Category: Неповторна Румунія

Жоден жест доброти, навіть найменший, не даремний!“ — так звучить вислів Езопа, використаний як мотто для гуманітарного проекту, проведеного в Бухаресті. Алекс Бобеш вже більше року допомагає людям з медичними проблемами діставатися туди, куди їм необхідно. Точніше, пропонує бажаючим безкоштовне таксі.

І якщо ви запитаєте: “А чому безкоштовно?“, то на веб-сторінці проекту Апекс Бобеш розкриває свій намір стати винятком добре відомому прислів’ю “За все в цьому світі треба платити“. Це безкоштовна послуга, створена з наміром продемонструвати, що й ми можемо допомогти, не очікуючи за це матеріальних вигод, особливо коли люди, яким ми допомагаємо, знаходяться в скрутній медичній та фінансовій ситуації. Безкоштовне таксі є добровільним жестом допомоги тим, хто дійсно потребує безкоштовного транспортного засобу.

Ми запитали Алекса Бобеша, засновника проекту “Безкоштовне таксі“, як з’явилася ця ідея: “Ідея прийшла мені спонтанно, будучи свідомим про проблеми осіб з обмеженими можливостями, коли йдеться про транспорт. У той же час, переживши цей досвід зі своєю мамою, коли їй потрібен був медичний транспорт, я усвідомив, що людям потрібна допомога, тому що влада не втручається на цьому рівні, тож я вирішив особисто залучитися до розв’язання цією проблеми. Я розпочав цей проект у 2013 році, на початку посередництвом веб-платформи, через онлайн-рекламу. Так я знайшов людей з обмеженими можливостями, які зазнавали труднощів у подоланні дороги до лікарні чи клініки, коли їм потрібно було зробити аналізи чи коли вони були запрограмовані на консультацію в медичні центри. Я почав допомагати їм добровільно, вони мені телефонували, я допомагав їм, як міг, і завдяки медіатизації проекту з часом я став досить відомим. На початку люди були досить стриманими через те, що проект належав фізичній особі, а не владі, але з часом, завоювавши їхню довіру через надану допомогу, вони почали ставитися до нього із захопленням. Я вже давно втратив послідовність людей, яким допоміг. В різні інтервали часу вони повертаються знову за допомогою, дуже багато людей приїздить з-за меж Бухареста і телефонують мені. Можу сказати, що залишилося приблизно 20-30 осіб, які телефонують мені часто“.

Алекс Бобеш підтримує цей проект із власних коштів, але прихильники можуть дізнатися із веб-сторінки різні способи фінансової участі в проекті. Проте не знайшлося багато людей, бажаючих допомогти добровільно, як розповів нам наш співрозмовник, а він не хотів, щоб до нього приєднувалися люди, які не розуміли мети цього проекту: просто-напросто допомогти. Тож безкоштовне таксі діє лише в трьох Бухарестських кварталах: 2, 3 і 6. Чому? “Тому що я єдина людина, залучена в цей проект, і завдяки незадовільній дорожній інфраструктурі та заторів ні для мене, ні для людей, яким я допомагаю, не було б ефективним, якби я пересувався б з одного кутка Бухареста в інший. Це тривало б занадто довго і не було б зручно ні для кого. Час, який я присвячую цьому проекту, відрізняється з дня на день через те, що відрізняються попит і відстані. В день я можу допомогти 2-3 особам“.

Транспорт здійснюється особистим автомобілем, без жодного надпису. І засновник цього проекту не є таксистом, а лише людиною, яка запропонувала собі допомагати. Проблема транспорту серед осіб з обмеженими можливостями чи іншими медичними проблемами є дуже серйозною і є справжнім кошмаром для переважної більшості. Ми запитали нашого співрозмовника, чого він навчився від проведення цього проекту: “В першу чергу, люди повинні б навчитися бути більш солідарними з іншими, особливо з особами, які страждають від обмеження можливостей, тому що вони знаходяться в несприятливих умовах з багатьох точок зору. Транспорт є лише однією з серйозних проблем, з якими вони стикаються. Я чув дуже багато драм від тих, яким я допоміг. І ми повинні бути свідомими того, що можемо полегшити життя цим людям, які дуже часто живуть в стражданнях. У їхній ситуації допомога надзвичайно важлива. Є дуже багато історій, які мене дуже вразили. Найсвіжіша історія однієї матері з обмеженими можливостями, яка мала дуже серйозні проблеми опорно-рухового апарату. Вона не могла самостійно пересуватися, а її син, який щодня відвозив її до клініки, мав теж проблеми, але іншого роду, не опорно-рухового. Щоранку він ніс її на руках приблизно 3-4 км до клініки, обидва знаходилися в дуже важкому стані, і мене дуже вразило те, що син зі своїми проблемами був свідомий, що мати повинна потрапити до клініки. Він ніс її на руках влітку чи взимку, день у день кожного ранку.”

На відміну від таксистів, наш співрозмовник зізнався, що долає втричі більшу відстань тоді, коли комусь допомагає. Це тому, що вирушає на запит з місця, де він знаходиться, їде до місця, де проживає людина, яка просить в нього допомоги, довозить її до місця призначення, після чого відвозить назад. Через це й витрати є високими.

На веб-сторінці TaxiGratis.ro можна дізнатися, яким чином можна підтримати цей проект, адже він включає в себе різні витрати, від проживання і дизайну веб-сторінки, просування в онлайн-середовищі, пального, автомобільних запчастин, які необхідні частіше, ніж зазвичай, через те, що дороги в Бухаресті дуже погані. Окрім цього, Алекс Бобеш бажає розширити проект, і для цього необхідні принаймні два автомобіля для кожного кварталу, щоб змогти допомогти якомога більшій кількості людей. А потім було б необхідне просування проекту в лікарнях, поліклініках, по під’їздах будинків: плакати, рекламні матеріали. Не можемо завершити передачу, не згадавши один із закликів на веб-сторінці проекту: “Тому що проекту потрібні такі люди як ти, щоб вижити, ми дякуємо, якщо ти розповсюдиш далі наше повідомлення“.

Наприкінці жовтня спортсмени в інвалідних візках з фонду ”Мотивація” та відомі блогери зіграли мішаний баскетбольний матч в одному з бухарестських моллів. Окрім спортивного характеру заходу, і можемо сказати, що це був дуже спірний матч, в якому спортсмени з досвідом у використанні інвалідного візка мали явну перевагу, матч було проведено з метою привернути увагу до різних форм дискримінації, з якими стикаються особи з вадами.

Адріан Селменці, координатор проекту, розповість нам, звідки у нього з’явилася ця ідея: ”Ідея прийшла мені дуже просто. Достатньо зробити коротку прогулянку по Бухаресту і побачити, що особи з вадами мають драматично обмежений доступ до громадського життя. І тут говоримо про прості речі як бордюри, які не спускаються і створюють дуже великі проблеми будь-якій людині в інвалідному візку, яка хоче перейти вулицю, наприклад, в Бухаресті, чи використати автобус або трамвай. Знаю, що в метро справи трішки кращі, але що стосується громадського трaнспорту на поверхні, то справи набагато гірші. А ще я побачив машини, припарковані безладно на тротуарах, які створюють труднощі особам в інвалідному візку, тому що дуже часто їм немає як проїхати. І звідси я зробив дуже прості висновки: органи державної влади Бухареста не роблять достатнього, щоб зробити місто доступним. Страждають не тільки особи з вадами, а й усі ми, матері, які везуть дітей у візочках, похилі люди, діти. Цей матч є нашим методом звернути увагу на той факт, що люди з вадами існують, навіть якщо ми їх не бачимо, але вони існують і дуже часто приречені сидіти вдома.”

До складу команд входили відомі особистості з масмедіа, які на місці навчилися грати баскетбол за правилами гри в інвалідному візку, поруч із спортсменами з фонду ”Мотивація”, прихильниками баскетболу та інших видів спорту в інвалідних візках. Ми запросили Андрея Брату, 24-річного юнака, студента Бухарського Соціологічного факультету, розповісти нам, чому він бере участь у цій грі: ”Я знаходжуся тут через ініціативу ”Active Watch” та фонду ”Мотивація”, щоб зіграти демонстративний баскетбольний матч і вийти трішки з дому. Дуже важко вийти з дому, сам Бухарест не дуже доступний, але ми боремося і робимо, що можемо. Я почав грати в баскетбол у 2012 році у таборі з Бран, там це мені дуже сподобалося і я вирішив спробувати зробити це і в Бухаресті, так це стало моїм хобі.”

Андрей добирається до факультету власним автомобілем і обрав собі факультет, який має ліфт. Користуючись інвалідним візком ще з дитинства через медичну помилку, Андрей звик з дивною поведінкою людей по відношенню до людей з обмеженими можливостями. Він пропонує всім людям вийти з дому і зайнятися спортом. Спортсмени фонду ”Мотивація” вже довгий час грають у баскетбол і беруть участь у змаганнях на національному рівні. Іріна Замфіреску з ”Active Watch” розповіла, що після цього баскетбольного матчу буде проведена кампанія по переконанню влади в тому, що настав час віддати місто всім його громадянам, і що ми, всі люди, повинні мати більше терпіння: ”Ми хочемо занести до громадського порядку денного проблему дискримінації осіб з обмеженими можливостями. На даний момент вони не мають доступу до елементарних суспільних речей, і звідси походить дискримінація стосовно доступу до освіти, ринку праці. Це сигнал тривоги.”

Напередодні матчу особи із ЗМІ, які вирішили взяти участь у матчі в інвалідних візках, спробували вивчити деякі правила й техніки гри. Алін Сефтел, тренер команди ”Мотивація” з м. Ілфов, сказав, що це був дуже спірний матч і додав: ”Я намагався поділитися з ними декількома особливостями у використанні інвалідного візка, мені не вдалося розповісти їм дуже багато, і це було помітно у грі, коли вони рухалися досить важко. Поки вони навчилися — гра закінчилася.”

Крістіан Кіна Бріта є блогером, який взяв участь у цьому матчі. Яким він йому здався скаже нам впродовжені: ”Це був урок життя. Тому що ми, практично, впродовж декількох хвилин поекспериментували те, що ці люди проживають по-справжньому. Раптом те, що ми сприймаємо абсолютно нормальним, той факт, що ми є, як кажуть члени фонду ”Мотивація”, ”ногарями”, тобто що маємо ноги, нам здається абсолютно нормальною річчю. Нас посадили для гри і просто-напросто ”побили”. Різниця між нами і ними була надзвичайною, ми були нікудишніми, а вони — надзвичайними. Але надзвичайним тут є те, що ти заряджаєшся їхньою енергією та ентузіазмом, ти дивишся на них і чогось навчаєшся. Так що наші невеликі щоденні проблеми починають здаватися просто дурницями. І ти навчаєшся радіти життю набагато більше, ніж робив це дотепер.”

Гра була захоплюючою, розважальною, її коментував з великим гумором відомий спортивний коментатор Крістіан Цопеску. Всі учасники отримали дипломи, а ми, глядачі, запозичили для себе з ентузіазму гравців. Організатори заходу ”Active Watch”, фонд ”Мотивація Румунія” та ”Light into Europe” досягли ще однієї із заявлених цілей: показали широкій публіці, що люди в інвалідних візках є людьми, які можуть робити дуже багато речей, що вони повинні бути серед нас в якнайбільшій кількості.

В середині вересня Хрест на честь Героїв народу з вершини Карайман, що в горах Бучедж, став місцем унікального заходу в історії гри на флейті й музики взагалі. Артист Ніколає Войкулец разом зі своїм оркестром та спеціальними гостями провів концерт в пам’ять про героїв, які полягли у двох світових війнах. Згідно з Книгою рекордів Гіннеса, Хрест з вершини Карайман отримав світовий рекорд з точки зору розташування такої споруди на вершині гори, яка знаходиться на висоті майже 2285 метрів. Концерт, проведений біля Хреста з вершини Карайман, є частиною турне ”Румунія з твого серця”, яке проводить гравець на флейті Ніколає Войкулец впродовж цього року як по країні, так і за кордоном.

Турне ”Румунія з твого серця” означає пробудження серця та свідомості в кожному румуні до всього того, що є автентичними цінностями: героїв, історії, коріння, королівської родини, сім’ї, дому. Зв’язок між флейтою, туризмом та брендом країни є дуже великим та глибоким. Флейта через свою силу та звуки представляє частину румунського туризму та ідентичності. Коли туристи відвідують певне місце, їх приваблюють місця, люди, звичаї й традиції, включно мистецтво. Флейта є найдавнішим у світі інструментом, а Румунія є батьківщиною флейти. Зараз молитва флейти буде найближче до неба, як заявив артист Ніколає Войкулец, який склав і спеціально адаптував для цього заходу декілька мелодій.

З великим ентузіазмом Ніколае Войкулец зустрів своїх гостей на висоті близько 2300 м: ”Для нас велика честь і радість співати для мучеників та героїв Румунії в цей день Вознесіння Святого Хреста, ми будемо співати для румунів звідусіль. Я дуже радий, що поруч зі мною є надзвичайні люди, які прибули з місцевості Аврам Янку з гір Апусень – мої дорогі трембітники, ці святі, які грають по всьому світу і передають вібрацію цієї нації разом з моїм оркестром, з яким я граю вже 20 років для Румунії. Всі вони тут і ми зіграємо для вас. На цьому вівтарі ми об’єднали Трансільванію з Ольтенією. В моєму оркестрі є одна надзвичайна людина, яка родом з Кишиніва. В моєму оркестрі велика Румунія. Разом ми виконаємо найгарнішу, найбільш емоційну й піднесену пісню, яку має цей народ: гімн Румунії. Дякуємо за те, що ви поруч з нами, і присвячуємо вам цей момент”.

Репертуар концерту містив твори румунської спадщини, серед яких “Келуш”, “Дойна надії” та інші. Спів-організатор заходу Еманоіл Савін, мер міста Мушень, зустрів гостей зі свіжими новинами регіону: ”Ласкаво просимо до Буштень! Цього й минулого тижня тут відбулося багато заходів: у першу чергу, сповнилося 125 років від будівництва королевою Елізабетою та королем Каролем І церкви Домнешть з м. Буштень. Сьогодні, в день Хреста, було освячено монастир Карайман — “Афон Румунії”, як було його названо в 2000 р., коли разом з священником Пую Геронтієм ми заклали перший камінь для невеличкої церкви з подвір’я монастиря. Це куточок раю, це надзвичайне місце, наповнене вірою, а сьогодні 5 тисяч людей прийшли на освячення Великої церкви з монастиря Карайман. У церкві, яку ви бачили по дорозі сюди, починаючи з наступного року ми проводитимемо служби для паломників, які відвідують Хрест з вершини Карайман. Сподіваємось, що за короткий час нам вдасться його реставрувати і просунути, тому що він занесений в Книгу рекордів Гіннесса, це пам’ятник героям, який був збудований в 1926-1928 рр. королевою Марією, яку називали й матір’ю поранених. Я й раніше покладав тут корони квітів, але стількох людей я ніколи не бачив біля Хреста Героїв народу”.

Щоб взяти участь у концерті, трембітники з комуни Аврам Янку (повіт Алба), фольклорний ансамбль “Келушарів№ з Каракалу і всі гості піднялися по канатній дорозі із м. Буштень, після чого їх перейняли позашляховики і довезли до Хреста Карайман. Увечері того ж дня у палаці Кантакузіно з м. Буштень відбулася благодійна гала під назвою ”Румунія з твого серця”, у якій взяли участь ті ж артисти. Концерт носив гуманітарний характер, метою його будучи надання стипендії ім. Феніки Лука після 120 років від народження першого в Румунії вчителя флейти. Турне ”Румунія з твого серця” потрапив наприкінці вересня до Трансільванії. Артист Ніколає Войкулец разом зі своїм оркестром провів концерт у фортеці Фегерашулуй у пам’ять про антикомуністичних борців. Фортеця Фегерашулуй була обрана для цього не випадково. З 1948 по 1960 рр. вона була в’язницею для тих, хто наважився протистояти і боротися зі зброєю в руках проти комуністичного режиму.

Ясна серпнева ніч. Посеред поля, десь поблизу автомагістралі Соарелуй, в 30 км від Бухареста, декілька осіб дивляться на небо через телескопи. Надворі ані холодно, ані жарко. Люди стиха говорять між собою, немов боячись потривожити тишу ночі. Це зіркова вечірка, через яку ніхто не викликатиме поліцію, скаржачись на шум та дискомфорт.

Організаторами цих вечірок є Оана Санду та Адріан Шонка. Для них дивитися на зірки є набагато більше, ніж проста пристрасть. Шонка є астрономом-любителем, координатором Бухарестської астрономічної обсерваторії ім. генерала Васіле Урсяну та членом Бухарестського астроклубу. Оана Санду є випускницею факультету комунікацій та речником проекту ”До зірок”. Впродовж 7 років вони розповідають всім бажаючим послухати про зірки, галактики, зіркові скупчення та туманність. Оана Санду розповість нам, як розпочався проект ”До зірок”: ”Він народився з мого бажання та бажання мого партнера в цьому проекті Адріана показати мешканцям міст засіяне зорями небо, яке ми, коли були маленькими, називали сільським небом, бо його, на жаль, в містах не можна побачити через світлове забруднення. Побачивши те небо, ти хочеш поділитися про нього з іншими. Проект ”До зірок” пропонує собі зібрати людей з міст десь на околиці міста, в темному місці, й показати їм, що можна помітити на небі: зірки, планети та об’єкти, які знаходяться за межами Сонячної системи, які називаються обєктами далекого космосу”.

”Ми запропонували розкрити перед вами секрети, які приховують зірки, методами, які надихнуть вас і викличуть інтерес дізнатися більше. Використовувати астрономію, щоб культивувати критичний, зацікавлений та уважний дух, а ще — як незвичайний метод проведення вільного часу поруч з друзями, сім’єю, колегами чи партнерами. Ми запропонували, щоб наша діяльність передавала прямо чи побічно пристрасть, ентузіазм, точність… а також викликала зацікавленість, бажання до відкриття, натхнення”. Так звучить запрошення до участі в проекті ”До зірок”, розташоване на веб-сторінці проекту.

Оана Санду розповість нам, як розгортають зіркові вечірки: ”Ідеально подолати якомога більше кілометрів від міста, але, щоб поєднати якимось чином корисне з приємним, ми обрали місце, яке знаходиться в 30 км від Бухареста. Воно розташоване поблизу автомагістралі Соарелуй, і ми не будемо розголошувати його точне розташування, ми хочемо зберегти це в секреті, щоб туди не почали приїжджати люди і створювати там штучне освітлення. Коли ми дістаємося до того місця, ми намагаємося ознайомити учасників з небом, із головними сузір’ями, які можна побачити в той період, навчаємо їх орієнтуватися на небі за зірками, після чого починаємо дивитися через телескопи, які привозимо з собою. Починаємо з простих речей: вони дивляться на зірки та подвійні зірки, а потім переходимо на складніші речі як зоряні скупчення, галактики, туманності і в залежності від сезону показуємо планети, які можна побачити в той момент. Зазвичай розпочинаємо о 9 вечора і закінчуємо в 1-2 годині ночі. Ми не забезпечуємо транспорт, але намагаємося знайти місце тим, хто не має автомобіля, в автомобілі тих, хто його має, заохочуючи таким чином і спілкування. Дотепер цей метод спрацьовував”.

Ми запитали Оану Санду, як реагують учасники проекту на так звані ”вечірки”: ”Всі завжди залишаються здивованими, коли дивляться через телескоп. Реакції бувають різними. Найгучніше проявляються діти. Бувають і розчаровані люди через те, що не бачать такі зображення, як по телевізору, які отримують з великих телескопів. Але ми пояснюємо їм, в чому полягає чарівність дивитися особисто в телескоп і те, що вони бачать, не виглядає так, як по телевізору: ти насправді дивишся в часі, тому що світло, яке потрапляє в телескоп, долає до нас тисячі світлових років, і тому ми насправді дивимося в час”.

Коли прогнозують, що небо буде ясним, Оана та Адріан скликають своїх гостей. Будь-хто може взяти участь, навіть старші діти, які вже не бояться темряви: ”Дуже маленьких дітей ми не заохочуємо приєднатися до нас, і середовище трішки несприятливе для цього, і темрява. Ми стоїмо на полі, а це не зовсім підходяще місце для маленьких дітей. Однак ми рекомендуємо, щоб неповнолітні приходили завжди в супроводі батьків. Іншим чином — ні. Нас мотивує бажання показати мешканцям міст, що можна побачити на небі, і поділитися з ними відчуттям фамільярності. Коли ти пізнаєш небо, то куди б ти не подався — ти відчуватимеш себе вдома, ти матимеш місце, яке завжди залишатиметься постійним. Те, що ти бачиш над своєю головою, ти знаєш, що воно завжди залишатиметься таким. Сузір’я, галактики та туманності завжди там”.

Отже, якщо ви бажаєте дізнатися, під якими сузір’ями ми живемо, як вибирається телескоп і як встановлюється, яка справа зі знаками зодіаку, як утворюються зірки, куди направляться Всесвіт, тоді зіркові вечірки стануть для вас добрим початком. Оану та Адріана, господарів вечірки, ви знайдете на веб-сторінці lastele.ro.

Вулицями Бухареста пересувається понад десять тисяч таксі. Як і в будь-якій столиці, люди, які керують цими таксі, мають дуже цікаві особисті історії. Багато з них — інженери, навіть колишні вчителі, люди різних професійних груп. Тож не дивуйтеся, коли, сідаючи в таксі, до вас привітаються мовою міжнародного вжитку, а потім ваш водій зможе бесідувати на будь-яку тему, від футболу до філософії чи навіть історії або політики… Таксисти розуміються майже на всьому. Конкуренція жорстока, тому всі намагаються якимось чином здобути лояльність своїх клієнтів. Сьогодні ми познайомимо вас з Крістіаном Романом. За освітою інженер, Крістіан Роман був відсторонений від свого кар’єрного шляху спочатку революцією 1989 року, а потім останньою економічною кризою, яка вдарила весь світ, починаючи з 2008 року.

У ті часи Крістіан Роман вклав свій час і гроші в дослідження, щоб ввести в галузь тих, хто виробляє ключки для гольфу, новий вид дерева – Valachian Willow. На жаль, криза знищила його плани та збереження. Ось так Крістіан Роман став професійним водієм: ”Ставши таксистом, я хотів зробити щось відмінне. Бути водієм таксі становить 90% рутини, тож потрібно чимось компенсувати. І тоді я вирішив, що треба стати якимось чином відомим. І як? Цукерками. Я почав пропонувати індивідуально загорнені цукерки. Якщо той, хто сидить зі мною в автомобілі 5, 7, 10 хвилин, почувається добре, то частина його доброго настрою залишається в автомобілі. А це робить так, що і я, який перебуваю в машині до 10-14 годин, залишаюся в хорошому стані. Так мій пасажир стає гостем”.

Ось так машина Крістіана Романа перетворилася на ”таксі з цукерками”. Це була не перша машина з цукерками, якою керував пан Роман, історія набагато давніша і розпочалася в 90’ роках: ”Біля світлофорів 90-их років було повно безпритульних дітей, які мили вітрове скло, що було насправді маскованою формою жебрацтва. Я вирішив не давати їм гроші, тому що точно знав, що гроші дістаються їхнім ”менеджерам”, які ховалися в кущах. Я вирішив давати їм цукерки. Моя власна машина стала настільки відомою на перехрестях площі Унірі, що коли я досягав світлофора, чулося: ”Гей, приїхала машина з цукеркaми, гей! ” І моя машина наповнювалася дітьми.”.

Сьогодні на перехрестях вже не миють вітрове скло. Проте Крістіан Роман чекає своїх клієнтів з кольоровим папером для заміток, олівцями та трьома видами цукерок. Дорослих пригощає кавовими цукерками, дітей — фруктовими, а найменших — желейні. Звичайно ж, лише тих, хто малює чи приєднується до гри ”відгадай виконавця”, до якої його запрошує таксист: ”Як винагороду я даю дітям стільки цукерок, що вони не можуть їх нести. Вони не можуть намалювати стільки, скільки цукерок я їм даю. Діти не хочуть виходити з машини. Часто я чую: ”Бабусю, я зроблю ще один малюнок і потім вийдемо”. Ви не уявляєте, скільки радості приносить щаслива дитина. Коли вона тобі каже: ”Будь ласка, не йди!” — в тебе м’якнуть коліна”.

Для дорослих, які малюють, існує королева цукерок: кавове зернятко, замочене в м’яті й покрите шоколадом. Для тих, хто вгадує мелодію, не використовуючи при цьому допоміжних засобів, винагорода ще більша: всі цукерки з кошика. Найбільше сюрпризів у цьому плані, як каже Крістіан Роман, він отримує все від дітей: ”Я отримав надзвичайно приємний сюрприз від однієї дівчинки, яка просто мене здивувала. Це була десятирічна дівчинка, яка вивчала фортепіано в музичному ліцеї ім. Діну Ліпатті. Я сказав їй: давай я поставлю тобі надзвичайного виконавця, про якого люди не знають, що він і піаніст, а знають про нього лише як про композитора чи виконавця. Якщо ти вгадаєш, хто він, я віддам тобі всі свої цукерки. Я вмикнув мелодію і запропонував їй вгадати з трьох спроб. Перший раз вона помилилася, другий раз була дуже близько, а втретє прошепотіла мені на вухо: ”Рей Чарльз?”. Я трішки помовчав, створюючи трішки невідомості, як у телепередачах, промовив ”Дінь, дінь, дзінь”, кинув їй на заднє сидіння цукерки і сказав: ”Ти розорила мене і дуже здивувала!” Десятирічна дівчинка знала його, чула про нього і мала навіть улюбленою мелодією одну з мелодій Рея Чарльза!”

Звичайно, не всі вгадують мелодії, не всі малюють. Крістіан Роман добре задумується, щоб дати відповідь на запитання, чи зустрів він абсолютно похмуру людину: ”Їх дуже мало, тому що кожен таксист має таких пасажирів, на яких заслуговує. В мене були й похмурі пасажири, які підключилися до гри, збадьорені енергією, що залишилася в машині. Мав і похмурих пасажирів, які, вийшовши з автомобіля, пошкодували, що не увійшли в гру. Але надзвичайно похмурих — ні, таких я не мав”.

Малюнки, зроблені гостями таксі з цукерками, він ламінує, а потім продає посередництвом добре продуманих програм: ”Були дві програми: перша по збиранню грошей для дітей денного центру ”Черешеньки”. Аукціон починався від невеличкої суми: 50 бань за закладку для книги. І з нагоди 1 червня я приніс дітям цукерки. Тепер я готую іншу програму: виставку в кафе ”Серендипність”, де проходитиме обмін закладок на дитячі книги. Мої колеги вже підключилися до збору дитячих книг, які не повинні бути обов’язково новими, але в доброму стані. Ці книги потраплять до дитячих лікарень Бухареста, а якщо їх буде достатньо багато — вони потраплять і в інші міста. З цієї нагоди я оголошую заснування бібліотеки ”Таксі з цукерками”.

Ось така історія Крістіана Романа, інженера, який керує таксі з цукерками. Якщо колись вам випаде нагода сісти в його таксі, не відмовляйтеся від гри. І намагайтеся виграти королеву цукерок. Ніщо не може зрівнятися зі смаком цукерки, замоченої в м’яті й покритої шоколадом!

Підвал із шармом, схильний до гурманського досвіду, з видом на вулицю і взагалі великими відкритими виглядами, готовий до проведення майстерень, курсів, дегустації вин та історій. Так декількома словами можна описати місце, куди ми вас запрошуємо сьогодні в рубриці ”Унікальна Румунія”. По вулиці Спетарулуй, як то кажуть, в її самісінькому серці, недалеко від Каля Мошілор, однієї з головних доріг Бухареста, в підвалі одного будинку, збудованого десь у 1886 році, знаходиться цей простір, присвячений невеликим незабутім зустрічам. Називається він ”Espace Minoux” і був створений з метою ввести на карту Румунії ексклюзивне місце, яке відрізнятиметься від уже існуючих клубів, де збиратиметься певний тип людей: той, який вміє сказати ”добрий день”, ”будь ласка” й ”дякую”.

Представить нам цей простір Резван Войкулеску, професійний фотограф та його ґазда: ”Espace Minoux є дуже маленьким культурним простором, обладнаним в будинку культурної спадщини, який я придбав в абсолютно жалюгідному стані. Раніше тут жили люди з великою кількістю дітей, які вишкребли, поламали, знищили… Я вирішив повністю його відновити, що дуже важливо: я не полагодив, а відновив. Мені вдалося відновити ті елементи, які, на превелике моє здивування, витримали, як, наприклад, печі та арки з підвалу, цегляні арки, на яких були наліплені картонні розмальовані планки і т.п. Я врятував з підвалу оригінальну мозаїку будинку. Там я хочу проводити невеличкі культурні заходи, щоб з часом будинок здобув репутацію місця, куди не приходить будь-хто. Коли я кажу: ”не будь-хто”, я не кажу це через снобізм, а хочу вірити в те, що зможу залучити сюди якомога більше людей, які зрозуміють красу цього місця”.

Резван Войкулеску відкрив скляні двері першого поверху будинку всього 2 роки тому. За цими дверима знаходиться справжня галерея мистецтва з постійною виставкою 20 найкращих робіт скульптора Анки Сербулеску, вилитих в бронзі. Ця міні-виставка й сама входить до мережі галерей мистецтв Бухареста завдяки доброчинності Резвана Войкулеску та його гостей. 35 стільців у підвалі очікують майже постійно гостей. Лише 35, тому що саме стільки осіб можуть вміститися тут, не заважаючи ліктями сусіду на концертах-зустрічах чи майстернях, що організовуються тут час від часу. Ми були присутніми на такому концерті-зустрічі з Ніку Аліфантіс, одним з найулюбленіших румунських авторів-виконавців, які займають настільки особливе місце в музичному румунському пейзажі, що про таку інтимну зустріч ти й не наважуєшся сподіватися. Одного березневого вечора по вулиці Спетарулуй співак виконував упродовж 2 годин найгарніші свої пісні, розповідав про теперішнє турне та свої улюблені інструменти. Звичайно ж, без мікрофонів, без прожекторів, а як на зустрічі з друзями.

Але тут відбуваються не лише концерти-зустрічі, як розповідає Резван Войкулеску: ”Є невеликі компанії, які орендують простір. Якщо мені подобається те, що вони хочуть там провести, я орендую їм. Щомісяця, наприклад, тут проводяться курси виховання для батьків. Я, будучи ґаздою, слухаю, що там розповідають, і чую доречні речі. Той психолог, який проводить курси, практично відкриває уми батьків, каже, де вони в основному припускаються помилок. Приходять лише батьки, іноді стається, що приходять і діти, вони в той момент граються, щоб гармонізувати трішки стосунки з батьками”.

Звичайно ж, є й інші зустрічі, і з них дуже високо цінуються вечори, присвячені гурманам: ”Я вибираю кухаря, який не повинен мати зірки Michelin, а дар. Першим я запросив кухаря із Залеу, його звати Мірча Гроза і він сам є особистістю. Що стосується приготування, то він робить все абсолютно божественно. Тому що його ”юшку”, яка готується весь час у казані, не можна приготувати за менш ніж 2 години і, як прибріхує він, 2 години є просто неймовірним. Він додає настільки багато інгредієнтів, що ти вже не знаєш, що їси, але знаєш, що воно таке смачне тому, що він не використовує нічого з торгівлі. Він має своїх невеликих виробників, які роблять для нього бринзу, навіть м’ясні вироби… декілька десятків кілограмів у день, все робиться вручну, не існує жодної техніки. Вони їх роблять, висушують, вивішують на горищі і постачають в основному ресторанам, які хочуть мати якісні м’ясні вироби. Я вже не кажу про м’ясо, про овочі, які він отримує з городу своїх постачальників, де бачиш, що овочі не ідеальні, помідор здавлений, морква крива, тому що вони не кладуть нічого в землю, а лише поливають їх. Але коли ти їси їх — вони надзвичайні… Мірча є поет гастрономії і, не в останню чергу, дуже начитана людина. Справжнє задоволення слухати, як він розповідає про гастрономію та історії його зони із Залеу. Справжнє задоволення провести з ним цілий вечір і слухати його”.

Можливо, ви запитуєте себе, як можна зробити попереднє замовлення на ці дивовижні зустрічі? Дуже просто! Espace Minoux має сторінку в соцмережі FB, де оголошуються майбутні заходи. Перші 35 бажаючих обслужені першими. Звичайно, з невеликими винятками, які залежать від особистих критеріїв Резвана Войкулеску: ”Є люди, які пишуть мені так: ”я хочу два квитки”. І нічого ні перед цим, ні після цього. Тільки ”я хочу два квитки”.. Я навіть не утрудняюсь відповісти, навіть якщо та людина є однією з тих, хто займає одне з перших 35 місць, які все одно обслуговуються зразу ж, я їм нічого не відповідаю. Мені слово ”хочу” без поняття привітання, без ”дякую” дає неприємне відчуття. Це означає, що для мене ти не існуєш. Із самого початку, що б ти мені не пропонував, у мене воно не знаходить свого місця. І навпаки, є багато людей, на щастя, це переважна більшість, які вміють сказати ”добрий день”, вміють сказати ”дякую” в кінці, вміють використовувати зворот ”чи міг би я…”, і наскільки частіше використовується ця люб’язність, настільки приємніше мені сказати ”так, ви отримали одне з 35 місць”. Багато з них залишаються без місця, тому що їх всього 35, а заявок — принаймні 200. Я дотримуюсь хронологічного порядку заявок, єдиний відбір відбувається у випадку тих, хто не вміє висловитися. Мені не хочеться, щоб такі люди відвідували мій простір”.

Це не бар, не ресторан, не клуб… Це Espace Minoux. І якщо вам трішки пощастить, ви теж зможете його відвідати. Проте не забудьте магічні слова ”добрий день”, ”будь ласка”, ”дякую”.

Учні педагогічного ліцею ім. Кармен Сільва з Тімішоари та коледжу ім. Костаке Негруцці з Яссів мають у своєму розпорядженні новітню технологію та цифровий вміст, адаптований до шкільної програми.

Міністерство Освіти в партнерстві з компанією «Samsung Electronics Румунія» відкрили на початку цього тижня два нових цифрових класи в рамках проекту «Smart Classroom», розпочатого у 2013 році. Перший Smart-клас був відкритий в рамках Вищої комерційної школи ім. Ніколае Крецулеску з Бухареста у вересні минулого року. Навчальний проект Smart Classroom є комплексним цифровим рішенням, що включає як апаратне, так і програмне забезпечення, а також цифровий вміст, створений відповідно до навчальної програми ліцеїв.

Цифрові класи тих трьох ліцеїв були оснащені 31 сучасним планшетом останнього покоління, мультимедійною дошкою, Smart TV та двома ноутбуками. Паул Балог та Крістіан Діну представляють компанію «Readforward», яка створила програмне забезпечення, що робить можливим викладання з цифрового носія. Паул Балог пояснить нам в наступні хвилини, що таке проект «LearnForward»: “«LearnForward» є на даний момент найважливішим проектом нашої компанії, це платформа для використання цифрових підручників у класах. Ідея полягає не в тому, щоб замінити вчителя планшетом, а щоб використовувати планшети та комп’ютери та решту класного оснащення як мультимедійну дошку, щоб додати вартості нормальному процесу навчання у класі. Ми маємо й веб-сторінку, з різними спеціальними для класу пристроями, на якій можуть зареєструватися викладачі та учні та використовувати декілька цифрових підручників. Якщо маєте будь-який комп’ютер, планшет чи телефон, який має вихід до Інтернету чи браузер, то ви технічно готові користуватися цією платформою. Ще є одна дуже велика перевага, найбільша, на нашу думку, — це те, що нею дуже легко користуватися. Ми знаємо з міжнародних змагань, що ці системи можуть стати надзвичайно складними, тому що розроблені фахівцями в галузі ІТ. А вони обожнюють багато кнопок, багато прихованих речей, це свого роду парад інтелекту. Це надзвичайно, але ще краще, коли можна приховати цю комплексність під якомога простими кнопками. Ми не гадаємо, що викладачі повинні мати докторський ступінь в галузі ІТ, щоб могти користуватися цими послугами онлайн. Якщо викладач справляється з соцмережею Facebook, він справиться і з нашою платформою”.

Як зробити, щоб це просте програмне забезпечення було й доступним з фінансової точки зору, дізнаємося від Крістіана Діну: “Нам вдалося зробити те, що не вдалося дотепер нікому — мати платформу, яка б працювала на будь-якому пристрої, від найменшого екрану до найбільшого. Потрібен лише один браузер і будь-який пристрій, який би мав цю програму, йдеться про ту ж програму, якою користуються люди для виходу в Інтернет. З технічної точки зору, нам вдалося домогтися дуже важливого пункту — повної доступності. Кожна дитина і кожен викладач може отримати доступ до платформи, тому що не існує жодного технічного бар’єру для входу. Можна використовувати найдешевші пристрої для доступу до створеного нами програмного забезпечення”.

Паул Балог стверджує, що викладачі не мають причин боятися «оцифрованої» школи: “Переважна більшість викладачів злякані цими технічними досягненнями. Всі думають, що комп’ютер замінить їх, це їхній перший страх. Другий страх полягає в тому, що вони повинні використовувати комп’ютер, і всі діти знають краще них, як ним користуватися. Звичайне співвідношення сил у класі вже не таке, як було колись, але ми зраділи, побачивши в Тімішоарі вчительку, яка була владною, не викликаючи страху, яка дуже природно користувалася програмою лише після однієї сесії пояснень платформи, потім вона справилася сама. Таке ж саме сталося і з іншими класами, і в школі ім. Крецулеску з Бухареста, і в Яссах та Тімішоарі прийняття було миттєвим”.

Послухаймо Роксану Кожокару, вчителя педагогічного ліцею ім. Кармен Сільви з Тімішоари, яка розповість нам, як відреагували діти: “Вони були в захваті, чекали з нетерпінням, вони знали, що виграли, але усвідомили це лише в момент, коли увійшли в зал і побачили, що їхня мрія здійснилася. Це було змагання, у якому взяли участь 9 ліцеїв Тімішоари, кожен зробив по фільму, даючи в ньому відповідь на запитання «Чому твоя школа є найрозумнішою», тож, здається, що наша школа є найрозумнішою із Заходу країни. З допомогою цієї новітньої технології ми маємо декілька варіантів представляти матеріали набагато краще, ми формуємо учнів краще, взаємодія між викладачем та учнем є сильнішою, економиться дуже багато часу, тому що, наприклад, ми не малюємо схеми на дошці, вони з’являються на ній вже готовими завдяки програмному забезпеченню. В кожен момент вчитель знає, що робить кожен учень і може одразу ж втрутитися там, де це потрібно”.

Вже 5 шкіл мають smart-класи. Дві з них — за межами Румунії, і це лише початок, як каже Крістіан Діну: “Вже є дві школи в Болгарії, які користуються цим програмним забезпеченням, йдеться про економічну школу з Софії та ще одну з Пловдіву. Ми раді, що нам уже вдалося вийти з цією програмою за кордон в перший же рік від її існування. Ми маємо пілотні проекти і в інших країнах як Бразилія, Мексика, Сполучені Штати та Індія”.

Майбутнє школи є, безсумнівно, таким. Папір, ручка, крейда, дошка будуть замінені екранами. У найбільшому захваті перебувають, звичайно ж, учні. Із вродженою здатністю адаптовуватися до нового, молодь є першою, яка обирає цифровий шлях. Нам, решті, не залишається нічого іншого, як не відставати від них і давати їм те, чого вони потребують.

Factual.ro це сайт запущений влітку минулого року 8 молодими інтелектуалами, які хотіли запропонувати тим, хто цікавиться свого роду Офіс із захисту споживачів політики. За допомогою невеликої громади,що складається з близько 40 добровольців, factual.ro регулярно публікує аналізи деяких заяв, зроблених політиками у громадському просторі. Але це не просто слова кинуті на вітер і перейняті ЗМІ.

Алекс Рошу є одним із засновників factual.ro і розповідає нам, як з’явилась ця ідея: “У грудні 2012 року ми подумали, що можемо зробити, щоб допомогти політичній сцені в Румунії, як ми можемо допомогти підвищити рівень відповідальності та істини, яких всі ми бачимо щодня, у громадському просторі. За нашим сприйняттям у даний час, рівень істини, краще кажучи переговорів досить низьким і дуже часто не тільки політики, а й представники засобів масової інформації та державних установ використовують методи маніпуляції та містифікації даних та заяв, що на наш погляд неприпустимо. Ми прагнемо домогтися зниження шуму та туману в суспільстві та на публічній сцені.”

Перевірка істини тверджень не є новизною ніде у світі. Перевірка фактів почалася в Сполучених Штатах, де є два сайти такого роду, яким вдалось змінити політику адміністрації США і переконати політиків бути більш обережними із заявами, які вони роблять. Крім того, в Європі останнім часом зявилися подібні ініціативи: у Словаччині, Чехії, Польщі, але навіть на рівні ЄС, є сайт factcheck.eu де намагаються перевіряти твердження в галузі європейських політик. Ми запитали Алекса Рошу, на кого спрямовані дослідження проведені командою factual.ro: “Звичайно, ми очікуємо, щоб більша частина нашої аудиторії була обізнана, але ми прагнемо бути Офісом із захисту споживача політики. Я був би радий аби наші статті використовувались чесно в громадських дебатах. Це наша мета. донести інформацію в розмову про реальні факти, яка часто є неясною, у якій часто використовується маніпуляція, як інформація, на превеликий жаль.”

Як перевіряються заяви?: “У нас є команда, яка моніторить те, що відбувається з точки зору заяв та рішень в сфері громадського простору. Ми хочемо якимось чином автоматизувати цей процес, тому що є дуже багато інформації. Коли щось з’явлюється як потенційна тема, відправляється експертами нашої команди фактуал. Ці люди дивляться на джерела, перевіряють дані, офіційні доповіді, статистику, шукають авторизовані джерела в галузі, щоб перевірити чи коректні цифри та заяви або якщо поважався інституційний процес, як цього потребує закон. Практично ми перевіряємо всі авторизовані джерела.”

Нещодавно команда factual.ro запросила 40 експертів у всіх галузях до checkaton: це перевірка марафон, яка тривала 7 годин, і результати якої будуть опубліковані упродовж часу. Іоана Аведані, директор Центру незалежної журналістики, каже, що ця ідея настільки хороша, що вона шкодує, що це не була її ідея: “Так багато шуму в румунському суспільстві і якість дискурсу впала так багато, що демарш Factual.ro є на мою думку ініціативою очищення. Вони насправді роблять те, що повинен робити кожен з нас, а саме застосовувати критичне мислення по відношенню до заяв, які нам висувають. Є люди з дослідницькими навичками, пошуку та перевірки даних, фахівці у своїй галузі, які пропонують громадськості ці навички.”

Проект на сайті з літа 2013 року. Команда волонтерів перевіряє протягом часу багато заяв політиків з кількох партій, з уряду, чи опозиції. Алекс Рошу стверджує: “Ми не нападаємо на якогось кандидата чи партію, а будь-який відвідувач нашого сайту може побачити, що містифікація використовується всіма партіями та політиками всіх кольорів. Це ініціатива громадян, чиї академічні коріння дуже сильні. Речі, які ми публікуємо є обєктивними й істинними. Якщо тебе можуть звинуватити, що ти робиш лихо вибираючи істину на поверхню, ми беремо це на себе, але я вважаю, що на нас не будуть нападати. До речі, вони будуть шкодити собі і підтримають нас. “

Хоча вже минув майже рік з моменту його запуску, кого це стосується ще не відреагували. Іоана Аведані каже, що є пояснення цієї інерції. Проте, речі повинні змінитися: “З моїх висновків, політики більше чутливі до повідомлень, які надходять з телебачення і відносно менш із онлайн сфери. Але їм доведеться адаптуватися, оскільки онлайн средоваище стає все сильнішим. ”

І ви теж можете внести свій внесок в розвиток сайту factual.ro ви можете запропонувати теми, або віддати інформацію, яку перевірить команда фахівців добровольців. Для цього достатньо, подивитись на вже завершені дослідження.