Tag: діти

«Kлуб української малечі», який діє в місті Клуж Напока з кінця 2019 року в
рамках Клузької філії Союзу українців Румунії, нещодавно відновив свою
діяльність. Ініціаторка та
організаторка клубу пані Людмила Дорош – головна редакторка дитячого журналу «Дзвоник», що
видається СУР, організовує цікаві зустрічі, в яких беруть участь діти та батьки, а також
шанувальники та прихильники української культури. Вона приурочує зустрічі певній тематиці та відповідно до неї
підбирає майстер-класи, пісні, вірші та гри.

На цей раз, темою зустрічі був початок нового шкільного року. Деталі
подає пані Людмила Дорош: «Після довгих і насичених літніх канікул члени «Клубу
української малечі» нарешті зустрілися! Зустріч була проведена під гаслом
«Школо, дорога школо!». У першу чергу, мені було приємно спостерігати, як
загуло приміщення Клузької філії Союзу Українців Румунії, коли всі учасники
зібралися, почали спілкуватися між собою, сміятися. Видно було, що всі раділи
знову зустрітися й побути разом. Коли емоції трішки втихли, ми порозмовляли з
дітьми про школу та садочок, адже темою нашої зустрічі був початок нового шкільного
року, тож ми разом послухали пісні про вчительку і школу. А оскільки школа – це
місце, де діти навчаються і цікаво проводять свій час, то й ми запропонували
собі навчити дітей робити не тільки цікаві аплікації з листя, а й створювати з
листя тваринок і комах, кожен учасник міг обрати для себе виріб за своїм смаком
та уподобанням і зробити його. А ще до нас у гості завітала книжка – збірка
чудувого українського письменника Всеволода Незнайка «Дивовижні пригоди в
лісовій школі», тож діти змогли послухати перший розділ цієї книжки й
дізнатися, як їжачок Колько Колючка та зайчик Кося Вухань пішли з батьками
записуватися до лісової школи. А на завершення нашої зустрічі ми трішки
порозважалися й пограли з м’ячем у гру «Небо, земля, вода», і діти змогли не тільки
закріпити свої знання про назви тварин та птахів українською мовою, а й весело
провели свій час і повчилися один від одного.»

Без перебільшення можна
стверджувати, що «Клуб української малечі» Клузької
філії СУР є клубом для всієї сім’ї, тому що тут діти та батьки мають можливість брати
разом участь у різних заходах, проведених організаторами, розмовляти рідною українською
мовою, але також відзначати день народження або іменини своїх дітей, гарно проводити час. Ось, що сказав пан Іван Шофінець, батько дворічного з половиною Андрійка: «Ми
зі радістю беремо участь у заходах, що проводяться у Клубі українських дітей в
місті Клуж Напока, тому що там Андрійко має можливість вивчати українську мову,
а для дорослих це нагода поспілкуватися рідною мовою. Ми беремо участь у
заходах вже два роки, коли Андрій був ще немовля. Він з нетерпінням чекає кожну
зустріч. В клубі ми святкували його день народженя і цей момент був сповнений
емоціями для нас батьків та для всіх
присутніх дітей. Він був у центрі уваги, в оточенні друзів, а його щастя і посмішку
неможливо описати словами.»

Найголовніше у діяльності клубу, що діти мають можливість
послухати та порозмовляти українською мовою в організованому, привабливому та
освітньому середовищі, а також погратися з друзями. Пані Марія Гроза стверджує:
«Я мама трьох дітей: Філіпа, якому – 8 років, Терезі – 6 років
та Якобу – 3 роки. Ми з радістю беремо участь вже один рік з половиною у Клубі українських дітей в місті Клуж Напока. Наші діти дуже люблять відвідати клуб, тому
що це єдине місце де вони можуть говорити українською мовою з іншим дітьми. Тут
відбуваються дуже гарні, багаті та цікаві заходи, дуже гарно все організовано і
ми раді мати таких друзів.»

На жаль, через спалах четвертої хвилі
коронавірусу в Румунії, наступні зустрічі будуть проходити у форматі онлайн. Пані Людмила
Дорош стверджує: «Наступна наша
зустріч, як би ми того не хотіли, скоріше всього через пандемічні умови
відбудеться онлайн. Проте ми не будемо зупинятися, а будемо діяти й далі,
пристосовуючись до умов. Ось вже був складений план заходів на наступний рік,
зголосилися нові бажаючі відвідувати наш клуб, що нас як організаторів дуже
радує й спонукає не опускати рук. Адже півтора року, відколи ми діємо, це ще не
строк, це, як ми сподіваємось, тільки початок.»

Слід нагадати, що в рамках діяльності «Клубу української малечі» розгортається цікавий онлайн проєкт «Літературна скарбничка». Він був задуманий, як доступна і цікава презентація якісної української літератури дітям різного віку. Записи можуть бути ефективною допомогою не тільки батькам у вихованні своїх дітей та вибору дитячих книжок, але й для вихователів та вчителів. Отож щоп’ятниці українські діти, і не тільки, мають можливість, зайшовши на сторінках Клузької філії СУР та Союзу українців Румунії в Фейсбуці, знайти нове відео із читанням української прози, поезії чи казок.

«Kлуб української малечі», який діє в місті Клуж Напока з кінця 2019 року в
рамках Клузької філії Союзу українців Румунії, нещодавно відновив свою
діяльність. Ініціаторка та
організаторка клубу пані Людмила Дорош – головна редакторка дитячого журналу «Дзвоник», що
видається СУР, організовує цікаві зустрічі, в яких беруть участь діти та батьки, а також
шанувальники та прихильники української культури. Вона приурочує зустрічі певній тематиці та відповідно до неї
підбирає майстер-класи, пісні, вірші та гри.

На цей раз, темою зустрічі був початок нового шкільного року. Деталі
подає пані Людмила Дорош: «Після довгих і насичених літніх канікул члени «Клубу
української малечі» нарешті зустрілися! Зустріч була проведена під гаслом
«Школо, дорога школо!». У першу чергу, мені було приємно спостерігати, як
загуло приміщення Клузької філії Союзу Українців Румунії, коли всі учасники
зібралися, почали спілкуватися між собою, сміятися. Видно було, що всі раділи
знову зустрітися й побути разом. Коли емоції трішки втихли, ми порозмовляли з
дітьми про школу та садочок, адже темою нашої зустрічі був початок нового шкільного
року, тож ми разом послухали пісні про вчительку і школу. А оскільки школа – це
місце, де діти навчаються і цікаво проводять свій час, то й ми запропонували
собі навчити дітей робити не тільки цікаві аплікації з листя, а й створювати з
листя тваринок і комах, кожен учасник міг обрати для себе виріб за своїм смаком
та уподобанням і зробити його. А ще до нас у гості завітала книжка – збірка
чудувого українського письменника Всеволода Незнайка «Дивовижні пригоди в
лісовій школі», тож діти змогли послухати перший розділ цієї книжки й
дізнатися, як їжачок Колько Колючка та зайчик Кося Вухань пішли з батьками
записуватися до лісової школи. А на завершення нашої зустрічі ми трішки
порозважалися й пограли з м’ячем у гру «Небо, земля, вода», і діти змогли не тільки
закріпити свої знання про назви тварин та птахів українською мовою, а й весело
провели свій час і повчилися один від одного.»

Без перебільшення можна
стверджувати, що «Клуб української малечі» Клузької
філії СУР є клубом для всієї сім’ї, тому що тут діти та батьки мають можливість брати
разом участь у різних заходах, проведених організаторами, розмовляти рідною українською
мовою, але також відзначати день народження або іменини своїх дітей, гарно проводити час. Ось, що сказав пан Іван Шофінець, батько дворічного з половиною Андрійка: «Ми
зі радістю беремо участь у заходах, що проводяться у Клубі українських дітей в
місті Клуж Напока, тому що там Андрійко має можливість вивчати українську мову,
а для дорослих це нагода поспілкуватися рідною мовою. Ми беремо участь у
заходах вже два роки, коли Андрій був ще немовля. Він з нетерпінням чекає кожну
зустріч. В клубі ми святкували його день народженя і цей момент був сповнений
емоціями для нас батьків та для всіх
присутніх дітей. Він був у центрі уваги, в оточенні друзів, а його щастя і посмішку
неможливо описати словами.»

Найголовніше у діяльності клубу, що діти мають можливість
послухати та порозмовляти українською мовою в організованому, привабливому та
освітньому середовищі, а також погратися з друзями. Пані Марія Гроза стверджує:
«Я мама трьох дітей: Філіпа, якому – 8 років, Терезі – 6 років
та Якобу – 3 роки. Ми з радістю беремо участь вже один рік з половиною у Клубі українських дітей в місті Клуж Напока. Наші діти дуже люблять відвідати клуб, тому
що це єдине місце де вони можуть говорити українською мовою з іншим дітьми. Тут
відбуваються дуже гарні, багаті та цікаві заходи, дуже гарно все організовано і
ми раді мати таких друзів.»

На жаль, через спалах четвертої хвилі
коронавірусу в Румунії, наступні зустрічі будуть проходити у форматі онлайн. Пані Людмила
Дорош стверджує: «Наступна наша
зустріч, як би ми того не хотіли, скоріше всього через пандемічні умови
відбудеться онлайн. Проте ми не будемо зупинятися, а будемо діяти й далі,
пристосовуючись до умов. Ось вже був складений план заходів на наступний рік,
зголосилися нові бажаючі відвідувати наш клуб, що нас як організаторів дуже
радує й спонукає не опускати рук. Адже півтора року, відколи ми діємо, це ще не
строк, це, як ми сподіваємось, тільки початок.»

Слід нагадати, що в рамках діяльності «Клубу української малечі» розгортається цікавий онлайн проєкт «Літературна скарбничка». Він був задуманий, як доступна і цікава презентація якісної української літератури дітям різного віку. Записи можуть бути ефективною допомогою не тільки батькам у вихованні своїх дітей та вибору дитячих книжок, але й для вихователів та вчителів. Отож щоп’ятниці українські діти, і не тільки, мають можливість, зайшовши на сторінках Клузької філії СУР та Союзу українців Румунії в Фейсбуці, знайти нове відео із читанням української прози, поезії чи казок.

Проєкт «Музей сирітства» розгортається у
публічному просторі. З цієї нагоди був також зроблений заклик роз’яснити власні травми покинутості. У рамках проєкту було створено серію 21 короткометражного фільму, присвяченого феномену покинутості та способу, в якому це явище позначило та сформувало нас як
суспільство.

Ми говорили про музей з Сіміною Бедіке, куратором та істориком, яка сказала: «Музей сирітства є цьогорічною нашою ініціативою, проєктом, що фінансується Національною асоціацією культурного фонду. Йде мова про цифровий музей, проєкт який ми
бажаємо розвивати. Це важка і болюча частина нашої історії. У нашому особистому
житті ми зазвичай не бажаємо наближатися до складних і болючих тем, і тому,
на мою думку, вони залишаються там, нікуди не діваються, продовжують штовхати і
переслідувати нас. Хоча це віртуальний музей, він заснований на реальній будівлі. Ми відсканували
в цифровому форматі Будинок-лікарню для неповнолітніх з непоправними вадами з
міста Сігету-Мармацієй. Так називалася ця установа в 1989 році. Установа була
закрита в 2003 році та залишилася своєрідною капсулою часу. Цифрове сканування надає
можливість побачити її у віртуальному просторі, відвідувачі з будь-якої точки
світу можуть відвідати будівлю, так як ми відвідали її влітку 2021 року, та можуть
відкрити для себе цю будівлю так, як ми її відкрили зі усіма її історіями та
драмами. Це віртуальний музей у реальній будівлі, але якого ми показуємо віртуальному
відвідувачу та в якому організуємо також виставки.
Це не просто прогулянка порожньою будівлею з привидами, це будівля, в якій розповідаємо
історію, яку ми також виявили, про дітей сиріт, які були інституціоналізовані. Практично,
ми намагаємося відповісти на запитання: як дійшлося до цієї ситуації та як дійшли
картин про дитячі будинки-лікарні з Румунії бути широко медіатизовані у світі в 1989 році та напочатку 90 років».

Музей розповідає про історію інституціоналізованих дітей у
комуністичній та посткомуністичній Румунії, історію, яку ми ігнорували
протягом багатьох років. Куратор музею Сіміна Бедіке, яка провела нас по музею, розповідає про все що ми можемо тут побачити віртуально: «Можна побачити багато речей. Побачимо багато предметів повсякденного життя цього будинку-лікарні. Він був закритий у 2003 році, але там залишилося
багато речей: меблі, дитячі ліжечка, іграшки, парти, малюнки на стінах,
прикраси на стінах, імена дітей написані на окремих ліжках, назви відділень, а також атмосфера і тиск, яких ми пробуємо передавати і віртуально. У кожній з кімнат можна знайти певний предмет, дізнатися про окремі історії,
певні свідчення, це наша кураторська частина, яка відтворює фрагменти пазла,
якого ми намагаємось зробити. Це історії про дітей, які були покинуті не
лише їхніми батьками, але зокрема румунською державою, усім суспільством, які повинні були їх захищати. У кожній кімнаті ми відтворюємо історію навколо певного
об’єкта. Може бути окремий одяг, тому що багато його залишилося в будинку-лікарні, може бути певна іграшка, викривлена ​​ложка, якою годували дітей або тарілка.»

Ми попросили Сіміну Бедіку розповісти одну з історій, яку вона відкрила. Ось, що вона сказала: «Однією з причин, чому я вибрала цю форму музею, є та, що ці історії дуже важко слухати. В одному з документів, розкиданих у цьому будинку-лікарні ми знайшли простий звіт, у якому майстерня білизни пояснювала, що вона зробила з отриманими 30 лінійними метрами тканини, а саме три види гамівних сорочок: маленькі гамівні-сорочки, середні гамівні-сорочки та без розміру гамівні сорочки – це був мабуть стандартний розмір. Ми подумали, що можемо знайти ці гамівні-сорочки у будинку, тому що їх не може хтось взяти додому, і нарешті ми знайшли середні гамівні-сорочки.»

Ми запитали Сіміну Бедіку, чи відомо, що сталося з цими дітьми, чи знаємо де вони живуть. Ось що вона відповіла: «У більшості випадків відомо. Ми говоритимемо про окремі щасливі випадки. Ми називаємо їх тими, хто вижив,
людьми, з якими сьогодні можна поговорити про своє життя в будинку-лікарні, вони
вижили цій так звані системі захисту дітей. Тим, хто був усиновлений або інтегрований у будинки сімейного типу в
молодшому віці, вдалося подолати свої травми. У музеї ми презентуємо свідчення
Робі, який був усиновлений ​​коли йому було 5-6 років. Він був взятий під опіку жінки, яка
справді стала його матір’ю, а тепер він гарний двадцятирічний чоловік, який
дуже гарно говорить, який працює, який може розповісти трохи про те, через що він
пройшов, оскільки тоді він був дуже малим. Коли дивишся на цю людину дуже важко
зрозуміти, як він міг дістатися до місця, що називався «Будинком-лікарню для дітей
з непоправними вадами.»

Музей закликає дізнаватися
про реальність, про яку не можна забути, навіть якщо ми, можливо, ніколи не знали
про неї.

13 вересня розпочався новий навчальний рік у закладах середньої освіти, на
цей раз підкреслюючи важливість традиційної очної форми навчання порівняно з онлайн-уроками. Отже, один із двох
сценаріїв, підготовлених міністерствами охорони здоров’я та освіти, передбачає проведення
навчання в очному форматі доти, доки рівень захворюваності на COVID-19 у кожному
населеному пункті досягне 6 випадків та 1000 мешканців. Відповідно до другого
сценарію на онлайн навчання школи перейдуть, коли захворюваність перевищить цей
поріг у шість випадків на тисячу осіб. Однією з причин такого рішення є
незадовільні результати навчання, отримані минулого року, коли більшість дітей вчилися
дистанційно через Інтернет.

Але, незалежно від сценарію, протиепідемічні заходи мають пріоритет і
будуть роз’яснені усім якомога краще, каже міністр освіти Сорін Кимпяну. «У
кожній школі є людина, призначена для того, щоб сприяти зустрічам між батьками
та людьми з медичними навичками, спроможними відповідати на питання про
вакцинацію та, звичайно, наводити аргументи на користь дотримання правил
охорони здоров’я. Починаючи з абсолютно необхідної захисної маски всередині,
продовжуючи дотриманням фізичної дистанції, провітрюванням навчальних приміщень
та дотриманням гігієнічних норм. Паралельно ми запровадили обов’язковість дотримання
санітарних заходів та проводимо інформаційні кампанії, щоб показати важливість
та необхідність вакцинації, вакцинація – єдиний шлях виходу з цієї кризи.»

Говорячи
про темпи вакцинації останнім часом міністр визнав, що «прогрес дуже малий». За
три дні до початку занять було щеплено трохи більше 15% учнів віком від 12
років, тоді як із загальної кількості працівників національної системи освіти
61% педкадрів пройшли повний курс вакцинації. Як діятиме відомство надалі в
цьому питанні розповів міністр Сорін Кимпяну. «У сценаріях не робиться різниці
між вакцинованими та невакцинованими учнями. Якби в наказі міністрів щодо
загальних сценаріїв ми зробили цю різницю без первинної правової підстави, ми б
зробили цей нормативно-правовий акт нікчемним через дискримінацію. Я це дуже
добре зрозумів. Це не означає, що в подальшому не буде законодавчої бази щодо
заохочення вакцинації. З іншого боку, однак, коли є випадки захворювання у
класі, це підпадає під сферу застосування медичних протоколів. Різниця робиться
у разі захворювання та стосується учнів старше дванадцяти років, які мають
можливість вакцинуватися, котрі, якщо вони щеплені і бажають продовжити очне
навчання, мають таку можливість. Ми створили іншу можливість: зменшити вдвічі
період дистанційного навчання у разі хвороби. Через тиждень на восьмий день
самоізоляції, якщо раніше заражений учень зробив аналіз і результат є
негативним, навчання може бути відновлене в очному режимі, починаючи з восьмого
дня, а не з 15-го, як це було раніше. Тож термін ізоляції скоротився. Ця
можливість створена для скорочення періоду дистанційного навчання.»

Нинішнє бажання чи небажання
вакцинувати учнів залежить і від ставлення батьків, яке змінилося під час
пандемії, як показало недавнє онлайн-дослідження, про яке розповів відомий педіатр Міхай
Краю. «У цьому році ми помітили в цьому проспективному дослідженні
батьківського сприйняття, проведеному на основі анкети, розподіленої протягом
трьох днів, на яку відповіли понад 1290 респондентів румунських батьків,
особливо матерів з міської місцевості, з вищою освітою. Значно зменшився страх
дорослих, які взяли участь в опитуванні, заразитися COVID-19. Що стосується
страху заразити дітей у сім’ї, то він зменшився з початку пандемії з 76% до
майже 50%. Більше зменшився страх захворіти, і це, швидше за все, є результатом
того, що багато дорослих вже отримали вакцину.»

Тому важливо, щоб в рамках
інформаційних кампаній щодо переваг вакцини проти COVID-19 батькам якомога
детальніше розповіли про наслідки вакцинації, вважає лікар Міхай Краю. «Ми
повинні розповісти батькам про безпеку. Майже п’ять з половиною мільярдів доз
було введено у всьому світі. Це дуже солідна цифра, немає жодної іншої сучасної
вакцини, яка була б введена менш ніж за рік з початку її застосування у такій
великій пропорції без виражених ознак побічних ефектів. Очевидно, що є питання
безпеки дитячого характеру. Існує попередження про міокардит, особливо у
хлопчиків, але він, на відміну від пошкоджень, спричинених самим вірусом SARS-COV-2, а згодом і
дитячим мультисистемним запальним синдромом, зустрічається набагато рідше.
Практично у дітей кавказької популяції, тобто й Румунії, здорових до щеплення, не
було смертельних випадків.»

Усвідомлюючи
право кожного обирати для себе та своєї сім’ї, Федерація батьківських асоціацій
уникає категоричних рекомендацій «за» чи «проти» вакцинації, – каже її голова
Юліан Крістакє. «Це занадто інтимне питання, надто приватне, тому федерація не
може робити рекомендацій щодо щеплення. Але натомість ми можемо прийти на
допомогу батькам проводячи інформаційні кампанії, які ми вже проводили як з
Міністерством освіти, так і з урядом Румунії. У нас були кампанії на рівні
навчальних закладів, зустрічі зі шкільними інспекторами на рівні повітів, у
яких взяли участь і директори, і батьки. Ми обрали дуже врівноважене ставлення
до вакцини, тому що це непросте рішення. Це рішення, яке має бути прийняте лише
на сімейному рівні. А ми можемо лише спробувати переконати два міністерства запросити
спеціалістів до шкіл, щоб поінформувати батьків, а потім кожен з батьків має
прийняти рішення про щеплення своєї дитини.»

У
цьому сенсі Юліан Крістакє навів приклад своєї родини. «Ми з дружиною зробили
щеплення, тому що знали, що, принаймні з інформації, яку ми маємо, це єдиний
спосіб уникнути цього вірусу. У всякому разі, ми заразилися цим вірусом,
пробули вдома на карантині 14 днів, тому знаємо, що пережити цей неприємний
досвід непросто. Але моя 16-річна донька у 2021 році не хотіла робити щеплення.
Я мав з нею розмову і вона вирішила деякий час почекати, не будучи противницею
щеплення. Принаймні зараз, в короткостроковій перспективі вона не хоче робити
щеплення, а коли передумає, скаже нам і піде на щеплення.»

У
той же час, як представник батьківських асоціацій, так і інші експерти в галузі
освіти наголошують, що однією з причин, чому сім’ї не бажають робити щеплення
своїм дітям, є різноманітність антагоністичних думок, офіційних та неофіційних,
які висловлюються в засобах масової інформації та соціальних мережах, щодо
безпеки вакцини для здоров’я.

Пандемія коронавірусу, згубна в усіх соціально-економічних аспектах, зачепила румунську освіту в поганий період, підкресливши її хронічні недоліки. Деякі з них були охоплені дослідженням TIMSS на 2019 рік. Абревіатура Міжнародного
порівняльного дослідження якості природничо-математичної освіти, TIMSS проводиться як і тестування PISA кожні три роки, розроблена МЕА (Міжнародною
асоціацією оцінки ефективності в освіті) і застосовується в Румунії
Бухарестським університетом. Результати не є хорошими: румунські учні 8 класу
менш конкурентоспроможні, ніж їхні європейські колеги, отримуючи середній результат
479 балів з математики та 470 балів з природознавства порівняно із середнім
міжнародним показником 500 балів.

Результат невтішний, але не дивний, вважають
експерти з питань освіти. Важливо зрозуміти, що саме ми маємо враховувати, щоб
виправити ситуацію, вважає Драгош Ілієску: «Дослідження не показує нам, чому ми
маємо такі результати. Звичайно, ми всі озираємось назад і, мабуть, кажемо, що
потрапили сюди через ті 30 років не натхненних реформ. Але я помітив кілька
аспектів, де втручання можна зробити порівняно легко, без надзвичайно великих
витрат. Це дослідження показує, що отриманий вами результат пов’язаний з
певними іншими аспектами системи освіти. Кожна дитина чи учень, які були
включені до вибірки, також відповідає на контекстну анкету про те, як він
ставиться до школи, як батьки ставляться до школи, як він розуміє різні аспекти
школи. Його вчителі математики та природничих наук також відповідають на
контактну анкету, а директор школи відповідає на іншу анкету. Тож ми можемо
також розглянути ці контекстуальні аспекти, які потім можна визначити як
предиктор конкурентоспроможності. Ми виділили три такі проблеми:
справедливість, інфраструктуру та розподіл ресурсів у системі освіти, другий
аспект – це шкільний клімат, навколишнє середовище та досвід навчання, а третій
аспект – це набір та початкова і постійна підготовка викладачів та послуг з
освітньої підтримки для вчителів, зокрема.»

Контекст, у якому навчаються багато дітей,
насправді означає бідність, соціальну нерівність та різні сімейні проблеми. І
все це також накладає свій відбиток на шкільні результати, приводячи,
наприклад, до функціональної неписьменності. За даними TIMSS, 22% учнів є функціонально неписьменними
в математиці та природничих науках порівняно із середнім показником у світі, що
становить 13%. Хто є частиною цього відсотка, ми також дізнаємось у Драгоша
Ілієску: «Ці 22%, без винятку, походять з неблагополучного середовища, з
сімей, які зазвичай проживають у селах чи в малих містах, або в неблагополучних
районах, або які стикаються з іншими проблемами, такими як розлучені сім’ї, з
виїздом батьків з країни. Через чотири роки, коли ці діти закінчать 8-й клас і
вийдуть на ринок праці, які у них будуть можливості і яку додану вартість вони
можуть створити для суспільства? Некваліфікована робоча сила, в якій 22% не
роблять навіть найпростіших математичних розрахунків, як буде працювати? Які
можливості у цих дітей? Очевидно, що вони не зможуть закінчити школу і не отримають
диплом та завершення повної середньої освіти. Очевидно, що ці результати і така
серйозна відсутність результатів також пов’язана з киданням учнями школи. Ці
діти не ходитимуть до факультету і зможуть виконувати лише найпростіші та
найменш кваліфіковані роботи.»

Соціально-економічні розбіжності очевидні навіть
там, де ви не очікували б їх виявити: у лабораторній практиці, це будучи іншим
аспектом, набагато інкримінованим учнями та батьками, оскільки румунська школа,
здається, обходить практику та наголошує на теорії. Драґош Ілієску пояснює: «Існування лабораторії призводить до
більшої кількості практичних занять, кращих оцінок та кращих результатів на
природничих заняттях. Ми знаємо, що є такий ефект. Але в той же час ми не
знаємо, чи кращі результати походять виключно від існування лабораторії. Водночас
ми бачимо, що школи, що мають лабораторії, зазвичай є школами, куди приходять
діти із заможніших сімей. Це школи в міському районі та ті, що розташовані в
привілейованих міських районах. Тому дуже важко зрозуміти, чи є це реальним
наслідком існування лабораторії чи тим фактом, що, до речі, до шкіл, що мають
лабораторію, все одно приходять кращі діти або діти з більш заможних сімей.»

Отже, контекст, у якому відбуваються заняття, і
метод навчання, часом важливіші за зміст курсів. І цей факт стає зрозумілим із тестувань
типу TIMSS, каже Драґош
Ілієску:: «Те, що насправді показують дослідження TIMSS, це
те, що навчальна програма не є такою важливою, і я поясню звідки ми це знаємо.
Одне із зауважень, які дуже часто нагадують критики цих тестів, полягає в
наступному: діти в Румунії не отримують хороших результатів на цих тестуваннях,
оскільки ми не навчаємо їх цього змісту. Іншими словами, у нас дітей навчають
чомусь іншому, ніж те, що тестується за допомогою цих міжнародних тестів. Але
це можна зробити наступним чином. Ми можемо перевірити чи викладається певна
наука у нас, залежно від навчальної програми в кожній школі. І ось так ми дізналися,
що Румунія – це країна з найвищим рівнем охоплення тесту за допомогою програми
– 88%. Нашим дітям викладають 88% того,
що є в тесті, на відміну від Фінляндії, яка є європейським лідером що
стосується цих тестів. Фінляндія охоплює лише 41% програмних тестів. Тож має
значення не те, що ми викладаємо, а те, як ми викладаємо. Велика різниця між
Румунією та Фінляндією не стоїть на навчальній програмі. Нам слід було отримати
набагато вищі оцінки, тому що наших дітей навіть навчають того вмісту, який
перевірено цим тестуванням. Якість викладання має важливе значення, а також створення
навичок, пов’язаних з математичними міркуваннями, а не застосування формул.»

Сьогодні
ми розповімо вам цікаву
історію. Ми знаходимося
в комуні Аугустін, у повіті Брашов,
на півдні Бараольтової низовини.
Комуна з 1.900
жителями, багато з яких
дуже бідні
та наполовину етнічні
роми. Тут двоє вчителів
заклали основи проєкту:
Edubuzz або навчальний автобус. Наталія
Гінгіне та Адріан Секал – учителі,
які створили благодійний проєкт
Edubuzz, для якого сама
тенісистка Сімона Халеп
подарувала свій день народження.

Адріан
розповів нам про Edubuzz: Це своєрідне
місце для позашкілького навчання.
Ми подумали, що це повинно
бути приміщення, поза
школою та якомога ближче до дітей, так
щоб вони мали можливість
залишатися після школи. Є багато дітей,
які не
навчаються
у школі або які більше не відвідують
уроки. Це громада, де кидання
школи та прогули досить
високі, а також де чимало
дітей не йдуть до школи.
І тому ми подумали надати їм
можливість продовжувати навчання
та вчитися, бо, можливо,
деякі з них досі не вчились у школі
до тепер.

Наталія
додала:
Ідея виникла з потреби
проводити з дітьми більше
часу, ніж ми проводимо
в школі, і запропонувати
їм більше спільних занять.
Після того,
як ми так
би мовити створили автобус
і знайшли це приміщення,
автобус став не лише
місцем для дітей, які
навчаються у школі, але й для дітей, які
з різних причин не
ходять до школи. Це позашкільний
навчальний заклад, однак
не лише це,
він став справжньою школою для
деяких дітей.

Наталії
та Адріану довелося врахувати велике
число дітей, які кидають середню школу в
районі, або
невідвідування
дітьми школи: Наша система
адаптована до місцевих
потреб, тобто, ми дотримуємося
скоріше системи drop-in, а
не системи програмування,
і поки що до нас приходять
майже 200 дітей. Працюємо
з ними не за класичною системою, коли
дитина ходить регулярно
до школи, а варіюємо
залежно від того, що відбувається в селі
та що відбувається в школі у
той період, від
погоди, бо якщо вони
повинні працювати вдома,
в лісі чи селі,
то вони не приходять
сюди, а прийдуть, коли
зможуть собі це дозволити. У
нас немає звичайного,
стандартного дня, але є заходи, засновані
на грамотності, читанні, письмі, освітніх
іграх, проводимо заходи
просто неба, такі як
садівництво, школа на свіжому повітрі,
гра за межами автобуса, уроки
з гітари, а
коли погода дозволяє нам,
організуємо екскурсії,
прогулянки неподалік
села або трохи далі.

Ми
запитали Адріана, яким є
графік роботи автобусу:
В основному, ми намагаємось бути тут
вранці, десь о 09.30,
і залишаємося до 08.30
вечора, навіть 09.00. Навіть
діти залишаються до цієї години. У
селі, немає такого місця,
де вони можуть
гратися, і тому вони
вважають за краще залишатися тут.
Тут вони можуть прочитати
книгу, пролежати в гамаках,
допомогти нам справитися із
домашніми справами
поруч з автобусом, у дворі, у самому
автобусі, отже вони воліють
залишатися тут надовго.

Наталія також пояснила:
Як правило, Адріан, тому
що в нього гнучкий графік роботи приходить
сюди вранці. Я приходжу
сюди після того, як закінчую роботу в
школі, тобто залежно від дня, о
11, 12 чи 14
годині.Теж
у другій половині дня приходить
наша колега, яка
є вчителькою
в іншому населеному пункті.
Зараз ми шукаємо дорослих,
мешканців нашого села,
які допомагали би нам у
нашій праці.

Що
стосується планів на
майбутнє, то їх багато,
зізнається Адріан:
Тут ми маємо приміщення, яке ми хочемо
облаштувати так, щоб пропонувати якомога
більше зручностей та можливостей для
дітей, і будь-яка підтримка для нас
корисна.
Ми хочемо облаштувати
санітарну зону з туалетами,
душовими кабінами, пральними машинами,
освітньо-культурну зону, простір у сараї
з малою сценою, зі столами, стільцями.
У більшому дворі
ми хочемо також облаштувати
місце,
де діти могли просидіти
в тіні або навчатися,
тобто ми хочемо, щоб
не відбувалося все лише
в автобусі, а щоб використати весь
простір, який маємо у
розпорядженні.

Наталія
зізналася, що у майбутньому вони планують
облаштувати ще один
автобус: У задньому
дворі на нас чекає ще один автобус,
який ми привезли, але щодо
якого ми ще
не починали працювати.
Отже, існує у нас багато
потреб і бажань для розвитку, і, тому
нам потрібні люди, які
так чи інакше підтримували
нас, кожен відповідно до своїх можливостей
і бажань,
за допомогою пожертв. Є багато способів,
якими ми можемо розвинутися,
якщо ми були б більшою
командою.

Діти – це найголовніший скарб нашого суспільства, наше майбутнє. І від
того, як ми їх виховуємо, які знання добра, мужності, альтруїзму та
справедливості ми в них закладаємо, залежить наше майбутнє. Щороку у перший день літа, весь світ
відзначає Міжнародний день захисту дітей. Посмішки діток можуть радувати погляд і
зігрівати душу. В них стільки щирості і довіри, а в маленьких оченятах, стільки
світла та допитливості. Мабуть на цю радість в оченятах малечі сподівалися і
представники столичної мерії, коли вирішили відкрити минулого року Дитячий
музей, долучивши, таким чином, Бухарест до тих європейських міст, які
розвивають рекреаційно-просвітницьку діяльність як невід’ємну частину
проведення вільного часу у музеях, які діти з цікавістю та радістю відвідують.
Бо, відвідування дитячих музеїв – це один із найцікавіших засобів, що дає змогу
за допомогою гри заохочувати дітей до навчання, творчості та нових відкриттів.

Розташований на одному з центральних столичних бульварів, Дитячий музей має загальну місткість 350
відвідувачів одночасно і складається з тематичних розділів розподілених по 110
кімнатам, які були розроблені для охоплення широкої палітри галузей, таких як
технологія, географія, історія, мистецтво та культура. Крім того, відвідувачі
можуть побачити 25 постійних інтерактивних виставок. У новому приміщенні,
облаштованому Центром освітніх проєктів «Проедус», підпорядкованому столичній
мерії, діти можуть вчитися за допомогою гри та безпечно проводити свій вільний
час. Дитячий музей
був створений для того, щоб діти за
допомогою віртуальної реальності або тематичних міні-лабораторій могли
відкрити, що насправді означає наука: роботизована зброя, голограми, 3D-принтери, симулятори підводних човнів, ракети або навіть віртуальна подорож
людським тілом.

Присвячений дітям віком від 4 до 18 років, музей, загальною площею 1850
квадратних метрів, є ультрасучасним, інтерактивним та інноваційним простором,
який пропонує дітям можливість отримати доступ до різноманітних культурних та
освітніх ресурсів в інтерактивному режимі. Тури проводяться за віковими
категоріями, з супровідником. Тривалість відвідування становить приблизно 2
години для кожного туру. Кожний тур проводиться кількома розділами, у кожному
розділі є по одному гіду, тематично одягненому, який готовий пояснити дітям
елементи розділу.

У першому турі, діти подорожують у світ майбутнього, де може милуватися
голограмами, космічним ракетним симулятором, моделями, виготовленими за
допомогою 3D-принтера та планетарієм – поєднанням
зорових та слухових органів чуття, інформації про Сонячну систему, але також
показ 10-хвилинного фільму про космос. Зал, присвячений науковим революціям, є
головною атракцією музею, тут діти можуть гратися та взаємодіяти з роботом.

Тур №2 включає
сценічне мистецтво, виставки театральних костюмів, історію кіно і фотографії,
мистецтво гастрономії, для чого було створено гастрономічний простір як
повністю обладнана дитяча кухня, ознайомлення з анатомією людського тіла та з
фізико-хімічними лабораторіями, де дітей приваблюють забавні досвіди у
поєднанні з розважальними іграми, зробленими вчителями. Ще з моменту відкриття
музею, в лабораторії викладачів було
проведено понад 500 експериментів, в яких взяло участь близько 12.000 маленьких
вчених. У залах присвячених анатомії
людського тіла, діти можуть побачити, як виглядає мініатюрна операційна
кімната, і можуть пройти медичні процедури або надати першу допомогу. Зали,
присвячені людському тілу, – це сенсорні кімнати, де діти можуть досліджувати
різні частини організму та чуття. Простір присвячений анатомії був створений в
інтерактивній формі, щоб полегшити навчання дітей за допомогою гри.

Тур №3 переносить дітей у світ телевізійних мультимедійних студій, в студію
радіомовлення та в лабораторію графічного дизайну. Далі вони відвідають розділи
віртуальної реальності та середовища життя. Діти можуть пересуватися практично
підводним середовищем за допомогою підводного симулятора, прогулюватися
ботанічним садом або зоопарком. Виставка на тему середовища життя
складається з екранів та рухомих стін з інтерактивними іграми, сенсорними
проекціями, елементами декору 2D та 3D та цифровими іграми.

Останній тур №4 присвячений дітям віком до 7 років і включає такі розділи,
як ракета, тренажер, зона інтерактивних ігор та світ казок.

Дитячий музей – це простір, який доповнює формальну освіту палітрою
різноманітних заходів та пропонує мультидисциплінарний підхід, що надає кожному
учаснику можливість дізнатись, скільки і
як може навчитися, залежно від його уподобань, за допомогою сучасних методів.

Про команду Roxy and Kids Arts ми розповідали ще кілька
років тому, а відтоді вони організували чимало цікавих мистецьких проєктів. І
хоча пандемія, здавалося, зупинила час, Roxy and Kids Arts, тобто художники-візуалісти
Роксана Ене та її син Александер Ене, а також Роксана Елена Петреску,
співзасновниця та віце-президенка Асоціації Roxy and Kids Arts, нещодавно добилися
чергового успіху.

Про це розповідає Роксана Елена Петреску: «Мова йде про кампанію
«Тиждень революції моди. Спільно з Александром Ене, візуальним художником,
членом команди Roxy and Kids Arts, Fashion Revolution запросив нас взяти участь
разом з іншими дизайнерами та споживачами з Румунії у цій кампанії, яка відбулася
у квітні на міжнародному рівні. Fashion Revolution – це глобальний рух, який проводить
заходи у понад 60 країнах світу і розпочався у відповідь на трагедію, яка
сталася кілька років тому 24 квітня: в Бангладеші обрушилася будівля, де тисячі
людей працювали в декількох компаніях індустрії моди. Тоді загинуло багато людей,
понад тисячу жінок, і це породило рух на міжнародному рівні, як заклик до конкретних
дій «Enough is enough/Досить то є досить!», оскільки так далі поводитися неможливо.
Ми живемо у світі, де стало важливіше мати, ніж бути. Не завадить задатися питанням,
хто шиє наш одяг, чи зроблений він відповідально, чи забруднюють використані
матеріали навколишнє середовище? Нас запитали, що цей рух означає для нас і що
ми робимо у своєму повсякденному житті, щоб підтримати сталий спосіб життя. Ми, Roxy and Kids Arts,
робимо це вже давно. Деякі речі, які ми робимо, окрім майстерень, є результатом
переробки старого, зношеного одягу, або заплямованого, переосмислюючи плями як
у майстернях живопису.»

А художник-візуаліст Александер Ене додав. «Недостатньо
просто перекласти повідомлення в мистецтво і передавати їх через речі, які ми
створюємо. У цьому плані дуже важлива освіта. Наприклад, у Roxy and Kids Arts
ми проводили творчі майстер-класи з дітьми як у Німеччині, так і в Румунії, де використовували
залишки фруктів та овочів, які замість того, щоб потрапити у смітник, були для
нас справжніми інструментами. Сталий спосіб життя також означає переробку та
повторне використання, наскільки це можливо, тим самим підтримуючи виробництво
сталих товарів і одночасно зменшуючи витрати матеріалів. Обмежуй, повторно
використовуй, ремонтуй та переробляй! Це гасло є фундаментальним для концепції
сталого життя.»

Роксана Ене спостерігала з Німеччини, як Асоціація Roxy and Kids Arts
користується визнанням на Fashion Revolution: «Я була настільки вражена цим
рухом. Усе вийшло чудово! Все вийшло неймовірно і мене навіть там не було. Ми
отримали чудову новину про те, що з нами зв’язалась Fashion Revolution, що вони
дуже зацікавлені тим, що ми зробили до цього часу у сфері моди. Він ідеально
підходив, тому що ми взяли всі види одягу і, врешті-решт, використали їх як
полотна. Нічого сенсаційного. Це, врешті-решт, полотно, сумка, шкіряна куртка,
взуття, які ми беремо і перефарбовуємо. І все це в 2021 році, коли я думала, що все
завмерло потрібно чекати і терпіти… І зі мною зв’язалися Fashion Revolution
Румунія, спочатку я шкодувала, що мене там немає, але потім збагнула, що й я
там, я скрізь!»

Похваливши команду, Роксана Ене сказала, що вона була
в захваті від проєкту: «Усе пройшло неймовірно добре, Александер, мій син, і
Роксана діяли по-солдатськи, вони чудово впоралися, представили чудове полотно,
намальовану нами сумку, розмальоване взуття. Усе вийшло дуже гарно! Я побачила
фотографії і була вражена!»

Ми також дізналися, що команда Roxy and Kids Arts
має новий прототип виробу з бавовняних масок багаторазового використання, які
можна носити на голові, дуже шикарний аксесуар. Після прибуття з Німеччини,
Роксана Ене виявила, що у Румунії не можна носили тканинні маски, а в майстерні
було багато зроблених бавовняних масок. Торік у співпраці з іншою асоціацією в
Румунії, яка має соціальне підприємство, де працюють молоді люди з обмеженими
можливостями, Roxy and Kids Arts розпочала друкувати спільні художні роботи на
полотняних мішках, виготовлених із 100% бавовни, нефарбованих та необроблених,
а також сумки вже замовлені в Німеччині та Ізраїлі.

Діяльність асоціації також отримало визнання і в Німеччині, де зараз
перебуває Роксана Ене: «Тут, у Німеччині, минулого року все рухалося повільно. Нам
довелося зробити проєкт під назвою: «Реалії 2020: Маска». Було чудово, діти
малювали на масках просто неба. У проєкті взяли участь 10 дітей, а в школі з
якою ми співпрацювали всі були вражені. Ми дали наш підручник вчителям і вони
працювали з дітьми за методикою «Roxy and kids arts». Вони малювали на великих
масках і вийшла фантастична штука. Про цей винятковий проєкт писав Frankfurter
Neue Presse. І дійсно результати перевищили всі наші очікування!»

Продукцію Roxy та Kids Arts можна замовити в розділі мистецтва
магазину асоціації.

Ізоляція та обмеження, запроваджені через пандемією, які
перенесли заняття зі школи в онлайн-середовище, призвели до того, що діти
проводять в Інтернеті більше часу, ніж зазвичай. Це мало свої наслідки і вони
не дуже приємні, про що свідчить недавнє дослідження, проведене неурядовою
організацією «Рятуйте дітей – Румунія».

У порівнянні з періодом до
надзвичайного стану, 59% румунських дітей вважають, що вони проводять занадто
багато часу в Інтернеті або забагато користуються цифровими пристроями. Крім
того, для 22% з них період пандемії означав збільшення ситуацій в Інтернеті,
які їх збентежили або змусили вважати, що вони не повинні були відкривати певний
вміст. Так само зросло й побоювання батьків, 55% з них більше ніж у минулому
стурбовані тим, що діти можуть контактувати в Інтернеті з дорослими, які
намагаються їх експлуатувати або сексуально зловживати, тоді як 48% більше
стурбовані тим, що їх діти можуть стати жертвою недоречних повідомлень. Деякі з
цих висновків були зроблені на основі скарг, які організація «Рятуйте дітей»
отримала через спеціальну онлайн-лінію, призначену для повідомлень про
шкідливий вміст в Інтернеті.

Доступна на веб-сайті oradenet.ro форма esc_ABUZ призвела
до тривожних висновків, про які розповіла Андрея Хурезяну, координаторка програми
безпеки неповнолітніх в онлайн-середовищі, що впроваджується організацією «Рятуйте
дітей!». «Протягом 2020 року надійшло понад 1500 скарг. І у 72% з них вони стосувалися
матеріалів щодо сексуального насильства над дітьми, дитячої наготи або дітей,
які позують перед камерою в хтивих позах. Як і в попередні роки, у переважній
більшості – близько 85% випадків – жертвами були дівчата. А що стосується віку,
у 8% випадків були показані діти до 5 років, 76% – діти віком від 6 до 10
років. Категорії дітей віком від 11 та 14 років стосувалися 14% повідомлень, а
2% випадків стосувалися підлітків у віці від 15 до 18 років.»

Моніторинг не стосувався лише соціальних мереж, а всіх
веб-сайтів до яких мають доступ діти. Багато з них надто легко доступні для
неповнолітніх, які гуглять в Інтернеті. Як за цих умов батьки можуть захистити
своїх дітей? Ось декілька рекомендацій від організації «Рятуйте дітей». Андря
Хурезяну. «У більшості випадків батьки не знають, що існують програми
батьківського контролю, які допомагають їм надати дітям доступ лише до вмісту,
придатного для неповнолітніх. Через це діти отримують доступ до всіх видів
зображень та відеороликів, які не призначені для них, але перебувають у
відкритому доступі в Інтернеті. Ось чому дорослі користувачі повинні
повідомляти нас, коли вони знаходять такий небезпечний для дітей вміст.
Особливо в умовах, коли пандемія змусила нас проводити дещо більше часу в
Інтернеті – надмірний час, проведений дітьми в Інтернет-середовищі є першим
ризиком. Оскільки вони проводять більше часу в Інтернеті, вони можуть
зіткнутися з такими ситуаціями, як кібербулінг (переслідування чи агресія),
секстинг, залежність від Інтернету, доступ до фейкових новин тощо. Усе це є
небезпекою, на яку діти наражаються в Інтернеті. Наприклад, кібербулінг дуже
часто проявляється у вигляді онлайн-переслідування або словесної агресії, а
Румунія займає одне з провідних місць в ЄС з точки зору кібербулінгу серед дітей.»

Крім програм батьківського контролю та скарг постфактум,
спілкування батьків та дітей, а також виховання довіри дітей до дорослих є іншими
способами зменшити ризик на який діти наражаються в Інтернеті. Андрея Хурезяну. «Ми
порадили, насамперед, батькам підтримувати відкрите спілкування з дітьми. Це
головна перевага батьків в управлінні стосунками неповнолітніх з тим, що вони бачать
в Інтернеті. Якщо між дитиною та батьком існують відкриті стосунки та постійне
спілкування, дитина матиме мужність розповісти матері, батькові чи іншим членам
родини, яким довіряє, про неприємні події, свідками яких вона була в Інтернеті.
Окрім встановлення програми батьківського контролю, потрібно підтримувати
відкриті стосунки між батьками та дітьми, збирати інформацію про ризики в
Інтернеті та обговорювати ці загрози з неповнолітніми. Також завдяки дружнім
стосункам з дітьми батьки можуть допомогти їм подолати важкі та неприємні моменти,
викликані певними проблемами, що виникають в Інтернеті.»

Саме для зменшення кількості
цих проблем організація «Рятуйте дітей» розпочала інформаційну кампанію «Історії,
які неможливо оминути». У рамках цієї кампанії представлено шість
аудіо-відеокліпів, що представляють собою розмови між можливими кривдниками та
жертвами, натхненні з реальних ситуацій. Вони будуть транслюватися в Інтернеті,
в різних соціальних мережах у вигляді коротких повідомлень, які не можна
деактивувати або проігнорувати, як не можна не звертати уваги на історії дітей,
жертв зловживань в Інтернеті.

Що таке гроші, як вони циркулюють в економіці, як їх заробити і, передусім, як їх правильно витрачати? Усі ці питання зазвичай виникають наприкінці
юнацтва та на початку дорослого життя. Але
останніми роками дорослі, будь то батьки чи вчителі, почали приділяти більше часу ознайомленню дітей з економічними поняттями,
звісно адаптованими до їхнього віку. Наприклад, організація Junior Achievement Romania вже понад 15 років
проводить програми та курси фінансової освіти, які вона безкоштовно надає
вчителям та школам, зацікавленим у таких темах.

Ці курси є факультативними, вони не входять до обов’язкової шкільної
програми, але з’явились тому, що їх потреба
була відчутна, пояснила Лоредана Поенару, директор з освіти організації Junior Achievement Romania (JAR). «Фінансова освіта є потребою в кожному
віці, оскільки цей тип освіти дає нам розсудливість у розпорядженні ресурсами
та відповідальність за рішення, які ми приймаємо. Ось чому наші програми
зосереджені на фінансовій освіті від «0»-го класу до завершення середньої школи, і навіть на
факультеті. Діти мають зрозуміти, звідки їхні батьки беруть гроші і, що вони можуть з ними робити, чому важливо заощадити або відкласти здійснення певних побажань. А для підлітків або молоді важливо
розуміти різницю між певними фінансовими послугами, критеріями, які вони
повинні враховувати при прийнятті рішень про придбання, та механізмами, за
допомогою яких вони можуть бути фінансово захищені в майбутньому.»

Цю потребу усвідомлюють і нові покоління батьків,
оскільки в минулому, попередні покоління або уникали розмов на цю тему зі
своїми дітьми, або не знали, як підходити до цього питання, – каже Лоредана
Поенару. «Ми все частіше констатуємо цю відкритість сімей до включення таких
курсів до програми факультативних занять. А діти, в свою чергу, стають
переносниками інформації, оскільки вони, безумовно, повертаються додому з
певним ентузіазмом, з певною інформацією, яку вони отримали практично і яку
вони готові впроваджувати у своє повсякденне життя. З кожним роком інформація
стає різноманітнішою, а інтерес учнів до наших курсів зростає. Наприклад,
останнім часом ми спостерігаємо за зростаючим інтересом молоді до фінансових
інвестицій і до того, як вони можуть таким чином збільшити свої доходи. Це дуже
велика та складна сфера, яку ми намагаємось охопити, залучаючи професіоналів з
ділових кіл.»

Курси проводяться в школах на базі партнерства між JAR,
Міністерством освіти та шкільними інспекторатами. У рамках цих програм щорічно проводяться
курси у майже 1500 школах з усієї
країни. Але все стає ще цікавішим, коли складні фінансові поняття пояснюються малечі
через гру або читання історій. Це спробувала і здійснила письменниця Крістіна
Андоне, автор двох томів із колекції «Школа добре вирощених грошей». Перш ніж
писати про гроші, Крістіна Андоне писала адаптовані для дітей біографії
композиторів.

Для «Школи добре вирощених грошей» вона використала свою
творчість аби створити сучасні казки про… фінансові та банківські проблеми.
Крістіна Андоне. «Я намагалася писати про гроші креативно і грайливо. Це не набридливі
історії. Я намагалася триматися подалі від будь-якого викладацького стилю, але спробувала
досягти зону мудрості. Адже в цій книзі я не кажу про гроші як власне про цінність,
а як засіб виділення певних цінностей, таких як солідарність, щедрість та впевненість у власні сили. Гроші – це проїзний квиток до нашої мрії. Якщо ми не знаємо, що
це за мрія, будь-яке прийняте нами фінансове рішення буде або непотрібним, або
вимагатиме невиправдано великих зусиль. Тому мої книги вчать дітей бути
щедрими, обережними та відповідальними, але не цими словами.»

За допомогою різних історій з тваринами, що нагадують
народні казки чи притчі, діти знайомляться з такими поняттями економіки, як
кредит, відсотки, інвестиції, конкуренція. У цій фантастичній грі про гроші
вони дізнаються, що означає бути скромним, солідарним, робити пожертви,
підтримувати малих підприємців або необхідність стримуватися від покупок. У той
же час вони дізнаються, що мрії можна здійснити за допомогою грошей, але самі
гроші не можуть бути ідеалом життя. Крістіна Андоне розповідає. «Я подумала про
своєрідний набір інформації для виживання у фінансовому світі, кілька основних
питань з орієнтації. Я не написала ці книги з думкою, що всі діти стануть
економістами, банкірами чи підприємцями. Я написала їх для будь-якої дитини,
котра, незалежно від професії, яку обере, з раннього дитинства повинна усвідомлювати,
що кожна сім’я має свій бюджет, що гроші не безмежні і, що цей
бюджет схожий на піцу порізану на шматки. Якщо дитина з раннього віку розуміє
ці принципи: як відкладати гроші, як зрозуміти, що не добре збирати занадто
багато речей, а лише ті, що допомагають нам, як робити пожертви нужденним, все
це разом буде корисним для суспільства.»

Тому дітей не слід тримати
подалі та «вберігати» від фінансових проблем, – вважає Крістіна Андоне. «Я людина
пера, з музичною освітою і багато часу жила із враженням, що музиканти не повинні
цікавитися фінансовими справами. Але це не так! Бо якщо ти не займаєшся цим, цим
має займатися хтось інший. Думка про те, що благородно триматися подалі від
грошей, є хибною. Це лише одне з багатьох неправильних кліше про наші стосунки
з грошима. З грошима потрібно поводитися вдумливо і прозоро за дуже простими
правилами, подібними до правил гігієни.»

Насправді правила щодо грошей – це правила адаптації до
життя, – стверджують Крістіна Андоне та педагоги, які рекомендують фінансову
освіту.

Перша організована зустріч українських діточок у
Клуж-Напоці пройшла 2-го листопада 2019 року у місцевому осередку СУР і
започаткувала ряд таких щомісячних подій. Ініціатор та організатор клубу пані
Людмила Дорош – редактор дитячого журналу «Дзвоник» – приурочує ці зустрічі
певній тематиці і відповідно до неї підбирає майстер-класи, пісні та вірші.
Різновікові учасники знаходять завжди щось цікаве зробити, почути чи побачити.
Дітям та їхнім батькам подобається ідея створення більш ширшого, ніж сім’я,
українського осередку. До нього радо приєдналися різного рівня носії нашої
рідної мови, а також шанувальники та прихильники української культури.
Створення середовища для національного виховання і формування молодого
українського покоління відразу ж отримало всесторонню підтримку як від
місцевого так і від центрального керівництва Союзу українців Румунії. Вони
потурбувалися про надання і забезпечення учасників «Клубу української малечі»
необхідними реквізитами, перекусами, винагородами та святковими подарунками.

На жаль, через неочікуваний спалах віруса
Ковід-19 і прийнятих урядом заходів по упередженню його поширення, зустріч, що
мала місце 22 лютого 2020, стала останньою. Але вже через пару місяців, а
точніше 27 травня, в рамках діяльності «Клубу української малечі» з’являється
«Літературна скарбничка» – новий онлайн проект. Він був задуманий, як доступна
і цікава презентація якісної української літератури дітям різного віку. Такі записи
можуть стати ефективною допомогою не тільки батькам у гармонійному вихованні
своїх малюків, але й для вихователі і вчителів.

У цій відео-серії презентатор пані Людмила Дорош українською
мовою зачитує казки та поезії українських і світових як класиків так і сучасних
авторів. Часто звучать твори українських авторів з Румунії – Миколи Корсюка,
Михайла Трайсти, Ірини Мойсей, Людмили Дорош тощо. Нові відео записи відтоді і по сей день
з’являються кожної п’ятниці на сторінці фейсбук Клузької філії СУР-у при якій і
розвинулося це починання. Суттєво покращити проєкт та розголосити про
його існування вдалося завдяки співпраці з давнім медія-партнером клузької
філії СУР – TVR-Клуж, а також через особисте віддане залучення телеведучої пані
Марії Чінар-Жіга. Отож, тепер «Літературну скарбничку» транслюють на TVR-3 та
TVR-Клуж, про неї писали румунські та українські сайти новин.

Та ідея продовження фізичних зустрічей української
дітвори не покидала як організаторів так і учасників. Нове ж загострення
ситуації з Ковід-19 не дозволяє їй здійснитися. Але з 15 листопада зустрічі
«Клубу української малечі» проводяться в режимі онлайн. Як і попереднього 2019
року, листопадова зустріч у 2020 була присвячена підготовці до приходу Святого
Миколая – найбільш чарівного і очікуваного моменту в році для малюків. На цей
раз учасники малювали Святого Миколая за контуром своєї долоні, виготовляли
ялинкові прикраси із макаронів, слухали українські вірші, пісні та розповіді
про доброго і щедрого Миколая.

У грудні продовжувалася підготовка до зимових свят у
клубі і діткам було запропоновано виготовити вітальні листівки та аплікації з
ґудзиків та інших матеріалів. Прозвучали вірші та пісні про зиму і про Різдво,
було переглянуто тематичні мультфільми. А на завершення постійна учасниця
зустрічей пані Міхаела Гербіл прочитала листа від Святого Миколая з
привітаннями і повідомленням про місцезнаходження різдвяних подарунків, чим
звичайно ж надзвичайно втішила дітлахів. Подарунки, придбані за кошти СУР-у,
враховували вікові та індивідуальні упододобання та бажання всіх наших молодих
членів клубу. Такий особистий підхід хоч і клопіткий, зате приносить дітям
найбільше радості.

А в січні, в останній день Різдвяних свят за старим
стилем відбулася і перша в цьому 2021 році онлайн зустріч учасників «Клубу
української малечі», де звичайно ж панувала святкова, весела, пісенна
атмосфера. Діти захоплено виготовляли фігурки з картону і пластиліну, проводили
експерименти. За цей час їхнім батькам вдалося, хоч і коротко, поспілкуватися
та пожартувати. Та найголовніше у діяльності клубу, що «діти мають можливість
послухати та порозмовляти українською мовою в організованому, привабливому та
освітньому середовищі, забезпечуючи тим самим постійність української національної
специфіки» – наголосили організатори та керівництво клузької філії СУР на своїй
сторінці фейсбук. (автор: Ольга Сенишин)