Category: Взаємини

18 жовтня 2022 року в Національному музеї румунського селянина в Бухаресті була відкрита виставка «Ікони на ящиках з-під набоїв» українських художників Софії Атлантової й Олександра Клименка. Проєкт реалізовано Польським інститутом у Бухаресті та Посольством Республіки Польща в Бухаресті у партнерстві з Національним музеєм румунського селянина та за підтримки Посольства України в Румунії.

Відкриття виставки відбулось за участі Посла Республіки Польща в Румунії Мацея Ланга, Посла України в Румунії Ігоря Прокопчука, директора музею румунського селянина Вірджила Штефана Ніцулеску, а також українських іконописців Софії Атлантової та Олександра Клименка.

У 2014 році, після початку російської збройної агресії проти України, українські художники почали малювати ікони на ящиках від боєприпасів. Цей дуже оригінальний і експресивний підхід справив надзвичайно сильний вплив на глядачів із самого початку. У своєму антиномічному проєкті вони поєднали непоєднуване: ікону, як символ життя, та ящик для набоїв, як символ смерті. «Своїми роботами ми хочемо перетворити смерть, символом якої є ящик, у життя, яке в українській культурі традиційно символізує ікона», – каже Олександр Клименко. «Взагалі-то мені здається, що традиція звична, питома для українців і для румунів, якраз і говорять в основному про смерть, бо християнство це релігія перемоги над смертю життя, життя над смертю. Тобто Христос переміг смерть і воскрес. І власне, про перемогу життя над смертю і говорить, по суті, все храмове мистецтво, все мистецтво церковне. Ми в даному випадку вийшли за простір літургії, вийшли на простір арт-галерей, простір музеїв, простір парламентів, простір бізнес-форумів і виявляється, що ця мова зрозуміла всім тим, кому це показуємо.»

У презентованій у Бухаресті колекції є й новіші роботи, зокрема ікони, написані Олександром Клименком у серпні 2022 року, коли він був на передовій для надання допомоги під час нинішнього вторгнення Росії в Україну. Основна мета українських митців – продати ікони, а зібрану суму передати на благодійність для допомоги постраждалим від війни, а особливо першому добровольчому мобільному шпиталю ім. Миколи Пирогова де з 2014 року пройшли лікування понад 60 тис. пацієнтів і 97% витрат якого було покрито за рахунок продажу ікон. Іншу частину коштів художники передають Християнському Центру Святого Мартіна де Поррес під Фастовом, який також допомагає постраждалим від війни.

Олександр Клименко розповідає: «Частина цих ікон була написана в Києві в майстерні, частина написана на фронті прямо під час бойових дій, частина написана вже після початку повномасштабного російського вторгнення в Київській області мною і моєю колегою Сонею Атлантовою, при чому вона якраз більше працювала в цей час, оскільки я працював волонтером у військовому шпиталеві і повертаючись з роботи по кілька днів працював, писав ікони, потім повертався під Київ, в Ірпінь працював на евакуації. Тобто в принципі є різні локації, різні місця, але всіх їх обєднує те, що ящики привезені з фронту, ящики ці є свідками війни і цієї трагедії, з якою зіткнулася Україна і якою ми маємо надію не зіткнуться жоден інший європейський народ і ця жахлива доля мине, в тому числі румунів. Тут, до речі, є кілька циклів – цикл, присвячений загиблим українцям в цій війні, цикл, присвячений Маріуполю маріупольський дейсіс і кілька ікон з циклу святі фронтової зони, які безпосередньо писалися на фронті. Я думаю, що це зацікавить, люди прийдуть, подивляться і згадають тих, хто зараз боронить Європу.»

Своєю чергою Соня Атлантова зізналася, що малювання цих ікон на дошках від ящиків з-під набоїв допомогло подолати страх і жити далі, попри складнощі та жахіття війни. «Для мене це внутрішній якийсь спосіб якось трохи підпорядкувати реальність, бо під час війни дуже важке відчуття, коли ти нічого не контролюєш, ти не маєш жодного вибору й якось некомфортно, це буде дуже мяко. Але все ж таки, коли я беру цю дошку, вона там страшна, вона приїхала з фронту, вона має специфічний запах і я з нею працюю, трансформую в щось, сподіваюся красиве, сподіваюся гарне, то для мене це терапевтично, це як мій якийсь клаптик простору, який я підпорядковую і, з яким я можу працювати. Це мене витягло в перші місяці війни, бо коли вже взялася за пензлик, мені стало якось, ну не скажу спокійніше, але стабільніше. А з другого боку, особливо в маріупольських роботах це як спроба виплакатися, виразити той біль, що накопичується і просто понести його до Бога, до людей, що отак нам болить, нам страшно. Ну і третя складова дуже важлива, що на гроші з цього проєкту ми допомагаємо різним ініціативам і це теж якийсь свій маленький вклад, який ми робимо, який дозволяє не відчувати себе взагалі осторонь і навіть якщо ти не військовий ти теж щось можеш робити.»

Представлена у Бухаресті колекція унікальних ікон мандрує усім світом і до тепер була виставлена у 15 країнах та в десятках локацій, в тому числі в Європейському парламенті та Національному музеї у Вільнюсі. Директор бухарестського Музею румунського селянина Вірджил Штефан Ніцулеску наголосив, що ця виставка є ідеальною нагодою для румунів проявити солідарність з українським народом і допомогти постраждалим від війни. «Як кожен румун з 24 лютого і до сьогодні я відчував, що моє життя змінилося і мені було шкода, що я безсилий зробити щось на підтримку громадян нашої сусідньої країни, України, яка зазнала такого жорстокого і несподіваного удару війною. Зараз ми маємо можливість провести цю виставку, яка має, я кажу, потрійну мету. З одного боку, це явно мистецький захід, але це, напевно, не найголовніше. Потім, це можливість для нас продемонструвати свою солідарність з українським народом. А з іншого боку, цей захід має і дуже практичну мету, тому що ці ікони продаються, а зібрані гроші передадуть на підтримку постраждалих від війни в Україні.»

Олександр Клименко розповів, що вперше виставка ікон на дереві від ящиків з-під набоїв була представлена у Румунії три року на Богословський конференції в Яссах, де користувалася надзвичайним успіхом. Він додав, що румунська традиція іконопису є однією з найпотужніших світі і він значною мірою вчився у румунських давніх художників і значною мірою вчився в сучасних румунських художників, які для нього є одними з найкращих зараз у християнському світі художниками. «Мені здається, що румуни найглибше і найтонше розуміють цю мову і найкраще нею спілкується, тому проблем немає. Одна лишень радість від того, що так люди сприймають цей проект, так радіють цим законом і так співпереживають болі українців. Оце про біль війни, це про бій війни, але про те, що в цьому темному тунелі, в якому зараз є Україна, є світло і ця війна закінчиться власне про те що війна закінчиться і закінчиться нашою перемогою, перемогою світла над злом цей проєкт і є. Ми з румунами наразі більш братерські народи, обєднані спільною традицією і в даному випадку румуни наші брати більше, ніж, скажімо, росіяни це для декого в Україні щось таке незрозуміле, але ця так доля. Знаєте брат не той, хто народжений з тобою від однієї матері, брат це той, хто тобі допомагає той, хто тебе любить, то, хто дійсно дає справжню любов. Тобто наразі ми бачимо, що румуни це наші брати і дякую Румунії, румунському народу, тому що я знаю, що купа людей опинилися в скруті, купа наших українців тікало саме до Румунії і вони знайшли величезну підтримку і допомогу від братнього румунського народу.»

Виставка відкрита для відвідання в Національному музеї румунського селянина до 13 листопада 2022 року. Вхід вільний.

Війна
Росії проти України триває вже понад 200 днів і останнім часом відбуваються всілякі
дивні речі: під водою вибухає газопровід, Путіну виповнилося 70 років, вибухнув
міст, що з’єднує Крим з Росією, яка його анексувала в 2014 році.
Передбачуваними були успіхи Збройних сил України на фронті, відкритому
росіянами на українській землі, а також оголошення мобілізації, нехай і
часткової, в Росії. Навіть і те, що Нобелівську премію миру отримали неурядові
організації, які борються з агресивними диктаторськими режимами є прийнятним.

У
широкому та всеосяжному сенсі все це свідчить про розпад системи, яка породила
загарбницьку війну з неймовірними наслідками для міжнародних відносин. І є
очевидна перспектива, що цей розпад зайде далеко, у сферах, які вплинуть на власне
існування Росії, як федерації. Експорт зерна та інших продуктів харчування з
України до країн світу, особливо до Африки, досягає вражаючих обсягів, але на
нього серйозно вплинули, а на початку війни навіть зупинили, дії Росії в
акваторії Чорного моря.

Тим
часом обидва «Північні потоки» у Балтійському морі, через які російський газ
мав би бути доставлений в Європу перетворилися на своєрідні підводні вулкани,
котрі спровокували найбільший викид метану в історії, що суттєво вплине на
глобальне потепління у світі. Найбільша атомна електростанція в Європі
розташована в Запоріжжі, вже кілька місяців перебуває під контролем російських
окупантів. Тих самих окупантів, які копали траншеї в радіоактивному ґрунті
навколо Чорнобильської АЕС, захопленої ще на початку російського вторгнення, а
відтак не варто очікувати від росіян належного поводження з чутливим ядерним
обладнанням.

Більше
того, російська ядерна загроза є прямою та явною. Керівництво в Москві на чолі
з президентом, його оточенням та численними впливовими людьми все частіше погрожують
всьому світу ядерною зброєю, демонструючи грубе незнання її наслідків.
Десятиліттями ядерна зброя використовувалася лише для забезпечення своєрідного
балансу сил колишнім Радянським Союзом, та рештою демократичного світу,
особливо США, Канадою та країнами Західної Європи. Як працівник КДБ нинішній
російський лідер мав би знати, що ядерна формула залишає мало місця для
порятунку життя на Землі.

Інакше
кажучи будь-який ядерний удар, відповіді на нього та контрвідповіді, призведуть
до повного знищення життя. Постійне згадування про цю самовбивчу формулу, як
про формулу успіху у війні, свідчить про великий відчай у лавах російського
керівництва щодо ходу війни в Україні. Цей відчай найбільше проявляється в
оголошенні часткової мобілізації в Росії. Хоча на початку Кремль говорив про
блискавичну «спецоперацію» із залученням невеликої кількості військ та
добровольчих формувань, з загальними та неясними цілями, нинішня ситуація на фронті
змусила Москву вдатися до мобілізації простих людей.

Хоча
на такі кроки влада мала б йти лише у випадку максимальної небезпеки для Росії,
насамперед, якби на Росію напали із зовні і професійна армія не могла впоратися
з ситуацією. Сучасні війни не ведуться за допомогою натовпу людей з гвинтівками
у руках. Відчайдушне використання такої формули демонструє повну збентеженість серед
представників російської верхівки та її нездатність до аналізу та системного
мислення. Це також показує, наскільки російські лідери цінують життя своїх
громадян, а також реальний стан
російської армії, погано оснащеної, непідготовленої, без чіткої концепції та
стратегії.

Власне,
такою була уся ця безглузда війна, розв’язана Росією проти Україну: без причини,
без конкретних цілей, налаштована на знищення, на вбивство невинних людей, з
численними загиблими, якомога більшою кількістю загиблих і з обох сторін. Оголошенням
мобілізації Москва перенесла війну в середину російського суспільства, робить
її державною реальністю і приносить смерть у кожне російське помешкання.

Народна реакція на цей захід далека від образів, представлених російською
пропагандою. Окрім молоді, скоріше неповнолітньої, яка прославляє свого
президента, є багато матерів, які не хочуть, щоб їхні діти вмирали в Україні, і
чітко кажуть, що на Росію ніхто не нападав. А на виїзді з Росії досі
спостерігаються довжелезні черги,
особливо молодих людей призовного віку, які не хочуть вмирати за країну розуміючи,
що за країну краще жити.

Дії Росії у війні з Україною останнім часом вказують на серйозні
проблеми на рівні
командування і на значні
матеріально-технічні проблеми. Ці проблеми
не були вирішені та сприяли провалу майже всіх російських планів
з продовження наступу та неспроможності досягти жодного прогресу, навіть на Донбасі. Тим часом ЗСУ продовжують наступ на всіх напрямках
і звільняють все більше своїх населених пунктів. Володимир Путін відчайдушно
оголосив часткову мобілізацію та провів псевдореферендуми на
захоплених територіях України. Однак міжнародна спільнота, в тому числі Румунія, оголосила, що не
визнає російські референдуми в Луганську, Донецьку, Херсоні та Запоріжжі,
стверджуючи, що як організація, так і проведення цих референдумів не мають
нічого спільного з правилами демократичного плебісциту.

Ситуацію на сході та півдні України в інтерв’ю нашій радіостанції
прокоментував голова Асоціації офіцерів
запасу Румунії генерал-лейтенант запасу Вірджил Белечану: «По-перше, ніхто то
здивований анексією, усі очікували чогось такого. Референдуми планувалися з
літа і щойно після першої декади вересня. Лише оперативна обстановка на місці
зумовила їх відтермінування, яке не могло бути тривалим. Тому нікого не
здивувало те, що Російська Федерація націлена на анексію, на територіальну
експансію за рахунок сусідніх держав, шляхом військового вторгнення.»

Своєю чергою аналітик з міжнародних відносин Штефан Чокінару, вважає, що фактично Росія
програла політично і програє і військово, а в Москві цілком усвідомлюють, що
вони не можуть виграти війну проти України тому шукають вихід з тупику, в який
самі себе загнали. «Росія розпочала несправедливу загарбницьку війну і програла
її всьому світові, який об’єднався проти неї. Тож тепер Путін вдається до
арсеналу князя Потьомкіна та стверджує, що він насправді перемагає. Як саме?
Він просто організував якісь фейкові референдуми, в результаті яких зазначені
території будуть приєднані до Росії. Таким чином, за його задумами, йтиметься не про несправедливу війну Росії проти
України, а навпаки, Росія захищатиме свої території від України, яка нібито є агресором.
Ці сценарії мусуються в головах Путіна та його поплічників у Москві, які
уявляють, що можуть перевертати міжнародне право, як колгоспник перевертає свою
брудну сорочку.»

У цьому контексті постає запитання, чи вплине на хід війни оголошена Путіним
«часткова мобілізація», яким чином ця армія слабо підготовлених солдатів, з військовим
досвідом або без, вирішить проблеми, з якими стикається Росія у війні з
українцями, котрі героїчно боряться за звільнення своєї країни від ненависного
ворога. Ось, що каже про це генерал-лейтенант запасу Вірджил Белечану. «Це війна
класичного типу, навіть якщо маємо й елементи сучасної техніки. Якби українці
недооцінили ту силу, яку готують росіяни, вони б не воювали так ефективно.
Українці на таке не підуть, вони ніколи цього не робили. Вони мають бути
готовими до подвоєння бойових груп, які зараз діють в Україні. Йдеться не про
додатковий особовий склад, а про додаткову боєздатність. Українці добре знають,
що підрозділи, які будуть введені в бій, частини, створені у результаті
мобілізації, не мають такої боєздатності, як діючі частини, які вже мають
досвід піврічної війни. Українці повинні дуже чітко визначити напрямки і
райони, де такі підрозділи вводитимуться в бій і саме проти них мають бути спрямовані
удари артилерії, реактивної артилерії і ракет, зосереджувати свій контрнаступ.»

За підтримки Заходу Збройні сили України стають що не день то сильнішими та
отримують постійну підтримку в озброєнні, в боєприпасах від США, країн НАТО і всього
цивілізованого світу, обуреного войовничою риторикою путінського режиму,
порушенням ним чи не всіх норм міжнародного права. Скількома тисячами
російських життів готовий пожертвувати Володимир Путін у своїй відчайдушній
спробі анексувати українські території? Відповідає аналітик з міжнародної політики
Штефан Чокінару: «Ті, хто ховається
в розкішних палацах і надсекретних бункерах схильні без вагань жертвувати всім,
що мають. Це спільна риса всіх диктаторів і злочинців упродовж всієї історії
людства. Поки живий Путін не зробить ні кроку назад. Він сам себе загнав у
пастку, з якої вже не може вибратися. І тепер, загнаний у кут, він у відчаї та
готовий забрати з собою в могилу все людство, заявляючи, що людство без Росії
не має підстав існувати. Але в даному випадку не йдеться про Росію і про російський
народ, а тільки про збентежених лідерів у Москві.»

Поранені солдати-велогонщики
зі складу румунської команди на «Іграх Нескорених» разом з кількома своїми
товаришами з Великої Британії, Словаччини, України та Угорщини 17-20 вересня взяли
участь у заході «Естафета Дерева миру», організованому з нагоди Міжнародного дня
миру (21 вересня).

Учасники унікального
велопробігу, військовослужбовці, які отримали поранення внаслідок виконання
бойових завдань, стартували зі словацького Зволена і пройшли маршрут, що пролягав
через Будапешт (Угорщина), потім через румунські міста Арад, Сібіу і завершився
у Бухаресті, в столичному парку ім. короля Кароля, де 21 вересня було символічно
посаджене «Дерево миру».

Організатори
запросили долучитися усіх любителів велоспорту, а в Румунії вони могли приєднатися
до учасників велопробігу починаючи з в’їзду в країну і проїхати поруч із
пораненими солдатами в рамках «Естафети Дерева миру» на наступних двох
ділянках: 19 вересня, ділянка Арад – Сібіу (277 км) та 20 вересня ділянка Сібіу
– Бухарест (267 км).

Будучи забігом
дружби, учасники могли підтримувати один одного, щоб досягти мети разом і
перенести дух «Дерева миру» зі Зволена в Бухарест. Велопробіг проходив лише вдень,
чотири дні поспіль, а його учасники рухались зі швидкістю 25 км/годину,
подолавши відстань у приблизно 1000 кілометрів.

Серед учасників велопробігу були й троє українців: Юрій Зекун,
Дмитро Браницький та Павло Воловик – учасники збірної України в «Іграх воїнів».
Останній, Павло Воловик, 2020 року зазнав поранення в ногу, яке призвело до
ампутації правої нижньої кінцівки. Після того як встав на протез він пройшов
реабілітацію і згодом увійшов до складу збірної України та став призером на
всесвітніх «Іграх воїнів». Він розповів чому приєднався до цього унікального ветеранського
велопробігу.

«Хочу сказати, що в цьому проєкті я вирішив взяти участь тому що,
по-перше, дуже хотілось побачити взагалі, як все відбувається, побачити країни,
які співпрацюють, які дружать. Хотів побачити як насправді відбувається перетин
дистанції в 1000 кілометрів. Вирішив спробувати себе, подивитись чи зможу я
пройти це або ні. Скажу, що це було
нереально цікаво, дуже класно, дуже важкий шлях, але ми його подолали. Загалом
хочу сказати, що ми побачили три нереально гарні країни, подолали величезний
маршрут і хочу сказати всім дякую.»

Павло поділився з нами своїм найзаповітнішим бажанням. «Ну
по-перше я дуже хочу, щоб в моїй країні нарешті запанував мир, тому що ми дуже
гарна країна, ми дуже добра країна, дуже талановита країна. І хочу сказати, що
найвища ціль зараз в нас це вибити цього ворога, який називається Росія, з
нашої землі. І я думаю, що ми все відбудуємо, все у нас буде дуже добре.
Звичайно, дуже сильно хочеться миру, тому що проїжджаючи різними країнами ти
бачиш, як живуть люди і задаєшся
питанням чому не живе так й Україна. Тому що агресор, Росія, дуже заважає нам
жити, а наша основна задача зараз просто вибити ворога з нашої землі і в
подальшому я думаю все в нас буде добре.»

«Дерево миру» – це міжнародний проєкт, спрямований на популяризацію
дружби та взаєморозуміння між народами з метою об’єднання людей з усього світу.
З моменту заснування у 2018 році він успішно впроваджується в 15 країнах на 4
континентах. Захід вшановує не лише жертовні подвиги військовослужбовців, а й
пам’ять жертв природних та екологічних катаклізмів.

Проєкт «Дерево миру» був
започаткований через 100 років після закінчення Першої світової війни та реалізується
за підтримки Міністерства закордонних і європейських справ Словаччини. «Дерево
миру» офіційно представляє Словацьку Республіку під маркою «GOOD IDEA
SLOVAKIA». Ця ініціатива є ідеальним інструментом сприяння миру в усьому світі
за допомогою спорту та наголошення на миротворчій місії військовослужбовців та
ветеранів, які отримали поранення або хвороби під час виконання бойових завдань,
котру останні продовжують почесно виконувати навіть після того, як пережили
надзвичайно складні моменти свого життя.

Міністри закордонних справ Румунії Богдан
Ауреску, України Дмитро Кулеба та Республіки Молдова Ніку Попеску, у четвер 15
вересня в Одесі, запустили новий
тристоронній формат взаємодії на рівні міністрів закордонних справ. Про це уперше
повідомив глава румунської дипломатії Богдан Ауреску у Twitter. За підсумками зустрічі
міністри закордонних справ прийняли спільну заяву, в якій «найрішучішим чином
засудили триваючу агресію Росії проти України, проти її суверенітету та
територіальної цілісності. Вони зобов’язалися об’єднати дипломатичні зусилля
для підтримки уряду України та українського народу в їх героїчній боротьбі за
звільнення окупованих Росією українських територій та відновлення безпеки та
стабільності в регіоні, а також підтвердили своє бажання працювати разом для
підтримки процесу європейської інтеграції України та Республіки Молдова».

Енергетична безпека трьох сусідніх країни

За словами Богдана Ауреску, цей історичний
момент зміцнення партнерства трьох країн був присвячений енергетичній безпеці. «З
огляду на те, що Україна та Республіка Молдова глибоко потерпають від наслідків
війни, сьогодні в Одесі я підтвердив готовність Румунії підтримувати своїх
сусідів і вирішувати питання, що стосуються енергетичної сфери. З нами були
міністри енергетики і ми обговорили тристоронню співпрацю в енергетичній
сфері», – написав глава румунської дипломатії у Twitter.

Він додав, що цей тристоронній формат
має принести конкретні рішення для Республіки Молдова та України. «Румунія
продовжує бути солідарною з урядом і народом України, приймаючи членів найбільш
уразливих верств населення країни, збільшуючи транзит зерна та докладаючи
зусиль, пов’язаних з притягненням Росії до відповідальності», – додав Богдан
Ауреску.

Своєю чергою глава МЗС України Дмитро
Кулеба зазначив, що новий тристоронній формат дозволить посилити співпрацю між
трьома сусідніми країнами, передусім у сфері енергетики. «Разом з міністрами
енергетики ми зосередилися на енергетичній безпеці та домовилися про реалізацію
низки проєктів, які дадуть змогу розширити постачання електроенергії з України
до Молдови та Румунії», – йдеться в його дописі.

Тісніша співпраця у різних сферах

Започаткування цього тристороннього
формату має на меті зміцнити співпрацю між трьома сусідніми державами як у
нинішньому контексті незаконної, неспровокованої та невиправданої агресії Росії
проти України та багатовимірних криз, що торкаються України та Республіки
Молдова, так і в перспективі створення механізму довгострокового діалогу та
координації дій, включаючи активну підтримку Румунією влади в Кишиневі та Києві
з метою впровадження необхідних реформ у процесі євроінтеграції.

Міністри обмінялися думками щодо
безпекової ситуації в регіоні в контексті війни Росії проти України, яка
спричинила найсерйознішу безпекову та гуманітарну кризу на європейському
континенті за останні десятиліття. Вони проаналізували наслідки для безпекового
середовища регіону, включаючи управління потоками біженців, реагування на
гуманітарні потреби, забезпечення енергетичної безпеки та захисту безпечних і
надійних видів транспорту та транзиту.

Підбиваючи підсумки зустрічі в Одесі
глава МЗС Румунії Богдан Ауреску назвав
її історичною, новим тристороннім форматом взаємодії між Румунією-Україною-Республікою
Молдова на рівні міністрів закордонних справ. «Наголос на енергетиці під час
цієї зустрічі не є випадковим, оскільки він відображає наші спільні занепокоєння
в ці часи війни, коли ми повинні протидіяти використанню енергоносіїв у
геополітичних цілях і, в той же час, коли забезпечення енергетичної безпеки та
функціонування енергетичних ринків в оптимальних умовах залишаються основними
ставками, особливо з огляду на наближення холодної пори року. Наш порядок
денний був щільним, ми обговорили як політичні, так і технічні питання, і
водночас хотіли цією зустріччю дати сильний політичний сигнал щодо нашого
бажання та спроможності, а також необхідності побудови сталої співпраці, яка є
важливою в цей період, у контексті наслідків незаконної війни Росії проти
України. Очевидно, ми обговорили безпекову ситуацію і вклоняємося перед мужністю
та героїчною боротьбою українського народу. Я бачив останні радісні вісті з
поля бою, з фронту. Важливо, щоб ця загарбницька війна завершилася відновленням
суверенітету України над усією її територією. Я зараз з такою ж переконаністю
кажу те, що говорив весь цей час: я абсолютно переконаний, що Україна переможе.»

«Молдавської мови» не існує

Міністр Богдан Ауреску, разом зі
своїм молдовським колегою, повторив прохання до України офіційно визнати
неіснування так званої «молдавської мови», починаючи з визнання ідентичності
між румунською мовою і так званою «молдавською мовою», підтвердженої
українською стороною у квітні 2021 року, підкреслюючи водночас важливість
забезпечення прав етнічних румунів України, шляхом забезпечення тих самих
стандартів, якими користуються етнічні українці в Румунії, відповідно до заяви
президента Зеленського з квітня 2022 року.

Богдан Ауреску запросив
своїх колег провести наступну зустріч у тристоронньому
форматі в Румунії до кінця цього року.

У вівторок, 26 липня, у Бухаресті був представлений Національний план
заходів щодо інтеграції українських біженців у Румунії в середньо- та
довгостроковій перспективах. План передбачає низку ключових заходів у сферах
освіти, охорони здоров’я, безпеки, що мають допомогти тим, хто втік від війни,
стати незалежними в найкоротші терміни, і був розроблений румунською владою
разом з партнерами з присутніх у Румунії установ ООН, громадянськими організаціями та різними
міністерствами.

Румунія першою серед країни ЄС розробила комплексний план підтримки українських переселенців

Таким чином, Румунія стала першою країною в Європейському Союзі, яка має
середньо- та довгостроковий план підтримки українських біженців, – заявив
прем’єр-міністр Ніколає Чуке на відкритті конференції «Бачення щодо середньо-
та довгострокової допомоги біженцям у Європі – Румунський план інтегрованої та інклюзивної
відповіді для захисту біженців з України». «Я можу чітко заявити, не боячись помилитися,
що Румунія стала першою країною в Європейському Союзі, яка має середньо- та
довгострокове бачення та план підтримки біженців з України для спрощення їх інтеграції
в наше суспільство і створення можливості для здобуття ними особистої незалежності,
не відчуваючи всіх цих наслідків війни в сусідній країні.»

Він додав, що Національний план заходів щодо
інтеграції українських біженців у Румунії містить цілу низку заходів
захисту та інклюзії вимушених переселенців з України, бенефіціарів статусу тимчасового
захисту в Румунії, в тому числі у галузі освіти, охорони здоров’я, зайнятості,
житла, захисту дітей та вразливих категорій осіб. «Ґрунтуючись на партнерстві,
яке ми маємо з установами ООН, під координацією Агентства ООН у справах
біженців у Румунії, був розроблений та затверджений окремий план реагування на
гуманітарну кризу біженців, який доповнює та розширює заходи втручання в рамках
урядового плану. Я радий, що разом ці два плани представляють відповідь Румунії
на гуманітарну кризу з біженцями в середньостроковій та довгостроковій
перспективах та відкривають горизонт передової практики та стратегічного
підходу на європейському рівні», – сказав прем’єр-міністр.

Глава уряду запевнив усіх у
повній підтримці проблеми біженців, додавши, що покладається й на пересічних
румунів, неурядові організації і на всіх тих, хто просто хоче простягнути руку
допомоги.

Влада намагається допомогти вимушеним переселенцям у найкоротший час стати незалежними

Державний радник в офісі
прем’єр-міністра Меделіна Турза наголосила, що майже 100 тисяч українських
біженців у Румунії потребують конкретних заходів, щоби мати можливість
працювати, ходити до школи та, загалом, бути незалежними. «Ми не хочемо, щоб
вони залежали від державної системи, соціальних служб, неурядових чи
міжнародних організацій. Вони наші сусіди, ми знайшли для них місце в нашій
хаті і хочемо підтримати їх, щоб вони стали незалежними. Ми не даємо біженцям з
України особливі привілеї, а дбаємо про те, щоб на цьому початку нового життя в
нашій країні вони скористалися певними важелями підтримки, щоб у найкоротший
час стати незалежними.»

План також стосується безпеки українських біженців, пояснила Меделіна
Турза. «Ми всі знаємо, що в кризовій ситуації, коли люди є уразливими, коли
люди масовими потоками перетинають кордон, є ризики експлуатації, жорстокого
поводження, торгівлі людьми, зникнення дітей. Саме тому Національний план
заходів включає цілу низку дій, а також дуже серйозні важелі координації, щоб
переконатися, що ми робимо все можливе, щоб запобігти процвітанню мереж
торговців людьми, щоб жінки та діти не піддавалися експлуатації. Ми маємо поруч
поліцію, яка відповідає за боротьбу з організованою злочинністю, усі типи структур
МВС, які на даний момент перебувають у стані постійної готовності.»

Меделіна Турза навела кілька прикладів заходів, передбачених у щойно затвердженому
плані, зазначивши, що в сфері житла передбачається реконструкція та відновлення
невикористаних або занедбаних будівель, щоб вони могли бути доступними для
біженців з України, які перебувають у дуже вразливих ситуаціях. «Що стосується
працевлаштування, наприклад, дуже конкретним заходом є спрощення способу, в який
роботодавці зможуть наймати людей з України, щодо трудового досьє. Іншим
заходом є спеціальні мовні курси румунської мови за типами професій.»

«Також надаються консультації та допомога на першому етапі
працевлаштування. Для підготовки цього плану було внесено зміни до понад 20
нормативно-правових актів. Він розрахований на один рік із бюджетом у приблизно
200 мільйонів євро, який, у разі потреби, буде доповнений», – зазначила
Меделіна Турза.

Румунія допомагатиме українцям доти, доки вони зможуть повернутися додому у безпеці

Президент Клаус Йоганніс у зверненні до учасників конференції висловив
переконання, що влада та громадянське суспільство продовжуватимуть докладати
зусиль для зменшення негативних наслідків війни в Україні для біженців, які
прибули до Румунії, надаючи їм надію на безпечне майбутнє. «Неспровокована та
незаконна війна, розпочата Російською Федерацією проти України на початку цього
року, мала руйнівний вплив на мільйони людей, які були змушені залишити свої
домівки, рятуючись від жахів. Ми є свідками жахливої драми, життя багатьох людей
змінюються назавжди, єдиною втіхою є тепло й турбота тих, хто надав їм прихисток.
Румунський кордон перетнули понад мільйон осіб, з яких майже 90 тисяч
залишилися в нашій країні. Румуни відкрили свої серця та домівки та зробили все
можливе, щоб допомогти їм, демонструючи вражаючу солідарність. Поряд із
захистом життя біженців, також необхідна низка заходів, з тим, щоб дозволити їм
продовжити навчання, працювати, мати можливість безпечно виховувати своїх
дітей. Після початку конфлікту наша країна одразу створила законодавчі рамки,
які регулювали прийом біженців. Таким чином, українським дітям на території
Румунії було гарантоване право на освіту на тих же умовах, що й румунським
дошкільнятам та учням. При цьому забезпечено безкоштовний доступ до медичних
послуг, у тому числі для проходження схеми щеплень. Студенти мали можливість
продовжити навчання завдяки створення додаткових місць у ВНЗ», – зазначив Клаус
Йоганніс.

За словам президента, з огляду на розвиток ситуації з безпекою, румунська
держава має й надалі пропонувати перспективу безпечного життя всім громадянам
України, які перетинають кордон, і забезпечувати їм умови життя, максимально
наближені до нормальних: «У цьому сенсі необхідні втручання на кількох рівнях.
З одного боку в сфері освіти, незалежно від того, чи ми говоримо про учнів або
студентів, вони повинні отримати можливість продовжити навчання та якісну
освітню підготовку в середньостроковій та довгостроковій перспективах. З іншого
боку, не менш важливо створити можливість працевлаштування для осіб
працездатного віку. Останніми роками Румунія зіткнулася з браком робочої сили в
певних секторах і має необхідний економічний потенціал, щоб запропонувати
українським біженцям можливості працевлаштування. Визнання кваліфікацій і
зменшення бюрократичних бар’єрів може полегшити інтеграцію на ринку праці,
роблячи вирішальний внесок у їхню економічну безпеку. Й останнє, але не менш
важливе, ми повинні забезпечити для тих, хто змушений був залишити свої
домівки, доступ до житла у гідних умовах», – наголосив президент Румунії.

Глава держави додав, що для того, щоб впоратися з цією масштабною гуманітарною
кризою румунська держава швидко розробила, залежно від розвитку подій, комплексний
план заходів, спрямованих на підтримку переселенців з України: «Багато разів ми
працювали під тиском часу, на тлі постійно мінливої динаміки. У ці важкі часи
завдяки проявленій солідарності та взятим на себе зобов’язанням Румунія стала
прикладом у регіоні. Адаптована та гнучка нормативно-правова база має
супроводжуватися якомога більшою відкритістю як державного управління на всіх
рівнях, так і приватного сектору. Разом ми маємо шанс запропонувати трохи
нормальності тим, хто всього кілька місяців тому жив у мирі. Водночас цей план
має пропонувати довгострокові рішення та можливості, тому що ніхто не знає, як
довго триватиме цей конфлікт. Але ми точно знаємо, що протягом цього періоду ми
маємо бути солідарними та толерантними, щоб запропонувати біженцям захист і
спокій доти, доки ті, хто захоче повернутися додому, зможуть зробити це
безпечно. У той же час ми повинні переконатися, що люди, які вирішили будувати
нове життя в Румунії, мають усі необхідні інструменти та всю підтримку держави й
суспільства. У цьому контексті я вітаю запуск двох планів реагування уряду
Румунії, відповідно агентств ООН, які детально описують заходи та дії в
середньостроковій та довгостроковій перспективах. Я переконаний, що державна
влада та громадянське суспільство й надалі докладатимуть зусиль для зменшення
негативних наслідків війни в Україні для вимушених переселенців на території
Румунії, даючи їм надію на безпечне майбутнє.»

Агентства ООН у Румунії готові до співпраці

Представник Агентства ООН у
справах біженців – Румунія Пабло Сапата передав підтримку міжнародної спільноти
цього плану. «Дуже приємно бути тут на презентації урядового плану заходів і
продемонструвати підтримку цього плану міжнародною спільнотою. План є чудовим
прикладом доброї практики на рівні ЄС і демонструє що уряд сприймає це
серйозно, залучаючи повний захист та залучення біженців», – сказав Сапата. Агентства
ООН приділяють цьому плану особливу увагу, додав він. «З 35 урядових заходів ми
фінансуємо 23. Ми високо цінуємо зусилля Уряду Румунії і надалі братимемо
участь і працюватимемо разом стільки, скільки буде потрібно», – заявив Пабло
Сапата.

Конференція «Бачення щодо середньо- та довгострокової допомоги біженцям
у Європі – Румунський план інтегрованої та інклюзивної відповіді для захисту
біженців з України» була організована в Бухаресті урядом через Департамент
соціальної відповідальності громад та вразливих груп Уряду Румунії та Агентством
ООН у справах біженців.

В Україні зараз війна! Звичайне повсякденне життя більше неможливе, а принципи, за якими воно велося, більше не застосовуються. Природний хід життя докорінно змінився. Важко передбачити, що буде завтра, немає стабільності. У нинішній ситуації життя перестало бути невід’ємним правом, часто привілеєм чи навіть дивом. Людські зв’язки – це більше не питання комфорту, а життєво важлива необхідність. Любов до ближнього – це вже не питання вибору, а обов’язок. Коли реальність руйнується, творення стає законом виживання. Кожен новий день цієї війни ми повинні продумувати нові дороги замість зруйнованих і знаходити інші точки опори замість розбитих чи втрачених. З кожним новим днем ​​війни ми маємо уявляти нове майбутнє і нове сьогодення, – зазначили організатори виставки творів українських митців у столиці Румунії.

У нинішньому надзвичайно
складному контексті у Бухаресті пройшла дещо незвичайна виставка, під
назвою «Надзвичайний стан», куратором якої виступила українська культурологиня Леся Кульчинська, яку доля
завела до Бухареста, де вона, разом з чоловіком та п’ятирічною дитиною, знайшла
прихисток з перших днів війни. На виставці було представлено твори 13 сучасних українських художників. Декотрі
з них досі живуть в Україні, а інші переїхали до різних країн Європи, в тому
числі до Румунії. Виставка пройшла у
галереї Катінки Тебекару.

За допомогою цієї виставки, створеної в умовах надзвичайного стану, організатори спробували передати відвідувачам вібрацію безпрецедентної надзвичайної ситуації. Змусити їх побачити Україну як простір, де серед залишків зруйнованої реальності ростуть паростки нового світу. Незважаючи на жахіття війни, мистецька сцена в Україні продовжує розвиватися завдяки свіжим ініціативам, новим ідеям та проявам солідарності. У контексті тривожної ситуації щодо збереження української культурної спадщини Катінка Тебекару та Леся Кульчинська зосередилися на спільноті молодих митців.

Надзвичайний стан – одна з перших сучасних виставок такого роду, яка висуває на перший план голоси діячів культури з України, життя і творчість яких змінила війна. Але, сподіваються ініціатори, ця виставка лише початок подібних ініціатив, за допомогою яких митці невпинно продемонструють свою стійкість через мистецтво.

Леся Кульчинська: «Ви знаєте ця виставка не порушує якісь теми, тому що тема насправді зараз одна, яку ми всі переживаємо. Тут представлені українські художники, значна частина яких знаходиться в Україні. Це мені було теж важливо, дати можливість почути і самі голоси тих людей, які залишились там. Тут не стільки теми, скільки якісь почуття в ній присутні, які можливо, що навіть не до кінця оформилися в слова. Це швидше, якийсь інтуїції, швидше якісь відчуття, якісь може надії або якісь переживання. Я не знаю, як це можна оформити як тему. Усі ті процеси, мабуть найкраще відображає одна картина, яка мені дуже подобається. Вона, можливо, відображає весь підхід до всієї виставки. Це картина на олій, Катерини Олійник, яка зображує підземне життя, де проростають корені. І ось наша виставка про те, що ось це життя, яке поки що нуртує десь під землею. Але вона повинна прорости якийсь момент.»

Румунка Катінка Тебекару у віці 25 років працювала в Міжнародному кримінальному трибуналі як прокурор у справі геноциду в Руанді. Після цього вона працювала у Нью-Йорку адвокатом, водночас була волонтером, куратором проєкту, директором фестивалю ім. Бетховена тощо. У 2014 році вона відкрила свою першу галерею в Нью-Йорку, а згодом – і в Румунії. Вона розповіла, що в перший день війни, 24 лютого Асоціація румунських галерей сучасного мистецтва (AGACOR) розіслала оголошення, в якому запрошувала українських митців до Румунії і висловила готовність надати їм прихисток у Бухаресті, Тімішоарі, Клужі, Яссах тощо. І першим був дзвінок від незнайомої їй тоді Лесі Кульчицької. «Ми з Лесею чудово поладнали і через тиждень вона сказала мені: Я маю щось робити. Мені потрібно якось допомагати, я відчуваю провину за те що покинула свою країну. Але я зробила це, тому що у мене є 5-річна дитина і мені вже роками сняться сни про бомби, мені сниться, що бомби прилітають, а я тримаю свою дитину десь під землею, в якомусь підвалі. А потім, коли почула першу бомбу, я зібрала речі і сіла у перший автобус. Вони не планували їхати до Румунії, так сталося. І тоді я сказала, гайда зробимо виставку і зосередимося на митцях, які залишилися в Україні. Так і зробили! Я в той момент була вагітна, готувалася до пологів, планувала зробити перерву. Раніше хотіла змінити простір галереї. Знайшла новий ідеальний простір, що мав дещо таку, апокаліптичну енергію, трохи комуністичного, тобто дуже цікавий простір. І ось ми взялися робити виставку і вона дійсно була організована в надзвичайній обстановці, дуже швидко, щоби якнайшвидше допомогти, в тому числі грошима українським митцям, тобто зробили це всього за місяць. Мені пощастило з Лесею, яка є винятковим куратором з великим досвідом і ми змогли швидко спрацюватися з художниками, яких вона вже знала і всі вони погодилися бути частиною виставки.»

Катінка Тебекару розповіла, що було нелегко але усі роботи українських митців були досить швидко доставлені до Бухареста різними каналами. Організатори знаходили людей в Україні, які в’їжджали в Польщу, в Німеччину, картини були доставлені до Варшави, Берліна, Відня, а звідти до Бухареста. Було нелегко, але воно того варте! «Сама виставка супербагатовимірна та мультимедійна. Є відеопроекції, у нас є картини на телефонах. Це, до речі, було цікаво для художника, який хотів мати можливість діяти негайно, але не мав можливості намалювати картину через війну, тому він зробив її в цифровому вигляді. Ми показуємо їх на телефонах. Маємо два перформанси, маємо скульптури, маємо акварельні картини, є світло-відео шоу, тобто майже нічого не бракує і це надає виставці супердинамічність. Це справді сучасна спроба різними каналами передати меседж, через творчі вирази, які не є класичними картинами про війну. Ми хотіли зробити виставку не про війну, а про почуття, силу, голос, який виходить в умовах конфлікту, адже всі твори, крім однієї колекції, зроблені в 2022 році. Отже, лише одна колекція складається з картин, зроблених у 2014, 2018 та 2019 роках, виконаних художницею, яка спочатку була змушена виїхати з Криму до Києва, а потім – тікати з Києва. Тож її досвід війни набагато довший і вона своїми роботами веде нас до 2014 року і звідти до сьогодення.»

Борис Кашапов, який виставив у Бухаресті свою останню картину, каже, що війна сильно змінила його, дала можливість зрозуміти те, що раніше на давало йому спокою. Малюючи її, він ніби пережив якийсь магічний обряд: він малював, те що його шокувало, а потім усе змивав. «Раніше я якості робив більш фігуративні роботи. А зараз зрозумів чому після Першої світової війни був сплеск абстрактного мистецтва, а також у період після Другої світової війни до 60-тих – реалії війни дуже важко передати на полотні, тому що там є гіперреалізм. А моя остання картина, це спроба щось намалювати, а потім змивати, потім знову малювати, а потім, потім… ти знову стираєш, якось ти бачиш, що те що ти намалював, зробили ще 10 осіб і розумієш, що це якийсь загальні, так сказати, психічні результати агресії і розумієш, що це напевне не ти малюєш, а це малює в тобі вина. Ця картина – результат постійного змивання якихось жахливих наративів.»

Кримська мисткиня Марія Куліковська, яка прийшла на презентацію виставку з кількамісячною дитиною, розповіла, що порушила тему війни у своїх картинах ще у 2014 році, зізнавшись, що мріє якнайшвидше повернутися до мистецтва про життя: «Це акварелі, вони досить давно зроблені, деякі з них 2014 року. Вони були зроблені під час анексії Криму. А інші трошки пізніше, тобто це з багатьох серій зібрані саме ті роботи, які я встигла з собою забрати разом з документами більше нічого не забрала. Я не вважаю, що війна сталася тільки зараз. Війна відбувається вже 8 років. За ці вісім років, спочатку анексія, потім воєнні дії на Донбасі, я постійно працюю з цією темою, з цією травмою, тому що я сама з Криму і зараз вдруге біженка. Тому, звичайно, це моє життя, вже вісім років у такому стані, але, якщо чесно, хочеться просто жити, хочеться щоб мистецтво було просто про життя, тому що неможливо постійно говорити тільки про війну, це виснажує. Я всі ці вісім років про це говорила, але постійно було як крик в пустоту, тому що нікого це не цікавило. Зараз це звичайно гаряча тема, але в мене якась вакцина. Я просто не можу зараз рефлексувати, я просто виживаю.»

На виставці представлений і новий проєкт молодої художниці з Одеси Даші Чечушкової, в якому вона висвітлює тему розгубленості, втрати домівки, втрати звичайно життя. «Я представляю свій новий проєкт, але який дуже довго триває «Білий прапор привід дому» із серії «Біле на білому». Там інсталяція, відео, робота з текстилем, одежа, тобто міксовані медіа, ось, близько до тотальної інсталяції але в контексті групової виставки. Я розповідаю про розгубленість, про втрату домівки, про втрату звичайного життя, про втрату себе, як особистості. З настанням активної війни все змінилося і ці зміни неможливо ігнорувати, неможливо вже існувати в тому середовищі, в якому ти існував до цього. Ти змінюється дуже швидко і про цей стрімкий потік, який змінюється я загалом розповідаю. І в мене фігурує білий колір як колір трауру, це такі східні мотиви, як колір звичайних людей, які просто хочуть жити, коли стираються будь-які статуси ким ти був, ким ти хотів бути і зараз в тебе є тільки твоє ім’я і «я просто хочу жити». І це «просто хочу жити» про цей потік про цей лімінальний коридор, тобто від точки А до точки Б, але ти ще не дійшов до точки Б звичайно. Отож я і розповідаю про цей перехідний момент.»

Леся Кульчицька розповіла, що в минулому вона думала над тим, що в англійській мові слово «emergency» як катастрофа, однокореневе зі словом «emergence» виникнення, і це вона відчула на собі зараз. Вона побачила, що «в той момент коли все розпадається, разом з тим все і виникає як би заново», тому вона вирішила зосередитися саме на цій ситуації, тому що, справді коли ламаються одні зв’язки, людина змушена вибудовувати інші. Ось власне про це і виставка – про творення, які відбуваються одночасно з розпадом, з катастрофою, – сказала кураторка.

У четвер 22 серпня президент України
Володимир Зеленський оголосив про заснування нового дипломатично-безпекового
формату «Київська ініціатива».

За словами глави української держави,
у роботі цього формату беруть участь європейські сусіди України: Польща,
Угорщина, Румунія, Словаччина, держави Балтії, але поступово будуть залучені й
інші країни.

Володимир Зеленський сказав, що у
форматі «Київської ініціативи» робота відбувається на рівні зовнішньополітичних
радників глав держав. «Цей формат дасть нам змогу посилити взаємодію в регіоні,
спільний захист наших інтересів, передусім безпекових. Це дуже перспективна
лінія нашої роботи на євроатлантичному напрямку», – сказав президент України.

Перше засідання «Київської ініціативи»
за участю зовнішньополітичних радників глав держав та урядів Естонії, Латвії,
Литви, Польщі, Румунії, Словаччини та Угорщини, що відбулося в Києві, провів керівник
Офісу Президента України Андрій Єрмак. Цей захід високого рівня спрямований на
посилення координації країн у питаннях регіональної безпеки та практичну
співпрацю в протидії безпековим загрозам.

Головними темами дискусії під час
цього заходу були: перебіг протидії російській загрозі та ключові потреби в
цьому; подальший санкційний тиск на Росію; євроатлантична інтеграція України як
точка зростання для всього регіону.

Румунію на «Київській ініціативи» представила радниця президента Клауса Йоганніса
з європейських справ Лумініца Одобеску. Вона зазначила, що разом із партнерами
по дискусії була проведена стратегічна оцінка ситуації за підсумками шести
місяців війни. Лумініца Одобеску наголосила на європейській та євроатлантичній
інтеграції України, а також на підтримці сусідньої держави з боку міжнародного
співтовариства в багатьох сферах.

«Сьогодні я взяла участь у Києві, на запрошення української
сторони, у зустрічі високого рівня «Київська ініціатива» разом з Главою Офісу
Президента України та колегами з Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Словаччини та
Угорщини. Ми порушили теми, пов’язані з вторгненням Російської Федерації,
зокрема зробили стратегічну оцінку через півроку після початку війни, аспекти
європейської та євроатлантичної інтеграції України, а також підтримку сусідньої
держави з боку міжнародної спільноти у різних сферах», – написала Лумініца Одобеску
у Facebook.

Радниця президента Румунії уточнила,
що під час зустрічі підтвердила цілковиту солідарність і непохитну підтримку Румунії
суверенітету та територіальної цілісності України, а також підкреслила, що для
просування євроатлантичних прагнень цієї держави політичне стимулювання також
має відображатися у технічній підтримці. Крім того, вона озвучила готовність Румунії
долучитися до відбудови України.

«Під час зустрічі я підтвердила
підтримку Румунією незалежності, суверенітету та територіальної цілісності
України в межах її міжнародно визнаних кордонів, а також підкреслила значний
внесок нашої країни в підтримку України на політичному, гуманітарному та
економічному рівнях, у тому числі щодо зменшення ризиків, пов’язаних із
продовольчою безпекою.

Разом зі своїми колегами я наголосила
на підтримці України в рамках Європейського Союзу та НАТО, особливо щодо
просування європейських прагнень цієї держави та стимулювання політичної
підтримки, яка також має відображатися через технічну підтримку. Я також
висловила зацікавленість Румунії брати участь у відбудові України», – також написала
Лумініца Одобеску у Facebook.

Регулярне проведення «Київської
ініціативи» сприятиме ефективній координації зусиль сусідніх країн-партнерів
задля допомоги Україні в захисті свободи й незалежності та безпеки у Європі.
Про це сказав керівник Офісу Президента Андрій Єрмак під час спілкування з
представниками ЗМІ за підсумками заходу «Київська ініціатива». Він високо
оцінив результати першого засідання у Києві. За його словами, була досягнута
домовленість проводити засідання ініціативи щомісяця, зокрема у форматі
відеоконференції. Він висловив переконання, що коло учасників цього формату
розширюватиметься – до нього долучатимуться інші партнери України.

Бухарест, п’ятниця, 29 квітня, 14.45. Румунські школярі догулюють останні дні весняних канікул. Усі школи закриті. Однак на спортивному майданчику бухарестського Національного коледжу «Міхай Вітязул» шумно, весело і багатолюдно! Багато дітей початкових класів бігають і сміються, за ними спостерігають їхні мами, бабусі або дідусі, тримаючи в руках блакитні рюкзаки з написом UNICEF. О 15 годині починаються заняття. На заклик вчительок усі в мить підійшли до входу і організовано, клас за класом, пішли на заняття.

 

Ліворуч: Анастасія Коновалова 

З 21 березня у кількох класах цього навчального закладу працює безкоштовна українська школа, наразі для учнів початкових класів, а згодом і для решти. Кваліфіковані викладачі-волонтери початкової школи Острівець з міста Одеси викладають основні предмети, такі як: Математика, ЯДС, Навчання грамоти, Англійська мова за програмами НУШ та Cambridge Primary Curriculum. У ній вчяться діти зі всієї України: з Одеси Києва, Ірпеня, Харкова, Маріуполя тощо, а їхні мами прибули до Бухареста щоби вберегти дітей від жахіть війни.

 

З 21 березня у кількох класах цього навчального закладу працює безкоштовна українська школа, наразі для учнів початкових класів, а згодом і для решти. Кваліфіковані викладачі-волонтери початкової школи Острівець з міста Одеси викладають основні предмети, такі як: Математика, ЯДС, Навчання грамоти, Англійська мова за програмами НУШ та Cambridge Primary Curriculum. У ній вчаться діти зі всієї України: з Одеси, Києва, Ірпеня, Харкова, Маріуполя тощо, а їхні мами прибули до Бухареста щоби вберегти дітей від жахіть війни.

Про створення цієї школи ми поговорили з Анастасією Коноваловою, вчителькою англійської мови, заступницею директора одеської приватної школи «Острівець», яка нині виступає речницею команди педагогів, котрі викладають в новій українській школі у Бухаресті. Вона розповіла, що усе почалося на Північному вокзалі румунської столиці десь у першій половині березня. Анастасія та сім колег-вчителів, група учнів та їхні матері напередодні переїхали в будинок, який їм безкоштовно надала румунка, з якою вони познайомилися на одній з платформ для біженців. Після десятків годин у дорозі діти та дорослі нарешті знайшли прихисток. Проте, каже Анастасія, її охопило почуття провини. «Це величезне почуття провини, яке відчуває кожен українець, покидаючи
зруйновану війною країну». Вона дізналася, що на Північний вокзал прибувають багато біженців з дітьми і подумала зв’язатися з волонтерами і допомогти тим, що вміє робити найкраще: навчати дітей. Тому що дітям, після їжі та місця для ночівлі, потрібна
буде освіта.

 

Національний коледж «Міхай Вітязул»

 

І згодом речі почали рухатися з неймовірною для нинішньої ситуації швидкістю. З початку заняття в одному з центрів, що Головне управління соціальної допомоги Бухареста поставило у розпорядження переселенців з України. Потім була розмова з радником міністра освіти Румунії Раду Секелі, після цього директорка Національного коледжу «Міхай Вітязул», не зважаючи на величезну відповідальність, бюрократію та ризики, без вагань поставила у розпорядження українських дітей вісім класів для навчання. І так,
крок за кроком у столиці Румунії запрацювала українська школа, – розповіла Анастасія Коновалова. «Ви розумієте, яка велика відповідальність для школи впустити 246 дітей, 8 викладачів, які по факту не є викладачами в Румунії і діти, які ще не є зареєстровані… Це незвичайно велика відповідальність – те, що школа, те що міністерство освіти для нас зробили і в такі короткі строки. Але це дало нам можливість почати. Наразі в нас вісім класів, в нас вже 264 дитини навчається, вісім вчителів і з середи стартує ще три класи, вже стартує середня школа, але справа в тому що в нас більше 600 дітей в списку очікування. Тобто дуже великий запит на українські школи, не тільки в Бухаресті, але і в Румунії. Тому зараз це вже не питання погратися, поки все закінчиться, зараз це вже питання дати нормальну повноцінну україномовну освіту нашим дітям, бо вони мають на це право, яке було війною забране в них вони не можуть піти до румунських шкіл, бо вони не знають мови. І якщо країни Заходу були більш підготовлені, вони вже мають цей досвід роботи з такою кількістю біженців, мають мовні курси, вони знають, що робити то Румунія, звичайно і до такої кількості дітей не була готова, як і жодна країна світу.»

 

Зустріч з міністром освіти Румунії 

Румуни проявили неймовірну солідарність з українським народом і всім суспільством кинулися допомагати українцям, які тікаючи від війни опинилися на румунській землі. Серед них – дуже багато дітей, що привернуло увагу румунської влади, громадських організацій та простих людей. Після прийняття низки нормативно-правових актів, усі діти з України отримали можливість записатися, за бажанням, до румунських навчальних закладів. Вони також можуть продовжувати вивчати рідну мову через онлайн-платформу, затверджену Міністерством освіти України. Для українських школярів, які бажають вивчати румунську мову, шкільні інспекторати створюють необхідні умови. Проте, – каже Анастасія Коновалова, – для цих дітей найкращим варіантом є продовження навчання рідною мовою, адже вони і так мусять надолужити втрачену через війну шкільну освіту. «Діти йдуть до румунських шкіл, але що виходить? Ну, вони не хочуть туди ходити, вони нічого не розуміють, вони не навчаються і мова так не вивчається. Це міф ще можна потрапити в мовне середовище і вивчити. Так, якщо тобі два роки, то дійсно є шанс, але якщо тобі 14, то ні, ти не вивчиш мову знаходячись у середовищі, тобі потрібно її вивчати цілеспрямовано. І насправді цим ми теж займаємось, бо ми готуємось до найгіршого і віримо в найкраще. А найгірше це те, що нам можливо, потрібно буде почати наступний шкільний рік тут, в Румунії і ми хочемо, щоб діти були готові, щоб в них був вибір, щоб вони могли, якщо захочуть піти до румунських шкіл. Тому ми вивчаємо й румунську мову також і діти роблять це із задоволенням. Ну і насправді, ви знаєте, це гарна можливість вивчити іноземну мову, адже скільки мов ти знаєш стільки разів ти людина тому ми вивчаємо англійську, вчимо румунську, звичайно українську, працюємо за стандартною програмою Нової української школи, повністю викладаємо всі предмети, тобто це повноцінна українська школа, ми ліцензована школа в Одесі, початкова школа Острівець, а отже знаємо, як це робити, і робимо це якісно.»

 

З огляду на величезний запит на освіту українською мовою не лише у Бухаресті, а й у всій Румунії, я запитав свою співрозмовницю, чи розглядається зараз можливість створення аналогічних класів і в інших куточках Румунії? «Насправді це і відбувається бо Міністерство освіти Румунії звичайно занепокоєне ситуацією воно розуміє як важко і румунським вчителям працювати з українськими дітьми. Вони розуміють, скільки дітей в Румунії є наразі. Тому зараз ми дуже плідно, я вважаю, дуже близько співпрацюємо з міністерством. Що наразі, яка ситуація зараз? У Констанці, в Галаці, в Тулчі, в Бухаресті відкриваються і
будуть відкриватись українські класи. Звичайно, фінансування це найбільша проблема бо міністерство не може брати на роботу наших вчителів, бо ми не є вчителями тут. І звичайно кожне міністерство займається в першу чергу ну своїми дітьми і ні в якому міністерстві світу немає зайвих грошей. Але наша задача подбати про себе, про своїх дітей, що ми й робимо. Тому дуже багато вже контактів з міжнародними організаціями, неурядовими організаціями, які допомагають з фінансуванням. Увесь цей час ми працювали як волонтери і платили зарплатню вчителям з донатів, але я дуже сподіваюсь, що найближчим часом будуть укладені договори з вчителями, які будуть отримувати зарплату, щоб школи могли існувати і, щоб у вчителів був хоч якійсь заробіток. Тому будуть відкриватися класи і будуть в Румунії повноцінні школи. Але треба розуміти що все ж таки і уряд зацікавлений в тому, щоб діти йшли і в румунські школи і, чесно кажучи, я вважаю що якщо є така можливість навчатися і в українській, і в румунській школі то освіти багато не буває.»

 

Клас готовий прийняти учнів 

У створенні школи допомагали всі, від Міністерства освіти Румунії, до вчителів, як румунських так і українських, з яких багато викладаючи дистанційно з укриттів під ворожими обстрілами, до пересічних румунів і не лише. Друкарня Румунського Політехнічного Університету, наприклад, надрукувала підручники з математики – за 2 години після того, як про українську школу розповіли по радіо…Звичайна вчителька з Об’єднаного Королівства на власні кошти купила всі підручники з англійської мови і відправила їх гуманітарним конвоєм до Румунії… І таких прикладів дуже, дуже багато.

 

Анастасія Коновалова розповідає. «Перш за все, звичайно, допомагали неурядові організації, ЮНІСЕФ дуже багато подарував канцтоварів, так звана школа в коробці, яку відкриваєш і можна викладати. Це такий набір речей, які не купиш в канцелярському магазині і воно все дуже потрібно. GRS та Plan подарували планшети, щоб ми могли займатися і дистанційно, і онлайн, і вивчати інформатику повноцінно. Але найбільшу допомогу ми отримаємо просто від волонтерів. Ось, наприклад, сьогодні прийшла просто людина, чоловік, який сам фінансував з друзями друк україномовних підручників і на сьогодні усі класи забезпечені підручниками з української мови. Ну ви розумієте, які це гроші? І не тільки, і це постійно відбувається, і дійсно дуже багато допомоги ми отримуємо просто від людей, навіть не від організацій. Також дуже багато допомоги отримуємо від румунського малого і середнього бізнесу. Хтось допоміг там проектор купити, вже чекаємо на встановлення інтерактивних смарт дошок, бо дуже важко навчати великі класи. У нас, за списком там до 40 дітей в класі. Але зараз будуть і дошки і ми будемо навчати дітей за всіма правилами НУШ. Отже, дуже багато допомоги від неурядових організацій, але найбільша допомога саме від народу Румунії.»

 

Міністерство освіти Румунії повідомило, що з метою забезпечення людських ресурсів у школах, в яких навчатимуться українські діти-біженці, шкільні інспекторати, як виняток з положень закону «Про освіту», зможуть наймати вчителів без конкурсного відбору
на заміщення вакантних посад. Але в цьому плані є й інші проблеми. Анастатсія Коновалова: «Наразі в мене є база з резюме і там десь 42 вчителя. Тобто це багато вчителів, але ми не мали грошей платити, в нас була тільки наша команда, і ми платили і з фондів, які мала наша школа, але вони, звичайно, дуже швидко закінчились, бо зараз ми навчаємо дітей з нашої приватної школи, багато з них не можуть платити, але ми все одно їх навчаємо. У нас багато вчителів залишились в Одесі, ми виплачуємо зарплату, платимо податки в Україні. Тому, звичайно, гроші швидко закінчились. Зараз в нас вже є можливість наймати вчителів на роботу. Але зараз у нас є інша проблема…От у мене зараз була така розмова з вчителькою з тридцятирічним стажем роботи, вчителька математики вищої категорії, призерка багатьох змагань серед вчителів. І вона каже, я вже маю роботу. Я кажу, яку? Вчителем? Вона каже, ні, покоївкою. І така ось ситуація. Бо знаєте, вчителі вони завжди, такі люди… Я кажу, ну, може, може ви до нас все ж таки? А вона каже, та я ж вже пообіцяла. Ну це реальність така зараз, що в нас вчителі математики працюють покоївками. Тому, хоча в мене велика база вчителів, чи багато з них готові завтра вийти на роботу не можу зараз сказати.»

 

Українські діти у цирку 

А зовсім нещодавно неурядова організація ACUM організувала для 220 українських дітей поїздку до цирку, подарувавши їм масу незабутніх емоції та вражень! Адже дітям, насамперед, потрібна любов, ласка, захист і радість, а про війну вони мали б дізнаватись тільки з книжок історії!

 

Румуни, переважною
більшістю, стали на бік України в конфлікті з Росією. Згідно з опитуванням
INSCOP, понад 70% вважають Росію винною у розв’язанні війни, а 87% вважають, що
російські лідери мають бути засуджені за воєнні злочини, скоєні в Україні. На
запитання, хто, на їхню думку, виграє війну в сусідній країні, 50,3%
респондентів відповіли, що Україна, 26,1% – що Росія та 23,5% не змогли або не
схотіли дати відповідь. Водночас румуни продовжують бути палкими прихильниками
членства своєї країни в Європейському Союзі та НАТО, понад 80% опитаних
виступили проти виходу з цих двох організацій, а 65% – висловили схвальну думку
про те, що НАТО і США дислокують більше військ в Румунії. Опитування було
проведене на замовлення асоціації New Strategy Center.

Результати цього опитування
в інтерв’ю Румунському радіо прокоментував університетський викладач Йон Богдан
Лефтер, який сказав, що отримані відсотки не є несподіванкою. «Це дуже
прозахідне, пронатівське опитування, що демонструє солідарність з лінією, якої
дотримуються партнери Європейського Союзу в цей період і, безумовно, весь
євроатлантичний регіон. У той же час я б назвав результати опитування дуже
оптимістичними. Крім усього іншого, вони дають нам відсотки… Тож трохи більше
50%, точніше 50,3% опитаних вважають, що Україна переможе у цій війні. Звісно, при
серйозному, об’єктивному, спокійному аналізі, ми побачимо, що йдеться про більш
тривалий часовий горизонт, тому що є оцінки багатьох спеціалістів, фахівців з
військових стратегій, згідно з якими Росія здатна продовжити воєнні дії ще багато
місяців, можливо, до осені, можливо, до зими, хтозна скільки. Про це свідчить нинішній
безперервний наступ російських військ, її величезні демографічні ресурси, попри
значні труднощі з поповненням особового складу. Але так чи інакше, люди
вважають, що Україна переможе, навіть якщо ця перемога буде не обов’язково
тріумфальною.»

Опитування свідчить, що
більше половини населення Румунії, якщо не вірить, то хоча б сподівається на
перемогу України над Росією, – наголошує Йон Богдан Лефтер. «Опитування вказує на
незначну більшість румунського населення, яке сподівається на це і, у всякому
разі, близько трьох чвертей населення не вірить, що Росія використовуватиме
ядерну зброю, навіть і тактичну. Загалом додам, що це опитування не є
несподіванкою. Звісно, ​​ці тенденції можуть бути підсилені ситуацією,
кон’юнктурою. Враховуючи те, до яких жахіть вдається Росія в Україні, здоровий
глузд спонукає до такої позиції кожну нормальну людину. Ми знаходимося в
безпосередній близькості від театру воєнних дій і маємо історичні підстави для
побоювань щодо політичної та військової поведінки Росії. Тому, за таких
обставин антиросійські та прозахідні настрої населення Румунії закономірно посилюються,
але я хотів би наголосити, що усі ці результати опитування, загалом,
передбачувані, тому що практично весь блок країн Центральної Європи, колишні
комуністичні держави, об’єдналися у те, що приблизно десять років тому називали
«новою Європою». Країни центральної та східної частини Європи набагато більш
проамериканські, ніж західна частина Європи. Якщо згадати роки президентства
Джорджа Буша, період, коли Дональд Рамсфелд був міністром оборони і поставало
питання хто в Європі підтримує військові операції США в Афганістані та Іраку,
то підтримка була більша тут, у нас. Тобто чим ближче до Росії, тим більшою
була проамериканська позиція. Отже, Румунія завжди була в топі, якщо можна так
сказати, підтримки західного блоку, який, незважаючи на критику та інші аспекти
є тим геополітичним блоком, який пропагує найбільш розумні етичні цінності, які
поділяє більша частина сучасного світу. Це не тільки євро-американський простір,
а й інші частини світу: Австралія, Японія, частина Південної Америки.»

З огляду на те, що
Туреччина намагається бути посередником у мирних переговорах РФ та України, а
також намагається відігравати ключову роль у питанні забезпечення коридору для відновлення
експорту українського зерна по морю, ми попросили Йона Богдана Лефтера
прокоментувати позицію Анкари, в тому числі крізь призму нещодавньої зустрічі міністрів
закордонних справ Румунії Богдана Ауреску і Туреччини Мевлюта Чавушоглу. «Як відомо, в останні роки Туреччина веде свою
гру, особливо в останні 10-20 років, відколи до влади прийшов колишній
прем’єр-міністр, нині президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Він починав як
політик з досить демократичним профілем, поступово став більш автократичним,
більш націоналістичним, більш ностальгічним за старими імперськими методами впливу
Туреччини. Туреччина грає свою роль, але цілком очевидно, що навіть і для до
певної міри союзника Володимира Путіна Ердогана те, що Росія робить зараз, є
невиправданим, не лише з військової точки зору, а й з погляду моральної, людської
поведінки в 21 столітті, після всього прогресу цивілізації, еволюції норм
міжнародного право, спільних цінностей планети, створення численних міжнародних
організацій тощо. Тож Ердоган не може йти надто далеко у заграваннях з Росією,
навіть якщо не визнає цього. Потрібна рівновага, потрібне партнерство. Туреччина
все ще є членом НАТО і має вести діалог зі своїми чорноморськими партнерами, серед
яких Росія, безумовно, є найбільшим, найсильнішим партнером у Чорному морі. Але
Росія тепер пофарбована в етично відразливий колір. Україна обороняється.
Головними чорноморськими державами залишаються Туреччина та Румунія. Між нами є
ще Болгарія, а по той бік моря – Грузія. Чорне море не велике, але воно дуже важливе,
і як кажуть всі фахівці, його геостратегічне значення лише зростатиме в
найближчі роки. Тобто у найближчі десятиліття наше маленьке Чорне море може
стати надзвичайно важливим.»

Нагадаємо, що наприкінці
травня міністр закордонних справ Румунії Богдан Ауреску провів двосторонню
зустріч з міністром закордонних справ Туреччини Мевлутом Чавушоглу, на полях
Тристоронньої зустрічі Румунія-Польща-Туреччина, яка пройшла у Стамбулі. Як
повідомила прес-служба МЗС Румунії глави румунської і турецької дипломатій, між
іншим, обговорили безпекову ситуацію, спричинену незаконною війною Росії проти
України.

На тлі багатовимірних
наслідків російської військової агресії міністри порушили й питання погодження
дій у сфері енергетичної безпеки двох країн, з наголосом на необхідності
зменшення залежності від російського газу. Були розглянуті конкретні аспекти
співробітництва в цій сфері, включаючи транзит природного газу через Туреччину
та диверсифікацію маршрутів і джерел постачання.

Богдан Ауреску також
наголосив на необхідності шляхом спільних дій знайти рішення щодо створення
коридору, в тому числі по Чорному морю,
для полегшення транспортування українського зерна, а також для забезпечення
захисту від дрейфуючих мін. Він також поінформував про зусилля Румунії щодо
підтримки цього процесу. У свою чергу міністр закордонних справ Туреччини
поінформував про різні кроки, здійснені Анкарою з цією ж метою.

Буквально через день після завершення мадридського
саміту НАТО у місті Констанці відбувся круглий стіл «Чорноморський саміт з
безпеки», організований комітетом Конгресу США з питань безпеки та співпраці в
Європі та Гельсінкською комісією. Захід став першим багатостороннім майданчиком
для діалогу у такому форматі між регіональними союзниками та партнерами на тему
безпеки в Чорноморському регіоні.

Учасники круглого столу зосередили свою увагу на
зміцненні позиції стримування на східному фланзі Альянсу, твердій підтримці
членами Конгресу Сполучених Штатів безпеки та стабільності Чорноморського
регіону, збільшення американської військової присутності в Європі та, зокрема,
в Румунії, у світлі нової стратегічної концепції НАТО, схваленої на саміті в
Мадриді, і все це на тлі війни в Україні.

Іншим важливим пунктом на порядку денному дискусій
стало звернення України щодо експорту зерна та зусилля Румунії та інших держав
Чорноморського регіону націлені на збільшення пропускної здатності перевезення
вантажів з огляду на блокаду українських портів Російською Федерацією.

У цьому контексті державна секретарка Міністерства
національної оборони Сімона Кожокару заявила, що Румунія вітає той факт, що
острів Зміїний знову під контролем України. «Ми дуже раді тому, що як випливає
з останньої інформації острів Зміїний знову під контролем українців. Водночас,
ми дуже стурбовані тут, на Чорному морі, загрозою морських мін. Румунія,
Болгарія, Туреччина докладають зусиль для моніторингу цієї небезпеки.»

Відвоювання українськими військами острова Зміїного
привітав і заступник генерального секретаря НАТО, румун Мірча Джоане, який
підтвердив підтримку України. «Хочу подякувати Збройним силам України за успіх
наступу на острів Зміїний, який призвів до звільнення цього стратегічного
пункту в Чорному морі та дозволить відновити свободу судноплавства. На саміті в
Мадриді ми прийняли рішення про військову, фінансову та гуманітарну допомогу
Україні. Їхня боротьба – це наша боротьба.»

На заході в Констанці міністр закордонних справ
Румунії Богдан Ауреску підкреслив важливість Чорного моря для євроатлантичної
безпеки. «Я наполягав на збереженні трансатлантичної єдності, солідарності та продовженні
спільних дій перед обличчям посилення загрози з боку Російської Федерації, яка
стосується нас усіх. Як підтвердили сьогоднішні дискусії, Чорне море залишатиметься
пріоритетом порядку денного НАТО, воно залишатиметься пріоритетом порядку
денного Сполучених Штатів і Румунії.»

Наприкінці червня,
внаслідок вдало проведеного чергового етапу військової операції із нанесенням
вогневих ударів ракетними та артилерійськими підрозділами Збройних Сил України
по острову Зміїний, окупаційні війська Росії покинули раніше захоплений
український острів у Чорному морі, пояснивши цей відхід «кроком доброї волі». Отже тема острова Зміїного знову повернулася у
центр уваги світових ЗМІ та експертів, з огляду на успішні дії ЗСУ. Ці результати
є чи не найважливішим контрнаступом з початку війни 24 лютого, коли острів був
захоплений військами Російської Федерації. Оскільки острів Зміїний є
стратегічним пунктом у безпосередній близькості від територіальних вод Румунії
і приблизно за 45 км від румунського узбережжя очевидно, що Румунія пильно
стежить за розвитком подій.

Коментуючи нещодавно події довкола острова
Зміїного міністр національної оборони Васіле Динку заявив, що ситуація на окупованому росіянами
острові Зміїний вважається «прямою загрозою національній безпеці», додавши що весь
альянс стурбований появою російських військ лише за кілька десятків кілометрів
від Румунії. «Щодо небезпеки
з Чорного моря, при наявності російських військ у цьому районі, це виклик для національної
безпеки Румунії, тому що це наш простір безпеки. Ця присутність на острові Зміїному
нас, безперечно, хвилює, але не тільки нас. Цю стурбованість, ми поділяємо з
усім Північноатлантичним альянсом», – сказав міністр Васіле Динку.

З іншого боку у
травні було оголошено, що Франція розмістить на військовій базі Капу-Мідія в
Румунії загін протиповітряної оборони (ППО) середньої дальності. Як було
зазначено ця система спрямована на посилення здатності швидкого реагування НАТО
в регіоні. Мова йде про комплекс середньої дальності Mamba.

У цьому контексті
днями у Національному університеті оборони ім. Карла І-го в Бухаресті відбувся
семінар, організований Командуванням Об’єднаних сил, на якому були обговорені основні
аспекти контролю над островом Зміїний та безпекова ситуація в Чорному морі
загалом. На ньому був присутній і генерал-майор Дорін Йоніце, командувач
об’єднаних оперативних сил, який зазначив. «Історія острова Зміїного сягає глибокої
давнини, історія упродовж якої приналежність цього острова змінювалася від
періоду до періоду. Це скеля, що дає можливість розширення військового
потенціалу, своїм розташуванням впливає на виключну економічну зону трьох
держав – Росії, України та Румунії. Територія навколо нього виявляється дуже
щедрою з точки зору запасів вуглеводнів. Сьогодні Російська Федерація контролює
цей простір. Це частина середовища безпеки з безперервними істотними ознаками
глобальної геополітичної структури і ми говоримо тут про регіональних акторів.
Це впливає і на нас, тому що острів стосується обмежених вимірів простору
розвитку, впливає на нас, тому що на цьому острові вже розміщені військові комплекси
як протиповітряної оборони, так і системи спроможні завдавати ударів, що
зменшує межі безпеки Румунії.»

Один з
ініціаторів цього заходу, контр-адмірал Маріан Севулеску пояснив мету його
проведення: «Як відомо після 24 лютого ситуація на острові Зміїному змінилася.
Російська Федерація на початку бойових дій захопила цей острів і, крім цього,
запровадила морську блокаду на північ від паралелі 45 градусів 21 хвилина. З
огляду на це ми запропонували учасникам долучитися до дискусії про ризики та
загрози в Чорному морі, на північ від паралелі 45 градусів 21 хв., аж до можливого
розширення контролю Російської Федерації на північ від острова Зміїний до річки
Дунай.»

В інтерв’ю нашій
радіостанції контр-адмірал Маріан Севулеску розповів, що нинішня ситуація
довкола острова Зміїного має значний вплив з точки зору використання нафтогазового
потенціалу Чорного моря: «Чорне море цікаве не тільки як зона
туристичного потенціалу з червня до середини вересня, Чорне море – це наші
ворота в світовий океан, де Румунія у минулому мала 328 кораблів. Ми несемо
відповідальність від берегової лінії, 220 миль на схід, за територіальні води,
прилеглу зону та виключну економічну зону. Там є продовольчі ресурси, є
енергоресурси і подивіться, що відбувається зараз, коли ми щомісяця платимо
більше за газ і пальне, а у нас тут, поруч, значні поклади нафти і газу. І хоча
на даний момент ми не маємо операційних можливостей видобутку, це не означає,
що їх не буде в майбутньому. Тому є зрозумілим зростання інтересу, в тому числі
Румунії, до Чорного моря, до освоєння чорноморського шельфу, до транспортної
інфраструктури цього важливого ресурсу, тощо.»

На семінарі був
присутній і контр-адмірал (у відставці) Еуджен Лауріан котрий наголосив на тому,
що попри невелику площу та віддалене розташування від узбережжя, острів має
надзвичайно важливе геостратегічне значення: «Ця скеля, яку ми називаємо островом, не має економічного життя. Не мала і
не має, бо не має ні промисловості, ні сільського господарства. Життя там не
може існувати, воно на всі 100% залежить від того, що привозять з берега, від
запасів їжі, води та інших елементів, необхідних для життя людини. Але його
важливість зростає через запаси вуглеводнів в територіальних водах навколо
острова Зміїний, а це коло в 12 морських миль площею близько 1600 квадратних
кілометрів. Й якщо в цій зоні є запаси вуглеводнів, а я переконаний, що вони
там є, їх можна видобути, тому важливість відповідної території зростає. Водночас
з військової точки зору, або зі стратегічної, ця скеля має більше значення, ніж
економічне, тому що будучи віддаленою точкою від Криму, наприклад, завдяки розміщеним
там станціям і станціям з Криму, наприклад, та з інших куточків Росії, вона дозволяє
проводити дуже важливі гоніометричні дослідження, що допомагають виявляти, що
передається в невидимому просторі аж до Середземномор’я.»

У Клуж-Напоці 28 травня було проведено культурно-науковий захід, присвячений 335 річниці з дня обрання Івана Мазепи гетьманом України, де йшлося не тільки про цю непересічну особу та його здобутки, але і про відношення тих давніх часів до сьогодення. Подію організувала клузька філія Союзу українців Румунії у співпраці з відділом української мови та літератури Департаменту слов’янських мов Філологічного факультету Клузького університету імені Бабеша-Бойоя. Вже традиційно її було розпочато з вшанування хвилиною мовчання усіх героїв, загиблих під час військових дій, що розвернули на українській території російські загарбницькі війська.

Проблеми державобудування в Україні протягом століть були і залишаються актуальними як і потреба в їх висвітлені та обговоренні. Одним з найяскравіших вітчизняних стратегів у цьому напрямку був гетьман Іван Степанович Мазепа (1639 – 1709) – видатний український військовий, політичний і державний діяч. Сьогодні його називають «великим будівничим Української держави». Навіть його сучасник – чернігівський ієромонах Антоній Стаховський – писав: «Нема подібного до нього і не буде».

Перший виступ на тему «Гетьман Іван Мазепа – і словом, і ділом за незалежність України» її автор – доцент І.Гербіл – розпочав, цитуючи журналісток І.Костенко та І.Халупу: «Україна завжди прагнула бути вільною». Ці слова Вольтера присвячені Івану Мазепі – великому гетьману, який робив перші державотворчі кроки на шляху до незалежності, проголошеної 24 серпня 1991 року». Ці слова, попри часом протилежні свідчення і висловлювання тих чи інших історичних осіб, відображають бачення постаті Мазепи та його справ не тільки сучасним поколінням науковців та дослідників. Період гетьманування Мазепи повязують з «відродженням гетьманської України, …розвитком культури, а також піднесенням соціального та релігійного життя». Доповідач підкреслив, що «за сприяння Івана Мазепи в Україні того часу почалось культурне відродження, яке охопило не тільки мистецтво та архітектуру, а й філософію, теологію, літературу та науку. … У той час якраз виник новий напрям в українському мистецтві – українське барокко, яке ще називали мазепинським.»

У своїй доповіді пан Гербіл також коротко розповів про походження, виховання та освіту майбутнього гетьмана. Було висвітлено і головні відомі етапи в зростанні та формуванні Івана Мазепи, як вправного і розумного козацького керівника та витонченого дипломатичного діяча. Досить детально було передано історичні вибори 50-річного Мазепи, як гетьмана Лівобережної України 1687 року та передумови до цієї події. Це обрання вважають швидше змовою проти попереднього керівника. Та протягом 20-річного правління І.Мазепи як гетьмана, не відбулося практично жодного повстання проти володаря булави. Це свідчить про неабиякі якості Івана Степановича та глибоку повагу до нього зі сторони як старшин, так і простих козаків, і які, на думку доповідача, «бачили в ньому того…, хто буде дбати про Україну».

З доповненням до завершальної інформації про останні місяці з життя Мазепи та про його заховання, яка прозвучала в доповіді, виступила пані Наталя з України. Вона поділилася новою, недавно прочитаною інформацією від української дослідниці Ганни Черкаської про те, що поховання гетьмана відбулося у присутності шведського короля у монастирі поблизу міста Галаця (Румунія). Потім його тіло було перенесено до міста Яси. А його останньою фразою ніби то було: «Поки живу – сподіваюся». Розбіжності і неточності на цей рахунок, як і при визначені дати народження та смерті великого українського діяча, спричинені ретельним багаторічним знищенням будь-якої згадки про Мазепу після того, як той зробив спробу позбутися російського протекторату під час Північної війни. Пані Наталя також підкреслила ліричну сторону Івана Мазепи, який був не тільки поцінувальником мистецтв, але й сам писав вірші і чудово грав на декількох музичних інструментах. До наших днів дійшла пісня «Ой горе тій чайці», авторство якої дослідники приписують саме йому.

«Нам не вистарчає сьогодні Мазепи», – неодноразово повторив наш вже постійний український гість пан Володимир, після того як відзначив формат «неформальної розмови, спокійної бесіди» в якому проходять зустрічі в Клужі і які допомагають «багато чого відкрити, осмислити, засумніватися …і переконатися». Для нього постать Мазепи є однозначною і зрозуміло за Україну, як і в поемі «Мазепа» українського радянського поета В.Сосюри:

Хай про Мазепу спів мій лине,

Хоч він був пан, та серце мав.

За суверенність України

Боровся він і в цім був прав.

Цей «великий, епічний і ліричний твір» автор писав з 1929 по 1960 роки. Надрукували його у 1988 році і зразу ж прибрали та ніколи не перевидавали. І це при тому, що в поемі не йдеть про Мазепу, лише як про державного діяча, а й передаються почуття головного героя у його любові до України як непересічної великої постаті своєї епохи.

«Я серцем хочу показать

Страшну трагедію Мазепи,

І в ній в той час страшний незгоди

Трагедію мого народу…

Любив Вкраїну він душею

І зрадником не був для неї».

Трагедія Мазепи, на думку В. Сосюри, в тому, що «народ не зрозумів його мрій» про незалежну Україну. В цьому пан Володимир вбачає багато паралелей з сучасністю, бо «лише в нашій єдності ми зможемо сьогодні здолати ненависного ворога, який пішов війною на українців, очистити суспільство від зрадників, згуртуватися навколо сильного лідера, яким був у свій час Іван Мазепа, і відбудувати державу на своїй землі». Тому не менш актуально і пророче звучать такі слова В. Сосюри з цієї поеми:

«Ми візьмем ворога в клинки

І на кістках його проклятих

Знов зацвіте Вкраїна-мати!».

Подальша бесіда точилася біля відомих фактів з біографії Мазепи та фактів про переписування історії, повязаної з його життям і діяльністю. Історичні події того часу з багатьох точок зору ніби повторювалися не раз і повторюються і зараз. А тому аналізувати, дискусувати і обговорювати гетьмана Мазепу зокрема, як і всіх інших видатних українських діячів, є особливо важливим для розуміння шляху, успіхів і невдач певних особистостей, а також для правильного бачення їхнього і нашого завдання. Для того, щоб мати «нашу Україну нам потрібно знати, хто ми є, і не сумніватися в собі, бо тоді це трагедія і наша і Мазепи» – влучно підсумував пан Володимир зміст наших зустрічей і розмов.

«Цей захід дуже гармонійно поєднав історію з літературою. То ж я підхоплю цю літературну сторону і сьогодні представлю вам дві збірки поезій пана Іоана Арделяна» – зазначила доктор-лектор М.Гербіл на завершення. Вона розповіла про жанрове та тематичне багатство робіт українських письменників Румунії, яких можна знайти практично в кожній частині країни: в Мараморщині, Буковині, Банаті, Тульчі тощо. Союз українців Румунії видає їхні твори та безкоштовно роздає всім зацікавленим для того, щоб популяризувати нашу культуру.

«Серед українських письменників Румунії особливе місце займає І.Арделян – фізик за фахом, засновник клузької філії та перший її голова (2006-2015)» – звернула нашу увагу викладачка. Вона стисло розповіла про походження та становлення майбутнього університетського професора, про його наукові та художні роботи і видання. На жаль, пан Арделян покинув нас ще на початку минулого 2021 року. Але представлені на заході збірки «Іржаві сліди» (2006) та «Симфонія душі» (2017) нагадують нам, якою чудовою і світлою була ця людина, за якою сумують всі ті, хто хоч якось з ним пересікалися. Сьогоднішній голова клузької філії пан І.Гербіл поділився спогадами про свого попередника і наставника. Він виділив, що в його творах є багато фізики, «але жоден з них не без Бога», не без віри. І це робить його вірші глибокими, цікавими і особливими, бо сам пан Арделян стверджував, що не вірить в існування Бога. Він також сказав колись фразу, яка своєю простотою і ємкістю змушує задуматися: «Треба щоб кожна людина в щось вірила. Якщо тобі ближче Бог – то вір у нього.» А в наші дні так хочеться вірити в Бога і його допомогу, варто розраховувати на власні сили та продовжувати надіятися на краще. (Авторка: Ольга Сенишин)

З 13 по 15 квітня на запрошення румунського видавництва «Paralela 45/45 паралель» у Бухаресті побував відомий український письменник, журналіст, кіносценарист, президент Українського ПЕН-клубу Андрій Курков, один з найвизначніших авторів європейської літератури сучасності. Після вторгнення Росії в Україну він багато подорожував Європою, де провів чимало зустрічей з громадськістю у Відні, Лондоні, Осло, Парижі, щоб під час розмов зі своїми шанувальниками розповісти про трагічну ситуацію в Україні. Видавництво «Paralelа 45», внесло і Бухарест до списку міст, де Андрій Курков зустрівся зі своїми читачами, щоб розповісти не лише про літературу, а й про війну в Україні.

У столиці Румунії Андрій Курков взяв участь у конференції «Роль письменника як борця за вільну думку, у вільному світі». Захід відбувся у бібліотеці Філологічного факультету Бухарестського університету, а дискусія зосередилася на ролі письменника як виразника боротьби за свободу свого народу, на зміні уявлення пересічної людини про життя під час війни, виходячи зі змісту роману Андрія Куркова «Сірі бджоли», переклад якого щойно побачив світ у видавництві «Paralelа 45». Того ж дня, у рамках французько-румунського вечора солідарності з Україною, організованого Французьким інститутом у Румунії та Французькою ТПП в Румунії, відбулася зустріч письменника з представниками французько-румунської громади.

В останній день свого перебування у Бухаресті Андрій Курков любязно погодився відповісти на запитання Всесвітньої служби Радіо Румунія.

– Вітаю вас у Бухаресті, радий зустріти Вас тут в столиці Румунії. Хоча період дуже складний, ми знаходимося на п’ятдесятому дні війни, яку Росія розв’язала проти України, і весь цей період багатьох людей непокоїть питання: чому російські політики, російські лідери обрали шлях війни проти України. Чому, на Ваш погляд, дипломатія зазнала невдачі?

Ну це питання, звичайно, скоріше до дипломатів, хоча мені здається, що українські дипломати робили все можливе, щоб цієї війни не було. Але російські, мені хочеться сказати російські військові дипломати, тому що російська дипломатія завжди була дуже войовничою, тобто вони з самого початку вирішили, що домовлятися вони не будуть у них інші цілі. І я думаю, що головною ціллю, через яку й сталася ця війна, це експансія Росії це відтворення нового Радянського Союзу чи Російської імперії, це бажання Путіна зробити Росію знову великою і саме через це мова йде, насправді, не про Донбас, а про всю Україну, про її незалежність, про українську культуру, яка заважає потенційній в голові у Путіна інтеграції чи інкорпорації українських територій у Російську імперію. Так що звичайно, коли маєш справу з такими планами то дипломатія не допоможе.

– Ви перебуваєте в Бухаресті аби презентувати румунській публіці Ваші твори, переклад Вашої останньої книги. Як Вас зустріла публіка в Бухаресті?

Ну я дуже радий, що, в принципі, у мене тут багато книжок видано і є багато читачів. У мене відбулася зустріч в бібліотеці Філологічного факультету університету вчора, на яку прийшло багато людей, багато запитань було дуже професійних, але не про книжки, а запитували про ситуацію в Україні. Я думаю, насправді хоча, формально я тут представляю новий роман «Сірі бджоли» румунською мовою, в якому йдеться про війну на Донбасі, головна причина мого приїзду і розмов – це сучасна ситуація в Україні, це російська агресія. І думаю саме через це збільшений інтерес і до зустрічі зі мною, і до цієї книги, і до розмови про Україну.

– Як сприймає війну Росії проти України український письменник російського походження?

Ви знаєте, я не хочу сказати, що я був готовий до цієї війни, але я дуже багато думав, слідкував і, в принципі, в мене свої стосунки з Росією, бо мої книжки були вперше заборонені в Росії 2004 році, чи в 2005-му, потім у 2006-му їх перевидали, з 2008-го їх знову перестали видавати, а в 2014-го заборонили ввозити мої книжки, видані в Україні російською мовою. Тож в принципі я можу сказати давно не маю читачів в Росії і до цього якось легко звик, тому що я не хотів би мати серед читачів тих, хто підтримує Путіна. Ну і може саме тому, якби я і не є письменником для Росії. Для мене ідентичність є тільки одна – українська. Ідентичність може не за мовою, а за політичними переконаннями, за ментальністю, тому що в мене, як і в українців індивідуалістична ментальність, а не колективна, я би ніколи не вступив в колгосп, як і українські фермери, яких депортували. І таким чином, в принципі я все одно дивився на ситуацію відносин з Росією очима українця, а не очима людини російського походження.

– Після початку війни Ви багато подорожували Європою. З огляду на нинішню ситуацію, чи думали Ви про те що робити далі, жити в Україні чи переїжджати до ЄС?

Ну насправді, на початку війни я запропонував моїй дружині і дітям виїхати до Англії, вони відмовились. У мене дружина і діти громадяни Великобританії, донька і так живе у Великобританії. Але сини в Києві живуть разом з нами. Тобто ми переїжджали кілька разів, зараз ми на Закарпатті, дружина і син опікуються біженцями. Син перевозить через кордон хронічно хворих, яких привозять цілими групами з різних українських лікарень і їх приймають волонтери і везуть в німецькі чи австрійські лікарні. Дружина викладає англійську мову біженцям та їх дітям. І планів у нас переїжджати в іншу країну немає, тому що ми дуже прив’язані і до свого городу, де вирощуємо власну картоплю в Житомирській області, і до нашого улюбленого Києва, де ми живемо в районі Золотих воріт біля Софіївського собору і в нас з балкону можна побачити дзвіницю Софійського монастиря. Так що в принципі такі місця і такі відчуття не можна поміняти і знайти якийсь еквівалент. Тобто це просто означає вирвати себе з корінням, а якщо ти вириваєш себе з корінням, ти себе практично караєш на все життя, тому що ти ніколи не станеш своїм в іншому місці. У Києві я свій, я виріс в Києві, мені 61 рік 59 з них я прожив в Києві і я хочу жити там до мого кінця.

– Письменник, майстер слова і пера, є своєрідним виразником боротьби за свободу свого народу. Ви також відомий журналіст і оглядач. Що б Ви сказали звертаючись до народу України, до народу Росії, а також до народів інших держав?

Ну це три доволі різні адресати, хоча до українців можуть звертатися як до європейців і до американців, тому що ми набагато ближче до західної цивілізації, до західного способу мислення, ніж до Росії. Так що в принципі, я тільки сказав словами Шевченка: «Борітеся – поборете! Вірте в себе! Але це можна не говорити, тому що ти як себе поводить українське суспільство і українська армія показує, що Україна в себе вірить, вірить свою незалежність і готова її захищати до кінця. Що сказати росіянам ну сказати, що мені соромно за Росію і за росіян – вони це не почують. Ті, хто не хоче бруднитися, не хоче бути разом з Путіним, вони зараз виїжджають і, таким чином, виникає парадоксальна ситуація, що збільшується відсоток тих, хто підтримує Путіна в Росії, тому що ті, хто не підтримують, їдуть через Дубай кудись там в Америку, або кудись ще через Фінляндію. І це означає, що в принципі світлого майбутнього в Росії не буде, тому що насправді, пробуючи знищити Україну, Росія знищує себе. Не тільки через санкції, а і через те, що вони взяли собі на зброю фальшиву мораль. І практично брехливий історичний наратив, який постійно повторює президент Путін. Так що я можу тільки сподіватися, що їх діти захочуть дізнатися альтернативну інформацію, іншу правду. Точніше справжню правду, так як я у 80-ті роки дізнався, що є офіційна історія Радянського Союзу, а є справжня, а я дізнався про це випадково. Після смерті мого діда я дізнався, що у нього були два брати, яких відправили в 30-их роках в ГУЛАГ. Він про це ніколи не казав. Я почав копатися в радянській історії і в мене змінилося розуміння Радянського Союзу, яке повністю перевернулося на 180 градусів. Я сподіваюся, що росіяни те ж саме зроблять, не знаю коли, і відкриють для себе страшну правду про те, що вони жили в брехні, що вони допомагали брехні і, що вони керувалися брехнею, у своєму ставленні до українців, до грузин, до інших сусідів.

– Ви маєте близько 20 романів, що користуються шаленим успіхом у читачів. Чи будете Ви й надалі писати з характерними для ваших творів чорним гумором?

З гумором у мене були трошки проблеми, я вже втрачав відчуття сенсу гумору в 2014 році після розстрілу Майдану і він повернувся до мене через два роки тільки, насправді. Зараз, на початку війни, я злякався, у мене знову зникло відчуття, що тепер можна якось користуватися гумором, чи там на щось дивитися з посмішкою? Але насправді, коли я поїхав перший раз виступати про війну в Україні в Англію, в Лондон і говорив там журналістами, саме коли говорив про Росію і про Путіна, у мене до мене повернувся чорний гумор. Так що я думаю, що коли я буду думати про Путіна гумор завжди буде появлятися і він завжди буде чорним.

– До речі, як би Ви охарактеризували Росію за рівнем демократії? Це автократія, це вразлива демократія, чи це диктатура?

Це добровільна диктатура, де люди обирають диктатуру, тому що вони вважають, що постійний цар – це ознака стабільності. І це мені нагадує як мільйони радянських людей плакали коли помер Сталін. Тобто вони злякалися, що тепер буде нестабільність, буде війна. Війни не було… Тобто, в принципі, я не знаю, що будуть робити росіяни, коли помре Путін і чи будуть вони обирати Путіна номер два, чи Путіна номер три після цього, але може вони прокинуться, проплачуться, вип’ють і подумають, що може, без Путіна краще. Може на них і на Росію загалом будуть по іншому дивитися? Може, тоді вони зможуть повернутися до нормальної демократичної системи і не будуть брехати собі, що у них вільні вибори і, що вони самі знають, чого вони хочуть?

– Дякую вам і сподіваюсь, що Ваше перебування в Румунії буде приємним і Ви ще повернетеся до Бухареста з новими романами, новими книжками.

Спасибі я теж сподіваюсь повернутися після війни і хочу, щоб ця війна якомога швидше закінчилася, щоб і мій приїзд відбувся раніше. Ви знаєте це війна минулого тобто це минуле воює з майбутнім, з українським майбутнім і не може бути іншого результату ніж перемога України тому що насправді це війна ХХ-го сторіччя, це продовження Другої світової з «ковровим» бомбардуванням міст, зі знищенням цивільного населення і ніхто не міг собі уявити це в Європі в ХХІ-му сторіччі. Тому в принципі, я думаю, вся Європа в шоці і не тільки Європа.

– Ще раз дякую!

Президент Румунії Клаус Йоганніс у четвер, 16 червня, здійснив візит до Києва, разом з президентом Франції Еммануелем Макроном, канцлером Німеччини Олафом Шольцом та премєр-міністром Італії Маріо Драгі.

Глава румунської держави зазначив, що прибув до Києва, разом з президентом Франції, канцлером Німеччини та прем’єром Італії, щоб показати рішучу підтримку та повну солідарність з президентом Володимиром Зеленським та українським народом.

Європейські лідери відвідали Ірпінь і пройшлися вулицями українського містечка 75% будівель якого було пошкоджено під час наступну російських військ на Київ на початку війни, яку Росія розвязала проти України. Президент Румунії був глибоко зворушений неймовірною людською трагедією та страшними руйнуваннями, які побачив під Києвом. «Немає слів, щоб описати неймовірну людську трагедію та страшні руйнування, які ми побачили сьогодні в Ірпіні. Я наполегливо повторюю свій заклик до притягнення до відповідальності перед міжнародним правосуддям усіх винних в цих злочинах, процес, який Румунія беззастережно підтримує», – написав глава румунської держави на своїй сторінці у Facebook.

Пізніше Клаус Йоганніс, Еммануель Макрон, Олаф Шольц і Маріо Драгі зустрілися з президентом України Володимиром Зеленським. Під час переговорів у пятисторонньому форматі глава румунської держави знову наголосив на необхідності підтримати Україну. «Наші спільні зусилля підтверджують нашу єдність і тверду відданість продовженню підтримки України. Румунія, як сусід і надійний партнер, а також як держава-член Європейського Союзу та НАТО, як країна з найдовшим спільним кордоном з Україною повністю солідарна з українським народом. Ми сумуємо з приводу втрати життів, відкритих ран всіх українців, які стали свідками того як жорстоко знищують їхні домівки, школи, лікарні та навіть історію. Наша єдність більша ніж коли-небудь та сильніша – на регіональному, європейському та трансатлантичному рівнях – у збереженні наших основних цінностей та міжнародного порядку, заснованого на правилах, який ви, громадяни України, так мужньо захищаєте. Навмисна, невиправдана, неспровокована і незаконна агресія Росії повинна припинитися!»

На зустрічі з президентом Волдодимром Зеленським були обговорені конкретні шляхи подальшої підтримки України у подоланні цієї екзистенційної загрози. Під час обміну думками пятеро лідерів зосередили свою увагу, зокрема, на необхідності миру та зусиль по відбудові та відновленню майбутнього цієї країни. Президент Румунії зазначив, що весь цивілізований світ і надалі визначатиме комплексні рішення та заходи, щоб допомогти Україні протистояти та відкинути російську загрозу.

Президент Клаус Йоганніс наголосив, що Румунія солідарна з Україною у боротьбі з агресором. Він сказав, що його країна надає всю необхідну допомогу українцям, які були змушені залишити свої домівки через війну, а румунське суспільство мобілізувало свої зусилля заради їх підтримки. «Безсумнівно, українці, які потребують допомоги, можуть покладатися на румунський народ і владу доти, доки вони цього потребують. Підтримка Румунії Україні зосереджується на кількох рівнях, починаючи з перших днів агресії. Моя країна зробила все, що в її силах, щоб допомогти Україні та всім, хто постраждав від російської агресії. Румунський уряд і громадяни Румунії обєдналися як ніколи, щоб допомогти понад 1,23 мільйонам українців, які перетнули наші кордони, особливо жінкам і дітям. Ми запровадили механізми для задоволення потреб подальшої освіти та інтеграції на ринок праці – понад 2500 українських дітей навчаються в румунських школах, а майже 3000 громадян України знайшли роботу в моїй країні. Окрім заходів уряду, ми стали свідками вражаючої мобілізації громадянського суспільства на підтримку України та українців.» Президент нагадав також, що в Сучаві діє міжнародний хаб з розподілу гуманітарної допомоги, який працює на максимальній потужності та швидкості – через цей хаб до України було доправлено більше 40 міжнародних гуманітарних місій.

У цьому контексті Клаус Йоганніс також заявив, що одним з елементів шантажу з боку Росії є блокування експорту українського зерна. Він наголосив, що з метою транзиту українського зерна використовуються потужності чорноморського порту Констанца та портів на річці Дунай. «Ми зараз знаходимося в ситуації, коли Росія додала до своїх дій ще один інструмент шантажу – зернові. Я рішуче засуджую використання Росією експорту зерна як зброї, яка має такий великий глобальний вплив. Сьогодні ми обговорювали це питання та можливі шляхи виходу з цієї ситуації, як відповідну частину вирішення спричиненої Росією проблеми продовольчої безпеки. Румунія бере активну участь у зусиллях щодо полегшення транзиту експорту зерна з України та виступає регіональним центром для українського зерна. Наші відповідальні структури працюють над пошуком найкращих рішень для полегшення транзиту через порт Констанца на Чорному морі та через порти Дунаю. З початку російського вторгнення порт Констанца забезпечив транзит понад мільйона тонн зерна з України. Ми також працюємо над відкриттям нових пунктів пропуску на кордоні з Україною, а також над відновленням широкої залізничної колії в Румунії.»

Президент додав, що Румунія підтримує залучення всіх зацікавлених країн до укладення угоди про «коаліцію держав» щодо підтримки міжнародних зусиль зі створення «блакитних коридорів» для безпечного морського транспорту через Чорне море. Крім того, опрацьовуються питання використання інших логістичних шляхів для перевезення зерна з України.

Водночас глава румунської держави висловив своє переконання в тому, що вже сьогодні потрібно дивитися в майбутнє і починати підготовку до відбудови України. «Ми всі погодилися з тим, що Європейський Союз відіграє важливу роль у цій роботі, і нам потрібно створити ефективні інструменти для цього. Ми знаходимося на переломному етапі в історії Європи. Надзвичайні часи вимагають екстраординарних, стратегічних і далекоглядних відповідей. Надання статусу кандидата на членство в ЄС Україні, Республіці Молдова та Грузії на засіданні Європейської Ради наступного тижня має важливе значення для створення міцного та сталого щита навколо наших спільних цінностей. Це рішення багато в чому говорить про нашу здатність проєктувати безпеку та стабільність у нашому районі. У нас немає часу на вагання. Наші партнери потребують довгострокової підтримки, допомоги у посиленні стійкості і здатності впоратися з широким спектром одночасних проблем, звичайного чи гібридного характеру», – підкреслив Клаус Йоганніс, який наголосив на необхідності продовження зусиль з надання якомога більшої допомоги Україні. «Наша відповідальність – зберегти цей імпульс і допомогти нашим українським друзям будувати нове майбутнє», – підсумував президент Румунії.

Тверду та беззастережну підтримку Україні Клаус Йоганніс знову висловив на саміті Ініціативи трьох морів, відомої як Триморя, що пройшов 20 червня у Ризі. Країни-учасниці створили новий формат партнерства і надали Україні статус партнера-учасника. «На тлі війни, яку веде Російська Федерація в Україні, саміт відображає єдність у рішучому підтвердженні наших спільних цінностей та інтересів. У 2023 році Румунія знову проведе цю велику подію, що є доказом важливості, яку вона надає цьому регіональному формату співпраці. Таким чином, ми заохочуватимемо нові інвестиції в стратегічні проєкти взаємозвязку в транспортній, енергетичній та цифровій сферах. Це конкретні кроки, які зменшують розрив у розвитку та сприяють економічному зростанню регіону, на благо процвітання наших громадян, у тому числі у відповідь на поточні виклики на наших кордонах», – зазначив президент. Клаус Йгоанніс: «Як країна-організатор майбутнього саміту та бізнес-форуму Ініціативи, Румунія розгляне всі можливості, за допомогою яких Ініціатива може допомогти Україні. Зокрема, ми зосередимося на проєктах взаємозвязку, в яких Україна могла б брати участь як партнер Ініціативи. Водночас Румунія твердо переконана, що Республіка Молдова та Грузія, які, як і Україна, перебувають на шляху до Європейського Союзу, повинні отримати від нас однакову підтримку, оскільки їхня стійкість нині перебуває у стані серйозного випробування.»