Category: Українці в Румунії

Біля української хати Банатського музею села в місті
Тімішоара відбулася XI-а виставка «Творці українського
мистецтва», організована Тіміською філією Союзу українців Румунії. Захід зібрав
українських народних майстрів, місцеві художні колективи, учнів, викладачів,
художників, членів комітету Тiміськoї філії, переселенців та гостей з України. Ремісники-майстри
представили свої вироби такі як: віночки, народні ляльки, килими, вишиті
рушники, сорочки, різні тканини, керамічні предмети, картини, а діти – свої
малюнки.

Голова Тіміської філії Союзу українців
Румунії Юрій Глеба розповідає про виставку «Творці українського мистецтва» та про інші
заходи організовані філією останнім часом та плани на майбутнє: «Взяли участь місцеві
майстри, художники, скульптори, дезайнери, а також з Марамурешу. Так само були
присутні важливі гості такі як: директор музею села, директор школи, де діти вивчають
українську мову, шкільний інспектор української
мови та голови місцевих організацій СУРу, керівники вокальних гуртів. З Чернівців
взяли участь у заході заслужена артистка
України Ірина Стиць та комендант батальйону добровольців Буковинської області Дмитро Чернишов, які привезли в дар книги, видані українською мовою та 26 мольбертів для живопису для дітей. На заході також були присутні багато українських
біженців. Пані Ірина Стиць виконала дуже гарні пісні. І наші художні гуртки зі сіл
Штюка, Малі Ремети та гурт «Тріо Хрін» дуже гарно виступили. Виконали пісні й
переселенці, які створили свій власний гурт. Було дуже, дуже гарно. Дякуємо
Союзу українців Румунії за грошову допомогу. Хочу нагадати, що ми і в суботу, третього травня,
у Будинку культури українців у Тімішоарі мали зустріч з українськими
переселенцями. Було понад 100 осіб, в тому числі діти, які малювали та грали у
шахи. Відбулась також коротенька артистична програма. Були присутні також гості з
Англії та Бухаресту, які фінансово підтримують переселенців. А девятого травня, на День Європи, члени Тіміської філії були
присутні в місті Тімішоара з виставкою українських видань. Грт дітей з села Штюка
виступив на сцені та взяли участь у
параді костюмів на площі Свободи. Були присутні керівники Тіміського повіту та
міста Тіміш, префект, голова Повітової ради, мер, депутати та голови всіх
національних меншин Тіміського повіту. Тіміська філія СУРу працює дуже багато,
кожного тижня організовує певний захід. У неділю 11 травня у Пєтроаса Велика
буде фестиваль української народної пісні, а потім у понеділок 12 травня відбудеться
знову фестиваль у селі Штюка. У Тіміському повіті організовуються численні
заходи. Ми знову дякуємо СУРу за грошову допомогу та підтримку.»

Учителька пенсіонерка Анна Берегій з
міста Лугожа Тіміського повіту була також присутня на виставці «Творці
українського мистецтва» та поділилася своїми враженнями: «У
теплий весняний сонячний день 29 квітня
цього року у місті Тімішоара в Музеї села, біля української хати відбулася
приємна, гарна подія, яка вже стала традиційною кожного року в Банаті. Головні
організатори події голова СУРу та депутат Микола-Мирослав Петрецький та голова Тіміської
філї СУРу Юрій Глеба. Потрібно згадати, що ініціатором цієї події є пані
Міхаєла Бумбук, журналістка української меншини місцевого Тіміського суспільного
телебачення та голова Тіміської жіночої організації СУРу. Після відкриття
заходу, голова Тіміської філії разом з членами комітету привітали гостей, всіх
присутніх, журналістів, членів місцевих організацій СУРу. Били цікаві промови,
в яких були сказані гарні слова на адресу тих, хто творять чудові народні вироби
та продовжують передавати ремесла молодому поколіню. Пан Глеба передав мікрофон
пані Міхаєлі Бумбук, яка старалася представити виставку творців українського
мистецтва, проходячи попри всіх стендів з експонатами. Перший раз відвідали
стенд старшої жінки українки із села Дарова, яка родом з Мараморощини але вже минуло
40 років від коли вона живе у Банаті. Йде мова про пані Марію Шулдак, яка представила вишиті нею народні костюми для ляльок, одяг
специфічний для кожного повіту країни. Вона прибула зі своїми дочками,
внуками. Молодеці виробляіють гарні речі: скатерки, рушники, вишиванки, а пані Марія рукавички,
капці, виплітає гарні такі хатні речі, гарні туфлі. Вона продає ці речі на
замовлення. Далі підійшли до стенду пані Марії Крішан, голови місцевої
сурівської оганізації з Готлобу Тіміського повіту, яка родом теж з
Мараморощини, яка виробляє гарні вінки і віночки для дівчат і для танцюристів,
різнокольорові стрічки. Вона нам пояснила, що робота дуже акуратна, старанна,
для вироблення одного вінка потрібно приблизно один день з половино. Потім відвідали стенд пані Іляни Теслевич, яка
з Лугожу та яка виробляє гарні українські гуцулки та чудові вишиванки. Вона вишиває багато стилізовані
сорочки. Потім відвідали стенд учнів школи Штюки, які виставили гарні малюнки
та різні сувеніри. А українці села Штюки приготовили дуже смачні голубці, вони
нагодували всіх присутніх. Інші жінки приготовили вареники, кремзлики, варенки,
м’ясні страви, калачі, крученики з горіхами, з маком, пампушки, паски й багато іншого. Було дуже
цікаво, гарно і весело. Підтвердили
атмосферу і той веселий радісний день гості з України, одні з них вже більше
ніж один рік живуть у Тімішоарі, йде мова про переселенців, які в Тімішоарі
знайшли притулок та зустріли етнічних українців і тут вони почуваються дуже
добре. Гурт переселенок «Українські мрії», створений з пані Ірини Корненько і пані Лесі Баженова, виконав дуже
гарні українські пісні, які зачарувала всіх. Потім вчитель Михайло Васильків,
який з Одесси але живе тепер в Тімішоарі, розвесилив присутніх гарними піснями
веснянками. Група дітей з села Малі Ремети, під проводом вчительки Ани Грін від
душі співали дуже гарні та веселі українські пісні. Вони теж зачарували
глядачів. Група учнів з школи Штюка, під керівництвом вчительки
Міоари Чінар так само розвесели слухачів. Були і гості з
України, які вже відомі в Тіміському повіті: співачка Ірина Стиць, яка виконала
гарні пісні, які зворушили слухачів. Теж відомим у нашому краю є пан Дмитро Чернишов,
комендант ГФ «Буковинська народна комендатура»
Дмитро Чернишов, який взяв участь у
нашому українському заході. Закінчив артистичну програму гурт «Тріо Грін» з села
Малі Ремети, який виконав улюблені українські пісні «Ой, зелене жито, зелене» та «Черешневий цвіт». Можна сказати, що
Бог обдарував одних людей веселити нас з піснями, а інших творити чудеса
своїми золотими та здібними руками. Такі талановиті наші українці, наша
гордість.»

Слід уточнити, що перші українці прибули до Банату,
в тому числі до Тіміського повіту, ще на початку 20 століття зі Закарпаття
та Галичини, зокрема з районів Хуст, Мукачево та Міжгір’я. Друга і третя хвиля
українського населення, яке прибуло до банатського регіону відбулась після
Першої та, відповідно, Другої світових війн. Йде мова про біженців, які
врятувалися від радянської влади. Четверта хвиля еміграції мала місце після
1960 років, зокрема під час комуністичного режиму, коли до Банату приїхали
українці з Буковини та Мараморощини. Можна стверджувати, що тепер
настала п’ята хвиля міграції, а саме переселенців з України, які втекли
від війни та знайшли прихисток у Румунії, в тому числі у Банаті. Де б не
були українці зберігають свої традиції та звичаї, ремесла та ношу, та передають їх
молодому поколінню.

Біля української хати Банатського музею села в місті
Тімішоара відбулася XI-а виставка «Творці українського
мистецтва», організована Тіміською філією Союзу українців Румунії. Захід зібрав
українських народних майстрів, місцеві художні колективи, учнів, викладачів,
художників, членів комітету Тiміськoї філії, переселенців та гостей з України. Ремісники-майстри
представили свої вироби такі як: віночки, народні ляльки, килими, вишиті
рушники, сорочки, різні тканини, керамічні предмети, картини, а діти – свої
малюнки.

Голова Тіміської філії Союзу українців
Румунії Юрій Глеба розповідає про виставку «Творці українського мистецтва» та про інші
заходи організовані філією останнім часом та плани на майбутнє: «Взяли участь місцеві
майстри, художники, скульптори, дезайнери, а також з Марамурешу. Так само були
присутні важливі гості такі як: директор музею села, директор школи, де діти вивчають
українську мову, шкільний інспектор української
мови та голови місцевих організацій СУРу, керівники вокальних гуртів. З Чернівців
взяли участь у заході заслужена артистка
України Ірина Стиць та комендант батальйону добровольців Буковинської області Дмитро Чернишов, які привезли в дар книги, видані українською мовою та 26 мольбертів для живопису для дітей. На заході також були присутні багато українських
біженців. Пані Ірина Стиць виконала дуже гарні пісні. І наші художні гуртки зі сіл
Штюка, Малі Ремети та гурт «Тріо Хрін» дуже гарно виступили. Виконали пісні й
переселенці, які створили свій власний гурт. Було дуже, дуже гарно. Дякуємо
Союзу українців Румунії за грошову допомогу. Хочу нагадати, що ми і в суботу, третього травня,
у Будинку культури українців у Тімішоарі мали зустріч з українськими
переселенцями. Було понад 100 осіб, в тому числі діти, які малювали та грали у
шахи. Відбулась також коротенька артистична програма. Були присутні також гості з
Англії та Бухаресту, які фінансово підтримують переселенців. А девятого травня, на День Європи, члени Тіміської філії були
присутні в місті Тімішоара з виставкою українських видань. Грт дітей з села Штюка
виступив на сцені та взяли участь у
параді костюмів на площі Свободи. Були присутні керівники Тіміського повіту та
міста Тіміш, префект, голова Повітової ради, мер, депутати та голови всіх
національних меншин Тіміського повіту. Тіміська філія СУРу працює дуже багато,
кожного тижня організовує певний захід. У неділю 11 травня у Пєтроаса Велика
буде фестиваль української народної пісні, а потім у понеділок 12 травня відбудеться
знову фестиваль у селі Штюка. У Тіміському повіті організовуються численні
заходи. Ми знову дякуємо СУРу за грошову допомогу та підтримку.»

Учителька пенсіонерка Анна Берегій з
міста Лугожа Тіміського повіту була також присутня на виставці «Творці
українського мистецтва» та поділилася своїми враженнями: «У
теплий весняний сонячний день 29 квітня
цього року у місті Тімішоара в Музеї села, біля української хати відбулася
приємна, гарна подія, яка вже стала традиційною кожного року в Банаті. Головні
організатори події голова СУРу та депутат Микола-Мирослав Петрецький та голова Тіміської
філї СУРу Юрій Глеба. Потрібно згадати, що ініціатором цієї події є пані
Міхаєла Бумбук, журналістка української меншини місцевого Тіміського суспільного
телебачення та голова Тіміської жіночої організації СУРу. Після відкриття
заходу, голова Тіміської філії разом з членами комітету привітали гостей, всіх
присутніх, журналістів, членів місцевих організацій СУРу. Били цікаві промови,
в яких були сказані гарні слова на адресу тих, хто творять чудові народні вироби
та продовжують передавати ремесла молодому поколіню. Пан Глеба передав мікрофон
пані Міхаєлі Бумбук, яка старалася представити виставку творців українського
мистецтва, проходячи попри всіх стендів з експонатами. Перший раз відвідали
стенд старшої жінки українки із села Дарова, яка родом з Мараморощини але вже минуло
40 років від коли вона живе у Банаті. Йде мова про пані Марію Шулдак, яка представила вишиті нею народні костюми для ляльок, одяг
специфічний для кожного повіту країни. Вона прибула зі своїми дочками,
внуками. Молодеці виробляіють гарні речі: скатерки, рушники, вишиванки, а пані Марія рукавички,
капці, виплітає гарні такі хатні речі, гарні туфлі. Вона продає ці речі на
замовлення. Далі підійшли до стенду пані Марії Крішан, голови місцевої
сурівської оганізації з Готлобу Тіміського повіту, яка родом теж з
Мараморощини, яка виробляє гарні вінки і віночки для дівчат і для танцюристів,
різнокольорові стрічки. Вона нам пояснила, що робота дуже акуратна, старанна,
для вироблення одного вінка потрібно приблизно один день з половино. Потім відвідали стенд пані Іляни Теслевич, яка
з Лугожу та яка виробляє гарні українські гуцулки та чудові вишиванки. Вона вишиває багато стилізовані
сорочки. Потім відвідали стенд учнів школи Штюки, які виставили гарні малюнки
та різні сувеніри. А українці села Штюки приготовили дуже смачні голубці, вони
нагодували всіх присутніх. Інші жінки приготовили вареники, кремзлики, варенки,
м’ясні страви, калачі, крученики з горіхами, з маком, пампушки, паски й багато іншого. Було дуже
цікаво, гарно і весело. Підтвердили
атмосферу і той веселий радісний день гості з України, одні з них вже більше
ніж один рік живуть у Тімішоарі, йде мова про переселенців, які в Тімішоарі
знайшли притулок та зустріли етнічних українців і тут вони почуваються дуже
добре. Гурт переселенок «Українські мрії», створений з пані Ірини Корненько і пані Лесі Баженова, виконав дуже
гарні українські пісні, які зачарувала всіх. Потім вчитель Михайло Васильків,
який з Одесси але живе тепер в Тімішоарі, розвесилив присутніх гарними піснями
веснянками. Група дітей з села Малі Ремети, під проводом вчительки Ани Грін від
душі співали дуже гарні та веселі українські пісні. Вони теж зачарували
глядачів. Група учнів з школи Штюка, під керівництвом вчительки
Міоари Чінар так само розвесели слухачів. Були і гості з
України, які вже відомі в Тіміському повіті: співачка Ірина Стиць, яка виконала
гарні пісні, які зворушили слухачів. Теж відомим у нашому краю є пан Дмитро Чернишов,
комендант ГФ «Буковинська народна комендатура»
Дмитро Чернишов, який взяв участь у
нашому українському заході. Закінчив артистичну програму гурт «Тріо Грін» з села
Малі Ремети, який виконав улюблені українські пісні «Ой, зелене жито, зелене» та «Черешневий цвіт». Можна сказати, що
Бог обдарував одних людей веселити нас з піснями, а інших творити чудеса
своїми золотими та здібними руками. Такі талановиті наші українці, наша
гордість.»

Слід уточнити, що перші українці прибули до Банату,
в тому числі до Тіміського повіту, ще на початку 20 століття зі Закарпаття
та Галичини, зокрема з районів Хуст, Мукачево та Міжгір’я. Друга і третя хвиля
українського населення, яке прибуло до банатського регіону відбулась після
Першої та, відповідно, Другої світових війн. Йде мова про біженців, які
врятувалися від радянської влади. Четверта хвиля еміграції мала місце після
1960 років, зокрема під час комуністичного режиму, коли до Банату приїхали
українці з Буковини та Мараморощини. Можна стверджувати, що тепер
настала п’ята хвиля міграції, а саме переселенців з України, які втекли
від війни та знайшли прихисток у Румунії, в тому числі у Банаті. Де б не
були українці зберігають свої традиції та звичаї, ремесла та ношу, та передають їх
молодому поколінню.

У приміщенні Сучавського Національного коледжу імені Міхая Емінеску 27 травня 2023 року відбувся XIII-ий випуск Національного конкурсу «Історія і традиції українців Румунії». Конкурс був організований Національним коледжем імені Міхая Емінеску у співпраці з Міністерством освіти Румунії та Сучавською філією Союзу українців Румунії, за фінансової підтримки СУР-у.

У змаганні взяли участь майже 200
дітей з
п’яти повітів Румунії, в яких компактно проживають етнічні українці: Сучави, Марамурешу, Тімішу, Караш-Северіну та Ботошан. Вони представили або
надіслали цікаві есе та фотографії, виконали пісні, танці та представили
коротенькі вистави про різні традиції та обряди, яких вони успадкували від своїх дідів та прадідів. Головною метою конкурсу є збереження етнічної та культурної ідентичності української меншини,
заохочення молоді до вивчення традицій своїх батьків та дідів, заохочення їх
писати есе про традиції та обряди специфічні їхньому селу, місту або повіту, спілкуватися між собою та ознайомитися з традиціями інших регіонів
Румунії, де проживають українці. Конкурс має три розділи: есе, фотографія та презентація
певного звичаю чи обряду рідної місцевості. Всі учні отримали
диплом за участь, а найкращі есе, фотографії та виконання були премійовані.

Учителька української
мови Делія Мартіняк з міста Сучава, яка координувала XIII-ий випуск Національного конкурсу «Історія і традиції українців Румунії», розповідає як пройшло цьогорічне змагання: «Національний конкурс
«Історії і традиції українців Румунії» має на увазі заохотити юних
учасників намагатися пошукати в «бабусину скриньку з
приданим» та знайти фольклор і традиції щоб скористатися цією безцінною
спадщиною. Сучавський Національний Коледж ім. «Міхай Емінеску» у співпраці з Міністерством Освіти та Союзом Українців Румунії
(СУР), Сучавська Філія, організував 26-28 травня 2023 р. ХІІІ-ий випуск цього конкурсу, який
був внесений до складу Календаря позашкільних
заходів Міністерства національного виховання, був ініційований
шкільним інспектором Лучією Міхок та координований мною, викладачкою Міхаєлою-Делією Мартіняк. На заході був присутній заступник
генерального шкільного інспектора Петру Кречун, який високо
оцінив мистецьку та культурну діяльність українців повіту Сучава. Інспектор української мови Ілля Саучук наголосив на
важливості організації цього конкурсу, який ставить на першому місці автентичний місцевий український
фольклор, і подякував депутату Миколі-Мирославу Петрецькому за постійну
підтримку діяльності, пов’язаної з навчанням української рідної мови. Лоредана Міхаєла Чейка, шкільний
інспектор мистецтв, захопилася автентичністю мистецьких моментів, представлених
на конкурсі, та привітала учасників та їхніх координаторів. Директор Сучавського Національного Коледжу іменіМіхая Емінеску Сільвія-Коріна Нуцу високо
оцінила діяльність груп навчання української мови та
висловила повну підтримку таким заходам.

За рішенням Міносвіти утворено центральну комісію
конкурсу: голова – Анджела Робу, доцент Філологічного Факультету
Сучавського Університету ім. «Штефана чел Маре»; почесний голова – Ірина-Люба Горват, науковий співробітник Повітового Музею Сату Маре; виконавчий голова – Ілля Саучук, шкільний інспектор Сучавського Шкільного Інспекторату, секретар – Сільвія-Коріна Нуцу, директор Національного Сучавського Коледжу ім. «Міхай Емінеску»; член – Сільвія Бойчук, директор Шербівської середньої школи; член – Лариса Петрецка, вчитель початкових класів середньої школи Вишня Рівна, член – Валентин Янош, директор Студентського будинку культури
Сучавського університету «Штефан чел Маре», член – Кармен Кришмар, вчитель початкових класів Байнецької середньої школи, член – Крістіна Кідеша – вчителька початкових класів Середньої школи Негостина.

Конкретними метами конкурсу були: інтенсифікація стосунків між українцями, які проживають на румунській території через знання традицій
специфічних кожному регіону та виділення спільних
елементів; виховувати повагу як до цінностей власної культури, так і до
цінностей інших культур; сприяння міжкультурному діалогу як процесу, за
допомогою якого молодь розвиває здатність діяти в максимально складному
культурному середовищі; зміцнення партнерських стосунків між школами та представниками повітових організацій СУР-у з метою розвитку добрих відносин.

Конкурс проходив у трьох розділах: фотографія; есе; презентація певного звичаю чи обряду. У конкурсі взяли участь майже 200 учасників
із п’яти повітів, де проживає українська меншина: Сучава, Ботошани, Марамуреш, Тіміш і Караш-Северін. У святковому залі коледжу була оформлена красива фотовиставка учасників конкурсу,
а при вході в будівлю – виставка старовинних
традиційних предметів. У першій частині конкурсу відбулася презентація есе із
зображеннями в форматі PowerPoint під назвою «Ми
цінуємо наші скарби» з дотриманням тем,
запропонованих у регламенті конкурсу. Особливо
вирізнявся учень Іоан Герман, учень Сучавської православної духовної семінарії «Митрополит Дософтей»,
оригінальним представленням своєї теми. Він розповів про молодого українського
поета Андрія Любки, який активно займається благодійними
акціями зі збору коштів на підтримку бійців на фронті на сході України.

Учні
Палтінської середньої школи Сучавського повіту, під керівництвом
вчителів Константини Бурсук та Елени Саучук, представили демонстраційний майстер-клас писанкарства, показавши членам журі та присутнім усі етапи роботи. Танцювальний колектив «Червона калина» з Негостини, під керівництвом Юліана Кідиши порадував глядачів, зачарувавши всіх присутніх своєю енергію та даруючи глядачам багато радості та веселості. Гурт «Маленькі соколята» з Вишньої Рівни
Марамуреського повіту, під керівництвом викладачки Мар’яни Климкович, представив уривок з весільного обряду, а саме – плетіння весільного віночка для нареченої. Група учнів з села Калинешти-Купаренку, під керівництвом викладачки
Лоредани Миндриштяну представила великодні звичаї, в тому числі
великодній кошик. Радівецький гурт «Буковинка» підняв глядачів на ноги, виконуючи гуцульський танць та переконаючи членів журі, що заслуговують першої відзнаки. Завдяки
прикрасним учасникам всі майже забути про емоції звичайного змагання, оскільки вони
зуміли створити надзвичайну атмосферу.»

Іоан Герман учень десятого класу Сучавської православної теологічної
семінарії імені Митрополита Дософтея, підготовлений вчителькою Делією
Мартіняк, представив на конкурсі «Історія і
традиції українців Румунії» есе на тему «Сучасний український письменник Андрій
Любка.» Він пояснив чому вирішив написати есе саме на цю тему: «Тому що це
напевно один з небагатьох письменників, які через свою творчість зміг запалити у
мені вогонь та пристрасть до сучасної літератури. Не так давно я дізнався, що
існує такий поет. Шукаючи вірші сучасних письменників я зупинився на прекрасному
творінні, як на мою думку, вірш «Ти прокинешся зранку і скажеш». Вірш сповнений різними
рисами емоційності, як і жартом, любов’ю, так і неминучою смертю. Використовуючи
різноманітні художні засоби автор вдало передає всю глибокість, насиченість та
філософію твору. Саме цей вірш я дикламував цього року на Національному конкурсі
«Декламування української поезії», де здобув перше місце. Андрій Люка для мене це
є новий рівень пізнання української повсякденності та культури. Впродовж всього
свого життя написав чимало творів, випустив багато книг на різні теми. Романи
та вірші Андрія Любки занурюються глибоко до самісінької людської душі. Крім
того що він відомий письменник, замається перекладомтворів. За весь час своєї діяльності
нагороди різними преміями та стипендіями. Думаю, що він і надалі буде радувати нас, читачів, своєю творчістю.
Я особисто чекаю з нетерпінням нових шедеврів.»

Віолета Манзур, вчителька української мови та літератури
Національного коледжу ім. Юлії Гашдеу міста Лугож Тіміського повіту поділяється своїми враженнями від
участі у конкурсі «Історія і традиції українців Румунії», на якому вперше
брали участь учні цього ліцею: «Четверо учнів 9-го класу підготували коротеньку виставу на підставі уривку з поеми «Катерина» Тараса Шевченка. Такимч чином учениця Марія Рекало виступиоа у роль оповідача, Дениса Біліч – роль Катерини, Лучіка Миколайчук – роль мами та Юнуц Джіцак – роль батька. Вони дуже вдячні, що отримали другу премію. Також їм дуже сподобалося місто Сучава та умови розміщення, тому що нас дуже гарно прийняли і дуже гарно і дуже гарно був організований конкурс та обіцяли наступного року також брати участь. Всі ми вдячні організаторам.»

У приміщенні Сучавського Національного коледжу імені Міхая Емінеску 27 травня 2023 року відбувся XIII-ий випуск Національного конкурсу «Історія і традиції українців Румунії». Конкурс був організований Національним коледжем імені Міхая Емінеску у співпраці з Міністерством освіти Румунії та Сучавською філією Союзу українців Румунії, за фінансової підтримки СУР-у.

У змаганні взяли участь майже 200
дітей з
п’яти повітів Румунії, в яких компактно проживають етнічні українці: Сучави, Марамурешу, Тімішу, Караш-Северіну та Ботошан. Вони представили або
надіслали цікаві есе та фотографії, виконали пісні, танці та представили
коротенькі вистави про різні традиції та обряди, яких вони успадкували від своїх дідів та прадідів. Головною метою конкурсу є збереження етнічної та культурної ідентичності української меншини,
заохочення молоді до вивчення традицій своїх батьків та дідів, заохочення їх
писати есе про традиції та обряди специфічні їхньому селу, місту або повіту, спілкуватися між собою та ознайомитися з традиціями інших регіонів
Румунії, де проживають українці. Конкурс має три розділи: есе, фотографія та презентація
певного звичаю чи обряду рідної місцевості. Всі учні отримали
диплом за участь, а найкращі есе, фотографії та виконання були премійовані.

Учителька української
мови Делія Мартіняк з міста Сучава, яка координувала XIII-ий випуск Національного конкурсу «Історія і традиції українців Румунії», розповідає як пройшло цьогорічне змагання: «Національний конкурс
«Історії і традиції українців Румунії» має на увазі заохотити юних
учасників намагатися пошукати в «бабусину скриньку з
приданим» та знайти фольклор і традиції щоб скористатися цією безцінною
спадщиною. Сучавський Національний Коледж ім. «Міхай Емінеску» у співпраці з Міністерством Освіти та Союзом Українців Румунії
(СУР), Сучавська Філія, організував 26-28 травня 2023 р. ХІІІ-ий випуск цього конкурсу, який
був внесений до складу Календаря позашкільних
заходів Міністерства національного виховання, був ініційований
шкільним інспектором Лучією Міхок та координований мною, викладачкою Міхаєлою-Делією Мартіняк. На заході був присутній заступник
генерального шкільного інспектора Петру Кречун, який високо
оцінив мистецьку та культурну діяльність українців повіту Сучава. Інспектор української мови Ілля Саучук наголосив на
важливості організації цього конкурсу, який ставить на першому місці автентичний місцевий український
фольклор, і подякував депутату Миколі-Мирославу Петрецькому за постійну
підтримку діяльності, пов’язаної з навчанням української рідної мови. Лоредана Міхаєла Чейка, шкільний
інспектор мистецтв, захопилася автентичністю мистецьких моментів, представлених
на конкурсі, та привітала учасників та їхніх координаторів. Директор Сучавського Національного Коледжу іменіМіхая Емінеску Сільвія-Коріна Нуцу високо
оцінила діяльність груп навчання української мови та
висловила повну підтримку таким заходам.

За рішенням Міносвіти утворено центральну комісію
конкурсу: голова – Анджела Робу, доцент Філологічного Факультету
Сучавського Університету ім. «Штефана чел Маре»; почесний голова – Ірина-Люба Горват, науковий співробітник Повітового Музею Сату Маре; виконавчий голова – Ілля Саучук, шкільний інспектор Сучавського Шкільного Інспекторату, секретар – Сільвія-Коріна Нуцу, директор Національного Сучавського Коледжу ім. «Міхай Емінеску»; член – Сільвія Бойчук, директор Шербівської середньої школи; член – Лариса Петрецка, вчитель початкових класів середньої школи Вишня Рівна, член – Валентин Янош, директор Студентського будинку культури
Сучавського університету «Штефан чел Маре», член – Кармен Кришмар, вчитель початкових класів Байнецької середньої школи, член – Крістіна Кідеша – вчителька початкових класів Середньої школи Негостина.

Конкретними метами конкурсу були: інтенсифікація стосунків між українцями, які проживають на румунській території через знання традицій
специфічних кожному регіону та виділення спільних
елементів; виховувати повагу як до цінностей власної культури, так і до
цінностей інших культур; сприяння міжкультурному діалогу як процесу, за
допомогою якого молодь розвиває здатність діяти в максимально складному
культурному середовищі; зміцнення партнерських стосунків між школами та представниками повітових організацій СУР-у з метою розвитку добрих відносин.

Конкурс проходив у трьох розділах: фотографія; есе; презентація певного звичаю чи обряду. У конкурсі взяли участь майже 200 учасників
із п’яти повітів, де проживає українська меншина: Сучава, Ботошани, Марамуреш, Тіміш і Караш-Северін. У святковому залі коледжу була оформлена красива фотовиставка учасників конкурсу,
а при вході в будівлю – виставка старовинних
традиційних предметів. У першій частині конкурсу відбулася презентація есе із
зображеннями в форматі PowerPoint під назвою «Ми
цінуємо наші скарби» з дотриманням тем,
запропонованих у регламенті конкурсу. Особливо
вирізнявся учень Іоан Герман, учень Сучавської православної духовної семінарії «Митрополит Дософтей»,
оригінальним представленням своєї теми. Він розповів про молодого українського
поета Андрія Любки, який активно займається благодійними
акціями зі збору коштів на підтримку бійців на фронті на сході України.

Учні
Палтінської середньої школи Сучавського повіту, під керівництвом
вчителів Константини Бурсук та Елени Саучук, представили демонстраційний майстер-клас писанкарства, показавши членам журі та присутнім усі етапи роботи. Танцювальний колектив «Червона калина» з Негостини, під керівництвом Юліана Кідиши порадував глядачів, зачарувавши всіх присутніх своєю енергію та даруючи глядачам багато радості та веселості. Гурт «Маленькі соколята» з Вишньої Рівни
Марамуреського повіту, під керівництвом викладачки Мар’яни Климкович, представив уривок з весільного обряду, а саме – плетіння весільного віночка для нареченої. Група учнів з села Калинешти-Купаренку, під керівництвом викладачки
Лоредани Миндриштяну представила великодні звичаї, в тому числі
великодній кошик. Радівецький гурт «Буковинка» підняв глядачів на ноги, виконуючи гуцульський танць та переконаючи членів журі, що заслуговують першої відзнаки. Завдяки
прикрасним учасникам всі майже забути про емоції звичайного змагання, оскільки вони
зуміли створити надзвичайну атмосферу.»

Іоан Герман учень десятого класу Сучавської православної теологічної
семінарії імені Митрополита Дософтея, підготовлений вчителькою Делією
Мартіняк, представив на конкурсі «Історія і
традиції українців Румунії» есе на тему «Сучасний український письменник Андрій
Любка.» Він пояснив чому вирішив написати есе саме на цю тему: «Тому що це
напевно один з небагатьох письменників, які через свою творчість зміг запалити у
мені вогонь та пристрасть до сучасної літератури. Не так давно я дізнався, що
існує такий поет. Шукаючи вірші сучасних письменників я зупинився на прекрасному
творінні, як на мою думку, вірш «Ти прокинешся зранку і скажеш». Вірш сповнений різними
рисами емоційності, як і жартом, любов’ю, так і неминучою смертю. Використовуючи
різноманітні художні засоби автор вдало передає всю глибокість, насиченість та
філософію твору. Саме цей вірш я дикламував цього року на Національному конкурсі
«Декламування української поезії», де здобув перше місце. Андрій Люка для мене це
є новий рівень пізнання української повсякденності та культури. Впродовж всього
свого життя написав чимало творів, випустив багато книг на різні теми. Романи
та вірші Андрія Любки занурюються глибоко до самісінької людської душі. Крім
того що він відомий письменник, замається перекладомтворів. За весь час своєї діяльності
нагороди різними преміями та стипендіями. Думаю, що він і надалі буде радувати нас, читачів, своєю творчістю.
Я особисто чекаю з нетерпінням нових шедеврів.»

Віолета Манзур, вчителька української мови та літератури
Національного коледжу ім. Юлії Гашдеу міста Лугож Тіміського повіту поділяється своїми враженнями від
участі у конкурсі «Історія і традиції українців Румунії», на якому вперше
брали участь учні цього ліцею: «Четверо учнів 9-го класу підготували коротеньку виставу на підставі уривку з поеми «Катерина» Тараса Шевченка. Такимч чином учениця Марія Рекало виступиоа у роль оповідача, Дениса Біліч – роль Катерини, Лучіка Миколайчук – роль мами та Юнуц Джіцак – роль батька. Вони дуже вдячні, що отримали другу премію. Також їм дуже сподобалося місто Сучава та умови розміщення, тому що нас дуже гарно прийняли і дуже гарно і дуже гарно був організований конкурс та обіцяли наступного року також брати участь. Всі ми вдячні організаторам.»

Вшанування пам’яті першого україномовного прозаїка у Румунії Івана
Федька відбулося 20 квітня 2023 року в місті Сату Маре. Цього року Івану Федьку
сповнилось би 85 років, однак смерть обірвала життєву і творчу дорогу
письменника, коли йому тільки що минуло сорок років. У вшанувальних заходах, присвячених Івану
Федьку взяли участь представники Союзу українців Румунії, Сату-Марського повітового центру збереження та популяризації традиційної культури, члени
фольклорного ансамблю Бухарестської філії СУРу «Перемога» та
бухарестського фолк-гурту «Брумаріада», й не востаннє, донька й внучка
письменника Віолета Морар та, відповідно, Іріс Адіна Морар.

Генеральний секретар СуР-у та голова
Сату-Марської філії СУРу Ірина-Люба Горват подає деталі про відзначення 85-ї
річниці від дня народження Івана Федька: «Вшанувальний захід, присвячений
українському письменнику Івану Федьку був організований Сату-Марським
повітовим центром збереження та популяризації традиційної
культури та Сату-Марською філією Союзу українців Румунії.
Захід розпочався біля меморіальної дошки встановленої на честь відомого
українського письменника на фасаді Сату-Марського будинку вчителів,
де він тимчасово працював. Тут я представила кілька аспектів з життя й
творчості Івана Федька, відмітивши його роль у розвиток української
літератури і не лише. Іван Федько є автором першої книги українських оповідань
По новому шляху, яка вийшла у світ в Бухарестському літературному видавництві
Критеріон у 1960 році. Книга була написана в період, коли українська література
в Румунії робила перші кроки до свого становлення. Іван Федько народився у
селі Верхня Рівна Марамуреського повіту, але він працював з 1967 року та до
кінця свого життя 13 вересня 1979 року, в місті Сату Маре. Саме тому ми щороку
організовує тут вшанувальний захід, присвячений йому постаті. Культурний
захід продовжився у приміщенні
Повітового центру збереження та популяризації традиційної
культури, де про літературний доробок Івана Федька та про його великий внесок у
розвитку української літератури та українства Румунії, а також літератури
Румунії, говорили письменник Михайло Трайста, голова Бухарестської філії СУРу,
директор Сатумарського
повітового центру збереження та популяризації традиційної
культури Роберт Ласло та директор ТV1 Сату-Маре та радник
Сату-Марської філії СУРу Фелічіан Поп. Зворушливі слова промовила донька
письменника Віолета Морар, яка представила постать Івана
Федька з точки зору родинних спогадів. Літературний талант Івана Федька успадкувала
його внучка Іріс Адіна Морар, дуже талановита поетеса, авторка вже 2 томів
віршів, яка в свою чергу розповіла про видатну особистість свого дідуся. Під
час культурного заходу виступили фольклорний ансамбль Бухарестської філії СУРу
«Перемога – Вікторія», який виконав кілька українських пісень та бухарестський
фольклорний гурт «Брумаріада». Завершився вшанувальний захід присвячений Івану
Федьку покладанням вінків до могили письменника на кладовищі, розміщеному на
вулиці Родней у місті Сату Маре. Ми дуже задоволені, що так багато людей
прийшли вшанувати пам’ять Івана Федька з нагоди 85-річчя від дня його
народження, тому що дійсно який заслуговує всієї нашої поваги.»

Директор ТV1 Сату Маре та радник
Сату-Марської філії СУРу Фелічіан Поп розповідає про те, чому був організований
вшанувальний захід, присвячений Івану Федьку, саме в місті Сату Маре: «Український
письменник Іван Федько, народжений у Верхній Рівні Марамуреського повіту, викладав румунську мову та літературу в Ліцеї
№3 у Сату Маре. Він працював також в Сату-Марському будинку вчителів. Повітовий центр
збереження та популяризації традиційної культури щороку у своєму плані
культурних подій, передбачає відзначення пам’ятних дат і ювілеїв, як наприклад Івана Федька. 15 квітня виповнилося 85 років від дня народження
Івана Федька. Ми вважали за потрібне відзначити цю важливу дату як для
української, так і для румунської літератури, і разом із Союзом українців
Румунії ми організували ряд заходів, щоб віддати шану пам’яті Івана
Федька. Для нас важливо те, що Іван Федько є творцем сучасної української
літератури в Румунії, виразником новаторства літературної мови. Він був дуже
популярною та відомою людиною і був дуже добре сприйнятий румунськими літературними
кружками. До речі, він сам переклав окремі свої оповідання, написані українською
мовою, на румунську, що свідчить про його відкритість й до румунської культури.
Думаю, що він вважав себе своєрідним містком між українською та румунською
літературами.»

Старша донька письменника Віолета Морар представила Івана Федька з точки зору родинних спогадів, а
саме як люблячого батька та зразкового чоловіка: «Доброта, залучення і почуття гумору були
основними, домінуючими рисами, які робили його особливим. Крім спокою в очах і відкритої усмішки, батько завжди
виявляв особливу лагідність. Спокій і тепло його душі зробили його найкращим і
особливим батьком у моїх очах і в очах моєї молодшої сестри Нарциси, і він
справді був таким. Він знав, як нас розговорювати та потішувати, але він також знав, як
показати нам, коли ми не мали правди, не завдаючи нам клопоту. Він знав, як пояснити
нам, що означають труднощі життя, але також знав, як примирити нас, коли
найбільші проблеми дитинства та юності, нібито, завдавали нам клопоту. Я чітко пам’ятаю, як у дитинстві
я хвилювалася, що ніколи не знайду такого турботливого і люблячого чоловіка, як мій батько, я
думала, що він забрав всю любов цього світу,
щоб віддати її нам, тобто нашій мамі, Віоріці, мої сестрі – Нарцисі, та мені – Віолеті, – букет квітів
його життя. Я також з великою приємністю пригадую, як мій батько
супроводжував мене кожного року на початку літніх канікул до дідусів, до Верхньої Рівне, де я
народилась і забирав мене на початку вересня, коли я ледь розлучалася з друзями, з моєю бабусею і вуйком Юрою та моїми двоюрідними братами Артуром та Ігорем. Його секретною зброєю
було слово, добре слово, солодке слово, терпіння й відданість. В книзі «Новели» батько залишив
мені автограф. Він написав, що хоче, щоб я стала кращою за нього. Він мав на
увазі письменництво, тому що відчув у мені любов до письма та творчості. Його талант успадкувала не я, а Іріс, моя дочка, яка
нещодавно випустила свій другий том віршів під назвою «Нерівні почуття». Він легко заводив
друзів, люди були раді мати його поруч. Я пам’ятаю, як він розповідав мені та
Нарцисі про дружбу, про те, що це їжа для душі та що справжня дружба виходить за
межі неба. Я хотіла би, щоб він міг перелетіти небеса і насолоджувати наші дні,
як тільки він умів це робити, але він зарано пішов. Мені було 18 років, Нарцисі
– 13. Він пішов занадто рано. Минуло багато часу, поки спокій його обличчя
перестав вкрадати наші сльози й лише тоді ми зрозуміли, наскільки сильна є і
залишиться пам’ять про нього в наших душах. Так, тату, ми пишаємося тим, що
ти був і є нашим, так само, як ти пишався б нами, нашими родинами, своїми
красивими та розумними онуками, Флавієм та Іріc, твоїми нащадками, наділеними якостями й твоїм талантом, з
якими з любов’ю і побожністю живляться, щоб виростати гарно і відповідально.»

Ми запросили голову Бухарестської
філії СУРу, письменника Михайла Трайсту, який родом теж з Верхньої Рівне,
прочитати фрагмент з творчості прозаїка Івана Федька. Михайло Трайста вирішив
зачитати фрагмент новели «Син».

« – Незабаром
мене покличуть!

– І що ти казатимеш?

– Ще не знаю.

Стоять обидвоє на
довгому коридорі суду, він з висковим обличчям, а вона ніби пригорщами наклала
зморшкина чоло. Сунуть повз них люди, розпитують і розмовляють про різне, сваряться
чи сперечаються, а вони стали біля вікна, крадькома спостерігають одне за
одним, обоє затоплені думками про власне життя, та, ось, один не дає другому жити спокійно.

Це були Калина і Степан, сестра і брат.
Вчора по обіді, коли стрінула Калина брата в дверях і побачила, як він виглядає,
зрозуміла вмить, що з ним знову щось трапилось. А він присів край дверей на
стільчику, глянув на неї своїми зеленими очима і лише вона зрозуміла, скільки
почуттів містили в собі ті очі й той погляд. Старша за Степана на п’ять років, Калина
виростила брата на своїх руках, бо мати
при пологах померла, а батько снував сюди й туди всіма закутками країни, де
заробіток був кращий. Тож й на Калину припала доля молодшого брата. І вона носила
його за собою, годувала чим Бог дав. Деколи й пестила, бо так створено людину,
аби вона виражала ті почуття, яких сама не зазнала в певну пору життя. А кому
її було пестити? Прийшла на світ першою в сім’ї і дивилася широкими запитливими
очима, чому ж то батько кидається на всі боки, аби на прожиток заробити, а мати
бере сапу на плечі і йде до сусідки, щоб відробити вчорашнє сапання. Тож кому
взяти на руки Степана і заспівати йому
колискової та приголубити так, як ніколи її не голубили і не співали?

Виростаючи вдох, допомагали одне
одному, радилися, тішились успіхами і
смутились при невдачах, навчалися
пізнавати світ та людей. Коли Калина виходила заміж за Георгія, порадилась і з
ним, чи правильно поступає.

– Гей випиває частенько, – відповів він. – Та коли ви любитусь, то все може гаразд
влагодитись.

І справді Георгій перестав частенько
заходити до корчми, зайнявся своїм господарством та сім’єю. А коли почали будувати у близькому містечку металургійний завод, то
найнявся там робітником, а через кілька років перейшов з сім’єю жити до міста. Степан, залишившись жити на
невеличкому батьківському господарстві, подався і собі працювати до міста, та
жити туди де переходив.

– Не годиться продавати батьківську хату, – відповідав.
– Та й старого на кого ж залишити.

Їхав вранці до міста на роботу, а
ввечері вертався додому. Коли одружувався з Оленою, й собі порадився з сетрою.

– Дівка вона непогана, але чомусь занадто мовчазна,
відлюдкувата якась. І багатства у неї – що
кури несуть. Та коли любиться.

– Менше буде сварки в хаті. А що небагата, то не біда, лиш би роботяща та приязна.

Батько не вмішувався в
їхній вибір: ні радив, ні відраджував. Життя, здавалось, увійшло в своє русло, несучи їх на своїх хвилях у вічне
завтра. Тільки Степан почав з часом
сумувати: дітей в них не було. Ходив з Оленою до лікарів, посилав на
курорти – даремно. Тому й дивився деколи із заздрістю на сімю сестри, яка
привела на світ аж чотирьох: двох
хлопців і двох дівчаток, одне від іншого
гарніше. Коли навідувався до них, а заходив часто, виймав з кишені цукерки і
розділяв дітям. Ті бігали навколо нього, лазили по колінах, розказували різні свої
пригоди.

Калина дивилася співчутливо
на брата, а одного разу таки сказала:

-Ти всиновив би якогоось хлопчика, все-таки на старість буде поміч.»

Іван Федько народився 15 квітня 1938 року в селі
Верхня Рівна Марамороського повіту. Закінчив початкову школу в рідному селі, а 1950-го року вступив до Української педагогічної школи міста Сігету-Мармацієй,
де викладач та поет Денис Онищук (зараз покійний) відкрив йому шлях у світ
літератури. У цих учнівських роках Федько дружить з майбутнім письменником
Степаном Ткачуком (зараз теж покійним). Після закінчення педагогічної школи Іван Федько працював вчителем в
рідному селі та інших марамороських селах, а також вчився на заочних курсах Філологічного
факультету українсько-румунського відділення Бухарестського університету. Між
1962 і 1966 роками він був директором школи в місцевості Бирсана Марамуреського
повіту, після чого до самої невблаганної смерті працював викладачем румунської мови в Ліцеї №3 міста Сату-Маре. Іван Федько дебютував у 1958 року в газеті «Новий
вік», Письменник активно співпрацював з виданнями «Серпень» (серпень 1964),
«Наші весни» (1972) та «Обрії» (І – 1979, ІІ – 1981). Іван Федько є автором першої збірки українських оповідань По новому шляху, яка вийшла у світ в Бухарестському літературному
видавництві Критеріон у 1960 році та книги Новели (1977). Книга Обірваний
політ побачила світ після його переходу у небуття, в 1979 році. Іван
Федько почав писати у другій половині шостого десятиріччя, і в більшості
оповідань першої збірки протиставлені два світи – старий та новий. Для того,
щоб показати становлення нового світу він часто повертається – для контрасту -
у минуле, або в повоєнні роки сільського життя, яке він добре знав з власного
досвіду та з літератури. Попри типічні у свій час сюжетні мотиви, спосіб осмислення сюжетної канви, йому характерне тісне наближення до людського
болю, душевних переживань, а ще міжлюдських відносин, бо автора цікавило
насамперед винести перед читачем людське.

Вшанування пам’яті першого україномовного прозаїка у Румунії Івана
Федька відбулося 20 квітня 2023 року в місті Сату Маре. Цього року Івану Федьку
сповнилось би 85 років, однак смерть обірвала життєву і творчу дорогу
письменника, коли йому тільки що минуло сорок років. У вшанувальних заходах, присвячених Івану
Федьку взяли участь представники Союзу українців Румунії, Сату-Марського повітового центру збереження та популяризації традиційної культури, члени
фольклорного ансамблю Бухарестської філії СУРу «Перемога» та
бухарестського фолк-гурту «Брумаріада», й не востаннє, донька й внучка
письменника Віолета Морар та, відповідно, Іріс Адіна Морар.

Генеральний секретар СуР-у та голова
Сату-Марської філії СУРу Ірина-Люба Горват подає деталі про відзначення 85-ї
річниці від дня народження Івана Федька: «Вшанувальний захід, присвячений
українському письменнику Івану Федьку був організований Сату-Марським
повітовим центром збереження та популяризації традиційної
культури та Сату-Марською філією Союзу українців Румунії.
Захід розпочався біля меморіальної дошки встановленої на честь відомого
українського письменника на фасаді Сату-Марського будинку вчителів,
де він тимчасово працював. Тут я представила кілька аспектів з життя й
творчості Івана Федька, відмітивши його роль у розвиток української
літератури і не лише. Іван Федько є автором першої книги українських оповідань
По новому шляху, яка вийшла у світ в Бухарестському літературному видавництві
Критеріон у 1960 році. Книга була написана в період, коли українська література
в Румунії робила перші кроки до свого становлення. Іван Федько народився у
селі Верхня Рівна Марамуреського повіту, але він працював з 1967 року та до
кінця свого життя 13 вересня 1979 року, в місті Сату Маре. Саме тому ми щороку
організовує тут вшанувальний захід, присвячений йому постаті. Культурний
захід продовжився у приміщенні
Повітового центру збереження та популяризації традиційної
культури, де про літературний доробок Івана Федька та про його великий внесок у
розвитку української літератури та українства Румунії, а також літератури
Румунії, говорили письменник Михайло Трайста, голова Бухарестської філії СУРу,
директор Сатумарського
повітового центру збереження та популяризації традиційної
культури Роберт Ласло та директор ТV1 Сату-Маре та радник
Сату-Марської філії СУРу Фелічіан Поп. Зворушливі слова промовила донька
письменника Віолета Морар, яка представила постать Івана
Федька з точки зору родинних спогадів. Літературний талант Івана Федька успадкувала
його внучка Іріс Адіна Морар, дуже талановита поетеса, авторка вже 2 томів
віршів, яка в свою чергу розповіла про видатну особистість свого дідуся. Під
час культурного заходу виступили фольклорний ансамбль Бухарестської філії СУРу
«Перемога – Вікторія», який виконав кілька українських пісень та бухарестський
фольклорний гурт «Брумаріада». Завершився вшанувальний захід присвячений Івану
Федьку покладанням вінків до могили письменника на кладовищі, розміщеному на
вулиці Родней у місті Сату Маре. Ми дуже задоволені, що так багато людей
прийшли вшанувати пам’ять Івана Федька з нагоди 85-річчя від дня його
народження, тому що дійсно який заслуговує всієї нашої поваги.»

Директор ТV1 Сату Маре та радник
Сату-Марської філії СУРу Фелічіан Поп розповідає про те, чому був організований
вшанувальний захід, присвячений Івану Федьку, саме в місті Сату Маре: «Український
письменник Іван Федько, народжений у Верхній Рівні Марамуреського повіту, викладав румунську мову та літературу в Ліцеї
№3 у Сату Маре. Він працював також в Сату-Марському будинку вчителів. Повітовий центр
збереження та популяризації традиційної культури щороку у своєму плані
культурних подій, передбачає відзначення пам’ятних дат і ювілеїв, як наприклад Івана Федька. 15 квітня виповнилося 85 років від дня народження
Івана Федька. Ми вважали за потрібне відзначити цю важливу дату як для
української, так і для румунської літератури, і разом із Союзом українців
Румунії ми організували ряд заходів, щоб віддати шану пам’яті Івана
Федька. Для нас важливо те, що Іван Федько є творцем сучасної української
літератури в Румунії, виразником новаторства літературної мови. Він був дуже
популярною та відомою людиною і був дуже добре сприйнятий румунськими літературними
кружками. До речі, він сам переклав окремі свої оповідання, написані українською
мовою, на румунську, що свідчить про його відкритість й до румунської культури.
Думаю, що він вважав себе своєрідним містком між українською та румунською
літературами.»

Старша донька письменника Віолета Морар представила Івана Федька з точки зору родинних спогадів, а
саме як люблячого батька та зразкового чоловіка: «Доброта, залучення і почуття гумору були
основними, домінуючими рисами, які робили його особливим. Крім спокою в очах і відкритої усмішки, батько завжди
виявляв особливу лагідність. Спокій і тепло його душі зробили його найкращим і
особливим батьком у моїх очах і в очах моєї молодшої сестри Нарциси, і він
справді був таким. Він знав, як нас розговорювати та потішувати, але він також знав, як
показати нам, коли ми не мали правди, не завдаючи нам клопоту. Він знав, як пояснити
нам, що означають труднощі життя, але також знав, як примирити нас, коли
найбільші проблеми дитинства та юності, нібито, завдавали нам клопоту. Я чітко пам’ятаю, як у дитинстві
я хвилювалася, що ніколи не знайду такого турботливого і люблячого чоловіка, як мій батько, я
думала, що він забрав всю любов цього світу,
щоб віддати її нам, тобто нашій мамі, Віоріці, мої сестрі – Нарцисі, та мені – Віолеті, – букет квітів
його життя. Я також з великою приємністю пригадую, як мій батько
супроводжував мене кожного року на початку літніх канікул до дідусів, до Верхньої Рівне, де я
народилась і забирав мене на початку вересня, коли я ледь розлучалася з друзями, з моєю бабусею і вуйком Юрою та моїми двоюрідними братами Артуром та Ігорем. Його секретною зброєю
було слово, добре слово, солодке слово, терпіння й відданість. В книзі «Новели» батько залишив
мені автограф. Він написав, що хоче, щоб я стала кращою за нього. Він мав на
увазі письменництво, тому що відчув у мені любов до письма та творчості. Його талант успадкувала не я, а Іріс, моя дочка, яка
нещодавно випустила свій другий том віршів під назвою «Нерівні почуття». Він легко заводив
друзів, люди були раді мати його поруч. Я пам’ятаю, як він розповідав мені та
Нарцисі про дружбу, про те, що це їжа для душі та що справжня дружба виходить за
межі неба. Я хотіла би, щоб він міг перелетіти небеса і насолоджувати наші дні,
як тільки він умів це робити, але він зарано пішов. Мені було 18 років, Нарцисі
– 13. Він пішов занадто рано. Минуло багато часу, поки спокій його обличчя
перестав вкрадати наші сльози й лише тоді ми зрозуміли, наскільки сильна є і
залишиться пам’ять про нього в наших душах. Так, тату, ми пишаємося тим, що
ти був і є нашим, так само, як ти пишався б нами, нашими родинами, своїми
красивими та розумними онуками, Флавієм та Іріc, твоїми нащадками, наділеними якостями й твоїм талантом, з
якими з любов’ю і побожністю живляться, щоб виростати гарно і відповідально.»

Ми запросили голову Бухарестської
філії СУРу, письменника Михайла Трайсту, який родом теж з Верхньої Рівне,
прочитати фрагмент з творчості прозаїка Івана Федька. Михайло Трайста вирішив
зачитати фрагмент новели «Син».

« – Незабаром
мене покличуть!

– І що ти казатимеш?

– Ще не знаю.

Стоять обидвоє на
довгому коридорі суду, він з висковим обличчям, а вона ніби пригорщами наклала
зморшкина чоло. Сунуть повз них люди, розпитують і розмовляють про різне, сваряться
чи сперечаються, а вони стали біля вікна, крадькома спостерігають одне за
одним, обоє затоплені думками про власне життя, та, ось, один не дає другому жити спокійно.

Це були Калина і Степан, сестра і брат.
Вчора по обіді, коли стрінула Калина брата в дверях і побачила, як він виглядає,
зрозуміла вмить, що з ним знову щось трапилось. А він присів край дверей на
стільчику, глянув на неї своїми зеленими очима і лише вона зрозуміла, скільки
почуттів містили в собі ті очі й той погляд. Старша за Степана на п’ять років, Калина
виростила брата на своїх руках, бо мати
при пологах померла, а батько снував сюди й туди всіма закутками країни, де
заробіток був кращий. Тож й на Калину припала доля молодшого брата. І вона носила
його за собою, годувала чим Бог дав. Деколи й пестила, бо так створено людину,
аби вона виражала ті почуття, яких сама не зазнала в певну пору життя. А кому
її було пестити? Прийшла на світ першою в сім’ї і дивилася широкими запитливими
очима, чому ж то батько кидається на всі боки, аби на прожиток заробити, а мати
бере сапу на плечі і йде до сусідки, щоб відробити вчорашнє сапання. Тож кому
взяти на руки Степана і заспівати йому
колискової та приголубити так, як ніколи її не голубили і не співали?

Виростаючи вдох, допомагали одне
одному, радилися, тішились успіхами і
смутились при невдачах, навчалися
пізнавати світ та людей. Коли Калина виходила заміж за Георгія, порадилась і з
ним, чи правильно поступає.

– Гей випиває частенько, – відповів він. – Та коли ви любитусь, то все може гаразд
влагодитись.

І справді Георгій перестав частенько
заходити до корчми, зайнявся своїм господарством та сім’єю. А коли почали будувати у близькому містечку металургійний завод, то
найнявся там робітником, а через кілька років перейшов з сім’єю жити до міста. Степан, залишившись жити на
невеличкому батьківському господарстві, подався і собі працювати до міста, та
жити туди де переходив.

– Не годиться продавати батьківську хату, – відповідав.
– Та й старого на кого ж залишити.

Їхав вранці до міста на роботу, а
ввечері вертався додому. Коли одружувався з Оленою, й собі порадився з сетрою.

– Дівка вона непогана, але чомусь занадто мовчазна,
відлюдкувата якась. І багатства у неї – що
кури несуть. Та коли любиться.

– Менше буде сварки в хаті. А що небагата, то не біда, лиш би роботяща та приязна.

Батько не вмішувався в
їхній вибір: ні радив, ні відраджував. Життя, здавалось, увійшло в своє русло, несучи їх на своїх хвилях у вічне
завтра. Тільки Степан почав з часом
сумувати: дітей в них не було. Ходив з Оленою до лікарів, посилав на
курорти – даремно. Тому й дивився деколи із заздрістю на сімю сестри, яка
привела на світ аж чотирьох: двох
хлопців і двох дівчаток, одне від іншого
гарніше. Коли навідувався до них, а заходив часто, виймав з кишені цукерки і
розділяв дітям. Ті бігали навколо нього, лазили по колінах, розказували різні свої
пригоди.

Калина дивилася співчутливо
на брата, а одного разу таки сказала:

-Ти всиновив би якогоось хлопчика, все-таки на старість буде поміч.»

Іван Федько народився 15 квітня 1938 року в селі
Верхня Рівна Марамороського повіту. Закінчив початкову школу в рідному селі, а 1950-го року вступив до Української педагогічної школи міста Сігету-Мармацієй,
де викладач та поет Денис Онищук (зараз покійний) відкрив йому шлях у світ
літератури. У цих учнівських роках Федько дружить з майбутнім письменником
Степаном Ткачуком (зараз теж покійним). Після закінчення педагогічної школи Іван Федько працював вчителем в
рідному селі та інших марамороських селах, а також вчився на заочних курсах Філологічного
факультету українсько-румунського відділення Бухарестського університету. Між
1962 і 1966 роками він був директором школи в місцевості Бирсана Марамуреського
повіту, після чого до самої невблаганної смерті працював викладачем румунської мови в Ліцеї №3 міста Сату-Маре. Іван Федько дебютував у 1958 року в газеті «Новий
вік», Письменник активно співпрацював з виданнями «Серпень» (серпень 1964),
«Наші весни» (1972) та «Обрії» (І – 1979, ІІ – 1981). Іван Федько є автором першої збірки українських оповідань По новому шляху, яка вийшла у світ в Бухарестському літературному
видавництві Критеріон у 1960 році та книги Новели (1977). Книга Обірваний
політ побачила світ після його переходу у небуття, в 1979 році. Іван
Федько почав писати у другій половині шостого десятиріччя, і в більшості
оповідань першої збірки протиставлені два світи – старий та новий. Для того,
щоб показати становлення нового світу він часто повертається – для контрасту -
у минуле, або в повоєнні роки сільського життя, яке він добре знав з власного
досвіду та з літератури. Попри типічні у свій час сюжетні мотиви, спосіб осмислення сюжетної канви, йому характерне тісне наближення до людського
болю, душевних переживань, а ще міжлюдських відносин, бо автора цікавило
насамперед винести перед читачем людське.

У неділю, 18 червня 2023 року, на свято Всіх святих, Українська православна парафія з міста Сігету-Мармацієй Марамороського повіту в
партнерстві з Сігетським меморіалом жертвам комунізму, організувала віртуальне
паломництво слідами найвідоміших українських святих, які жили або проповідували
на території Румунії.

Метою заходу було ознайомлення віруючих української
православної парафії Сігету-Мармацієй з життям та діяльністю українських святих, які перебували на
території Румунії та які зробили свій вагомий внесок у збереження та зміцнення православ’я, а також сприяли відновленню православного чернецтва.

Радник
Українського православного вікаріату Румунії отець Маріус Лаурук, який служить
разом з отцем вікарієм д-р Миколою Лауруком в Сігетській українській православній церкві «Воздвиження Чесного
Хреста» розповідає про паломництво, в якому взяла велика кількість парафіян: «Ця подорож розпочалася біля Сігетського меморіалу жертвам комунізму, де отець
Вікарій Микола Лаурук розповів присутнім про найближчого до наших днів
українського Святого Алексія Карпатського, який постраждав у в’язниці
Сігету-Мармацієй між 1914-1918 рр. Ці землі входили до складу Австро-Угорської
Імперії, а Православна Церква в ті часи була заборонена. Ієромонах Олексій
Кабалюк (Карпатський) звершував Святу Літургію, а також інші Святі Тайни та богослужіння в
приватних домівках українських вірників
в околицях Сігету. За це він був заарештований і після суду засуджений разом з
іншими православними віруючими до 4 років ув’язнення. Кілька десятиліть потому, під
комуністичною владою, Сігетська в’язниця стала місцем засудження для тих, кого
комуністичний режим хотів знищити: лідерів інших політичних партій, колишніх
міністрів, державних секретарів, науковців, лідерів католицьких церков. Тут
також були ув’язнені кілька богословів і румунських православних священиків, найбільш відомі: Йоан Лупаш (колишній декан Селіште, історик, голова секції
історії Румунської Академії), Йоан Г. Савін (професор теологічних факультетів у
Кишиневі та Бухаресті, державний секретар Міністерства освіти, учасник
ісихастського руху «Неопалима Купина»), бухарестський священник Міхай Баліка,
перевезений з місцевості Аюд в 1957 році.»

Слід уточнити, що Сігетська в’язниця
(зараз музей), була побудована в 1897 році Австро-Угорською владою. Тут були затримані
під вартою чимало осіб, в тому числі понад 200 ув’язнених, опонентів
комуністичного режиму, які страждали від неуявних мук. З тих приблизно 200 ув’язнених, 52
загинули там до 1955 року, коли було проведено перше помилування, в результаті
Женевської конвенції і вступу комуністичної Румунії в ООН. У 1977 році Сігетська
в’язниця була виведена з експлуатації і стала заводом з виготовлення метил,
соляним складом і, нарешті, занедбаною руїною. У
1992 році з’являється вперше ідея Меморіалу жертвам комунізму та опору.
Ініціатором була поетеса Ана Бландіана. У 1998 році Рада Європи назвала
Сігетський Меморіал одним з основних пам’ятних місць континенту, поряд з
Меморіалом з Освенціма і Меморіалом миру з Нормандії.

Наступну зупинку учасники
паломництва зробили в музеї Українського православного вікаріату, який
розташований недалеко від Сігетського меморіалу. Отець Маріус Лаурук подає деталі: «Тут отець вікарій Микола Лаурук представив вірним зокрема
речі, які безпосередньо пов’язані зі святим Олексієм: Часлов, подарований
батькові колишнього парафіянина, а також текст звинувачення, опублікований
угорською мовою, зачитаний на суді, через який святий був засуджений.»

Музей Українського православного вікаріату був
урочисто відкритий і благословенний Блаженнішим Андреєм, митрополитом Клужським
у 2015 році, з ініцативи отця вікарія Миколи Лаурука, який бажав таким чином вшанувати
спадщину предків українців на цих землях. Знання
історії та шанування творінь предків будучи важливими для відкриття та
утвердження етнічної ідентичності. Спочатку організований як
парафіяльний музей, навколо старого іконостасу церкви з Сігету, та багатовікових
літургійних книг, музей з роками збагачувався старими літургійними та
молитовними книгами з приватних колекцій (родини Піпашів, з Тиси/Микова, родини
дяка Петра Марічека), репрезентативні артефакти народного мистецтва українців з
Мараморощини (народне вбрання, кераміка, дерев’яні вироби). Таким чином музей
став репрезентативним для українців Румунії, будучи єдиним такого роду.

Останньою зупинкою паломництва була Сігетська
українська православна церква, розташована в центрі міста, де був показаний документальний фільм про Паїсія Величковського. Отець Маріус Лаурук
уточнює: «Тут, біля частички
мощей Святого Олексія, я виступив з короткою промовою про життя та діяльність
найвідоміших українських святих на території Румунії: Святого Василя з Пояни
Мерулуй, святого Паїсія Величковського, який, з благословення Блаженнішого
Патріарха Даниїла, був названий покровителем Українського православного вікаріату Румунії). Паїсії Величковський своєю діяльністю вплинув на духовність усіх православних
народів. а аткож про преподобного Олексія Карпатського. Наприкінці паломництва у Сігетській церкві присутні
переглянули дуже цікавий документальний фільм про преподобного Паїсія
Величковського, реалізований телеканалом Румунського Патріархату – Трінітас (Trinitas
TV).

Отець
д-р Микола Лаурук, керівник Українського православного вікаріату, який
підпорядковується Румунській Патріархії, розповідає
про важливість цього паломництва, зокрема можливість віруючих більше
дізнаватися про життя та діяльність українських
святих, які жили на території Румунії та які
відіграли дуже велику роль у зміцненні православної віри в нашій країні: «Вперша наша Сігетська
українська православна церква відзначила пам’ять наших українських
святих. Бажаю уточнити, що шанування українських святих це не політика, а це має
біблійну підставу. Святий Апостол та Євангеліст Іван наприкінці книги
Об’явлення, де описує новий Єрусалим, уточнює, що народи принесуть до нього
славу свою. Шануючи їх, після неділі Всіх святих приносимо Богу славу за
них і просимо, щоб вони були нашими молитвами покровителями. Ми були дуже раді,
що зійшлося так багато наших українських православних віруючих зі Сігету для
того участі у цьому паломництві. Ініціатором цього торжества був отець Маріус
Лаурук, радник Українського православного вікаріату. Для нас було емоційно
відвідувати колишню Сігетську в’язницю, де серед інших мучеників перебував і
наш великий угодник Олексій Карпатський, який чотири роки між 1914-1918
рр. постраждав тут під час Австро-Угорської влади. Ця влада кидала в
тюрму, яку вона заснувала, тих, хто були проти цієї влади й тих, які
розповсюджували віру християнську православну. Пригадуємо, що тоді коли ми
отримали частину Його мощі від Хустської єпарції з України, були
сказані нам наступні зворушливі слова: «Святий Олексій повертається до Сігету,
але цього разу не для того, щоб Його судили, а щоб Він молився правдивому суді,
щоб минулі помилки більше не повторювалися. Олексій Карпатський ходив нашими
селами і навчав людей, щоби зміцнювалися у православній вірі та не покидали
її. Під час візиту Сігетського меморіалу наші хорісти проспівали пісню у
його честь. Ця пісня була складена добродійко Маргаритою Лаурук, яка керує
хором Сігетської української православної церкви. Цікаво було відвідувати
Вікаріатський музей. Наприкінці отець Маріус Лаурук всім присутнім віруючим
гарний документальний фільм про іншого великого українського подвижника -
Святого Паїсія Величковського. Блаженніший патріарх Румунської Православної Церкви
Даниїль сказав, що Румунія дарувала Україні митрополита Петра Могилу, а Україна
дарувала Румунії Святого Паїсія Величковського. Їх молитвами хай господь
охоронить нашу державу Румунію від всякого зла. Їхніми молитвами хай Господь
дасть мир в Україні та в усьому світі.»

Ярослав Руснак, вірян
Сігетської управославної церкви поділяється своїми враженнями від участі у паломництві: «У другій половині дня неділі, 18 червня цього року, я
мав особливе задоволення брати участь зі моїм сином Матвієм у дуже
цікавому релігійному заході, паломництві, організованому в межах Українського
православного вікаріату у місті Сігету Мармацієй, духовними священниками отцем
генеральним вікарієм Миколою Лауруком і отцем радником Маріусом
Лауруком. Захід мав на меті, з нагоди вшанування свята Всіх святих, презентацію
вірянам української православної громади українських святих, які будучи переслідуванні
в Україні, прибули на нашій території Румунії, і зробили свій внесок у
збереженні та зміцненні православія а також сприяли у відновленню православного
чернецтва. Йде мова про Святого Василя з Пояна Мерулуй, Святого Паїсія
Величковського з Нямца та Святого Олексія Карпатського. Святий Олексій
Карпатський у своїх подорожах служив в українських селах Марамороського краю,
після чого був ув’язнений строком чотири років у в’язниці Сігету-Мармацієй, яку
під час заходу ми і відвідували. Дуже цікаві релігійні речі ми бачили і в музеї
парафії. Для мене це було емоційне паломництво з огляду на те, що кілька років
тому я мав нагоду відвідувати монастир у населеному пункті Нанково, що на
Хустщині, де знаходяться святі мощі Святого отця Олексія Карпатського.
Настоятель монастирі тоді нам розповів, що під час ексгумації одяг Святого не
згнив, а афонська ікона збереглася у дуже доброму стані. Під час візиту настоятель
монастиря проклав на наші голови підшапок, який належав згаданому
святому. Скориставшись нагодою хочу подякувати духовним священникам за
наполегливість, яку вони виявили, щоб донести до нашого відома життя і
діяльність українських святих, які облагороджували релігійне життя на території
нашої країни, а також за те, що вони тримають православну релігійну єдність
української громади у нашому краю.»

Ірина Сакала, членка хору «Благовісник»
Української православної церкви міста Сігету-Мармацієй, разом зі своїм восьмирічним
синичком Володимиром, також взяли участь у паломництві слідами українських святих, які перебували на території Румунії. Ось її думки: «Ми
відвідали колишню Сігетську в’язницю, де мали можливість побачити де
страждав протягом чотирьох років святий Олексія Карпатський з України. У
каплиці ми співали йому прекрасну пісню. Повернувшись до церкви всій християни,
які брали участь у цій події могли побачити документальний фільм про життя
Паїсія Величковського, котрий був старецом монастиря Нямц. Отець Микола Лаурук
говорив дуже гарно і про життя Святого Василя з Пояна Мерулуй. Я надіюсь. Що такі
прекрасні заходи ще будуть організовані і хочу з цією нагодою поздоровляти
організаторів і Боже дай щоб більш часто зустрічались на таких духовних
заходах.»

При Сігетській українській православній церкві діє церковний хор
«Благовісник», очолений пані добродійкою Маргаритою Лаурук. Хор дає відповідь
на кожне недільне Богослужіння та у великі свята. Члени хору успішно виступають
на різних фестивалях та конкурсах духовної пісні. На завершення нашої рубрики
запрошуємо вас послухати релігійну пісню «Три янголи», у виконанні церковного хору «Благовісник».

У неділю, 18 червня 2023 року, на свято Всіх святих, Українська православна парафія з міста Сігету-Мармацієй Марамороського повіту в
партнерстві з Сігетським меморіалом жертвам комунізму, організувала віртуальне
паломництво слідами найвідоміших українських святих, які жили або проповідували
на території Румунії.

Метою заходу було ознайомлення віруючих української
православної парафії Сігету-Мармацієй з життям та діяльністю українських святих, які перебували на
території Румунії та які зробили свій вагомий внесок у збереження та зміцнення православ’я, а також сприяли відновленню православного чернецтва.

Радник
Українського православного вікаріату Румунії отець Маріус Лаурук, який служить
разом з отцем вікарієм д-р Миколою Лауруком в Сігетській українській православній церкві «Воздвиження Чесного
Хреста» розповідає про паломництво, в якому взяла велика кількість парафіян: «Ця подорож розпочалася біля Сігетського меморіалу жертвам комунізму, де отець
Вікарій Микола Лаурук розповів присутнім про найближчого до наших днів
українського Святого Алексія Карпатського, який постраждав у в’язниці
Сігету-Мармацієй між 1914-1918 рр. Ці землі входили до складу Австро-Угорської
Імперії, а Православна Церква в ті часи була заборонена. Ієромонах Олексій
Кабалюк (Карпатський) звершував Святу Літургію, а також інші Святі Тайни та богослужіння в
приватних домівках українських вірників
в околицях Сігету. За це він був заарештований і після суду засуджений разом з
іншими православними віруючими до 4 років ув’язнення. Кілька десятиліть потому, під
комуністичною владою, Сігетська в’язниця стала місцем засудження для тих, кого
комуністичний режим хотів знищити: лідерів інших політичних партій, колишніх
міністрів, державних секретарів, науковців, лідерів католицьких церков. Тут
також були ув’язнені кілька богословів і румунських православних священиків, найбільш відомі: Йоан Лупаш (колишній декан Селіште, історик, голова секції
історії Румунської Академії), Йоан Г. Савін (професор теологічних факультетів у
Кишиневі та Бухаресті, державний секретар Міністерства освіти, учасник
ісихастського руху «Неопалима Купина»), бухарестський священник Міхай Баліка,
перевезений з місцевості Аюд в 1957 році.»

Слід уточнити, що Сігетська в’язниця
(зараз музей), була побудована в 1897 році Австро-Угорською владою. Тут були затримані
під вартою чимало осіб, в тому числі понад 200 ув’язнених, опонентів
комуністичного режиму, які страждали від неуявних мук. З тих приблизно 200 ув’язнених, 52
загинули там до 1955 року, коли було проведено перше помилування, в результаті
Женевської конвенції і вступу комуністичної Румунії в ООН. У 1977 році Сігетська
в’язниця була виведена з експлуатації і стала заводом з виготовлення метил,
соляним складом і, нарешті, занедбаною руїною. У
1992 році з’являється вперше ідея Меморіалу жертвам комунізму та опору.
Ініціатором була поетеса Ана Бландіана. У 1998 році Рада Європи назвала
Сігетський Меморіал одним з основних пам’ятних місць континенту, поряд з
Меморіалом з Освенціма і Меморіалом миру з Нормандії.

Наступну зупинку учасники
паломництва зробили в музеї Українського православного вікаріату, який
розташований недалеко від Сігетського меморіалу. Отець Маріус Лаурук подає деталі: «Тут отець вікарій Микола Лаурук представив вірним зокрема
речі, які безпосередньо пов’язані зі святим Олексієм: Часлов, подарований
батькові колишнього парафіянина, а також текст звинувачення, опублікований
угорською мовою, зачитаний на суді, через який святий був засуджений.»

Музей Українського православного вікаріату був
урочисто відкритий і благословенний Блаженнішим Андреєм, митрополитом Клужським
у 2015 році, з ініцативи отця вікарія Миколи Лаурука, який бажав таким чином вшанувати
спадщину предків українців на цих землях. Знання
історії та шанування творінь предків будучи важливими для відкриття та
утвердження етнічної ідентичності. Спочатку організований як
парафіяльний музей, навколо старого іконостасу церкви з Сігету, та багатовікових
літургійних книг, музей з роками збагачувався старими літургійними та
молитовними книгами з приватних колекцій (родини Піпашів, з Тиси/Микова, родини
дяка Петра Марічека), репрезентативні артефакти народного мистецтва українців з
Мараморощини (народне вбрання, кераміка, дерев’яні вироби). Таким чином музей
став репрезентативним для українців Румунії, будучи єдиним такого роду.

Останньою зупинкою паломництва була Сігетська
українська православна церква, розташована в центрі міста, де був показаний документальний фільм про Паїсія Величковського. Отець Маріус Лаурук
уточнює: «Тут, біля частички
мощей Святого Олексія, я виступив з короткою промовою про життя та діяльність
найвідоміших українських святих на території Румунії: Святого Василя з Пояни
Мерулуй, святого Паїсія Величковського, який, з благословення Блаженнішого
Патріарха Даниїла, був названий покровителем Українського православного вікаріату Румунії). Паїсії Величковський своєю діяльністю вплинув на духовність усіх православних
народів. а аткож про преподобного Олексія Карпатського. Наприкінці паломництва у Сігетській церкві присутні
переглянули дуже цікавий документальний фільм про преподобного Паїсія
Величковського, реалізований телеканалом Румунського Патріархату – Трінітас (Trinitas
TV).

Отець
д-р Микола Лаурук, керівник Українського православного вікаріату, який
підпорядковується Румунській Патріархії, розповідає
про важливість цього паломництва, зокрема можливість віруючих більше
дізнаватися про життя та діяльність українських
святих, які жили на території Румунії та які
відіграли дуже велику роль у зміцненні православної віри в нашій країні: «Вперша наша Сігетська
українська православна церква відзначила пам’ять наших українських
святих. Бажаю уточнити, що шанування українських святих це не політика, а це має
біблійну підставу. Святий Апостол та Євангеліст Іван наприкінці книги
Об’явлення, де описує новий Єрусалим, уточнює, що народи принесуть до нього
славу свою. Шануючи їх, після неділі Всіх святих приносимо Богу славу за
них і просимо, щоб вони були нашими молитвами покровителями. Ми були дуже раді,
що зійшлося так багато наших українських православних віруючих зі Сігету для
того участі у цьому паломництві. Ініціатором цього торжества був отець Маріус
Лаурук, радник Українського православного вікаріату. Для нас було емоційно
відвідувати колишню Сігетську в’язницю, де серед інших мучеників перебував і
наш великий угодник Олексій Карпатський, який чотири роки між 1914-1918
рр. постраждав тут під час Австро-Угорської влади. Ця влада кидала в
тюрму, яку вона заснувала, тих, хто були проти цієї влади й тих, які
розповсюджували віру християнську православну. Пригадуємо, що тоді коли ми
отримали частину Його мощі від Хустської єпарції з України, були
сказані нам наступні зворушливі слова: «Святий Олексій повертається до Сігету,
але цього разу не для того, щоб Його судили, а щоб Він молився правдивому суді,
щоб минулі помилки більше не повторювалися. Олексій Карпатський ходив нашими
селами і навчав людей, щоби зміцнювалися у православній вірі та не покидали
її. Під час візиту Сігетського меморіалу наші хорісти проспівали пісню у
його честь. Ця пісня була складена добродійко Маргаритою Лаурук, яка керує
хором Сігетської української православної церкви. Цікаво було відвідувати
Вікаріатський музей. Наприкінці отець Маріус Лаурук всім присутнім віруючим
гарний документальний фільм про іншого великого українського подвижника -
Святого Паїсія Величковського. Блаженніший патріарх Румунської Православної Церкви
Даниїль сказав, що Румунія дарувала Україні митрополита Петра Могилу, а Україна
дарувала Румунії Святого Паїсія Величковського. Їх молитвами хай господь
охоронить нашу державу Румунію від всякого зла. Їхніми молитвами хай Господь
дасть мир в Україні та в усьому світі.»

Ярослав Руснак, вірян
Сігетської управославної церкви поділяється своїми враженнями від участі у паломництві: «У другій половині дня неділі, 18 червня цього року, я
мав особливе задоволення брати участь зі моїм сином Матвієм у дуже
цікавому релігійному заході, паломництві, організованому в межах Українського
православного вікаріату у місті Сігету Мармацієй, духовними священниками отцем
генеральним вікарієм Миколою Лауруком і отцем радником Маріусом
Лауруком. Захід мав на меті, з нагоди вшанування свята Всіх святих, презентацію
вірянам української православної громади українських святих, які будучи переслідуванні
в Україні, прибули на нашій території Румунії, і зробили свій внесок у
збереженні та зміцненні православія а також сприяли у відновленню православного
чернецтва. Йде мова про Святого Василя з Пояна Мерулуй, Святого Паїсія
Величковського з Нямца та Святого Олексія Карпатського. Святий Олексій
Карпатський у своїх подорожах служив в українських селах Марамороського краю,
після чого був ув’язнений строком чотири років у в’язниці Сігету-Мармацієй, яку
під час заходу ми і відвідували. Дуже цікаві релігійні речі ми бачили і в музеї
парафії. Для мене це було емоційне паломництво з огляду на те, що кілька років
тому я мав нагоду відвідувати монастир у населеному пункті Нанково, що на
Хустщині, де знаходяться святі мощі Святого отця Олексія Карпатського.
Настоятель монастирі тоді нам розповів, що під час ексгумації одяг Святого не
згнив, а афонська ікона збереглася у дуже доброму стані. Під час візиту настоятель
монастиря проклав на наші голови підшапок, який належав згаданому
святому. Скориставшись нагодою хочу подякувати духовним священникам за
наполегливість, яку вони виявили, щоб донести до нашого відома життя і
діяльність українських святих, які облагороджували релігійне життя на території
нашої країни, а також за те, що вони тримають православну релігійну єдність
української громади у нашому краю.»

Ірина Сакала, членка хору «Благовісник»
Української православної церкви міста Сігету-Мармацієй, разом зі своїм восьмирічним
синичком Володимиром, також взяли участь у паломництві слідами українських святих, які перебували на території Румунії. Ось її думки: «Ми
відвідали колишню Сігетську в’язницю, де мали можливість побачити де
страждав протягом чотирьох років святий Олексія Карпатський з України. У
каплиці ми співали йому прекрасну пісню. Повернувшись до церкви всій християни,
які брали участь у цій події могли побачити документальний фільм про життя
Паїсія Величковського, котрий був старецом монастиря Нямц. Отець Микола Лаурук
говорив дуже гарно і про життя Святого Василя з Пояна Мерулуй. Я надіюсь. Що такі
прекрасні заходи ще будуть організовані і хочу з цією нагодою поздоровляти
організаторів і Боже дай щоб більш часто зустрічались на таких духовних
заходах.»

При Сігетській українській православній церкві діє церковний хор
«Благовісник», очолений пані добродійкою Маргаритою Лаурук. Хор дає відповідь
на кожне недільне Богослужіння та у великі свята. Члени хору успішно виступають
на різних фестивалях та конкурсах духовної пісні. На завершення нашої рубрики
запрошуємо вас послухати релігійну пісню «Три янголи», у виконанні церковного хору «Благовісник».

Сучавська
філія Союзу українців Румунії організувала 14 травня 2023 року в селі Негостина
Сучавського повіту XXVII-й міжетнічний фестиваль «Співжиття», за
фінансове сприяння СУР-у. Цього року взяли участь вокальні й танцювальні
колективи, а також солісти етнічних українців, вірменів, рромів та поляків з
Румунії, гурт українських переселенців у Сучаві, а також вокальний колектив з
України.

Метою
фестивалю є зібрання нацменшин докупи, щоб популяризувати народні пісні, танці
й традиції, заохочувати міжкультурний діалог та взаємну повагу. Така подія відіграє значну роль у збереженні культурних цінностей, толерантності та мирного співжиття. Фестиваль «Співжиття» організується щороку в різних місцевостях Буковини, де компактно проживає українська громада.

У фестивалі взяли участь наступні колективи: «Червона Калина» (Негостина), координатор Юліан
Кідеша, «Koзачoк» (Бaлкiвці), координатор Петрo Шойман, «Негостинські голоси»
(Негостина), координатор Антонета Крайнічук, «Хаякахак» (Герла), координатор
Урсан Естегар Еріка, «Співучi українки» (Сучава), координатор Вікторія Дригола,
«Мала Пояна», координатор Агнєшка Полачик, «Квіти Буковини» (Ботошани),
координатор Віктор Семчук, «Коломейка» (Сірет), координатор Зірка Янош, вокальна група з Йорданешти, Україна, координатор Зоя Лутик, «Квіти Гулії»
(Гулiя) координатор Нарцис Флоря, «Полонинка» (Палтину), координатор Ілля
Саучук, «Весна» (Ботошани), координатор Віктор Семчук, та «Iзворашул» (Ізвоареле Сучевей), координатор священник Валентин Арделян. Також виступили солісти-вокалісти та солісти- інструменталісти. У ході фестивалю
відбувся й парад народних костюмів. Члени народних колективів та солісти
представили гордо свої традиційні костюми, які передаються з покоління в покоління.

На фестивалі «Співжиття» була присутня і
вчителька української мови в Сучавському повіті Делія Мартіняк, яка розповідає як пройшов цей міжетнічний захід: «Сучавськa філія Союзу українців
Румунії організувала 14 травня у партнерстві з мерією ceлa Бaлкiвці та місцевою
організацією CУРу з Негостини XXVII-й міжетнічний фестиваль «Співжиття», який
зібрав понад 400 учасників української, польської, ромської та
вірменської меншин. Розпочався захід парадом фольклорних колективів, які
пройшли від Негостинської загальноосвітньої школи до місцевого Будинку
культури. Організатори запросили 13 фольклорних колективів. На початку програми
голова Сучавської філії СУРу Ілля Саучук підкреслив важливість різноманітної
спільноти меншин на Буковині, згадавши Міжнародний день сім’ї, який
відзначається 15 травня. Він передав вітання голови CУРу та депутата
Миколи-Мирославa Петрецького та висловив подяку за підтримку, яку він і вся
Рада CУРу надають українській громаді, особливо в плані культурної діяльності.
Священники Данієль Петрашук та Космін Куку промовили молитву «Отче наш»
українською та румунською мовами, після чого послідували виступи гостей, серед яких: заступник Сучавської повітової ради Василь Тофан, мер Балківців Василь Шойман, заступник мера Юліан Кідеша, перший заступник голови CУРу Семчук Віктор, заступник голови СУРу Віктор Григорчук, місцевий радник CУРу Петро Шойман та також представники Сучавського повітового комітету CУРу:
Клапон Нікуліна Клапон, Крістіна Кідеша, Надя Бойчук-Лазар, Зірка Янош, Родіка Шойман, Ніколає Чокан, Овідіу Ткач та Бриндуша Писларь. Фестиваль
«Співжиття», ініціював Коля Курелюк, колишній директор будинку культури в
Меріцеї. Перший випуск фестивалю відбувся 25 травня 1994 року в
Маріцеї-Дарменешть, а через сім років вiн став мандрівним заходом у Бродіні,
Ульмі, Сіреті, Негостині, Палтіну, Карлібабі та в Сучаві.»

Вчителька Антонета Крайнічук, яка викладає українську
мову в Ліцей імені Лацку Воде в Сереті Сучавського повіту, керівник гурту
«Негостинські голоси», розповідає про виступ гурту та
свої враження від участі у цьогорічному фестивалі «Співжиття»:
«У неділю 14 травня багато гостей завітало у гостинну Негостину на XXVII-ий міжетнічний фестиваль «Співжиття», який об’єднує на одній сцені фольклорні виступи з традиційними
особливостями різних меншин. Організатори запросили цього року 13 фольклорних
колективів, які представили українську, польську, рромську та вірменську
меншини. Ніде не можна побачити таке етнічне та мовне розмаїття, як у нас на
Буковині. Буковина, яку називають і Європою в мініатюрі відображається своїм
етнічним багатством та гарним співжиттям майже 11 етнічних меншин.
Вокальний гурт «Негостинські голоси» предс ьави на цьому фестивалі українську
меншину. У якості газди наш гурток виконав для гостей відому українську пісню «Зеленеє
жито, зелене», упродовж
прозвучала пісня «Місяць і зіроньки» та негостинська пісня «Ой піду я лугом
тугом». Наш репертуар складається з давніх автентичних українських пісень села Негостина,
цінних надбань успадкованих від старших поколінь, а також з відомих українських
народних пісень. Важливе місце у репертуарі гуртка займають і релігійні пісні,
оскільки значна частина нашого гуртка є також частиною церковного хору. Єднає
наш гурток любов до пісні, до рідної мови, до народних традицій та звичаїв
нашого села. Щодо фестивалю тільки гарне враження: гарний фестиваль, гарні
виступи учасників, добрий і гарний настрій, які залишаться в душі на довгий
час.»

Учитель Балківецької восьмирічної школи Петро Шойман,
керівник танцювального ансамблю «Козачок» розповідає про участь ансамблю на фестивалі «Співжиття»: «Ансамбль Козачок з великим хвилюванням взяв
участь у фестивалі «Співжиття». Це було гарне свято, тому що в ньому
взяло участь багато дітей, які бажали популяризувати танці характерні для
етнічних груп, до яких вони належать. Для мене особисто це був випуск з великими
емоціями, тому що дебютувало нове покоління танцюристів, які у свою
чергу були схвильовані. На мою думку вони вступили дуже, дуже гарно
перший раз. Хочу вітати всіх учасників. Я також дуже радий за вступ нашого гурту
«Козачок». Ми сподіваємось, що Союз українців Румунії допоможе нам придбати
костюми для нових членів ансамблю. Також я дуже радий, що я знову зустрівся з
багатьма друзями, викладачами, які також керують групами дуже талановитих дітей
і можу стверджувати, що це була чудова неділя, взяли участь багато дітей,
одягнутих у чудових кольорових народних костюмах.»

На
міжетнічному фестивалі «Співжиття» виступив і гурт українських переселенок «Співучi
українки». Координатор гурту Вікторія Дригола поділяється своїми враженнями: «До
складу гурту входять жінки з України, які знайшли прихисток в Румунії, а саме в
місті Сучава. Ми з дівчатами хочемо подякувати Союзу українців Румунії,
Сучавській філії за можливість займатися улюбленою справою, творчістю та
за можливість спілкуватися з етнічними українцями в Румунії. Ми відчуваємо щиру
підтримку та співчуття від наших справжніх братів. Вони в ці важкі часи для
України дали нам прихисток, підтримку і підставили своє пличе. Я особисто хочу
подякувати голові Сучавської філії СУРу, пану Іллі Саучуку, який завжди
знаходиться поруч з нашим колективом. Він допомагає нам, підтримує, запрошує
нас брати участь у різноманітних заходах та подіях. Для нас це дуже важливо, бо
ми як біженки з України, відчуваємо свою місію в тому, що нашими виступами
нагадуємо мешканцям Європи, саме Румунії, що в Україні все ще триває ця
жорстока та безглузда війна, що там гинуть наші захисники, наші чоловіки та
сини, які захищають свої сім’ї, своїх мам та жінок та діточок, що ворог все ще
продовжує ракетні удари, яким вбиває мирних мешканців, старих та малих. Ми дуже
дякуємо Румунії за підтримку в ці важкі часи і сподіваємось, що ми швидше здолаємо ворога і вже у мирні часи ми будемо приїжджати на фестивалі,
будемо спілкуватися, будемо ще більш дружити, будемо їздити один до одного в
гості, і запрошуємо етнічних українців з Румунії до нас у гості, а також всіх
румунів. Коли не буде війни приїжджайте у нашу чудову країну. Ось на приклад саме цієї неділі ми залюбки взяли участь у міжетнічному фестивалі національних
меншин «Співжиття». Ми були дуже вражені: фестиваль дуже різноманітний, дуже
багато націй було представлено, яскраві колективи, яскраві костюми, виступи,
номери, дуже багато молоді, дуже багато діточок. Це дуже корисно коли етнічні
та національні спадщини передаються з покоління в покоління. Нас це неймовірно
вразило. Ще раз дякуємо СУРу, а особисто пані Іллі Саучуку за можливість брати
участь у такій дуже вражаючі для нас події, нам дуже сподобалось, це
запам’ятається на все життя. Дякуємо щиро!»

Сучавська
філія Союзу українців Румунії організувала 14 травня 2023 року в селі Негостина
Сучавського повіту XXVII-й міжетнічний фестиваль «Співжиття», за
фінансове сприяння СУР-у. Цього року взяли участь вокальні й танцювальні
колективи, а також солісти етнічних українців, вірменів, рромів та поляків з
Румунії, гурт українських переселенців у Сучаві, а також вокальний колектив з
України.

Метою
фестивалю є зібрання нацменшин докупи, щоб популяризувати народні пісні, танці
й традиції, заохочувати міжкультурний діалог та взаємну повагу. Така подія відіграє значну роль у збереженні культурних цінностей, толерантності та мирного співжиття. Фестиваль «Співжиття» організується щороку в різних місцевостях Буковини, де компактно проживає українська громада.

У фестивалі взяли участь наступні колективи: «Червона Калина» (Негостина), координатор Юліан
Кідеша, «Koзачoк» (Бaлкiвці), координатор Петрo Шойман, «Негостинські голоси»
(Негостина), координатор Антонета Крайнічук, «Хаякахак» (Герла), координатор
Урсан Естегар Еріка, «Співучi українки» (Сучава), координатор Вікторія Дригола,
«Мала Пояна», координатор Агнєшка Полачик, «Квіти Буковини» (Ботошани),
координатор Віктор Семчук, «Коломейка» (Сірет), координатор Зірка Янош, вокальна група з Йорданешти, Україна, координатор Зоя Лутик, «Квіти Гулії»
(Гулiя) координатор Нарцис Флоря, «Полонинка» (Палтину), координатор Ілля
Саучук, «Весна» (Ботошани), координатор Віктор Семчук, та «Iзворашул» (Ізвоареле Сучевей), координатор священник Валентин Арделян. Також виступили солісти-вокалісти та солісти- інструменталісти. У ході фестивалю
відбувся й парад народних костюмів. Члени народних колективів та солісти
представили гордо свої традиційні костюми, які передаються з покоління в покоління.

На фестивалі «Співжиття» була присутня і
вчителька української мови в Сучавському повіті Делія Мартіняк, яка розповідає як пройшов цей міжетнічний захід: «Сучавськa філія Союзу українців
Румунії організувала 14 травня у партнерстві з мерією ceлa Бaлкiвці та місцевою
організацією CУРу з Негостини XXVII-й міжетнічний фестиваль «Співжиття», який
зібрав понад 400 учасників української, польської, ромської та
вірменської меншин. Розпочався захід парадом фольклорних колективів, які
пройшли від Негостинської загальноосвітньої школи до місцевого Будинку
культури. Організатори запросили 13 фольклорних колективів. На початку програми
голова Сучавської філії СУРу Ілля Саучук підкреслив важливість різноманітної
спільноти меншин на Буковині, згадавши Міжнародний день сім’ї, який
відзначається 15 травня. Він передав вітання голови CУРу та депутата
Миколи-Мирославa Петрецького та висловив подяку за підтримку, яку він і вся
Рада CУРу надають українській громаді, особливо в плані культурної діяльності.
Священники Данієль Петрашук та Космін Куку промовили молитву «Отче наш»
українською та румунською мовами, після чого послідували виступи гостей, серед яких: заступник Сучавської повітової ради Василь Тофан, мер Балківців Василь Шойман, заступник мера Юліан Кідеша, перший заступник голови CУРу Семчук Віктор, заступник голови СУРу Віктор Григорчук, місцевий радник CУРу Петро Шойман та також представники Сучавського повітового комітету CУРу:
Клапон Нікуліна Клапон, Крістіна Кідеша, Надя Бойчук-Лазар, Зірка Янош, Родіка Шойман, Ніколає Чокан, Овідіу Ткач та Бриндуша Писларь. Фестиваль
«Співжиття», ініціював Коля Курелюк, колишній директор будинку культури в
Меріцеї. Перший випуск фестивалю відбувся 25 травня 1994 року в
Маріцеї-Дарменешть, а через сім років вiн став мандрівним заходом у Бродіні,
Ульмі, Сіреті, Негостині, Палтіну, Карлібабі та в Сучаві.»

Вчителька Антонета Крайнічук, яка викладає українську
мову в Ліцей імені Лацку Воде в Сереті Сучавського повіту, керівник гурту
«Негостинські голоси», розповідає про виступ гурту та
свої враження від участі у цьогорічному фестивалі «Співжиття»:
«У неділю 14 травня багато гостей завітало у гостинну Негостину на XXVII-ий міжетнічний фестиваль «Співжиття», який об’єднує на одній сцені фольклорні виступи з традиційними
особливостями різних меншин. Організатори запросили цього року 13 фольклорних
колективів, які представили українську, польську, рромську та вірменську
меншини. Ніде не можна побачити таке етнічне та мовне розмаїття, як у нас на
Буковині. Буковина, яку називають і Європою в мініатюрі відображається своїм
етнічним багатством та гарним співжиттям майже 11 етнічних меншин.
Вокальний гурт «Негостинські голоси» предс ьави на цьому фестивалі українську
меншину. У якості газди наш гурток виконав для гостей відому українську пісню «Зеленеє
жито, зелене», упродовж
прозвучала пісня «Місяць і зіроньки» та негостинська пісня «Ой піду я лугом
тугом». Наш репертуар складається з давніх автентичних українських пісень села Негостина,
цінних надбань успадкованих від старших поколінь, а також з відомих українських
народних пісень. Важливе місце у репертуарі гуртка займають і релігійні пісні,
оскільки значна частина нашого гуртка є також частиною церковного хору. Єднає
наш гурток любов до пісні, до рідної мови, до народних традицій та звичаїв
нашого села. Щодо фестивалю тільки гарне враження: гарний фестиваль, гарні
виступи учасників, добрий і гарний настрій, які залишаться в душі на довгий
час.»

Учитель Балківецької восьмирічної школи Петро Шойман,
керівник танцювального ансамблю «Козачок» розповідає про участь ансамблю на фестивалі «Співжиття»: «Ансамбль Козачок з великим хвилюванням взяв
участь у фестивалі «Співжиття». Це було гарне свято, тому що в ньому
взяло участь багато дітей, які бажали популяризувати танці характерні для
етнічних груп, до яких вони належать. Для мене особисто це був випуск з великими
емоціями, тому що дебютувало нове покоління танцюристів, які у свою
чергу були схвильовані. На мою думку вони вступили дуже, дуже гарно
перший раз. Хочу вітати всіх учасників. Я також дуже радий за вступ нашого гурту
«Козачок». Ми сподіваємось, що Союз українців Румунії допоможе нам придбати
костюми для нових членів ансамблю. Також я дуже радий, що я знову зустрівся з
багатьма друзями, викладачами, які також керують групами дуже талановитих дітей
і можу стверджувати, що це була чудова неділя, взяли участь багато дітей,
одягнутих у чудових кольорових народних костюмах.»

На
міжетнічному фестивалі «Співжиття» виступив і гурт українських переселенок «Співучi
українки». Координатор гурту Вікторія Дригола поділяється своїми враженнями: «До
складу гурту входять жінки з України, які знайшли прихисток в Румунії, а саме в
місті Сучава. Ми з дівчатами хочемо подякувати Союзу українців Румунії,
Сучавській філії за можливість займатися улюбленою справою, творчістю та
за можливість спілкуватися з етнічними українцями в Румунії. Ми відчуваємо щиру
підтримку та співчуття від наших справжніх братів. Вони в ці важкі часи для
України дали нам прихисток, підтримку і підставили своє пличе. Я особисто хочу
подякувати голові Сучавської філії СУРу, пану Іллі Саучуку, який завжди
знаходиться поруч з нашим колективом. Він допомагає нам, підтримує, запрошує
нас брати участь у різноманітних заходах та подіях. Для нас це дуже важливо, бо
ми як біженки з України, відчуваємо свою місію в тому, що нашими виступами
нагадуємо мешканцям Європи, саме Румунії, що в Україні все ще триває ця
жорстока та безглузда війна, що там гинуть наші захисники, наші чоловіки та
сини, які захищають свої сім’ї, своїх мам та жінок та діточок, що ворог все ще
продовжує ракетні удари, яким вбиває мирних мешканців, старих та малих. Ми дуже
дякуємо Румунії за підтримку в ці важкі часи і сподіваємось, що ми швидше здолаємо ворога і вже у мирні часи ми будемо приїжджати на фестивалі,
будемо спілкуватися, будемо ще більш дружити, будемо їздити один до одного в
гості, і запрошуємо етнічних українців з Румунії до нас у гості, а також всіх
румунів. Коли не буде війни приїжджайте у нашу чудову країну. Ось на приклад саме цієї неділі ми залюбки взяли участь у міжетнічному фестивалі національних
меншин «Співжиття». Ми були дуже вражені: фестиваль дуже різноманітний, дуже
багато націй було представлено, яскраві колективи, яскраві костюми, виступи,
номери, дуже багато молоді, дуже багато діточок. Це дуже корисно коли етнічні
та національні спадщини передаються з покоління в покоління. Нас це неймовірно
вразило. Ще раз дякуємо СУРу, а особисто пані Іллі Саучуку за можливість брати
участь у такій дуже вражаючі для нас події, нам дуже сподобалось, це
запам’ятається на все життя. Дякуємо щиро!»