Radio România Internațional

Category: Неповторна Румунія

  • Прихисти дерево

    Прихисти дерево






    16 років тому з’явилася Асоціація «Майбутнє Плюс», яка поставила
    собі за мету зробити конкретний внесок у
    захист навколишнього середовища в Румунії та у все, що означає концепція
    сталого розвитку з урахуванням соціальної складової. З часом організація стала
    однією з найактивніших у сфері охорони навколишнього середовища.




    Про ініціативи асоціації та про підвищення рівня
    відповідальності людей ми дізналися від президентки цієї НУО Теї Чулаку. «Ми
    розробили кілька ініціатив, в рамках яких люди різного віку можуть долучитися і
    надати конкретну допомогу в цьому напрямку. Запропонували різні рішення та моделі для влади чи компаній, які, ми сподіваємося, з
    часом набудуть більших масштабів. У рамках проєкту з лісонасадження «Прихисти дерево»
    ми зосереджуємося на півдні Румунії, де у нас багато деградованих площ, де
    сільськогосподарські землі або населені пункти потребують захисту лісовими
    завісами. Протягом 14 років ми постійно привертали увагу на важливість
    інвестування у лісові насадження, особливо в контексті зміни клімату та з урахуванням
    незаперечного факту, що ми мусимо адаптуватися як до того, що вже відбувається,
    так і до того, що на нас чекає в майбутньому. А ліс є природним рішенням під
    рукою, потрібно лише кілька років догляду з нашого боку, щоб він «став на ноги».
    Ми опікуємося всім процесом, починаючи від пошуку земельних ділянок, наявних у мерій,
    місцевих громад, яким потім залишається новий ліс. Ми залучаємо кошти з
    приватної сфери, будь то індивідуальні донори, кожен бажаючий може задонатити певну
    суму на нашому сайті, наприклад, або компанії, які можуть надати спонсорську
    допомогу. І на всі зібрані кошти ми садимо нові ліси.»






    Наша співрозмовниця розповіла,
    що люди дуже активно долучаються до лісонасадження, адже це дає їм можливість
    вийти на природу, побути у контакті з нею і водночас залишити щось після себе.
    Але для асоціації підхід дуже технічний: «Ми займаємося питанням висаджування лісів
    в довгостроковій перспективі, починаючи від розробки проєкту, роботи з
    інженерами лісового господарства, підготовки земельної ділянки, насаджень, потім
    кілька років поспіль підсаджуємо дерева де потрібно, для чого також долучаємо
    волонтерів. Тому що це дуже важлива освітня складова проєкту. Адже лише безпосередньо
    на місці можна усвідомити наскільки усе складно, побачити наскільки тендітні
    дерева, які ми садимо, скільки років їм потрібно, щоб вирости і перетворитися
    на справжній ліс. Перспектива сильно змінюються коли ти бачиш усе на власні очі,
    порівняно з тим, що бачиш на екрані чи в соціальних мережах.»




    Ми попросили Тею Чулаку,
    президентку асоціації «Майбутнє Плюс» розповісти й про волонтерів: «В основному
    ми працювали з волонтерами з різних компаній, тому що там все відбувається
    організовано. Волонтерство – це не просто безкоштовне віддавання часу, прихід у
    суботу на посадку. Потрібно також покрити витрати на транспорт, на харчування, на
    знаряддя. І тоді ми найчастіше звертаємося до компаній, які покривають ці
    витрати та сприяють волонтерству серед працівників. Це безпрограшний варіант.
    Бажаючих ми супроводжуємо до місця посадки дерев і залучаємо до волонтерської
    діяльності з відновлення лісу. Від початку впровадження цього проєкту ми нарахували
    більше 20 тисяч волонтерів, які долучилися до цієї діяльності.»






    Крім проєкту лісових насаджень, асоціація запустила й кампанію
    «Прихисти дерево!», завдяки якій кожна людина може отримати персоналізоване
    свідоцтво про взяття під нагляд дерева, яким при зручній нагоді може
    похвалитися перед друзями чи родичами. Також це акція збору коштів, адресована
    як фізичним, так і юридичним особам.




    А коли відстань не дозволила проводити кампанії, які б
    об’єднували більше людей, з’явилася інша ідея, про яку розповіла Тея Чулаку: «З
    початком пандемії ми створили нову концепцію дистанційної посадки, тому що ми
    більше не могли збирати сотні осіб в полі. Ми запитали себе, як можна принести
    ліс прямо в домівки людей, тих, хто цього хоче. Вирішили відправляти саджанці
    дерев лісових порід, характерних для різних географічних зон Румунії – рівнин,
    пагорбів, гір, упаковані таким чином, щоб витримати доставку. Розіслали їх бажаючим
    та особливо учням і школам, і провели масштабну кампанію навесні, в рамках якої
    учні понад 100 шкіл висадили 6000 маленьких і великих саджанців, як правило, на
    шкільних подвір’ях. І це була дуже популярна акція, в якій усі хотіли взяти
    участь.»





  • У нас є річка, ми створюємо історію!

    У нас є річка, ми створюємо історію!

    Сьогодні ми розповімо про історію
    річки Димбовіца, зеленої артерії Бухареста, жвавого громадського простору, де
    люди можуть насолоджуватися водою, фауною, флорою та громадою. Саме тому був
    задуманий проєкт про річку, як елемент зв’язку між кварталами, людьми та ідеями.

    Ми запросили менеджера з комунікацій
    асоціації Nod Makerspace Валентина Талаби розповісти про те як виникла ідея
    проведення заходу під назвою «Димбовіца Делівері»: «Через великі міста Європи,
    таких як Берлін, протікає річка Шпрее, Париж – річка Сена та канал Сен-Мартен,
    Лондон, – річка Темза. Через Бухарест протікає річка Димбовіца, але її потенціал
    не є повністю використаним. Багато жителів Бухареста навіть не помічають, що через
    місто протікає річка. Тоді у мене виникла ідея з’єднати зусилля жителів 3 та 4 кварталів міста,
    через які протікає річка, та використати цю можливість, яку пропонує вода, зібрати
    людей та проводити різні культурні та освітні заходи для маленьких та для дорослих,
    і щоб ми всі разом зібралися у дуже приємному місці.»

    Ми запитали Валентина Талаби, як
    пройшов захід «Димбовіца Delivery». Ось, що він відповів: «Ми провели понад 30
    заходів, майстер-класів для дітей, культурні заходи, дискусії про літературу, концерти
    та фудкорти. Крім того, найважливішою була прогулянка на човні від Національної
    бібліотеки до площі імені Міхая Браву. Ми показали наскільки важливо мати
    судноплавну річку, що перетинає місто, з її маленькими дамбами, де ми створили
    ці понтони, щоб дістатися на інший берег річки. Крім того, ми провели також
    спільні мистецькі заходи, наприклад, створення веселки з швейних ниток через
    річку. Ми відремонтували стіни мосту «Абаторулуй» та працювали над бетонними
    берегами річки, щоб надати більше кольору та свіжості. Я вважаю, що
    найважливіше є те, що люди зрозуміли, що вони можуть насолоджуватися містом
    різними способами, що вони можуть насолоджуватися ним, спілкуючись із людьми,
    які належать до цієї громади.»

    Захід був анонсований, щоб залучити
    людей з ідеями для проведення проєкту: «Якщо у вас є певна ідея,
    яка може змінити річку Димбовіца, розкажіть про це! Ми шукаємо громадські
    ініціативи, освітні проєкти та інтерактивні майстер-класи, щоб відродити
    простір навколо річки.»

    Еко-перформер Аліна Тофан, яка представила інсталяцію «Plastic Womb» ствердила: «Ми, Plastic Art Performance
    Collective, тобто я та моя подруга Джорджіана Влахбей, взяли участь у цьогорічному
    заході «Димбовіца Delivery» з інсталяцією, з якою ми мали намір привернути
    увагу на пластикове забруднення проточних вод, і негативний
    вплив пластика на річкову екосистему. Відгуки були дуже добрі, особливо від
    організаторів, адже вони дали нам можливість представити нашу роботу, яку ми реалізували спільно з дизайнером Тео Редулеску. Людям було цікаво, ми поставили у
    розплрядження QR-код, який дав їм можливість послухати історію нашої
    інсталяції. Наша робота мала назву «Plastic Womb», тобто «Пластикова матка» тому
    що, на жаль, таким є зображення, яке річкові екосистеми залишають у нашій
    свідомості. Наша робота була маніфестом і спробою привернути увагу та залучити
    громадянське суспільство.»

    Валентін Талабе розповів про
    подальші плани щодо зміцнення зв’язку жителів міста з річкою Димбовіца: «Ми
    продовжимо організовувати Dambovita Delivery в майбутньому, і, в той же час, ми
    починаємо дискусії про якість річки та напрямок, який може рухатися місто,
    використовуючи цей важливий ресурс».

    Були запропоновані окремі тимчасові рішення,
    такі як концерти, дискусії, виставки та арт-інтервенції, а також постійні
    рішення, а саме пропозиції щодо реконфігурації, яких можна запропонувати владі.
    Далі потрібні проєкти щодо міської активізації, тобто проєкти перетворення та
    відновлення міських меблів, проєкти арт-інтервенції, які відроджують громадські
    простори навколо річки, а також проєкти на підтримку громад, подолання розривів
    між людьми. Все це з метою підвищення обізнаності про те, що через місто
    протікає річка, і це є перевагою для його жителів.

  • Культурний хаб в Бухарестській національній опері

    Культурний хаб в Бухарестській національній опері

    Бухарестська
    національна опера бере на себе місію
    популяризації культурних цінностей
    опери серед найширшої та наймолодшої
    аудиторії. Так, наприкінці літа відбулася
    традиційна акція «Оперний
    променад», яка цього року пройшла
    вже вдванадцяте.
    Культурний хаб, який
    запропонував присутнім на еспланаді
    низку заходів на свіжому повітрі, що
    тривали протягом 12 годин. Плідна співпраця
    між Бухарестською
    національною оперою
    та Національним університетом театрального
    мистецтва і кінематографії І.Л.
    Караджале.

    Данієль
    Жінга, генеральний директор
    Бухарестської національної опери,
    сказав: Оперний променад»
    – традиційний захід для Бухарестської
    національної опери. Розпочався він
    виставою на відкритому повітрі під
    назвою «Оперний променад», яка
    пройшла вже вдванадцяте. Це спрацювало
    навіть під час пандемії, тому що, як
    відомо, на свіжому повітрі обмежень
    легше дотримуватись, і ми могли розгортати
    свою діяльність навіть у таких умовах.
    Вже деякий час ми
    використовували цю подію «Оперного
    променаду», щоб перетворити цю
    еспланаду перед будівлею Бухарестської
    національної опери на культурний хаб,
    місце для залучення нових категорій
    публіки, місце, де ми хочемо
    показати, що Національна опера не
    гумова, що культурний акт не є недоступним.
    Ми не замкнулися у вежі
    зі слонової кістки і чекаємо на
    публіку прийти і
    насолодитися музичним
    жанром і культурним жанром, який має
    кілька етапів розуміння. Отже, ми можемо
    прийти в оперу і спочатку зрозуміти
    прекрасний уривок опери,
    оперні арії, увертюри, потім ми можемо
    зрозуміти меседж, і,
    нарешті, у нас є таку категорії
    глядачів, які сто п’ятдесятий раз
    приходять подивитися ту саму
    виставу, Травіата чи Набукко, щоб
    побачити різні виступи
    або досягти різних рівнів
    розуміння тієї самої музики.

    Лівіу
    Лукач, ректор Бухаретського
    національного університету
    театрального мистецтва
    та кінематографії, додав: Сьогодні
    ми, Національний університет
    театрального мистецтва
    і кінематографії імені
    Іона Луки Караджале поруч із
    Національною оперою. І ми будемо поруч
    кожного разу, коли ми будемо потрібні,
    і коли ми будемо разом організувати
    такі заходи для бухарестської
    публіки і не тільки. Як
    бачимо, це надзвичайна
    дислокація сил. Ми побудували табір,
    який працює вже кілька днів, таким чином,
    щоб запропонувати людям найкращі умови
    для особливого культурного та мистецького
    досвіду. Разом із людьми з кількох
    департаментів акторської
    майстерності, лялькового театру,
    театральної режисури, кінорежисури,
    мультимедійних відділів. Тому
    що мультимедіа, сьогодні дуже
    важлива. Ми
    допомогли побудувати величезну сцену,
    розміром 400 квадратних
    метрів, у нас є зйомка, наземна камера,
    дрони з відеокамерою,
    камери на повітряній
    кулі. Ми намагаємось
    охопити 360-градусну зйомку з середини
    оркестру та пряму трансляцію, відеомапінг
    на будівлях, але найголовніше – молодий
    кадровий ресурс, який хоче брати участь
    у таких заходах і будувати разом із
    Національною оперою довгий, цікавий
    шлях, привабливий для всіх категорій
    населення.

    Глядачі,
    присутні на заході, мали змогу насолодитися
    надзвичайним гала-концертом за участю
    оркестру, хору та ансамблю Бухарестської
    національної опери під керівництвом
    диригента Тіберіу Соаре.
    Даніель Магдал, заступник директора
    БНО, запевнив: Ми підготували
    надзвичайно гарну програму, в якій є
    арії та сцени з опер, із
    вистав, які ми готуємо, прем’єри сезону,
    що тільки починається.
    Ми раді бути з публікою щоразу, коли
    маємо нагоду. Це надзвичайно важливо,
    і ми надзвичайно вдячні тому,
    що любителі музики з нами.
    Вся команда Оперного театру
    бере участь у цьому вечорі, який, в
    принципі, знаменує для
    нас початок сезону.

    Александру
    Надь, директор заходу, додав: Я дуже
    радий, що цьогорічний дванадцятий
    випуск «Оперного
    променаду» зумів влити
    молоду кров, забезпечити регенерацію
    нашої аудиторії, про яку іноді кажуть,
    що вона належить до літньої
    вікової групи. Цього року ми
    організуємо серію заходів,
    які включають любителів
    оперної музики. Оперні діячі, артисти,
    техніки – усі вони тут, на Оперному
    променаді, у різних майстернях.
    Запрацювала балетна
    майстерня «Перші кроки балету». Ми
    хотіли, щоб діти, які приходять сюди,
    мали можливість протягом 2, 2 з половиною
    годин робити свої перші балетні кроки
    під керівництвом професійної танцівниці,
    балерини, в нашому випадку йдеться
    про балерину Міхаєлу
    Соаре. Щодо фортепіанної
    майстерні «Перший раз за
    фортепіано», ми також подумали,
    що прийдуть до нас діти,
    яким сподобається ця ідея, мати можливість
    контактувати з інструментом. І хто знає,
    можливо, ми зуміємо
    викликати той винятковий трепет,
    який виникає в момент такої зустрічі,
    у роках дитинства.
    Цього року ми прагнемо
    стимулювати контакт глядачів зі сценою,
    з майстрами опери, тому
    що у нас також є майстерні зі створення
    костюмів, майстерні, які проводять
    наші колеги з пошиття одягу. та
    сценографії.

    Майстерня
    малювання та створення костюмів
    зацікавила близько 70 учасників,
    особливо дітей. Понад 650 осіб
    вперше переступили поріг
    будівлі Опери у
    супроводі гідів. Майстерня
    з особистісного розвитку була
    центром інтересу для 90 осіб, а майстерня
    «Ремесла майбутнього»
    викликала цікавість понад
    150 осіб. Сотні учасників обрали майстер-клас
    з виготовлення ляльок, а понад 50 дітей
    зробили свої «Перші балетні кроки» з
    прима-балериною Міхаєлою
    Соаре, стільки ж сіли
    «Перший раз за фортепіано» з піаністом
    Меделіном Войку-молодшим.
    Театр ляльок зібрав понад 300 глядачів,
    а театральну виставу Кає
    Темпеста «Wasted» з цікавістю
    переглянули понад 200 глядачів. І нарешті,
    найоригінальніший атракціон Променаду
    – повітряна куля підняла близько 50
    любителів незвичайних візуальних
    відчуттів у повітря.

  • Доступні вина для людей з вадами зору

    Доступні вина для людей з вадами зору

    Сьогодні ми говоримо про вино та інтеграцію. Зокрема, ми
    говоримо про проєкт, який об’єднує роботу двох осіб,
    захоплених своєю справою, але також зацікавлених у задоволенні потреб інших людей. Нашими гостями сьогоднішньої передачі з Тудор Паул Скріпор, винахідник кольорового алфавіту, та
    Іоана Бідіан Міку, винний експерт. Завдяки їхній співпраці були створені
    інклюзивні етикетки, які допомагають людям із вадами зору мати доступ до кольору вина.

    Іоана Бідіан Міку, винний експерт, розповіла нам про
    початок цього проєкту: «Все розпочалося після зустрічі з Тудором Скріпором, винахідником кольорового алфавіту, і я
    подумала, що це надзвичайна ідея – мати
    можливість створювати для людей з вадами зору зв’язок між кольором, запахом і
    смаком вина. На додаток до частини маркування вина стандартизованими кольорами білого,
    рожевого та червоного, ми розробили багато інших додатків цього кольорового
    алфавіту, щоб люди з обмеженими можливостями зору також могли
    використовувати їх удома. Таким чином, за допомогою дуже простих наклейок, наклеєних
    на келихи, вони можуть точно знати, який тип вина в ньому міститься. Ми також
    розробили спеціальні тримачі для келихів, щоб вони могли визначити колір вина,
    і ми навіть підготували перший посібник з
    дегустації вина, написаний шрифтом Брайля та кольоровим алфавітом Скріпор, з міні-довідником, щоб люди з вадами зору могли робити зв’язок між кольором
    вина, ароматами, смаком і могли їх ідентифікувати.»

    Іоана Бідіан Міку, винний експерт, розповіла нам про свій
    досвід дегустації на ярмарку вин «WineUp Fair
    Transylvania», який проходив навесні: «Ми
    організували майстер-клас, звичайну дегустацію, в якій взяли участь як люди з вадами зору, так і люди зі добрим зором,
    яких ми тимчасово позбавили цього почуття, таким чином, щоб вони усвідомили вплив втрати
    зору коли проводять дегустацію вин.»

    Тудор Паул Скріпор, той,
    який винайшов тактильний алфавіт кольорів, розповів нам: «Все почалося в 2012
    році, коли під час майстер-класу з малювання, який я проводив, незрячий студент
    дорікнув мені, що він не розуміє кольорів, він не може розпізнати хроматично
    те, що зображено на картині. Тоді я не знав, що незрячі не мають
    стандартизації кольорів. Якщо ми хочемо написати назви кольорів, це можна
    зробити дуже легко за допомогою алфавіту Брайля, що є комбінацією крапок. Якщо
    ми хочемо написати «червоний», ми повинні скласти це слово зі споріднених букв.
    Я розширив алфавіт Брайля, використовуючи основну частину цього алфавіту, до
    універсальної хроматичної стандартизації, тобто у вигляді одного символу колір
    може бути представлений у вигляді 2 символів, кольори можуть бути представлені темного
    і світлого відтінків. Це був початок. Тепер ми дійшли до маркування винних
    пляшок, колір вина для людей із вадами зору – йде мова про додаток цього
    алфавіту.»

    Від нашого
    співрозмовника ми дізналися, що інші подібні додатки з’явилися також за
    пропозицією людей із вадами зору. Прикладом може бути маркування поясів для спортсменів,
    які займаються різними видами бойового мистецтва.Тепер вони можуть обирати свій
    пояс відповідно до класу та кольору. Про успіх здобутий етикеток на ярмарку Wine Up Fair Transylvania Тудор Пол Скріпор
    сказав: «Відгуки були несподіваними, тому що вони відкривають нові двері до інтеграції. Тепер незрячі можуть вибрати пляшку вина з полиці магазину
    відповідно до бажаного кольору. Досі це було неможливо. Крім того, етикетка та
    кришка можуть надавати додаткову інформацію при виборі вина.»

    Людей з вадами зору запрошують
    робити якомога більше пропозицій у більше сфер, у яких така доступність їм необхідна,
    наші співрозмовники чекають на ці пропозиції та готові допомогти їм!

  • Школа бабусь

    Школа бабусь


    Мар’яна Мереу виросла в селі Геоаджіу де Сус, що у повіті Алба, у громаді, де поважалися традиції, де всі збиралися і ввечері
    шили, ткали, розучували ігри та народні пісні. Сьогодні вона просуває місцеві традиції. Теж вона була учасником туристичних ярмарків, виставок та тематичних конференцій, від імені заснованої нею асоціації. Ставши власником
    вражаючої етнографічної виставки, Мар’яна Мереу організувала «Школу бабусь»,
    покликану навчити тих, хто цікавиться ремеслом прядіння, ткацтва, шиття або
    вирощування та обробки конопель, а також виготовлення готових виробів.


    Мар’яна Мереу перетворила свій дім на «школу бабусі», тобто на місце, де вона прагне передати свої
    навички: «Я змалечку берегла і доглядала за всіма домашніми предметами, з малого не викидувала нічого: ткацький
    верстат завжди був в нас вдома, бабуся і мама завжди працювали і я вловила смак до шиття, ткацтва, прядіння. Мені це подобається, я займалася би цим весь
    час. Я б не робила нічого іншого, якби у мене був вибір. Я б шила, ткала, пряла, і хочу,
    щоб якомога більше людей або якомога більше дітей були зацікавлені вчитися цьому. У мене вікових обмежень немає. Я багато працювала тут, у селі, також організувала посиденьки,
    майстер-класи».


    Мар’яна Мереу стверджує, що, на жаль, іноземці
    більше цінують наші традиції: «Минулого року приїхала сім’я з Франції, і я
    показала їм, як працювати на ткацькому верстаті, а потому вони рушили до Марамурешу
    навчитися косити траву. Вони платили за те, щоб навчитися косити. От, така
    ситуація нашого суспільства. Мало хто з молодих людей ще вміє косити».


    Мар’яна Мереу пристрасно
    розповідала нам про те, як вирощувати коноплі. З конопляних ниток вона тче рушники та народні костюми: «Вже сьомий рік вирощую коноплю. Як почала я цим займатися? Жінка, якої вже немає, мала коноплю на горищі і так я почала її вирощувати. Працювати з нею важко, і отримати дозвіл важко, коли думаєш, що все прояснилося, з’являється щось інше. А обробляти коноплю важко: спочатку вона висихає, а потім ми замочуємо її у воді протягом тривалого часу. Її покриваємо камінням, щоб тримати під водою, і через тиждень, коли волокно
    починає відокремлюватися від деревини, виймається з води, знову промивається і висушується. Вона гарно відбілюється, а потім починається процес відбивання та вичісування, готуючи її до
    прядіння. Це просто, але
    процес довгий і складний. Подумайте
    все це виробляється нашими руками, з простої рослини виходить сорочка! Скажу вам чесно, я роблю це не заради грошей. Але мені шкода, що мою роботу ніхто не
    цінує.»


    Мар’яна Мереу також шкодує про те, що виставлені
    на продаж вироби, що вона виготовляє з жінками та дівчатами,
    які навчилися працювати і продовжувати традиції, не оцінюються за їх справедливою вартістю: «Якщо за пару вовняних шкарпеток з конопляної нитки вимагаємо 50 леїв (10 євро), люди кажуть, що це дорого. Але цю пару шкарпеток ми не виготовляємо
    за день! Влітку можна носити вовняні шкарпетки, щоб не
    потіти».


    І тому що вона все ще працює з коноплями, Мар’яна
    Мереу також ініціювала захід «День коноплі», що минулого літа відбувся вчетверте. Зацікавлені мешканці села, а також туристи ознайомилися із процесом
    виготовлення народного одягу з текстильного волокна, так
    як це робили колись наші предки, бо в кожному домогосподарстві вирощували і обробляли коноплю. Наша співрозмовниця сподівається на більшу підтримку народним традиціям: «Я
    все-таки сподіваюся, що чиновники прокинуться, і платитимуть людям, які займаються
    збереження традицій, а також тим, хто навчається, ремеслам. Я знаю, що в інших
    країнах платять і старим, і молодим, і тим, хто знає, і тим, хто вчиться
    ремеслам, тому що для кожної людини мотивація є головною рушійною силою. Нехай
    їм не буде соромно, що вони селяни, нехай не буде соромно, що вони румуни,
    нехай не забувають рідну мову, своє вбрання. Кажуть, що культуру нації треба
    носити у світі як святковий одяг! Закликаю всіх хоча б раз в житті спробувати
    потримати в руці веретено. Бо якщо ви не вмієте цього робити, ви не вмієте й
    цінувати».


    Покладаючи свої сподівання у туристичний потенціал району, на його талановиті мешканці, Маріана Мереу та члени її асоціації, прагнуть, щоб село Геоаджіу де Сус стало якомога помітнішим на туристичній та
    культурній карті повіту.

  • Цифрова рецепціоністка набирає популярність

    Цифрова рецепціоністка набирає популярність

    «Доброго дня! Я Лара, ваша
    секретарка-рецепціоністка. Ласкаво просимо до Брашова, місто біля підніжжя гори
    Тимпа! Такими словами гостей готелю вітає додаток, який проходить тестування. Після
    того, як турист каже Ларі, що хоче розмістися за формулою «реєстрація», Лара пояснює йому,
    які документи має пред’явити та як їх відсканувати. Те саме для «виїзду»
    та оплати. Реєстрація в номері займає близько 40 секунд. З початку пандемії
    коронавірусу, індустрія гостинності втратила велику кількість персоналу, який
    був змушений шукати роботу в інших секторах. У сфері туризму ці цифрові
    інструменти можуть стати чудовою допомогою для менеджерів, які змушені
    працювати добре, але з меншою кількістю персоналу.

    Крістіан Македонский, голова
    Асоціації Smart City, розповідає про додаток Лара (Lara): «Це перша цифрова
    секретарка–рецепціоністка, але водночас виконує роль консьєржа, тому що Лара піклується
    не лише про «реєстрацію» та «виїзд», але також сканує QR-коди та медичні
    талони, посвідчення особи та паспорти, вона також пропонує оплату банківськими
    картками та надає магнітні картки для доступу до номерів. Вона також пропонує туристичні послуги, саме тому ми говоримо й про консьєржа. Вона може надати
    туристам квитки для відвідування замку Бран, для аквапарку, Парку динозаврів, для
    канатної дороги. Готель,
    де працює Лара, знаходиться біля підніжжя гори Тимпа, якраз навпроти
    початку чудової гондоли. Черги на підйом дуже великі, тому туристи можуть
    отримати квитки від Лари і, таким чином, мати пріоритет. Лара також пропонує
    туристам можливість орендувати велосипеди, автомобілі або послуги гіда. Отож є безліч можливостей, щоб зробити Брашов першим розумним містом в країні.
    І я користуюся нагодою, щоб повідомити, що у нас є велика мета – позмагатися
    за титул «Європейської столиці смарт-туризму».

    Вже є роботи, які ріжуть м’ясо для шашликів
    або які обслуговують клієнтів у окремих західних ресторанах. Великі амбіції
    мають і дезайнери Лари. Ми дізналися, що цей додаток був розроблений ІТ-компанією з Брашова у партнерстві зі румунсько-швейцарським підприємством. Крістіан
    Македонский пояснює кроки розвитку послуг, які надаватиме Лара: «Ми
    розробили додаток «Лара» у партнерстві з Advanced Robotics, не для того, щоб замінити людей, а щоб допомогти їм. Додаток й люди дуже добре працюють разом. Лара вивчає тепер іноземні мови. На даний момент вона володіє англійською, румунською
    та німецькою мовами, слідують французька, італійська, іспанська, іврит,
    японська, російська та китайська, це безперервне навчання. Наступним кроком
    буде розміщення поруч з Ларою робота, здатного готувати каву. Лара
    запропонує клієнтам можливість випити кави, та буде могти надіслати сигнал
    приготування кави роботові.»

    Перші два місяці Лара постійно вчиться, деталі подає Крістіан Македонский:
    «Насправді Лара – це свого роду консьєрж для туристів. І цей процес навчання потрібно
    робити в контакті з нашими партнерами, нашими постачальниками послуг. І цей
    крок займає багато часу. Крім того, ми також працюємо над лінгвістичним
    аспектом, мовами якими розмовляє Лара. Для цього ми запитуємо безпосередньо у
    туристів. Ми вивчаємо ринок, щоб дізнатися, чого хочуть туристи, щоб Лара відповідала
    на їхні очікування. Цей двомісячний процес навчання необхідний. Реакція надзвичайна,
    а запитів дуже багато. Лара стане послугою оренди, доступною для готелів, які
    бажають заощадити. Наприклад, для нічного прийому, або для допомоги персоналу.
    Йдеться не тільки про економію, пам’ятаймо, що в цій сфері також важко знайти
    кваліфіковані кадри. Гостинний сектор втратив майже 30% свого персоналу під час
    пандемії коронавірусу. Цього року ми сподіваємося відновити нашу діяльність у
    галузі туризму, але якщо ми не зможемо найняти необхідний персонал, Лара буде
    дуже корисною.»

    Лара – перша в Європі цифрова секретарка та консьєрж. Зараз вона завершує свій випробувальний період, щоб нарешті бути готовою підкорити Румунію та решту Європи, принаймні на це сподіваються його дизайнери. Наразі туристи приємно здивовані цифровими послугами, які пропонуються в готельному секторі, оскільки вони вже звикли до такого роду послуг в інших секторах.

  • Місто М

    Місто М


    Іноді можна бачити, як люди насправді
    зупиняються на станції метро. Вони за допомогою мобільних телефонів сканують QR-коди на
    стінах або просто озираються, посміхаючись. Ми знаходимося на одній з станцій метро в
    Бухаресті, через яку щодня проходять тисячі людей. Зазвичай вони проходять
    поспішно, прагнучи встигнути на наступний потяг. Тепер багато хто зупиняється
    та дивиться. Ймовірно, це була одна з цілей митців Культурної асоціації VAR,
    коли вони вирішили влаштувати на станції метро галерею сучасного
    мистецтва.

    Анду Думітреску, художник та координатор проєкту Місто M, розповів як виникла ідея цього проєкту: «Я не вважаю,
    що це незвичайна ідея, зважаючи на те, як виглядає місто Бухарест. Ми відчули потребу розгортати проєкт у цій візуальній зоні, місто
    Бухарест будучи забрудненим з усіх точок зору, особливо візуально, і ми подумали на те, що найкраще
    місце для митців, де б вони могли показати якісне сучасне мистецтво, це станція метро, де щодня проходить велика
    кількість людей.»

    Дотепер митці розмалювали
    стіни двох станцій бухарестського метрополітену, але в майбутньому підземних
    галерей буде більше. Ми запитали Анда Думітреску, чому вони обрали метро, та якими
    були кроки для реалізації проєкту. Ось, що він відповів: «Ми подумали, що це
    найкраще місце для того, щоб показати сучасне мистецтво. Ми намагалися
    перетворити місто з під міста на підземну галерею мистецтва. І треба зізнатися,
    що це непросто. Для того, щоб показати наші праці на станціях метро, ми
    працюємо близько два-три місяці, починаючи з дискусій з художниками, все
    відбувається на основі волонтерства, кожен художник працює добровільно, і я
    думаю, що це доказ поваги митця до міста. Так само як і наш проєкт є доказом цієї поваги. Потім маємо дискусії з нашим партнером, Metrorex, навколо кожної роботи
    окремо ми ведемо переговори, щоб визначити, де кожна з них буде розміщена та в яких умовах. Звісно, ми маємо на увазі безпеку пасажирів. Після цього слідує реалізація, технічна частина придбання матеріалів, встановлюємо графік роботи,
    який зазвичай триває з 23:30 до 5 ранку. І навіть якщо ми працюємо місяць над плануванням,
    то на реалізацію творів витрачаємо мало
    часу.»

    На станції «Римська
    площа» художники працювали 7 ночей. Анду Думітреску додає
    деталі: «Ми закликали молодих художників, студентів старших курсів та щойних випускників
    Університету мистецтв. Відгукнулося багато талановитих митців. Ми обрали 14 з них. Зараз працюють 13 митців та один художник-кераміст.
    Однак його робота є складнішою. Через пандемію коронавірусу у нього були проблеми з здобуттям матеріалів, і тому його роботі на станції метро «Римська площа» знадобиться більше часу.»

    Теми натхненні
    сьогоденням, як розповів наш співрозмовник, який запросив нас відвідати станції
    метро: «Я б спокусив ваших
    слухачів самим проєктом, і рекомендував би їм уважно стежити за нашою Асоціацією VAR (Асоціацією VAR), яка є продюсером і творцем цієї концепції.
    Всі художники талановиті    , я не міг би рекомендувати одну роботу або іншу, на
    мою думку всі роботи дуже добре інтегровані в просторах метро. Ми реалізували
    наші проєкти на станціях метро «Ізвор» та «Римська площа», слідує станція
    метро «Еройлор».

    Анду Думітреску розповів й про техніку, яку використовують митці: «Не йде мова про розпис, це не просто
    фреска. Йдеться про кожну сферу сучасного мистецтва, про інсталяції, адже на станції
    «Римська площа» розміщена невелика інсталяція, є багато графічних робіт, фотографій,
    а незабаром і кераміка. На станції метро «Ероїлор» буде кілька скульптур. Розміщене також зображення, яке після сканування QR-коду стає анімованим. За допомогою телефону можна зайти в Istagram і спостерігати за цим твором. Також є графічні роботи, фрески. Ми намагалися охопити всю станцію, на обох сходах і в обох вхідних зонах.»

    Коли ми спустилися на станцію
    «Римська площа», нас вразив стіл із двома чорно-білими телевізорами, розмальованим
    різнобарвно, біля яких стоять старомодні прикраси. Спуститися на станцію метро
    стає таким чином більш спокусливим, а це завдяки художникам, які бажали, щоб люди більше
    оцінювали сучасне мистецтво.

  • Про лижі, інакше!

    Про лижі, інакше!




    Вони любителі спорту, але й прихильники дотримання
    принципів рівних можливостей. Заснували байдарочний клуб і розширили свою
    діяльність. Спочатку створили байдарки для людей з обмеженими можливостями, а
    потім дійшли й до лижного спорту. Виходячи з того, що кожен мріє покататися на
    лижах, Асоціація «Каяк смайл» створила кілька монолиж – пристроїв, спеціально
    створених для людей з порушеннями опорно-рухового апарату, за допомогою яких
    вони можуть насолоджуватися плавними спусками по схилах.




    Про цю історію ми попросили розказати Йонуца
    Станковіча, президента асоціації «Каяк смайл»: «Ми створили клуб «Каяк смайл» для популяризації байдарочного слалому. І коли зібрали багато дітей на
    байдарках, я згадав відео, яке бачив кілька років тому з чоловіком з обмеженими
    можливостями із США, котрий дуже гарно розповідав про каякінг. Він сказав, що
    це єдиний вид спорту, де він почувається цілком звичайною людиною, тому що в
    байдарках ми більше використовуємо верхню частину тіла, а нижню частину не
    видно, коли катаєшся на байдарках. І я сказав собі, що потрібно подумати і про
    цих людей, посадити їх у байдарки, подивитися, як вони почуваються. Прийшов один,
    два, десять, вони відчували себе дуже добре, почали ставати нашими
    спортсменами, бути активними членами клубу, членами нашої родини. А потім прийшла
    я зима. А взимку ми проводимо лижні
    табори для дітей. Я не хотів переривати їхню спортивну діяльність, адже їм дуже
    подобалося займатися спортом, у них вже була спортивна дисципліна. А потім я спробував
    дізнатися, що означає кататися на лижах для людини з інвалідністю. Побачив, що
    є спеціальні лижі, які були досить дорогі і ми не могли собі дозволити їх купити,
    тому взяли інвалідний візок зняли колеса і з допомогою спеціального пристрою
    причепили до нього лижі. Таким чином і люди з обмеженими можливостями отримали
    змогу кататися на лижах.»


    schi-pers-cu-dizabilitati-foto-facebook-caiacsmile.png


    І якщо початком стало інвалідне крісло,
    пристосоване для катання на лижах, то досвід Заходу ознайомив нашого
    співрозмовника зі спеціальними техніками роботи на схилах з людьми з
    обмеженими можливостями: «У 2019 році ми отримали цей пристрій, після чого я побачив, що вони
    дуже люблять кататися на лижах. Я зібрав чимало людей з повітів Марамуреш і
    Сату-Маре. Потім поїхав до Австрії, де пройшов 10-денні курси роботи з людьми з
    обмеженими можливостями, які хочуть кататися на лижах. Там я дізнався багато
    цікавого, дізнався про різні види випадків, інвалідності, а потім я побачив
    сім’ї, які збиралися разом, тому що один з членів навчився кататися на лижах з
    кріслом, а потім всі разом спускалися зі схилу. Це була чудова річ! І тоді я
    сказав собі, що ми повинні це зробити і в Румунії. Ще в країні я навчив кількох
    членів клубу, з тих хто має особливі потреби, самостійно кататися на лижах. А
    вже потім ми рознесли по країні кілька пристроїв, які винайшли минулого сезону.
    Нас почали кликали по всій країні, запрошували брати на схили все більше людей
    з обмеженими можливостями, тому що їм це сподобалося, а після цього ми провели
    загальнонаціональний краудфандинг, щоб зібрати кошти для придбання новітніх
    моделей монолиж, аби обладнати ними румунські лижні траси.»




    Цього року лижний сезон
    уже в розпалі. Де побували члени асоціації, запитали ми Йонуца Станковіча: «У
    Клужі, до цього у Ватра-Дорней. То було справжнє турне. Ми вже отримали обладнання
    від наших партнерів із Франції, отже цей проєкт нам вдався. Ми розпочали акцію з
    збору коштів у листопаді минулого року і завдяки кільком компаніям, які підтримали
    нас, нам вдалося придбати вже 13 монолиж. І завдяки багатьом людям, які були
    залучені до цієї кампанії, до збору коштів на національному рівні, нам вдається
    об’їхати всю країну, популяризувати цей вид спорту в Румунії. Ми оснастимо цими
    монолижами усі лижні траси Румунії, щоб скрізь люди з обмеженими можливостями
    мали можливість покататися на них на схилах.»




    Ініціатори цього проєкту закликають асоціації осіб
    з обмеженими можливостями з різних регіонів країни заохочувати інших осіб до
    участі у спеціально розроблених для них заходах, каже Йонуц Станковіч: «Хто
    хоче долучитися до наших проєктів, може зайти на нашу сторінку у Facebook і
    допомогти нам, пожертвуваннями і не тільки. Я хочу, щоб вони побачили нашу програму,
    на якій стадії ми знаходимося і приєдналися до нас. Нехай приїжджають,
    катаються з нами на лижах або долучаються, на волонтерських засадах, до наших
    акцій, щоб побачити, наскільки це гарне заняття і який гарний урок життя дають
    нам ці люди на схилах. Кожен, хто вміє кататися на лижах може допомагати нам, допомагати
    особам з обмеженими можливостями підніматися і спускатися по схилу, пересуватися
    від машини до траси, обідати разом і просто радіти кожній миті. Усе, що ми робимо,
    і зайняття спортом, і різні заходи, робимо з радістю, у вигляді гри! Ми
    запрошуємо всіх долучатися і розважатися разом з нами!»




    Враховуючи успіх проєкту, асоціація має на меті розширити
    й проєкт катання на байдарках для людей з обмеженими можливостями на декілька
    озер країни.

  • Життя як виставка чи виставка як життя

    Життя як виставка чи виставка як життя


    Вони митці, родом з Румунії та Німеччини і під
    час пандемії вони вирішили проводити час разом, як альтернативу пошуку митця, якому заборонено виходити у світ. І коли 12 артисток проводять
    більше часу разом, дедалі більше розмовляючи, готуючи разом, досліджуючи міську
    дельту або поділяючи спільне місце для сну, не дивно, що результатом може стати
    виставка. Як не дивно, ця виставка ілюструє життя: особисте і колективне,
    універсальне та індивідуальне, приватне та публічне, вільний час та творчий час.
    Куратори Катінка Тебекару та Данієла Пелімаріу розповіли в інтерв’ю ВСРР про
    виставку «Staycation» та про проєкт в цілому.


    Катінка Тебекару: «Staycation зародилося в пандемії, тому що всі
    ми, як люди, повинні були знайти простір для відпочинку та перебування у своєму
    власному просторі, залишаючись вдома. Ми розглядали це як зустріч, а не як
    виставку, це був симпозіум, який ми провели у липні, коли приїхали 6 артисток з
    Берліна, і 6 з Румунії та разом з Даніелою Пелімаріу з Sandwich і Рейчел Моносов з CTG Collective,створили ситуацію, в якій ми пробули разом 7 днів, 12 креативних жінок, які
    пекли хліб, гуляли по дельті Вакарешть, багато розмовляли про світ, про те, що стається
    з довкіллям, про пандемію і життя».


    Даніела Пелімаріу розповіла нам, як зібралася
    команда проєкту: «Кожна із трьох партнерок
    у проєкті, я, Катінка та Рейчел, запропонували певну кількість молодих артисток
    з Бухареста та Берліна. Деяких ми краще знали, інших ні, але велике значення
    відіграла інтуїція. І якось органічно сформувалася група і між нами створилися
    якісь зв’язки і якось ці стосунки зміцнювалися. Ця перерва після симпозіуму, що
    сталася в липні, була дуже важливою для групи. Ми також хотіли мати артисток,
    які творять у різних середовищах, на різні теми, які мають різні підходи, тобто ми
    шукали певного типу митців, відданих митців, які хочуть цим займатися в
    довгостроковій перспективі і це видно в їхній практиці та в тому, як вони
    працюють, у тому, як вони спілкуються, у їхньому професіоналізмі».


    Артистки знайшли найкращі способи співпраці та
    спілкування, як розповіла нам Катінка Тебекару: «Я організувала чимало таких проєктів,
    і завжди щось виходило, розчарування, напруженість. Але оскільки тут ми
    обрали артисток за їхню практику, а також за їх поводження як людей, кожна з них будучи елегантна, амбітна, але великодушна
    ми сильно покладалися на ідею сповільнення життя. Це тому що ми зараз відчуваємо,
    що живемо дуже швидко. Так що все, що ми робили, ми робили повільніше: ходили
    на ринок, купували продукти у фермерів, готували разом, розмовляли на важливі
    для групи та універсальні теми, але й на особисті теми, гуляли парком Векерешть.
    Артистка з Тайваню організувала медитацію, в якій ми брали участь у спробі
    спати колективно, мріяти колективно. Це ідея, яка у дорослому віці не так часто
    виникає. Діти завжди сплять разом, а ми, дорослі, ні. Тому ми доклали всіх
    зусиль, аби створити атмосферу, в якій ми могли б відчувати і слухати більше,
    ніж могли робити і говорити, хоча у нас було багато розмов».



    Єн Чун Лін, Ізабелла Фюрнкяс, Лексія Хахтманн,
    Бетан Хьюз, Лера Келемен, Барбара Людде, Катінка Мелаймаре, Рейчел Моносов,
    Данієла Палімаріу, Ана Паску, Йоана Станка, Ана-Марія Штефан – це решта артисток,
    які взяли участь у проєкті. Результати цієї зустрічі можна буде побачити до 12
    лютого в Галереї Данієли Пелімаріу та «Sandwich Malmaison». Що можна там побачити? Данієла Пелімаріу:
    «Інший виставковий простір – це «Sandwich of space», розширення простору «Sandwich», відкритого в 2016
    році. Твори різноманітні в обох приміщеннях, у нас є інсталяції підхідні для
    кожного приміщення, а також живопис, скульптура, кераміка, відеоінсталяція, перформенс
    артистки Катінки Мелаймаре у «Sandwich of Space», у будівлі Мальмезон, на 2-му поверху. Це одна виставка, у двох локаціях.
    На мій погляд вони концептуально не відрізняються одна від іншої. Звичайно, багато
    робіт мають як відправну точку літній досвід і відносини, які тоді виникли,
    багато з них мають чіткі, конкретні посилання на цю групу, число 12 все з’являється
    в багатьох творах або різних зображеннях із нашого спільного досвіду.»



    Виставка є найпомітнішою частиною проєкту та є
    підсумком симпозіуму, що відбувся влітку 2021 року, де учасниці зустрілися та
    ознайомилися з містом-господарем, Бухарестом. Але найважливішим здається те, що
    артистки знайшли функціональний спосіб пережити пандемію, не втрачаючи самих себе.

  • Громадська організація Funky Citizens

    Громадська організація Funky Citizens

    Funky Citizens – це місце зустрічі громадян, яких не задовольняє статус-кво, та розуміють роль, яку вони відіграють у демократії, і часто беруть участь у процесах прийняття рішень. Найсильнішою «зброєю» організації є ініціативи, які використовують технології, юридична допомога на підставі даних та комунікацій, а також громадянська освіта. Румунська громадська неурядова організація вже має велекий досвід щодо заохочення громадян, які мріюють про міський простір зі загальною ідеєю розвитку, в якому мешканці можуть долучатися до визначення свого спільного простору та покращення свого рівня життя.

    Елена Калістру, член Європейського економічного та соціального комітету, голова та співзасновниця, розповідає звідки виникла ідея заснування цієї організації: «Приблизно в 2011-2012 роках ми зрозуміли, що в Румунії бракує руху чи організації, які зробили б залучення громадян бажаним для людей, особливо в сферах, які досить важко зрозуміти. Ми почали з проєктом, в рамках якого проводимо контроль за витрачанням державних коштів, проводимо моніторинг національного бюджету, і намагаємось зробити все зрозумілим для громадян. Ми припустили, що люди хотіли б долучитися до суспільного життя, але часто їм таку інформацію дуже важко зрозуміти, та що для її пояснення потрібні додаткові зусилля, щоб роз’яснити їм, наприклад, як працює законодавство, як працюють установи тощо. Так народилася організація Funky Citizens».

    Ми запитали Елену Калістру, чи їм вдалося зібрати прихильників. Ось, що вона відповіла: «Очевидно, що охочих долучитись до проєкту не було дуже багато, ми як організація не уявляли собі, що мільйони людей будуть зацікавлені як витрачаються місцеві бюджети. Але ми віримо, що якщо ми далі працюватимемо ситуація зміниться, беручи до уваги і реакцію людей, яку ми спостерігаємо з моменту заснування організації в 2012 році, я б сказала, що все більше людей цікавляться тим, що відбувається на місцевому та національному рівнях, та все більше людей долучаються до нашої діяльності, які жертвують кошти, читають наші аналізи.»

    Як може громадянин долучитися до суспільного життя? Елена Калістру відповідає «Найчастіше першим кроком є отримання інформації. Це звучить як кліше, але це правда. Інформація – це сила, інформація зараз більш доступна завдяки Інтернету, ми можемо дізнатися, як ми можемо зв’язатися з нашим депутатом чи мером посередництвом лише одного кліка. Але ми кажемо людям, що залучення громадян до сусіпльного життя – це як спорт: є кілька етапів. Ідеально ми всі повинні займатися спортом принаймні 30 хвилин на день. А це з точки зору громадянства означає час від часу перевіряти, що зробив мер, що зробив парламент,що зробив уряд, і бути в курсі подій. І, зрозуміло йти голосувати. Потім, як і в спорті, є можливість займатися щотижня спортом або кататися на велосипеді. Це означає, наприклад, підписати петицію або написати письмового листа до наших депутатівна цікаву тему. І третій етап, так би мовити «професійний спортсмен», – це біг марафону. А це може означати приєднання до певної громадської організації, або оскарження місцевого бюджету, оскільки ми маємо ці права, як громадяни.»

    За словами нашої співрозмовниці кількість учасників проєктів Funky Citizens різна, під час виборів наприклад вона може сягати тисячі волонтерів. Елена Калістру, голова та співзасновниця організації, розповідає про нещодавні ініціативи: «У найближчі роки перед нами стоять два великі виклики: один з них – розширити нашу роботу на місцевому рівні. Це те, що ми вже робимо від минулого року, ми намагаємося відвідати місцеві громади та організовувати тренінги про те, як формуються місцеві бюджети, проте, як громадяни можуть залучатися, ми працюємо з журналістами-партнерами. З іншого боку ми присутні в Європейському соціально-економічному комітеті та інших органах, наша організація працює вже деякий час у міжнародних проєктах, особливо в Центральній та Східній Європі, я є членом Комітету від минулого року. Ми намагаємося, щоб голос румунських неурядових організацій краще почули в європейських інституціях.»

    Незалежно від того, говоримо ми про європейські кошти для національних чи місцевих проєктів, коли ми дивимося на ефективність витрат у Румунії, спільним елементом є відсутність конкретних наслідків. Основними причинами цього є відсутність механізмів визначення довгострокових потреб розвитку, визначення пріоритетів фінансових потреб на основі політичних критеріїв, а ні на реальних потреб, а також марнування державних грошей через корупцію, розкрадання чи погане управління.

  • Добруджська суть

    Добруджська суть

    У Добруджі,
    регіоні між Дунаєм та Чорним морем, проживають 14 етнічних меншин. Тут
    знаходиться найбільша турецько-татарська меншина в Румунії, оскільки понад 400 років
    провінція перебувала під управлінням османської адміністрації. Є також
    місцевості з великою кількістю росіян-ліпованців та українців, нащадків
    задунайських козаків.




    Сьогодні наша
    історія починається на березі озера Головіца, поблизу румунського узбережжя
    Чорного моря, де є село, яке стає все більш відомим завдяки організованим тут
    культурним заходам, Вішіна. Усе почалося з того, що містянка вирішила придбати
    будинок у селі для проведення там своїх відпусток, але придбання нової нерухомості
    викликало в неї пристрасть до популяризації традицій цього регіону.




    Мова йде про Б’янку
    Фолеску, яку ми запросили сьогодні до нашої студії або розповісти про цей проєкт:
    «Якось все прийшло поступово, це було не миттєве рішення. Першим кроком стало
    придбання хати у селі Вішіна. Я хотіла знайти тихе, спокійне місце і крок за
    кроком, знайшла місце для відпочинку і проведення вільного часу з дітьми.
    Потім, мало-помалу закохалася у це село, в його традиції, звичаї, стала краще розуміти
    життя в селі, простоту сільського життя – це багатство, яке мені пощастило
    отримати лише зараз. І звичайно, після цього мої думки почали рухатися в
    напрямку постійного проживання в селі. З часом моє домогосподарство зросло і фактично
    я була змушена їхати в село майже кожен день, а згодом – повністю переїхати з
    міста у Вішіну. Це було нелегке рішення, очевидно, воно принесло мені багато змін,
    але я вважаю, що це було одне з найкращих рішень у моєму житті.»




    Б’янка Фолеску обміняла
    міський комфорт на просте життя, але після того як ознайомилася з таємницями сільського життя,
    від того, як правильно топити піч дровами до покупки в борг на базі «запису в
    зошиті» в сільському магазині чи обміну продуктами між сусідами, вона почала
    залишати свій відбиток на новому місці проживання. Сьогодні в її будинку в селі
    є котел, тому що вона хотіла мінімального комфорту міського життя, але її вплив
    поширився на громаду: «Це село не було відомим і тоді я долучилася до
    діяльності болгарського танцювального ансамблю, який зберігав традиції села і,
    мало-помалу, трохи змінився склад ансамблю, весь його репертуар, видимість. І,
    з огляду на те, що цей танцювальний колектив складався з жінок і дітей, я почала
    спілкуватися з найбільш репрезентативною частиною мешканців села.»




    Б’янка Фолеску
    стала промоутером місцевої гастрономії: «Ми взяли участь у певних заходах,
    потім організували кілька заходів, в яких хотіли висвітлити страви місцевої кухні.
    Я усвідомила, що населення села змішане, тобто не можна обмежуватися лише
    гастрономією з болгарським впливом, наприклад, враховуючи, що у Вішіні проживає
    лише невелика громада добружських болгар. У цьому селі є й татарська, румунська
    гастрономія, зібрана зі всієї Добруджі. Гастрономія тут дуже багатий букет страв,
    які можна поставити на стіл. І, так, головним нашим викликом було знайти
    якомога більше страв з різними назвами, страви, які можна швидко приготувати і
    покласти на стіл. Згадайте, що болгари традиційно займаються овочівництвом, а
    серед їхніх страв особливе місце займає овочевий салат «​​закуска», потім керделі
    (пироги) з цибулею. Є різні страви місцевої кухні, які я часто презентую. І не
    можу не згадати про добруджанський пиріг, який займає почесне місце в моїй
    кухні.»




    Капітальний
    ремонт придбаного будинку та, особливо, його інтер’єру, став для Б’янки Фолеску
    першим кроком в облаштуванні в іншому будинку поблизу невеликого живого музею:
    «У ньому п’ять кімнат, кожна з яких має свою специфіку. Я подумала представити різні
    громади села Вішіна. Середня кімната має болгарську специфіку, поруч знаходиться
    кімнату зі специфікою росіян-ліпованців, потім румунська кімната, тому що
    румунське населення переважає у Добруджі, а в східній кімнаті об’єднана специфіка турків
    і татар. Кожна кімната оформлена в певному стилі, поєднуючи старі предмети, які
    ми знайшли в місцевостях з переважаючим населенням відповідних етнічних груп, а
    також з новими предметами, що імітують старі предмети.»




    Чимало з
    представлених там предметів були подаровані мешканцями сіл: меблі, штори,
    рушники та ніші предмети побуту. Б’янка Фолеску виготовляє й власні моделі
    ажурних квітів, радіючи можливості навчитися у місцевих майстрів. Тоді наша
    співрозмовниця також дізналася про добруджанську вишивку, про добружанські
    ремесла, про традиційну архітектуру і так почала співпрацювати з музеями
    народного мистецтва у Констанці і Тулчі.

  • ЕкоКоза

    ЕкоКоза


    У Румунії зимові свята відзначаються такими народними традиціями, як віншування з Ведмедем чи Козою, останню називають по різному в
    різних куточках нашої країни.


    Проте сьогодні ми розповімо вам про іншу козу, яку відправили на віншування: еко-козу, проєкт-маніфест активізації участі через мистецтво, ЕкоКоза – це перероблена коза, адаптуючи традиційне віншування за допомогою «кози» до теперішньої реальності, а саме необхідність відповідальної переробки
    пластику. Ми розмовляли про цей проєкт з Аліною Тофан, актрисою та еко-перформером: «Минулого
    року я спробувала цей проєкт під назвою «еко-коза», це реакція і
    маніфест проти надмірного споживання та відходів, що утворюються
    під час свят. Вона виготовлена із пластику і не тільки, минулого року ми виготовили козу із залишків використаної упаковки …, а
    цього року ми вирішили змайструвати її з упаковок для святкових подарунків. Якось це відбувається саме по собі, ми йдемо віншувати партнерів проєкту, ми адаптували традиційний текст віншування з Козою і перенесли його в набагато екологічну зону, як свого
    роду маніфест проти цих речей».




    Це перероблена коза, оповита пластиком…» – так звучить вірш віншування. Аліна Тофан розповіла нам більше: «Минулого року
    ми зняли відеозапис, ми знімали його на чорноморському узбережжі, і було дуже цікаво, що в перший день року ми були на узбережжі. Там на набережній у Мамаї та Констанці було багато людей, і вони нас побачили, тож сама Коза стала
    маніфестом. Особливо діти дуже відгукнулися на цю ідею і зрозуміли. Казали: «Дивись, вона пластикова!» Іншими словами, ми багато споживаємо! А цього року ми побували на ринку Обор (великий столичний ринок) і сфотографувалися в місцях, які вважалися символічними для того, що означає забруднювання на свята, тобто в
    місцях, де продають різдвяні ялинки, що загорнуті в пластикову
    фольгу. Ми також сфотографувалися в місцях, де продається багато пластикових
    товарів, поруч з покупцями, які йшли в торговий центр чи
    на ринок, поруч із тими, у кого були повні сумки. І якось ми хочемо вловити
    саму суть того, що ми залишаємо
    позаду відходи у наших поривах за покупками, і навіть
    не усвідомлюємо цього. І це буде знято на фотографіях. Ми зустріли, звичайно, і
    традиційних колядників, тобто ведмедів та людей в
    національному вбранні, які віншували
    чи колядували, і було дуже
    цікаво, що це був діалог між мною та моєю колегою-фотографом Діаною Паун, і ними народними колядниками. Був такий обмін,
    діалог між двома типами перформенсу, і я думаю, що це була цінна зустріч».




    У класичному віншуванні кози, вона вмирає і просить щось від віншованих людей аби воскрести з
    мертвих. Однак ЕкоКоза просить взамін порожні пластикові пляшки. Практично, під час віншування пластик також збирають у людей, до яких доходить коза, як розповіла наша
    співрозмовниця: «Проєкт наш
    користується успіхом. Я маю
    на увазі той факт, що люди вважають це
    чудовою ідеєю. Нас зазвичай
    зупиняють на вулиці і питають, чи немає у нас подібної кози й на продаж, бо більш цікаво віншувати з екокозою. Багато хто, на жаль, вважає це
    просто трендом. Але якось у нашу колективну свідомість проникає ідея, що ми забруднюємо, що ми багато споживаємо».


    Аліна Тофан також додала: «Це просто частина масштабнішого
    проєкту, який ми з Джорджіаною Влахбей робимо, наша команда називається «Plastic
    art Performance», ми працюємо в рамках Асоціації Макая і, загалом, ми
    займаємося еко-перформансом, еко-мистецтвом, сталими практиками в мистецтві і
    намагаємося якось сприяти не тільки зміні менталітету, а й трохи попрацювати
    на рівні духовності, працюємо з такими поняттями, як екодуховність, екотрофі,
    поняттями, які, походять з англійської культури, тому зараз ми намагаємося їх
    перекласти та адаптувати до румунського культурного простору».

  • Найцікавіші життєві історії, представлені ВСРР у 2021 році

    Найцікавіші життєві історії, представлені ВСРР у 2021 році

    Сьогодні представимо вам найцікавіші життєві історії, яких ми виявили протягом 2021 року. Ми представили освітню програму харчування «Смакуй уважно. Насолоджуйся моментом», започатковану після виявлення тенденції, визначені у всьому світі про те, що все більше молодих людей віддають перевагу перекусам замість ситних страв або уникають їх, з іншого боку, будучи занепокоєні контролем пропорцій.

    Флорентіна Балош, посол «Смакуй уважно. Насолоджуйся моментом», – сказала нам: «Смакуй уважно. Насолоджуйся моментом» – це про обережне харчування і про те, як ми можемо зосередитися на сьогоденні, щоб ми дійсно відчули смак страви та насолоджувались нею, адже закуски – це частина повсякденного життя. Це проєкт Асоціації «Стовідсоткові румунські продукти», започаткований у партнерстві з Національним управлінням із захисту прав споживачів та 5 бухарестськими ліцеями. Дослідження показали, що молоді люди віддають перевагу закускам замість послідовних страв, і тоді такі запитання як Що ми їмо?, Чому ми їмо? і Як ми їмо? чомусь залишаються без відповіді, тому що ми харчуємося хаотично, ми не знаємо, що ми їмо, чимало разів, тому що ми не всі розуміємо інформацію, що міститься на упаковках, якщо ми не задокументували себе. А основою проєкту є інформування та виховання.»

    Інший проєкт, здійснений з великою душею, привів нас до комуни Августін, що в повіті Брашов, на півдні Бараольтової низовини. Комуна з 1.900 жителями, багато з яких дуже бідні та наполовину етнічні роми, де двоє вчителів заклали основи проєкту: Edubuzz або навчальний автобус. Наталія Гінгіне та Адріан Секал – учителі, які створили благодійний проєкт Edubuzz, для якого сама тенісистка Сімона Халеп подарувала свій день народження.

    Адріан Секал розповів нам про Edubuzz: «Це своєрідне місце для позашкільного навчання. Ми подумали, що це повинно бути приміщення поза школою та якомога ближче до дітей, так щоб вони мали можливість залишатися після школи. Є багато дітей, які не навчаються у школі або які більше не відвідують уроки. Це громада, де покидання школи та прогули досить високі, а також де чимало дітей не йдуть до школи. І тому ми подумали надати їм можливість продовжувати навчання та вчитися, бо, можливо, деякі з них досі не вчились у школі.»

    Наталія Гінгіне додала: «Ідея виникла з потреби проводити з дітьми більше часу, ніж ми проводимо в школі, і запропонувати їм більше спільних занять. Після того, як ми так би мовити створили автобус і знайшли це приміщення, автобус став не лише місцем для дітей, які навчаються у школі, але й для дітей, які з різних причин не ходять до школи. Це позашкільний навчальний заклад, однак він став й справжньою школою для окремих дітей.»

    Регінський завод HORA, найбільший виробник дерев’яних музичних інструментів у Європі, відзначив у 2021 році своє 70-річчя. Незважаючи на те, що пандемія коронавірусу внесла змін що стосується замовлень на музичні інструменти, заводу вдалося випустити на ринок три нові вироби, доводячи, що пристрасть підтримує молоде дихання. Дорін Ман, технічний директор заводу зазначив: «Наш завод розробив три основні виробничі лінії: гітарну лінію. Іншою є лінія смичкових інструментів: скрипки, альти, віолончелі, контрабаси та, інші смичкові інструменти, такі як псалтиріон. Ця лінія виробляє широкий асортимент смичкових інструментів ізширокого асортименту порід деревини, з різною структурою, кольорами та якістю. Ми маємо різні якості для всіх інструментів, починаючи від початківців до професіоналів. Третя лінія була створена з метою збільшення різноманітності в контексті міжнародного ринку. Це виробнича лінія етноінструментів. Таким чином ми розробили ще три вироби, такі як кайон, ударний інструмент, потім віолінофон (скрипка Штроха), яка є характерною для Бігорського регіону (захід Румунії), і вдосконалили електрогітари. Ми випустили на ринок два типи сольних електрогітар.»

    Інша цікава історія стосується журналістки та письменниці Яннеке Вос де Гроот, родом з Нідерландів, яка оселилася в нашій країні 15 років тому разом зі своїм чоловіком. Вони захоплюються ісландськими конями та живуть у румунському селі Оарба де Муреш, що належить до міста Єрнут, та їм сповнилось бажання жити ближче до природи і навіть розвивати сільський туризм у цьому регіоні. Яннеке Вос де Гроот написала шість книг про Румунію, зокрема про зону, де вона зі своїм чоловіком оселились. Таким чином спонукає більше туристів відвідувати нашу країну. Коли тристи відвідують їх, вона веде їх скрізь: «Зазвичай я їду з ними до Брашова, до Клужу – прекрасних міст, але тоді, коли я запитую їх, що їм найбільше сподобалось, вони завжди відповідають, що в селі Оарба де Муреш, де можна бачити як працюють та живуть люди. Зазвичай місцеві жінки готують для туристів овочевий суп, але й інші румунські традиційні страви, а це створює дуже гарну атмосферу. Навіть Палац Парламенту не є таким популярним, як обід в Оарба де Муреш!»

    Це кілька історій, вибраних із задоволенням, щоб прикрасити ваш день! Цього року ми обіцяємо також
    представити цікаві історії!

  • Найкращі мистецькі цікавинки, представлені ВСРР у 2021 році

    Найкращі мистецькі цікавинки, представлені ВСРР у 2021 році


    Багато хто уявляє собі мистецтво як спеціалізовану галузь, менш доступну
    для непосвячених. Проте, коли мистецтво виходить на вулиці, запрошує нас на гру
    чи йде назустріч пересічній людині, усі без винятку можуть сповна насолодитися
    цим досвідом. Протягом 2021 року ми виявили кілька таких проєктів.


    Одним з таких прикладів можуть бути малюнки, виконані на панелях з
    оргскла, встановлених уздовж мосту через річку Оленешть, художником Адріаном Йонуцем
    Луце, вчителем художнього мистецтва у Палаці дітей міста Римніку Вилча. Його
    робота гідна Книги рекордів Гіннеса, адже Адріан Йонуц Луце розписав вже 58
    старих будівельних плит у м. Римніку Вилча.


    Кожен з нас може відкрити для себе різні таємниці мистецтва через гру. У
    цьому переконана Кетеліна Станчу, ініціатор проєкту «квест-музей», в якому
    популярний вид розваги, гру «Квест-кімната» поєднали з можливістю пошуку
    наввипередки цікавих скарбів в музейних відділах, і все це у вигляді
    інтерактивного змагання.


    А нещодавно у Румунії запрацювала віртуальна платформа, за допомогою якої
    можна відвідати різні сільські музеї, поки що лише 28 музеїв у кількох повітах
    північно-східної Румунії. Про історію цього проєкту ми дізналися від Йонуца
    Тодерашку фото/відеоредактора та фотодокументаліста проєкту: «З 1 грудня усі
    бажаючі можуть відвідати нову платформу «Muzeedelasat (Сільські музеї)». Це
    платформа, присвячена музеям у сільській місцевості. Ми почали з восьми повітів
    на сході Румунії і плануємо в найближчі два-три роки охопити всю країну. На цій
    платформі можна здійснити віртуальну екскурсію представленими нами сільськими
    музеями, побачити різні фотографії та матеріали задокументовані на місці.»     Платформа
    www.muzeedelasat.ro є безкоштовною та доступна румунською та англійською мовами.
    Проєкт розробили та впровадили четверо
    осіб: Космін Мурерашу, який є керівником проєкту та експертом з 3D-сканування, фото/відеоредактор
    та фотодокументаліст Йонуц Теодерашку, копірайтерка і промоутерка Ніколета Феля,
    яка створила текстовий контент та перекладачка Сільвія-Александра Ністор.




    І Національний музей сучасного мистецтва в Бухаресті не перестає дивувати
    своїми ініціативами. Після нетрадиційних виставок, багато з яких викликали
    палкі дискусії в суспільстві та оновлення колекцій щопівроку, а також
    величезних інсталяцій, які вражають своїми розмірами, з огляду на нинішню
    пандемічну ситуацію Національний музей сучасного мистецтва розробив різні
    проєкти, націлені на дитячу аудиторію. Саме так з’явилися проєкти: «Сучасне
    мистецтво від планктону до міжгалактичного польоту», що припускає проведення майстер-класів,
    котрі допомагають дітям зрозуміти музейні колекції, «Про історію. 1947-2007 рр.»,
    а також «Ніч у музеї» – майстер-класи для дітей, що допомагають останнім краще
    зрозуміти експонати музею. Так само й «Мистецтво
    і листування», проєкт, що має на меті зблизити дітей та самотніх людей похилого
    віку, сприяючи письмовому спілкуванню між представниками двох поколінь, а також
    проєкт із заохочення дітей до читання під назвою «На вихідні у Національному
    музеї сучасного мистецтва в онлайн-режимі: Вечори читання для дітей».




    Про цю останню ініціативу розповіла бібліотекарка музею Астрід Богдан. «Наприкінці
    минулого року я разом зі своїми колегами розробили проєкт «Вечори читання в
    Національному музеї сучасного мистецтва». Фактично щоп’ятниці, з 19.00, діти та
    дорослі збираються і читають книги з нашої музейної бібліотеки. Поступово ми
    намагаємося поєднати ці читацькі зустрічі з презентацією графічних робіт
    ілюстраторів книг, а також з музикоюю Таким чином читання книг супроводжується
    зображеннями та звуковими ефектами. У наших майстер-класах можуть брати участь
    особи різного віку. Перевага майстер-класів в онлайн-режимі полягає в тому, що
    у нас постійно є учасники як з Румунії, так і з-закордону.»




    Й оскільки пандемія
    змусила нас проводити більше часу вдома, а театральні чи концертні зали спорожніли,
    любителі танцю мали можливість отримати задоволення від дещо незвичайного
    хореографічного проєкту «Private Bodies». Це проєкт сучасного танцю, який
    проходив одночасно у Бухаресті, Клуж-Напоці та Брашові за участю таких
    румунських танцювальників, як Анамарія Ґуґуяну, Оана Мурешану, Крістіна Лілієнфільд
    та Космін Манолеску, який розповів про цю незвичну ініціативу: «Передусім, я
    думаю, що досвід танців у місті, у парках, на вулицях, для людей, які не є звичайними
    глядачами або любителями сучасного танцю, дуже розкріпачує. Це також дуже
    сильна річ. Дуже приємно побачити, що тобі хтось усміхається або, що твій
    танець просто викликає емоції у перехожих. Це своєрідна перерва, ти дозволяєш
    собі зупинитися, забути про все і насолодитися цим моментом. Мені подобається
    надихатись містом у своїх танцях, я давно не танцював у багатолюдних залах.
    Мені здається, що місто з його вулицями, квартирами, усім, з чого воно
    складається, своїм архітектурним простором, дає волю танцю і мені, як артисту.»




    Залишайтеся з
    нами і в 2022 році, щоб дізнатися і про інші прекрасні
    ініціативи започатковані румунськими
    митцями.

  • Ведмеді оператори

    Ведмеді оператори


    Наприкінці
    листопада Всесвітній фонд дикої
    природи Румунії (WWF Румунії)
    започаткував онлайн-кампанію
    «Ведмеді стають операторами». Ця кампанія була частиною процесу моніторингу
    великих хижих видів тварин у
    Румунії, проведеного Всесвітнім фондом
    дикої природи Румунія та його партнерами в рамках проєкту LIFE # EuroLargeCarnivores. Любителі природи можуть переглянути в
    соцмережах перші відеозображення, зроблені за допомогою відео-нашийників,
    встановлених цього року, в період з серпня по жовтень,
    на ведмедях, – це будучи пілотним заходом, прем’єрою про бурого ведмедя.


    Гавріл Маріус Беркі, менеджер проєкту Всесвітного фонду дикої природи Румунія (WWF-România), розповів: «Ідея виникла з того факту, що
    нам дуже мало відомо про соціальне організування ведмедів через труднощі,
    пов’язані з довгостроковим дослідженням поведінки. Через європейський проєкт EuroLarge
    Carnivores ми хотіли дізнатися більше про ці проблеми. Нам вдалося встановити
    три нашийники, обладнані відеокамерами, на трьох екземплярах бурих ведмедів. Одного
    з них, самця віком приблизно 4 роки, який досить часто
    заходив у передмістя м. Тиргу-Муреш, довелося переселити. Це відбулося, його
    переселили в гори Келімань. А двоє інших – ведмедика, самець і самка, яким близько
    півтора року, і вони походять із будинку для вирощування ведмежат «Знову ведмідь»
    з повіту Гаргіта».



    Гавріл Маріус Беркі, керівник проєкту WWF-Румунія розповів нам, що було знайдено під час аналізу нашийників та записаного
    матеріалу: «Ми спостерегли,
    що ведмеді справляються самі,
    вони практично ведмеді-сироти, які з різних причин
    залишилися без батьків. Справляються самі, спілкуються, живуть
    разом. Після звільнення вони деякий час житимуть разом, після чого розійдуться
    і стануть самотніми. Що стосується іншого ведмедя, дорослого ведмедя, то дуже
    важлива річ, яку ми помітили, це те, що він не повернувся туди, звідки його переселили, подолавши дуже велику відстань, майже 500 кілометрів тільки в Румунії».


    Для управління великими м’ясоїдними тваринами важливо знати, що після переселення, вони не повертаються туди, звідки їх переселили, і що вони можуть долати дуже великі відстані за дуже короткий час, що
    ускладнює їх підрахунок, додав Гавріл Маріус Беркі: «З тих даних, які ми маємо, цей ведмідь знищив кілька
    вуликів. У Румунії ведмідь пройшов понад 500 кілометрів,
    після чого перетнув кордон в Україну, і все це сталося за півтора місяця. Ще півтора
    місяця він провів в Україні, після чого ми загубили з ним зв’язок. Єдина шкода була завдана кільком вуликам в Румунії, і це
    сталося і в Україні».





    Чи то вийшов із ладу передавач дорослого ведмедя, чи ведмедя зловили браконьєри,
    фахівці не отримали очікуваної інформації. Гавріл Маріус Беркі пояснив: «Окрім інформації, пов’язаної з
    соціальною організацією та поведінкою ведмедя, ми також хотіли отримати
    інформацію про використання ведмедями різних місць проживання, про територію транзиту, можливі маршрути пересування, з бар’єрами та підтвердження функціональності деяких екологічних
    коридорів, тому що ми маємо проєкти, які були спрямовані чи мають на меті визначення можливих екологічних
    коридорів в Карпатах, і нас цікавить, який із визначених коридорів може виявитися
    функціональним. Також дуже важливо дізнатися про взаємодію з іншими видами, включаючи людські поселення. Цю інформацію мав надати нам загублений в Україні ведмідь. В основному, ми хотіли б дізнатися, чи взаємодіють вони з населеними пунктами і як».


    Будучи всеїдними, бурих ведмедів приваблюють
    райони з легким доступом до джерел харчування в населених пунктах, особливо ті,
    що характеризуються поганим поводженням з відходами або де тварини залишаються
    без їжі через інтенсивну експлуатацію природних ресурсів (наприклад, грибів або
    ягід). Отже, ведмеді сприймаються як загроза. А оскільки ми зараз святкуємо зимові
    свята, ми можемо відчути дух Різдва, окрім прикрас, якими ми прикрашаємо
    будинок, купивши подарунок: плюшеві іграшки WWF, які, якщо ви придбаєте, то пожертвуйте
    на захист дикої природи в Румунії. Гавріл Маріус Беркі, керівник проєкту Всесвітнього
    фонду дикої природи в Румунії (WWF-Румунія), розповідає, що тварини також
    насолоджуються магією зимових свят, коли ми з поряд ними: «Збереження природи потребує
    значних фінансових ресурсів, а для окремих видів діяльності нам не завжди
    вдається покрити ці потреби з проєктах. Таким чином, купуючи плюшеву іграшку, то
    практично донор в основному отримує в обмін на подаровану суму бажану тварину,
    а нам вдається покрити деякі витрати».


    Щодо двох ведмежат кампанії, то можемо сказати, що з наступної весни вони житимуть серед природи, на волі, у карпатських лісах.