Category: Неповторна Румунія

Всі вони матері, мають різні професії і різні захоплення. Але всі вони мають пристрасть, тому
вони двічі на тиждень тренуються в танцювальній школі в Бухаресті, щоб бути в
формі, а також бути жіночними. І це тому, що вони
практикують бурлескний танець.

Інструктор
цієї групи Камелія Максім, колишня
вчителька, в даний момент інструктор з танців розповідає: «Я випробувала кілька танцювальних стилів і обрала нарешті чуттєві танці, бо
відчуваю, що цей стиль мені найкраще підходить, найбільше надихає мене, і лише так можу допомогти іншим жінкам відкрити цю їхню сторону
і навіть посилити її. Я виявила бурлеск. Раніше я не знала про існування цього стилю, і просто виявила на
YouTube бурлескні фестивалі,
що зачарували мене, тому що це здається мені найбільш повною формою чуттєвого танцю. Це поєднання чуттєвості, гумору, грайливого духу».

Від виявлення стилю до того як вона почала його викладати іншим жінкам
був лише крок, зізналася Камелія Максім: «Одного разу мене попросили у групі жінок, які тренувалися
разом, допомогти їм виявити жіночність. Це означало йти духовним шляхом. Жінки потребують виявлення
своєї чуттєвості, бо багато з нас забувають бути жінками, забувають бути чуттєвими, забувають багато речей».

Камелія Максім розповіла про членів групи, інструктором якої вони є: «Наша група складається із жінок від 22, 25 років, до майже 50 років. Деякі приходять
тому, що вони просто хочуть бути більш жіночними. Був такий період, коли терапевти
радили жінкам
приходили до нас, оскільки вони мали певні блокування на цьому рівні. Інші приходять просто тому, що хочуть здивувати чоловіка або коханого».

38-річна Моніка вже більше двох років із захопленням практикує цей стиль танцю. Як вона про нього дізналася? «Я шукала танцювальний стиль, який вивів би мене із зони комфорту. Я шукала
танцювальний стиль, який би дав мені більшої впевненості в собі, який би змусив
мене почувати себе жіночно, дослідити свою чуттєвість, і розвинутися з точки зору жіночності, чуттєвості, довіри до себе. І я знайшла бурлеск. Насправді ідея бурлеску якось з’явилася
в моїй свідомості після фільму, який я бачила
кілька років тому. Я шукала інформації про цей танцювальний стиль і зрощуміла, що мушу йти в цей напрямок».

Моніка розповіла про свій досвід: «Я пам’ятаю, що спочатку я прийшла одягненою як до спортзалу: спортивні штани, широка футболка, придбана в магазині зі спортивним профілем, і прибувши сюди я побачила дівчат одягнених в корсетах, з підв’язками та рукавичками. І я подумала, що ніколи не зможу бути так одягнена. Вони
дуже сміливі, дуже гарні, дуже чуттєві, а я – навпаки! На той момент я важила
приблизно на 13 кг більше, ніж зараз. Я дивилася на
них із захопленням і хотіла бути на їх місці. Зараз у мене також є корсет або
мереживне боді, я жіночна, з більшою впевненістю в собі. А в повсякденному житті я повернулася до свого колишнього стилю, не вагаючись одягати короткі спідниці тощо. Я більше впевнена у собі, маю більше впевненості брати участь у нових проєктах, розвиватися».

Моніка зізналася, що ця її еволюція є
результатом праці інструкторки танцю Камелії Максім: Камі допомагає нам відчуватисябільш жіночними.
Спочатку вона все повторювала
нам «Дивіться у
дзеркало!. Милуйтеся вами!» І я не розуміла, як я повинна дивитись на себе в
дзеркало, милуватися собою і мати власний стан споглядання. Вона завжди керувала нашими кроками так, щоб ми стали більш впевненими
в собі і жіночними, чуттєвішими та вміти мати певну контроль над нашим тілом та поведінкою.
Вона навчила нас що ми
повинні робити, щоб були жіночними, елегантними, від простої прогулянки до
сидіння на стільці. Для мене це бурлеск. Це більше, ніж танець!»

Йдеться про усвідомлення власної особистості,
про моделювання тіла, а також про поведінку, про еволюцію. І це також
стосується здоров’я, тренінги будучи дуже серйозними. Моніка розповідає: «Кожний сеанс тренування починається якісною розминкою. Ми не можемо використовувати елементи кабаре без розминки ніг. Ми не можемо виконувати певні елементи на стільці, не зміцнюючи м’язи
спини або живота. Ми не можемо мати рівної і красивої та
елегантної постави, якщо наші м’язи не будуть
зігріті та підтягнуті. Я помітила, що протягом двох років я не тільки схудла, але моє тіло набуло іншої форми з більш красиво окресленими м’язами, з довгими та елегантними м’язами. Я
помітила, що мені набагато легше тренуватися дві години
або навіть довше, не втомлюючись або не відчуваючи втомлення м’язів. Тож мова йде не лише про танці, це про тонізування та витривалість».

У звичайні періоди танцюристки
бурлеску також проводять два шоу на рік разом із танцювальною школою, до якої
вони належать. Але минулого літа вони отримали визнання навіть у власному шоу.

Уродженець села Октав’ян Віорел вирішив переселитися в село, через пандемію коронавірсу. Крім спокою та патріархального життя, він дав собі справи, що йому потрібне спілкування з людьми, які, так само як він, мешкали у місті, тому він ініціював проєкт нового поселення села, до якого вже долучилося кілька сімей.

Октав’ян Віорел розповів більше про цей проєкт, символічно названий «Деякі городяни»: «Ідея проєкту виникла в самому селі. Я житель міста, який втік від пандемії коронавірусу в село моїх дідусів, Слетіоара Вилчанського повіту, де, крім всіх переваг життя на селі, я замітив окремий недолік стосовно структури громади, тобто відсутність таких людей, з якими я б міг обмінюватися думками та проводити вільний час. І тоді я вирішив, разом з моїм другом, мешканцем села, але теж городянин, звернутися до мерії, щоб побачити наскільки мерія зацікавлена просуванням цього села, з метою заохочення жителів міст переселитися тут. Я почав шукати фінансування та знайшов. Ми створили робочу групу, яка досліджує село, враховуючи мотиви, задля яких люди хотіли б переселитися з міста до села.»

І оскільки однією з скарг людей у ​​Румунії є пов’язаною з поганою інфраструктурою сіл, Октав’ян Віорел шукав недоліків, які б могли виникати при переселенні з міста в село: «Я констатував, з одного боку, величезну потребу людей бути на ​​природі, що пропонує село. З іншого боку, у селі, де я зараз живу, Слетіоара, я знайшов сучасну європейську інфраструктуру з асфальтованими вулицями, питною водою, високошвидкісним Інтернетом, кур’єрським зв’язком та місцевими жителями, які раді новим сусідам. На даний момент, я бачу лише позитивні точки цього кроку. Недоліком може бути старіння населення села.»

Оскільки пандемія коронавірусу примусила нас більше часу проводити у власних будинках, все більше городян, які живуть у багатоповерхових будинках, почали мріяти про життя на свіжому повітрі. Цей аспект спостеріг при розробці проєкту й Октав’ян Віорел: «Тенденція є загальною, ми лише зробили певні висновки. Все більше людей відвідують наше село, цікавлячись хатами або земельними ділянками, на яких вони могли б збудувати помешкання. Ми обговорили з мером села про наступні кроки, яких нам слід зробити, щоб посприяти зацікавленим особам отримати необхідну інформацію.»

Яким є дезидератом ініціаторів проєкту, а також які переваги приносить для села, ми дізналися теж від Октав’яна Віорела: «Село з приходом нових мешканців буде рости. З одного боку, середній вік мешканців зменшиться, а це означає, що буде більша кількість активних людей. Люди, що приїжджають із міста, зі ідеями та навичками, отриманими в міському середовищі, розвиватимуть в селі, на нашу думку, малі бізнеси, які залучатимуть людські ресурси регіону, а це допоможе селу розвиватися. Таким чином, нові жителі стануть двигуном села в найближчі роки.»

Не йде мова про заохочення людей покидати місто і оселитися в село, а скоріше про повідомлення про те, що якщо вони зажадають переселитися, ми їх підтримуємо і чекаємо на них, ствердив Октав’ян Віорел, який разом зі своєю сім’єю має гібридне життя: «На даний момент ми розділені між містом і селом. Цей стиль життя ми рекомендуємо тим, хто зажадає переїхати на село. Життя в селі відрізняється від життя в місті, припускає більше фізичної праці, дотримання певної програми, можливо, менш залежної від часу, а більше від природи та пори року. Отож, ми пропонуємо тим, хто хоче зробити цей крок, спробувати місяць або два жити в селі. Я наприклад – уродженець села, я провів у селі свої канікули та значну частину мого дитинства, тому звик до цього стилю життя і знаю, що це означає. З іншого боку, мій батько, будучи пенсіонером, веде такий самий гібридний спосіб життя місто-село, він розповів мені як господарювати.»

Подорож дев’яти дітей, захоплених
історією та археологією, які виявили частину секретного архіву так званого
ордену Драконів, архіву, що зберігає кодовану інформацію про прихований скарб
даків – це ідея телесеріалу, зйомки до якого розпочалися в цей період.

Йдеться
про поєднання таємниці, історії та віри з духовним багатством цих країв, про що
нам розповідає сам режисер Андрей Кіріак: «Ідея трохи давніша, взяла вона свої
початки 13 років тому, після того, як я поїхав разом з моїм другом відвідати Сармізегетузу.
Там я почув всілякі історії від місцевих жителів, про скарби даків, про
духовність і так зародилася ідея документального фільму, який згодом перетворився
на серіал. Ми перебуваємо на початковій стадії, два роки тому ми підписали
контракт про спонсорство з рекламною компанією, і отримали деякі кошти, невеликі,
порівняно з бюджетом кінострічки, і ми зняли історичну частину першого сезону.
Тобто період князя Влада Цепеша, де ми розповідаємо про часи панування Влада
Дракула, батька Влада Цепеша, про стосунки Влада з князем Раду Красивим та
деякі інші невеликі історичні моменти, які допомагають нам краще зрозуміти
справжню історію тих дев’ятьох дітей, які у 2020 році знайдуть цей надзвичайний
щоденник Влада Цепеша, частину секретного архіву Ордену Драконів, орден, який
охороняв Влада Цепеша. І в цьому щоденнику алегорично розповідаємо про казковий
скарб даків, про таємниці, які даки успадкували від Атландців (мешканців фортеці
Атлантиди). І так ми починаємо нашу подорож, починаючи від цих скарбів.»

Скарб не стільки матеріальний, скільки
духовний, що складається із прихованих тут таємниць, розповідає наш співрозмовник: «Ми будемо знімати в найкрасивіших місцях Румунії. Вся
Румунія дуже красива, тому обрати місце для зйомок не буде дуже важко. До тепер ми знімали в Дунайських котлах, у печері Понікова, у печері Ветерань і на гірському піку в горах Лотру, також в горах Бучеджь, дуже багато зйомок було в долині Обиршієй. Також ми почнемо знімати на Трансфегерешані, поблизу Сармізегетуси, у печері Болі, печері Шура Маре, це будучи менш відомі широкій публіці туристичні атракції, багато хто з тих, хто побачив відео-кліпи запитав мене, чи зйомки були
проведені у Румунії, наприклад. Це абсолютно сенсаційні місця, про які мало хто знає і
які ми хотіли показати у фільмі. Але ми будемо знімати повсюди. У найважливіших
містах Румунії – укріплені церкви, у Молдові, в горах Чахлеу, Ретезат, в горах Мечінулуй, що у Добруджі. Ми також поїдемо на південь Румунії, до
печери Святого Андрія, а потім з Констанци до Сігішоари.»

Фільм, який вже порівнюють як тренд із кінострічкою Гра престолів/Game of Thrones чи Кодом Да Вінчі, і про якого режисер сказав нам, що він може стати
брендом країни для Румунії. Ми
закликали Андрія Кіріака звернутися із посланням до наших закордонних слухачів: «Я сподіваюся, що фільм
стане для них приємним сюрпризом, і вони із зацікавленістю прибудуть до Румунії, щоб побачити ці красиві місця, щоб побачити чогось нового у країні вампіра Влада Дракули, і покинуть нашу країну із душею, сповненою радості. Багато з них можуть вирішити залишитися в цих
краях, бо є багато іноземців, які приїхали сюди, сподобали Румунію і залишились тут. Вони виявили, що це райський куточок світу, де справді варто
прожити своє життя!»

Після 20 років, проведених у США, Андрей Кіріак стверджує, що Румуніямає іншу вібрацію і що цього відчувають іноземці. Егрегора, бо так називається цей фільм, є пошаною відданою румунській культурі, що висвітлює дакський простір, а потім період панування Влада Цепеша. В кінці фільму буде виявлений нарешті дакський скарб, що
складається з надзвичайного духовного багатства цього простору: «Дякую за те, що розповідаєте про Егрегору, і я не можу дочекатися
до коли завершу цей проєкт,
який закликає публіку виявити
матеріальний скарб, а також
духовний скарб, який, мабуть, є у кожного з нас!»

Захоплюючий фільм, шлях якого ще триватиме півтора року, якщо користуватиметься він реальним фінансуванням.

У той час, коли всі кудись поспішають, коли здається,
що час ніби прискорюється і змушує нас бігати, аби встигнути зробити все що
задумали, ми пропонуємо вам унікальну ідею розслабитися – плавальну терапію.
Незабутній досвід, який допомагає розслабитися і забути про щоденну метушню.
Плавання допомагає звільнити своє тіло і розум, глибоко розслабитися або
скористатися можливістю для інтенсивної медитації. Всі ці відчуття стимулюються
кристалами солі Епсома, також відомими як гірка сіль або сульфат магнію, що
використовуються для розслаблення, полегшення м’язових та кістково-суглобових
болів, ремінералізації, очищення та тонізації шкіри.

Флавія Чочану, представник такого центру в Бухаресті,
розповіла як людина, перебуваючи під гнітом стресу і шукаючи різні способи
розслабитися в кінцевому рахунку ініціювала цей бізнес у Бухаресті: «Шукаючи
різні варіанти розслаблення, він дізнався в Інтернеті про існування
«поплавкових басейнів», які створюють можливість не тільки для розслаблення, а
й інтерналізації та поглибленого розмірковування, а також приносять користь організму в
цілому. Продовживши свій пошук, він побачив, що такі центри є в різних куточках світу від Америки до Японії. Тож вирішив спробувати цей досвід і після
першої процедури подумав перетворити його на бізнес в цьому напрямку. Ця
історія, де речі, викладена й на нашому сайті. Отже маючи й певний технічний
досвід в цій галузі він вирішив спробувати себе в новому бізнесі.»

Історія, яка почалася у 2016 році з двох басейнів, придбаних
в Америці, є більш ніж розповідь про успішний бізнес. І це тому, що змушує
людину, яка опускається у «поплавковий» басейн зануритися в себе. Флавія Чочану
пояснила, як був відкритий такий спосіб розслаблення: «Він виник в
результаті більш глибокого досвіду, на
початку 70-х років, коли група дослідників вивчала нервову поведінку людини під
впливом різних подразників або в умовах відсутності стимулів. У той час ці
басейни називали «ізоляційними танками», тобто спеціально обладнане ізольоване
приміщення з басейном, що полегшує ізоляцію всіх органів чуття. Звукоізоляція,
ізоляція плаванням на поверхні води, тобто ізоляція тактильного почуття та
ізоляція зору через темряву. В основному в цьому полягала початкова суть цих
басейнів. Чому люди вирішили перевірити цей варіант розслаблення? Просто для
того, щоб побачити, що відбувається з людиною, з розумом, з думками, з
емоціями, в умовах відсутності зовнішнього впливу на сенсорну систему. Потім це
дослідження реакції в умовах повної відсутності сенсорних стимулів була трохи
вдосконалена та адаптована для потреб людей, які шукають менш інтенсивних
відчуттів.»

Якщо ви відчуваєте потребу у повному звільненні від
повсякденних турбот, то плавальна терапія є ідеальним вибором, вона є
розслаблюючою, веселою та інноваційною. Вода у басейні, що має температуру тіла
та година перебування в умовах нульової гравітації – це чарівне поєднання для
незабутнього релаксу. Флавія Чочану подає деталі: «В основному це критий
басейн, в якому є дуже велика кількість солі Епсома, яка насправді є магнієвою
сіллю, і вода, кожна у пропорції 50% на 50%, що робить воду дуже щільною. Вода
і сіль тримають вас на поверхні. Людина, яка приходить на плавальний сеанс,
практично заходить у своєрідне гніздо, яйцеподібний басейн і просто
розслабляється, із подразниками або без них, зі світлом або без, з або без
музики, тіло плаває на поверхні. Фактично у цей час повністю відсутній контакт
із землею – це зовсім інакше почуття розслаблення, яке відрізняється від
розслаблення на ліжку або на підлозі, це мов невагомість, тому почуття
розслаблення набагато приємніше. І звичайно, сіль Епсома також дуже корисна для
кісток і для тіла.»

Лежачи на спині у невеликому басейні, наповненому водою, що
має температуру тіла і сіллю Епсома, відчуваєш нульову гравітацію. Сіль Епсома
діє як ексфоліант, корисний для шкіри, нігтів та волосся. Завдяки цьому
інгредієнту біль у суглобах зменшується, як і стрес. Сіль також допомагає
запобігти запаленню в м’язах і суглобах, лікувати розтягнення зв’язок і
зменшити м’язову втому.

Ми запитали Флавію Чочану хто до неї звертається: «Перш за
все, ті, хто хоче проекспериментувати, випробувати щось нове, тобто побачити,
як відчуваєш себе, плаваючи в темряві, і просто спостерігаючи за тим, що
відбувається навколо. І всі ці люди були задоволені цим досвідом. Є також люди,
які приходять відпочити, приходять кілька разів, розуміючи що такого глибокого
стану релаксації дуже важко отримати інакше, можливо лише уві сні, хоча цей
досвід сильно відрізняється від сну. І є люди, які шукають медитативний досвід,
за допомогою якого можна краще пізнати себе, відповісти на деякі питання,
шукати відповіді, які не знаходять, бо занадто схвильовані у звичайному житті.
Це три категорії осіб.»

Флавія також запевняє, що плавання на поверхні абсолютно
безпечне і закликає спробувати цей досвід, але не частіше одного разу на
тиждень!

Румунський анімаційний фільм бере свій початок з
журналістської графіки. Всі великі творці анімаційних фільмів у Румунії
походять з-поміж карикатуристів. Якщо протягом початкового періоду 1920-1948 років,
румунська мальована анімація пишалася кілька іменами, серед яких Аурел
Петреску, найплідніший карикатурист, який зробив 11 мультиплікаційних фільмів
визнаних тогочасною пресою, а також понад 70 інших мальованих анімацій,
більшість з них реклами, однак після появи малюнків карикатуриста Йона
Попеску-Гопо, румунська графічна анімація зазнала великої слави.

У 1964 році в нашій країні була заснована анімаційна
студія Animafilm («Анімафільм»), що завдячується численним нагородам,
отриманими Йоном Попеску-Гопо на міжнародних фестивалях. За короткий час «Анімафільм»
став надійним брендом, випускаючи приблизно 60 анімаційних фільмів на рік, які принесли
понад 40% доходів від експорту у доларах для Румунії. Смерть Гопо в 1989 році
означає кінець румунської анімації.

Бажаючи перезапустити двигуни анімації, вчитель графіки
Лівіу Акасандрей заснував анімаційну студію «2D», яка адресується дітям. Лівіу
Акасандрей розповів про цю студію: «Я намагався відновити цю анімаційну студію,
бо побачив, що багато дітей, як до речі і тепер, дуже захоплюються тим, що
означає анімація, манга, аніме, і я якось звідси почав. Я хотів допомогти їм
краще зрозуміти, що означає мальована анімація. Ця галузь набагато складніша
ніж комп’ютерна анімація. Анімаційна студія «2D» була заснована, щоб допомогти учням навчитися цифровому
мистецтву та зрозуміти поняття 2D-анімації. Після завершення кожного модуля, тобто
після проходження трьох етап, якщо вони хочуть далі займатися анімацією, вони можуть
працювати зі мною у різних проєктах.»

Лівіу Акасандрей також знайомить своїх учнів з елементами
сценографії, тексту, зображення, необхідними для створення анімаційного фільму,
а зацікавлених учнів не мало: «Тепер я більше працюю за допомогою Інтернету з учнями
по групах з трьома або чотирма учнями, але у мене є й клас з 30 учнями, з якими
я працюю. Вони продовжують приходити, бо їм дуже подобаються ці курси. У одних
з них немає таланту, успадкованого від батьків, вони не походять із художньої
школи, але їм дуже цікаво. І це прекрасна річ для мене, коли я бачу, що є
особи, які ще цікавляться 2D-анімацією. І це стається не лише в Бухаресті, я також в
Тімішоарі, де мої уроки відвідали 27 учнів. Я дав собі справи, що
2D-анімація ще користується попитом, і це дуже добре.»

Курс охоплює три тематичні модулі. Однак, учні повинні
бажати працювати. Лівіу Акасандрей: «Вони повинні працювати й вдома не лише під
час уроків, щоб отримати ще більше досвіду. Окремі діти мають схильність до
малювання, їм подобається працювати, але анімацію починають з нуля. Анімація
набагато складніша ніж комп’ютерна графіка, де робиться цифровий малюнок, композиція.
Анімація вимагає більшу кількість малюнків, більшої творчості, більшої уваги.
Але нинішні діти швидко пристосовуються до нового, вони дуже легко вчаться.»

Ми дізналися від Лівіу Акасандрея, що, окрім праці на планшеті, учням важливо зрозуміти, як розвинулася ідея анімації: «Тепер я
працюю з ними на графічному планшеті, кожен має планшет або працює в майстерні,
інші працюють в Інтернеті, але я працюю з ними за традиційним форматом, щоб краще
пояснити їм як виникла анімація. Вона з’явилася за допомогою фотографії.
Насправді, анімацію видумав бельгійський вчитель, який хвилину дивився на сонце
і потім перевів погляд на іншу поверхню, і на хвилину перед очима з’явилися
кілька жовтих крапок, які згодом зникли. Він зрозумів, що коли уважно на щось
дивишся, створюєш маленьку анімацію. Так почалася анімація, яка розвинулась за
допомогою фотографії аж до цього цифрового формату.»

Лівіу Акасандрей розглядає цю студію як стартову площадку
для працьовитих і талановитих учнів: «Ця
анімаційна студія не лише готує учнів. Я намагаюся заохочувати їх долучитися до
різних проєктів. Тих, хто я вважаю дуже добрими, я запрошую працювати зі мною в
цій студії, яка подібна до студії 1992 року, де працювали талановиті люди, які
фактично робили анімаційні фільми та брали участь у різних фестивалях анімаційного
кіно. Не йде мова лише про курси, я намагаюся просувати дітей, тому що
розвиватися самостійно дуже важко, і тоді краще працювати в групі. Легше вчитися!»

Ми з оптимізмом чекаємо на нові румунські анімаційні
фільми після майже 20-річної перерви.

«Життя. Кохання. Уява. Час. Орієнтація. Відповідальність за молодь»- одна
із спонсорських кампаній, відкрита програмою YOU. Містить статті про
емоційне здоров’я молодих людей, про шкільне навчання у світі та про впевненість у собі, You are a voice Ти – голос – це
платформа, яка намагається підтримати молодих людей віком до 18 років. Намагається
це зробити, піднімаючи їхній моральний дух, але також запевнюючи їх, що вони є
частиною громади, в чому відчувається найбільша потреба сьогодні, коли дистанціювання
посилило почуття ізоляції, яке завжди не давало спокою молодим людям»

Флорентіна Балош, координатор мереж та ініціатор проєкту, розповідає: Проєкт
для підлітків у Румунії, який пов’язаний з депресією, підлітковою депресією,
про яку говорять дуже мало, але також про їх професійну орієнтацію. Включає
лінію кол-центру, яка раніше не існувала. Ця лінія працює з вересня. Ми
створили дуже гарну команду відданих людей, психологів, які надають поради
молодим людям і до нас приєдналися також підприємці та митці, які проводять онлайнові
семінари з профорієнтації та управління емоціями, управління часом, тому що
якщо ти навчаєшся в школі, на факультеті чи в коледжі, це допомагає розставити
пріоритети в завданнях»

Ми запитали нашу співрозмовницю, якою є найбільша потреба молодих людей, і у
розмові з нею ми з’ясували, що це соціалізація, саме тому багато молодих людей настільки
відкриті до спілкування, навіть по телефону, навіть у варіанті онлайн. Флорентіна Балош уточнила напрямки дій у
рамках проєкту: «Ми тренуємось з
професіоналами. У нас буде план, який буде готовий до листопада, коли все буде
дуже добре налагоджено. На даний момент уся наша увага, коли мова заходить про
молодих людей, зосереджена на напрямку боротьби з депресією, це кол-центр, де
вже ми надали консультації близько 1.200 молодим людям, які звернулися до нас
по телефону або написали нам на WhatsApp, пізніше з ними ми зв’язались, і вони нам
розповіли про те, що пережили, і з’ясували чому вони відчувають потребу в
допомозі».

Флорентина Балош склала перелік проблем, з якими стикаються підлітки, з
того, що до цього часу спостерігалося в кол-центрі: «Непорозуміння вдома,
алкоголь, вживання алкоголю батьками, що особливо впливає на них, наркотики,
знущання – які, на мою думку, є топ-2 – і все це призводить до депресії та
стигми. Хоча вони можуть бути
не видимі на перший погляд або не настільки очевидні, наслідки катастрофічні. До
нас звертаються молоді люди, які просто не знають свого напрямку, не знають, що
робити, почуваються загубленими, у них є історії, які насправді жахують».

Окрім того, що, потрапивши на сторінку, ми дізнаємось, що можемо
«інвестувати в майбутнє», і це лише пожертвувавши 2 євро на підтримку
кол-центру, тут ми знаходимо все більше і більше цікавих історій. Ми дізнаємося,
як ми можемо змінити відчуття того, що твій друг кращий за тебе у тому,
що він робить, ми дізнаємося про любові до себе і знайдення свого власного
шляху, зовсім іншого, дізнаємося про те, що невдача – це найкраще, що
може трапитися з тобою, будучи основою всього того, що тобі вдасться побудувати
в житті. Все більше і більше життєвих історій підвищують самооцінку та
здатність розуміти життя таким, яким воно є.

Флорентіна Балош запросила відвідати їх сторінку: «Існує як веб-сайт you.com.ro, так і сторінка facebook you.youth. Якщо молоді люди переходять на сторінку facebook або на сайт, безпосередньо відкривається WhatsApp, на якому вони можуть зв’язатися з нами, існує також телефонна лінія, на
яку вони можуть телефонувати. На даний момент графік роботи кол-центру не є 24 години на добу, але ми
сподіваємось, що це буде найближчим часом. Наразі це з понеділка по п’ятницю з
10.00 до 18.00 та в суботу з 09.30 до
15.00. Найближчим часом ми сподіваємося, що програма буде цілодобовою»

Ви можете також знайти інформацію про навчання у світі, про критерії, за
якими можна обрати варіант навчання за кордоном або в країні, про все, що може
визначити підлітка. Тож Флорентіна Балош закликає молодих людей відкрити свої
серця до цієї форми соціалізації, обіцяючи, що результати не спізняться.

Вуличне мистецтво або стріт-арт останнім часом набуває
все більшої популярності в містах нашої країни. Хоча це здається досяжним для
кожного, мало хто спостерігає за ним, тому з’явилися численні ініціативи з популяризації
цього виду мистецтва, шляхом прогулянок. Про таку, надзвичайно цікаву ініціативу ми вирішили
розповісти сьогодні.

Валентин Добрін, організатор одного з таких
альтернативних турів, розповів нам, що ідея йому прийшла після короткої
подорожі до Берліна у 2018 році, коли столиця Німеччини була хот-спотом
європейського та світового стріт-арту. «Мені дуже сподобалась ця ідея і,
повернувшись додому, я подумав, чи є у нас щось подібне, тому що я знав, що за
останні роки в нашій країні вуличне мистецтво зазнало стрімкого розвитку,
з’являлося все більше муралів. Я дізнався, що є два такі тури, але більше для
туристів. І тоді я вирішив організувати екскурсію, доступну для жителів
Бухареста, а не лише туристів. З цього все і почалося.»

І, почувши про це, мені стало цікаво наскільки
жителі Бухареста обізнані з творами вуличного мистецтва. Валентин Добрін каже,
що зазвичай люди не знають повз що проходять: «Переважна більшість знає два-три
твори. Вони мають якесь уявлення про місцевих художників, щось знають, але
багато з того, що я їм показую, їм невідоме, і врешті-решт багато з них дивуються
і кажуть, що доволі часто проходили відповідною
вулицею, але не думали, що на задній стіні багатоповерхівки є така краса. Це піша
оглядова екскурсія центральною частиною Бухареста, що починається з площі Революції, потім по Калеа Вікторієй, перетинає
парк Чішміджиу до Каля Грівіцей, а потім у напрямку площі Романе. Вона триває
близько трьох з половиною годин.»

З часом спільнота вуличних художників почала
зростати, розповідає наш співрозмовник: «Художники походять з різних середовищ.
Є вуличні художники, в юнацтві робили графітті і перехід від графіті до
вуличного мистецтва є цілком природним. Так само, як є художники, які,
наприклад, раніше малювали комікси або були ілюстраторами, а зараз малюють
мурали. Останнім часом громада зростає, я думаю, що це органічний і дуже гарний
розвиток вуличного мистецтва в Бухаресті. Вуличне мистецтво означає не тільки мурали,
це можуть бути й стікери, що клеять на стовпах, дорожніх знаках чи пейст-апи,
малюнки зроблені художником вдома та наклеєні нашвидкоруч на вулиці, а також інші
жанри.»

Часто це мистецтво знаходиться на грані між
законним та незаконним, тому що якщо великі мурали завжди здійснюються за офіційним
дозволом, то малі часто уникають дозволів. Але всі вони створюють всесвіт вуличного
мистецтва, що має різні теми: «Вони сильно відрізняються. Можуть мати соціальну
або політичну тему, в залежності від досвіду та почуттів кожного художника.
Вуличне мистецтво охоплює різні жанри, починаючи від графіті та муралів до
стікерів та пейст-апів. Є особи, які навіть роблять керамічні фігурки, які вони
розміщують у громадських місцях. Вони, очевидно, досить малопомітні, їх майже
неможливо побачити, якщо хтось не покаже. Часто доводиться прояснювати одвічне питання -
це мистецтво чи вандалізм. Багато людей плутають, багато людей не знають
різниці між граффітті та вуличним мистецтвом і тоді я намагаюся прояснити і це
питання. Графітті – це напис на стіні або малюнок, зроблений кимось з метою
реклами. Все, що йому важливо, це те, щоб його ім’я було десь на стіні, а інші
могли його побачити. Вуличне мистецтво відрізняється тим, що, хоча це
також напис чи малюнок, воно може мати меседж, зрозумілий або ні глядачеві.
Коли малюнок викликає реакцію глядача, на мій погляд це вуличне мистецтво.»

А бажаючим побачити незвичайні місця румунської
столиці, Валентин Добрін зробив наступне запрошення. «Поки немає особливих
обмежень, ці екскурсії проводяться щонеділі, об 11.00, починаючи з площі
Революції. Всю потрібну інформацію кожен бажаючий може знайти на сайті:
alternative-bucharest.com. Головне щоб була гарна погода.»

У сьогоднішній передачі ми розповімо про нову безкоштовну платформу, яку Google запустив у Румунії: «Герої Інтернету», за допомогою якої діти засвоюють основні цифрові правила безпечного користування Інтернетом. Доступ до програми можна отримати за адресою: https://g.co/EroiiInternetului.

Директор маркетингу компанії Google Дан Орос подає деталі у зв’язку з цим проєктом: «Платформа «Герої Інтернету» навчає дітей основам цифровим правилам безпечного користування Інтернетом, таким чином, щоб вони могли досліджувати світ з більшою впевненістю. Платформа доступна всім, вона розрахована на три основні сегменти: по-перше – діти, по-друге – батьки та по-третє – вчителі. Наші пропозиції полягають у вивченні цих ресурсів, оскільки тепер діти проводять все більше часу в Інтернеті, і важливо проводити цей час з урахуванням певних принципів. Ця платформа заснована на деяких надзвичайно важливих принципах, коли ви перебуваєте в мережі. Наприклад, ретельно ділитися інформацією, перевіряти те, що ви бачите в Інтернеті, навчитися захищати свої секрети, як встановлювати надійні паролі. Ще один цікавий принцип – як бути доброзичливим. Інтернет є потужним підсилювачем повідомлень, і ми хочемо, щоб ці повідомлення були позитивними. Давайте навчаймо дітей ставитися до інших так, як вони хочуть, щоб до них ставились інші. І останнє, але не менш важливе, якщо у чомусь сумніваєтесь, то запитуйте! Дітям, які тепер більше часу проводять в Інтернеті, дуже важливо бути відкритими, запитувати своїх батьків та вчителів коли у них є певні сумніви.»

Коли ми говоримо про Героїв Інтернету ми думаємо й про ігри, Дан Орос уточнює: «Гра, яка на платформі, надзвичайно цікава та інтерактивна, вона допомагає дітям безпечно користуватися Інтернетом. Всі ми можемо бути героями Інтернету, якщо ми дотримуємось певних принципів. На цій платформі батьки також знайдуть ресурси, за допомогою яких вони можуть розпочати діалог на цю тему зі своїми дітьми, враховуючи той факт, що виховання починається вдома. Вони знайдуть на платформі посібник Герої Інтернету для сім’ї, в якому їх заохочують складати певні ігри та сценарії довкола яких вони можуть вести дискусії з своїми дітьми. Для вчителів маємо шкільну програму, яка містить понад 20 уроків на вищезгадані теми, йде мова про інтерактивні, веселі уроки, які роблять навчання приємним для дітей.»

Діти можуть перевірити свої знання, отримані під час ігри Interland (Інтерленд). Вони повинні пройти Край скарбів, Край доброти, Річку реальності та Гору уваги, а після успішного розв’язання завдань, вони отримують диплом. Саме тому відгуки не змусили себе довго чекати, ствердив Дан Орос: «У нас надзвичайні відгуки від дітей, які вже почали гратися на цій платформі, а також від вчителів. Крім цієї платформи, ми навіть оголосили грант на суму 200.000 доларів для неурядових організацій для проведення онлайн-заходів з безпеки дітей та батьків в Інтернеті. Це надзвичайно важливо, особливо в цей період, і ми намагаємось допомогти всім чим можемо.»

Програма Герої Інтернету безкоштовна для всіх. Крім того, Google у співпраці з різними партнерами, буде організовувати семінари та тренінги для вчителів по всій країні на тему безпеки в Інтернеті, захисту персональних даних та конфіденційності, поведінки в Інтернеті та цифрових знань.

Дан Орос, директор маркетингу в компанії Google, додав: «Платформа корисна навіть для батьків. Хоча ми адресуємось зокрема дітям, коли батьки проходять ці заняття разом із своїми дітьми, вони, у свою чергу, дізнаються щось цікаве, про що вони можливо не знали: про те як мати кращі паролі в Інтернеті, як реагувати на дезінформації або як розпізнати фальшиві новини.»

На відміну від інших програм про безпеку в Інтернеті, які зосереджені на загрозах та обмеженнях, ціллю платформи Герої Інтернету є розвиток у дітей навичок та умінь та заохочувати їх робити зміни на краще.

Національне управління лісів «Ромсілва» займається в основному з охороною лісів та лісовим господарством, а також раціональною експлуатацією та первинною обробкою деревини. Але у повіті Бістріца-Несеуд Національне управління лісів має у розпорядженні єдину майстерню з виготовлення фургонів та санок, яка була відкрита в 2004 році.

Спочатку ця майстерня була призначена для кінного заводу у населеному пункті Беклян. Кінний завод був створений в 1955 році, на першій фазі, як приміщення для коней. У 1985 році на кінному заводі в Бекляні починається формування румунської породи «Семінегру», а з 1993 року починається формування та розведення породи «Ліпіцан». Це єдине місце у світі, де порода коней «Ліпіцан» систематично розвивається.

Для диверсифікації діяльності, на кінному заводі в Бекляні туристи можуть скористатися пропозиціями для проведення вільного часу, стверджує Бейте Барна, ветеринарний лікар кінного заводу в Бекляні: Починаючи від серпня організовуються навчання верхової їзди, тури їзди верхи, подорожжі взимку із санками, запряжені двома або чотирма конями. Півгодинний курс з верхової їзди коштує 36 леїв (приблизно 8 євро) а прогулянка на возі коштує 18 леїв (близько 4 євро) за одну особу.

Протягом часу, Національне управління лісів «Ромсілва» виготовило понад 30 моделей санок і фургонів, а минулого року зробила нову модель. Про що йде мова розповідає керівник Управління лісів «Ромсілва» Бістріца-Несеуд Іван Георге: Йде мова про фургон для фаст-фуду зі всім необхідним. У нас вже багато замовили цю модель, зокрема підприємці з Бухареста. Відразу ж після початку нашого бізнесу, з Бухареста прибуло десять замовлень для цих фургонів. Ми також отримали замовлення з Брашова, з Сібіу. Ми можемо виробляти кожного місяця один з половиною фургон. Отож, виробляємо три фургони за два місяці, звичайно, без того щоб нехтувати іншими нашими повсякденними діями.

Пересувні фаст-фуди вперше з’явилися в США, лідером ринку в цій сфері будучи місто Нью-Йорк, де продовольчі фургони вже стали альтернативою класичному ресторану. Хоча у нас справи рухаються більш повільно, Іван Георге запевнив нас, що у «Ромсілва» Бістріца-Несеуд вже було замовлено 50 фургонів, більшість замовлень прибуло з Бухареста, де підприємці займаються продажем гарячої їжі, безпосередньо на вулиці та вони зацікавлені залучати якомога більше клієнтів. А вимоги щодо зовнішнього вигляду фургона відрізняються від клієнта до клієнта, стверджує Іван Георге: Окремі клієнти просили нас зробити фургон з вітриною, інші попросили нас зробити і кімнату для персоналу. Важко було знайти людей, які вміють робити фургони, які мають необхідні здібності для цього. Деякі з них вийшли на пенсію, але ми знайшли інших та продовжуємо це ремесло. Нам потрібно б більше працівників, але окремі з тих, хто працює на металообробках, зварювальних токарних верстатах, вони працюють і для вироблення фургонів.

Ми також дізналися, що такий фургон може досягти ціну, порівнянну з ціною автомобіля. Крім того, фургони легко пересувати. Їх можна буксирувати конями або машинами, будучи обладнані всіма необхідними засобами для пересування по дорогах загального користування. Фургони можуть мати шестиметрову довжину і триметрову ширину, висота – 2,8 метра, виготовлені з вторинних матеріалів, термічно ізольовані та мають усі необхідні засоби для приготування та подачі теплого харчування. Стандартними зручностями є меламінові столи, мікрохвильова піч, піч гриль, кавоварка, прилавок з підігрівом, холодильник, кулер з водою, світлодіодна система внутрішнього та зовнішнього освітлення, столи та стільці, які розміщуються перед фургона. «Ромсілва» також розраховує можливість продажу цих фургонів закордон, і незабаром будуть зроблені унікальні фургони, призначені для торгівлі у Європейському Союзі.

У нашу чергу, ми почали довідатися наскільки поширеними на вулицях Бухареста є фургони. Якщо автофургони ми знайшли легше, фургони ми бачили лише два. Один фургон продає ковбаси у старому місті Бухареста, а інший розміщений на бульварі Уніря, який також продає ковбаси. Хоча був названий фаст-фудом на колесах, фургон можна замінити на квітковий магазин, книгарню, сувенірний магазин, кафе, магазин морозива або кондитерських виробів.

З огляду на те, що зупинити час неможливо, щоденно
виникають все більше ініціатив, покликаних
допомогти учням, їх батькам та вчителям, у
сподіванні на краще пристосування до кризової ситуації, викликаної
пандемією COVID-19, а також після неї, ще деякий час, наразі невідомо на який саме.

У цьому контексті, для підтримки румунських
родин Асоціація ProactaEDU у партнерстві з Міністерством освіти
та досліджень, Федерацією вільних профспілок освіти та Федерацією батьківських
асоціацій – середня освіта, запустили першу
лінію психологічного консультування на період пандемії, а також після виходу з цієї
кризи під назвою «Посол для громади».

Психолог Ніколета Лариса Альберт, засновниця
Асоціації Proacta EDU, наводить деталі цієї ініціативи. «Це більш
масштабний проєкт, не просто інформаційна
кампанія з усвідомлення, що всі ми є однією командою: вчителі та
батьки, – а конкретний проєкт. Ми
пропонуємо вчителями та батькам, залежно від ситуації, психологічні консультації від колег-психологів,
співробітників нашої асоціації. У рамках наших
попередніх проєктів ми
визначили цей потенціал та вирішили перетворити
вчителя на своєрідного посланника громади, а в умовах
пандемії COVID 19, ми ще більше віримо у корисність цієї ідеї.
Практично вчителі стануть нашими союзниками і
вкажуть на сім’ї, які входять до «груп ризику» і
можуть направити їх до нас, а ми
допоможемо їм з психологічною, соціальною чи юридичною консультацією, пристосовану
до їхніх конкретних потреб, а також можуть стати нашими союзниками в об’єднанні
зусиль та підтримці у пошуку комунікаційних рішень у різних
ситуаціях.»

Ніколета Лариса Альберт упевнена в тому, що може
допомогти людям і на відстані, що може допомогти у відновленні емоційної
рівноваги людей. «З моменту запуску проєкту і до сьогодні ми отримали чимало
електронних листів, повідомлень, дзвінків, з проханням надати психологічну
консультацію. Усі ці люди, котрі звернулися до нас були направлені до
психологів, з якими ми співпрацюємо. Це були учні 12-их класів, наприклад, або вчителі,
які хотіли повідомити про щось заклади, з якими ми співпрацюємо, наших партнерів.
Або хотіли запитати, в нинішньому контексті, чи маємо ми якісь конкретні рекомендації.
І дійсно ми маємо різні матеріали психоосвітнього характеру. Фактично люди
зрозуміли нашу ідею, яка полягає в тому, що разом ми одна громада, отримали численні
запити бажаючих приєднатися до нашої групи у Фейсбуці – Посол для громади. Ми
залишили двері відкритими для усіх охочих долучитися: вчителів, батьків, учнів та
у співпраці з іншими НУО та психологами ми відповідаємо на їхні запити.»

Й оскільки дізналися, що багато запитань надійшло
від учнів старших класів ми запитали Ніколету Ларису Альберт, які питання виникають
сьогодні у старшокласників: «12-й клас є викликом для наших підлітків, особливо
в контексті пандемії COVID 19. Тому що крім випускних іспитів виникає багато
запитань щодо того, як нинішня ситуація відіб’ється на подальшому соціальному
та економічному житті, і тоді відчувається певна невпевненість. Окрім основної
мети – випускних іспитів, у них виникає чимало запитань щодо того, що буде
далі. Нинішній контекст трохи посилив невизначеність. І тоді їх запитання про
те що буде з іспитами є своєрідною «верхівкою айсберга», у дійсності за цим
стоїть більша емоція: що буде зі мною, що вибирати, в якому напрямку йти тощо.
Були учні, які шукали відповідей на конкретні запитання. Вони казали, що
спочатку думали, що мають більше часу на навчання, але потім побачили, що ні,
відчуття тривоги посилилося, вони не розуміють, що відбувається, як
контролювати свої емоції, та відчули потребу поговорити з фахівцем.»

Психолог Ніколета Лариса Альберт, засновниця
Асоціації Proacta EDU, також зазначила:
«Я думаю, що для всіх нас найкраще розвивати свою пристосованість. Переконана, що це
найважливіший ресурс, який ми маємо в наявності та єдине, що роботи не можуть у нас
скопіювати. Ми можемо справлятися на рівні інформації, ми її знаходимо скрізь,
але на даний момент адаптованість допомагає нам, незалежно від того, чи
з’явився б COVID 19 або ні, пристосовуватися до сучасних реалій та до їх
динаміки. Очевидно, що ми рухаємося в цьому напрямку (ред. онлайн середовища) і
будемо робити це все більше й більше, але маємо зберігати й життя офлайн, нам
потрібні обійми, зустрічі з людьми, вони залишаються там у нашому внутрішньому
світі, як своєрідні якоря, до яких ми
повернемося в якийсь момент і ніхто не знає коли. Завжди, коли не можемо
контролювати ситуацію, виникає багато питань. Саме для цього тут ми. Ми -
команда і як команда, вчимося сприймати кожен день таким, яким він є та мусимо адаптуватися до кожної ситуації. Тому що будь-який контекст, в тому числі
нинішній сприймається кожною людиною по-різному.»

У період, коли люди стикаються з несподіваними викликами, багато хто
переосмислює себе і приділяє часу на колишні пристрасті. Сьогодні ми розповімо
вам про ініціативу, яка поставила собі за мету натиснути кнопку
«перезапустити».

Саме тому з’явилася Асоціація «Re-Start Romania» та низка її проектів. Про найсвіжіший з
них розповість Аліна Стоян, радник з питань зв’язку Асоціації: «Було кілька
ініціатив, деякі були дуже успішними, але я хочу розповісти про одну дуже
цікаву ініцятиву, і це незважаючи на те, що ми не виходимо з дому. Може
виявитися спокусливим не вийти з хати, а навпаки знайти книгу і читати. Йдеться
про проект під назвою «Відкрита бібліотека», проект, який народився десь рік-півтора
тому, майже два роки, коли асоціація «Re Start Romania» подумала знову просувати читання книг у друкованому вигляді та більше того,
заохочувати доступ до культури так, щоб люди мали можливість насолоджуватися
читанням тих книжок, яких вони не можуть знайти у книгарнях. А це означає, що ми
обрали кілька бібліотек, де люди приходять і дарують книги. Ці бібліотеки обираємо
ми і оснащуємо їх книгами. Коли хтось хоче прочитати книгу в нашій бібліотеці,
його обов’язком є подарути взамін книгу. Так і називається ініціатива: «візьми
і подаруй книгу в обмін».

Ми хочемо запропонувати простір для самовираження та дій для всіх
мотивованих, причетних, впевнених, амбітних громадян Румунії, які мають
соціально-прогресивні погляди, незалежно від віку, статі, віросповідання чи
політичних уподобань, повідомляється на сайті асоціації. Аліна Стоян розповіла нам про те, як проект набув
нових обертів за допомогою цих людей: «Проект, на наш погляд, набув
несподіваного розмаху. Практично менш ніж за рік ми уклали 12 партнерських
стосунків, практично як в Бухаресті, але і в інших містах країни, таких як
Констанца і Пітешть, де ми знаходимо такі бібліотеки, партнерства, в яких
відповідні місця стають добровільними, і бажають подбати про стенди. Ми даємо
їм повний книгами стенд, за яким вони зобов’язуються подбати, піклуватися про
те, щоб полиці були повні книжками, заохочувати людей певного району приходити
та приносити інші книги. Залучення було надзвичайно великим. Більше того, за
останні три місяці ми започаткували міні-проект, підтримуючи та просуваючи твори
румунських письмеників. Ми зробили це, починаючи з серії міні-інтерв’ю наживо, зараз
шукаємо варіанти завантажити їх в Інтернет. Ми зустрічалися з письменниками, вони
презентували їхні книги та, практично, дарували їх стенду бібліотеки. Ми вже записали
4-5 інтерв’ю. З моменту організування цих міні-заходів, люди стали більше цікавитися
цим проектом. Вони хочуть стати добровольцями або всиновити, як ми це
назвали, всиновити таку бібліотеку, практично подбати про стенд,
який ми даємо їм в розпорядження. Я вважаю, що цій ініціативі виросли крила
швидше, ніж ми прогнозували, і це тільки радує нас».

Ідея виникла також із бажання, щоб за допомогою неполітичних заходів, стимулювати
участь румунів у житті їхніх громад, що має прямий вплив на якість життя кожного з них, як зізналася наша співрозмовниця. Ми дізналися, що у вже існуючих 12 бібліотеках,
книги на полицях змінюються щодня, так що у кожній бібліотеці завжди є
пропозиція близько 200 книг: «Зараз все відбувається в онлайн-форматі. Перш за все, ми знайшли тимчасові рішення,
інтерв’ю з румунськими письменниками. Поки ми робимо інтерв’ю, бібліотека не зникне.
І хоча ми проходимо крізь період, коли ситуація у світі погіршилася і всі ми
перебуваємо в ізоляції, у нас зараз найбільше пропозицій всиновити бібліотеку».

Заклик до нормальності в менш нормальний період. Заклик до повторного
відкриття самого себе через варіанти читання сьогодні і, особливо, завтра.

Сьогодні ми розповімо про підлітків, які пишуть театр. Під поштовхом конкурсу п’єс в одному акті, вони почали писати і вони зазнали успіху. Конкурс Драматургії «Нова драма», присвячений підліткам віком від 14 до 18 років, організований Бухарестським
театром «Ексельсіор, в
цьому році, шостий раз. Підліткам пропонується написати
п’єсу в одному акті та надіслати її на адресу театру разом із мотиваційним листом.
Написані тексти будуть, як і кожного року, судити театральні професіонали (драматурги, режисери
та театральні
критики). Після відбору, шість п’єс потрапляють до завершальної фази
проекту, а текст-переможець перетворюється на виставу, поставлену на
сцені в наступному
сезоні, і стає частиною репертуару театру
Ексельсіор.

Як виникла ідея організації цього конкурсу? Ми дізналась від Єлени Патап, літературного секретаря
Театру Ексельсіор, координатора проекту НОВА ДРАМА, конкурс з драматургії для підлітків: Ідея виникла з того, що
наш театр єдиний у Бухаресті та навіть у країні, який звертається до дуже
особливої аудиторії, тобто підлітків. А потім ми намагалися робити вистави для
підлітків і кілька проектів, пов’язаних з театром. У нас є конкурс з драматургії для підлітків, ми проводимо театральний фестиваль TEENFEst, для
підлітків, у нас також є театральна лабораторія для підлітків, яка називається Рельєф».

Тексти, внесені до конкурсу,
оцінюються, і шість
проходять до фіналу. Автори відібраних п’єс користуються майстернею з драматичної
творчості, яку підтримує
відомий драматург, виставами читання на основі шести відібраних п’єс, з професійними режисерами та акторами, після чого журі
визначає твір-переможець. Протягом останніх шести років Конкурс
нової драми викликав неабияку зацікавленість у підлітків, у першому випуску записано, наприклад, 99 творів із 45 населених
пунктів. Кількість
творів, що надійшли на конкурс, різниться з року в рік, але, безумовно, багато
авторів, що потрапили до фіналу залишаються, щоб навчатися у цій галузі, як розповіла Єлена Патап, координатор проекту: «Дійсно, ті, хто брав участь у
конкурсі, і особливо тим, котрим були відібрані п’єси, тобто шість п’єс з другого етапу конкурсу – це підлітки, які
зацікавлені театром, виступають у
виставах, пишуть п’єси, працюють режисерами, діють у різних середніх шкільних театральних колективах. Переважна більшість фіналістів продовжать кар’єру в театрі. Це Богдан Капша, який був другим
переможцем і тепер є студентом акторської майстерності в місті Тиргу Муреш, Віктор Морозов, який вчиться в престижному університеті Франції, в Греноблі, і Александру Горге, який виграв конкурс
у 2018 році, вивчає режисуру на Театральному факультеті в місті Клуж, і має стипендію в Лондоні.
Минулорічний
переможець – Кармен Теа Дрегоряну з виставою Теорія плоскої землі.
П’єса ще не була поставлена ​​в театрі, це відбудеться ​​наприкінці сезону, у травні-червні,
тому що так запланована. З іншого боку, у нас є п’єса, яка грається, і яка перемогла у 2018 році Хлопчик з рожевими
шкарпетками, Александру Горге, який в момент написання п’єси був підлітком з міста Ботошань, а тепер навчається театральному менеджменту в
Лондоні.

Теї Дрегоряну, автор п’єси «Теорія
плоскої землі», 18 років, навчається у 12 класі та розповіла, як вона потрапила брати участь у конкурсі: «Моя вчителька румунської мови сказала мені про конкурс. Торік я брала участь у конкурсі короткої прози і
сказала: чому б ні? Ідея
п’єси виникла з того, що я завжди, коли
пишу, хочу допомогти людям через те, що
пишу, тож цього разу я подумала, що можу написати п’єсу для дітей та
батьків.

І так ми дізналися про що йдеться у п’єсі: «Група дітей є друзями, і вони знаходяться
на морі,потрапляють на покинутий корабель, і там вони зазнають безліч пригод. А деякі з них навіть усвідомлюють,
що неправильно зрозуміли те, як висловлювали свою любов батьки».

Це досвід, який мають не так багато людей, тобто робота з п’єсами та підготовка їх до
сцени, як сказала нам Теа Драгореану: «Я вважаю , що такий досвід дуже корисний, Мені було дуже приємно також співпрацювати
з паном Пека (Пека Стефан, драматург, народився
13.08.1982 р., вчився драматургії в Нью-Йоркському університеті), який багато нам
допоміг, і мені
подобалося зустрічатися з дітьми,які мають абсолютно таку ж мрію, як і я. Ми читали наші твори, ми виправляли їх, нам
допомагали, і ми
допомагали одне
одному. Це як мрія, що сповнюється. Я дванадцятикласник, тому не буду брати участь дуже часто у постановці п’єси, але я зроблю все, щоб допомогти. Я
хочу стати кінорежисером. На мене вплинула перша перемога на конкурсі прози, коли я думала, що було б чудово робити фільми на
основі того, що я пишу. Ось звідки і виникла ідея».

Єлена Патап, літературна секретарка
театру «Ексельсіор», координатор проекту «НОВА ДРАМА», Конкурс Драматургії для підлітків, оголосила запрошення, сподіваючись, що
цьогорічна участь у конкурсі буде такою ж захоплюючою, як і в попередні роки: «Я запрошую
всіх підлітків, які люблять театр, написати
п’єсу, незважаючи робили вони це раніше, читали багато п’єс, бачили багато вистав у театрі чи по телебаченню. Важливо дати волю уяві і робити це з радістю. Ми з
радістю чекаємо на
результати їх роботи!

Вважаючи,
що таємниця краси знаходиться у природі, молода команда створила нову
концепцію, яка поєднує натуральну косметику з традиційними масажними техніками
та обгортанням натуральними тканинами, щоб забезпечити добрий настрій, який виринає зсередини людини і видний ззовні. Якщо ми повертаємось до почуттів, якщо їх насолоджуюємо, тоді ми краще виглядатимемо і
краще почуватимемо себе у гармонії з
природою, про це ми дізналися від власника центру, що спонукає нас пройти такого роду процес «регенерації».

Андрея Еміліан, біолог, яка заснувала вище згаданий центр, ствердила: «Ідея виникла з пристрасті. Це може
звучати як кліше, але я з дитинства захоплювалася всім тим, що означає природа, всім тим, що означає рослини, і, більше того, все тим, що означає магічна сила
рослин для вирішення певних проблем, пов’язаних з шкірою та здоров’ям загалом. Я дотримувалася цієї пристрасті, закінчила факультет біології та потім працювала 15 років у галузі косметики. Майже два
роки тому я вирішила, що
можу зробити більше, і таким чином у
співпраці з асоціацією з
румунським брендом 100% натуральної косметики, я вирішила відкрити естетичний кабінет, в якому терапія проводиться лише з румунськими продуктами, 100% натуральними інгредієнтами і, більше того, ручною технікою, без використання
будь-якої апаратури».

У
світі, в якому багато технологій, багатьох дивує, що центр використовує ручну техніку,
але Андрея Еміліян пояснює: «Продукти, які ми використовуємо виготовляються 100% із рослин, дуже важливою є техніка
нанесення крему на обличчя та на шию. І коли ми говоримо про
ручний масаж обличчя, наприклад, ми можемо помітити, що краще засвоюються активні інгредієнти, а також можемо бачити переваги цих інгредієнтів, яких ми ставимо на шкіру за допомогою ручної техніки».

Іншою розкішшю для досягнення максимального розслаблення є обгортання тіла органічними продуктами та
натуральними тканинами, і це тому, що натуральні тканини сприяють проникненню в
шкіру дуже різноманітного складу. Олія, вода з квітів лаванди, мед з
акації – це лише окремі продукти, які використовуються у різних процедурах для обличчя або тіла. Андрея Еміліян
додає: «Ми пропонуємо досить багату пропозицію в цій галузі естетики, тоді коли говоримо про процедури для обличчя, а також терапії для тіла. Йде мова про терапевтичний масаж, релаксаційний масаж або терапії для реконструкції тіла.»

Ми запросили Андрею Еміліан розповісти про рослини, які використовує її команда: «Є багато рослин, ми використовуємо близько 45
видів румунської флори, йде
мова про спонтанну
культуру з регіону Негою або власну культуру. Я можу згадати декілька з них: обліпиху, яка є основним інгредієнтом багатьох наших продуктів, це потужний природний антиоксидант, потім: календулу, дикий орегано, нальбу і, навіть, квітки лілії або пилок лілії, коли говорити про терапію проти зморшок. Є багато інші, яких ми використовуємо у галузі косметики, наприклад, чорниці є основою різних косметичних масок.»

Спокій,
розслабленість, освіження – це лише окремі переваги, що можна побачити відразу, стверджує Андрея Еміліан, яка розповіла нам чому вони використовують лише рослинні інгредієнти: «Після багатьох досліджень я можу стверджувати, що позитивний ефект рослин для нас був доведений. Ми віримо в це твердження, більше того у
нас є й докази. Важливо
використовувати рослини, зокрема рослини з румунської флори,
тому що часто наша реакція на місцеві
рослини,
де ми жили, може бути набагато кращою.»

Використання
екстракту обліпихи
(Hippophae Rhamnoides) або регенеруючого рослинного еліксиру після
очищення мінеральною водою або простою водою є хитрощами, що нагадують про методи бабусь для збереження своєї молодості та краси.

Є десь у Румунії казковий край. Таким може бути початок нашої сьогоднішньої розповіді, яка веде
нас до дивовищного району Трансільванії, зокрема до Трансільванських пагорбів.
І є десь собі чоловік, який захоплюється фотографічним мистецтвом та була певна
кількість туристів, які приїхали відкрити для себе красу нашої країни та
увічнити її у фотографіях.

Сьогодні ми відвідаємо
уявно центр країни, трикутник Сібіу-Фегераш-Сігішоара, де простягається Долина річки Хертібачулуй, область, яку також називають Трансільванськими пагорбами,
другу за величиною захищену територію Румунії. Сюди можете приїхати як туристи
і залишитися на все життя, так звучить девіз документального фільму, здійсненого рушаючи навіть
з цих елементів: місце, фотограф та певна кількість туристів. Деякі з них приїжджали
так часто сюди, що вирішили залишитися тут і насолодитися новим «вдома».

Ми дізнаємося
більше про цей фільм від Міхая Мойчану, фотографа та відеооператора, режисера
цього фільму: «Мій фільм розповідає про пригоди сім’ї родом з Німеччини, члени
якої працювали в транснаціональних
компаніях і яка відвідувала Румунію протягом 15 років. Будучи пристрасними
фотографами, я супроводив їх по Румунії, в декількох фото-турах, і з усього, що
вони побачили, від дельти Дунаю до Марамурешу, вони були тієї думки, що
найбільше підходить їм Трансільванія, тому що це регіон де розмовляють
німецькою мовою. Йдеться про саксів, які оселилися в цій частині Румунії 800
років тому. Там їх дуже привабила місцева цивілізація, ландшафт, старі
традиції, громада саксів. Вони придбали старий будинок, побудували там дуже
красивий гостьовий будинок, залишилися там і живуть далі своїм повсякденним
життям у Трансільванії».

Проект, який
народився в рамках кампанії, проведеної минулого року спільно з Асоціацією
Екотурим Румунія та Фондом партнерства, мав на меті просувати екотуристичні
напрямки в Румунії, зізнався ще Міхай Мойчану.

Чому він обрав
Трансільванські пагорби темою для документального фільму, розповідає режисер Міхай
Мойчану: «Однією з переваг Трансільванії є той факт, що тут є сільське життя з
традицією в кілька сотень років, є дуже цікаві пам’ятники, маловідомі, але дуже
цінні та дивовищні з точки зору архітектури та розташування, є дуже цікаві
сільські громади, що зберегли традиції, та всередині яких можна провести
активний відпочинок, в тому сенсі, що крім відвідування деяких туристичних
пам’яток, туристи можуть побачити, як розгортається сільське життя, яким є темп
життя в сільському середовищі, можуть дізнатися про турботи людей, як виглядає домогосподарство,
і де вони можуть скуштувати традиційні страви, надзвичайно смачні, органічну їжу.»

Територія
пасовищ, лугів та листяних лісів, визнана своїм біорізноманіттям, традиційними
сільськогосподарськими звичаями та ремеслами, щомісячних бранчів, що підкреслюють
побудовану спадщину та незмінний культурний ландшафт середньовічного періоду,
Трансільванські пагорби чекають на туристів особливо навесні. Окрім імпозантних
укріплених церков, тут можна відвідати кам’яні церкви, побудовані на початку ХІХ
століття, настінні розписи яких належать членам родини Греку, відомої своїм
особистим, моралізуючим способом інтерпретації біблійних сцен та суспільства.

Міхай Мойчану розповів
про героїв знятого ним документального фільму: «Я багато років організовував
фото-тури по Румунії для фотографів-аматорів чи професіоналів. Ми разом відкриваємо
різні місця в країні, як з точки зору пейзажів, так і традицій, людей. Спочатку
вони взяли участь в одному з моїх турів, після чого постійно приїжджали на
тури, які ми робили по Румунії. І таким чином ми подружили. Ідея фільму надійшла із зовсім
іншого напрямку, від Румунської асоціації екотуризму, яка хотіла просувати райони
екотуризму в Румунії. Оскільки Трансільванські пагорби є екотуристичним напрямком,
я запропонував їм зняти фільм на тему історії цієї родини, яка стала дуже
цікавою історією для публіки.»

Документальний фільм
Пагорби Трансільванії, серце Трансільванії, здійснений Міхаєм Мойчану,
став успішним, оскільки переносить нас у зону, яка приваблює простотою, як сам
зізнався наш співрозмовник: «Взагалі, туристів, які приїжджають до Румунію не
приваблюють ландшафти, як, наприклад, Альпи, а зв’язок між людиною та природою,
тому що тут природа дуже добре поєднується з народною традицією, із життям
людей. І саме це їх дійсно приваблює. Інший аспект полягає в тому, що тут все
ще зустрічаються традиції, просте життя, дуже закріплене в земних ресурсах, і
це вражає їх: той факт, що вони можуть знайти цивілізацію, яка зникла в Західній
Європі 50-70 років тому.»

Наше життя складається з незліченної кількості історій. Приємні або провокаційні, змістовні або банальні, ці історії подібні або різні, як і самі люди. Тому не дивно, що зіткнувшись з ізоляцією через пандемію коронавірусу, люди з усіх куточків світу прагнули дізнатися про те, що розповідають інші люди.

У місті Орадя, дослідник, працівник Музею Четеції, яка потрапила у так зване технічне безробіття, поставила собі за мету досліджувати цей період, адже її досвід як доктор історичних наук запевняє її в тому, що через роки будуть необхідні інформації та фотографії та різні розповіді тих, хто пережив пандемію коронавірусу цього року. Крістіна Ліана Пушкаш розпочала історичне дослідження з певною міждисциплінарною темою Життя під час пандемії.

«Для цього дослідження я склала 25 запитань. Цю анкету я розмістила у публічному просторі. Зокрема, я стежила за тим, як жителі міста Орадя і румуни, які живуть закордоном пережили цей період пандемії, цей випадок в історії людства. 22 квітня 2020 року я розмістила анкету в соціальних мережах, і до тепер ми отримали 321 відповідь. Очевидно, що не всі анкети, які я отримала, будуть підтверджені з різних причин. На мою думку анкета викликала великий інтерес у людей. Майже 200 відповідей неодмінно будуть підтверджені. Є і певний недолік, тому що анкету можна було заповняти лише в онлайні та багато людей не змогли відповісти на запитання, висловити свою думку. Респондентами були зокрема особи з вищою освітою та доступом до Інтернету, – ствердила Крістіна Ліана Пушкаш, яка заявила, що отримала відповіді жителів Бігора, Сату Маре, Селажу, Клужу, Тімішу, Араду, Бухареста, але і з Нью-Йорку, Відня та Гамбурга.»

Крістіна Ліана Пушкаш детально розповіла про запитання анкети та отримані
відповіді: «Про який проєкт ви змушені були відмовитися, коли вас ізолювали вдома?
Багато з респондентів сказали, що їм довелося відмовитися від канікул, ремонту
будинку, нової роботи або театральних вистав, ходити до церкви. Ті, хто
залишилися вдома або працювали з дому та суворо дотримувалися ізоляції, сильно
постраждали. З іншого боку, ті, хто ходив на роботу, не відчували період
пандемії з таким же розчаруванням».

Інше запитання стосувалося адаптації людей до нових умов ізоляції у
будинках. Як відповіли на це запитання респонденти, скаже Крістіна Пушкаш: «Респондентам,
здається, що найбільш важко було адаптуватися до відсутності соціалізації, вони
сумували за родичами, друзями і навіть колегами. Дуже важко було для матерів,
які сказали, що у них було занадто багато ролей: вони повинні були бути вчителями,
мамами, робітниками, дружинами, вихователями, лікарями, психологами,
масажистами, перукарями, вчителями німецької та англійської мов. Вони також
важко адаптувались до нових ритуалів дезінфекції, заповнювання заяв, або до відмови від свободи пересування».

Для більшості респондентів ізоляція не вплинула на їх подружнє життя -
сказала Крістіна Ліана Пушкаш – навіть якщо деякі відповіді приховували жарти,
такі як: «Мені не подобається подавати до столу тричі на день,
Я не розумію, чому моя дружина намагається планувати мій час або зрозуміло, у нас різні біологічні ритми. Але оскільки проведення часу в
ізоляції веде до внутрішнього світу, Крістіна Ліана Пушкаш запитала їх наступне:
Які маленькі радощі ви виявили в ці дні ізоляції? Деякі з них знали, як
скористатися цим періодом, вони загоряли на сонце, насолоджуючись кавою,
домашнім хлібом, готували, читали, займалися садівництвом, сім’єю».

А тому, що картина коштує тисячі слів, як говорить китайське
прислів’я, Крістіна Ліана Пушкаш паралельно розгортала проєкт Фотографії під
час пандемії. Ось, що вона помітила на отриманих фотографіях? «Всі були
зроблені з вікна чи з будинку. Вікно, через яке видно зовнішній двір. Одна пані
надіслала фото, як вона постриглася. Один
пан надіслав фото з Сату Маре, з однією жінкою, яка стоїть на колінах на сходах
церкви. Всі фотографії більше стосувалися домашнього життя, занадто мало зовнішнього
світу».

Проєкти далі розгортаються, хоча оптимізм закликає нас мріяти
про кращі дні, але реалізм змушує нас переоцінювати те, що для нас справді
важливе. Здається, що люди насправді
зрозуміли, що природа є дуже важливою та час проведений з милими особами – сказала Крістіна Ліана Пушкаш.