Category: Відкрий для себе Румунію

Відоме як у Румунії, так і за кордоном
якістю вовняних килимів, виготовлених на фабриках цього міста, місто Чіснедіє, розташоване у повіті Сібіу, вражає красою та важливістю будівель, а
також гармонією трьох культур, які тут поєднуються: румунської, німецької та угорської. З цього поєднання
вийшло особливе поселення з прекрасною історією та багатими традиціями. Отже,
сьогодні ми відвідаємо мальовниче місто центральної Румунії, розташоване між пагорбами, всього в 20 км від Сібіу, справжній магніт
для туристів.

Колись, на цих місцях, тобто з першого тисячоліття до
нашої ери жили даки. Потім римляни збудували тут сильну фортецю, а дорога до
знаменитого Апулум проходила неподалік цих місць. У Середньовіччі, в XII-XIII століттях прибули сюди німецькі колоністи.
Перша документальна згадка про поселення датується 1204 роком – йдеться про
документ короля Ємерика під назвою Ріветел. В результаті
економічного розвитку та чисельності мешканців, навколо 1300 року, було почато
будівництво підкріпленої церкви. Її зведено на руїнах римської базиліки, з
масивною вежею на заході. З економічної точки зору, місцевість починає
розвиватись все більше й більше в XIV-XV століттях. Гільдії ремісників, так само,
розвиваються. Вироблялись тут зокрема серпи, яких часто вивозили до інших
країн. У ХІУ столітті з’явились гільдії гончарів і вовнярів, а пізніше у
ХУІІІ-ХІХ ст. ці гільдії ремісників перетворились на великі підприємства. У
1241 році місцевість була зруйнована монголами. У період 1456-1462 роки,
комерційні спори між Владом Цепешом, господарем Волощини, і саксонськими
торговцями з Трансільванії, спричиняють мешканців місцевості Чіснадіє
підкріпити фортецю, звівши другу стіну та сильні башти всередині. Наприкінці
ХУІІ ст. жорстка домінація габзбургів приведе до виникнення чисельних бунтів. У
1806 році, Чіснадіє отримало від короля Франциска дозвіл називатися бургом.

Але це історія. Цікаво знати чому у
листопаді 2018 року сучасне місто Чіснадіє
було включено на карту туристичних курортів Румунії. Пояснює Данієль
Міхайлеску, прес-секретар мерії: Чіснадіє
– це дуже гарне місто, яке дійсно заслуговує цього статусу, і причини для
туристів провести відпустку у нашому місті різноманітні. Деякі туристи шукають
відпочинку та релаксації, інші – пригодницький туризм, деякі – природу. Є
туристи, які зацікавлені у виявленні нових, історичних об’єктів або культурних
аспектів. На рівні нашого міста розроблено ряд туристичних послуг: культурний
туризм, відпочинок і спортивний туризм.

У середньовіччі, місто Чіснадіє називалося «Хелтау» і прославилося своїми
майстернями для виготовлення металевих серпів, кіс, і особливо сукна. Туристи,
які приїжджають до міста Чіснадіє, обов’язково відвідують башту укріпленої
євангельської церкви в центрі міста. Башта дзвіниця, як її називають місцеві
жителі, була справжнім нововведенням Середньовіччя. Це була першою баштою з
годинником у Трансільванії і першою баштою на сході від Відня, на якій був
встановлений громовідвід. Якщо ви вирішити дати перевагу новому курорту Чіснадіє як місцю призначення для проведення відпочинку, то обов’язково ви повинні відвідати
кілька атракцій. Данієль Міхайлеску, прес-секретар мерії: У Чіснадії маємо укріплену Євангелічну церкву, присвячену св.
Вальпурзі, побудовану на початку ХІІІ століття. Вона була укріплена після
турецького нападу 1493 року. Це фортечна церква, яка приваблює багатьох
туристів до нашого міста. Поруч з церквою знаходиться Музей текстильної
промисловості, який є унікальним в Румунії, пов’язаний з традицією текстильної
промисловості міста Чіснадіє. Так само, у нашому місті, взимку, маємо єдиний у
повіті Сібіу критий каток, площею 800 квадратних метрів, доступний за дуже
низькі ціни.

Головний туристичний пункт в місті Чіснадіє є укріплена церква. Спершу це була римська базиліка, колишня римсько-католицька церква до 1544 року, коли вона була перетворена на євангелічну, лютеранську. Фундамент той самий, але церква має декілька етапів будівництва, протягом кількох поколінь. З часом мешканці міста захищались від ворогів у цій церкві в Чіснадії. Таким чином, перша форма церкви була в готичному стилі. Середня частина й залишилася готичною. Над церквою були побудовані три оборонні вежі на півночі, півдні і над вівтарем. З цієї церкви зберігся відомий Чіснадійський скарб, який з 1915 року був переміщений до Сібіуського музею імені Самуєла фон Брукенталя, хрест перших німецьких колоністів, що датується ХІІ століттям, прикрашений блакитним коштовним камінням, ворота старого вівтаря і дзвони церкви, що датуються 1664 роком.

Пам’яткою архітектури є будівля, в якій розташована музейна експозиція
Історія текстильної промисловості. Тут виставлені прапори гільдії сукнарів,
датовані 1834 роком, інструменти для обробки вовни, оригінальний ткацький
верстат, документи, а також ручні прядки, які використовувалися для обробки
вовни між 1700 і 1900 роками. І якщо ви хочете провести більше днів у Чіснедіє,
то ви повинні знати, що у вас не виникне жодних труднощів із поселенням. На
центральній площі міста чекають на туристів старі будинки, побудовані після
1800 року в готичному архітектурному стилі. Крім того, домінують вузькі та
звивисті вулички, які все ще зберігають свій середньовічний вигляд.

Алба Юлія – місто, яке дало Румунії ідентичність. Тут у 1918 році було підписано документ про приєднання Трансільванії до Румунії. Але місто об’єднання мало зовсім інший вигляд 104 роки тому, коли воно було невелике провінційне військове містечко. Протягом історії місто розвинулося дуже повільно, будучи населеним переважно румунами. На початку 1900-х років воно налічувало 11.507 жителів, посідаючи 12 місце серед міст Трансільванії.

Сьогодні Алба Юлія стала важливим туристичним призначенням. Історичним серцем міста є фортеця Алба Кароліна, укріплення, яке хоч і багато пережило за три століття існування, протистояло нападам і різним видам негоди. Це найбільша фортеця у військовому стилі «Вобан» в Румунії та в Південно-Східній Європі площею понад 100 гектарів, яка зберіглася неушкодженою до сьогодення. Фортеця була побудована протягом 23 років, з 1715 по 1738 рр. з ініціативи імператора Карла VI Габсбурга, під наглядом австрійського фельдмаршала Євгенія Савойського. Вона складається з семи бастіонів і всі елементи укріплення пристосовані до військової техніки того часу. Увійти у цитадель можна через шість воріт, що прикрашені статуями. Результати недавньої реставрації фортеці можна побачити саме в новому туристичному потенціалі міста.

Усередині фортеці Алба Кароліна знаходиться найбільша концентрація в країні на квадратний метр символічних архітектурних пам’яток різних епох, культур і цивілізацій, побудованих у сучасному архітектурному стилі. Так, ми маємо римську військову архітектуру (музей Принципів, ворота форту XIII Легіону Геміна) і військову архітектуру системи Вобана, культову архітектуру романського стилю XIII ст. і готики (римсько-католицький собор), бароко (церква тринітаріїв, нині бібліотека Баттіанеум), архітектуру необринков’янського стилю з елементами еклектики початку ХХ століття (Коронаційний собор), цивільну архітектуру з ренесансними стилістичними елементами та бароковими доповненнями (Княжий палац, Єпископський палац, палац Апор), романтичний стиль (Будівля Вавилон, нинішній Музей об’єднання), еклектика (Середня школа «Майлат», нині частина Університету) і навіть сецесія (Зал Об’єднання). Таким чином, Алба-Юлія є мультикультурним містом, його профіль визначається різними культурами, що перетинаються, і унікальною архітектурною спадщиною, яку необхідно відкривати, навіть реконструювати з історичної та етнічної, антропологічної, культурної точок зору.

Центральним моментом подій 1918 року було зачитування Василем Голдішем Резолюції об’єднання на пленарному засіданні Великих зборів, а потім її одноголосне ухвалення делегатами. Текст резолюції нині вигравіруване на внутрішній стіні Залу об’єднання, про який розповім я далі. Побудована у 1900 році будівля, на першому етапі свого існування, була місцем прийомів австро-угорської армії. Оскільки це була найбільш простора і розкішна будівля в місті, її було обрано місцем проведення Великих національних зборів, для прийому тих 1228 офіційних делегатів румунів з Трансільванії. У 1922 році, король Фердинанд і королева Марія були короновані в Алба-Юлії як королі Великої Румунії. Тут, в Залі об’єднання відбувся королівський бенкет. Будівля була організована як виставковий простір з 1968 року, коли сповнилося 50 років з моменту возз’єднання Трансільванії з Румунією. Зараз при сповненні 104 років з моменту цієї події, Зал об’єднання залишається однією з найважливіших будівель Румунії. Кілька років тому там відбувся масштабний проект реставрації та реконструкції, він будучи офіційно відкритий 1 грудня 2018 року, з нагоди Сторіччя об’єднання.

Зараз у центральному Залі Об’єднання розміщено виставку, присвячену моменту 1918 року. Виставлені там предмети мають особливу цінність для румунів. Офіс адвоката Аурела Лазара, наприклад, розповідає про перший великий момент, який передував об’єднанню, а саме про складання Декларації про самовизначення румунів з Трансільванії 12 жовтня 1918 року. Декларація мала бути зачитана 18 жовтня Александром Вайдою-Воєводом в Будапештському парламенті та позначити напрямок, якому трансільванські румуни обрали для наступного періоду, тобто підготовки кроків для досягнення об’єднання з Румунією.

На виставці також виставлені різні предмети учасників Об’єднання, прапори, медалі офіційних представників румунів, плани оборони міста. Фотоапарат, яким було зроблено п’ять знімків об’єднання також представлені на виставці. Неофіційним фотографом того дня був Самойле Мирза, ветеран війни, який приїхав із делегацією із села Галтіу. Так сталося, що Самойле Мирза був на той момент єдиним власником фотокамери з усіх 100.000 учасників Великих зборів. Офіційний фотограф міста, який мав зробити серію знімків у цей день, був відсутній за підозрілих обставин, тому фотографії, зроблені Самойлом Мирзою, є єдиними свідченнями об’єднання 1 грудня 1918 року. Фотографії також свідчять про участь у заході нескінченного натовпу людей. На жаль, Самойле Мирза не брав участі в роботах Великих зборів, які проводилися у будівлі, що отримала назву «Зал об’єднання», а залишився з натовпом, за межами стін фортеці Алба Кароліна. У бічних частинах Залу Об’єднання та в підвалі організована етнографічна виставка. Більшість експонатів стосуються звичаїв і традицій району гір Апусень. Зали організовані тематично, будучи присвячені ярмарку, роботі, релігійному життю, дитинству, весіллям, вечорницям. Виставку супроводжує цікавий набір фотографій із зображеннями, зробленими з 20-х роках ХХ століття, у той час, коли ці традиції ще були недоторканими.

Таким чином, 1 грудня 1918 року залишається безпрецедентним історичним моментом для міста Алба Юлія. Тому що місто, яке на той час налічувало лише 10.000 жителів і два готелі, мусило і прийняло виклик організувати лише за 10 днів унікальну подію – Великі народні збори.

Уперше засвідчене в 1191
році під назвою Cibinium, місто Сібіу розвинулось в стратегічному регіоні,
недалеко міжгір’я з Турну Рошу, що в долині ріки Олт, яке зв’язує румунські
історичні провінції Волощину і Трансільванію. Розташоване на півдні
Трансільванії, місто Сібіу зберегло численні риси Середньовіччя. З ХІІІ по ХVІ ст. тут було зведено не менше 4 оборонних
поясів, а старий центр міста, створений з трьох історичних площ (Площя Хуєт та
Мала й Велика площі), став найбільшим середньовічним архітектурним пам’ятником
в Румунії. Старі будівлі та оборонні вежі, музеї та площі старого міста є
найцікавішими туристичними атракціями Сібіу. У будинках старого міста влаштовані
численні кафе та бари, в яких можна послухати якісну музику різних жанрів,
тераси, клуби, пансіонати й готелі. Особливої уваги заслуговує готель Римський
імператор, який функціонує під цією назвою з 1773 року і в якому поселялись
видатні постаті, з-поміж яких композитори Франц Ліст, Йоган Штраус і Йоганес
Брамс.

Короткий візит до
мальовничого міста Сібіу обов’язково повинен включити відвідування вежі Грос, важливої туристичної пам’ятки
міста, що «омивається» водами річки Чібін. Ця оборонна вежа,
як і інші оборонні вежі та споруджені двори, включена до Списку історичних
пам’яток Сібіуського повіту, тому є охоронюваним туристичним об’єктом. Щоб
дістатися до цієї оборонної вежі, вам потрібно дійти на вулицю Четецій і бульвар Корнеліу Копосу, тому що вона простягається
вздовж цього бульвару. Побудована в XVI
столітті, точніше в 1540 році, Вежа Грос є однією з укріплень, які пізніше були включені в оборонні кільця міста. Вона була споруджена
через збільшення османської загрози з
того періоду, тому міські укріплення
були зміцнені бастіонами та артилерійськими спорудами. Серед цих нових
конструкцій числиться й Вежа Грос, яка була побудована королівським графом міста Сібіу Маркусом
Пемфлінгером, споруда, що зберіглася донині. Вежа була побудована з
каменю та цегли у формі літери U
(що означає напівкруглу форму) і виходила на 25 метрів за межі зовнішньої стіни. Нижній
рівень цієї оборонної вежі був забезпечений кількома бойовими казематами з отворами, на
платформі вежі були розміщені гармати. Протягом років вежа зазнала багато змін.

У 1787 році друкар
Мартін Гохмайстер (1740-1789), ініціатор першої книгарні в місті та засновник
першого театрального журналу «TheatralWochenblatt» (1778), звернувся з проханням і домігся передачі йому
Вежі Грос, аби заснувати там міський театр, перший театр на
нинішній території Румунії та один із небагатьох у Європі тих часів.
Театральний зал був побудований за рік, а інвестиція обійшлася 24.000 флоринів. У червні 1788 року тут була організована
перша театральна вистава. Зал був побудований у стилі рококо і мав два балкони
та ложу, призначену виключно для губернатора Трансільванії. Будівля театру
згоріла під час пожежі, у 1826 році була відбудована за віденським зразком на
власні кошти бургомістра Мартіна фон Гохмайстера (1767-1837 рр). На сцені цього театру
виступали румунські театральні групи під керівництвом Міхаїла Паскалі,
Тардіні-Владіческу та Матея Мілло. Крім того, молодий Міхай Емінеску разом з
румунськими студентами Католицької вищої школи в 1864 році намагалися зіграти тут театральну виставу за п’єсою Василя Александрі. Так само
поет Емінеску був суфлером у виставі, зіграної в 1867 році групою
авторів Міхаїла Паскалі, це будучи першою виставою румунською мовою.

Після об’єднання
Трансільванії з Румунією (1918) на сцені цього театру виступали видатні діячі румунського культурного світу,
зокрема композитор Джордже Енеску. До 1949 року цьому театру вдалося постійно приємно вражати мешканців міста Сібіу, як найбагатших, так і найбідніших
верств населення (для бідних і дітей вистави були безкоштовними), але в тому
році зал театру постраждав від пожежі. Після ремонтних робіт на майданчику вежі облаштували
заводський клуб Independenta. У період 1990-2004 рр. Сібіуська повітова рада перебудувала зал для вистав. З травня 2004 року тут
розміщується зал Талія Державної філармонії Сібіу.

Гаргітський повіт – куточок Румунії з красивими природними ландшафтами, якими щороку милуються туристи звідусіль. Сьогодні пропоную вам кілька ідеальних місць для проведення вільного часу на природі восени, щоб ви могли насолодитися справді особливим відпочинком. Ось мої пропозиції.

Озеро Св. Ана

Озеро Св. Ана є єдиним вулканічним озером в Румунії. Воно розташоване у гірському масиві Чомату, на висоті 950 м над рівнем моря, зліва від ріки Олт, недалеко від курорту Тушнад. Туристам, які приїжджають сюди, щоб провести день на березі озера, метеорологічних прогнозів не потрібно. Вони можуть користуватися допомогою, яку надає їм вулканічна гора: дві тріщини, утворені у горі, що прогнозують погоду. Місцеві жителі знають, що якщо еманації з тріщин щипають носа, то це ознака того, що падатиме дощ, а якщо немає, то наступний день буде сонячним і дуже підхідним для піших прогулянок. Явище це має наукового пояснення. У горі ще відбувається пост-вулканічна активність, чутлива до будь-яких змін атмосферного тиску. Коли атмосферний тиск знижується, гази, такі як діоксид вуглецю і сірка, піднімаються на поверхню і заповнюють тріщини різким запахом, ознака того, що приходить дощ.

Площа озера майже круглої форми становить 22 га, а глибина –  близько 7 метрів. Вік його ще не був визначений точно, деякі дослідники оцінили, що останнє виверження відбулося 32.000 років тому. Озеро наповнюється виключно від опадів, рівень мінералізації води будучи з цих причин вкрай низьким. Взимку озеро покривається товстим шаром льоду до 1 м. Рівень води не піднімається, але й не спадає. Чистота води дуже близька до дистильованої води.  Через те, що у воді мало кисню, в озері немає форм життя. Однак флора і фауна цього району дивує, що робить його ідеальним місцем для проведення вільного часу. Звідки походить назва озера? В легенді розповідається про те що двоє молодих людей повинні були вступити в шлюб. Дівчина, на ім’я Ана, яка повинна була стати дружиною, не хотіла цього, тому що батьки змусили її вийти заміж за багатого хлопця, який був досить грубим у поведінці. У шлюбну ніч, наречена втекла і кинулася в озеро. Через це озеро носить ім’я дівчини.

Червоне озеро

Червоне озеро – розташоване в масиві Хашмаш, в румунських Східних Карпатах, у долині лісового струмку Біказ, на відстані 35 км від самого міста Біказ. Має форму латинської букви “L”, його максимальна глибина – 10 метрів, а простягається воно на території близько 13 гектарів. В одному дощовому дні в році, особливо багатому на опади, про що свідчать документи часу, в 1837 році північно-західна частина гори Гілокош звалилася і перекрила долину, де зустрічалися чотири потоки, створюючи озеро. Інші припускають, що озеро насправді утворилося в результаті землетрусу від 11 січня 1838 року. Незабаром після перекриття долини, хвойний ліс був затоплений і дерева скам’яніли, пропонуючи рідкісну особливість всьому ландшафту. Мікроклімат в оточенні озера є приємним, особливо корисний для лікування фізичної та розумової втоми, безсоння, неврастенії.  Долина практично захищена від вітрів, повітря є дуже чистим, насичене природними аерозолями, а мальовничі околиці пропонують відмінні умови для тих, хто шукає джерела швидкої регенерації природним шляхом. Починаючи з 1900- го року бальнеологічно-рекреаційний туризм призвів до розвитку туристичних послуг в цьому регіоні.

Середня річна температура – 8 градусів тепла. Влітку температура води сягає 22 градуси, а восени та навесні 6-10 градусів. Взимку озеро покривається товстим шаром льоду, близько 70 см. Туристам пропонується тут цікавий гастрономічний досвід. Молдовська кухня поєднується з угорською. Це справжня суміш рецептів. Так само туристи можуть прогулюватися човнами по озеру і зблизька бачити стовбури дерев, що виходять з глибини.  Якщо геологи мають чітку теорію про те, як сформувалося озеро, місцеві жителі можуть розповісти про це легенди. Червоне озеро є найбільшою гірською природною греблею в Румунії. У 1864-му році його називали “озером червоного каміння”, а ще пізніше “вбивчим озером”. З 1936-го року його офіційною назвою стала Лакул Рошу (Червоне озеро). Щодо цієї назви існують навіть декілька легенд. В одній з місцевих легенд робиться зв’язок між словами “вбивчий” і “червоний”. В ній йдеться про те, що під час утворення озера, була вбита ціла отара овець разом зі собаками та вівчарями, і що від їх крові вода стала червоною.

Ущелини річки Виргіш

Природа може вразити геніальними творіннями, з якими не зрівняється майстерність жодного архітектора. Якщо ви захоплюєтеся пішим туризмом і хочете відкрити для себе природні коштовності Гаргіти, то ви також повинні включити у свої плани ущелини річки Виргіш. Ви знайдете їх у горах Першань, недалеко від озера Св. Ани. Хтось приходить помилуватися скелястими берегами, а інші влаштовують пікніки на численних галявинах. Під час вашої подорожі у вас буде можливість дослідити 3 печери та 9 мостів, дотримуючись основного маршруту, позначеного синім хрестом. Таким чином, ви пройдете дорогу вздовж річки Виргіш, аж до поляни Ціглеріє. Гранітні валуни, стрімкі скелі, величезні кам’яні брили нависають над річкою Виргіш. Серед улюблених атракцій  – Велика печера в Мерешть та печера Грота Тетарілор.

16 жовтня виповнилося 100 років з дня урочистого відкриття Тріумфальної арки, однієї з емблем Бухареста, розташованої на однойменній площі. Саме цій даті було присвячено столичною мерією спеціальний захід – відеомаппінг-шоу на фасаді цієї будівлі в рамках 6-го видання Фестивалю зовнішнього мистецтва Spotlight, що пройшов з 14 по 16 жовтня. У межах фестивалю залучено також пам’ятник Міхаю Емінеску з румунського Атенеуму та кінну статую Кароля I перед Центральною університетською бібліотекою. Водночас публіку було запрошено відвідати інтер’єр Тріумфальної арки через тематичну виставку, пов’язану з історичним контекстом будівництва та урочистого відкриття Тріумфальної арки 16 жовтня 1922 року.  Сто років тому, наступного дня після церемонії коронації короля Фердинанда I і королеви Марії в соборі об’єднання в Алба-Юлії, біля Тріумфальної арки в Бухаресті відбулася церемонія, що згадувала про боротьбу румунського народу за державну єдність, як про це свідчить «Історія Румунії в даних», що вийшла у 2003 році в Бухаресті в Енциклопедичному видавництві.

У 1922 році на шосе Кисельова була розміщена Тріумфальна арка – висока монументальна споруда, побудована на згадку про участь Румунії в Першій світовій війні. Тріумфальна арка в Бухаресті тісно пов’язана з румунськими національними традиціями. Одним із звичаїв римських предків румунського народу був прийом переможців під арками з ялин, які символізували радість перемоги на полях битв. Тому і на честь тих, хто брав участь в битвах під час війни за незалежність 1877 року, була споруджена тріумфальна арка. Вона побудована у знак пошани: “Захисникам незалежності – від жителів міста Бухареста”.

Ідея пам’ятника у вигляді арки стала знов актуальною в кінці 1918 року після створення єдиної національної румунської держави. Для того, щоб звести арку до свят, що ознаменували об’єднання, було прийнято проміжне рішення. Були виконані фундамент із залізобетону і внутрішній скелет арки, а зовнішній фасад був зроблений тимчасово з гіпсу, який пізніше мали замінити на міцні будматеріали. Архітектори і будівельники об’єднали зусилля і прикрасили столицю одним з красивих пам’ятників. 16 жовтня 1922 року мала місце офіційна церемонія відкриття Тріумфальної арки, яка стала важливим історичним пам’ятником, символом національної єдності румунського народу. На жаль, будівельні роботи затягнулися і лише у 1935 році було прийнято остаточне рішення про їх завершення. Група відомих архітекторів і скульпторів – П. Антонеську, І. Жаля, А. Калінеську, Д. Медра, Д. Пачуря, К. Бараськи та інші зуміли протягом року завершити роботи восени 1936 року, і 1 грудня сталося офіційне відкриття пам’ятника.

Арка побудована в неокласичному стилі. Південний фасад був оздоблений двома бронзовими медальйонами, що зображують короля Фердинанда та королеву Марію. У комуністичний період символи, які нагадували про монархію (тексти прокламацій короля Фердинанда, портрети короля Фердинанда та королеви Марії), були видалені. Після 1989 року відбулися важливі реставраційні роботи, оригінальні декоративні елементи, зняті після 1945 року, були повернуті на місце. У 1990 році, коли 1 грудня стало національним днем Румунії, румунська армія провела парад під Тріумфальною аркою, що стала символом національного свята Румунії.  На північному фасаді розташовані інші дві скульптури, що зображують мужність та віру. Мужність зображена військовим із шаблею у руках, а Віра – молодою людиною з хрестом. На арці висічені тексти великого румунського історика Ніколая Йорги. Тріумфальна арка в Бухаресті має 27 м. заввишки, 25 м. завширшки. Мармур румунський – з Рушкіци та Албешть.

8 листопада 1941 року, через цю Тріумфальну арку проходило румунське військо, що взяло участь в кампанії заради визволення Бесарабії та Північної Буковини, а чотири роки по тому, 23 серпня 1945 року, сюди пройшли й румунські військові частини, що перемогли на полях битви в Трансільванії, Угорщині, Чехословаччині та Австрії. Зараз, Тріумфальна арка є одним із символів столиці Румунії.

16 жовтня
виповнилося 100 років з дня урочистого відкриття Тріумфальної арки, однієї з
емблем Бухареста, розташованої на однойменній площі. Саме цій даті було
присвячено столичною мерією спеціальний захід – відеомаппінг-шоу на
фасаді цієї будівлі в рамках 6-го видання Фестивалю зовнішнього
мистецтва Spotlight, що пройшов з 14 по 16 жовтня. У межах фестивалю залучено
також пам’ятник Міхаю Емінеску з румунського Атенеуму та кінну статую Кароля I
перед Центральною університетською бібліотекою. Водночас публіку було запрошено
відвідати інтер’єр Тріумфальної арки через тематичну виставку, пов’язану з
історичним контекстом будівництва та урочистого відкриття Тріумфальної арки 16
жовтня 1922 року. Сто років тому, наступного
дня після церемонії коронації короля Фердинанда I і королеви Марії в
соборі об’єднання в Алба-Юлії, біля Тріумфальної арки в Бухаресті відбулася церемонія,
що згадувала про боротьбу румунського народу за державну єдність, як про це
свідчить «Історія Румунії в даних», що вийшла у 2003 році в Бухаресті в
Енциклопедичному видавництві.

У 1922 році на шосе Кисельова була розміщена Тріумфальна арка – висока
монументальна споруда, побудована на згадку про участь Румунії в Першій
світовій війні. Тріумфальна арка в Бухаресті тісно пов’язана з румунськими
національними традиціями. Одним із звичаїв римських предків румунського народу
був прийом переможців під арками з ялин, які символізували радість перемоги на
полях битв. Тому і на честь тих, хто брав участь в битвах під час війни за
незалежність 1877 року, була споруджена тріумфальна арка. Вона побудована у знак пошани: Захисникам незалежності – від жителів міста Бухареста.

Ідея пам’ятника у вигляді арки стала знов актуальною
в кінці 1918 року після створення єдиної національної румунської держави. Для
того, щоб звести арку до свят, що ознаменували об’єднання, було прийнято
проміжне рішення. Були виконані фундамент із залізобетону і внутрішній скелет
арки, а зовнішній фасад був зроблений тимчасово з гіпсу, який пізніше мали замінити на міцні будматеріали. Архітектори і будівельники об’єднали зусилля і прикрасили
столицю одним з красивих пам’ятників. 16 жовтня 1922 року мала місце офіційна церемонія відкриття Тріумфальної арки, яка стала важливим
історичним пам’ятником, символом національної єдності румунського народу. На
жаль, будівельні роботи затягнулися і
лише у 1935 році було прийнято остаточне рішення про їх завершення. Група відомих архітекторів і скульпторів -
П. Антонеську, І. Жаля, А. Калінеську, Д. Медра, Д. Пачуря, К. Бараськи та інші
зуміли протягом року завершити роботи восени
1936 року, і 1 грудня сталося офіційне відкриття пам’ятника.

Арка побудована в неокласичному стилі. Південний
фасад був оздоблений двома бронзовими медальйонами, що зображують короля
Фердинанда та королеву Марію. У комуністичний період символи, які нагадували
про монархію (тексти прокламацій короля Фердинанда, портрети короля Фердинанда
та королеви Марії), були видалені. Після 1989 року відбулися важливі
реставраційні роботи, оригінальні декоративні елементи, зняті після 1945 року,
були повернуті на місце. У 1990 році, коли 1 грудня стало національним днем Румунії, румунська армія провела парад під Тріумфальною
аркою, що стала символом національного свята
Румунії. На північному фасаді
розташовані інші дві скульптури, що зображують мужність та віру. Мужність
зображена військовим із шаблею у руках, а Віра – молодою людиною з хрестом. На
арці висічені тексти великого румунського історика Ніколая Йорги. Тріумфальна
арка в Бухаресті має 27 м. заввишки, 25 м.
завширшки. Мармур румунський – з Рушкіци та Албешть.

8 листопада 1941 року, через цю Тріумфальну арку
проходило румунське військо, що взяло участь в кампанії заради визволення
Бесарабії та Північної Буковини, а чотири роки по тому, 23 серпня 1945 року,
сюди пройшли й румунські військові частини, що перемогли на полях битви в
Трансільванії, Угорщині, Чехословаччині та Австрії. Зараз, Тріумфальна арка є
одним із символів столиці Румунії.

Найновішою визначною пам’яткою міста Одоргею Секуєск (центр) є парк «Mini Transylvania». Він розташований серед столітніх лісів, на віддалі від міста у чудовому куточку
секлерського краю (колишні купальні Шейке), названій на честь вуглекислих мінеральних джерел. Парк Міні Трансільванія є унікальним в Румунії, його реалізація була натхненна ідеєю парків Mini Europa (Брюссель, Бельгія) та Minimundus (Клагенфурт, Австрія). Мета проєкту – представити архітектурне розмаїття
Трансільванії. Проєкти створили Домокош Вайда та Аурора Немет Гайнал за
допомогою графіка Яноша Дьондьоші.

З моменту відкриття воріт у 2020 році багатьом було цікаво відвідати парк -
унікальне місце розміром 8000 кв.м., яке представляє за посередництвом понад 90 моделей, будівлі з найвідоміших
історичних міст і середньовічні фортеці Трансільванії (замок Пелеш, фортеця
Бран). Багато з виставлених мініатюрних будівель є частиною Всесвітньої
спадщини ЮНЕСКО. Більшість зберіглася до нині, але серед експонатів є й деякі
реконструйовані споруди, що зараз відомі в іншому вигляді.

Парком управляє команда «Legendarium», діяльність якої
почалася в 2008 році з метою збору та представлення дітям у розважальній формі народні
легенди. Таким чином вони зібрали та описали легенди туристичних пам’яток,
замків, міст і включили все у книгу. Навколо цих легенд вони побудували
маленький світ, створивши серію карт, аудіо книг, веселих творчих ігор і,
врешті-решт, створили першу студію мультфільмів у Краю секлерів.

Історія «Mini Transylvania» почалася в 2012 році, коли Фозокош Собольч, молодий чоловік з міста Одоргею Секуєск, відвідав парк «Mini Europa» в Брюсселі та запримітив, що там немає жодного архітектурного об’єкта Трансільванії, тому у нього виникає ідея
зробити подібний парк у себе в
країні. Місце, де мав
ожити парк Mini Transilvania -Беїле Шейке, припали до душі Собольча ще давно, бо саме
там він виріс і бачив, як упродовж років вони руйнуються залишені напризволяще владою.

Парк «Mini Transylvania»- атракціон, який
постійно розвивається. Це розважальний варіант для всієї родини. Якщо ви
відвідуєте парк з дітьми, вони можуть покататися на міні-потягу, єдиний у
своєму роді в Румунії і возить туристів парком, перетинаючи мости та відвідуючи
найважливіші мініатюрні будівлі. Так само, для розваги і проведення вільного
часу діти мають новенький дитячий майданчик зі стіною для скелелазіння та
павутиною.

Першою будівлею, яка зустрічає відвідувачів парку, є замок Бран, за ним
слідують замок Пелеш, фортеці Алба-Юлія, Ришнов, Рупя та Фегераш. Також представлені макети міст Сібіу, Сігішоара,
Алба-Юлія та Клуж-Напока. На туристів чекає піч з н.п. Говеждія, де в минулому
було відлито кілька частин для Ейфелевої вежі, та реконструйовані фортеці Бальваньош
і Одоргею Секуєск. Не відсутні францисканський монастир із Шумулеу-Чука,
монастир Горезу, монастир із Симбета де Сус або церква з Дирджіу, єдина
пам’ятка в Гаргітьському повіті, включена до спадщини ЮНЕСКО. Поруч з макетами -
короткий опис будівель і місць трьома мовами.

Відвідування парку може бути відправною точкою, якщо ви прагнете відкрити
для себе історію Трансільванії та, побачивши мініатюри історичних будівель, ви
зможете скласти уявлення про можливі місця, які варто відвідати під час
подорожі Трансільванією (цього разу не в мініатюрі). Новинкою парку є озеро, на
якому видніється маленький острів Ада-Калех, який, хоч і не був розташований у
Трансільванії, мав цікаву історію, і саме тому був відроджений командою
«Легендаріум», оригінал будучи поглинутий Дунаєм під час будівництва греблі Залізні
Ворота.

Макети будівель здійснені в Будапешті Вайдою Домокош, молодим чоловіком, уродженцем
н.п. Крістуру-Секуєск (Гаргітський
повіт), який працює як
вручну, так і за допомогою 3D-принтера, а деталі виготовляє Немет Гайнал Аурора, художниця, яка робить
так, щоб макети детально відтворювали відповідні будівлі. Після відвідин парку
туристів запрошують до музею етнографа Орбана Болаша, який створили члени асоціації
Visus на згадку про засновника купальнь Шейке в 1870 році.

Парк міні-Трансільванія продовжує розвиватися, окрім нових моделей будівель,
які незабаром знайдуть своє місце, облаштовується «зачарований замок» з усіма
видами атракціонів для дітей, кінотеатром під відкритим небом, а також терасою
та гостьовим будинком. Крім того, команда «Legendarium» вирішила створити неподалік
парк комах, який, стане чудовою атракцією для дітей, а також для дорослих. Вони
вважають, що, відкривши цей парк, люди залишатимуться принаймні на один день у купальнях
Шейше і ночуватимуть в Одоргею Секуєск. Парк, який поставив Одоргею Секуєск на туристичну
карту регіону, чекає своїх відвідувачів з понеділка по неділю, щоб відкрити для
себе архітектурне розмаїття Трансільванії та гостинність місцевих жителів.