Category: Відкрий для себе Румунію

У нашій
сьогоднішній подорожі ми вирушаємо до центру Румунії, до міста, відомого своєю
середньовічною архітектурою. Тиждень, проведений у Брашові, може задовольнити
смаки будь-якого туриста, яким би вимогливим він не був. Тут ми можемо займатися культурним туризмом,
робити покупки, можемо мати активну відпустку, займаючись
гірськими видами спорту, незалежно від пори року, або, просто-на-просто,
насолоджуватися культурними заходами, які знову почали проводитися, очевидно із дотриманням протипандемічних норм.

Жила середньовічна фортеця Брашов, яка є однією з
небагатьох середньовічних фортець такого роду в Європі, була побудована між XIV
і XVII століттями. Вона вважається однією з найсильніших у
Трансільванії і зберігає багато залишків, які стали визначними туристичними пам’ятками. У середньовіччі
місто було оточене високою 12-метровою стіною, що захищала його від нападників.
Сьогодні зі стін цієї фортеці відкривається прекрасний вид на старовинне місто,
звідки добре проглядається Чорна церква – основний символ міста.

Oднак,
якщо ви запланували відвідати Брашов у вересні, ви могли взяти
участь в одному з найбільших заходів, організованому тут: Октоберфесті.
Крістіан Мачедонскі, один з організаторів фестивалю: До нас прибули туристи з усього світу: з Австралії, з Америки, але
більшість із них, звичайно, були з Європи. За 11 днів до Брашова прибуло понад
11.000 туристів. Октоберфест – це національний захід, і два
роки тому ми відзначали 10 років
проведення цього заходу. У 2019 році у нас
було понад 400.000 відвідувачів. Це важлива подія як для Брашова, так і
для розвитку туризму. Ми намагаємось поєднати місцеві традиції, як музичні, так
і кулінарні, з німецькими, баварськими, але не тільки. Цього року ми уклали на додаток до традиційного партнерства з Румунсько-німецькою торговою палатою та з Австрійською
торговою палатою, і партнерство з Румунсько-швейцарською торговою палатою. Це
захід, яка
поєднує бізнес з розвагами та розвиває наше місто та область як туристичну та
інвестиційну привабливість.

Крістіан
Мачедонський, організатор Октоберфесту у Брашові, додав: Захід розпочався, як
завжди, у четвер, 2 вересня, і тривав до наступних вихідних, 12 вересня. Як організатори, ми
вирішили провести захід лише два тижні тому, через пандемію коронавірусу, разом з
нашими давніми партнерами, виробниками пива, бути поруч з любителями якісної
музики, брашовського пива, але не тільки. Перш за все, ми вирішили трішки
забути про проблеми, які більше року тому породила ця
пандемія, показати світло в кінці тунелю, повернути людям надію на нормальне
життя. Цього року ми підняли великий намет. На захід під відкритим небом із каруселлю
та стендами доступ був безкоштовним. Натомість, якщо хтось побажав знайти місце
всередині намету, перш за все, потрібно було забронювати місця
заздалегідь, бо кількість місць була обмежена. Доступ до
намету здійснювався на пред’явлені
доказу про пройдення
повного курсу вакцинації або
негативного тесту. Ми також запропонували учасникам нашого заходу можливість
зробити тестування на місці.

У Брашові, радимо
туристу не пропустити візит
до Чорної Церкви. Це найбільша культова споруда в готичному стилі в Південно-східній Європі. Вона відома не тільки своїми
розмірами, але також відома своїм великим органом, найбільшим у цій частині Європи, з понад 400 трубами. Іншою точкою оригінальності та унікальності туристичної пропозиції
представляє вулиця Нитки. Вона відома як найвужча вулиця міста, шириною близько 1,3 м. Кажуть,
що вона є найвужчою у Європі і була створена у XV столітті як під’їзна дорога для пожежників.

Найбільша кількість об’єктів, що охороняються ЮНЕСКО, у нашій країні
спостерігається в Буковині. Вісім тамтешніх монастирів належать до світової
спадщини. Всі з багатовіковою історією. З-поміж них радівецький монастир
Богдана (Сучавський повіт), що вважається першим кам’яним монастирем, побудованим
на території князівства Молдови. Місце, де була побудована церква монастиря у
другій половині XIV століття князем Богданом I, який вважається засновником
Молдови, було посеред столітніх лісів. Зараз монастир знаходиться у самому
серці цього невеличкого буковинського міста на півночі Румунії.

Перші п’ять правителів князівства Молдова поховані у радівецькому монастирі
Богдана. Монастир переніс масштабний процес реабілітації на суму майже 5
мільйонів євро з європейських коштів. Отже, початки монастиря Богдана губляться
в часі у період заснування молдовського феодального князівства. Упродовж часу ця
пам’ятка архітектури незаперечної ​​краси відіграла особливу історичну,
релігійну та культурну ролі. Якщо в Трансільванії першим монастирем був Ходош -
Бодрог, про який згадується в 1117 році в листі короля Бели III, а у Волощині -
монастир Негру Воде, присвячений Успенню Богоматері, то в Молдові ми маємо
монастир Богдана, присвячений святому ієрарху Миколаю.

Заснування монастиря Богдана збігається із заснуванням середньовічної
держави Молдова, 1359 рік, коли його почали будувати, був таким самим роком
коли воєвода Богдан I прибув з Марамуреша до Молдови. Місце поклоніння,
освячене в 1364 році, стало некрополем молдовських князів, від Богдана I до
Олександра Доброго. Точніше, у церкві монастиря Богдана, в нефі, поховані Богдан
I, Лацку Воде, Штефан I, Роман I, Богдан, брат Олександра Доброго, та Богдан,
син Олександра Доброго. У притворі є інші 3 гробниці: гробниця пані Стани,
дружини Богдана III та матері Штефаніце Воде, гробниця Анастасії, дочки Лацку
Воде та надгробний камінь єпископа Іоанікія, який помер у 1504 році.

Вкінці XVII та на початку XVIII ст. тут були скопійовані кілька церковних творів
(Тетра-Євангеліє слов’янською мовою – 1613 та ін.). У 1744 р. Єпископ Варлаам
(1734-1745 рр.) заснував тут друкарню, в якій було надруковано велике число церковних
книг, зокрема Часослов 1745 року, який досі зберігається в колекції монастиря.
Однак у 1750 р., після обрання єпископа Якова Путнянула митрополитом Молдови,
друкарня була перенесена до Ясс.

У 1775 році, в рік окупації Буковини Габсбургами, монастир Богдана мав 13
будівель. Габсбурги закрили монастир того ж року, перетворивши церкву
Святого Миколая на єпископську церкву, келії ченців будучи перетворені
на стайні для коней. У 1782 р., після перенесення єпархії до Чернівців, церква
Святого Миколая була перетворена на парафіяльну церкву. Монастир не
був відновлений навіть після звільнення Буковини, в 1918 році, найстаріша
кам’яна церква в Молдові зберегла статус парафіяльної церкви до останніх років
комуністичного режиму, коли була закрита. 6 грудня 1991 року, в день святого
Миколая, після більш ніж 200 років, монастир Богдана був знову відкритий. Новий
настоятель прискорив темпи ремонтних робіт і розпочав нові, так що в 1996 році
деградований іконостас був замінений новим, а новий корпус келій був закінчений
в 1998 році. Того ж року церква була
покрита мідною покрівлею.

Дзвіниця знаходиться у вежі, побудованій у 1781 році, під час душпастирства
єпископа Дософтея Ереску, останнього єпископа, який прожив тут до закриття
монастиря. На одному із дзвонів є напис слов’янською мовою. Церква є синтезом
романських, візантійських та готичних елементів. Невідомо, коли її інтер’єр був
вперше розписаний, однак в документі від 1415 року йдеться про деякі настінні
розписи, здійснені за часів правління Олександра Доброго (1400-1432 рр.). Настінний
розпис був завершений або перероблений за часів правління Штефана Великого, та
пізніше в 1558 році, під час правління Олександра Лепушнянула, коли був реставрований у фресковій техніці.
Реставраційні роботи проведені у XVIII – XIX століттях призвели
до погіршення стану малюнків, а востаннє внутрішній розпис церкви був відновлений
у 1880 році буковинським художником Епамінондою Бучевським у темпері.

Сьогодні ми вирушаємо на північний
захід Румунії до міста Орадя. Однойменна фортеця, одна з небагатьох бастіонних фортець в нашій країні, є символом міста та
центральним пунктом культурних заходів.

Археологічні
дослідження встановили місце розташування цього першого міського центру під
нинішнім відбитком міста Орадя. Перша споруда спочатку була зведена в кінці XI століття на
острові, розташованому між рукавами ріки Крішул Репеде та Пеца, у заболоченому
та лісистому районі. Сюди, в район, що носить назву Сад оленів, угорський
король Ладіслав приїжджав на полювання, звівши першу будівлю – церкву,
присвячену Пресвятій Діві Марії. У легенді розповідається про те, що одного
вечора в 1092 році, коли угорський король Ладислав I полював у краю Крішів на
оленів, на широкій галявині, що охоронялася з обох боків рукавами ріки Крішул
Репеде, ранковий туман огорнув всіх. Король швидко заснув, і уві сні йому
показалися двоє ангелів, які порадили побудувати там монастир на честь Пресвятої
Богородиці. Він назвав це місце Варад, а навкруг монастиря побудував фортецю,
яка століттями стояла на захист християнства.

У 1619 році трансільванський
принц Габрієль Бетлен розпочав всередині фортеці будівництво унікального палацу
зі стінами, паралельними із зовнішніми стінами фортеці, в п’яти кутах яких було
побудовано по одній вежі. В основі палацу лежить проєкт італійського архітектора
Джакоми Ресті з Верони. Після смерті принца Габрієля Бетлена будівництво було
продовжено принцом Георгієм Ракоці I
(1630-1648 рр.), а згодом Георгієм Ракоці II
(1648-1660 рр.). Княжий палац, унікальний в Трансільванії, був завершений в
1650 році в стилі пізнього Відродження. Рів, що оточує фортецю, нагадує про
важливу оборонну роль, якою була наділена ця споруда, і яку протягом століть
вдалося завоювати лише тричі. Завглибшки 4 метри та завширшки 50 метрів, рів був
заповнений термальною водою зі струмка
Пеца, а також холодною водою з Крішул Репеде, що запобігало замерзанню води та
завоюванню фортеці взимку.

У наші дні, Орадська фортеця є однією з найважливіших пізньосередньовічних
архітектурних пам’яток Трансільванії та країни, взагалі. Це
місце, де історію міста можна найкраще відчути і побачити. Фортеця була відкрита з 2015
року після тривалого процесу реставрації
будівель, внутрішнього двору та моста. Зараз Орадська
фортеця є центральним пунктом культурних заходів, від середньовічних
фестивалів до кіновечорів, проведених на траві в парку Фортеці. Йонуц Чорба, заступник директора Музею міста Орадя,
каже, що турист має безліч причин провести вільний час у фортеці Орадя: «Перш за все, фортеця
має майже тисячолітню історію, багату та різноманітну. З
часом вона була твердинею і місцем оборони, але також була
єпископським центром, релігійним центром, на початку свого існування. У
фортеці упродовж часу було поховано декількох королів та королев. Серед
них – Ладислав I, який заклав, так би
мовити, фундамент фортеці. Після
смерті його було зараховано до
лику святих. Також Андрій
II, король Угорщини, Ладислав IV Куман, Сигізмунд Люксембурзький, король
Угорщини, імператор Римсько-німецької імперії, його дружина, королева Марія,
королева Беатрікс, дружина Карола Роберта Анжуйського, у тому числі дочка господаря Волощини Ніколая Александру була також
похована у фортеці Орадя. На жаль цих могил у нашій фортеці вже не має».

Йонуц Чорба, заступник директора Музею м. Орадя
наводить інший вагомий аргумент щодо важливості цього пам’ятника: «У середньовіччі Орадська фортеця була місцем зустрічі
багатьох коронованих голів для обговорення різних питань та укладення
договорів. Хочу навести приклад зустрічі, що відбулася наприкінці березня 1412
р. між Сигізмундом Люксембургським, з одного боку, та королем Польщі
Владиславом Ягайлом. Вони домовилися щодо політики проти Османської імперії,
яка була дедалі агресивнішою на Балканах. Хочу сказати вам, що у фортеці Орадя побували
упродовж часу Андрій III Угорський, Людовик Великий, Матія Корвін, Міхай Хоробрий,
Йосиф II або, не так давно, імператор Франц Йосиф».

Після поховання в Орадській фортеці короля Ладислава I, він був зарахований до лику святих, ставши Ладиславом I Святим. Невдовзі його місце поховання було перетворене на місце паломництва. Кажуть, що в Середньовіччі, Орадя
була своєрідною Компостелою Центральної Європи, бо паломники приходили молитися до
могили святого короля. Пізніше, в епоху Відродження, фортеця була промоутером цієї
течії, оскільки тут розміщувалася штаб-квартира римо-католицького Єпископства. Активна участь єпископів у розвитку культурного життя
перетворила фортецю Орадя в XV столітті на один з найважливіших європейських центрів Гуманізму
та Відродження. У фортеці була велика бібліотека з книгами, привезеними з
Італії, своєрідний притулок Literarum, місце зустрічей великих тогочасних вчених-гуманістів,
католицька капітульна школа, де також навчався великий вчений-гуманіст Ніколаус
Олахус, а також астрономічна обсерваторія, яка встановила нульовий меридіан
карт в Орадії протягом декількох століть. Цей меридіан проходив крізь Фортецю, будучи
локалізований тут австрійським фізиком Георгом фон Пеуербахом, за наполяганням видатного
гуманіста, єпископа Орадії Іоана Вітязя.

В
румунській історіографії, бринковянське
мистецтво охоплює як архітектуру, так і твори
образотворчого мистецтва у Волощині за часів правління Костянтина Бринковяну між 1688 і 1714 рр. Цей період вирішально вплинув на подальший розвиток мистецтва та архітектури. Ця концепція використовується також для опису творів
мистецтва з часів перших правителів
за походженням з родини Маврокордатів, приблизно в 1730 р. Історикознавці іноді характеризують стиль порівняючи його із Західним Відродженням, через його раціоналістичні структури, однак
його декоративна достатність дозволяє й використання концепції бринковянське бароко.

Основи бринковянського стилю були закладені
протягом двох десятиліть правління Матея Басараба в ХУІІ столітті, що
забезпечило Волощині
певну політичну стабільність і сприяло розвитку мистецтв. У період після
правління Бринковяну
розвивалася головним чином архітектура боярських садиб. Ця еволюція відповідала
впливу великої знаті в останній половині того ж століття на шкоду наступникам
Матея Басараба .Літня
резиденція правителя Костянтина
Бринковяну з н.п. Потлодж, палац Могошоая та Старий митрополичий палац
у Бухаресті – історичні пам’ятники, що належать до бринковянського стилю. Релігійна архітектура
вирізняється монументальністю, що надається величезними розмірами та унітарною
концепцією. Монастир Сіная, монастир Хорезу чи монастир Антім у Бухаресті -
одні з найважливіших будівель у бринковянському стилі. На
жаль, справжні коштовності цієж ї архітектури,
такі як бухарестські монастирі Котрочень
та Векерешть, були знесені комуністичним режимом у середині 1980-х роках. Однак монастир Котрочень був відбудований на тому ж місці між 2003 і
2004 роками.

Сьогодні відвідаємо господарський палац Могошоая, що розташований неподалік столиці Румунії, Бухарест. На
відстані 14 км. від столиці, з історією понад 300-річної давності, Бринковянський палац є архітектурним шедевром та місцем
відпочинку й розслаблення далеко від міста. Це архітектурне чудо виглядає як у
казці з принцами та принцесами. До палацу
Могошоая прибувають люди, аби милуватись господарськими кімнатами родини
Бринковяну, ступати по швейцарській золотій мозаїці, радіти красі
флорентинських садів принцеси Марти Бібеску, прогулюватись по саду або
відпочивати на березі озера.

Приваблений красою та
спокоєм місця, Константин Бринковяну купив в населеному пункті Могошоая кілька
земельних угідь та боярських помешкань в січні 1681 року. Спочатку, майбутній
господар звів тут церкву, будування якої завершилось у вересні 1688 році.
Місяць пізніше він став господарем країни, а в 1702 році, на березі озера,
Бринковяну завершив будування палацу, в бринковянському стилі, тобто комбінації
елементів італійського відродження та візантійського мистецтва.

На першому поверху існують 8
приміщень, в яких проживали слуги, а другий поверх належав виключно
господарській сім’ї. Тут була
квартира господаря (дві кімнати та великий приймальний зал, де відбувались
засідання), двокімнатна квартира дружини господаря, та інша невеличка квартира.

Після обезглавлення
господаря Бринковяну та його чотирьох синів, в 1714 році, палац був
перетворений на турецький постоялий двір, його архітектура сильно постраждала
протягом оттоманських нападів в ХУІІІ столітті. У XIX ст. Могошоая переходить у
власність сім’ї Бібеску, наслідників Бринковенів. У цей період, принц Ніколає
Бібеску будує ліворуч старого будинку новий будинок під назвою Вілла
Єльшінген в честь своєї дружини Єлени Єльшінген. У 1912 році принц Джордже
Валентин Бібеску дарує палац своїй дружині Марті Бібеску. Вона його реставрує і
подекуди змінює.

6 березня 1945 року після
встановлення комуністичного уряду Петра Грози, щоб врятувати архітектурний
ансамбль Могошоая, принцеса Марта Бібеску просить включити його до списку
історичних пам’ятників, даруючи його державі. До 1980 року тут діяв Музей
бринковянського мистецтва й архітектури. З 1993 року, після заснування
Національного культурного центру Могошоая, цей архітектурний комплекс пройшов
крізь величезний і ретельний процес ремонтних робіт.

Трохи неподалік палацу, в парку
знаходиться каплиця сім’ї Бібеску, де в тіні дерев вічним сном спочивають всі
члени сім’ї Бібеску, які народилися і проживали в палацу: Ніколає та Елена,
Джордже та Марі Енріет, принци Міхай і Джордже Басараб Бринковяну, останні два
були пілотами румунської армії, які
стали жертвами першої
світової війни. До речі, пристрасть до літаків та польотів
вони успадкували в сім’ї. Принц Джордже Валентин був засновником Румунської
повітряної ліги, засновником Школи авіації в Бухаресті та Головою Міжнародної
аеронавтичної федерації.

Гармонійний профіль палацу
відзеркалюється в озері Могошоая, до якого спускається низка послідовних терас.
Парк, який оточує палац, прикрашений колонами та статуями. Зараз в палаці функціонує Музей бринковянського феодального мистецтва.
З-поміж численних виставлених тут предметів – картини, давні книги, документи,
релігійні предмети, колекція дерев’яних скульптур тощо. Коли надворі гарна
погода парк відживає. Туристи приїжджають сюди прогулюватись берегом озера,
спокійно прочитати книгу або зіграти в теніс алеями парку.

Трансільванський повіт
Алба багатий на історичні пам’ятки, легенди і традиції. Він відомий особливо завдяки повітовому
центру Алба – Юлія, де збереглось багато історичних пам’ятників, ознаки
багатовікового минулого. Але, сьогодні
розповім про два унікальні в Румунії заповідники, що розташовані в цьому повіті:
Рипа Рошіє (Червоний яр) та Детунателе.

Рипа Рошіє (Червоний яр) є дивовищним геологічним та флористичним
заповідником, єдиним такого роду в Румунії. Розташований в 3 км від міста Себеш заповідник можна бачити навіть із супутника.
Він має мільйони червоних зморшок, є захопленням любителів парапланеризму,
пропонує найхимерніші туристичні маршрути по повіту Алба і приховує багато
цікавих історій. Я маю на увазі дивний природний ландшафт, мікрорел’єф, створений
регресивною ерозією потоку, що спровокував масивний зсув землі, і який у наші
дні вражає нас декором статуй і кам’яних рожевих фронтонів. Унікальний профіль
заповідника дається чергуванням сірого пісковика та червоної глини, створених
із слабо зцементованих утворень. Не бракують з пейзажу рослини, що охороняються
законом, ані фауна. Цей геологічний заповідник, заввишки від 80 до 100 м,
простягається на 10-ти гектарній території. Вода вирила собі місце в пагорбі протягом
близько 60 мільйонів років, створивши дивні форми: колони, вежі, піраміди, всі
червонуватого кольору. Глибокі діри відкриваються вліво і направо, і дощова
вода створює червоні струмки, що шумно падають вниз. Птахи видзьобали в глині
собі десятки й десятки гніздів.

У підніжжі заповідника Рипа Рошіє був виявлено скелет фосилізованого хижого
динозавра. Дослідники дійшли висновку, що він є родичем двоногих хижих
динозаврів – велоцерапторів, зріст яких складав всього лише 60 сантиметрів.
Вчені назвали динозавра Balaur bondoc, що в перекладі з румунської
означає кремезний дракон. Довжина тіла дракона становила від 1,8 до
2 метрів, а на двох перших пальцях нижніх кінцівок розташовувалися великі
кігті, за допомогою яких динозавр, ймовірно, розривав тіло жертви. І передні, і
задні кінцівки динозавра були відносно
короткими, причому частина кісток зростаються одна з одною. За словами
дослідників, така анатомія тіла надавала динозаврам велику силу, і вони були
здатні вбивати тварин, розміри яких набагато перевершували їх власні розміри.
На думку вчених динозавр жив 68-74 мільйони років тому. Крім того, теж на околиці міста Себеш був виявлений
ще один динозавр довжиною 10 метрів, так званий Dacus
Maghiarosaurus.

Серед атракцій заповідника «Рипа Рошіє» фігурують
Черевик, велике плато вирізане у формі черевика, де доступ є
небезпечним, але з вершини якого відкривається прекрасний вигляд, та Діра
злодіїв, печера вирита в піщаній скелі, яка приховує всякі легенди про
злодіїв, злочинців і авантюристів. Найбільш цікавою серед легенд є та про
Діру злодіїв. В неї розповідається про одного хлопця Ліке, чиїм
єдиним талантом було пробиратися до важкодоступних місць, як кішка. Він
працював пастухом в Рипа Рошіє, зону яку він дуже добре знав. Одного ранку,
однак, був зламаний один себешський банк. Злодій, за словами поліції, проник
через вікно, через яке тільки дитина могла дістатися. Звичайно, влада ув’язнила
Ліке, хоча грошей не було знайдено в ході слідства. У народі кажуть, що Ліке
приховав ці гроші у Дірі злодіїв. Було проведено розслідування і
там на місці, але ніхто нічого не знайшов… Після звільнення, Ліке разом із
коханою дівчиною виїхав до Америки, звідки, незабаром почав переказувати великі
суми грошей додому. Як саме вдалося Ліке заробити так багато грошей за короткий
час, не відомо.

З-поміж унікальних ландшафтів повіту Алба числиться заповідник Детунателе в
Західних Карпатах, неподалік села Бучум. Розташований в 70 кілометрах від міста Алба-Юлія і всього в 3 км від міста Абруд, Детунателе є унікальним
геологічним заповідником у країні, завдяки своїм базальтовим пікам у формі
шестикутних колон, подібно гігантським церковним органам. Вони займають площу
24 га. Назва Детунателе походить від сильного гуркоту, що можна почути у момент
коли величезні кам’яні брили падають вниз зі схил. Цей оглушливий шум, що
посилений відлунням, нагадує про грім.

Оголошена заповідником в 1936 році, Детуната Голаше пропонує,
мабуть, найпривабливіший пейзаж у Західних Карпатах. Вона піднімається до 1258
м над рівнем моря. Має у підніжжі хвойні ліси і гігантську площу вражаючих
базальтових скель. Туристи, яким вдається дістатися найвищих скель цього піку,
не жаліють зусиль. Над ними видніється тільки небо, а внизу прірва над хмарами,
позаду дерева, попереду прекрасна панорама… Приємні сюрпризи подорожі починаються задовго до того, як ви
досягаєте піку, тобто у хвойному лісі. Крім того, що стежка є мальовничою, із
природними сходинами, створеними з коріння дерев, і гілками дерев, що
спускаються до плечей, ліс приховує багато секретів. У підніжжі скелі, серед
дерев, можна побачити льодовик зі зворотним явищем. Це струмок, що як це не
парадоксально, замерзає у квітні, залишаючись таким до кінця теплого сезону.
Поруч з Детуната Голаше простягається інший заповідник, під назвою
Детуната Флокоасе, більш ізольований ніж перший, однак через
ялиновий ліс, дослідникам не вдалося до
тепер дослідити його з геологічної точки зору.

Навколо цих конгломератів, люди виткали легенди про велетнів та
фей. Кажуть, що жили у Трансільванії велетні та феї. Лідер велетнів був
страшним ворогом фей. Однак у нього був сміливий і красивий син, який закохався
в красиву діву, яку він знайшов у лісі. Він дізнався, що вона фея і між ними
двома народилася красива історія кохання, яка в кінцевому підсумку
перетворилася на трагедію, кульмінуючи вбивством феї батьком велетня. В
результаті цього, син вбив свого батька з кинджалом. Земля відкрилася і
проковтнула велетнів та трупи закоханих, і кажуть, що із землі вийшли полум’я,
що перетворилися на скам’янілості.

Заслужена назва – «брама Бучезських гір», отримана курортом Буштень, випливає з того, що звідси можна познайомитися з горами по не менш ніж на 200 маршрутах. У цій спокійній місцевості біля підніжжя гір можна побачити численні будинки та вілли, зведені у різних архітектурних стилях. Вони мають горище зі стовпами, які підтримують арки у бринковянському стилі та камяні сходи. Однією з них є й будівля про яку розповів я вам сьогодні – Меморіальний будинок письменника та журналіста Чезара Петреску. Отже, у чарівній Долині річки Прахова, всього за дві години їзди від Бухареста, в містечку розташованому у підніжжі піку Карайман, знаходиться Меморіальний будинок “Чезар Петреску”, розміщений у будівлі, де жив і творив, протягом 24 років, видатний румунський письменник.

Прозаїк Чезар Петреску, який був не тільки автором новел та романів, але й журналістом і публіцистом, уважним до проблем того часу, не раз заявляв, що для розгортання професії журналіста, курорт Буштень є конче необхідним, тому що виконує роль “спостережного пункту” у його щоденній діяльності. Натомість для його літературної діяльності письменник відчував абсолютну потребу в ізоляції та мовчанні. Ось чому, у 1937 році Чезар Петреску став власником вілли на цьому курорті. Будівля мала, у день її придбання письменником, два поверхи та мансарду. Письменник перебудував мансарду, розширивши її та додавши веранду над терасою, що вкриває перший поверх. У цьому будинку письменник прожив останні 24 роки свого життя і дав румунській літературі значну частину своїх творів. Після смерті письменника, 9 березня 1961 року, наслідники подарували будинок державі, бажаючи створити культурний заклад на память письменника. У липні 1964 р. будинок було перейнято Повітовим історичним музеєм, який зайнявся ремонтом та улаштуванням меморіального будинку. 17 грудня 1967 року відбулося офіційне відкриття музею.

Інтерєр зберігає старовинний стиль: селянські меблі, старі румунські килими, румунську кераміку, статуї та картини, понад 10.000 книг, газет та журналів, усі подаровані нащадками письменника. На першому поверсі будинку знаходиться центральний хол, де відвідувача зустрічають свідчення дружби Чезара Петреску з тогочасними митцями: статуї трьох мучеників Хорії, Клошки та Крішана (здійснені скульптором Оскаром Ханом) та картини Ісера, С. Демяна, Жиквіді, Теодореску-Сіона та ін.). Навпроти вітальня та приймальний офіс, з іншого боку – два зали документальних виставок. Вітальня є найкращим доказом любові письменника до народного мистецтва. Виставлені тут предмети були зібрані та розміщені самим письменником: меблі, виготовлені у народному стилі, трансільванська кераміка (переважно з району Турда), скляна ікона (Святий Ілля), картини Білціу-Данкуша.

Меблі у приймальному офісі були зроблені на замовлення письменника, підлогу покрито килимом у аутентичному ольтенівському стилі, штори з розплавленого полотна. Бібліотека налічує понад 1600 книг, більшість з них – французькою мовою. Улаштування документальної виставки було зроблено шляхом зєднання двох спалень. Відвідувач знаходить тут оригінали документів, документи сімейного стану, неопубліковані рукописи, творчість письменника в друкованих виданнях, фотографії та інтерпретації його творів за кордоном. Виставка також представляє Чезара Петреску як графіка. На почесному місці на виставці представлені твори інших письменників, румунських та іноземних, з автографом для Чезара Петреску.

Третій поверх будинку – це місце, де письменник ховався, щоб спокійно працювати. Тут нас зустрічає центральний хол вбраний румунськими настінними народними килимами, керамічними предметами, картинами румунських художників та бронзовими статуетками, зробленими скульптором Оскаром Ханом. Поруч із холом є бібліотека з книгами румунською та французькою мовами. У робочій кімнаті зберігаються найцінніші предмети: його письмовий стіл, крісло та щоденні письмові інструменти, попільнички (він будучи пристрасним курцем), чайник та кавовий сервіз. Книги в цьому приміщені представляють дві різні категорії: румунську класику в старих виданнях і книги з автографом, справжні свідчення про стосунки з письменниками свого покоління.

На завершення нагадаю вам, що за статистикою, 32% туристів, які відвідують повіт Прахова, зупиняються на курорті Буштень, яке посідає друге місце в переліку найкращих курортів району. Для такого великого напливу туристів була розроблена туристична інфраструктура, на курорті будучи понад 200 одиниць розміщення, у віллах, пансіонатах та готелях. Найбільшим і найціннішим памятником курорту, унікальним в країні, є Хрест героїв нації, побудований на висоті 2291 м. над рівнем моря, між 1926-1927 рр., з ініціативи королеви Марії. Хрест зроблений зі сталі, розміщений на залізобетонному пєдесталі. Розміри памятника вражаючі: висота 48 метрів, а ширина 14 метрів. Уночі в ясну погоду, коли вмикається освітлення памятнику, туристи мають змогу побачити дуже гарну картину в будь-яку пору року. Тому Буштень вважається курортом всіх сезонів і для всіх категорій туристів. У Буштень також працює культурний центр ім. Аурела Строє, який протягом року пропонує театральні вистави та різноманітні культурні заходи. Визначною памяткою курорту став також монастир Карайман, а Господарська церква і замок Кантакузіно є іншими двома цікавими принадами курорту.

В останні роки зріс
інтерес
до старих дворянських резиденцій в
Румунії. Тому
нашу уявну подорож
здійснимо
ми сьогодні до атракції, рекомендованої
багатьма міжнародними туристичними
платформами, а
саме до одного
з найкрасивіших
замків Європи: замку Корвінів.
Розташований в південно-західній частині
Трансільванії, в центрі повіту
Хунедоара, замок Корвінів
є
першою
фортецею,побудованою
в Хунедоарі
угорськими
королями,
які бажали
контролювати якнайефективніше,
у військовому та економічному відношенні,
територію між Девою та Гацеґом.
Замок був зведений
в XV столітті Янку Хунедоарським
на місці старого укріплення, на скелі,
у
підніжжі
якої
протікав струмок. Замок
є однією з найкрасивіших і добре
збережених будівель такого роду з
середньовічних часів, будучи одним з
найвідоміших маєтків Янку Хунедоарського.
Це імпозантна споруда з вежами, бастіонами
та донжоном.
Дахи будівлі високі та покриті поліхромною
черепицею.

Замок
має 42 кімнати, дві тераси, два мости і
забудовану площу на 7.000
квадратних метрів. Янку Хунедоарський
був тим, хто зупинив турків у Белграді,
у їхньому наступні на Європу через
балканські держави, після завоювання
Константинополя в 1456 року. Мало хто знає
про це, але в
результаті рішення
Ватикану і сьогодні б’ють дзвони в
католицьких церквах, опівдні, на честь
цієї перемоги. Доступ до замку здійснюється
через дерев’яний міст, що підтримується
4 масивними кам’яними стовпами, розміщеними
в руслі протоки Злашті, залишаючи по
заду нішу, в якій знаходиться статуя
святого Яна Непомуцького, покровителя
мостів і переходів через водні перешкоди.
Тут можна милуватися Новою вежею воріт,
прямокутної форми, що вражає своєю
масивністю. Звідси легко дістатися
в’язниці замку, в якій кажуть, що був
ув’язнений на деякий період навіть
господар
Волощини Влад
Цепеш. Ліворуч, знаходиться Лоджія
Матіа, де зберігається унікальна світська
картина на фресці періоду Відродження,
а також Золота кімната. Спочатку тематика
виставок музею зосередилася на
середньовічному періоді, але незабаром,
тематична палітра була розширена
колекціями археології, етнографії,
декоративно-прикладного мистецтва і
давньої книги.

Сорін
Тінку, директор музею замку Корвінів
розповідає: Замок Корвінів є найбільшим
ансамблем готичної архітектури в
Румунії, місцем де народився один з
найважливіших королів Європи та
Угорського королівства. Це також місце,
де були зафіксовані перші прояви
Відродження в Трансільванії. І останнє,
але не менш важливе: у замку розміщена
одна з небагатьох фресок на світську
тематику XV століття, яка досі зберігається
в Трансільванії. Якщо всього цього
недостатньо, щоб переконати відвідувачів
переступити поріг цього замку, то можливо
багатство історичної спадщини
Хунедоарського повіту з точки зору
історичних памяток переконає їх. На
території повіту можна знайти як
памятники, включені до спадщини ЮНЕСКО,
так і інші категорії памятників. На
даний момент, в замку Корвінів тривають
реставраційні роботи, тому до деяких
секторів замку доступ заборонений.

У
народі кажуть, що у в’язниці замку були
поміщені Георге Дожа і Влад Цепеш. Перший
з них, керівник повстання від 1514 року,
був спійманий після того як його військо,
що складалося із селян, було переможено
Іоном Заполією, командиром Тімішоарскої
фортеці. Перед тим як його мали відвезти
до Тімішоари, де він мав бути коронованим
короною з розпеченого заліза, він був
ув’язнений у підземеллі замку. У тій же
тюрмі було поміщено і волоського
господаря Влада
Цепеша, через листи, які він надіслав
турецькому султану, зрадивши християнську
віру. Це дуже заплутана історія, деякі
історики стверджують, що насправді
листи були фальшивими і були зроблені
на замовлення Матея Корвіна, який сам
витратив всі гроші, які християнські
держави Європи зібрали з метою створення
війська найманців, що мало зупинити
турецьку армію.

Біля
входу в церкву на
території замку Корвінів знаходиться
колодязь проритий в камені трьома
турецькими полоненими. Легенда свідчить,
що взятим в полон Янку
Хунедоарським в
одному з боїв туркам було обіцяно, що
якщо вони викопають в камені колодязь,
то будуть звільнені. Копали колодязь
турки протягом 15
років, потрапили на воду десь на глибині
28
метрів.
Однак між часом, Янку Хунедоарський
помер, і його дружина Єлізавета Сілаґі
вирішила не дотриматися слова свого
чоловіка і не звільнила турків, вирішивши
їх обезголовити.
Кажуть, що перед тим як покинути цей
світ, один з ув’язнених сказав: «Води
маєте, совісті ні.
Насправді
напис, розшифрований фахівцями,
звучить так: Тим,
хто написав
його був Хасан,
в’язень у фортеці біля церкви. Давні
арабські символи, що містяться на
написі, характерні
періоду
середини XV століття. На
даний момент напис
зберігається
на одному з контрфорсів каплиці.

На
гербі родини Корвінів
намальований
ворон, що тримає в дзьобі золоте кільце.
Про
це у народі побутує цікава
легенда.
Про
Янку Гунедоарського
кажуть,
що він був
незаконнонародженим сином Сигізмунда
Люксембурзького, короля Угорщини, від
прекрасної жінки з краю
Гацеґ
на імя Єлізавета.
Щоб
захистити її, король віддає
її заміж за одного
свого
хороброго
солдата,
Войку,
та дає їй
у подарунок кільце
для ненародженої дитини, щоб його
впізнали,
коли він виросте і піде до королівського
двору. Під час поїздки, здійсненої
родиною Войку, зупиняючись по
допозі пообідати,
мати
забуває кільце на
краю рушника. Ворон, заманутий
блиском
кільця, викрадає
його.
Взявши
лук в руки, хлопчик Янку
Хунедоарський ціляє по мішені та влучає ворона,
повертаючи
матері кільце.
Коли він підростає і дістається
королівського
двору, розповідає про
це королю,
який
вирішує,
що символом родини Хунедоарських
має
бути ворон
із золотим кільцем у дзьобі.
Насправді,
прізвище походить від латинського
Corvus, що означає Ворон, птах,
який символізував
щось зовсім інше в
середньовіччі,
а саме мудрість і довголіття.

Історія
вежі Капістрано є так само дуже цікавою:
невідомо чи Іоанн Капістрано жив
коли-небудь у цій вежі, але вона так і
називається. Це низька вежа, розташована
на стику між замком і коридором, що веде
до вежі Небойша. Вежа Капістрано
складається з круглої кімнати, подібно
келії. Її завжди населяли в ті часи
капелани замку. Розташована на рівні
стелі Залу Сейму, легенда свідчить, що
останнього мешканця цієї вежі зловили,
коли він через невеликий отвір в стіні
дізнавався про все, що відбувалося в
Залі Сейму. В результаті цього, у стіні
цієї кімнати, товщиною пів метра, було
зроблено нішу, в якій було замуровано
ченця шпигуна. Правда це чи ні, сказати
важко.

Цього року місто Сібіу вже другий рік поспіль було номіноване у списку 20 найкращих туристичних
напрямків Європи за версією Європейської асоціації найкращих туристичних
напрямків. Сібіу увійшов до
п’ятірки найкращих європейських туристичних напрямків, набравши на 15000
голосів більше, ніж у минулорічному конкурсі, за даними мерії Сібіу. Загалом
місто набрало 45.699 голосів з майже 200 країн.Таким чином, Сібіу буде
носити титул найкращого європейського напрямку і в 2021 році разом із такими визнаними
туристичними містами Європи як Рим,
Флоренція, Париж, Відень, Капрі, Канарські острови, долина Дордонь, Кефалонія,
Брага та Котор. Тому сьогодні запрошую вас віртуально відвідати це місто.

Кожний куточок Сібіу є сторінкою історії, кожний будинок має свою
історію. Прогулянка старим центром міста допоможе вам зануритися у світ історії
і легенд. Вулиці вузенькі. Арочні або квадратні вікна старих будинків свідчать
не тільки про розкіш, але і про добрий смак їх власників. Місто зберігає розкіш
давніх часів, коли багаті та впливові гільдії домінували в регіональній
торгівлі. Подібно Сігішоарі та Брашову, місто Сібіу створює враження німецького
міста. Вузькі вулиці з будинками ХVII ст. збігаються в просторні площі, на яких
підносяться церкви. Сам принц Чарльз, спадкоємець британської корони, був вражений красою міста.

Сібіу ще з давніх часів ділився на Верхнє і Нижнє
місто. Старе місто сьогодні представлене декількома старовинними площами. На
кордоні між Великою та Малою Площами розмістилася міська ратуша XV століття з
красивою високою баштою, з якої відкривається захоплююча панорама міста. Однією
з найстаріших будівель Сібіу є Євангельський собор (XIII-XV століття), в якому
можна послухати концерт органної музики, виконаний на найбільшому органі
Румунії.

Трансільванські саксонці
перейшли до Євангельської Церкви під впливом Йоханнеса Хонтеруса. Головною
церковною будівлею нового віросповідання став побудований
(1520 рік) собор святої Марії. Церква знаходиться у верхній частині старого
міста Сібіу і була побудована на місці старої римської базиліки. Будівництво
почалося ще в XIV столітті. У 1448 році із західного боку були прибудовані
приміщення (т.з. ferula), що у наші дні використовуються для виставок і
концертів. Орган у церкві був вже 1394 року, проте від нього нічого не
збереглося. Сучасний орган був встановлений в 1914-1915 рр.
фірмою Вільгельма Зауера. Це найбільший орган в Трансільванії. У церкві є ще
один орган, однак його використовують лише для концертів. У центральному нефі є
декілька меморіальних дощок, у тому числі на згадку про Самуела фон Брукеталя,
губернатора Трансільванії під час правління Марії Терезії. Так само в нефі,
поряд з новим вівтарем, збереглися частини середньовічних вівтарів.

Музей Палацу Брукенталь є першим музеєм
відкритим на території Румунії 25 лютого 1817 року. Серед будинків, розміщених
на цій площі, Палац Брукенталь є найголовнішим. Побудований в стилі бароко, у
період 1778 – 1788 рр., палац був офіційною резиденцією барона Самуела фон
Брукенталя. У палаці існує коштовна і багатюща колекція старовинних картин,
ікон XVI-XVIII століть, монет, марок, рідкісних книг. Сьогодні це один з
найцікавіших музеїв Румунії, який ви просто зобов’язані відвідати, приїхавши в
Сібіу. З цією будівлею межує Блакитний дім, зведений у XV ст., однак назву цю
носить він з 1819 року. Герб міста можна зустріти при кожному кроці: на
будинках, на мостах або на вікнах. Південніше площі розташований Будинок
генералів, який був зведений у другій половині XV ст. Називається так, тому що
будинок був генеральним штабом австрійських військ в Трансільванії. Важливими
будівлями цієї площі є Дім Галлера та Дім Лутша. Неподалік нещодавно
відремонтованої будівлі Мерії видніється Римо-католицький собор.

Оточена старими будівлями, Велика Площа є важливою
атракцією міста, місце, що стало історією поряд з іншими двома площами, Малою
Площею та Площею Гуєт. Переміщення з одного місця до іншого, з однієї площі до
іншої здійснюється за допомогою арочних переходів та мостів. Такий арочний
перехід Вежа Ратуші зв’язує Велику і Малу Площі. Через них можна швидко
дістатися Малої Площі. У Середньовіччі, на Малій площі ремісники продавали свої
вироби. Тут радимо відвідати Музей саксонської етнографії Еміля Сігеріуса, що
датується 1370 роком.

Теж на цій площі існує Музей аптеки, в якому ви
можете побачити як виставлялися і продавалися 500 років тому різні лікарські
препарати. У музеї виставлені близько 7000 експонатів. Башта Ради – була
побудована в XIII столітті, будучи вперше згаданою у документах в 1370 році. Її назва пов’язана з сусідньою будівлею, яка була
першою Ратушею міста. Башта стала вхідними воротами інших укріплених стін. Її
було частково зруйновано в 1586 році, однак відновлено в 1588 році. У 1829 був
доданий останній поверх, і внесено змін до форми
даху. Протягом років башта використовувалася у різних цілях, від сховища до
в’язниці. З вікон останнього поверху, з висоти пташиного польоту можна
милуватися краєвидами історичного міста, а поверхом нижче можна побачити
механізм годинника. Верхнє і Нижнє місто з’єднює незвичайна
вулиця-сходи, побудована в XIII ст., теж тут знаходиться найвідоміший у місті
Сібіу міст. Називається він Мостом брехунів і на ньому нікому не
дозволено говорити неправду. Згідно з легендою, якщо спробуєте забрехати – міст
тут же обрушиться. Цікаво, що він був побудований 1859 року, а це означає, що
всі проходящі по ньому люди говорили правду.

Місто Сучава – повітовий
центр однойменного повіту розташованого на північному-сході Румунії є
туристичним пунктом на карті Румунії, про який розповім я вам сьогодні. Це
місто було включено до туристичних маршрутів тих, хто прагне відвідати відомі у
світі буковинські монастирі (занесені до світової спадщини ЮНЕСКО) з їхніми
зовнішніми та внутрішніми настінними розписами.

Щорічно сотні тисяч туристів відвідують туристичні об’єкти
Буковини, в тому числі місто Сучава, в якому зберігаються численні історичні середньовічні
пам’ятки. Місто згадується в літописах XII сторіччя,
пізніше в грамоті господаря Молдови Петра I-го Мушата від 1388 року як
торговельний осередок на шляху зі Львова до Галаца. Сучава була тронною
фортецею Молдови аж до 1566 року, коли столиця цієї середньовічної румунської
держави була переміщена до Яс.

Отже, Сучава є одним з найстаріших і найбільш важливих міських
поселень середньовічного Молдовського князівства є, першою офіційно
зафіксованою столицею Молдови, офіційним центром якої була протягом двох
століть. Розташоване на крайній півночі сучасної Румунії, місто розвинулося на
шляху розширення середньовічного Угорського королівства в напрямку на північ
від Карпат. Створення міста має безпосередній зв’язок з виникненням
середньовічної держави Молдова. У середині XIV-го століття, румуни з
Мараморощини, на чолі з місцевим лідером Драгошем, отримали наказ від
угорського короля Людовика I-го захистити буферну територію Молдову від
татарської загрози зі сходу. Таким чином після консолідації Молдовського князівства упродовж останньої
чверті XIV-го століття Сучава стала княжою резиденцією Петра I Мушата
(1375-1391 рр.) і залишилася столицею князівства протягом двохсот років.

Про середньовічну Сучаву в наші дні нагадують дві фортеці, навколо яких розвинулося місто. Перша
фортеця, яку називають Шкея або Західна фортеця Сучави, знаходиться на північному заході від міста.
Вона розташована на пагорбі заввишки 384 метри і була складовою оборонних
споруд, побудованих князем Петром І Мушатом в кінці XIV-го століття. У часи
господаря Олександра Доброго, на початку XV-го століття, фортеця була
занедбана. В даний час руїни фортеці є важливим археологічним об’єктом і
представляють особливий інтерес для істориків і просто любителів історії. Так
само вони були включені до Списку пам’яток історії повіту Сучава.Друга фортеця
– Тронна фортеця Сучави, розташована на схід від міста, на пагорбі заввишки 70
метрів. І ця фортеця була побудована в кінці XIV століття молдовським
господарем Петром I Мушатом, але на відміну від першої була збережена і
розбудована його наступниками. Ця кріпость була місцем коронації молдовських
господарів. У XV столітті вона була істотно зміцнена молдовським господарем
Штефаном Великим.

Проте в XVII столітті, а саме в 1675 році за наказом турків господар
Думітрашку Кантакузіно зруйнував фортецю. Турки боялися, що вона може бути
використана проти них молдовськими господарями, які не хотіли
підпорядковуватися Османській імперії або польській армії. Кажуть, що
її заповнили гарматним порохом та підірвали, але стіни витримали. Потім
покликали грецького фахівця, який констатував, що розчин, що з’єднував каміння
і цеглини являв собою суміш вапна та піску, і велів наповнити фортецю дровами
та підпалити їх. Фортеця згоріла, мури звалились і тому мало що залишилось від
колишньої оборонної споруди.Про неї забули до того часу, коли її побачив австрійський
архітектор Карл Адам Ромшторфер та розповів імператору про давню фортецю
Молдови. Теж він провів тут перші археологічні розкопки в період 1895 – 1904 роки.

Реставрація Сучавської фортеці почалася в
другій половині ХХ сторіччя, коли її стіни були частково відбудовані, до рівня,
що дозволяв уникнути подальшу руйнацію оборонної споруди. Біла демаркаційна
лінія, яку можна побачити на стінах старої фортеці зараз відмежовує колишню основу від
відбудованих стін. І Тронна фортеця включена до Списку історичних пам’яток
Сучавського повіту. В даний час Тронна фортеця знаходиться на реставрації.Отже понад
двісті років, у XV – XVI століттях, Сучава займала центральне місце в історії
Молдовського князівства, будучи найбільш важливим торговим центром того часу.
Піку своєї могутності місто досягло в часи великого господаря і полководця
Штефана Великого (1457-1504 рр.), який укріпив та розширив фортецю, побудував
Господарський двір та інші будівлі в місті, піклуючись і про економічний та
культурний розвиток Сучави.

У 1775 році взамін на позицію нейтралітету під час військового конфлікту між
Росією і Туреччиною (1768-1774 рр.), Австрія отримала частину молдовської території
в тому числі й місто Сучаву. Протягом півтори століття ця територія входила до
складу Австро-угорської імперії, отримавши назву Буковина. Сучава була другим
за величиною і важливістю буковинським містом після Чернівців. Зараз місто є центром Сучавського повіту і його населення становить приблизно
86 тисяч осіб. Місто Сучава є
центром українського життя Південної Буковини. У цьому місті знаходиться й
Генеральне консульство України. Українські поселення з північної Молдови та
Марамурешу, що розташовані в сусідніх з етно-лінгвістичним українським масивом
регіонах, є найдавнішими в Румунії. Археологічні та лінгвістичні свідчення
доводять, що східно-слов’янське населення оселилось в цих краях ще у VІ
столітті, проживаючи поряд з тамтешнім населенням, в той час як велика частина
сіл, населених сьогодні українцями згадана в давніх історичних документах
ХIV-XV століть.Слід
відзначити, що в Сучаві народився Петро Могила, а професор Костянтин
Мандичевський у 1884-1893 рр. працював вчителем у Сучавському ліцей де читав
історію та німецьку мову. І теж у Сучаві певний час мешкала з родиною видатна
буковинська письменниця Ольга Кобилянська.

Екскурсію по місту
Сучава можете почати відвіданням
Монастиря Святого Іоана, який зберігає мощі однойменного мученика. Це місто відоме
прощами до мощів св. Івана Нового Сучавського, у яких брали участь і українці.
Неподалік руїн середньовічної фортеці було влаштовано Музей буковинського села.
Іншим туристичним об’єктом міста є Господарський двір, найдавніший будинок міста, що датується 1627-им роком. Найдавніша
релігійна пам’ятка міста – церква Міреуць, теж місце коронування молдовських господарів та
перша резиденція Митрополії Молдови, зведена під час господаря Петра I-го
Мушата. У сучавській церкві Міреуць відбулась й коронація господаря Штефана Великого а
також була похована київська княгиня Євдокія, перша дружина вищезгаданого
господаря.Монастир Замка є
найважливішою релігійною пам’яткою, зведеною вірменами в Сучаві в 1606-му році.

Монастир подібний на фортецю, із оборонними стінами та баштами, вражає своїм
розміром та готичними й класичними архітектурними елементами. Польське військо,
яке взяло участь у побудові монастиря з нагоди битви Яна Собєського з турками
назвало цей монастир Замек (замок), звідки й походить сьогоднішня його назва
– Замка.Вокзал Бурдужень є
копією у меншому розмірі фрайбурзького вокзалу і був побудований австрійською
фірмою Струсберг. Вокзал цей датується 1869-им роком, з нагоди урочистого відкриття залізничної мережі, що
зв’язувала Молдову з Буковиною (яка тоді належала австро-угорській імперії).Село Патрівці
розташоване на відстані 10 км. північно-західніше Сучави. Тут можна відвідати
церкву Святого Христа, побудовану теж Штефаном Великим в 1487-му році. Ця
релігійна пам’ятка є цікавою зокрема тому що, тут зберігаються в оригінальному
вигляді декілька внутрішніх настінних малюнків ще з часів Штефана Великого,
художня цінність яких наближається до цінності вже славнозвісних настінних
малюнків монастиря Воронец, що теж на Буковині. Теж в селі Патрівці існує
цікавий резерват європейської лані, який вам раджу неодмінно відвідати.

Багате на об’єкти
культурної спадщини, місто Плоєшть є
привабливою атракцією для любителів цього виду туризму, схильних більше до
духовного збагачення ніж до розваги. Тут є кілька надзвичайно цікавих музеїв та
меморіальних будинків. Найважливішими є Повітовий музей історії та археології,
Художній музей, Палац культури, Музей годинників Ніколає Сімаке, до речі унікальний
в Румунії, або Музей нафти. Також можна відвідати меморіальні будинки драматурга
І.Л.Караджале і поета Нікіти Стенеску, але справжньою перлиною, яку не слід
пропустити у місті Плоєшть, є Будинок
купця XVIII-XIX століть, більш відомий як будинок Хаджі Продана.

Не далеко від
центру міста, на вул. Демокрацієй, видніється на самоті будинок, який пройшов
через багато історичних періодів, витримав і досяг поважного віку – 235 років.
З-зовні будинок не показує свій вік, а це через реставраційні роботи, що
пройшли тут у 2005 році. Це один з небагатьох будинків у цьому районі із
великим садом. У дворі, вузька алея веде туристів до входу в музей. Посередині
ганку знаходиться альтанка, що забезпечує доступ до цегляного підвалу будівлі.
Будівля належала спочатку багатому купцю, який залишив її у спадок своїй дочці
(Маріці). Вона вийшла заміж на початку ХІХ століття за Івана Хаджі Продана
(майстра мідника) і, звідси походить теперішня назва будинку. Кажуть, що Хаджі
Продан мав коріння в Болгарії і після російсько-турецької війни він знайшов
притулок у місті Плоєшть.

Будинок був
оголошений пам’ятником архітектури в 1953 році і перетворений на Музей
Праховського краю, перший в історії міста, у результаті зусиль професора
Ніколая Сімаке, засновника мережі музеїв цього регіону, який врятував будинок
від зникнення. Будинок вважається історичною будівлею міста Плоєшть і протягом
багатьох років тут діяли багато музеїв та виставок. Мабуть, найвідомішою була,
протягом 17 років, виставка присвячена сучасному поету Нікіті Стенеску, яка
була переміщена у 2005 році до рідної хати поета. У 2005 році, у Будинку
Хаджі Продан був відкритий музей Будинок купця XVIII – XIX
ст., який представляє інтер’єр будинку багатого купця того періоду. Будівля
є зразком старої румунської архітектури, поєднаної з елементами східної
архітектури всередині. Датується вона приблизно
1785 роком і є типовою селянською хатою, що складається з підвалу і високого
першого поверху. У підвалі знаходилися два льохи і кімната слуг, із двома
окремими входами з двору. На першому поверху є велика веранда і альтанка, де,
як і в минулому, влітку цвітуть в глиняних горщиках червоні герані. Балкон
східного типу привертає увагу. Будинок має чотири функціональні кімнати:
їдальню, спальню, зимову кухню і комору, а також приймальну для відпочинку і
прийому гостей. Оснащена турецьким диваном, прикрашеним вишитими подушками, у
приймальній зберігаються і в даний момент предмети древнього східного
мистецтва, килими, горщики для спалювання спецій, кальяни і столики з
інкрустацією із перламутрами, поряд зі старою тканиною. Іван Хаджі Продан жив
зі своєю дружиною в цьому будинку до своєї смерті в 1849 році, оснастивши його
новими меблями, картинами, іконами і срібною посудиною. Після смерті його
дружини купня, в 1852 році, будинок був орендований, а потім проданий їх
спадкоємцем у 1900-1902 рр. На початку ХХ століття, будинок був руїною, але в
результаті зусиль архітектора Томи Соколеску будинок був придбаний Плоєштською
Ратушею після Другої світової війни і відремонтований.

Плоєштський музеї
годинників немає аналогів в музейній мережі Румунії з огляду на специфіку
колекції. Це єдиний музей годинників в Південно-східній Європі. Найближчий
подібний музей знаходиться в Австрії, у Відні. У ньому виставлені дуже старі
годинники яким понад 400 років, кишенькові, настільні та настінні годинники.
Іншою своєрідністю, яка не зустрічається в інших музеях світу, є те, що в ньому
виставлені більше 30 годинників, які крім технічної та художньої цінності,
мають і меморіальну цінність, тому що вони належали визначним румунським та
іноземним особистостям. У плоєштському Музеї представлено годинники різних
періодів. Багато з них, попри свій вік, і досі показують точну годину.
Співробітники цього музею стверджують, що сучасні годинники нічого нового у
своїх механізмах не мають. Ще у ХУІ столітті, окрім години вони показували
дату, день тижня, фази місяця та навіть гороскоп. Найстаріший експонат -
сонячний годинник від 1562 року. Відвідувачі можуть побачити і кишенькові,
нашийні хронометри у вигляді хрестів, розроблені спеціально для священиків.
Кожна епоха мала свій стиль, який можна було вгадати в годинниках. Виставлені
там, також, годинники румунських королів Кароля І та Кароля ІІ, царя Олександра
ІІ, годинник румунського поета Василя Алескандрі, годинник політика Міхаїла
Когилнічану, господарів Костянтина
Бринков’яну, Александра Іоана Кузи, письменників Богдана Петрічейку Хашдеу,
Іона Луки Караджале, політика Ніколая Йорги тощо.Цікавими в колекції є годинник паровий завод (в мініатюрі),
здійснений в 1800 році в Парижі, годинник млинаря, годинник перукара, годинник
парасолька, здійснений в Англії, або годинник штамп.

Перший
нафтоперегінний завод в Румунії та світі був побудований в 1857 році, у місті
Плоєшть, в 60 км північніше столиці, місто яке тісно пов’язане з історією
румунської нафти. Отож, світовий нафтовий промисел починається з другої
половини ХІХ сторіччя з Румунії, яка, відповідно до міжнародних статистик, є
першою країною в світі з офіційним виробництвом нафти, що тоді становило 275
тон. А видобувалась нафта з стародавніх часів у регіоні Прахова (південь
країни). У ході підготовки до відзначення чергової річниці нафтової
промисловості в Румунії, в 1957 році було прийняте рішення про створення музею
по спеціальності, зрозуміло в місті Плоєшть. Офіційно Національний музей, один
з небагатьох в світі, був відкритий 8 жовтня 1961 року у старовинному будинку,
оточеному внутрішнім двориком. Плоєштський музей
нафти має велику частину своїх експонатів на відкритому повітрі. Серед основних
пристроїв можна згадати першу в Румунії установку механічного буріння, модель
«газового заводу» інженера Мехедінцяну. Музей нафти включає унікальні
пам’ятки нафтової науки ті техніки, діючі макети та моделі, установки та діорами,
різноманітні аудіовізуальні засоби. Бурильне, добувне та переробне обладнання
розвивалось одночасно з геологічними дослідженнями. У Музеї нафти існують понад
11 тисяч експонатів, 10 з яких включені до державної спадщини. Устаткування,
наукові прилади, насоси понад сторічної давності, спеціальні карти, унікальні
фотографії – все це можна побачити тут. Книга Петролеул написана Куку
Старостеску в 1881 році є першою науковою працею по спеціальності в світі.
Перша механічна свердловина датується 1861 роком, а з 1870 року вже можна
говорити про нафтову промисловість в Румунії.

Вузькі вулички, старі будівлі, міцні укріплення, що охороняються вежами та стрункими бастіонами … типове зображення середньовічного містечка. Але Медіаш – це не звичайний бург- фортеця; за його стінами місто зберігає історії, легенди, символи, і для тих, хто наважиться його відкрити, досвід стане справді особливим. У Медіаші історія вписана на стінах фортеці. Символи, що оточують нас на кожному кроці, стають справжніми екскурсоводами.

Вежі, бастіони та стіни розповідають про стратегічне значення фортеці упродовж століть. Будівлі з різними архітектурними стилями говорять про багату громаду та працьовитих ремісників різних гільдій, відомих по всій Трансільванії. Площа короля Фердинанда I була свідком страт, спалень на вогнищі людей, а також військових дій або візитів високих посадовців.

Символи, високі ворота, що приховують таємничі двори, настінні фрески, приховані скульптури, архітектурні деталі є свідченнями про загадкове масонське суспільство. Церкви міста розповідають про сильну віру, єдину, яка, найімовірніше допомагала мешканцям під час ворожої небезпеки. Медіаш пишається також різними музеями чи меморіальними будинками видатних особистостей. До краси та унікальності Медіаша додається й навколишній пейзаж. Розташоване між пагорбами місто надає можливість туристам рушити у походи на природі, пішки чи на велосипеді, та відкрити околичні укріплені церкви. Краса ландшафту, незліченна кількість туристичних визначних пам’яток, гостинність людей та загадкова атмосфера підтвердять, що ви зробили найкращий вибір, приїжджаючи до цього міста, і так, мабуть ви краще зрозумієте, чому ви повинні провести тут більше часу.

Друге за величиною місто в повіті Сібіу є Медіаш, чарівний населений пункт не лише для своїх мешканців, а й для туристів. Місто розташоване в центрі Румунії, в самому серці Трансілванії, в долині річки Тирнава Маре (укр. Велика Тирнава). Про це місто вперше згадується в історичному документі від ХІІІ ст. (1267 року), отже цього року він святкує 754 роки з дня першої атестації. Воно є одним з найдавніших населених пунктів Румунії. Це мальовниче місто, в якому відчувається поєднання старого і нового, з чергуванням архітектурних стилів від готики до ренесансу і неокласицизму, бароко і модернізму. Медіаш є одним з важливих економічних центрів країни, а його мешканці (65 тис.) завжди раді приймати гостей.

Десь на сторінках відомого роману Дракула, письменник Брем Стокер нагадує, що на весіллі волоського графа, гостей пригощали золотим медіаським вином. Медіаш та його околиці й нині славляться відомими давніми тирнавськими винами, що є символом, офіційною емблемою міста, регіон будучи названий ще з давніх часів Вайнланд тобто Краєм вин, як зазначено на карті гуманіста Йоганеса Гонтеруса (в ХVI столітті). «Civitas Mediensis» зберегло своє історичне минуле. Тут дотримались до наших днів ще 17 башт, понад 7-метрові багато столітні мури, 3 важливі ворота і 4 другорядні ворота з доступом до давньої фортеці. Історичний центр міста Медіаш є музеєм під відкритим небом. Середньовічні пам’ятники є унікальними у Трансільванії. Однак що можна відвідати в цьому місті?

Руїни міських оборонних споруд з монументальною в’їзною брамою, православну церкву побудовану 1826-го року єпископом Іоаном Бобом в стилі пізнього бароко з високими баштами-дзвіницями, меморіальний будинок греко-католицького священика і протопопа Штефана Молдавана, лідера повстання від 1848-го року, який організував та заснував кілька румунських шкіл. Радимо відвідати синагогу навпроти автостанції, яка була зведена 1895-го року і має своєрідну архітектуру. На передньому фасаді споруди, зображено шестикутну зірку Давида та 10 написаних заповідей мовою іврит, що привертають увагу туристам. Споруда ця має форму латинської букви «Т». Укріплена церква Святої Маргарети зберігає на своїх стінах цінні готичні фрески, а в башті знаходиться годинник, що показує фази місяця. Ця церква має велике значення, тому що тут був ув’язнений волоський господар Влад Цепеш, в 1476 році, після конфлікту з угорським королем Матвієм Корвіном. Теж тут трансільванський принц Штефан Баторі був обраний королем Польщі.

Іншою красивою спорудою міста Медіаш є будинок Шуллера, спроєктований видатним архітектором Германом Фабінні, де свого часу зупинялися різні історичні особистості, серед яких був і князь Сигизмунд Баторі. Будівля задокументована в 1588 році належала родині Шуллерів. Протягом століть будинок накопичив багато історій … особливо тому, що тут певний час працювали корчма, а потім паб. Будинок був спроєктований у стилі трансільванського Відродження. У нашій дні будівля призначена для проведення культурно-мистецьких заходів та виставок. Неподалік розташований елегантний котедж 18 століття, в якому народився і виріс відомий лютеранський історик і пастор Штефан Людвіг Рот. Релігійний комплекс францисканського монастиря є також дуже красивим пам’ятником. Його побудовано у першій половині XV-го ст. францисканськими чернцями. Кажуть, що протягом одного століття церкву було перетворено на конюшню та піддано деградації. Після ремонту, правління міста вирішило перетворити цей комплекс на лікарню, а церква стала церквою лікарні. Сьогодні в цьому комплексі діє міський музей.

Радимо, також, відвідати саксонську церкву-фортецю. Недарма перше ж речення в розповіді про неї біля входу починається з того, що церква є унікальним явищем саксонських оборонних церков Трансільванії, вона будучи найстарішою та найбільшою з численної когорти храмів Трансільванії. Храм був зведений в XIV ст, вівтарний триптих якого з 1485 року високо цінується мистецтвознавцями. Крім власне церкви, до комплексу входять бастіони кравців і кушнірів, а також 74-метрова дзвіниця, яка ще носить назву Башта сурмачів. Іншими цікавими баштами комплексу є Вартова башта та Башта ковалів, включені у кільце оборонних мурів. Мури фортеці укріплені, колись між ними був викопаний рів.

Діти – це найголовніший скарб нашого суспільства, наше майбутнє. І від
того, як ми їх виховуємо, які знання добра, мужності, альтруїзму та
справедливості ми в них закладаємо, залежить наше майбутнє. Щороку у перший день літа, весь світ
відзначає Міжнародний день захисту дітей. Посмішки діток можуть радувати погляд і
зігрівати душу. В них стільки щирості і довіри, а в маленьких оченятах, стільки
світла та допитливості. Мабуть на цю радість в оченятах малечі сподівалися і
представники столичної мерії, коли вирішили відкрити минулого року Дитячий
музей, долучивши, таким чином, Бухарест до тих європейських міст, які
розвивають рекреаційно-просвітницьку діяльність як невід’ємну частину
проведення вільного часу у музеях, які діти з цікавістю та радістю відвідують.
Бо, відвідування дитячих музеїв – це один із найцікавіших засобів, що дає змогу
за допомогою гри заохочувати дітей до навчання, творчості та нових відкриттів.

Розташований на одному з центральних столичних бульварів, Дитячий музей має загальну місткість 350
відвідувачів одночасно і складається з тематичних розділів розподілених по 110
кімнатам, які були розроблені для охоплення широкої палітри галузей, таких як
технологія, географія, історія, мистецтво та культура. Крім того, відвідувачі
можуть побачити 25 постійних інтерактивних виставок. У новому приміщенні,
облаштованому Центром освітніх проєктів «Проедус», підпорядкованому столичній
мерії, діти можуть вчитися за допомогою гри та безпечно проводити свій вільний
час. Дитячий музей
був створений для того, щоб діти за
допомогою віртуальної реальності або тематичних міні-лабораторій могли
відкрити, що насправді означає наука: роботизована зброя, голограми, 3D-принтери, симулятори підводних човнів, ракети або навіть віртуальна подорож
людським тілом.

Присвячений дітям віком від 4 до 18 років, музей, загальною площею 1850
квадратних метрів, є ультрасучасним, інтерактивним та інноваційним простором,
який пропонує дітям можливість отримати доступ до різноманітних культурних та
освітніх ресурсів в інтерактивному режимі. Тури проводяться за віковими
категоріями, з супровідником. Тривалість відвідування становить приблизно 2
години для кожного туру. Кожний тур проводиться кількома розділами, у кожному
розділі є по одному гіду, тематично одягненому, який готовий пояснити дітям
елементи розділу.

У першому турі, діти подорожують у світ майбутнього, де може милуватися
голограмами, космічним ракетним симулятором, моделями, виготовленими за
допомогою 3D-принтера та планетарієм – поєднанням
зорових та слухових органів чуття, інформації про Сонячну систему, але також
показ 10-хвилинного фільму про космос. Зал, присвячений науковим революціям, є
головною атракцією музею, тут діти можуть гратися та взаємодіяти з роботом.

Тур №2 включає
сценічне мистецтво, виставки театральних костюмів, історію кіно і фотографії,
мистецтво гастрономії, для чого було створено гастрономічний простір як
повністю обладнана дитяча кухня, ознайомлення з анатомією людського тіла та з
фізико-хімічними лабораторіями, де дітей приваблюють забавні досвіди у
поєднанні з розважальними іграми, зробленими вчителями. Ще з моменту відкриття
музею, в лабораторії викладачів було
проведено понад 500 експериментів, в яких взяло участь близько 12.000 маленьких
вчених. У залах присвячених анатомії
людського тіла, діти можуть побачити, як виглядає мініатюрна операційна
кімната, і можуть пройти медичні процедури або надати першу допомогу. Зали,
присвячені людському тілу, – це сенсорні кімнати, де діти можуть досліджувати
різні частини організму та чуття. Простір присвячений анатомії був створений в
інтерактивній формі, щоб полегшити навчання дітей за допомогою гри.

Тур №3 переносить дітей у світ телевізійних мультимедійних студій, в студію
радіомовлення та в лабораторію графічного дизайну. Далі вони відвідають розділи
віртуальної реальності та середовища життя. Діти можуть пересуватися практично
підводним середовищем за допомогою підводного симулятора, прогулюватися
ботанічним садом або зоопарком. Виставка на тему середовища життя
складається з екранів та рухомих стін з інтерактивними іграми, сенсорними
проекціями, елементами декору 2D та 3D та цифровими іграми.

Останній тур №4 присвячений дітям віком до 7 років і включає такі розділи,
як ракета, тренажер, зона інтерактивних ігор та світ казок.

Дитячий музей – це простір, який доповнює формальну освіту палітрою
різноманітних заходів та пропонує мультидисциплінарний підхід, що надає кожному
учаснику можливість дізнатись, скільки і
як може навчитися, залежно від його уподобань, за допомогою сучасних методів.

У сучасній
будівлі, розташованій у центрі міста Брад, у повіті Хунедоара,
зберігається унікальна в Європі колекція з понад 1300 експонатами самородного
золота та понад 800 зразками корисних копалин, привезених з усього світу. Музей є єдиним такого роду в Європі, а у світі є тільки три або чотири подібні
музеї. Понад 80% золотих експонатів різних форм були виявлені в золотих
копальнях в горах Апусень, відомих як частина Золотого
чотирикутника, регіону з важливими золотоносними родовищами. Протягом
майже 2000 років на цій території працювали відомі золоті копальні, такі як Рошія
Монтане, Бая де Ар’єш, Алмаш-Стеніжа, Гурабарза Брад або Секеримб.

Організоване
золотовидобування в регіоні почалося в 1884 році з ініціативи німецької
компанії Гота. Сам музей датується 1896 роком і був заснований німецьким
геологом Шуммахером, що працював у гірничодобувній галузі у шахті Брад. Теж у
1896 році, у шахті Браді було відкрито і перше гірниче училище в Румунії. Найпліднішим
періодом видобутку золота в Хунедоарському повіті були 1937-1938 рр., коли
Румунія посідала 2 місце в Європі після Росії. Перший запис у реєстрі
відвідувачів музею датується 4 липнем 1912 роком, коли колекція містила вже кілька сотень експонатів.

Мінералогічна
колекція музею містить і 800 експонатів з багатьох країн зі всіх континентів,
організованих на основі наукових критеріїв: загальні поняття про корисні
копалини, їх генезис, фізичні властивості, їх хімічний склад: металеві
сульфіди, галогеніди, оксид, солі пероксиду (карбонати, сульфати, силікати і
т.д.). Деякі з цих мінералів були виявлені вперше в Румунії. Найбільш красивими
є експонати із самородного золота, за походженням з Румунських Карпат. Хоча
завжди мала особливий характер з обмеженим графіком відвідування, колекцію
відвідала велика кількість людей. Учні,
студенти чи любителі природи, фахівці геології та гірничодобувної галузі,
культурні, політичні та наукові діячі з країни і за кордону відвідали музей і
були вражені вишуканою красою експонатів та їх науковою цінністю. Колекція
починається з презентації археологічних об’єктів виявлених в регіоні
Брад-Крішчор, що підтверджують наявність людини на цій території 5000 років
тому і багатої діяльності з видобутку золота.

Так само виставлені
знаряддя, використовувані у видобутку і переробці золотоносної руди, специфічні
останнім двох століттям, а також фотографічні зображення з цими видами
діяльності. У залах музею, відвідувач має можливість побачити золото в
унікальному іпостасі, а саме руди, в якому він виставлений в різних формах. Між
ними експонати у формі рослин, тварин або інших об’єктів, такі як листя, квіти,
ящірка, щеня, крила птахів, пістолет, карта Румунії, танцюристка фламенко,
загалом йдеться про 20 кілограмів золота. Лише одна із золотих фігур
виставлених в Музей золота, а саме Золота ящірка оцінюються в більш
ніж один мільйон доларів. Всі шматочки золота були виявлені шахтарями саме у
тих формах, які ми бачимо сьогодні в музеї.

Баямарський музей мінералогії відвідали навіть і принц Монако Альберт і король Румунії Міхай І. Це історія більш ніж 25-річної давності від відкриття основної виставки музею та 45-річної давності від презентації першої колекції та ідеї про створення музею мінералогії, яка сьогодні є реальністю, багато в чому пов’язана з директором основоположником,
професором Віктором Гордузою, та співробітників цієї установи, а також спонсорів, що підтримали цю ідею. Колекція налічує понад 25.000 зразків мінералів з геологічних утворень, руд, палеонтологічних знахідок. Основна виставка містить близько 1000 мінеральних зразків і простягається на двох поверхах: на першому поверсі – відділ петрографії та геологічної будови регіону, систематичної мінералогіїі родовищ, а на другому – зразки мінералів надзвичайної краси.

Багато в музеї ювелірних та оздоблювальних
каменів, серед яких – малахіт, лазурит, флюорит, поліхромні турмаліни, бурштин,
гранати, берили, топази, рубіни. Так званими зірками Музею
мінералогії є самі зразки мінералів, що є унікальними у світі. Важливість
експонатів цього музею була підтверджена участю в десятках національних і
міжнародних виставках. Відділ петрографії та геологічної будови регіону
спланований на засадах хімічної класифікації мінералів. Окремо виділені
мінерали за їхніми фізичними властивостями, такими як вага, твердість, колір,
блиск або прозорість, а також за морфологічними особливостями. Музей щорічно
відвідує велика кількість туристів, а також учнів та студентів.

49 років тому, 8
травня, Національний музей історії Румунії вперше відчинив свої двері для
громадськості. Він розташований у столиці Румунії, Бухаресті, на одному з найважливіших бульварів, що усіяний багатьма туристичними визначними пам’ятками. Музей діє у колишньому Палаці пошти, урочисто відкритому в 1900
році. Будівля в неокласичному стилі також має внутрішній дворик, а зовнішній вигляд будівлі, схоже, натхненний виглядом Женевського палацу пошти. До 1972 року в палаці розміщувався центральний осідок Пошти. Потім було урочисто відкрито
Національний музей історії Румунії. Постійна виставка музею нараховує 50 кімнат, до яких додалися Нумізматичний зал, Лапідарій та Історичний скарб.

Директор цієї установи Ернест Оберлендер-Тирновяну розповідає про багатий скарб закладу яким
він управляє: У музеї зберігаються колекції, що складаються з кількох сотень тисяч штук, багато з яких є
важливими для розуміння історії Румунії, але не тільки. Багато з них є
унікальними в Європі та є частиною світової спадщини. Наші колекції охоплюють,
з точки зору хронологічного розвитку, близько 600.000 предметів, починаючи з Нижчого палеоліту, коли з’являються перші ознаки людської діяльності й донині. Я не перебільшую, тому що в наших колекціях є
документи, що стосуються економічного, політичного та соціального життя
сучасної Румунії.

Десять років тому Національний музей історії Румунії розпочав інтенсивну та
систематичну програму оцифрування, каже директор закладу Ернест
Оберлендер-Тирновяну: Йдеться про віртуальні тури постійними та тимчасовими виставками, а також про проєкти оцифровування спадщини. На даний
момент Національний музей історії Румунії має найбагатшу, найповнішу та
найрізноманітнішу програму представлення своїх колекцій у віртуальному
просторі. На даний момент на веб-сайті музею є 32 віртуальні тури по деяких виставках. Вони охоплюють новітню, сучасну, середньовічну, античну історію, спадщину деяких закордонних музеїв, представлених на тимчасових виставках. Одночасно можна побачити результат міжнародних виставок, здійснених у партнерстві з багатьма музеями Європи, таких як наприклад виставка Зображення на Балканах.

Віртуальний
турист може ознайомитися із виставками, які він може відвідати в будь-який момент з будь-якого місця. Ернест Оберлендер-Тирновяну, директор Національного музею історії Румунії: Колекції покривають важливі періоди існування людства: античну добу, середньовіччя або
сучасний та новітній періоди. Однією з останніх виставок, представлених публіці, є «Румунія 1989 року» – виставка, що
стосується повалення комуністичного режиму,
з яким багато з нас був сучасником. У нас є чудові віртуальні виставки, які представляють
золото та срібло Румунії. Це виставка 2013 року, яка подорожувала по кількох повітах Румунії та Угорщини, з винятковими експонатами румунської
спадщини, багато з яких є унікальними в Європі та світі. У нас також є виставки, присвячені великим
воєводам Середньовіччя, таким як Мірча Старий
або Штефан Великий. Віртуальні відвідувачі музею можуть насолоджуватися виставками, що представляють значущі події для історії
Румунії, такі як участь у Другій світовій війні або завершення національного Об’єднання в 1918 році.

Якщо віртуальні тури переконають вас відвідати Національний музей
історії Румунії, хочу вам сказати, що нещодавно було оголошено про початок співпраці з платформою BookTes.com,
завдяки якій Національний музей історії Румунії пропонує нову перевагу для відвідувачів: можливість придбати онлайновим шляхом квитки на доступ до виставок, а також на заходи, що
відбуватимуться в музеї. Серед переваг придбання квитків на доступ до музею – доступність послуги в режимі онлайн цілодобово,
можливість безпосередньої оплати банківською карткою та видача електронного квитка, надісланого електронною поштою.