Tag: діти

  • Кампанія з інтеграції дітей з обмеженими можливостями

    Кампанія з інтеграції дітей з обмеженими можливостями

    «Місце
    дітей з вадами – поряд з іншими дітьми, у громаді, в дитячому садку та в
    родині», – це головний меседж інформаційної кампанії «Ми ростимо сильнішими,
    коли виростаємо разом», розпочату в Бухаресті Міністерством праці та
    соціального захисту, зокрема Національним управлінням з прав людей з вадами,
    дітей та усиновлень, Міністерством освіти та досліджень та ЮНІСЕФ. У Румунії
    офіційно зареєстровано 70 тис. дітей з обмеженими можливостями, з яких майже
    половина ізольовані у спеціальних школах, а ті, хто навчається у
    загальноосвітніх школах, не отримують необхідної підтримки.




    Незважаючи
    на те, що Румунія ратифікувала Конвенцію ООН про права людей з інвалідністю та
    взяла на себе зобов’язання закрити спеціальні школи, створивши замість них інклюзивні
    школи, в дійсності ситуація змінюється дуже повільно, – каже заступник представника ЮНІСЕФ у Румунії Габрієль Вокель. «Офіційна статистика показує, що
    в Румунії є близько 70 тис. дітей з обмеженими можливостями, але в той же час
    ми знаємо, що реальна кількість значно більша. Через відсутність якісних даних
    ми дуже мало знаємо про фактичну кількість дітей з вадами у Румунії та про їх
    реальний стан. Ми також знаємо, що надто багато дітей з обмеженими можливостями
    все ще ростуть в системі соціального захисту і багато дітей не йдуть до школи,
    дитячого садка чи ясел. Вони не інтегровані, а скоріше відокремлені від інших дітей.
    Місце дітей з вадами поряд з усіма іншими дітьми, як частина однієї спільноти,
    щоб вони могли гратися і рости разом.»





    Батьки, які мають дітей з особливими потребами,
    витрачають тисячі євро на рік на терапію, а ті, хто не дозволяє собі опиняються
    в ізоляції у власних помешканнях чи установах, – каже голова Національного управління
    з прав людей з вадами, дітей та усиновлень Меделіна Турза: «На жаль, на даний
    момент у Румунії є лише близько 270 денних служб з надання оздоровчих послуг та
    терапії для дітей з обмеженими можливостями, а це означає, що на національному
    рівні кількість послуг обмежена, яка охоплює мінімум, або навіть менше мінімуму,
    менше 18% із загальної кількості дітей з вадами у Румунії. І тому речі
    настільки складні з процесом забезпечення включення цих дітей. Крім того, ми
    все ще перебуваємо в ситуації, коли головною причиною відокремлення близько 36%
    дітей зі спеціальної системі захисту є бідність, а 8% – інвалідність. Отже,
    через відсутність достатніх та ефективних важелів для цих дітей, вони доходять
    до інституціоналізації…»




    Брак
    державної допомоги для підтримки дітей з обмеженими можливостями призводить до
    відмови батьків від них, – каже Меделіна Турза: «Одним із моїх пріоритетів і Управління
    було регулювання послуг типу «респіро» для дітей з обмеженими можливостями,
    оскільки в Румунії це надзвичайний тягар на плечі родин дітей-інвалідів, яким у
    складних ситуаціях немає де залишити своїх дітей на кілька годин або на
    день-два, щоб вирішити певну проблему, а батьки опиняються в безвихідних ситуаціях,
    коли зростає ризик відмови від цих дітей. Ми створили мобільні служби на рівні кожного
    повіту для надання послуг з раннього втручання для допомоги дітям з обмеженими
    можливостями, служби абілітації та реабілітації в громаді, плануємо фінансувати
    послуги типу «респіро» та підготовку фахівців. Це найважливіший аспект
    включення дітей-інвалідів. Нам потрібні кращі спеціалісти з різних видів
    терапії, відновлювального лікування, для надання всіх послуг, які дуже потрібні
    дітям з різними формами інвалідності.»

    У Румунії є тисячі випадків, коли діти стають жертвами дискримінації або виключення, оскільки не всі вчителі вміють працювати з цими дітьми. Є повіти, де є один спеціальний вчитель на 150 дітей-інвалідів. Міністр освіти і досліджень Моніка Анісіє обіцяє, що кількість психологічних консультантів у школах найближчим часом зросте. «Я планую збільшити кількість психолого-педагогічних консультантів у загальноосвітніх навчальних закладах, але в той же час планую зосередитися на початковій підготовці вчителів починаючи з 2020-2021 навчального року. Таким чином ми спробуємо підготувати якомога більше спеціалістів в цій сфері, тому що школі, громадам дійсно потрібна підтримка … Ми маємо намір підготувати вчителів разом, щоб вони мали навички працювати з дітьми з різними вадами. Ми заохочуємо батьків бути поруч з нами, заохочуємо вчителів допомагати цим дітям, але й отримувати необхідну спеціалізацію з допомогою курсів підвищення кваліфікації або початкових курсів для молодих людей, які хочуть стати вчителями.»

    Дискримінація дітей з особливими потребами існує не лише в Румунії, а й в інших європейських державах. Дані ЮНІСЕФ показують, що щонайменше 75% з понад 5 мільйонів дітей з обмеженими можливостями, які проживають у Центральній та Східній Європі та Центральній Азії, не мають можливості отримати якісну інклюзивну освіту. За даними ЮНІСЕФ у світі є понад 93 мільйони дітей-інвалідів.


  • У місті Клуж-Напока запрацював «Клуб української малечі»

    При
    Клузькій повітовій філії Союзу українців Румунії, у місті Клуж-Напока наприкінці минулого року був створений «Клуб української малечі». Сьогодні, шановні
    радіослухачі, ми пропонуємо вашій увазі телефонну розмову з Людмилою Дорош, ініціаторкою цього проекту для дітей,
    редакторкою журналу «Дзвоник» та, не востаннє,
    матір’ю двох гарних діточок: Нори та Мілана.


    -
    Людмило, скажи, будь-ласка, як виникла ідея
    заснувати «Клуб української малечі» у місті Клуж-Напока?


    – Ідея створення «Клубу української малечі»
    була зовсім не випадковою. У мене двоє маленьких дітей, і ще з самого народження чоловік підтримував
    і заохочував мене, щоб ми розмовляли з
    дітьми як материнською, так і батьківською мовами (у нашому випадку це
    українська та угорська). Тож наші діти змалечку оволоділи цими двома мовами
    природно, без складностей. Я з дітьми постійно спілкуюсь українською, у нас
    велика бібліотечка дитячої літератури українською, ми слухаємо пісеньки,
    дивимося мультфільми українською. Тож, скажімо, із спілкуванням та знанням мови
    у нас немає проблем, проте коло спілкування українською дуже вузьке. Якщо
    угорською мовою у нашій місцевості мої діти можуть спілкуватися, так як в
    Трансільванії проживає чисельне угорське населення, є чисельні садочки та школи
    з угорською мовою викладання, то українську мову у Клужі не зустрінеш так
    часто, і особливо я маю тут на увазі дитяче коло. За останні роки число членів Клузької філії зросло, воно нараховувало багато студентів, які по закінченню
    факультету осіли в цьому чудовому місті, заснували сім’ї. І якщо кілька років
    тому я знала про існування сімей, де матері були українками і мали діток, то
    зараз їхня кількість стає все більшою, понароджувалося чимало малюків. Давно у
    мене крутилася в голові ця ідея згуртувати дітей для періодичних зустрічей, і
    нарешті нас стало досить багато для того, щоб офіційно створити у Клужі й
    організацію дітей. У нас є молодіжна організація, жіноча, чому б і не дитяча?
    Адже вислів «Наші діти – наше майбутнє» – це не просто гучні слова, це правда.
    Діти – це наша зміна, і від нас, дорослих, залежить, якою вона буде. Мені було
    дуже приємно, що мою ідею одразу ж підтримав голова Клузької філії Іван
    Гербіль, який посприяв і сприяє всьому, що стосується зустрічей малечі: заніс
    цю щомісячну подію у список подій Клузької філії СУР, виділивши кошти для придбання
    дуже різноманітного реквізиту, організувавши подарунки для дітей з нагоди
    зимових свят, виділяючи кошти на частування для дітей.



    – Якою є
    головна мета програм «Клубу української малечі»?


    – Мета «Клубу української малечі» полягає, в
    першу чергу, у спілкуванні дітей українською мовою. Як підказує й сама назва,
    це неформальні зустрічі, де діти будуть невимушено гратися, розважатися і
    спілкуватися українською мовою, і ось так
    «непомітно» ми плануємо збагатити їхній словниковий запас, вони дізнаються
    про українські звичаї й
    традиції, а в майбутньому це допоможе їм у формуванні національної свідомоcті
    та ідентичності. Я не один раз зустрічала ситуації, коли батьки не навчають
    дітей іншої мови, окрім румунської, боячись, що дитині буде складно, обіцяючи
    собі, що коли підросте дитина, тоді це буде доречнішим. Але, виростаючи, дитина
    вже сама не хоче розмовляти тією «дивною, чужою, смішною» мовою. Дитина
    змалечку повинна знати, хто вона така, знати свою мову і не соромитися бути
    собою.



    – Скільки
    дітей відвідують клуб, хто навчає їх, де проходять зустрічі?


    – Зустрічі проходять в осередку Клузької філії СУР. Проводжу ці зустрічі я і мені допомагає, вперше чергу, Ольга Сенишин, а також батьки, які приходять та залишаються на наших зустрічах. На нашій першій зустрічі було всього 7 дітей,
    проте поступово їхня кількість збільшується. На заході, присвяченому зустрічі Діда Миколая, нас було вже
    14. Мене тішить те, що діти повертаються, це значить, що їм цікаво, що їм
    подобається як спілкування з дітьми, так і діяльність, яку ми з ними проводимо.
    Я почала отримувати запитання: «Моя знайома (чи родичка) дізналася про ваш
    клуб, чи може вона привести свою дитину?». Звичайно, можна, усіх дітей ласкаво
    просимо до нашого клубу. Якщо будуть діти – буде діяти й наш клуб, чого мені б
    дуже хотілося.


    -
    Розкажи, Людмило, про заходи проведені дотепер «Клубом української малечі».


    Дотепер пройшло 3 заходи з 4, четвертий, на
    жаль, ми відмінили через чисельні хвороби дітей. На першому заході діти
    познайомилися між собою. Відбулася творча майстерня на довільну тему: діти
    малювали, робили аплікації із зібраного ними листя, майстрували з паперу. Разом
    із дорослими ми пограли у гру «Скуштуй і відгадай». А ще погралися на подвір’ї
    в рухливі ігри, та найголовніше, що відбулося на цьому заході, – вони
    познайомилися і зуміли здружитися. По завершенню заходу ніхто з дітей не хотів
    іти додому. На наступній зустрічі ми
    готувалися з дітьми до зустрічі з Дідом Миколаєм – зробили оленя і сніговичка
    своїми руками з туалетних рулончиків, написали йому листа і навіть надіслали
    декілька з виготовлених іграшок Діду Миколаю на знак любові й поваги до нього.
    Передріздвяна, третя зустріч, була святковою, присвяченою зустрічі з Дідом
    Миколаєм. До дітей завітав невидимий листоноша, який приніс їм листа від Діда
    Миколая та подарунки. Діти пили гарячий шоколад, раділи подарункам та великій
    кількості реквізитів, які придбав для них союз українців: менші малювали
    фломастерами та крейдою на білій дошці, старші прикрашали різдвяними малюнками
    велику настінну дошку, малювали фломастерами, ліпили з пластиліну. Наприкінці
    лютого пройде четверта зустріч, присвячена давньому народному святу Масляниці. Ми проведемо майстер-клас по
    млинцях: разом з дітьми приготуємо тісто, а потім спечемо млинці. Почитаємо
    казочку про млинці, виготовимо млинці з паперу та пластиліну. Як ви вже
    помітили, зустрічі з дітьми проводяться раз на місяць.


    – Які методи
    виховування в дусі поваги до рідної української мови та культури та допоміжні
    матеріали ти використовуєш?


    У першу чергу, це вживання української мови.
    Це не зовсім легко втілити в життя, оскільки у дітей знання української мови
    відрізняється одне від одного. Свої слова за потребою я дублюю й румунською, щоб усі діти змогли зрозуміти і вивчити
    невідомі слова. А ще – це ознайомлення з українськими традиціями, це слухання
    українських пісень, перегляд пізнавальних та цікавих мультфільмів українською,
    яких зараз з’явилося по інтернету дуже багато.


    – Чи батьки беруть участь у організованих заходах?


    – Звичайно, і батьки є свого роду учасниками
    наших заходів, оскільки клуб відвідує дуже багато маленьких дітей, які
    почувають себе комфортно у присутності батьків. А ще батьки наглядають як за
    своїми, так і іншими дітками, коли діяльність відбувається одночасно з кількома групками дітей. Як
    відомо, батькам завжди є про що поспілкуватися з іншими батьками, так що ці
    зустрічі є цікавими для всіх членів сім’ї. А ще на наші заходи приходять і
    просто щирі українці, щоб подати руку допомоги, де це потрібно. Тут я особливо маю на увазі члена Клузької філії СУР та
    кореспондента «Дзвоника» Ольгу Сенишин, яку діти з любов’ю почали назвати
    «тітонькою Олечкою».



    – Якими є відгуки батьків про дитячий клуб?


    – Відгуки були тільки хороші, адже на зустрічі
    приходять тільки ті, хто зацікавлений в такому роді подіях.


    – Як даєш собі справи, чи дітям подобається ходити до клубу?


    – По їхніх реакціях, звичайно, по тому, як вони
    спілкуються між собою. Дехто, входячи в приміщення, кидається обіймати нових
    друзів. По тому, з яким завзяттям вони майструють чи малюють і не хочуть
    розходитися по домівках, по тому, що приходять знову.



    – Відомий
    той факт, що казка є важливим інструментом у виховуванні дітей. Людмило, ти
    написала кілька книг для дітей, чи мала нагоди читати дітям, які відвідують
    клуб, власні казки?


    Свої казки ще не встигла прочитати дітям з
    клубу, мабуть, вони ще складнуваті для них. А своїм дітям так, читала.



    Які
    заходи будуть організовані цього року «Клубом української малечі»?


    Наші наступні заходи будуть присвячені святкуванню дня матері,
    Великодня, дня дитини,
    дня чоловіка
    й тата, діти дізнаються про Зелені свята, свято Івана Купала, про значення Дня
    незалежності України, ми відсвяткуємо початок навчального року, прихід Миколая та Різдва. А ще хочу додати, що в моїй голові крутиться багато різних ідей,
    які можна втілювати в життя в майбутньому, такі як навчити дітей читати,
    писати. Адже з дітьми можна зробити так багато всього цікавого. Якщо батьки й
    надалі будуть підтримувати й заохочувати дітей, то все це може стати дійсністю
    і нам дійсно вдасться виховати й виростити нове покоління свідомих українців. А наостанок
    хотіла б подякувати керівництву СУР, а саме Голові Союзу українців Румунії
    Миколі-Мирославу Петрецькому та Голові клузької філії Івану Гербілю, за те, що одразу ж відгукнулися на ідею
    створення клубу та включили наш захід у бюджет подій на наступний рік,
    забезпечуючи все необхідне для проведення наших зустрічей.

    – Дякую за розмову та бажаю тобі, діточкам та батькам багато успіхів!

  • У місті Клуж-Напока запрацював «Клуб української малечі»

    При
    Клузькій повітовій філії Союзу українців Румунії, у місті Клуж-Напока наприкінці минулого року був створений «Клуб української малечі». Сьогодні, шановні
    радіослухачі, ми пропонуємо вашій увазі телефонну розмову з Людмилою Дорош, ініціаторкою цього проекту для дітей,
    редакторкою журналу «Дзвоник» та, не востаннє,
    матір’ю двох гарних діточок: Нори та Мілана.


    -
    Людмило, скажи, будь-ласка, як виникла ідея
    заснувати «Клуб української малечі» у місті Клуж-Напока?


    – Ідея створення «Клубу української малечі»
    була зовсім не випадковою. У мене двоє маленьких дітей, і ще з самого народження чоловік підтримував
    і заохочував мене, щоб ми розмовляли з
    дітьми як материнською, так і батьківською мовами (у нашому випадку це
    українська та угорська). Тож наші діти змалечку оволоділи цими двома мовами
    природно, без складностей. Я з дітьми постійно спілкуюсь українською, у нас
    велика бібліотечка дитячої літератури українською, ми слухаємо пісеньки,
    дивимося мультфільми українською. Тож, скажімо, із спілкуванням та знанням мови
    у нас немає проблем, проте коло спілкування українською дуже вузьке. Якщо
    угорською мовою у нашій місцевості мої діти можуть спілкуватися, так як в
    Трансільванії проживає чисельне угорське населення, є чисельні садочки та школи
    з угорською мовою викладання, то українську мову у Клужі не зустрінеш так
    часто, і особливо я маю тут на увазі дитяче коло. За останні роки число членів Клузької філії зросло, воно нараховувало багато студентів, які по закінченню
    факультету осіли в цьому чудовому місті, заснували сім’ї. І якщо кілька років
    тому я знала про існування сімей, де матері були українками і мали діток, то
    зараз їхня кількість стає все більшою, понароджувалося чимало малюків. Давно у
    мене крутилася в голові ця ідея згуртувати дітей для періодичних зустрічей, і
    нарешті нас стало досить багато для того, щоб офіційно створити у Клужі й
    організацію дітей. У нас є молодіжна організація, жіноча, чому б і не дитяча?
    Адже вислів «Наші діти – наше майбутнє» – це не просто гучні слова, це правда.
    Діти – це наша зміна, і від нас, дорослих, залежить, якою вона буде. Мені було
    дуже приємно, що мою ідею одразу ж підтримав голова Клузької філії Іван
    Гербіль, який посприяв і сприяє всьому, що стосується зустрічей малечі: заніс
    цю щомісячну подію у список подій Клузької філії СУР, виділивши кошти для придбання
    дуже різноманітного реквізиту, організувавши подарунки для дітей з нагоди
    зимових свят, виділяючи кошти на частування для дітей.



    – Якою є
    головна мета програм «Клубу української малечі»?


    – Мета «Клубу української малечі» полягає, в
    першу чергу, у спілкуванні дітей українською мовою. Як підказує й сама назва,
    це неформальні зустрічі, де діти будуть невимушено гратися, розважатися і
    спілкуватися українською мовою, і ось так
    «непомітно» ми плануємо збагатити їхній словниковий запас, вони дізнаються
    про українські звичаї й
    традиції, а в майбутньому це допоможе їм у формуванні національної свідомоcті
    та ідентичності. Я не один раз зустрічала ситуації, коли батьки не навчають
    дітей іншої мови, окрім румунської, боячись, що дитині буде складно, обіцяючи
    собі, що коли підросте дитина, тоді це буде доречнішим. Але, виростаючи, дитина
    вже сама не хоче розмовляти тією «дивною, чужою, смішною» мовою. Дитина
    змалечку повинна знати, хто вона така, знати свою мову і не соромитися бути
    собою.



    – Скільки
    дітей відвідують клуб, хто навчає їх, де проходять зустрічі?


    – Зустрічі проходять в осередку Клузької філії СУР. Проводжу ці зустрічі я і мені допомагає, вперше чергу, Ольга Сенишин, а також батьки, які приходять та залишаються на наших зустрічах. На нашій першій зустрічі було всього 7 дітей,
    проте поступово їхня кількість збільшується. На заході, присвяченому зустрічі Діда Миколая, нас було вже
    14. Мене тішить те, що діти повертаються, це значить, що їм цікаво, що їм
    подобається як спілкування з дітьми, так і діяльність, яку ми з ними проводимо.
    Я почала отримувати запитання: «Моя знайома (чи родичка) дізналася про ваш
    клуб, чи може вона привести свою дитину?». Звичайно, можна, усіх дітей ласкаво
    просимо до нашого клубу. Якщо будуть діти – буде діяти й наш клуб, чого мені б
    дуже хотілося.


    -
    Розкажи, Людмило, про заходи проведені дотепер «Клубом української малечі».


    Дотепер пройшло 3 заходи з 4, четвертий, на
    жаль, ми відмінили через чисельні хвороби дітей. На першому заході діти
    познайомилися між собою. Відбулася творча майстерня на довільну тему: діти
    малювали, робили аплікації із зібраного ними листя, майстрували з паперу. Разом
    із дорослими ми пограли у гру «Скуштуй і відгадай». А ще погралися на подвір’ї
    в рухливі ігри, та найголовніше, що відбулося на цьому заході, – вони
    познайомилися і зуміли здружитися. По завершенню заходу ніхто з дітей не хотів
    іти додому. На наступній зустрічі ми
    готувалися з дітьми до зустрічі з Дідом Миколаєм – зробили оленя і сніговичка
    своїми руками з туалетних рулончиків, написали йому листа і навіть надіслали
    декілька з виготовлених іграшок Діду Миколаю на знак любові й поваги до нього.
    Передріздвяна, третя зустріч, була святковою, присвяченою зустрічі з Дідом
    Миколаєм. До дітей завітав невидимий листоноша, який приніс їм листа від Діда
    Миколая та подарунки. Діти пили гарячий шоколад, раділи подарункам та великій
    кількості реквізитів, які придбав для них союз українців: менші малювали
    фломастерами та крейдою на білій дошці, старші прикрашали різдвяними малюнками
    велику настінну дошку, малювали фломастерами, ліпили з пластиліну. Наприкінці
    лютого пройде четверта зустріч, присвячена давньому народному святу Масляниці. Ми проведемо майстер-клас по
    млинцях: разом з дітьми приготуємо тісто, а потім спечемо млинці. Почитаємо
    казочку про млинці, виготовимо млинці з паперу та пластиліну. Як ви вже
    помітили, зустрічі з дітьми проводяться раз на місяць.


    – Які методи
    виховування в дусі поваги до рідної української мови та культури та допоміжні
    матеріали ти використовуєш?


    У першу чергу, це вживання української мови.
    Це не зовсім легко втілити в життя, оскільки у дітей знання української мови
    відрізняється одне від одного. Свої слова за потребою я дублюю й румунською, щоб усі діти змогли зрозуміти і вивчити
    невідомі слова. А ще – це ознайомлення з українськими традиціями, це слухання
    українських пісень, перегляд пізнавальних та цікавих мультфільмів українською,
    яких зараз з’явилося по інтернету дуже багато.


    – Чи батьки беруть участь у організованих заходах?


    – Звичайно, і батьки є свого роду учасниками
    наших заходів, оскільки клуб відвідує дуже багато маленьких дітей, які
    почувають себе комфортно у присутності батьків. А ще батьки наглядають як за
    своїми, так і іншими дітками, коли діяльність відбувається одночасно з кількома групками дітей. Як
    відомо, батькам завжди є про що поспілкуватися з іншими батьками, так що ці
    зустрічі є цікавими для всіх членів сім’ї. А ще на наші заходи приходять і
    просто щирі українці, щоб подати руку допомоги, де це потрібно. Тут я особливо маю на увазі члена Клузької філії СУР та
    кореспондента «Дзвоника» Ольгу Сенишин, яку діти з любов’ю почали назвати
    «тітонькою Олечкою».



    – Якими є відгуки батьків про дитячий клуб?


    – Відгуки були тільки хороші, адже на зустрічі
    приходять тільки ті, хто зацікавлений в такому роді подіях.


    – Як даєш собі справи, чи дітям подобається ходити до клубу?


    – По їхніх реакціях, звичайно, по тому, як вони
    спілкуються між собою. Дехто, входячи в приміщення, кидається обіймати нових
    друзів. По тому, з яким завзяттям вони майструють чи малюють і не хочуть
    розходитися по домівках, по тому, що приходять знову.



    – Відомий
    той факт, що казка є важливим інструментом у виховуванні дітей. Людмило, ти
    написала кілька книг для дітей, чи мала нагоди читати дітям, які відвідують
    клуб, власні казки?


    Свої казки ще не встигла прочитати дітям з
    клубу, мабуть, вони ще складнуваті для них. А своїм дітям так, читала.



    Які
    заходи будуть організовані цього року «Клубом української малечі»?


    Наші наступні заходи будуть присвячені святкуванню дня матері,
    Великодня, дня дитини,
    дня чоловіка
    й тата, діти дізнаються про Зелені свята, свято Івана Купала, про значення Дня
    незалежності України, ми відсвяткуємо початок навчального року, прихід Миколая та Різдва. А ще хочу додати, що в моїй голові крутиться багато різних ідей,
    які можна втілювати в життя в майбутньому, такі як навчити дітей читати,
    писати. Адже з дітьми можна зробити так багато всього цікавого. Якщо батьки й
    надалі будуть підтримувати й заохочувати дітей, то все це може стати дійсністю
    і нам дійсно вдасться виховати й виростити нове покоління свідомих українців. А наостанок
    хотіла б подякувати керівництву СУР, а саме Голові Союзу українців Румунії
    Миколі-Мирославу Петрецькому та Голові клузької філії Івану Гербілю, за те, що одразу ж відгукнулися на ідею
    створення клубу та включили наш захід у бюджет подій на наступний рік,
    забезпечуючи все необхідне для проведення наших зустрічей.

    – Дякую за розмову та бажаю тобі, діточкам та батькам багато успіхів!

  • Драма Внутрішньої Дитини

    Драма Внутрішньої Дитини

    «Драма Внутрішньої Дитини – прихильність та співпереживання» – це тема дискусії, організованої видавництвом «Herald» у рамках показу німецького фільму «Крах Системи /Проблемна дитина», в кінозалі Музею румунського селянина. У фільмі дев’ятирічна Бенні стала тим, що соціальні працівники називають проблемною дитиною. Вона має лише одну мету: повернутися додому до своєї мами, а працівники служби захисту дітей намагаються знайти для дівчини стабільні умови життя. На жаль, такі драми не залишаються на
    рівні художньої літератури та кіно, вони є історією життя багатьох дітей в Румунії та в світі.




    Сорін Лукач, PR-менеджер видавництва «Herald» зазначив: «Вибрані спеціалісти
    були запрошені, щоб поділитися з нами деякими практичними орієнтирами сучасних
    психологічних та освітніх теорій, які можуть допомогти краще зрозуміти наших
    дітей, розвивати здатність до співпереживання і співчуття до них та до розуміння їхніх
    проблем. Розказати про необхідність кращого спілкування, більш гармонійної
    динаміки у відносинах батько-дитина. Про емоційні рани, неприйняття, самотність,
    страх, травми, вразливості і невдоволення, про залежність і виклики, зв’язок,
    прихильність і емпатію. Ми також хотіли б обговорити причини насильства в
    дитинстві.»





    Історія Бенні у фільмі «Проблемна дитина»
    відображає жорстоку реальність сучасного суспільства. Тисячі дітей щороку
    потерпають від травми сирітства, починаючи з раннього дитинства і значна їх частина
    зазнає емоційних травм, з якими фахівцям дуже важко впоратися. Пояснює
    психолог та психотерапевт Юлія Феордяну. «Я мала нагоду співпрацювати протягом
    п’яти років з Управліннями з питань захисту дітей у Румунії. Я бачила дітей із
    поведінкою, подібною до Бенні (
    ред. головного героя фільму), бачила вихователів, психологів,
    соціальних працівників, які роками намагаються зробити все можливе, щоб
    допомогти цим проблемним дітям. Це дійсність, а не просто вигадка. На жаль, є
    багато дітей, які стають дорослими, котрі не мали достатньої безпеки в
    дитинстві та достатнього розуміння їх потреб з боку дорослих.»




    Середовище, в якому дитина
    розвивається протягом перших місяців та перших років життя, є особливо важливим
    для психоемоційного профілю майбутньої дорослої людини. На жаль, публічна система
    захисту дітей не може забезпечити одужання дітей з такими недоліками ні в
    Румунії, ні в інших країнах, – каже Юлія Феордяну. «В умовах відсутності
    безпечного середовища та достатньо відповідальних батьків діти не можуть
    розвиватися гармонійно. Їх емоційна рівновага серйозно порушена. На жаль, мушу
    сказати, що у більшості випадків вони не одужують, незважаючи на найкращі
    наміри багатьох дорослих. У мене була можливість працювати над проєктами
    емоційної підтримки системних дітей як в Румунії, так і в інших країнах, у тому
    числі в азійських, а також в Україні. Всюди інституціоналізовані діти,
    проблемні діти, занедбані діти, діти-жертви насильства є однаковими.»




    Фахівці в цій галузі докладають усіх зусиль задля
    реїнтеграції таких дітей, які
    страждають від травми сирітства, іноді
    повторно, в умовах, що можуть стати
    для них сім’єю. На жаль, проблеми прив’язаності залишаються, -
    розповідає клінічний психолог Соріна Петріке. «Одужання
    можливе лише у відносинах. Система захисту дітей
    у всьому світі є недосконалим рішенням для цих дітей. Більшу частину часу вони
    переселяються з одного будинку в інший і кожного разу, коли переживають
    розрив стосунків, вони знов відчувають
    себе покинутими. Це своєрідне повторне травмування розривом
    нових стосунків або будь-якою ситуацією, в якій вони прив’язуються
    до нової родини, після чого переживають розрив стосунків.»




    Соріна Петріке пояснює, чому
    лікування та одужання цих дітей ускладнюють дорослі, які не готові належним чином вирішити таку
    проблему. «Одужання можливе лише в тому випадку, коли цим дітям врешті-решт вдасться прив’язатися до дорослого, тому що їм потрібна постійна особа в своєму житті. Коли це трапляється, потрібна не тільки постійна особа, ці діти потребують того, чого вони ніколи не отримували: поваги до них, ким вони є, а не того, ким хочуть щоб вони були їхні батьки. Вони потребують розуміння, прийняття, безумовної любові. Усі ці речі дуже важко отримати покинутій у минулому дитині. Сирітство вчить їх не довіряти іншим і тому, що дорослі є для них небезпекою. У них виникає ряд емоційних
    труднощів, з якими дуже важко впоратися. Вони живуть і переживають емоції дуже
    високої інтенсивності і мають великі труднощі з самозаспокоєнням.»




    Інтегративний психотерапевт Сабіна Стругаріу розповіла про необхідність дорослих зрозуміти власну Внутрішню Дитину, щоб впоратися з інтеграцією
    інституціоналізованих дітей. «Мені взагалі не подобається це словосполучення «проблемна
    дитина». Мені більше до вподоби оригінальна назва «Крах системи» тому що вона вона
    підкреслює щось інше, тому що я не думаю, що проблема в дитині. Діти ніколи не
    є проблемою саме через стиль прихильності, адже у дитинстві ми переймаємо стиль
    прихильності батьків чи дорослих, які піклуються про нас і допомагають нам
    розвиватися. Є «проблемні дити» і все, що відбувається в системі і вдома з
    проблемними дітьми, яких демонізують і бояться, викликано тим, що цими емоціями
    важко управляти. У дійсності це найчастіше трапляється, тому що ми, як дорослі,
    маємо цю Внутрішню Дитину, яка так само болить і боїться. Й оскільки нам важко
    піклуватися про себе, ми перекладаємо на власних дітей те, що не можемо зробити
    для себе.»




    Наприкінці 2018
    року близько тисячі дітей щомісяця були покинуті у пологових
    будинках Румунії одразу після народження. Звідти ці діти потрапляють до соціальних
    матерів або в спеціальні центри. З огляду на те, що процес усиновлення є дуже
    складним і довготривалим травми цих дітей іноді мають незворотні наслідки.

  • Як у Румунії дотримуються прав дитини

    Як у Румунії дотримуються прав дитини

    20 листопада 1989 року Генеральна
    Асамблея ООН прийняла Конвенцію про права дитини – документ, ратифікований
    також Румунією. Після 30 років застосування цього документа неурядова
    організація «Врятуй дітей» та громадська установа – «Омбудсмен» – виокремили найбільш дефіцитні розділи Румунії щодо захисту вищих інтересів дитини. Від економічного статусу дітей, який призводить до відмови
    від школи до експлуатації дітей та насильства над ними, короткий підсумок 30-річної імплементації Конвенції ООН в Румунії не обнадіює, зазначає
    Габріела Александреску, виконавчий президент
    організації «Рятуйте дітей- Румунія: «Ситуація з дитиною в Румунії залишається критичною з огляду
    на 30 років після ратифікації Конвенції, коли понад
    третина дітей, які проживають за межею бідності, з хронічним і досить великим
    розривом між сільською та міською територією щодо дотримання прав дитини: право на здоров’я,
    освіту та гідне життя. Так само,
    невідвідування школи дуже велике і негативно відбивається
    на розвиток суспільства. Ми маємо найвищий
    рівень смертності серед дітей в ЄС, а серйозні матеріальні
    нестатки серед дітей – найвищі в ЄС. У цьому відношенні відсоток серед
    румунських дітей становить 21,5% порівняно із середнім рівнем в ЄС 5,9%. Незважаючи на тенденцію до
    зменшення, рівень дитячої смертності залишався на рівні 6,5 ‰ порівняно із
    середнім рівнем 3,6‰ в
    ЄС.»


    Хоча із законодавчої точки зору Румунія
    прийняла більшість рекомендацій, що містяться в Конвенції ООН про права дитини,
    прогрес останніх 10 років був незначним у розділах щодо рівня дитячої
    смертності, захисту від насильства та боротьби з бідністю. У багатьох регіонах
    рівень життя та доступ до послуг погіршився для ромської меншини та людей з обмеженими можливостями,
    згідно з повідомленням про дотримання прав дитини Фондом Врятуй
    дітей. Також широкий доступ до освіти, включаючи охорону здоров’я та розмноження є поганими внаслідок багатьох соціальних
    проблем. Наприклад, Румунія – європейська країна, де найбільше неповнолітніх
    дівчат народжують: серед підлітків спостерігається
    понад 17 000 вагітностей на рік, і майже 800 з них мами до 14 років. Габріела Александреску повертається з
    подробицями: «Щорічно
    ми втрачаємо через невідвідування
    у початкових та середніх класах, в середньому близько 30 000 дітей. Рівень участі в освіті
    серед ромських дітей все ще низький».


    Додамо до цих проблем той факт, що
    школа в деяких випадках не є сприятливим середовищем, позбавленим насильства,
    яке так чи інакше домінує в житті багатьох дітей, дізнаємось від Габріели Александреску, виконавчого президента
    організації «Врятуй дітей»: «Багато сімей використовують вербальне, емоційне та фізичне
    насильство у вихованні своїх дітей. Майже дві третини дітей кажуть, що вони
    піддаються такій моделі виховання батьків. У школі задіяний кожний
    тертій учень, або є
    свідком знущань. Тож
    наших дітей оточує багато насильства».


    З метою зменшення випадків
    недотримання прав неповнолітніх, з 2018 року «Омбудсмен» має спеціалізований відділ:
    «Адвокат дитини», який вирішує будь-яку скаргу щодо порушення одного чи
    декількох прав осіб віком до 18 років. Що робив адвокат у справах дітей упродовж свого першого року існування, ми дізнаємось від радника Ліджії Кречунеску: «Цього року ми зареєстрували понад 517
    петицій та понад 425 повідомлень. Понад 90 розслідувань було проведено у разі
    можливих порушень прав дитини, а Омбудсмен видав понад 50 рекомендацій щодо цих прав. У столиці
    та по країні було зареєстровано 156 телефонних
    дзвінків і близько 200 прийомів. Усі ці дані стосуються можливих порушень прав дитини».


    Прикладом розв’язаної справи за
    власною ініціативою Адвоката
    дитини, було неповнолітнього 12-річного віку у повіті Дембовіца, якого відправив на роботу власний батько. Перша інформація
    надійшла від
    ЗМІ, каже Ліджія
    Кречунеску: «Як тільки до нього
    надійшла ця інформація, Омбудсмен
    за власною ініціативою звернувся до Управління соціальної
    допомоги повіту Димбовича щодо цієї справи, а також про застосування необхідних
    правових заходів. В результаті цієї акції місцеві органи
    влади повіту Димбовіца повідомили нам, що мобільна команда Управління із захисту дітей та представники місцевої влади -
    поліції та мерії – відправились
    в зону, знайшовши
    12-річного хлопця на пасовищі
    неподалік міста Геєшти, який сказав, що щодня, з ранку до вечора він мав доглядати за стадом корів. Батько знав,
    що дитина працює і забирав
    гроші, отримані дитиною. Дитину помістили до Дитячого відділу, де він отримав спеціалізовану допомогу, включаючи психотерапію для
    подолання цієї травми.»


    За статистикою іншої неурядової
    організації «World Vision Romania», 11% бідних дітей не відвідують
    школу, оскільки повинні працювати.



  • Ініціативи проти булінгу в Румунії

    Ініціативи проти булінгу в Румунії

    Цькування або знущання між дітьми – або булінг, слово яке ввійшло й до
    румунської мови, стало добре відомою громадськості темою протягом останніх років, зокрема завдяки
    пресі та кампаніям
    проведених громадянським суспільством, що висвітлюють форми та види цього явища та
    обговорюють способи протидії та запобіганню йому.



    Одна
    з кампаній називається Мультфільм
    Клуб дружби, вона проходить у співпраці з неурядовою Організацією Дитяча гаряча лінія, яка дійшла до шостого випуску.
    Гасло, яке заохочує маленьких виступати проти булінгу є Будь доброзичливим, а не злим. Гімнастка Кетеліна
    Понор, багаторазова
    чемпіонка світу та Європи є
    речницею цієї кампанії, яку вона вважає надзвичайно корисною. Кетеліна Понор: Це гарне гасло про дружбу, що навчає нас бути кращими, не бути злими та допомагати один одному. Дитяча гаряча лінія допомагає особам, які зазнають цькування. Я думаю, що наше послання сприятиме дружбі навіть між дорослими людьми.
    На щастя, я не стикалася з випадками знущання. Мої
    тренери та колеги були як родичами. Але я була свідком таких випадків знущання біля шкіл або на вулиці й не знала, як реагувати, а це не нормально. Треба мати сміливість реагувати, розповісти й іншим про те, що бачив. Також потрібно знати, як підтримувати людину,
    яка зазнає цькування, і якось допомогти її.


    Асоціація Дитяча гаряча лінія вже протягом багатьох років допомагає дітям,
    які зазнають знущання з боку інших дітей, і ставить їм у розпорядженні доступний
    номер 116111, покликаний покращити доступ дітей до лінії, щоб вони змогли
    звертатися за цим номером і ділитися своїми проблемами. За останній час дзвінки збільшилися, виявляючи численні
    випадки цькування і, тому тривожно змінюються статистики. Однак, хоча
    скарги є численнішими, фахівці вважають, що про це явище недостатньо
    говориться. Не тільки діти, але й батьки звертаються до номера 116111 та
    скаржаться про знущання у дитячих садках – майже 9%. Для початкових класів
    відсоток батьків, які заявляли про випадки знущання над своїми дітьми, становив
    – 40%, у гімназії – 48%, а в ліцеї – 3%, – дізнаємось від Кетеліне Сурчел, координатора Асоціації Дитяча гаряча лінія: Чимало батьків, які зверталися до нас у таких
    ситуаціях, мали дітей у початковій та середній школах. Що стосується статі
    потерпілих дітей, батьки яких звернулися по допомогою до Асоціації Дитяча гаряча лінія, то 70% були хлопчики, які належали до вікової групи 3-6
    років та до 7-10 років. Чому батьки звернулися до нашої асоціації? Зокрема,
    щоб знайти законні рішення проблеми, майже 65%. Однак, були і батьки, які
    звернулися за порадою як можуть вони самостійно вирішити цю проблему, а саме
    23%, а майже 15% вимагали втручання спеціалізованих установ, уповноважених на підставі внутрішнього регламенту навчальних закладів, де існує такий
    регламент, який також передбачає протидію проти булінгу в шкільному середовищі. 55% батьків звернулися напередодні до керівництва навчальних
    закладів чи шкільних інспекторатів, але не були задоволені отриманими
    відповідями. У відсутності національної законодавчої бази, не можна було застосовувати
    заходів для належного вирішення вищезгаданих ситуацій.



    Батьки дітей, які стали жертвами
    знущань, хочуть, щоб школа застосовувала відповідних заходів проти дитини, яка
    знущається над іншими (44%), вимагаючи виключення її зі школи (27%), а також беруть
    до уваги перенесення своєї дитини до іншої школи (29 %). Тому потрібно
    терміново прийняти закон, щоб більше не діяти хаотично. Поправки до Закону про освіту з метою включення заходів
    проти булінгу, були прийняті Парламентом і мають бути затверджені Президентом.
    Рекомендації Асоціації Дитяча гаряча лінія були зроблені після дискусій з батьками та дітьми, залучені до цього проекту, стверджує
    Кетеліна Сурчел: Школи мають розробляти процедури для ідентифікування
    випадків знущань, мають бути шкільні радники у всіх школах країни, які б вирішували та протидіяли випадкам знущання. Також треба ввести питання булінгу до шкільної програми, щоб говорити про це під час
    уроків. Також треба, що існував аудіо-відео моніторинг і в дитячих садочках. Вчителі повинні бути підготовлені для вирішення цього питання в школі. До
    речі це було включено до вищезгаданих поправок. Також необхідно залучати
    батьків шляхом ефективної співпраці між школою та сім’єю.




    Водночас слід враховувати те чого бажають й діти. Вони,
    перш за все, хочуть, щоб їх слухали та щоб їх розуміли, але вони не бажають, щоб інші вирішували їхні проблеми. Кетеліна Сурчел: Діти не хочуть, щоб їхні батьки реагували відразу, а саме щоб йшли до школи та вирішували самостійно проблему.
    Діти хочуть вирішувати разом з батьками, якими є наступні кроки і що саме треба робити.


    Саме тому, протидія булінгу має бути регламентована державою, а не залишати на рівні особистих рішень.

  • Літературно-художній вечір у Бухаресті

    Літературно-художній вечір у Бухаресті

    Бухарестська Філія Союзу Українців Румунії організувала, 19 червня 2019 року, літературно-художній вечір, приурочений до Дня дитини та Дня молоді. Голова бухарестської сурівської філії Ярослава Колотило розповідає як пройшов вищезгаданий культурний захід: «Якраз у цей період пані Руслана проходила через Бухарест і хотіла зупинитися у нас і представити свій концерт. Нам вдалося організувати вечір тут в Бухаресті, якого ми присвятили дітям і молоді, разом з українцями з України, поетами і письменниками та нашими силами. На початку місяця було святкування дітей, а в кінці молоді. І так нам вдалося зробити щось й з дітьми, але й для дітей. Концерт був дуже вдалий. Письменники також гарно представили свої книги, зокрема книгу «Звуки непереможні» Олеся Дяка у перекладі румунською мовою «Nеbiruitele sunete» Корнелія Ірода. Поет і бард Олесь Дяк також заспівав нам. Вже не говорю як гарно співала заслужена артистка України Руслана Лоцман, яка заполонила душі наших людей. Було дуже вдало. Вона прибула з командою та дівчинкою, якій ми також присвятили сьогоднішній захід. Також чудово виступив бухарестський дитячий танцювальний гурт «Віночок», керований Зеновією Мандюк. На сцені виступили й румунські артисти та письменники, які захоплюються українською культурою, серед яких актриса Дойна Гіцеску та письменник Міхай Рейляну. Привітав присутню публіку і радник-посланник Посольства України в Бухаресті Євген Левецький. Союз українців Румунії виділив кошти для цього культурного заходу».



    grupul-coronita.png



    Руслана Лоцман, заслужена артистка України, громадська діячка, директор ГО «Народна філармонія», зачарувала присутню публіку дитячими, козацькими, народними та авторськими піснями. Ми запросили Руслану поділитися своїми враженнями від перебування у Бухаресті. Ось, що вона сказала: «Ми почували себе дуже тепло у гостях, в Бухаресті, бо ми ніби до своїх рідних людей потрапили, до людей, які люблять Україну, людей які чекають теплого спілкування. Важливо представляти українську пісню на таких заходах для українців Румунії й інших країн світу. Мені розповіли українці, що Румунія дуже добре відноситься до національних меншин і дуже шанує коли відбуваються свята. Сьогодні й радіо і телебачення було на заході. Нам було дуже приємно, що тут така демократія, що шануються різні національності, в тому числі українці себе тут почувають дуже гарно, тому і ми себе гарно почуваємо. Ми також відвідали бібліотеку СУР-у, де нас дуже гарно прийняли, тому хотіла б подякувати Ярославі Колотило та всі команді СуР-у, вони справді дуже організовані люди. І румуни вразили нас такою теплотою і тому дякуємо за прийом. Сподіваємося, що ми найдемо можливість до вас ще приїхати, буду рада запрошенню на якийсь гарний фестиваль. Кажіть нам, ми будемо гарно співпрацювати і будемо співати».



    ruslana-lotshman.png



    На літературно-художньому вечорі відбулася також презентація збірки «Звуки непереможні» українського поета і барда Олеся Дяка у перекладі на румунську мову «Nebiruitele sunete» Корнелія Ірода. Висловили свої думки про книгу та її переклад письменник Михайло Трайста, голова Львівської обласної спілки письменників Ігор Горгула, письменник Андрій Любка і, не востаннє, автор Олесь Дяк та перекладач Корнелій Ірод. Прочитали уривки з перекладу румунською мовою й також поділилися своїми думками у зв’язку з перекладом: румунська актриса Дойна Гіцеску, актор Штефан Апостол, письменники Дан Марта, Джордже Міхалча та Міхай Рейляну.



    oles-deac.png



    Ось, що сказав український поет та бард Олесь Дяк після завершення культурного заходу: «Я як письменник так дуже схвильовано почував себе, тому що звісно, що для мене багато значить як і на якому рівні буде прочитана і оцінена моя поезія. Я дуже радий, що презентація моєї книжки відбулася в першу чергу перед українською громадою, люди які знають українське слово і українську літературу хто більше хто менше і знають румунське літературне слово і вони здатні оцінити порівнюючи іншу літературу, як наприклад румунську літературу. То це той стартовий місток, який дає мені дуже великої впевненості й наснаги рухатися у цьому напрямку. Те захоплення, яке лунало із вуст виступаючих на сцені і та реакція, яку я бачив і відчув у залі, я зрозумів, що про мою книгу про мою поезію говорять щось хороше. Мені дуже б хотілося, що би це відбувалося і з румунським читачем ширше. Я знаю, що Михайло Трайста планує серйозну серію презентацій в книгарнях Румунії та в університетах. У мене є великий досвід виступів, я трошки ходжу по Європі, США, Німеччині та інших країнах. Пізнання літератури, пізнання читача інших країн це обов’язкова норма для серйозного письменника. Ми вийшли на серйозну співпрацю не просто між двома-трьома письменниками України і письменниками Румунії українського походження, а ми вийшли на співпрацю Національної Спілки письменників України і Національної Спілки письменників Румунії, в тому числі з керівництвом Союзу українців Румунії».



    scriitori.png



    У свою чергу молодий талановитий Андрій Любка поділився своїми враженнями від участі у літературно-художньому вечорі: «Перш за все мені було цікаво подивитися як живе і як виглядає українська громада в Бухаресті тому, що так сталося, що я знаю більше про румунську культуру, ніж про життя українців Румунії. Тут мені було цікаво зустрітися з людьми. Дуже приємно, що українці мають свої видавництва, що мають такі дитячі колективи, тому що це важливо передавати. І дуже добре що є зв’язок з Україною, якщо люди запросили зі Львова й вони приїхали на цей вечір, я сподіваюся, що й українці Румунії, які творчі люди, які співають або пишуть книжки їздять в Україну. Тобто, є такий зв’язок, який він неперервний. Загалом мені дуже сподобалося. В принципі, тут все було так само як в Україні, так й не відчувалося в цьому залі, що ми десь закордоном».

  • Звіт щодо інституціоналізованих дітей

    Звіт щодо інституціоналізованих дітей

    Спосіб, в який суспільство вирішує проблему
    дітей-сиріт є показником ступеня цивілізації відповідного суспільства. У
    минулих століттях сирітство було звичайним явищем, а сучасне суспільство знайшло
    інституційне рішення цієї проблеми, однак інституціоналізація сама по собі
    недостатня для боротьби з цим явищем.

    Цього питання торкнувся й румунський філософ
    Габріель Ліїчану. «Є прогресом світової цивілізації той факт, що діти-сироти
    можуть бути розміщені в спеціальних центрах. Дивлячись ззовні, це, очевидно,
    крок вперед, навіть прорив. Але порівняно з чим? Наприкінці XVIII-го століття
    один з найвидатніших культурних діячів Європи, кумир західної духовності
    Жан-Жак Руссо, вважався одним з найбільш інноваційних педагогів світу, будучи
    автором трактатів про виховання дітей, при цьому залишаючи своїх дітей на
    церковних сходах. Саме у такий спосіб тоді суспільство вирішило проблему неспроможності
    піклуватися про небажаних дітей.»






    У видавництві «Humanitas» відбулася
    презентація книги-звіту про інституціоналізованих дітей Румунії під назвою «Діти
    Ірода». Автор книги, депутат Влад Александреску, здійснив аналіз медичного
    стану цих дітей. «Я зробив цілий ряд запитів, які дає мені можливість робити
    закон з позиції парламентарія, а саме інтерпеляції і парламентські запити
    безпосередньо до компетентних установ, з проханням відповісти на дуже чіткі
    питання про кількість дітей, які стали жертвами насильства, види насильства,
    зареєстровані поліцією, медичне лікування, психіатричне лікування дітей, які
    психіатричні ліки вони отримують. Так само я запитав про торгівлю людьми за
    кордон, жертвами якої стали багато дітей або молодих людей. Результат усіх цих
    зусиль ви маєте сьогодні перед собою, завдяки щедрості видавництва «Humanitas»,
    яке опублікувало всю інформацію у книзі.»






    Крайня бідність, здається, є
    основною причиною відмови від новонароджених або маленьких дітей. Травматичний
    досвід цих небажаних дітей залишає глибокі сліди і впливає на їх нормальний
    психоемоційний розвиток, – каже Влад Александреску. «Це стосується близько 65%
    дітей, які перебувають під опікою держави. Вони походять з сімей, які
    перебувають у ситуації крайньої бідності. Інституціоналізація є одним з
    наслідків крайньої бідності в Румунії. Але багато з цих дітей стають сиротами
    щойно або невдовзі після народження. Деякі з них залишаються у лікарнях, перш
    ніж переходять під опіку держави. Але лікарня не є місцем для догляду за дитиною.
    Тому з самого початку, у віці кількох місяців, вони переживають травму втрати
    батьків, яка мало-помалу інтерналізується і перетворюється на психічне
    страждання.»






    Комуністична епоха завдала сильного
    удару соціальній рівновазі, сприяючи виникненню покоління небажаних дітей, яких називали «указниками»,
    від Указу про заборону абортів (з кількома етичними винятками), прийнятого 1
    жовтня 1966 року Ніколаєм Чаушеску. У 1990 році американська газета The New
    York Times опублікувала статтю про румунських дітей-сиріт, які стали такими у комуністичну епоху через нормативно-правовий акт, яким Чаушеску забороняв навіть
    контрацепцію. Щойно після антикомуністичної революції усі дізналися про
    державні дитячі будинки, переповнені такими небажаними дітьми, більшість маючи
    серйозні психологічні розлади.

    І хоча чинне законодавство не дозволяє повторення подібних
    трагедій, чимало дітей-сиріт все ще стають пацієнтами психіатричних відділень,
    – каже Влад Александреску. «У румунській психіатрії спостерігається упередження,
    в результаті якого психіатри вважають нормальними явищем звернення до них дітей з
    дитячих центрів, інституціоналізованих сиріт. Звичайно, після психіатричної
    госпіталізації після того як прописує нейролептики, дитячий психіатр рекомендує
    регулярну повторну оцінку і поступове введення психотерапії. Але цього, на
    жаль, ніколи не роблять.»




    Габріель Ліїчану
    вважає, що не тільки відсутність коштів і бюрократична система створюють
    перешкоду на шляху інвестицій у центри соціальної підтримки дітей,
    пристосовані до реалій суспільства. Незважаючи на численні перевірки, сигнали
    тривоги в ЗМІ та журналістські розслідування, боротьба з цією гігантською
    установою може здатися втраченою. Проте солідарність і долучення всього
    суспільства могли б полегшити страждання дітей-сиріт. «З іншого боку, як каже
    автор цієї книги, навіть якби ми отримали всі гроші світу для інвестиції в такі
    центри, проблема все одно не буде вирішена, тому що вона загрузла в жахливій бюрократії,
    яка не може бути зруйнована. Що ми можемо зробити після ознайомлення з цим
    звітом? Поодинці, абсолютно нічого.
    Можемо усамітнися, поплакати в кутку, напевно не зможемо їсти, не зможемо спати через чорні роздуми про людство. Але разом ми можемо багато чого зробити. З таких точок опромінення знаходять рішення, тому що обурення є нервом життя
    суспільства. Ви живете, поки ви обурюєтесь. Тебе ніщо не обурює? Тоді ти мертва людина, а світ навколо тебе тоне.»




    До книги Влада Александреску «Діти Ірода. Моральний звіт про дітей, що опинилися під опікою держави» видавництво «Humanitas» також пропонує й електронну версію.

  • Міські табори

    Міські табори

    Вони почали з ідеї Курта Воннегута, що «Наука – це магія, яка працює» і влаштували простір,таким чином, щоб через різні експерименти діти могли
    зрозуміти поняття фізики, математики, логіки, екології тощо. Завдяки створеним
    експериментам, абстрактні поняття може легко зрозуміти будь-хто. Простір поділений на 8 розвідувальних частин, і кожна з них має експерименти, згруповані з іншої сфери.У часи, коли діти стають все більш винахідливими, довгі канікули, і короткі відпустки
    батьків, міські табори є
    стимулюючою альтернативою проведенню літа.




    Ми говорили про цей
    концепт з Аню-Марією Роате Паладе, засновник Асоціації Прознання: «Це не перший випуск. З моменту створення асоціації ми бажали наблизити дітей до науки через практичні експерименти. І оскільки ми не всі маємо бабусь і дідусів, ми подумали, що була б чудова ідея для
    батьків, щоб вони займались своїми справами
    в спокої, а діти мали свої експерименти. Так народилися міські табори».


    Ана-Марія Роате Паладе сказала нам, що перші два табори відбулися в
    кінці серпня 2016 року, у 2017 році було три табори, торік – чотири табори, і тому що кожен рік попит був великий, цього року створено міські табори протягом
    п’ятьох тижнів, про які ми дізнались деталі: У кожному таборі діти проводять багато експериментів, ні один табір
    не схожий на інший, у них є один день робити експерименти,
    пов’язані з фізикою, інший робити експерименти, пов’язані з хімією та біологією, не забуваємо і географію і намагаємося бути
    винахідниками різних апаратів
    для застосування законів науки. В одному таборі працюють до 20 дітей. У цьому році є п’ять серій. Батьки
    можуть надіслати електронний лист, або записати
    своїх дітей по телефону. У нас також є критий внутрішній дворик, ми намагаємося
    проводити діяльність під
    відкритим небом вранці
    та всередині, залежно
    від погоди».




    Внутрішній простір влаштований
    з більш ніж 80 ігровими
    експонатами, кожен з яких є свого роду експериментом. Експерименти інтуїтивні, але скрізь є
    інформація про те, що потрібно зробити, щоб зрозуміти експеримент. У таких
    приміщеннях виходимо з ідеї, що, спостерігаючи, чуючи, пахаючи, мацаючи, можна виявити смак розваги, а також смак науки. Таким чином
    діти розвивають свою моторику і мислення.




    Ми запитали Ану-Марію Роате Паладе про те, як проходить день в таборі: Батьки можуть привести своїх
    дітей з 8 до 9, потім слідують моменти побратання між дітьми, і з 9 по 11 ми маємо два етапи
    експериментів та ігор з дітьми.Об 11 закуска з фруктів і ще один експеримент. О 12.30 діти обідають, а після обіду – три різні етапи. Ми намагаємося поєднувати
    мистецтво і науку, і діти виконують різні предмети у техніці орігамі. Цю діяльність ми розвинули з часом, у всіх таборах до цього моменту, саме тому, що діти через почуття та орігамі, розвивають свою моторику
    і їм це потрібно. Потім о 14.30 цього року ми запровадили разом з Асоціацією Manieres семінар гарних манер, які завжди є модними, і перед тим, як піти додому, ми проводимо з 16.00 до 17.00 години ігри для розвитку через театр, які дуже оцінені дітьми. У кожному таборі вони дуже чекають гратися з нашими друзями з Carnaval Party».




    І ось як діти через активний відпочинок можуть відкрити своє
    прагнення до наукової розвідки. І це тому, що інший девіз організаторів говорить: Наука ніколи не вирішувала проблему, не
    створюючи ще 10.Гарний
    план для приємних канікул!

  • 31 травня 2019 року

    АПОСТОЛЬСЬКИЙ
    ВІЗИТ
    – Папа Римський Франциск у п’ятницю в Бухаресті заявив, що, незважаючи на
    численні труднощі і недоліки в останні 30 років Румунія зробила багато кроків
    вперед у своєму демократичному проекті, який зобов’язалася здійснити. Верховний
    Понтифік зустрівся з представниками румунської влади, громадянського суспільства
    і дипломатичного корпусу, акредитованого у Бухаресті. Під час зустрічі з
    президентом Клаусом Йоханнісом Папа Франциск віддав данину шани пожертві синів
    і дочок Румунії, які своєю культурою, спадщиною своїх цінностей та своїм
    трудом збагачують країни, в які вони емігрували, а плодами своїх зусиль
    допомагають своїм сім’ям на батьківщині. У свою чергу, президент Клаус Йоханніс
    сказав, що дипломатія Верховного Понтифіка продовжує бути фактором «забезпечення миру» та «рівноваги»
    у підході до вирішення глобальних проблем на світовому порядку денному. Він
    додав, що румуни вважають візит Папи Франциска новим стимулом до створення
    суспільства справедливості і миру, а також – світу людської любові. Румунської
    Православної Церкви Папа Франциск сьогодні розпочав триденний державний,
    пастирський та екуменічний візит до Румунії. Він проходить під гаслом «Ходімо
    разом!» і відбувається рівно через 20 років від історичного візиту до Румунії Папи
    Івана Павла ІІ-го, першого
    візиту Верховного Понтифіка до переважно православної країни. Програмою сьогоднішнього
    перебування у Бухаресті передбачено й відправлення літургії у католицькому соборі Святого Йосифа. У суботу
    Папа Франциск відвідає Шумулєу Чук, район у Трансільванії де зосереджені
    угорські католики та місто Ясси на північному сході Румунії, де компактно
    проживає велика громада румунських католиків. У неділю Верховний Понтифік
    відвідає місто Блаж, в самому серці Трансільванії, духовний центр румунського
    греко-католицтва, де здійснить беатифікацію семи греко-католицьких єпископів,
    які пожертвували своїм життям за віру під час комуністичного режиму.



    КІНО
    – У п’ятницю, 31 травня, у місті Клуж-Напока (північно-західна Румунія) стартував ХХVІІІ-й Міжнародний кінофестиваль «Трансільванія». В офіційній програмі
    кінофестивалю змагаються 12 фільмів, але в рамках заходу відбудеться показ понад
    200 кінострічок. Цього року фестиваль присвячений кінематографам Франції, Китаю
    та Албанії. Водночас румунський кінематограф представлятимуть майже 40 фільмів.
    Почесним гостем кінофестивалю в цьому році є відомий актор Ніколас Кейдж, який
    отримає нагороду за свій внесок у розвиток світового кіно.



    МІГРАЦІЯ
    – Чотирьом громадянам Румунії і двом громадян Болгарії було оголошено про підозру
    у кримінальному провадженні за фактом незаконного переправлення мігрантів через
    державний кордон і створення організованого злочинного угруповання. Вони були затримані
    співробітниками поліції в районі міста Калафат (південний захід Румунії), коли намагалися
    переправити нелегалів в Румунію на човні через річку Дунай. Генеральний інспекторат
    прикордонної поліції у п’ятницю повідомив, що четверо румунів зізналися, що намагалися
    допомогти групі мігрантів дістатися західного кордону країни і незаконно
    потрапити до однієї з країн Шенгенського простору. За даними прикордонників семеро
    іранських нелегалів були передані болгарській стороні у відповідності до румунсько-болгарського
    протоколу про співпрацю.


    ДІТИ – Країни-члени Європейського Союзу у 2016 році витратили понад 350 млрд. євро (2,4% ВВП ЄС) на сімейні пільги, що становить 9% від загального обсягу соціальних видатків. Відповідні дані у п’ятницю оприлюднив європейський статистичний офіс – Євростат. Найменші щорічні витрати на сімейні пільги, менше 200 євро на особу, були зафіксовані у Румунії та Болгарії (обидві по 120 євро), Литві (150 євро) та Греції (170 євро), а найбільші у Люксембурзі (3000 євро/особу), Данії (1700 євро), Швеції (1400 євро), Німеччини та Фінляндії (1200 євро). Дані Євростату були опубліковані до Міжнародного дня захисту дітей, який відзначається в усьому світі 1 червня.


    ТЕНІС -
    Румунська тенісистка Сімона Хелеп вийшла до третього кола турніру серії Великого
    шолому – Відкритого чемпіонату Франції з тенісу (Ролан Гаррос) в Парижі із
    загальним призовим фондом понад 40 млн. євро. У поєдинку другого раунду турніру
    румунка обіграла Магду Лінетт з Польщі. За вихід до четвертого кола змагання
    третя «ракетка» турніру побореться з українкою Лесьою Цуренко, яка напередодні взяла
    гору над Александрою Круніч з Сербії. Інша румунка, яка вийшла до третього кола
    Ролан Гаррос 116-та «ракетка» світу Ірина Бегу зіграє в суботу проти американки
    Аманди Анісімової.


  • Румуни, європейські громадяни

    Румуни, європейські громадяни

    Рішення
    Австрійської
    влади привести від 1 січня поточного року обсяг грошової допомоги для дітей працівників, які працюють в Австрії, але приїхали з інших країн ЄС, у
    відповідність до рівня життя країни, у якій проживають діти, викликало реакції
    в тих країнах, де цей захід
    призвів до скорочення цієї допомоги.
    Серед них налічується й
    Румунія, де індексація становить 0,484, коефіцієнт, що представляє різницю між рівнем цін у цих двох країнах, розрахований за європейським показником. Точніше, допомоги для дітей будуть вдвічі скорочені.


    Ця індексація не поважає принцип рівності й недискримінації, загальні
    цінності, на
    яких ґрунтується Євросоюз, а
    також принцип «Єдності
    в різноманітності», на
    якому розвинувся європейський
    проект, – заявила у
    Бухаресті міністр з питань румунів
    звідусіль Наталія-Елена
    Інтотеро.


    Міністр Наталія-Елена Інтотеро ствердила, що ситуацію румунів,
    які страждають внаслідок впровадження вищезгаданого закону, вважають
    пріоритетною, підкреслюючи, що цей закон стосується не тільки громадян
    Румунії, а питання має вирішуватися на європейському рівні.Бухарест вважає, що якщо румуни вносять свій вклад у національну систему
    соціального забезпечення держав
    де вони працюють, вони можуть розраховувати на ті ж переваги. Індексація грошової допомоги дітям-нерезидентів працівників в Австрії є дискримінаційною, а уряд Румунії розглядає можливість
    звернутися в Європейський Суд, -
    заявив міністр
    закордонних справ Румунії Теодор Мелешкану.


    У свою чергу, міністр праці Маріус
    Будей у інтерв’ю Радіо
    Румунія сказав: Румунія вважає, що для всіх європейських робітники мають бути рівні умови в усіх країнах-членах
    ЄС, де вони працюють відповідно
    до принципу свободи пересування, який є фундаментальним для єдиного ринку. Таким чином, Румунія виступає проти
    будь-якої ініціативи, яка може ставити під загрозу принцип рівності щодо
    вільного руху працівників та прав, що випливають з рівних внесків, сплачених
    румунськими працівниками в державах-членах, та вживатиме заходів для вирішення
    цієї проблеми. Крім того, я провів дискусію з Комісаром ЄС з питань працевлаштування
    пані Маріаною Тіссен, яка поділяє позицією
    Румунії стосовно цього питання.




    До речі, Європейська Комісія уточнила, що буде уважно
    аналізувати закон прийнятий Австрією з огляду на його
    сумісність із законодавством ЄС. Між часом, речник Єврокомісії нагадала, що позиція Брюсселя добре відома
    – індексація сімейних виплат не відповідає законодавству ЄС. У першому своєму
    виступі, австрійський міністр у справах
    сім’ї та молоді відкинув критику Бухареста, заявивши, що Румунія, яка тепер
    головує у Раді Європейського Союзу, повинна мати нейтральну позицію.




    Це правда, – стверджує університетський професор Юліан Кіфу, але за столом переговорів Румунія, як і будь-яка інша держава, має свою
    точку зору. З іншого боку, питання соціальних пільг обговорювалося у
    Великобританії й під час кампанії референдуму про Брекзит, – нагадує професор Юліан
    Кіфу: У той період, Партія незалежності Великої Британії з Найджелом Фаражем,
    висунула такого роду питання. До цієї абераційної ідеї долучилися й деякі консерватори,
    наприклад Боріс Джонсон – у той час, мер Лондона, але який між часом відмовився
    та став політиком. І з тих пір велися дебати на рівні Європейської Комісії, і Велика Британія дізналася про це, всім іншим державам, в тому числі Австрії, відомий
    той факт, що замінити ці соціальні пільги, грошові допомоги та податки неможливо
    шляхом дискримінації між громадянами-резидентами та європейськими громадянами
    та у залежності від країни походження. Отже, речі відносно ясні. Коли схвалюється
    закон, який порушує правила Європейського законодавства, тоді проти відповідної країни
    розпочато процедуру притягнення до відповідальності, а потім, якщо держава не бажає вносити поправки до закону
    упродовж виділеного її терміну з боку Європейської Комісії, яка є захисником договорів,
    в тому числі європейських угод – тоді, після цих кроків, Європейська Комісія
    подає до Європейського Суду скаргу проти цієї держави.


    На думку професора Юліана Кіфу, якщо речі прямуватимуть у цьому напрямку, процедура буде проходити досить швидко таким чином, щоб не повстало питання надмірної затримки санкціонування такого закону, який є явно
    дискримінаційним на європейському рівні, повністю антиєвропейським. Зазвичай,
    судовий розгляд справи відбувається швидше, кілька місяців до півтора року до прийняття остаточного рішення. Рішення, якого має дотримуватися держава, та внести зміни до
    власного законодавства, щоб відповідало європейським правилам, які вона
    взяла на себе, коли стала членом Європейського Союзу.

  • Соціальна активність проти бідності

    Соціальна активність проти бідності

    Напередодні і під час зимових свят, коли розслабленість і радість традиційно поєднуються зі щедрістю, мало забезпечені люди не забуваються. Особливо в Румунії є ще багато людей на межі бідності або навіть бідні. Згідно зі статистикою, підготовленою Соціальним монітором, проектом Фонду Фрідріха Еберта в Румунії, більше 1,5 мільйонів людей заробляють менше 3 євро на день. Ці показники ставлять нас на перше місце серед європейців, що у найбільш вразливих ситуаціях: доходи 10% найбідніших румунів в 10 разів менші, ніж 10% найбідніших європейців. У селі існують навіть цілі громади з численними вразливостями, як це виявив Фонд World Vision в Румунії через соціологічне дослідження Добробут дитини на селі.

    Пояснює Оана Шербан, директор зі спілкування Фонду World Vision: «Є проблеми всіх видів, є серйозні проблеми що стосуються невідвідування школи, тому що ці діти не мають достатньо фінансових ресурсів для того, щоб ходити до школи, або ж у них немає нікого, хто б підтримував їх морально, а не тільки матеріально, бо не мають, що взути або одягнути. Крім невідвідування школи існують й інші види проблем: відсутність можливостей для дорослих. Батьки цих дітей не знаходять роботу в країні. Ось чому деякі з них виїжджають за кордон працювати там, а інші – працюють тимчасово, однак за невеликі гроші. В умовах, коли люди в селі мають багато дітей, дуже важко забезпечити їх належно.»

    Таким чином, в селі кожна 11 дитина лягає спати голодною. Серед наслідків є відмова від школи, що становить 19% всіх румунських учнів. 74% тих, хто не ходить до школи, походять із села. Якраз тому благодійні організації, такі як World Vision, спрямовують свої проекти на запобігання цьому явищу, що походить від бідності. Один з проектів називається «Хліб і завтра». Оана Шербан розповідає: Хліб і завтра – це програма, за допомогою якої ми намагаємося зменшити величезну кількість учнів, котрі не відвідують школу. Завдяки цій програмі ми пропонуємо теплу їжу в школі і дві години допомоги виконати домашнє завдання. До програми залучено понад 1250 дітей з трьох повітів (Долж, Вилча і Васлуй). На початку року ми збираємося розширити цю програму і на громаду, що у повіті Клуж. Ми запровадили цю програму два роки тому, якраз тому, що дізналися, що досі є проблеми з годуванням дітей в селі. Діти не їдять, або їдять погано і мало. І гарячу страву, яку ми запропонували, добре прийняли і діти, і вчителі. Вони намагаються ходити до школи, і добре інтегровані. Вони щасливіші в школі.»

    Ця програма приєдналася в останні роки до 10-річного проекту для учнів ліцеїв під назвою Я хочу в 9-ий клас, як розповідає нам Оана Шербан: «Ми в основному пропонуємо стипендії дітям, які походять з дуже бідних сімей, але які хочуть вчитися. Ми пропонуємо їм допомогу, яка не є лише грошовою. Частина грошей йде їм, які б вони самі витрачали, а решта йде на інші заходи, що проводяться в рамках проекту. Крім підтримки, яку вони отримують для реквізитів, проживання або транспорту, існує також компонент, який допомагає їм стати більш незалежними. Дитині нелегко переїхати з села в місто, щоб вчитися в ліцеї. Ми організовуємо для них різноманітні соціальні заходи, а також пропонуємо їм допомогти виконати домашнє завдання. Це складна програма, і для кожного учня існує індивідуальний план втручання. Ми не діємо однаково зі всіма. За ці 10 років у нас було 1395 випускників ліцею. 74% наших випускників по всій країні склали іспит на атестат зрілості. І 260 закінчили факультет. Вони підтримуються окремими донорами та через партнерство з різними компаніями.»

    І тому, що зима приходить зі своїми специфічними проблемами, що додаються до тих, що вже обтяжують дітей, нещодавно була запущена сезонна кампанія пожертвування взуття. У бідних сільських громадах, взимку діти не мають що взувати, констатувала Оана Шербан: «Це сумна реальність, але це правда. Часто одну і ту ж пару чобіт взувають кілька дітей, щоб вийти з дому або йти до школи. Ось чому ми хотіли щось зробити. Ми збираємо гроші, щоб купити взуття для всіх дітей у громадах, де ми працюємо. Є близько 14 500 дітей. Як їх можна підтримувати? Через SMS-пожертви на 4 євро. Це кампанія, яку ми придумали, розрахована тривати до кінця січня.»

    Однак для того, щоб поліпшити життя цих людей у довгостроковій перспективі, потрібна постійна та систематична допомога.

  • Освіта та благополуччя у житті сільських дітей

    Освіта та благополуччя у житті сільських дітей

    Близько 44% населення Румунії мешкає
    в сільській місцевості і теж у селі, згідно статистики, кількість домогосподарств, що знаходяться на межі бідності значно більша ніж у містах. Це стосується й діте
    й.

    Відносно останніх бідність має більш довгострокові наслідки. Вона впливає на успішність у школі, рівень реалізації потенціалу кожної дитини та може призвести
    до майбутньої нерівності на ринку праці та в суспільстві загалом. Зв’язок між економічними диспропорціями між селами і містами та освітою також залишає відбиток і на результатах навчання. Включно й на результатах 14-річних учнів, які планують поступити в ліцей, а також випускників середніх закладів освіти.




    Про це ми дізналися від Ліджиї Декі,
    державного радника в Адміністрації Президента та координатора проекту «Освічена
    Румунія», що здійснюється під егідою Президента Румунії. Ліджия Дека. «Наприклад,
    у 2017 році середня оцінка учнів за національним оцінюванням у містах становила
    5,8, в той час як у сільській місцевості вона була 7,40. Це велика різниця досягнень
    по завершенню 8 класу. Хоча 54% молодих людей в Румунії, які досягли повноліття
    проживають в сільській місцевості, з них лише 30% записалися на іспити для здобуття
    повної середньої освіти. А з цих успішно склали іспити на 13% менше ніж у
    містах.»




    Стан освіти в селі є лише прикладом або відгалуженням матеріальної ситуації мешканців села. Фонд «World Vision» Румунія, у дослідженні «Благополуччя дітей в сільській місцевості» продемонстрував це ще в 2012 році, коли він
    почав проводити це дослідження. Результати 2018 року засновані на соцопитуваннях, проведених в кінці 2017 року. Про сприйняття власних доходів сільськими сім’ями в даний час розповідає, директор фонду «World Vision» Румунія Данієла Буздуча. «Одна з двох сімей розміщує себе у зоні уразливості. Це означає, що або їм не вистачає грошей, або вони ледве зводять «кінці з кінцями». Ці сім’ї докладають значних зусиль для збільшення джерел доходу. Міф про те, що на селі люди нічого не роблять аби допомогти собі самим не відповідає правді. Це помилкове сприйняття.
    Люди в дійсності працюють з усіх сил, є сім’ї, які мають до п’яти різних джерел доходу. Тим не менше, від 38% до 41% сімей стверджують, що зароблених грошей їм ледве вистачає з місяця на місяць. Навіть ті, що мають більше джерел доходу.»





    Для приблизно 60% домогосподарств
    заробітна плата була основним джерелом доходу в період 2014-2018 рр. І хоча з
    2012 по 2016 рр. постійна зростала кількість сільських сімей, в яких щонайменше
    одна особа працює за трудовим договором,
    їх кількість, на жаль, почала скорочуватися останнім часом. На сьогодні близько 33% домогосподарств
    перебувають за межею бідності та отримують певну форму соціальної допомоги
    через дуже низькі доходи. Одним з найбільш помітних наслідків бідності є
    відмова від школи. Хоча показник рівня відсіву в сільських школах в даний час
    впав на 0,5% порівняно з 2016 роком, це, безумовно, дуже мало.




    Теж з дослідження фонду «World
    Vision» «Благополуччя дітей у сільській місцевості» ми дізнаємося, чому діти
    більше не ходять до школи. Данієла Буздуча: «Звичайно, на першому місці – витрати
    на навчання в школі. Освіта в Румунії є безкоштовною, але витрати на дитину,
    яка вчиться в школі іноді є нестерпним тягарем для багатьох сімей, які
    перебувають на межі бідності в сільській місцевості. По друге, деякі діти не справляються
    з вимогами школи. Це означає, що освіта, яку вони отримують у школі, не дозволяє
    їм накопичувати знання, необхідні для подальшого навчання, тобто переведення до
    наступного класу.»





    Більше половина дітей в сільській
    місцевості, які не ходять в школу, кажуть, що не йдуть вчитися через погані
    результати. Місце знаходження школи і транспорт є іншими причинами, які ускладнюють
    доступ до навчання, хоча в порівнянні з попередніми роками спостерігається невелике
    поліпшення в цьому відношенні. Данієла Буздуча. «Порівняльний аналіз показує,
    що 2 з 3 дітей йдуть до школи пішки, а також спостерігається зменшення часу, який
    діти проводять по дорозі до школи. З одного боку забезпечується шкільний
    транспорт, а з іншого – більше дітей живуть близько від центру села. Водночас збільшився
    відсоток сільських дітей, які кажуть, що вони пропускають школу, тому що повинні
    працювати. Їх на 50% більше, ніж у 2016 році і це знову викликає занепокоєння.
    6,3% сільських дітей говорять, що вони відчувають себе втомленими, тому що працюють
    до або після школи, а це на 75% більше б в порівнянні з 2016 роком. Більшість із
    них працюють у власному домогосподарстві,
    але трохи більше 2% кажуть, що працюють у сусідів.»




    Іншою причиною для занепокоєння є
    харчування, яке надзвичайно важливе для нормального психосоматичного розвитку дітей.
    Данієла Буздуча. «9% дітей сказали, що лягали спати на голодний шлунок, 6% з
    них – лише іноді, а 3% – постійно. Це надзвичайно тривожна реальність, тому що
    мова йде про кожну 10 сільську дитину. Так само лише кожна 10 дитина харчується
    двічі на день, а це означає, що багато хто з них харчується лише раз на день.
    Кожна восьма дитина їсть один хліб на день, тому що ми хотіли дізнатися й про якість
    їх харчування.»







    Враховуючи вплив бідності на освіту та харчування, в своїх рекомендаціях
    експерти підкреслюють необхідність створення якісних програм, спрямованих на
    комплексне вирішення всіх цих питань в сільській місцевості.

  • Жодна дитина не повинна бути сама в лікарні

    Жодна дитина не повинна бути сама в лікарні

    Збільшення випадків захворювання на рак у Румунії за останні роки не оминуло ані дітей. У їхньому випадку, онкологічні захворювання та інші серйозні захворювання, проте, важче нести, і трагедія посилюється, коли хвороба супроводжується самотністю. Педіатричні лікарні в Румунії, недостатні і переповнені, є місцем для великої кількості немовлят і дітей, які покинуті або відвідуються рідко близькими або змушені багато місяців поспіль перебувати в лікарні. Їхні дні минають між інтубаціями, перев’язками, ін’єкціями та операціями. Хоча фахівці в галузі охорони здоров’я роблять все можливе, щоб допомогти їм, батьківська любов – суттєва іноді для лікування – у них бракує. Щоб компенсувати нестачу душевного тепла, Асоціація Серце дітей розпочала проект Жодна дитина не повинна бути сама в лікарні. Ініціатива належала Аделіні Тончан і в даний час застосовується в лікарні швидкої допомоги для дітей «Марія Склодовська Кюрі» в Бухаресті.

    Даваймо послухаємо Аделіну Тончан: «Я працює волонтеркою у відділенні терапії новонароджених, що в рамках лікарні імені Марі Кюрі. Ми розпочали добровільну діяльність, коли взяли під опіку двох дітей із серйозними захворюваннями. Однієї з них вже немає. Інша провела півтора року в лікарні. Навіть якщо з медичної точки зору вона відновлена, травма, яка залишилася через те, що сама була в лікарні, надзвичайно помітна. Я завжди сама собі казала, що колись буде більше людей, які працюватимуть волонтерами. Ми всі зайдемо до відділу терапії, щоб кожна дитина була з кимось. І в даний час існує 3200 зареєстрованих людей, які мають те саме бажання: вони хочуть допомогти одиноким дітям у лікарнях. Ми найменували програму Жодна дитина не повинна сама перебувати у лікарні», щоб створити робочу модель, яку можна розширити скрізь.»

    Аделіна Тончан тримала багато дітей на руках, годувала їх і допомагала їм уникати самотності під час лікування та важкої хвороби. Вона була прив’язана до кожної з них, і той день, коли ми записували з нею інтерв’ю, був не дуже хорошим для однієї дитини. Аделіна Тончан: «Цю дитину я годувала кожен день. Я дійсно щодня була з Давидом. Спочатку я годувала його зі шприца, потім із дитячої пляшки. Але сьогодні я знову його побачила. З ним сталося те, що відбувається з кожною самотньою дитиною. Я побачила його знову інтубованим, хворим на кір. Потім інша дитина готується відійти, тому це не найкращий день в житті волонтера або в житті секції.»

    Програма Жодна дитина не повинна бути сама в лікарні вже має численні запити від людей, які хочуть бути волонтерами. Це люди різного віку: від молодих людей старше 15 років до людей похилого віку, які мають своїх онуків. Мінімальні вимоги бути прийняті до програми волонтерів, не страждати від хвороб і пройти курс, де вони вчаться, як можуть допомогти в відділенні інтенсивної терапії. Крім того, вони готові впоратися з місцем, де межа між життям і смертю дуже тонка. Медична підготовка проводиться за допомогою … Петруце. Хто така Петруца, ми також дізнаємося від Аделіни Тончан: «Петруца – це медичний симулятор. Вона виглядає як лялька, яка має вагу новонародженого, але має хребет та ключиці, маленька голова не стоїть прямо, якщо вона не буде належним чином підтримуватись. Це насправді манекен, щоб бути якомога ближче до реального стану дітей в палаті. Таким чином, волонтери можуть вчитися – без побоювання, що можуть завдати шкоди і зрозуміти, які найбільш важливі типи дотиків і навчитися брати дитину на свої руки, оскільки діти хочуть бути на руках. Як виглядає тут нормальність: інтубована дитина на руках когось, хто дає їй можливість заснути прослуховуючи не пристрої, а серцевий ритм.»

    Серед тих, хто навчався з Петруцою, була й Андрада Константинюк: «Я довгий час працювала волонтером в інших містах, і коли я приїхала до Бухареста, я шукала багато часу щось, щоб мені підходило. Коли я прочитала статтю про цей проект, я відразу зрозуміла, що там моє місце. У лікарні імені Марі Кюрі в групі Інтенсивна терапія є кілька дітей, які не мають батьків і завжди самі, і через це важче відновлюються. Наша роль полягає в тому, щоб залишитися з ними, допомогти медперсоналу годувати їх – у випадку деяких дітей займе годину, щоб з’їсти 100 мл. – і бути з ними. Дитина, яка відчуває людський контакт, швидше може вилікувати хворобу, її мозок розвивається набагато швидше, і вона хоче жити, на відміну від самої дитини, яка відмовляється від боротьби за життя.»

    Оскільки є багато волонтерів, які зараховуються до програми Жодна дитина не повинна бути сама в лікарні, кожен з них витрачає близько 2-3 годин на тиждень, головним чином під час годування . Але досить, щоб відчували, що і вони теж отримали щось. Андрада Константинюк: «У принципі, не тільки діти отримують добровільну допомогу, але й ми волонтери. Це дає тобі можливість дізнатись, які реальні пріоритети життя, і більше не турбуватись речами, які насправді не мають значення.»

  • Нетрадиційні методи музичної освіти

    Нетрадиційні методи музичної освіти

    Нетрадиційні педагогічні методи
    для дітей, але які також можуть бути застосовані й щодо дорослих, все більше використовуються і в Румунії. Деякі з них включають музику та рух і
    використовуються як для передачі знань, так і для стимулювання особистої творчості
    або навіть в терапевтичних цілях.

    У Румунії ці методи почали використовувати після повалення комуністичного режиму. Саме на початку 90-их, точніше в 1993 році,
    німецький музикант Ганнес Гейне представив у нашій країні свій метод музичної
    освіти, що має в основі простий принцип: музика має таке ж значення, як мова та
    використовується як засіб спілкування з незапам’ятних часів.


    Крім того
    стародавні музичні техніки можуть бути використані в наші дні, щоб ознайомити
    дітей з музикою, і щоб переконати дорослих, часто роздратованих або нетерплячих,
    прислухатися та зрозуміти один одного, – каже Ганнес Гейне. «Стародавні племена почали
    зі створення звуків та інструментів. А ті, хто не мав інструментів, знаходили
    черепашки каміння, дерев’яні палиці та намагалися спілкуватися з їх допомогою.
    Те, що було доступним для людини тоді, є доступним і сьогодні. Не треба
    використовувати тільки електронні пристрої, можна звернутися до природи, щоб
    створити інструменти, прості інструменти з дерев’яних паличок, з черепашок…
    Таким чином, кожен має можливість створювати музику, не маючи необхідних знань.»


    Цей метод розвиває комунікативні
    навички та емоційний інтелект як у дітей, так і у дорослих. Останнім він
    допомагає не тільки зняти внутрішню напруженість, викликану стресом та повсякденними
    турботами, а також, іноді, навчитися знову спілкуватися один з одним. Ганнес Гейне.
    «Дуже важливо прислухатися одне до одного. Коли ти слухаєш як говорить або
    співає, це означає, що визнаєш його цінність. Цьому можна навчитися і
    завдяки музики. Можна просто слухати, але можна, також, реагувати через музику.
    Це основа спілкування.»




    Ганнес Гейне подорожував по
    всьому світу пропагуючи свій метод музичної освіти у багатьох країнах Європи,
    США, Мексики та навіть Японії. Він часто повертається до Румунії, де проводить
    семінари для дітей, а також курси музичної терапії у транснаціональних
    корпораціях. Давайте послухаємо Ганнеса Гейне. «Я був запрошений школами, різними
    установами. Мені не важко працювати з дітьми. Коли діти маленькі, я починаю
    роботу з казки, казкового мюзиклу. Маленьким дітям подобаються казки і кожен
    інструмент стає казковим героєм. Коли діти виростають вони починають запитувати
    про інструменти: як ними користуватися, хто їх зробив, як вони працюють.
    Дорослі хочуть знати, як, в свою чергу, навчити інших, або, наприклад, як музичні
    інструменти та музика загалом впливають на їх здоров’я, що таке музикотерапія. У
    Румунії я мав багато проектів співпраці, співпрацював з Музеєм румунського
    селянина, організовуючи творчі майстер-класи. Я працював і в Араді, і в
    Брашові, і загалом майже всюди в Румунії.»




    Метод Ганнеса Гейне схожий на так
    звані активні методи викладання музики для дітей, винайдені на початку ХХ-го
    століття композиторами Емілем Жаком-Далькрозом і Карлом Орфом. У Румунії цей
    вид музичної освіти став мало-помалу використовуватися в державній освітній
    системі після того, як він продемонстрував свою ефективність в проектах,
    здійснених неурядовими організаціями. Одним з них є МіМаМузика, а про застосований
    ними активний метод розповідає Лучіан Ніколає: «Дитина, до вивчення алфавіту, перед
    тим як розпізнавати літери, зв’язувати їх в слова, а потім писати їх, має потребу
    говорити якоюсь мовою і розуміти певну мову. Вона вивчає материнську мову, перш
    ніж навчитися писати і читати. У музиці діє той самий принцип: спочатку ми вчимося «говорити» мовою музики,
    тобто користуватися нею і лише потім вчимося декодувати її та розуміти, що вона означає на когнітивному
    рівні, як читати і писати партитури. Я особисто відчуваю себе дуже
    близько до Карла Орфа, метод якого поєднує висловлювання вголос, мову, рух,
    танець, вокал, мову тіла тобто театр, а також спів та гру на інструментах.»


    mimamuzica-fb.jpg

    Фото: www.facebook.com

    Цей активний метод є основою
    курсів, організованих організацією МіМаМузика і викладається,
    серед іншого, Лучіаном Ніколає.
    «Майстер-класи, що відбуваються в МіМаМузика,
    адресовані дітям у віці від 0 до 8 років. Працівники МіМаМузика мали проекти співпраці з різними гімназіями та початковими
    школами в Бухаресті, а також з деякими дитячими садочками. Для співпраці зі
    школами ми мусимо брати інструменти з собою, тому було зручніше та простіше запросити учнів
    цієї школи до нас.»





    Ця педагогіка може бути
    інтегрована в систему державної освіти, але за певних умов, – каже Лучіан
    Ніколає. «Я переконаний, що цей метод може бути інтегрований в офіційну систему.
    У Франції, наприклад, є спеціальні зали де відбуваються уроки музики, танцю,
    руху, навіть з гімнастичних вправ. І в Румунії, шкільна програма теоретично
    пристосувалася до цієї тенденції, а з 0 до IV класів ми маємо уроки музики та руху. За
    прикладом Франції, де багато шкіл мають мінімальну кількість інструментів та спеціальні
    зали, я щиро раджу такий вид освіти. Навчальна програма є надзвичайно відкритою
    і щедрою, вона створена людьми, які обізнані з цими методами активної освіти.
    Тим не менше, від теорії до практики велика відстань і багато чого залежить від
    музичного досвіду вчителя.»