкових ідей та творів, про його роль у розвиткові національної і соціальної самосвідомості українського народу.

Незапланованим став виступ пана професора Миколи Крамара, який привернув увагу присутніх на «деякі важливі речі, повязані з Шевченком, і які відповідають теперішнім часам». Він, в першу чергу, згадав шевченкознавство – «науковий напрямок, який займається науковим аналізом та оцінкою творчості Тараса Григоровича», а також визначає місце його постаті в історії й культурі України та світу. Існування такої галузі в науці говорить про безсумнівну важливість Шевченка-митця та глибину і багатогранність його творчості. Пан професор зазначив, що «найдорожчою спадщиною Шевченка була його непримеренність до духовного і політичного рабства українського народу», і що в цьому творець вбачав перепону для розвитку українців як нації. На думку промовця, на перше місце у своїх творах Шевченко ставить людину, а лейтмотивом у його творчості є почуття людської гідності. І, здається, ми не забули, що таке людська гідність, бо саме це почуття є однією з причин такого неочікуваного спротиву українців в останні тижні. «От як відновилася козацька сила українців. Вони показали, що здатні захищати свою землю, свій народ, своїх дітей» – наголосив пан Крамар. Звертаючись до студентів, він підкреслив: «Вивчайте літературу, знайте її! Бо це є найвищий рівень культури…». А викладачам порадив «ставити вивчення Шевченка на перше місце на Філологічному факультеті. Його треба знати… Іншого такого поета, як наш великий Кобзар, немає».

У продовженні зустрічі відбулася презентація двох книг, які вийшли в світ у 2020 році за фінансової підтримки Союзу українців Румунії. «Сьогоднішня зустріч є чудовою нагодою для презентації двох праць, ґрунтовних й оригінальних досліджень творчості Тараса Шевченка, які належать двом буковинським українським письменникам….Ці роботи вписуються в румунську шевченкіаду, яка була започаткована ще наприкінці 19 століття» – зазначила пані доктор-лектор М.Гербіл. Ці книги відредагував і написав до них вступне слово професор В.Антофійчук з Чернівців. На його думку в книзі «Молитви і псалми Тараса Шевченка» її автор Іван Кідещук зосередився «на вияві своєрідності функціонування молитов і псалмів у творчості Тараса Шевченка, що переконливо повязується із особливостями світогляду поета…». А пані доктор-лектор М.Гербіл наголосила, що «Іван Кідещук поставив собі за мету простежити ідейний звязок Кобзаря з біблійними псалмами та іншими джерелами релігійної літератури і на цій основі довести істинно щирі релігійні почуття Шевченка.»

«Просвітлене Шевченкове слово» Євсебія Фрасенюка з точки зору пана Антофійчука є «…цікаве та оригінальне дослідження. Вона виявляє нові, науково обгрунтовані спостереження над творчістю великого українського поета-мислителя в контексті його світогляду й історичної доби…». Сам автор хоче, щоб світло шевченкової істини «сходило в кожній українській родині; щоби «Кобзар» як і Біблія став настільною лектурою українців; щоби кожен з них, живущий в Україні і не в Україні, мав внутрішню потребу просвітлюватися Шевченковим словом».

Не обійшлося на заході без художнього цитування декількох уривків з поем Тараса Григоровича. Всі вони нам зараз, на фоні безпрецедентної російської агресії, здаються такими сумними і, як ніколи, правдивими. Непомітно розмова зійшла на обговорення військових подій в Україні, їхнє порівняння з іншими подібними ситуаціями в минулому, на пошуки причин та пояснень. Але завершилася дискусія і подія оптимістично та символічно – українською народною піснею. Адже, за свідченнями соратників, наш Кобзар любив виконувати народні пісні не менше ніж малювати чи віршувати. Пройшли віки, а ми – покоління телебачення та інтернету – продовжуємо співати від смутку і від щастя, захоплюватися живим і запальним шевченковим словом, прислухатися до його мудрих настанов і порад. (Авторка: Ольга Сенишин)

Проєкт «Ти друге я – Храм тіла» представить Румунію на
59-ій Венеційській бієнале. Його авторкою є відома
румунська режисерка і сценаристка Адіна Пінтіліє, яка у 2018 здобула «Золотого
ведмедя» у номінації «Кращий дебютний фільм» Берлінського кінофестивалю за фільм
«[Не]
торкайся». Проєкт був відібраний за результатами національного конкурсу,
організованого Міністерством культури, Міністерством закордонних справ та Румунським
інститутом культури.

Про це нам розповів Аттіла
Кім, комісар румунського павільйону на бієнале у Венеції: «Переможця було
обрано шляхом конкурсу, який почався минулого року і завершився цього року.
Переможцем конкурсу став проєкт Адіни Пінтіліє, тому, що він якось
відокремлюється від загальної медійної галузі, що прославила Адину Пінтіліє,
тобто від кінопродукції, і робить крок назустріч публіці, глядачам, деконструює
та розбирає на частини саме поняття кінематографії та запрошує глядачів до
діалогу на тему близькості та стосунків з тілом. Цей досвід доповнюється
інсталяцією віртуальної реальності, за допомогою якої глядачам пропонується
відчути почуття персонажів документального фільму, у новій галереї Румунського інституту
культури у Венеції чи онлайн.»

Від Аттили Кім ми також
дізналися, де проводитимуться румунські заходи на Венеційській бієнале: «Заходи
Румунії відбуватимуться у нашому власному приміщенні, у румунському павільйоні,
розташованому в самому центрі Венеційської бієнале, у Садах Бієнале, з 1938
року. Ціла низка країн має національні павільйони у Венеції, але Румунія
знаходиться в унікальному становищі, бо заходи нашої країни відбуватимуться у
двох різних приміщеннях, у румунському павільйоні в Садах Бієнале та у Новій
галереї Румунського інституту культури у Венеції. Як завжди, основною
експозицією Бієнале, окрім національних павільйонів, є міжнародна мистецька
виставка, куратором якої цього року буде Сесілія Алемані. У цій виставці
візьмуть участь 213 художників, у тому числі дві румунські художниці – Александра
Піріч, перформанс якої представляв Румунію на 55-й Венеційській бієнале у 2013
році, і скульпторка Андра Урсуце, яка нині мешкає у Нью-Йорку. Крім присутності
на міжнародній художній виставці, яка є стрижнем Венеційської бієнале, Румунія
також бере участь в інших проєктах, наприклад у павільйоні ERIAC, який
фокусується на просуванні культури та мистецтва ромів з усієї Європи. У цьому
павільйоні Румунію представляє румунський художник Єуджен Рапортору.»

Ми поговорили з Адіною
Пінтіліє про проєкт її команди – про концепцію та художнє дослідження, про
роботу над проєктом та про візуальний та емоційний вплив проєкту на
відвідувачів румунського павільйону. «Ми дуже раді, що мали можливість
здійснити цей проєкт і на нас чекає важкий, але дуже цікавий період. Художнє
дослідження, тобто не сам проєкт, а власне художнє дослідження, результатом
якого став цей проєкт, почалося багато років тому. Воно народилося зі
своєрідної цікавості та розуміння того, що всіх нас необхідно перевиховувати,
якщо можна так сказати, у плані інтимності та тілесності. Тобто всі ми знаємо,
що в сім’ї, в суспільстві ми виростаємо на певних уявленнях про тіло, про
красу, про кохання, про стосунки, які часто перебувають у суперечності з реаліями
нашого життя. Таким чином, з цікавості, разом з партнерами, виконавцями та членами
робочої команди, ми створили свого роду лабораторію, так би мовити, емоційний
інкубатор, в якому намагалися забути про все, що знаємо, і по-новому
подивитись, як насправді це відбувається, незалежно від того, на яких ідеях та
міфах ми всі виросли. Саме це ми й хочемо донести до публіки шляхом нашого проєкту
самовизначення та експериментів у сфері відносин із іншими. Дуже важливу роль у
цьому відіграє аудіовізуальна мова, з якої цей вид художнього дослідження може
бути переданий аудиторії і за допомогою якої публіка може стати частиною цього
дослідницького процесу. Першою формулою, якою ми скористалися, став фільм «[Не] торкайся», який вийшов
у 2018 році. А зараз нам дуже сподобалося працювати у форматі відеоінсталяції.
Ми працюємо одночасно в декількох форматах: відеоінсталяції, кіно,
інтерактивний перформанс, друк та онлайн. Цього разу ми наголошуємо на
мультимедійній аудіовізуальній інсталяції, яку ми приготували для павільйону.
Її доповнює розширення віртуальної реальності, яка буде представлена ​​в
приміщенні Румунського інституту культури, тому що це зовсім інший вид
мистецтва в порівнянні з кіно, що пропонує публіці можливість випробувати
зовсім інші стосунки між тілом відвідувача та тілом виконавців. Тому на відміну
від досвіду кінематографа, глядач дуже далекий від переживань на екрані, тут він
потрапляє у виставковий простір. І не опосередковано проходить запропонований
нашим художнім дослідницьким простором маршрут – і фізично, і емоційно, і на
рівні самоаналізу. Я знаходжу цю художню мову дуже, дуже цікавою.»

З чого все почалося?
Який психічний та творчий механізм ліг в основу цього проєкту, запитали ми Адіну
Пінтіліє: «Чесно кажучи, ми не підходили до цієї теми з погляду суспільства.
Інтерес до цієї сфери, до теми тілесності та інтимності прийшов зсередини, з
усіх нас, тих, хто бере участь у проєкті. У кожного з нас власне ставлення до
власного тіла, до переживання ідентичності і, практично, ми разом досліджуємо
ті аспекти, які викликають у глядача певну реакцію, коли витвір мистецтва
досягає суспільного простору. Я переконана, що це допоможе розпочати розмову на
такі теми, як тіло, близькість, ідентичність – дуже важливі теми для кожного з
нас. Це дуже чутливі речі, про які іноді некомфортно говорити.»

Документальний фільм «Для мене ти – Чаушеску» режисера Себастіана
Міхейлеску наприкінці минулого року був удостоєний двох важливих нагород -
«Найкращий фільм у Центральній та Східній Європі» та «Краща операторська
робота» (яка дісталася оператору-постановнику Барбу Белешою) на Міжнародному
фестивалі документального кіно «Їглава» (Чехія), а також премії «Найкращий
повнометражний дебют» на Міжнародному фестивалі документального кіно
«DocLisboa» у Лісабоні (Португалії). Журі чеського фестивалю присудило
йому нагороду «Найкращий документальний фільм у Центральній та Східній Європі»
«за особливу ігрову манеру, в якій він відтворює історію Румунії методом
історичної реконструкції, водночас аналізуючи тих, хто ним користується, в
оповіданні, що ґрунтується на саморефлексії».

«Для мене ти – Чаушеску» – це експериментальна суміш документального та
ігрового кіно, яка намагається знайти мотивацію дій молодого Ніколая Чаушеску,
останнього румунського диктатора, лідера Соціалістичної Республіки Румунія з
1967 року до падіння комуністичного режиму 22 грудня 1989 року. В
експериментальному фільмі Себастіана Міхейлеску молоді люди у віці від 15 до 22
років з різних верств суспільства беруть участь у кастингу на роль молодого
Ніколая Чаушеску середини 30-их років минулого сторіччя. Підлітки імітують
персонажа з архівних фотографій, перетворюючи на вигадку низку офіційних
документів та впливаючи один на одного. Вони ставляться до Ніколая Чаушеску, як
до вигаданого персонажа, без упереджених ідей, засвоюючи його характеристики
відповідно до своїх уподобань, за допомогою кліше комерційного кіно.

Ось, що розповів про цю кінострічку Себастіан Міхейлеску, режисер
документального фільму «Для мене ти – Чаушеску»: «Я хотів би наголосити, що
персонаж мого документального фільму має мало спільного з історичним персонажем
Ніколає Чаушеску. Справжній Ніколає Чаушеску послужив мені лише приводом, у
тому сенсі, що я вирішив використати цього героя, який є і карикатурним, і
культовим, щось на кшталт китайського комуністичного лідера Мао Цзедуна після
появи його портретів, зроблених Енді Уорхолом. Персонажем, про якого сьогодні
розмовляють усі, навіть якщо про нього мало відомо і багато молодих людей не
знають що таке життя в умовах комунізму. Мені пощастило, що, співпрацюючи з
одним істориком, я отримав доступ до особистої справи молодого Чаушеску, яка
зберігалася в архівах Сігуранци (Служби Державної Безпеки), секретної поліції,
яка діяла в Румунії під цією назвою до 13 листопада 1940 року. Коли мені
прийшла ідея зняти цей фільм, я не бачив цієї справи і думав, що зніму фільм
про Ніколая Чаушеску, представивши його як культового персонажа, як я вже
сказав, персонажа, про якого всі чули і думають, що багато знають, але
насправді досить мало є тих, хто дійсно щось знає. Я задався питанням, хто міг
би зіграти його роль і не міг уявити собі конкретного актора для неї. Так у
мене виникла ідея колективного портрета і я вибрав період життя Чаушеску до
1945 року, коли комуністична діяльність була поза законом і він сидів у
в’язниці. Цей період здався мені цікавішим, цікавішим для мого фільму, тим
більше що не існує архівних кіноматеріалів з Чаушеску, адже на той час у нього
не було тієї значущості, яку він набув пізніше. Завдання полягало в тому, щоб
відтворити або створити неіснуючі образи і поставити питання, чи може існувати
частка правди у фільмі, заснованому на такій ідеї. Я подумав, що проведення
кастингу для вибору акторів, які були ровесниками молодого Чаушеску, допоможе
наблизитися до істини. Ось як я організував кастинг: відібрав молодих людей із
різних соціальних верств, освічених, менш освічених, молодих людей, які покинули
школу, оскільки Чаушеску покинув її після чотирьох класів, а також людей, які
продовжили навчання. За допомогою цього кастингу я спробував побачити, чи можу
я знайти молодого Чаушеску і водночас намагався з’ясувати, що стало зародком
майбутнього диктатора, майбутнього зла, зрозуміти, як і коли людина змінюється,
що стоїть за такою суперечливою людиною.»

До акторського складу фільму входять професійні та непрофесійні актори:
Денис Дума, Дан Худіч, Йонуц Амадор Мотой, Маріо Сандріно Редулеску, Міхай Топалов,
Крістіана-Александра Георге, Крістіна Паранча, Алін Іліє Грігоре, Чжан Флорін-Дзюань
та інші. Продюсери фільму – Клаудіу Мітку, Йоаким Строй та Роберт Фіца.
Документальний фільм знято компанією Wearebasca за підтримки Національного
центру кінематографії у співпраці з Національною телевізійною компанією.
39-річний Себастіан Міхейлеску – випускник Національного університету театру та
кінематографії ім. І.Л. Караджале (випуск 2013 р.), а також магістратури в
галузі кінорежисури того ж університету. Його дипломний фільм «Міжвоєнна
квартира у чудовому центральному районі» за сценарієм Себастіана Міхейлеску та
Андрея Епуре був показаний у 2016 році на Міжнародному кінофестивалі у Локарно.