Category: Подорож

Румунія має близько 250 фортець і укріплених
церков. Серед них і місто-фортеця Сігішоара або Шасбург, розташоване в
центральній частині Румунії, що було побудоване в ХІІ-му столітті і вважається
перлиною Трансільванії. У 1999 році місто було
занесено до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО,
оскільки є одним з небагатьох населених міст-фортець Європи.

Сігішоара приваблює багатьох
іноземних туристів, які відвідують Румунію, в тому числі й насиченою культурною
програмою.
Римське за походженням місто, Сігішоара є одним з найбільших середньовічних
міст, що існують сьогодні в світі. Тут знаходиться укріплена фортеця,
розташована на вершині пагорбу, входи і таємні переходи, Башта з годинником, що
датується XIV століттям, і будинок, де жив князь Влад Цепеш. Архітектура
будівель у старому центрі Сігішоари, безсумнівно, має німецький вплив. Такий же
стиль будівництва можна знайти і в старих містах Німеччини, таких як Нюрнберг
або Ротенбург.

Усі, хто відвідав Сігішоару вражені критими
сходами або сходами школярів, як їх ще називають. Це кам’яні сходи, що ведуть
до верхньої частини міста і покриті дерев’яним ґонтом та виглядають як тунель.
Вони були зроблені, аби учні могли ходити до школи взимку. Спочатку, в 1662 році,
коли були побудовані, сходи налічували 300 сходинок, але після ремонту в 1849
році їх залишилося 175. Підйом сам по собі досить складний, тому що сходи
круті, але вид, що відривається зверху є заслуженою нагородою за докладені
зусилля. Зверху можна сфотографувати захоплювальну панораму Сігішоари. Усе місто
Сігішоара є практично живим музейним комплексом. Тут є й гарні, затишні
кав’ярні та чайні, де туристи можуть перепочити, обмінятися враженнями від
побаченого. Але є певні періоди року, коли вулиці міста оживають і переповнені
людьми. Щороку тут проходить Середньовічний фестиваль, коли на вулицях можна
побачити багато музикантів, ремісників і лицарів, як у Середньовіччі. Можливо, тому іноді це не таке тихе якби нам хотілося
місто.

Башта Лудильників, разом із
Годинниковою баштою домінує нижню частину міста. Вона була зведена разом із
стіною і сильно постраждала від землетрусів та пожеж, в результаті яких завжди
була перебудована. У 1583 році відбулася найважливіша перебудова башти. Тепер
вона має 25 м заввишки, прямокутну основу, п’ятикутну форму внизу, і
завершується останнім восьмигранним поверхом та шестигранним дахом з нерівними
сторонами. Останній поверх розширюється на консолях, в ньому видніються отвори
для стрільби з лука та рушниці. Перед баштою лежить найкраще збережений
бастіон. Башта Лудильників пов’язана з Баштою Дубильників через Галерею
Лучників, утворюючи потужну оборонну лінію для захисту південно-західної частини
міста.

Затишним місцем у самому центрі Сігішоари є кав’ярня Будинок Лудильника. Де вона розташована? Будучи побудованим як місто-фортеця, як це відбувалося в
середньовіччі, Сігішоара мала колись 14 башт, які мали оборонну роль, а також були місцем знаходження найважливіших гільдій міста. На сьогодні їх не більше дев’яти. Будинок Лудильника знаходиться
біля однієї з них, Башти Лудильників, побудованої десь між XII-XIV століттями. І теж у безпосередній
близькості цього будинку знаходиться Криті
сходи, інша
туристична пам’ятка з цікавою історією. Що можна знайти в Будинку Лудильника? По-перше,
унікальне місце; кав’ярня влаштована в спокійній, затишній зоні, однак повній
історії. Вражає, в першу чергу, архітектура будівлі, яка зберігає типову
атмосферу Середньовіччя. Столітні стіни одягнені зеленню, однак у такому
способі, щоб не вкрити зовсім історію місця. Прихована від очей прохожих на
вулицях фортеці, Будинок Лудильника є прихованим місцем, ідеальним для
освіжаючої втечі та незабутних спогадів. По-друге, ви будете вражені інтер’єром
будинку, влаштованих зі вишуканим смаком.

Меблі з кованого заліза гармонійно поєднані з ретельно підібраними внутрішніми прикрасами та
картинами, які отримали прекрасні відбитки тих часів. Будинок
цей настільки добре
розташований, що ви можете легко звідти відправитися у екскурсії та походи. До списку визначних пам’яток вартих відвідати можете
включити садибу Апафі або ідилічне село Меленкрав,
укріплену євангельську церкву в Б’єртані (яку було занесено до списку пам’ятників ЮНЕСКО), Башту Солонини у селі Кріц, і якщо ви хотіли би згадати про роки дитинства, коли прохожувалися сільськими вулицями, можете відвідати село Віскрі. І не пропустіть поїздку до Плато Бреїте, до однойменного природного заповідника, якого вважають унікальною
екосистемою в Європі. Він знаходиться всього в 4 км від міста Сігішоара
та покриває
понад 120 га рослинності. Але про це іншим разом.

Замок Бран має понад шести столітню історію, але кожному відомий він як Замок Дракули. Протягом часу, легенди стали сильнішими за історію і сотні тисяч іноземців приїжджають щорічно до цього замку шукати Дракулу. Насправді замок ніколи не був місцем проживання Влада Цепеша, князя Волощини, більш відомого, як вампір Дракула. Тільки після виходу легендарного роману Брема Стокера, замок набув слави і став візитною карткою туризму нашої країни. Але не на порожньому ж місці виникають легенди й міфи. Насправді князь Влад Цепеш був тут тільки проїздом, і зупинився лише кілька разів. Але є й дослідники, які стверджують, що Влад Цепеш впав в немилість угорському королю і був кинутий у в’язницю замку.

Замок був побудований Орденом тевтонських лицарів, в 1212 році, коли називався Дітріхштайн. Пізніше в 1382 р. він належав саксонцям, які перетворили його на важливий стратегічний пункт. З його бійниць можна було контролювати торгові шляхи. Тут проходив неспокійний в ті часи кордон між Волощиною і Трансільванією. Коридори і зали замку утворюють лабіринт. Мабуть, для того, щоб в ньому заблукав непрошений гість. 1 грудня 1920 року Брашовська міська рада подарувала замок королеві Марії, в знак пошани за її внесок в Об’єднання румунських князівств 1 грудня 1918 року. З 1920 по 1927 роки Замок Бран був реставрований під керівництвом архітектора Королівського двору, Карола Лімана, який перетворив його на прекрасну літню королівську резиденцію. У 1938 році королева Марія залишає його у спадок своїй дочці, принцесі Іляні, якій належатиме він до 1948 року. Після вигнання королівської сімії з країни в 1948 році, замок увійшов у власність румунської держави, і певний час був покинутий. Будучи у деградованому стані, у 1987 році у замку проходить реставраційний процес. У 2009 році він був повернутий власнику, Домініку Габзбургу, сину принцеси Іляни. Зараз у замку зберігається колекція меблів, зброї і мисливських трофеїв.

Починаючи з 1 липня, туристи, які приїжджають до замку, можуть відвідати й Тунель часу, інвестицію на суму в 1 млн. євро. Це таємний тунель, який ніколи не був відкритий для туристів з моменту його будівництва, понад 80 років тому. Він був побудований в 1930 році на замовлення королеви Марії, щоб скоротити шлях хворої на артрит королеви між замком та парком, де вона любила відпочивати. Доступ здійснювався через старий колодязь у внутрішньому дворику замку, де був встановлений електричний елеватор, за допомогою якого королева Марія могла спускатися вниз 30 метрів. Звідти через тунель королева діставалася Королівського парку, де вона любила читати. Довжина тунелю становить 40 метрів. Рік тому, адміністратори замку вирішили відновити тунель і зробити його доступним для туристів. Таким чином, Секретний тунель має стати справжнім Тунелем часу. Туристи увійдуть в ліфт, спустяться 30 метрів через старий колодязь, а потім пройдуть через тунель довжиною 40 метрів, звідти дістануться до королівського парку. Тунель не є простим, і його перетин буде справжнім мультимедійним досвідом. Кілька голограм ознайомлять туристів із історією замку Бран, від його будівництва в 1377 до сьогодення.

У минулому році, на території парку замку Бран був відкритий і Чайний будинок королеви Марії. Він датується 1920 роком і розташований на березі озера. Він був улаштований з ініціативи королеви Марії, яка любила тут щодня у літній період пити чай. Тепер він був перетворений на кав’ярню і став туристичною атракцією для туристів. Чайний будинок має й терасу під відкритим небом, розраховану на 150 місць. Замок Бран є найбільш відвідуваною туристичною атракцією Румунії. У 2017 його відвідало понад 1 мільйон туристів, з яких понад 60% були іноземцями. Туристи, які приїжджають до Замку Бран, тепер можуть відвідати 23 зали, удвічі більше, ніж у період коли Бран був частиною національного надбання. Більшість виставлених меблів було придбано у італійських антикварних магазинах і датуються тим же періодом, що і оригінальні меблі. На жаль, відвідувачі можуть побачити дуже мало предметів, що належали королівській сім’ї. З-поміж них улюблений народний костюм королеви Марії, одну з королівських корон та кинджал короля Фердинанда, а також гостьову книгу королеви Марії та принцеси Іляни.

З березня цього року уряд Румунії надав статус туристичного курорту національного інтересу чотирьом населеним пунктам та туристичним районам: Борші у повіті Марамуреш, місту Неводарь у повіті Констанца, зоні Печера Падіна у селі Мороєнь, Димбовіцькому повіті та Димбовічоарі. Це означає, що відповідні райони будуть пріоритетними що стосується державних інвестицій в інфраструктуру та комунальні послуги.

Отже, сьогодні запрошую вас в уявну подорож в центральну частину Румунії, до вхідних воріт в Національний парк П’ятра Краюлуй. Зона рекомендується для всіх категорій туристів. Тут можна практикувати альпінізм, гірський велотуризм чи агротуризм. Район пропонує широкий вибір житлових одиниць, що складаються з готелів, гостьових будинків, котеджів. Ралука Бусьок турагент Центру туристичного інформування Димбовічоара. Цей статус, тобто статус туристичного курорту національного інтересу, відкриває нам нові можливості, які ми повинні використовувати, попри виняткові природні ресурси нашого району. Основною перевагою даної сертифікації буде легкий доступ до європейських фондів. Ми також хочемо залучити інвесторів у туризм. Будь-який район, коли розвивається, базується на інвестиціях.

Ралука Бусьок рекомендує туристам організувати туристичний відпочинок у районі Димбовічоара. Але що саме можна відвідати в Димбовічоарі? Насамперед, ущелину річки Димбовічоара, протяжністю близько 5 км і висотою 200 м, природний заповідник П’ятра Краюлуй та однойменний гірський масив. Також, печера Димбовічоара має понад 15.000 років. Теж в районі є руїни фортеці Оратія. Колись у цьому районі була митниця між двома князівствами Волощиною та Трансільванією. Рекомендую туристам і Ущелину ріки Димбовіца, але також багато інших туристичних пунктів. Минулого року ми відкрили два пригодницькі парки, а також традиційний селянський музей.

Туристичний напрямок, який ви не повинні пропустити в цьому районі – це печера Димбовічоара. Вона була виявлена майже 400 років тому, в 1579 році і електрифікована в 1980. Тут ви познайомитись з спеціальними гідами. Це діти, які вивчили історію печери, і чекають розповісти вам цікаві місцеві легенди. При вході до печери знаходиться ресторан з традиційними стравами. Печера Димбовічоара розташована в карстовій частині кулуару Рукер-Бран, один з найвідоміших в країні. Вона сформувалася у вапняках юрського віку Масиву П’ятра Краюлуй, через дію води струмка Димбовічоара, чия долина знаходиться в кілька метрів вниз по течії. Вона легкодоступна для туристів, і розташована в безпосередній близькості від дороги, яка перетинає ущелину. Довжиною 250 м, печера має вигляд розгалуженої галереї, її можна легко перетнути, маючи стелю трохи вищою ніж людський зріст (понад 2 м). Інтер’єр забезпечує оптимальні умови для відвідування. Температура складає близько 10 – 12 °C. Також у печері були знайдені скам’янілості печерного ведмедя (Ursus spelaeus).

Фортеця Оратя розташована на однойменному пагорбі, була побудована в 1212 році тевтонськими лицарями, за наполяганням короля Андрія II Угорщини. Він закликав тевтонів, які відступали із Західної Європи після боїв у святих місцях, брати участь в захисті кордонів Краю Бирсей від навал половців. З цією метою вони отримали право на будівництво в Трансільванії фортець та міст. Тевтони прагнули розширити своє панування і поза Карпатами, споруджуючи фортецю Оратя, потужний сторожовий пост Бранського перевалу.

Туристи, які прибувають в Інформаційно-туристичний центр, запитують, якими гірськими трасами вони можуть прямувати, і вони завжди отримують рекомендації не відбувати у походи без спеціалізованого гіда, якщо йдеться про довші маршрути, із підвищеною складністю. Існує також простіший варіант, коли туристи супроводжуються місцевим жителем, на коротких маршрутах. Так ось місце для всіх любителів природи, де ви можете відвідати атракції, які залишають незабутні враження, познайомитися з чудовими людьми і дуже добре відпочити.

Кілька днів, проведених у повіті Брашов можуть припасти до смаку кожному туристові, незалежно від уподобань. Тут можна займатися культурним туризмом, шопінгом, гірськими видами спорту, незалежно від пори року або просто можна насолоджуватися концертами під відкритим небом. У 17 кілометрів від міста Брашов знаходиться місто Ришнов, що особливо в останні роки, сильно змінилося. Зараз його вважають туристичним призначенням для всієї родини, бо тут можна займатися всіма видами туризму. Зелений та пригодницький туризм дуже розвинені тут. Крім того, кожних вихідних можна слухати концерти симфонічної музики, організовані в ришновській фортеці та інших незвичайних місцях, таких як печера Валя Четеці (укр. мовою – Долина фортеці), про яку розповім я вам сьогодні.

Печера ця була відкрита наприкінці 2010 року, будучи однією з найсучасніших у Південно-Східній Європі. Від спеціальних стежок зі склопластику до екологічно чистого світлодіодного освітлення, сучасні обладнання перетворили печеру на туристичне призначення, оснащене за західними стандартами. Десятки фахівців працювали над модернізацією печери, яка коштувала 100.000 євро. Печера є частиною Заповідника Валя Четеці, що простягається на території у понад 18.000 га. Печера протяжністю приблизно 958 метрів була відкрита в 1949 році, в результаті гідравлічного вибуху.

Перше комплексне дослідження печери було зроблено Маргаретою Думітреску і Траяном Оргиданом у 1958 році, які опублікували опис та ескіз цього пам’ятника природи. Доступ до печери, з якої улаштовано 330-метрова ділянка, здійснюється спеціальними стежками з двох боків. Орієнтовна відстань між двома входами становить 150 м прямою лінією. Вони зроблені із склопластику, матеріалу, який раніше використовувався для будівництва перших невидимих літаків. Його перевагою є те, що цей матеріал не усуває біорізноманіття. Завдяки спеціальній системі освітлення зі світлодіодами, кажани можуть жити в цій печері, тому кажуть, що таке світло є екологічним.

За даними офіційного сайту www.pestera-valeacetatii.ro, природно-охоронювана територія Валя Четеці (укр. Долина фортеці) захищає та зберігає природні елементи екологічного, наукового та ландшафтного значення, представлені карстовими явищами (печера Валя Четеці, скелі та схили Поляни Драгулуй), столітні дерева та флору. На ті ж веб-сторінці вказується, що печера належить до категорії печер з односпрямованою вентиляцією, а це означає, що напрямок повітряного потоку змінюється в залежності від сезону: зростаючий взимку і низхідний влітку. Найважливішим простором у печері є Великий зал, розмір якого складає близько 2.500 кв м, і висота понад 20 м. Стеля Великого залу зберегла відносно незмінний асортимент сталактитів, різних за зовнішнім виглядом і розмірами. Стіни, як правило, покриті витоками кальциту.

У південно-західній частині залу є великі розвалені кам’яні блоки. Тут же є і сталагмітова підлога товщиною 10-40 см. Звідси й рушають, у багатьох напрямках, вторинні галереї різних розмірів. За словами представників печери, система освітлення дає можливість туристам відчути себе як у крижаному палаці, а також усуває відчуття клаустрофобії. Стіни не здаються такими близькими, а освітлення дає відчуття відкритого простору, навіть якщо це відбувається під землею. Під час печерної екскурсії, яка займає всього 20 хвилин, туристів завжди супроводжує спеціалізований гід. Щоразу під час відвідування печери гід вимикає всі світла в печері, а туристи їхні мобільні телефони, відеокамери, фотоапарати і т. д., щоб послухати звуки печери. Температура дуже низька, тому влітку рекомендується мати при собі товщий одяг.

Щосуботи артисти Брашовської філармонії виступають з концертом симфонічної музики у печері, в залі Кафедральний собор, якого називають так через чудову акустику, але також через величезні розміри. Концерти починаються щосуботи о 17.00 годині, але ті, хто хоче взяти участь, повинні прибути сюди принаймні півгодини раніше, тому що звідти вони повинні пройти ще 450 метрів до самої печери. Ті, хто хоче відвідати печеру, можуть це зробити щодня з 10.00 по 18.00 годину, вартість квитка – 15 лей.

Чудова архітектурна перлина, замок Карої, в місті Карей (північно-західна Румунія), вважається справжнім Пелешом Трансільванії. Цей замок мав бурхливу історію, будучи кілька разів зруйнований та знову відновлений.

Відреставрований в період 2009-2012 рр. за допомогою регіональної операційної програми 2007-2013 рр. замок дворянського роду Карої став місцевою туристичною, культурною та історичною визначною пам’яткою. Новизна та краса місцевості за перші сім місяців від відкриття замку залучили понад 30.000 відвідувачів з 25 країн Європи, Азії, Північної Америки та Австралії. Окрім культурних і спортивних діячів, державних чиновників та іноземних дипломатів, переступили його поріг туристи з США, Мексики, Китаю, Австралії, Ізраїлю та Ямайки.

Окрім постійних виставок, у замку організуються, у співпраці з Повітовим музеєм, Центром сприяння культурному туризму та Департаментом культури та спорту, безліч культурних заходів, симфонічних концертів, концерти старої музики, джазові концерти, концерти камерної музики, фортепіано та скрипки, театральні вистави, виставки образотворчого мистецтва літературні вечори. Отже, якщо є таке місце у Сатумарському повіті, де надзвичайно переплітаються історія, легенда, таємниця та краса природи, то це Замок Карої в місті Карей. Розташований у центрі міста, замок, зведений сотні років тому родиною Карої, є символом всього регіону, а також одним з найромантичніших місць в Трансільванії. Він став пунктом туристичної атракції для міста Карей і накладає свій відбиток на культурне життя Сатумарського повіту, приваблюючи сюди тисячі туристів з усього світу. Для цього місцева влада навіть організовує щороку Фестиваль середньовічних костюмів.

Кому не хотілося би провести романтичну незабутню ніч в замку, оточеному прекрасним столітнім парком? Розташований в 35 км від повітового центру Сату Маре і лише у 8 км від кордону з Угорщиною, про віллу Карої або місто Карей було вперше згадано в документах у 1320 році. Його історія тісно пов’язана з родиною Карої. За часів короля Матвія Корвіна, Ласло Карої збудував у населеному пункті Карей першу кам’яну фортецю, яка упродовж цілого наступного століття була розширена, так що в 1592 році старий будинок був оточений потужними стінами, бастіонами, канавою і навіть підвісним мостом. Фортеця відіграла важливу роль протягом XVII століття, будучи однією з оборонних фортець на західному кордоні Трансільванії. У період 1661-1666 роки фортецю відбудовують. Вона відіграє важливу роль під час воєн Франциска Ракоці II проти Габсбургів. 1705 рік був переломним моментом для фортеці, після облоги австрійців, її було зруйновано у значній мірі, але в тому ж році відновлено.

В кінці XVIII століття фортеця вже не є привабливим пунктом на військовій карті Румунії, так що Йожеф Карої вирішив знести стіни, що оточували замок і повністю покрити рів навколо замку. На старому фундаменті був побудований замок чотирикутник. 1794 є роком фіналізації будівництва замку, який є яскравим прикладом архітектури в стилі бароко, що включає в себе 20 приміщень на першому поверху і 21 на другому. Каплиця поруч, парк насичений рідкісними рослинами і манеж для верхової їзди доповнюють картину чудового замку. Парк, що оточує замок, був у 1700 році прекрасним садом улаштованим у стилі бароко, в якому росли численні види рослин. Зараз парк простягається на 12 гектарів, ростуть в ньому 208 видів і підвидів рослин та дерев. Його було оголошено дендрарієм.

Після землетрусу від 1834 року, замок був зруйнований, процес реставрації проходить упродовж двох років з 1894 по 1896 рр. Нинішній вигляд замку датується 1894-1896 рр., коли Штефан Карої, за планами архітектора Артура Мейнінга, перетворив замок на будівлю еклектичного стилю, подібну до знаменитих замків Відродження у долині Луари у Франції. Він додав ще один поверх, звівши три маленькі і чотири великі башти. Захисні елементи (тобто бастіон та рів) теперішньої будівлі мають чисто декоративну роль. Архітектура інтер’єру, а також двері, вікна, перила внутрішніх сходів та залізні ковані елементи були змайстровані місцевими ремісниками.

Після смерті Штефана Карої, в 1907 році, члени сім’ї більше не жили тут. В результаті подій кінця 1918 року, багато з меблів та цінних предметів замку зникли. У міжвоєнний період, частина цінних предметів, що залишилися в замку, особливо картини, були повернуті сім’ї Карої. Також в цьому періоді частина замку була перетворена на санаторій, а інша частина на казино. Під час Другої світової війни тут працювала воєнна школа, а потім військова лікарня. В даний момент, в замку діє музей історії та природознавчих наук, тут працює і бібліотека з більш ніж 80.000 книгами. Як правило, вони відкриті тільки по вихідних. Вхід безкоштовний.

Розташований у південо-західній частині Румунії, повіт Мехедінць має чудовий рельєф, лісисті пагорби, високі гори, бурхливі річки, великі та глибокі печери, чудові приголомшливі ущелини, монастирські комплекси, такі як Св. Ана, Тісмана, Водіца і, не менш важливе, історичні наслідки. Туристичний потенціал регіону посилюється тим, що сільський туризм пропонує з кінця квітня знижки та промоції на весь сезон. Ви можете активно відпочити у піших прогулянках, катаннях на човні або на прогулянковому теплоході на Дунаї, і якщо у вас є відповідне обладнання, можете відвідати печери, що є справжніми притулками для спелеологів.

Адміністративний центр повіту – Дробета Турну Северін – є й місцем звідки можна рушити у екскурсії. Нинішнє місто було спроектовано в 1831 році, красиві вілли, розташовані паралельно з течією Дунаю супроводжуються багатоповерховими будинками, збудованими під час комуністичного періоду. Але місто має чимало визначних пам’яток, які наділяють його особливим шармом. Порт із суднами, чайками та альбатросами, розташований всього за 1.200 метрів від сербського берега, має так само свій своєрідний шарм. Парк Роз біля вокзалу, посередині якого знаходяться руїни середньовічної фортеці Северін, чекає на туристів. З невеликою уявою можна зрозуміти, що саме означало протягом чотирьох століть (XIII-XVI), це середньовічне укріплення на березі Дунаю. У будівлі музею розміщені відділи археології та етнографії, а в прилеглому йому парку маємо справжню виставку руїн: руїни Римських ванн, руїни Траянського мосту, побудованого знаменитим Аполодором з Дамаску, щоб полегшити проїзд римських військ Траяна до Дакії, руїни старої Митрополії Северіна. Якщо вам пощастить, ви можете відпочити біля старого римського табору та милуватися Дунаєм, так як робили це дві тисячі років тому римські завойовники.

На чудовому шляху з великою кількістю віадуків протягом 25 км, що зв’язують міста Дробета Турну-Северін та Оршова можна побачити монастир Водіца, засвідчений у 1371 році, а також ГЕС Залізні Ворота I. Місто Оршова розташоване на берегах річки Черна. Тут можна відвідати Католицький собор, чия унікальна архітектура стала натхненням для побудування у австралійському місті Сідней подібного собору. Так само, монастир Св. Анни розташований на одному з пагорбів, що оточують місто, чарує туристів. Карстові утворення масиву Чукару-Маре та Печера Понікова, зі своїми 1.600 метрів галерей, доповнюють загальне враження.

Печера Понікова є найбільшою печерою у Дунайській ущелині, а також однією з найцікавіших у нашій країні. Це чудовий спелеологічний заповідник, чиї галереї складають понад 1.600 метрів, перетинаючи гірський масив Чукару-Маре та з виходом у Дунай. Печера була частково затоплена після створення озера за греблею Залізні ворота I. При вході у печеру Понікова, однойменний потік створив короткі і дикі ущелини, а також природний міст довжиною близько 25 метрів і висотою вісім метрів. Цей витвір природи ще називають печерою кажанів через колонії кажанів, які живуть в одній з галерей. Ця галерея має довжину понад 100 метрів і вражає туристів дуже тонкими і витягнутими маятниковими сталактитами. У печеру можна проникнути з напрямку Ущелин Понікова, або з Дунаю на човні.

Печера є частиною Національного парку Залізні ворота, створеного для захисту кількох суб-середземноморських видів, а також унікального ландшафту в Європі. Галерея Конкрецій є найкрасивішою частиною печери Понікова, що складається з декількох менших захоплювальних галерей. З напрямку ущелин туристи входять у Галерею кажанів вузькою стежкою. Ця галерея досягає 400 метрів, вона природно освітлена завдяки двом великим отворам. З цієї галереї відкриваються дві стежки. Одна з них веде до Галереї Конкрецій, що вважається найкрасивішою частиною печери, та Колонного залу. Галерея покрита сталагмітами та подекуди піском, глиною та кальцитом. А інша стежка веде до Галереї Сходинок та Глиняної Галереї, яка приховує ізольовані сталагміти, колони і куполи. У цій печері, вода та час створили сталактити і сталагміти різних форм і розмірів. Печера була оголошена Спелеологічним заповідником, тому що тут були виявлені скам’янілості Ursus spelaeus, фрагменти дуже старої кераміки та ендемічні види. Перші геологічні дослідження були зроблені М. Мунком в 1872 р., а фауністичні – в 1929 р. Р. Жаннелем.

З моменту, коли входить на територію Румунії у н.п. Базіаш, Дунай утворює одну з найчарівніших частин з тих його 2.860 км від джерел до впадання у Чорне море. Це Дунайська ущелина, довжиною 135 км, що починається з н.п. Молдова-Ноуе і закінчується в Гура-Веї, найбільш вражаючою частиною будучи в зоні Оршова і Дунайських котлівCazanele Dunării, згідно з www.clisuradunarii.eu. У цьому районі, Дунай змушений перетинати гори, звужуючись до ширини між 180-250 м, а глибина води може досягати 100 м. Водночас, глибинні течії є надзвичайно сильними в цій зоні, так що на поверхні створюється таке враження, що ніби-то вода Дунаю кипить, тому й називають цю територію котлами. Довжина Великих котел становить 3,8 км, а довжина Маленьких котел складає 3,6 км.

Відвідувати печеру Понікова можна круглий рік, але рекомендується період з травня по жовтень. Під час повеней, галереї печери повністю або частково затоплені. Тому рекомендується, щоб відвідування проводилися в групах у супроводі екскурсовода при використанні адекватного обладнання, оскільки відвідування цілої печери займає 2-3 години.

Сьогодні, шановні друзі, ми запрошуємо вас до міста Алба Юлія, міста насиченого історією. Розташоване воно в центрі країни і щороку приваблює все більшу кількість туристів, передусім завдяки численним історичним пам’яткам, що свідчать про його тисячолітнє минуле. Європейське, сучасне місто, розділене на верхнє і нижнє – такою є Алба Юлія сьогодні. Верхнє місто включає стародавні історичні пам’ятники, що добре збереглися до наших днів, а нижнє місто було побудоване ближче до сучасного періоду.

Відома в історії під назвою Фортеця Алба-Юлія або Бастіонна фортеця Алба-Юлія, Алба Кароліна є найрепрезентативнішою фортецею Трансільванії і найбільшою оборонною фортецею типу Вобана в нашій країні, а також найбільшою в Європі фортифікацією. Між ії стінами відбулися основні в історії нашої країни події саме тут 1-го грудня 1918 року відбулося Об’єднання всіх румунів. Ця красива туристична пам’ятка дивує своєю красою. Вона дуже добре збереглася упродовж часу і дає можливість відвідувачам подорожувати в часі. Величезний археологічний комплекс включає три укріплення з трьох різних епох, побудованих поспіль на тому ж місці: Римський табір, Середньовічна фортеця і фортеця Алба Кароліна. Фортеця була побудована протягом 23 років, з 1715 по 1738 рр. з ініціативи імператора Карла VI Габсбурга і під наглядом австрійського фельдмаршала Євгенія Савойського. План фортеці був розроблений за проектом італійського архітектора Джованні Вісконті Морандо, в архітектурному стилі Вобан військового інженера Себастьєна Ле Преста. При будівництві фортеці взяли участь 20.000 кріпаків із сіл, розташованих навколо міста, але й найкращі фахівці тих часів.

У місті Алба Юлія на вас справить особливе враження Римо-католицький кафедральний собор Святого Михайла, важлива пам’ятка міста. Він був побудований в ХІ столітті, а через сторіччя був перебудований, отримавши нинішній вигляд. Це найстаріший кафедральний собор у південно-східній частині Європи. Він містить готичні елементи, елементи періоду Відродження і, звичайно ж, римські.

Алба Юлія – єдине в Румунії і серед небагатьох в Європі місто, що з’явилося на списку більш ніж 100 міст світу, які використовують більше 70% енергії, за походженням з відновлюваних джерел. Місто користується розумними рішеннями в рамках проекту Smart City 2018, а міська рада нещодавно випустила офіційний блог для віртуальних туристів. Більше того, цього року, 1 грудня, святкуватимуться 100 років від коли в місті Алба-Юлія, за бажанням народу, зібраного на площі біля середньовічної фортеці – відбулося об’єднання всіх румунських князівств в одну державу. Міхай Кошер, прес-секретар мерії Алба Юлія: 2018 буде особливо привабливим туристичним роком як для готельєрів, так і для тих, хто прибуде до Алба-Юлії. Це рік святкування сторіччя, і протягом року відбудуться багато заходів. На цьому тижні у нашому місті пройшов вечір з присвоєння премій ЮНІТЕР (Театральної спілки Румунії). Це визначна подія, яка принесла в наше місто все що є найкращим в театральному світі. Так само, в цьому році ми спробуємо перетворити місто Алба Юлія на пересувний кінозал. Ми зробимо 3D проекції по стінах фортеці, а це означає новий туристичний маршрут, що становитиме близько три кілометри. З настанням вечора, туристи зможуть ознайомитися поетапно з визначними моментами створення румунського народу. Не менш цікавим є те, що ані цього року, ми не відмовимося від одного з визначальних елементів міста: гарнізону охоронців, які користуються великим успіхом серед туристів.

Алба Юлія складе цього року заяву стосовно тих 100 років від об’єднання румунських князівств. Міхай Кошер: Ця заява, в якій ми напишемо все що ми відчуваємо через 100 років від об’єднання. Ця заява ставить наголос на дітей та молодь. Тому що, так як колись висловив і Король Румунії, Міхай І, ми переконані, що країну ми запозичили від молодого покоління і що її треба зберегти та повернути її у відповідний час. Ми збудуємо Алею сторіччя, по обом бокам якої буде посаджено близько 100 дерев 100-ма дітьми в результаті конкурсу, якого ми оприлюднимо на національному рівні.

Кожне дерево носитиме ім’я дитини та місце присвячене фотографіям. Дитину буде сфотографовано в різних моментах життя, до дорослого віку, поряд з деревом, що носить його ім’я, каже Міхай Кошер, прес-секретар мерії міста Алба-Юлія: Діти багато для нас означають у році святкування століття. Ми проведемо у всіх куточках фортеці Алба Кароліна різноманітні семінари, за участю дітей. У нас буде організований дуже великий фестиваль, свого роду дитячий Untold. Ми багато чого змінемо з нашого ставлення до дітей та молоді з чітким наміром мати також Музей науки в Алба-Юлії, унікальний в Румунії. Він буде збудований протягом двох-трьох років, оскільки це дуже велика інвестиція. В місті Алба Юлія міститься вся історія цієї країни протягом 2000 років, а також європейські пам’ятки. Тут розташований Княжий Палац, якого ми плануємо відновити в цьому році в рамках європейського проекту. Останнім часом ми маємо цифрову інфраструктуру, доступну туристам, створену найкращими та найдинамічнішими розробниками програмного забезпечення в світі.

На завершення нагадаю, що фортеця Алба Кароліна, зведена у «вобановскій» традиції архітектури XVIII століття, вважається головною визначною пам’яткою міста. Це оборонна споруда в формі зірки, друга за значенням в Європі після подібної фортеці в Люксембурзі. Плануйте, отже, візит до Трансільванії, до міста Алба-Юлії, в 2018 році. Ви не відкриєте для вас тільки місто, але цілий регіон, навантажений історією, легендами і традиціями.

Одна з найстаріших шляхетських угорських родин в Трансільванії, сім’я Банффі, залишила найбільш цінні відбитки житлової нерухомості в цьому регіоні. Численні замки, особняки і вілли розкидані по всій Трансільванії, побудовані членами різних гілок родини Банффі ще в XV-XVI ст., збереглися до наших днів, будучи частинами румунської культурної спадщини. Інвентаризація та опис цих будинків було зроблено недавно в книзі «Спадщина сім’ї Банффі у Трансільванії» архітекторами Іоном і Даною Жулян.

Один з найбільш відомих замків родини Банффі розташований у населеному пункті Бонціда, на приблизно 30 км від міста Клуж-Напока. Замок ще був названий трансільванським Версалем, через художні декоративні елементи і меблі, а також твори мистецтва, зібрані родиною Банффі протягом тих 500 років, скільки її члени жили безперервно в Бонціді, пояснює Йон Жулян: Десь у XV столітті родина Банффі переселилась до Бонціди. Замок у його нинішньому вигляді не існував тоді. Він пройшов через деякі зміни, найбільш важливим етапом будучи період бароко, у другій половині XVIII століття. Але важливі і цікаві зміни, з точки зору історії архітектури, відбулися в XIX столітті, в результаті впливу романтизму. Практично в той період було перебудовано крило будівлі, під впливом англійського романтизму. Від тоді, нове крило замку перегукувалося з парком в англійському стилі, який замінив старий бароковий парк. На жаль, майже все було втрачено під час Другої світової війни, коли відступало німецьке військо.

До складу населеного пункту Бонціда входить і село Рескручь (Răscruci), там знаходиться ще одна резиденція родини Банффі. У цьому селі, що належало родині починаючи з XV століття, Банффі побудували замок в стилі епохи Відродження у XVII столітті, який здається був оновлений, в наступному столітті, ставши замком в стилі бароко. Барокова будівля збереглася до 1870 року, коли маєток став власністю барона Адама Банффі. Йон Жулян продовжує свою розповідь: Замок в Рескручь є однією з перлин неокласичної еклектики Трансільванії, будучи повністю втіленням задуму молодого барона Адама Банффі, якому, протягом свого досить короткого життя, вдалося створити місце, що є виразом художньості трансільванскої аристократії в другій половині ХІХ століття. Успадкувавши цей маєток, Адам Банффі почав втілювати в життя власні уявлення про сучасний замок, з усіма модними тоді художніми елементами. Мав і особистий внесок; він не тільки створював у своїй уяві, але і своїми руками виконав всі декоративні елементи. Йому допомагали тільки два теслярі (угорець і румун), яких Адам Банффі спеціально підготував для цієї роботи.

Так виник неповторний замок в Трансільванії. Будувати замок Адам Банффі почав у 1875 році. Його архітектура поєднує стиль німецького нео-ренесансу і злегка фантастичні елементи, породжені темою геральдики, особливо це герб сімейства Банффі, на якому зображений грифон, увінчаний короною, в тому специфічному стилі, характерному для феодальних часів і аристократії тієї епохи. Поки-що замок знаходиться в хорошому стані, але з року в рік його ситуація може погіршитися. Він оточений чудовим парком, де все ще можна побачити кілька дерев, вік яких налічує понад століття.

Родина Банффі залишила свої сліди і в повіті Алба. У 2004 році держава повернула невеликий замок в н.п. Чугузел одному з нинішніх спадкоємців сім’ї Банффі. Розповідає архітектор Йон Жулян: Замок цей має бароковий, західно-європейський вигляд, і поєднує елементи австрійської архітектури, із невеликим французьким впливом. Його можна назвати маленькою перлиною. На невеликій площі зосереджено стільки різних елементів, однак у відповідній кількості, що надає будівлі приємний вигляд з естетичної точки зору.

Близько у 30 км від міста Алба-Юлія, на невеликому пагорбі поблизу ріки Муреш, знаходиться казковий замок, справжня архітектурна перлина. Будівництво Синкрайського замку почалося в ХІХ столітті в стилі ренесансу, але подальші розширення принесли елементи стилів бароко і неокласики. Історичні документи свідчать про завершення робіт у 1805 році. Послідовно він належав дворянським родинам Кемень та Банффі. Тут проходили чудові бальні вечори. Відновлений, замок Синкрай виглядає тепер так як виглядав він 200 років тому. Колишні розваги були замінені сучасними культурними заходами. Сучасна історія замку Синкрай почалася в 2011 році, коли Повітова рада Алба отримала європейське фінансування для проекту соціальної економіки в галузі садівництва, зокрема для вирощування троянд. Оскільки для цієї справи потрібно було не тільки ґрунту для вирощування троянд, але й осідок, було обрано для цього старе крило замку Синкрай.

В результаті проекту було улаштовано територію у розмірі 84 квадратних метрів і був відремонтований дах будівлі. Це було першим кроком, що показало, навіть і найбільшим скептикам, що будівля заслуговує реставрації. Послідувало згодом рішення Потової ради про фінансування відновлення всього замку. Загалом, реставрація коштувала близько млн. євро, з яких 75% було покрито Повітовою радою, а решта з європейських фондів. Результатом роботи є архітектурна перлина, в якій зараз діє Культурний центр Замок Синкрай та Асоціація Рося, продовжувач початкового проекту. Реставрація та реконструкція замку проводились за допомогою експертів у сфері архітектурної спадщини, які приділили особливої уваги автентичним елементам, що збереглися протягом багатьох років, але були відкриті для громадського користування нові і колись нефункціональні приміщення, такі як горище, що стало зараз виставковим залом.

Розташоване у західній Румунії на річці Бега, місто Тімішоара завжди було столицею історичного краю Банат. Будучи протягом історії частиною Османської імперії, імперії Габсбургів і Австро-Угорської монархії, Банат приєднався до Румунії 1918 року. Однак, особливо культурні впливи Габсбурзького періоду є найочевиднішими в Тімішоарі. Вони гармонійно поєднюються з румунськими, що були додані після 1918 року. Серед символів міста, де підпалилася іскра антикомуністичної революції 1989 року, фігурує і Бароковий палац, теперішній Музей мистецтва міста Тімішоара. Він відомий в Тімішоарі, також, під назвою Палац старої префектури, розташований на Площі об’єднання, колишній центральній площі міста Тімішоара.

Місто Тімішоара часто називали Європою в мініатюрі, з огляду на те, що тут протягом сотень років жили румуни, німці, угорці, українці, хорвати, словаки й болгари. Різноманітність і культура перетворили Тімішоару на ідеальне туристичне призначення для любителів культури. У Тімішоарі розташований найбільший в Румунії ансамбль пам’яток архітектури. З 15 тисяч будівель в місті, 13 тисяч були оголошені історичними пам’ятниками. Це також єдине місто в Європі, де працюють три театри трьома різними мовами: румунською, угорською та німецькою. Є також оперний театр, філармонія, молодіжний і ляльковий театри. Перша документальна згадка про місто Тімішоара датується 1266 роком під назвою Castrus Timisiensis, коли король Угорщини Карл Роберт Анжуйський звів тут фортецю.

На картах часу місто фігурує ще з 1339 року, а в XIV – XVI століттях це місто вважалось бастіоном анти-османської боротьби. У середньовіччі Тімішоара зазнає максимального розвитку. Після 1718 року розпочинається колонізація німецького населення в Банаті. У XIX ст. Тімішоара стає важливим промисловим центром. Місто користується новими завоюваннями науки тієї епохи. Таким чином, в 1854 році введено телеграф, в 1856 році залізницю. 12 листопада 1884 року Тімішоара стало першим в Європі містом з електричним освітленням вулиць, а в 1899 році кінні трамваї були замінені на електричні, а в 1881-му році в місто було введено телефон.

Місто успадкувало величезне число історичних пам’яток, понад 14.000 старих будівель в п’яти районах: Йозефін, Елізабетін, Фабрік, Мехала та Фрайдорф. Насправді весь комплекс будівель в центрі міста, а також ті з районів Йозефін і Фабрік вважаються історичними пам’ятками. Це є результатом тривалої традиції сучасного міського планування, початого ще у XVIІІ столітті, разом з прибуттям австрійців. Центр міста, розташований в старій Фортеці, був перебудований, з прямими вулицями і площами, а будівлі на перехрестях повинні були мати додаткові архітектурні елементи. Переважав бароковий стиль із віденським впливом, який і дав Тімішоарі назву Маленький Відень. В кінці ХІХ століття, міська структура міста зазнала комплексної модернізації. Колишні військові бастіони і приміщення були зруйновані і замінені бульварами і новими районами. У 1904 році, Мерія міста заснувала посаду головного архітектора і призначила на цей пост молодого архітектора Ласло Секеї. Він мав вирішальний внесок у розбудові центральної зони і у введенні стилів Арт Нуво і Сесешон. Свідченнями про це є палаци на Площі Перемоги чи будинок Брюк на площі Унірі. Теж завдяки цьому архітектору окреслилася і промислова архітектура.

Однак мало хто знає, що найстаріша функціональна електростанція в Європі, побудована в 1910 році, в кінці минулого року увійшла до туристичної мережі Тімішоари – Європейської культурної столиці 2021 року. Більше про це розповість Еміл Шерпе, генеральний директор компанії КОЛТЕРМ: Як відомо, Тімішоара є містом прем’єр. Так, в 1909 році почалося будівництво першої електростанції в країні. Це була гідроелектростанція, яка забезпечувала електроенергію для більшої частини міста. В даний час функціонують дві з трьох турбін, встановлених на той час інженером Ласло Секеї, і вся її архітектура є оригінальною. Устаткування працюють, наше товариство Колтерм забезпечує технічне обслуговування електростанції. Тут ми можемо побачити шматок з історії Тімішоари. З плином часу ми помітили, що багато мешканців міста не знали про існування цієї електростанції, тому ми вирішили включити її до туристичної мережі з оглядом на те що Тімішоара буде Європейською культурною столицею у 2021 році.

З грудня 2017 року, ЕС відкрита для публіки щонеділі з 10.00 до 16.00. Архітектурний комплекс Турбіни вважається фахівцями найціннішим прикладом промислової архітектури 1900-х років Wiener Secession, у Тімішоарі, що носить підпис колишнього головного архітектора міста Тімішоара Ласло Секеї. Розповідає Еміл Шерпе, генеральний директор КОЛТЕРМ: Там можна побачити обладнання, встановлене в 1909 році, дві турбіни ще працюють і нині. Можна побачити електроприводи того часу, дерев’яний міст, побудований теж у тому періоді, маяки, вся історія на своєму місці. Коротко кажучи, відвідувачі мають можливість відвідати технічний музей, побудований в архітектурному стилі того часу, тобто 1900 років.

Башта, подібна до середньовічного донжона, має на фасаді герб міста. Над шлюзами-регуляторами води електростанції є дерев’яний мостик з прикрасами. Інтер’єр прикрашений мозаїкою, яка також була використана на інших промислових будівлях, за проектами архітектора Секеї, а саме – на станції очищення стічних вод (1912 р.) та водному заводі міста (1914 р.), що також були відкриті для публіки. Крім того, підготовляючи місто до 2021 року, коли воно матиме статус Європейської культурної столиці, культурні діячі міста Тімішоара вже розробили тематичні туристичні маршрути, під час яких відвідувачі будуть захоплені, дізнавшись, про минуле цього населеного пункту. Наприклад, мало хто знає, що в Піаристській церкві, яка також має монастир, імператриця Марія Терезія взяла участь у богослужінні, а в 1809 році, коли Наполеон увійшов до Відня, Корона Святої Імперії була привезена з Відня і прихована в підвалі цієї церкви.

На лівому березі ріки Олт розташоване село Фельдіоара, 17 км північніше міста Брашов. Згідно з археологічними дослідженнями, територія була заселена з доби неоліту, пройшовши через бронзовий вік та римське панування, що залишили важливі керамічні, скляні або золоті предмети, а також скарб, складений з 21 римських монет. Виявлення п’яти золотих злитків, які датуються 402-408 рр., призвело до гіпотези, що вони були використані як данина кочовим народам тих часів, найімовірніше гунам.

Угорська назва місцевості – Föld-Vár означає земельна фортеця, а німецька назва Маріенбург означає фортеця Марії. Діва Марія була покровителем Тевтонського ордена, Фельдіоара будучи найважливішою фортецею, побудованою ними в Краю Бирсей. Будівництво фортеці почалося після того як король Андрій II дав тевтонським лицарям право поселитися в цьому регіоні та оселити terra deserta et inhabitata, з метою захистити території угорської корони від частих вторгнень куманів. Суперечливе поняття inhabitata приводить до ідеї про пустельну та безлюдну територію, якій суперечать археологічні свідчення, що підтверджують наявність саксонського кладовища в населеному пункті з середини XII століття, періоду відомого як перша хвиля саксонської колонізації в Трансільванії. Одна з фортець, побудованих тевтонами, після їх від’їзду, отримала назву Санкта-Марія і була побудована на пагорбі у Фельдіоарі, будучи оточена з трьох боків рікою Гомодор. Досвід тевтонських будівельників, накопичений на Святій Землі та в Малій Азії, приніс в Трансільванію будівельну техніку, що зустрічається у великих замках Тир, Крак де Шевальє та Аскалон.

Фельдіоара – це найстаріша фортифікація в повіті Брашов, яка була вперше згадана в документах у 1225 році. На момент будівництва фортеця мала солідні стіни, вона будучи найважливішою укріпленою фортецею зведеною тевтонами у Трансільванії. Зведена на 150-метровій вапняковій скелі, вона була пізніше розширена за допомогою німців з населених пунктів Ришнов, Крістіан та Вулкан. Західна, північна та східна сторони були захищені безперервною галереєю та сімома баштами. На південній, більш крутій стороні, були тільки дві вежі. Фортеця була знищена в 1430 році турками та Владом Цепешом під час кампанії 1457 року, мешканці відновили її в тому ж році. Протягом комуністичних років її було залишено напризволяще і стала майже руїною. З неї залишилася тільки Північно-західна башта, фонтан посередині, кам’яна основа каплиці та велика частина підвалу. До 2013 року фортеця була руїною. Вона була повністю відновлена між 2013 і 2017 роками.

Реставраційні роботи були трудомісткими, вони полягали не тільки у відтворенні фортечних стін, але і в глибокому археологічному дослідженні всієї території під координацією археолога. Археологічні відкриття виявили, що пагорб фортеці був заселений тисячі років тому, будучи виведені на поверхню як не дивно добре збережені артефакти з неоліту (Кукутенської культури), гето-дакійського та середньовічного періодів. Паралельно були відновлені всі башти та оточувальні стіни (Північна, Південна, Східна, Західна башти, а також Цвінгерська захисна стіна), а оригінальні тевтонські укріплення були збережені. У середньому дворі були позначені, на рівні землі, залишки оригінальної каплиці і цистерціанського монастиря. Крім того, був відновлений фонтан і улаштована оглядова частина на вартовій стіні, звідки можна милуватися панорамою Краю Бирсей. З огляду на те, що початкова форма фортеці не була повністю відома, були реконструйовані лише башти та стіни, про які зберігалася чітка інформація щодо їх зовнішнього вигляду. Були проведені роботи консолідації та інші форми консервації стін, а потім почався процес реконструкції з використанням каменю, цегли та дерева. Було обрано періодом реставрації XVII століття, коли фортеця була оштукатурена.

Південна вежа є входом у внутрішній дворик фортеці. На початку реставраційних робіт у цій вежі зберігалися ще частини периметральних стін східного та західного боків і циліндричного кам’яного склепіння першого поверху. Археологічні дослідження в 2013-2014 роках показали, що ця вежа була проїзною частиною, через яку було зроблено доступ до фортеці. Немає документів, з яких би ми дізналися про кількість поверхів цієї вежі. У центрі фортеці знаходяться руїни каплиці, яка створена із прямокутного залу та витягнутою напівкруглою апсидою, дуже великих розмірів. З початкових стін були збережені лише фрагменти, на основі яких можна було відновити план каплиці, але іншу інформацію не можна було отримати. Ймовірно, каплиця датується тим періодом, коли там був і монастир, розташований поруч. Монастир займає східну половину фортеці і датується періодом, що послідував згодом періоду тевтонів. Фундаменти монастиря були збудовані з каменю, але було використане і дерево.

Сьогодні ознайомлю вас із бальнеологічним курортом Пучоаса, що славиться понад 170-річним досвідом лікування за допомогою цілющих вод. Він розташований приблизно в ста кілометрах північніше столиці Румунії, Бухареста, між пагорбами, з-під яких виходять на поверхню цілющі лікувальні води. Вони набули слави у Європі після їх популяризації академіком Альфредом Н. Бернатом-Лендвейом, доктором хімічних наук, у Відні. Він хвалив властивості тамтешніх цілющих вод, говорячи про найвищий відсоток мінералів на літр води на Віденській виставці в 1873 році. Від тоді інтерес до цих вод постійно збільшувався, багато лікарів, хіміків і туристів почали їх рекомендувати далі.

Курорт невеликий, але шикарний і гостинний, і приваблює він красою та гарним смаком. Вечори на курорті є настільки спокійними, тихими та приємними, що в цьому бальнеологічному містечку повсюди можна знайти оазис спокою для медитації та рефлексії. На еспланаді, що веде з центру міста до ринку, лампочки та різнобарвні кольорові гірлянди створюють враження, що ми знаходимося в Лас-Вегасі. Центральний парк курорту є працею ветеранів війни 1877-1878 рр. і називається Парк Незалежності, при вході будучи розташований Пам’ятник героям, твір скульптора Лівіу Брезяну.

Директор Центру інформування та сприяння туризму Анка Діаконеску розповідає: Я можу вам чесно сказати, що курортне містечко Пучоаса є тим місцем, де туристи обов’язково повинні прибути хоча б раз в житті. Це затишне місце з чистим повітрям та приємними людьми. Сама назва курорту походить від сірчаних джерел, виявлених на березі річки Яломіца. Ця вода призначена для лікування ревматичних захворювань, запальних, посттравматичних, дихальних захворювань або неврологічних розладів периферійної та центральної нервової систем. Навесні та влітку можна організувати походи або гірські прогулянки на велосипедах. Проте, туристи можуть відпочити у парках. Приблизно в цей період відбуваються культурні заходи та фестивалі, що оживляють місто.

Середня річна температура на курорті Пучоаса перевищує 10 градусів за Цельсієм, а клімат є специфічним горбистому рельєфу. Тут також з хорошими результатами лікують хвороби харчування та обміну речовин, а також захворювання специфічні професійним хворобам. На курорті туристи можуть зробити вибір між гарячими ваннами з мінеральними водами, рослинними ваннами, парафіновими обгортаннями, термотерапією, кінетотерапією, інгаляціями та аерозолями. Між процедурами ті, хто бажає краще ознайомитися із колишнім румунським селом, можуть зупинитися в Музеї етнографії міста, розташованому в старому понад двохсотлітньому будинку.

Анка Діаконеску, директор Центру інформування і туристичного просування Пучоаса, розповідає про незвичайне призначення: На нашому курорті любителі авіамоделізму можуть відвідати унікальне місце в Румунії. Це клуб авіамоделізму, де вони знайдуть справжній музей з понад 300 моделями піонерів румунської авіації Аурела Влайку, Траяна Вуї та Анрі Коанда. Ці макети повністю виготовлені дітьми у віці від шести років і зберігаються протягом десятиліть. Цей клуб авіамоделізму був відкритий у 1953 році.

Курорт Пучоаса може бути місцем призначення для всіх, враховуючи той факт, що звідти можна відправлятися у екскурсії до масиву Бучедж і до навколишніх історичних та релігійних пам’ятників. Одним з них може бути Палац в бринковянському архітектурному стилі в н.п. Потлодж, побудований Костянтином Бринковяну в 1698 році, на місці боярського двору, посередині якого розташована алея, що веде прямо до палацу з двома поверхами. Поверх з доступом через сторожову вежу був насправді господарською резиденцією. Сторожова вежа розташована трохи асиметрично, праворуч будучи розміщені кімнати дружини господаря, ліворуч – розташовані більші за розміром приміщення, де, найімовірніше відбувалися офіційні заходи. Там господар приймав послів, делегатів або різних бояр.

Так само, сторожова вежа була тією, що забезпечувала зв’язок з лоджією на протилежній стороні. Це подвійна лоджія – на першому та другому поверхах – з виглядом на озеро. Саме ці елементи – лоджія і вигляд на озеро – архітектурного ансамблю є свідченнями того, що будівлі ці подібні на багаті резиденції з берегів Адріатики. До речі, скульптурні орнаменти належать стилю бароко. Бринковянське мистецтво є насправді синтезом між західними стилями архітектури (Ренесанс, Бароко), які ми знаходимо у Венеції, і східним архітектурним стилем. Іншою визначною пам’яткою повіту є Музейний комплекс Господарський двір у м. Тирговіше, господарська резиденція Мірча Старого (1394 р.), столиця Волощини (1431 р.), де панували найважливіші особистості того часу, серед них хоробрий князь Влад Цепеш, відомий герой роману Брема Стокера Дракула. Ви також можете відвідати руїни садиби Векерешть, Церкву Стеля від 1646 року, Церкву Св. Миколи Андронешті від 1520 року (обидві в м. Тирговіште), Музей друку та старовинних книг, Монастир Дялу та Монастир Віфорита.

Історичний регіон Молдова до цих пір залишається не тільки місцем, де народні традиції все ще живуть у нашій країні, а й є основним культурним регіоном Румунії. Тут народилися класики румунської літератури, поет Міхай Емінеску та письменник Іон Крянге. Не дивно, що Національний музей літератури в Яссах (колишня столиця Молдови) є одним з найцікавіших в країні. Протягом багатьох років він був літературним відділом Музейного комплексу Молдова. У 1990 році став самостійним закладом і піклується про 11 музейних об’єктів: 9 меморіальних будинків у місті Ясси та ще двоє в повіті.

До речі, у цьому повіті нещодавно було відкрито ще чотири музеї, присвячені письменникам. Їх відвідання може навіть початися з міста Ясси, з будинку Василя Погора. Книжник Васіле Погор був членом Товариства Жунімя, вирішального для модернізації румунської культури в другій половині ХIХ століття. Куратор Анка Марія Бузя розповідає про будинок Василя Погора: Тут було створено в 1863 році Товариство Жунімя, а також журнал асоціації Літературні бесіди в 1867 році. Це Будинок Юнімя, будинок з освітленими вікнами, якого можна було бачити у минулому з будь-якої точки міста Ясс, будинок, де зустрічалися юнімісти, куди прибував Емінеску, але також обговорювалися політичні, математичні та економічні питання. Теж у Яссах маємо й хатину Іона Крянге, побудовану в 1842 році, у кварталі Цікеу. Це був, до речі, й першим меморіальним музеєм в Румунії, відкритим у квітні 1918 року. Починаючи з 1872 року, Крянга жив у своїй хатині і теж тут він написав найважливішу частину його літературних творів. Теж у цій хатині, у 1876 році, жив протягом півроку поет Міхай Емінеску.

Наша подорож по старій молдовській столиці продовжується. Зупинимося в центрі, де розташований Музей Св. Дософтея Митрополита. Розповідає теж куратор Анка Марія Бузя: Це дуже красивий і дуже старий будинок, побудований під час Антонія Вода Русета між 1677 і 1679 роками. Тут знаходиться філія старої літератури Яського Національного літературного музею. Так само запрошую вас до музею Міхая Кодряну, якого дуже легко знайти, оскільки він знаходиться навпроти знаменитого ресторану Болта Рече. У 1934 р. мерія подарувала поетові Міхаю Кодряну землю для зведення свого майбутнього будинку, і ця вілла стала улюбленим місцем зустрічі багатьох літературних діячів того часу: письменника Міхая Садов’яну, поетів Джордже Топирчану та Отілії Казімір, братів Іонела та Песторела Теодоряну. З 1970 року вілла стала музеєм і є одним з найкрасивіших меморіальних будинків у місті Ясси.

Іншим символом міста є Вілла з вежою або Музей Міхаїла Садовяну, побудований на Горбі Копоу, одному з символічних горбів міста. Анка Марія Бузя: Будинок був побудований Міхаїлом Когальнічану в першій половині ХІХ ст. Садовяну став його власником лише в 1918 році і написав тут більшість його представницьких творів. А під час Першої світової війни жив тут, у Віллі з вежею, композитор Джордже Енеску. Будинок став музеєм у 1980 році з нагоди сотої річниці з дня народження письменника. Постійна виставка є прекрасною і показує письменника Садовяну у всі моменти свого життя, із його захопленнями, сім’єю та творчими моментами.

За межами міста Ясси є дві дуже важливі музейні одиниці. Першою є Будинок Костаке Негруці в селі Гермезіу, відкритий у 1995 році, в колишньому особняку Негруцці, побудованому в 1807 році. Анка Марія Бузя: Ми відновили будинок у період з 1993 по 1995 рр., постійна виставка є точною музейною реконструкцією боярської хати, боярина книжника, який був також посадовцем. Запрошуємо і до Музею Василя Алескандрі у н.п. Мірчешть, де знаходиться відомий особняк поета, побудований з 1861 по 1867 рр. Інтер’єр був, так само, відновлений і відтворює колишню атмосферу сім’ї Алескандрі на пам’ять поета.

Виявлення слідів, залишених румунськими письменниками в Молдові, також може стати можливістю відкрити для себе тамтешні краєвиди.