Сьогодні, шановні радіослухачі представимо вам як святкують українці Марамороського повіту Великдень – найбільше християнське свято, яке встановлено на честь Воскресіння Христового, що символізує перемогу Ісуса Христа над смертю та відкуплення людства від гріхів. Це свято – світла, радості та надії, з яким пов’язано гарні великодні релігійні обряди та народні традиції.
Майже кожного року у Великому пості Український православний вікаріат Румунії організовує Концерт страсних великодніх пісень. Цього року концерт, який присвячений Страстям Христовим, відбувся 16 квітня в Сігетській українській православній церкві. Вікарій Українського православного вікаріату Румунії отець д-р Микола Лаурук розповідає про те, як пройшов концерт та звертається з вітанням до українців, і не лише, з нагоди Великодніх свят:«Богу слава, що ми знову могли організувати, після важкої пандемії коронавірусу, Концерт духовної пісні, присвячений страстям Христа Спасителя, в якому взяли участь п’ять церковних хорів з Вишавської Долина, Бистрого, Кривого, Вишньої Рівни та Сігету, що належать до нашого Вікартіату. Але найбільше зворушило всіх присутніх виступи дітей з Бучі, України, де сталася найбільша трагедія та дівчинки з Івано-Франківська. Ця дівчинка виконала пісню «Дякую Тобі Господе!». Вона дякує Господу майбуть за те, що вона жива, що вона врятувала своє життя. Весь народ плакав коли чув цю прекрасну пісню. Закінчив цей гарний концерт отець пенсіонер Іван Арделян, який доказав ще раз, що він має дар не лише як священик, співак, оратор, але і як поет. Він склав та виконав гарний вірш про страсті Спасителя. Тому що ми готуємось до Паски, до свята свят – Воскресіння Господнього, хочу побажати українцям з України, які живуть в Україні або в Румунії та по всьому світу і нашим вірникам, щоб Воскресіння Христа Спасителя принисло їм велику радість, щоб Господь Бог змінив цей смуток в Україні на потіху і радість та щоб Господь Бог дав перемогу над темрявою, тому, що тепер неспокійні дні як в Україні, так і повсюди, які є плодами темряви. А ті, які сіють цю темряву матимуть тяжку відповідальність перед Господа Бога. Доброї Паски, гарного Празника, радості великої всім українцям та керівництву Союзу українців Румунії, радісного празника Воскресіння Христового! Христос Воскрес!»
Церковний хор «Благовісник» Сігетської української православної церкви, очолений пані добродійкою Маргаретою Лаурук, також взяв участь у Концерті страсних великодніх пісень. Члени хору виконали кілька духовних пісень, серед яких страсну великодню пісню «За все Тобі я дякую», яку запрошуємо вас послухати у наступні хвилини.
За все Тобі я дякую, Ісусе Спасе мій.
За Кров святу пролитую, за дар любові Твій.
Приспів:
Я дякую за все, за те що спас мене.
За те, що небо дав, мене своїм назвав,
О Господи святий, живи в душі моїй,
Завжди мене навчай, веди в небесний край.
За все Тобі я дякую, що Ти у світ прийшов.
І душу змучену мою для вічності знайшов.
За все Тобі я дякую, за мир і Дух Святий,
Що Ти у пору всякую живеш в душі моїй.
За все Тобі я дякую, Ти небо дав мені.
Я з вічною подякою служитиму Тобі.
Українські греко-католики християни Румунії також відзначають Великдень 24 квітня. Про те як вони зберігають звичаї успадковані від своїх предків та релігійні обряди розповідає вікарій Українського греко-католицького вікаріату Румунії отець Василь Колопельник: «Щирі християни приготовляються довший час до найбільшого християнського свята, до празника празників – Воскресіння Господнього. Сорокаденний піст це є постійна підготовка до празника Воскресіння. У цей час у церквах відправляються специфічні відправи, на які приходять багато людей як у неділі, так і під час тижня. А це має на меті підготувати душу людини до славного Воскресіння. Піст, смиренна молитва, добрі діла, примирення людей, помноження у вірі, надії та любові – це є діла, до яких віряни нашої церкви запрошені, щоб їх сповняли, щоб таким чином наблизитися до страждаючого Ісуса Христа, щоб йшли хресною дорогою слідом за Ним. Вершина духовної підготовки до Воскресіння Христового це є Свята сповідь та Святе причастя, які примерують людину з Богом і кормлять її душу. Великий піст кінчається Вербною або Квітною неділею, тобто тріумфальним входом Ісуса Христа в Єрусалим. Під час цього входу в місто Єрусалим, євреї зустрічали Ісуса Христа радісно, стелили свою одежу під Його ноги, вітали Його як Царя, тримаючи в руках оливкові та пальмові галузки. За їхнім прикладом і наші християни приходять раненько до церкви, одягнені святочно, щоб дістати освячені вербові гілочки у церкві. Ці гільки люди їх побожно приймають, ставлять біля ікон у хаті, а так само у стайні біля худоби, щоб Божа сила хоронила їх протягом цілого року. Як виходять з церкви віряни символіно легонько вдаряють один одного гільками, промовляючи такі слова: «Верба тебе б’є, не я тебе б’ю, Віднині за тиждень – Великдень!» І так починається Страсний або Великий тиждень, у якому Ісус Христос йде до Єрусалиму, щоб там віддати Своє життя за спасіння всіх нас. Велика ціна була заплачена за нас, за наше вічне життя – муки і смерть Сина Божого, тому протягом цілого тижня тримаємо строгий піст. У Четвер великий або у Четвер живний у церквах відправляємо спомин Тайної вечері, а увечері відправляємо Страстя Христові і читаємо 12 Страсних євангелій. Під час цієї відправи за звичаєм зв’яжуться дзвони, які більше не будуть дзвонити аж до славного Воскресіння. У цей час лише звук дошки буде чутий. У П’ятницю велику, день строго посту, готуємося до вечірні з виношування плащаниці, тобто гробу Христового.»
Поруч з духовною підготовкою, християни готуються і тілесно, господині працюють на кухні, а господарі на подвір’ї, прибирають свої хати і подвір’я, – стверджує вікарій Василь Колопельник: «У четвер господині печуть паску, а в п’ятницю всі готуюємо і пишемо писанки. У суботу господарки продовжують приготувати смачні страви і готують великодній кошик, у який ставлять паску, хліб – тобто символ Самого Спасителя, правдива наша божива. Господині ставлять також сир – символ поміркованості у кожному ділі, ставлять масло – символ доброти Божої, якої і ми повинні мати, яйця та писанки, які символізують нове життя, Воскресіння, червоний колір це життя і перемога через кров Ісуса Христа. М’ясні страви нагадують щедрість Божу. Бог радіє наверненню своїх дітей як це читаємо у притчі про Блудного сина. Вино є символ жертви і любові Бога, символом радості. Сіль нагадує християнам про їхні обов’язки один до одного, свічка це символ присутності Ісуса Христа, що є світлом для світу. Все це накривається гарним вишитим рушником із надписом Христос Воскрес! Воістину Воскрес! У суботу вночі спочатку дошка кличе людей до церкви, щоб брати участь у Воскресних відправах, а потім голосні дзвони сповіщають Воскресіння Христове. Побожні християни терпеливо чекають посвячення великодніх страв після Святої літургії й радо повертаються додому, вітаючи один одного: Христос Воскрес! Воістину Воскрес! І після молитви та співу Христос Воскрес сідають за святковим столом. Дорогі українці з України та закордону, хоробрі воїни, що захищаєте українську землю, з нагоди празника Воскресіння Господнього бажаю, щоб Господь дав вам перш за все миру, якого зараз так бракує, миру у душах, миру у родинах, миру в Україні. Світло Христового Воскресіння хай просвітить всіх людей а головно тих, у руках яких зараз мир і ненависть, щоб всі ми могли жити спокійно і мирно служити Воскреслому Господу Ісусу Христу. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!»
Отець Маріус Лаурук розповідає про релігійне значення Великодня, але і про те, як відзначають християни Сігетської української православної церкви «Воздвиження Чесного Хреста» це велике свято: «На Великдень за прикладом жінок-мироносиць, вірники Сігетської української православної церкви приходять до церкви ще до світанку, коли починається служба Воскресіння. Євангеліст Марко, наприклад, записав цей момент кажучи, що рано вранці першого дня тижня прийшли жінки-мироносиці до гробу як сходило Сонце. Для сігетських вірників це дуже важливо, мабуть більше ніж інші пасхальні звичаї, які вони з собою принесли до Сігету зі свого рідного села. Цього року Празник Воскресіння відмінний, тому що всі українці Румунії, й не лише, переживають за все, що стається в Україні. З нами будуть сестри і брати з України і разом ми будемо молитися за мир та старатися шукати дійсний духовний сенс празника Воскресіння. На Великдень взагалі переповнені церкви, на жаль, не тому що люди стають відразу ж дуже вірними, але тому що чимало з них сприймають це свято як традицію. Для тих, які стараються дійсно наблизитися до Бога, перетворити своє життя через віру, перевищити земні та марні бажання, збутися самолюдства і шукати дійсний сенс життя Свято Воскресіння є основою свого життя. Тому ці люди є як той єдиний прокажний, який після оздоровлення повернувся до Спасителя подякувати йому, починаючи гучним словом славити Бога так як каже євангеліст Лука. Святий Іван Золотоустий у своєму словій на Святу Паску, яке читається на вечірні першого дня Великодня, каже що навіть і ті, які приходять в 11 годині святкувати цей празник відчувають Його радість. Але він точно не говорить про тих, які приходять тільки на Великдень до церкви і навіть і тоді не заходять до церкви, дбаючи про свої кошики з їжею. Такі люди ніколи не можуть розуміти значність Паски, відчувати радість Воскресіння Святий Іван Золотоустий говорить про ті, які навіть в 11 годині розуміють дійсний сенс цього празника. Реальний сенс празника Воскресіння розуміється тільки тоді, коли ми до цього празника готуємось щиро прийняти радість Воскресіння у душі, а не в шлунку, і коли після нього стараємося жити наше християнське життя цією радістю.»
У Полянах Марамороського повіту, українці також зберегли гарні великодні релігійні обряди та народні звичаї про які розповідає отець Адріан Вішован, настоятель церкви «Зішестя Святого Духа» села Поляни Марамуреського повіту: «На Вербну неділю або Бичкову неділю, як кажуть у нас, рано вранці починаємо Святе Боже утреня, після чого відправляємо Святу Божу літургію, на якій присутні багато християн, а після Амвонної молитви, читаються молитви для благословення гільків або бичків. Після цього освячуються Святий Божий храм та християни водою свяченою, потім відправляється вечірня, під час якої робиться мирування християн. У суботу опівночі читаються молитви, а після обходу церкви з протесією дається світло і люди йдуть до своїх домівках. У неділю вранці першого дня Великодня має місце освячення великодніх кошиків, на ліворуч і праворуч цвинтарів біля церкви. Я разом з протесією та кураторами освячуємо кошики. Після цього йдеться додому, а вечором у четвертій годині відправляється вечірня, на якій читається Свята Божествена євангеля на різні мови. У понеділок є дуже прекрасний звичай, який зберігся до нинішнього часу, коли теж після Богослужіння виходять з протесією та знову освячуються кошики. На цей раз кошики відрізняються від недільних, вони називаються кошики дідусів. У них ставляться більше яєць, м’яса, калачиків та хліба, які роздаються бідним людям в пам’ять про померлих. Страви також роздаються рідним, близьким та знайомим. На Великдень всі люди носять народний одяг, специфічний Полянам. Дівчата, які беруть участь в процесії також носять народний одяг та прекрасний заплетиний віночок на голові. Вони зі співами прославляють Господа Бога. У нас також прикрасний хор. Ми зустрічаємо Воскресіння Ісуса Христа у пості та молитві й просимо Господа Бога аби втихомирив цю війну. Боже благословення всім вам українцям по всьому світові, всьому християнському народові! Бажаю вам всього найкращого! Щасливих великодніх свят! Христос Воскрес!»
У окремих селах Мараморощини з українським автохтонним населенням ще проводяться «Великодні ігри». Протягом трьох днів Великодня, після обіду, діти, парубки та дівчата граються навколо церкви. Ці ігри здається пов’язані із веснянками дохристиянського періоду, коли всі раділи весні, а потім пристосували їх до цього великого християнського свята. Великодні ігри чекають всі, не лише діти, але і жінки та чоловіки, а також люди похилого віку. Всі беруть участь у них: одні граються, а інші дивляться та радіють. Директорка Бистрянської школи, вчителька історії Марія Папарига розповідає про те, як зберіглися великодні ігри у Вишавській Долині Марамороського повіту: «Свято Великодня у Вишавській Долині, що на Мараморощині, приносить людям радість Господнього Воскресіння. Діти, зокрема, чекають з нетерпінням цих днів тому що, всередині сім’ї вони підготувалися старанно до цього свята, а радість, яку вони мають протягом всіх трьох днів відображається у різних великодніх іграх. У нашому рідному селі чудово збирігаються великодні ігри, які відбуваються коло церкви, «на цвинтарі» як ми кажемо, після Святої Літургії, аж до пізнього вечора. Йде мова про такі ігри є: «Десь тут була подоляночка», «Ми голубки ізловили», «А я хожу по торгу», «А зелені огірочки», «Нема Краля вдома», «Ходи жужень по жужині», «Котик та мишик», «Горщитко», «Прутика», «Варташ», «Задні будити передні». Можна сказати, що символом цих великодніх ігор є гра А вербове колесо, що складається з танця, в якому беруть участь лише дівчата. Гра супроводжується чудовою піснею. Всім слухачам Дай Боже здоров’я та гарних свят! Христос Воскрес!»
Пісню до гри «А вербове колесо», яка символізує радість, пробудження природи, відновлення життя, любов, виконують в продовжені дівчата Андрея Яворівська, Маруся і Теодора Добровські:
«А вербове колесо, колесо
З під дороги стояло, стояло,
А ялова дощечка горіла, горіла,
Коло неї ласточка сиділа, сиділа.
А ришитом водиці носила, носила,
А ялову дошичку гасила, гасила.
Кілько разів промоло, промололо,
Тілько наших легіників прокололо, прокололо.
Кілько на решеті дірочок, дірочок,
Тілько наших легіників болєчок, болєчок.
Кілько на решеті водиці, водиці,
Тіко наших легіників правдиці, правдиці.
А йдуть дівки до млина, до млина,
А парубки зо млина, зо млина.
Несуть дівки пшиницю, пшиницю,
А парубки житницю, житницю.
А по горі стовпчики, стовпчики,
Роди Божи хлопчики, хлопчики.
По долині лавички, лавички,
Роди Божи дівочки, дівочки».
Шановні радіослухачі, на цьому прощаємось з Вами, дякуємо за увагу, бажаємо Вам міцного здоров’я, миру, злагоди, радості та щасливих Великодніх Свят!
