Category: Відкрий для себе Румунію

Незалежно
від того, наскільки мало вільного часу ми маємо, незалежно від того, якому відпочинку ми віддаємо перевагу, Румунія
прекрасна, і вона ідеально підходить для будь-якого туриста в будь-який сезон.

Багато
хто з румунів відкрили для себе зимові види спорту досить пізно. Відсутність
необхідного спорядження або їх висока вартість зробили лижі досить ексклюзивним
видом спорту. Ще в перші роки після грудневої революції зимовими видами спорту
займалися, особливо, в державних шкільних таборах, так що їх доступність була
досить сумнівною. Сноубординг у дореволюційній Румунії був схожий на «сніг у
пустелі», а нічні схили або штучний сніг були відомі як «західні» дива. Довгий
час катання на лижах чи бобслеї були відведені лише для професіоналів.
Лише в 1995 році стався великий спортивний вибух. І з тих пір румунські Карпати
почала ставати зимовим напрямком, затребуваним та улюбленим, тисячами іноземних
та румунських туристів. Румуни зрозуміли, що кататися на лижах чи сноуборді не
важко, а іноземці відкрили тут хороші, вільні лижні траси, багато снігу та
фантастичні краєвиди. Хоча в останні роки зима не балує нас снігом. Але це не
може стати причиною засмучуватися, бо в країні є чимало гірськолижних курортів
з досить гарним сніговим покриттям, завдяки роботі спеціального обладнання,
тобто гармат для штучного засніження схилів. Кожен курорт має пункти прокату
інвентарю, тому немає гострої необхідності придбати сноуборд або лижі.

Теж в
останні роки минулого століття (або тисячоліття) інвестиції в зимові спортивні
курорти Румунії встановили справжні рекорди. Станції канатної або крісельної
дороги постійно працювали і вже не могли впоратися з тисячами ентузіастів на
схилах. Але величезні черги нікого не лякали. Перші курорти, призначені зимовим
видам спорту, все ростуть і ростуть на хвилі популярності. Сіная, Пояна Брашов
і Предял стали відомими. Азуга, доступна туристам зі своїми схилами з низьким і
середнім ступенем складності, швидко піднялася в цьому списку. Також на курорті
Азуга успішно проходять заходи, пов’язані з зимовими видами спорту.

Значному
збільшенню кількості гірських туристів сприяли фестивалі на лижних трасах, із змаганнями,
шашликами, концертами та позитивним настроєм. Серед гірськолижних курортів, де
в зимовий сезон можна завжди покататися на лижах і сноубордах, пальму першості
займає Пояна Брашов, а Сіная, завдяки як «чорним» схилам на висоті, так і
казковим краєвидам, залишилася курортом фахівців, професіоналів. Також у долині
річки Прахова, курорт Буштень вловило слушний момент, щоб вийти на ринок білого
відпочинку. На курорті було здано в експлуатацію трасу Каліндеру, гірськолижний і сноубордний схил із середнім рівнем складності, але з
великою перевагою надзвичайно високопродуктивного канатного транспорту. І теж Буштень, через заходи організовані тут, зумів
донести назву курорту до вуст багатьох любителів екстремальних видів спорту.
Світові змагання зі льодолазіння або національні змагання зі скелелазіння, а
також звичайні змагання на лижах та сноуборді, що проводяться тут, підвищили ще
більше популярність цього курорту.

Зимові
види спорту опанували лижними трасами по всій країні. Долина річки Прахова
залишається улюбленим напрямком, але такі курорти, як Стина де Вале, Биля Лак,
Борша, Семенік, Кавнік, Фегераш, Пелтініш або Ватра Дорней мають все більший
резонанс. Таким чином, катання на лижах і сноуборді з кожним роком набирає все
більших обертів, і румунський та іноземний турист можуть знайти практично в
будь-якому куточку країни ідеальну лижну трасу залежно від своїх уподобань. Новиною
в Румунії, але досить поширеною в європейських країнах є штучні міські лижні
траси. Бухарест зробив кілька спроб в останні роки, і, здається, цієї зими
кілька великих міст реалізували цю ініціативу. Лижні траси, побудовані на
пандусах за звичай мають меншу довжину, але на них можна облаштувати
«акробатичні» зони для лиж або сноубордів, які приваблюють багато туристів,
більш-менш обізнаних у зимових видах спорту.

Не
варто нехтувати міським туризмом взимку. Навіть якщо багато хто з нас уникають
думати про те, як можна провести відпустку взимку в місті, можуть виникнути й
приємні сюрпризи. Великі міста також готуються до відпусток туристів, а їхня
пропозиція, здебільшого, дуже приваблива. Особливо під час канікул
організуються концерти, культурні заходи, а можливості дозвілля збільшуються з
дня в день. Як у Бухаресті, так і в багатьох інших містах Румунії відкрилися
катки, а дитячі розваги – це насолода цього періоду.

Плин часу ніяк не можна зупинити. Він без вагань крокує вперед, подекуди знищуючи все на своєму шляху та залишаючи за собою руїни. Фортецям, яким вдається вціліти в божевільному вирі історії, стають справжніми легендами. Старовинна фортеця Дева, без жодного сумніву, одна із таких. Багато легенд і повір’їв пов’язано з фортецею, а чарівна атмосфера змушує відчути дух того часу. Місто, що простягається у підніжжі фортеці оточене також таємницею.

Легенди і казки про золотоволосі дівчата, обов’язково сестри, які панували над найкрасивішими місцями повіту Хунедоара не оминули ані фортецю Дева. Одна з легенд приписує зведення фортець Дева, Урой та Кольц феям, золотоволосим дочкам велетня. У легенді розповідають, що фортеці були зв’язані між ними мостом і сестри-феї проживали в гармонії одна з одною. Але фея, що проживала у фортеці Кольц, починає ворожнечу зі своїми сестрами. Фея, яка проживала у фортеці Урой, будучи більш заздрісною і бажаючи знищити фортецю Кольц, викинула величезну кельню, з якою вона побудувала свою фортецю, на фортецю її противниці. Через люту ненависть вона кинула кельню сильніше і відрізала пагорб навпроти фортеці. Звідси походить, згідно легенді, назва гори Ретезат (укр. відрізаний).

Згідно з іншою легендою, фортеця Дева є твором працьовитих гномів. Вони проживали в інших краях, але раз у сім років приходили сюди, щоб переконатися чи фортецю не було зруйновано. За період коли вони бракували, фортецю зайняв дракон з сімома головами, якого гноми змогли вигнати з фортеці тільки за допомогою сильного Йоргована. Дракон знайшов притулок в печері неподалік Залізних Воріт, на Дунаї, але Йоргован пішов за ним туди і вбив його. Дивно, як в історії фортеці з’являється і міф про «Майстра Маноле» угорською версією, яка майже ідентична з румунською версією балади. Центральна тема та сама: все, що майстри піднімають вдень, вночі руйнується, і робітники майстра Келемена вирішують, принести в жертву першу дружину, яка досягне вершини пагорба. Першою на пагорб піднялася дружина голови будівельників. Її спалили, а попіл, змішаний з глиною та водою, вони використали у зведені фортеці.

Після кількох років реставраційних робіт, фортеця була відкрита для туристів близько 6 років тому. Майже 40 мільйонів леїв з європейських фондів було витрачено на ремонт внутрішніх і підпірних стін фортеці. Після реставрації основних приміщень, повний тур по фортеці Дева займає близько двох годин. Практично, фортеця простягається всього на 0,9 га, але усередині було улаштовано кілька оглядових пунктів, які пропонують туристам захоплюючі панорами, а такожі райони, де організуються виставки. Відвідувачі фортеці можуть побачити відновлені мури, а також частини будівлі, зведені на основі археологічних знахідок, в тому числі печі колишньої гарнізонної кухні. Доступ до фортеці можна здійснити пішки або по канатній дорозі з підніжжя споруди.

Фортецю вважають одну з найбільш важливих укріплень середньовічної Трансільванії. Упродовж часу її власниками були воєводи, князі, графи та графині. Її дарували, продавали чи бомбили. Кожен залишив позаду щось, чи то оборонну стіну, кімнату, танцювальний зал або навіть цілий поверх. Сьогодні її руїни видніються здалеку завдяки стратегічному розташуванню на вершині пагорба, який домінує над долиною ріки Муреш і головною артерією, що зв’язує Румунію з Центральною та Західною Європою. Фортеця була побудована в кінці тринадцятого століття, але сліди поселення набагато давніші: є знахідки, які датуються з неоліту або бронзової доби. На пагорбі були виявлені бронзові вази і намиста, а також шматки сирої міді з первісних часів. У тому ж районі були виявлені посудини даків. Перша документальна згадка датується 1269 роком.

Фортеця Дева згадується в дарчому документі молодого короля Штефана, сина Бели IV, який робить пожертвування волоському графу за його хоробрість у битві, яку вів він під стінами фортеці. Потім в 1444 році, Янку Хунедоарський володіє фортецею та належними 56 селами а також золотими копальнями. Теж за часів Янку Хунедоарського датується документ, в якому згадується про поселення Дева, розташоване біля підніжжя пагорба. У другій половині сімнадцятого століття, принц Габрієль Бетлен будує у фортеці башту, яка служила в’язницею і місцем тортур.

У підніжжі фортеці, у її південній частині, розташований найцікавіший і найстаріший пам’ятник міста Дева – Магна Курія. Будівля виділяється своїми архітектурними та стилістичними елементами періоду ренесансу і бароко. Будівля, в якій діє на даний момент Музей цивілізації даків та римлян, була побудована в епоху Відродження, однак перебудована у XVIII столітті. Виявлені документи свідчать про те, що перший етап будівництва мав місце десь в кінці XVI століття і має певного зв’язку з головним капітаном трансільванського війська у період в 1594-1595 рр. Франциском Гесті. Першу документальну згадку про цю будівлю знаходимо на надгробній дошці могили матері капітана Гесті, Софії, яка померла в 1590 році. Таким чином, перша згадка про комплекс будівель, розташованих у фортеці, належить тому ж Франциську Гесті. На початку XVII століття припускається, що Магна Курія постраждала після пограбування і спалення сусідньої її церкви. У 1934 році будівля ця стала Музеєм цивілізації. Він є другим в Трансільванії музеєм, в якому знаходиться лапідаріум. Будівля зі скла і заліза займає площу 180 квадратних метрів. Лапідаріум складається з п’яти приміщень де зберігаються предмети великих розмірів, що були виявлені археологами протягом часу на території повіту Хунедоара.

У всьому світі Новий рік відзначається з багатим столом, адже свято уособлює початок нового життєвого циклу. Прихід Нового року є однією з найбільш очікуваних подій у світі. Щедрівки є найдавнішим ритуальним виміром Нового року. Вигнання феєрверками року, що завершується, здійснювалось раніше шумами батогів, дзвонів та вітаннями на вулицях населених пунктів, а святковий стіл, що об’єднував родичів і друзів досі зберіг своє символічне значення. Саме тому багато людей дотримуються правил і шанують традиції своїх предків, які передаються з покоління в покоління.

Незалежно від часового пояса чи культури, біла ніч між роками відзначається у всіх регіонах земної кулі. Сімейні вечірки, з друзями або навіть на свіжому повітрі – вдалий час для кожного жителя планети. Однак, у певних зонах Румунії давні традиції ще замінюють сучасний спосіб святкування Нового року. Стародавні звичаї збереглися майже незмінними, новорічний стіл сам по собі є ритуалом.

Новий рік має подвійну валентність – смерть року, що закінчується є моментом космічного відродження. Якщо маски танцюристів мають захисну функцію проти злих духів, є й віншування на Новий рік, що залишились із стародавніх ритуалів родючості. На Буковині, в новорічну ніч, замасковані починають колядувати вулицями сіл. Одягнені в костюми, які втілюють різні персонажі і фантастичні істоти, вони супроводжуються музикантами і викликають зацікавленість жителів села, які часто йдуть з ними. Парад, який проходить спочатку центром села, заходить потім до всіх домашніх господарств.

Дуже багато новорічних звичаїв Мараморощини пов’язані з явищем колядування, тому що колядування не завершується разом із Різдвом. В період між Різдвом та Новим роком найчастіше колядують в масках. Маска дуже важлива в традиційній свідомості, тому що вона є уявним відображенням потойбічного світу. Діди й прадіди, тотемічні тварини чи рослинний світ з тотемічними функціями приходять, щоб допомогти людині інтегруватися, належати знову до світу живих чи білому світу, як його ще називають в етнологічній мові. В Мараморощині проходять дуже гарні процесії в масках, особливо в масках дідів та демонів. Маска діда має дуже давнє коріння в культі предків, баба й дід мали роль бути посередниками між двома світами.

Гра дідів на Мараморощині є магічним колом, це постукування по землі палицями (чомагами), а також символічне ударяння інших учасників ритуалу, що мало дуже багато стародавніх значень. Вони посилають до давнього культу предка роду, який будь-коли може виправити будь-який розлад. Також дуже давньою є й маска кози. Коза має фундаментальну роль, тому що вона помирає й відроджується. Вона є символом старого року, який помирає, та нового року, який повинен відродитися під знаком прибутку. Демони є знаком зла, про які зараз знову треба наголосити. Слід згадати, що не існує добра без зла і навпаки. Традиційна людина завжди вміла поєднати в ритуалах ці елементи.

Брондоші є іншим звичаєм, який є специфічним у зоні Мараморощини й унікальним у країні. Вони колядують упродовж усього періоду між Різдвом та Новим роком, одягнені в костюми з масками, зробленими з овечих шкур. Ватага брондошів носить із собою дзвоники й батоги, і шум, який вони здіймають, має ритуальну функцію вигнання всього злого із громади в очікуванні нового року. За дохристиянськими віруваннями, в найдовшу ніч року проводилися різні ритуали, щоб відігнати злі духи та умилостивити сонце залишитися якнайдовше на небі, і цей звичай зберігся й на сході Румунії.

В новорічний ранок діти ходять по сусіднім будинкам з гіллям яблунь або груш, яку називають «Сорковою», символом родючостію Їх прикрашають різнокольоровим папером і штучними квітами. Ці гілки зазвичай люди зрізають 30 листопада (в день Св. Андрія), пророщують у склянці з водою і зберігають свіжими аж до Нового року. Діти колядують по сусіднім будинкам і бажають господарям щастя й довгих років. Гілками обов’язково потрібно доторкнутися до кожного члена родини. За це їм господарі дарують яблука, цукерки, горіхи і навіть гроші.

Напередодні Нового року, у деяких регіонах Румунії дівчата ворожать. Особливо люблять ворожити на судженого, а також на погоду в майбутньому році. Для цього вони ділять цибулину на дванадцять частин по числу місяців у році. Потім частинки посипають сіллю і залишають на всю ніч. Вранці дивляться котрі з них вологі, а котрі сухі. Так знатимуть вони який з місяців в Новому році буде сухим, а який – дощовим.

Люди в традиційних громадах досі вірять, що новорічна ніч дає їм доступ до божественного плану. У народній традиції, відправлені повідомлення людям в спеціальні моменти року, на великі свята і на зламі років, вважаються єдиними дійсно важливими для суспільства і для кожної людини.

Румунія не має довгі на десятки кілометрів лижні траси, хоча їх
довжина росте від одного року до іншого. На сьогодні в нашій країні є близько
200 сертифікованих Міністерством туризму гірськолижних трас, загальною довжиною
трохи більше 162 кілометри. Через клімат ці траси відкриті для відвідування
лише взимку. Водночас уся гірськолижна
інфраструктура Румунії разом узята не перевищує інфраструктуру одного
австрійського чи французького гірськолижного курорту, де щорічно в розвиток
гірськолижного спорту вкладаються десятки мільйонів євро. Пояна Брашов займає,
без сумніву, перше місце у списку гірськолижних курортів в Румунії в результаті
модернізації давніх лижних трас, які були розширені і продовжені.

Щороку сніг приносить велику кількість людей до гірськолижних
курортів. Через наплив туристів, любителям лижного спорту доводиться
чекати десятки хвилин у чергах, щоб зайняти місце на підйомнику. Цього року через
пандемію вкотре було продовжено режим надзвичайної ситуації, під час якого
діють численні протиепідемічні правила, в тому числі щодо зимового лижного
сезону та гірського туризму. Однак, гірськолижні траси залишилися відкритими,
але за умови вжиття заходів, спрямованих
на попередження масових скупчень людей, що, на думку фахівців є головним
елементом боротьби з поширенням нового коронавірусу.

Сьогодні зупинимось на курорті північної Румунії – Ватра
Дорней. Цей курорт розташований в румунській Буковині, отже близько України, в
підніжжі масиву гір Рареу-Джумалау. Курорт, який ще називають «перлиною
Буковини» став відомим ще з ХІХ ст., коли будуються перші санаторії на основі
багатих на мінеральні води джерел, які сприяють лікуванню захворювань
опорно-рухового апарату, серцево-судинної, травної та ендокринологічної систем.
Ці водні джерела використовуються в лікуванні захворювань ще з 1899 року.Курорт надає численні
можливості для проведення вільного часу: гірські подорожі, відвідування
монастирів Буковини, які вражають давністю і особливою архітектурою, а також
рибальство на річці Бістріца, їзда на гірському велосипеді по улоговині
Дорнелор. У зимовий період, більшість туристів проводить час на лижних трасах
зони. Гірськолижні ресурси курорту Ватра Дорней -
це чотири траси
(Дялу Негру, Веверіца, Парк 1 та Парк 2) середньої та легкої складності від 600
до 3000 м, три підйомники. Курорт розташований на висоті 500 м над
рівнем моря, а найвища станція підйомника на 1500 м. Від Чернівців (з яким
існує залізничне і автотранспортне сполучення) до Ватра Дорней – приблизно 170
км. Саме це робить гірськолижний відпочинок досить зручним для українських
туристів.

Це один з найдешевших курортів Румунії із добре розвинутою базою
розміщення середнього стандарту. На курорті існує чимало готелів, пансіонатів,
невеликих вілл та приватних господарств екологічного туризму для розміщення туристів.
Суттєвим доповненням відпочинку на гірськолижних курортах може бути
відвідування багатьох унікальних історико-архітектурних пам’яток. Шанувальники
фольклору і традицій обов’язково повинні відвідати Етнографічний музей курорту.
За символічну ціну, щодня з вівторка по неділю, туристи можуть відкрити для
себе установу, яка ніколи не втрачала зв’язок з народними умільцями, чиї
предмети й виставлені там. Ви матимете можливість побачити 2.000 дуже цінних
предметів народного одягу, домашнього вжитку. У центрі курорту Ватра Дорней
розташований парк, який займає площу в 50 гектарів, з довгими алеями, що
піднімаються до «Дялул Негру» – «Чорного пагорба» – до висоти 1300 метрів над
рівнем моря. Це дендрологічний заповідник, в якому водяться безліч доброзичливих
білок в старих деревах.Тим, хто вирішив провести свій відпочинок у Ватра Дорней
рекомендуємо Сучавський замок та унікальні православні монастирі XIV -XVI ст.
Воронец, Сучевіца, Молдовіца, Путна в Південній Буковині, що є пам’ятками
світової спадщини ЮНЕСКО.

У зв’язку з назвою міста Дорна, старі люди розповідають таку
легенду. Драгош Воде, перший князь краю, прийшов ув ці ліси полювати. Тут
зустрів гарну дівчину, котру звали Доріна. Під час полювання Драгош побачив
дику козулю, за якою почав гнатися. Спритній козулі вдалось врятуватись від
стрілок мисливця, але вона втомилась і зупинилась на хвилинку, щоб перепочити
біля старого дерева. Драгош вцілив, а з-поза дерева почувся людський болісний
крик. Козуля одразу стрибнула в ліс. Драгош наблизився до дерева і побачив
замість козулі вбиту ним Доріну. Князь поховав її саме на тому місці, а в
пам’ять про неї назвав ріку, яка протікає поблизу місця її іменем.

В околицях курорту Ватра Дорней розташовані кілька населених
пунктів, відомих своїми мінеральними водами – Дорна Киндренілор, Пояна Негрі,
Шару Дорней, Пояна Стампей. На відстані 15 кілометрів від курорту розташоване
село Чокенешть, що славиться красою будинків, прикрашених дерев’яними
орнаментами і фасадами, декорованими багатобарвними геометричними мотивами. У
20-ти кілометрах від курорту розташована Ущелина Зугренілор, геологічний і
флористичний заповідник, де влітку туристи можуть займатися рибальством,
рафтингом на річці Бістріца, а в зимовий час сходженням по льоду.

Гори Ретезат – це край прозорих льодовикових озер,
смарагдово-зелених лугів, вологих змішаних лісів та чистого цілющого повітря. Це царство, де вершини
гір покриті вічними снігами і льодовиками, а у їх підніжжя б’ють мінеральні
джерела. Гори Ретезат піднімаються між двома великими
улоговинами, Петрошань та Хацег, і між двома великими ріками, Великою рікою і
Західним Жіу. Оточені вони горами Царку, Годяну і Вилкан.У масиві Ретезат можна знайти всі ландшафтні характеристики Карпат – тут є хмарочосоподібні піки, різкі скелясті хребти, льодовикові озера і глибокі ущелини. Деякі частини мають
широкі й рівні плато, вкриті альпійською рослинністю і квітами, карстові
печери, долини і круті скелясті стіни. Турбаз в регіоні не мало, а ціна за одну
ніч розміщення залежить від обраної категорії, від 20 до 70 євро на особу.

Найвищим піком масиву Ретезат є гора Пеляга (2509 м), що
посідає третє місце серед вершин Румунії. Центральну частину масиву утворюють
два майже паралельних хребтів, сполучених між собою 2,5 кілометровим хребтом,
утворюючи, таким чином, форму подібну на
букву Н. Масив Ретезат займає одне з перших місць з-поміж інших
гірських масивів Румунії за кількістю піків, що перевищують 2000 м над рівнем
моря – їх тут понад 20. Льодовиковий рельєф Південних Карпат досягає
найповнішого вираження в масиві Ретезат завдяки висоті і масивності гір.
Льодовики досягали висот 1400-1300 м над рівнем моря і були декілька кілометрів
довжиною, найбільшим серед яких був льодовик долини Букура, який тягнувся аж до
долини Лепушнікул Маре.

Льодовикові озера, яких тут понад 80, з-поміж яких 40
великого чи середнього розміру, є справжньою окрасою гір Ретезат, більшість з
них розташовані на висоті 1900-2000 м н.р.м.. Є також 18 малих постійних озер і
40 дуже малих, так званих сезонних озер, які зникають влітку. Найвищим
вважається озеро Тиул Порці – 2230 м н.р.м. Найбільшими за площею на території
Румунії є озеро Букура, що простягається 8,8 га, Зиноага (6,5 га), Тиул Негру
(4,8 га), а найглибшими в Румунії є Зиноага (29 м), Тиул Негру (24,8 м) і Галеш
(20,5 м), а найбільшим за об`ємом води є l озеро Зиноага (біля 700 000
кубометрів). Взимку всі озера замерзають і рівень криги може досягати товщини у
50-70 см, заносяться снігом і повністю зливаються з оточуючим ландшафтом.

Національний парк
Ретезат, відомий також під назвою синьоокий край це найбільший
природний заповідник у нашій країні. Перший заповідник був утворений
стараннями відомого ботаніка Дюло Ньярадь в 1927 році. Пізніше, в 1935 році за
сприяння ботаніка Александра Борзи було утворено Національний Парк Ретезат. Це
був перший національний парк в Румунії, метою якого було збереження унікальної
гірської території та захист ендемічних рослин. Починаючи з 1980 року цей
регіон було визнано біосферним заповідником на міжнародному плані за програмою
UNESCO Людина і Біосфера.

Площа Національного парку перевищує
12.000 га. Територія переважно вкрита природними комплексами ялинових, ялицевих
і букових лісів на схилах Карпатських гір, що піднімаються в цьому районі на
2500 м над рівнем моря, а решта території – це або скелясті хребти і гребені,
або льодовикові озера. Флора парку нараховує понад 1190 видів, з них – понад 90
ендемічних, які не зустрічаються більше ніде у світі. Це ідеальне місце для
поціновувачів флори та фауни, адже тут можна зустріти 55 видів ссавців ( з яких 22 захищені законом), що становить близько
25% від усіх наземних ссавців Європи.

Тут можна зустріти більше третини видів
рослин Румунії і частина з них є під загрозою зникнення. Тут водяться ведмеді,
вовки, рисі, чорні кози, олені, кабани. Водяться тут приблизно 185 видів
птахів. Коти
лісові також
є частиною багатої фауни парку, до них нещодавно додалися бабаки (20
екземплярів альпійського бабака з австрійських Альп були завезені в парк в
результаті демаршів Румунської академії наук, в районі ​​Озера Джеменеле. Бабаків
зараз можна зустріти в усіх долинах і важливих льодовикових кальдерах масиву).
Загальна кількість видів тварин, що водяться у Національному парку Ретезат, обчислюється тисячами.

Ретезат з легкістю можна зарахувати до регіону з
ідеальними умовами для екотуризму: незаймана природа, чудові ландшафти гірських
масивів. Тут часто проводяться особливі екскурсії під назвою «караван», під час
яких туристи знайомляться з історією і природною красою заповідника. Ретезат абсолютно
безпечний, бо стежки добре протоптані туристами, а маршрути промарковані. З
історично-географічного погляду, парк розташований в Гацегському краї, що
вважається колискою румунського народу та мови. У Денсуші, Сентемерії, Орлі та
Стреї можна відвідати найдавніші православні церкви румунського простору,
зведені в XIII – XIV ст.

30 відсотків туристів, які щорічно приїжджають в
Ретезат, є іноземцями. Вони кажуть, що приїжджають сюди заради двох важливих
речей: краси краєвидів і «дикої незайманої природи». Ретезат притягує, як
магніт, тому що він імпозантний, ефектний і привітний. За версією організації
«New7Wonders», яка провела інтернет-голосування серед більше 350 мільйонів
респондентів у двох турах, Національний парк Ретезат вийшов до півфіналу
Всесвітнього конкурсу Сім нових чудес природи. Вважається 10-м в
групі найгарніших у світі національних природних парків.

Через
кілька днів – 1 грудня – Румунія відзначатиме свій Національний
день. Це найважливіший день в історії румунів, момент створення
румунської національної держави. Місто Блаж, про яке я розповім сьогодні, відіграло важливе місце у процесі становлення Великої Румунії. Третє за величиною місто в повіті Алба, однак одно з найважливіших населених пунктів для історії всієї Румунії – місто Блаж, відоме під назвою малий Рим, розташоване на заході країні, у виноградарському регіоні. Місто Блаж є центром греко-католицької митрополії Алба-юльського та Фегераського регіонів.

Перша документальна згадка про Блаж датується 1252 роком, коли граф Херборд купив маєток розташований на горбах, маєток що називався Херборді. У 1313 році син Херборда, Блазіус, став володарем маєтку. Назва Блаж походить від ім’я Блазіуса. Спочатку, населення місцевості було малочисленним, в 1650-му році при першому переписі населення в Блажі мешкали члени 20 родин. Місто розвинулось після переміщення сюди резиденції греко-католицького єпископства. Незадовго після цього моменту у місті почали з’являтись навчальні заклади, бібліотека дієцези (найбільша румунська бібліотека Трансільванії) тощо. 19 травня 1737 року Блаж отримав статус міста.

З 1738-го року, новий та важливий етап розвитку м. Блаж окреслюється завдяки діяльності єпископа Іноченція Міку Клайна, засновника сучасного міста. Він був ініціатором національної політичної боротьби румунів з Трансільванії, склавши план боротьби, що матеріалізувався відомим актом Supplex Libellus Valachorum, суть цієї програми будучи перейнята революціонерами від 1848-го року. Хоча влада зашкодила йому виповнити мрії, його ідеї почали давати результатів. У 1747-му році завершилось будівництво монастиря, в 1754-му році почали діяти перші навчальні заклади міста Блаж, а з 1750-го року відновила діяльність друкарня.

У 1754 році зусиллями єпископа Петра Павела Арона, в Блажі відкрила свої ворота перша державна школа з викладанням румунською мовою. Скасування греко-католицької церкви румунською комуністичною владою у жовтні 1948 році було важким ударом для міста Блаж, оскільки вся його інтелектуальна еліта була заарештована та розвіяна по країні. Греко-католицьку Теологічну Академію було закрито, а блазьку Центральну бібліотеку знищено. Велику частину книг було кинуто в ріку Тирнава, а каплиці навчальних інститутів було перетворено на спортивні зали.

У другій половині XVIII-го початку XIX-го ст. Блаж був потужним центром боротьби румунів з Трансільванії заради національної емансипасії, ціла когорта книжників просвітителів такі як Самуїл Міку, Петру Майор, Георге Шінкай, Іон Будай-Деляну утверджуючи новітню культурну течію під назвою Арделянська школа.

Якщо колись ви зупинитесь в місті Блаж раджу вам відвідати Єпископський палац побудований в 1535 році Штефаном Багді, в стилі бароко, а також Греко-католицьку Митрополію з 1853 року. Певний час в цьому палаці діяв Музеї історії та археології. Також надзвичайної краси є Греко-католицький собор Святої Трійці, побудований з 1738-го по 1745-ий рр. в стилі трансільванського бароко за планами італійського архітектора Джовані Мартінелі, скульптурний монументальний ансамбль блазького Великого національного зібрання тощо.

Нині місто Блаж є важливим вузлом дорожнього та залізничного руху, головним економічним центром. Також тут існує Дослідний та виробничий виноградарський центр, Музей з відділами історії, археології та природних наук, заснований в 1851 році, в якому зберігаються й книги, що походять з власної бібліотеки лінгвіста й філолога Тимотея Чипаріу, видатного представника Латинської течії та Революції від 1848 року в Трансільванії.

У червні 2019 році місто Блаж відвідав Папа Римський Франциск. Кульмінацією візиту Папи Франциска була беатифікація семи греко-католицьких мучеників, подія, що відбулася на рівнині Блажа, наприкінці 20-річного канонічного процесу. Це була надзвичайно важливою подією для приблизно одного мільйона римо-католиків і 200.000 греко-католиків нашої країни. Але і для більшості 85% румунів, які є православними сповідниками. Понад 150 тисяч людей відвідали Блаж 2 червня 2019 року на заходах, організованих з нагоди візиту Папи. Верховний понтифік був присутнім на рівнині Свободи, на Площі 1848 року і в архієпископському соборі Святої Трійці.

Добираємося ми
сьогодні до східної частини Румунії, в тихе
гірське містечко, де проживає трохи більше 11.000 мешканців -
Тиргу-Окна. У 2002 році його
було оголошено туристичним курортом
національного значення. З географічної точки зору курорт
розташований у підніжжі східного схилу Східних Карпат, в районі молдовського Підкарпаття.

Тиргу Окна з’явилось у феодальному періоді розвитку князівства Молдови. Місто відоме більш ніж шість століть, протягом яких було селом (1410-1709 рр.), торговим містечком (1709-1774 рр.), і лише в 1774 році Тиргу Окна стало містом. У 1894 році воно отримало статус бальнеологічного курорту. З 2002 року місто стало національним
курортом і славиться багаточисельними струмками з мінеральними водами,
як і дуже ефективними методами лікування різних захворювань. Тут є багаточисельні природні ресурси: мінеральні води,
соляна шахта, хороший клімат, краса і неповторність пейзажу, а так само
історичні пам’ятники, все це допомагає Тиргу Окна бути містом де можна приємно проводити час і поправити здоров’я. Клімат м’який, помірно
континентальний, взимку тут тепліше ніж в навколишніх зонах, середня
температура взимку: -1 – -3 ° C, весна наступає рано, літо
прохолодне, завдяки вітерцю який дме з гір, осінь тривала з теплими сонячними
днями.

Тут можна
побачити мальовничі краєвиди, а також туристичні визначні пам’ятки, які не
варто пропустити. З них виділяється
соляна шахта. Туристи спускаються на 240 метрів під
землю, де розміщена туристична база, на площі 13.000 га. Умови оптимальні для відпочинку
та займання спортом, гри в
міні-футбол, баскетбол, теніс або настільний теніс. Одночасно можна лікувати
респіраторні захворювання. Існуюче тут солоне озеро та водоспад вдало доповнюють захоплюючий ландшафт. Для дітей улаштовані ігрові майданчики,
обладнані гойдалками та балансирами, качалками на пружині. Крім того, для маленьких відвідувачів є серія механічних або більярдних
ігор, місця для міні-велосипедів, а також місця для катання на скейтборді та
роликових ковзанах. Дан Бусня, спеціалізований інспектор Повітової служби з питань просування туризму та координації гірсько-рятувальною діяльністю Бакеу, підпорядкованої Повітовій раді Бакеу: «Мікроклімат соляної
шахти, багатий негативними іонами, має постійну температуру 12-13 градусів
Цельсія і сприятливий для лікування захворювань органів дихання. Розважальна
туристична база пропонує такі визначні місця: церкву Св. Варвари, вкопану в
солі, одна з небагатьох церков у нашій країні, побудована в соляних шахтах і розташована
на глибині понад 200 м. Тут також є Музей солі, зал присвячений актору Флоріну
П’єрсіку, водоспад і солоне озеро, приміщення для гімнастики, медичний кабінет,
спортивна база, дитячі майданчики. На поверхні є басейн із солоною водою, що
працює тільки влітку. Інший визначна пам’ятка – парк Мегура з природними водяними
джерелами, виявленими в 1846 році».

Історичні пам’ятники міста Тиргу Окна є, по собі,
своєрідними кам’яними документами, які підтверджують багатовікову історію. На
даний момент в місті існує 27 туристичних і культурних пам’яток, серед яких 15
православних, 4 католицьких, одна вірменська та одна євангельська церкви, 11
пам’ятників, 6 будинків, які мають історичну і архітектурну цінність. Добуванням солі почали займатися ще з часів князя Штефана Великого
(1433-1504 рр.). Внесок у розвиток добування солі в Румунії мав іноземний
мандрівник Паоло Боннісил з Мальти, який прожив 9 років в Молдові і який у
1632-му році довів, що на відстані 2 км. від міста Тиргу Окна є соляна шахта.

У Тиргу-Окна на туристів чекають сім
джерел мінеральної води, у підніжжі пагорба Мегура, в однойменному курортному парку. Перше улаштування джерел
було здійснено в 1888 році. Джерело №1 використовується для лікування хронічного
ентероколіту, дискінезії та запору. Інші водні джерела – для лікування дегенеративних ревматичних
захворювань, ревматичних або посттравматичних захворювань, хронічних
гінекологічних захворювань та респіраторних захворювань у формі аерозолів.
Ці водні джерела успішно доповнюють пропозицію курорту, який здобув слави завдяки кільком
національним рекордам, каже Дан Бусня: «Перший
і єдиний центр видобутку солі в Молдові. Тут знаходиться перша в Румунії
механічна бурова свердловина і третя в світі, перший в країні фунікулер, здійснений
інженером Ангелом Саліньї. Курорт також має найбільшу кількість церков по
відношенню до кількості мешканців, які розташовані на трьох рівнях: на висоті 0 м над
рівнем моря, на глибині 240 м, у центрі соляної шахти Тротуш, а
також на висоті 560-600 м. біля пам’ятника на пагорбі Мегура.
Пам’ятник Героям – історична пам’ятка, розташована на висоті 520 метрів. Він
унікальний в Румунії завдяки висоті розташування та
формі. Він був побудований між 1925 і 1928 роками. Пам’ятник дуже цікавий тим,
що збудований з каменю, у формі артилерійського снаряда. Він має три
поверхи, що з’єднані між собою круглими внутрішніми сходами, висотою 22
метри. Це пам’ятник-музей, який зберігає багато предметів з часів
Першої світової війни.»

Можливо, Румунія не була
благословенна екзотичними багатствами такими як таємничі пустилі, заморожені землі або джунглі.
Навпаки, вона має достатньо природних
багатств, щоб насолоджуватися ними і які заслуговують нашої уваги, коли ми
відчуваємо потребу позбавитися щоденних проблем. Бажаєте бачити джунглі? Ласкаво просимо до невеликого джунглі Європи: лісу Летя в дельті Дунаю.

Вся Дунайська дельта прекрасна, але ліс Летя, здається, зібрав всі чудеса природи та всі раритети Європи. Це один з небагатьох куточків нашого континенту, де ростуть ліани, що плетуться на столітніх дубах, ясенах, вільхах, липах та срібних тополях; це одне з небагатьох європейських територій, де ви все ще можете бачити диких коней та піщані дюни.

Ліс Летя, названий ще маленьким джунглі, є місцем гніздування понад 120 видів птахів. Тут ростуть приблизно 500 видів рослин. Турист може виявити всі ці чудеса, якщо дістанеться дельти, візьме на прокат човен та обов’язково місцевого екскупсовода і відправиться водними каналами аж до лісу. Він буде вражений чудовими птахами, з якими зустрінеться: лебедями, пеліканами та дикими качками. Всі вони є свідченням того, що він дістався райського куточку планети. Перекручені до води стовбури дерев, ліани що висять посеред гілок дерев, дикий виноград, середземноморські рослини, які чудово пристосувалися до навколишнього середовища. По мірі просування човна, створюється таке враження що човен пливе посеред хмар, турист зустрічає дюни білого піску. Для туристів тут було встановлено кілька дерев’яних лавок для відпочинку і задоволення.

Це ніби-то повернення у часі, тому що навряд чи можна повірити, що в ХХІ столітті можуть ще бути у Румунії такі райські куточки. Це краєвид з фантастичного світу. Кілька проведених годин в цьому незайманому лісі дорівнюватимуть тисячі життів. Археологи виявили у лісі Летя римські та генойскі руїни Середньовіччя; свідчення показують, що від тоді ця територія була постійно заселена. Дороги зводяться до широких трав’янистих алей, по обом бокам яких зведені плетені очеретяні огорожі.

Найдавніший природний заповідник Румунії, Ліс Летя, та найпівнічніший субтропічний ліс в Європі має понад 5000 гектарів, більше половини яких оголошено особливо охоронюваною територією ще у 1938 році, коли дикі коні в дельті Дунаю привернули увагу французьких дослідників, які порівняли їх з конями Камаргу, однією з найдавніших порід коней в усьому світі, які живуть на території Франції. У лісі живуть майже 2.000 диких коней, гадюк, орлів, оленів, єнотоподібних собак, кабанів, шакалів, фазанів та багато, багато інших видів птахів і тварин. Це не одна нескінчена ділянка лісу, а, скоріше, складається з декількох лісових смуг, відомих під різними назвами: Хашмашул Маре, Шкіопул, Крушіна та Тарла Попі.

Ліс Летя розташований у селищі К.А. Розетті, уповіті Тулча, недалеко від села Летя. Невелике село з 500 мешканцями, більшість з яких – українці, розташоване на відстані 23 км від міста Суліна. Найкраще можна доїхати до лісу Летя через село з тією ж назвою або через місто Суліна, звідки можна орендувати човен. Уперше цей унікальний ліс був обгороджений у 1994 році, але паркан витримав до 2000 року. У 2009 році влада ініціювала проект, який виходив з того, що популяція коней, яка потрапила у відповідне природне середовище може стати невід’ємною складовою біотопу і атракцією для туристів. Сьогодні екскурсії в ліс Летя проводяться тільки разом із місцевим гідом, а його територія повністю закрита огорожею.

Ми вирушаємо на
північний захід Румунії і зупиняємось у Сату Маре, районі, де можна
займатися різноманітними видами туризму. Розташований між двома визнаними
туристами регіонами, Марамурешем та Бігором, зараз увесь повіт
виділяється як місце призначення, яке може задовольнити смаки будь-якого
туриста, яким би вибагливим він не був.

Археологічні розкопки свідчать, що перші людські
поселення в даних місцях датуються кам’яної і бронзової діб. Також тут були поселення
даків. Згідно з хроніками Gesta Hungarorum, на місці сучасного міста Сату
Маре в X столітті стояла укріплена фортеця Каструм Затмар. З XIII століття Сату
Маре був вільним королівським містом. За часів правління сім’ї Баторі русло
річки Сомеш було штучно змінене в цілях захисту південного флангу фортеці,
внаслідок чого Сату Маре став островом, сполученим з головною дорогою трьома
мостами через річку. У 1562 році фортеця піддавалася облозі військ імперії
Османа, а потім Габсбургської монархії, внаслідок чого була зруйнована. Пізніше
під командуванням австрійського генерала Лазара Швенді, по планах італійського
архітектора Оттавіо Балдігара, було проведено відновлення фортеці, внаслідок
чого фортеця придбала п’ятикутну форму з п’ятьма баштами. У середньовіччі Сату
Маре і Мінтіу були двома різними містами, розділеними річкою Сомеш, згодом в
період між 1712 і 1715 рр. сталося їх об’єднання.

Починаючи з XIII століття, Сату Маре стає важливим
ремісничим центром. З другої половини XIX століття в місті йде будівництво
промислових підприємств. Завдяки своєму вигідному розташуванню на перетині
важливих торговельних шляхів, місто стає важливим транспортним і залізничним
вузлом. У 1871 році була прокладена залізнична лінія, що зв’язала міста Сату
Маре і Карей, в 1872 році – Сату Маре і Сігету-Мармаціей, а в 1894 році з
містом Бая-Маре. Після розпаду Австро-Угорської імперії, згідно Тріанонському
договору, підписаному в 1920 році, Трансільванія (включаючи Сату Маре) відійшла
до Румунії. За результатами Другого Віденського арбітражу, Північна
Трансільванія (у тому числі Сату Маре) знов стала частиною угорської території.
У 1944 році місто було зайняте Радянською армією, а після 1945 року місто знов
увійшло до складу Румунії.

Патакі Чаба, голова Сатумарської повітової ради, каже, тому
що, місто Сату Маре межує з
Угорщиною та Україною, будучи у 13 км
від кордону з Угорщиною і в 27 км від кордону з Україною, тут можна знайти міні-Європу з особливим
мультикультуралізмом: «Протягом століть тут жили разом румуни, угорці, шваби,
українці та євреї. Вони разом побудували один з найважливіших та найцікавіших
районів Центральної та Східної Європи. Місто Сату Маре практично є одним із
воріт до Румунії. Міська фортеця в Середньовіччі
знаходилася на місці злиття кількох доріг великого
значення. Сюди перевозилася на Захід сіль. Сьогодні Сату Маре є економічним, соціальним та культурним полюсом повіту, місто
у постійному русі,
з монументальними будівлями, у різних стилях, від необароко до сецесії».

Старе місто простягається на півночі від річки Сомеш,
зберігаючи певну частину будівель, які згадують про колишню славу міста: таким
чином, бульвар Траян веде прямо до площі Свободи, яка оточена музеями, церквами
і готелями, улаштованими в старих будівлях. На східній частині площі
розташований Палац римо-католицької єпархії, побудований в 1800 році і сильно
зруйнований під час Другої світової війни. На вулиці 1 Грудня 1918 року
розташований греко-католицький собор Св. Архангелів Михаїла та Гавриїла.
Теж близько центру міста розташована Угорська реформатська церква, відома як
Церква з ланцюгами. Побудована між 1793-1802 роками, церква зберігає цінну
колекцію кераміки, що датує 1657-1679 рр., і найстаріший дзвін від 1633 року.
Меблі всередині церкви виготовлені з дубового дерева протягом 1799-1807 років
майстром Фріцом Йосипом. Дві синагоги міста нагадують про численну єврейську
громаду, яка проживала тут до Другої світової війни. Велика синагога була
побудована в 1890 році і сьогодні відкрита для культурних заходів і концертів.
Синагога Саар Ха Тора була побудована в 1920 році в безпосередній близькості
від старої. Іншою атракцією міста є Православна церква Успіння
Богородиці, побудована 1937-1938 роками. Вона гармонійно поєднує
візантійський стиль з елементами румунської традиційної архітектури. Іншим
цікавим туристичним призначенням міста є
Вежа пожежників, заввишки 47 м, побудована в 1904 році.

Проста прогулянка
містом обов’язково приверне вашу увагу до деяких історичних пам’яток. Це сліди
давно минулих часів. Патакі Чаба, голова Повітової ради: «Однією з
найдавніших будівель у місті є фортеця, яка також називається Вексей, де був
підписаний мирний договір між Габсбургами та тими, хто повстав проти них у 1711
р. В результаті цієї події, у цих краях
були колонізовані шваби, які живуть і нині. Так само пожежна
вежа, яка була найвищою будівлею до 1904 року, стала символом за останні 100
років, домінуючи міський ландшафт міста. У місті є важливий собор, будівництво
якого розпочалося у 1798 році, з мармуровим вівтарем. Розпис вівтаря був
зроблений 200 років тому і представляє Вознесіння Господнє. У нас також є
будівля у стилі сецесії, яка отримала спеціальну нагороду на Всесвітній
виставці в Парижі 1905 р. Це була одна з найкрасивіших будівель, де працювали готель та казино на початку ХХ
століття. Кам’яний театр, побудований
у ХІХ столітті, був
нещодавно відреставрований за європейські кошти ».

Якщо з історичної точки зору це особливе місто, Сату
Маре також є дуже важливим культурним центром. Музеї, будинки культури, театри,
картинні галереї, парки та площі, пам’ятники та статуї – все це для того, щоб
збагатити культурне життя, яким можуть насолоджуватися як румунські, так і
іноземні туристи.

На півночі
Бухареста, на околиці міста, у міжвоєнний період з’явився шикарний район зведений
представниками тодішнього середнього класу.
Дипломат Мірча Бабеш, син вченого і бактеріолога Віктора Бабеша, також
побудував тут собі будинок. Хоча під час
проектування цієї будівлі ніхто не мав на увазі такої мети, будинок з часом
став Меморіальним музеєм Віктора Бабеша.

Народжений 1854 року у Відні з батька за походженням з румунського
Банату та матері-австрійки, Віктор Бабеш став відомим у молодому віці (30 років) як співавтор першого у світі трактату з бактеріології.
Наскільки багатою була наукова діяльність Віктора Бабеша, розповідає Оана Панаїт, музеєзнавець музею Віктора Бабеша в рамках Історичного музею м. Бухарест: «Він опублікував понад 1300 дуже важливих наукових праць
про інфекційні хвороби. Але найважливішим трактатом залишається
бактеріологічний, що з’явився у Парижі, коли молодий Віктор Бабеш, якому ще не
виповнилося 31 рік, опублікував «Бактерії та їх роль у анатомії та гістології
інфекційних захворювань», написаний у 1885 році разом з французьким ученим Андре
Віктором Корнілом. Це був трактат, який заклав основи бактеріології як науки.
Це перший у світі бактеріологічний трактат і містить майже все, що науковий
світ повинен знати про бактерії. Після того, як він з’явився в Парижі, Луї
Пастер помітив Віктора Бабеша і запропонував йому найпрестижнішу нагороду
Паризької Академії наук, а саме премію Монтіона. Після нагородження цією
премією Віктор Бабеш став все більш відомим у світі та отримав запрошення від
Роберта Коха розгортати свою діяльність в Берліні, хоча Луї Пастер хотів його в
Парижі. Університет Фрібурга в Швейцарії також запросив його викладати. І
навіть зі США він отримав запрошення працювати дослідником. І саме тоді, коли
він не знав яке рішення взяти, Віктор Бабеш отримав листа від Дімітрія Стурдзи,
тодішнього міністра культури Румунії, в якому останній запрошував його до
Бухареста. Так дістався Віктор Бабеш Бухареста, де йому запропонували керувати
новим бактеріологічним інститутом, і де, крім лабораторій, він міг займатися викладацькою
діяльністю, отримавши таким чином будинок для проживання своєї родини. Тож після 1886 року Віктор Бабеш та
його дружина переїхали до Бухареста. Важливо також, що і в Клужі він викладав
різні курси на медичному факультеті, а тамтешній університет вшанував його,
назвавши себе університетом Бабеша-Бояй».

Протягом усього періоду, проведеного в Бухаресті, Віктор Бабеш житиме в
Інституті бактеріології, де помер у ніч з 18 на 19 жовтня 1926 р. після поганого самопочуття перед мікроскопом, над яким він
працював. Пізніше цей мікроскоп був виставлений у будинку його сина, куди
вчений ніколи не заходив, але який став музеєм у 1950-х роках. Оана Панаїт: «Все відбулося протягом двох етапів. У жовтні 1956 року відбувся перший
етап. За рік до цього епідеміолог Константин Пархон, який був учнем Віктора
Бабеша, запропонував Мірчі Бабешу перетворити перший поверх будинку на музей, а
син вченого з дружиною мали жити на другому поверсі. (…) Мене часто запитували,
чи в 1929 році Мірча Бабеш, повертаючись із дипломатичної місії з Оттави, на
мить задумався про те, щоб перетворити свій будинок на музей. Наскільки мені
відомо, зі спогадів, які він написав, у нього не було цього наміру. Але
починаючи з 1956 року, перший поверх будинку стає музеєм, а син ученого Мірча
стає музеєзнавцем до 1968 року, коли він помирає. У 1986 році за пожертвуванням
Софії Бабеш (дружини Мірчі Бабеша) весь будинок став музеєм і частиною спадщини
столичної тодішньої мерії.»

Сьогодні будинок, побудований Мірчою Бабеш та його дружиною Софією, переповнений предметами, які позначили життя та діяльність ученого Віктора Бабеша. Оана Панаїт: «Вілла була побудована в 1929 році за планами віденських архітекторів, в
еклектичному стилі, але також з неорумунськими тенденціями. Будинок має два поверхи.
У 1929 році Мірча Бабеш, син вченого, приносить з інституту свого батька кілька
предметів, які він виставляє, особливо на першому поверсі вілли. Відвідувачі
можуть милуватися цими експонатами – меблями та декоративними предметами – з
кінця ХІХ століття. Я маю на увазі, зокрема, письмовий стіл з червоного дерева,
улюблений стіл Віктора Бабеша, виготовлений у Мюнхені, дуже гарний стіл із порцеляни Севр із
позолоченою бронзою. Цей стіл має дуже красиву історію. Він був придбаний
вченим Віктором Бабешом в Парижі в 1912 році після того, як він щойно видав
книгу про сказ. І за гроші, отримані від продажу цієї книги, яка скористалася
успіхом у всьому світі, він купив цей стіл із порцеляни Севр із позолоченою
бронзою, який зараз також знаходиться на першому поверсі вілли. Теж тут
виставлені багато прикрас, медалей, значків, нагород, ордерів, адже Віктор
Бабеш був нагороджений усім науковим світом. Королівський дім Румунії також
неодноразово нагороджував Віктора Бабеша».

Нещодавно відреставрований
музей Віктора Бабеша в Бухаресті був знову відкритий для широкого загалу, маючи розділ, присвячений дітям, з метою ознайомлення їх з науками.

Сьогодні ми прямуємо до
південно-східної Румунії,до міста з дуже високим
туристичним потенціалом, з багатою історією, красивими історичними пам’ятниками, але також
з багатьма природними пам’ятками. Бреїла -місто для сітібрейку по вихідних, до якого легко дістатися з Бухареста.

Місто було
засвідчене в документах у 1368 році. Населений пункт Бреїла розвинувся, з
одного боку, розташуванням на найближчому пункті Дунаю від моря, а з іншого
боку, сусідством з територією багатою нарибні озера. У 14 столітті місто було найважливішим
портом Волощини та головним рибальським центром, в якому розвивалася торгівля. У 1540 році Бреїла стало турецькою раєю і протягом трьох
століть бреїльська фортеця занепала. 13 січня 1836 року, Бреїлу оголошено ”PortoFranco”, що означає, що всі ті, хто торгував товарами
привезеними водним шляхом, були звільнені від сплати податків. Після встановлення цього режиму, місто зазнало
багато змін: бруковані вулиці з ліхтарями, аптеки, метеостанція, військова
лікарня, парк Бельведере, типографії, банк, військові казарми та театр,
відкриття жіночої школи, гімназії та будівництво доків, залізниць і кількох
заводів. У 1888 році тут вперше в країні було використано залізобетон.

Будучи
першим морським портом при Дунаї, Бреїла залишилось відкритим містом, де багато
національних меншин (греки, турки, росіяни, болгари, євреї, вірмени) жили у
доброму порозумінні, їхні традиції та звичаї збагативши життя й культуру цього
міста. Екскурсовод Міхаєла Рошу розповідає: «Нам, мешканцям міста Бреїла, пощастило
вдвічі. Ми маємо Дунай з його Природним парком. Тут туристи можуть брати участь
у численних заходах: прогулянки по Дунаю, по каналам, озерам та острівцям. Парк
має статус заповідника, займає досить велику територію. З іншого боку, місто Бреїла
має фантастичну архітектурну спадщину, одну з найбільших в позакарпатському
регіоні. Приблизно на 140 гектарах є старі вулиці, а вся територія історичного
центру міста має статус історичної пам’ятки».

У місті
Бреїла збереглися монументальні, дуже старі будівлі, продовжує Міхаєла Рошу:
«Загалом архітектурна спадщина датується ХІХ століттям, після 1830-1850 років. Маємо
у нашому місті багато будівель, побудованих наприкінці ХІХ століття з особливою
архітектурою. Наприклад, Драматичний театр імені Марії Філотті, який спочатку
був корчмою і датується приблизно 1850 роком. Він надзвичайно ефектний будучи
відреставрований за часів комунізму, і носить ім’я видатної актриси бреїльського
походження. Потім є Міський музей імені Кароля
І. Це також монументальна будівля XIX століття, колишній французький готель.
Він має захоплюючу історію. Він має вісім розділів, які можна відвідати. Одним
з них є Культурний центр Нікапетре, колишній будинок грецького судновласника,
де виставлена колекція відомого скульптора Нікапетре, також бреїльського
походження».

Історичний
відділ Бреїльського музею посідає надзвичайний фонд історичних та археологічних
колекцій, серед яких бронзовий шолом виявлений близько міста Бреїла, що датується гето-тракським
періодом. У будинку Колекції мистецьких творів, посеред тих 3000 мистецьких
творів декоративного мистецтва, найціннішими є твори художників Теодора Амана,
Ніколая Грігореску, Теодора Паладі, Ніколая Тоніце та інших. Цікавими є монументальна
бронзова статуя Імператора Траяна на Площі Святих архангелів та бронзова статуя
Екатерини Теодорою, яка пожертвувала своїм життям за визволення Румунії під час
першої світової війни. Міхаела Рошу. «Площа оточена колишніми корчмами, готелями, а також вражаючими
будівлями. Зрештою, вся територія порту цікава. У нас досі на якорі корабель
«Муреш». Це був протокольний корабель, примха подружжя Чаушеску. На туристів чекає й гребний корабель, паровий, з 1914 року, який носить назву Борча. Він все ще
функціональний, має дуже велику місткість і організує прогулянки по Дунаю. Бреїла було комерційним містом, і тому тут є багато млинів. Після
Другої світової війни тут процвітала хлібопекарська промисловість. Можна
захоплюватися, наприклад, млинами Лікіардопулос або Віолаттос, які мали
грецьких власників».

В
культурному житті Бреїле цікаве місце посідає Меморіальна виставка імені
Панаїта Істраті, письменника, уродженця бреїльських країв, названого Романом
Роланом балканським Горкієм. Церква Святих архангелів Міхаїла й Гаврила, якій
понад 250 років і була перетворена на православну церкву з колишнього
турецького молитовного будинку, зберігає квадратову форму. Так пояснюється те, що вона є рідкісною
православною церквою в Європі. У пам’ять сопрано Харіклеї Даркле, починаючи з
1995 року щорічно організується в Бреїлі національний фестиваль, який носить її
ім’я.

В останні роки в
Румунії зріс інтерес до старих дворянських резиденцій. Чи це зацікавлені люди, які подорожують
селами у пошуках старих
особняків, або підприємці, які починають авантюру повернення таким будівлям краси минулих років, отже можна
помітити зростаючу тенденцію до більш широкого відкриття позаміських
дворянських резиденцій. У центрально-північній частині Румунії, у Муреському повіті, ви знайдете багато таких казкових замків. Сьогодні ми зупинимося у
замку Телекі, з населеного пункту
Горнешть, якого фахівці вважають одним
із найкрасивіших у Трансільванії. У нього цікава історія. У 1949 році ансамбль
було націоналізовано, а в 1956 році він був перетворений на профілакторій для дітей хворих на туберкульоз. Будівля була повернута власникам у 2006 році та внесена до
туристичної мережі у 2011 році, після того, як стала
власністю родини Телекі.

На місці замку був
колись укріплений середньовічний замок, про який згадується в документах від
1477 року, побудований на замовлення Іштвана Ерделі у період 1462-1465 рр. У
королівському документі від 1478 року, король Матвій Корвін назвав цей будинок
замком. Замок Іштвана Ерделі був проданий в 1685 році графу Міхаю Телекі. Між
1772 і 1782 рр. Йосип Телекі та його син граф Ласло Телекі знесли будівлю і
перебудували її у формі, яка збереглася до наших днів. Родина Телеків займає
чільне місце в історії Трансільванії та Угорщини, оскільки ця шляхетна родина
брала активну участь впродовж століть в політично-адміністративній та
культурній галузях. У 1685 році Міхай Телекі (1634-1690 рр.) став графом
Священної Римської імперії, отримавши титул від імператора Леопольда I.
Найвідомішим членом родини, проте, був граф Телекі Самуїл (1739-1822 рр.),
канцлер Трансільванії при Австро-угорській імперії і засновник бібліотеки
Телекі в м. Тиргу-Муреш. Граф Самуїл Телекі був похований у дворі іншого замку
родини – у селі Думбревіоара.

Дістатися замку
дуже легко, прямуючи автомобілем по національній дорозі №15. Замок прихований
віковими деревами. Слідів часу видно на фасаді замку, на стінах але й на величезних
скрипучих воротах. Названий найкрасивішим замком Трансільванії» і
«скарбом Муреського повіту замок родини Телекі в селі Горнешть розташований в 17 км від міста Тиргу-Муреш і побудований в так званому стилі
Грассалкович (Grassalkovich), дуже популярний в Будапешті. Спроектований
архітектором Андреасом Маєрхоффером із Зальцбургу, дуже схожий на побудовані
теж ним палаци Геделле і Пецел (в Угорщині), замок Телекі розташований в безпосередній
близькості від ріки Муреш, серед вражаючого дендрологічного парку. У дворі
замку каштани, ясині, акації, дуби або горіхи конкурують з давніми алегоричними
статуями і бюстами Маркіза де Мірабо і короля Людовика XVI. Калман Телекі – один із власників замку: Цей замок був побудований між 1772-1802 роками
трьома поколіннями родини Телекі. Це бароковий замок в стилі Грассалкович,
імпозантна будівля з вражаючим дахом. Деякі кімнати облаштовані, інші – ні.
Таким чином, ви можете створити враження про спосіб життя мешканців замку між
двома світовими війнами. Стеля у Великому залі намальована в сецесіоністському
стилі.

Спроектований в
стилі бароко, замок Телекі в селі Горнешть має форму латиської буки U. Фасад
будівлі має в самому центрі балкон із закругленими кутами. На даху є величезний
годинник. Характерною особливістю цього замку є кількість кімнат і вікон. Він
має 52 кімнати і 365 вікон, які символізують тижні і дні року. Інтер’єр замку
ще зберігає аромат минулих часів: зелені та білі кахельні печі прикрашені
ангелами, величезні кришталеві люстри, намальована стеля, та мармурові підлоги,
величезні різьблені двері.

Замковий парк був
облаштований спочатку у французькому стилі, щоб пізніше в кінці ХІХ століття
він був перетворений на сад в англійському стилі. Про те як він виглядає зараз
дізнаємося теж від Калмана Телекі: Замок розташований у парку площею 6 га, де
є різні породи дерев. Найцікавіше з них – гінкго білоба, якому більше 250
років. Це найважливіший елемент парку, але у нас є й інші цікаві дерева, і парк
взагалі дуже гарний.

На початку ХХ
століття в будівлі також зберігалася колекція ілюстрацій та бібліотека з понад
6 000 примірників дослідника Телекі Саму, нащадка засновника тиргумуреської бібліотеки
Телекі. Наприкінці Другої світової війни будівлю було розграбовано, а
бібліотеку знищено (частина книг була врятована і зберігається в бібліотеці
Телекі в місті Тиргу Муреш та в музеї м. Арад). Крім замку Телекі, у н.п.Горнешть
є також відома реформатська церква, побудована в 1456 році в готичному стилі. В
околицях міста є й інші монументальні будівлі, які варто відвідати, наприклад,
замки Телекі в Глодень та Думбревіоарі, замок Балінтітт у н.п. Ерней, замок
Маріаффі у Синджеорджу де Муреш та особняк Зілі у н.п.Воєводень. Міста Тиргу Муреш
та Регін, що знаходяться в радіусі 17 км, пропонують різноманітні культурні та
розважальні програми.

На території нашої країни знаходиться третина мінеральних і термальних
джерел Європи. Беїле Фелікс, Борсек, Совата чи Бузіаш, Беїле Тушнад чи
Херкулане – це лише кілька з найвідоміших оздоровчо-лікувальних курортів.
Румунія має понад 40 таких курортів для бальнеологічного туризму чи
оздоровчо-лікувального відпочинку. Румунія є однією з держав, яка пропонує
найбагатші, але й найбільш різноманітні можливості такого роду для туристів. Це
теплі мінеральні води, лікувальні озера, грязі, мофети, соляні копалини або
лікарські рослини, кожен курорт пропонує послуги за доступні ціни навіть у
пандемічні часи.

Курорт Совата, розташований в Муреському повіті, є унікальним завдяки
геліотермальним озерам з найбільшою концентрацією сольового розчину у світі. Він
розташований в красивому природному середовищі, оточеному лісистими пагорбами, на
верхній течії річки Тирнава Міке, у западині Прайд-Совата, біля південно-західного
підніжжя гір Гургіу, на висоті 475-530 м. Курорт можна відвідувати в усіх порах
року. Курорт вперше згадується як цілюще місце в документі від 1597 року, але
лише в 1850 році він став курортним. Повітря чисте, сильно іонізоване та без
пилу. Температура помірна, з прохолодним літом і м’якою зимою. Середньорічна
температура на курорті становить 7,7 градусів за Цельсієм, а кількість опадів
становить близько 750 мм на рік.

Найбільше геліотермальне озеро у
світі з найвищою концентрацією сольового розчину на планеті, озеро Урсу на курорті Совата, відзначило 146 років з часу свого утворення, будучи єдиним озером, чий рік, день, година та навіть хвилина утворення відомі. На підставі досліджень, проведених істориком Йожою Ондрашем, було встановлено, що озеро Урсу утворилося в 1875 р., 27 травня,
об 11.00 годині, на місці пасовища, по якому протікали два струмки, які зникали
в ямі, викопаній у соляній горі. За його словами, після проливного дощу води
захопили сіно та рослинні залишки з пасовища і перекрили отвір до соляної гори,
і таким чином сформувалось озеро глибиною близько 18 метрів. Після утворення
озера Урсу, у 1875 році, по всьому району поширилася новина, що ця вода лікує
різні ревматичні захворювання, і через понад півстоліття тут було створено
першу лікувальну базу.

З 1928 р. у Соваті, на березі озера Урсу, є
лікувальна база, яка була першою курортною базою лікування у регіоні, пізніше, 1933
р. з’явилася лікувальна база на Чорному озері, а в 1973 р. – лікувальна
база в колишньому
однойменному готелі. Дослідник
Йожа Ондраш стверджує, що Озеро Урсу (Ведмеже озеро) є найбільш улюбленим місцем для туристів, які відвідують курорт
Совата, і воно та його околиці побили три світові рекорди. Перший світовий
рекорд – це те, що озеро є найглибшим і найтеплішим геліотермальним
озером у світі, другий рекорд – це те,
що озеро є єдиним озером у світі з морською водою, оточеним соляними
горами з багатою рослинністю, що обумовлено вулканічним ґрунтом, а третій
світовий рекорд – це те, що Ведмеже озеро – єдине у світі, чия дата народження відома
з точністю до однієї хвилини.

Отже, озеро має найвищу концентрацію солі на планеті, вода досягає
температури 29 °С на поверхні та 41° С на глибині 1,5 метра і є найважливішим
із п’яти озер із морською водою на курорті Совата – Алуніш, Рошу, Верде, Негру
і М’єрлей- отримавши назву завдяки своїй формі, яка нагадує про розгорнуте
хутро ведмедя. Після
відкриття купального сезону, десь у червні, водяні шари озера гомогенізуються,
вода досягає 33-34 градусів за Цельсієм, а потім температура поступово знижується,
особливо у серпні, коли починаються прохолодні ночі. Озеро також називають і
Мертвим морем Європи, його було занесено до Книги рекордів Гіннеса
як найглибше геліотермальне озеро у світі, глибиною 18 метрів і площею 4.200
метрів. Озеро відоме для лікування ревматичних, ендокринологічних та серцево-судинних
захворювань. Грязь з дна озера використовується для профілактики декількох хвороб.

Купання дозволено лише в певний час доби і лише в певній частині озера. Отже
туристам, які прибувають сюди, заборонено купатися до 10:00 та після 18:00. Купання
не повинно перевищувати 20-30 хвилин для дорослих, а для дітей 10-15 хвилин. Особливістю
озера є геліотермічний характер. У верхній частині збігається прісна вода з двох
сусідніх потоків, сонячні промені проникають крізь неї нагріваючи солону воду,
що знаходиться в нижній частині, і ця температура підтримується кристалами
солі. Зворотньому випромінюванню перешкоджає прісна вода, тому озеро зберігає
температуру як акумулятор. Влітку можна купатися у воді, що не тільки корисно,
але й залишається незабутнім спогадом про купання на висоті 502 м в солоному
озері, оточеному лісами! Заповідник
Озеро Урсу та дерева на солоному грунті охоплює 79 га. Туристи, які
прибувають сюди можуть відвідати потім інші цікаві туристичні атракції, серед
яких: римські поселення Совата та Секедат та соляну копальню Прайд. Тамтешній пригодницький
парк має 2 лінії зіплайну для дітей та 2 для дорослих, які складалися загалом із
42 елементів, включаючи зіплайн на майже 400 м над озером Тіволі, що пропонує
захоплюючі розваги як для дітей, так і для дорослих.

Розташований на
півночі Румунії, Марамуреш – регіон, привабливий з точки зору туризму, завдяки
своїй природній красі, багатству фольклору та гостинності мешканців.
Протягом століть ліси забезпечували мешканців Марамуреша сировиною для виникнення та розвитку
справжньої деревної цивілізації.
Свідченням цієї цивілізації є дерев’яні церкви та ворота, справжні витвори
народного мистецтва. У цьому куточку Румунії, курорт Окна Шугатаг з навколишніми селами став
місцем, яке високо цінується туристами.

Край історії та легенд, розміщений у підніжжі гір Гутей, з величезною панорамою, звідки
можна милуватися горами Марамуреша, що закривають мов фортечною стіною Марамуреську низовину, курорт Окна Шугатаг розміщений на перетині доріг, що датуються історичних часів. Місцевість, присутня в документах канцелярії 1360 року, відома своїми
мінеральними водами. Завдяки географічному положенню в межах Марамуреської
улоговини та його економічному розвитку, місцевість має потужну мережу
асфальтованих доріг, що зв’язує її з іншими населеними пунктами в долині річок Іза
та Вішеу.

Більше про це
дізнаємося від Габріели Поп, співробітниці місцевого Центру туристичної інформації та просування: Комуна Окна Шугатаг – це місце, де ви можете із задоволенням провести вільний
час, місце на будь-який смак. Хто шукає воду, пляж, навіть санаторно-курортне
лікування, може прибути сюди в Окна Шугатаг до наших озер, басейнів із солоною,
але також прісною водою. Тут ви знайдете лікувальні бази та Лісовий заповідник
Краяска. На додаток до оздоровчо-лікувальної бази, більше половини наших басейнів
використовують воду, яка надходить безпосередньо з гірського джерела. Таким
чином лікуються різні ревматичні або респіраторні захворювання. Особи, які шукають
свої коріння, знайдуть їх у навколишніх селах Бреб, Сат Шугатаг, Хотень. Тут
традиції та звичаї розповідають про справжність румунського селянина, його
народне вбрання, а також про ремесла. Водночас історія залишила тут справжні коріння,
які ми називаємо історичними пам’ятками. Вони нагадують нам про те, хто ми є,
звідки ми прибули і за яких обставин ми досягли цієї стадії.

Щорічно курорт відвідують тисячі туристів, які користуються цілющими властивостями солоної води. Іншою перевагою є
розташування курорту. Звідти можна легко дістатися до найважливіших туристичних пам’яток повіту: Моканіци (вузькоколійного
потягу) з н.п. Вішеул де Сус, Веселого кладовищауселі Сепинца, Меморіалу жертвам комунізму та Музею села у місті Сігету Мармацієй, лижних трас на курорті Кавнік, водоспаду Каїлор в н.п. Борша, монастиря Бирсана. Природний
заповідник «Ліс Креяса» займає площу 44 га і є
охоронюваною територією з 2000 року з метою збереження біологічного
різноманіття. Тут ростуть деякі з найбільш вражаючих зразків дуба в Румунії, але також хвойних дерев з опалим листям.

Туристи, які
хочуть відкрити чарівність дерев’яних будинків та марамуреських воріт, відомих у всьому світі, повинні поїхати до села Бреб, – каже Габріела
Поп з Центру туристичної інформації та просування: Головна дорога асфальтована, а решта доріг цього села броковані. Незважаючи на всю
модернізацію та світову технологічну еволюцію, у селі Бреб 30% будинків все ще побудовані з дерева. Вони є або традиційними, або гарною імітацією
традиційних. Тутешні народні майстри
працюють у дереві, вони є будівельниками будинків, воріт з
традиційною символікою.

І якщо ви дістанетесь курорту Окна Шугатаг, і час вам дозволить, не пропустіть відвідати унікальну у світі пам’ятку – Веселе кладовище, розташоване всього за 38 км від курорту, у н.п. Сепенца. На сепенцівському кладовищі знаходяться сотні дерев’яних
надмогильних пам’ятників, які є зразком автентичного наївного народного
мистецтва північної Румунії. Оригінальність і своєрідність цього цвинтаря у
тому, що надмогильні хрести зображують зовсім не те, чого б всі сподівалися,
тобто розп’ятого Христа або образи святих. Барельєфи і малюнки з великою дозою
почуття гумору вказують на позитивні риси і, в основному, вади покійника. На
пам’ятниках поміщені гумористичні епітафії, підсумовуючі життя померлих. На
кладовищі похоронений також сам автор незвичайних хрестів Іон Стан Петраш. Коли помер, дочекався такого ж самого
пам’ятника, роботи свого учня, який до сьогодні продовжує традицію. На ньому читаємо:
Хіба нічого поганого я в житті не зробив, малював, любив та й трохи пив.

Румунське місто Арад є можливо найзахіднішим великим
містом Румунії, будучи випередженим у цьому відношенні тільки своїм вічним
суперником – Тімішоарою. Перша згадка про
середньовічний Арад з’явилася в документі від 1078-1081 років. Тоді називали
його Ород. Легенда свідчить про те, що назва походить від лицаря Орода, який у
1029 році був підкорений угорському королю Штефану. Так що Арад, найімовірніше, є одним з найдавніших міст Румунії по відношенню до його західних сусідів
– Орадії ( що вперше згадується у 1113 році) і Тімішоари (1212 р.). Проте,
археологи знайшли на території Арада сліди давніші 1080 року: існувало
поселення даків в арадському районі Мікалака, завойованого римлянами у війні
від 101-102 рр., а на території району Новий Арад римляни побудували фортецю,
де розташовувався легіон IV
Флавія Фелікса.

У 1551 році Арад потрапив під турецьку окупацію, що
тривала аж до 1595, а це було зовсім не погано для міста, яке почало
відігравати роль торгового центру особливо завдяки солі, яку привозили рікою
Муреш. У період 1595-1616 рр. Арад був знову приєднаний до князівства
Трансільванії, а потім був знову уступлений туркам. Як тільки турки зазнали
фіаско в облозі Відня в 1683 році, Габсбурги почали наступ на схід,
завойовувавши Арад в 1687 році. Після Карловицького миру 1699 року новим
кордоном між турками і Габсбургами стала ріка Муреш, і таким чином, Арад став
регіональним прикордонним центром. Щоб задовольнити оборонні потреби
Габсбургів, спочатку була перебудована стара турецька фортеця неподалік Араду,
потім Габсбурги вирішили довершити план з укріплення міста на ріці Муреш, тому
вони побудували Арадську фортецю.

Від Касіани Александри Редуц, радника з питань туризму в
Національному центрі туристичної інформації, ми дізналися про те, що місто має
дуже цікаву історію: Ми назвали Арад містом палаців, тому що тут багато
прекрасних палаців. Водночас, ми маємо велику спадщину захищених будівель (
понад 40) в стилі Secession. Хотіла би згадати лише
декілька з них: Палац Неймана, Адміністративний палац, Палац культури, Палац
Фельдеша, який є першою будівлею побудованою в цьому стилі у місті Арад, Палац
Богуш та Палац Шантай. Серед них палац Фельдеша – емблематична будівля у місті.
Його спроектував архітектор Еміль Табакович, який також мав важливий внесок у процесі
будівництва Нового Саду у другій частині свого життя. Це палац, присвячений
родині фармацевтів Фельдеша. Звичайно, на фасаді ви можна побачити елементи Secession
разом з багатьма архетипами, які використовувались на той час. Наприклад,
Гіппократ і богиня Гігія, які були символами здоров’я. Усередині є аптека, яка
працює і сьогодні.

У місті Арад є багато місць та цікавих будівель, яких
варто відвідати, але з усіх них Касіана Александра Редуц, радник з питань
туризму в Національному центрі туристичної інформації, запрошує туристів
відвідати Палац культури як в організованих турах, так і індивідуально: «Він
розташований неподалік будинку мерії і являє собою еклектичну будівлю, але з
безліччю елементів сецесії. У наші дні між її стінами розгортає свою діяльність
Арадська філармонія, яка є першою філармонією на території Румунії. Експерти
кажуть, що акустика дуже схожа на акустику Віденської філармонії. Тут також
працює Історичний музей.

Зведена на бажання імператриці Марії-Терезії, фортеця
Арад була розроблена в стилі Вобана-Теналь, так що у свій час фортеця була
сучасною оборонною спорудою. Вона має форму шестикутної зірки, з трьома рядами
підземних довготривалих оборонних точок та кілька рядами ровів. І розташуванню
фортеці можна позаздрити: на південному березі ріки Муреш, що захищала фортецю
з трьох боків. Фортецю побудовано протягом 20 років (1763-1783 рр.) тисячами
ув’язнених Габсбурзької імперії. Іронією історії є те, що ця військова перлина
мала можливість продемонструвати свої величезні оборонні якості тільки один
раз, та й то проти Туреччини під час революції 1848-1849 рр, коли завоювати
Арадську фортецю хотіли угорська революційна армія і габсбурзькі війська. Після
того як взяли в облогу її протягом дев’яти місяців угорські революціонери
зуміли окупувати її тільки протягом 46 днів влітку 1849 року, коли російські і
австрійські війська змусили угорців здатися. В наші дні фортеця є місцем
розміщення військової одиниці і однією з останніх таких фортець, в якій діє
військова одиниця ще з моменту її створення. Так що, її діяльність не
переривалася протягом майже 200 років. Фортеця є пунктом атракції, що
користується популярністю під час туристичних турів, як розповідає Касіана
Александра Редуц: Для одноденного туру я пропоную екскурсію містом, палацами
та церквами. Ви дізнаєтесь, що Арад – багатокультурне місто, і цей
мультикультуралізм засвідчений церквами, побудованими громадами, які з часом
співісували в цьому місті. Я б згадала про Собор міноритів Святого Антонія
Падуанського, Лютеранську церкву, Старий православний собор, Неологічну
синагогу та Сербську церкву. Також під час цього туру бажаючі можуть відвідати
дуже близько від міста, на відстані максимум двох кілометрів, ліс Чала, який є
частиною Національного парку Лунка Мурешулуй і є оазисом тиши.

У період XVIII-XIX ст. у місті проводили діяльність 32 гільдії. Від
них зберіглося чимало документів і конкретних символів, такі як прапори, скрині
гільдій, печатки, які є доказами багатої діяльності цих активних професійних
громад. Найдавнішою гільдією була гільдія кушнірів (1702 рік). В кінці XIX
століття, окрім кустарної промисловості починає наростати і потужна
промисловість, а саме паровий млин, винокурний завод, завод дріжджів,
текстильна фабрика братів Нойман, автомобільний завод Гендель, меблева фабрика
Ленд’єл, яка набуде широкої популярності в Європі своїми меблевими унікатами,
завод вагонів, заснований Йоганном Вайцером. Таким чином, на початку ХХ
століття Арад був провідним промисловим та економічним центром з 25 заводами і
7 кредитними банками. У 1715 році у місті була заснована перша школа з
викладанням німецькою мовою, а перша румунська педагогічна школа в
Трансільванії була заснована в 1812 році. У 1833 році в Араді почала діяти
шоста європейська музична консерваторія – Арадер Музік Консерваторіум. 15
серпня 1899 році тут відбувається перший футбольний матч, а 1910 року Арад стає
найбільшим містом Трансільванії, населення міста нараховуючи тоді 61 тисячу
громадян, а три роки пізніше, тобто 10 квітня 1913 року була урочисто відкрита
перша електрична залізнична колія на сході Європи та восьма у світі, маршрутом
Арад-Подгорія.

До 1918 року Арадська фортеця була однією з найбільших в
Габсбурзькій імперії в’язницею. Тут були ув’язнені революціонери Хоря, Клошка
та Крішан в 1785 році, полонені з французької армії Наполеона між 1790-1815
рр., банатський революціонер Єфтіміє Мургу в 1849 році, більше 500 бійців
революційної армії між 1849-1857 роками (в тому числі 13 генералів, керівників
угорської революцію, які були страчені в 1849 році), турецькі полонені в 1881 році,
а між 1914-1918 рр. там були ув’язнені полонені з Боснії і Герцеговини, в тому
числі відомий Гаврило Принцип, який в 1914 році убив ерцгерцога Франца
Фердинанда у Сараєво, спадкоємця австро-угорської корони, кинувши, таким чином,
Європу в першу світову війну. До 1918 року Арад був найбільш густонаселеним
містом в Трансільванії, а в економічному плані був одним з перших міст
Трансільванії.

Важко сказати, а то й неможливо, коли його стали називати
маленьким Віднем, ані хто вперше назвав так місто Арад. Цілком
можливо, що винуватцем був видатний історик Ніколає Йорга, який
відвідав Арад в 1906 році, хвалячи його відверто і порівнюючи з Віднем. Однак,
більш правдоподібним є те, що віденський вигляд міста завдячується, в першу
чергу, великій кількості старих будівель: список історичних пам’ятників в Араді
містить більше 100 будівель XIX -
початку ХХ століть, що перебувають на обліку Національної культурної спадщини.