Tag: діти

Перша організована зустріч українських діточок у
Клуж-Напоці пройшла 2-го листопада 2019 року у місцевому осередку СУР і
започаткувала ряд таких щомісячних подій. Ініціатор та організатор клубу пані
Людмила Дорош – редактор дитячого журналу «Дзвоник» – приурочує ці зустрічі
певній тематиці і відповідно до неї підбирає майстер-класи, пісні та вірші.
Різновікові учасники знаходять завжди щось цікаве зробити, почути чи побачити.
Дітям та їхнім батькам подобається ідея створення більш ширшого, ніж сім’я,
українського осередку. До нього радо приєдналися різного рівня носії нашої
рідної мови, а також шанувальники та прихильники української культури.
Створення середовища для національного виховання і формування молодого
українського покоління відразу ж отримало всесторонню підтримку як від
місцевого так і від центрального керівництва Союзу українців Румунії. Вони
потурбувалися про надання і забезпечення учасників «Клубу української малечі»
необхідними реквізитами, перекусами, винагородами та святковими подарунками.

На жаль, через неочікуваний спалах віруса
Ковід-19 і прийнятих урядом заходів по упередженню його поширення, зустріч, що
мала місце 22 лютого 2020, стала останньою. Але вже через пару місяців, а
точніше 27 травня, в рамках діяльності «Клубу української малечі» з’являється
«Літературна скарбничка» – новий онлайн проект. Він був задуманий, як доступна
і цікава презентація якісної української літератури дітям різного віку. Такі записи
можуть стати ефективною допомогою не тільки батькам у гармонійному вихованні
своїх малюків, але й для вихователі і вчителів.

У цій відео-серії презентатор пані Людмила Дорош українською
мовою зачитує казки та поезії українських і світових як класиків так і сучасних
авторів. Часто звучать твори українських авторів з Румунії – Миколи Корсюка,
Михайла Трайсти, Ірини Мойсей, Людмили Дорош тощо. Нові відео записи відтоді і по сей день
з’являються кожної п’ятниці на сторінці фейсбук Клузької філії СУР-у при якій і
розвинулося це починання. Суттєво покращити проєкт та розголосити про
його існування вдалося завдяки співпраці з давнім медія-партнером клузької
філії СУР – TVR-Клуж, а також через особисте віддане залучення телеведучої пані
Марії Чінар-Жіга. Отож, тепер «Літературну скарбничку» транслюють на TVR-3 та
TVR-Клуж, про неї писали румунські та українські сайти новин.

Та ідея продовження фізичних зустрічей української
дітвори не покидала як організаторів так і учасників. Нове ж загострення
ситуації з Ковід-19 не дозволяє їй здійснитися. Але з 15 листопада зустрічі
«Клубу української малечі» проводяться в режимі онлайн. Як і попереднього 2019
року, листопадова зустріч у 2020 була присвячена підготовці до приходу Святого
Миколая – найбільш чарівного і очікуваного моменту в році для малюків. На цей
раз учасники малювали Святого Миколая за контуром своєї долоні, виготовляли
ялинкові прикраси із макаронів, слухали українські вірші, пісні та розповіді
про доброго і щедрого Миколая.

У грудні продовжувалася підготовка до зимових свят у
клубі і діткам було запропоновано виготовити вітальні листівки та аплікації з
ґудзиків та інших матеріалів. Прозвучали вірші та пісні про зиму і про Різдво,
було переглянуто тематичні мультфільми. А на завершення постійна учасниця
зустрічей пані Міхаела Гербіл прочитала листа від Святого Миколая з
привітаннями і повідомленням про місцезнаходження різдвяних подарунків, чим
звичайно ж надзвичайно втішила дітлахів. Подарунки, придбані за кошти СУР-у,
враховували вікові та індивідуальні упододобання та бажання всіх наших молодих
членів клубу. Такий особистий підхід хоч і клопіткий, зате приносить дітям
найбільше радості.

А в січні, в останній день Різдвяних свят за старим
стилем відбулася і перша в цьому 2021 році онлайн зустріч учасників «Клубу
української малечі», де звичайно ж панувала святкова, весела, пісенна
атмосфера. Діти захоплено виготовляли фігурки з картону і пластиліну, проводили
експерименти. За цей час їхнім батькам вдалося, хоч і коротко, поспілкуватися
та пожартувати. Та найголовніше у діяльності клубу, що «діти мають можливість
послухати та порозмовляти українською мовою в організованому, привабливому та
освітньому середовищі, забезпечуючи тим самим постійність української національної
специфіки» – наголосили організатори та керівництво клузької філії СУР на своїй
сторінці фейсбук. (автор: Ольга Сенишин)

Чимало сільських громад у Румунії привернули увагу неурядових організацій, які розгортають проєкти з покращення доступу тамтешніх дітей до культури та освіти. До цих сіл були відряджені пристрасні вчителі, оскільки була велика потреба. Спостерігаючи за реалізацією такого роду проєктів, з метою зняти документальний фільм, команда «Patrupetrei», запропонувала створити серію практичних майстер-класів з виробництва короткометражних фільмів для дітей з повіту Келерашь в рамках іншого проєкту під назвою «Focus».

Керівник команди «Patrupetrei» Андрей Дудя подає деталі: «Проєкт Фокус передбачає серію практичних майстер-класів документального кіно для дітей віком від 10 до 14 років. Ми проводимо теоретичні майстер-класи, тому що нам дуже цікаво працювати для розвитку критичного мислення дітей. Під час теоретичних майстер-класів ми зустрічаємось, дивимося фільми чи інші медіа-матеріали для дітей, музичні відео, серійні фільми тощо. Спектр медіа-продукції, що споживають діти досить широкий, в тому сенсі, що вони дивляться чимало відеоблогів, слухають музику. Також ми разом переглядаємо документальні фільми і намагаємося їх проаналізувати, з’ясувати, хто є головними героями, які теми розглядаються, як вони реалізуються. Це все на досить базовому рівні. Ми не вдаємося в подробиці, оскільки мова йде про дітей середнього віку 10-14 років. Ми намагаємося показати, що за допомогою монтажу, за допомогою музики медіа-продуктом можна дуже легко маніпулювати. Ми зацікавлені передавати цю інформацію, оскільки головню метою цього проєкту є розвиток критичного мислення у дітей.»

Після теоретичного підходу слідує практична частина проєкту. Андрей Дудя стверджує: «Ми проводимо кілька практичних майстер-класів, ми йдемо lдо дітей з камерами, вчимо їх як знімати та обирати тему для фільму. Найпоширенішими темами є про футбол, всі хлопці хочуть знімати фільми про футбол у тих громадах, яких ми відвідали. Після того, як ми навчаємо їх як обирати тему, ми їх навчаємо як працювати з камерою. Потім камеру залишаємо їм вдома, а діти працюють з нею самостійно. Інколи їм допомагають їхні ментори, щоб дізнатись більше про зйомки та як створювати короткий відео-запис. Однак вони більше працюють самостійно, а це дуже важливо, оскільки є додатковим фактором підвищення підзвітності.»

Андрей Дудя сказав, що основною метою є розвиток впевненості в собі та підвищення самооцінки дітей: «Нас більше цікавить вчити дітей бути впевненими в собі, щоб дитина, яка бере участь у майстер-класах зрозуміла, як розгортається певний проєкт та як його треба довести до кінця. Я вважаю, що для дитини важливо виконати проєкт, яким би вдалим чи менш вдалим він не був. Щоб вони знали як опрацювати проєкт, якого вони розпочали. Нас цікавить зокрема підвищити їхню впевненість у собі. До тепер ми провели два майстер-класи, слідує третій. Під час занять ми виявили двох дуже талановитих дітей.»

Другий випуск проєкту «Focus» майстер-класи для підлітків відбувся під час пандемії, що викликало окремих змін, як для проєкту, який був перенесений в онлайн, так й серед дітей. Міні-документальний фільм розповідає про те, як діти відчули ці зміни, а також про те, з якими проблемами вони стикаються під час дистанційного навчання. Вони навчились розповідати власну історію за допомогою кінематографічного мистецтва за підтримки менторів Андрей Дудя та Руксандра Губернат.

Але сучасні діти знають про фільми більше, ніж ми думаємо, стверджує Андрей Дудя: «Тепер діти отримують набагато більше інформації зі ЗМІ, у них мобільні телефони, вони знімають, вони мають доступу до платформи TikTok, Instagram, вони знають у певні мірі як говорити про себе та як висловлювати свої ідеї.»

Відеоролики, зняті дітьми, були об’єднані в документальний фільм, в якому привертають увагу фрагменти сільського життя: від пандемії та реакції жителів села на запроваджені обмеження. Цього року проєкт буде продовжений у ромській громаді, теж в Келерашь.

Румунський анімаційний фільм бере свій початок з
журналістської графіки. Всі великі творці анімаційних фільмів у Румунії
походять з-поміж карикатуристів. Якщо протягом початкового періоду 1920-1948 років,
румунська мальована анімація пишалася кілька іменами, серед яких Аурел
Петреску, найплідніший карикатурист, який зробив 11 мультиплікаційних фільмів
визнаних тогочасною пресою, а також понад 70 інших мальованих анімацій,
більшість з них реклами, однак після появи малюнків карикатуриста Йона
Попеску-Гопо, румунська графічна анімація зазнала великої слави.

У 1964 році в нашій країні була заснована анімаційна
студія Animafilm («Анімафільм»), що завдячується численним нагородам,
отриманими Йоном Попеску-Гопо на міжнародних фестивалях. За короткий час «Анімафільм»
став надійним брендом, випускаючи приблизно 60 анімаційних фільмів на рік, які принесли
понад 40% доходів від експорту у доларах для Румунії. Смерть Гопо в 1989 році
означає кінець румунської анімації.

Бажаючи перезапустити двигуни анімації, вчитель графіки
Лівіу Акасандрей заснував анімаційну студію «2D», яка адресується дітям. Лівіу
Акасандрей розповів про цю студію: «Я намагався відновити цю анімаційну студію,
бо побачив, що багато дітей, як до речі і тепер, дуже захоплюються тим, що
означає анімація, манга, аніме, і я якось звідси почав. Я хотів допомогти їм
краще зрозуміти, що означає мальована анімація. Ця галузь набагато складніша
ніж комп’ютерна анімація. Анімаційна студія «2D» була заснована, щоб допомогти учням навчитися цифровому
мистецтву та зрозуміти поняття 2D-анімації. Після завершення кожного модуля, тобто
після проходження трьох етап, якщо вони хочуть далі займатися анімацією, вони можуть
працювати зі мною у різних проєктах.»

Лівіу Акасандрей також знайомить своїх учнів з елементами
сценографії, тексту, зображення, необхідними для створення анімаційного фільму,
а зацікавлених учнів не мало: «Тепер я більше працюю за допомогою Інтернету з учнями
по групах з трьома або чотирма учнями, але у мене є й клас з 30 учнями, з якими
я працюю. Вони продовжують приходити, бо їм дуже подобаються ці курси. У одних
з них немає таланту, успадкованого від батьків, вони не походять із художньої
школи, але їм дуже цікаво. І це прекрасна річ для мене, коли я бачу, що є
особи, які ще цікавляться 2D-анімацією. І це стається не лише в Бухаресті, я також в
Тімішоарі, де мої уроки відвідали 27 учнів. Я дав собі справи, що
2D-анімація ще користується попитом, і це дуже добре.»

Курс охоплює три тематичні модулі. Однак, учні повинні
бажати працювати. Лівіу Акасандрей: «Вони повинні працювати й вдома не лише під
час уроків, щоб отримати ще більше досвіду. Окремі діти мають схильність до
малювання, їм подобається працювати, але анімацію починають з нуля. Анімація
набагато складніша ніж комп’ютерна графіка, де робиться цифровий малюнок, композиція.
Анімація вимагає більшу кількість малюнків, більшої творчості, більшої уваги.
Але нинішні діти швидко пристосовуються до нового, вони дуже легко вчаться.»

Ми дізналися від Лівіу Акасандрея, що, окрім праці на планшеті, учням важливо зрозуміти, як розвинулася ідея анімації: «Тепер я
працюю з ними на графічному планшеті, кожен має планшет або працює в майстерні,
інші працюють в Інтернеті, але я працюю з ними за традиційним форматом, щоб краще
пояснити їм як виникла анімація. Вона з’явилася за допомогою фотографії.
Насправді, анімацію видумав бельгійський вчитель, який хвилину дивився на сонце
і потім перевів погляд на іншу поверхню, і на хвилину перед очима з’явилися
кілька жовтих крапок, які згодом зникли. Він зрозумів, що коли уважно на щось
дивишся, створюєш маленьку анімацію. Так почалася анімація, яка розвинулась за
допомогою фотографії аж до цього цифрового формату.»

Лівіу Акасандрей розглядає цю студію як стартову площадку
для працьовитих і талановитих учнів: «Ця
анімаційна студія не лише готує учнів. Я намагаюся заохочувати їх долучитися до
різних проєктів. Тих, хто я вважаю дуже добрими, я запрошую працювати зі мною в
цій студії, яка подібна до студії 1992 року, де працювали талановиті люди, які
фактично робили анімаційні фільми та брали участь у різних фестивалях анімаційного
кіно. Не йде мова лише про курси, я намагаюся просувати дітей, тому що
розвиватися самостійно дуже важко, і тоді краще працювати в групі. Легше вчитися!»

Ми з оптимізмом чекаємо на нові румунські анімаційні
фільми після майже 20-річної перерви.

Цього
року програма EducaTIFF, перша програма кіноосвіти на Міжнародному
кінофестивалі «Трансільванія» (TIFF), присвячена румунським дітям відбулася вдванадцяте. Вона була започаткована у 2009 році з бажання викликати інтерес
молодої та дуже молодої аудиторії до кіномистецтва,
а за 12 років EducaTIFF означав показ молодій аудиторії понад 120 фільмів, 3000
учасників щороку, 50
майстер-класів та заходів, пов’язаних з мистецтвом кінематографії та 50 задіяних навчальних закладів.

У цьому році EducaTIFF було проведено паралельно з Міжнародним кінофестивалем
«Трансільванія», а його координатором була Ралука Бугнар, яка третій рік поспіль
проводить відбір кінострічок. Це фільми, які провокують дискусії та наближають
дітей і підлітків до актуальних проблем, зазначає Ралука Бугнар, яка розповіла
про цьогорічний відбір: «На мій погляд відбір виглядав непогано, програма
виглядала так не лише тому, що я не вибираю ідилічні фільми, їх вже й немає.
Оскільки у світі, в якому ми живемо, навіть і дитячі фільми відображають
усілякі шматочки реальності, проблеми чи конфлікти, тож ми дуже далекі від
ідеального чи ідилічного світу. Загалом,
дитячих фільмів досить мало, тому що будь-який фільм дорогий, а у випадку з
фільмами для дітей та підлітків отримати прибуток дуже важко. Наприклад, цього
року ми побачили 40 фільмів, з яких відібрали 7. Три з них були для підлітків
вікової категорії 14+, 3 – для молодших дітей, і один з них був десь
посередині, тому що він розповідає про перехід від дитинства до підліткового
віку, і тоді ми його так і рекомендували. Ми були дуже раді, що на показах були
й дорослі, зазвичай вчителі приходили з класом, тобто вчителі супроводжували
дітей. Цього року багато батьків чи бабусь і дідусів водили дітей у кіно, а це
означало, що фільми бачили й багато дорослих. Я дуже рада, коли дорослі
співчувають історіям на екрані і усвідомлюють, наскільки важливо мати такий
інструмент, як фільм, щоб почати діалог на більш делікатні теми. Інакше б вони
навіть і не подумали спитати свою дитину, чи цькують її в школі, чи знущаються
з неї, або навпаки – чи вона є агресором. Але після перегляду фільму, який
торкається таких тем, вони можуть якось говорячи про дії героїв стрічки
розпочати на цю тему розмову.»

Ми попросили Ралуку Бугнар, яка займається відбором
фільмів для програми EducaTIFF, порадити й нам кілька кінострічок, тим більше,
що деякі фільми можна побачити на платформі Tiff Unlimited. «Ми сподіваємось викласти
деякі з них на платформі Tiff Unlimited, включаючи й ті, що були показані й в
попередні роки, ведемо переговори щодо права на онлайн-прокат. Що стосується
цьогорічної добірки, ми розпочали з фільму з Великобританії, який знятий у
боллівудському стилі, адже один із героїв походить звідти, з Індії. Фільм називається
«З’їдені левами» (режисера Джейсона Вінгарад. Це історія про двох братів, які
зовсім не схожі. Це фільм, який допомагає прийняти менш приємні речі у вашій
родині, а також усвідомити те, що ми різні, навіть якщо ми є членами однієї
родини, і що насправді це нормально. «Діва Фінляндія» (режисерки Марії
Вейялайнен) – інший фільм, рекомендований для підлітків, про важливість
соціальних медіа. Це історія, що схожа на шоу Румунія має талант. Зокрема,
герої фільму хочуть позмагатися на звання примадонни Фінляндії, а для цього їм
потрібні голоси на YouTube, з чим ми часто стикаємось. Я також відібрала фільм «Клуб
потворних дітей» (режисер Джонатан Елберс), голландську кінострічку, яка мені
дуже сподобалася, це мій улюблений фільм цього року. Фантастична дистопія і бойовик,
який пояснює дітям, що означає тоталітарна система, і чому було б добре
побудувати суспільство без проявів тоталітаризму і чому демократія, якою б
недосконалою вона не була, є кращою. Ми також показали канадський фільм «Юна
Джульєтт» (режисерка Енн Емонд). Цей фільм я мала на увазі, коли сказала, що він
знаходиться на межі між дитинством і юнацтвом, а з Джульєтт трапляються всілякі
пригоди в цей період, це фільм, який допомагає молоді усвідомити нормальність таких
викликів у цьому віці. Я також обрала для показу фільм «Фантастична подорож
Марони» (режисерка Анка Даміан), супроводжуваний короткометражною стрічкою «Постоли»
(спільна продукція Studioset, FrameBreed та FatFox Animation). Це був день
румунського кіно, до нас прийшли наймолодші глядачі, з якими ми говорили про
відповідальність та пригоди.»

Початок 2020-2021 навчального року не є звичайним. Він є атиповим для більшості учнів та батьків. Але для певної меншості цьогорічні
дивацтва та труднощі лише додаються до вже існуючих проблем… так само атипових. Я маю на увазі сім’ї з дітьми, які мають особливі освітні потреби
(ООП) і яких згідно з чинним
законодавством потрібно інтегрувати до загальноосвітньої системи.

Однак на папері – одне, а в реальній практиці – інше. У
дійсності все може бути інакше, як показав практичний досвід Анемарі-Хелен Некшулеску,
описаний у книзі під назвою «Щоденник
матері. Міські послідовності з дітьми, дорожнім рухом, батьками, домашніми
завданнями тощо»,
надрукованій видавництві Cartex. Анемарі має двох прийомних дітей, а у хлопчика Емі діагностували синдром гіперактивності з дефіцитом уваги або СДУГ. Але
її книга не лише розповідь про те, як вона намагалася інтегрувати Емі до школи, а – як зазначає сама авторка – книга не має на меті щось вирішити, а прагне відкрити теми для обговорення. (…) Не говорити про
наші проблеми і приховувати їх під кришкою скороварки є набагато небезпечнішим
для нашого психічного здоров’я».

І однією з тем, що тривалий час приховувались під
килимом, є реакція системи освіти на учнів з ООП. Після восьми років
конфронтації, оскільки Емі зараз навчається у восьмому класі, Анемарі-Хелен Некшулеску перераховує види опору, з якими вона
стикалася в школі. «Були кілька
форм опору. Це явна опозиція, коли на все тобі кажуть пряме «ні»: «ні,
не можна», «ні, не маємо», «ні, не існує».
І, зважаючи на мій характер, це
ставлення є своєрідним
тригером, який спонукає мене до дії. Але існує також мовчазна опозиція, коли люди вдають, що поважають закон та виконують його. Я
цього не усвідомлювала,
саме тому я виділила
багато місця в книзі цій темі та досвіду багатьох
батьків. З одного боку, я хотіла б, щоб цю книгу прочитали вчителі, щоб знайти в ній
співчуття, зрозуміти що, крім імен у класному
журналі та фігур, які вони бачать за
партами, перед ними знаходяться люди, які мають власну
історію. З іншого боку, я хотіла,
щоб батьки зрозуміли, що це непросто. Дехто шукає мене, щоб попросити поради і я
пояснюю законодавство, а також те, як їм слід підходити до проблеми. І це
непросто – від написання заяви в
двох примірниках, яку треба зареєструвати в
секретаріаті школи, до того, що потім
доведеться повернутися, щоб з’ясувати, що сталося
з твоєю заявою. Вам потрібно прочитати законодавство і, якщо у вас є
друзі, які мають юридичну освіту, попросіть їх допомогти вам перекласти законодавство на вашу мову. Тоді ви
повинні будете наполягати і
систематично, ієрархічно передавати його директору чи інспекторату. Не треба здаватися, бо інакше не можна. Моя порада батькам наступна: «Ви – єдина надія вашої дитини. Я знаю, що так чи інакше важко впоратися з викликами життя, але як батько ви є єдиним шансом дитини». Таким чином, я отримала
максимум, що сьогодні можна було отримати
в Румунії для моєї дитини.»

Пригоди адаптації дитини з ООП та зусилля батьків у цьому плані описані в книзі «Щоденник матері» з
педантичністю, гумором, а також з енергією мати, яка усвідомлює, що, принаймні на початку, вона мусить боротися наодинці з інерцією. Анемарі-Хелен Некшулеску розповідає. «В одному розділі книги я пояснюю,
як ми розпочали навчальний рік, у підготовчому класі і як, зрештою, нас вигнали з класу. Звісно було боляче, але я намагалася
зосередитись на тому, які уроки винесла я з цього уроку і на тому, як вирішити
цю проблему. Найчастіше, коли натрапляємо на такі неприємності, ми злимося і оголошуємо
війну за справедливість. Ми заслуговуємо цю справедливість, але її
неможливо добитися таким чином. Якщо ви, як
батько в цій відчайдушній ситуації, трохи заспокоїтеся,
зробите крок назад і подивитися на інших батьків, то побачите, що
перед вами стоять несвідомі люди, які
не обов’язково позбавлені емпатії. Вони так само люблять своїх дітей і, можливо, вони зосереджені на потребах своїх дітей, окремо від інших. Так
я зрозуміла, що відповідь завжди в
освіті. І від вас залежить виховання цих батьків, адже це єдиний спосіб
інтегрувати свою дитину. У школі не існує системи, яка б полегшила це ваше завдання. Немає батьківських зборів, на яких би обговорювалася різноманітність, особливі потреби, інтеграція та співпереживання. Це мусиш робити ти. Треба шукати і
заводити союзників один за одним.
І для цього я мусила показати себе вразливою, сказати батькам, що мені
доводиться переживати,
як мені важко, що означає діагноз мого сина, які прояви, які проблеми. Я сказала їм, що розумію, що їм важко погодитися з тим, що ритм
заняття сповільнюватиметься присутністю такого учня, але зробила усе це, щоб знайти компромісний
спосіб співіснування.»

І оскільки здобула досвід життя з нетиповою дитиною,
Анемарі-Хелен Некшулеску усиновила ще одну дитину: п’ятирічну дівчинку, якій
зараз дев’ять. «Ребеку я знайшла в списку дітей, яких було важко усиновити, а в
її картотеці було написано, що вона рома. Ми підозрюємо, що тому її не
усиновили раніше. Дитина потрапляє до списку дітей, яких важко усиновити з
кількох причин: по-перше, процес усиновлення відкритий, але кілька можливих
батьків відмовляються йти далі в процесі узгодження, а по-друге, дитина
залишалася більше шести місяців у Національному реєстрі усиновлення. Очевидно,
є діти з різними діагнозами, але етнічна приналежність є визначальним фактором.
Коли я побачила, що на картці написано її етнічну приналежність, хоча це було
незаконно, я розізлилася, так як злюся щоразу, коли мені кажуть, що «це
неможливо». Ребека змінила моє життя і дуже допомогла мені у стосунках з Емі, а
той факт, що вона рома, був для нас просто неважливою інформацією. Однак вона смуглява,
завдяки цьому люди поводитися вкрай неадекватно і це ще один виклик. Наприклад,
я блондинка, а моя шкіра дуже біла, тому контраст із Ребекою дуже сильний.
Одного разу зі мною трапилась неприємна історія – продавчиня в магазині довго
дивилася на нас. Урешті решт, не втрималася і запитала, чи це моя дочка. Я відповіла
– «так», і тоді вона продовжила: «А на кого вона схожа?». На що я спокійно відповіла:
«На батька!» В останні роки дедалі більше батьків усиновлюють ромських дітей і стикаються
з проблемою сегрегації, оскільки проблема полягає не тільки в дитині, а в її
розширеній родині. Наприклад, це поширюється і на Емі. Коли хтось каже Ребеці,
що вона циганка, а Емі знаходиться поруч з нею, він також не почувається добре.»

Історія
Емі, Ребеки та їхніх батьків представлена в книзі «Щоденник
матері» серед інших викликів, викликаних багатолюдним і бурхливим життям в Бухаресті. І все це з гумором та співпереживанням описано
Анемарі-Хелен Некшулеску, щоб довести, що труднощі
можуть бути вирішені, якщо мати
правильне ставлення.

У сьогоднішній передачі ми розповімо про нову безкоштовну платформу, яку Google запустив у Румунії: «Герої Інтернету», за допомогою якої діти засвоюють основні цифрові правила безпечного користування Інтернетом. Доступ до програми можна отримати за адресою: https://g.co/EroiiInternetului.

Директор маркетингу компанії Google Дан Орос подає деталі у зв’язку з цим проєктом: «Платформа «Герої Інтернету» навчає дітей основам цифровим правилам безпечного користування Інтернетом, таким чином, щоб вони могли досліджувати світ з більшою впевненістю. Платформа доступна всім, вона розрахована на три основні сегменти: по-перше – діти, по-друге – батьки та по-третє – вчителі. Наші пропозиції полягають у вивченні цих ресурсів, оскільки тепер діти проводять все більше часу в Інтернеті, і важливо проводити цей час з урахуванням певних принципів. Ця платформа заснована на деяких надзвичайно важливих принципах, коли ви перебуваєте в мережі. Наприклад, ретельно ділитися інформацією, перевіряти те, що ви бачите в Інтернеті, навчитися захищати свої секрети, як встановлювати надійні паролі. Ще один цікавий принцип – як бути доброзичливим. Інтернет є потужним підсилювачем повідомлень, і ми хочемо, щоб ці повідомлення були позитивними. Давайте навчаймо дітей ставитися до інших так, як вони хочуть, щоб до них ставились інші. І останнє, але не менш важливе, якщо у чомусь сумніваєтесь, то запитуйте! Дітям, які тепер більше часу проводять в Інтернеті, дуже важливо бути відкритими, запитувати своїх батьків та вчителів коли у них є певні сумніви.»

Коли ми говоримо про Героїв Інтернету ми думаємо й про ігри, Дан Орос уточнює: «Гра, яка на платформі, надзвичайно цікава та інтерактивна, вона допомагає дітям безпечно користуватися Інтернетом. Всі ми можемо бути героями Інтернету, якщо ми дотримуємось певних принципів. На цій платформі батьки також знайдуть ресурси, за допомогою яких вони можуть розпочати діалог на цю тему зі своїми дітьми, враховуючи той факт, що виховання починається вдома. Вони знайдуть на платформі посібник Герої Інтернету для сім’ї, в якому їх заохочують складати певні ігри та сценарії довкола яких вони можуть вести дискусії з своїми дітьми. Для вчителів маємо шкільну програму, яка містить понад 20 уроків на вищезгадані теми, йде мова про інтерактивні, веселі уроки, які роблять навчання приємним для дітей.»

Діти можуть перевірити свої знання, отримані під час ігри Interland (Інтерленд). Вони повинні пройти Край скарбів, Край доброти, Річку реальності та Гору уваги, а після успішного розв’язання завдань, вони отримують диплом. Саме тому відгуки не змусили себе довго чекати, ствердив Дан Орос: «У нас надзвичайні відгуки від дітей, які вже почали гратися на цій платформі, а також від вчителів. Крім цієї платформи, ми навіть оголосили грант на суму 200.000 доларів для неурядових організацій для проведення онлайн-заходів з безпеки дітей та батьків в Інтернеті. Це надзвичайно важливо, особливо в цей період, і ми намагаємось допомогти всім чим можемо.»

Програма Герої Інтернету безкоштовна для всіх. Крім того, Google у співпраці з різними партнерами, буде організовувати семінари та тренінги для вчителів по всій країні на тему безпеки в Інтернеті, захисту персональних даних та конфіденційності, поведінки в Інтернеті та цифрових знань.

Дан Орос, директор маркетингу в компанії Google, додав: «Платформа корисна навіть для батьків. Хоча ми адресуємось зокрема дітям, коли батьки проходять ці заняття разом із своїми дітьми, вони, у свою чергу, дізнаються щось цікаве, про що вони можливо не знали: про те як мати кращі паролі в Інтернеті, як реагувати на дезінформації або як розпізнати фальшиві новини.»

На відміну від інших програм про безпеку в Інтернеті, які зосереджені на загрозах та обмеженнях, ціллю платформи Герої Інтернету є розвиток у дітей навичок та умінь та заохочувати їх робити зміни на краще.

Простий
візерунок: діти наносять на папір кольорові плями, а Роксана Ене та її син Александр, члени колективу ROXY&KIDS ART, аналізують і переосмислюють їх, даючи їм сенс. Досвід, про який ми розповідали раніше: діти граються у чарівному світі кольорів
та речовин, олівців, фломастерів, фруктів, шоколаду і навіть зубної пасти, а дизайнери Роксана та Александр продовжують цю
незвичайну подорож.

Кілька
кольорових плям на папері можуть бути приводом для створення складних картин, з персонажами. Дуже експресивних картин… Але чи йдеться
про добровільну або мимовільну експресивність, ніхто не знає. І це тому,
що мова йде про мистецькі проєкти, зроблені дітьми з аутизмом, синдромом Дауна, психічними травмами. Роксана Ене ще з 2010 року впроваджує, у Румунії та Німеччині, арт-проєкти в дитячих центрах або у закладах для дітей з різними вадами.

Кілька
років тому вона видала книгу, доповнену дитячими малюнками із заголовком «Ти
бачиш те, що бачу й я?» та підзаголовком «Творча книга для дітей, батьків та
вчителів», а проєкт, в рамках якого вона була здійснена, був зосереджений на
потребах дітей з вадами.

Минулого
року ми зустріли її на міському фестивалі «Жінки на Метесарь», де вона презентувала
свої плахти, зроблені в її майстернях колаборативного мистецтва – як елемент
народного костюма, що зустрічається як у Румунії, так і в Німеччині. Плахти з
візерунками користувалися великим успіхом, їх можна носити
на талії, над грудьми, з розрізами збоку тощо. Багато дизайнерських творінь
Роксани носили на відомих заходах, таких як фестиваль Ґопо та інші. Однак успіх проєктів полягає не в
оцінці створених робіт та їх купівлі, а в сумах благодійних коштів, зібраних
для підтримки дітей з вадами.

Так,
минулого листопада була презентована колекція одягу «heART COUTURE» (спідниця з
тюлю, плахти, футболки, шарфи) в рамках показу моди за участі 20 молодих людей
із синдромом Дауна та 20 звичайних дівчат- волонтерів, на якій і дизайнерами, і
моделями були люди з синдромом Дауна.

Й
оскільки весна приносить відродження на всіх планах, Роксана Ене та команда
ROXY&KIDS ART запропонували новий проєкт: «Минулого року, приблизно в цей самий період, «народилася» плахта. Через
рік були створені бандани. Я побачила їх ніби вперше у житті. Я ніколи не надавала значення
цим предметам одягу, вони мені не пасують, я завжди носила шарфи, більше на
шиї, ніж на голові. Коли я побачила дітей у лікарні ім. Марі Кюрі у 2017 році,
деякі з них носили бандани для голови. І мене дуже вразило те, як вони виглядали.
Відтоді минуло три роки, але їхній вигляд якось глибоко врізався в пам’ять. Щоб
подарувати радість цим дітям я запропонувала їм стати творцями цієї бандани і
думаю, що це принесло їм відчуття радості та гордості – «дивись, що я ношу,
дивись, що маю!». Насправді я подумала, що й батьки можуть їх носити, як
своєрідну уніформу, або лікарі чи медсестри, на знак солідарності. Ось такою є
історія цього проєкту.»

Так само
як історія виникнення плахт і колекція «heArt Couture» і бандан є
результатом колаборативного мистецького проєкту, – пояснила Роксана: «Я пішла до
лікарні ім. Марі Кюрі і запропонувала групі з 7-8 дітей намалювати абстрактний
малюнок. Потім взяла роботу кожної дитини, зробила кольорову копію і працювала
над цим малюнком, не втручаючись в оригінал. Я дивлюсь на нього як ми дивимося на
небо і помічаємо хмари, що мають всілякі форми. Хмара може бути у вигляді
слона, а дитина може побачити на небі хмару в вигляді трактора чи дерева. Про
це йде мова, про явище метаморфози в мистецтві. Усе дуже просто. І коли
аналізую цю роботу, я не роблю її кращою, а просто переосмислюю.»

Техніка,
яку винайшли Роксана та Александр виникла з потреби, вони багато працюючи з
дітьми із невербальним аутизмом, яким вони намагаються допомогти, намагаючись стати
їхнім голосом. Крім бажання
реїнтерпретації певних мистецьких форм, команда ROXY&KIDS ART має великі
плани на майбутнє. Як і в попередніх проєктах вони хочуть підвищити рівень обізнаності
широкої громадськості, а також продовжити збір коштів для дітей з різними проблемами,
– каже Роксана: «Я намагаюся! Перш за все, я подумала про всіх дітей і вважаю,
що й ті дорослі, здорові, красиві і прекрасні діти можуть зробити багато чого для інших,
можливо щось не дуже цікаве, але корисне! Тому я подумала, що ця бандана
якось з’єднає швидше, ніж будь-яка інша форма мистецтва, яку я здійснила раніше.
Я поділилася своїми задумами з молодими людям, а зараз через кілька тижнів від
виникнення ідеї, ми вирішили провести благодійний захід, аби зібрати кошти, пропонуючи
допомогти, купити і подарувати бандану цим дітям.»

Проєкт
має великий успіх і вже користується великою підтримкою!

У селі Мікула Сатумарського повіту, де компактно проживають етнічні українці, діє при Восьмирічній школі українська група дитячого садка. Тут працює, з 2011 року, талановита вихователька Адріана Горват Бежера, випускниця Українського педагогічного ліцею імені Тараса Шевченка міста Сігету
Мармацієй Марамуреського повіту, яка є гостем нашої сьогоднішньої передачі.

Вихователька Адріана Горват Бежера розповіла про заснування цієї групи та про навчання українською мовою у дитячому садку: Українська
група у цьому садку була заснована на бажання батьків, які живуть у селі
Мікула, повіт Сату Маре, тому що вони є етнічними українцями і хотіли, щоб їхні
діти вивчали правильно рідну українську мову. Група складається з
23-ох дітей, з яких 12 дівчат і 11 хлопців. Я працюю з ними
відповідно до шкільної програми Міністерства освіти Румунії. Уроки
ведуться українською, але і румунською мовами. Діти вивчають українські пісні та
вірші. Я читають їм казки та оповідання українських письменників Румунії, таких
як: Ірина Мойсей, Михайло Трайста, Людмила Дорош, а також казки румунською
мовою. Разом із
діточками ми відзначаємо головні свята, як наприклад: Різдво, День українського
поета Тараса Шевченка, Національний День Румунії, День незалежності України,
День української вишиванки, День української культури, День української
рідної мови та інші.

Через те, що навчальні заклади далі закриті в Румунії, вихователька працює з дошкільниками дистанційно, зрозуміло, за допомогою батьків. Вихователька Адріана подає деталі: У цей
період, коли діти не відвідують садочок, я працюю з ними через Інтернет, за допомогою батьків. Наприклад, до Свята української вишиванки я запропонувала дітям робити малюнки про вишиванку та коротенькі записи для флешмобу. Дітям дуже сподобалася ця ідея і зробили дуже гарні малюнки та відео записи, які їхні батьки відправили мені. У придбанні необхідних матеріалів для малюнків: олівці, фарб, паперів нам фінансово допоміг Союз Українців Румунії.

Вихователька Адріана плекає у дітей почуття любові до рідної мови, до українських традицій та звичаїв: Я
стараюся навчати діточок поважати свою рідну українську мову, свій народний одяг,
нашу українську вишиванку і зрозуміло, правильно говорити українською мовою та румунською державною мовою. Сподіваюся,
що ми успішно завершимо цей навчальний рік і здорові та веселі зустрінемося наступного навчального року в нашому дитячому садку.

У селі Мікула Сатумарського повіту, де компактно проживають етнічні українці, діє при Восьмирічній школі українська група дитячого садка. Тут працює, з 2011 року, талановита вихователька Адріана Горват Бежера, випускниця Українського педагогічного ліцею імені Тараса Шевченка міста Сігету
Мармацієй Марамуреського повіту, яка є гостем нашої сьогоднішньої передачі.

Вихователька Адріана Горват Бежера розповіла про заснування цієї групи та про навчання українською мовою у дитячому садку: Українська
група у цьому садку була заснована на бажання батьків, які живуть у селі
Мікула, повіт Сату Маре, тому що вони є етнічними українцями і хотіли, щоб їхні
діти вивчали правильно рідну українську мову. Група складається з
23-ох дітей, з яких 12 дівчат і 11 хлопців. Я працюю з ними
відповідно до шкільної програми Міністерства освіти Румунії. Уроки
ведуться українською, але і румунською мовами. Діти вивчають українські пісні та
вірші. Я читають їм казки та оповідання українських письменників Румунії, таких
як: Ірина Мойсей, Михайло Трайста, Людмила Дорош, а також казки румунською
мовою. Разом із
діточками ми відзначаємо головні свята, як наприклад: Різдво, День українського
поета Тараса Шевченка, Національний День Румунії, День незалежності України,
День української вишиванки, День української культури, День української
рідної мови та інші.

Через те, що навчальні заклади далі закриті в Румунії, вихователька працює з дошкільниками дистанційно, зрозуміло, за допомогою батьків. Вихователька Адріана подає деталі: У цей
період, коли діти не відвідують садочок, я працюю з ними через Інтернет, за допомогою батьків. Наприклад, до Свята української вишиванки я запропонувала дітям робити малюнки про вишиванку та коротенькі записи для флешмобу. Дітям дуже сподобалася ця ідея і зробили дуже гарні малюнки та відео записи, які їхні батьки відправили мені. У придбанні необхідних матеріалів для малюнків: олівці, фарб, паперів нам фінансово допоміг Союз Українців Румунії.

Вихователька Адріана плекає у дітей почуття любові до рідної мови, до українських традицій та звичаїв: Я
стараюся навчати діточок поважати свою рідну українську мову, свій народний одяг,
нашу українську вишиванку і зрозуміло, правильно говорити українською мовою та румунською державною мовою. Сподіваюся,
що ми успішно завершимо цей навчальний рік і здорові та веселі зустрінемося наступного навчального року в нашому дитячому садку.

У Румунії кількість інституціоналізованих дітей становить близько 60 тисяч осіб. Ці діти-сироти перебувають до 18 років у спеціальних центрах (колишніх дитячих державних будинках) без батьківської опіки, без належної освіти та без стимулювання їх творчого та інтелектуального потенціалу. Тому не дивно, що лише 0,1% з цих числа дітей-сиріт здобувають вищої освіти. Один з них є Лайош Крістофф, випускник Факультету міжнародних відносин та європейських досліджень, який здобув і ступінь магістра клінічної психології.

Перебуваючи від трьох років у спеціальному центрі Муреського повіту (центр Румунії), Лайош Крістофф зумів подолати перешкоди системи і не витрачати свій потенціал. Лайош Крістофф розповідає, яким чином він зумів добитися успіху: Вважаю, що я був мрійливим та водночас зрілим, щоб боротися за свої мрії та добитися бажаної мною кар’єри. Мені допомогли добрі люди розширити мій кругозір, вони заохочували мене добиватися та обирати свій шлях у житті. У дитинстві я мріяв займатися медициною, стати дитячим лікарем-неврологом, але не встиг. Однак, я подумав, що якщо мені не вдалося добитися цієї мрії, я зможу щось зробити для дітей у галузі освіти. І тому я вирішив стати так би мовити лікарем душі.

Лікарем душі або Ментором геніїв вважають тепер Лайоша Крістоффа. Після здобутої професійної кар’єри в рамках Асоціації для обдарованих дітей, Центру Gifted Education, він заснував спеціальну школу, присвячену виявленню та розвитку таланту кожної дитини, незалежно чи вона інституціоналізована або походить з звичайних сімей. Саме тому вищезгадана школа співпрацює з спеціальними дитячими центрами, але й з звичайними навчальними закладами. Для дітей, що знаходяться під опікою держави, ця школа часто є суттєво важливою, стверджує Лайош Крістофф: Більшість інституціоналізованих дітей та молоді виховуються зі страхом стосовно майбутнього. Через це вони не можуть досягти своїх цілей та обмежують себе. Позбавлена батьківського піклування та соціальних стосунків, нормально що таким чином дитина не може бачити в майбутнє, досягти своєї мети в житті й знайти свою місію.

У 2017 році Лайош Крістофф розпочав розгортати ще один проект «Ментор в Румунії», подібний на школу для виявлення талантів, але з більш інтенсивною та амбітною програмою, а саме виявлення обдарованих дітей: Йде мова про національну мережу менторів та дітей, ментор працює з однією дитиною, або в групі. Ця мережа працює від 2017 року. Ми дізнаємось про обдарованих дітей за допомогою центрів соціальної допомоги, сільських або міських рад, шкіл та шкільних інспекторатів. Ментор працює 16 годин щомісячно з обдарованою дитиною у школі та в сімейному колі. Я є ментором кількох обдарованих дітей. Один живе у місті Онешть, решта входять до театрального колективу, у них виняткові художні здібності, а також наукові та математичні здібності.

Проект Ментор в Румунії, призначений для всіх дітей віком до 12 років з спеціальних дитячих центрів, а також дітям звичайних сімей, однак інституціоналізованим дітям треба приділяти більше уваги, стверджує Лайош Крістофф: Я організовую навчальні табори в горах вже 12 років поспіль. Це неприбутковий табір. Одного разу я зібрав свою команду і запропонував її зробити менторську школу: школу маленьких менторів, присвячену зокрема інституціоналізованим дітям. Перша літня школа менторів тривала місяць і ми працювали з 20 інституціоналізованими дітьми з дитячих денних центрів 3 та 4 секторів румунської столиці. Ми працюємо один ментор- одна дитина, а також у групі й ми добилися виняткових результатів. Діти, які не могли дозволити собі мріяти та які мали великі проблеми з самооцінкою, після трьох тижнів відкрили себе шляхом дискусій, театральних курсів та різних інноваційних методів навчання. Діти мали можливість обирати власного ментора.

Театр пропонує підхідний спосіб для самовираження дітей, але він також надає фінансову підтримку. Ось
чому Лайош Крістофф організовує театральні курси для дітей. Одним із здобутих успіхів була вистава «Аліс в краї Різдва» – адаптація
класичного тексту Льюїса Керролла. Діти виступали у різних ролях. Гроші від
продажу квитків були подаровані для
облаштування дитячих садків у малозабезпечених
регіонах.
Вистава була зроблена за допомогою Єврейського
державного театру та асоціації «SARIDA», режисер Йоан Падурару.

Йоан Падурару, який був й волонтером у таборах, організованих Лайосом Крістоффом, відмітив переваги спілкування між інституціоналізованими дітьми та дітьми
звичайних сімей: Коли ми почали працювати разом, діти почали краще спілкуватися між собою, завдяки своїй артистичній стороні. Ми всі з народження маємо маленький внутрішній художній світ, менший чи більший, незалежно від галузі, в якій ми можемо виразити себе. Інституціоналізована дитина,
на мій погляд, надзвичайно чутлива і талановита. Не маючи
батьківської моделі, вона наближається до осіб, які показують свої почуття спонтанно та щиро. Є і діти, які ховаються за штучними стінами, а наша місія, у якості менторів, полягає у виявленні їх таланту. Під час літньої школи я помітив, що перші кроки не належать нам, оскільки діти є ті, які приходять
до
нас, щоб допомогти їм розкривати свій потенціал.

Програма «Ментор в Румунії» буде розгортатися і в 2020 році. Для цього року Лайош Крістофф та його
команда мають намір допомогти
понад 250 дітям розкривати свій потенціал.

Як і очікувалося, нинішня
пандемія та введення економічних, соціальних і медичних обмежень для
уповільнення темпів поширення вірусу ще більше погіршують стан вразливих категорій
населення. Однією з них є діти, а ЮНІСЕФ Румунія, у партнерстві з державними
установами та неурядовими організаціями, зробила швидку оцінку труднощів, з
якими стикаються найменші члени малозабезпечених громад. Найбільше страждають
діти з бідних родин, діти ромів, діти, батьки яких працюють за кордоном
та діти з обмеженими можливостями. Заходи, вжиті для обмеження наслідків
пандемії COVID-19, можуть навіть погіршити їх ситуацію через обмеження доступу до соціальних та медичних послуг, збільшуючи кількість випадків
домашнього насильства та безробіття. Закриття шкіл та продовження навчального
процесу в режимі онлайн також є додатковими проблемами, особливо в районах, де
найбільше дітей не ходять до школи.

Кармен Ліке, виконавчий директор Центру освіти та
професійного розвитку «Step by Step/Крок за кроком»,
оцінила вплив заходів, що вживаються в галузі освіті і зробила висновок: «Діти із
бідних та вразливих сімей, найбільше потерпають від останніх адаптацій у
наданні освітніх послуг в онлан-середовищі, оскільки у них обмежений доступ до
ІТ-пристроїв та Інтернету. Нерівності у доступі до освітніх послуг в Інтернеті сприяють
збільшенню вже наявних проваль. Ці нерівності пов’язані з відсутністю обладнання,
необхідного для онлайн-навчання, незалежно від того, чи їх немає в сім’ї або в
школах, звідки б їх можна було надати дітям у тимчасове користування, або
їх недостатньо. До цих проблем додається той факт, що є райони з поганим
підключенням до Інтернету або зовсім без зв’язку. Існують обмеження у
використанні цього обладнання, що в основному зумовлено низькою або
недостатньо розвиненою цифровою здібністю як у дітей, так і у батьків та
вчителів. Дуже важливий аспект пов’язаний з дітьми ромів, які стикаються з
додатковими труднощами, такими як відсутність доступу до ІТ-технологій та
Інтернету всієї громади. Тому інституційне втручання в цих випадках набагато
складніше.»

У цей період соціальна допомога, яку зазвичай
надають спеціалізовані управління місцевої адміністрації, також опинилася під загрозою.
Наприклад, соціальні працівники вже не можуть так часто навідуватися, до тих,
хто потребує їхньої допомоги, а також не завжди мають адекватні засоби індивідуального
захисту. Крім того, особи, які надають соціальні послуги, не мають достатньої
кваліфікації діяти в особливих умовах пандемії та надзвичайного стану. У цьому
контексті особливою є ситуація інституціоналізованих підлітків, – каже Андреас
Новакович, голова Ради інституціоналізованої молоді. «Основними проблемами є
обмеження навідувань для оцінки становища дітей в інтернатних центрах,
відсутність гігієнічно-санітарних матеріалів як для дітей, які перебувають у
центрах захисту дітей, так і для персоналу в центрах розміщення. Молоді люди із
системи захисту дітей, які контактували з нами протягом останніх тижнів,
скаржилися на те, що їм не дозволяють ходити до магазину та зустрічатися з друзями.
Ситуація не була їм адекватно описана, вони не були належним чином повідомлені,
щоб зрозуміти, що відбувається в цей період і чому певні права тимчасово
порушуються. Доступ дітей, які перебувають у державних установах, до медичних
послуг значно скорочений. Обмеження прямих консультацій лікарів у центрах та проведення
переважно онлайн- або телефонних консультацій, а також закриття стоматологічних
кабінетів стали головними проблемами медичного характеру, з якими стикалися ці підлітки,
до чого слід ще додати труднощі з придбанням ліків від хронічних та автоімунних
захворювань.»

Недоліки комунікації, здається, є досить поширеним
явищем в цей період. Не тільки інституціоналізованим дітям та підліткам не було
достатньо добре пояснено необхідність дотримання обмежень, а й представникам ромської
громади. У цьому випадку втручання ромських неурядових організацій має велике
значення для надання допомоги одній з найбільш незахищених громад, що випливає
й з дослідження Світового банку, здійсненого у партнерстві з ЮНІСЕФ. Тетяна
Проскурякова, менеджер Світового Банку з питань Румунії та Угорщини, зазначила:
«Перше зауваження, яке я хочу зробити, – це те, що в ромських громадах були
недоліки ще до цієї кризи. Ми дуже добре знаємо, що люди живуть там у невідповідних
умовах і що доступ до мінімуму інфраструктури обмежений. Наприклад, близько 68%
ромських домогосподарств не мають доступу до систем комунального
водопостачання і водовідведення, тоді як 78% цих домогосподарств не мають
туалетів та ванних кімнат усередині помешкання. Очевидно, що в цих умовах важко
забезпечити необхідну гігієну. Крім того, перенаселеність житла унеможливлює збереження
соціальної дистанції і ми очікуємо, що рівень зараженості в ромських громадах буде
вищим за середній показник по країні. Водночас і раніше ромська громада
стикалася з проблемою доступу до освіти та медичних послуг. А перехід цих послуг
в онлайн-середовище ускладнює справи. Ми знаємо, що є й економічні наслідки
пандемії. Багато людей втрачають роботу, а у ромів справи ще складніші, адже
вони часто мають тимчасову роботу або працюють без легальних форм.»

Скорочення графіку роботи кабінетів сімейних лікарів також впливає на
здоров’я цих неблагополучних громад, а найбільше від цього потерпають діти, – зазначається
у висновку дослідження Світового Банку та ЮНІСЕФ.

26 квітня, 34 роки тому, вибухнув четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС.
Менш ніж за два дні хмара
радіоактивного пилу, у 200 разів небезпечніша за атомні бомби в Хіросімі та
Нагасакі, охопила всю
Північну Європу. Радіоактивну хмару з реактора, яка дісталася Румунії у перший день травня, носило над країною протягом дев’яти днів, достатньо часу, щоб змінити
долі тисяч людей, особливо дітей.

Серед них був і молодий румунський режисер і сценарист Адріан Пирву, чорнобильська
драма якого почалася, коли він ще не народився. Його мати, 25 квітня 1986 року,
за день до вибуху на четвертому блоці Чорнобильської АЕС, будучи на шостому
місяці вагітності, вирушила на екскурсію в СРСР. А наприкінці липня 1986 року народився
Адріан, абсолютно сліпий, але після численних відчайдушних спроб, батькам
вдалося знайти хірурга, який ризикнув провести складну операцію кількамісячному
хлопчикові, якому частково врятував зір. Завдяки цьому лікарю Адріан бачить
одним оком.

Між часом він став режисером і сценаристом та через 30 років після Чорнобильської
трагедії повернувся на місце, яке змінило його життя. Адріан, разом з українкою
Оленою Максьом, зняв документальний фільм, в якому демонструє драму молодих
людей, котрі виросли в тіні катастрофи. Історії багатьох осіб, яких він зустрів
в Україні, є шокуючими. Адріан розповів, що через спроби тодішнього
комуністичного режиму приховати масштаби катастрофи, постраждалі від Чорнобиля не
отримали ні лікування, ні потрібних для лікування відповідей.

Адріан Пирву: «В Україні, Білорусі та решті Європи є мільйони людей, які
постраждали від катастрофи. Одні мають фізичну відсталість, інші розумову, треті
залишились інвалідами на все життя. Проте усі вони, як і члени їхніх сімей, зазнали
травми від евакуації з цього району після катастрофи.» «Але цей фільм є не
просто розповіддю про те, що сталося з відповідними людьми, він
порушує проблему того, як держава піклується про своїх людей», – каже режисер Адріан Пирву, який вважає, що це ще незагоєна рана на тілі Європи, з
якою нам доведеться жити багато років.

І ось, після понад 4-х років подорожей, пригод та небачених переживань, – як
пише Адріан, – зйомки документального фільму про перше покоління, народжене
після Чорнобильської катастрофи завершилися, а спільний кінопроєкт румуна Адріана Пирву та українки Олени Максьом під назвою «Не все буде добре» був представлений нещодавно Державному агентству України з
питань кіно. Проєкт
спільного румунсько-українського фільму з робочою назвою «Народжені квітнем/Our special
birthday» став одним із переможців Х-го
конкурсного відбору Держкіно та отримав в Україні державну підтримку розміром у понад один млн грн. (близько 30%
загальної вартості виробництва фільму).

«25-го квітня 1986 року молода
румунська селянка відправилася в Радянський
Союз на екскурсію. Вона була на шостому місяці вагітності. На наступний
день вибухнув Четвертий реактор
найбільшої в Європі атомної електростанції, викидаючи в небо хмари
радіоактивного пилу. Дівчина подорожує Україною ще протягом 2-х тижнів, їсть
місцеву їжу, п’є воду й бере участь у першотравневій демонстрації, не знаючи,
що тисячі людей в цей час борються з найбільшою в історії людства ядерною
аварією. Про існування містечка під назвою Чорнобиль мама довідалася тільки
після повернення додому. У кінці липня я народився цілком сліпим. Зараз
у мене частково є зір в одному оці, завдяки неймовірному лікарю, рогівці з моргу і 28-річній сільській дівчині з
силою та самовідданістю левиці – моїй матері», – написав у заявці до Держкіно України Адріан Пирву, хлопець,
який між часом став режисером
і почав пошуки відповіді на болісні питання, які поставило перед ним саме
життя.

А в березні Адріан написав на сторінці фільму в мережі Facebook: «Рівно 4 роки тому моя мама надихнула
мене на створення документального фільму про мій досвід зустрічей з потерпілими від Чорнобильської катастрофи.
Це не планувалося, але майже всі головні герої фільму виявилися жінками. Водночас ця стрічка набула змісту завдяки
зусиллям співавтора Олени Максьом,
а Карла, Ада, Діана та Христина подбали
про продюсерську сторону
речей. Упродовж моїх подорожей багато
інших добродушних жінок слухали мене,
давали поради або сказали чимало гарних слів в потрібний час. Я буду завжди вдячний усім цим чудовим жінкам, чия допомога зробила
можливим цей проєкт.»

У січні цього
року фільм «Не все буде добре» отримав дві відзнаки у
міжнародній конкурсній програмі документальних фільмів 31-го Міжнародного
кінофестивалю в Трієсті – The FIRST HAND FABULOUS AWARD та The FLOW DIGITAL CINEMA AWARD.

Чорнобильська аварія, а також низка подій, що відбулися після цієї трагічної
події, мали вирішальний вплив на долі багатьох громадян Європи та сприяли прийняттю
важливих рішень у багатьох європейських країнах. Визнаючи пов’язані з атомною
енергетикою ризики Німеччина, Швейцарія та Італія вирішили припинити свої
програми у цій галузі. У Румунії діє лише одна – Чернаводська атомна
електростанція, побудована в комуністичний період за канадською технологію
CANDU. У даний час на ній діють два енергоблоки, які разом виробляють близько 20%
споживання електроенергії в країні. Згідно з проєктом, реалізація якого
почалася у першій половині 1980-х років,
станція повинна складатися з 5 енергоблоків.

Організація
«Рятуйте дітей» привертає увагу на небезпеку, з якою
стикаються діти під час користування Інтернетом. Минулого року організація
розпочала дослідження, в якому висвітлила передусім питання про час, який діти
проводять в онлайн-середовищі.

Про це розповів директор програм організації «Рятуйте
дітей» Джордже Роман. «Ми не могли передбачити, що в середньому діти проводять
від 4 до 6 годин в Інтернеті, в шкільний день. На вихідні або в канікулах вони
проводять в Інтернеті ще більше часу, а також перед телевізором. Ми також
констатували, що у цих дітей є проблеми з психічним здоров’ям, в тому сенсі, що
більшість з них проявляє ознаки депресії, тривоги, вони незадоволені соціальними
стосунками зі своїми друзями чи батьками. Ми також констатували, що кожна друга
дитина і майже стільки ж – переглядали веб-сторінки зі шкідливим вмістом. Я не
знаю яким чином ситуація зміниться в майбутньому, але на сьогодні ми можемо спробувати
допомогти дітям усвідомити те, що їм потрібна підтримка дорослих.»

Організація «Рятуйте дітей»
також має спеціальну гарячу лінію
для повідомлень про незаконний контент -esc_ABUZ, в рамках проєкту «Урок Інтернету»,
а кількість повідомлень про дитячі порнографічні матеріали, зареєстровані на цій
платформі постійно зростає.
З 2713 повідомлених у 2019 році випадків,
1600 – це матеріали, які свідчать про сексуальне насильство над дітьми,
переважно віком до 10 років. Дані також показують, що більшість жертв -
дівчата.

Теодора
Стойка, керівник проєкту організації «Рятуйте дітей» Румунія, пояснює, як
матеріали про сексуальне насильство над дітьми поширювалися Румунією в минулому
році: «За даними останнього дослідження, проведеного «Рятуйте дітей», 4 з 10
дітей віком від 12 до 17 років натрапили на контент відвертого сексуального вмісту.
Більше того, 20% із них заявляють, що їх просили надіслати фотографію чи
відео зі своїми інтимними місцями. Булінг (виготовлення матеріалів за допомогою
примусу) є лише одним із способів, у який ці матеріали, що зображують сексуальне
насильство над дітьми, потрапляють в Інтернет. З розвитком технологій
з’являються нові види злочинів і тепер кривднику легше ніж коли-небудь
контактувати з дітьми. Однією з найсерйозніших проблем в онлайн-середовищі є
сексуальна експлуатація дітей. За даними INHOPE, Румунія посідає 7 місце у списку країн ЄС, де
розміщується такий контент, а з отриманих звітів ми спостерігаємо, що хоча
більшість зловмисників – це чоловіки, все більшого поширення набувають
матеріали, в яких жінки зловживають дітьми.»

Гаряча лінія esc-ABUZ працює у співпраці з
Генеральним інспекторатом румунської поліції та є складовою INHOPE, глобальної мережі організацій та
установ, які борються з цим явищем. Небезпечні матеріали для дітей в Інтернеті,
отримані спеціалістами «Рятуйте дітей» на цій лінії, надсилаються до Генерального інспекторату Поліції Румунії,
де їх досліджують та видаляють з Інтернету, а агресорів виявляють і притягують
до відповідальності.

Елена Саву, начальник Бюро розслідування правопорушень щодо дитячої
порнографії за допомогою інформаційних систем, котре працює в рамках Генерального
інспекторату Поліції Румунії,
розповіла, що згідно з офіційними даними щодо випадків дитячої порнографії за допомогою
комп’ютерних систем на рівні країни у 2019 році було зареєстровано 398 кримінальних справ і 277 було скеровано до суду. Вона зазначила, що було проведено 168
оперативних дій, 261 домашній обшук, 296 осіб було розслідувано та проаналізовано понад 20 мільйонів фото-відеофайлів. Пряма трансляція в Інтернеті «відеороликів» із сексуальним
насильством дорослих над дітьми є останньою тенденцією в сфері сексуального
насильства щодо дітей застерігає Елена Саву: «Найбільш чутливі випадки, які, на жаль, стрімко поширюються й в Румунії, – це пряма
трансляція в Інтернеті. Це жінки,
які раніше надавали проводили
відеочати. Під час цих шоу вони вирішили представити власних дітей за різні
гроші. І для цього вони, як правило, використовують застосунки, що дозволяють вести трансляцію наживо.»

Починаючи
з 2010 року організація «Рятуйте дітей» здійснює проєкт «Урок Інтернету», що популяризує інструменти безпечного користування Інтернетом та новими онлайн-технологіями для дітей. Для цього була створена мережа волонтерів, а саме вчителів та
спеціалістів, які працюють з дітьми для впровадження освітньої програми на національному рівні. Джорджіана Рошкулец,
координатор освітніх програм організації «Рятуйте дітей»: «У цьому році ми порушили кілька конкретних тем, зокрема домагання в онлайн-середовищі та Інтернет-залежність.
Програма волонтерства зосереджена, передусім на вчителях, які готові розмовляти на ці теми з дітьми. Вони отримують інформаційні матеріали та
пакети відеоресурсів, посібники для кращого розуміння теми, а потім можуть використовувати різні запропоновані нами плани уроків, щоб порушити цю тему під час занять. На «Уроці Інтернету» у нас є інформаційно-довідкова лінія для дітей, по ній вони можуть зв’язатися з нами, коли у них є
цікавість до Інтернету або вони стикаються з менш приємними ситуаціями і не знають, що робити. За 10 років
діяльності, в рамках волонтерського проєкту було поінформовано понад півмільйона дітей. Ми маємо близько 4000 вчителів-волонтерів у 800 містах і протягом цих років ми співпрацювали з близько 2800 навчальними закладами. Крім цього планує здійснити акредитовану програму для вчителів у вигляді курсів підвищення кваліфікації, що проводитимуться у кожному з 41 повіту Румунії.»

Фахівці
організації «Рятуйте дітей» попереджають, що влада не приділяє цій проблемі
належної уваги, а це означає, що зростає кількість тих, хто зберігає,
розповсюджує, купує чи торгує такими фотографіями чи відеороліками з дітьми-жертвами
сексуального насильства, і багато з них не притягуються до відповідальності за
ці дії.