Category: Неповторна Румунія

Починаючи з минулого року Музей «Pop Up» ознайомив відвідувачів столичного
торгово-розважального центру із виставками Музею румунської залізниці, Музею
парфумів та Астрономічного інституту Румунської академії. Йдеться про культурний
проєкт торгово-розважального центру «Sun Plaza», метою якого є
наближення музеїв до мешканців столиці через серію нетрадиційних виставок.

Першою цьогорічною музейною виставкою – це
фотовиставка, присвячена старомодним магазинам, від історій відомих купців, які
поклали основи столичної торгівлі, до способу просування продуктів до появи
рекламної індустрії. Виставка здійснена у партнерстві з Муніципальним музеєм.
Адріан Мажуру, менеджер Муніципального музею, розповідає про ідею: «Ідея
належить керівництву ТРЦ. Ми відгукнулися на запрошення організувати там
виставку, запропонували концепцію і тему, і ось ми тут. Це історія, присвячена
шопінгу останніх 300 років, все пов’язане з містом Бухарест та цим історичним
простором. Нам було цікаво спостерігати за тим, що збереглося від звички до
покупок упродовж 300-річної історії, і що ми безповоротно втратили, і особливо
те, що можемо від тепер втратити: насамперед взаємодію з продавцем. Колись ми
заходили в магазин, де виставлялися рулони тканини, вибирали колір, тканину,
вели діалог із продавцем, який давав рекомендації, виходячи з того, який одяг
хочемо зшити згодом із тканини, яку ми збираємося придбати. Ці розмови
проходили і в галантереї, і у продуктовому магазині. Що сталося, особливо після
1990 р., – це можливість вибирати продукти і таким чином позбутися взаємодії з
продавцем. Потім це розширилося після 2000-х років, коли в універмагах, які ми
називаємо торгово-розважальними центрами, що до речі існували з ХІХ століття на
Заході, а також у нас був франчайзинговий магазин LaFayette, на вулиці Вікторії, колишній магазин Вікторія, починаючи з 1948 року – де
ми врешті-решт зустрічаємо касира, з яким ми обмінюємося поглядами, коли
платимо карткою або готівкою».

Інтернет-магазини – це сьогодення та
майбутнє торгівлі, вибір продуктів робиться відповідно до критеріїв щодо
терміну доставки, також сказав нам наш співрозмовник: «Це прогулянка у часі,
починаючи з XVIII століття і до кінця 80-х років минулого
століття, з інтер’єрами магазинів, покупцями та продавцями та багатьма
профілями магазинів: від книгарні, овочевого магазину, до магазину побутової
техніки чи магазинів меблів і килимів. Це речі, яких ми сьогодні вже не знаходимо в дизайні інтер’єру торгово-розважального
центру, оскільки в універмазі знаходимо все. Оскільки багато з нас вирішили
залишитися вдома, вони влаштували свої квартири різноманітними повсякденними предметами,
які неможливо було уявити 50 років тому. В результаті ми рухаємось до специфіки
комерційного обслуговування та повсякденного життя, що, у свою чергу, змінює
поведінку та менталітет. Тут теж використовується фраза, яка вже присутня, а
саме прагнення до комфорту».

Музей «Pop Up» тепер представляє історію покупок у Бухаресті у подвійному форматі. Адріан
Мажуру, менеджер Бухарестського муніципального музею, повертається з
подробицями щодо цієї виставки, а також розповідає про майбутні плани:
«Зображення і текст, оскільки їх не можна розділити. І вони особливо підготовлені
бути якомога більшою кількістю в 4 столичному районі, адже саме там розташований
ТРЦ. Вже кілька років ми покидаємо музейний простір, бо немузейна публіка
знаходиться в інших просторах, а торговий центр є одним із цих просторів. Ми
організували виставки в торгових центрах протягом останніх кількох років. І
готуємось організувати їх також в аеропорту Отопень, цього разу з предметами
спадщини, в безпечній зоні, зоні вильотів. Ми продовжимо співпрацю з «ArtSafari», з неформальними просторами для великих проєктів, а також ми дуже
зацікавлені продовжити організувати тематичні виставки і в школах, на теми,
пов’язані з освітою.»

Цього року Музей «Pop Up» прийматиме інші три музеї. Виставки, організовані з лютого по липень 2021
року можна буде відвідати безкоштовно. Серія нетрадиційних виставок музею «Pop Up» триватиме з 10 по 23 травня розповідями про телекомунікаційне обладнання,
яке румуни використовували протягом останніх 100 років. Відвідувачі зможуть ознайомитися
на виставці із телефонами та радіоприймачами часів своїх бабусь і дідусів, а
також комунікаційним обладнанням, що використовувалося під час Другої світової
війни.

Ще одна виставка перенесе нас у світ
румунської авіації – літаки, симулятори польотів та зенітна артилерія. Моделі
деяких літаків, зроблені піонерами румунської авіації, предмети та документи,
що належали інженеру Аурелу Влайку, форми льотчиків, симулятори польоту,
радіолокаційна техніка та зенітна артилерія – все це елементи, які належать
Музею авіації, деякі з них можуть бути виявлені під час виставки в торговому центрі.

Пандемія змусила нас більше часу проводити у
помешканні, найчастіше бо нема куди піти. Проте в умовах коли одні заходи були
скасовані, а інші відкладені на певний час,
традиційні ярмарки знайшли спосіб вижити. Отже, є ярмарки, які перейшли у
віртуальне середовище, наприклад, Національний ярмарок туризму, тоді як інші, як
наприклад Ярмарок «Мерцішор», надалі спокушають своїх шанувальників як і в попередні роки, з дотриманням, однак, низки санітарно-гігієнічних та протиепідемічних вимог.

Консультант з питань туризму Траян Бедулеску,
розповів нам про цьогорічний онлайн-ярмарок туризму, наголосивши, що пандемія
змусила нас усвідомити, наскільки важливим є онлайн-сегмент. «Цьогорічний туристичний
ярмарок Румунії, який щойно закінчився, є абсолютною прем’єрою. Це перший туристичний
ярмарок, організований у Румунії на віртуальній платформі, тобто виключно в
Інтернеті. Це було великим викликом для туристичної сфери. Організатори
намагалися зробити цей захід успішним, навіть якщо в ньому брало участь небагато
туристичних агентств. Однак програмне забезпечення платформи було якісним, воно
справді дуже добре відтворювало типову для туристичного ярмарку атмосферу. У
ньому взяли участь як румунські, так і іноземні компанії, брали участь також населені
пункти, туристичні регіони, асоціації, туристичні організації. Я вважаю, що
хоча ми всі сподіваємось, що якнайшвидше зможемо знову зустрітися фізично,
віч-на-віч, а не віртуально, на жаль, пандемія змусила нас провести цей ярмарок
в онлайн режимі. Так само як майже всі ярмарки у світі протягом останнього року,
включаючи Всесвітній туристичний ярмарок у Лондоні, Ярмарок ділового туризму в
Барселоні тощо. Я кажу, що варто було б зберегти певні віртуальні компоненти в
майбутньому, навіть якщо ярмарок проводитиметься в очному форматі. Я би
продовжив інкамінг, популяризацію Румунії. І думаю, що важче запросити всі найбільші
туристичні агенції до Румунії, залучити багато туристичних організацій, але
завдяки онлайн-конференціям та онлайн-заходам це можна вирішити. І крім інкамінгу,
я б також організував більше онлайн-бізнес зустрічей. Я вважаю, що цей
компонент варто зберігати меншою мірою. Я сподіваюся, що Туристичний ярмарок Румунії повернеться до Ромекспо, в приміщення, до якого ми звикли, але,
в той же час, завдяки онлайн-компоненту, я вважаю, що ярмарок можна набагато
краще просувати за кордоном.»

І найдавніший та найулюбленіший в Румунії книжковий
ярмарок «Гаудеамус-Радіо Румунія» відбувається з 1 по 31 березня, вдруге в онлайн-форматі.

А Ліла Пассіма, координатор відділу музейної освіти столичного
Музею румунського селянина, розповіла про традицію, яку неможливо порушити: Ярмарок
«Мерцішор»: «Є дві основні причини. Одне тому, що міські традиції набули тієї ж
цінності, що і традиції селянського світу. Ось так протягом 15 років,
перетворений та реконтекстуалізований міським всесвітом, на території Музею
румунського селянина на початку весни відбувається цей ярмарок. Як відомо, цей звичай
має глибоке коріння, він походить із селянського аграрного календаря, який насправді
святкував настання нового року. Цей звичай відновлення, разом з Бабою Евдокією та
Драгобете є весняними святами селянського світу, і, хоча етнологи з початку ХХ
століття не давали йому шансів на тривале життя, цей звичай зберігається й
сьогодні, реконтекстуалізований міською культурою. Наш ярмарок є, в дійсності, культурним
актом, починаючи з цього предмету, який приносить здоров’я, удачу та багатство,
яким селяни оберігали навіть свою худобу, прив’язуючи цю білу і червону
нитку до рогів тварин. Цей предмет – біло-червону нить прив’язану до монети з діркою,
містяни перетворили на чудовий сувенір.»

Ліла Пассіма розповіла про міжвоєнну рекламу в
Бухаресті, де продавали «вишуканий мерцішор для елегантних панянок»: «Цієї
весни, ми зустріли пандемію з тим самим почуттям гумору, з традиційною
креативністю та інноваційним духом, а також попросили наших постійних учасників
запропонувати не менш багату пропозицію ніж
в минулі роки. Цей милий предмет набув безлічі художніх форм і виразів -
від срібної монети з біло-червоною ниткою та героїв селянської міфології, дідів,
баб, героїв народних казок до героїв міської культури, від аніме або коміксів,
героїв технологій до фантастичних істот з комп’ютерних клавіш. Є також елегантні
керамічні та порцелянові мерцішори, наприклад, з позолотою. Ми раді, що і цього
року, хоча протиепідемічні вимоги дуже суворі і нам довелося різко зменшити
кількість учасників та забезпечити дистанцію, наші учасники не опустили рук і продовжують
святкувати прихід весни, з великою фантазією, почуттям гумору і, звичайно,
художньою якістю.»

Це вже справжній бренд, значимість якого підтверджується щороку
участю людей з різних сфер з унікальними експонатами, – сказала Ліла
Пассіма: «Він вже увійшов у підсвідомість бухарестської публіки, адже щороку ми
маємо понад 10 тисяч відвідувачів і для нас дуже важливо. Ми отримали пропозицію
взяти участь у ярмарку від акторів, які є членами асоціації Griviţa 53,
президенткою якої є Кріс Сіміон, котрі ініціювали кампанію «Мерцішор на
будівництво театру». Це чудова ідея підтримати незалежний театр, який, як відомо,
переживає дуже важкі часи. Ідея наскільки проста, настільки гарна та потужна.»

Трохи сумніший, ніж всі ми його пам’ятаємо через набагато
меншу кількість учасників, справжній ярмарок все ще дає нам відчуття, що іноді ми
можемо собі дозволити пожити так, як до пандемії.

Премія Європейського економічного і соціального комітету (ЄЕСК) за громадянську солідарність була вручена у рамках віртуальної церемонії, яка відбулася в середині лютого. Проєкт, поданий Асоціацією з питань передчасно народжених дітей з Румунії, налічується серед 23 проєктів, які були подані країнами-членами ЄС та Великобританією та які були нагороджені за винятковий внесок у боротьбі з пандемією Сovid-19 та її катастрофічними наслідками. Кожен проєкт, який виграв отримав премію у розмірі 10.000 євро.

Асоціація з питань передчасно народжених дітей з Румунії отримала нагороду в категорії: Виробництво та розподіл медичного обладнання. У цій категорії були відбрані проєкти про вироблення та розподіл масок та засобів індивідуального захисту, перетворення будівель на лікарні, будування нових медичних закладів або придбання та дарування ліків і технічного обладнання.

Діана Гемулеску, засновник Асоціації з питань передчасно народжених дітей стверджує: «Ми розпочали цей проєкт, беруючи до уваги певні недоліки, про які розповіли нам медичні працівники. Вони сказали, що на початку пандемії доступ недоношених дітей до палат був обмежений, що кошти для відділень новонароджених були призупинені або значно скорочені та були перерозподілені на підтримку пологових будинків, які стали опорними лікарнями для хворих на коронавірус. Наша організація змобілізувалася, ми мобілізували також громаду та поставили собі за мету допомогти якомога більшій кількості пологових будинків. Ми не знали, скільки пожертувань отримаємо, ані скільки пологових палат ми зможемо оснастити УФ-лампами або іншими матеріалами індивідуального захисту. У окремих пологових відділення навіть мила не було, але ми робили все крок за кроком і до кінця вересня нам вдалося зібрати необхідні кошти, і таким чином оснастити шість пологових будинків.»

Діана Гемулеску ствердила, що Асоціація з питань передчасно народжених дітей проводить також благодійні акції: «Зрозуміло, що оснащення пологових будинків, як правило, є пріоритетом, оскільки працюють 22 пологові будинки третього класу з високоефективним відділенням неонатології та інші 64 пологові будинки по всій країні, і всім постійно необхідна допомога. Крім цих пожертв, ми розробили проєкти й для медичного персоналу, для безперервної освіти, ми проводили семінари у пологових будинках з батьками новонароджених дітей про очікуваний момент повернення додому, ми також провели вебінари. Ми згортали проєкти на тему попередження передчасних пологів. Ми також фінансово підтримуємо малозабезпечені сім’ї недоношених дітей. Є багато чого зробити!»

ЄЕСК започаткував премію в липні 2020 року під назвою Громадянське суспільство проти COVID-19, оголосивши, що це буде виняткова нагорода, яка замінить традиційну нагороду для громадянського суспільства. Метою було нагородити європейську громадську організацію, яка активно та альтруїстично бере участь у акціях солідарності ще з перших днів пандемії. Змагалися за премію ЄЕСК й інші високоякісні проєкти з Румунії. Серед них був проєкт «Соціальна солідарність», поданий Асоціацією Аді Хидян. Оскільки ресторан відомого шеф-кухаря Аді Хидян був закритий, він та його співробітники, а також волонтери готували та розподіляли гарячий обід медичному персоналу, сім’ям, які перебували на карантині, а також людям похилого віку.

Як вирішила Асоціація з питань передчасно народжених дітей брати участь у конкурсі проєктів розповідає Діана Гемулеску: «Ми подумали, що це є добрим рішенням для продовження вже розпочатих нами благодійних проєктів. Нашу участь ми вважали як доброю нагодою з цієї точки зору, хоча я не думала, що наша організація буде обрана. Але ми сказали, що варто пробувати. На мою думку, однією з найважливіших складових доброго вчинку це пошук рішень для забезпечення матеріальної підтримки. Важко було знайти компанії, які б бажали підтримувати нас, важко було переконати людей робити пожертвування. Для нас цей конкурс проєктів був додатковим шансом продовжити наші благодійні акції.»

Проєктів багато! Але поки що Діана Гемулеску ствердила, що насолоджується радістю перемоги: «Мене й тепер переповнюють емоції, це було так як би Дід Мороз прибув до нас у лютому. Я хотіла б, щоб це допомогло нам підвищити обізнаність людей про нашу справу, про передчасно народжених дітей. Я хочу подякувати усім нашим партнерам, приватним особам, компаніям, подякувати моїй команді за докладені зусилля та відданість місії нашої організації. Я хочу, щоб ми більше говорили про роль благодійних організацій на національному рівні.»

Асоціація продовжить заходи з оснащення пологових будинків відповідно до їх потреб, сподіваючись розподілити якомога ефективніше отримані гроші, а також продовжить розгортати програми інформування та підтримки батьків.

Носить захоплюючу назву: Лабіринт – посередині. Це проєкт, так званого, «Незалежного публічного мистецтва», який є результатом
досить тривалої подорожі в часі, через дослідницькі роботи та спільний художній
досвід трьох жінок з різних світів: Роксани
Дональдсон, художниці-візуалістки, Ани-Крістіни Іріан, дослідниці візуального мистецтва, та КрістіниБоднереску, відповідальної за перетворення записів та ідей перших двох на фільм, який був показаний на
фестивалі фільму та відео VKRS Бухарест.

Крістіна Іріан розповідає: «Це художній проєкт з громадянським відтінком, оскільки його метою є активно реагувати на потребу утримувати громаду разом у кризовий час та рятувати,
символічно, квіти, які були викинуті з ринку, перетворивши їх у витвори мистецтва. Я працювала безпосередньо з букетами квітів за походженням з ринку Матаке, отриманими від Роксани, за еволюцією яких я стежила більше місяця. З отриманих квітівя зробила вісім ляльок, яких назвала «Ляльки з Матаке», ляльки, які набули
рухомих форм, ніби-то вони танцюють. У другій частині проєкту я використалацих ляльок та їх контури, над якими додала так звану квіткову лірику. І зняла на відео весь цей процес перетворення букета
квітів».

Під час цього обміну квітами артистки здійснили перформанс, про якийви детальніше дізнаєтеся від Роксани Дональдсон: «Це художній проєкт, який ми задумали як зустріч людей з рослинами в
місті. Ми хотіли поговорити про життя людей та квітів, у цей період ізоляції,
породженої пандемією Covid 19. І ми хотіли побачити, як люди та рослини живуть
та витримують разом у містах. Виставка була натхненапокиненням квітів, вирощених дрібними місцевими виробниками, на ринках у листопаді 2020 року. Це було відправною
точкою, і звідси ми дійшли до фільму, а потім до ідеї створювати предмети мистецтва із сухоцвітів. Я є міждисциплінарним
візуальним митцем, мене завжди цікавило еко-мистецтво, рослинне мистецтво, і я хотілазайматися міждисциплінарним та концептуальним мистецтвом з рослинами. Завдяки «Лабіринту-посередині» я знайшла ідеальне вираження того, що мені цікаво висловити у
своєму мистецтві, а саме спілкування між нами, людьми та видами рослин. Ми
почали з жесту повстання, разом з Ана-Крістіною Іріан здійснили
перформанс, який полягав у зустрічі на півдорозі між її ринком та моїм ринком, і де кожна з нас купила квіти в останній день, коли ринки ще були відкриті. І зустрічаючись посеред цієї дороги, тобто на бухарестській вулиці Лабіринт, ми обмінялися квітами. Ми практично подарували одна одній квіти під час пандемії, в ізоляції, у той період, коли місто було холодним,
порожнім, закритим, а люди дуже стурбованими. Ми все знімали, інавіть записували гомін міста, тому що ми хотіли засвідчити
цей наш міський перформанс».

Життя квітів продовжувалось у власних будинках артисток, і після висихання
вони були заново винайдені. Роксана Дональдсон: «Я малювала на полотняній
тканині, писала пером їх історію, «це врятовані покинуті квіти» і ці слова змішувалися,
стали кольоровими плямами, на цих кольорових плямах я пошила квіти і отримала предмет
мистецтва, який під час другої частини проєкту виставила на вулиці. Назвала це
Квіти були тут, бо квіти повернулись туди, де були раніше. Ми
залишили їх на вулиці. Кожна із нас залишила по одній роботі: я залишила полотняну
ткатину із квітами, а вона залишила ляльку з сухоцвітів. Ці твори залишились на
стіні, там де їх виставили, у цій вільно-мистецькій виставці, яка саме це
означає, створювати всією душею чисте мистецтво і подарувати його місту,
громаді, безкоштовно, без зайвих умов».

Крістіна Іріан додала: «Ми розпочали проєкт цей вранці, продовжили вдень, а наступного разу
плануємо зустрітися на тій же вулиці, цього разу ввечері, щоб
працювати з предметами, яким ми дали іншої форми. Я в основному використовуватиму форму ляльки і тіні цього предмета, у формулі реактивації
простору».

Чекаємо третьої частини проєкту, яка матиме декілька складових: презентація фільму із життям
квітів, перетворених на предмети мистецтва, виставка з новими творами, в якій інтегровані сухоцвіти, та чергова вулична виставка.

Через бажання створити стійкий бренд, заснований на принципах циркулярної економіки, були зроблені геометричні вироби з урахуванням найважливіших сучасних тенденцій щодо смаку та стилю. У цьому процесі, молода команда почала розвивати місцевий економічний ланцюг з великим впливом, використовуючи перероблені дерев’яні матеріали (за підтримки румунської меблевої фабрики), а саме палички з букового дерева, оброблені морилкою або розчином на водній основі та біорозкладані пластикові з’єднані вироби, зроблені за допомогою 3D-принтерів.

Крістіна Черга, співзасновниця Wooba Deco розповідає про початок цього проєкту: «Ідея виникла після того як Адріан зробив кілька виробів декору. Я зустріла його у 2019 році в рамках проєкту Startarium Crowd Megatlon, де Адріан представив модульні об’єкти, в тому числі лампи, які сьогодні входять до колекції Wooba Dark.»

Зірки, переробка, гра, світло. Це можуть бути основні ідеї проєкту. Ми знову дали собі справи, скільки прекрасних ідей виникають, граючись. Крістіна Черга уточнює: «Ідея в основному виникла, тоді коли Адріан зробив кілька геометричних фігур для своєї дівчинки Лари, а пізніше він розвинув цю ідею. Він почав виробляти регулярні багатогранні форми та освітлювальні вироби. Нашим брендом ми вирішили принести трохи світла в такий темний період для нас всіх. Цей бренд ми запустили у 2020 році. П’ять наших виробів були позначені тегами, щоб принести людям хвилину мрії, назвали ми їх «світлом для душі». Це 100% румунські дизайнерські вироби, створені Адріаном і маркетовані нами. Цими легкими освітлювальними виробами ми маємо намір дати можливість людям трохи мріяти, в Румунії, та не лише.»

Ось як описав колекцію Адріан Бурсук, творець виробів: «Йде мова про колекцію під назвою Dark, що складається з п’яти освітлюваних об’єктів, зроблених за допомогою 3D-принтерів та дерев’яних паличок. Люди дуже раді інноваціям та новим формам. Мою дівчинку вони просто зачарували, і завжди, коли я працюю в майстерні, вона бажає допомагати мені, зокрема своїми малюнками. Всі освітлювальні вироби ведуть думкою до зірок.»

Тепер коли люди стикаються з безліччю проблем, живучи майже в замкнутому колі, ініціатори проєкту Wooba Deco закликають їх мріяти, стверджує Крістіна Черга: «До нашого бренду ми включили «сузір’я», яке надихає людей мріяти. І ми спробували знайти цікаві історії для наших виробів, з якими люди можуть ідентифікуватись, і вибрати світло, яке їм підходить. Якщо ви зайдете на наш сайт, ви побачите, що для п’яти зірок, як ми називаємо наші вироби, ви знайдете окрему історію, це персонажі добра і зла, і ми назвали цю колекцію Dark, бо навіть темрява визначається світлом, чи не так? Усередині всіх нас, коли ми мріємо, коли творимо або проектуємо, горить світло. І ми сподіваємось, що світло і надалі буде горіти.»

Освітлювальні вироби носять ім’я зірок. Практично їх можна повісити на стіну чи поставити на стіл а це завдяки формам, отриманим із регулярних геометричних конструкцій. Світло проходить безпосередньо, ніяк не огороджуючись, а геометричні конструкції створюють гарні тіні. Більше деталей подає Крістіна Черга: «Ми вирішили вкючити до нашої колекції головну зірку Bennet, завдяки її складності, вона адресується зокрема неспокійним душам. Також є зірки Ariel, Arron, Uriel та Місяць, які є меншими за розміром, однак комплексні. Також ми даємо можливість людям самостійно творити, оскільки освітлювальні вироби продаються у спеціальних коробках. Кожна особа може дати коробці певне призначення або розписати, бо ми залишили кришки цих коробок без олії та фарби, щоб дати людям можливість внести свій вклад, щось творити. Ці коробки можуть зберігатися на довгу згадку. Вироби Wooba автоматично мають дві складові: освітлення та дають людям можливість проявляти свою творчість, разом з нами.»

Автори проєкту сподіваються на те, що люди будуть їх підтримувати, щоб цей бренд міг розвиватися в Румунії та за кордоном.

Сто років тому діяло 367 селянських гідравлічних установок лише у верхній частині басейну річки Муреш, але до наших днів збереглися лише три, які знаходяться в етнографічних музеях міст Регін та Сібіу. Науковому досліднику відділу етнографії та народного мистецтва Муреського повітового музею Дорелу Марку вдалося виявити не лише млини, але й дворучні пилки, вихори, палиці, вовняні гребінці та інші, які він включив у своє дослідження: «Традиційна технічна цивілізація та селянські промисловості. Гідравлічні установки в районі Муреша в середині ХХ століття».

Від нього ми дізналися про роль мельника в житті села. Дорел Марк розповідає: «З цим ремеслом, яке після багатовікової практики стало справжньою селянською промисловістю, можна ознайомитися у великих румунських музеях просто неба, таких як Музей Астра в Сібіу, Музей села ім. Дімітрія Густі в Бухаресті, Музей Марамуреша в м. Сігету Мармацієй. У нашому повіті в місті Регін, де представлені ці свідчення цивілізації та традиційної культури, якими є гідравлічні установки, виставлені не тільки млини, але й дворучні пилки, преси, та інші традиційні установки, які на жаль, стали легендою і залишились у спогадах наших бабусь і дідусів про ці великі технічні досягнення, що свідчать про велику винахідливість селян, і часто ці великі технічні витвори можуть стати уроком для великих сучасних інженерів.»

Від невеликих ручних молотарок у Середньовіччі люди подумали використати силу водних течій та з часом створили водні млини, які швидко розвинулися, спочатку у боярських господарствах, але з часом селяни також отримали право володіти млинами. На території нинішнього Муреського регіону, а також в долині річки Тирнава Дорел Марк виявив чимало цікавих фактів: «У 1956 році, коли тодішня Державна рада управління водами здійснила інвентаризацію діючих млинів, у цій частин Румунії діяли 400 млинів, (…) 236 – з гідравлічним колесом, 55 – з двома колесами, 5 – з 3 колесами. Але, крім цієї статистики, млинарство слід розглядати не лише як економічне явище, а й як соціальне, оскільки мельник мав дуже важливу роль у сільській громаді минулих часів. (…) У багатьох домогосподарствах існували справжні комплекси традиційних технічних установок, в тому сенсі, що завдяки тим самим жолобам, по яких вода надходила на лопаті колеса млина, працювали невеличкі пилорами, де селяни обробляли деревину, розпилюючи деревину на дошки, балки, крокви, рейки для будівництва, приводили в рух, вихори, преси, створювали приводи для молотарок, січкарень, олійниць та інших приладів. Отже, крім того, що млин забезпечував населення пшеничним та кукурудзяним борошном для повсякденних потреб ці комплексні прилади забезпечували все домогосподарство.»

Млинарський механізм, що складався з двох жорен, одного нерухомого та одного рухомого, мобільного, виконував роль обертання та подрібнення зерна пшениці або кукурудзи. З рухом вертикального валу оберталося верхнє, рухоме жорно, нижнє жорно не рухалося, подрібнюючи зерна пшениці чи кукурудзи. Над жорнами був кіш для зерна, а борошно висипалося в спеціальний відсік. За допомогою сепаратора або гвинта рухомий камінь піднімали чи опускали і, залежно від висоти, отримували бажаний помел. Вертикальні колеса передавали енергію механізмам через вісь із шестернею і, зазвичай, через приводні ремені, зроблені зі шкіри, а потім з гуми.

Млинарі мали сумну долю в комуністичний період, коли їх оголошували куркулями, переслідували, а їхнім дітям забороняли поступати у вищі навчальні заклади. Таким чином традиція млинарства мало-помалу стала історією. Етнолог і науковий співробітник Муреського повітового музею Дорел Марк замислюється над можливістю розширення досліджень у інших регіонах Румунії, скрізь, де існувала традиція використання гідравлічних джерел енергії, де існували мельники, як окрема соціальна категорія в межах громади.

Дорел Марк каже, що результати його дослідження можуть бути навіть використані в туристичних цілях. «Було б чудово, якби туристи мали можливість ознайомитися на власні очі з технікою помелу пшеничного чи кукурудзяного борошна, кукурудзяної крупи, або як працюють олійниці, технікою прання вовняних тканин у спеціальному вихорі, лише завдяки цій відцентровій силі, без синтетичних миючих засобів, без забруднення навколишнього середовища. Хто знає, можливо, в майбутньому етнологи будуть більше залучені до таких проєктів з відродження деяких ремесл, адже є такі ініціативи осіб, які все ще цінують традиції, які прагнуть відновити деякі ремесла, але повинні враховувати те, що це слід робити за допомогою науковців, аби зберегти їх автентичність, в тому числі технічну.»

З часом млини та млинарство змінилися, адаптувалися до нових реалій, а після 1990 років у багатьох селах з’явилися механізовані електричні млини, що використовуються сільськогосподарськими виробничими кооперативами. Й оскільки домашній хліб печуть все рідше і рідше, навіть сільські домогосподарства все менше використовують млин для подрібнення пшениці або кукурудзи і більше для годівлі тварин.

Чимало сільських громад у Румунії привернули увагу неурядових організацій, які розгортають проєкти з покращення доступу тамтешніх дітей до культури та освіти. До цих сіл були відряджені пристрасні вчителі, оскільки була велика потреба. Спостерігаючи за реалізацією такого роду проєктів, з метою зняти документальний фільм, команда «Patrupetrei», запропонувала створити серію практичних майстер-класів з виробництва короткометражних фільмів для дітей з повіту Келерашь в рамках іншого проєкту під назвою «Focus».

Керівник команди «Patrupetrei» Андрей Дудя подає деталі: «Проєкт Фокус передбачає серію практичних майстер-класів документального кіно для дітей віком від 10 до 14 років. Ми проводимо теоретичні майстер-класи, тому що нам дуже цікаво працювати для розвитку критичного мислення дітей. Під час теоретичних майстер-класів ми зустрічаємось, дивимося фільми чи інші медіа-матеріали для дітей, музичні відео, серійні фільми тощо. Спектр медіа-продукції, що споживають діти досить широкий, в тому сенсі, що вони дивляться чимало відеоблогів, слухають музику. Також ми разом переглядаємо документальні фільми і намагаємося їх проаналізувати, з’ясувати, хто є головними героями, які теми розглядаються, як вони реалізуються. Це все на досить базовому рівні. Ми не вдаємося в подробиці, оскільки мова йде про дітей середнього віку 10-14 років. Ми намагаємося показати, що за допомогою монтажу, за допомогою музики медіа-продуктом можна дуже легко маніпулювати. Ми зацікавлені передавати цю інформацію, оскільки головню метою цього проєкту є розвиток критичного мислення у дітей.»

Після теоретичного підходу слідує практична частина проєкту. Андрей Дудя стверджує: «Ми проводимо кілька практичних майстер-класів, ми йдемо lдо дітей з камерами, вчимо їх як знімати та обирати тему для фільму. Найпоширенішими темами є про футбол, всі хлопці хочуть знімати фільми про футбол у тих громадах, яких ми відвідали. Після того, як ми навчаємо їх як обирати тему, ми їх навчаємо як працювати з камерою. Потім камеру залишаємо їм вдома, а діти працюють з нею самостійно. Інколи їм допомагають їхні ментори, щоб дізнатись більше про зйомки та як створювати короткий відео-запис. Однак вони більше працюють самостійно, а це дуже важливо, оскільки є додатковим фактором підвищення підзвітності.»

Андрей Дудя сказав, що основною метою є розвиток впевненості в собі та підвищення самооцінки дітей: «Нас більше цікавить вчити дітей бути впевненими в собі, щоб дитина, яка бере участь у майстер-класах зрозуміла, як розгортається певний проєкт та як його треба довести до кінця. Я вважаю, що для дитини важливо виконати проєкт, яким би вдалим чи менш вдалим він не був. Щоб вони знали як опрацювати проєкт, якого вони розпочали. Нас цікавить зокрема підвищити їхню впевненість у собі. До тепер ми провели два майстер-класи, слідує третій. Під час занять ми виявили двох дуже талановитих дітей.»

Другий випуск проєкту «Focus» майстер-класи для підлітків відбувся під час пандемії, що викликало окремих змін, як для проєкту, який був перенесений в онлайн, так й серед дітей. Міні-документальний фільм розповідає про те, як діти відчули ці зміни, а також про те, з якими проблемами вони стикаються під час дистанційного навчання. Вони навчились розповідати власну історію за допомогою кінематографічного мистецтва за підтримки менторів Андрей Дудя та Руксандра Губернат.

Але сучасні діти знають про фільми більше, ніж ми думаємо, стверджує Андрей Дудя: «Тепер діти отримують набагато більше інформації зі ЗМІ, у них мобільні телефони, вони знімають, вони мають доступу до платформи TikTok, Instagram, вони знають у певні мірі як говорити про себе та як висловлювати свої ідеї.»

Відеоролики, зняті дітьми, були об’єднані в документальний фільм, в якому привертають увагу фрагменти сільського життя: від пандемії та реакції жителів села на запроваджені обмеження. Цього року проєкт буде продовжений у ромській громаді, теж в Келерашь.

Через понад 40 років від його офіційного відкриття 14 червня 1980 року, 21
серпня 2020 р. Музей бурштину в селі Колць Бузеуського повіту знову відкрив свої
двері і до тепер вже прийняв близько 6000 відвідувачів. Колцінський або
румунський бурштин чи руманіт утворився приблизно 40 до 60 мільйонів років ТОМУ (ред. знаменитий
балтійський бурштин молодший за румунський приблизно на 40 000 років). Чорний
бурштин став символічним для Румунії після його презентації на Всесвітній
виставці 1867 року в Парижі. Він був представлений разом зі знаменитим скарбом «Квочка
із золотими курчатами», а Румунія виграла золоту медаль. Подібний бурштин також
зустрічається в Росії, на острові Сахалін, ближче до Японії.

Відвідувачі Музею бурштину можуть побачити найгарніші зразки рідкісного бурштинового
каменю, яких тут близько 300 одиниць, від напівпрозорого жовтого до непрозорого
чорного. Більше того, у музеї є другий за величиною бурштин у світі, який
важить трохи менше 2 кг, найбільший – вагою 3,45 кг, виставлений у Музеї Бузеуського
повіту. Тут також можна побачити ювелірні прикраси (бурштин оправлений в кільця,
сережки, підвіски, бісер), інструменти для видобутку та обробки бурштину
(дерев’яний токарний верстат, молоток, ліхтарики, кирки), що виставлено в новій
виставковій концепції. Виставка також включає колекцію природних кристалів та
експонатів палеофауни з вотчини Музею Бузеуського повіту, таких як стегнова
кістка мамонта, який жив 2,5 мільйони років тому на території повіту Бузеу.

Директор Бузеуського повітового музею Данієль Костакє розповів: «Музей
бурштину в селі Колць – це єдиний музей в Румунії, в якому зберігається повна колекція
Колцінського руманіту. Хоча назва колекції наводить на думку, що в ньому експонується
лише бурштин, амбра чи руманіт, як його ще називають, музей має цілу низку інших
різних цікавих колекцій. Наприклад одна зала присвячена печері, це унікальна в
Румунії пам’ятка доісторичного мистецтва, що має сліди проживання людини з
середнього періоду Бронзової доби. Також є ще одна зала, де можна побачити частину
колекції палеофауни з Бузеуського повітового музею. Мова йде про нижню щелепу і
стегно мамонта. А другий поверх будівлі розділений на три зали. У першій – в
унікальній виставковій обстановці представлена частина колекції природних
кристалів Бузейського повітового музею.
У центральній залі виставлена більша частина колекції бурштину, а в третій – в чудовій
виставковій обстановці виставлені, знаряддя, що використовувалися для
видобутку, перевезення та обробки бурштину.»

Під час пандемії музей
дотримується протиепідемічних норм: відвідувачі мають у своєму розпорядженні
дезінфікуючі засоби, дезінфікуючі килимки, а також одноразові бахіли. Директор
Музею Бузеуського повіту Данієль Костакє також розповів, що всі предмети із
колекції музею, є результатом або власних досліджень, або були подаровані, як,
наприклад, більшість експонатів, виставлених на другому поверсі музею, або були
придбані: «Треба сказати одне: якщо минулого року музей у селі Колць працював у
будівлі без водопроводу і туалету, без центрального опалення, а виставка була
класичного типу, застаріла і складалася з класичних вітрин з дерева та скла,
сьогодні відвідувачі можуть знайти тут, на вершині гори, надсучасний музей,
добре закріплений у реаліях 2020 року, музей, який унікально презентує
виставлені експонати. Крім цьому у Колць, вперше з часу існування цього
музейного закладу, запрацював сувенірний магазин. Цей музей, вартий того, аби
від’їхати 6 кілометрів від дороги національного значення №10, яка з’єднує Бузеу
і Брашов.»

Данієль Костакє розповів в чому
полягає унікальність цього музею: «Музей бурштину в селі Колць є унікальним у
багатьох відношеннях. Перш за все, це єдиний музей бурштину в Румунії. Крім цього
ми зробили його унікальним і з точки зору музейно-технічних елементів, які
зустрічають відвідувача. Перш за йдеться про інтерактивну вітрину, що
складається з кількох елементів, котра розповідає власну історію. Вітрина,
оснащена двигунами на обертових опорах. В основному, відвідувач має можливість
простим «дотиком» переміщати предмети на екрані, розглядати їх з будь-якого
кута, збільшувати за допомогою 4К, Full HD камери, а на задньому екрані
проектується інформація, яка замінює класичні написи. Це перше подібне сучасне
обладнання в румунському музеєзнавстві. Є також зала, в якій відтворено інтер’єр
печери та розміщено великий 3D екран LG Live, також новий елемент. Й уявіть усе
це в музеї бурштину на вершині гори.»

Важливим експонатом колекції
Музею бурштину в селі Колць є набір ювелірних виробів, які належали Елені
Чаушеску, який, після вручення дружині диктатора, повернувся до спадщини музею
і невідомо чи Елена Чаушеску носила ці вишукані прикраси.

Ще з весни цього року ми
почали зосереджуватись на проєктах, які використовують віртуальну реальність.
Тож ми сьогодні говоритимемо теж про віртуальний проєкт, а саме про запуск у
листопаді першого туристичного путівника присвяченого виключно південно-східному
регіону Румунії – Провідник у Берегані.

Зацікавленим особам забезпечується повний ресурс
для виявлення матеріальної та нематеріальної спадщини цього району. На
платформі також можна знайти перший аудіо-путівник регіону, перший 3D-музей Берегана та віртуальні екскурсії,
присвячені диригенту Іонелу Перлі і скульптору Нікапетре.

Крістіан Куруш, керівник проєкту, розповів, що на
першому етапі було визначено 100 об’єктів з туристичним потенціалом: «Деякі вже
функціонують, це музеї на території, археологічні пам’ятки, куди туристи можуть
їхати безпосередньо і можуть відвідати за низькі ціни. Але є багато атракцій,
яких не було включено до туристичної мережі. Вони вважаються об’єктами
спадщини, перебувають на списку пам’ятників Румунії, але вони не були введені
в експлуатацію. Багато з них – це особняки, церкви і навіть археологічні
пам’ятки, до яких люди не мають доступу. Наприклад, на ділянці Попіна
Бордушані, що у повіті Яломіца, два роки вже немає доступу для туристів, але з
огляду на цей проєкт, ми разом із Повітовим музеєм Яломіца намагаємося
розпочати з наступного року серію турів для туристів. Путівник регіону Береган
пропонує чотири види турів. Перший з них «Верхній Береган», з найважливішими атракціями
у повітах Келерашь та Яломіца, другий – «Береган з півдня на північ», де ми включили ряд атракцій уздовж Дунаю, між містами
Келерашь та Бреїлою, «Тур особняками» та Тур церквами. Це тури, які
туристи можуть організувати самі. Щоб допомогти їм, на веб-сайті проєкту itinerama.ro буде доступна серія інтерактивних карт, де туристи зможуть підрахувати відстань
у кілометрах між пунктами призначення, час, необхідний для їх перегляду, щоб могли
самостійно скласти план».

Фотограф
проєкту Адріана Лукачіу розповіла нам про власний досвід у цьому проєкті: «Я сфотографувала багато особняків, які, на жаль, занедбані
та знаходяться у не дуже хорошому стані, сфотографувала
заповідну територію Попіна
Бордушані, що є феєричним і дуже маловідомим місцем. Я сфотографувала багато хрестів, що датуються 1800 роком, які розташовані посеред
поля і на яких є всілякі символи, що
можна розшифрувати
побачивши виставку в Музеї сільського господарства в місті Слобозія».

Адріана Лукачіу порекомендувала
нам відвідати: «Музей сільського господарства в Слобозії
дуже цікаво побудований. У
ньому є місце, де люди, які його відвідують, можуть бачити майстерні, як це
було в минулому. Ви йдете коридором і бачите коваля, пекаря, бачите,
як виглядав класний зал з дерев’яними партами та старими підручниками, як
виглядала колись кухня, а також є виставка кам’яних хрестів з 1800
років , виявлених у
селі Пояна».

Ми попросили
Адріану Лукачіу розповісти про новинку цього району, і ось що ми дізналися: «Одного разу, переглядачючи список об’єктів спадщини, ми дізналися про те, що десь в районі Лехліу є
прокляте кладовище. І ми поїхали його шукати, бо він ніде не згадувався, і
коли ми прибули до Лехліу і
почали розпитувати місцевих жителів про це кладовище, ніхто нічого не знав про цього. Нарешті ми знайшли молодого
чоловіка, який пригадав собі, що десь у селі є занедбане кладовище, але він
точно не знав, де воно є, однак вказав нам провулок. Ми прогулювалися по тій вулиці поки не вийшов літній
чоловік, який, почувши про цвинтар, сказав що він був покинутий давно. Вказав нам здалека місце.
Там ми натрапили на кам’яні хрести, багато з них обвалені, однак були й такі хрести, що вистояли в
діалозі з природою на березі озера».

Проєкт
здійснюється за підтримки Адміністрації Національного фонду культури,
Національного інституту спадщини та музеїв-партнерів у регіоні Береган.

Дельта
Дунаю є третьою за величиною дельтою в Європі та 22-ою у світі.
Дельта Дунаю щороку збільшується приблизно на 40 квадратних метрів, включаючи
природні водні екосистеми та системи суші, які входять до спадщини ЮНЕСКО. У 2019 році навіть
й рецепт рибного розсолу з дельти Дунаю був обраний ЮНЕСКО для презентації з
нагоди відзначення Міжнародного дня біорізноманіття, поряд з 10 іншими
традиційними рецептами з біосферних заповідників світу.

Тож не
дивно, що кулінарні рецепти з дельти Дунаю стали предметом дослідницького проєкту,
проведеного Асоціацією «Летя в ЮНЕСКО» у партнерстві з Центром сталих політик
Екополіс та за підтримки Управління національного культурного фонду.
«Книга рецептів з дельти Дунаю – так називається проєкт, про який ми дізналися від координаторки проєкту Лоредане Пане від Асоціації «Летя в
ЮНЕСКО»: «Ми розгортали проєкт цього
літа в дельті Дунаю, в одному з найізольованіших населених пунктів Ч.А. Росетті,
де ми разом з групою «Міксер», до складу якої входять дві артисти Ана Ботезату та
Коріна Бучя провели польове дослідження. Ми відвідали десять жінок в чотирьох населених
пунктах: Летя, Періправа, Сфіштофка та Ч.А. Росетті, та попросили їх розповісти,
як вони готують страви, які їхні улюблені кулінарні рецепти, від кого вони їх
вивчили. Цікавим є те,
що в населених пунктах є така етнічна різноманітність. Ми спілкувалися з членами
української та росіян-липованської громад та румунами. Було цікаво
спостерігати, як на кулінарні рецепти вплинули етнічні громади, що проживають в регіоні. І, насправді, ми переконалися в
тому, що існує дуже добрий зв’язок між громадами, який зберігся протягом часу.
Ми отримали багату та цінну інформацію. З результатами нашого проєкту можна
ознайомитись на платформі www.letea.eu/caietulderetete, де можна також знайти цікаві
матеріали, зібрані нами під час нашого польового дослідження.»

Відвідувачі платформи можуть ознайомитися з результатами ретельного дослідження,
проведеного в цій галузі. Деталі подає коордонаторка проєкту Лоредана Пане: «Є кілька розділів: відеозаписи, аудіо монтажі, фотографії, уривки дискусій, проведених із відповідними жінками. Ми також зробили публікацію,
яка розміщена на платформі у верхній правій частині, це практично зошит, якого ми маємо намір надрукувати. Цей зошит містить 160 сторінок, на яких можна прочитати
уривки з проведених дискусій з жінками. Скановані кулінарні рецепти та їхні кулінарні зошита також можна побачити, адже саме з цього ми розпочали розмови з жінками, від їхніх зошитів з кулінарними рецептами. Ми запитали їх чи у
них є кулінарні зошити, як вони їх зберегли тощо.»

На сайті розміщені також фото старих зошитів з кулінарними рецептами, написані від руки, від економного омлету з дріжджами (щоб омлет був більшим, використовуючи менше яєць) до солодощів, таких як «цукерки з горіхів», «стільники» чи «еклери». Звичайно, не бракує рецептів, характерних цим місцям, тобто рибні страви з похідними продуктами, такі як: «печена картопля з ікрою та рибною печінкою» або «смажений короп». Коордонаторка проєкту Лоредана Пане додала: «Ідея виникла під час розмови з артистами Анною Ботезату та Коріною Бучею. Вони розгортати перший варіант проєкту в 2012 році в зоні Клужі. Нам дуже сподобався цей проєкт, та ми зажадали розгортати його і в дельті Дунаю. Ми мали намір влаштувати виставку для публіки в Бухаресті та Клужі, але, на жаль, через пандемічну ситуаціюми не змогли цього зробити, та перенесли все в онлайн-формат. Перевага полягає в тому, що таким чином все зберігатиметься в архіві та більше людей матимуть необмежений доступ до всіх матеріалів проєкту.»

Ми
запросили Лоредану Пане розповісти, що її найбільше сподобалося в дельті Дунаю.
Ось, що вона відповіла: «Мені сподобалось зокрема те, що дельті характерна
певна крихкість. Можливо через той факт, що це наймолодша територія нашої країни,
яка практично щороку збільшується. А тому, що вона знаходиться серед вод, надає
їй певного шарму, який відбивається на всіх традиціях тамтешніх мешканців,
включно на кулінарію. Наприклад, помешкання будуються з мало матеріалів, тому що
у разі зростання рівня води, щоб можна залишити все й піти. Так само й кухня нам здавалася
дуже мінімалістичною. Господині сказали нам, що рецепт рибного супу вони тепер адаптували
для туристів, але давно рибний суп, якого робили їхні бабусі та дідусі, а також
рибалки, містив лише рибу, картоплю та цибулю. В принципі, рецепти прості, без
зайвої кількості овочів, бо, мабуть їх не було. Рибалки готували суп навіть у
ставку, як кажуть вони, тобто могли готувати його, коли йшли рибалити і
залишалися там тижнями. Всі господині сказали нам, що секрет доброго супу полягає
в використанні свіжої риби.»

Лоредана Пане розповіла про інший
рецепт, який їй сподобався, серед рецептів, яких вона тут виявила: «Мені
сподобався червоний борщ з буряком та капустою, його можна робити з м’ясом або може бути пісним.
Рецепт можна знайти в опублікованому нами зошиті. Ми запрошуємо всіх відвідати
наш сайт, щоб дізнатись більше деталей.»

Ми радимо всім відповісти на це запрошення
та шукати давні рецепти рибних страв, щоб жити смачніше.

Вже багато років молода жінка знайшла свою
пристрасть: шукає, відкриває і дарує красу! З початку була «доброю феєю», як вона любила себе називати, на платформі
Minuni.ro, що мала на меті просувати добрих людей та
добрі справи, які останні роблять. Потім до неї приєдналася велика
спільнота у Facebook. І хоча є багато людей, які вважають, що стосунки в
Інтернеті не відповідають дійсності, Вероніка Соаре, про яку йде мова, вчинила диво і зібрала навколо себе лише
добрих людей, завжди готових приєднатися до створеної
нею гри. Наприклад, під егідою Minuni.ro, повна назва якого – «minuni.ro, калейдоскоп добрих справ»,
Вероніка популяризує свою велику любов: калейдоскопи, які вона
любила з дитинства. Калейдоскоп – це оптичний пристрій, який має форму
циліндра. Усередині розташовані дзеркала, встановлені так, що невеликі
кольорові шматочки, розташовані на протилежному кінці отвір, через який, обертаючи циліндр, можна побачити різні симетричні візерунки.

Тож Вероніка
Соаре вирішила навчити дітей та дорослих, як виробляти калейдоскопи, щоб
приносити їм радість. І це тому, що зображення, побачене в калейдоскопі, ніколи
не буває однаковим і завжди є чудовим. Вероніка Соаре була запрошена у нашу
студію багато років тому, коли розповіла історію, що змінила її життя, історію
калейдоскопів з любов’ю, якій вона присвятила вже більше 10 років: «Я досі
виробляю калейдоскопи. І буду робити це все життя так чи інакше, адже вони є
предметами, що зачарували моє дитинство. І я досі вірю, що це найгарніша
іграшка, коли-небудь винайдена, і що калейдоскоп вчить нас про людей та світ,
вчить дивитись на гарні форми, у цьому полягає його суть: створювати красиві
форми. І я вважаю, що особливо в сучасному повсякденному хаосі нам потрібні
калейдоскопи і те, чому вони нас вчать. Тому я все ще роблю калейдоскопи та
набори для їх виготовлення.»

Усі історії Вероніки мають в собі щось чарівне і відрізняються одна від одної, а остання її ідея має щось зовсім особливе: «Сидячи на
самоізоляції, я пережила момент
просвітлення! Одного вечора, милуючись чарівністю заходу сонця у моїй кімнаті я побачиила перед очима слово, яке мені дуже сподобалося: iuBine – любоДобро, словосполучення що поєднує
два слова: любов і добро. Зараз
я працюю над запуском сайту iuBine.ro, на якому можна
купити різні речі із написом iuBine – футболки, кружки, щоденники тощо. Зараз ми робимо ялинкові кулі, навіть
шоколад з цим прекрасним словом. Після запуску iuBine.ro, точніше через кілька
тижнів я запустила подкаст Історії про любоДобро, про красу цього світу, у що я
вірю. Любов і добро – це мої основні цінності, і мені здається неймовірним, що
я зараз маю це своє слово і можу його передати. Тож якось усе, чим я була в
останні роки, буде на цьому подкасті, який я хочу зробити оазисом миру. Отже
тепер я мають кілька проєктів і, схоже, цей рік для мене видався вдалим.»

Оскільки наближаються різдвяно-новорічні свята, ми попросили Вероніку розповісти про різдвяні ялинкові кулі «Зараз, коли говорю з вами по телефону, я дивлюся на дерев’яні
розмальовані ялинкові кулі з любоДобром. Сподіваюся принести багато
любоДобра в будинки людей. Різдво
– це період зустрічі з дорогими
нам людьми, але в цьому році з цим буде складніше. На Різдво, якщо буду одна, мені доведеться принести й собі багато любоДобра! На ці свята,
коли, зазвичай усі ми збираємося разом, а тепер буде по-іншому, я думаю, що кожному з нас знадобиться більше любоДобра. Тому всім, що я роблю, всією своєю суттю я намагаюся змусити людей зрозуміти, що незважаючи на складні
часи, які зараз ми переживаємо, в кожному з нас є джерело
краси, радості та добра. І це моє призначення в цьому житті – сказати людям, що у світі багато краси і вона бере свій початок в кожному з нас.»

І з цією думкою Вероніка Соаре створила предмети з
душею, які запрошують до любоДобра: «Сьогодні я в майстерні і на сьогодні намічена фотосесія ялинкових куль. Звичайно, їх можна буде знайти на сайті iuBine.ro. Крім цього там
можна купити футболки,
світшоти, кружки, гарні щоденники у формі серця, із написом «з любоДобром для запису прекрасних думок», дерев’яні ялинкові
кулі. Будуть найрізноманітніші
речі, а з наступного року я збагачу свій «сад» любоДобра всілякими приємними речами для малювання,
дарування та носіння, як мені
подобається говорити.»

Гайда втілювати в реальність мрію Вероніки радіючи внутрішній красі та любоДобру, що знаходяться в глибині душі кожного з нас і, якими можна ділитися з людьми з нашого оточення.

Багаті вітамінами, вище звичайного рівня
місцевих фруктів, стійкі до зміни температури і придатні до органічного вирощування,
оскільки не мають шкідників, екзотичні фрукти можуть вирощуватися й на території Румунії.

Більше деталей про різні сорти екзотичних
фруктів ми дізналися від Флоріна Стеніке, професора Факультету садівництва Бухарестського
Університету агрономічних наук та ветеринарної медицини. Історія почалась в
1992 році, коли через програму Темпус, університетська команда перебувала в Італійському
Університеті Перуджа, де студіювала як вирощувати ківі, запримітивши, що ківі має
майже ті самі потреби для розвитку як й персик. Так виникла ідея пробувати садити
ківі в населеному пункті Остров, на березі ріки Дунай, де є дуже добрі умови для
вирощування персиків та винограду. Флорін Стеніке уточнює: «Сказано і
зроблено, у 1993 році, навесні, ми засадили два гектари ківі за підтримки Державного
сільськогосподарського підприємства Остров. З Італії ми привезли понад тисячу гібридів
актинідії аргути (аctinidia arguta), сорт який краще витримує низькі температури ніж персик, тому його можна
вирощувати навіть у зонах, де вирощують сливу. Починаючи з 1993 року на Бухарестському
Факультеті садівництва, серед багатьох інших видів діяльності, я провів
дослідження можливостей акліматизації сортів ківі. Нас зацікавили три види: звичайний
ківі, відомий вже на ринку, ківі з жовтою м’якоттю та морозостійкий ківі. За
весь цей час нам вдалося вивчити, як розмножувати рослини ківі, різні технології
вирощування, і завдяки селекційним роботам нам вдалося сертифікувати два
румунські сорти, що є результатом румуно-італійського співробітництва. Вони були зареєстровані в Європейському Союзі під
назвами «Віп Грін» (Vip Green) та «Віп Ред» (Vip Red), два сорти морозостійкого ківі із
зеленими плодами та червоними плодами.»

Ми дізналися,
що протягом майже 10 років проводились селекційні роботи щодо гібридів ківі з
жовтою та зеленою м’якоттю. На даний момент існує вже чотири дуже цікаві сорти з
великими плодами, що мають особливі смакові якості, яких можна зберігати дуже
довго та які найближчим часом можуть бути сертифіковані. Професор Флорін Стеніке
додав: «Ківі можна вирощувати в Румунії. Існує більш обмежена площа для
вирощування саджанці ківі з великими плодами, я маю на увазі тут регіони, які специфічні для
вирощування персиків, на південній та західній частинах країни, але ми маємо можливість
вирощувати більш стійкі сорти, наприклад, ківі бебі або ківі берру, придатні
для майже всіх зон садівництва. Просто потрібно трохи сміливості з боку
виробників.»

Інший сорт, рекомендований професором
Флоріном Стеніке, що перебуває в процесі сертифікації це «Сіміна» (Simina), якого можна вирощувати без проблем де
температура взимку не перевищує мінус 25 градусів, без необхідності спеціальних
обробок: «Коли я перебував в Італії, я дізнався про іншу культуру «Асіміна
Трілоба» (Asimina Triloba). У 2000
році я привіз до Румунії також перші сорти північного банана, рослини, яка
походить із східної частини Північної Америки, стійка до морозу, витримує до
мінус 25 градусів та має надзвичайні плоди, подібні за розміром до плоди манго.
Всередині є насіння коричневого кольору, розташовані в два ряди. М’якоть плодів
має кремову консистенцію, їдять її з ложечкою, смак нагадує ванільний крем тоді, коли
фрукти дозріли, з специфічним ароматом тоді, коли фрукти тільки збираються.
Після цього смак перетворюється на карамельний крем, якщо його тримати ще
десять днів у холодильнику. І приблизно через три тижні смак переходить на
кавовий крем. Це особливий плід. І в цьому випадку немає необхідності у
фітосанітарних обробках, навпаки, рослина дуже стійка і надзвичайно красива з
декоративної точки зору, у неї кілька великих листів і квіти особливі.»

Ми також дізналися про те, що цей фрукт має дуже високий вміст мінералів та вміст калію у ньому перевищує лише
фрукт гуави. До речі на території нашої країни цей сорт вирощується у населеному
пункті Піану Ноу повіту Алба з 1926 року, коли його привезла родина Сучіу
Йоан, трансільванські емігранти, які повернулися з Огайо (США). Іншим цікавим сортом, про якого розповів професор Флорін Стеніке, є жужуба або добруджанський
фінік: «Він зустрічається в Добруджі, в населеному пункті Остров, поблизу
колишньої фортеці Дуросторум, що знаходиться в Сілістрі (Болгарії), але ми
знайшли добруджанський фінік й в Журіловці, поблизу фортеці Аргамум або в
Махмудії, поблизу фортеці Сальсовія. Ці рослини завжди ростуть поблизу колишніх
римських або грецьких поселень. Але ми знаємо, що його завезли в Європу десь за
правління імператора Октавіана Августа. У нас ці рослини дають менші плоди, подібні
до винограду, кисло-солодкі, але без особливих смакових якостей.»

Ми дізналися про те, що ці фрукти мають особливу екологічну пристосованість, від -40 до +40 градусів,
що вони добре ростуть у півдненних зонах країни та що дуже стійкі до посухи. Після стільки смакових спокус ми можемо лише заохотити виробників
спробувати вирощувати ці екзотичні види, корисні для нашого здоров’я.