Category: Неповторна Румунія

  • «Піднесене серце/Sus, Inima»: новий приклад для європейського громадянського суспільства

    «Піднесене серце/Sus, Inima»: новий приклад для європейського громадянського суспільства

    Європейський економічно-соціальний комітет (EESC) у грудні минулого року присудив нагороди шістьом організаціям громадянського суспільства за їхні видатні проєкти, які є яскравими прикладами відданості громадянського суспільства створенню кращого майбутнього для європейської молоді та полегшенню страждань, з якими стикаються українці після жорстокого вторгнення Росії в Україну. Як виняток, у 2022 році було нагороджено по два переможці у двох тематичних номінаціях: розширення прав і можливостей молоді та європейське громадянське суспільство поруч з Україною. Румунська асоціація «Піднесене серце» отримала гран-прі Європейського громадянського суспільства 2022 року у номінації «Європейське громадянське суспільство поруч з Україною» за проект «Швидка інтеграція українських біженців у румунське суспільство – координаційний пункт у Сібіуському повіті».



    Про довгий шлях, який пройшла асоціація до тепер розповіла директорка з питань розвитку Лу Кноблох. «Асоціація «Піднесене серце» почала свою роботу в 2015 році з потреби онкологічних пацієнтів та їх родичів в доступі до інформації, доступі до лікувальних процедур, які доповнюють традиційну терапію медичного характеру, і мало-помалу ми розвинулися. Щороку ми відкривали ще по одному будинку «Піднесене серце» в якому онкохворі могли жити під час лікування, тому що в Румунії немає терапевтичних центрів у всіх великих містах. Люди з різних регіонів країни приїжджають до Бухареста, наприклад, чи до Сібіу, і тоді їм потрібне місце, де вони могли б жити, щоб не відмовлятися від лікування через те, що вони не можуть дозволити собі зупинитися в готелі чи пансіонаті. Потім прийшла пандемія і ми почали співпрацювати з Сібіуським громадським фондом, Червоним Хрестом та іншими установами, залученими до роботи з громадянським суспільством, після чого прийшла ця війна в Україні і залишаючись у цій мережі, ми фактично почали розвивати ініціативи для підтримки та інтеграції українських біженців в румунське суспільство.»



    Що означає гран-прі Європейського громадянського суспільства 2022 року для асоціації «Піднесене серце»? Лу Кноблох: «Це надзвичайна честь, саме тому, що це фантастичне визнання нашої роботи. Це дуже приємна, але й дуже важка робота. Ми – невелика команда, що складається з 48 людей, які працюють над цим щодня, з яких 28 – українські біженці, без них ми не могли б допомагати українцям. І це визнання колосальних зусиль, а також – великий поштовх рухатися вперед і розвивати подальші ініціативи.»




    До тепер ця громадська організація допомогла десяткам тисяч українських біженців. «Піднесене серце» розробила низку ініціатив для допомоги українцям: від шкільних заходів та пошуку роботи, до лікування та психологічної підтримки. Це дозволило українським родинам легше інтегруватися в румунське суспільство, оскільки дало їм відчуття причетності та безпеки – як фізичної, так і моральної. Лу Кноблох наводить подробиці: «Ми почали з перших днів війни, брали участь у перевезенні, розміщенні, наданні медичних, соціальних, терапевтичних та інтеграційних послуг, абсолютно у всьому. Опісля, навесні минулого року, ми створили освітній центр. Адже батьки мусили шукати роботу, а діти мали продовжувати навчання, вони мали потребу в доступі до освіти рідною мовою. Тож ми створили початкову школу, восьмирічну школу, середню школу, 3 дитячі садки, 2 ясла, щоб задовольнити цю потребу, без якої неможлива економічна та соціальна інтеграція. Тому що ми говоримо про біженців, групу біженців, яка складається з матерів і дітей. Якщо матері нікуди подіти дитину, то як їй працювати. Таким чином ми намагаємося зрозуміти їхні звичайні, реальні потреби і шукаємо здійсненні рішення. Ми не намагалися винаходити велосипед, а фактично крок за кроком розбирали ситуації та шукали рішення, одне за одним.»



    Премія Європейського громадянського суспільства у розмірі 60 тисяч євро була поділена між шістьма проєктами-переможцями. Румунська асоціація «Піднесене серце» отримала першу премію вартістю 14 тисяч євро. Як зізналая Лу Кноблох, одним з пояснень, чому вони подали заявку була потреба в грошах для фінансування майбутніх проєктів. Ми також дізналися про ще один проєкт: «Наступний проєкт, який безпосередньо пов’язаний з інклюзією в середньостроковій та довгостроковій перспективі, це проєкт, завдяки якому українські та румунські діти зможуть гратися та спілкуватися разом з допомогою творчих майстерень, арт-перформансів, музики, танцю, театру, за участі відомих румунських та міжнародних професіоналів своєї справи. І наша мета полягає в тому, щоб продемонструвати, що культура є сполучною ланкою, здатною об’єднувати нас незалежно від наших відмінностей, походження кожного з нас і навіть мови, якою ми говоримо.»



    Друге місце в номінації, в якій асоціація «Піднесене серце» отримала 1-шу премію, посіла іспанська громадська організація «Віллавекк’я», яка через фонд екстреної допомоги «Ти в безпеці» надала допомогу онкохворим дітям та їхнім батькам. Важкохворих українських дітей за допомогою міжнародних організацій вирвали з пекла війни та доставили у безпечні місця для продовження лікування. Третє місце посіла польська Асоціація скаутів і гідів, найбільша організація неформальної освіти молоді в цій країні, яка мобілізувалася на допомогу українцям, щойно після початку війни. На пунктах пропуску через кордон завжди були присутні скаути і гіди-волонтери, які направляли людей у ​​безпечні місця, надавали інформацію, збирали та доставляли гуманітарну допомогу та організовували «прикордонні патрулі» з досвідом надання першої медичної допомоги.

  • Найцікавіші життєві історії, представлені ВСРР у 2022 році

    Найцікавіші життєві історії, представлені ВСРР у 2022 році

    Сьогодні представимо вам найцікавіші життєві історії,
    яких ми виявили протягом 2022 року. Серед ініціатив, які привернули нашу увагу
    на початку року, одна заслуговує на своє місце в списку, поєднуючи любов до
    спорту з рівними можливостями. Йде мову про Асоціацію «Каяк смайл», яка створила кілька монолиж-пристроїв,
    спеціально для людей з порушеннями опорно-рухового апарату, за допомогою яких
    вони можуть насолоджуватися плавними спусками по схилах.

    Про цю
    історію розповів Йонуц Станковіч, голова асоціації «Каяк смайл»: «Ми створили клуб «Каяк смайл»
    для популяризації байдарочного слалому. І коли зібрали багато дітей на
    байдарках, я згадав відео, яке бачив кілька років тому з чоловіком з обмеженими
    можливостями із США, котрий дуже гарно розповідав про каякінг. Він сказав, що
    це єдиний вид спорту, де він почувається цілком звичайною людиною, тому що в
    байдарках ми більше використовуємо верхню частину тіла, а нижню частину не
    видно, коли катаєшся на байдарках. І я сказав собі, що потрібно подумати і про
    цих людей, посадити їх у байдарки, подивитися, як вони почуваються. Прийшов
    один, два, десять, вони відчували себе дуже добре, почали ставати нашими
    спортсменами, бути активними членами клубу, членами нашої родини. А потім
    прийшла зима. А взимку ми проводимо лижні табори для дітей. Я не хотів
    переривати їхню спортивну діяльність, адже їм дуже подобалося займатися
    спортом, у них вже була спортивна дисципліна. А потім я спробував дізнатися, що
    означає кататися на лижах для людини з інвалідністю. Побачив, що є спеціальні
    лижі, які були досить дорогі і ми не могли собі дозволити їх купити, тому взяли
    інвалідний візок зняли колеса і з допомогою спеціального пристрою причепили до
    нього лижі. Таким чином і люди з обмеженими можливостями отримали змогу
    кататися на лижах.»

    2020 року в Яссах розпочав свою діяльність жіночий
    книжковий клуб «Mujeres Livres», об’єднуючи навколо книг жінок із різних сфер
    діяльності. А оскільки вони зустрічалися в іспанському ресторані, то вони
    вигадали собі назву виходячи з каламбуру іспанською мовою: слова «вільні жінки,
    книги», тобто «Mujeres Livres». Лавінія Попеску, одна з учасниць проєкту
    подає деталі: «Це справжній читацький клуб, ми збираємося разом, щоб поговорити
    про книги, тому що книга не закінчується після того, як ви прочитали всі
    сторінки, вона продовжує своє життя в дискусіях, які вона провокує, і таким
    чином ви відчуваєте, що віддаєте шану автору за те, що він вам дав, ви хочете
    поговорити з іншими про те, що ви відчули. Мова може бути про задоволення від
    тексту, про ніжність історії або про виконаний шлях самопізнання. Коли читаєш
    книгу, ти не почуваєшся самотнім. Ти відчуваєш, що хочеш поділитися своїми
    почуттями з іншими, і найголовніше, хочеш знати, що відчули інші. Тому й
    виникла потреба у цьому читацькому клубі. Цілком природно хотіти бути частиною
    спільноти, яка пропонує тобі безпечний простір для самовираження. Ось чому ми
    маємо цю групу жінок, щось на зразок групи підтримки, і ми щоразу готові
    вислухати один одного».

    У жовтні 2022 року президент Клаус Йоганніс підписав закон,
    згідно з яким півонія була оголошена національною квіткою Румунії. Напередодні Дня
    румунської півонії, який відзначається 15 травня ми розмовляли з професором Факультету
    садівництва Бухарестського університету, проректором Університету агрономічних
    наук, кореспондентом Румунської академії Флоріном Стеніке саме про цю спробу
    підтримати півонію, символ ветеранів румунської армії, щоб вона стала національною
    квіткою: «У 2013 році наш колега,
    професор Флорін Тома, керівник відділу квітництва, запропонував на заході під
    назвою «Дні садівництва Бухареста», який ми традиційно проводимо кожен травень,
    оголосити півонію національною квіткою Румунії. Наш колега представив близько
    десяти поважних причин, з яких ця чудова квітка може стати національною
    квіткою. Однією з них є те, що в Румунії зустрічаються п’ять місцевих видів цієї
    квітки, тобто п’ять видів півонії, які природно ростуть в наших лісах або на наших
    землях, і ці види широко поширені від узбережжя Чорного моря, в Добруджі, до
    Банату, в Олтенії, до півдня Молдови, а також у Трансільванії, до самого повіту
    Бігор. Вони цвітуть у другій половині травня і дуже красиві, утворюють цілі
    луки, як це буває в Зау-де-Кимпіє, де росте степова півонія, але росте і в
    лісах, де півонія цвіте практично по всьому лісі. Місцеві жителі проводять
    навіть фестивалі чи місцеві свята на честь цієї чудової квітки.»

    І попри те, що зараз зима, ми згадуємо про іншу особливу
    ініціативу, а саме про приготування бочкового морозива, про що ми говорили в
    листопаді минулого року з Адріаном Менгешем, творцем цього бренду: «Було дуже важко, тому що я не знав секретів
    бочкового морозива. Довелось багато ходити по румунських селах у пошуку
    рецептів, історій, але без значних успіхів. І так, за підтримки мера і
    віце-мера одного села ми познайомилися з вуйком Йоном з Вилчі, який розповів нам
    секрети бочкового морозива, він був незадоволений тим, що його син не хоче
    продовжувати сімейну традицію і робити морозиво в бочці. Тоді він сказав:
    «Синку, дивись, прийшов незнайомець, якому я все розкажу, якщо ти не хочеш цим
    займатися. Я брав участь тричі у фестивалі «Чоловіки на Метесарь», але цього
    разу вперше продемонстрував процес виготовлення морозива. Загалом ми приходили
    з готовим морозивом, але на прохання організатора, який порадив нам зробити
    кілька демонстрацій процесу виготовлення морозива, щоб показати, що цей
    фестиваль відрізняється від інших і що є чоловіки, які виготовляють морозиво,
    ми погодилися це зробити. І мушу зізнатися, що нас дуже добре зустріли на
    фестивалі. Я маю на увазі, що ми не очікували таких продажів морозива у
    жовтні.»

    Шановні радіослухачі, цього року ми хочемо знову
    розповідати вам дивовижні історії!

  • Традиційні румунські свята

    Традиційні румунські свята


    З Новим роком! Солодкий смак свят з колядниками та щедрувальниками та традиційними стравами вабить і сьогодні. Починаючи з 24 грудня, домівки
    румунів відкриті для колядників і гостей з прикрашеною
    ялинкою за останньою модою святкових прикрас, або, традиційно, яблуками та горіхами. Переглянемо
    разом деякі звичаї, яких дотримуються в румунських селах під час Різдва та
    Нового року в регіонах, де традиція ще зберігається.


    Першим нашим співрозмовником є Павло Беренгя, лідер гурту Кунуніца
    (укр. Віночок), з Ілва-Маре,
    Бістріца-несеудського повіту, після презентації традиційного театрального моменту в Національному музеї села «Дімітрія Густі» в Бухаресті: «Представили ми сьогодні святково-обрядове
    новорічне дійство «Танець кози», що з часів наших
    предків називається «белчугарій» і є перевиданням нашого зимового та літнього звичаю, тому
    що влітку основне заняття мешканців нашого регіону є вівчарство. На Святвечір ми ходимо по домівках і радуємо господарів цим гарним давнім звичаєм. Пастух, головний герой, доглядає за козами, потім іншим учасником танцю є ведмідь, що нападає на кіз, яких захищає пастух. Також у нас є ще один пастух, який
    грає на традиційній сопілці, що зараз ми замінили на кларнет чи саксофон, які є сучасними
    інструментами. Це дуже гарний звичай, що користується успіхом не лише в нашій країні, ми
    побували навіть у Франції, в Парижі.»



    У Тулчанському повіті характерні щедрівки Мошойського
    гурту, які вигукуються у спроводі ритму дзвіночків і танців, піднятого стрибучою ходою замаскованих колядників, чиї маски виготовлені з розмальованих гарбузів, роль яких полягає у відлякування злих духів. Вчитель Іон Трандафір,
    наставник гурту колядників, розповідає: «Мошоає в нашому регіоні є дуже популярними, починаючи від Святого Миколая до
    Водохрестя. Вони мають специфічний костюм, який відлякує, очищує двір від злих
    духів. В результаті цього Різдво настає без злих духів. Селяни, коли чують
    дзвоники, відчиняють ворота. Якщо господар не приймає колядників, то він не
    відчуває задоволення від настання Різдва. До кожної домівки приходять на
    святвечір багато груп колядників».



    У Трансільванії підготовка до Різдва починається
    ще 15 листопада, разом з
    настанням Різдвяного посту. Дотепер польові роботи були закінчені, люди перестають їсти м’яса, а жінки збираються на вечорницях аби ткати святкові килими. Мешканка клузького повіту Марія Ана Маріш розповідає: «Колядують на честь народження
    Спасителя і в нас є ще дохристиянські колядки та колядки характерні для нашого
    регіону. У нас колядники та щедрувальники не носять масок, вони одягаються лише
    в традиційні костюми. Колядників з нетерпінням чекають і приймають».


    На Новий рік у сільських домогосподарствах, а
    також у містах, зберігається звичай ходити групами від хати до хати,
    відповідно, по вулицях, дотримуючись давніх традицій. Соркова, Плугушор, Коза
    чи Ведмідь – лише деякі з найкрасивіших звичаїв, які зберіглися упродовж часу. З вечора 31
    грудня групи колядників ходять по селах, щоб відлякувати злих духів. У буковинських
    селах колядники в масках ходять по домівках групами. Серед
    ряджених найчастіше зустрічаються образи
    ведмедя, козу, оленя, поганих, гарних, чорта, лікаря тощо. Ходять з ведмедем лише
    в Молдові на Новий рік. Ведмедя уособлює молодик, що несе на голові та плечах ведмежу
    шкуру, прикрашену червоними китицями, дзеркалами, золотими нитками. Під звук
    барабанів та спираючись на палицю, він імітує гойдаючись кроки ведмедя.
    Значенням цього є очищення ґрунту в новому році. Кажуть, що походженням цього
    звичаю був би фракійсько-готичний культ.




    У перший день нового року у Румунії характерний
    ще один новорічний звичай – Соркова, що приносить особливу радість дітям. У
    новорічний ранок хлопчики та дівчатка ходять із Сорковою до родичів та до
    сусідів і отримують за це гроші та солодощі. У наші дні «Соркову»
    виготовляють з кольорового паперу та штучних квітів. У народі кажуть, що
    людей, які не приймають колядників, наступного року чекають проблеми та
    бідність.

  • Різдвяні ярмарки у Румунії

    Різдвяні ярмарки у Румунії

    Різдвяні
    ярмарки зародилися в Німеччині, але зараз проводяться в багатьох країнах світу.
    У Румунії традиція різдвяного ярмарку не має дуже давню історію, але її швидко
    перейняли більшість великих міст країни. Наприклад, Різдвяний ярмарок у Сібіу був
    уперше проведений у 2007 році, коли Сібіу став культурною столицю Європи. Клуж,
    Тімішоара та Брашов перейняли цю традицію і з кожним роком зуміли залучити все
    більше і більше відвідувачів. Бухарест також не поступається, маючи в цьому
    році ярмарки, організовані в кількох секторах столиці, один, центральний, на
    площі Конституції, у Дитячій комічній опері, на Оперній еспланаді, а також у
    Національному музеї села ім. Дмитрія Густі.




    Одним
    із найбільших сюрпризів цього року став Різдвяний ярмарок у Крайові (південь
    Румунії), який посів 3 місце в рейтингу найгарніших різдвяних ярмарків Європи
    після Будапешта (Угорщина) та Гданська (Польща) за версією European Best Destinations.




    У
    Крайові магію свята можна відчути в п’ятьох місцях міста: на площі ім. Міхая
    Хороброго, у старому центрі, на еспланаді Національного театру, в районі
    Должана,а також у парку біля собору Св. Димітрія. Тут є унікальні
    сюжетні будиночки, 20-метрова прикрашена ялинка, понад мільйон вогників і
    фігурок, що світяться, а також каток площею 700 квадратних метрів.




    Ніколета
    Йоніч з Бухареста вже багато років традиційно бере участь у виставці в столичному
    музеї села ім. Дмитрія Густі. Вона розповіла про цьогорічну
    різдвяно-новорічну пропозицію:
    «Традиційні різдвяні ляльки, на свята, але не тільки, кулі, дуже гарна ялинка з
    хутра, з маленькими вогниками, дуже кумедні свічки, з носиком, очима та усмішкою.
    Є й крига Діда Мороза, така собі в окулярах і дуже смішна, також з широкою усмішкою.
    Так само це місяць на двері, великий, з кульками та квітками, теж з білого
    хутра. Є й дуже великий сніговик у капелюсі. Люди приходять на ярмарок,
    купують, іноземці, зокрема, цікавляться цими маленькими чи великими ляльками,
    одягненими у румунські народні костюми. Звичайно є Дракула, але зі смішним
    виглядом, тобто він не такий лютий. А поруч з ним селянка, тобто наступна жертва.»





    Трохи
    незвичними, але дуже популярними серед дітей були медові шишки, про які нам
    розповів пасічник Іон Ботнаріу, який також порадив інші продукти: «У нас є
    медовуха, вино з меду, яблучного соку та пилку. Це тонізуючий, загальнозміцнюючий
    напій, гарний активатор кровообігу, травлення та афродизіак. Люди дуже цінують
    ці властивості. Далі – яблучний оцет. Я роблю цей оцет за рецептом
    американського лікаря Джарвіса, який вивчав вплив на організм людини і, крім
    усього іншого, цей оцет містить багато органічного калію з яблука, який
    потрапляє в наші суглоби. Коріандровий, болотний та високомінералізований
    манний мед також користуються великим успіхом. Крім цього я придумав спокусу
    для дітей – шишки. Ця ідея оригінальна і, здається, дає чудові результати.
    Спочатку діти дещо вагалися, але зрештою, побачивши, наскільки смачний цей медовий
    смаколик, з природними вітамінами та антибіотиками, стали моїми постійними споживачами.
    Багато з них повертаються і знову купують ці солодощі. Це ріжки для морозива, і
    це їх дуже спокушає, адже вони очікують знайти там особливі смаки. Ми продаємо
    й болотний мед, який є дуже мінералізованим і кремовим, ароматним медом. Так
    само й настоянку прополісу з невеликою кількістю спирту, тобто зменшили
    кількість спирту до пропорції 50% прополісу, 50% спирту. Маємо й пилок, також
    із узбережжя Дунаю, зі спонтанної флори Дельти. Мед із цього міксу стає
    непереборним, якщо його скуштувати, а для здоров’я це природна імунна бомба,
    неперевершена в алопатії.»




    Й
    оскільки зимові свята в селі ще зустрічають гуртами колядників, з народними
    театральними виставами чи з масками, такі маски можна знайти й на ярмарках.
    Стеліан Поп з Бухареста виготовляє маски понад 30 років, а навчився робити їх
    на майстер-класах, організованих Музеєм села ім. Димітрія Густі. «Це традиційні
    колядкові маски з Буковини, з ними колядують, починаючи від Різдва до Святого
    Івана, є різні ритуали колядування. Вони з овечого хутра, з суконною спинкою, з
    шапкою, з різними прикрасами та зубами з квасолі. Цього разу я отримав
    запрошення від Музею села ім. Дмитрія Густі, аби показати їх та продавати. Колядуючи
    від хати до хати парубки з масками
    відлякують злих духів. На Буковині виготовляють лише певний тип масок, в інших
    місцевостях виготовляють маски з обличчями чоловіків, жінок, дітей. І я вибрав буковинську
    модель, бо вона мені дуже подобається.»




    На
    різдвяних ярмарках можна скуштувати традиційні страви, придбати прикраси чи
    готові подарунки під ялинку або насолодитися концертами, які організовують
    протягом цього періоду. З напоїв, холодних чи гарячих, на гостей чекають
    глінтвейн, пиво, варена цуйка, кіндер-панч, палінка, яблучний сік, чай, кава чи
    гарячий шоколад, аби добре зігріти та зарядити енергією для ще більшого
    задоволення.







  • Проєкт: «Cald în vatră»

    Проєкт: «Cald în vatră»

    Маленькі глинобитні будиночки,
    елементарно пофарбовані або навіть непофарбовані, все ще іноді зустрічаються в
    румунських селах. Є будинки, які ніби покинуті, але в них ще живуть старші люди
    села. Можливо, біля них немає вже ні дітей, ні онуків, але вони все ще
    мають стільки історій для розповіді. У такій зоні поблизу міста Онешть (на
    сході Румунії) минулого року вогнем було охоплено не менше 196 будинків, у
    половині випадків причиною пожежі були неочищені димарі. Враховуючи цю
    ситуацію, Асоціація «Zi de Bine» спільно з Асоціацією «SufletEȘTI» виступили з ініціативою почистити димарі та забезпечити дровами домогосподарства, де проживають люди похилого віку, тобто в cелах, забутих світом. Головною метою: «Щоб
    у помешканнях було тепло!»

    Клаудія Удреску, представник
    комунікаційної команди Асоціації «Zi de Bine», уточнює: «Проєкт «Cald în vatră»
    це наш грудневий проєкт, і він веде безпосередньо
    нашу думку до бабусь і дідусів, тому що ми опікуємося 31 бабусею і дідусем в навколишніх
    селах Онешть, таких як Думбраве, Бритешть, Менистіря. І по суті, в цьому проєкті
    ми очищаємо димарі й робимо димарі безпечними в цих помешканнях старших людей,
    яким вже майже ніхто не допомагає, а потім ми привозимо їм дрова, щоб вони
    могли безпечно пройти цю зиму, яка, як ми знаємо, також зазвичай холодна, але
    зараз ми перебуваємо в розпалі економічної кризи та кризи дров. Крім цього ми даруємо і різні харчові продукти, тому що їм також потрібні запаси, покласти щось у комору, щоб мати
    можливість добре пройти цю нелегку зиму.»

    Коли згадують бабусь і дідусів в селах, люди згадують ніжних осіб, які при світлі дров, що потріскують у вогні, розповідають
    казки. Для багатьох нинішніх дорослих дідівська хата залишилася хатою з ґанком,
    з кущами троянд, із собакою Гривеєм і запахом жару в печі. Минув час і багато
    чого змінилося. Залишилися, однак, бабусі й дідусі, які терпляче чекають, щоб хтось
    зі цього великого світу цікавився ними. Клаудія Удреску додає: «Проєкт «Cald în vatră» я запустила
    разом із Міхаєм Зарзу. Міхай – це людина, яка вкладає свою душу в Асоціацію «SufletEşti». Ще з минулого року Міхай почав очищати
    від сажі димарі в помешканнях літніх людей, бабусь і дідусів, про яких він дізнався
    з інших заходів, яких він виконує в цьому регіоні. І він узявся чистити димарі,
    тому що, відомий той факт, що в селах є багато пожеж, які, на жаль, виникають
    через неправильно очищені або несправні димоходи. А цього року ми почали робити
    це разом із Міхаєм від Асоціації «SufletEști» та командою справжніх сажотрусів. Було дуже-дуже приємно бачити як
    вони працюють. Ми пообіцяли почистити їхні димарі та забезпечити їх дровами, щоб
    пережити цю зиму та уникнути пожеж. У цьому регіоні кількість пожеж, на жаль, була великою. Проблема в тому, що бідність змушує людей спалювати знайдене, різні
    відходи. І тоді виходить замкнуте коло, тому що таким чином димоходи забиваються і є
    велика небезпека запалення, особливо вночі, коли люди заходять у будинок,
    гріються, і зазвичай, коли це відбувається, їх повідомляють сусіди.»

    У цій зоні зима морозна, а якщо небо
    всіяне зірками, то це ознака, як кажуть місцеві жителі, на мороз. Клаудія
    Удреску зазначає: «Бабусі й дідусі, яких ми охоплюємо в рамках цього проєкту,
    мають різні життєві історії, вони мають пенсію чи ні, у них дуже маленькі
    пенсії, близько 1.000 леїв, тому що, загалом, вони працювали в сільськогосподарських кооперативах, як це було колись, або в сільському господарстві, або
    просто не працювали, доглядали за тваринами і досі жили на що могли. Вони або
    мають дітей, або не мають дітей, або діти живуть далеко, у них дуже різні
    життєві історії, та всі вони проживають свою старість з великою
    гідністю.»

    За планом, люди похилого віку
    отримають дров, яких їм вистачить на рік. Ми дізналися, що бабусі-довгожителю,
    до якої цього місяця завітають друзі від Асоціацій «Zi de bine» та Асоціації «SufletEşti», вже виповнилося 93 роки. Волонтери хочуть, щоб бабусі й дідусі відчули теплоту на
    знак вдячності та любові, навіть якщо вони не наші родичі. Клаудія Удреску: «Ці
    люди з кількох сіл Молдови, про яких я вам розповіла та з якими ми працюємо в
    рамках проєкту «Cald în vatră», чимось нагадують нам наших дідусів і бабусь,
    тому що багато хто з нас уже в тому віці, коли їх, на жаль, у нас уже немає,
    а потім ми якось зробили так, щоб вони стали нашими бабусями і дідусями, навіть
    якщо вони не наші відповідно до документів. А ми запрошуємо вас приєднатися до
    акції «Cald în vatră», усі подробиці шукайте на сайті zidebine та щиро
    дякуємо! Ми просто хочемо мати здорових дідусів і бабусь наступного року. Нехай
    ці бабусі та дідусі безпечено опалювали свої помешкання і щоб добре перейшли цю зиму.»

    А якщо ви якось святкуєте свій день
    народження в грудні, у вас є можливість зробити особливий подарунок:
    пожертвувати свій день народження цьому проєкту. А якщо зараз не ваш день, і ви
    все ще хочете допомогти, ви можете зробити пожертву прямо на веб-сторінці
    zidebine.galantom.ro/fundraising.

  • Національний день Румунії відзначений у школі!

    Національний день Румунії відзначений у школі!


    У перший день грудня відзначається Національний день Румунії! Напередодні цього дня ми зупинилися в середній школі з міста Фелтічень
    (північ), де дити відзначили цей день заходами, ретельно підготовленими їх вчителькою.




    Сабіна Дулгеріу, вчителька середньої школи
    імені Іона Ірімеску з міста Фелтічень, розповіла нам, як там святкували День Румунії: «Навіть якщо 1 грудня – це вільний день від занять в школі, ми ніколи не пропускали емоцій з нагоди цього свята і щороку організовували всілякі заходи за день чи два до цього, щоб діти мали
    можливість відчути, полюбити та насолодитися по-румунське».






    Сабіна Дулгеріу розповіла нам, що кожного
    разу вона намагається зробити дітей щасливими та захопленими заходами,
    організованими з нагоди 1 Грудня, а також навчити
    їх чогось нового, щоб вони асоціювали цей день з величезною радістю, з радістю
    бути румунами: «Емоції від цієї події в школі переживаються інакше, сильніше на мій погляд і тому що головними дійовими особами
    заходів, присвячених Національному дню, є самі діти, і, очевидно, коли ти береш
    активну участь і повністю присвячуєш себе майстерням чи урокам, темою яких є 1
    грудня, кожна емоція, почуття, бажання і, зрештою, радість подвоюються. Тому я,
    як вчителька, з нетерпінням чекаю святкування Національного дня Румунії в школі зі своїми учнями, і кожного
    разу намагаюся достукатися до їхніх душ».






    Сабіна Дулгеріу додала: «Вже протягом 5-6 років ми організуємо напередодні 1 грудня
    виставку старих предметів, традиційних предметів. Хочу сказати, що навіть у період пандемії ми не відмовилися від цієї виставки і зробили її онлайн. Найбільшою радістю для мене було бачити, що
    з кожним роком мої діти приносять на виставку все більше і більше цінних
    предметів, дуже старих предметів, і, крім того, вони також знають історії, що
    стоять за цими предметами. Цікаво чути, як 8-річна дитина розповідає про
    газову лампу, яка освітлювала кімнату бабусі та дідуся довгими зимовими ночами,
    як вони впізнають бочечку для
    виготовлення сиру чи як
    пояснюють, для чого служило
    корито. Це довело мені, що
    батьки цих дітей люблять і відчувають себе румунами. І як уточнення, ці батьки
    дуже молоді. Тому це має дати нам надію, що ми не втратимо
    нашу красу, ми не втратимо наші цінності та не втратимо наші традиції».





    З хвилюванням спогадів із власного
    дитинства Сабіна Дулгеріу заохочує дітей цінувати румунські традиції. Так, на
    День Румунії вже традиційно організовується виставка «Любов до Румунії», яка
    цього року об’єднала понад 100 експонатів: «Класна платформа була невмістимою, і в класі ми виставили предмети, яким понад 100 років, у нас були дуже старі вишиванки, дуже старе корито, всілякі дерев’яні предмети, кілька компонентів ткацького верстату і так само дуже старий та гарний борангієвий шарф. На додаток до цієї виставки, яка була першим із заходів, цього року з
    нами також була місцева художниця, пані Міхаела Урсаке, яка навчила дітей нанести свій особистий відбиток на предмет,
    магніт для холодильника у формі контуру Румунії».






    Тож Сабіна Дулгеріу і цього року виконала
    свою місію: «Я педагог, якому вдається достукатися до дитячих душ. Питаючи їх
    сьогодні, наприклад, що їм найбільше сподобалося упродовж тих 2 днів, коли ми готувалися святкувати Національний день
    Румунії, вони відповіли, що найбільше їм сподобалося те, що вони прийшли в народних костюмах, тому що ми 2 дні відмовилися від шкільної форми. Їм сподобалося, що вони
    могли вільно думати, що в класі по-іншому були розміщені столи, їм сподобалося, що до них прибули гості.»






    Також був організований конкурс Master
    Chef, на який діти прийшли з тістечками, приготованими за рецептами бабусі, і де всі учасники, очевидно, вийшли переможцями!

  • Віртуальна навчальна лабораторія та інші історії

    Віртуальна навчальна лабораторія та інші історії




    За останні два роки життя сильно перемістилося в
    Інтернет. Тож не дивно, що навіть танцю довелося навчитися існувати онлайн,
    хоча дуже важко зрозуміти, як це можна зробити. Сьогодні ми висвітлюємо
    унікальний, по-своєму, проєкт стратегічного партнерства у сфері професійної
    освіти та професійного навчання, співфінансований Програмою Європейського Союзу
    Erasmus+: «Teachers for SwanZ». Проєкт, ініційований бухарестським Хореографічним ліцеєм ім. Флорії Капсалі у партнерстві з Національною школою мистецтв ім.
    проф. Веселіна Стоянова з болгарського міста Русе, віденською компанією
    «Attitude», Австрія та Грецькою спілкою Румунії.




    Проєкт стартував 1 грудня 2020 року з фокусом на
    так званому поколінні Зет, про яке нам розповіла Аліна Мунтяну, психолог Хореографічного
    ліцею та Музичного ліцею ім. Діну Ліпатті. «Покоління Зет складається з дітей,
    які народилися між 1996 і 2010 роками. Загалом, вони трохи інші, тому що вони
    переступили тисячоліття, тому вони мають деякі характеристики, які маємо і ми – покоління X, але вони більше базуються на
    зв’язку з технологією. Вони дуже добре адаптуються до пристроїв і працюють на
    пристроях, вони дуже добре орієнтуються і можуть робити кілька справ одночасно.
    Наприклад, наші учні одночасно виконують домашнє завдання, слухають музику,
    надсилають повідомлення в tiktok, ставлять лайки. Захоплююче дивитися на дітей,
    як їм вдається дуже добре говорити англійською мовою, як їм вдається виражати
    румунську культуру через танець, через їх власну манеру поводитися і танцювати
    разом з греками, їхні народні танці, з болгарами, пізнавати австрійську культуру
    та популяризувати румунську культуру у світі. Це був захоплюючий досвід і я
    переконана, що це добрий початок для Хореографічного ліцею.»




    Дениця Крастанова, заступниця директора Національної
    школи мистецтв ім. проф. Веселіна Стоянова з міста Русе, Болгарія розповіла про
    участь у проєкті: «Передусім, з вашого дозволу, я б хотіла коротко представити
    нашу школу. Вона пропонує освіту із загальноосвітніх предметів на початковому
    та середньому рівні, а також професійну підготовку з мистецтва за наступними
    спеціалізаціями – музичні інструменти, класичний спів, народний спів, естрадний
    та джазовий спів, класичний танець, болгарські народні танці, образотворче
    мистецтво, реклама Дизайн та акторська майстерність для театральних вистав. Як
    професійно-технічний навчальний заклад ми радісно прийняли запрошення Хореографічного
    ліцею ім. Флорії Капсалі приєднатися до проекту «Teachers for SwanZ» в рамках
    Erasmus+, і це з кількох причин. Ознайомившись із цілями та суттю проєкту, ми
    оцінили його довгострокову вигоду та позитивні наслідки. «Teachers for SwanZ» став
    альтернативним способом вдосконалення професійних навичок, обміну передовим
    досвідом і стимулювання творчості у сфері танцювальної педагогіки та соціальних
    навичок.»




    Лаура Крістіною, викладачка балету та директорка Балетної
    школи «Аттітюд» у Відні представила свою перспективу на цей проєкт після його завершення:
    «Я дуже щаслива після двох років роботи, з яких один в онлайн-режимі, що є дуже
    дивним для танцювального проєкту. Йдеться про викладачів танцю, балету, класичного
    танцю, традиційного танцю, персонажного танцю, сучасного танцю. Я рада тому, що
    ми створили три інтелектуальні продукти, маю на увазі міні-посібник для вчителів,
    які викладають румунську мову, математику, всі інші предмети в державних балетних
    школах. Маю на увазі посібник з танців для вчителів танців, які викладають
    класичний танець і все, що пов’язано з класичним напрямком, що викладається в
    державних і приватних школах. А нашим найбільшим досягненням є віртуальна платформа
    teachersforswanz.eu, де можна знайти всі семінари та все, над чим ми працювали упродовж
    останніх 2 років, тим більше, що це засіб для отримання акредитації від цього
    проекту для майбутніх викладачів класичного танцю і танцю в цілому.»




    Діана Зевелаш, яка викладає фортепіано та є
    репетитором Хореографічного ліцею імені Флорії Капсалі, а також координаторкою
    проєкту, розповіла чому був потрібен цей проєкт: «Вчителі мають доступ до
    застарілої методології, немає курсів підвищення кваліфікації для вчителів танців
    і ми подумали прийти їм на допомогу, провести кілька семінарів з комунікації та
    стосунків, міжкультурного діалогу та коучингу, щоб покращити їхні стосунки з
    учнями, вчителями та батьками. Ми подали заявку на фінансування в рамках програми
    Erasmus Plus саме для цього і знайшли трьох партнерів, які мали ту саму мету, ті
    самі прагнення – покращити методологію та розвинути навички вчителів. Зустріч з
    іншими культурами, з іншими методами є важливою і сприяє збагаченню знаннями, особливо
    коли йдеться про такий міжнародний досвід.»




    Це особливий підхід, особливо з огляду на його міжнародний
    характер, – зазначила Іляна Раковічану, менеджер з комунікацій румунського
    агентства Erasmus: «Проєкт фінансується програмою Erasmus Європейського Союзу. Він
    був відібраний та схвалений для фінансування у 2020 році, потім була проведена
    онлайн робота над 2 інтелектуальними продуктами, а саме посібником для
    хореографічних навчальних закладів та державних і приватних мистецьких шкіл,
    котрі будуть розподілені з початку у закладах-учасниках проєкту, а потім в інших
    спеціалізованих установах. Це дуже важливо для дітей, тому що вони мали змогу
    поїхати в іншу країни та поспілкуватися і співпрацювати зі своїми однолітками,
    побачити, що там відбувається, і позиціонувати себе, якось перевірити знання та
    навички, які вони отримали в Румунії.»




    Окрім спеціалізованої аудиторії «Teachers for
    SwanZ», «Віртуальна навчальна лабораторія» також адресована всім шанувальникам
    танцю, тим, хто зацікавлений у вдосконаленні себе в різних видах танцю:
    класичному балеті, персонажному танці, традиційному, сучасному тощо.



  • Комічна опера для дітей

    Комічна опера для дітей

    Хоча для окремих людей зимові свята можуть здаватися ще далекими, Бухарестська комічна опера для дітей відкрила традиційний ярмарок «Різдвяна казка» у дворі будівлі на вулиці Каля Джулешті, номер 16.

    Сопрано Фелічіа Філіп, менеджер Бухарестської комічної опери для дітей, розповіла нам, що чекає цього року на дітей: «Є сюрпризи, сезонні заходи, які чекають на дітей. Події розгортаються з 25 листопада по 29 грудня. Є надзвичайні атракції такі як: каток, гірки, потяг і карусель, причому гірки призначені виключно для дітей будь-якого віку, а інші, тобто каток та карусель, можуть використовувати і супроводжуючі їх особи: батьки, бабусі, дідусі, прадіди, друзі тощо. Крім того, починаючи від 5 грудня на нашій ковзанці у дворі Комічної опери для дітей будуть організовуватись курси ковзання для дітей. Потім одним із унікальних заходів буде політ на санях для сміливих відвідувачів, тих, хто має задоволення відчути висоту і в прямому, і в переносному значенні.»

    А оскільки свята без Діда Мороза не бувають, то він зупиниться і на наших заходах, – стверджує Фелічія Філіп: «А починаючи з 2 грудня Дід Мороз зупиняється на нашому ярмарку! Діда Мороза можна буде зустріти в будинку Діда Мороза, де він буде приймати всіх дітей, які бажають його побачити і сказати йому свої побажання. Вперше Марамуреський край матиме власний стенд на ярмарку з майстер-класами популярних ремісників і, звичайно, з смачними традиційними стравами. Це перша програма презентування одного туристичного регіону Румунії ​​на нашому Різдвяному ярмарку в партнерстві з Повітовою радою Марамуреш та Організацією управління туристичними напрямками повіту Марамуреш. Крім цього на нашому різдвяному ярмарку також влаштований ринок подарунків, ринок смаколиків. Це означає, що відвідувачі зможуть знайти гарні подарунки, традиційні страви, а в «Казковому ресторані» зможуть обідати разом з сім’єю.»

    Музика доповнює цю казкову атмосферу. Сопрано Фелічіа Філіп, менеджер Бухарестської комічної опери для дітей зазначає: «Є ще один сюрприз: сцена для колядників, де виступатимуть дитячі хори національної програми Кантус мунді. Уявіть собі цей ярмарок, на якому звучать абсолютно чудові голоси дітей! Слід уточнити, що є і майстер-класи, яких проводять ельфи. Тут діти мають можливість проявляти свою майстерність, робити глобуси чи всілякі прикраси, віночки, іграшки з фетру, інші іграшки або прикраси, якими можна прикрашати різдвяну ялинку. А ще є книгарня Діда Мороза. Після того, як ви купили або зробити подарунки, відвідайте фабрику з виготовлення подарункової упаковки. Тут можна робити й фотографії».

    Комічна опера для дітей проводить дуже гарні вистави протягом року, і кінець року не є винятком. Фелічіа Філіп уточнює: «У цей період до кінця року відбудуться 121 вистав та 25 ночей з ельфами. Наші вистави вже розпродані, а наша дорога публіка скаржиться, що хоче більше місць на виставах, щоб було більше вистав. Ми вже збільшили кількість вистав, однак цього ще не вистачає. На 121-ій виставі з 6 різними назвами очікується понад 15 тисяч глядачів. Йде мова про «Лускунчика», або «Бубу та пори року», «Ніч у Венеції», які відбудуться 27, 28, 29 грудня, тобто між Різдвом і Новим роком і, до того часу, 17 та 18 грудня будуть вистави «Різдвяна казка», яку зіграє весь колектив Комічної опери для дітей.»

    Буде чудова програма, з якою бажаючі можуть ознайомитися на веб-сторінці Комічної опери для дітей або у Фейсбуці. Фелічіа Філіп зробила наприкінці наступне запрошення: «Ми дякуємо вам, любимо вас і чекаємо з усією любов’ю всіх, щоб ми разом насолоджувалися Різдвяним ярмарком Комічної опери для дітей!»

  • Парк на згадку

    Парк на згадку


    В Ізраїлі садять дерева в пам’ять про тих,
    хто пішов у інший світ. У Великобританії сім’я може звернутися
    до муніципалітету і оплатити розміщення лавки в улюбленому для померлого
    місці.




    Нещодавно проєкт «Посадіть дерево на
    пам’ять» Громадського центру «Зій де біне» започатковано і в нашій країні. І оскільки це
    перший проєкт, у якому взяла участь після смерті свого батька, Клаудія Удреску з центру «Зій де біне» розповіла нам історію проєкту: «Посадіть дерево на пам’ять» народився з потреби говорити про скорботу в публічному просторі. І
    як саме це сталося? Меланія Меделяну (засновник громадського центру «Зій де біне») мала нагоду розмовляти з особою, яка втратила багато близьких у жахливій ДТП. І та
    особа намагалася розповідати про тих, кого вже немає. Все, що вона отримувала у відповідь було «все пройде», «час лікує все», «будь сильною», «не плач», але
    все, що вона хотіла, це мати можливість говорити, розповісти про свій біль, тримати
    близько до душі тих, кого вже
    немає на цьому світі, говорити про них. Вона продовжувала
    намагатися говорити, а потім навколо неї запала тиша. Більше їй ніхто не
    телефонував. Потім була ідея з фільму «Коко» про те, що ми існуємо до тих пір, поки про нас згадуватиме остання людина. І тоді постала
    ідея, як ми можемо змусити
    цих людей жити вічно, якось, десь? Так і з’явився веб-сайт «plantațiînamintire.ro», який
    розповідає історії близьких людей, яких уже немає. Це надзвичайно емоційні та
    красиві історії, де слова важать дуже, дуже багато. Від щирого серця запрошую
    їх прочитати. Після цього сайту з’явилася ідея посадки дерев, які є символами життя, а також
    матеріальності. Бо дерево навіть можна обійняти. І це дерево, в ідеї нашого проєкту, через QR-код розповідає історію близької людини, якої вже немає».






    Так на початку листопада з’явився перший
    парк зі спогадами. Клаудія Удреску: «Так
    у Лугожі з’явився перший парк на згадку в Румунії, парк, який ми відкрили 5 листопада. Це
    парк, який, з неба, має форму нескінченності, в якому 100
    беріз розповідають історії туги, а посередині парку ми посадили гінкобілобу, символ
    життя. У Лугожі є майже 100 беріз любові, тобто 100 історій зібрано в першому парку такого роду в Румунії. Коли ми
    відкривали цей парк було багато емоцій. Десятки людей прийшли встановити табличку з цим QR-кодом, табличку, яка
    з’єднує, як я сказала, березу з історією коханої людини, якої
    вже немає. Хтось сказав мені: «тому, що я посадив цю берізку, мої листопадові дні завжди будуть зеленими,
    навіть якщо восени вітер
    обтрушує листя дерев», або як сказала нам інша особа: «моїй душі стало легше, тому що історія моєї матері не залишається замкнутою тільки в моїй
    душі, її несуть вперед посаджені берізки». А що може бути живішим за парк, де
    майбутні покоління любитимуть, гулятимуть, гратимуться чи шукатимуть притулку в
    тіні цих беріз, насаджених на згадку».






    Це підхід, завдяки якому життя завжди продовжується в іншій формі, як сказала
    нам Клаудія Удреску: «Завдяки цьому парку біль і скорбота перетворюються на
    життя. Люди приїздили сюди з Брашова, з Крайови, з Тімішоари, з
    Бухареста. Деякі з них навіть взяли дерево в руки, відчули потребу обійняти
    свою берізку. Хтось інший сказав, що приходитиме поливати своє дерево, щоб воно виросло великим. Він
    годинами сидів, розповідаючи історії, на лавках біля берізок. Було багато
    дзвінків у WhatsApp, тому що багато людей, серед тих, хто посадив, перебувають фактично за межами країни. Я запрошую вас від
    усього серця прочитати історії, які були написані з великим болем, але також і
    з великою любов’ю на сайті «plantati în amintire.ro», тому що, ми
    віримо, шо немає нічого більш тривалого, ніж любов, з
    якою були написані оповідання та було підібрано кожне
    слово. Ми знаємо, як важко було писати ці історії, і дякуємо вам за довіру. І я
    також хотіла би сказати, що весь листопад місяць присвячений пам’яті тих, кого вже немає в живих,
    тому що ми хочемо передати далі
    багато ресурсів, які
    допоможуть нам пережити скорботу»
    .






    Це був лише перший крок проєкту, який триватиме, доки є люди, чию тугу
    треба оплакувати. Клаудія Удреску: «Чого
    ми дійсно зараз хочемо, і дякуємо за сотні повідомлень, які ми отримали, це
    поширити цю кореневу пам’ять по всій країні. Для нас важливо, щоб такий проєкт реалізувався у
    партнерстві з меріями, тому що ми приходимо і насаджуємо дерева, але потрібно, щоб мерія опікувалась цим парком,
    в довгостроковій перспективі, тримала живим парк,
    дерева, бо це не звичайний парк. Це парк, де кожне дерево символізує людину, воно символізує когось дорогого, кого вже немає, для
    того, хто посадив його. Звеликою радістю ми повідомляємо вам, що наступні два парки будуть
    відкриті в Бухаресті та Орадії. Ми щиро прийдемо туди, де мерія відкрита для такого проєкту, і дуже хочемо це зробити».







    Зараз осінь. Але туга оживає.

  • «Бочка з морозивом»

    «Бочка з морозивом»

    Він завжди з ностальгією згадував смак маминого
    морозива, тож одного разу вирішив заново відкрити смак справжнього домашнього морозива
    і вирушив румунськими селами у пошуку старовинних рецептів. Виявивши їх, він
    вирішив перекваліфікуватися. Мова йде про Адріан Менгеша, який залишив професію
    інженера і розпочав власний бізнес породивши бренд: «Бочка з морозивом».




    Спочатку він придбав автомобіль для морозива,
    але, побачивши, що не має як брати участь у заходах, які проходять закритих приміщеннях,
    він зрозумів, що йому потрібно знайти щось нове. І тут його мама згадала, що в
    її дитинстві хтось ходив по вулиці з бочкою морозива. Творець цього бренду
    Адріан Менгеш розповів історію цієї ініціативи: «Було дуже важко, тому що я не знав
    секретів бочкового морозива. Довелось багато ходити по румунських селах у
    пошуку рецептів, історій, але без значних успіхів. Ті, хто все ще робив таке
    морозиво, не хотіли ділитися рецептами. Ми дзвонили в мерію і казали, що є
    журналістами телебачення і просили сказати де можемо знайти щось подібне, тому
    що хочемо робити репортажі. І так, за підтримки мера і віце-мера одного села ми
    познайомилися вуйком Йоном з Вилчі, який розповів нам секрети бочкового
    морозива, він був злий, крім того, що його син не хоче продовжувати сімейну традицію
    і робити морозиво в бочці. Тоді він сказав: «Синку, дивись, прийшов
    незнайомець, якому я все розкажу, якщо ти не хочеш цим займатися.»




    Займаючись цим понад 11-12 років, наш
    співрозмовник помітив зміну споживчих звичок людей, особливо останнім часом.
    Адріан Менгеш: «Люди почали звертати все більше уваги на те, що вони їдять.
    Люди почали ставати більш освіченими. Кожного разу ми говоримо їм, що робимо
    домашнє морозиво. Існує велика різниця між морозивом у місті і морозивом, яке робимо
    ми. Перш за все, це спосіб приготування, тому що воно має іншу консистенцію,
    інший смак. Воно набагато щільніше, воно містить не так багато повітря, як у
    промисловому морозиві. Отже, по-перше, це велика різниця, а по-друге, це те, що
    ми робимо власну сировину, тобто ми робимо основу для морозива з молока, яєць,
    вершків, яєчного жовтка, а ароматизатори робимо самі!»




    Замовлення доставляються спеціалізованими
    машинами компанії або через додатки доставки. Найбільше покупців було в період
    після карантину, коли продажі безпосередньо з лабораторії досягали 6000 – 7000
    леїв (1200 … 1400 євро) на день. На веб-сайті є близько 30 різновидів
    морозива, а одними з найбільш продаваних є ванільне, шоколадне, мангове, солона
    карамель та м’ятне. Адріан Менгеш розповів: «Ми виготовляємо наші смаки із
    заморожених фруктів, або тепер, восени, робимо морозиво із запеченого гарбуза, із
    запеченого яблука з корицею. Ми робимо смаки від А до Я. Ми любимо говорити, що
    ми справжні джелатисти, хоча у нас є спеціалізовані курси, дозвольте сказати,
    що я вивчав морозиво, що ходив на курси. Ми просто робимо його на свій смак, на
    смак простої людини. Упродовж часу ми поекспериментували з понад сотнею смаків,
    але це дуже важко, бо ваніль, шоколад, полуниця, малина є зазвичай влітку, у розпал
    сезону морозива, тому ми вибираємо класичні сорти, а зараз, ближче до осені,
    підлаштовуємося під сезон.»


    Цієї осені Адріан Менгеш взяв участь у знаменитому
    бухарестському фестивалі «Чоловіки на
    Метесарь», прийшовши з новинкою: «Я брав участь тричі у фестивалі «Чоловіки на
    Метесарь», але цього разу уперше продемонстрував процес виготовлення морозива.
    Загалом ми приходили з готовим морозивом, але на прохання організатора, який
    порадив нам зробити кілька демонстрацій процесу виготовлення морозива, щоб
    показати, що цей фестиваль відрізняється від інших і що є чоловіки, які
    виготовляють морозиво, ми погодилися це зробити. І мушу зізнатися, що нас дуже
    добре зустріли на фестивалі. Я маю на увазі, що ми не очікували таких продажів
    морозива у жовтні.»




    Для приготування морозива інгредієнти
    поміщаються в циліндр з нержавіючої сталі, який, у свою чергу, поміщається в
    бочку, навколо якої додається лід і сіль, щоб прискорити процес заморожування.
    Потім циліндр з нержавіючої сталі потрібно крутити вручну протягом приблизно 4
    годин. Після цього морозиво зберігається в безпечному місці з дотриманням необхідних
    санітарних та екологічних норм. А найдивнішим морозивом з пропозиції Адріана
    Менгеша є гірчичне, лавандове, базилікове, морозиво з імбиром і родзинками, з печених
    яблук і печивом або ванільне морозиво без цукру.

  • Скрипка Енеску в селах – 2022

    Скрипка Енеску в селах – 2022

    Подібно до того, як Джордже Енеску
    подорожував країною під час Першої світової війни, даруючи свою музику хворим і
    пораненим у війні, сьогодні, в сучасному варіанті, музика доходить до тих, хто
    зазвичай не має доступу до таких виступів, а саме до мешканців сіл і комун Румунії.
    Йдеться про турне «Скрипка Енеску в селах», в якому разом виступали скрипаль
    Габріель Кроітору та піаніст Хорія Міхаїл. Після 10 років спільної подорожі
    країною цього року скрипаль Габріель Кроітору запросив свою дочку Сіміну
    Кроітору, щоб разом виконувати класичну музику в селах і комунах Румунії, а
    також на сценах великих міст країни, щоб наприкінці турне на сцені Румунського
    Антенеуму в Бухаресті до них приєднався й піаніст Хорія Міхаїл.

    Турне «Скрипка Енеску в селах»
    стартував цього року у двох селах повіту Бістріца-Несеуд. Під час перерви репетиції
    скрипаль Габріель Кроітору розповів нам про цей захід: «Ось ми й зустрілися під
    час десятого турне «Скрипка Енеску в селах». Протягом 10 років справді сталося
    так, що цей казковий інструмент Гварньєрі, який належав маестро Джордже Енеску,
    зупинявся в різних місцях, у середніх школах, у парках, тобто в місцях, де світ
    ще не чув класичної музики. У цьому й полягав наш намір – поширювати класичну
    музику серед людей, які не мають можливості потрапити до концертної зали.
    Протягом цих 10 років мені щоразу акомпанував мій друг, піаніст суспільного румунського
    радіо Хорія Міхаїл. Цього року наша зустріч відбудеться лише у Бухаресті. Під
    час решти турне, яке включає кілька сіл повітів Бістріца-Несеуд
    та Арад, я виступатиму разом із моєю донькою Сіміною Кроітору, бо нам так
    зручніше, адже не у всіх місцевостях, де проходять ці концерти, є роялі.»

    Скрипка
    Гварньєрі, також відома під ім’ям «Катедраль» через її імпозантні акорди. Вона
    датується 1731 роком і була зроблена Джузеппе Антоніо Гварньєрі на прізвисько «дель Джезу», одним із найвідоміших майстрів скрипки з Кремони. Скрипку купив за власні кошти
    Джордж Енеску, великий румунський композитор і скрипаль, який віддавав перевагу
    інструменту Гварньєрі ніж скрипці Страдіварі. Після смерті Енеску жоден інший
    скрипаль більше не грав на скрипці Гварньєрі до 2008 року, коли чудовий
    інструмент повернувся до концертного світу, після того, як на спеціальному
    конкурсі його отримав у користування скрипаль Габрієл Кроітору. Перш ніж увійти
    до художнього обороту, скрипку «Гварньєрі» було відремонтовано в Клужі майстром
    Павлом Оноаіе, який підтвердив, що інструмент не втратив жодної зі своїх
    первісних якостей.

    Ми запитали Габрієла Кроітору, як їх
    приймають мешканці сіл. Ось, що він відповів: «У більшості населених пунктів
    нас приймають з відкритими обіймами. Я пам’ятаю одного священника, який сказав
    мені, що ми подібні до архангелів Михаїла і Гавриїла і що ми повинні прийти
    знову, що вони чекають нас у будь-який час з великим задоволенням. Загалом села
    орієнтуються на позицію мера. Якщо мер лобіює ці творчі заходи, всі інші заходи
    припиняються і люди приходять на концерт. Але здебільшого беруть участь священик, школярі разом зі своїми вчителями з сільських шкіл. Бувало, що
    діти з інших сіл приїжджали на возах. У мене єфотографії з ними. У нас залишилися
    чудові спогади про це турне, і я думаю, що те, що ми робимо, просто зближує
    людей, незалежно від музичної підготовки кожного, хто приходить нас послухати.»

    Габріель Кроітору зізнався, що: «Я
    абсолютно впевнений, що принаймні деякі з них перейнялися смаком до цієї музики
    і щоразу, коли у них буде можливість, вони повернуться до концертної зали,
    навіть якщо це не справжня зала, бо як правило йде мова про сільський будинок культури, відремонтований на
    європейські кошти. Найчастіше вони не знайомі з класичною музикою, і тому
    важливо, щоб хтось прийшов і показав їм, що є й інші можливості насолоджуватися музикою. Люди кажуть: Боже, я ніколи нічого подібного не чув, я повернуся. Я не
    зміг відстежити, чи це сталося насправді, але в певних селах, де я був, мені
    доводилося повторно бачити деяких людей.»

    Ми побажали скрипалям багато радості
    у цьому турне. Габріель Кроітору сказав нам, що турне обов’язково принесе багато
    радості, та додав: «Ми часто проводимо концерти під виглядом уроків,
    розповідаючи про композиторів, про твори, щоб люди не відчували себе чужинцями
    у світі музики.»

    Турне завершиться енадзвичайним концертом
    на сцені Румунського Атенеуму в Бухаресті 19 листопада, де до двох скрипалів
    приєднається піаніст Хорія Міхаїл.

  • Румуни та бажання «особистісного розвитку»

    Румуни та бажання «особистісного розвитку»


    Інтернет все більше привертає нашу увагу
    різноманітними пропозиціями особистого розвитку. А велика кількість можливостей
    підходу до цієї теми ускладнює наш вибір, тому поява
    чергової книги такого роду не дивує
    нікого. Але коли автор є італійцем, який дуже добре розмовляє румунською
    мовою, який, як сам зізнався, за кілька тижнів розмовляє мовою країни, куди він потрапляє жити, і який пише
    не для того, щоб досягти успіху, а тому, що він має про що розповідати, історія змінюється. Бруно Медісіна нещодавно написав у Румунії книгу, і на офіційній презентації він навіть навчив присутніх як нею користуватися.




    Клементіна Ангелаке, редактор журналів Learning Network і Psychologies Romania, розповіла нам про захід: «Ми
    досліджуватимемо методологію, запропоновану Бруно Медісіною «Гіперкоучинг для
    гіпервідходу», у світі, в якому ми хочемо все більше, й більше, й більше. І це
    більше, здається, не закінчується, як на рівні «володіти», так і на рівні
    буття, життя, досвіду. Нам доречно шукати необхідні для цього інструменти. Я
    дуже рада, що Бруно Медісіна прийняв запрошення провести демонстрацію того, як
    цю книгу можна використовувати. Коучинг потрібен завжди і будь-де. Це не
    обов’язково персоналізує нас як країну. Ми вже живемо у глобалізованому світі,
    де те, що відбувається тут, може статися будь-де.»





    Бруно Медісіна розповів нам, як з’явилася
    ця книга: «Моєю метою було зрозуміти Всесвіт,
    зрозуміти щось повністю або прийти до, як кажуть у фізиці, теорії цілого. Я маю
    на увазі, що вчені все ще намагаються узгодити квантову фізику з теорією
    відносності. На мій погляд, неможливо не мати теорії, яка все пояснює. І я
    думаю, що знайшов цю теорію. Саме це й пояснив сьогодні аудиторії. Справа в
    тому, що я завжди цікавився так званим критичним фактором успіху. Тобто, попри
    мільйон теорій, мільйон пояснень, мільйон існуючих шкіл, в чому полягає суть? Це
    як у китайській приказці: коли вчений показує на місяць, дурень дивиться на
    пальці. Я переконався в тому, що всі ці теорії – це лише пальці, які вказують
    на місяць. Я намагався шукати місяць. Думаю, що частково знайшов щось, і що це
    може спонукати до роздумів. Тож за допомогою того, що я пропоную, можна
    вирішити мільйон інших питань. Тобто, я пропоную принципи, з яких потім роблю
    певні висновки».





    Усі присутні на презентації книги були людьми, готовими дізнатися більше про себе, перш за все. Александру, наприклад, дізнався
    про захід у Facebook і розповів нам: «Перш за все, мене дуже цікавить ця тема, я захоплююся психологією стосунків і
    психологією міжособистісних відносин загалом і хотів би дізнатися більше.
    Коучинг і менторство – це теми, якими я також захоплений, і мені дуже цікаво
    побачити, що цей досвід приносить нам. Я впевнений, що це принесе нам багато
    нового».




    Дачіана, ще одна учасниця заходу, розповіла, чому прийшла: «Мене
    цікавить ця частина коучингу, і я хочу дізнатися якомога більше. Я отримую інформаційний
    бюлетень від Psychologies і брала участь (в їхніх заходах), вони здаються мені
    цікавими. Зараз я вчуся стільки, скільки можу, і, можливо, виберу інший
    напрямок».




    А Ліана ніби випадково потрапила сюди, але
    сповнена надії: «Я просто випадково дізналася про цю подію
    і прийшла. Я розумію, що це також презентація книги пана Бруно Медісіни. Я
    прийшла за знаннями, за самопізнанням, я переконана, що це корисно!»




    Бруно Медісіна розповів нам, чому його книга може не зазнати успіху: «Не підходить американському методу «погляньте на свій список справ». Я не кажу, що якщо ви змушуєте людей
    думати про що вони думають, ви досягнете
    фантастичного успіху. Я думаю, що ця книга створена для того аби змусити читачів задуматися. Тобто
    змушує думати і самому робити певні висновки, а це, звичайно, зовсім не
    сподобається певній частині
    читачів. Все одно купуйте
    книгу, поки вона вам не сподобається, і прочитайте її!»




    У всякому разі, присутніх
    дуже потішила авторська презентація і, безумовно, кожен отримав ідею, яка
    наблизить їх, можливо, до Місяця!

  • Чоловіки на Метесарь #3

    Чоловіки на Метесарь #3




    Міські фестивалі завжди користувалися особливою популярністю, але після
    пандемії люди, здається, беруть у них участь ще більш охоче. Так, після того,
    як у червні удесяте відбувся фестиваль «Жінки на Метесарь», тепер настала черга
    фестивалю «Чоловіки на Метесарь» запросити нас на ту ж вулицю. Отже частина вулиці
    Метесарь, між будинками № 1 і №43, окрім ділянки перед церквою Янку Векь
    Метесарь, усередині жовтня була заповнена чоловіками. Чоловіками, захопленими
    мистецтвом, ремеслом і бізнесом. Культурний захід тривав два дні і, як завжди,
    мав на меті популяризувати людей, які своїми власними захопленнями роблять країну
    прекраснішою. Від модельєрів до скульпторів, усі творчі люди знайшли місце на вулиці
    Метесарь.




    Фахівці з різних галузей, а також ремісники, як наприклад підприємець з повіту Олт, який робить морозиво у бочці, з
    льодом і сіллю, на очах у клієнтів, морозиво, наприклад, з чорним шоколадом,
    домашнє, виготовлення якого триває приблизно 2-3 години. Так ми дізналися історію
    чоловіка, який кілька років тому змінив свою професію, вирішивши виробляти
    морозиво традиційним способом. Мова йде про Адріана Менгеша, який бере участь у
    фестивалі не вперше. «Я брав участь тричі у фестивалі «Чоловіки на Метесарь».
    Але цього разу уперш продемонстрував процес виготовлення морозива. Загалом ми
    приходили з готовим морозивом, але на прохання організатора, який порадив нам
    зробити кілька демонстрацій процесу виготовлення морозива, щоб показати, що наш
    фестиваль відрізняється від інших і що є чоловіки, які виготовляють морозиво, ми
    погодилися це зробити. І мушу зізнатися, що нас дуже добре зустріли на
    фестивалі. Я маю на увазі, що ми не очікували таких продажів морозива у жовтні.»




    На вулиці Метесарь, у спеціально облаштованих місцях серед соломи та сіна,
    стоячи чи на ногах, відвідувачі маюли можливість скуштувати різні ласощі, було
    створено приємний простір для всіх. Багато з них сказали, що їм сподобався такий
    нетрадиційний ярмарок. І діти, і дорослі мали можливість побачити презентації майстрів. І Адріан Менгеш, який майстерно
    розмішував лід у бочці, справді має про що розповісти: «Дійсно, глядачі отримали
    найбільше задоволення, особливо діти. Я показував їм, як робиться це морозиво у
    термінах, про які вони насправді ніколи не чули. Не знаю, чи вони щось зрозуміли,
    але були в захоплені від того, що додавання солі призупиняє розтоплення льоду. Їм
    здалося дуже цікавим те, як лід прилипає до руки, а коли посипаєш сіллю, то він
    більше мерзне. Усі очікують, що коли на сіль покласти лід, він розтане.
    Насправді через тертя все відбувається навпаки.»


    Хоча з часом приготував понад 100 рецептів морозива, на фестивалі «Чоловіки
    на Метесарь», наш співрозмовник віддав перевагу морозиву з чорного шоколаду,
    яке він називав по-домашньому, оскільки воно нагадує йому смак морозива, яке
    робила його мати в дитинстві. Адріан Менгеш розповів, що йому найбільше подобається
    аудиторія на фестивалях «Жінки на Метесарь» та «Чоловіки на Метесарь», оскільки
    вона складається з більш освічених осіб, які усвідомлюють і цінують те, що
    роблять учасники фестивалю, люди, які приходять саме, щоб відкрити для себе таємниці
    різних ремесл.




    На фестивалі також був капелюшник, який робить капелюхи на замовлення,
    підігнані під окружність голови клієнта, модельєр без упереджень, дизайнер
    окулярів та багато інших авторів ідей, які можуть здаватися божевільним. Ми
    запитали Адріана Менгеша, хто з його колег-експонентів привернув його увагу: «Я
    зустрів одного майстра, який робив мереживо, для чого була потрібна неабияка
    фізична підготовка. Я бачив майстриню, яка робила неймовірні речі ручної роботи,
    для виготовлення яких справді потрібно багато терпіння. Був ще один майстер
    шкіряних виробів, який робив різні шкіряні вироби, щось на зразок адаптованих
    браслетів, в основному для молоді.»




    Молоді за віком чи молоді душею, усі присутні на вулиці Метесарь, на
    фестивалях, які тут організовуються, мають щось спільне. Це те, чого прагне Адріан
    Менгеш, – цінування цінностей минулого: «Я б хотів лише, щоб люди, і я радий,
    що люди це роблять, почали цінувати нас, тих, хто намагається робити незвичайні
    речі. І щоразу я відчув підтримку учасників, тобто люди цінували те що я роблю і
    раділи цьому.»




    На вулиці Метесарь концерти, гарна атмосфера та гарний настрій є звичайним
    явищем, а події «Жінки на Метесарь» та «Чоловіки на Метесарь» мають на меті популяризувати
    передусім креативність.



  • Хай буде мільйон ангелів!

    Хай буде мільйон ангелів!

    Я зустріла її на ярмарку. Вона
    мрійлива та заохочувала перехожих вибрати гіпсову статуекту у вигляді ангела або
    намальований ангел, і потім вона пояснювала його роль. Мене зацікавила
    історія цих ангелів і хотіла більше дізнатися. Тоді Мікі Чоботару розповіла
    мені про проєкт мільйон ангелів: «Цей проєкт намагається пояснити
    щось дуже просте і доступне кожному, але про що ми схильні забути, а саме, що ми
    можемо бути добрими завжди, щодня, а не лише під час релігійних свят, і що
    любов та інклюзивність є першорядною формою терапії, а також те, що нам не потрібно читати
    багато книжок, щоб мати змогу допомогти дітям з аутизмом. У рамках цього проєкту
    я створюю мільйон графічних і керамічних ангелів як художньо-візуальний
    маніфест проти дискримінації цих дітей та їхніх родин.»

    Я запитала Мікі Чоботару, який вплив
    має її проєкт. Ось, що вона відповіла: «Це дійсно трансформаційний процес
    для мене та для людей, з якими я контактую, тому що, як я вже сказала, мова йде
    про прості та природні речі, про любов, про інклюзивність, і часто ми не
    усвідомлюємо, наскільки вони цінні у житті людини. Моїх ангелів завжди обирають
    люди, яким вони справді потрібні, і яким потрібне їхня допомога. Кожна дитина приходить з певним посланням у наше життя, чи йде мова про певне навчання чи
    благословіння. І нам просто потрібно мати трохи терпіння, щоб її слухати.»

    Розповідає нам сама
    Мікі Чоботару розповіла про те як виник цей проєкт: «Проєкт «мільйон ангелів» зростав поетапно. Спочатку десь у 2019
    році, перед пандемією коронавірусу, коли я хотіла на свій день народження
    зробити комусь подарунок, тому що це, напевно, теж для мене урок, якому я все ще
    навчаюся. Я набагато щасливіша дарувати, ніж отримувати. І тоді я заснувала благодійну майстерню, мастер-клас, в якому ті,
    хто бажав бути присутнім на мій день народження, замість того, щоб принести мені подарунок, я запросила зробити пожертву на створення майданчика для дітей з
    особливими потребами. І цей майданчик був створений у селі
    Піску, приблизно за 30 кілометрів від Бухареста. Це був перший такого роду в
    усьому повіті Ілфов. Потім, працюючи волонтером протягом тривалого часу, я
    спілкувалася з батьками та дітьми з особливими потребами, і я зрозуміла,
    наскільки їх потрібно слуховувати, розуміти і сприймати їх такими, якими вони є,
    тому що в них немає нічого поганого, це просто неуважність чи відсутність
    турботи людей, які з самого початку схильні відкидати тих, хто відрізняється
    від них. І я вибрала цю тему янголів, тому що, на мій погляд, вони теж янголи і
    нагадують нам, наскільки нам потрібно розуміти одне одного і знайти місце під
    сонцем для кожного з нас. Все сталося після пандемії коронавірусу, після періоду
    невизначеності. До цього моменту я створила 5284 ангелів і сподіваюся
    продовжувати в майбутньому, поки не створю мільйон ангелів.»

    Після створення ангелів їх можна
    придбати. Немає фіксованої ціни, кожен може зробити пожертву, половина
    отриманих грошей йде на пожертвування, а інша половина – на продовження проєкту.
    Мікі Чоботару подає деталі: «Ми хочемо висвітлити нормальне життя дітей з особливими потребами. Ми хочемо об’єднати людей, щоб створити простір, де
    вони зможуть розвиватися, мати більше центрів, наприклад, куди ці діти можуть
    ходити, де їхніх батьків можна послухати і допомогти їм, тому що, на жаль, у Румунії
    немає великої підтримки чи інтересу до цих категорій дітей з особливими
    потребами. І я говорю не лише про дітей з аутизмом, а провсіх дітей з особливими
    потребами, та про створення разом інклюзивного суспільства, де вони теж мали б своє власне місце та відчували себе коханими та прийнятими.»

    Створення ангелів – це натхнення, але воно базується на детальному вивченні особливостей кожного з
    них, – сказала Мікі Чоботару: «Я працюю з ангельськими моделями. Я з великим інтересом та цікавістю вивчаю ангелологією, дисципліну, яка займається питаннями походження й природи ангелів. У книзі Еноха, яка складається з 3 томів, йде мова про понад 700 ангелів, які представлені
    своїми іменами та ролями. У процесі створення цих фігурок, я дозволяю моїм рукам працювати,
    а потім я бачу, який ангел матеріалізується, а ті, хто взаємодіє з
    ними, вибирають їх інстинктивно, своєю душею. І я намагаюся так зробити, щоб кожен
    анголь дійшов саме до тієї людини, якій він найбільш потрібен або який певним чином резонував би знею і покликав його у своє життя.»

    Проєкт, створений з любов’ю та для любові, з
    надією, що ми можемо бути інклюзивними, що ми можемо бути більш терплячими до себе та до наших
    ближніх.

  • Мода між внутрішнім і космічним простором

    Мода між внутрішнім і космічним простором


    Попри поєднання моделей, фантазію чи дослідження, створення колекції одягу може символізувати віру в те, що,
    одягаючи певне вбрання, ми можемо підключитися до дуже високих вібрацій нашої душі. Таким чином, кравець може стати магом,
    наміром якого є, щоб усі, хто вирішить носити певний
    одяг, виявляли себе в найкрасивішому і чистому вигляді.




    Коли «все сказано і зроблено», сказали б ми, як тільки побачили останню колекцію Софії
    ІнЛакеч (Sophia InLak’ech), яка розповіла нам про досвід своєї нової колекції одягу: «Це новий проект одягу
    під назвою Zamolxa. Колекцію я тільки нещодавно запустила під назвою «Sexy
    Allien Селянка», і це проект із благословенним одягом, як мені подобається його
    називати. Одяг виготовлений з органічних матеріалів, переважно льону (80-90%),
    та поєднує елементи сакральної геометрії, подекуди вишиті вручну цифровим
    друком, виконаним за моїми картинами сакральної геометрії».




    Тема начебто асоціює суперечливі ідеї:
    чуттєвість, космічний простір, але й вітчизняний «селянський»
    дух. Софія ІнЛак’еч пояснює: «Якось ця історія почалася багато років тому, коли я зустрілася з лляним
    полотном і відчула дуже сильний душевний зв’язок. Я б сказала, що воно має
    особливу святість, яку я виявила також в глибині своєї душі, і якимось чином я пов’язала
    це з дуже прекрасними враженнями, що пережила на вершині гори, і які, звичайно,
    пов’язані зі знаннями предків про румунську землю. Звідси й назва Замолкса, яка
    походить від дакійського бога. А натхнення дако-гіперборейське. Всю цю
    сакральну геометрію можна знайти в багатьох куточках румунської країни. Я
    асоціюю це з давніми знаннями, які ми успадкували від предків і які
    закоренилися глибоко в нашій крові. Селянка – це тому, що сам одяг натхненний
    румунським народним вбранням. Знову ж таки, це пов’язано зі знаннями, які
    використовували наші предки, коли вручну вишивали певні символи на одязі. Ці
    символи мали особливий захист. Інопланетна частина походить від космогонічного
    знання цих символів. Я подумала, що було б дуже добре, щоб ці два елементи
    об’єдналися в історію, яка б якимось чином поєднала небо і землю, віру та всі
    цінності та чесноти, які ми як народ успадкували».






    Традиційні елементи
    віддзеркалюються в символах вишивки та кольорі, обраному для
    вишивання, на лляному полотні, а також у доповненнях,
    які натякають на небо, сонце, місяць, зірки:
    «Напевно, я відчуваю велику потребу в тому, щоб
    насолоджуватися і привносити нові елементи в наше життя. Звісно селянка теж може одягнутися якось більш відповідно до
    часу, в якому ми живемо. У колекції дев’ять предметів одягу. Це перший проект,
    я вже почала працювати над наступним, який, на мій погляд буде набагато видовищнішим.»




    Колекцію
    можна побачити у Facebook або Instagram, і вона зростає, як розповіла сама Софія ІнЛак’еч: «Зізнаюся, що зараз я дуже-дуже схвильована наступним проектом,
    який, планую закінчити приблизно через місяць. Буде одяг і для
    чоловіків, не тільки для жінок. Якось це буде історія, де селянка зустрічається
    з селянином і створює позаземну історію. Я поставила собі за мету, щоб усі ті, хто прийде й захоче носити одяг, у той момент, коли вони його одягнуть, виявлять себе у своїй найпрекраснішій і найчистішій формі буття».




    Запрошення насолодитися формами, кольором,
    глибшим зв’язком з історією цих місць, а також особистою історією, у просторі,
    який ми бажаємо кращим. Простір серця, де ми
    можемо відчувати себе обійнятими щомиті.